Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.

Головні напрямки діяльності:

- вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз (комплексне дослідження ринку, рівня конкурентноспроможності і ціни на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства).

- інноваційна діяльність (охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

- виробнича діяльність (обгрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічниими ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі графіків випуску продукції).

- комерційна діяльність (реклама, організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, стимулювання покупців).

- післяпродажний сервіс (гарантійне обслуговування, пуско-налагоджувальні роботи, забезпечення запчастинами тощо).

До інтегрованих напрямків відносяться:

- економічна діяльність (стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльнсть тощо).

соціальна діяльність.

Правові основи функціонування підприємства

управління персонал матеріальний актив планування

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами.

Велике значення має також трудовий договір - угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

Класифікація та структура підприємств

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні, асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні об'єднанн підприємств:

1)асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація - договірне об'єднання господарчих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги - державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Добровільна та інституціональні об'єднання підприємств

Існують також добровільні об'єднанн підприємств:

1)асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація - договірне об'єднання господарчих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги - державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Ринкове середовище господарювання підприємств

Ринок є проявом економічних відносин між людьми, що виникають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок - сфера товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

- зв'язок між виробництвом і споживанням;

- регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);

- стимулююча.

Структуризація і види ринків за ознаками:

1. Суб`єктний склад (ринок споживачів, виробників, проміжних продавців (посередників), державних і громадських установ, міжнародний ринок);

2. Продуктово-ресурсне наповнення (ринок продовольчих і непродовольчих товарів; знарядь і предметів праці та інших товарів виробничого призначення; житла, землі, природних багатств і корисних копалин; побутових, транспортних, комунальних та інших послуг; валюти, грошей і цінних паперів);

3. Елементно-технологічні зв`язки (ринок засобів виробництва, предметів споживання, інновацій та інформації, інвестиційних ресурсів, робочої сили, валютний, грошово-кредитний);

4. Територіально-просторова організація (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний, світовий).

Інфраструктура ринку - сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Функції ринкової інфраструктури виконують інформаційні центри, товарні, фондові і валютні біржі, страхові компанії, венчурні фірми, транспортні мережі, банки тощо.

Підприємництво як сучасна форма господарювання

Підприємництво - ініціативно-самостійна, господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).

Основні функції підприємницької діяльності представлені на рис. 1.

Принципи підприємництва:

- вільний вибір бізнесової діяльності,

- залучення на добровільних засадах ресурсів індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування і розгортання такої діяльності,

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги, наймання працівників,

- вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов`язкових платежів до відповідних бюджетів,

- самостійне здійснення підприємцями - юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства (партнерство), корпоративне підприємництво.

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг - надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.

Моделі підприємництва:

1. Класична (орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства). 2. Інноваційна (передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу).

3. Змішана.

Значення підприємницької діяльності:

- головний фактор структурних змін у системі господарювання;

- створює середовище для розвитку конкуренції;

- сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів;

- забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

Визначальним при здійсненні підприємницької діяльності є Господарський кодекс України.

Основні види (типи) підприємницької діяльності: виробнича, посередницька (агентування, торгово-комерційна діяльність, аукціонна торгівля, біржове підприємництво), підприємництво фінансових інституцій.

Підприємницьке середовище - сукупність активних правових та соціально-економічних регуляторів й ринкової інфраструктури.

Основні параметри належного бізнесового середовища: стабільність національної кредитно-грошової системи, пільгово-стимулююча система оподаткування окремих підприємців, державна фінансова та інфраструктурна підтримка малого бізнесу, ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності, науково обґрунтоване і ринково спрямоване ціноутворення, сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів, інтеграція підприємництва у світовий економічний простір, достатня привабливість іміджу підприємницької діяльності

Договірні взаємовідносини та партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності

Державна політика щодо активізації підприємницької діяльності повинна передбачати:

- створення економічних, правових та соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу зміцнення національної грошової одиниці, зниження інфляції тощо;

- практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (розвиток інфраструктури, підготовка кваліфікованих кадрів тощо).

Договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.

Договір (контракт, угода) - це форма документального закріплення партнерських зв`язків (предмета договору, взаємних прав та обов`язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

Види договорів у ринковій системі господарювання:

- установчий (засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї);

- підприємницький (відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі).

Підприємницькі договори поділяються на договори, які опосередковують купівлю-продаж, оренду та лізинг; підрядні послуги; трудові відносини; страхування; розрахунки і кредитування; зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Типовий зміст підприємницького договору включає:

1. Преамбулу (чітка офіційна назва договору, місце і час (дата) укладення, зазначення факту укладення договору на умовах, викладених в його тексті, юридичні назви сторін (партнерів);

2. Основну частину:

- специфічні умови (предмет договору і кількість товару, якість товару, ціна товару, базові умови поставки, форма оплати, термін поставки, маркування, пакування і тара, здавання - приймання товару, відповідальність сторін, застереження за договором);

- загальні умови (арбітражний припис (застереження), форс-мажорні обставини).

3. Кінцеву (завершальну) частину (необхідні додатки - ескізи, зразки товару; юридичні адреси сторін договору, підписи сторін (партнерів).

Формами співробітництва партнерів за напрямами підприємницької діяльності є:

1) у сфері виробництва: виробниче кооперування, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво;

2) у сфері торгівлі: звичайні зв`язки, форвардні, передача інформації, експорт, імпорт тощо;

3) у сфері товарообміну: бартерні операції, зустрічна торгівля, комерційна тріангуляція;

4) у сфері фінансових відносин: факторинг; комерційний трансферт.

Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність - співробітництво суб`єктів господарювання двох чи більше країн через виробничу, торговельну, сервісну та ін. види діяльності.

Основні спонукальні мотиви є різними: диверсифікація виробничо-господарської діяльності; розширення ринків збуту; залучення додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів; дешева робоча сила; менші екологічні вимоги; продовження життєвого циклу товару тощо.

Суб`єктами міжнародної підприємницької діяльності можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни даної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які є діє- та правоспроможними;

2) юридичні особи, які зареєстровані в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходження;

3) структурні одиниці суб`єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в даній країні.

Розрізняють чотири рівні інтернаціоналізації міжнародної підприємницької діяльності, кожному з яких відповідають свої форми, а саме:

- перший (найнижчий) рівень інтернаціоналізації (форми - окремі зовнішньоекономічні операції: експортно - імпортні, лізингові операції, консалтингові та маркетингові послуги);

- другий - невисокий (форми - різноманітна промислова кооперація: науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна та інша);

- третій - високий (форми - спільне підприємництво: створення і функціонування спільних підприємств; ліцензування; управління за контрактом);

- четвертий - надвисокий (форми - територіально-виробничі та багатосторонні міжнародні зв`язки: прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів, реалізація концесій).

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюють як національні, так і міжнародні інституціональні органи.

Серед національних: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; національний банк; міністерство економіки тощо.

Міжнародні органи: Банк міжнародних розрахунків (БМР); МБРР - спеціалізована установа ООН з надання позик і кредитів країнам - членам ООН; МВФ; Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - філія МБРР з інвестування у приватний сектор економіки; ЮНІДО - Рада ООН з промислового розвитку - сприяння розвитку виробничої сфери країн - членів ООН; ЄБРР тощо.

Складовими елементами системи регулювання міжнародної підприємницької діяльності є:

· на національному рівні: форми іноземних інвестицій; вимоги до результатів діяльності іноземного партнера; трансферт прибутку іноземного інвестора; інвестиційні пільги та обмеження; гарантії дотримання прав іноземного партнера;

· на міжнародному рівні: ідентифікація інвестицій та інвесторів; умови імпорту і заохочення іноземного капіталу; переказування коштів; вирішення суперечок господарського і фінансового характеру; норми поведінки іноземних партнерів.

Сутність і функції процесу управління

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.

Функції управління - це об”єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.

1) Планування - це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація - це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

Методи управління діяльністю підприємств

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально - психологічні та організаційні методи управління.

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно - грошових відносин.

2) Соціально - психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально - психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.

Організаційні структури управління підприємством

Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління - це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно - функціональна організаційна структура управління - це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер) , а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління.

4) Дівізіональна організаційна структура управління - така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління - це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно - спеціалізовані ланки - проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит”євого циклу.

Вищі органи державного управління підприємствами

Чинна в Україні система загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки відображена на рис.2.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку (видає відповідні укази і розпорядження, проводить ділові зустрічі, наради тощо). Певні управлінські рішення приймає також голова адміністрації Президента. Верховна Рада України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу репрезентує Кабінет Міністрів України, який координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, агентства та інші установи.

Поняття, класифікація та структура персоналу

Персонал підприємства - являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти - працівники, що займаються інженерно - технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари - друкарки, стенографісти тощо.

Робітники - безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

Визначення чисельності окремих категорій працівників

Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу виміряється такими показниками, як облікова, явочна і середньооблікова чисельність працівників.

Облікова чисельність (Ч_обл) працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу (таких, з якими укладено договір найму) на визначене число чи дату, з урахуванням прийнятих і вибулих за цей день працівників.

де Ч_яв - явочна чисельність, К_обл - коефіцієнт облікового складу.

де К_обл=Фном/Фяв чи

де Фном - номінальний фонд робочого часу (365-Вихідні-Святкові); Фяв - явочний фонд робочого часу (Фном - відпустки та інші неявки ), f - відсоток невиходів.

Явочна чисельність -- це кількість працівників облікового складу, що мають з'явитися на роботу. Планова чисельність визначається за трьома методами:

1) По трудомісткості робіт



де Твир - трудомісткість виробничої програми, нормо-година; Феф - ефективний фонд робочого часу 1 робітника. Kвн - плановий коефіцієнт виконання норм.

2) За нормами виробітку (Нвир)

де Vпрод - загальний обсяг продукції.

3) За нормами обслуговування (Нобсл)

,

К_од.обл - кількість одиниць обладнання, n - кількість видів обладнання, Зм - число робочих змін на добу, Н_обсл - норма обслуговування;

Середньооблікова чисельність (Ч_с.о.) розраховується за формулою:

де Ч_пп - облікова чисельність на початок року, Ч_пр - чисельність прийнятих працівників, Ч_зв - чисельність звільнених з усіх причин.

Загальна чисельність працівників промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається методом корегування базової чисельності:



де Чб - базова чисельність, чол.; V_пл - плановий обсяг виробництва продукції, V_б - базовий обсяг виробництва продукції; ?Ч - зміна чисельності під впливом організаційно-технічних заходів, чол.

Ефективний фонд робочого часу визначається:

,

де 365 - календарний фонд робочого часу, Вих - кількість вихідних днів (на рік), Св - кількість святкових днів (на рік), Ня - кількість цілодобових неявок, Тзм - тривалість робочої зміни чи змінний фонд робочого часу одного робітника, Взм - тривалість внутрішньо змінних простоїв.

Чисельність працівників управління визначається на підставі штатних розкладів, які укладаються науково-дослідними установами з урахуванням забезпечення умов для раціональної організації управлінської праці. В разі, коли такі дані відсутні, виходять або з аналізу фактичних витрат часу на виконання певних видів управлінських функцій, або нормування відбувається за граничними показниками (встановлення максимальної чисельності), які розраховуються за допомогою кореляційно-регресійних залежностей між чисельністю працівників керівного складу та виробничими факторами відповідних підприємств.

Кадрова політика й система управління персоналом.

Основна мета кадрової політики підприємства полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності, кваліфікації.

Кадрова політика здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікаційного складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалості трудового стажу працівників, співвідношення працівників за статтю.

Також при розробці кадрової політики оцінюється ефективність використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.

Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом

Система показників оцінки трудового потенціалу підприємства містить:

1. Коефіцієнт обороту персоналу за звільненням (відношення кількості звільнених з усіх причин працівників підприємства до їх середньооблікової чисельності);

2. Коефіцієнт обороту персоналу за прийомом (відношення кількості прийнятих працівників до середньооблікової чисельності);

3. Загальний коефіцієнт оборотності персоналу (відношення загальної кількості звільнених та прийнятих працівників до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

4. Плинність персоналу (відношення кількості звільнених по причині плинності (за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни) до середньооблікової чисельності працівників підприємства));

5. Стабільність або „відданість” персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві) (відношення загальної суми років роботи на даному підприємстві всього персоналу до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

6. Рівень дисципліни (неявок на роботу) (відношення загальної кількості неявок на роботу в людино-днях до загальної кількості відпрацьованих людино-днів);

7. Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт (відношення середнього тарифного розряду групи робітників до середнього тарифного розряду робіт, що виконуються);

8. Співвідношення чисельності окремих категорій працівників (відношення чисельності основних робітників до чисельності допоміжних робітників; відношення чисельності робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві до чисельності працівників апарату управління; відношення чисельності висококваліфікованих і кваліфікованих робітників до загальної чисельності робітників).

Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми.

Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми складається з:

1. Державного фінансування і стимулювання внутрішньофірмової підготовки кадрів через:

- пряме фінансування внутрішньофірмових систем навчання;

- пряме фінансування державними органами альтернативної форми підготовки кадрів, а саме, чергування процесу теоретичної підготовки у навчальному закладі із трудовою діяльністю на умовах часткової зайнятості;

- непряме стимулювання шляхом диференціації податків;

- грошові відрахування самих підприємств.

2. Застосування сучасних систем оцінки різних категорій персоналу.

3. Формування і застосування системи матеріального стимулювання персоналу:

- повсюдне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи в різноманітних її модифікаціях;

- переважне застосування почасової форми заробітної плати у різних її модифікаціях;

- достатньо велике поширення оригінальних систем преміювання;

- повсюдне поширення системи заохочення нововведень;

- збільшення оплати розумової праці проти фізичної;

- стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати виходячи з оцінки конкретних заслуг працівника.

4. Залучення працівників до управління виробництвом:

- участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні виробничого цеху;

- створення виробничих рад чи спільних комітетів робітників і менеджерів;

- запровадження системи участі персоналу в розподілі одержаного прибутку;

- участь представників найманої праці в роботі рад директорів корпорацій.

Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів

Капітал - головна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал витрачається на придбання засобів виробництва (постійний капітал) та наймання робочої сили (змінний капітал).

Постійний капітал поділяється на:

- основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці;

- оборотний капітал - це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці.

Елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією.

Виробничі фонди підприємства поділяються на:

- основні фонди або ж основні засоби (ОФ) - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року), не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань;

- оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінює або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість продукції.

Оцінка, класифікація та структура основних фондів

Оцінка ОФ є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона об`єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість ОФ визначається як:

1. Первісна вартість (В_п) - це фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття на баланс:

В_п = Ц + З + С + М, грн., (5.1)

де Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі податки, грн.;

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану ОФ, грн.

2. Відновна вартість (В_в) - це вартість відтворення ОФ в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки ОФ (індексацію первісної вартості). Визначається:

В_в=, грн., (5.2)

де ?П_п - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання ОФ;

t - кількість років експлуатації ОФ до моменту визначення відновної вартості.

3. Справедлива або реальна вартість ОФ - це первісна вартість ОФ, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об`єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними незалежними сторонами. Справедливою вартістю вважається ринкова вартість ОФ, яка визначається професійними оцінювачами-експертами.

Залежно від стану ОФ вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою) - це вартість у новому, не спрацьованому стані (саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об`єкт ОФ був взятий на баланс підприємства (повною вартістю), та сумою зносу.

3. Ліквідаційною вартістю - залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати ОФ, списати, передати на баланс іншому підприємству.

У податковому обліку використовується балансова вартість ОФ. Визначається щодо груп основних фондів відповідно їх призначенню (для ОФ першої групи визначається на окремий об`єкт), а також для нематеріальних активів. Розраховується кожного кварталу. Балансова вартість на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б_а=Б, (5.3)

де Б_а - балансова вартість ОФ на початок розрахункового кварталу;

Б_(а-1) - балансова вартість ОФ на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П_(а-1) - сума витрат, понесених на придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій ОФ, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В_(а-1) - сума виведених з експлуатації ОФ протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А_(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів

Основні фонди протягом свого існування зазнають фізичного а також техніко-економічного старіння. Під фізичним спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості. В свою чергу фізичне спрацювання буває усувним та неусувним. Техніко-економічне спрацювання о.ф. - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом НТП. Техніко-економічне спрацювання теж в свою чергу ділиться на повне та часткове.

Амортизація о.ф. - це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини о.ф. кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості о.ф. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення о.ф. здійснюють централізовано за формулою: Нав = Ф-Л / Ап*Ф, де

Ф - балансова вартість о.ф.; Л - ліквідаційна вартість; Ап - амортизаційний період.

Ефективність відтворення та використання основних фондів

Всю сукупність технчних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання о.ф. можна умовно поділити на дві групи:

1.збільшення екстенсивного завантаження. Воно в свою чергу включає:

-скорочення простоїв устаткування

-підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування

-зниження частки недіючих машин та устаткування.

2.підвищення інтенсивного навантаження

-технічне удосконалення устаткування, підвищення якості сировини.

-запровадження новітньої технології

-застосування прогресивних норм організації виробництва.

Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства.

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Норма витрачання матеріального ресурсу - гранично допустима величина витрачання ресурсу на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування прогресивнішої технології та сировини (матеріалів) належної якості.

Структура норми витрачання більшості матеріалів включає:

- корисне (чисте) витрачання;

- технологічні відходи і втрати;

- інші організаційно-технічні витрати (під час транспортування, зберігання тощо).

Основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

- аналітико-розрахунковий;

- дослідно-лабораторний;

- звітно-статистичний.

Поняття нематеріальних ресурсів

Нематеріальні ресурси підприємства - це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа отримання доходів та не визначені майбутні розміри цих доходів.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично ототожнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

1. Об'єкти промислової власності:

* винаходи;

* корисні моделі;

* промислові зразки;

* товарні знаки та знаки обслуговування;

* фірмові найменування.

2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами - це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій та об'ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права - це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:

· раціоналізаторські пропозиції;

· «ноу-хау»;

· комерційна таємниця.

Поняття нематеріальних активів

Нематеріальні активи - це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

Нематеріальний актив є одним із видів необоротних активів.

До складу нематеріальних активів включаються:

1) права користування природними ресурсами;

2) право користування майном;

3) права на знаки для товарів та послуг;

4) права на об`єкти промислової власності;

5) авторські та суміжні з ними права;

6) гудвіл - різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства;

7) інші нематеріальні активи.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент -- виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності (рис. 3).

Рис. 3. Права власника патенту

В разі порушення прав патенту власника, він може примусово через суд стягувати компенсацію збитків.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та компонування інтегральних мікросхем здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Це свідоцтво забезпечує власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати іншій особі дозвіл (ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди - договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншій особі (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки тощо.

Ліцензія - це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду.

Існує кілька видів ліцензій залежно від терміну їх дії, повноти використання, повноти інформації тощо (рис. 4).

На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

· роялті - періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди; вони встановлюються у вигляді фіксованих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

Якщо за базу нарахування роялті приймається обсяг чистого продажу, то ставка роялті розраховується:

R_S = , (6.1)

де R_S - ставка роялті у відсотках від вартості чистого продажу;

R - річна сума роялті;

S - річна вартість чистого продажу за вирахуванням непрямих податків, зборів, мита;

· паушальна виплата - фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди; її величина не залежить від майбутніх обсягів виробництва та збуту ліцензійної продукції:

П=, (6.2)

де П - величина паушального платежу;

n - термін дії ліцензії;

S_t - річна вартість чистого продажу в рік t;

к - ставка дисконту.

Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

Нематеріальні активи мають грошову оцінку.

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі підприємства, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, та вартість такого активу може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутньої економічної вигоди від реалізації або використання;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов`язаних із розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Згідно з П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» придбані або створені нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Вона складається з ціни придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Цим же положенням регулюється визначення первісної вартості нематеріального активу в разі його одержання підприємством у результаті обміну, безоплатного отримання, внесення до статутного капіталу підприємств тощо.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об`єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об`єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об`єкт, є його справедлива вартість із зарахуванням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін на неподібний об`єкт, дорівнює справедливій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їхня справедлива вартість на дату отримання.

До первісної вартості нематеріального активу, створеного підприємством, входять прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов`язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням.

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.