Економіка підприємства

* ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Рівень економічної безпеки залежить від того, наскільки ефективне керівництво і спеціалісти будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки впливу зовнішнього і внутрішнього середовища.

Структура внутрішніх та зовнішніх функціональних складових економічної безпеки наведена на рис.18.1.

Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії: формування необхідних корпоративних ресурсів; загально стратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими; здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки; загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.

Аналітична оцінка рівня економічної безпеки підприємства

Економічна наука розробила, а господарська практика випробувала загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємств і установ.

Його пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування і підсумовування окремих функціональних критеріїв.

Сукупний критерій економічної безпеки підприємства можна розрахувати:

, (18.1)

де к_i - величина окремого критерію за і-ю функціональною складовою;

d_i - питома вага значущості і-ї функціональної складової;

n- кількість функціональних складових економічної безпеки підприємства.

Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень К_себп із реальними величинами цього показника, одержаними раніше щодо підприємства, що аналізується, а також щодо аналогічних підприємств відповідних галузей економіки.

Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію здійснюється функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства за окремими складовими з використанням відповідного алгоритму. Результати функціонального аналізу оформляються у вигляді спеціальної таблиці - карти. Заповнюючи таку таблицю, негативні явища, що впливають одразу на кілька складових, ураховують для кожної з них.

Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства з організації економічної безпеки здійснюється за допомогою певних показників (величина витрат на реалізацію конкретних заходів по певним функціональним складовим економічної безпеки, розмір відведеної шкоди, розмір заподіяної шкоди, величина економічного ефекту від ужитих заходів), які в кінцевому підсумку дають змогу оцінити результативність діяльності всіх підрозділів підприємства по забезпеченню економічної безпеки підприємства.

Ефективність запобігання очевидним і потенційно можливим загрозам економічній безпеці підприємства визначає дієвість діяльності відповідних служб підприємства.

Серед функціональних складових економічної безпеки фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є «двигуном» будь-якої економічної системи.

В ході організації фінансової складової економічної безпеки виявляються та оцінюються загрози економічній безпеці, що включають внутрішні та зовнішні негативні дії, форс-мажорні та обставини, наближені до форс-мажорних.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підлягають аналізу: фінансова звітність і результати роботи підприємства; конкурентний стан підприємства і його продукції на ринку; стан захищеності корпоративних прав підприємства; стан захищенності нематеріальних та метеріальних активів, рівень їх структурування.

Важливою передумовою охорони фінансової складової економічної безпеки є планування (включаючи й бюджетне) комплексу необхідних заходів та оперативна реалізація запланованих дій у процесі здійснення підприємством фінансово-економічної діяльності.

Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємозв`язані і водночас самостійні напрями діяльності підприємства:

- спрямованість на роботу з персоналом підприємства та підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

- націленість на збереження і розвиток інтелектуального потенціалу.

Організація техніко-економічної безпеки передбачає здійснення: аналізу ринку технологій тосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства; аналіз конкретних технологічний процесів і пошук внутрішніх резервів; аналізу товарних ринків, оцінки перспектив розвитку ринків продукції підприємства, прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентноспроможних товарів; розробку технологічної стратегії.

Формалізована оцінка рівня техніко-технологічної складової за окремим коефіцієнтом здійснюється на підставі аналізу розрахунку за формулою:

 , (18.2)

де З_відв - сумарний відвернений збиток від реалізації заходів з охорони техніко-технологічної складової безпеки підприємства;

В_ркз - загальна сума витрат підприємства на реалізацію комплексу зазначених заходів;

З_завд - сумарний завданий підприємству збиток щодо техніко-технологічної складової його економічної безпеки.

Загальний процес забезпечення політико-правої складової включає: аналіз загроз негативних впливів, в першу чергу недобросовісного поглинання; оцінка поточного рівня забезпечення; планування комплексу заходів, спрямованих на підвищення цього рівня; організація роботи відповідних функціональних підрозділів; оперативна реалізація запропонованого комплексу заходів щодо організації належного рівня безпеки.

Охорона інформаційної складової економічної безпеки підприємства включає: збирання всіх видів інформації, що стосується діяльності підприємства; аналіз одержуваної інформації; прогнозування тенденцій розвитку науково-технічних, економічних і політичних процесів на даному підприємстві, в країні та у світі; оцінку рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробку рекомендацій для підвищення уього рівня на підприємстві; інші види діяльності з розробки інформаційної складлової економічної безпеки.

Сутність процесу забезпечення екологічної безпеки підприємства можна виразити у вигляді функції такого типу:

F(Z,Q,W) > min, (18.3)

де Z - витрати на заходи для дотримання екологічних норм;

Q - втрати від штрафних санкцій за порушення екологічних норм;

W - втрати від закриття ринків інших держав з більш жорсткими нормами екологічної чистоти товарів для продукції підприємства.

Основні напрями організації економічної безпеки за окремими функціональними складовими

В структурі типових служб безпеки повинні обов'язково бути підрозділи, до функцій яких входять такі елементи системи безпеки, як:

-- розвідка, контррозвідка з економічних та інших питань;

-- внутрішня безпека, режим діловодства, моніторинг факторів ризику;

-- режим проходу на об'єкт та охорону його будівель, територій і споруд;

-- фізична безпека персоналу;

-- протипожежна безпека;

-- технічна безпека, до якої входять:

-- робота охоронно-технічного обладнання;

-- захист засобів зв'язку, комп'ютерних систем та інших комунікаційних мереж;

-- радіаційно-хімічна безпека, цивільна оборона;

-- безпека перевезень;

-- інформаційно-аналітична робота;

-- психолого-соціологічна робота;

-- рекламно-пропагандистське забезпечення діяльності суб'єкта підприємництва;

-- експертна перевірка механізму системи безпеки.

Для ефективного виконання перерахованих функцій важливо врахувати такі допоміжні елементи системи безпеки, як:

а) система повідомлення про екстрений збір;

б) типове планування дій особового складу служби безпеки (далі -- СБ), персоналу організації в критичних ситуаціях;

в) нормативне регулювання питань безпеки;

г) режим ділових зустрічей та переговорів;

г) взаємодія з правоохоронними органами;

д) навчальна підготовка особового складу СБ;

с) навчальна підготовка персоналу об'єкта з питань безпеки.

У нормативних документах, які визначають організацію діяльності служб безпеки підприємств, виокремлюються конкретні об'єкти, які підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних посягань. До них належать:

-- персонал (керівники; персонал, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю підприємства);

-- матеріальні цінності та фінансові кошти (приміщення, споруди, устаткування, транспорт; валюта, коштовні речі, фінансові документи);

-- інформаційні ресурси з обмеженим доступом;

-- засоби та системи комп'ютеризації діяльності підприємства;

-- технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Служба безпеки підприємства

Служба безпеки підприємства виконує певний комплекс завдань. Головними з них є такі:

1) охорона виробничо-господарської діяльності забезпечення збереження матеріальних і нематеріальних ресурсів та захист відомостей, що вважаються комерційною таємницею даної фірми (підприємства, організації);

2) організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту комерційних таємниць фірми;

3) запобігання необгрунтованому допуску й доступу до відомостей та робіт, які становлять комерційну таємницю;

4) організація спеціального діловодства, яке унеможливлює несанкціоноване одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці відповідної фірми;

5) виявлення та локалізація можливих каналів витоку конфіденційної інформації в процесі звичайної діяльності та за екстремальних ситуацій;

6) організація режиму безпеки здійснення всіх видів діяльності, включаючи зустрічі, переговори й наради в рамках ділового співробітництва фірми з іншими партнерами;

7) забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, продукції та технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої діяльності;

8) організація особистої безпеки керівництва та провідних ме неджерів і спеціалістів фірми;

9) оцінка віповідності придбаних матеріальних ресурсів, обладнання та запчастин сертифікатам якості з метою попередження зловживань.

Організація вирішення задачі економічної безпеки на підприємстві загалом виходить за межі повноважень пдрозділу економічної безпеки. При цьому, на рівні підприємства мають здійснюватися ряд тактичних заходів щодо захисту. До цих заходів відносяться:

- забезпечення безпеки за рахунок моніторингу поточної ситуації;

- створення ефективної мотивації керівництва підприємства і підрозділів в забезпеченні високого рівня безпеки;

- ефективний розподіл та обмеження повноважень керівництва підприємства, що унеможливлюють одноосібне прийняття рішень, які можуть знизити рівень безпеки підприємства;

- створення системи взаємного незалежного контролю різних складових економічної безпеки окремими підрозділами підприємства з метою запобігання внутрішніх зловживань.

Управління безпекою підприємства здійснюють так звані кризові групи, до складу яких входять: керівник підприємства, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Основна мета кризової групи - протидіяти зовнішнім загрозам для безпеки підприємства.

Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємства

Реструктуризація підприємства це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форми власності, організаційно-правової форми, що мають привести підприємство до фінансового оздоровлення, за рахунок підвищення ефективністі виробництва. Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

Реструктуризація підприємства покликана розв'язати два основних завдання: по-перше, забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань є дві взаємозв'язані форми:

- оперативна, яка забезпечує ліквідність та суттєве поліпшення результатів діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3--4 місяці;

- стратегічна, яка забезпечує довготермінову конкурентоспроможність підприємства. Розрізняють такі види реструктуризації:

1. Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств;

2. Технічна - передбачає досягнення такого рівня виробничого потенціалу, при якому підприємство можеу вийти на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією;

3. Економічна - забезпечує такі рівні рентабельності, які відповідають сучасним умовам господарювання;

4. Фінансова - характеризується такими показники ліквідності і платоспроможності, які відповідають вимогам ринку.

5. Управлінську - орієнтована на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політик.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктуризації, що включає й фінансову реструктуризацію.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за основними напрямами: зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції; модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства; запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

Практика здійснення та ефективність реструктуризації підприємств

Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій і проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності спеціалістами, які роблять висновки щодо способів оздоровлення та пропонують концепцію господарської діяльності підприємства.

Порядок реструктуризації підприємства (організації) показано на рис. 19.1.

Концепцію розвитку підприємства розробляють залежно від умов його господарської діяльності за такими проблемами: організаційні, виробничі, інвестиційні, економічні, зовнішньоекономічної діяльності, управління персоналом, соціальні та екологічні.

На підставі оцінки реальних ринкових можливостей підприємства і його структурних підрозділів можуть бути обрані наступні варіанти реструктуризації:

1. Об'єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи;

2. Перепрофілювання підприємства (організації);

3. Передача виділених структурних підрозділів у сферу управління іншого органу управління;

4. Створення державної холдингової компанії з дочірнім підприємством;

5. Виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності;

6. Виділення окремих структурних підрозділів з утворенням нових юридичних осіб.

Вибираючи форми та методи реорганізації, особливу увагу необхідно звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні найважливіших державних потреб або соціально-економічних потреб регіону. Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінки реальних ринкових можливостей структурних підрозділів підприємства. За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій підприємств, що реорганізуються або ліквідуються (табл. 19.1).

Реструктуризація підприємств забезпечується відповідними організаційно-економічними заходами, а саме: заміною керівництва підприємства; частковою або повною приватизацією; частковим закриттям; проведенням процедури банкрутства; поділом великих підприємств па частини; відокремленням від підприємств непрофільних структурних підрозділів; виділенням казенних підприємств або спецвиробництв; звільненням підприємств від об'єктів соцкультпобуту; продажем (або наданням в оренду) частини основних фондів підприємства; конверсією, диверсифікацією; поліпшенням якості продукованих товарів (робіт, послуг); підвищенням ефективності маркетингу; зменшенням витрат на виробництво; запровадженням нових прогресивних форм і методів управління; скороченням чисельності зайнятих на підприємстві із забезпеченням соціальних пільг у разі звільнення; тимчасовим припиненням капітального будівництва та продажем об'єктів незавершеного будівництва; продажем зайвого устаткування, матеріалів і комплектуючих виробів тощо; відстрочкою або списанням боргів; пошуком інвестицій та інвесторів; залученням кредитів для фінансової реструктуризації.

Таблиця 19.1

Категорійність підприємств, що реорганізуються або ліквідуються

Категорія підприємства	Характеристика , умови та критерії оцінки
1	Підприємство, яке легко реорганізується. Підрозділ швидко входить на нові ринки (легко збуває свою продукцію). Частка специфічних виробничих знань мала.
2	Підприємства, які потенційно піддаються реорганізації. Підрозділ з великою можливістю освоєння нових ринків, але рівень специфічних виробничих знань і технологій, для самостійного існування досить значний, що утруднює зміну асортименту продукції та відповідно виробничого процесу
3	Підприємство, яке важко піддається реорганізації. Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, але котрий має високий рівень специфічних виробничих знань і технологїй, без чого неможлива структура кооперації та збуту в межах об'єднання
4	Підприємство, яке підлягає ліквідації. Підрозділ з малою можливістю освоєння ринків і малим рівнем специфічних виробничих знань

Вибір тих чи тих форм і методів виходу підприємства з кризи залежить від очікуваних результатів (потенційної прибутковості), бажаного строку досягнення таких результатів, потрібних для цього коштів і можливостей їх одержати.

Найважливішою умовою для прийняття рішення є його ретельне техніко-економічне обґрунтування.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації ведеться за результатами поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства, прискорення обороту капіталу та підвищення продуктивності системи господарювання реструктуризованого підприємства з одночасним збереженням гарантій соціального захисту працівників.

Санація (фінансове оздоровлення) суб`єктів господарювання

Cанація (фінансове оздоровлення) -- це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Процес фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних заходів, а саме:

- виявлення та аналіз причин кризової ситуації;

- прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства;

- за проведення процесу санації - визначення її цілей та стратегії;

- розробка програми, проекту та бізнес-плану санації;

- реалізація плану;

- вихід з кризи та відновлення позицій підприємства на ринку.

Для визначення підприємств, які потребують державної фінансової підтримки, проводять державну експертизу санаційних проектів.

Наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства має бути неодмінною умовою для надання державної підтримки. ТЕО може мати різноманітну структуру, але, як правило, складається з таких розділів: загальні положення; характеристика підприємства; попит на продукцію та аналіз ринку; забезпеченість ресурсами й джерела їхнього поповнення; основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства (реконструкція, технічне переозброєння); персонал і продуктивність праці; кошторис витрат на будівництво (реконструкцію, технічне переозброєння); собівартість продукції; оцінка ефективності заходів для санації підприємства; основні техніко-економічні показники підприємства, що підлягає санації; фінансова й економічна оцінка санації; висновки та рекомендації.

Під час проведення експертизи поданих проектів слід дотримуватися кількох вимог: єдності системи оцінних показників ТЕО; єдності одиниць виміру цих показників; єдності методичних підходів щодо формування цих показників.

За розробки ТЕО використовується досить широкий спектр різноманітних показників, які слід розглядати в базовому та перспективному (після проведення санації) періодах. Це насамперед показники рентабельності продукції та виробництва; терміну окупності (як відношення дисконтованої величини грошових потоків до дисконтованого обсягу санаційних витрат); точки беззбитковості; загальний обсяг інвестицій для проведення санації, їхній характер і розподіл за термінами вкладення; обсяг реалізованої продукції; прибуток; витрати на виробництво та реалізацію продукції; строки й умови погашення кредитів; чисельність персоналу; рівень використання виробничих потужностей.

Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.

Порівнюючи базовий та перспективний періоди, слід звертати особливу увагу на динаміку прибутковості та факторів, які забезпечили зростання прибутку, на обсяг і структуру розподілу прибутку; на джерела зниження витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.

Обсяг санаційних коштів (І) для оздоровлення фінансового стану неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:

І=В-(Р+Д), (19.1)

де В -- необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів, які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства;

Р -- обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його використано для фінансового оздоровлення;

Д -- обсяги фінансової допомоги з боку інших підприємств, які зацікавлені в рентабельній роботі неплатоспроможного підприємства.

Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо.

Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за кооперованими зв'язками; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства.

Доцільність (ефективність) санаційних програм розвитку підприємства зазвичай визначають за економічними показниками виробництва, прибутковості діяльності, конкурентоспроможності.

Банкрутство підприємств як економічне явище

Банкрутство характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під банкрутством розуміють пов`язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності, задовольнити в установлений термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов`язання перед бюджетом.

Причини банкрутства можуть бути найрізноманітнішими. Загалом їх поділяють на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко враховувати: політичні; науково-технічні; зовнішньоекономічні.

2) внутрішні, які безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві: брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; недосконалість механізму ціноутворення; збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості; отримання зайвих робочих місць; нераціональна організаційна структура; дефіцит власних оборотних коштів; брак довготермінового інвестування; технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Для оцінки ймовірності банкрутства суб`єктів господарювання можуть бути використані інтегральні показники (індекси). У зарубіжних країнах застосовується кілька багатофакторних моделей для розрахунку таких показників (моделі Бівера, Вайбеля, Альтмана, Спрінгейта, Беермана, Бетге-Хуса-Ніхауса, Краузе, тест Тамарі).

Найпростішим методом визначення ймовірності банкрутства є двофакторна модель, яка передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z.

Z = 0,3877 - 1, 0736 kзл + 0,579 qnk, (20.1)

де kзл - коефіцієнт загальної ліквідності;

qnk - частка позичкових коштів у загальній величині масиву балансу.

При від'ємному значенні Z ймовірність є дуже незначною і великою - при Z>1.

Більш обґрунтованою і поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана, яку розробив професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман.

Індекс Альтмана "Z" розраховується за формулою:

Z = 3,3К1 + 0,99 К2 + 0,6 К3 + 1,4 К4 + 1,2 К5 , (20.1)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4; 1,2 - коефіцієнти регресії, що характеризують ступінь впливу на індекс "Z";

К1- характеризує прибутковість капіталу (рентабельність);

К2 - відображає дохідність (співвідношення чистої виручки і загальної вартості активів);

К3 - визначає структуру капіталу (відношення власного капіталу до позичкового);

К4 - відображає рівень чистої прибутковості;

К5 - характеризує структуру капіталу (відношення оборотного капіталу до загальної вартості активів).

Можливість банкрутства підприємства визначається в залежності від значення індексу "Z":

при Z= 1,8 і нижче - дуже висока;

при Z від 1,8 до 2,6 - висока;

при Z від 2,61 до 2,9 - достатньо ймовірна;

при Z від 2,91 до 3,0 - дуже низька.

Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб`єктів господарювання

Використання методології багатофакторного аналізу у вітчизняній практиці є обмеженим, що зумовлено такими чинниками: не повна віповідність бухгалтерського обліку міжнародним стандартам; наявність окремого податкового обліку; непрозорість ринкових відносин, високий рівень тіньових операцій; недостатній рівень об'єктивності показників, які відображаються у фінансовій звітності.

Російськими вченими запропоновані власні підходи щодо прогнозу ризику банкрутства, які є більш адаптованими до умов вітчизняної економіки (модель R, дворівнева система показників В.В. Ковальова, розподіл підприємств по класах кредитоспроможності тощо).

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор не спроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

Ліквідація збанкрутілих підприємств

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) -- представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зо бов'язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор гованості банкрута.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія має забезпечити перевірку підприємства податковими органами після чого складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -- банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжи ти свою підприємницьку діяльність. Інакше юридична особа ліквідується.

Размещено на Allbest.ru