Економіка підприємства

Переоцінена первісна вартість та знос об`єкта нематеріального активу визначається як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об`єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума до оцінки залишкової вартості об`єкта нематеріальних активів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством, але не більш як 20 років.

При визначенні строку корисного використання об`єкта нематеріальних активів слід враховувати: строки корисного використання подібних активів; моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутньої економічної вигоди. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби».

Загальна характеристика та нормування оборотних коштів

Оборотні кошти (активи) - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу (рис. 5).

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, яке виражається у відсотках.

Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів - це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу.

Джерелом формування оборотних коштів підприємства є:

- власні та прирівняні до них оборотні кошти;

- залучені;

- позичкові оборотні кошти;

- короткострокові фінансові вкладення.

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, визначають за допомогою їхнього нормування.

Нормування оборотних коштів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва тощо та розрахунок нормативу власних оборотних коштів у грошовому виразі на кінець року, кварталу.

Норма - це відносна або мінімальна величина оборотних коштів, що обчислена в установленому порядку за кожним видом, яка необхідна для розрахунку нормативу.

За окремими видами оборотних коштів вона розраховується в абсолютних величинах (гривні, копійки), за іншими - у відносних величинах (дні, відсотки).

Норматив - це мінімальний розмір власних оборотних коштів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Використовують наступні методи нормування оборотних коштів:

- аналітичний (дослідно-статистичний);

- коефіцієнтний;

- метод прямого розрахунку.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі (Д) на норму їхнього запасу в днях (З_дн.).

Н_{вир.зап.} = Д х З_дн. (7.1)

Денна потреба визначається за формулою:

Д=, грн., (7.2)

де М_заг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, грн.

Точність розрахунку залежить від правильного визначення норми запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах може бути створено кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий), сезонний.

У транспортний запас (З_тр.), що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття на склад підприємства.

Підготовчий запас (З_підг.) створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

Найбільший за розміром є поточний запас (З_пот.), який потрібен для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками. Норму його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів.

Страховий (резервний) запас (З_стр.) передбачається при розрахунку норми запасів сировини та матеріалів у зв`язку з можливими відхиленнями фактичних строків поставки проти планових з причин, які важко передбачити заздалегідь. Розмір страхового запасу встановлюється у межах 50% від поточного складського запасу (визначається тільки при транзитних іногородніх поставках).

Сезонний запас (З_сез.) створюється у разі: 1) сезонного характеру заготівлі сировини; 2) сезонного характеру споживання; 3) конкретних умов завезення.

Норма виробничого запасу в днях дорівнює сумі норм по всіх видах виробничих запасів:

З_дн.=З_тр.+ З_підг. + З_пот. + З_стр. + З_сез. (7.3)

Якщо підприємство не має сезонного характеру виробництва, споживання матеріалів, умов завезення та одержує матеріали від постачальників, які розташовані на невеликій відстані, і при цьому використовує лише автомобільний транспорт, то:

З_дн. = З_тр. + З_підг. + З_пот (7.4)

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається за формулою:

Н_нзв=, грн., (7.5)

де С_р - собівартість річного випуску продукції, грн.;

Т_ц - тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

К_нв - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва):

К_нв=, (7.6)

де А - початкові витрати, що здійснюються у перший період виробничого циклу;

Б - решта витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних коштів у готовій продукції визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (В_д) і норми запасу готової продукції на складі, у днях (З_дн) :

Н_гп=В_д*З_дн, грн. (7.7)

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду (В_поч) і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році (В_пл), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (В_{погаш.пл}):

Н_{майб.пер} = В_поч + В_пл - В_{погаш.пл}, грн. (7.8)

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства:

Н_сукупн = Н_{вир.зап.} + Н_нзв + Н_гп + Н_{майб.пер.}, грн. (7.9)

Оборотні кошти підприємства перебувають у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу. Оборот оборотних коштів, виміряний у часі, називається їх оборотністю.

В загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

.

На 1-й стадії оборотні кошти змінюють грошову форму (Г) на товарну (виробничі запаси (ВЗ)); на 2-й стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві (НЗВ) і їх перетворення у готову продукцію (ГП). На 3-й стадії оборотні кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму (Г^/).

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Ефективність використання оборотних коштів

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів використовують показники:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку оборотних коштів (S):

К_об. = , оборотів/рік (7.10)

2. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів - величина, обернена коефіцієнту оборотності. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на кожну одиницю реалізованої продукції.

К_зав. = . (7.11)

3. Тривалість одного обороту оборотних коштів (швидкість обороту) показує тривалість одного обороту оборотних коштів в днях і визначається:

Т_об. = , дні (7.12)

4. Рентабельність оборотних коштів - відношення прибутку підприємства (валового або чистого) до суми його оборотних коштів.

Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства:

- оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;

- прискорення реалізації товарної продукції тощо.

Унаслідок прискорення оборотності оборотних коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють вивільнення:

- абсолютне (має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів (S_зв.) менші, ніж норматив або залишки попереднього періоду (S_баз.) при умові збереження обсягів реалізації за звітний період.):

?S_абс.= S_зв. - S_баз. (7.13)

- відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми оборотних коштів завдяки поліпшенню їхнього використання):

?S_від.= (Т_баз. - Т_звіт.), (7.14)

де РП_зв. - обсяг реалізованої за звітний рік продукції;

Т_баз., Т_звіт. - тривалість одного обороту оборотних коштів відповідно у базисному та звітному періодах.

Поняття, склад і структура інвестицій

Термін „інвестиція” походить від лат. invest, що означає „вкладати”.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих („ноу-хау”);

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Інвестиції поділяються:

1. Зовнішні (іноземні):

а) прямі;

б) портфельні.

2. Внутрішні (вітчизняні):

- реальні:

а) валові;

б) чисті;

- фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі національної економіки з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів. Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Капітальні вкладення - це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об`єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт;

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов`язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об`єкта.

В залежності від класифікаційних ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву;

2. Територіальну;

3. Технологічну;

4. Відтворювальну;

5. Структуру за формами власності.

Визначення необхідного обсягу джерел фінансування виробничих інвестицій.

1. Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

2. Визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку. Її можливі варіанти:

а) ринковий попит на продукцію задовольняється повністю і не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому є доцільним нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

- зведені техніко-економічні показники;

- заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

- потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування капітальних затрат можуть бути:

- власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходів від реалізації цінних паперів;

- довгострокові кредити банків;

- залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

- кошти державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів).

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом (юридичною особою, яка випустила цінні папери) та їх власником; передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам.

Емітенти можуть випускати наступні види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства, казначейські зобов`язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (сертифікати) тощо. Цінні папери можуть бути іменними або на пред`явника.

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».

Цінні папери також можна розподілити на групи: пайові, похідні та боргові. Цінні папери обертаються на фондовому ринку.

Фондовий ринок - державна сфера обігу цінних паперів. Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.

Учасниками фондового ринку є:

- держава;

- емітенти цінних паперів;

- інвестори;

- посередники (спеціалізовані інституціональні утворення, банківські установи, інвестиційні компанії, фондові біржі тощо).

Основні функції системи державного регулювання фондового ринку:

- визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників на цьому ринку;

- формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку;

- встановлення відповідальності за протиправні дії учасників фондового ринку.

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів в Україні виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Залучення іноземних інвестицій для розвитку та посилення ефективності діяльності суб`єктів господарювання

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу , який формується з рахунок різних фінансових джерел , у тім числі іноземних інвестицій .За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій , за браком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій .Останні використовуються для фінансовоє підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання , запровадження нових технологій , нарощування експортного потенціалу , структурної перебудови економіки .

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора , його мети та ступеня ризику , на який він готовий .Основними типами прямихь іноземних інвестицій зазвичай бувають : а) створення спільних підпиємств; б) започаткування діяльності дочірних підприємств; в) укладання ліцензійних угод з відчизняними фірмами; г) придбання неконтрольних паккетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств , що їх випускають і релізують .

Спільні підприємства створюються та юправляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами .У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми ,але такими можуть інколи бути й державні підприємства . Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільшими зобов'язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як право, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку ( до-ходу ).

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встан6овлено Законом України “Про іноземні інвестиції” ( 1992 р. ). Цим законом передбачено , що :

1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації ;

2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 р. на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції ;

3) встановлюється низка податковиг пільг для підприємств з іноземними інвестиціями .

Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій

Ефективність будь-яких форм інвестицій розраховується на основі співставлення ефекту (доходу) і витрат, які пов`язані з його отриманням. Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Вона оцінюється за допомогою показників:

- коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

Е_р= , грн./грн. (8.1)

або Е_р= , (8.2)

де ?П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об`єктів, грн.;

К - загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

Е_р= , (8.3)

де ОФ_с.р. - середньорічна вартість основних фондів;

S - середньорічний залишок оборотних коштів.

- строк окупності капіталовкладень (Т_р), який є оберненим показником до Е_р:

Т_р= , років (8.4)

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Е_р < Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли потрібно вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капвкладень є мінімум приведених витрат (З_прив.):

З_прив.= С_і + Е_{н х} К_і > min, грн.; (8.5)

де С_і - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

К_і - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.

Приведені витрати можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень по певному варіанту обчислюється:

Т_ок.р= , років, (8.6)

де К₁, К₂ - сума капіталовкладень по першому і по другому варіантах, грн.;

С₁, С₂ - собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Е_р відповідно обчислюється:

Е_р= , 1/рік (8.7)

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Е_приск.) розраховується:

Е_приск.= , грн., (8.8)

де К_ф - вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн.;

Т_норм. - нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

Т_факт. - фактичний строк будівництва.

Вищенаведені показники застосовуються при використанні класичних (статичних) методів оцінки ефективності реальних інвестицій.

Недоліками класичних методів оцінки ефективності реальних інвестицій є:

- питомі капітальні витрати не мають сенсу при зростанні інфляції;

- не враховується фактор часу: ні доход, ні інвестиції не приводяться до теперішньої вартості;

- показником повернення інвестованого капіталу приймається лише прибуток, тоді як насправді він повертається у вигляді грошового потоку (сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань).

За умов застосування динамічних методів оцінки ефективності реальних інвестицій зазначені недоліки ліквідуються.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу (динамічні методи оцінки ефективності капвкладень). Дані методики широко використовуються за кордоном.

Чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень і фінансових інвестицій

Основними організаційно-економічними чинниками підвищення ефективності використання капітальних вкладень є:

1) поліпшення елементно-технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень (підвищення частки витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємства);

2) організація сучасної проектно-кошторисної справи і забезпечення завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень (використання найновітніших досягнень в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель, реальної кошторисної вартості тощо);

3) значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу (від проектування до освоєння ведених в дію виробничих об`єктів соціальної інфраструктури);

4) запровадження економічних методів управління інвестиційним процесом (методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонування однакових виробничих об`єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва).

Основні важелі найефективнішого формування та реалізації фінансових інвестицій:

- формування і подальший розвиток фондового ринку, дотримання загальновживаних принципів його функціонування;

- поліпшення організації державного регулювання фондового ринку;

- удосконалення системи економічного обґрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів;

- ширше залучення стратегічних партнерів до процесу придбання цінних паперів високодохідних підприємств;

- максимально можливе розширення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів;

- посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов`язань;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів з питань формування та використання фінансових інвестицій;

- оптимізація обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними і зарубіжними партнерами.

Інвестиційні проекти підприємств

Інвестиційний проект - це комплект документів, що характеризують зміст та умови реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених цілей (розвиток техніко-технологічної бази виробництва, організація виготовлення нової продукції тощо).

Розробка та реалізація інвестиційного проекту охоплює певний проміжок часу від появи відповідної ідеї до практичного її втілення. Його заведено називати циклом інвестиційного проекту (інвестиційним циклом).

Інвестиційний цикл включає три фази:

- передінвестиційну (попереднє дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

- інвестиційну (проектування, укладення угод, спорудження чи облаштування приміщень, навчання персоналу);

- виробничу (введення у дію і забезпечення функціонування нового виробничого об`єкта).

Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту здійснюється за такими розділами:

Загальна характеристика інноваційних процесів

Інноваційні процеси - сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у практику визнається за нововведення.

Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва.

За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв`язані види:

- технічні новини і нововведення;

- організаційні нововведення;

- економічні;

- соціальні;

- юридичні.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення поділяються на дві групи: локальні (поодинокі, окремі - ведуть до еволюційних перетворень), глобальні (революційні).

Між усіма видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв`язок.

Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення.

Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

Науково-технічний прогрес - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя.

НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції.

Науково-технічна революція відбиває докорінно якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових досягнень, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Основні напрями НТП на сучасному етапі:

- електронізація народного господарства;

- комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства;

- застосування прогресивних базових технологій;

- освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.;

- створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

- прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів;

- розвиток прискореними темпами інфраструктури як особливої сфери НТП, що формує зовнішні умови функціонування підприємств;

- розвиток інформаційних технологій, які формують не лише якісно новий виробничий потенціал, що ґрунтується на комп`ютеризації, а й нові соціальні відносини;

- хімізація виробництва.

Поняття, напрями та об'єкти організаційного прогресу

Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Об`єктами організаційного прогресу є:

1. Удосконалення організації виробництва (комбінування, спеціалізація, кооперація, диверсифікація тощо). Організація виробництва - певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу (людей, знарядь та засобів праці), охоплює всі ланки виробництва.

2. Поліпшення організації праці (раціональний режим праці, різні форми побудови бригад, організація обслуговування робочих місць). Організація праці - певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва.

3. Раціоналізація елементів господарського механізму (системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання тощо).

Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності людей можна виокремити два напрями організаційного прогресу:

- загальносистемний (галузевий, міжгалузевий, регіональний);

- локальний організаційний прогрес - внутрішньовиробничий.

Оскільки технічні нововведення мають визначальний вплив на всі інші види інновацій і, крім того, заходи по впровадженню технічних новинок вимагають інвестування значних коштів, то важливими є питання оцінки економічної ефективності цих заходів.

Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Ефективність - це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до витрат на них.

Ефект - це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

Залежно від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності технічних нововведень:

- народногосподарська;

- госпрозрахункова;

- порівняльна;

- абсолютна.

Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта технічних нововведень.

Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Форми економічного ефекту:

- народногосподарський.

- внутрішньогосподарський.

Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т (Е_т) обчислюється за формулою:

Е_т ^нг(вг) = Р_т - В_т, грн., (9.1)

де Р_т - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

В_т - вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.

Результати і витрати за кожний рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу - розрахункового року.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).

Вартісна оцінка результатів впровадження технічних нововведень за розрахунковий період здійснюється:

Р_t=, грн. (9.2)

де к - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ці результати визначаються як сума основних (Р_осн) і супровідних (Р_суп) результатів:

Р_t = Р_осн+ Р_суп, грн. (9.3)

Основні результати обчислюються за формулами:

- для нових засобів тривалого користування

Р_осн = Ц_t, грн., (9.4)

- для нових предметів праці

Р_осн=, грн., (9.5)

де Ц_t - ціна одиниці продукції, що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в t-му році, грн.;

N_t - обсяг застосування нових засобів або предметів праці в t -му році, натур.од.;

П_t - продуктивність засобів праці в t-му році, натур.одиниць;

У_t - витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з виористанням цих предметів у t-му році, натур.од.

До супровідних результатів належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства, а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Обчислюються за формулою:

Р, грн., (9.6)

де Р - вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у t-му році;

R_jt - величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в t-му році;

а_jt - вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році;

n - кількість показників, що враховуються при визначенні впливу технічних нововведень на соціальну сферу й навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво (В_вир) та використання продукції (В_викор), тобто:

В_т = , грн., (9.7)

де С_t - поточні витрати на виробництво (використання) продукції в t-му році без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію, грн.;

К_t - одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у t-му році, грн.;

В_Лt - залишкова вартість (ліквідаційна) основних фондів, що вибувають у t-му році, грн.

Витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково.

До складу поточних витрат (С_t) включаються витрати, що враховуються в калькуляції собівартості продукції, а до одночасних (К_t) - капітальні вкладення та інші витрати одномоментного характеру.

Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин застосовують:

1. Показник чистого прибутку (П_t); його обчислюють за формулою:

П_t=Q_t - Cп_t - F_t, грн. (9.8)

де П_t- чистий прибуток підприємства у t -му році, грн.;

Q_t - виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного призначення в t -му році, грн.;

Сп_t - собівартість продукції в t-му році, грн.;

F_t - загальна сума податків та виплат з балансового прибутку підприємства у t-му році, грн.

Результати реалізації технічних нововведень впливають на госпрозрахункові показники роботи споживачів нової техніки та інших нововведень:

- приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки (?П) визначається за формулою:

?П = (Ц₂-С₂), грн., (9.9)

де С₁, С₂ - витрати, віднесені на одиницю продукції, виготовленої за допомогою базової і нової техніки, грн.;

Ц₁, Ц₂ - оптова ціна одиниці продукції при використанні базової і нової техніки, грн.;

N₁, N₂ - обсяг виробництва продукції за допомогою базової і нової техніки, натур. од.

2. Умовне вивільнення працюючих у зв`язку із запровадженням нової техніки (?Ч):

?Ч = , (9.10)

де ПП₁, ПП₂ - продуктивність праці до і після впровадження нової техніки, грн.

3. Економія капітальних вкладень (?К):

?К=, (9.11)

де К₁, К₂ - питомі капіталовкладення при використанні базової і нової техніки, грн.;

ПТ₁, ПТ₂ - продуктивність одиниці базової і нової техніки за одиницю часу, натур. од. або грн. за одиницю часу.

4. Зниження матеріальних витрат (?МВ):

?МВ = (МВ₁-МВ₂), (9.12)

де МВ_1, МВ₂ - матеріальні витрати на одиницю продукції при використанні базової і нової техніки, грн.

Основними показниками, що характеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протягом року нових технічних та організаційних нововведень є:

1. Приріст обсягу виробленої продукції:

?%, (9.13)

де ?Ч_ВП - кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

ПП- продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн./осіб;

N₂ - обсяг виробленої продукції, тис.грн.

2. Приріст продуктивності праці:

?ПП^ТОН = І%, (9.14)

де І_ПП- загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

Ч₂ - фактична чисельність персоналу, осіб;

ПП₁- продуктивність праці у базовому році (періоді).

3. Приріст фондоозброєності праці:

?Ф_о ^ТОН=І%, (9.15)

де І- темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді),% ОФ - вартість основних виробничих фондів, тис.грн.;

Ф_О1- фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн./осіб.

4. Приріст фондовіддачі:

?Ф_В ^ТОН=І_Фв - %, (9.16)

де І_Фв - темпи зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

Ф_В¹ - фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

5. Частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

е, (9.17)

де Д² - середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

Р² - загальна сума прибутку у тому ж році (періоді);

6. Приріст рентабельності виробництва:

?R^ТОН=R²-, (9.18)

де R² - рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Ф_вир - загальна вартість виробничих фондів.

Характеристика техніко-технологічної бази виробництва

Технiко-технологiчна база підприємства виробничої сфери -- системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), рiзноманiтних транспортних, передавальних, діагностичних та iнформацiйних засобів, організованих у технологiчнi системи виробничих пiдроздiлiв і підприємства в цілому.

До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь i засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалiзацiї виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливi сукупні характеристики; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники i способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів i виробничої техніки.

Структурну характеристику технiко-технологiчної бази підприємства подано на рис. 6.

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення технiко-технологiчної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кiнцевi результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої дiяльностi.

Оцінку технічного рівня рiзногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механiзацiї та автоматизації основного й допоміжного виробництва (табл. 2).

Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Процес економiчного управлiння технiчним розвитком пiдприємства зазвичай включає такi основнi етапи:

* встановлення цiлей - визначення, ранжирування, виокремлення прiоритетiв;

* пiдготовчий - аналiз виробничих умов, пiдготовка прогнозної iнформацiї;

* варiантний вибiр рiшень - розробка, вибiр критерiю та оцiнка ефективностi можливих варiантiв;

* програмування (планування) робiт - узгодження вибраних i прийнятих рiшень, їхнє iнтегрування в єдиний комплекс заходiв у межах програми технiчного розвитку пiдприємства на найближчу та вiддалену перспективу;

* супроводження реалiзації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходiв, проведення необхідного коригування програми.

Цiлi та пріоритети технiчного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією пiдприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.

Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

Лізинг - підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Таблиця 2

Основні показники технологічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність працi Енергоозброєність працi
Рівень прогресивності технологій	Структура технологiчних процесiв за трудомiсткiстю Частка нових технологiй за обсягом або трудомiсткiстю продукції Середнiй вік застосовуваних технологiчних процесiв Коефiцiєнт використання сировини i матерiалiв
Технічний рiвень устаткування	Продуктивнiсть (потужнiсть) Надійність, довговiчнiсть Питома металомiсткiсть Середнiй строк експлуатацiї Частка прогресивних видiв обладнання в загальнiй кiлькостi Частка технічно та економiчно застарiлого обладнання в загальному парку
Рiвень механiзації та автоматизацiї виробництва	Ступiнь охоплення робiтникiв механiзованою працею Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобiв працi

Об`єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об`єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти(мисливські угіддя, ліс тощо).

Види лізингу в залежності від класифікаційної ознаки:

1. Строк використання об`єкта лізингу:

- оперативний;

- фінансовий.

2. Масштаб поширення лізингових відносин:

- внутрішній (загальнодержавний);

- міжнародний.

3. Характер лізингових операцій:

- сервісний;

- зворотний.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п`ять суб`єктів: виробник (постачальник, продавець); лізингодавець; лізингоодержувач; банк; страхова установа.

Формування та використання виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначеної номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Виділяють три види потужності підприємства:

· Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції).

· Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

· Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності підприємства:

* номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

* кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

* прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) визначають:

N_i = т , (10.1)

або N_i =т/t_i, (10.2)

де N_i -- потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;

а_i -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

Т_р -- річний фонд часу роботи устаткування;

т -- середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

t_i -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (N_вих). Для цього використовується формула:

N_вих = N_вх + N_отз + N_р ± N_на - N_в, (10.3)

де N_вх -- вхідна потужність підприємства;

N_отз -- збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

N_р -- нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

N_на -- збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

N_в -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

N_с.р.= N_вх.+, (10.4)

де N_вх. -- вхідна потужність підприємства;

N_вв -- кількість введених в дію виробничих потужностей;

N_вив -- кількість виведених виробничих потужностей;

t_вв -- кількість повних місяців із моменту введення виробничих потужностей і до кінця року;

t _вив -- кількість повних місяців із моменту вибуття виробничих потужностей і до кінця року.

Головною ознакою підвищення рівня ефективності виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу продукції. Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання виробничих потужностей підприємства умовно можна поділити на 2 групи: збільшення екстенсивного завантаження, та підвищення інтенсивного навантаження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 7).