Сучасні інструменти підвищення конкурентоздатності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА МАГІСТРА

на тему: “Сучасні інструменти підвищення конкурентоздатності підприємства”

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи визначення конкурентоздатності підприємства

1.1 Теоретичні підходи до визначення сутності категорії “конкурентоздатність підприємства”

1.2 Фактори впливу на конкурентоздатність підприємства

1.3 Визначення інструментарію конкурентоздатності підприємства

2. Аналітичні аспекти діяльності підприємства

2.1 Аналіз економічної діяльності ВАТ “Харверст”

2.2 Аналіз конкурентного стану ВАТ “Харверст”

2.3 Визначення інструментарію підвищення конкурентоздатності ВАТ “Харверст”

3. Шляхи підвищення конкурентоздатності підприємства

3.1 Організація роботи з покупцями як інструмент підвищення конкурентоздатності

3.2 Покращення якості продукції як інструмент підвищення конкурентоздатності підприємства

3.3 Виховання інноваційної активності пероналу як інструмент підвищення конкурентоздатності ВАТ “Харверст”

4. Охорона праці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поступова глобалізація виробництва й торгівлі, яка проявляється в зростанні мобільності всіх складових економічного процесу, розвиток співпраці між виробниками в різних формах, створення системи міжнародного підряду й загальних правил поведінки на ринку вимагають прийняття швидких й невідкладних заходів, спрямованих на формування конкурентоспроможної економіки, глибоко інтегрованої в світове господарство. Говорити про лідерство українських підприємств на світовому ринку поки що не доводиться.

Міжнародна конкуренція, глобалізація та інтеграція ринків, масштабне проникнення іноземних товарів на ринок України, підвищення якості вітчизняних товарів переводять проблему управління конкурентоздатністю підприємства до ряду приорітетних завдань, успішне вирішення яких забезпечить виживання та розвиток підприємства у новому середовищі. Відсутність досвіду ведення конкурентної боротьби, складна економічна ситуація в державі, недостатньо розвинута законодавча база, невирішеність значної кількості методологічних та прикладних проблем управління конкурентздатністю підприємства потребують додаткових досліджень у цій сфері.

В механізмі ринкової взаємодії конкуренція виконує роль основної рушійної сили й ефективної самоорганізації розширеного відтворення як на макро-, так і на мікрорівні. Створення міцних конкурентних позицій економіки України передбачує підвищення рівня конкурентоздатності виробників. Вітчизняні підприємства повинні зосереджувати увагу не тільки на ефективності виробництва, але й на ефективності функціонування в конкурентному середовищі.

Актуальною проблемою розвитку економіки України на сучасному етапі є підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом випуску конкурентоспрможної продукції на базі науково-технічних інновацій. На етапі економічного розвитку національних промислових підприємств ефективність їх роботи полягає не в ефективності виробництва, а в ефективності функціонування суб'єктів господарювання в конкурентному середовищі. Тому забезпечення високої конкурентоздатності промислових підприємств виступає не самоціллю, а засобом укріплення позицій національної економіки й вирішення соціальних проблем.

У ринковій системі господарювання категорія “конкурентоздатність” (“конкурентоспроможність”) є одною з головних, бо в ній сконцентровані економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові та інші можливості не лише окремого господарства, регіону, а й країни в цілому.

Проблемам конкурентоздатності підприємств присвячені роботи таких закордонних і вітчизняних учених-економістів, як Г.Л. Азоєв, І.М. Акимова, І. Ансофф, В.А. Винокуров, А.П. Градов, П.В. Забєлін, Ю.Б. Іванов, Дж. Макартур, М. Портер, Дж. Робінсон, М.М. Треньов, В.Г. Шинкаренко, А. Чандлер, О.П. Челенков, М. Енрайт, А.Ю. Юданов та інші. При цьому недостатньо уваги приділено питанню створення умов для формування конкурентоспроможності промислових підприємств відповідно до ситуації, яка склалася на ринку та в економіці України.

З вищезазначеного можна стверджувати про те, що досягнення підприємством конкурентоздатності є активним питанням, вирішення якого буде розглядатись у даній роботі.

Метою дослідження є обгрунтування інструментів досягнення і підвищення конкурентоздатності підприємства.

Відповідно сформульованій меті дипломної роботи магістра передбачається виконання наступних завдань:

визначити сутність конкурентоздатності підприємства;

проаналізувати фактори, що впливають на формування конкурентоздатності;

дослідити механізм формування конкурентоздатності підприємства;

обгрунтувати економічну сутність поняття “інструментарій підвищення конкурентоздатності підприємства”;

систематизувати сучасні інструменти підвищення конкурентоздатності підприємства;

розробити напрямки підвищення конкурентоздатності підприємства.

Об'єкт дослідження - ринок конкурентної боротьби.

Предмет дослідження - підходи до визначення інструментів конкурентоздатності підприємства.

За базу дослідження було обрано ВАТ “Харківський верстатобудівний завод ім. С.В. Косіора” (ВАТ “Харверст”).

Для теоретичного обґрунтування поставлених задач і уточнення ключових понять дипломної роботи магістра використовувались принципи системного, ресурсно-ринкового, ситуаційного й процесного підходів - при уточненні категорії “конкурентоздатність підприємства”, висвітленні факторів формування конкурентного становища; методи порівняльно-економічного аналізу - при аналізі конкурентоздатності підприємства.

Для наглядного подання і наочного зображення статистичного матеріалу, схематичного зображення теоретичних і практичних положень використовувались методи графічного аналізу. В процесі роботи дослідження також використовувались методи економічного й фінансового аналізів -- для оцінки фінансово-економічного стану підприємств, для розрахунку та обробки системи показників, які характеризують конкурентоздатність підприємства.

Теоретичною й методологічною основами роботи є фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і закордонних вчених-економістів, які стосуються проблем досягнення конкурентоспроможності підприємств.

Наукова новизна в роботі проявляється в наступному:

1. Узагальнено визначення поняття “конкурентоспроможність підприємства”;

2. Систематизовано фактори впливу на конкурентоспроможність підприємства;

3. Сформовано механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємства;

4. Обгрунтовано економічну сутність поняття “інструменти підвищення конкурентоспроможності підприємства”;

5. Теоретично обгрунтовані та систематизовані інструменти підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Практична цінність полягає у розробці рекомендацій щодо використання певних інструментів конкурентоздатності, які можуть бути використані в діяльності промислових підприємств.

1. Теоретичні основи визначення конкурентоздатності підприємства

1.1 Теоретичні підходи до визначення сутності категорії

“конкурентоздатність підприємства”

Необхідною передумовою існування ринкової економіки в країні є конкуренція - суперництво між господарюючими суб'єктами на ринку товарів та послуг з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різноманітних потреб покупців 8]. За своєю сутністю конкуренція є важливим фактором розвитку підприємництва, підвищення рівня пропозиції, забезпечення прав споживачів, підвищення рівня зайнятості населення.

Конкуренція є однією з найбільш відомих й фундаментальних категорій, однак сам термін конкуренція розуміється економістами по-різному.

“Конкуренція” походить від латинського слова “concurentia”, що означає зіткнення, змагання, суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів [61]. Адам Сміт пов'язував конкуренцію з чесним, без змови суперництвом, що ведеться між продавцями (чи покупцями) за найбільш вигідні умови продажу товару 62]. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. Він заснував теорію, згідно з якою конкуренція - це сила, що спонукає виробників продукції підвищувати її якість, знижувати затрати на виробництво.

На думку деяких економістів конкуренція - це постійні зміни “завдяки застосуванню нових товарів, нових методів виробництва чи нових комерційних можливостей” [32]. Тобто це можно визначити як суперництво старого і нового: нових товарів, нових технологій, нових джерел задоволення потреб, нових типів організації. Конкуренція обумовлює зменшення витрат виробництва, підвищення якості продукції і ставить у залежність від цього життєздатність конкуруючих фірм.

Конкуренція - це органічний елемент ринку [33]. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги. Конкуренція в позитивному значенні спонукає суб'ктів господарювання забезпечувати споживачів товарами (послугами) високої якості у необхідній кількості та асортименті за доступними для них цінами. Саме така конкуренція у праві зарубіжних країн називається здоровою, сумлінною, чесною [6]. Вона потребує від суб'єктів господарювання здійснювати дедалі нові зусилля, аби не втратити споживачів своєї продукції (послуг). Для цього доводиться розробляти та втілювати нові технології, знижувати ціни та підвищувати якість продукції.

Досить часто конкуренцію пов'язують з товарами, продукцією, послугами тощо. Але товар сам по собі не може боротися з іншим товаром. Конкурентна боротьба відбувається між виробниками (постачальниками) цих товарів за ринки збуту. Однак конкуренція ведеться тільки на рівні визначеної групи, підгрупи, виду, різновиду товару.

Конкуренція є найбільш ефективним методом взаємної координації індивідуальних дій суб'єктів ринку без централізованого втручання в їх діяльність. Один з головних доводів на користь конкуренції полягає в тому, що вона дозволяє обійтися без “свідомого суспільного контролю” і дає людині можливість самій вирішувати, чи виправдовує потенційна прибутковість того чи іншого підприємства пов'язані з ним незручність та ризик [75].

Існує закон конкуренції, згідно до якого у світі діє об'єктивний процес постійного підвищення якості продукції та послуг, зниження їх вагомої ціни [71]. Це процес “вимивання” з ринку неякісної, дорогої продукції. Конкуруючі фірми випускають однорідну продукцію, яку можно порівняти за показником вагомої ціни (співвідношення ціни та корисного ефекту, який відображає віддачу споживчих якостей продукції в конкурентних умовах). Спочатку фірми, які мають найбільшу вагому ціну, відстають, тому вони переходять на іншу модель продукції з кращим показником вагомої ціни.

Фірми, які вчасно не перейшли на нову модель, можуть збанкрутувати, споживачі відмовляться від старої моделі продукції. Їх місцем на ринку заволодіє інша фірма. Таким чином відбувається процес ліквідації неякісної, дорогої продукції. Згідно до закону конкуренції у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції та зниження її вагомої ціни [71]. Механізм дії закону конкуренції запропоновано на рисунку 1.1:

Рис. 1.1. Механізм дії закону конкуренції

Конкуренція базується на конкурентоспроможності товарів, робіт, послуг та змушує виробників постійно удосконалювати якісні параметри своєї продукції.

Слід розрізнювати конкурентоздатність продукції (товару), конкурентоздатність підприємства (виробника), конкурентоздатність галузі (національної економіки) 27]. Кожна з цих категорій має характерні якості, але узагальнюючим є те, що вони відображають здатність об'єкту, що досліджується, ефективно здійснювати свої функції в умовах формування конкурентного середовища.

Підприємство - це суб'єкт з правами юридичної особи, що самостійно господарює, який на основі використання трудовим колективом майна виробляє й реалізує продукцію, виконує роботу, надає послуги [9].

Рівень ринкової стійкості підприємства формується під безпосереднім впливом чинників його зовнішнього та внутрішнього середовища і визначає здатність підприємства досягати цілей свого розвитку у відповідності із наявним ресурсним забезпеченням і вимогами ринку. Високий рівень стійкості підприємства визначає результативність реалізації не тільки поточних завдань, а й довгострокових програм розвитку, а також потребує принципово нових підходів до управління конкурентоспроможністю підприємства з метою її підвищення. Проблемою першочергової важливості для любого підприємства, що існує в умовах ринку, є проблема виживання й забезпечення безперервності розвитку. В залежності від умов й обставин ця проблема вирішується різними підприємствами по-своєму, але в основі її лежить складна робота по створенню й реалізації конкурентних переваг. Завдяки виробництву конкурентоспроможної продукції підприємство може отримати стійку конкурентну позицію на ринку.

Традиційно конкурентоздатність трактують як зумовлене економічними, соціальними, політичними факторами стійке становище країни, регіону або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках 13]. В умовах відкритої економіки це поняття може бути також визначене як здатність країни, регіону, господарства протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і на ринках “третіх країн” 13].

Конкурентоспроможність (як соціально-економічна категорія) - це вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг [26]. Висновком з цього може бути те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо: самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період діяльності та результативність за аналогічний останній період суттєво відрізняються), один з одним (суперництво за досягнення будь-чого), колективу з колективом, продукції даного виду з аналогічною продукцією і таке інше. Конкурентоспроможність виробника являє собою відносну характеристику, яка відображає відмінність процесу розвитку окремого виробника від виробника-конкурента як за ступенем задоволення своїми товарами й послугами конкурентної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності [24].

Конкурентоспроможність підприємства визначають як його порівняльну перевагу відносно до інших фірм даної галузі всередині країни та за її межами [75]. Але на думку деяких авторів ця трактовка відповідає тільки предметній конкуренції [27].

Відповідно до інших підходів, конкурентоспроможність підприємства трактується як рівень її компетентності відносно інших підприємств-конкурентів за такими параметрами, як технологія, практичні навички й знання персоналу, рівень стратегічного й поточного плануання, якість (систем управління, виробництва, продукції), комунікації [23]. Це визначення більш конкретне, однак воно базується на співставленні конкуруючих підприємств, процесів розвитку чи рівні компетенції.

Розповсюдженим є визначення конкурентоспроможності як можливість фірми запропонувати товар, який відповідає визначеним потребам покупця, тобто відповідної якості, в потрібній кількості, в необхідний час й на більш вигідних умовах постачання, ніж конкуренти [38]. Ця трактовка базується більше на конкурентоспроможності товару, а не на відображенні ефективності виробничо-господарської діяльності виробника.

В зазначених визначеннях конкурентоспроможність підприємства розглядається як відносна категорія, тобто кожне підприємство співставляється з конкурентним (переважно в одній галузі) на одному ринку. Відповідно теорії конкурентних переваг, розробленої М. Портером [52, 77-79], конкурентоспроможність фірми можливо визначити в межах групи фірм однієї галузі, або фірм, які випускають товари-субститути.

Конкурентоспроможність в підприємстві - це процес управління підприємцем своїми конкурентними перевагами для досягнення мети в конкурентній боротьбі, що здійснюється в рамках законодавства [10]. Тобто на конкуренцію між суб'єктами господарювання конкурентні переваги справляють значний вплив. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичну перевагу. Лише у комплексі вони можуть надати вирішальний вплив при виборі кращого. Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні і тактичні зміни на ринку, не пов'язані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природне явища і т.п.). Поняття “конкурентна перевага” і “конкурентоспроможність” мають різні інтерпретації залежно від об'єкту, до якого вони застосовуються. При системному вивченні даних понять виділяють ієрархічну структуру, що послідовно включає оцінку товару, підприємства, галузі, економіки з погляду їх переваги над аналогічними конкуруючими об'єктами.

Найчастіше, під конкурентними перевагами розуміють перевагу над конкурентами, яка досягається за рахунок певних заходів: цінової, асортиментної, збутової політики тощо [5, 18, 35]. Інші автори вважають, що конкурентні переваги - це певні характеристики товару або марки, які відрізняють його від аналогічних [37, 42].

Існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності підприємств. Згідно з думкою М. Портера конкурентоспроможність можна виявити тільки шляхом порівняння підприємств у масштабі країни чи в масштабі світового ринку. Такий підхід не дає узагальнюючої об'єктивної оцінки галузевої кон'юнктури, основний акцент ставиться на співставленні кількісних показників діяльності конкурентів, а поза увагою залишається проблема оцінки ефективності адаптації підприємства до умов навколишнього середовища, які змінюються. Також не враховується динамічний характер досліджуємої категорії, відображається лише статистична оцінка показників роботи конкуруючих підприємств. Співставлення показників роботи фірм ускладнюється тим, що види випускаємої ними продукції, сегменти ринку, на яких вони працюють, значно відрізняються.

Інший підхід до оцінки конкурентоспроможності базується не на співставленні показників роботи конкурентів, а на глибокому вивченні процесів у внутрішньому середовищі підприємства і взаємовідносини його з навколишнім середовищем. З цього виходить, що конкурентоспроможність підприємства - це система, яка складається з неперервно взаємодіючих факторів й характеризує ступінь реалізації потенційних можливостей підприємства щодо придбання й удержування достатньо довгий період часу конкурентних переваг [26].

Деякі економісти вважають, що конкурентоспроможність залежить від загальної ефективності діяльності підприємства й визначається досконалістю використання його ресурсів [76]. Інші виділяють конкурентоспроможність як здатність підприємств задовольнити потреби суспільства, завдяки чому можливо витримати конкуренцію з боку інших підприємств [31, 66]. Розповсюдженою є думка, відповідно до якої конкурентоспроможність є елементом загальної стійкості функціонування підприємства, яка має підтримувати визначений розпорядок функціонування незалежно від факторів, що на нього діють [40, 56, 57, 60, 75].

Конкурентоспроможність виступає не тільки як результат, але й як процес взаємодії з навколишнім середовищем і потребує детального аналізу. У таблиці 1.1 наведено співставлення думок вчених-економістів щодо визначення конкурентоздатності.

Таблиця 1.1. Визначення поняття “конкурентоздатність (конкурентоспроможність) підприємства”

Визначення	Автор визначення	Джерело
1	2	3
Процесс управления предпринимателем своими конкурентными преимуществами для достижения цели в конкурентной борьбе, которая осуществляется в рамках законодательства	Б. Буркинский	Буркинский Б.В. Конкурентоспособность продукции и предприятия. - О., 2002. - С. 148.
Способность вести успешную конкурентную борьбу, противостоять ей; конкурентоспособность определяют сравнительные конкурентные преимущества предприятия по отношению к другим, действующим на рынке	Винокуров В.А.	Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. - С. 358.
Свойство субъекта рыночных отношений, выявляемое в процессе конкуренции и позволяющее занять свою нишу в рыночном хозяйстве для расширенного воспроизводства, что предполагает покрытие всех издержек производства и получение прибыли от хозяйственной деятельности	Воронкова А. Є.	Воронкова А.Э. Поддержка конкурентоспособного потенциала предприятия. - К.: Техника, 2000. - С. 52.
Сравнительное преимущество предприятия по отношеннию к другим предприятиям данной отрасли внутри страны и за ее пределами	Градов А. П.	Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие / Под ред. А. П. Градова. - СПб.: Спец. литература, 1999. - С. 79.
Конкурентоспособность определяет конкурентоустойчивость предприятия; конкурентоспособность определяется внутренними факторами, а конкурентоустойчивость - внешними	Дикань В. Л.	Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоустойчивости предприятий: Монография. - Харьков: Основа, 1995. - С. 46.
Рівень компетентності підприємства порівняно з іншими підприємствами-конкурентами за такими параметрами, як технологія, практичні навичкий професійні знання персоналу, рівень стратегічного й поточного планування, політика збуту, рівень управління, комунікації, якість систем управління, виробництва продукції	Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера	Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / за ред. Р.Дяківа. - Київ: Міжнародна економічна фундація, 2000. - С. 664.
Ступінь відповідності об'єкту в кожний даний момент потребам обраного ринку технічним, економічним й іншим характеристикам	Енциклопедичний словник бізнесмена	Енциклопедичний словник бізнесмена: менеджмент, маркетинг, інформатика / Під заг. Ред. М.І. Молдаванова. - К.: Техніка, 1993. - С. 456.
Способность обеспечить лучшее предложение по сравнению с конкурирующим предприятием	Карлофф Б.	Карлофф Б. Деловая стратегия, концепця, содержание, символы. - М.: Экономика, 1991. - С. 132.
Способность предприятия противостоять другим предприятиям, вести с ними успешную борьбу за рынки сбыта товаров и услуг	Люкшинов А. Н.	Люкшинов А. Н. Стратегический менеджмент. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 167.
Оцінка внутрішнього потенціалу (стану) підприємства відносно конкурентів	Тридід А. Н.	Тридід О. М. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: Автореф. на здоб. наук. ступ. д. е. н. - Донецьк.: ДНУ, 2003. - С. 16
Способность организации добиваться своих целей в условиях рынка, на котором с аналогичными целями действуют другие организации	Попов С.А.	Попов С.А. Стратегическое управление: 17-модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации”. Модуль 4. - М.: ИНФРА-М, 1999. - С. 164.
Свойство объекта, характеризующееся степенью реального или потенциального удовлетворения им конкретных потребностей по сравнению с аналогичными объектами, представленными на данном рынке; конкурентоспособность определяет способность выдерживать конкуренцию в сравнении с аналогичными объектами на данном рынке	Фатхутдинов Р.А.	Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учебное пособие. - М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1997. - С. 155.
Способность предприятия производить и реализовывать конкурентоспособную продукцию; конкурентоспособность зависит от общей эффективности его деятельности и определяется совершенством использования ресурсов предприятия	Юданов А. Ю.	Юданов А. Ю. Конкуренция: теория и практика. Учебно-практическое пособие. - 2-е изд. - М.: Ассоц. авторов и издателей “Тандем”; Изд. “ГНОМ-ПРЕСС”, 1998. - С. 72.

Таким чином, більшість вчених пропонують визначити конкурентоздатність як спроможність ефективного використання внутрішнього потенціалу підприємства, завдяки якому можливо досягти й утримати конкурентні переваги з метою успішної конкурентної боротьби на ринку. На мою думку конкурентоздатність підприємства - це спроможність підприємства адаптуватися до умов ринку, що змінюються, для забезпечення досягнення місії підприємства та задоволення потреб та бажань покупців, використовуючи потенціал підприємства та ринку.

Відповідно проведеному аналізу конкурентоздатність підприємств визначається як самостійна системна категорія, яка відображає ступінь реалізації цілей підприємства в його взаємодії з оточуючим середовищем.

1.2 Фактори впливу на конкурентоздатність підприємства

Як було зазначено, конкурентоздатність підприємства - це здатність використовувати свої сильні сторони й концентрувати зусилля в тій галузі виробництва товарів та послуг, де воно може отримати лідируючі позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках [51, 52]. При цьому, категорії “конкурентоздатність підприємства” й “конкурентоздатність” в цілому - поняття відносні [4]. Немає й не може бути абсолютно конкурентоспроможної або неконкурентоспроможної компанії. Ці поняття пов'язані з ринком і часом, а також політичними, соціальними, культурними й іншими факторами, що впливають на ринкову ситуацію.

На силу конкурентної боротьби впливає багато чинників, але найбільш важливими є наступні [75]:

1. Боротьба підсилюється, коли кількість конкуруючих фірм збільшується і коли вони становляться відносно порівняні з точки зору розмірів й можливостей.

2. Боротьба підсилюється, коли попит на продукцію зростає повільно. На ринку, який розвивається швидко боротьба послаблюється тим, що місця на ньому вистачить всім.

3. Боротьба сильніша там, де конкуруючі фірми можуть використовувати зниження цін або іншим чим збільшувати обсяг продаж.

4. Суперництво посилюється, якщо продукція конкурентів недостатньо диференційована, щоб покупці були стримані високою вартістю переходу від одного товару до іншого.

5. Боротьба зростає відповідно розміру віддачі від успішних стратегічних маневрів.

6. Боротьба має тенденцію до підсилення, коли вихід з бізнесу дорожче, ніж продовження конкуренції.

7. Боротьба стає більш жорстокою та непередбачуваною при збільшенні різниці між фірмами в їх стратегіях, кадровому складі, спільних приорітетах, ресурсах, країнах походження.

8. Боротьба підсилюється, коли сильні компанії з інших галузей отримують слабші фірми й використовують агресивні, фінансові методи для введення нового конкурента в число сильних суперників.

При дослідженні питання конкурентоспроможності необхідно виділити фактори, що визначають конкурентоспроможність підприємства та конкурентне середовище. Не залишаються постійними умови реалізації товарів з боку продавців, на яких впливають фактори політичного демографічного, культурного середовища. Правильне і повне урахування цього є неодмінною умовою досягнення конкурентоспроможності підприємства.

Тож під факторами необхідно розуміти рушійні сили, інструменти, що об'єктивно й суб'єктивно виникають та формують конкурентне середовище.

Всі фактори формування конкурентоспроможності підприємства економісти класифікують по-різному: зовнішні та внутрішні [26, 27, 28, 51, 52]; фактори, що безпосередньо впливають на діяльність підприємства (конкуренція, політичні, юридичні фактори, наука, технологія), і ті, які мають на неї опосередкований вплив (психологічні, культурні, соціологічні, економічні, які впливають на функціонування підприємства через дію на поведінку покупців); контрольовані і неконтрольовані [30].

Зовнішні фактори - це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них належать наступні:

1. Демографічні фактори: кількість населення; процент жінок, чоловіків; процент пенсіонерів, дітей.

2. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

3. Господарська кон'юнктура. Вона включає кон`юнктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

4. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. Передбачає розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії, впровадження якщо у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

5. Параметри попиту. Включають зростання попиту на товари, що виробляються підприємством, досягнення його стабільність та дозволяє підприємству отримувати високі прибутки, а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження купівельної спроможності населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

6. Культурне середовище.

До внутрішніх факторів відносяться наступні:

1. Управлінська політика. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень управляючих кадрів і т. д.).

2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із сировини, що використовується (особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, відповідно, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка знижують витрати виробництва, що приводить до росту конкурентоспроможності.

4. Збут продукції: його обсяг та витрати реалізації, маркетингова стратегія. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець внаслідок непродуманої збутової політики. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажу продукції, необхідної ринкові, стимулюванню збільшення обсягів продажу, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики тощо, а з іншої - шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами [21].

Дослідженню зовнішнього середовища слід приділяти достатню увагу, оскільки воно зумовлює рівень визначеності, в умовах якого приймаються управлінські рішення. Взаємозв'язок компанії та її зовнішнього середовища складає суть формулювання стратегії конкуренції. Зовнішнє середовище є дуже широким, оскільки в нього входять соціальні та економічні фактори, проте ключовий аспект зовнішнього оточення фірми - це галузь, в якій вона веде конкурентну боротьбу. Виробничо-економічна діяльність підприємства входить підсистемою в економічну систему галузі, тому галузева специфіка знаходить безпосереднє відображення у рівні конкурентоспроможності кожного підприємства. Структура галузі має істотний вплив на вивчення правил конкурентної гри. Чинники за межами галузі мають переважно відносне значення, оскільки зовнішні фактори, як правило впливають на всі фірми галузі, справа полягає в різних можливостях фірм пристосуватися до цього впливу.

Фактори формування конкурентоздатності підприємства можна об'єднати в рисунок (рис. 1.2) [7, 47, 48, 26, 67, 75].

Вся сукупність показників, що характеризує сукупність організаційно-економічних факторів, має ієрархічну структуру, а саме вона складається з двох основних ієрархічних рівнів:

Перший рівень представлений показниками , що характеризують елементи кожної підсистеми організаційно-економічних факторів формування конкурентоспроможності підприємства, як зовнішніх (стан макрооточення та ринку), так і внутрішніх (стан ресурсного потенціалу, ефективність функціональних областей діяльності, оптимальність організаційної структури та її адекватність цілям підприємства).

Рис. 1.2. Система факторів конкурентоздатності підприємства

Другий рівень представлений параметрами, що відображають всю систему взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, а саме факторів безпосереднього впливу, а також факторів ефективності функціональних областей діяльності, факторів стану ресурсного потенціалу, факторів оптимальності організаційної структури підприємства.

Система забезпечення конкурентоспроможності підприємства складається з підсистем: забезпечення адаптивності, гнучкості структури управління й виробничої системи, а також ефективного використання потенціалу підприємства та ринку [11, 15].

Кожній з підсистем в системі підвищення конкурентоспроможності підприємства відповідає свій механізм - механізм адаптації, гнучкості, ефективного використання потенціалу (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Механізм забезпечення конкурентоздатності підприємства

Структурою організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності підприємства є набір елементів організаційно-економічної системи підприємства та зв'язків (управляючих, інформаційних, матеріальних) між елементами системи та зовнішнього середовища [3, 11, 15, 72]. Даний механізм є набором правил, процедур, інструкцій, законів та забезпечує функціонування та взаємодія між елементами системи забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Функціонування механізму визначається завданням цільових функцій елементів системи (система мотивації); процедур прийняття рішень; порядку організаційної системи; інформованості елементів системи.

Здатність до адаптивності припускає застосування до умов зовнішнього середовища за рахунок постійної зміни структури та функцій, що виконуються. Такою здатністю швидкої та постійної адаптивності в турбулентному зовнішньому середовищі володіють органічні структури з горизонтальними зв'язками , які хорошо працюють, що сприяють розкриттю потенціалу підприємства.

Система адаптації підприємства призвана аналізувати й контролювати зовнішні фактори діяльності, зовнішній стан організаційно-економічної системи в цілому та її окремих складових, впроваджувати конкурентоспроможні ідеї в галузі маркетингу , виробництва, управління.

Властивості адаптації й гнучкості не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну. Але дуже “жорстока” організація, яка не має гнучкості, не є стабільною: вона “крихка”, не витримує швидких та сильних змін середовища [15]. Стабільними є підприємства, що адаптуються вимоги ринку, нові умови й ситуації, які мають й використовують можливості для збереження своєї конкурентної переваги на ринку.

Система гнучкості управління й виробництва призначена для визначення й формування мети господарської діяльності підприємства, координації дій персоналу, мотивації, підтримка інформаційного обміну й інновацій, що сприяє впровадженню у виробничу програму нових виробів й технологічних процесів, впровадженню ефективних методів і техніки управління.

Механізм використання потенціалу являє собою систему взаємопов'язаних важливих рішень, що визначають в кожний поточний момент діяльності підприємства напрямки складових потенціалу, здатності й зусилля підприємства.

Стан конкуренції в галузі, за М. Портером, залежить від п'яти основних чинників - загроза входу конкурентів, інтенсивність конкуренції серед існуючих фірм, товари - замінники, покупці, постачальники [51].

Сукупний вплив цих чинників визначає потенціал граничного прибутку в галузі, де потенціал прибутковості вимірюється в показниках довгострокової віддачі від інвестованого капіталу. Усі чинники спільно визначають інтенсивність галузевої конкуренції та прибутковості.

Для оцінки конкурентоспроможності використовують наступні підходи.

Ресурсний підхід, який досліджує наявність капіталу для внутрішнього і зовнішнього інвестування, технології, чисельність і кваліфікація трудових ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко-географічне положення.

Факторний - моніторинг зміни позицій країни, регіону на міжнародних ринках залежно від рівня розвитку економіки, що оцінюється реальним використанням факторів економічного зростання.

Рейтинговий підхід здійснює інтегральну оцінку стану економіки за системою показників [13].

Підходи до оцінки конкурентоспроможності приведені на рисунку 1.4.

Більшість досліджень на всіх рівнях аналізу виділяє як цінову, так і загальну (структурну) конкурентоспроможність [13]. У цілому конкурентоспроможною можна вважати економіку, яка забезпечує: підтримку зростаючих життєвих стандартів; досягнення або збереження таких позицій, за яких національні товари й послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках. Загальна конкурентоспроможність системно висвітлює виробничо-технологічний та експортний потенціал країни або регіону (коли конкурують не ціни, а національні умови виробництва).



Рис. 1.4. Підходи до оцінки конкурентоздатності

На основі аналізу конкурентоспроможності підприємств [3] виділено три основних її характеристики, які пропонується використовувати при її вимірі. Це адаптивність підприємства до змін навколишнього середовища; конкурентні переваги в межах комплексу маркетингу; результати діяльності (відносно основних конкурентів). Для виміру конкурентоспроможності необхідно використовувати змінні адаптивності, конкурентних переваг й результатів економічної діяльності підприємств. Основними видами адаптації є адаптація до зміни кон'юнктури ринку; адаптація до нововведень технічного й організаційного характеру; адаптація до соціально-політичних умов.

Як вже було зазначено, щоб бути конкурентоспроможним підприємство має адаптуватися до змін навколишнього середовища, створювати, підтримувати й збільшувати свої конкурентні переваги й на основі цього домагатися найкращих результатів діяльності, ніж конкуренти.

До основних видів адаптації належать:

адаптація до змін кон'юнктури ринку;

адаптація до нововведень технічного та організаційного характеру;

адаптація до соціально-політичних умов [3].

Реалізація процесу адаптації підприємств до ринкових умов господарювання на практиці можлива через механізм функціонування організаційно-економічної системи адаптації з послідуючою оцінкою рівня конкурентоспроможності, розробки стратегії маркетингу й прийняттям відповідних розв'язань відносно конкурентного становища підприємства на ринках збуту товарів у перспективі.

Не менш важлива характеристика конкурентоспроможності підприємства - наявність у нього конкурентних переваг. Вони поділяються на дві категорії: “переваги в здібностях” і “переваги в ресурсах” [55]. Перша категорія зумовлена ефективністю роботи маркетологів і збутовиків й містить в собі ноу-хау в дослідженнях і проектуванні, уміле використання можливостей маркетингу, здатність організовувати стимулювання збуту, ініціативність всіх кілець виробничо-збутової діяльності 55].

До ресурсів, що призводять до виникнення переваг в конкуренції належать доступність до сировини, енергії; фінанси, кадровий склад і його кваліфікація; виробничі можливості, що потребують невеликих витрат; розвинута система науково-технічного, виробничого, комерційного співробітництва. Ресурси конкурентних переваг приведені на рисунку 1.5.

При аналізі та визначенні конкурентоспроможності необхідно враховувати, що адаптивність підприємства та його конкурентні переваги - потенційна сторона конкурентоспроможності, яка при певних обставинах може бути й не реалізована. В той же час, тільки результати економічної діяльності дають безпосереднє відображення реальних досягнень в області забезпечення конкурентоспроможності, й тому вони повинні бути використані в якості її вимірювачів.



Рис. 1.5. Ресурси конкурентних переваг

Розглянемо основні типи рушійних сил конкуренції.

Динаміка масштабів довгострокового попиту. Збільшення або зменшення довгострокового попиту є важливим фактором під час прийняття рішень по інвестуванню для збільшення виробничої потужності існуючих фірм. Підвищення довгострокового попиту часто приваблює нові фірми на ринок, а спад попиту навпаки - відток фірм [52].

Динаміка структури попиту. Такі зміни є причиною зміни потреб споживачів до сервісу, створення інших каналів збуту, зміни в асортименті продукції, що випускають, модифікації маркетингових тактик.

Оновлення продукту. Оновлення продукту може розширювати ринок, стимулювати ріст попиту. Коли ринок характеризується швидким розповсюдженням нового товару, оновлення продукту галузі є ключовою рушійною силою - впливає на методи виробництва, ефективні масштаби виробництва, маркетингові витрати, канали розподілу.

Технологічні інновації. Постійні технологічні нововведення в методах виробництва спроможні сильно змінити одиничні витрати на виробництво, розмір інвестицій, збільшувати значення ефекту життєвого циклу товару. Це може викликати вагомі зміни в потребах до розміру й кількості фірм, що успішно діють на ринку.

Маркетингові інновації. Періодично фірми пропонують ринку свою продукцію, при цьому користуються новими шляхами та способами, щоб збільшити купівельну зацікавленість, підштовхнути попит, зменшити витрати на одиницю продукції. Таким чином, вони приводять до руху нові сили, які змінюють умови конкуренції та позиції фірм-суперників.

Динаміка лідерства - вхід до конкуренції або вихід з неї великих фірм, тобто нова конкурентна боротьба: перерозподіл ролей та виділення нових фірм, зміна структури ринку.

Дифузія досягнень. Якщо нова технологія стає відомою суперникам, постачальникам, споживачам, перевагам фірми-власника “ноу-хау” легше увійти до галузі, вони знижують бар'єри для нових, а для постачальників й споживачів полегшують вертикальну інтеграцію до галузі.

Динаміка ефективності. З появою в галузі нових ефективних масштабів виробництва, що зменшують витрати на одиницю продукції, великі фірми можуть винудити інші компанії до стратегій “форсування росту”.

Бажання покупців. Часто велика кількість покупців, вирішує, що товари масового споживання за низькими цінами повністю задовольняють їх смаки та бажання в такій же мірі, як і товари за більшими цінами, які дають можливість вибору.

Державне регулювання ринку. Дії держави через свої інститути, що включають регулювання економічних відносин, а також зміни в державній політиці, можуть впливати на ринок та конкурентні умови.

Ріст детермінації - зменшення невизначеності та ризику. Нові галузі характеризуються великою невизначеністю інформації про потенційні можливості ринку (про обсяг, асортимент і характер продукції, що випускають, цінову політику, коло покупців, потенційні можливості конкурентів). Коли фірма пройшла перші етапи входу до галузі (на ринок), то невизначеність зникає.

Можна зробити висновок про те, що високий ступінь впровадження маркетингу (або розвинута маркетингова орієнтація) пов'язані з високим рівнем конкурентоздатності вітчизняних підприємств за трьома вимірами: ступіню розвитку конкурентних переваг, адаптаційної активності та результатами економічної діяльності. При прискоренні впровадження маркетингової орієнтації в управління підприємством значно зросте його конкурентоспроможність.

1.3 Визначення інструментарію конкурентоздатності підприємства

Конкурентоздатність підприємства - характеристика, що визначає стійкість підприємства, його здатність зберігати свій стан на ринку або розширювати сектор ринка, що займає підприємство [3]. Також конкурентоздатність підприємства можна визначити як узагальнюючий показник стійкої роботи, який включає в себе результати дій та зусиль різних виробничих, обслуговуючих та управлінських підрозділів, підсистем, використаних ресурсів [56]. На конкурентоздатність впливає ряд умов, інструментів, які залежать від організації управління підприємства, цілеспрямованості робот, що пов'язані з забезпеченням конкурентоспроможності.

Використання факторів: технічне переоснащення, зміна системи оплати праці, розподіл ресурсів на інвестиційні та оборотні, прискорення обертання оборотних коштів за рахунок більш раціональної організації виробництва - в якості інструментів впливу дозволяють формувати й змінювати конкурентоспроможність підприємства, цілеспрямовано впливати на конкурентне середовище. Отже, інструмент - це засіб для досягнення, підвищення конкурентоспроможності підприємства [22]. Інструментарій - сукупність інструментів, що їх використовують для досягнення певних цілей підприємства.

Розглянемо основні інструменти досягнення конкурентоспроможності підприємства [8, 22, 44, 46, 51, 67, 70, 71, 73, 75].

Неможливість революційних перетворень в діяльності підприємства загострює проблему забезпечення конкурентоспроможності та викликає необхідність проведення комплексної модернізації.

Модернізація - це вдосконалення, покращення, оновлення об'єкту, приведення його у відповідність до нових потреб та норм, показників якості [69]. Необхідно розуміти під процесом модернізації не тільки вдосконалення машин, устаткування, технологічних процесів, але необхідні, комплексні, адекватні зміни за всіма напрямками діяльності підприємства, які б забезпечували підвищення конкурентоспроможності на основі використання всіх можливостей. Основними напрямками модернізації підприємства можуть бути: модернізація виробничої структури, управлінської діяльності, продукції, відносин власності, інноваційної діяльності [69].

Для того, щоб система (підприємство, продукт) була високо конкурентною, вона повинна бути спроектована високо конкурентною. Для цього існує ряд технологій: бізнес-технології, технології управління витратами, людські технології, математичні технології, технології якості, системні технології, технології проектування споживчої вартості та інші. Саме застосування спеціальних технологій (технологічних інновацій) є інструментом підвищення конкурентоспроможності підприємства. Щоб залишатись конкурентоспроможним, підприємство повинно стати на шлях постійних прогресивних змін.

Але недостатньо ідентифікувати інструмент конкурентоспроможності для того, щоб бути впевненим в успіху. Потрібно ще створити і власну конкурентну позицію, здійснити інвестиції для забезпечення необхідними ресурсами і компетенціями, ефективно організувати діяльність підприємства. Збільшення виробничої потужності підприємства призведе до збільшення довгострокового попиту. Все це надасть змогу зайняти гідну позицію у конкурентній боротьбі.

Згідно з законом спадної продуктивності кожна добавочна одиниця змінного фактору, починаючи з деякого моменту, приносить менше прирощення загального обсягу продукції, ніж попередня [51]. Таким чином, гранична потужність змінного фактору виробництва рано чи пізно починає знижуватися. Починаючи з деякого моменту ріст витрат випереджує ріст обсягу виробництва. Тому необхідно пропонувати продукцію за більш високою ціною, що може призвести до падіння попиту. В цьому напрямку необхідно зосередити зусилля на вдосконаленні технології, що є особливо актуальним для ринку обладнання. Вдосконалення технологій підвищить пропозицію, чим збільшить потужність.

Постійні технологічні нововведення в методах виробництва спроможні сильно змінити одиничні витрати на виробництво, розмір інвестицій, збільшувати значення ефекту життєвого циклу товару. Технологічні нововведення за принципом ланцюгової реакції зумовлюють вирішальні (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів [74].

Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективної діяльності, яка приводить до росту конкурентоспроможності підприємства. Продуктивність діючого устаткування багато в чому залежить не лише від його технічного рівня, а й від продуманої організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і завантаження в часі.

Оновлене устаткування та використання вільних потужностей надає можливість розширювати асортимент виробництва, а особливо найрентабельнішої продукції та продукції, що користується попитом . Певні технологічні зміни потребують розширення ринку збуту своєї продукції. Необхідно користуватися новими шляхами та способами, тобто впроваджувати маркетингові інновації, щоб збільшити купівельну зацікавленість, підштовхнути попит.

Послідовне збільшення розмірів підприємства протягом якогось часу вабить за собою збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, але починаючи з визначеного моменту все більші розміри підприємства означають підвищення середніх загальних витрат. Фірмі доцільно займатися підприємницькою діяльністю, якщо загальні витрати більші, ніж загальний доход на величину меншу, ніж постійні витрати.

Неможливо постійно економити на витратах. За нинішніх умов господарювання економити на заробітній платі, на матеріальних ресурсах - вичерпні можливості, а отже, системне управління витратами - важливий інструмент досягнення конкурентоспроможності. Головну роль при формуванні суми витрат відіграє такий чинник, як сприятливий доступ до сировини. Можливість захоплення кращих джерел сировини раніше, ніж інші фірми, і за цінами, що відбивають менший, ніж сьогодні, попит на сировину є перевагою перед конкурентами, яка дозволить задовольнити передбачувані потреби [51].

Внаслідок нагромадження досвіду витрати можна зменшувати й далі, якщо в галузі існують диверсифіковані фірми, які поділяють операції чи функції за умови такого ж зменшення витрат щодо інших одиниць продукції або ж за умови спорідненої діяльності в кампанії, з якої можна одержати неповний, проте корисний досвід. Коли виробничий підрозділ має споріднену діяльність у межах фірми, паралельні підрозділи можуть одержувати вигоду від свого досвіду малим коштом або взагалі безкоштовно, оскільки багатий досвід є нематеріальним активом [51].

Оптимізація управління витратами як інструмент підвищення конкурентоспроможності підприємства має обмежений ресурс, тобто не постійна і безсистемна економія, а визначення оптимального рівня витрат для кожного окремого підприємства, оскільки надмірне скорочення накладних витрат може призвести до негативних наслідків [32].

Найоптимальнішою, з точки зори деяких економістів [32], є величина накладних витрат у розмірі 30 - 40 %. При такому рівні їхня ефективність буде максимальною і це матиме позитивний вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Одним із важелів регулювання накладних витрат є їх нормування, а саме: визначення максимально допустимої величини накладних витрат у загальних витратах на виробництво товарної продукції. Окремо на календарний рік необхідно визначити нормативи адміністративних витрат, витрат на збут, витрат на утримання й експлуатацію машин і устаткування та інших загальновиробничих витрат.