Історія української культури як навчальна дисципліна

Размещено на http://www.allbest.ru/

172

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Що вивчає культурологія як галузь наукових знань?
Пригадайте основні наукові підходи до розуміння сутності культури. Спробуйте пояснити їх особливості. Наведіть «робоче» визначення культури.
У чому змістовна і функціональна особливість таких підсистем культури, як матеріальна і духовна?
Поясніть, що таке «етнос», які основні умови формування, існування та ознаки етносу прийнято виділяти.
Розкажіть, що таке традиції, які різновиди традицій Ви знаєте, які суспільно важливі функції виконують обряди та звичаї. Наведіть приклади.
Що таке традиційна культура, етнічна культура, культура етносу? Який характер має взаємозв`язок між культурою та етносом і в яких формах він проявляє себе?
Розкажіть про сутність та основні періоди історії української культури. У чому полягає предмет «історії української культури» як навчальної дисципліни?
Розкажіть про те, що таке археологія, археологічні джерела, культурний шар. Які види археологічних пам`яток Ви знаєте?
Що таке археологічна культура? Яким чином утворюються назви археологічних культур?
Розкажіть про основні принципи історичної хронології. Яким чином датуються археологічні пам'ятки?
Пригадайте археологічну періодизацію стародавньої історії.
Охарактеризуйте головні культурні зрушення часів палеоліту. Розкажіть про найбільш відомі пам'ятки палеолітичних часів в Україні.
Розкажіть про основні новації (новоутворення) в культурі мезоліту. Розкажіть про мезолітичні пам'ятки в Україні.
Які основні риси «неолітичної революції» Ви знаєте?
Назвіть первинні світові центри становлення відтворюючого господарства. Які характерні риси первісного землеробства, первісного скотарства відомі Вам?
Розкажіть про найважливіші особливості становлення відтворюючого господарства у Європі та на території сучасної України.
Розкажіть про буго-дністровську археологічну культуру. У чому її значення для історії відтворюючого господарства Східної Європи?
Назвіть основні етапи становлення кольорової металургії. Розкажіть про особливості цього процесу в межах України.
Розкажіть про трипільську археологічну культуру, як приклад осілого землеробного соціально-культурного утворення Правобережного українського лісостепу часів енеоліту.
Розкажіть про середньостогівську та давньоямну культурно-історичні спільноти, як приклад рухливих скотарських соціально-культурного утворень українського Степу часів енеоліту - ранньої бронзи.
Пригадайте основні культурні новації бронзового віку. Наведіть приклади з археологічних досліджень в Україні.
Поясніть передумови переходу до епохи заліза.
Розкажіть про початок становлення грецьких полісів у Північному Причорномор'ї. Який характер мали відносини між греками і місцевим населенням?
Розкажіть про початок писемної історії народів України у ранньому залізному віці. «Скіфський логос» Геродота.
Який зміст вкладали стародавні греки у термін «Скіфія»? Розкажіть про основні племена (етноси), що проживали на території Скіфії за даними писемних джерел? До яких мовно-етнічних і культурних утворень вони відносились?
Розкажіть про особливості господарства кочових скіфів, їх військову справу, побут, духовну культуру за археологічними та писемними джерелами.
Пригадайте головні риси господарства лісостепових племен за археологічними та писемними джерелами.
Розкажіть про особливості побутової і духовної культури осілих землеробів-скотарів українського лісостепу скіфського часу за даними археології та писемних джерел.
Розкажіть про основні археологічні та писемні дані про розселення слов'ян у східній Європі в середині - другій половині 1 тис. н.е.
Які точки зору фахівців з приводу історії становлення українського народу та його культури Ви знаєте? Поясніть їх особливості.
Розкажіть про сільське господарство східних слов'ян раннього середньовіччя.
Пригадайте особливості розвитку ремесел і торгівлі на Русі.
Охарактеризуйте стан розвитку військової справи і техніки у східних слов'ян.
Розкажіть про міста і міську субкультуру Давньої Русі. В чому особливість планування та складу населення давньоруського міста?
Пригадайте особливості язичницького світогляду східних слов'ян.
Наведіть дані про основні етапи становлення християнства на Русі. У чому полягає заслуга князя Володимира Святославовича?
Культурна діяльність рівноапостольного св. Великого князя Київського Володимира Святославовича (960-1015).
Культурна діяльність Великого князя Київського Ярослава Мудрого (980-1054).
Розкажіть про становлення слов'янської писемності та її поширення на Русі. Графіті та берестяні грамоти.
Митрополит Іларіон (кінець 10 - 1088) - оратор і письменник, церковно-політичний діяч Київської Русі.
Розкажіть про освіту та літературу у Київській державі.
Св. Нестор (близько 1056 - 1114) - давньоруський письменник і літописець.
Розкажіть про видатні пам'ятки архітектури Древньої Русі, що збереглись у Києві та в Україні.
Св. Антоній Печерський (983 - 1073) - засновник Києво-Печерського монастиря та монастирського життя на Русі.
Охарактеризуйте основні види навчальних закладів, що існували в Україні 14 - 18 ст.
Розкажіть про Острозьку школу і академію.
Розкажіть про Львівську братську школу.
Розкажіть про Київську братську школу, колегіум та академію.
Розкажіть про єзуїтські колегіуми та академії в Україні кінця 16 - 18 ст.
Культурна діяльність митрополита Київського і Галицького Петра Могили (1596 - 1647).
Розкажіть про початок книгодрукування у Європі та в Україні. Культурно-просвітницька діяльність Івана Федорова (Федоровича) Москвитина (1510 -1583).
Наведіть характеристику основних напрямків розвитку української літератури 14 - 18 ст.
Розкажіть про архітектуру в Україні 14 -18 ст. «Козацьке бароко» і культурна діяльність гетьмана Івана Мазепи (1639 - 1709).
Розкажіть про розвиток українського живопису 14 - 18 ст. Видатні художники-українці Дмитро Левицький (1735 - 1822) і Володимир Боровиковський (1757 - 1825).
Розкажіть про розвиток української музики 14 - 18 ст. Видатні українські композитори і музиканти Максим Березовський (1745 - 1777) та Дмитро Бортнянський (1751 - 1825).
Видатний український педагог і філософ Григорій Сковорода (1722 - 1794).
Розкажіть про джерела формування, склад, чисельність та адміністративно-політичний устрій запорозького козацтва.
Охарактеризуйте військовий устрій та військову справу козаків.
Розкажіть про звичаї та побутову культуру запорожців, освіту та шкільництво на Запорожжі.
Петро Сагайдачний (1570 - 1622) - гетьман Війська Запорізького, військовий, політичний, культурний діяч України.
Пригадайте основні етапи розвитку української культури 19 - початку 20 ст. У чому їх зміст і особливості?
Розкажіть про головні моделі культурно-національного відродження «недержавних» слов'янських народів Європи 19 - початку 20 ст. та особливості їх реалізації в Україні.
Розкажіть про реформування освіти в Україні на початку і в середині 19 ст.
Розкажіть про становлення університетської освіти в Україні 19 ст.
Розкажіть про розвиток гуманітарних наук в Україні 19 - початку 20 ст.
Розкажіть про розвиток точних наук в Україні 19 - початку 20 ст.
Розкажіть про розвиток української літератури у 19 - на початку 20 ст.
Розкажіть про українське мистецтво 19 - початку 20 ст.
Які риси підкреслюють зрілість української культури на рубежі 19-20 ст.?
Наведіть характеристику головних напрямків розвитку української культури у 20 ст.
Охарактеризуйте основні напрямки розвитку української культури у 20-30-х роках 20 ст.
Що таке «політика українізації»? Поясніть її наслідки для української культури.
Розкажіть про «розстріляне покоління» представників української культури 30-х років 20 ст.
Розкажіть про основні напрямки розвитку української культури у 40-90-х роках 20 ст.
Розкажіть про дисидентський рух в українській культурі 70-80-х рр. 20 ст.
У чому, на Вашу думку, зміст сучасного етапу розвитку світової культури?
Наведіть відомі Вам приклади глобалізації сучасного культурного простору та її впливу на українську культуру.
Розкажіть про основні моделі сучасної молодіжної культури у світі та в Україні. Яким чином вони пов'язані з течіями, що одержали назву «контркультури»?
Які риси характеризують сучасний стан української культури в цілому?
Розкажіть про регіональні особливості устрою двору, житла, садиби українців.
Розкажіть про регіональні особливості устрою двору, житла, садиби українців.
Розкажіть про українську народну кулінарію.
Розкажіть про сімейний та громадський побут українців.
Що Ви знаєте про родинні обряди та звичаї українців?
Розкажіть про весільні обряди та звичаї українців.
Розкажіть про народні обряди та звичаї українців календарного циклу.
Розкажіть про усну народну творчість українців. Наведіть приклади таких творів.
Розкажіть про українську народну міфологію та демонологію.
Що Ви знаєте про народне образотворче мистецтво українців? Розкажіть про основні види народного образотворчого мистецтва, основні регіональні центри та їх особливості.
Наведіть найбільш характерні риси та особливості народної культури українців Подільського регіону.

ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з основними поняттями і категоріями навчальної дисципліни

виховна мета: зацікавити студентів вивченням історії рідної культури

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв'язки: історія України

План навчального заняття:

1.Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.

2.Культура і етнос.

3.Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат.

Література:

обов'язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. - Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. - Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Бокань В. Культурологія. - К., 2000.

2.Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навчальний посібник. - К., 2002.

3.Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. - М., 1983.

4.Данилевский Н.Я. Россия и Европа: Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. - 6-е изд. - СПб, 1995.

5.Історія української та зарубіжної культури / За ред. Клапчук С.М. - К., 1999.

6.Клакхон К.Зеркало для человека. Введение в антропологию. СПб., 1998.

7.Культура і побут населення України / За ред. Наулко В.І. - К., 1991.

8.Крупник Л. О. Історія України: формування етносів, нації, державності: Навч. посіб. - К., 2009.

9.Попович М.В. Нарис Історії культури України. - К., 1998.

10.Тойнби А. Постижениеистории. - М., 1990.

11.Тэйлор Э. Первобытная культура. - М., 1989 г.

12.Уайт Л. Избранное: Наука о культуре. - М., 2004. 

13.Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры. - М., 1985.

14.Шпенглер О. Закат Европы. - Т. 1; 2. - Новосибирск, 1993.

1. Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.

Культурологія. Осмислення людиною оточуючого світу своїм корінням сягає сивої давнини. В античній філософії уперше відбувається наукове співставлення і логічне протиставлення природи (natura) і штучного світу, створюваного самою людиною, для позначення якого з середини 1 ст. до н.е. стали використовувати латинське слово (culturа).

Принциповий вплив давньогрецької філософії визначив однаковість підходів до розуміння сутності культури в Греції та Римі. Але були і особливості. Так, латинський термін cultura у своєму первинному втіленні означав обробіток ґрунту з метою одержання врожаю новостворених рослин, догляд за домашніми тваринами, освіту, розвиток і мав скоріш прикладне, ніж теоретичне значення. Відповідником грецькому рбйдЭйб був латинський термін humanitas.

Одночасно з'являються перші спроби структуризації культурно-історичного простору. Поет і селянин з давньогрецької області Беотія Гесіод (жив біля 700 р. до н.е.) у своїх творах виклав досить популярну на той час концепцію «п'яти віків», які послідовно змінюють один одного: золотий, срібний, бронзовий, героїчний, залізний. Кожен наступний є гіршим за попередній, а за кінцем історії починається новий цикл, настає новий золотий вік, правда вже для іншого покоління богів та людей. В основі таких поглядів лежало міфологічне сприйняття історичного часу, як орієнтованого у минуле, що характерно для традиційних суспільств. Більш досконалий варіант подібної концепції представлений, зокрема, у працях давньоримського історика, грека за походженням, Полібія (200-123 рр. до н.е.). Він вважав, що циклічний характер змін у суспільстві та культурі залежить від коловороту явищ у природі.

Ці та подібні до них гіпотези і теорії одержали назву «циклічних». Вони залишаються популярними і сьогодні, хоча на сучасному етапі розвитку мають суттєві відмінності від своїх антично-середньовічних попередників:

1) на зміну механістичним уявленням про характер універсальних законів всесвіту прийшли системний підхід та діалектичний метод пізнання;

2) об'єктом дослідження стають «соціально-культурні організми», що функціонують і розвиваються за основними фазами життєвого циклу усіх живих організмів.

Такі організми вважаються унікальними в межах свого виду, їх історія та культура самодостатні і неповторні. Ось чому прибічники подібних поглядів відкидають принцип єдності світового культурно-історичного процесу, розглядають історію людства як історію існування замкнених спільнот - культур, цивілізацій, котрі підкоряються власній логіці розвитку у межах життєвого циклу від становлення до розпаду. Серед них найбільшою популярністю користувались і користуються теорії культурно-історичних типів, локальних культур, локальних цивілізацій, соціально-культурних суперсистем та деякі інші.

Теорія культурно-історичних типів (усього 13) належить російському соціологу Миколі Яковичу Данилевському (1821-1885). На його думку, кожен тип характеризується спільністю мови, етнічною самосвідомістю, перевагою того чи іншого роду діяльності людей. Кожне культурно-історичне утворення проходить через кілька фаз розвитку: «несвідомий» період, період становлення держави, її розвиток, «цивілізацію» і занепад.

Освальд Шпенглер (1880-1936) теж заперечував існування загальносвітової культури і людства в цілому. Він вважав, що всесвітня культура розпадається на дев'ять замкнених у своєму розвитку локальних культур (китайської, вавилонської, єгипетської, індійської, античної, візантійсько-арабської, західноєвропейської та індіанців майя) і російсько-сибірської, яка перебуває у процесі становлення. Кожна культура є живим організмом, а історія культури - його біографією. Тривалість життя культурного організму, на думку О. Шпенглера, біля 1000 років, після чого він помирає і залишає по собі оболонку у формі цивілізації. Перехід до цивілізації знаменує занепад лібералізму, демократії, становлення тоталітарного суспільства. Загибель європейської культури та перехід до європейської цивілізації він відносив до 2000 року.

Відомий англійський дипломат, історик і соціолог, автор 12-ти томного «Дослідження історії» Арнольд Дж. Тойнбі (1889-1975) поділив історію людства на локальні цивілізації. Розвиток кожної цивілізації проходить через кілька стадій: виникнення, зростання, надлому і розпаду, після чого вона гине, поступаючись місцем новій. Основою цивілізації виступає релігійна приналежність. У 21 столітті може виникнути нова цивілізація світового рівня на чолі зі світовим урядом, причому лідерство має перейти від європейського Заходу до азійського Сходу.

Видатний російський вчений, який після більшовицької революції емігрував до Сполучених Штатів Америки і став засновником американської соціологічної школи, Пітірім Сорокін (1889-1986), багато уваги приділяв розробці питань соціології культури, зокрема теорії соціально-культурних суперсистем. У відповідності до неї, типологія суперсистем залежить від закладеного до їх основи певного морфологічного начала - матеріального або ідеального. Суперсистеми виступають як фази історичного коловороту: на зміну пануючій сьогодні матеріальній суперсистем і має прийти релігійна, ідеалістична, яка подолає існуючу кризу культури.

Одним з найголовніших досягнень гуманітарних наук Нового часу є вчення про поступальний, прогресивний розвиток людства. Вперше такі погляди на культуру були викладені у праці «Основи нової науки про загальну природу націй» (1725) професора риторики Неаполітанського університету Джамбаттіста Віко і розвинені Йоганном Гердером. На їх думку, культура є засобом об'єднання людей у суспільство, продукт діяльності людей та одночасно стимул до такої діяльності. Послідовними прихильниками такого лінійно-стадіального підходу були більшість філософів доби Просвітництва у Європі, Карл Маркс та багато інших. Їх об'єднує уявлення про розвиток людства як загального руху в певному спільному прогресивному напрямку з проходженням обов'язкових етапів - стадій розвитку (рис. 1.2.).

На рубежі 19-20 ст. сформувалось розуміння того, що дослідження складного феномену культури потребує окремої галузі наукових знань. Ідея виділення культурології в самостійну галузь знань належить американському антропологу (1900-1975), котрий застосував цей термін для позначення галузі знань, яку ще Едуард Тейлор (1832-1917) визначив як «науку про культуру». Л. Уайт розглядав культурологію у якості принципово нового способу вивчення культурних явищ, розкриття загальних закономірностей культурно-історичного процесу і специфіки людської культури.

Тривалий час культурологічні дослідження мали переважно академічний характер, але з другої половини 20 ст. ситуація змінюється. Набуті знання починають застосовувати у практиці масової комунікації, дипломатії, військової справи тощо. Починається виокремлення течій, які поєднують ознаки філософських, мистецтвознавчих, літературознавчих та інших напрямків. На їх базі формується культурологія - наука, що вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури етносів, націй, цивілізацій у конкретно-історичному аспекті.

Основні наукові підходи до розуміння культури. Бурхливий розвиток культурології, формування різноманітних наукових шкіл і течій сприяв виникненню проблемної ситуації, що коріниться у ряді суттєвих розбіжностей в розумінні принципів внутрішньої організації культури. Певним кроком до подолання існуючих протиріч стали різноманітні спроби наукової класифікації підходів до розуміння культури, їх особливостей. Одним з найбільш перспективних варіантів такої класифікації є дослідження американських культурологів Альфреда Кребера (1876-1960) і Клайда Клакхона (1905-1960), проведене в 50-х роках минулого століття. Вони здійснили змістовну комп'ютерну класифікацію майже 300 різних визначень культури і одержали біля 10 внутрішньо однорідних за змістом їх груп, що позначили основні наукові підходи до розуміння культури. Як мінімум шість з них є актуальними і сьогодні:

системний (культура - система всіх видів, форм і результатів діяльності людини як розумної, мислячої істоти);

традиціоналістський (культура - сукупність найбільш стійких і мало змінюваних моделей колективної поведінки людей - традицій);

соціонормативний (культура - сукупність норм і правил співжиття людей, те, що перетворює окремих індивідів на суспільство);

адаптивний (культура - особливий засіб пристосування людей до природного та суспільного середовища). На відміну від тварин, людина, пристосовуючись, цілеспрямовано та свідомо змінює і середовище свого існування;

транзитивний (культура - форма існування та засіб передачі небіологічної спадковості людства, колективного досвіду багатьох поколінь людей через навчання та виховання);

семіотичний (культура - потік почуттів, образів, ідей, наукових знань, що циркулює у суспільстві за посередництвом знакових систем).

Невизначеність ситуації породжує певні непорозуміння. Це потребує нашої домовленості про те, що ми будемо розуміти під словом «культура» у процесі навчання, або, іншими словами, спільного конструювання «робочого» визначення культури.

Робоче визначення культури: культура - особлива форма, засіб і результат людської життєдіяльності. Вона представлена продуктами матеріальної та духовної праці, системою суспільних норм і закладів, відносинами людей з природою, суспільством та собою, як особистістю.

Структура та функції культури. Культуру як цілісну систему, що відображає особливості природи людини, прийнято поділяти на дві головні підсистеми - матеріальну та духовну. Вони розрізняються за первинною формою існування своїх складових та функціями у житті людей.

Матеріальна культура об'єднує речі штучного походження (артефакти), первинна форма існування яких суто матеріальна.

Основні групи артефактів такі:

а) засоби виробництва;

б) засоби споживання;

в) речі престижного значення.

Разом чи окремо вони забезпечують реалізацію важливих функцій, орієнтованих переважно на задоволення матеріальних потреб людини.

Головними функціями матеріальної культури є наступні:

продуктивна , спрямована на продукування сприятливих матеріальних умов для існування людини (є спеціальною для засобів виробництва);

рекреативна, орієнтована на забезпечення можливості відтворення людини у якості активно діючої особистості (спеціальна для засобів споживання);

захисна, що забезпечує захист людини від негативного впливу оточуючого середовища (є спільною для засобів виробництва та засобів споживання);

представницька, яка пов'язана з позначенням місця людини у структурі суспільних відносин і статусів (є спеціальною для речей престижного значення).

Духовна культура об'єднує явища штучного походження, первинна форма існування яких суто ідеальна (образи, почуття, ідеї, знання). Для збереження та передачі їм надають вторинної матеріалізованої форми, в результаті чого виникає проблема співвідношення форми та змісту елементів.

Головні функції духовної культури такі:

людинотворча, що забезпечує можливість формування людини як особистості;

пізнавальна, що дозволяє духовній культурі бути зосередженням засобів пізнання людиною себе і оточуючого світу, формою відбиття результатів процесу пізнання, а також і різновидом колективної самосвідомості людства;

інформативно-комунікативна, що виступає джерелом генерування інформації та первинних засобів інформаційного спілкування;

нормативно-регулятивна, яка виробляє морально-етичні та юридичні норми співжиття людей;

аксіологічна(оцінююча), що забезпечує можливість орієнтації людини в оточуючому світі на підставі наявного культурного досвіду.

***

2. Культура і етнос.

Етнос - слово давньогрецького походження, що у живій формі використовувалося в значеннях «зграя», «натовп», «плем'я», «народ». Досить часто в сучасній українській мові відповідником етносу вважають слово народ. Але це невірно, оскільки останнє слово, залежно від контексту, може позначати різні форми об'єднання людей (пор.: «український народ» - «народ України»). Така неоднозначність не дозволяє використовувати наше слово «народ» у якості наукового терміну, чому і виникла потреба звернутись до однієї з «мертвих» європейських мов - давньогрецької чи латини. Під словосполученням «український народ» слід розуміти «український етнос» з його самобутньою історією та культурою, а під словами «народ України» - новітню українську націю, що тільки-но увійшла в активну фазу свого політичного, економічного, ідеологічного, культурно-світоглядного формування.

У науці під етносом розуміють групу людей, поєднаних спільністю мови, комплексом традиційної культури, що визнають спільність своєї історичної долі.

Як форма суспільної організації людей етнос підкоряється певним умовам формування, існування та має характерні ознаки:

спільність території виступає умовою формування етносу (етногенезу), коли оптимальна щільність інформаційних зв'язків реалізується через безпосереднє спілкування між індивідами, сприяє виникненню усвідомленого культурного простору, забезпечує розвиток економічних, соціальних та інших зв'язків між населенням. Після завершення етногенезу існування етносів та етнічних груп може бути довготривалим поза межами своїх первинних територій. Це свідчить про те, що спільність території є умовою етногенезу, але не обов'язковим чинником подальшого існування чи необхідною ознакою етносу;

мова звичайно є однією з найважливіших якостей і ознак етносу, символом етнічної належності, умовою або результатом етногенезу;

важливе значення для формування та функціонування етносу мають особливості його матеріальної та духовної культури, перш за все ті компоненти, для яких характерні традиційність та стійкість. Традиційна культура разом з мовою є найбільш виразною зовнішньою ознакою кожного етносу;

етнос стає історичною реальністю лише тоді, коли у свідомості людей закріплюється розуміння своєї належності до даного етнічного утворення, виникає етнічна самосвідомість, що виявляється через етнічну самоназву;

однією з найважливіших умов існування етносу є можливість соціально-біологічного та етнокультурного самовідтворення. Соціально-біологічне самовідтворення забезпечується через укладання шлюбів (переважно між представниками одного етносу). Етнокультурне самовідтворення, що є яскравим прикладом небіологічної спадковості, полягає у передачі етнокультурної інформації від старших до молодших шляхом навчання та виховання, в результаті чого формується етнічна самосвідомість молодшого покоління людей.

Головне етнічне навантаження в культурі несуть її найбільш стійкі елементи, для позначення яких вживається термін традиція (лат. «передача», «спадковість»). Традиції - це стереотипні форми масової поведінки людей.

У структурному відношенні традиції можна розділяти, залежно від змісту, на стереотипи діяльності та стереотипи виховання, а у відношенні до мети стереотипної колективної діяльності людей - на звичаї та обряди:

стереотипи діяльності - це історичний досвід, відтворюваний людьми через традиційні механізми та засоби їх застосування;

стереотипи виховання - це ідеалізовані образи представників даного етносу, на досягнення яких орієнтовані традиційні засоби народного виховання;

звичаї - стереотипна форма масової поведінки, спрямованої на досягнення реальної, з точки зору учасників процесу, мети. (Наприклад: толока - традиційна форма організації колективної взаємодопомоги у селянській громаді; могорич - норма звичаєвого права, орієнтована на закріплення юридичної сили домовленості про щось, реалізація якої відкладається у часі). Така форма традиційності більше тяжіє до сфери матеріальної культури, є формою задоволення матеріальних суспільних проблем традиційними засобами культури;

обряди - стереотипна форма масової поведінки, спрямованої на досягнення ідеальної мети, яка від формування до реалізації існує виключно у свідомості людей. Прикладом може бути обряд хрещення дитини, коли за допомогою складних дій символічного характеру відбувається переведення новонародженого з «не нашого» до «нашого» культурного простору, перетворення «немовляти» на «дитину». У такому випадку можна говорити про превалювання традиційних засобів задоволення духовних запитів людей.

Труднощі аналізу сутності обрядів та звичаїв полягають у тому, що в реальному житті вони утворюють складну діалектичну єдність, в межах якої нерідко змінюють свої якісні відмінності.

Значення цих різновидів традицій, первинна сутність яких досить часто не є зрозумілою для більшості сучасних носіїв, полягає у тому, що вони продовжують виконувати важливі організуючі функції у суспільному житті людей, а саме:

кооперування діяльності індивідів через їх включення до системи соціальних інститутів;

прийняття людьми групових норм та цінностей;

підтримання визначеної ієрархії соціальних статусів;

встановлення психологічного відчуття групової солідарності та зняття емоційної напруги у відносинах між людьми;

затвердження суспільного значення життєво-вікових станів людей (народження, статева зрілість, одруження, народження дітей, смерть);

збереження та передача культурного досвіду етносу, відтворення життєвого ладу та форм спілкування між людьми.

Часто можна зустріти термін традиційна культура. Ним позначають прошарок культури, найбільш тісно пов'язаний з традиціями, характерними ознаками якого є масовість і сталість у часі та просторі. Можна стверджувати, що у традиційній культурі безпосередньо зібрані найбільш характерні якості етносу. Відповідником традиційної культури може виступати й термін етнічна культура. Вона не є тотожною культурі етносу, оскільки в сучасних умовах остання, крім традиційного ядра, включає у себе елементи іноетнічного та надетнічного походження.

Загалом діалектика співвідношення культури та етносу полягає у функціональності їх взаємозв'язків, що виявляє себе у таких основних формах, як:

генеруюча, оскільки люди, об'єднані в етноси, є творцями своєї культури;

інтегруюча, оскільки люди об'єднуються в етноси перш за все за ознаками подібності культури;

диференціююча, оскільки ми маємо змогу розрізняти етноси виключно за ознаками відмінностей їхніх культур.

Досить складним є питання про характер взаємодії таких форм суспільної організації людей як етнос і нація, їх культур.

Нація (від лат. natio - «наші») - термін, що позначає спільність людей більш високого рівня, ніж етнос. Такі спільності в історії людства - явище порівняно молоде. Найбільш активно процес їх формування на основі європейської християнської традиції відбувався протягом 18-19 ст. У природі не існує моноетнічних націй («німці» з Баварії та Саксонії майже не розуміють один одного без використання літературної німецької мови, так само, як і «французи» з Гасконі, Провансу чи Бретоні, або «іспанці» з Кастилії, Каталонії чи Басконі). Нації об'єднуються не за етнографічним принципом реального чи фіктивного рідства, а за принципом політичної та економічної доцільності з використанням примусових функцій свого державного апарату. Стабільність та життєздатність національного утворення багато в чому залежить від психологічної та культурної компліментарності (сумісності) основних етнічних компонентів. Національна культура завжди і всюди є штучним творінням професійних «митців» з чітким ідеологічним підтекстом і, як правило, вбирає у себе окремі найбільш знакові елементи культур «своїх» етносів, використовує їх для маркування членів опозиції «наші» - «не наші» в системі міжнаціональних (міждержавних відносин).

Етноси і нації з їх культурами пов'язані між собою як первинне і вторинне, природне і штучне в системі людських відносин. Штучність націй з їх національними культурами підкреслюється й тим, що одна і та сама мова нерідко вважається офіційною і навіть державною у різних за походженням націй в різних країнах світу. З етносами такого бути не може.

В цілому, при усій змістовній багатогранності, культура є системною цілісністю, що складається з множини підсистем, різноманітних форм внутрішніх та зовнішніх зв'язків при певній автономії елементів.

***

3. Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат.

Особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни. Важливо розуміти і пам'ятати, що існуючі «науки» та навчальні дисципліни, хоча і пов'язані між собою, але не тотожні. У діючому Переліку наукових спеціальностей в галузі наук «Культурологія» вказана наукова спеціальність «Історія культури України» (шифр 26.00.04), тоді як «історія української культури» є нормативною навчальною дисципліною гуманітарної та соціально-економічної підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» у вищих навчальних закладах України.

Історія культури України в якості наукової спеціальності спрямована на дослідження культурних надбань народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об'єктом вивчення є пам'ятки матеріальної і духовної культури, створені в продовж тисячоліть і зафіксовані в тих чи інших формах. Для найбільш віддалених епох вони виступають у якості об'єктивних передумов формування суто української культури.

Історія української культури як навчальна дисципліна,що спирається на результати досліджень різних історичних, культурологічних, мистецтвознавчих наук,спрямована на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, дає уявлення про етапи історичного розвитку вітчизняної культури, забезпечує розуміння зв'язку всіх її складових, формує світогляд.

Спеціальний термінологічний апарат. Слід зазначити, що історичне спрямування досліджень займає важливе місце в культурології. Такий підхід передбачає вивчення культури як системи, що одночасно перебуває у статичному і динамічному стані, у минулому і сучасному. В зв'язку з цим розглянемо коротко основні терміни і поняття, пов'язані з особливостями історичної культурології.

До культурної статики відносять внутрішню будову культури - сукупність базисних елементів (матеріальних і духовних), або характерні поєднання таких елементів. Базисні одиниці культури утворюють культурні комплекси. Культурний комплекс - це сукупність культурних рис, або елементів, що виникли на базі початкового елементу і функціонально з ним пов'язаних (наприклад, освіта).

Культурним ареалом називається географічний район, усередині якого у виявляється схожість в головних рисах культури. Межі культурного ареалу не обов'язково співпадають з державними кордонами або з рамками даного суспільства.

Культурна спадщина - це частина культури, створена минулими поколіннями людей, що витримала випробування часом і передається наступним поколінням як щось цінне і шановане. У масштабі людства культурну спадщину позначають так звані культурні універсалії - норми, цінності, правила, традиції і властивості, які притаманні всім культурам, незалежно від географічного місця, історичного часу і соціального устрою суспільства. Натомість поняття «минула культура» охоплює ширше коло предметів і явищ. Воно включає усе, що було визнано цінним або цікавим для нащадків. Ця частина культури цікавить перш за все істориків та шанувальників старожитностей.

Культура як живий соціальний організм ніколи не залишається незмінною. До культурної динаміки відносять ті засоби, механізми і процеси, котрі описують трансформацію культури, її зміну. Культура зароджується, розповсюджується, зберігається, руйнується, з нею відбувається безліч всіляких перетворень. Культурна динаміка описує зміну або модифікацію елементів культури в часі і просторі. У культурної динаміки є свої першоелементи - відкриття і винаходи.

Відкриття - отримання нових знань про світ. Відкриття припускає, що факт, нині відомий, раніше був невідомий. Воно забезпечує людство новими знаннями, які в процесі винаходу з'єднуються з відомими знаннями і породжують нові елементи.

Винахід - це нова комбінація відомих культурних елементів або комплексів. Вона включає новий спосіб виготовлення речей, тобто технологію. Винаходи містять в собі не тільки технічні і наукові, але і соціальні новації, наприклад створення нових форм державного управління. Відкриття і винахід служать різновидами інновацій - створення або визнання нових елементів в культурі. Винаходи і відкриття розповсюджуються на інші культури трьома основними способами: цілеспрямованим запозиченням; стихійним проникненням (дифузією); незалежними відкриттями. Останнє означає, що один і той самий винахід зробили незалежно один від одного в різних країнах.

Дифузія -- взаємне проникнення культурних рис і комплексів з одного суспільства в інше при їх зіткненні.

Культурне зіткнення в називають культурним контактом. Він може не залишити ніякого сліду в обох культурах, а може завершитись рівним і сильним взаємовпливом або не менш сильним, але однобічним впливом.

Будь-яка культура прагне не тільки запозичити потрібні їй риси і елементи, але і захиститися від небажаною проникнення, що може стати згубним для неї. Селективність - це вибіркове ставлення до перенесення цінностей з однієї культури в іншу. Вона може бути цілеспрямованою або стихійною, що відбувається через об'єктивні умови. Виділяють чотири основні причини селективності: культура ще не дозріла для запозичення даних винаходів; нові елементи загрожують поруйнувати ту культуру, що склалася; ідеологія забороняє запозичення нових елементів як ворожих, чужих, «поганих»; члени суспільства не вважають, що нові елементи потрібні їм.

Культурна трансмісія - процес, завдяки якому культура передається від попередніх поколінь до подальших через навчання, виховання, наслідування. Культурна трансмісія робить можливим таке явище, як спадкоємність, або безперервність культури. Послідовна зміна циклів розвитку культури в рамках одного народу або країни повинна відбуватися так, щоб від покоління до покоління передавалися перш за все базисні елементи культури. Спадкоємність забезпечується безпосереднім контактом живих носіїв культури, що діють в ролях вчителів і учнів. Завдяки культурній трансмісії кожне наступне покоління одержує можливість починати з того, на чому зупинилося попереднє. Молоде покоління додає нові знання до вже накопиченого багатства. Там, де до культурної спадщини додається більша кількість нових елементів, ніж відкидається старих, відбувається культурна акумуляція. Якщо протягом конкретного періоду зникає більше культурних рис, ніж додається, настає культурне виснаження.

Під культурною інтеграцією мається на увазі такий взаємозв'язок різних частин або елементів культури, що утворює цілісність. Інтеграція, або єдність культури, утворюється завдяки близькості або схожості основних елементів культури і відмінності неголовних елементів. Якщо відмінності проникають в базисні елементи, єдина культура розпадається на багато культур. Відбувається диверсифікація (розгалуження, помноження) культури. Прикладом чого є поява субкультур. Культурні відмінності можуть приймати форму суперечності або зіткнення. У такому разі говорять про культурний конфлікт.

Тема 2. Передумови формування української культури в епоху панування привласнюючого господарства

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з ранніми етапами становлення культури з широким залученням матеріалів українського походження

виховна мета: сформувати шанобливе ставлення до найдавніших витоків української культури

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв'язки: історія України

План навчального заняття:

1.Археологічні засоби вивчення стародавніх культур

2.Культура палеоліту

3.Культура мезоліту

Література:

обов'язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. - Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. - Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Археологія України. Курс лекцій / За ред. Залізняка Л.Л. - К., 2005.

2.Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії // Україна крізь віки. - Т.1. - К., 1998.

3.Залізняк Л.Л. Первісна історія України. - К., 1999.

4.Історія світової культури / За ред. Левчук Л.Т. - К., 1999.

5.Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства. - К.,1999.

6.Столяр А.Д. Происхождение изобразительного искусства. - М., 1985.

1. Археологічні засоби вивчення стародавніх культур.

Інформацію про минуле можна одержати з історичних джерел, які поділяються на дві великі групи: а) писемні; б) речові. Дописемний період охоплює майже 98% історії людства.

Археологія - наука, що вивчає минуле переважно за речовими (археологічними) джерелами.

Можна навести такі приклади археологічних джерел: стародавні знаряддя праці та війни, предмети побуту, прикраси, культові речі, рештки жител і поховань, фортець і храмів, пам`ятки духовної діяльності людей у їх матеріалізованій формі. Найчастіше вони накопичуються у культурному шарі.

Культурний шар - шар ґрунту, який містить у собі матеріальні рештки життєдіяльності стародавніх людей (археологічні джерела). Ось чому основним засобом наукового археологічного дослідження є археологічні розкопки.

Природними таксонами організації археологічних джерел є археологічні пам'ятки, представлені численними видами, різновидами та їх групами.

Групи видів археологічних пам'яток:

Стародавні поселення:

а) стоянки (рештки тимчасових поселень з невиразним культурним шаром);

б) селища (рештки довготривалих неукріплених поселень);

в) городища (рештки укріплених поселень).

Стародавні поховання:

а) ґрунтові (без ознак на поверхні землі);

б) з ознаками поминальних споруд, зокрема підкурганні;

Інші: скарби, Змійові вали, окремі господарські або культові споруди, надгробки, твори мистецтва, тощо.

Археологічні пам'ятки об'єднують в археологічні культури. Археологічна культура - сукупність територіально, хронологічно, типологічно споріднених пам`яток археології. Може розглядатись у якості матеріального відповідника культури стародавнього етносу чи груп споріднених етносів, хоча і не завжди. Назви археологічних культур утворюються різними способами:

за назвою населеного пункту, урочища, біля якого було відкрито перші пам'ятки даної культури, наприклад, трипільська культура;

за основним ареалом розповсюдження пам'яток, зокрема, буго-дністровська культура;

за деякими найбільш типовими ознаками пам`яток, наприклад, давньоямна культура(за особливостями устрою поховальної камери);

за історичною назвою носіїв даної археологічної культури, збереженою у писемних джерелах, як це має місце відносно скіфської культури.

Декілька археологічних культур, наділених важливими спільними ознаками, можуть утворювати культурно-історичні спільності.

Складною є проблема датування тих чи інших археологічних пам'яток або цілих епох історії людства, які представлені виключно речовими джерелами чи окремими, не повними даними археологічних знахідок з текстами писемних джерел ранніх цивілізацій. На допомогу нам приходить хронологія - наука про співвідношення речей, подій та явищ у часі. Одержувані дати можуть бути відносними (раніше, пізніше або одночасно з якимись іншими подіями, об'єктами, явищами без використання певних одиниць виміру часу) чи абсолютними (те ж саме, але з прив'язкою до певної системи виміру часу).

Для найдавніших епох у нагоді стають методи, прийняті в точних науках - геології, хімії, фізиці, ось чому у деяких країнах саму археологію теж відносять до кола точних наук.

Відносне датування:

Фторний аналіз, прийнятий для відносного датування найдавніших археологічних знахідок, базується на тому, що фтор, який міститься у ґрунтових водах, поступово заміщує кальцій в кістках, що потрапили у ґрунт. Чим старшим є вік кісткових решток, тим більше фтору накопичується в них.

Термолюмінесцентний метод відносного датування найчастіше використовують для вивчення стародавніх керамічних виробів. При нагріванні їх до високої температури, спостерігається «світіння», яке змінює інтенсивність, залежно від віку зразків.

Абсолютне датування:

Радіокарбонний метод абсолютного датування, відкритий у 1946 р. американським фізиком ,сьогодні є досить поширеним для датування знахідок з органічних речовин. Він базується на тому, що протягом життя усі організми на нашій планеті отримують з атмосфери ізотоп вуглецю С14, а після їх загибелі процес набуває зворотного спрямування - розпаду. Період напіврозпаду ізотопу 5570 30 р. дозволяє обчислити дату смерті організму і датувати археологічну знахідку. При цьому слід пам'ятати, що концентрація ізотопу в атмосфері Землі у минулому не була постійною. Ось чому цей метод використовують лише після відповідного калібрування (уточнення) за даними інших методів датування, перш за все дендрохронологічного.

Дендрохронологічний аналіз для абсолютного датування був розроблений в 1929 р. американцем А. Дугласом. Він базується на вивченні динаміки наростання річних кілець на стовбурах дерев, які використовували для тих чи інших споруд. Найдавніші зразки належать каліфорнійським секвоям віком близько 6500 р.

Археологічна періодизація стародавньої історії базується на об'єктивному факті поступової зміни основних матеріалів для виготовлення знарядь праці та предметів озброєння:

І. Епоха каменю (3 млн. - 5 тис. до н.е.)

Палеоліт - стародавній кам'яний вік (3 млн. - 10 тис. до н.е.):

а) ранній - 3 млн. - 300 тис. р. тому,

б) середній - 300 - 40 тис. р. тому,

в) пізній - 40 - 10 тис. р. до н.е.

Мезоліт - середній кам`яний вік (10 - 8 тис. до н.е.)

Неоліт - новий кам'яний вік (7 - 5 тис. до н.е.

ІІ. Епоха ранніх металів (5 - 2 тис. до н.е.):

Енеоліт - мідникам'яний вік (5 - 3 тис. до н.е.)

Бронзовий вік (2 тис. до н.е.)

ІІІ. Епоха заліза (1 тис. до н.е. - 15 ст. н.е.):

Ранній залізний вік (1 тис. до н.е. - 5 ст. н.е.).

Раннє середньовіччя (5 - 15 ст. н.е.).

Завершення періодизації 15 століттям для Європи обумовлено початком книгодрукування і швидким збільшенням об'єму інформації, що міститься у писемних (друкованих) джерелах.

***

2. Культура палеоліту.

Карл Лінней відніс людину до загону приматів, що поділяється на два сімейства - антропоморфних (сучасні та викопні людиноподібні мавпи) та гомінід (людина та її викопні предки).

Більше ніж півтора століття цілеспрямованих досліджень археологів, біологів, антропологів, генетиків дозволяють окреслити основні етапи становлення людини та формування засад її культури, що співпадають з палеолітом та його внутрішньою періодизацією:

І. Для раннього палеоліту відомо кілька десятків знахідок найдавніших гомінід. Найближчими родичами людини серед викопних антропоморфних мавп були австралопітеки, котрі існували на африканському континенті від 5,5 до 2 мільйонів років тому. Австралопітеки мали зріст біля 120 см, масу тіла до 40 кг, об'єм мозку близько 600 смі. В цей час сформувалось прямоходіння, яке звільнило передні кінцівки для праці. Приблизно 2,6 млн. років тому вони почали виготовляти найпростіші знаряддя праці з кістки та каменю.

Наступну ланку історичного ланцюга між мавпою та людиною було заповнено ще до відкриття австралопітеків. У 1890-1891 рр. Євген Дюбуа на острові Ява знайшов фрагменти черепа і кінцівок істоти, що отримала назву пітекантроп(«мавполюдина»). Ареал розповсюдження пітекантропів охоплював Африку, південно-східні райони Азії, центральну та західну Європу. Об'єм мозку пітекантропів збільшився до 900 смі. Проблема абсолютного датування часу існування роду пітекантропів остаточно не вирішена: за останніми даними це мало місце між 2 млн. - 300 тис. років тому. Найважливіші для розуміння еволюції ранніх гомінід знахідки були зроблені починаючи з 1927 р. на півночі Китаю у печері Чжоукоудянь. Тут був розкопаний табір первісних мисливців, знайдені рештки майже 40 особин - чоловіків, жінок, дітей, які загинули під обвалом під час землетрусу. Цей різновид пітекантропів одержав назву синантроп. Він мав дещо більший за класичного пітекантропа об'єм мозку (до 1050 смі), полював на великих тварин і використовував для проживання печери. Найважливішим було те, що синантроп приблизно 600-500тис. років тому почав користуватись вогнем.

Найдавніші відомості про перебування первісної людини на території сучасної України відносяться до заключної фази раннього палеоліту, близько 1 млн. років тому, що збігається з прогресуючим похолоданням. Відомо біля 30 археологічних пам'яток цього часу па Півдні Східної Європи.

У ранньому палеоліті з'являються перші артефакти і починається історія матеріальної культури. Найважливішим знаряддям праці було універсальне кам'яне рубило. Частину знарядь виготовляли з кам'яних відщепів, які отримували зі спеціальних заготовок - нуклеусів. Якість знарядь підвищилась, коли край почали підправляти дрібними сколками - ретушшю. У такий спосіб виготовляли скребла, скребла-ножі, скобелі. У цілому, археологічна культура раннього палеоліту характеризується досить примітивними знаряддями праці, початком використання вогню, появою перших виразних стоянок, у тому числі в гротах печер, пануванням примітивного мисливства і збиральництва.

ІІ. Перехід від раннього до середнього палеоліту пов'язаний з появою морфологічних типів, перехідних до сучасної людини. Цей вид отримав наукову назву Homo primigenius («Людина примітивна»), або інакше неандертальська людина, за назвою знахідки у долині р. Неандерталь в Німеччині у 1856 р. Неандертальці були людьми середнього зросту, кремезної статури, у яких сила поєднувалась з великою спритністю. За об'ємом мозку (1200-1600 смі) вони наближались до сучасних людей, але його структура була ще відносно примітивною через слабкий розвиток лобних долів, де зосереджуються асоціативні центри, відповідальні за функції мислення, а також центри гальмування. Як наслідок, у неандертальців були обмежені здібності до логічного мислення, а підвищена збудливість вела до частих конфліктів. Для середнього палеоліту в Україні відомо більше 200 пам'яток.

Довгий час існування неандертальського типу на Близькому Сході та в Європі (350 - 26 тис. років тому, а на території сучасної України - 130-28 тис. років тому) співпадає зі значними змінами у матеріальній культурі первісної людини. Дещо вдосконалюються знаряддя праці, разом зі стоянками у гротах печер з'являються перші наземні житла, що мало принципове значення в умовах різкого погіршення клімату. В межах України найдавніше наземне житло виявлене під час розкопок стоянки Молодове І на Дністрі. Споруда мала форму викладки з великих кісток мамонтів уздовж скупчення культурних решток площею 5 х 8 м. Каркас був зроблений з жердин, вкритих шкурами тварин, притиснених бивнями та іншими важкими кістками мамонтів. У самій споруді простежені плями від 15 вогнищ.

До середнього палеоліту відносяться незаперечні свідчення існування у Людини примітивної духовності та зачатків духовної культури у її першій релігійній формі. В археологічному відношенні це фіксується через появу поховань та поховальної обрядовості. В межах України такі поховання неандертальців відомі у Криму. Перша пам'ятка знаходилась у гроті печери Кіїк-Коба і представлена похованнями жінки 35-40 років та маленької дитини. Тіло дорослої жінки лежало на правому боці головою на північний схід у неглибокій прямокутній могилі, видовбаній у скелястому ґрунті. Трохи північніше у окремій ямці знаходилось тіло 5-7 місячної дитини, покладене на лівому боці у скорченому стані. Друга пам'ятка представлена похованням 18-20 місячної дитини у гроті печери Старосілля.