Фінансовий менеджмент у комерційних банках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Банківська система України та фінансовий менеджмент в комерційних банках

1.1 Банківська системи України та її функції

1.1.1 Банківська система України - запорука успішної грошово-кредитної політики

1.1.2 Операції комерційних банків

1.2 Фінансовий менеджмент у комерційному банку

1.2.1 Загальна характеристика фінансового менеджменту

1.2.2 Фінансова стратегія та планування у комерційному банку

1.2.3 Принципи організаційної побудови банку

2. Управління фінансовими ресурсами комерційного банку

2.1 Управління ліквідністю комерційного банку

2.1.1 Управління активами і пасивами комерційних банків

2.1.2 Механізм управління ліквідністю за допомогою коефіцієнтів

2.1.3 Оцінка ліквідності балансу комерційного банку

2.1.4 Удосконалення системи показників ліквідності комерційного банку на підставі зарубіжного досвіду

2.2 Менеджмент банківських ризиків

2.2.1 Визначення ризиків і їх класифікація

2.2.2 Управління кредитними ризиками

2.2.3 Управління відсотковим ризиком за допомогою Геп-менеджменту

2.2.4 Управління валютним ризиком

3. Аналіз фінансового менеджменту АКБ «Індустріалбанк»

3.1 Загальні відомості про АКБ «Індустріалбанк»

3.2 Механізм управління ліквідністю АКБ «Індустріалбанк»

3.2.1 Структурний аналіз активів і пасивів АКБ «Індустріалбанк»

3.2.2 Виконання нормативів в АКБ «Індустріалбанк», встановлених НБУ

3.3 Управління відсотковим ризиком та аналіз дохідності банку

3.4 Висновки і пропозиції щодо покращення фінансового менеджменту в АКБ «Індустріалбанк»

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Додаток А «Баланс станом на 31 грудня 2003 року»

Додаток Б «Звіт про фінансові результати станом на 31 грудня 2003р.»

Додаток В «Звіт про власний капітал станом на 31 грудня 2003 р.»

Додаток Г «Звіт про рух грошових коштів станом на 31 грудня 2003 р.»

Додаток Д «Баланс станом на 31 грудня 2004 р.»

Додаток Е «Звіт про фінансові результати станом на 31 грудня 2004р.»

Додаток Ж «Звіт про власний капітал станом на 31 грудня 2004р.»

Додаток К «Звіт про рух грошових коштів станом на 31 грудня 2004 р.»

Додаток Л «Баланс станом на 31 грудня 2005 р.»

Додаток М «Звіт про фінансові результати станом на 31 грудня 2005р.»

Додаток Н «Ризик ліквідності за 2005 рік»

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи. Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов'язана з неадекватною оцінкою банками фінансового менеджменту, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування банків, зміст їхньої фінансової діяльності. Управління фінансовими ресурсами банку є основою стабільної роботи комерційного банку. Фінансовий менеджмент - це комплексне поняття, яке відображає систему організаційної структури та фінансових показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [25,723].

На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов'язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і з кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовувала поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного банку України, спеціальні банківські документи, а також періодику і спеціальну літературу, що стосується даної теми.

Функції фінансового менеджменту визначають формування структури керуючої системи. Розрізняють два основні типи функцій фінансового менеджменту: функції об'єкта управління і функції суб'єкта управління. До функцій об'єкта управління належать: організація грошового обігу, забезпечення фінансовими коштами й інвестиційними інструментами (цінностями), організація фінансової роботи тощо. Функції суб'єкта управління являють собою загальний вид діяльності, що виражає напрямок здійснення впливу на відносини людей у господарському процесі й фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються зі збирання, систематизації, передачі, збереження інформації, вироблення й ухвалення рішення, перетворення його на розпорядження. Йдеться про такі функції, як планування (а також прогнозування), організація, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль. Адже щоб дати розпорядження, треба скласти завдання, програму дії, для чого розробляються плани фінансових заходів, одержання доходів, ефективного використання фінансових ресурсів. Фінансове планування як функція управління охоплює комплекс заходів як щодо вироблення планових завдань, так і з втілення їх у життя. Функція організації у фінансовому менеджменті зводиться до об'єднання людей, які спільно реалізують фінансову програму на основі встановлених правил і процедур. До останнього належать створення органів управління, побудова структури апарату управління, встановлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, методик, нормативів тощо [28,9].

Підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути найрізноманітнішими, тому фінансовий менеджмент характеризується багатоваріантністю. Багатоваріантність фінансового менеджменту означає поєднання стандарту і неординарності фінансових комбінацій, гнучкість і неповторність тих чи інших способів дії в конкретній господарській ситуації. Головне у фінансовому менеджменті -- правильна постановка мети, що відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент дуже динамічний. Ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен базуватися на знанні стандартних прийомів управління, на умінні швидко і правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, на здатності швидко знайти найкращий, якщо не єдиний вихід з цієї ситуації. У фінансовому менеджменті готових рецептів немає. Він вчить, як, знаючи методи, прийоми, способи вирішення тих чи інших господарських завдань, домогтися успіху для конкретного суб'єкта господарювання.

Результати дослідження потрібні перш за все власникам, кредиторам, постачальникам, менеджерам та податковим службам. В даній дипломній роботі я провела дослідження фінансового менеджменту на прикладі Акціонерно-комерційного банку «Індустріалбанк» на основі даних фінансової звітності.

Основними завданнями фінансового менеджменту є: забезпечення прибуткової діяльності, задоволення потреб клієнтів та контроль за банківськими ризиками.

Для вирішення цих завдань менеджменту банку необхідно розробити розумну стратегію та спланувати власну діяльність, створити ефективну організаційну структуру, умови для набору кваліфікованих працівників і повної реалізації їхніх потенційних можливостей, забезпечити кваліфіковане і послідовне управління окремими банківськими операціями, організувати роботу систем контролю, аудиту, безпеки, інформаційних та інших систем, мати адекватні системи контролю за рівнем банківських ризиків; сформувати корпоративну культуру та забезпечити необхідний моральний клімат у колективі.

Ця робота присвячена розгляду таких актуальних питань, як управління фінансовими ресурсами комерційного банку, його ліквідністю, система управління ризиками, на які наражаються банки у процесі своєї діяльності в умовах ринкових відносин, за допомогою систем фінансових показників.

Мета роботи - дослідження стану фінансового менеджменту, виявити основні проблеми управління фінансовими ресурсами комерційного банку, вивчення методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового менеджменту банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом та дати рекомендації по підвищенню стійкості та прибутковості банків. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків. Отож, відслідковуючи деякі методи в діяльності закордонних банків, я хочу провести паралель щодо вітчизняних банків, дослідивши методику аналізу нормативних показників.

Завдання дослідження, які поставлені та вирішені для досягнення мети роботи:

1. розглянуті цілі та завдання фінансового менеджменту комерційного банку;

2. розглянута інформаційна база;

3. розглянуті принципи та напрямки розвитку фінансового менеджменту комерційного банку;

4. розглянуті основи методології фінансового менеджменту;

5. розглянуті основні показники діяльності комерційних банків (коефіцієнти ліквідності, нормативи достатності капіталу, нормативи фінансових ризиків), методи їх розрахунку та їх оптимальні значення;

6. розраховані абсолютні та відносні показники.

Об'єкт дослідження - методи фінансового менеджменту комерційного банку.

Предмет дослідження - фінансові відносини, які виникають в процесі фінансово - господарської діяльності банку, функціонують і трансформуються за допомогою фінансових механізмів і інструментів.

Методи дослідження, які використовувалися в процесі дослідження та обробки матеріалів: абстрактно-логічний, порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний (структурний) і горизонтальний (часовий) фінансовий аналіз.

Структура роботи. Основна частина дипломної роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуті цілі та завдання фінансового менеджменту, інформаційна база, основи методології фінансового менеджменту, принципи та напрямки розвитку управління фінансовими ресурсами комерційного банку.

В другому розділі розглянуті фінансові коефіцієнти, які використовувалися для аналізу фінансового менеджменту комерційного банку, види фінансових ризиків, на які наражаються банки в процесі своєї діяльності та зарубіжний досвід. Наведені формули для обчислення конкретних нормативів та даних, рекомендації щодо аналізу отриманих показників.

У третьому розділі проведено оцінку фінансового менеджменту Акціонерно-комерційного банку «Індустріалбанк» за 2003, 2004, 2005 роки, визначені відповідні показники, на основі яких зроблені висновки стосовно поліпшення управління фінансовими потоками банку та заходів до його поліпшення.

Фактологічну основу роботи складають матеріали періодичних видань, методичні рекомендації Базельської конференції 2004 року, матеріали фінансової звітності банку (форми фінансової звітності № 1 «Баланс», № 2 «Звіт про фінансові результати», «Звіт про рух капіталу» та інші).

Розділ 1. Банківська система України та фінансовий менеджмент в комерційних банках

1.1 Банківська системи України та її функції

банк фінансовий ліквідність грошовий

1.1.1 Банківська система України - запорука успішної грошово-кредитної політики

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період [31,5].

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

1. однорівнева банківська система;

2. дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками [44,12].

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки [1,3].

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1. Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

1)у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

2)у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1. потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2. забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому [24,38].

1.1.2 Операції комерційних банків України

Мобілізація і концентрація вільних фінансових ресурсів - пріоритетна функція та економічний базис діяльності комерційного банку. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні й використовуються для виконання активних операцій. Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та запозичених, а не власних, коштів. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними, тобто шляхом пасивних операцій проходить залучення чужих коштів на вклади. При цьому формуються зобов'язання банків 44,13.

Для кожного комерційного банку актуальною стає розробка регулювання портфеля банківських операцій, визначення сфери найприбутковіших вкладень коштів у кредитні та інвестиційні проекти на певний період часу, аналіз ефективності використання ресурсів.

Активні операції комерційних банків представляють собою діяльність, пов'язану з розміщенням власних і залученням банківських ресурсів з метою отримання прибутку.

Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

1)банківські кредити;

2)банківські інвестиції;

3)касова готівка та прирівняні до неї засоби;

4)основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення та сплати проценту за користування. Дані операції, як правило, приносять банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Так, у 1990 р. в загальній сумі доходів комерційних банків США на проценти, отримані за виданими кредитами, припадало 64,4% сукупних доходів, а на доходи від інвестиційних операцій відповідно 13,9%. Загалом на початку 2000 року частка кредитування складала у комерційних банків США близько 60% всього обсягу активних операцій, у банків ФРН в середньому 53%, Франції 66%, Англії 64% [35,56].

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів за категоріями позичальників найбільша питома вага припадає на позики торгово-промисловим підприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позик фізичним особам. У США, наприклад, 2/3 усіх продаж на сьогодні здійснюється за участю кредитів.

Призначенням кредитних операцій банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах, що визначає цілі позик. Такими цілями можуть бути: формування і збільшення основного і оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад, біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У цьому випадку банком приймається рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що передбачає гарантування повернення позики існуванням певних матеріальних цінностей або документів, що виражають права на одержання грошових коштів. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і ґрунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати усі прийняті на себе платіжні зобов'язання. Забезпечені позики видаються під заставу майна найчастіше того, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, запаси товарно-матеріальних цінностей). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товаророзпорядчі документи); документи, що засвідчують переуступку на користь банку вимог і рахунків позичальника до третіх осіб; гарантії і поручительства інших осіб повернути кредит у випадку неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованість по виданих кредитах і нарахованих за ними процентах. При оцінці кредитоспроможності фірм і компаній банками беруться до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається виходячи як із загальної вартості майна позичальника, так і з величини його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, прийнятих на себе іншими платоспроможними особами) [9,7].

У випадку позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються всі основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, взаємні права і обов'язки сторін).

Комерційні банки виходячи із пріоритетів власної кредитної політики та потреб позичальників можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають порядок видачі і погашення позик. Усі методи банківського кредитування поділяються на дві основні групи.

До першої групи належать методи, при яких питання про видачу позики вирішуються кожен раз в індивідуальному порядку на основі заяви клієнта. Така заява подається для отримання кожної окремої позики. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунку позичальника. Ці позики можуть використовуватись клієнтом у звичайному порядку шляхом виписки чеків та інших платіжних інструментів на банк або отриманням готівки. Погашатись кредити можуть або одночасно разовим платежем у повній сумі по закінченні строку користування позикою, або поступово періодичними внесками позичальника щомісяця, щокварталу, раз на півроку або щорічно.

Друга група методів банківського кредитування передбачає надання позик в межах заздалегідь встановленого банком для позичальника ліміту, який використовується в міру виникнення потреби. У банківській практиці промислово розвинутих країн найбільш поширеними серед цих методів є кредитна лінія, контокорент, овердрафт, револьверний кредит і кредитні картки [42,108].

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків повинна бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов'язано з можливістю невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань. Основним засобом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути: тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Як правило, комерційні банки формують спеціальні підрозділи для організації інвестиційних операцій, оскільки їх проведення вимагає високої кваліфікації та знання ситуації на фондовому ринку, а також стану справ і перспектив розвитку в окремих галузях економіки.

Окрім інвестиційних операцій, що банк виконує за рахунок власних коштів, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій відносять:

1)емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів (як власних так і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;

2)операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку за дорученням і за рахунок клієнтів (брокерські операції);

3)операції зберігання і управління цінними паперами (операції депо);

4)операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання прибутку, вони не можуть вкладати усі ресурси тільки у високодохідні активи (види позик та інвестицій), оскільки при здійсненні активних операцій банки водночас повинні забезпечувати своєчасне повернення коштів їх власникам, тобто виконувати свої зобов'язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерційного банку передбачає утворення поточних резервів платіжних засобів з метою постійного підтримання платоспроможності банку [22,133].

Надзвичайно важливим також є процес формування банківських пасивів, оптимізація їх структури і, у зв'язку з цим, якість управління всіма джерелами грошових коштів, що утворюють ресурсний потенціал комерційного банку. У широкому тлумаченні під управлінням пасивними операціями розуміють діяльність, пов'язану із залученням коштів вкладників та інших кредиторів та визначенням відповідної комбінації джерел коштів для даного банку. У більш вузькому змісті під управлінням пасивними операціями розуміють дії, спрямовані на задоволення потреб банку в ліквідності шляхом активного пошуку та залучення позичених коштів.

Стратегія управління відносно пасивних операцій враховує співвідношення між витратами на залучення коштів та доходами, які можна буде отримати від вкладення цих коштів у позики, цінні папери та інші активи. Відповідно, взаємозв'язок між управлінням активними та пасивними операціями має вирішальне значення для прибутковості комерційного банку. При аналізі структури пасивних операцій необхідно звернути увагу на:

1. співвідношення власних та залучених коштів?

2. рівень залежності від міжбанківського ринку. Частка міжбанківських кредитів у сукупному обсязі залучених коштів не повинна перевищувати 10%-12%?

3. частку стабільних залишків на рахунках до запитання та на рахунках населення, яка повинна становити 70%-75% залучених коштів;

4. рівень залежності від різних секторів ринка депозитів, особливо від коштів населення, яке найбільше піддається паніці під час фінансових криз;

5. тривалість використання залучених ресурсів, що дозволяє оцінювати політику банку у сфері управління ресурсами.

Пасиви банку можна розділити на дві великі групи: банківський капітал та прирівняні до нього статті та залучені кошти.

Власний капітал -- важлива і невід'ємна частина фінансових ресурсів будь-якого банку, організованого чи у формі акціонерного товариства або товариства на паях [25,52]. У той же час, функції, роль та величина (або точніше частка) власного капіталу банку мають суттєву специфіку в порівнянні з іншими областями підприємницької діяльності.

Доля власного капіталу в банках невелика, роль та значення його в структурі банківських коштів для забезпечення стійкості банку та ефективності його роботи велика. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших кроках після його утворення. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Банківський капітал прагне до найбільш прибуткових операцій. Але вони пов'язані з великим ризиком. Одночасно покриття ризиків власним капіталом банку надає захист кредиторам банку від ризиків банківських операцій, а також дає уявлення НБУ (і іншим зацікавленим особам) про надійність банку. Тим самим, зростання власного капіталу банку становиться привабливим для вкладників та інших кредиторів [40,102].

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов'язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату . До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов'язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку[24, 70-71].

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:

1 депозити до запитання;

2 строкові депозити;

3 кошти кредиторів;

4 кошти, які є від продажу цінних паперів;

5 кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів на Україні є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до здешевлення ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об'єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%. Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

За даними Управління аналізу діяльності системи банків департаменту методології банківського регулювання та нагляду Національного банку України основні показники діяльності банків станом на 1 червня 2006 року становили (Див.табл.1.1) [38].

Таблиця 1.1 Основні показники діяльності банків України станом на 01 червня 2006 року

№ п/п	Назва показника	01.01.03	01.01.04	01.01.05	01.01.06	01.07.06
Активи, млн.грн.
1	Загальні активи (не скориговані на резерви за активними операціями)	67774	105539	141497	223024	249950
1.1	Чисті активи	63896	100234	134348	213878	239729
2	Високоліквідні активи	9043	16043	23595	36482	33531
3	Кредитний портфель	46736	73442	97197	156385	187056
3.1	У тому числі:
	Кредити, надані суб'єктам господарювання	38189	57957	72875	109020	124340
3.2	Кредити, надані фізичним особам	3255	8879	14599	33156	45098
4	Довгострокові кредити	10690	28136	45531	86227	105183
4.1	У тому числі довгострокові кредити, надані суб'єктам господарювання	9698	23239	34693	58528	67414
5	Проблемні кредити (прострочені та сумнівні)	2113	2500	3145	3379	4125
6	Вкладення в цінні папери	4402	6534	8157	1438	12583
7	Резерви за активними операціями банків	3905	5355	7250	9370	10552
	Відсоток виконання формування резерву	93,3	98,2	99,7	100,05	100,1
7.1	У тому числі резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями	3575	4631	6367	8328	9435
Пасиви, млн.грн.
1	Пасиви, всього	63896	100234	134348	213878	239729
2	Балансовий капітал	9983	12882	18421	25451	28128
2.1	У тому числі: статутний капітал	5998	8116	11605	16111	17869
2.2	Частка капіталу в пасивах	15,6	12,9	13,7	11,9	11,7
3	Зобов'язання банків	53913	87352	115927	188427	211601
3.1	У тому числі кошти суб'єктів господарювання	19703	27987	40128	61214	63986
3.1.1	Із них строкові кошти суб'єктів господарювання	6161	10391	15377	26807	28867
3.2	Кошти фізичних осіб	19092	32113	41207	72542	80910
3.2.1	Із них строкові кошти фізичних осіб	14128	24861	33204	55257	62585
Довідково
1	Регулятивний капітал, млн.грн.	10099	13274	18188	26373	29772
2	Адекватність регулятивного капіталу (Н2)	18,01	15,11	16,81	14,95	14,54
3	Доходи, млн.грн.	10470	13949	20072	27537	14631
4	Витрати, млн.грн.	9785	13122	18809	25367	13215
5	Результат діяльності, млн.грн.	685	827	1263	2170	1416
6	Рентабельність активів,%	1,27	1,04	1,07	1,31	1,53
7	Рентабельність капіталу,%	7,97	7,61	8,43	10,39	12,75
8	Чиста процентна маржа,%	6,00	5,78	4,90	4,90	4,90
9	Чистий спред,%	7,20	6,97	5,72	5,78	5,59

Таким чином, управління банківськими ресурсами - складна й багатогранна проблема, яка вимагає щоденного аналізу стану не тільки активів та пасивів, але й перспектив розвитку економіки в цілому.

1.2 Фінансовий менеджмент у комерційних банках

1.2.1Загальна характеристика фінансового менеджменту

Багатогранність форм власності ,конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повинна забезпечувати умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуку можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Менеджмент-скоріше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоча ним охоплюють як одне , так і друге.

Менеджмент у своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту-це захід економічного характеру.

Фінансовий менеджмент комерційного банку-система принципів, форм, методів і засобів організації грошових відносин, управління фінансовими ресурсами з метою забезпечення високої ефективності і фінансової стабільності в діяльності банку з врахуванням коливань кон'юнктури на фінансових ринках [43,623].

Основний принцип фінансового менеджменту полягає в тому, що максимізація вартості акціонерного капіталу є ключовим пріоритетним завданням. Усі банки - це корпорації, акціонери яких зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу і доходу за ним. Якщо цього не відбувається інвестори можуть забажати позбутися акцій і тоді банк відчуватиме труднощі при залученні нового капіталу для забезпечення свого зростання в майбутньому. Тому очевидно, що банківські менеджери мають прагнути максимізувати вартість акціонерного капіталу при збереженні прийнятного рівня ризику за своїми операціями.

Склад капіталу банку, рекомендований Базельським міжнародним комітетом з питань банківського нагляду, подано у таблиці №1.2 У таблиці № 1.3 показано склад капіталу українських комерційних банків.

Таблиця №1.2 Склад капіталу банку за методикою Базельського міжнародного комітету з питань банківського нагляду.

№	Вид капіталу	Характеристика
1	Звичайний акціонерний капітал	Вартість визначається за номінальною вартістю звичайних акцій, випущених банком; дохід, який вони приносять, залежить від рішення ради директорів банку щодо виплати дивідендів
2	Привілейований акціонерний капітал	Вартість визначається за номінальною вартість будь-яких акцій, щодо яких можлива виплата фіксованої частини доходу
3	Надлишок	Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, придбаних на ринку, і номінальною вартістю акцій
4	Нерозподілений прибуток	Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і залишений банком для інвестиційних цілей
5	Резерви	Кошти, залишені на непередбачені витрати; використовуються для виплати дивідендів, які ще не оголошені; кошти для майбутнього вилучення з обороту акцій або для погашення зобов'язань
6	Субординовані зобов'язання	Довгостроковий залучений капітал, вкладений зовнішніми інвесторами, зобов'язання банку перед якими є за важливістю другими порівняно з його зобов'язаннями щодо вкладників, але першими порівняно із зобов'язаннями перед акціонерами (ці зобов'язання можуть бути конвертовані, тобто обміняні у майбутньому на акції банку)
7	Неконтрольний пакет акцій	За рахунок цих коштів має частку в підприємствах консолідованих дочірніх компаній
8	Цінні папери, які погашаються за рахунок продажу акцій	Боргові зобов'язання банку, погашення яких можливе лише шляхом продажу акцій

Таблиця № 1.3. Склад капіталу українських комерційних банків.

№	Вид капіталу	Характеристика
1	Статутний капітал	Вартість визначається за номінальною вартістю звичайних акцій чи паїв, випущених банком; дохід від яких залежить від рішення загальних зборів учасників статутного капіталу щодо виплати дивідендів
2	Привілейовані акції	Вартість визначається за номінальною вартість будь-яких випущених акцій, щодо яких можлива виплата фіксованої частини доходу
3	Емісійна різниця	Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, яка склалася на ринку, і номінальною вартістю акцій
4	Прибуток, залишений у розпорядженні	Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і залишений банком для інвестиційних цілей
5	Переоцінка основних засобів	Спеціальні фонди банку в частині переоцінки основних засобів
6	Резерви	Резерви для непередбачених витрат і для можливих втрат за позиками
7	Прибуток (збиток)	Переоцінка валютних коштів плюс прибуток (збиток) за звітний рік по балансу плюс різниця між операційними та різними доходами і операційним та різними втратами, плюс штрафи, пеня, одержані неустойки, мінус штрафи, пеня, сплачені неустойки

Порівняльний аналіз складу капіталу, визначеного за міжнародною та вітчизняною методиками, свідчить про відмінності у розумінні самої суті власного капіталу банку.

1. В Українській практиці капітал розглядається як вузьке поняття - до його складу входять лише постійні елементи (за винятком переоцінки коштів у валюті); віднесення до власних капіталів банку субординованого боргу не допускається.

2. Методикою Базельського комітету передбачено наявність у складі додаткового капіталу довгострокових субординованих зобов'язань зі строком погашення не менше 5 років.

3. На фінансовому ринку України аналогічних довгострокових субординованих зобов'язань немає. Проте НБУ і не передбачає введення боргових інструментів до складу капіталу банку, тим самим непрямо обмежуючи можливості банків щодо диверсифікації портфеля власних коштів шляхом включення до нього умовно постійних елементів. Така позиція НБУ є обгрунтованою, спрямованою на зміцнення захисної функції капіталу в умовах перехідного періоду. Однак у міру розвитку ринкових відносин, зниження темпів інфляції, стабілізації економіки український банківський капітал може бути поповнений елементами додаткового капіталу.

4. Українські акціонерні комерційні банки мають простішу порівняно із західними структуру капіталу, оскільки у нас немає такого розмаїття видів акцій, якими оперують кредитно-фінансові установи розвинутих банківських систем.

5. Згідно з методикою Базельського комітету спеціальні резерви не включаються до складу капіталу: “Резерви, створені з прибутку, …повинні бути вільними і не обтяженими ніякими конкретними претензіями з боку кредиторів, із тим, щоб їх модна було визначити як такі, що безумовно належать акціонерам, тобто саме таким, що доповнюють акціонерний капітал”. Водночас “створення банківських резервів для покриття сумнівних кредитних вимог… створює результати аналізу прибутковості основної діяльності банку і, як наслідок, спотворює також реальну оцінку капіталу”. В українських комерційних банках цей вид резерву враховується при розрахунку величини обсягу капіталу. Автор дотримується точки зору, що зазначений резерв не можна вважати стабільним елементом капіталу, який сприяє зміцненню його захисної функції. Адже виникає економічно необгрунтоване перевищення обсягу власних коштів банку. Воно тим більше, чим вища частка позичкових операцій у структурі активної частини балансу банку.

6. Введення (в умовах перехідного періоду) до складу капіталу статті балансу “Переоцінка валютних коштів” є високоризикованим. При значному коливанні валютного курсу (застосування валютного коридору навряд чи можна вважати раз і назавжди введеною гарантією стабільності валютного ринку) даний елемент може призвести як до необгрунтовано високої оцінки власних коштів банку, так і до стрімкого їх знецінення. Безельський комітет, допускаючи введення до складу капіталу банків економічно розвинутих країн першокласних резервів переоцінки, все ж ставиться до цього з обережністю: “Спроби поліпшити баланс шляхом ревальвації активів можуть створити враження благополучної капітальної бази, однак можуть зашкодити фінансовому стану банку в цілому” [36,22].

Розглядаючи сутність поняття "фінансовий менеджмент", важливо з'ясувати деякі положення, що входять до його складу.

У загальному вигляді фінансовий менеджмент комерційного банку включає такі рівні:

1.Стратегічний рівень.

Максимізація ринкової вартості комерційного банку розглядається як пріоритетне завдання, мета фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи банку є ринкова ціна його акцій. На зміну ринкової вартості акціонерного капіталу впливає два основні чинники - чистий прибуток і рівень ризику банку. Вартість акцій зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат у майбутньому або за сталої прибутковості знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати , маючи на меті збільшити майбутні доходи банку чи знизити ризик овість операцій аби підвищити вартість акцій банку. Тому і вибір стратегій управління фінансами дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутку, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга має на меті мінімізацію ризиків і стабілізації прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну із цих альтернативних стратегій.

На цьому рівні управління банківськими фінансами орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. Результати фінансової діяльності банку оцінюють у координатах «прибутковість-ризик» за допомогою укрупнених показників, таких як співвідношення між власним капіталом, зобов'язаннями та активами банку, конкретний рівень прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Показники, що характеризують банківські ризики, теж модифікуються залежно від особливостей управлінського процесу. Ризик банку у довгостроковому аспекті характеризуються показником мультиплікатора капіталу (МК), який розраховують як відношення активів банку до його капіталу. Що вищим є значення мультиплікатора капіталу, то ризиковішою визначається фінансова структура банку. Традиційним інструментарієм дослідження є методика деком позиційного аналізу прибутку на власний капітал, відома як модель Дюпона.

2.Тактичний (портфельний) рівень.

На цьому рівні об'єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість і склад яких визначається необхідним рівнем деталізації. Вибір методів управління портфелями не залежить від рівня деталізації управлінських процедур, а визначається специфікою того чи іншого портфеля активів (кредити, цінні папери, реальні інвестиції, валютні кошти та інше). Прийняття управлінських рішень розглядаються щодо кожного окремого банківського портфеля в координатах «дохідність-ризик» ізольовано, без урахування взаємозв'язків з іншими портфелями. Управлінські рішення спрямовано на пошук оптимальної структури та складу кожного банківського портфеля.

3.Оперативний рівень управління активами і пасивами .

На цьому рівні застосовують методи інтегрованого управління балансом банку, об'єднані назвою «управління активами і пасивами банку». Оперативне управління активами і пасивами пов'язане передусім зі щоденним управлінням банківським балансом, яке здійснюється з позицій оцінювання співвідношення «прибуток-ризик». Цей підхід базується на виявленні інтегральних показників, які характеризують співвідношення активів і пасивів банку. Інтегральні показники одержують через «згортання» окремих показників і розглядають як загальносистемні характеристики. Прибутковість характеризуються традиційними для банківської діяльності показниками (прибуток, маржа, спред) і похідними від них - чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та інші. У процесі оперативного фінансового управління показники ризиковості конкретизуються для кожного виду ризику. До інтегральних показників ризиковості фінансової діяльності банку належать: розрив ліквідності - невідповідність між строками та сумами активів і зобов'язань (ризик незбалансованої ліквідності); геп- дисбаланс між активами та зобов'язаннями, чутливими до зміни відсоткової ставки на ринку впродовж певного періоду (відсотковий ризик); валютна позиція - різниця між сумою активів і зобов'язань у тій самій іноземній валюті (валютний ризик); індикатор імунізації балансу - розрив між дюрацією активів і дюрацією пасивів банку (ринковий і відсотковий ризики) [27,12].

Фінансовий менеджмент є головною складовою банківського менеджменту . Практично фінансовий менеджмент у комерційному банку виступає як сукупність структурних підрозділів, на які покладені виконання відповідних функцій, виходячи зі стратегії банку та рекомендацій і висновків науки управління фінансами. Організація фінансового менеджменту має такі складові:

1. Фінансовий аналіз і система прийняття рішень;

2. Планування використання фінансових ресурсів (за термінами, сферами, обсягами);

3. Аналіз і оцінка рівнів ризику;

4. Прийняття рішень щодо спрямування фінансових ресурсів, організація їх виконання та контролю за виконанням;

5. Внутрішній аудит;

6. Фінансова звітність.

За конкретними напрямами і об'єктами фінансовий менеджмент комерційного банку поділяється на управління активами та пасивами; ліквідністю і резервами; капіталом; банківськими ризиками; прибутковістю.

Управління активами і пасивами полягає у приведенні структури балансу банку у відповідність зі стратегією його діяльності та розвитку. За такого підходу портфелі активів , зобов'язань та капіталу банку розглядаються в нерозривній єдності як сукупний портфель, управління яким спрямоване на досягнення загальної мети-одержання високих і стабільних прибутків за прийнятного рівня ризику.

Управління банківською ліквідністю повинно забезпечити постійну спроможність виконання банком своїх боргових зобов'язань у визначені терміни і в повному обсязі. Складність управління ліквідністю виникає у банків з двох основних причин: через не завжди прогнозоване зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв'язку з надмірним надходженням кредитних заявок, які банк зобов'язується задовольнити. У забезпеченні своєчасності здійснення платежів за вимогами клієнтів, підтриманні ліквідності комерційного банку важлива роль відводиться формуванню обов'язкових резервів [29,35].

Факторами, які впливають на управління структурою капіталу є: ризиковість, що є невід'ємною характеристикою операцій банку; податкова ситуація; фінансова гнучкість, тобто спроможність нарощувати капітал в обумовлені строки в несприятливих умовах; управлінський консерватизм чи агресивність.

Мета управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Основними методами управління ризиками в банку є страхування, управління активами та пасивами, підвищення кредитного рейтингу, лімітування, аналіз кредитоспроможності клієнта або емітента цінних паперів тощо.

Управління прибутковістю банку є кінцевою метою управління банківськими фінансами. Під управлінням прибутковості розуміється як забезпечення ефективності роботи банку в цілому, так і кожного виду операцій зокрема.

Отже, фінансовий менеджмент охоплює широке коло розумного управління фінансовими ресурсами комерційного банку.

Отже, основна мета фінансового менеджменту - обрати таку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

1.2.2 Фінансова стратегія та планування у комерційному банку

Фінансова стратегія банку пріоритетна серед низки функціональних стратегій, спрямованих на досягнення стратегічних цілей діяльності банківської установи. Фінансове планування спрямовується на перетворення стратегічних цілей і завдань банку в конкретні (абсолютні й відносні) значення результативних фінансових показників діяльності банківської установи через реалізацію комплексу заходів у сфері фінансів.

Фінансовий план включає розрахунок фінансових результатів діяльності банку на плановий період, а також необхідних для цього фінансових, матеріальних і людських ресурсів. У процесі фінансового планування встановлюють планові значення показників банківського балансу та звіту про прибутки і збитки. По завершенні планового періоду фактичні результати порівнюють з плановими, виявляють причини відхилень і резерви поліпшення діяльності.