Фінансовий менеджмент у комерційних банках

Продукти фінансового планування:

1 побудова цільової фінансової моделі банку;

2 визначення цільових значень параметрів системи (банку);

3 обгрунтування прогнозних показників фінансових результатів;

4 побудова прогнозного балансу;

5 розроблення плану банківських операцій, бюджету банку та бюджетів структурних підрозділів;

6 складання плану організаційних заходів і визначення відповідальних за їх виконання.

Кількість і зміст функціональних стратегій варіюють залежно від переліку функцій управління. У банківській діяльності до основних функціональних стратегій належать: фінансова, організаційна, маркетингова, технологічна, обліково-аналітична, кадрова. Деталізований перелік функціональних стратегій банку може додатково включати ще й такі: соціальна, екологічна, операційна, інвестиційна, стратегія наукових досліджень і розробок, інноваційна, матеріально-технічного розвитку, загального управління, підвищення якості банківських продуктів і послуг та ін. Проте більшість з них у банківській діяльності має другорядне значення. Отже, на відміну від промислових підприємств, для яких найважливішою вважається маркетингова стратегія, для банківських установ пріоритетною є фінансова стратегія, з огляду на яку визначають спрямування інших функціональних стратегій [31,141].

Процес вибору та реалізації фінансової стратегії відображено на рис.1.1.

Рисунок 1.1 Процес вибору та реалізації фінансової стратегії банку

Для формулювання чіткої і реалістичної фінансової стратегії банку описової моделі, розробленої у процесі стратегічного планування, недостатньо, адже у сфері фінансів потрібно спиратися на конкретні числові значення фінансових показників. Порівняльний аналіз фінансових показників, зокрема таких узагальнювальних, як прибутковість і ризик, з аналогічними показниками діяльності інших банків, із середніми значеннями в банківській системі в цілому чи за групою банків або з найліпшими показниками галузі дає змогу банку сформувати адекватну самооцінку та визначити стратегічні орієнтири фінансової діяльності. Результати кількісного аналізу дають змогу отримати відповіді на основні запитання стратегічного управління: позиція банку нині і його бажана майбутня позиція. У такому разі відповіді формулюють у конкретних числових значеннях фінансових показників.

Інструментом реалізації фінансової стратегії банку слугують бюджети - плани проведення банківських операцій (за обсягами, тривалістю, структурою) з урахуванням майбутніх доходів і витрат банку в цілому та його окремих структурних підрозділів. Бюджети формують з огляду на фактичні значення фінансових показників з орієнтацією на стратегічні цілі та завдання банку у фінансовій сфері.

У процесі створення бюджетів загальна фінансова стратегія банку деталізується через низку конкретних стратегій, спрямованих на розроблення стратегічних рішень у визначеному сегменті фінансової діяльності банку. До конкретних фінансових стратегій належать:

1 нарощування капітальної бази банку;

2 розширення депозитної бази;

3 кредитування;

4 інвестування;

5 стратегії розвитку інших (факторингових, лізингових, розрахункових, операцій з пластиковими картками тощо) фінансових операцій банку.

Зазвичай конкретні фінансові стратегії банку нерівнозначні, а тому можуть мати ієрархічну підпорядкованість, яка відображається під час структурування бюджетів. Періодичний контроль за виконанням бюджетів дає змогу виявити відхилення від запланованого сценарію та корегувати план чи стратегію діяльності банку.

Створення фінансових планів відбувається і на рівні банку в цілому, і на рівні окремих структурних підрозділів, тому окремі плани мають бути узгоджені. Процес узгодження бюджетів можна здійснювати двома основними методами: згори вниз і знизу вгору. У першому варіанті менеджмент банку формулює завдання та визначає планові значення фінансових показників, які доводить до підрозділів. Керівники підрозділів, своєю чергою, розробляють конкретні заходи досягнення планових показників, які подають на розгляд менеджменту банку й узгоджують. Такий підхід ефективний, коли потрібно швидко реагувати на зміну зовнішніх умов і жорстку конкуренцію.

У разі, коли бюджети узгоджуються знизу вгору, кожний підрозділ самостійно розробляє фінансовий план, виходячи з власних можливостей і потреб, надає перелік необхідних для виконання ресурсів. Такі бюджети підрозділи подають для перегляду й обговорення на рівні керівництва банку. Остаточний варіант плану визначають під час обговорення між менеджментом банку та лінійними керівниками підрозділів. Здебільшого такий процес має ітеративний характер, коли плани кілька разів уточнюють, корегують, узгоджують. Розроблення фінансових планів методом знизу вгору демократичніше порівняно з першим варіантом і забезпечує широке залучення фахівців банку до процесу планування кінцевих результатів діяльності [40,163].

Відповідно до розробленого Базельським комітетом з банківського нагляду на основі Принципів ОЕСР консультативного документа «Удосконалення корпоративного управління в банківських установах» банкам рекомендовано розробити стратегію своєї діяльності та неухильно її дотримуватися. Основними елементами такої стратегії можуть бути:

1.визначення корпоративних цінностей, кодексів поведінки та інших стандартів і систем, які забезпечують їх дотримання;

2.чітко сформульована мета стратегії, відносно якої можна оцінити загальну успішність діяльності банку;

3.розробка механізму для спілкування та взаємодії між радою, вищим керівництвом та аудиторами;

4.ефективні системи контроль, включаючи діяльність внутрішніх та зовнішніх аудиторів, політику управління ризиками, діяльність окремих структурних підрозділів;

5.засоби моніторингу ризиків для тих випадків, коли конфлікти інтересів можуть бути особливо гострими, включаючи ділові стосунки з позичальниками, які є пов'язаними особами банку, великими акціонерами та вищим керівництвом;

6.фінансові та управлінські стимули, що забезпечують належну поведінку та діяльність;

7.система інформаційних потоків тощо [19,23].

1.2.3 Принципи організаційної побудови банку

Способи організації і структури будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, її цілями та історією.

Структура і організація діяльності будь-якого банку мають давати можливість здійснювати всі операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ депозитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами.

Комерційний банк, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей. По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахунки між клієнтами, банк лише обслуговує їхні угоди, залишаючись непричетним до мотивів здійснення та результатів таких угод. По-друге, банк сам є суб'єктом економічних відносин. Так, видаючи кредити, банк вступає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат проведення операції (повернення позики та процентів). По-третє, банк є накопичувачем коштів.

Приймаючи їх від населення за допомогою депозитів, інтегруючи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в керування (траст) активи компанії і приватних осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий потенціал, що може бути використаний для досягнення цілей, не пов'язаних із накопиченням - у будівництві, виробництві, сфері послуг, торгівлі. По-четверте, спрямовуючи кошти в кредитування або поповнюючи портфель цінних паперів, вибираючи позичальників, банк є розподільником коштів. По-п'яте, банк є інформаційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках накопичується банком і використовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перелічені банківські одиниці визначають можливість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку поділяють на стратегічні і тактичні, довгострокові і короткострокові, загальні і локальні. Для досягнення цих цілей, як правило, також необхідно створювати відповідні банківські підрозділи. Керівництво таких підрозділів відповідає за досягнення цих цілей. Досягнення або видозміна цілей найчастіше приводить до реорганізації цих підрозділів. Слід зазначити, що саме цілепокладання часто вимагае створення такого штабного підрозділу, що дає змогу акціонерам і керівництву банку ефективно ставити і фіксувати різноманітні завдання, які визначають розвиток банку.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

- функціональна побудова;

- відповідність меті банку;

- ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

- спільні й координовані дії;

- раціоналізація управління;

- цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

- забезпечення контролю;

- регламентація діяльності персоналу;

- забезпечення оперативною і достатньою інформацією [20,18].

Фактори, що впливають на вибір організаційної структури банку:

- розмір банку;

- види операцій та їх масштабність;

- обсяги зовнішньоекономічної діяльності;

- форма власності.

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментам:

- структурою органів управління;

- структурою функціональних підрозділів і служб банку.

Органи управління банком зобов'язані забезпечити безперебійне ефективне керівництво комерційною діяльністю банку з метою виконання його функцій.

До складу органів управління банком входять:

- загальні збори акціонерів (учасників);

- спостережена рада банку;

- правління (рада директорів) банку на чолі з головою.

Основним (найвищим) органом управління комерційного банку є Загальні збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, один раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю, тобто вирішує всі стратегічні завдання банку. До компетенції загальних зборів банку належать приймання рішень щодо визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання, внесення змін та доповнень до статуту банку, зміни розміру статутного капіталу банку, призначення та звільнення голови та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора, розподілу прибутку та ін.

Збори обирають спостережну раду банку, а також голову правління банку.

Спостережна рада банку обирається із представників засновників та акціонерів банку і здійснює загальне керівництво діяльністю банків в період між загальними зборами акціонерів.

Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку:

-призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

-контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

-визначає зовнішнього аудитора;

-встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

-приймає рішення щодо покриття збитків;

-приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їхніх статутів і положень;

-затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

-готує пропозицію щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

-здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку [28,202].

Засідання ради банку збирається, як правило, один раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи. Засідання проводяться, як правило, не рідше, ніж два рази на місяць.

Голова правління (ради директорів) банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.

Ревізійна комісія банку - контролюючий орган банку, склад якої формується із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням загальних зборів акціонерів (учасників).

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Основними функціями ревізійної комісії є контроль за дотриманням банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України, розгляд звітів внутрішніх і зовнішніх аудиторів та підготовка відповідних пропозицій загальним зборам учасників та внесення на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозицій щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Для забезпечення додаткових заходів із метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема такі:

1.Кредитний комітет.

2.Комітет з питань управління активами та пасивами.

3.Тарифний комітет.

Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є департаменти банку. В універсальному комерційному банку можуть бути такі департаменти:

1. Департамент прогнозування діяльності банку.

2. Департамент маркетингу і зв'язків клієнтурою.

3. Кредитний департамент.

4. Валютний департамент.

5. Департамент депозитних операцій .

6. Департамент розрахунково-касових операцій.

7. Департамент операцій з цінними паперами.

8. Департамент управління філіями банку.

9. Департамент аналізу і статистики.

До організаційної структури банку належать також різноманітні служби, зокрема:

- відділ кадрів;

- відділ безпеки;

- адміністративно-господарський відділ;

- юридичний відділ;

- ревізійний відділ (служба внутрішнього аудиту);

- бухгалтерія;

- впровадження і експлуатації ЕОМ.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління всім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

Одним з важливих завдань менеджменту є постановка співробітникам фірми конкретних завдань, надання їм можливості контролювати свою власну роботу, а також бачити, який внесок в загальні результати діяльності підприємства внесла їх праця. На багатьох західних підприємствах вже не існує генерального директора чи голови вищої ланки керівництва як такого, а є група рівноправних керівників вищої ланки управління.

В сучасних умовах у банках велику увагу надають питанню створення оптимальної організаційної структури. Створюючи її, необхідно мати на увазі, що вона повинна забезпечувати досягнення банком необхідної рентабельності.

Тому організаційну структуру слід створювати, по можливості, простою, чіткою та легко оглядною, охоплювати, по можливості, мінімальну кількість проміжних ланок.

Іншими словами, командну та інформаційну системи необхідно створювати не дуже громіздкими.

На думку Олександра Калініченко, професора кафедри менеджменту Національного університету України ім..Т.Г.Шевченка: «…процес розробки та вдосконалення банківських послуг необхідно зосередити в єдиному методологічно-аналітичному центрі - головному офісі банку, при цьому безпосереднє надання послу зосередити в регіональних територіальних підрозділах банку» [31,131].

До складу цього єдиного аналітичного, методологічного, розрахункового та матеріально -технічного центру слід включити:

1. підрозділ автоматизації. Цей підрозділ займається створенням, впровадженням та підтримкою програмного комплексу та матеріально-технічним забезпеченням територіальних підрозділів та підрозділів головного офісу;

2. господарський підрозділ. Здійснює забезпечення процесу надання послуг та територіальних підрозділів господарськими товарами в цілому по банку та по кожному з підрозділів, зокрема;

3. бухгалтерія. Відповідає за облікову політику банку, здійснює облік та відображення основних засобів, нематеріальних активів та забезпечує загально банківських затрат (будівель, меблів, комп'ютерів, програмного забезпечення, заробітної плати працівників, канцтоварів, амортизації тощо);

4. юридична служба. Відповідає за безпеку банку та юридичне оформлення всіх операцій банку;

5. відділ кадрів. Займається кадровим діловодством в цілому по банку: прийом, переведення, звільнення, пошук працівників банку;

6. казначейство банку. Здійснює управління короткостроковою ліквідністю банку;

7. маркетинговий підрозділ. Досліджує ринок банківських послуг, створює нові (вдосконалює існуючі) банківські послуги , відповідає за розвиток банківських послуг як в цілому по банку, так і в кожному територіальному підрозділі зокрема;

8. фінансово-економічний підрозділ. Забезпечує організацію і здійснює аналіз, прогнозування, планування діяльності банку.

Організаційна структура банку буде мати наступний вигляд (Рис.1.2).

Рисунок 1.2 Організаційна структура банку

У нашій країні на даний час великий дефіцит кваліфікованих менеджерів. Дуже важливо виробити методики їх навчання. Вимоги, які пред'являються до сучасного керівника, передбачають насамперед високий професіоналізм та компетентність.

В Україні формується ринок економічних знань та ділових навичок. У Києві функціонує Інститут Менеджменту, який готує кваліфікованих менеджерів. Також для підвищення кваліфікаційного рівня багато сучасних керівників проходять стажування за кордоном.

Звичайно, сучасний менеджмент ще не став у нас справою повсякденної практики, але не можна не відзначити, що зв'язки з іноземними фірмами розширюються. Налагоджуються прямі зв'язки, створюються спільні підприємства. Ознайомлення із закордонним досвідом - це важливо, але потрібно провадити широку підготовку спеціалістів по ринку, маркетингу та управлінню з врахуванням розвитку, функціонування та властивостей внутрішнього ринку.

В умовах інфляції, бюджетного дефіциту, товарної недостатності, невпорядкованості ціноутворення, дуже низького рівня в цілому економічного аналізу, великих недоліків в практиці планування та прогнозування підготовки менеджерів повинна опиратися, насамперед на високі знання в області грошей, кредиту, фінансів. Менеджери повинні володіти глибокими спеціальними знаннями та мати можливість їх поновлювати та поповнювати.

Із врахуванням вкрай складного фінансового становища багатьох наших підприємств та організацій доцільно організувати підготовку людей, спроможних на нестандартні, рішучі дії, що спрямовані на корінні цілі та зміни в господарській ситуації.

Необхідно також суттєво поглибити підготовку не тільки з економічних проблем, але й по праву, психології, соціології, етиці.

Отже, фінансовий менеджмент - це управління банком в умовах ринку, що означає:

- орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієнтів та створення таких банківських продуктів і послуг, які користуються попитом і можуть дати банкові запланований прибуток;

- постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

- коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон'юнктури ринку;

- необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп'ютерних мереж та зв'язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;

- раціональний добір персоналу та його ефективне використання [44,210].

Розділ 2. Управління фінансовими ресурсами комерційного банку

2.1 Управління ліквідністю комерційних банків

2.1.1Управління активами і пасивами комерційного банку

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає у пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинен орієнтуватись на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від об'єму і структури активів і пасивів, об'єму прибутків і витрат, ефективності діяльності банку.

Нарешті, завдання при управлінні активами і пасивами повинні орієнтуватись на задоволення інтересів членів колективу, що реалізують економічні установки в діяльності банку. Серед таких завдань присутні направленість на задоволення матеріальних запитів , розвиток особистої кар'єри ,задоволення індивідуальних потреб.

Об'єктом управління активами і пасивами комерційного банку є фінансові потоки, які знаходять відображення в бухгалтерському балансі банку. Отже, в процесі управління фінансами банківський баланс розглядається як структурна модель, яка описує фінансову структуру та стан банку в бухгалтерських оцінках на певний фіксований момент часу. Таким чином, баланс банку є об'єктом управління з параметрами прибутковості та ризику. Управління активами і пасивами та його результати повинні відповідати певним вимогам. Визначимо найважливіші принципи управління активами і пасивами.

1 Управління активами і пасивами має базуватись на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державній, економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

2 Управління має носити науковий характер, тобто основуватись на положеннях економічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і передового досвіду , новітні методи економічних досліджень.

3 Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причин залежностей в діяльності банку.

4 Однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний досліджу вальний об'єкт розглядається як складна динамічна система, яка включає ряд елементів певним чином пов'язаних між собою. Вивчення кожного об'єкта повинно здійснюватись з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5 Управління активами і пасивами має бути об'єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги витікає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності й достовірності розрахунків.

6 Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі.

7 Управління активами і пасивами має проводитися за планом , систематично, а не час від часу. З цієї вимоги витікає необхідність планування управлінської роботи в банку, розподіл обов'язків з її виконанням між виконавцями і контроль за її виконанням.

8 Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям, з метою забезпечення безперервності відповідного процесу.

9 Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко проводити оцінювання ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.

10 Моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема - умова досягнення високих результатів діяльності банку.

11 Один з принципів-демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.

12 Управління має бути ефективним, тобто витрати на управління мають давати багатократний результат [24,35].

Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, єдність планів, оперативність, зацікавленість та ефективність.

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зобов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Впровадження інтегрованого підходу до управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який називається комітет з управління активами і пасивами (КУАП). До складу такого комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє на постійній основі, а збирається з визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дає змогу створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації його функцій.

Основні функції КУАП:

1 визначення потреб у ліквідних коштах;

2 визначення рівня та меж допустимого ризику;

3 оцінювання величини та достатності капіталу;

4 прогнозування й аналіз коливань відсоткових ставок;

5 прийняття рішень про хеджування ризиків;

6 оцінювання змін у доходах і витратах;

7 визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного портфелів;

8 калькулювання цін на банківські послуги;

9 додаткові питання з управління активами й пасивами.

Комітет з управління активами і пасивами банку підпорядковується безпосередньо Правлінню банку. Його повноваження визначено положенням про КУПА та деталізовано у правилах, положеннях і процедурах, затверджених Правлінням банку. Основним завданням управління активами і пасивами банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.

Отже , основна мета управління активами і пасивами комерційного банку - вибрити таку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

2.1.2 Механізм управління ліквідністю за допомогою коефіцієнтів

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.

Ліквідність банку - здатність банку вчасно і повністю виконувати свої поточні зобов'язання , задовольняти вимоги вкладників та попит позичальників [25,342]. Ліквідність банку визначається збалансуванням активів і пасивів банку, ступенем відповідності строків розміщення активів і залучених банком пасивів. Проблема ліквідності виникає у зв'язку з наданням позичок на триваліші строки , ніж строки залучення коштів.

Термін «ліквідність» (від лат. Lіg u іdus- рідний , плинний) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворенням матеріальних цінностей на кошти.

Розглянемо ліквідність як багаторівневу систему яка виглядає наступним чином:

1 ліквідність банківської системи держави;

2 ліквідність комерційного банку;

3 ліквідність балансу банку;

4 ліквідність активів;

5 ліквідність клієнтів.

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягу, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк України Постановою від 28 серпня 2001 року № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні установив такі нормативи ліквідності комерційних банків: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

У розрахунках використовуються такі групи активу і пасиву балансу:

по активу:

1 ліквідні активи;

2 капітальні вкладення;

по пасиву:

1 зобов'язання до запитання;

2 термінові зобов'язання [11].

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (Кмл) показує спроможність банку погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох днів.

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі банку та на кореспондентському рахунку в НБУ до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Кмл=ЛА/ОВ*100%, (2.1)

Де ЛА - ліквідні активи;

ОВ - зобов'язання банку.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20%.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної і вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності належать:

1 готівкові кошти в касі банку;

2 банківські метали;

3 кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках;

4 строкові депозити , які розміщені в НБУ та інших банках;

5 боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

6 надані кредити.

До зобов'язань належать:

1 кошти до запитання;

2 короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

3 кошти бюджету України;

4 строкові депозити інших банків та клієнтів;

5 цінні папери власного боргу, емітовані банком;

6 зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

7 зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам;

8 субординований борг банку.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 20%.

Норматив короткострокової ліквідності Н6 встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові забов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів включають:

1 готівкові кошти;

2 банківські метали;

3 кошти на кореспондентських рахунках;

4 короткострокові депозити, що розміщені в НБУ;

5 короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

6 боргові цінні папери органів державної влади.

Н6=(ЛА/З)*100%. (2.2)

Допустимим є значення не менше, ніж 20%.

Крім того, існують коефіцієнти ліквідності, які банки встановлюють самостійно, для уточнення коефіцієнтів ліквідності (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1- Коефіцієнти ліквідності

Коефіцієнт	Методика розрахунку	Нормативне значення
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)	Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов'язань за поточними рахунками	?20%
Норматив поточної ліквідності (Н5)	Співвідношення вимог та зобов'язань з кінцевими строками погашення 30 днів	?40%
Норматив короткострокової ліквідності (Н6)	Співвідношення ліквідних активів та короткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року	?20%
Коефіцієнт високоліквідних активів	Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів	?20%
Коефіцієнт загальної ліквідності	Співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку	?100%
Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів	Відношення ліквідних активів (сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанківських позик - наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку) до загальних активів банку	-
Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів	Відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів	70-80%
Коефіцієнт ліквідних цінних паперів	Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів	-
Коефіцієнт структурного співвідношення вкладів	Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів, характеризую рівень стабільності ресурсів банку	-

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності , а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

У процесі розрахунку коефіцієнтів ліквідності можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімального допустимих значень, та і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційному банку потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності .Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватись його пайовиками, і з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на коррахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Також банк повинен визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Прогнозування цієї потреби може здійснюватись двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потребу в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізінгу, факторингу та інші. При чому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку.

Виходячи із спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинен розробити грамотну політику управління активам ними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

1 управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів;терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам залучених ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву;

2 акцентувати увагу на підвищення рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема.

У загальному обсязі активних операцій кредитні операції займають перше місце. Тому в управлінні кредитним портфелем необхідно:

1 Контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення проведення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та інше). Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості і продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни.

2 Аналізувати розміщення кредитів по термінам їх погашення, здійснюване шляхом групування залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс., від 1 до 3-х міс., від 3-х до 6 міс., від 6 до 12 міс., від 1 до 3-х років, понад 3 роки), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політиці.

3 Краще вивчати платоспроможність позичальників при видачі кредитів.

4 Обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів.

5 Підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення.

6 Вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами [50,78].

Таким чином, очевидно, що на рівень банківської ліквідності впливають багато економічних і інших чинників, у зв'язку з чим питання розрахунків, планування і управління стають найважливішими напрямки в діяльності комерційних банків.

2.1.3 Оцінка ліквідності балансу комерційного банку

Розглянемо поняття ліквідності балансу. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов'язання по пасиву. Можливість швидкого перетворення активів банку на грошову форму для виконання його зобов'язань визначається такими чинниками:

1. структура активів банку: чим більше частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку;

2. структура пасивів банку: підвищення питомої ваги вкладів до запитання та зниження частки строкових вкладів зменшує ліквідність балансу; також на рівень ліквідності балансу впливає надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ;

3. ступінь ризику, притаманний окремим активним операціям: чим більша частка високо ризикованих активів у балансі банку, тим нижча його ліквідність;

4. відповідність термінів розміщення коштів термінам залучення ресурсів: рівновага в балансі між сумою і терміном вивільнення коштів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов'язаннях банку забезпечується в тому випадку, коли пасив по терміну такий, як і актив.

Ліквідність активів є однією з найбільш вагоміших характеристик їх якості. Класичне визначення ліквідних активів комерційних банків наводиться у «Банківській енциклопедії» під редакцією доктора економічних наук, професора А.М.Мороза: «Ліквідні активи - банківські кошти, вкладені в майно, що швидко реалізуються та розміщенні в інших банках і цінних паперах на тривалий строк» [25,220].

Згідно з міжнародними банківськими стандартами активи банку за ступенем їх ліквідності можна розділити на три групи:

1. ліквідні кошти, що знаходяться в негайній готовності, або першокласного ліквідного засобу: каса, кошти на коррахунку в НБУ, першокласні векселя і державні цінні папери;

2. ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені на кошти. Йдеться про кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчих 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах та банках) , і інших цінностях (включаючи нематеріальні активи);

3. неліквідні активи - це прострочені кредити й надані борги, будинки й спорудження , що належать банку і відносяться до основних фондів.

Оскільки при нестачі ліквідних коштів підприємства - клієнти звертаються до банку за позикою або знімають залишки коштів зі своїх депозитних рахунків, ліквідність кредитної установи визначається ліквідністю його клієнтів, яка в свою чергу являє собою ліквідність кредиторської заборгованості. Ступінь кредитоспроможності клієнта банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше частка високо ризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність.

2.1.4 Удосконалення системи показників ліквідності комерційного банку на підставі зарубіжного досвіду

Існуюча в Україні системи оцінювання ліквідності містить ряд неузгодженостей та значно відрізняється від систем провідних країн світу. Для вирішення цієї проблеми пропонуються власні шляхи удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків України з урахуванням наявних недоліків та світового досвіду.

Вивчені вітчизняні та зарубіжні методи оцінювання ліквідності комерційних банків, як правило, виділяють два підходи до вимірювання ліквідності. Перший здійснюється на основі фінансових коефіцієнтів , які розраховуються на підставі балансу і відображають ліквідний стан банку. Другий - на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов'язань.

Коефіцієнтний метод являє собою встановлення кількісних співвідношень між статтями активу та пасиву балансу. В різних країнах світу кількість показників ліквідності неоднакова. Так, в Україні Нацбанком встановлено три нормативи ліквідності, в Росії - п'ять.

В країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою зазвичай застосовують один-два показники:

- У Франції встановлено один норматив ліквідності, який розраховується як співвідношення суми активів, розміщених строком на 3 місяці, і суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших ресурсів, залучених на 3 місяці. Цей показник має перебільшувати 60%.

- В Німеччині діють два показники ліквідності: норматив короткострокової ліквідності (співвідношення суми короткострокових та середньострокових вкладень до 4-х років і суми залучених ресурсів до 4-х років та ощадних депозитів) та норматив довгострокової ліквідності (співвідношення суми активів і суми зобов'язань зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань понад 4 роки). Кожен з цих показників має дорівнювати 100%.

- У Великій Британії норматив ліквідності визначається як співвідношення готівки, залишків на коррахунку НОСТРО, суми наданих депозитів до повернення і зі строком розміщення на день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів до загальної суми зобов'язань. Цей норматив має перевищувати 12,5%.

В деяких країнах комерційні банки застосовують нормативи ліквідності, за якими не треба звітувати Центральному банку. Так, банки Великої Британії використовують необов'язкові показники ліквідності, які дорівнюють співвідношенню суми активів до суми зобов'язань зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань до одного місяця та до шести місяців. В США взагалі немає законодавчо встановлених нормативів - розробка системи показників ліквідності відноситься до завдань керівництва фінансової установи. Згідно з накопиченим банками досвідом, зараз в Сполучених Штатах діє така система показників ліквідності:

1. Обсяг первинних резервів (каса + коррахунок в ЦБ)/ Обсяг залучених депозитів. Рівень цього показника маю бути не меншим 5-10%.

2. Обсяг первинних + вторинних резервів (державні цінні папери)/Обсяг залучених депозитів. Нормативне значення - не менше 15-25%.

3. Обсяг наданих кредитів / Обсяг залучених депозитів. Чим більний цей показник за одиницю , тим нижчою є ліквідність банку.

4. Обсяг наданих кредитів/ Загальний обсяг активів. Оптимальним є значення цього показника в межах 60-70%.

5. Обсяг залучених «стійких» депозитів (депозити постійних клієнтів)/Загальний обсяг залучених депозитів. Ліквідність банку зростає зі зростанням цього показника. Оптимальне значення - не менше 75%.

6. Обсяг залучених позик, отриманих в інших банках, в тому числі в ЦБ/Загальний обсяг залучених ресурсів. Постійне користування міжбанківськими кредитами є свідченням ліквідної нестабільності банку [35,320].

Невідповідність показників ліквідності та їх граничних значень в різних країнах обумовлюється особливостями розвитку економіки в цілому, фінансових ринків та банківських систем цих країн.

Слід зазначити, що розрахунок нормативів ліквідності, впроваджених Нацбанком України, містить певні методологічні неузгодженості. Зокрема, згідно плану рахунків комерційного банку при обчисленні нормативу поточної ліквідності і в активах, і в зобов'язаннях відображаються довгострокові депозити та кредити, фінансовий лізінг, тощо. Показник короткострокової ліквідності не враховує окремі види активів та зобов'язань з початковим строком погашення до одного року. Варто було б також при розрахунку показників ліквідності враховувати обсяг сформованих резервів під активні операції, під депозити тощо. Крім того, доцільним при розрахунку нормативів є коригування джерел фінансування з огляду на можливість вилучення, а не врахування їх за номіналом. Ще одне питання, якому слід приділити увагу ,- це коефіцієнтний контроль за довгостроковою ліквідністю.

Таким чином, система показників ліквідності комерційних банків України потребує змін та доповнень з урахуванням світового досвіду для вирішення існуючих проблем.

На мій погляд потрібно ввести додаткові показники для внутрішнього аналізу у філіях банків. А саме:

1. Показник середньострокової ліквідності, що визначається співвідношенням суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань від 91-го дня до одного року. Значення цього показника має бути не меншим, ніж 60%.

2. Показник довгострокової ліквідності, що визначається співвідношенням суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань більше одного року. Рекомендоване значення - 50-60%.

Така система показників ліквідності дозволить конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку , що сприятиме більш точному контролю з боку НБУ та прийняттю адекватних управлінських рішень.

2.2 Менеджмент банківських ризиків

2.2.1 Визначення ризиків та їх класифікація

Банківська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиками, що викликаються різними обставинами. Ось чому розуміння суті цих ризиків, правильне оцінювання й управління ними дає змогу уникнути або значно зменшити неминучі втрати, які виникають у банківській діяльності.

Банківські ризики за визначенням доктора економічних наук, професора А.М.Мороза це «небезпека виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу, грошових коштів у зв'язку з випадковою зміною умов кредитно-фінансової діяльності, несприятливими обставинами».

Починаючи з 2003 року НБУ впроваджує принципово новий концептуальний підхід до нагляду за банківськими установами - нагляд на основі ризиків (Постанова НБУ № 104 від 15.03.2003р. «Система оцінки ризиків»). Сутність концепції полягає у необхідності створення кожним банком власних систем управління ризиками, орієнтованих на встановлений певним банком рівень толерантності до ризиків, тобто прийнятний рівень ризику у відповідних умовах. При цьому функція нагляду полягає в аналізі та визнанні адекватності таких систем тим фактичним ризикам, які бере на себе банк. Метою нагляду на основі ризику є контроль та обмеження рівня можливих втрат банківського капіталу [13].