Кредитні інструменти банківського інвестування

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ

1. Необхідність, суть, значення та причини банківської інвестиційної діяльності

1.1 Форми та напрями банківського інвестування

1.2 Суть та види фінансових інструментів банківського інвестування

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ БАНКАМИ КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ІНВЕСТУВАННЯ

2.1 Аналіз сучасного стану банківського інвестиційного кредитування

2.2 Проектне фінансування та його специфіка в банківській сфері

2.3 Аналіз іпотечного кредитування та його розвиток в Україні

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ

3.1 Удосконалення державного регулювання та іпотечних відносин в Україні

3.2 Механізми стимулювання розвитку кредитних інструментів банківського інвестування

3.3 Зарубіжний досвід використання кредитних інструментів банківського інвестування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ

1.1 Необхідність, суть, значення та причини банківської інвестиційної діяльності

У ринковій економіці банківська система, як інвестиційний посередник, акумулює значні обсяги тимчасово вільних грошових капіталів підприємств і грошові вклади населення, які, своєю чергою, виступають економічною передумовою формування інвестиційного потенціалу комерційних банків і банківської системи загалом.

Банківська система є найбільш стійким і стабільним сегментом національної економіки. Водночас вона стає найважливішим інструментом мобілізації і перерозподілу внутрішніх фінансових ресурсів, складовою інвестиційного процесу. Між тим динамічність розвитку банківського сектора, конкурентне середовище вимагають від банків диверсифікації розміщення їх ресурсної бази та пошуку нових джерел доходів.

Необхідною умовою фінансової надійності банків, основними напрямами

подальшого забезпечення їх стабільної прибуткової діяльності є збільшення і поліпшення якості та структури активів за рахунок збільшення частки доходних активів, серед яких важливе місце посідають інвестиційні вкладення, в тому числі вкладення в цінні папери.

Вкладення в цінні папери за значущістю та обсягами посідають друге місце серед активних операцій банку після кредитування. І хоча надання кредитів залишається головною функцією банків, дедалі частіше банки переглядають структуру активів, ставлячи собі за мету збільшення частки портфеля цінних паперів у сукупних активах. У міжнародній банківській діяльності на придбання цінних паперів банки спрямовують значну частину коштів, за оцінками фахівців - від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів. В українських банках частка портфеля цінних паперів у сукупних активах значно нижча і становить нині лише 5-10%.

Отже, необхідність здійснення банками інвестиційних вкладень і пов'язують насамперед з прагненням банків досягти найбільшої доходності за і одночасної підтримки своєї платоспроможності. Загалом це зводиться до проблеми забезпечення банком своєї ліквідності. Значною мірою вирішення цих завдань залежить від здійснюваної банком політики залучення грошових ресурсів (управління пасивними операціями) та від політики прибуткового розміщення банківських ресурсів (управління активними операціями). Водночас, якщо банк у своїй діяльності робить ставку на отримання швидких і високих доходів від активних операцій, він тим самим втрачає свою ліквідність, наражаючи себе на ризик стати неплатоспроможним і, навпаки, якщо банк надає перевагу високому рівню своєї ліквідності, він як,, правило, втрачає дохідність. За таких умов виникає потреба в інвестиційних операціях -- особливому інструменті, який би давав можливість максимізувати доходи і ліквідність і був би основним джерелом підтримки банківської ліквідності і платоспроможності. Сьогодні проблема ліквідності вітчизняних банків набуває особливої актуальності. Не можна не погодитись з окремими вченими-економістами, що ліквідність завжди йде, попереду, без неї банк не відкриє своїх дверей: з нею будь-який банк може розпоряджатися часом, щоб вирішити свої основні проблеми. Ліквідність виступає як необхідна й обов'язкова умова платоспроможності, контроль за дотриманням якої є основним у діяльності банку. Обсяг поняття „ платоспроможність" дещо ширший за обсяг поняття ,,ліквідність". Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, тоді як платоспроможність - це здатність банку своєчасно й повністю виконувати свої платіжні зобов'язання. Забезпечуючи необхідний рівень ліквідності, банку важливо не мати в надлишку ліквідні кошти, оскільки це знижує можливості одержання доходів.

Тобто перед банками постає проблема: «ліквідність» - прибутковість", вирішення якої можливе за умов точного передбачення зміни вкладів і попиту

Ціна кредити й інвестиції, і на цій основі визначення необхідних ліквідних коштів.

Однак на практиці здійснювати такі передбачення досить складно, тому проблему „ ліквідність - прибутковість" слід вирішувати шляхом диверсифікації банківських операцій, насамперед розширення інвестиційних вкладень банку.

Необхідність здійснення банками інвестиційних операцій в сучасній економіці зумовлена тим, що:

по-перше, не завжди всі наявні кошти можуть бути розміщені у формі кредитів, а дисбаланс активно-пасивних операцій призводить до втрати потенційних доходів;

по-друге, значна частина кредитів найчастіше є неліквідною, істотна їх частка може бути не повернута позичальником (особливо за умов нестабільної економіки), наслідком чого є загальна нестабільність банку;

по-третє, діяльність більшості банків (особливо середніх і дрібних) стосується певного економічного регіону. Отже, зниження ділової активності в ньому дестабілізує стан кредитного портфеля і тому вибір активних операцій банку повинен бути тісно пов'язаний з інвестиційним перерозподілом вільних ресурсів на грошових ринках і ринках капіталів.

А.Т.Головко, В.І.Грушко, М.П.Денисенко необхідність інвестиційних операцій банків пов'язують з розширенням дохідної та клієнтської бази банку і створенням структури їх комплексного обслуговування, зміцненням конкурентної позиції банку на ринках та зниженням загального ризику банківської діяльності.

Л.О.Примостка виокремлює дві групи чинників, які зумовлюють перегляд структури активів на користь інвестиційних операцій, насамперед портфеля Цінних паперів банку. З одного боку, це - недоліки, властиві кредитним операціям, а саме: висока ризикованість, оскільки кредити найризикованіша частина активів банку; низька ліквідність - надані кредити не можуть бути швидко повернені тоді, коли банку необхідні грошові кошти; повне оподаткування доходів за кредитними операціями за ставками податку з прибутку виробничих підприємств; обмежене застосування методу географічної диверсифікації кредитного портфеля, особливо для малих і середніх банків, що погіршує загальну якість активів.

Водночас портфель цінних паперів виконує низку важливих функцій, що спонукає банки збільшувати його частку в активах банку: генерування доходів, диверсифікація портфеля активів, підвищення ліквідності банку, зниження податкових виплат, використання ПЦП як застави, поліпшення фінансових показників діяльності банку, забезпечення швидкої реструктуризації балансу банку, стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу.

Б.Л. Луців стверджує, що комерційні банки не проводять достатньо активних операцій з кредитування реального сектору економіки, тому вимушені інвестувати вільні активи в різноманітні види фінансових інструментів, наділені найменшим ступенем ризику і великим ступенем ліквідності, тим самим частково вирішуючи проблему ліквідності всього банку.

Інвестиційна діяльність банку належить до активних операцій, а інвестиції - до активів банку. Інвестиційна діяльність банків відрізняється від банківських кредитних операцій деякими особливостями.

По-перше, інвестиції мають знеособлений характер, а кредитні угоди укладаються з конкретними юридичними чи фізичними особами.

По-друге, в процесі інвестування в цінні папери комерційні банки виступають кредиторами і є ініціаторами таких заходів, а при кредитуванні вони виступають також кредиторами, але ініціатором угод виступає позичальник.

По-третє, позика видається переважно на короткий строк і на основі принципів повернення і забезпеченості, а інвестиції, наприклад, в цінні папери здійснюються без дотримання таких принципів.

По-четверте, інвестиції здійснюються для забезпечення ліквідності балансу банку, тоді як кредитні операції мають низьку ліквідність і здійснюються з метою одержання банком доходів.

По-п'яте, інвестуванням забезпечується підтримка вторинних резервів банку, тоді як кредитні операції є основою його діяльності. У результаті банківської інвестиційної діяльності формується інвестиційний портфель банку. Основною метою формування інвестиційного портфеля банку є отримання доходів у майбутньому у будь-якій формі. Водночас для банків специфіка проявляється, з одного боку, у тому, що метою довгострокових фінансових інвестицій банку є не тільки отримання прибутку від безпосередньої участі у капіталі підприємства, а й отримання контролю над ним з метою залучення у банк додаткових фінансових потоків; а, з другого, - у тому, що можливість інвестування банком коштів на довгостроковій основі залежить від характеру та обсягу сформованої ресурсної бази. На думку Б.Л. Луціва, участь банків в інвестуванні економіки залежатиме від їх здатності залучити кошти найбільш масового потенційного інвестора - населення.

Портфель інвестицій для банку можна розглядати як один із основних інструментів управління активами і пасивами, що забезпечує ефективність функціонування самого банку. При цьому банк може керуватись різноманітними, інколи суперечливими, цілями: підтримка необхідної ліквідності, одержання прибутку, збереження коштів до появи альтернативного більш вигідного їх розміщення, зменшення ризиків шляхом диверсифікації вкладень тощо. Так, підтримка необхідної ліквідності вимагає розміщення активів у високоліквідній формі, тоді як одержання прибутку спонукає банки здійснювати операції, що можуть призводити до формування активів з низькою ліквідністю: довгострокових кредитів, лізингового фінансування тощо.

Водночас в економічній літературі не існує єдиного підходу до терміну «,інвестиції». Насамперед поняття «інвестиції» ототожнюється з латинським «investire», що означає «одягати, вкладати», або з англійським «іnvestments», що означає „ капітальні вкладення". У першому випадку це означало не просто одягати святковий одяг, а засвідчувало через процедуру одягання прийняття певного високого сану.

Поступово термін інвестиція" наповнювався новим змістом і використовувався в різних сферах діяльності, але через масовість вживання у грошовій сфері (довгострокові вкладення капіталу в певну авантюру (підприємство) став загально визнаним. Окремі вітчизняні розробки з теорії інвестування велись ще до другої світової війни. У зарубіжній літературі наукові підходи до інвестування формувались на основі вчення про фінанси. Саме в межах теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука", присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії. Інвестиційний менеджмент включає три взаємопов'язаних напрями, які становлять серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

інвестиційну політику (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

дивідендну політику (у яких обсягах, та в якій формі виплачувати дивіденди).

На той час в економічній літературі вважалося, що початком зародження теорії інвестування є перша половина 50-х років. Саме тоді з'явились праці М. Марковіца, присвячені розробці сучасної теорії інвестиційного портфеля. М. Марковіц виклав методологію ухвалення рішень у галузі інвестування та запропонував відповідний науковий інструментарій. Розвитку теорія інвестування набула у дослідженнях, присвячених цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моделям оцінки ризику та доходності та їх емпіричному підтвердженню, розробці нових фінансових інструментів тощо.

У другій половині 50-х років XX ст. інтенсивно досліджувались теорія структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також вибір інвестиційної політики. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили Ф.Модільяні та М. Міллер у 1958 р., які загалом дослідили проблеми витрат фінансового ринку а також поставили під сумнів точку зору про те, що борг є дешевшим власного капіталу [82], а також У. Шарп, який уперше в 1964 р. сформував модель оцінки капітальних активів (МОКА).

Французький економіст П.Массе у книзі «Критерії і методи оптимального визначення капітальних вкладень» писав, що найбільш загальним визначенням інвестицій є таке: «інвестування є актом обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому з допомогою інвестиційних благ». У цьому аспекті сутнісна характеристика інвестицій та їх двоїстість найбільш чітко виявляється у Дж. Кейнса, котрий, з одного боку, вбачав у них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. Водночас він вбачав в інвестиціях форму вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім; того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду. Це « та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання».

Заслуговує на увагу трактування терміна „ інвестування", яке наводить У. Шарп у книзі "Інвестиції", де він пише, що термін „ інвестувати" означає І «розлучитися» з грошима сьогодні з тим, щоб отримати їх більше у майбутньому.

У вітчизняній економічній теорії і «практиці поняття „ інвестиції" почало вживатись на початку 90-х років XX ст., що пов'язано з зародженням ринкового реформування економіки країни, становлення системи приватного підприємництва та конкуренції. Усі ці перетворення вимагали значних Довгострокових вкладень капіталу. До того часу в країні з командно-адміністративною економікою категорію „ інвестиції" як теоретики, так і практики ототожнювали з терміном „ капітальні вкладення". Більшість авторів трактувало це поняття як сукупність витрат, які реалізуються в формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства або як одноразові витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектору економіки

Капіталовкладення розглядались, як правило, як найважливіший економічний інструмент, який характеризував діяльність будівельного комплексу, як сукупність товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів ї продуктивних сил, тобто вони значно вужчі ніж інвестиції. Таке звужене трактування інвестицій наводиться і в Законі України «Про інвестиційну діяльність», де відзначено, що інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

У сучасній зарубіжній літературі термін „ інвестування" часто трактується саме як придбання цінних паперів (акцій, облігацій тощо). Поширеною є інтерпретація інвестицій як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність з Метою одержання доходу (соціального ефекту) у майбутньому. У широкому розумінні інвестиції трактують як вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому; як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку; як вкладення капіталу в тій чи формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збережене. На макрорівні інвестиція - це насамперед будь-який інструмент, у який можна вкладати кошти для отримання прибутку (доходу). На макрорівні інвестиції забезпечують фінансування механізму зростання і розвитку економіки країни.

На думку О.Д.Вовчак, С.К. Реверчука, В.В. Ступницького економічна природа інвестицій розкривається тільки процесом розширеного відтворення, а саме через використання частини національного доходу для збільшення внутрішнього валового продукту, тобто, інвестиції - це грошове враження майнових та інтелектуальних цінностей, які користуються попитом у підприємців і служать для формування їх прибутку.

За своєю суттю інвестиції є надзвичайно складним поняттям, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення. Процес розширеного відтворення для приватного власника становить економічну природу інвестицій, але відмінність у тім що видатки на розширене відновлення є заощадженнями власника. М.П.Денисенко вважає, що „ інвестиції - це те, що відкладається на завтра.

Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в І поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу - ресурси, які направляються на розширення виробництва". Автор до інвестицій включає також вкладення капіталу в „ інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку". На його переконання, найпростішим - визначенням інвестицій є їх характеристика як вкладень у капітал. Таку ж точку зору поділяють інші вчені-і економісти, які стверджують, що у вітчизняній науці найбільш розповсюдженим є розуміння інвестицій як вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

Як зазначає О.Д.Вовчак, поняття „ капітал" економісти тлумачать по різному, звідси - неоднакове розуміння інвестицій. Західні економісти ототожнюють капітал із засобами виробництва, запасами, благами, що спричинює не конструктивний підхід до категорії „ інвестиції", який полягає передусім у тому, що інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. З погляду системного підходу це означає ототожнення цілого з окремим елементом. Визначення інвестицій як вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення характерне для загальної економічної теорії, прихильниками якої є К.Р. Макконелл і С.А. Брю, а також Є.Дж. Долан, К.Д. Кемпбел та Р. Дж. Кемпбел, які розрізняють інвестиції в основний капітал (витрати на придбання новостворених капітальних благ) та інвестиції у товарно-матеріальні запаси накопичення запасів сировини для подальшого виробничого споживання, а також запасів нереалізованих готових товарів). Подібним є підхід російського вченого Е.О.Уткіна, який вважає, що інвестиції - це процес використання сукупних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що спрямовуються на збільшення капіталу, розширення, модернізацію і технічне переозброєння виробництв .А М.І.Книш, Б.А .Перекатов, Ю.Л. Тютіков вважають, що при цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних у нього коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції у майбутньому періоді.

У «Фінансово-кредитному енциклопедичному словнику» інвестиції визначаються як:

вкладення грошей для одержання доходу, соціального ефекту;

грошові кошти, цінні папери, інше майно, що вкладаються в об'єкти підприємницької і (або) іншої діяльності з метою одержання прибутку і (або) досягнення іншого корисного ефекту.

В.Я.Шевчук та С.П.Рогожин визначають інвестиції як видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на Основний капітал. Вони вважають, що з точки зору макроекономіки інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту (ВВП), не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці, тобто інвестиції є часткою сукупних витрат, що складаються з витрат на нові засоби виробництва, інвестицій в нове житло і приріст товарних запасів. З точки зору мікроекономіки інвестиції - це процес утворення нового капіталу.

У фінансовій науці під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу.

М.Д.Білик пропонує трактувати інвестиції як вкладення капіталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді.

Уперше теоретичні розробки категорії інвестицій в Україні законодавчо закріплені в Законі України „ Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991р. відповідно до норм цього закону інвестиціями вважаються усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До таких цінностей належать:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування, ін.);

майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, технологічних,, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації, досвіду, навичок («ноу-хау») (те, що не запатентовано);

права користування землею, водою, ресурсами, рухомим і нерухомим майном та інші майнові права;

інші цінності.

В Законі України „ Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" визначення терміна «інвестиція» зводиться до такого: це господарська операція, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів обмін на кошти або майно.

Деякі вчені вважають визначення інвестицій, наведене у законодавстві України про оподаткування прибутку, спрощеним, оскільки інвестиції в ньому трактуються як господарської операції.

На нашу думку, найбільш повне визначення інвестицій подано О.Д.Вовчак: інвестиції - це вкладення капіталу (інвестиційних ресурсів) у будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або в будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.

Що ж стосується банківських інвестицій, то для їх характеристики використовується більш вузьке трактування - як довгострокове розміщення активів банку у реальний сектор економіки з метою одержання прибутку. А.В.Нікітін дотримується тієї думки, що банківським інвестиціям властива спільна ознака - вкладення коштів в основні фонди підприємств на порівняно тривалий строк. Тому кредитування капітальних вкладень слід розглядати як інвестиції, якщо банк здійснює контроль за цільовим використанням цих коштів, допомагаючи позичальнику одержати від них заплановану віддачу. П.В.Матвієнко, на думку якого економічна мета банківських інвестицій в підприємства така сама, як й інвестиційних кредитів, - збільшення основного капіталу, вважає, що доцільне) виділити банківські інвестиційні кредити та інвестиції банків в основний капітал як окрему категорію. Загалом у банківській - практиці під інвестиціями переважно розуміють кошти банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різних форм власності на порівняно тривалий час. На думку багатьох вчених такі визначення є неповними, дуже загальними і не розкривають економічної суті банківської інвестиційної діяльності.

Вовчак О.Д. зазначає, що суть банківської інвестиційної діяльності характеризує інвестиційний портфель. Однак дуже часто в економічній літературі інвестиційний портфель банку ототожнюється з банківським портфелем цінних паперів, хоча ці поняття суттєво різняться функціями і складом активів. Інвестиційний портфель банку формується у результаті проведення інвестиційних операцій, під якими розуміють діяльність Із вкладення грошових коштів банку на відносно тривалий період часу у цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об'єкти інвестування, ринкова вартість яких має здатність зростати і приносити власнику дохід у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Отже, інвестиційний портфель банку за складом активів охоплює як фінансові, так і реальні інвестиції. Однак, на відміну від інвестиційного банківського портфеля, портфель цінних паперів банку - це сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право на власність,користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами та призначенням.

Отже, значна частина портфеля цінних паперів банку входить до складу інвестиційного портфеля, формуючи фінансові інвестиції. Водночас з огляду на довгостроковий характер інвестування не всі цінні папери, які перебувають у банківському портфелі цінних паперів, можуть бути класифіковані як інвестиції. Інакше кажучи, вкладення банку у цінні папери можуть мати інвестиційний та спекулятивний характер.

Звідси, за змістом поняття портфеля цінних паперів банку є дещо ширшим за поняття фінансові інвестиції, оскільки до нього включаються ще й. і інструменти короткострокового характеру, які не можна зарахувати до інвестиційних вкладень.

В Україні, згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», інвестиційні операції комерційних банків передбачають як придбання цінних паперів, так й інші напрями вкладання коштів, такі як інвестиції в нерухомість, інтелектуальні цінності, науково-технічну продукцію, майнові права тощо.

Включення цінних паперів до портфеля банку в Україні регламентується нормативними документами Національного банку України. З 1 січня 2004 р. набуло чинності Положення „ Про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів", відповідно до якого всі вкладення банку у цінні папери класифікують так:

торговий портфель цінних паперів;

портфель цінних паперів на продаж;

портфель цінних, паперів, що утримуються до погашення;

інвестиції в асоційовані та дочірні компанії .

Отже до портфеля цінних паперів банку, на відміну від інвестиційного портфеля,входять не лише інвестиційні цінні папери (тобто інструменти ринку капіталів), а й інструментів короткострокового характеру. Сама ж економічна суть інвестиційної діяльності банку зводиться до фінансових інвестицій (довгострокові цінні папери, паї,частки, вкладання у статутні капітали тощо) та реальних інвестицій (матеріальні та нематеріальні активи).

1.2 Форми та напрями банківського інвестування

Економічну суть і ринкову форму інвестиційних процесів забезпечує класифікація банківських інвестицій, яка надає можливість ухвалення банками І управлінських рішень. Отже, систематизація і класифікація фінансових інвестицій є важливою для банків.

З огляду на це О.Васюренко пропонує виділяти такі типи банківських інвестицій: інвестиції у сферу економічних проектів (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство тощо); інвестиції у цінні папери; інвестиції в передові технології й у невиробничу і нематеріальну сфери. Першому типу інвестицій властиві всі характеристики довгострокового кредитування. Другий тип інвестицій належить до фінансових інвестицій банку. Третій тип вкладень має місце у діяльності банку при здійсненні інновацій, які за умов ринкової економіки супроводжують діяльність будь-якого суб'єкта (економіки.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банківські інвестиції поділяються на:

? інвестиції власну діяльність. Це - насамперед інвестиції у власні основні фонди та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банків;

? інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

- за рахунок коштів банку. Вони спрямовуються на створення підприємств чи участь у їх діяльності (крім купівлі акцій), які, передусім, є елементами інфраструктури банківської діяльності;

- за рахунок кредитних ресурсів. Кредитування клієнтів банку на
інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження.

З урахуванням такого підходу О.Д.Вовчак розроблена синтетична І класифікація банківських інвестицій, сутність якої формують фінансові та і реальні інвестиції, які поділяються на інвестиції у власну діяльність та в інші види діяльності.

У діяльності багатьох зарубіжних і вітчизняних банків фінансові інвестиції є пріоритетним напрямом інвестування, оскільки банківський бізнес - це передовсім, фінансова діяльність. Тому часто інвестиційний портфель банку асоціюється з портфелем цінних паперів. Водночас реальні інвестиції все одно займають певну частку активних операцій банку,переважно у формі капітальних інвестицій. Як застерігає Л.О.Примостка, надмірна концентрація . інвестиційного портфеля банків у реальних інвестиціях розцінюється як невластива банкам діяльність.

Фінансові інвестиції банку можна розглядати як вкладення коштів у різні види фондових інструментів та капітал у формі дохідних грошових інструментів (депозитів, кредитів тощо), а також як вкладення у статутні фонди підприємств.

З погляду тривалості періоду обігу всі цінні папери прийнято ділити на дві групи: 1) інструменти грошового ринку (цінні папери з періодом обігу до року, які характеризуються низькою дохідністю, низьким ризиком і високою ліквідністю); 2) інструменти ринку капіталів, які мають строк погашення понад 1рік і загалом характеризуються вищою дохідністю та підвищеним ризиком, а ліквідність їх залежить від особливостей ринку. Отже, лише вкладення в інструменти ринку капіталів можуть бути включені до інвестицій.

В економічній літературі фінансові інвестиції зазвичай поділяють на прямі та портфельні. Згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств", пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна у статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою [9]. До прямих інвестицій можна зачислити й і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підставі угоди інвестицій. До прямих належать такі інвестиції, які формують більше 10-25% капіталу підприємства та дають право на участь в управлінні ним.

Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому (біржовому) ринку. Основною ознакою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні підприємством, такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.

На відміну вітчизняному підходу до поділу фінансових інвестиції на прямі та портфельні, у міжнародній практиці за ознакою самостійності здійснення інвестиції поділяються на прямі (коли вкладання капіталу здійснює безпосередньо інвестор) і непрямі (коли вкладання капіталу здійснюється інвестором за допомогою та участю фінансових посередників). Отже, поділ на прямі і непрямі (опосередковані) інвестиції здійснюється за характером участі в інвестування тобто чи вкладаються кошти безпосередньо інвестором у вибраний об'єкт, чи таке вкладання здійснюється за участю фінансових посередників.

За ознакою мети інвестування фінансові інвестиції поділяють на
стратегічні (коли інвестор вкладає капітал у контрольний пакет акцій з метою
здійснення стратегічного управління чи поглинання компанії-емітента) та
портфельні (коли інвестор має на меті лише приріст суми вкладеного капіталу або отримання поточного доходу).

Зауважимо, що у вітчизняній економічній літературі переважно вирізняють не стратегічні і портфельні інвестиції, а прямі і портфельні. У структурі фінансових інвестицій банку левова частка (майже 90%) припадає на цінні папери. Усю сукупність цінних паперів можна поділити на різні види і групи залежно від класифікаційних ознак (додаток Б), серед яких найбільш поширеними є їх поділ за:

відносинами, які вони засвідчують;

цілями та строком обігу (використання);

- особливостями обігу;

організацією обігу;

змістом тексту цінного папера;

- правовим статусом емітента, ступенем ризику та гарантуванням інтересів інвесторів.

Проаналізуємо перелічені ознаки цінних паперів детальніше.

1. Залежно від тих відносин, які цінні папери засвідчують, їх можна поділити:

· цінні папери, що відображають відносини співволодіння (акції, коносаменти, ваучери тощо);

· цінні папери, що відображають кредитні відносини (облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі тощо).

2. Залежно від цілей та строку обігу:

* фондові цінні папери (акції, облігації);

* комерційні цінні папери (векселі, чеки, заставні свідоцтва).

Фондові цінні папери відрізняються масовим характером емісії, випускаються у великих кількостях, причому кожен цінний папір тотожний іншому і є певною часткою акціонерного або облігаційного фонду. Фондові цінні папери можуть бути:

* основними (відображають основні майнові права або вимоги);

* допоміжними (відображають право періодичного отримання доходу - процента чи дивіденду, - так звані купони). Комерційні цінні папери випускаються, як правило, в одному примірнику.

3. За особливостями обігу:

* ринкові -- які вільно продаються і купуються на вторинному ринку і не можуть бути пред'явлені емітентові достроково;

* неринкові - не мають вторинного обігу, але можуть бути пред'явлені
емітентові достроково.

4. Залежно від організації обігу:

* іменні цінні папери (підтвердження прав здійснюється на підставі
імені власника, внесеного у текст цінного папера та у книгу
реєстрації);

* цінні папери на пред'явника (для підтвердження прав власника достатньо простого перед явлення цінного папера).

Іменні цінні папери можуть передаватися іншим особам шляхом

індосаменту. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

5. Залежно від змісту тексту:

* каузальні цінні папери (у них є посилання на умови випуску або на
характер, строки, умови угод, покладені в їх основу);

* абстрактні цінні папери (наприклад, вексель) мають безумовний
характер.

Основна маса цінних паперів оформлюється як каузальні.

6. Згідно з правовим статусом емітента, ступеня ризику, гарантій охорони інтересів інвесторів:

* державні цінні папери (облігації внутрішніх позик, казначейські
зобов'язання);

* недержавні цінні папери (акції акціонерних товариств, ощадні сертифікати).

Учені-економісти акцентують увагу на неоднаковій інвестиційній значущості цінних паперів. У вузькому розумінні, до безпосередньо інвестиційних цінних паперів належать ті, ігю надають власнику право на частину активів емітента, тобто всі види акцій усіх типів емітентів. У широкому розумінні (опосередковано), до інвестиційних можна віднести також окремі види боргових цінних паперів, сертифікатів та похідних.

В.М. Шелудько цінні папери банку поділяє на ліквідні, призначені для перепродажу, та інвестиційні, що купуються банком для подальшого володіння ними.

Ліквідні цінні папери називають вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державним борговим зобов'язанням як найменш ризикованим і найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються Для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, призначені для перепродажу. За умов ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу.

За характером розпорядження прийнято вирізняти два види акцій - іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу - звичайні та привілейовані. на відміну від іменних, акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. За звичайними акціями виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від одержаного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а за привілейованими - фіксований розмір (процент) незалежно від фактичного прибутку.

Ще одним видом банківських цінних паперів є облігації - це цінні папери, які відображають відносини позики, як правило, з твердою фіксованою процентною ставкою і зобов'язанням у визначений строк повернути борг у майбутньому.

Облігації можуть бути іменними і на пред'явника; залежно від емітента вони поділяються на облігації внутрішніх державних позик; облігації підприємств.

Державні облігації є джерелом покриття дефіциту державного бюджету, вони можуть бути процентними та безпроцентними (цільовими). Процентні облігації передбачають виплату доходу або шляхом оплати купонів, або при погашенні позик шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат. Дохід за облігаціями може сплачуватися також у формі виграшів, що розігруються у спеціальних тиражах. Цільові облігації не передбачають виплати доходу, їх власнику надається право придбання відповідних товарів чи послуг, рід які випущені позики.

Одним із поширених у банківській практиці цінних паперів є казначейські зобов'язання - це грошові документи на пред'явника, що засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння ними.

Вони бувають

· короткостроковими (до 1 року);

· середньостроковими (від 1 до 5 років);

· довгостроковими (понад 5 років).

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань ухвалює Міністерство фінансів України; середньострокових і довгострокових Кабінет Міністрів України.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу від казначейських зобов'язань та їх погашення здійснюється згідно з умовами їх випуску. Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів вкладника, яке засвідчує його право одержати після закінчення встановленого строку депозит і процент за ним. Сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Іменні обігу не підлягають, їх не можна продати іншим особам. Дохід з ощадних сертифікатів виплачується при їх пред'явленні у банк, який їх випустив. Якщо власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів раніше обумовленого строку, йому виплачується менший процент, ніж це було передбачено умовами випуску сертифіката.

Сьогодні банки активно займаються вексельними операціями, коло яких і визначено Положенням НБУ „ Про операції банків з векселями". З 1992 р. в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого та переказного векселів. Згідно з цим банки можуть проводити операції з обліку векселів,^; давати кредити під заставу векселів, надавати, послуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості за векселями тощо. Основною функцією векселя, яка робить його привабливим для банків, є те, що він можу рути засобом оформлення і забезпечення банківських кредитів. Функціонування фондових бірж спричинило появу нових видів цінних паперів, які мають вторинний, похідний характер: ф'ючерси, опціони, варіанти.

Ф'ючерси - специфічний різновид контрактів купівлі-продажу на Товарних і фондових біржах. Це біржова угода, яка передбачає продаж або купівлю стандартного контракту на цінні папери, виконання якого проводиться через певний час за ціною, встановленою у момент його укладання і який залишається у біржовому обороті протягом всього часу: від початку і до кінця торгівлі - Основне призначення - страхування ризику несприятливої зміни цін. І Він виписується на цінний папір з фіксованим доходом.

Опціон - це право на проведення тієї чи іншої операції (купити випуск акцій)- виписується на акції.

Варіанти - це різновид опціонів, що надають їх власнику право на і придбання певних зобов'язань. Випускається з облігаціями на більш тривалий строк.

Таким чином, одночасно з тенденцією стандартизації та міжнародної І уніфікації на фондовому ринку посилюється тенденція ускладнення фінансових інвестицій і появи нових їх модифікацій. Усе це розширює можливості портфельного інвестування.

Отже, систематизація і класифікація банківських інвестицій визначається різними підходами та класифікаційними ознаками, серед яких можна виділити дві основні форми - це реальні і фінансові інвестиції. Саме вони визначають напрями банківського інвестування в ринковій економіці.

Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банки здійснюють прямі банківські інвестиції, що має свою специфіку. Так, згідно з Законом України „Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. банки мають право здійснювати прямі інвестиції без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо: інвестиція в будь-яку юридичну особу не перевищували 5% регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключну діяльність з надання фінансових послуг;

регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам до інвестицій,встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється також інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників. Згідно з інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001р., пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15% регулятивного капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60% обсягу регулятивного капіталу банку. Через це більшість інвестицій банку здійснюється у формі кредитів.

На початку 90-х років інвестиції, в тому числі банківські, спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не могли припинити навіть спаду виробництва. Помилкове спрямування коштів у малоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвело до припинення інвестиційних процесів і, як наслідок, до зниження обсягів виробництва. Через важке фінансове становище економіки країни більшість засад та елементів економічного механізму реалізації інвестиційної політики - пільгові позики, субсидії, пряме фінансування та кредитування з бюджету, держзамовлення на інвестиційну продукцію, пільгове оподаткування інвесторів тощо - не знайшли широкого практичного втілення. Це негативно вплинуло на стан інвестиційної діяльності. Інвестиції в економіку України сьогодні збільшуються повільно. Впродовж останніх років вони коливаються в межах 16-26% від ВВП (табл. 1.1).

Між тим, світовий досвід показує, що для економіки країни небезпечно, коли обсяг інвестицій є нижчим межі 17-25% ВВП.

Як засвідчують дані табл. 1.1, з 1993 р. по 2000 р. норма інвестицій мала тенденцію до зниження: з 19,8% 1993 р. до 13,9% 2000 р. Лише з 2001 р. почалось деяке пожвавлення інвестиційної діяльності і 2007 р. обсяг інвестицій .У ВВП становив 26,6%. Окрім недостатності інвестиційних коштів у держави та У більшості підприємств, слабкого заохочення іноземних інвесторів, величезні проблеми пов'язані з внутрішнім кредитуванням. Значної шкоди інвестиційним процесам завдала недосконала економічна та грошова політика. Через відсутність оборотних коштів зупинилися тисячі підприємств, внутрішній ринок нагромадження кредитних ресурсів обмежений низькою заробітною платою, збитковою діяльністю підприємств, „тіньовою" економікою, гроші якої кредитують економіку зарубіжних країн.

Таблиця 1.1

Валовий внутрішній продукт та обсяги інвестицій в основний капітал в Україні у 1992-2008 рр

РІК	Валовий внутрішній продукт - у фактичних цінах	Інвестиції в основний капітал - у фактичних цінах	Норма нагромадження, %
	млн. грн..	темпи зростання, %	млн. грн..	темпи зростання, %
		у порівняльних цінах	за фактичними цінами		у порівняльних цінах	за фактичними цінами
1992	0,3	91,3	X	0,05	92.9	X	16,7
1993	5,0	90,1	16,6 раз	0,9	63,1	18	18,0
1994	148	85,8	29,6 раз	29,0	89,7	32,2	19,8
1995	1204	77,1	6,9	228,0	77,5	7,9	18,9
1996	5452	87,8	4,5	938,0	71,5	4,1	17,2
1997	81519	90,0	14,95	12557,3	78,0	13.4	15,4
1998	93365	97,0	114.5	12400,6	91,2	98,8	13,3
1999	102593	98,1	109.9	13958,2	106,1	112,6	13,6
2000	130442	99,8	127,1	17552,1	100,4	125,7	13,5
2001	170070	105,9	130,4	23629,5	114,4	134,6	13,9
2002	204190	109,2	120,1	32573,1	120,8	137,9	16,0
2003	225810	105,2	110,6	37177,9	108,9	114,1	16,8
2004	267344	109,6	118,4	51011	131,3	137,2	19,1
2005	344822	112,1	128,98	75714	128,0	148,4	21,9
2006	441452	102,7	128,02	93096	101,9	122,9	21,1
2007	544153	107,1	123,26	125254	119,0	134.5	23,0
2008	709445	107,3	130,38	188486	150,5	125,23	26,6

Сьогодні, за умов деякої фінансової стабільності вітчизняні банки, зазвичай змінюють своє ставлення до інвестиційної діяльності, вкладаючи кошти в найперспективніші галузі економіки. На кінець 2007 р. розподіл банківських кредитів суб'єктам господарювання за видами економічної Діяльності свідчить про їх переважне спрямування у ті види діяльності, які стабільно розвиваються та забезпечують своєчасне повернення кредитів. Найбільшими є обсяги заборгованості суб'єктів господарювання торгівлі та переробної промисловості їх частки на 1.01.2008р. становлять відповідно 37,7%, 23,9%, від загального обсягу вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, що впливало на зростання валової доданої вартості зазначених видів економічної діяльності. Порівняно з початком 2007 р. ці частки зменшилися на 0,5 та 2,9 процентних пункти. Упродовж останніх п'яти місяців 2008 р. неухильно зменшувалася частка кредитних коштів, спрямованих у * сільське господарство, мисливство та лісове господарство ( з 7,2 у липні до 6,1% у грудні). У 2007р. суттєво збільшились вимоги банків за кредитами, наданими підприємствам на операції з нерухомим майном (у 2,2 рази) і в будівництво (в 2,0 рази, унаслідок чого їх частка у загальному обсязі вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, збільшилися відповідно на 2,8 і 1,5 процентного пункту до 10,8 та 7,8%.

Якщо проаналізувати питому вагу видів економічної діяльності в загальному обсязі кредитів, то очевидним стає такий факт, що частка довгострокових кредитів практично по всіх видах діяльності переважає над короткостроковими.

Особливістю сучасної української банківської інвестиційної діяльності є те, що банки у своїй більшості дуже слабо інвестують реальний сектор економіки, що значною мірою зумовлено відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак - високими кредитними ризиками. Хоча в 2007 році дещо поліпшилась якість кредитної діяльності банківських установ, приріст заборгованості за простроченими та сумнівними кредитами (5,5%) був нижчим, ніж приріст загального обсягу кредитних вкладень в економіку України (74,1%). їх частка у загальному обсязі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, порівняно з 2006 роком зменшився на 0,2 процентних пункти до 1,7%. При цьому частка прострочених та сумнівних кредитів у загальному обсязі вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, за рік зменшилася з 2,3 до 1,7%.

Разом з тим, серед видів економічної діяльності у 2007 р. лідерами за простроченими та сумнівними кредитами як і в 2006 році стали: сільське господарство, переробна промисловість та торгівля. Станом на 1.01.2008р. переважаючою у вимогах банків за кредитами залишається. частка довгострокових кредитів, яка становить 69,2%, або підвищилась за 2007р. на 4,3 процентного пункти.

Якщо оцінювати обсяги кредитування банками інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання то у 2007 р. продовжувалось зростання, але нижчими темпами (на 89,5%), ніж у попередні два роки ( за 2006р. - у 2,2 рази, за 2005 р. - у 2,7 рази) . У динаміці інвестиційного кредитування намітилися позитивні зрушення.

І згідно з даними за останні п'ять років кредитні вкладення в економіку виросли і 58 рази, а інвестиційно-спрямовані кредити банків зросли більше як у 21,6 рази. Суттєві позитивні зміни відбулися і в структурі кредитів. Так, зокрема, довгострокові кредити збільшилися майже в 9,7 раз, а це свідчить, що політика українських банків дедалі виразніше стає інвестиційно-орієнтованою (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України в 2004 2008 р

								(на кінець періоду)
	2003	2004	2005	2006	2007
Показники	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Кредити, надані в економіку, всього	67835	100	88579	100	143418	100	245226	100	426863	100
Короткострокові кредити	37282	55	4076	46	54819	38	86193	35,1	131501	31
Довгострокові кредити	30553	45	48003	54	88599	62	159033	64,9	295362	. 69
Кредити, спрямовані в: - поточну діяльність - інвестиційну льність	63454 4381	94 6	80406 8173	91 9	121034 22384	84,4 15,6	195251 49975	79,6 20,4	332173 94690,22	77,8 22,2
Кредити, надані в: - національній валюті - іноземній валюті	39563 28272	58 42	51207 37372	58 42	81274 62144	57 43	123783 121443	51 49	213798 213065	50,1 49,9

У структурі внутрішніх кредитів в економіку України частка кредитів в інвестиційну діяльність в 2007 р. складала лише 22,2 % загальної суми наданих кредитів (94,69 млрд. грн.). Хоча й відбувається певна активізація інвестиційної складової внутрішніх кредитів (у 2007 р. порівняно з 2005 р. вони збільшились ^на 44,72 млрд. грн.), частка кредитів в інвестиційну діяльність, наданих суб'єктам господарювання, в 2007 р. зросла лише на 2,2%. Водночас, ринок інвестиційних кредитів в Україні, незважаючи на позитивну динаміку розвитку упродовж останніх років, досить звужений і не забезпечує потреб економіки і промисловості в повному обсязі. Структура кредитних вкладень банків у економіку недостатньо орієнтована на інвестиції. Практично всі позички 77,8% спрямовуються на поточну діяльність. Інвестиційні кредити, призначені для відновлений основних фондів та обладнання, становлять лише 22,2% від суми позичок, спрямованих в економіку, що ускладнює її розвиток за інвестиційно-інноваційною моделлю. Вкладення в цінні папери за значущістю та обсягами посідають друге місце серед активних операцій банку після кредитування. І хоча надання кредитів залишається головною функцією банків, дедалі частіше банки переглядають структуру активів, ставлячи собі за мету збільшення частки портфеля цінних паперів у сукупних активах. У міжнародній банківській діяльності на придбання цінних паперів банки спрямовують значну частину коштів (за оцінками фахівців - від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів). В українських банках частка портфеля цінних паперів у сукупних активах становить близько 4,3% загальних активів банківської системи України (табл. 1.3).

Таблиця 1.3Склад та структура кредитно-інвестиційного портфеля банків України станом на 01.01.2007 -1.01.2009 р. (млн. грн..)