Кредитні інструменти банківського інвестування

Показники	1.01.2007	1.01.2008	1.01.2009
КІП, У тому числі:	462149,10	361913,71	462149,10
міжбанківські кредити	51081,09	35160,64	51081,09
кредити юридичним особам	236063,19	188051,18	236063,19
кредити фізичним особам	149212,81	118655,78	149212,81
інші папери	25792,00	20046,11	25792,00

Оцінити значення операцій з цінними паперами (ЦП) можна через аналіз частки ЦП у кредитно-інвестиційному портфелі комерційних банків України. У середньому по банківській системі цей показник станом на 1.01.2009 становив 5,27%. Проте 60 банків перевищує даний показник Найбільшу частку ЦП займають у кредитно-інвестиційному портфелі «,Ощадбанку» (27,81%). Однак, у більшості банків (53 банки) частка цінних паперів у кредитно-інвестиційному портфелі займає лише від 1% до 5% (табл. 1.4)

Таблиця 1.4

Частка цінних паперів у кредитно-інвестиційному портфелі банків України станом на 1.01.2008 року

Частка ЦП у кредитно інвестицій ному портфелі, %			Кількість банків
	Усього		в тому числі
		Група І	Група П	Група Ш	Група IV
Менше 1	36	1	1	10	24
1-5	53	7	5	10	31
5-10	32	2	4	3	23
10-15	16	-	2	3	11
15-20	7	-	2	-	5
20-25	4	-	1	1	2
25-30	1	1	-	-	-
" ¦.<* ґ-л		._, - ,			.

Попри позитивні тенденції розвитку економіки її потреба в інвестиціях та інноваціях все ще залишається надто великою порівняно із звичайними вкладеннями. Загальні капіталовкладення в Україні зараз становлять лише 20% ВВП, тоді як в країнах Східної Європи це показник досяг 25%. Процес вступу України в ЄС вимагає капіталовкладень більше 100 млрд. дол. США в проекти пов'язані з оновленням основних виробничих фондів і соціальної сфери. Таку оцінку містила доповідь Світового Банку (СБ), присвячена проблемам реформи фіскальної сфери в Україні. На думку авторів доповіді, найбільше коштів І необхідно інвестувати в український енергетичний сектор близько 30 млрд. дол.

1.3 Суть та види фінансових інструментів банківського інвестування

Банківська система як найбільш стійкий і стабільно працюючий елемент тональної економіки стає дедалі важливішим інструментом мобілізації і перерозподілу внутрішніх фінансових ресурсів, невід'ємною складовою інвестиційного процесу. За умов, коли такі фінансові інструменти, як випуск корпоративних облігацій та ринок пайових цінних паперів, перебувають на початковій стадії розвитку, а обсяги власних інвестиційних ресурсів підприємств ще недостатні для простого відтворення, в Україні реальним джерелом фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємницьких структур стають банківські фінансові інструменти.

У словнику сучасної економіки Макміланна зазначається, що фінансовий інструмент - це будь-який документ, що є свідченням боргу, продаж або передання якого забезпечує продавцю отримання фінансів. Прикладами фінансових інструментів є векселі, облігації й інші цінні папери, а також депозитні сертифікати.

Згідно з „ Енциклопедією банківської справи України", фінансові інструменти - це збірне поняття, яке означає будь-які документи в письмовій , формі, що мають грошову вартість або засвідчують грошові операції. До фінансових інструментів відносять різноманітні види ринкового продукту фінансової природи, які є засобом перерозподілу фінансових ресурсів; застосування фінансових інструментів є основою діяльності фінансових інституцій. При цьому розрізняють інструменти фондового ринку та інструменти грошового ринку, ринку капіталів. До традиційних фінансових інструментів можна віднести депозити, позики, цінні папери, страхові поліси та ін.

До похідних фінансових інструментів відносять ф'ючерси, опціони, свопи, угоди за форвардними ставками тощо, які з'явились на початку 80-х років XХ ст. і набули значного поширення в усьому світі. Банки та небанківські фінансово-кредитні установи використовують похідні фінансові інструменти як для отримання прибутку на фінансових ринках, так і з метою управління ризиками, тобто для хеджування.

В «Економічній енциклопедії» (т.1) фінансові інструменти трактуються як фінансові права й зобов'язання, які перебувають в обігу на ринку передусім у ; документарній формі. До них належать цінні папери, валюта, ф'ючерси, опціони тощо.

У міжнародній практиці фінансовий інструмент визначається як будь який контракт, який спричиняє виникнення фінансового активу одного І підприємства і фінансового зобов'язання або інструменту капіталу іншого ; підприємства. При цьому фінансовий актив, або фінансове ₍ зобов'язання, визнається у балансі, коли воно стає предметом контрактних відносин на інструмент, тобто коли є юридичне право отримувати грошові кошти на інший фінансовий актив або юридичне зобов'язання сплатити грошові кошти чи передати інший фінансовий актив. Методологічні засади формування інформації про фінансові інструменти в бухгалтерському обліку та її розкриття у фінансовій звітності в Україні визначено у положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 12 «Фінансові інвестиції» [21, С. 134-139] і міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО) 27 „ Консолідовані фінансові звіти та облік інвестиційну дочірні підприємства", 28 «Облік інвестицій в асоційовані компанії», 32»Фінансові інструменти: розкриття та подання».

Загальні вимоги до визнання та оцінки фінансових інструментів в Україні регулюються П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» і МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». З 2005 р. фінансові інструменти, за МСБО, класифіковано за такими категоріями:

І категорія: фінансові інструменти, які відображаються за справедливою вартістю з віднесенням різниці в оцінці на фінансові результати;

II категорія: позики і дебіторська заборгованість;

ІІІ категорія: фінансові інструменти, утримувані до погашення;

IV категорія: фінансові інструменти, призначені для продажу;

V категорія: інвестиції в асоційовані компанії;

VI категорія: інвестиції в дочірні компанії.

I категорію фінансових інструментів формують інструменти, придбані з метою отримання прибутку від регулярних торговельних операцій, та інструменти, придбані з метою наступного продажу або перепродажу найближчим часом. Тобто до цієї категорії увійшли фінансові інструменти, котрі до внесення змін до МСБО класифікувалися як інструменти в торговому портфелі та частина інструментів портфеля на продаж, які обліковувались за справедливою вартістю з віднесенням різниці в оцінці на фінансові результати.

II категорія -- це активи з фіксованими сумами виплат (або з такими сумами виплат, які можна визначити), що не котируються на активному ринку,» за винятком тих, котрі, установа має намір продати найближчим часом (такі інструменти класифікуються як торгові). категорія включає інструменти з фіксованими чи визначеними платежами і фіксованими термінами погашення, які установа має намір і спроможна утримувати до погашення.

категорія - це активи, які призначено для продажу або які не класифікуються як активи, віднесені до перших трьох категорій. Цю категорію формують також усі інструменти капіталу, крім тих, які входять до І категорії.

V категорія - це інвестиції в асоційовані компанії, тобто компанії, в яких інвестор має суттєвий вплив, але які не є ні дочірніми, ні спільними
підприємствами інвестора.

VI категорію - формують інвестиції в дочірні компанії, тобто компанії,
контрольовані інвестором.

Отже, можемо стверджувати, що розглянуті підходи до визначення Категорії фінансових інструментів здебільшого однаково трактують їх суть і водяться до того, що фінансові інструменти - це фінансові зобов'язання, інструменти капіталу або будь-які документи в письмовій формі, що мають грошову вартість або засвідчують грошові операції і передбачають одержання доходу після їх продажу чи передання.

Усі фінансові інструменти банківського інвестування можна поділити на дві групи, оскільки вкладення банків в економіку здійснюється у формі кредитів і в формі вкладень в цінні папери.

1-ша група - інструменти реального інвестування, до яких слід віднести:

довгострокові інвестиційні кредити, лізингове кредитування, і мікрокредитування, проектне фінансування, іпотечні кредити та ін. (інша можлива назва - кредитні інструменти інвестування);

2-га група - інструменти фінансового інвестування, до яких можна віднести акції, облігації, казначейські зобов'язання, операції «РЕПО», депозитарні розписки, заставні, іпотечні цінні папери, андерайтинг, сек'юритизацію активів та ін. (інша можлива назва - фондові інструменти інвестування).

Важливою групою фінансових інструментів банківського інвестування є фондові інструменти інвестування (інструменти фондового інвестування).

Вагома роль банків на ринку фондових інструментів є беззаперечною. Сьогодні у більшості країн світу, навіть у СІЛА, де донедавна на банківські операції з ; цінними паперами було накладено низку суттєвих обмежень, банки відіграють на фондовому ринку домінуючу роль. В Україні започаткована модель . рівноправної участі всіх суб'єктів на ринку цінних паперів. Це означає, що банки можуть виконувати практично усі функції фінансового посередника на ринку цінних паперів, у тому числі інвестора. Сьогодні вітчизняні банки виступають активними учасниками фондового ринку. У 2007 р. вони здійснювали майже третину всіх виконаних угод усіма учасниками фондового ринку.

Банк інвестує у фондові інструменти тоді, коли за іншими активними операціями очікує зниження доходів. Отже, фондові інструменти як об'єкти вкладень банку мають за мету стабілізацію доходів банку шляхом забезпечення грошових надходжень за певних обставин. Кількість інструментів, що може бути включена до фондового портфеля банків,необмежена.

До інвестиційних інструментів, які передбачені чинним законодавством України та можуть розглядатись з точки зору їх прийнятності для інвестування коштів інституційних інвесторів через механізм фондового ринку, можна віднести: ОВДП; облігації місцевих позик; облігації підприємств (корпоративні облігації); акції; ощадні сертифікати; іпотечні цінні папери (іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, заставні); операції РЕПО; андерайтинг.

Водночас кредитні інструменти банківського інвестування (довгострокові інвестиційні кредити, лізингове кредитування, мікрокредитування, проектне фінансування, іпотечне кредитування) в Україні ще не задіяні повною мірою. Тому все більша увага як держави, так і суб'єктів господарювання, а також вчених-економістів зосереджується саме на них, використання яких забезпечує потребу економіки в інвестиційних ресурсах. Аналіз сучасного стану банківської діяльності в Україні свідчить, що специфіка банківської інвестиційної діяльності зумовлюється значною мірою характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Сьогодні ж банкам ще не вдалося залучити значні обсяги довгострокових ресурсів, що, своєю чергою, гальмує інвестиційну активність банків. Причинами невідповідності ресурсної бази є у поза банківський сектор, тобто у тіньовий обіг, та відплив капіталу за межі нашої держави. Окрім того, діюча грошово-кредитна та податкова системи функціонують ще не на досить належному рівні, що також гальмує розвиток ресурсної бази та не створює відповідних умов для зростання обсягів банківських інвестицій. Надані кредити повертаються тільки після завершення виробничого процесу, що призводить до затримки сплати податків. Тому в Україні відбувається нарощування капіталу банків в межах 7-8 % нижче бітових орієнтирів.

Отже, вітчизняні банки недостатньо залучені до Інвестиційних процесів з багатьох причин, головні з яких полягають у тому, що банки в Україні, навіть великі, є малопотужними для того, аби фінансувати великі інвестиційні проекти, які реалізують програму структурної загальна фінансова нестабільність і недосконала законодавчо-правова база перешкоджають розвитку інвестиційної діяльності банків.

Банки мають дуже ризикову структуру пасивів, що не дозволяє вирішити проблему широкомасштабних інвестицій через комерційні банки.

За роки незалежності роль українських банків як інвестора національної економіки була невиправдано низькою. Однією з перепон на шляху перетворення вітчизняних банків в інвесторів нашої економіки стало розпорошення банківського капіталу. Сьогодні частка банківських активів у ВВП України становить 40%, тоді як у ВВП Німеччини - близько 200, Великобританії - 130, Східної Європи - 80-90%, а ці дані і відображають якість банківської системи [35, С.31]. За наявними даними інвестиційне кредитування в Україні становить 6-8 %.

Основними причинами, що стримують надання банками довгострокових кредитів суб'єктам господарювання, є високий рівень кредитних ризиків, короткостроковий характер ресурсної бази банків, низька капіталізація вітчизняних банків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність реальної гарантії повернення ними кредитів та реальної застави, неефективна система оподаткування, відсутність ринку ефективних інвестиційних проектів тощо. Серед основних чинників, що негативно впливають на інвестиційну активність в Україні, економісти виділяють: високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами; нестабільність законодавства; необхідність отримання численних узгоджень у разі кредитування та оформлення застави від Фонду державного майна України, податкових органів; відсутність можливості отримання у заставу землі; відсутність дієвого стимулювання з боку держави, фінансово-кредитних установ при оподаткуванні інвестиційних активів.

Розглянемо напрями розподілу кредитів в інвестиційну діяльність, тобто інструментів реального інвестування,наданих банками України на 01.01.2008 р. за даними рис.1.2

Рис. 1.2 Структура кредитів, наданих в інвестиційну діяльність банками України на 01.01.2009р

Отже, переважна частка кредитів у інвестиційну діяльність - 54,8 % належить іпотечним кредитам (що пов'язано з активним залученням банків до системи іпотечного кредитування як головних інвесторів житлового будівництва), дещо менша - 47,4 % - іншим кредитам в інвестиційну діяльність, і зовсім незначна фінансовому лізингу.

Щодо інструментів фінансового інвестування, то структуру портфеля цінних паперів банків України на 01.01.2008 р..можна прослідкувати за даними рис. 1.3.



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ БАНКАМИ КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ІНВЕСТУВАННЯ

2.1 Аналіз сучасного стану банківського інвестиційного кредитування

Важливим інструментом банківського реального інвестування є надання банками інвестиційних кредитів.

Роль інвестиційного кредитування у забезпеченні структурних і^- перетворень у країнах з перехідною економікою за останні роки значно зросла, насамперед, через скорочення бюджетних асигнувань щодо інвестиційних процесів, недостатній розвиток фінансового ринку, пасивність більшості його учасників. Важливе місце відводиться інвестиційному кредитуванню і в і реалізації стратегії переходу від нинішньої екзогенно-залежної моделі розвитку економіки до ендогенно-орієнтованої, спрямованої на інноваційний розвиток.

Інвестиційні кредити - це кредити, надані позичальникам для здійснення ними інвестиційних вкладень наприклад, кредити на будівництво, та освоєння землі, купівлю будівель, обладнання, фінансовий лізинг тощо. Хоча, це визначення є дещо звуженим, (інвестиційні кредити надаються також на і придбання інвестиційних цінних паперів, приватизацію), з нього можна зробити висновок, що інвестиційні кредити є кредитами в основний капітал з метою і його збільшення й на цій базі розширення виробництва.

У банківській теорії та практиці поняття інвестиційного кредиту значною мірою перехрещується з поняттям довгострокового кредиту і дотепер вони чітко не розмежовані. Таке ототожнення зустрічається у В.В. Бочарова, який звертає увагу дише на довгострокове кредитування, об'єктом якого є інвестиційні заходи чи витрати, а саме проекти щодо будівництва, розширення, реконструкції та технічного переозброєння об'єктів виробничого невиробничого призначення; придбання рухомого та нерухомого майна(машин, обладнання, транспортних засобів, будинків та споруд); створення спільних підприємств, науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інші об'єкти власності, заходи з охорони природи. Переважно довгострокові кредити визначають як кредити на інвестиційні й поточні потреби строком понад один рік. Проте у банківській вітчизняній практиці дискусійним залишається питання визначення строку, за якого кредит класифікується як довгостроковий. У США та країнах Європи до довгострокових відносять кредити з терміном погашення понад 5-7 років. Проте вітчизняні вчені вважають, що для України, в якій інвестиційна діяльність перебуває поки що на початковій стадії, строк понад один рік для визначення кредиту довгостроковим є економічно обґрунтованим.

На відміну від довгострокових кредитів, інвестиційні кредити можуть бути й короткостроковими, особливо якщо вони надаються малим підприємствам і на вдосконалення технологій строком до одного року. Необхідність розширеного підходу до визначення кредитів інвестиційними особливо актуальною є за сучасних умов, коли прискорюються темпи будівництва, встановлення сучасного обладнання, швидкого проведення пусконалагоджувальних робіт. П.В.Матвієнко пропонує Національному банку України увести розширене поняття „інвестиційного кредиту", включивши до нього, крім згаданих кредитів, кредити на придбання комп'ютерної техніки, а також придбання, ремонт виробничих і торговельних приміщень тощо.

П.В. Матвієнко вважає, що доцільно виділити банківські інвестиційні кредити та інвестиції банків в основний капітал як окрему категорію і створити відповідну статистику таких вкладень. Це дало б можливість якісніше проводити дослідження й оцінювати структуру кредитно-інвестиційної діяльності в Україні.

На думку А.А.Пересади і Т.В.Майорової, інвестиційний кредит - це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента а інвестиційне кредитування - це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин в інвестиційній сфері

Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку. їх особливістю є те, що вони мають інвестиційний характер, а саме:

а) об'єктом такого кредитування виступає не позичальник, а його Інвестиційні наміри (інвестиційний проект), отже, у кредитора постає необхідність в детальному аналізі техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, що кредитуються;

б) процентні ставки на інвестиційні кредити не повинні перевищувати рівень дохідності за інвестиціями;

в) строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупності інвестицій,отже,він може бути короткостроковим, середньостроковим і довгостроковим;

г) інвестиційна позика може бути видана з пільговим строком відшкодування (на строк реалізації інвестицій), упродовж якого сплачуються лише проценти за кредит,а основна сума боргу відшкодовується у наступні періоди.

З огляду на те, що інвестиційний кредит - це економічні відносини між кредитором і позичальником, він може функціонувати в таких формах: банківський, державний, міжнародний, податковий та товарний. Кожна з цих форм відрізняється суб'єктами економічних відносин з приводу кредитування інвестиційних проектів, а також специфікою організації процесу інвестиційного кредитування, який є сукупністю прийомів і способів реалізації кредитних відносин, розташованих у певній послідовності та прийнятих даним кредитором.

Роль банківського кредиту в інвестиційних процесах в Україні за 1998-2006 рр. відображена в табл. 2.1.

Отже, за 1998-2006 рр. обсяг інвестиційних кредитів збільшився з 887 до 49975 млн. грн.., або в 56,3 разу, а їх частка в загальній заборгованості за кредитами банків суттєво зросла i перевищує 20% (у 1998 р.-10%).Можна зробити висновок, що банки крім кредитів в поточну діяльність,частка яких упродовж 1998-2006 pp. становить понад 90% (додаток Ж, табл.Ж.1), дедалі більшу увагу приділяють інвестиційним кредитам, тобто інвестуванню реального сектора економіки. Відносно загальних інвестицій їx частка почала збільшуватись лише з 2002 p. i вже на початок 2007 р. становила трохи більше 39%. У структурі інвестиційних кредитів кредити населенню на початок 2007 р. коливаються в межах 30%, кредити в національній валюті дорівнюють майже половині суми інвестиційних кредиту.

Таблиця2.1

Інвестиційні банківські кредити в Україні у 1998-2006 pp.*

Показники	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
1, Кредити банків в економіку, млн. грн..	8873	11787	19574	28373	42035	67835	88579	143418	245226
2. Загальні інвестиції, млн грн..	13958	17552	23629	32573	37172	51011	75714	93096	125120
З.Довгострокові кредити, млн грн..	1633	2645	3514	6156	11849	30553	48003	88599	159033
4. Кредити в інвестиційну діяльність, млн грн:	887	1044	1108	1349	236Г	4381	8173	22384	49975
4.1) їх частка в загальній заборгованості за кредитами, %	10,0	8,9	5,7	4,8	5,6	6,5	9,2	15,61	20,38
4.2) їх частка відносно загальних інвестицій, %	6,4	5,9	' 4,7	4,0	6,35	8,58	10,79	24,04	39,94
4.3) їх співвідношення довгостроковими кредитами, %	54,3	39,5	31,4	21,7	20,0	14,3	17,02	25,26	31,42
5. Частка інвестиційних кредитів суб'єктам господарювання в сумі інвестиційних кредитів, %	84,0	82,3	80,1	82,4	85,0	74,4	75,02	76,6-Г	68,0
6. Частка інвестиційних кредитів у національній валюті в сумі інвестиційних кредитів, %	43,1	46,6	52,4	54,7	53,4	50,9	43,9	56,7	49,5

Складено за: Бюлетенъ Національного банку Украни. - 2006. - №5. - С.80-81; Звіт Національного банку України за 2000,2001, 2002,2003, 2004, 2005, 2006 роки // www.bank.gov.ua

У 2007 р. відбулось збільшення довгострокових кредитів на 85,7% - до 291,963 млрд. грн., питома вага яких у загальному обсязі наданих кредитів з початку року збільшилася з 58,3% до 60,1%. Проте, як i в 2006 році, таке зростання має не стільки інвестиційну, скільки споживчу спрямованість. Свідченням цьому є те, що за 2007р. довгострокові кредити, надані фізичним особам, збільшувалися більшими темпами (на 103,5%), ніж аналогічні за терміном кредити, надані юридичним особам (на 97,6%).

Прослідкуємо загалом зміну обсягів довгострокових кредитів, що надавалися банками України за 2001-2007pp. (рис,2.1).

Рис.2.1 Динаміка довгострокових кредитів, наданих банками України за 2001-2007 р

Якщо ж говорити про інвестиційне кредитування в розрізі видів економічної діяльності, то значна частина кредитних ресурсів банків усе ще спрямовується у ті види діяльності, які стабільно розвиваються та забезпечують своєчасне повернення кредитів. Найбільшими залишаються обсяги заборгованості за отриманими кредитами у суб'єктів господарювання торгівлі та переробної промисловості. Їх частки на 01.01.2008 р. становили відповідно 37,7% i 23,9% від загального обсягу вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, що впливало на зростання валового доданої вартості зазначених виді економічної діяльність. Крім того, протягом року неухильно зменшувалася частка кредитних коштів, спрямованих у сільське господарство, мисливство та лісове господарство.

Стабілізація протягом останніх років макроекономічної ситуації в країні, a також зростання грошової маси сприяли вдосконаленню діяльності банків та ; підвищенню позитивного впливу банківської системи на розвиток країни. Але незважаючи на ці позитивні зміни, діяльність банківської системи ще потребує удосконалення з метою підтримки соціально-економічного розвитку України та, зокрема, забезпечення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки. Це зумовлено передусім тим, що на 01.01.2008 р. обсяг кредитування реального сектору економіки не перевищував 25% ВВП, тоді як в економічно розвинених європейських країнах цей показник перевищує 50%, а частка ресурсів вітчизняної фінансово-кредитної сфери у загальному обсязі вкладень інвестицій в основний капітал становить не більше 7%. І хоча останнім часом частка капіталовкладень за рахунок кредитів банків зростає, вона все ж на кілька порядків нижча, ніж у країнах Західної Європи.

Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу в пріоритетні галузі виробництва, оскільки технічний рівень більшості підприємств не відповідає вимогам створення конкурентоспроможної продукції. Як зауважує Г.Карчева, незважаючи на прогресивні зміни в динаміці та структурі банківських інвестицій, їх обсяг залишається замалим, а структура за троками та видами діяльності - недосконалою, недостатньо диверсифікованою. Як свідчать дані НБУ про діяльність банківської системи в Україні, сьогодні банки починають вкладати кошти в найперспективніші галузі економіки - енергетику, машинобудування, електроніку, переробку сільськогосподарської продукції, проте основну частину кредитних вкладень, у тому числі довгострокових, вони все ж спрямовують у посередницький сектор. Кредитний механізм як частина фінансового механізму інноваційної системи розвитку економіки країни у досліджуваному періоді працював ще неефективно, оскільки короткострокові банківські кредити не мають ні інвестиційної, ні, тим більше, інноваційної спрямованості. На думку С. Онишко, така ситуація зумовлена тим, що Україна належить до країн, які, на думку П. Велфенса, не мають ефективного механізму трансформації заощаджень громадян в інвестиції, . а також внутрішнього джерела довгострокових ресурсів. Саме тому можливості фінансування інноваційних проектів в Україні у формі банківських кредитів сьогодні і в середньостроковій перспективі суттєво обмежені.

Окремі вчені дотримуються думки, що основною перешкодою для банківських інвестицій у виробничу сферу є пов'язані з нею високі ризики, зумовлені загальною економічною нестабільністю , непрозорістю корпоративних фінансів, обтяженістю підприємств старими боргами та незадовільною дисципліною дотримання контрактного права. Як наслідок інвестиційне кредитування реального сектору економіки перебуває на низькому рівні, навіть попри те, що багато банків мають вільні кошти.

Динаміка кредитів, наданих банками України за видами інструментів реального інвестування у 1998-2007 рр. наведена у додатку У структурі кредитів в інвестиційну діяльність основне місце займають іпотечні кредити 27012 млн. грн. (11% - питома вага у загальному обсязі кредитів), фінансовий лізинг 247 млн. грн. (0,1%), та інші кредити в інвестиційну діяльність 22715 млн. грн. (9,3%).

Порівнюючи структуру кредитів в інвестиційну діяльність у розрізі, щодо суб'єктів господарювання та фізичних осіб у 2007 році видно, що кредити надані фізичним особам більші-на 1683 млн. грн. така перевага виникла за рахунок іпотечних кредитів, які надані фізичним особам на 13168 млн. грн. більше (20090 млн. грн.).

Упродовж 1998-2007 рр. банки переважно надавали кредити в поточну діяльність, частка яких перевищувала 90% до 2004 р., а на кінець 2007 р. 77,8%. Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність на кінець 2007 р. порівняно з цим же періодом 1998 р. навіть дещо зріс у структурі - з 10 до 22,2%. При цьому кредити надавалися переважно суб'єктам господарювання. Так, на початок 2008 р. обсяг кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності, становив 45734 млн. грн., або 68,0%.

Отже, в 2007 р. тривало зростання обсягів кредитування банками інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання та фізичних осіб, хоча і нижчими темпами (на 89,5%), ніж у попередні 2 роки (за 2006р. - у 2,2 раза, за 2005р.-у2,7раза).

Крім того, слід зазначити, що понад половину (51,7%) обсягу вимог банків за кредитами, спрямованих на інвестиційні цілі, становили в 2007 р. іпотечні кредити, переважно за рахунок зростання вимог за кредитами, наданими фізичним особам.

У 2007 р. банки активізували операції з фінансового лізингу, обсяги яких за 2007 р. збільшилися на 76.1% порівняно з 27,3% за 2006 р. щоправда їх частка в структурі вимог за кредитами в економіку України була зовсім незначною (0,1%).

Кредитна політика українських банків стає дедалі більше інвестиційно-орієнтованою, що відповідає потребам розвитку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю.

Водночас, головними причинами низької інвестиційної активності вітчизняних банків на сьогодні є:

відсутність необхідних обсягів довгострокових ресурсів; переважання короткострокових пасивів;

порівняно невеликі обсяги власного капіталу, його низька частка в активах банку;

мала частка депозитів у пасивах та значна частка залишків на рахунках підприємств і організацій;

незбалансованість структури активів.

Велика кількість українських банків є надто слабкими, неспроможними акумулювати достатні кредитні ресурси, обслуговувати інвестиційний процес. З кожним роком все більше банків перетворюється в неконкурентоспроможні. На сьогодні постає не лише міжбанківська конкуренція, а й конкуренція банків з фінансово-промисловими групами, корпораціями, інвестиційними фондами і компаніями, страховими та пенсійними фондами, кредитними спілками.

Першочерговими завданнями щодо розвитку інвестиційних операцій банку є: нарощування, власного капіталу, підвищення рівня капіталізації банківської системи та збільшення ресурсної бази. Адже, обмеженість ресурсів для банку значно гальмує його інвестиційну діяльність. Незважаючи на обмеженість інвестиційних ресурсів комерційних банків, в останні роки вони поступово збільшуються (додаток 3, табл. 3.1, табл. 3.2). Активи банків динамічно зростають. Таку позитивну тенденцію зображено на рис. 2.2.

Рис.2.2 Активи банків України за 1998-2007рр. (на кінець періоду)

В Україні близько 90% усієї потреби банків у грошових ресурсах для інвестиційних операцій покривається за рахунок залучених коштів, основну частину яких становлять депозиту (додаток И, табл. И. 1).

Що стосується оцінки розвитку інвестиційного кредитування у ВАТ АКІБ «Укрсіббанк», то його варто розглядати з огляду довгострокового кредитування юридичних oci6 - клієнтів банку.

Так, зростаючий попит на кредитні ресурси з боку підприємств реального сектору економіки в 2007 р. дав змогу наростити кредитний портфель юридичних oci6 АКІБ «Укрсіббанк». У 2007 р. приріст кредитного портфеля ; юридичних oci6 та фізичних осіб-підприємств склав 38,7 %, що в абсолютному виражені складає 742 182,7 тис. грн., i станом на 01.01.2008 р. кредитні вкладення корпоративних клієнтів досягнули величини 2 659 181Д тис. грн. : (Рис. 2.3).

В той же час, в кредитному портфелі банку спостерігається тенденція до зростання частки інвестиційних кредитив (37,9 %) з відповідним зниженням питомої ваги кредитів у поточну діяльність, що підтверджує інвестиційний характер вітчизняного бізнесу, створення в Україні нових виробництв, модернізацію та переобладнання старих потужностей тощо.

Рис. 2.3 Динаміка кредитного портфеля АКІБ«Укрсиббанк» у 2002 2007pp. (тис. грн., на кінець періоду)

Так, кредити в поточну діяльність, в т, ч. кредитна лінія на поповнення обігових коштів «Бізнес -- Актив», яка передбачає механізм «плаваючої» процентної ставки, склали в 2007р. 347 196,8 тис. грн. i зросли порівняно з 2006 р. на 28,9 % або 46,8 % до загального приросту кредитного портфеля.

У свою чергу, кредити в інвестиційну діяльність, в т. ч. Оновлений кредитний продукт «Комерційна іпотека» та проектне фінансування, становили в 2007 р. 359 263,6 тис. грн., тобто зросли на 55,4 % або 48,4 % до загального приросту кредитного портфеля (рис.2.4).

Однією з основних умов успішного функціонування банку i забезпечення й його ліквідності є наявність достатньої ресурсної бази. Збалансування активно -| пасивних операцій досягається шляхом активізації депозитної діяльності банку в частині залучення коштів корпоративних клієнтів за допомогою діючих i нових депозитних продуктів.

Так, в 2007 році приріст ресурсної бази АКІБ «Укрсіббанк» склав 264 931,4 тис. грн. або 30,2% i сягнув рівня 1 142 106,8 тис. грн. , в т. ч. за коштами до запитання приріст склав у сумі - 195 439,1 тис. грн., у відсотках - 59,2%; за строковими вкладами відповідно - 69 492,3 тис. грн. або 12,7% 26,3 % (рис. 2.5).

Рис.2.4 Динаміка кредитного портфеля АКІБ«Укрсиббанк» у 2004 - 2007pp. за видами кредитів (тис. грн., на кінець періоду)

Аналізуючи кредити в інвестиційну діяльність, що надавалися АКІБ «Укрсиббанк» у 2007р. для фізичних ociб, то загальний обсяг кредитних продуктів сягнув показника 892,89 млн. грн. слід зауважити, що в загальній сумі виданих кредитів найбільшу частку зайняли іпотечні кредити - 65,2%, обсяг продажу яких упродовж року зpic майже в 1,6 рази порівняно з : попереднім 2006 р. (рис. 2.6)

Рис. 2.5 Динаміка депозитної бази АКІБ«Укрсиббанк» у 2003 - 2007 pp.(тис. грн.)

Другу сходинку посіли кредити на транспортні засоби. Протягом 2007р. їх було реалізовано на суму 194, 212 млн. грн., що в 2,3 рази більше ніж у 2006р., передусім, завдяки впровадженню сприятливих для клієнтів умов кредитування в рамках угод з окремими авто дилерами, запровадженню різноманітних акційних програм.



Рис. 2.6 Структура кредитного портфеля фізичних осіб АКІБ«Укрсиббанк» за видами кредитів у 2007 р

Отже, інвестиційне кредитування в Україні динамічно розвивається як на макрорівні, так i на piвнi окремого банку, хоча i досить повільними темпами. Тому для стимулювання зростання інвестиційних кредитів потрібне довгострокове кредитування комерційних банків через цільове рефінансування, а також диференціація норм резервування їхніх депозитів. Необхідне ширше залучати банківський капітал до створення промислово-фінансових груп, проектного фінансування та здійснити iншi заходи.

2.2 Проектне фінансування та його специфіка в банківській сфері

Важливим інструментом фінансування банками реальних інвестиційних проектів є проектне фінансування, яке ще називають проектним кредитуванням. Визначальною тенденцією розвитку проектного фінансування в розвинених країнах світу є використання всього спектру джерел і методів фінансування інвестиційних проектів - банківських кредитів, емісії акцій, пайових внесків, корпоративних кредитів, облігацій фінансового лізингу, власних коштів підприємств, в окремих випадках -- державних коштів. Сьогодні і в науковому обігу з'явився навіть спеціальний термін „фінансове конструювання", що означає діяльність з побудови оптимальних з точки зору прибутковості і надійності схем фінансування різних проектів і угод. Головні причини посилення зацікавленості до методів проектного фінансування в Україні зумовлені:

ускладненням умов і підвищенням вимог до діяльності учасників на фондових ринках;

усвідомлення банками суттєвої відмінності між інвестиціями в цінні папери і реальними активами;

збільшення привабливості для великих банків довгострокових проектів як джерела стабільного доходу;

переорієнтація великих капіталів на ті банки, які готові кредитувати їхні інвестиційні проекти.

За останні роки термін «проектне фінансування» почав широко вживатися ^{1 в} банківській практиці. В комерційних банках функціонують спеціальні відділи, управління і навіть департаменти проектного фінансування. Однак, більшість банків не завжди мають чітке уявлення, що таке проектне фінансування, розглядаючи його передовсім як традиційне довгострокове банківське кредитування.

Особливо важливо для вітчизняної економіки є використання банками схем проектного фінансування реальних інвестицій, де ще й досі банки займають пасивно-очікувальну позицію щодо кредитування реального сектора і в основному займаються власною інвестиційною діяльністю на первинному I вторинному ринках цінних паперів. Слід зазначити, що перелік функцій комерційних банків як учасників інвестиційного процесу суттєво розширюється рис.2.7.

		Роль банківської установи в процесі реалізації схем проектного фінансування
	Надання банківських кредитних позик		Видача гарантій учасникам проекту
	Організація спільного банківського кредитування проекту		Фінансування проекту шляхом купівлі паїв, акцій і облігацій проектної компанії
	Підтримка кредитами лізингових компаній		Сприяння в розмішенні цінних паперів проектної компанії
	Підтримка комерційного кредитування проекту шляхом прямого кредитування постачальків та рефінансування їхньої дебіторської заборгованості для прискорення обігу грошових коштів		Фінансовий консалтинг у процесі підготовки проектно-кошторисної документації необхідних фінансових документів, організації фінансового моніторингу інвестиційного проекту

Рис.2.7 Комерційний банк як учасник інвестиційного процесу при застосуванні схеми проектного фінансування

В економічній літературі термін проектне фінансування" трактується неоднозначно. Зазвичай проектне фінансування ототожнюють з методом фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням надання банками кредитів є сам проект, тобто тi доходи, які одержить створюване або реконструйоване підприємство. Іншими словами, сам проект стає єдиним засобом обслуговування боргових зобов'язань без залучення додаткових джерел.

Проектне фінансування називають також фінансуванням з регресом, тобто з вимогою про відшкодування наданої у позику суми.

У практиці розвинених європейських країн під проектним фінансуванням розуміють набір методів залучення грошових коштів для фінансування проектів. За словами О. Свірідова, проектне фінансування - особлива галузь фінансової діяльності, пов'язана з фінансуванням проекту на основі залучення різних джерел фінансування з метою одержання прибутку від грошових потоків, що генеруються знову створюваним для реалізації проекту підприємством. На його думку, проектне фінансування - це не нове джерело ресурсів, а фінансова техніка, яка дає змогу краще пристосувати фінансування до специфічних вимог кожного проекту.

За визначенням Є.Корнійчука, проектне фінансування - це фінансування, надане, як правило, іноземним інвестором на розвиток інфраструктурного проекту. На його думку, особливість проектного фінансування полягає в тому, що кредитор, вкладаючи кошти в той чи інший проект, стає його портфельним інвестором, тобто, вклавши один раз свої гроші у формі кредиту, він тривалий час одержує від цього проекту прибуток, величина якого залежить від успішного функціонування об'єкта. Принциповим моментом є те, що інвестор не стає акціонером, у нього відсутнє право на майно і він не отримує акції підприємства чи бізнесу. Отже, він є портфельним інвестором, а не інвестором взагалі.

З урахуванням описаних підходів суть проектного фінансування можна трактувати як :

фінансування, засноване на життєздатності самого проекту без Урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій погашення кредиту третіми сторонами;

фінансування інвестицій, за якого джерелом погашення заборгованості є потоки готівки, створювані в результаті реалізації самого інвестиційного Проекту;

фінансування, засноване на забезпеченні економічної і технічної життєздатності підприємства, що дає змоги генерувати потоки коштів, достатні для обслуговування свого боргу.

Об'єктом проектного фінансування здебільшого є сектор економічної інфраструктури, який характеризується значною капіталомісткістю, не завжди високою комерційною ефективністю і водночас має стратегічне значення для всього народного господарства. Цей сектор охоплює транспорт, енергетику, виробництво вторинної енергії тепла й електрики, зв'язок, водопостачання і каналізацію, переробку твердих відходів тощо. Схеми проектного фінансування застосовуються також при спорудженні або відновленні великих промислових об'єктів (наприклад, нафто-, газовидобутку) та промислових підприємств.

З точки зору банків кредитні операції в межах проектного фінансування суттєво відрізняються від традиційного банківського кредитування. Водночас довгострокове банківське кредитування інвестиційних проектів може розглядатись в окремих випадках як одна з форм проектного фінансування, окремий його випадок.

З'ясуємо особливості проектного фінансування порівняно з традиційним банківським кредитуванням інвестиційних проектів. На наш погляд, характерними особливостями проектного фінансування є те, що воно передбачає:

необхідність одержання кредитором найбільш достовірної оцінки платоспроможності і надійності позичальника;

проведення аналізу інвестиційного проекту з позицій його життєздатності, ефективності, реалізованості, забезпеченості ризиків;

необхідність прогнозування результатів реалізації інвестиційних

проектів.

О. Ляхова розмежовує проектне фінансування і інвестиційне кредитування за такими ознаками:

а) на відміну від комерційного чи інвестиційного кредитування, де об'єктом аналізу виступає фінансово-господарська діяльність позичальника, при проектному фінансуванні досліджується конкретний задум, бізнес-ідея або проект (інвестиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний). Проте на рішення про фінансування впливає також оцінка діяльності позичальника як складова структури загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом погашення боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, які генерує сам проект, тоді як за інвестиційного кредитування таким джерелом є результати діяльності позичальника;

б) фінансування проектного типу дає змогу здійснити багатосторонні проекти, в яких необхідно дотримуватись балансу інтересів усіх учасників, одночасно використовуючи різні фінансові інструменти - наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, комерційні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми;

в) складність і структура проектного фінансування зумовлюють тривалий строк їх підготовки та втілення в життя, залучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових і юридичних послуг і суб'єктів, які їх надають, а також беруть участь у підготовці й реалізації проекту.

Принципово новим видом банківської діяльності стає консалтинг у сфері проектного фінансування, який зазвичай включає такий набір послуг:

пошук, відбір та оцінка інвестиційних проектів;

підготовка всієї техніко-економічної документації до проекту;

розробка схем фінансування проектів, ведення попередніх переговорів з банками, фондами та іншими інститутами щодо їх участі в фінансуванні проектів;

підготовка всього пакету документів до проекту;

надання допомоги.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних проектів розвинених країн світу свідчить, що існує велика різноманітність схем проектного фінансування. Ці схеми можна класифікувати за різними ознаками. По-перше, за способами мобілізації і джерелами фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів розрізняють такі групи проектного фінансування: 1) проектне фінансування, яке здійснюється за рахунок самого підприємства; 2) за рахунок залучення банківських кредитів; 3) за рахунок інвестицій (розміщення акцій на первинному ринку, пайові внески); 4) за рахунок облігацій; 5) за рахунок фірмових кредитів; 6) за рахунок лізингу.

У практиці фінансування переважають змішані, комбіновані форми проектного фінансування, кожний конкретний випадок яких важко або практично неможливо віднести до тієї чи іншої групи. Саме в змішаності, скомбінованості способів і джерел полягає суть проектного фінансування.

По-друге, за архітектурою фінансових схем проектне фінансування поділяється на: 1) проектне фінансування з паралельним фінансуванням; 2) проектне фінансування з послідовним фінансуванням.

По-третє, залежно від учасників проектного фінансування розрізняють: 1) корпоративне і 2) банківське проектне фінансування.

По-четверте, за характером одержуваних доходів і ризиків, що супроводжують проектне фінансування, розрізняють такі три головні форми проектного фінансування: 1) без регресу ,на позичальника; 2) з обмеженим регресом на позичальника; 3) з повним регресом кредитора на позичальника.

За «класичної» схеми проектного фінансування банк виступає свого роду підприємцем, який активно займається розробкою і реалізацією інвестиційного проекту, вникає в управління введеного в експлуатацію об'єкта, може придбати частину акцій підприємства. Отже, можна констатувати, що проектне фінансування за класичною традиційною схемою виступає інструментом активного зрощування банківської і виробничої сфер.

Як свідчить банківська практика, класична схема проектного фінансування сьогодні використовується досить рідко. Насамперед це пов'язано з дефіцитом проектів, які мають високу віддачу вкладеного капіталу (високу рентабельність), тобто можуть забезпечувати надвисокі прибутки. З цієї причини в реальній банківській практиці переважають схеми проектного фінансування з обмеженим регресом банку на позичальника. За такого фінансування ризики проекту розподіляються між всіма учасниками проекту.

До переваг такої форми можна віднести помірну вартість і максимальний розподіл ризиків за проектом для позичальника. Такі схеми використовуються сьогодні переважно в енергетиці, видобутку корисних копалин, металургійній, нафтовій та газопереробній промисловості, для окремих видів хімічних виробництв, при реалізації інфраструктурних проектів тощо.

Одним із різновидів проектного фінансування з обмеженим регресом є проекти з повним регресом на позичальника за всіма ризиками, за винятком політичних і форс-мажорних, які бере на себе кредитор. Така форма проектного фінансування практикується банками тих промислово розвинених країн, в яких існують державні або напівдержавні агентства страхування вітчизняних інвесторів від політичних і форс-мажорних ризиків по операціях за кордоном.

Сьогодні найпоширенішим є проектне фінансування з повним регресом на позичальника через простоту, швидкість і низьку порівняно з іншими формами вартість її одержання. Така форма застосовується для проектів, які мають державне значення та реалізуються за підтримки держави, або для малоприбуткових проектів, сплатити кредити за які можна за рахунок інших джерел.

Проектне фінансування на консорційних засадах передбачає залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств або різних видів стратегічних альянсів. Ця форма проектного фінансування має деякі ознаки проектного фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Різниця полягає лише в тому, що всі учасники в цьому випадку беруть участь у проекті з моменту його створення чи розробки і протягом всього його життєвого циклу.

Участь банків у фінансуванні інвестиційних проектів обмежується переважно невеликими проектами, великомасштабні проекти їм поки що не під силу. На даний час основна фінансова активність банків спрямовується на ті проекти, що реалізуються на підприємствах, які їм належать або контролюються.

На сучасному етапі існує низка причин, які перешкоджають банкам здійснювати проектне фінансування в значних масштабах. Сьогодні на фінансовому ринку домінують так звані «короткі» гроші, а вкладання коштів у довгострокові інвестиційні проекти є скоріше винятком, ніж правилом.

Найчастіше таке вкладання здійснюється у формі традиційного банківського кредитування з використанням усіх можливих форм і методів забезпечення поверненості основної суми і суми процентів за кредитом (застави майна, цінних паперів, інших активів; банківські гарантії: накопичувальні гарантійні рахунки (рахунки «ескроу»), поручительства).

Серед причин домінують також: нестабільність вітчизняної економіки; високі політичні й страхові ризики; відсутність у банків значних ресурсів для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів; високі темпи інфляції; висока заборгованість підприємств; значний податковий тиск і нестабільність податкового законодавства; відсутність досвіду фінансування інвестиційних проектів; не врегульовані термінологія та' правові засади проектного фінансування в різних сферах економіки; низький рівень менеджменту підприємств-позичальників; відсутність у банках досвіду і нестача висококваліфікованих спеціалістів в галузі проектного аналізу і проектного фінансування, котрі можуть перебрати на себе функції керівника проектом.

Особливу увагу слід звернути на нестабільність економічної ситуації в країні. Якщо в розвинених країнах світу на сьогодні в розрахунки фінансово-комерційної ефективності проектів закладається можливе відхилення основних показників у гіршу сторону в розмірі 5-10%, то за наших умовах його необхідно закладати в розмірі 20-30% , а це додаткові витрати, пов'язані з резервуванням засобів для покриття непередбачуваних витрат.

У фінансуванні інвестиційних проектів у формі . кредитування, інвестування, лізингових операцій, організації банківських синдикатів і консорціумів беруть участь дві категорії банків:

банки, які входять у ФПГ;

банки, які виступають у ролі фінансових посередників у проектах міжнародних фінансових інститутів (Світового банку, Європейського банку Реконструкції і розвитку (ЄБРР) тощо).

У закордонній практиці інвесторами можуть бути не тільки банки, а й небанківські фінансово-кредитні установи, або навіть не фінансові компанії, які можуть інвестувати кошти у добре відому їм галузь чи сферу. Значна частина діяльності, пов'язана з залученням коштів, припадає на фінансових консультантів, які можуть одночасно виступати i як кредитори i як брокери. Крім фінансового консультанта, у процеci залучення коштів для проектного фінансування беруть участь аудитори, юристи, рейтингові агентства, технічні консультанти, моніторингові агентства та iн. При цьому у проектному фінансуванні можуть брати участь декілька інвесторів, а в процесі реалізації проекту можуть долучатися нові.

В Україні у проектному фінансуванні найчастіше беруть участь міжнародні фінансові інституції - Європейський банк реконструкції i розвитку, Всесвітній банк, Чорноморський банк торгівлі i розвитку, експортно-імпортні банки іноземних держав, які підтримують експорт обладнання своїх країн (табл.2.2). Таблиця 2.2

Участь українських банків як портфельних інвесторів на сьогодні є ще недостатньою. Послуги щодо проектного фінансування в Україні вже надають комерційні банки (Укргазпромбанк, Інтербанк, Український кредитний банк, Хрещатик"), проте з позиції класичного підходу схеми фінансування, запропоновані ними, здебільшого відповідають методу проектного кредитування зі збереженням його принципів та особливостей.

Позитивний досвід роботи у сфері організації фінансування проектів українських підприємств із залученням кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій та іноземних фінансово-кредитних установ має Укрексімбанк. Він здійснює фінансування інвестиційних проектів, спрямованих на структурну перебудову та модернізацію промисловості, розвиток експортного потенціалу вітчизняних підприємств, а також розвиток малого та середнього підприємництва. Сьогодні цей банк спільно з Міжнародним банком реконструкції та розвитку реалізує проект з розвитку експорту. За рахунок залучених кредитних коштів банк може здійснювати оплату контрактів, укладених підприємством з іноземними або українськими виробниками, надаючи довгострокове фінансування інвестиційних проектів. Банк надає українським підприємствам послуги, пов'язані із залученням, наданням, управлінням і супроводженням середньо- та довгострокових кредитів для реалізації ефективних кредитних проектів, а також сукупні послуги залежно від потреб клієнтів. Через нього українські підприємства мають змогу залучити іноземні кредити на строк від 1 до 10 років під помірні процентні ставки.