Кредитні інструменти банківського інвестування

7. Відсутність у банків у достатньому обсязі довгострокових ресурсів та ризик ліквідності. За даними Національної іпотечної асоціації, основним джерелом фінансування довгострокових іпотечних кредитів у банках є депозити з максимальним строком до одного року. Надаючи за рахунок таких джерел іпотечні кредити строком на 10 - 15 років з фіксованими процентними ставками банки створюють серйозні ризики для вкладників, особливо фізичних осіб, оскільки обсяги депозитів громадян зростають значно швидше, ніж юридичних осіб. Залежність іпотечного кредитора від одного короткострокового джерела фінансування у вигляді депозитів створює надмірний ризик ліквідності. Це зумовлює небажання українських банків збільшувати строки кредитування та зменшувати процентні ставки за такими кредитами, що істотно сповільнює темпи розвитку системи іпотечного кредитування загалом. За експертними оцінками, спроможність банків продовжувати фінансові довгострокові іпотечні кредити за рахунок короткострокових депозитів обмежується у разі, якщо такі іпотечні активи становитимуть більше 5% у кредитному портфелі банку. У разі подолання цієї позначки, іпотечний кредитор буде спроможний і надалі розширювати сегмент іпотечного кредитування лише у випадку знаходження адекватних джерел рефінансування цієї діяльності з метою мінімізації ризику ліквідності.

8. Необхідність становлення і розвитку вторинного ринку іпотечного кредитування з огляду на існуючі в банківській системі ризики втрати ліквідності, обумовлені наявною тенденцією до фінансування довгострокових іпотечних кредитів за рахунок короткострокових пасивів банків. Одержати довгострокові ресурси банки можуть через механізм рефінансування. Саме з цією метою Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 року №1330 була створена Державна Іпотечна Установа (ДІУ), за допомогою якої держава планувала зробити іпотеку дешевшою і доступнішою для населення. Планувалося залучити 1 млрд. грн. шляхом розміщення іпотечних облігацій, випущених ДІУ, проте дохідність цих цінних паперів надто низька (в межах 10%, а середня дохідність корпоративних облігацій становить близько 15%), тому бажаючих інвестувати в такі цінні папери наразі немає. Без забезпечення механізму рефінансування ₍іпотечних кредитів подальший розвиток іпотечного кредитування буде неможливий.

9. Політична нестабільність. Українському суспільству характерним є часті політичні потрясіння, що відбивається на економічному розвитку України. Через протистояння у парламенті не приймаються необхідні закони, як це було, на приклад, з розглядом пакету документів стосовно іпотеки у 2005 році.

Політична нестабільність є основною причиною низького рівня інвестування, Окрема іноземного. Теперішня політична ситуація в країні не сприяє Осягненню високих показників розвитку економіки а, відповідно, і розвитку іпотечного ринку.

Для вирішення окреслених вище проблем необхідно зосередити увагу на таких напрямах державної політики у галузі іпотеки:

стимулювати попит на іпотечні кредити, здійснюючи заходи щодо підвищення платоспроможності позичальників та зменшення відсоткових ставок за кредитами, що дасть можливість залучити широкі верстви населення на ринок іпотечного кредитування;

запровадити адекватний механізм плаваючої (змінюваної) процентної ставки, що дозволило б зменшити ризики зміни відсоткової ставки, а отже, і знизити середній рівень ставок за житловими іпотечними кредитами принаймні на 1 -2%;

налагодити цільовий механізм державної допомоги хоча б тим позичальникам, які є соціально незахищеними, та найбільш цього потребують. Це може бути як надання субсидій, так і надання кредитів за зниженими ставками. Перспективним тут є діяльність Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву;

забезпечити політичну стабільність та вдосконалити * законодавство щодо забезпечення прав кредиторів в разі непогашення кредиту позичальником;

розробити нові іпотечні програми, які дають можливість отримати іпотечний кредит за зниженою ставкою. Сьогодні ними вже є - іпотечний продукт АКІБ "Укрсиббанк" "Іпотечний вклад" та інші;

створити необхідні умови для рефінансування іпотечних кредиторів за допомогою звичайних облігацій;

сприяти розміщенню іпотечних цінних паперів серед вітчизняних інвесторів (страхових компаній, пенсійних фондів), зокрема шляхом надання їм певних преференцій і податкових пільг на початковому етапі становлення ринку іпотечних облігацій;

проводити ефективну державну пільгову податкову політику, зокрема впровадити пільги зі сплати прибуткового податку під час погашення позики. %й цьому, пільги мають мати цільовий характер, і надаватися залежно від матеріального стану позичальника та потреби його в житлі.

9) переглянути умови діяльності ДІУ стосовно вимог до викуплених нею кредитів та забезпечити надання державних гарантій за цінними паперами, емітованими ДІУ, що дозволить залучити зовнішнього інвестора;

10) створити систему гарантій для учасників іпотечного ринку з боку держави.

Реалізація запропонованих заходів безумовно сприятиме розвитку іпотечного кредитування в Україні. Слід зазначити, що з огляду на сьогоднішній стан розвитку іпотечного кредитування особлива роль належить Державній Іпотечній Установі, яка має стати потужним стимулятором розвитку ринку іпотечних кредитів. Для цього їй потрібно вирішити питання залучення дешевих довгострокових фінансових ресурсів шляхом випуску іпотечних облігацій.

Разом з тим, держава повинна також сприяти розробці належної теоретичної бази, освітнього і науково - методичного забезпечення та проведенню наукових досліджень в іпотечній сфері. Зокрема, особливу увагу необхідно приділити вивченню зарубіжного досвіду іпотечного кредитування. Саме за умов такого підходу до створення системи іпотечного кредитування в Україні, майбутній іпотечний ринок працюватиме на потреби сталого економічного зростання.

Форми взаємодії держави з комерційними банками в цьому напрямі можуть бути різноманітними, наприклад, надання банкам у формі застави Державного майна цінних паперів під інвестовані засоби з обов'язковим викупом застави у банків в першочерговому порядку у випадку неповернення цих коштів. Інший приклад - метод стимулювання інвестування, як пайова участь державних коштів у спільному фінансуванні проектів у пропорції одна державна гривня на чотири приватні при конкурсному розподілі державних ресурсів". Однак така пропорція викликає великі сумніви. Так, у банківських колах висловлюються навіть за обернену пропорцію.

Ще один спосіб, за допомогою якого держава може впливати на формування достатнього для здійснення інвестування власного капіталу банку, розширення діяльності комерційних банків у тих сферах, які в усіх розвинених країнах є одвічно банківськими і дають змогу банкам прибутково працювати,а отже і нарощувати власний капітал. Зокрема, йдеться про операції із дорогоцінними металами. З одного боку, частині банків дозволено проводити операції із золотом, а з іншого - держава ще не готова відмовитись від тієї монополії, яку вона утримувала протягом десятиріч. Тому банки не можуть з кутком працювати в цьому напрямі. Від цього страждає і сама держава, бо бюджетних коштів не вистачає для організації добування золота.

Залучення іноземного капіталу для інвестування економіки залежить від багатьох чинників, одним із яких є розвиток земельного законодавства. Без відповіді на запитання, чи володіє приватизоване підприємство єдиним неподільним об'єктом нерухомості або тільки його частиною, неможливо визначити, чим забезпечене повернення коштів у разі невдачі інвестиційного проекту. Інвестори повинні чітко уявляти собі перспективи продовження договору оренди з власником землі - державою чи місцевим органом. Більше того, іноземні інвестори дуже часто згідні надати кредит тільки під гарантію земельної власності.

Невирішеність проблеми власності на землю суттєво гальмує розвиток виробничої інфраструктури і весь інвестиційний процес. Аналіз показує, що існує пряма залежність між інвестиційним кліматом і процесом викупу землі приватизованими підприємствами.

У даний час іноземні інвестори вдаються до двох основних способів Надання коштів в українську економіку:

за допомогою зарубіжних інвестиційних фондів, представлених на братському ринку;

за допомогою українських банків, які формують для іноземних інвесторів необхідні пакети акцій.

Другий спосіб практикується частіше, оскільки українські комерційні банки краще орієнтуються у вітчизняній стихії, краще уявляють собі перешкоди шляхи їх подолання. Якщо ринок землі не запрацює на повну силу, комерційні банки будуть і надалі обмежуватись маломасштабними, експериментальними акціями . фінансування інвестиційних проектів.

Отже, державне регулювання банківського фінансового інвестування набуває дедалі чіткіших форм і методів і має всі перспективи суттєво впливати на ефективність банківського інвестування в Україні.

3.2 Механізми стимулювання розвитку кредитних інструментів інвестування

Стимулювання розвитку кредитних інструментів інвестування повинно ґрунтуватися на комплексному підході до вирішення проблем банківського, інвестиційного кредитування, проектного фінансування, лізингового кредиту та іпотечного кредитування. Основними стимулювальними чинниками у цій сфері, що активізують банківське інвестування, є такі: переорієнтація кредитної політики в напрямі забезпечення інвестиційної активності; підвищення сталості грошової одиниці; оздоровлення фінансового стану підприємств та банків; підвищення ефективності державного регулювання грошового обігу та його нормалізація; зниження податкового тиску; відновлення довіри до фінансово-кредитних установ; посилення захисту внутрішніх інвесторів та прав кредиторів.

Серед стимулів розвитку інвестиційного кредитування виділимо такі три групи: 1) стимулювання з боку НБУ шляхом удосконалення резервної та нормативної політики, 2) податкове стимулювання, 3) бюджетне державне стимулювання.

1. Тривалий період Національний банк України провадив жорстку політику створення комерційними банками страхових» резервів, норми яких. сягали 15-17% залучених банківською системою ресурсів. Ці кошти не працювали на економіку країни, страхуючи лише послаблення платоспроможності банків. Зниження норми резервування, яке здійснював НБУ за останні роки, загалом позитивно вплинуло на кредитний потенціал банків. Проте нині ця норма залишається високою - до 9%, тоді як у СІЛА вона становить 3,0%, Японії 2,5, Англії - 0,5%> зобов'язань банків.

Найбільшою вадою системи резервування є те, що норми прив'язані виключно до видів і строковості ресурсів банків і не враховують таких Ладових, як капіталізація банку та якість його активів. Через це вимоги щодо Ліквідності банків, які мають «довші» ресурси з неякісним їх розміщенням, можуть бути меншими, ніж до банків з «коротшими» ресурсами, але якісним їх рішенням.

Диференційовано слід підходити до формування резервів під кредитні операції банків, виділивши окремо інвестиційні кредити. Сучасна система кредитування під кредитні ризики прив'язана переважно до фінансового стану позичальника, строковості позики (строкові, прострочені) та вартості заставленого майна. Інвестиційні ж проекти мають довгостроковий характер, і наперед передбачити точний строк їх реалізації зазвичай дуже складно. Крім того як правило, інвестиційні проекти мають значну вартість, а у підприємств немає достатньо майна (в 2-4 рази більшої вартості, ніж кредит) для застави. Нині, незалежно від строку позики, якщо вона не повернута понад 8 днів від встановленого строку, кредит вважається субстандартним.

Як і деякі вчені-економісти [57, СІ 16], вважаємо, що за таких обставин доцільно перейти на дворівневу систему формування резервів: перший рівень - стандартні, під ризики від кредитів не інвестиційного характеру і другий - не обов'язкові (або за нормативами, зменшеними на 50%) під ризики від інвестиційних кредитів. При цьому інвестиційний кредит слід вважати субстандартним, якщо строк його неповернення перевищує 30 днів від встановленої дати. Вартість заставленого майна для інвестиційних проектів, на Думку П.В.Матвієнка, є достатньою, якщо вона становить 100% позики. Однак вважаємо, що за досить високих темпів інфляції вартість застави повинна становити не менше 150% суми інвестиційного кредиту.

2. Сучасна вітчизняна податкова практика не створює умов для інвестиційної діяльності банків. Кредити в інвестиційні проекти повертаються після завершення всього комплексу робіт, а це, як правило, виходить за межі календарного року, а, трапляється, й декількох років. Отже, ні підприємство, ні банк в цей період не отримують доходів від проекту, відповідно вони ще не мають прибуткових джерел для сплати податків. Проценти за кредитами й відповідно податки нараховуються щомісячно, незалежно від того, отримав їх банк фактично чи ні. Зменшення податків на доходи від інвестиційних кредитів або хоча б їх відстрочення до завершення інвестиційного проекту зацікавило б банки і сприяло розширенню цього виду кредитування.

3. Держава могла б передати фінансування багатьох інвестиційних програм з бюджету банкам. Це дало б змогу наростити банківське інвестиційне кредитування і підвищити ефективність самого інвестиційного процесу, тому що банківський кредит має вищу ефективність, ніж бюджетне фінансування.

Що ж стосується такого суб'єктивного чинника, який гальмує розвиток інвестиційного кредитування, як відсутність досвіду та упевненості в досягненні ефективності кредитних проектів, то банківська практика свідчить, що більшість банків прагнули отримати швидкі доходи від вкладень у цінні папери :а на міжбанківському ринку.

Досвід же АКІБ «Укрсиббанк», який має високу платоспроможність і дачні власні кошти, підтверджує можливість значного розширення інвестиційної діяльності.

Радикального вдосконалення потребує законодавча база банківського інвестиційного кредитування. Загалом нині близько 100 законодавчих і нормативних актів регулюють інвестиційні процеси в Україні, проте більшість з них відстоюють інтереси іноземних, а не національних інвесторів. Ми схиляємось до думки окремих економістів [57, С.122], що необхідно розробити - єдиний закон «Про інвестиції», в якому виділити інвестиційне банківське кредитування як фінансовий інструмент інвестування. Закон повинен забезпечувати механізм надійного захисту банків від неправомірних дій позичальників і державних органів, а саме: розподілу підприємств, коли борги залишаються за фінансово слабкими структурами; приватизації, коли нові власники відмовляються сплачувати борги попередників; визнання кредитних угод судами недійсними; невиконання державою своїх гарантійних зобов'язань тощо. Своєю чергою, зменшення правового ризику розширить межі інвестиційного кредитування.

Важливою передумовою розвитку інвестиційного кредитування може стати розвиток заставного права, насамперед, запровадження державного

реєстру застав і захист прав кредитора, оскільки у вітчизняному законодавстві (Законі України «Про заставу») відсутні положення про забезпечення виключних прав вимоги кредитора на закладене майно, залишається невизначеним, які активи можна вважати прийнятною заставою, а які ні, а також невирішеними низка інших проблемних питань.

Істотно на зростання інвестиційного кредитування в Україні може вплинути: розвиток житлового будівництва, активізація малого і середнього бізнесу;

- створення умов для розширення виробничої сфери, зростання обсягів капітальних інвестицій;

- впровадження інновацій, формування сучасної технологічної структури економіки тощо;

стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів, збільшення частки капіталовкладень у ВВП, інтенсифікація оновлення основних, виведення з експлуатації фізично і морально застарілих основних фондів;

- узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданням розвитку інвестиційного потенціалу;

запровадження ефективної системи страхування інвестиційних ризиків, створення відповідних умов, за яких банки були б застраховані від невиправданого ризику. Створення таких умов залежить як від власної політики банку, так і від сприятливого інституційно-правового середовища.

Очевидно, розвиток ринку іпотечного кредитування в Україні не підтримується відповідною державною політикою у сфері фінансування житла. Розвиток ринку іпотечного кредитування в Україні потребує істотного поліпшення обох компонентів правового середовища -- законодавства і державної політики. Реалізація цього завдання передбачає вжиття відповідних заходів за такими стратегічними напрямами:

1.Створення надійної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно що ґрунтується на принципах, які відповідають інтересам іпотечних кредиторів.

2.Розробка та прийняття комплексної державної програми фінансування житла зокрема спрямованої на створення надійних засад фінансування житлового будівництва.

3.Запровадження життєздатних механізмів рефінансування діяльності іпотечних кредиторів з наголошенням на пріоритетному значенні запровадження в обіг іпотечних облігацій.

4.Удосконалення процедур звернення стягнення на об'єкт іпотеки як в примусовому, так і в позасудовому порядку.

5.Забезпечення пріоритету іпотек шляхом створення рівних умов оприлюднення та державної реєстрації як договірних, так і публічних обтяжень

Розвиток і впровадження кредитних бюро та інструментів, застосування яких відповідало б потребам діяльності іпотечних кредиторів. Головними компонентами інституційно-правового середовища банківської інвестиційної діяльності є: банківське законодавство; фінансово-банківська інфраструктура; розмірна структура банківської системи (залежно від розмірів діяльності); банківські об'єднання; ринок цінних паперів; інвестиційний клімат; інвестиційне партнерство.

Для стимулювання зростання інвестиційних кредитів потрібно забезпечувати довгострокове кредитування банків через цільове рефінансування, а також диференціація норм резервування їхніх депозитів. Одним із шляхів залучення довгострокових ресурсів і збільшення можливостей для довгострокового кредитування є злиття банківського бізнесу із страховими компаніями та. пенсійними фондами, які акумулюють значні кошти населення. А це вимагає необхідності регулювання сфери діяльності цих бізнесі, впровадження адекватного нагляду та регулювання. Важливу роль у стимулюванні збільшення обсягів довгострокових ресурсів можуть відіграти такі заходи:

- проведення виваженої депозитної політики;

- розбудова національної системи визначення рейтингу вітчизняних елементів та фінансових інструментів;

- залучення інвестиційних ресурсів за рахунок впровадження банківської - страхових продуктів;

- розширення доступу банків до кредитних ресурсів через операції
андерайтинг та ринок цінних паперів.

Український банківський сектор, обравши стратегію прискореного ефективного розвитку, активізації банківської інвестиційної діяльності має вирішити такі основні завдання:

по-перше, скоротити велику різницю між готівкою та депозитами з метою витіснення готівкових операцій і альтернативи банківським розрахункам;

по-друге, активізувати процес реального залучення нових заощаджень до банків;

по - третє, визначити параметри оптимальної присутності іноземного капіталу в банківській системі, наразі вона є нижчою від максимального рівня;

по - четверте, переглянути регулятивні акти, які ускладнюють процес вивезення іноземного капіталу з банківської системи, щоб у критичній ситуації уникнути різкого відпливу грошей з держави.

За умови дотримання встановлених вимог активізація іноземних банків і відкриття філій іноземними банками самі по собі не становлять загрози для банківської системи України. При цьому треба врахувати, що активізація діяльності іноземних банків призведе до витіснення вітчизняних банків з традиційних ринків і, як наслідок, до пошуку нових джерел доходів і диверсифікації їхньої діяльності. Відкриття філій іноземних банків у поєднанні з діяльністю іноземних банків може стимулювати міжбанківську конкуренцію в інвестиційній сфері в Україні і матиме позитивні наслідки для вітчизняної банківської системи.

Серед позитивних наслідків доступу іноземних банків до ринку банківських інвестиційних послуг поряд з такими, як швидке та ефективне впровадження передових методів банківської діяльності, поліпшення якості інвестиційного аналізу, зростання обсягу інвестиційних ресурсів і посилання стабільності їх джерел, - посилення дієвості національних банківських систем як засобу розподілу інвестиційних ресурсів, сприяння конкуренції та прискорення процесу реформування банківського сектору.

У постсоціалістичних країнах необхідність лібералізації доступу іноземного капіталу до банківського сектору зумовлюється, насамперед, прагненням держав до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).

В Україні нині потрібно: 1) враховувати інвестиційні загрози для вітчизняних банків при відкритті іноземних банків та їх філій, 2) розробити відповідні критерії захисту вітчизняного банківського інвестиційного ринку;) виробити розумні рішення та чіткі умови входження України до СОТ та на цій основі розробити цілий комплекс обмежень, щодо залучення іноземного капіталу у банківську систему країни.

Державне регулювання банківської інвестиційної діяльності повинно забезпечувати вирішення таких завдань:

- визначення ключових напрямів кредитування реального сектору економіки та активізація участі банків у фінансуванні тих галузей економіки, які орієнтовані на експорт і пов'язані з життєзабезпеченням населення;

активізація участі банків на ринку цінних паперів;

створення для банків сприятливого законодавчого та регулюючого кочення;

- удосконалення та розвиток механізму державних гарантій, підвищення координуючої ролі держави в здійсненні банківської інвестиційної діяльності;

- створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, що має поширюватися на всі сфери регулювання - митну, податкову, валютну

- активізація діяльності банків щодо залучення заощаджень населення та створення додаткових можливостей для майбутніх інвестицій;

- спрямування процесів злиття, поглинання та банкрутства кредитних організацій на формування таких структур банківської системи, які відповідали б вимогам пожвавлення інвестицій та економічного зростання. Реструктуризація банківського сектору має відповідати завданням збільшення його кредитного потенціалу та капіталу банків;

- розширення можливостей іноземного банківського інвестування.

З метою активізації інвестиційної діяльності банків держава повинна їм: по-перше, забезпечити можливість накопичити необхідні для цього кошти; по-друге, розділити з ними ризик інвестиційної діяльності, зумовлений економічним становищем країни; по-третє, сприяти підвищенню прибутковості інвестиційної діяльності.

Водночас: з метою зміцнення національної банківської системи
необхідно:

сприяти концентрації вітчизняного банківського капіталу, розглядати великі українські банки як основу економічної безпеки України;

стимулювати нарощування капіталів вітчизняних банків, у тому числі шляхом звільнення від оподаткування прибутку, що спрямовується на капіталізацію;

запровадити систему пільгового рефінансування банків за умов пільгового кредитування інвестиційних проектів;

звільнити від оподаткування частину прибутків комерційних банків, якщо вони спрямовують свої кошти в інвестиційні проекти у пріоритетні сфери економічної діяльності;

запровадити додатковий податок на вивезення капіталів з України і Прямувати ці кошти на розвиток українських банків;

- зменшити податковий тиск на банки, особливо у сфері довгострокового кредитування економіки, привести податкову систему у відповідність зі світовими стандартами;

- запровадити перехідний період для адаптації українських банків до світових стандартів строком на 5 років.

З метою захисту інтересів українських банків:

- встановити на законодавчому рівні жорсткі вимоги щодо капіталізації філій іноземних банків (мінімальний розмір приписного капіталу філії має становити не менше 5 млн. євро, а капітал материнського банку - не менше 50 млн. євро);

- дозвіл на відкриття філій потрібно надавати лише тим банкам, які мають рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств не нижчий за АА+ або аналогічний, володіють активами, обсяг яких не менший 500 млн. дол. США та мають систему гарантування вкладів кращу, ніж в Україні;

для уникнення можливих ускладнень у сфері банківського нагляду після створення філій укласти угоди з країнами походження банків, які б передбачали зобов'язання наглядових органів країн місцезнаходження)материнських банків щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України та обміну інформацією з банківським наглядом в Україні;

розробити цілий комплекс обмежень щодо залучення іноземного капіталу у банківську систему країни, а саме - недопущення надмірної концентрації іноземного банківського капіталу на одному із сегментів ринку банківських послуг з метою обмеження можливостей його подальшої монополізації і відповідного диктату цін на банківські послуги для клієнтів; забезпечення належного рівня прозорості джерел зовнішнього інвестування; розроблення системи заходів, спрямованих не лише на стимулювання припливу іноземних коштів у вітчизняну банківську систему, а й на запозичення передового досвіду, передусім - новітніх технологій ведення банківського бізнесу, нових послуг і продуктів, програмного забезпечення, що заохочувало б вітчизняні банки підвищувати рівень обслуговування клієнтів.

3.3 Зарубіжний досвід використання кредитних інструментів банківського інвестування

У міжнародному банківництві нестримно наростають процеси концентрації капіталу, і за таких умов вижити у глобальній конкуренції зможуть тільки великі банки, які пропонують своїм клієнтам різноманітний і сучасний асортимент фінансових послуг з використанням спектру фінансових інструментів у рамках фінансового супермаркету (ФСМ).

У світі ФСМ з'явились у 80-ті роки XX ст., а в Україні - кілька років тому і перебувають на початкових стадіях свого становлення. ФСМ - це установа, яка надає клієнтам широкий спектр фінансових послуг. Класичним ФСМ є структура, яка пропонує клієнтам в одному і тому ж місці під одним брендом широкий набір банківських, страхових та інвестиційних послуг. Сучасні ФСМ розширюють перелік послуг за рахунок надання лізингових, факторингових, аудиторських, рієлтерських, консультаційних, юридичних, видавничих та інших послуг. Ідея створення ФСМ має два головні аспекти: комплекс і якість послуг та можливості їх вільного вибору покупцем. В Україні ініціаторами ФСМ зазвичай є банки, які мають найбільшу довіру в населення і створюють їх мережу за рахунок власних ресурсів на базі своїх відділень.

Вища стабільність фінансових універсальних супермаркетів пояснюється тим, що вони завдяки великому асортименту послуг можуть уникати продажу тих чи інших активів у несприятливий для них час, тобто коли ціна на них тимчасово знижена. Крім того, внаслідок вищої диверсифікації активів, залучених коштів і надходжень вони менше вражаються ринковими ризиками.

Отже, ФСМ - це об'єднання фінансово стійких і прибуткових компаній, що утворюють справжню фінансову «фортецю» з надання послуг. Інколи ФСМ ще називають фінансовими холдингами.

У світі упродовж останніх років на базі банків, страхових компаній і торговців цінними паперами виникла понад тисяча різномасштабних фінансових холдингів, здатних запропонувати клієнтам широкий асортимент продуктів. У цьому їх перевага. Розподіл холдингів у СІЛА на інвестиційні та комерційні нині це суто умовним, оскільки більшість подібних об'єднань, створених на базі традиційних банків, уже близько п'яти років активно працює інвестиційній сфері. У США втрачено важливий фактор конкуренції між інвестиційними та комерційними банками. Усунення обмежень щодо їх діяльності спричинилося до зростання кількості фінансових холдингів у світовому масштабі. Наприклад, до складу СіtiGгоир увійшов один із найбільших андерайтерів світу - Smith Вагпеу. Особливе місце на американському інвестиційному ринку посідає і холдинг J.Р.Моrgап Сhаsе, заснований 2000 р. на базі інвестиційного банку J.Р.Моrgаn та комерційного Сhаsе Маnhattan. Ваnk оf Аmегіса теж активно працює в інвестиційній сфері за посередництва своєї дочірньої структури - Ваnk оf Аmeriса Securities LLC. Із п'яти найбільших банківських холдингів США лише Ваnk Оnе не веде активно діяльності в інвестиційній галузі.

Істотною відмінністю банківських холдингів від аналогічних об'єднань, створених на базі інвестиційних банків, є лише обсяги операцій на кредитному ринку. Причому інвестиційній галузі більше уваги нині приділяють саме банківські холдинги, інвестиційні ж банки зосереджуються на кредитному ринку.

В Україні своєрідним ФСМ можна вважати АКІБ «Укрсиббанк», який надає практично весь спектр банківських послуг. До участі у реалізації проектів «Єдиний офіс обслуговування інвесторів» та «Інвестиційні можливості для клієнтів АКІБ «Укрсиббанк» залучені також консалтингові, інвестиційні, лізингові, страхові, аудиторські, юридичні фірми та вищі навчальні заклади - Флові партнери банку.

Заслуговує уваги зарубіжний досвід інвестування банками малих і середніх підприємств (МСП) з використанням мікрокредитування. В усіх економічно розвинених ринкових економіках таку функцію виконують спеціальні кредитні установи - банки сприяння розвитку, які створювались і створюються для виконання функцій, які не виконують ні центральний, ні комерційні банки. Основними їх завданнями є, як правило, підтримка структурних змін, реструктуризація, модернізація та приватизація підприємств фінансування заходів, спрямованих на вирішення проблеми безробіття і головне фінансова підтримка сектору життєздатних МСП.

Помітних успіхів у цьому напрямі досягли німецькі банки. До 2003 р. у Німеччині функціонувало два банки сприяння розвитку: Kreditanstalt fur Wiederaufbau (КfW) - Кредитна установа для відбудови і Deutsche Ausgleichsbank (DtA) - Німецький компенсаційний банк. У 2003 р. уряд Німеччини вирішив об'єднати зусилля цих двох банків, створивши один - Банк середнього бізнесу. Ініціатива КfW та DtA щодо сприяння розвитку (Die Міttelstandbаnк. Fогdегіnіtiatіvе von KfW und DtА).

15 грудня 1949 р. Німеччина і США підписали угоду про економічну співпрацю, яка регламентувала використання та управління коштами (на той час еквівалентними приблизно 3 млрд. євро), акумульованими на рахунках Центрального банку Німеччини. Згідно з угодою, ці кошти пішли на створення спеціального або особливого фонду (Sondervermogen). За рахунок його коштів передбачалося надавати револьверні кредити для сприяння розвитку економіки. Статус «револьверний» означає, що всі кредити після погашення знову спрямовуються на фінансування потреб економіки. 1 лютого 1950 р. угода набирала чинності. Цей день вважається офіційним днем народження фонду, який 1953 р. отримав назву ЕRР- Sondervermogen (Еиrореап Rесоvегу Ргоgгаm - європейська програма відбудови). Відповідно до умов Лондонської угоди 1953р., Федеративна Республіка Німеччина звільнялася від сплати боргу за фінансову допомогу, отриману згідно із «Планом Маршалла», за винятком суми в 1 млрд. дол. США. Цю суму, в тому числі нараховані на неї проценти за ставкою 2,5%, належало сплачувати 60 рівними частинами що півроку. Але фактично борг було сплачено вже до кінця 1966 р. З погашенням останньої частини боргу кошти спеціального фонду перейшли у власність Німеччини. За станом на кінець 2000 р. їх обсяг із початкових 3 млрд. євро зріс до 12 млрд. євро

Функції та обов'язки з адміністрування спеціального фонду покладено на KfW та DtА, які досі фінансують МСП за його рахунок, дотримуючись при цьому принципу «обслуговуючого банку», за яким МСП отримують кредити через обслуговуючі банки клієнтів (рис.3.1).

		Консультації
Засновник	І Подання заяви IV Підписання кредитної угоди	Обслуговуючий банк засновника	ІІ Передання заявки з кредитною оцінкою ІІІ Згода на рефінансування	Банк сприяння розвитку
Підготовка заяви на отримання кредиту		Надання консультацій стосовно отримання кредиту		Ухвалення рішення стосовно надання кредиту

Рис, 3.1 Механізм фінансування МСП за принципом «обслуговуючого банку»

Такий спосіб фінансування обрано з декількох причин. По-перше, творення мережі філій потребувало б значних фінансових витрат, що, своєю чергою негативно позначилося б на позичальниках через встановлення вищих процентів та комісійних. По-друге, спеціальні кредитні установи повинні не конкурувати із комерційними банками, а навпаки - сприяти їх стрімкому розвитку, залучати до впровадження кредитних програм, поділяючи з ними ризик неповернення кредитів. Фінансування МСП банками сприяння розвитку через комерційні банки виправдало себе і нині є основною формою діяльності кредитних установ такого типу в усьому світі.

На початку своєї діяльності КfW і DtА фінансували програми підтримки МСП виключно за рахунок ресурсів спеціального фонду, зробивши надзвичайно вагомий внесок у відбудову економіки Німеччини. Нині завдяки високому рейтингу цих кредитних установ кошти залучаються переважно на ринку капіталу. Цьому сприяють гарантії уряду: КfW підпорядковується міністерству фінансів Німеччини, а DtA - міністерству економіки і технологій. Саме різною підпорядкованістю пояснювалося існування двох банків сприяння розвитку.

Водночас, це є свідченням того, що, крім економічного, ці інституції мають важливе політичне значення.

Важливою є програма фінансової допомоги у формуванні та збільшенні власного капіталу (Еigеnка-ріtаlhiеlfe -- ЕКН-Ргоgгаmm). У рамках цієї програми уряд ФРН за рахунок коштів спеціального фонду (ЕКР-Sondenermogen) стимулює створення нових МСП, а також надає підтримку діючим підприємствам, недостатньо забезпеченим власним капіталом.

Кредити ЕКН-Ргоgгаmm надають на строк до 20 років, максимальна сума позики - 500 тис євро, причому впродовж першого десятиріччя позичальник звільняється від сплати боргу. З огляду на те, що новостворені підприємства та фірми, які щойно збираються розпочинати свою діяльність, не мають достатніх грошових і майнових ресурсів, основний ризик за кредитом перебирають на себе держава та DtА, звільняючи позичальника від необхідності забезпечення позики. За рахунок цієї програми можна профінансувати до 40% необхідного обсягу інвестицій, водночас збільшуючи на відповідну суму власний капітал. Стосовно сплати кредитів протягом перших десяти років діє фіксована процентна ставка, яка визначається під час укладання кредитної угоди і є незмінною незалежно від кон'юнктури на ринку капіталу. Це дає позичальнику змогу точніше та на довший строк розрахувати розмір обслуговування боргу. Крім того, в перші два роки позичальники взагалі звільняються від сплати процентів, Комерційні банки, через які фінансуються МСП за програмою ЕКН, не наражаються на ризик неповернення кредиту, але згідно з кредитними умовами зобов'язані контролювати цільове використання позичених коштів.

Ще одна програма, яка фінансується за рахунок коштів спеціального фонду (ЕКР-Sondervermogen) і за якою надається фінансова підтримка МСП на початковому етапі їх діяльності (впродовж трьох років після заснування), є програма сприяння створенню нових підприємств малого та середнього бізнесу ЕКР-Ехistenzgrundungsprogramm). На відміну від ЕКН-Ргоgгаmm, в якій уряд разом із Німецьким компенсаційним банком перебирає на себе всі ризики за кредитами, в межах програми ЕКР-Ехistenzgrundungsprogramm держава перекладає ризики на комерційні банки. Саме банки мають брати на себе повний ризик, для покриття якого потрібне якісне забезпечення кредиту позичальниками. Та оскільки на перших стадіях діяльності новостворені підприємства не в змозі надати стовідсоткового забезпечення за рахунок власних коштів і майна, рівень ризику за кредитом значно зростає; при цьому процентна ставка є дуже низькою порівняно із середньоринковою і до того ж фіксованою, що негативно впливає на рівень прибутковості за кредитами. За таких умов комерційним банкам невигідно брати участь у програмі. Щоб їх симулювати й зацікавити, Німецький компенсаційний банк пропонує розподіляти ризик банку на непокриту суму кредиту шляхом застосування так званого механізму звільнення від відповідальності (Haftungsfreistellung). У межах цієї програми DtА бере на себе половину ризику за виданим кредитом, тобто ризик між банком сприяння розвитку та комерційним банком розподіляється у співвідношенні 50:50. У разі визнання позичальника неплатоспроможним комерційний банк реалізує передане, йому в забезпечення кредиту майно; якщо ж його недостатньо для повного погашення заборгованості за кредитом, залишок боргу розподіляється між Німецьким компенсаційним банком і комерційним банком у спів відношенні 50:50.

Ще однією особливістю кредитних програм Німецького компенсаційного банку є те, що позичальник може одночасно поєднувати та комбінувати кілька програм для фінансування необхідних інвестицій. Як уже зазначалося, використовуючи програму „Фінансова допомога у формуванні та збільшенні власного капіталу (ЕКР-Еіgenkapitalhielfе-Ргоgгаmm - ЕКН-Ргоgгаmm)", МСП Можуть профінансувати до 40% загального обсягу інвестицій. Поєднавши цю програму з програмою сприяння створенню нових підприємств (ЕКР-

Ехistenzgrundungsprogramm), вони в змозі профінансувати вже до 75% рідних інвестицій. Зауважимо, що існує певне обмеження: за рахунок коштів спеціального фонду (ЕКР- Sondenermogen) можна прокредитувати не більше 75%) необхідної потреби в капіталі. Це обмеження поширюється й на інші програми DtА, які фінансуються за рахунок коштів держави та Німецького компенсаційного банку і можуть поєднуватися та комбінуватись одна з одною.

Програма Німецького компенсаційного банку сприяння створенню нових МСП (DtA-Ехіstemsrundungsprogramm) доповнює дві попередні (ЕRР-Еіgenkаріtаlhіеlfе-Ргоgгаmm, ЕRР-Ехistenzgrundungsprogramm) і має майже такі к умови фінансування. Згідно з цією програмою кредитні кошти спрямовуються _на фінансування заходів щодо створення нових і зміцнення діючих підприємств, які функціонують менше восьми років. Подовження цього строку є однією з небагатьох відмінностей програми від двох попередніх. Інша її особливість: за рахунок державних коштів можна задовольнити потребу МСП у капіталі, що не перевищує 75% необхідних інвестицій, але за програмою DtА за умови створення підприємством-позичальником додаткових робочих місць розмір фінансування можна збільшити до 100%). Як і в попередній програмі, комерційні банки несуть повний ризик за виданими кредитами, який може бути поділений (до 50%о) з Німецьким компенсаційним банком шляхом «звільнення від відповідальності».

Програма «Позики для створення малих підприємств (ГХА-8іагЮе1(І)» діє окремо від інших програм Німецького компенсаційного банку і не передбачає поєднання або комбінування з ними. Максимальна сума позики - 50 тис. євро. Строк кредиту не може перевищувати 10 років, причому впродовж перших двох років позичальник звільняється від погашення основної суми кредиту. Процентна ставка визначається під час підписання кредитної угоди і є Фасованою впродовж усього строку дії угоди. Одна з основних переваг для Позичальників - змога одержати кредит за недостатнього розміру його забезпечення. Для банків передбачено обов'язкове «звільнення від відповідальності" в розмірі 80%о. Ризик, який виникає в результаті надання можливості комерційному банку «зменшити свою відповідальність» до 20% непокритої суми кредиту, розподіляється рівними частками між Німецьким компенсаційним банком та Європейським інвестиційним фондом.

Цікавим для України є німецький досвід реалізації Програм фінансування з участю в капіталі МСП (Beteiligungskapital fir Unternehmen). Кожною своєю програмою Німецький компенсаційний банк прагне виконувати головне завдання - сприяти створенню нових і підтримувати розвиток діючих МСП.

Основною цільовою групою таких програм є МСП, діяльність яких
пов'язана з розробкою та впровадженням нових технологій. Між тим саме МСП є головними ініціаторами інноваційного і технологічного поступу, і тому держава підтримує насамперед такі фірми. Для комерційних банків ці підприємства є найризикованішими. Відтак викристалізовується роль і значення банків сприяння розвитку: їхня діяльність зосереджена на тих цільових групах, які є стратегічно важливими для економіки країни, але внаслідок певних особливостей непривабливими для банківських установ.

Зазначені програми фінансування МСП здійснює дочірня компанія Німецького компенсаційного банку - Товариство з участі в капіталі технологічних підприємств (tbg - Technologie-Beteiligungs-Gesellschaft mbН). Кожна з програм цього товариства має чітко визначені завдання та покликана підтримувати підприємства залежно від їх життєвого циклу та етапу розвитку.

У межах програми «Участь у капіталі малих технологічних підприємств» (ВТU-Ргоgгаmm - Beteiligungskapital fuг кlеіnе Тесhnоlоgjeiinternehmen,) за рахунок коштів спеціального фонду (ЕRР Sondervermogеп) надається підтримка фірмам на стадії їх створення і становлення. На цьому етапі шляхом інвестування в їх капітал фінансуються витрати на проведення досліджень і вдосконалення продукту, його виробництво, випробовування та виведення на ринок.

За іншою програмою („ВТU-Friihphase"), яка також передбачає участь у капіталі технологічних підприємств на першій стадії їх діяльності, допомагає їм не лише фінансуванням необхідних витрат, а й консультаційними послугами, пов'язаними з розробкою та реалізацією бізнес-плану, побудовою організаційної структури та пошуком інвесторів. Вирішальним чинником участі малих підприємств у цій програмі є бізнес-ідея, яка базується на розробці та впровадженні нової технології. Обсяг максимального інвестування в капітал -- 150 тис. євро. З цієї суми оплачуються також послуги досвідчених консультантів. Надалі ж підприємство фінансують інвестори, яких зацікавила його бізнес-ідея.

Ще одна програма Німецького компенсаційного банку, розроблена як доповнення до «ВТU-Ргоgгаmm», передбачає три етапи фінансування малих технологічних підприємств, починаючи з розробки бізнес-ідеї і закінчуючи довгостроковим інвестуванням коштів, залучених на ринку капіталу.

Регіональна програма підтримки створення та розвитку МСП (Grudungs und Wachstumsfinamierung -- GuW) втілюється Німецьким компенсаційним банком у співпраці з банками сприяння розвитку, які діють у федеративних землях Німеччини. Нині у ній можуть брати участь МСП шести федеративних земель. Програма GuW поєднує основні умови та елементи програми Німецького компенсаційного банку сприяння створенню нових МСП (DtA-Ехistenzgrundug-sргоgгаmm) та програм регіональних банків сприяння розвитку. Така співпраця банків дає позичальникам подвійні переваги: отримуючи з₍а програмою кредити під порівняно низький процент, вони можуть Ще розраховувати на певне „здешевлення процентної ставки" (Zinsverbilligung), яке фінансується з коштів бюджету землі, в межах якої діють або збираються діяти МСП. Ризик за кредитом несуть комерційні банки, через які здійснюються інвестиції, проте, як і за програмою Німецького компенсаційного банку, вони можуть одержати «звільнення від фінансування» до 50%.

Практичний інтерес і цінність мають Програми консультаційного агентства (DtA-Beratungs-Аgentuг) та агентства з пошуку спадкоємців підприємств (DtА-Unternehmensnachfolge-Аgentur) Німецького компенсаційного банку. Для багатьох МСП, зокрема західнонімецьких, питання спадкоємства є актуальним. Для його вирішення Німецький компенсаційний банк разом із німецькою торговельно-промисловою палатою та Німецьким союзом промисловців започаткували ініціативу «Сhangе/Сhаnсе», мета якої - підтримка збереження сімейних МСП. Рушійною силою ініціативи стала біржа підприємств, яка діє в Інтернеті і за допомогою якої підприємці розміщують І свої пропозиції щодо продажу або, навпаки, придбання фірм.

Сприяючи створенню нових МСП, Німецький компенсаційний банк водночас дбає про їх розвиток, допомагаючи в складних ситуаціях не лише фінансово, а й необхідними консультаціями. Виконання цієї функції покладено на Консультаційне агентство Німецького компенсаційного банку.

Володіючи величезною базою даних про консультантів та експертів, які спеціалізуються на питаннях малого і середнього бізнесу, консультаційне агентство виступає посередником у їх пошуку та доборі для МСП, які цього потребують. Добір експертів DtА здійснює безплатно; підприємства оплачують лише послуги консультантів.

Однією з таких новацій є розпочата 2000 р. програма сек'юритизації кредитів МСП - Ргоmіsе (КfW-Ргоgгаm for Міttelstand Lоаn Securitization).

Кредитна установа для відбудови перебирає на себе ризики комерційних банків за кредитами, наданими МСП за програмами німецьких банків сприяння розвитку, з подальшим їх розміщенням на ринку капіталів. Перекладаючи кредитний ризик, банки значно послабили навантаження на власний капітал, створивши відтак нове фінансове поле для подальшого кредитування МСП. Від упровадження програми виграли також малі банки, отримавши вихід на ринок капіталу. Програма Ргоmіsе КfW сприяє становленню і розвитку Функціонального вторинного ринку сек'юрйтизованих кредитів МСП, що, своєю чергою, має створити гарантовані засади розвитку фінансування МСП. Ще одним новим інструментом, за допомогою якого KfW намагається рішувати численні проблеми фінансування малого та середнього бізнесу, є програма глобальної позики (Globaldarlehen). Комерційні банки з коштів позики КfW, отриманої окремими траншами, надають підприємствам кредити без переднього погодження з банком сприяння розвитку. Відтак значно скорочується час ухвалення рішень щодо фінансування проектів МСП. Головна перевага цієї програми -- можливість застосування комерційним банком за кожною і³ позик адекватно ризику процентної ставки - залежно від кредитного рейтингу того чи іншого позичальника. При цьому банк сприяння розвитку регламентує її граничний розмір. У програмі глобальної позики КfW враховує майбутні зміни правового поля, пов'язані насамперед із запровадженням нових правил використання банками власного капіталу при здійсненні кредитних операцій, тобто стандартів «Базель II».

Нові програми, розроблені Кредитною установою для відбудови, доповнюють одна одну. Відтак деякі банки комбінують їх, аби якомога повніше використати їх переваги.

Діяльність цих банків - наочний приклад того, якою має бути державна підтримка малого та середнього бізнесу, з одного боку, і фінансового сектору економіки - з іншого. Надані державою ресурси для розвитку МСП не можна розглядати як витрати бюджету: це швидше, інвестиції держави - за умови виваженої політики вони окупляться в найкоротші строки. Надаючи кошти для кредитування проектів МСП, держава у підсумку одержує не лише проценти за кредитами, а й значні додаткові надходження до бюджету зі створених і збережених податкових джерел. Крім того, успішний розвиток малого та середнього бізнесу сприяє збільшенню кількості робочих місць, тобто вирішенню інших важливих соціальних проблем.

Заслуговує на увагу також європейський досвід здійснення банками іпотечного кредитування. Як свідчать дані Світового банку, використання іпотеки як способу забезпечення зобов'язань дає змогу позичальникам розвинених країн Європи отримати суми кредитів у 6 - 9 разів більші, на термін в 7 - 11 разів триваліший та під значно нижчі відсотки, ніж при звичайному кредитуванні. Так, сьогодні в європейських розвинених країнах кредити видаються строком на 15 - 30 років під 6 - 8% річних (табл. 3.1).

В Україні реально іпотечні кредити надаються на 2,5 - 3 роки позичальники використовують тривалі терміни за іпотечними договорами з метою зменшити суму періодичного платежу та через високі процентні ставки намагаються сплатити кредит достроково) з сплатою в середньому 12,0 %річних у доларах СІЛА і 11,25 % річних в євро. При цьому, якщо в провідних європейських країнах використовується здебільшого плаваюча відсоткова ставка (Великобританія, Швеція, Норвегія, Ірландія, Греція, Іспанія), то в Україні - фіксована.

Таблиця 3.1

Умови іпотечного кредитування в європейських країнах

Показники	Процентна ставка	Термін надання	LTV (співвідношення суми кредиту до вартості застави)
Великобританія	6 - 7%	до 20 років	80%
Греція	7-7,5%;	зазвичай на строк до 15 років (популярні), але практикується видача на більш тривалий строк - 20, 25, ЗО років;	максимально 75% (на практиці цей показник значно менший);
Данія	6,50%	до 30 років;	60% за комерційною нерухомістю; 60% - за сільськогосподарським кредитуванням; 80% - за житловим кредитуванням;
Ірландія	6-6,4%;	до 20 років	90% - за житловими іпотечними кредитами
Іспанія	6-6,3%;	20-25 років;	основний рівень 70%; 80% - за житловими кредитами.
Італія	6-7%	10-15. років;	в основному - 50% (законодавчо лімітовано на рівні 80%)
Нідерланди	6,5-7%	30 років;	75%
Німеччина	6-6,5%; існує початкова угода з фіксованою процентною ставкою на 5- 15 років;	25-30 років;	67% але може зростати і до 80%; 93%- за рахунок державного субсидування
Португалія	7 -8 %	25 років;	90%
Франція	6-7%	15 років	60% - комерційна нерухомість; 60-80% житлова нерухомість;
Україна	11,25-12%	до 20 років (є банки, що надають до 30 років), проте реально кредит снує 2,5-3 роки	до останнього часу було законодавче встановлено обмеження 75%

Світова практика показує, що кожна країна має свою індивідуальну специфіку в підходах до формування іпотечної інфраструктури. В розвинутих ринкових країнах існують приватні і державні іпотечні банки, спеціалізовані й універсальні (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Іпотечні установи в провідних європейських країнах

Країна	Вид установ та їх частки на ринку іпотечного кредитування
Великобританія	Тhе Сouncil оf Могtgage Lenders (СLМ) налічує 11В членів, які займають 98% ринку; будівельні компанії - 20%; універсальні комерційні банки -72%:
Греція	67% ринку займають комерційні банки; 29% належить спеціалізованим кредитним організаціям; .4% ринку займає єдиний іпотечний банк в Греції.
Данія	8 спеціалізованих іпотечних банків, які входять в Асоціацію Дацьких іпотечних банків; члени асоціації представляють 90% всього іпотечного ринку в країні; наявність лише двох типів іпотечних банків, а саме: Skibskreditfonden (кредитують в основному морську галузь) та Kommunekredit (кредитують муніципалітет, компанії, організації)
Ірландія	11 іпотечних кредиторів, які майже охоплюють весь ринок в країні; банки - 78,3%, будівельні компанії - 21,7%;
Іспанія	Іпотечна асоціація Іспанії нараховує 42 члени, які утримують 80% іпотечного ринку країни; в основному комерційні, ощадні та кооперативні банки; ;
Італія	будь-який банк (універсальні банки) в Італії може займатися іпотечним кредитуванням

Подобные документы

• Ринок банківського кредитування в Україні

  Сутність банківського кредитування, його удосконалення. Оцінка і аналіз банківського кредитування у сучасних умовах національної економіки. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування в Україні. Програми покриття бюджетного дефіциту.
  
  курсовая работа [65,6 K], добавлен 20.09.2012
  

• Процес банківського кредитування

  Теоретичні засади дослідження процесу банківського кредитування. Методи управління кредитними ризиками. Аналіз кредитних операцій УкрСиббанку. Прийняття рішень надання кредиту. Напрямки удосконалення організації процесу банківського кредитування.
  
  реферат [120,3 K], добавлен 15.06.2009
  

• Аналіз ефективності методики проведення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи у АБ "Експрес-Банк"

  Роль банківського кредитування в розвитку фінансово-кредитної системи України. Аналіз діючої практики організації банківського кредитування на прикладі АБ "Експрес-Банк", шляхи її удосконалення. Кредитні операції та дотримання економічних нормативів.
  
  дипломная работа [607,3 K], добавлен 16.03.2012
  

• Економічна оцінка кредитного процесу

  Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин. Форми кредиту. Організація банківського кредитування. Формування кредитних ресурсів. Кредитний процес в комерційному банку. Технологія банківського кредитування.
  
  курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.12.2008
  

• Аналіз і оптимізація банківського кредитування фізичних осіб

  Теоретичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб. Сутність, механізми та принципи банківського кредиту. Аналіз діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк" на ринку споживчого кредитування. Рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальників.
  
  дипломная работа [660,2 K], добавлен 07.07.2011
  

• Державне регулювання банківської системи в Україні

  Суть, будова та функції банківської системи. Банківське регулювання та механізм реалізації банківського нагляду. Сучасний стан банківської системи України. Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні.
  
  курсовая работа [56,7 K], добавлен 23.04.2012
  

• Кредитні операції банків

  Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві. Аналіз сучасного стану кредитних операцій і практичне використання принципів банківського кредитування. Основні напрями покращення кредитних операцій в Україні.
  
  курсовая работа [135,1 K], добавлен 14.10.2010
  

• Ідентифікація економічних чинників активізації банківського кредитування в Україні

  Вплив факторів кредитної діяльності банків на соціально-економічний стан держави. Забезпечення фінансової стійкості комерційних банків. Сучасний стан та напрями стимулювання розвитку банківського інвестиційного кредитування. Захист прав кредиторів.
  
  статья [545,0 K], добавлен 31.08.2017
  

• Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

  Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Вимоги Базельського комітету з банківського нагляду. Особливості регулювання банківської діяльності. Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності. Здійснення безвиїзного нагляду.
  
  дипломная работа [208,2 K], добавлен 14.05.2015
  

• Розробка основних напрямків розвитку короткострокового банківського кредитування підприємств аграрного сектора

  Тенденції розвитку економічних відносин у сфері кредитування. Сутність банківського кредиту, основні етапи кредитного процесу. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ "Ощадбанк". Удосконалення короткострокового кредитування підприємств.
  
  курсовая работа [164,0 K], добавлен 03.06.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам