Теоретичні та практичні аспекти землекористування, аналіз фінансового стану ТОВ "Велетень"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Україна - традиційно аграрна країна, і хоча для зміцнення вітчизняної економіки та стрімкого економічного зростання необхідно розвивати й інші галузі, недооцінювати важливість і перспективність ролі сільського господарства також не слід. Адже спеціалісти стверджують, що таких природних умов для розвитку сільського господарства не має жодна інша держава в світі. Так, за розумного використання свого природного потенціалу, Україна спроможна “прогодувати” кількість населення, що в 5-7 разів перевищує власне. Родючий чорнозем та сприятливі кліматичні умови дозволяють Україні досягти результатів, які забезпечать продовольчу безпеку нашої держави, В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва зерна. Зернові культури мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ і валових зборів сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Серед базової сільськогосподарської продукції особливе місце займає зерно. Це зумовлюється винятково важливим його значенням безпосередньо для виготовлення високопоживних продуктів харчування. Зерно хлібних злакових культур характеризується значним вмістом висококалорійних органічних речовин, зокрема вуглеводів, білків, жирів, а також вітамінів, ферментативних сполук, мінеральних речовин, що робить його незамінною сировинною хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості для виробництва цінних високо смакових продуктів споживання. Зерно - це насамперед хліб, а хлібові як основному продукту харчування населення у більшості країн світу немає альтернативи. Водночас зернове виробництво служить потужним джерелом розвитку продуктивного тваринництва, зокрема виробництва м'яса, молока, яєць.

В Україні зернове господарство з давніх часів є провідною галуззю розвитку аграрної сфери, важливим джерелом поліпшення матеріального добробуту народу. Економічна реформа на селі набула характеру незворотного процесу. Колективні сільськогосподарські підприємства трансформувалися у нові організаційно-правові структури на основі приватної власності.

Тому тема дипломної роботи в сучасних умовах є актуальною.

Метою роботи є вивчення теоретичних та практичних аспектів землекористування, аналіз фінансового стану ТОВ ”Велетень”, розробка бізнес-плану підприємства на 2006 рік.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

обґрунтувати теоретичні основи землекористування з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду, специфічних особливостей агропромислового комплексу України та нинішньої соціально-економічної ситуації;

проаналізувати фінансово-господарську діяльність сільськогосподарського підприємства і вплив на нього діючої системи законодавства;

обґрунтувати основні напрямки оздоровлення економічної та правової ситуації на підприємстві

Методичною основою дипломного дослідження виступив діалектичний метод, а також прийоми статистичних, економічних, аналітичних, управлінських, соціологічних методів досліджень. Інформаційну базу дослідження складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, публікації в періодичних виданнях, річні і статистичні звіти господарства за 2001-2005 роки.

Дипломна робота була виконана на прикладі ТОВ “Велетень” Глухівського району Сумської області.

1. Теоретичні основи еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.1 Поняття та сутність еколого-економічної ефективності виробництва

Інтенсифікація сільського господарства та її основні фактори сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, проте нерідко негативно діють на агро систему, навколишнього природного середовища і здоров'я населення. Усунути негативний вилив на природні ресурси сільського господарства можна переведенням його на еколого безпечний напрям розвитку з використанням природозберігаючих техніки, технології і організації виробничих процесів.

В умовах дальшої інтенсифікації сільського господарства необхідно впроваджувати екологічно чисте виробництво сільськогосподарської продукції, суть якого полягає в забезпеченні відтворення природних ресурсів (грунту, води тощо) у стан, даний природою або такий, що не перевищує гранично допустимих рівнів забруднення. Можна виділити такі основні напрями екологізації сільськогосподарського виробництва країни: зменшення порушення структури і ущільненості грунту, забезпечення відновлення його водного і повітряного режимів; скорочення втрат гумусу і поживних речовин у грунті; зменшення хімічного навантаження на біоценоз за рахунок внесення оптимальних доз мінеральних і максимальною використання органічних добрив; науково обгрунтоване застосування меліорації земель, особливо зрошення і осушення; впровадження еколого безпечних технологій виробництва продукції рослинництва і тваринництва[31,263].

Використання в рослинництві енергонасиченої техніки і відповідного набору сільськогосподарських машин дає змогу значно підвищити продуктивність праці. Проте внаслідок їх великої маси і багаторазових проходів по полю в процесі виконання сільськогосподарських робіт грунт сильно ущільнюється і руйнується його структура. Деградація грунту спричинює зниження врожайності пшениці до 40%, кукурудзи -- до 33, картоплі --- до 27 %* Внаслідок цього близько 40 % мінеральних добрив і 18% пального витрачається непродуктивно, підвищується собівартість сільськогосподарської продукції.

Найважливішою умовою екологізації виробництва сільськогосподарської продукції є забезпечення позитивного і бездефіцитного балансу гумусу. За даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, запаси гумусу в грунтах України за минулі 100 років зменшилися в середньому на 25--30%, а за останні 20 років -- на 10-- 15 %. З підвищенням рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва втрати гумусу зростають, і сьогодні щорічні його втрати становлять у середньому близько 1 т на гектар, або понад 30 млн т з усієї площі орних земель.

Основою відтворення гумусу в грунті є використання органічних добрив належної якості і у відповідній кількості. У процесі гуміфікації з 1 т органічних добрив у Поліссі утворюється 42 кг гумусу, в Лісостепу -- 54, і Степу -- 56 кг. Це свідчить, що впровадження інтенсивних природозберігаючих технологій вимагає значних додаткових витрат для відновлення родючості грунту, і є основою раціонального природокористування, що зумовлює підвищення продуктивності земельних угідь.

При впровадженні інтенсивних технологій першочерговим завданням є розв'язання екологічних проблем хімізації сільськогосподарського виробництва, що значною мірою залежить від удосконалення виробничо-економічних зв'язків між окремими галузями агропромислового комплексу. Передумовою і основою екологізації використання хімічних засобів у сільському господарстві є врахування біологічних особливостей живих організмів і граничних можливостей їх життєдіяльності[46,97].

Раціональне природокористування, охорона навколишнього природного середовища вимагають певних витрат виробництва. Це пов'язано з додатковими вкладеннями і впровадженням нових засобів виробництва, що забезпечують ефективне використання природних ресурсів, сприяють збереженню і підвищенню родючості грунту. Впровадження природоохоронних технологій повинно забезпечувати високу ефективність витрат, відтворення і збереження природних ресурсів.

Економічне обгрунтування природоохоронних заходів передбачає визначення економіко-екологічної ефективності відповідних інвестицій. Оцінку ефективності капіталовкладень у природоохоронні заходи, експлуатаційних витрат, а також економічного збитку, що його завдає народному господарству забруднення навколишнього природного середовища, здійснюють з метою:

-економічного обгрунтування основних етапів досягнення нормативної якості земельних і водних ресурсів, навколишнього середовища в цілому;

-встановлення фактичного результату (ефекту) від здійснених природоохоронних заходів;

-обгрунтування вибору варіанту при проектуванні і будівництві об'єктів, споруд і обладнання для охорони навколишнього природного середовища;

-економічного стимулювання підвищений ефективносіі здійснюваних природоохоронних заходів.

Оцінку результатів здійснюваних природоохоронних заходів і природоохоронної діяльності підприємств агропромислового комплексу провадять на різних рівнях. Розрізняють первинний і кінцевий (комплексний соціально-економічний) ефект природоохоронних (екологічних) заходів у сільському господарстві.

Первинний ефект природоохоронних заходів визначається зменшенням негативного впливу сільськогосподарського виробництва на природні ресурси і поліпшенням їх стану, зниженням обсягів забруднення і концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі, збільшенням площі земельних угідь, придатних для використання в сільському господарстві.

При екологізації сільськогосподарського виробництва в цілому і окремих його технологій ефект природоохоронних заходів характеризується показниками, що обчислюються з відношення стану окремого фактора (або їх сукупності) в кінці виробничого процесу до його первісного стану[31,267].

Екологічний ефект впровадження природозберігаючих і екологобезпечних технологій у сільськогосподарське виробництво визначається системою показників, що відображують відповідні зміни якості природних ресурсів сільського господарства в процесі їх використання. Виходячи з цього екологічний ефект природоохоронних заходів у сільськогосподарському виробництві характеризують такі основні показники: рівень екологізації родючості та ерозійної захищеності грунту, рівень екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва.

Рівень екологізації родючості грунту визначається з відношення вмісту гумусу, окремих поживних речовин (азоту, фосфору, калію), його засоленості і кислотності в кінці виробничого циклу (в даному періоді) до стану них показників на початку виробничого процесу (в базисному періоді). Цей показник відображує поліпшення якісного стану і підвищення родючості грунту в результаті здійснення природоохоронних заходів і впровадження природоохоронних технологій.

Наприклад, якщо в процесі сільськогосподарського виробництва протягом виробничого циклу чи відповідного періоду вміст гумусу в грунті не зменшуватиметься або навіть зростатиме, то це свідчить про відповідний екологічний ефект таких заходів і технологій. Коефіцієнт, що характеризує рівень і зміни якісного стану родючості грунту за динамікою вмісту гумусу, дорівнюватиме одиниці або буде більшим за одиницю при зростанні його вмісту. При зменшенні вмісту гумусу в грунті в процесі сільськогосподарського виробництва коефіцієнт, що характеризує рівень екологізації родючості грунту, буде меншим за одиницю. Це свідчить про те, що існуючі технології порушують рівновагу в екологічній системі і призводять до зниження родючості грунту або про відсутність екологічного ефекту здійснюваних заходів. Природоохоронні заходи мають забезпечити компенсацію дефіциту гумусу і підвищення родючості грунту.

Рівень ерозійної захищеності грунту визначається з відношення площі ерозійно захищених земель до розміру ерозійно небезпечної земельної площі. Якщо в процесі сільськогосподарського виробництва вдається повністю запобігти ерозії грунту, коефіцієнт ерозійної захищеності грунту в господарстві дорівнюватиме одиниці.

Рівень екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва визначається з відношення рівня фактичного забруднення природних ресурсів (грунту, води, повітря) і сільськогосподарської продукції до гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин. Коефіцієнт екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва визначається окремо по кожній хімічній речовині (нітратах, фтору, важких металах, радіоактивних речовинах, пестицидах, гербіцидах та ін.), і його підвищення свідчить про забруднення навколишнього природного середовища і погіршення стану природних ресурсів. Щодо продуктів харчування коефіцієнт екологічної безпечності повинен бути не більше одиниці, при перевищенні цього рівня споживання продукції загрожує здоров'ю людей.

Кінцевий (комплексний соціально-економічний) ефект природоохоронних заходів характеризується зростанням ефективності суспільного виробництва і підвищенням життєвого рівня населення. Економічний ефект характеризують показники економії живої і уречевленої праці, приросту обсягів чистої продукції та прибутку в результаті здійснення природоохоронних заходів. До соціальних результатів впровадження екологобезпечних технологій та інших заходів у сільському господарстві слід віднести поліпшення умов праці і побуту сільських трудівників, підтримання екологічної рівноваги між сільськогосподарським виробництвом і природним середовищем в умовах інтенсифікації галузей рослинництва і тваринництва. При необхідності величина соціальних результатів визначається в грошовій оцінці і включається до сукупного економічного ефекту здійснених екологічних витрат[31,268].

Науково обгрунтоване комплексне здійснення природоохоронних заходів у сільському господарстві забезпечує значний економічний і екологічний ефект. Ефективність природоохоронних заходів визначається по сільському господарству в цілому, а також по окремих підприємствах і галузях та напрямах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Об'єктивна необхідність екологізації сільського господарства потребує оцінки економіко-екологічної ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, капітальних вкладень у природоохоронні заходи, застосування екологобезпечних техніки і технології.

1.2 Система показників еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Економіко-екологічна ефективність сільського господарства означає збільшення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської сировини з найменшими затратами праці, коштів і природних ресурсів на одиницю продукції при збереженні або поліпшенні навколишнього природного середовища. В умовах глобального забруднення природних ресурсів сільського господарства і погіршення їх якості тільки на основі економіко-екологічної оцінки виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств можна об'єктивно визначити рівень ефективності їх функціонування.

Методика розрахунків економіко-екологічної ефективності грунтується на порівнянні економічного ефекту і витрат на відповідні природоохоронні заходи, виходячи з результатів, одержаних при здійсненні окремих природоохоронних заходів або їх комплексу, а також при використанні нових екологобезпечних і ресурсозберігаючих засобів виробництва та сільськогосподарських технологій[32,115].

При здійсненні одноцільових природоохоронних заходів економічний ефект являє собою розмір економічних збитків від забруднення або деградації природних ресурсів, відвернених у результаті природоохоронних витрат. Розмір відвернених збитків від забруднення природного середовища визначається різницею між обсягом збитків, які мали місце до здійснення відповідного природоохоронного заходу, і залишкових збитків після його завершення.

Якщо природоохоронні заходи мають багатоцільовий комплексний характер, то розраховують сукупний економічний ефект (Лес) від їх здійснення. Він включає величину відвернених економічних збитків (Зав), вартість додаткової продукції (Пд.) від поліпшення результатів діяльності сільськогосподарських підприємств та економію виробничих витрат (Все). Отже, загальний (сукупний) економічний ефект комплексних природоохоронних заходів визначається за формулою

Лес = 3в+Пд+Ве.

Здійснення природоохоронних заходів завжди вимагає певних затрат праці і коштів безпосередньо в сільському господарстві або в інших галузях АПК. Питомі витрати сільськогосподарського виробництва в базовому і новому варіантах формуються залежно від динаміки продуктивності праці, витрат засобів виробництва, особливо пального і мастильних матеріалів, та рівня цін на них. Окремі заходи з охорони і відтворення природних ресурсів сприяють зниженню експлуатаційних витрат у сільськогосподарському виробництві. Так, впровадження ґрунтозахисної безплужної системи землеробства характеризується високою екологічною ефективністю, сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, забезпечує значну економію праці і матеріальних витрат. Тому економічний ефект від впровадження такої системи землеробства включає вартість додатково одержаного врожаю сільськогосподарських культур і економію виробничих витрат на обробіток грунту.

Загальну і порівняльну економічну ефективність екологізації сільськогосподарського виробництва розраховують зіставленням економічного ефекту і експлуатаційних витрат на здійснення природоохоронних заходів, тобто визначають розмір економічного ефекту з розрахунку на 100 грн. виробничих витрат.

Здійснення комплексу природоохоронних заходів у багатьох випадках вимагає не тільки додаткових виробничих (експлуатаційних) витрат, а її певних капітальних вкладень. Тому загальну (абсолютну) економічну ефективність заходів з охорони навколишнього середовища визначають порівнянням сукупного економічного ефекту і приведених витрат, які його зумовили.

При розрахунках і аналізі результатів екологічних витрат необхідно забезпечити порівнянність за видом і складом одержуваної продукції, обсягом природоохоронних заходів, методами визначення натуральних і вартісних показників, рівнем цін при розрахунках вартості додаткової продукції і вираженні виробничих витрат на здійснення природоохоронних заходів.

Перед впровадженням інтенсивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції треба визначити їх економіко-екологічну ефективність. Для характеристики ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва без урахування рівня його екологічного ефекту використовують систему загальноприйнятих показників, що визначають ефективність виробничих витрат і додаткових вкладень.

Щоб оцінити економіко-екологічну ефективність виробництва сільськогосподарської продукції, обчислюють ефективність витрат на відновлення родючості ґрунту, на відновлення еродованого ґрунту, а також ефективність виробництва екологічно чистої продукції.

Економічна ефективність витрат на відновлення родючості грунту визначається з відношення прибутку, одержаного додатково з гектара в результаті відновлення екологічно порушених елементів родючості грунту, до витрат, необхідних для здійснення цих заходів з розрахунку на гектар земельної площі. Якщо в процесі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва додаткові витрати не забезпечили відновлення родючості грунту, то це свідчить, що виробництво залишається екологічно небезпечним відносно порушених елементів родючості.

Економічна ефективність витрат на відновлення еродованого грунту визначається зіставленням вартості продукції, втраченої з одного гектара земельної площі, до витрат, необхідних для відновлення родючості грунту.

Економічна ефективність виробництва екологічно чистої продукції характеризується розміром додаткового прибутку з розрахунку на 1 ц продукції та на 100 грн. додаткових витрат, а також рівнем її рентабельності. Ці показники обчислюють за умови диференціації ціни реалізації на сільськогосподарську продукцію залежно від рівня її екологічної чистоти. Зниження рівня забрудненості продукції шкідливими речовинами повинно стимулюватися підвищенням ціни реалізації і ефективності виробництва.

Народногосподарська ефективність екологізації навколишнього природного середовища визначається різницею між збитками, яким вдалося запобігти в результаті проведення природоохоронних заходів, і витратами, які необхідно здійснити для нього. Найважливішими втратами для суспільства є зниження приросту національного доходу і збитки, пов'язані з погіршенням здоров'я населення і навколишнього середовища. Слід зазначити, що збитки від забруднення навколишнього середовища в США щорічно становлять близько 40 млрд доларів. У нашій країні розмір таких втрат поки що не обчислюють.

Перехід до екологічно чистого виробництва сільськогосподарської продукції в умовах його інтенсифікації здійснюється на основі впровадження екологічно чистих технологій в усіх галузях сільського господарства. Це вимагає значних додаткових витрат природоохоронного характеру, які в більшості випадків не пов'язані з одержанням певної продукції. Сьогодні природоохоронні витрати (капіталовкладення і експлуатаційні витрати) знижують загальний рівень економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим проведення природоохоронних заходів в умовах госпрозрахункового підприємства може бути економічно неефективним, хоча в кінцевому підсумку вони дають позитивні результати і мають велике екологічне й соціальне значення[66,73].

У сучасних умовах господарювання екологізація сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі таких основних заходів, як впровадження і вдосконалення ґрунтозахисної безплужної системи обробітку грунту, ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства, а на тваринницьких комплексах -- заміною гідрозмиву сухим способом прибирання гною, що зумовлює створення інфраструктури об'єктів для зберігання і підготовки органічних добрив до використання.

Ґрунтозахисна безплужна система обробітку грунту забезпечує не тільки збереження, а й розширене відтворення родючості грунту і широко застосовується в усіх південних областях України.

Значна частина орних земель країни має складний рельєф. У таких умовах вирощування просапних культур, особливо на схилах крутизною понад 3°, призводить до інтенсивного руйнування і деградації грунту, забруднення водних джерел мінеральними добривами і пестицидами. Високий природоохоронний ефект має впровадження у виробництво ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства, розробленої в Інституті землеробства УААН. Використання цієї системи землеробства сприяє значному поліпшенню екологічною стану на території землекористування господарства, підвищенню вмісту гумусу в грунті, в результаті чого врожайність сільськогосподарських культур збільшується на 15--20 %.

У процесі виробництва тваринницької продукції одержують не тільки м'ясо, молоко, а й органічні відходи життєдіяльності тварин у вигляді рідких стоків. При звичайних технологіях у тваринництві прибирання гною здійснюють сухим способом і потім використовують його як органічне добриво.

На тваринницьких комплексах при індустріальних технологіях використовується гідрозмив, що призводить до нагромадження рідких стоків. При скиданні їх безпосередньо у природне середовище досягається тільки односторонній економічний ефект підприємства в межах поточних виробничих витрат, проте це призводить до значного забруднення підземних вод фільтраційними стоками комплексів і до загострення екологічної ситуації на великих територіях.

Важливим напрямом екологізації виробництва тваринницької продукції є заміна гідрозмиву сухим прибиранням гною, що вимагає створення відповідних споруд для зберігання органічних добрив. Будівництво і експлуатація гноєсховищ пов'язані з додатковими витратами, проте забезпечуються високий рівень екологізації виробництва і значний економічний ефект у результаті збільшення кількості органічних добрив і підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основою високої економіко-екологічної ефективності виробництва є те, що органічні добрива - надзвичайно цінний фактор відновлення і підвищення родючості грунту[67,241].

Відповідно до законів розвитку природи екологізація виробництва тваринницької продукції навіть при зниженні її економічної ефективності є економічно вигідною для суспільства. Негативні наслідки забруднення грунту стоками тваринницьких комплексів виявляються протягом тривалого періоду і навіть за умови їх повного очищення і запобігання будь-якому забрудненню навколишнього природного середовища ще довго впливають на здоров'я людей.

У процесі функціонування великих тваринницьких комплексів щорічно створюються великі обсяги стоків 9близько 1,3 млрд м3), лише 25 % яких використовуються для зрошення сільськогосподарських культур. Це свідчить про необхідність екологізації виробництва продукції тваринництва і запобігання значним втратами природних ресурсів, раціональне використання яких є однією з важливих умов підвищення економічної і екологічної ефективності сільського господарства.

Ефективним є обсяг випуску продукції, за якого гранична суспільна вигода (зменшення витрат на відновлення порушених природних ресурсів, скорочення захворюваності і смертності населення) дорівнює граничним витратам виробництва. Таким чином, сільськогосподарське виробництво ефективне, якщо ціна на продукцію перевищує суму середніх витрат на виробництво і охорону навколишнього середовища.

1.3 Фактори підвищення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Вирішення цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою і всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство повинне розвиватися переважно на основі інтенсифікації-- головного джерела підвищення його економічної ефективності.

У зв'язку з цим основним напрямом піднесення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є послідовна його інтенсифікація шляхом розширення площ меліорованих земель, хімізації рослинництва і тваринництва, впровадження високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, застосування інтенсивних та індустріальних технологій.

Напрями підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, включають комплекс таких заходів: поліпшення використання землі і підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; поглиблення його спеціалізації і концентрації на основі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальпих методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; впровадження госпрозрахунку, широке використання прогресивних форм організації виробництва й оплати праці, колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як нової прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання та створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Такі завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з широким використанням досягнень, науки, передової практики і високої якості праці. В результаті цього передові господарства України одержують озимої пшениці по 55--60 ц/га, зерна кукурудзи -- 70--80, а на зрошуваних землях-- 100--120, цукрових буряків -- 550--600, зеленої маси кукурудзи -- 400--450, сіна багаторічних трав -- 50-- 60 ц/га.

Збільшення врожайності сільськогосподарських культур -- один з найважливіших напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства. Однак впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу має не тільки позитивні результати, а й можливі негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства за відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Водночас передовий досвід сучасного вітчизняного землеробства і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має у своєму розпорядженні ефективні засоби надійного захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності сільського господарства є впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми насамперед сприяє підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві -- основного якісного фактора його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, який включає удосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці -- знарядь і предметів праці та робочої сили. В результаті підвищення технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, а також поліпшення організації виробництва затрати живої прані на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Проте зростання продуктивності праці (отже, й ефективності виробництва) на 70--75 % залежить від технічного прогресу, а решта (25--30 %) припадає на організаційні фактори.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції. У спеціалізованих господарствах, міжгосподарських підприємствах і агропромислових об'єднаннях урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби вищі порівняно з неспеціалізованими на 35--40 %. продуктивність праці --в 4--5 разів, а собівартість продукції зменшується на 25--30 %.

Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із збільшенням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності при деякому зниженні фондовіддачі. Тому важливо забезпечити раціональне використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень та їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах значно впливає склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, питома вага технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів -- один з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і піднесення його ефективності.

У системі заходів по підвищенню економічної ефективності сільськогосподарського виробництва важливе місце займає поліпшення якості продукції. Воно має велике економічне і соціальне значення і рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення вищих кінцевих результатів нерозривно пов'язане з проблемою якості, вирішення якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогоподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. Це дозволяє забезпечити поліпшення якості та збереження виробленої продукції і на 20--30 % підвищити рівень її споживання. У зв'язку з цим поліпшення якості продукції сільського господарства сприяє повнішому задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Важливим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим необхідно всі господарства і їх виробничі підрозділи перевести на принципи госпрозрахунку, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці можуть створити необхідні умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Тому важливим напрямом підвищення його ефективності є поєднання різноманітних форм власності та видів господарювання, широке використання підрядних, особливо орендних, форм організації праці. Впровадження принципів орендного підряду створює такі умови, які повертають селянинові становище господаря на землі, зацікавленого в ефективному її використанні. Орендний підряд, як форма госпрозрахунку, повністю розкриває потенціал колективних і державних підприємств, які досягають значно кращих результатів при менших затратах праці і коштів на одиницю продукції.

Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями АПК. Це насамперед передбачає створення взаємопов'язаної системи цін на продукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки па високі кінцеві результати і створювала умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на принципах госпрозрахунку і самофінансування. При цьому докорінне перетворення економічних відносин в аграрному секторі повинне узгоджуватися з комплексом заходів по застосуванню досягнень науково-технічного прогресу, соціальній перебудові села, поліпшенню умов праці та побуту сільських трудівників.

Невирішеними частинами проблеми раціонального землекористування залишаються наступні питання:

про рівень сільськогосподарського виробництва з урахуванням потреб в природних ресурсах;

шляхи підвищення культури обробітку ґрунту;

достатнє фінансування охорони та раціонального використання земель.

Основним завданням сьогодення:

дослідження питання потреби в земельних ресурсах для сталого сільськогосподарського виробництва та задоволення потреб суспільства в продуктах харчування;

дослідження проблеми відтворення родючості ґрунтів та їх надійного захисту;

деякі напрямки удосконалення економічного механізму природокористування та інвестування природоохоронної діяльності.

В аграрному секторі принциповим є питання про рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо передбачити, що це виробництво достатнє, а дефіцит продовольства зумовлений відсталістю інфраструктури і перероблюючої промисловості (втрати продукції як сировини при переробці), то концепція механізму природокористування буде одна: обмеження на введення нових земель в обіг шляхом високої ціни на землю, великих податків на додаткове освоєння земель, значні штрафи за нераціональне використання землі, стимулювання виводу деградованих угідь на консервування, економічні та адміністративні обмеження на застосування антиекологічних засобів виробництва (пестициди, важка сільськогосподарська техніка). Іншими словами, мова ведеться про стабілізацію і скорочення природного базису сільського господарства, покращення його охорони, але, з іншого боку, це передбачає створення сприятливого ринкового клімату для розвитку об'єктів інфраструктури і перероблюючої промисловості. Водночас загострилася проблема визначення потреб економіки в природних ресурсах. На думку одніх фахівців, природних ресурсів необхідно використовувати ще більше, тому їх не вистачає навіть для стабілізації екологічного зростання в умовах несталого розвитку. Інші доводять, що економіка країни і без того занадто використовує природні ресурси. Зараз немає ні наукового обґрунтування, ні суворого критерію - скільки треба брати у природи. Зарубіжний та вітчизняний досвіди говорять про відсутність жорсткого зв'язку між зростанням споживання природних ресурсів та економічними результатами.

Стереотипи минулого щодо масштабів залучення земельних ресурсів до сільськогосподарського обігу не подолані ще й сьогодні. Як зазначалося вище, скорочення обсягів валової продукції на протязі десятиріччя не спричинило скорочення площі ріллі. Слід відмітити, що з точки зору екологобезпечного землекористування та обґрунтованої потреби в окремих видах сільськогосподарської продукції, не може бути виправданим збільшення вирощування просапних культур, які стали нині „комерційними”, „валютними”, особливо соняшнику, з порушенням вимог сівозмін, раціональної спеціалізації. За інформацією Міністерства аграрної політики, в 2000 р. площа посіву соняшника перевищила раціонально обґрунтовані розміри [22].

В Україні для забезпечення кормової бази тваринництва використовується майже 2/3 посівної площі сільськогосподарських угідь. Водночас продукти тваринництва становлять лише 21% у структурі харчового раціону населення [22]. Крім того, загострилися екологічні проблеми ведення тваринництва в особистих підсобних господарства: зростаюче поголів'я худоби (тут утримується третина великої рогатої худоби, половина корів, більше половини свиней та кіз від загальної кількості) концентрується на невеликій території з порушенням санітарно-гігієнічних вимог побуту в селянській садибі, населеному пункті. В 1999 р. в особистих господарствах населення вироблено 68,5% загального обсягу продукції тваринництва [33].

Прагнення зберігати, стабілізувати масштаби активного землеобробітку не може бути виправданим ні з екологічних, ні з економічних позицій. По-перше, наявні орні землі використовуються неефективно через безгосподарність, низьку агрокультуру, відсутність необхідних ресурсів, особливо палива, щороку частина засіяних площ залишається незібраною. По-друге, залучення до обробітку потенційно економічно неефективних площ посилює виснаження і деградацію ґрунтів. Нині в активному господарському обороті знаходиться 16,5 млн. га дефляційно небезпечної ріллі, або половина її загальної площі, у тому числі 7,2 млн. га - сильно дефляційно небезпечної землі [66]. Поступове виведення цих земель з активного обробітку надасть можливість відновити порушене екологічно припустиме співвідношення площ ріллі і природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що забезпечить стійкість агроландшафту, сприятиме відтворенню родючості ґрунтів.

Реформування потребує державна система екологічних податків, яка спрацьовує нині з негативним результатом. Вона виконує функцію „батога”, і аж ніяк не стимулює зацікавленість природокористувачів у дотриманні екологічних норм і зниженні техногенних навантажень на довкілля.

Принципом удосконалення економічного механізму природокористування України має стати перехід від суто платного природокористування до системного стимулювання екологобезпечного використання, відтворення й охорони природних ресурсів, застосування у виробничій діяльності принципів сталого розвитку. Для цього необхідно запровадити регулятори стимулюючо-компенсаційного характеру:екологічні субсидії, пільги, пільгові позики тощо.

Аграрна сфера й АПК в цілому залишаються технологічно відсталими, природомісткими, а отже, екологобезпечнипми. Це потребує розробки відповідної національної і галузевої стратегій та принципово нових напрямів розв'язання проблеми відтворення родючості ґрунтів та надійного захисту їх від руйнування і на цій основі підвищення продуктивності кожного гектара землі.

Недосконалість існуючих економрегуляторів природокористування разом з нерозвиненою системою бухгалтерського обліку та статистичної звітності щодо природоохоронної діяльності сковує природозберігаючу діяльність господарюючих суб'єктів, обмежує впровадження інноваційних екологоорієнтованих технологій.

Відповідний економічний механізм екологічного виробництва може бути розроблений і реалізований тільки після розробки концепції сталого розвитку агропромислового комплексу і всієї економіки України в цілому. Не можна формувати даний механізм сам по собі, окремо від основних економічних процесів в країні.

В новому Земельному кодексі України, введеному в дію з 1 січня 2002, регламентовано напрями , етапи, механізми і інші складові проведення земельної реформи. Також запроваджені правові норми стосовно земельного сервітуту і землекористування, повніше сформульовані основні завдання землеустрою, охорони земель, усунуто неузгодженість з положеннями Конституції України стосовно власності на землю. Цей новий закон дає можливість переглянути ставлення суб'єктів господарювання до землі як до територіального чинника, бази для виробництва. Але для повної реалізації положень Земельного кодексу слід прийняти низку законів, інших нормативних актів, які передбачені основними напрямами земельної реформи в Україні на 2001-2005 р.р., виконати заходи, схвалені Указом Президента України і затверджені постановою Кабінету Міністрів України. Серед них - проекти законів „Про оцінку земель”, „Про охорону землі”, „Про ринок землі” та ін. .

Для подальшого дослідження проблеми економіки землекористування можна виділити наступні перспективні напрямки:

1)розробка чіткого науково-обгрунтованого критерію потреби сільськогосподарського виробництва в земельних ресурсах;

2)розробка шляхів реформування традиційних екологічних платежів, у тому числі, за використання землі;

3)розробка системи стимулювання раціонального використання природних ресурсів, запровадження регуляторів стимулюючо-компенсаційного характеру.

2. Умови та результати виробництва продукції рослинництва в господарстві

2.1 Коротка характеристика природно-економічних умов господарювання

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Велетень" знаходиться в місті Глухів Сумської області. Центральна садиба господарства розташована за адресою м. Глухів, вулиця Матросова, 16. Сільськогосподарські угіддя ТОВ "Велетень" розташовані на території Глухівської міської ради та Привільнянської сільської ради. На них розташовані села Сліпород, Привілля, Хотминівка, Годунівка із загальною чисельністю жителів 1240 осіб. Відстань до обласного центру - 146 км, до залізничної станції - 8км. На відстані 5 км проходить автомобільна траса міжнародного значення Київ-Москва.

ТОВ "Велетень" було засноване 21 січня 2000 року шляхом реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна. Підприємство засноване на колективній власності учасників, і є господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Діє господарство на основі Статуту та чинного законодавства і, зокрема, Закону України "Про господарські товариства". Воно має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких встановлено в установчому договорі і кожен його учасник несе відповідальність лише у межах своєї частки в статутному фонді. Вищим органом управління є загальні збори учасників, до виключної компетенції яких належить: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання, внесення змін до Статуту, зміна розміру його статутного капіталу, створення та відкликання виконавчого органу товариства, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контролюючих органів, затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутків та збитків товариства, вирішення питання про придбання товариством частки учасника, виключення учасника із товариства, прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюється Статутом. Вищим виконавчим органом ТОВ є директор(на даний момент Вайло Надія Олексіївна), порядок ухвалення рішень яким і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюється Статутом. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання їх рішень.

Контроль за діяльністю директора ТОВ здійснюється ревізійною комісією, утвореною загальними зборами учасників товариства з їх числа в кількості з осіб. Перевірка діяльності директора товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах і балансах.

Основними напрямками діяльності підприємства є виробництво, переробка, зберігання сільськогосподарської продукції, надання різноманітних послуг. ТОВ "Велетень" спеціалізується на вирощуванні зернових та цукрових буряків, м'ясо-молочному скотарстві. В господарстві розвинута переробна підгалузь: олійниця (виробництво нерафінованої соняшникової олії), крупорушка (виробництво гречаної крупи), млин (виробництво продовольчого борошна і комбікормів), пилорама (розпиловка лісу, виготовлення меблевих гарнітурів).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велетень" розміщується в перехідній зоні українського Полісся. Ландшафт місцевості - типова рівнина, пересічена оврагами і балками зі значною кількістю "блюдець". Водорозділи спускаються до балок схилами 3-5 градусів, що обумовило наявність слабко- і середньозмитих ґрунтів. Клімат помірно теплий, добре зволожений, характеризується такими показниками: сума активних температур вище 10 градусів 2300-2500, кількість опадів, що випадають за цей час 310-320 мм і гідротермічний коефіцієнт 1,2-1,3. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом складає 110-115 днів, тривалість періодів з середньодобовою температурою повітря вище 0 градусів - 230-235 днів, з температурою вище 5 градусів - 190 днів, з температурою вище 10 градусів - 145 днів, вище 15 градусів - 100-110 днів.

Середньорічна температура повітря +5,9градусів. Річна амплітуда коливання температур повітря складає 74 градуси. Середня тривалість безморозного періоду складає 155 днів, найбільша 189 днів, найменша 128 днів. В окремі роки вона може значно коливатися. Початок весняних польових робіт і сівба ярих культур визначається моментом сходу снігу і настанням зрілості ґрунту. Розвиток цих процесів весною відбувається в період від стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0 градусів (25 березня) до переходу її через +5 градусів (12 квітня).

Основним джерелом вологи для ґрунту є переважно опади, яких за теплий період року з квітня по листопад випадає 76% від їх річної кількості, 24% припадає на період листопад-березень. Середньорічна кількість опалів складає 547 мм. Більше всього в середньому опадів в липні(74 мм), менше всього у лютому(27 мм). Ґрунтовий покрив ріллі ТОВ "Велетень" представлений в основному сірим опідзоленим суглинистим ґрунтом і опідзоленим суглинистим чорноземом. Якісна оцінка ґрунту ріллі(бонітет ґрунту) - 57 балів.

Таблиця 2.1 Об'єм та структура продукції господарства

Аналізуючи вищенаведені дані можна побачити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції ТОВ "Велетень" займають вирощування зернових та зернобобових, цукрового буряку, виробництво молока і м'яса великої рогатої худоби - 34,8; 28,3; 20.8;12,9% відповідно. Виходячи з цього можна зробити висновок, що господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур в комплексі з буряківництвом та м'ясо-молочному скотарстві.

Оскільки основний вид продукції виробництво зернових займає в загальній структурі товарної продукції 34,8%, то господарство має середній рівень спеціалізації. Продукція промислових і переробних підприємств в загальній структурі реалізованої продукції складає в середньому 5,6%, найбільшу питому вагу вона мала в 2001 році - 22,0%, а найменшу в 2003 році - 1,2%.

Вартість реалізованого обсягу продукції зернових і зернобобових в 2005 р. в порівнянні з 2001 р. збільшилась на 1320,8 тис. грн., що викликано як збільшення обсягів виробництва, так і підвищенням закупівельних цін на даний вид сільськогосподарської продукції. Її ж питома вага в загальній структурі реалізації з кожним роком збільшується, що свідчить про поглиблення спеціалізації підприємства(зокрема в 2005 р. в порівнянні з 2001 р. на 1,5%)

В ТОВ "Велетень" існує раціональне співвідношення основних та допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва(вирощування соняшнику, інших культур). У випадку, коли на основну продукцію господарства складається несприятлива ринкова кон'юнктура, воно за допомогою допоміжних галузей здатне в певній мірі компенсувати свої затрати і пережити без великих втрат цей період.

Отож, можна зробити висновок, що спеціалізація ТОВ "Велетень" є найбільш оптимальною на даному етапі його існування і такою, що якнайкраще відповідає вимогам, які диктуються ринком сільськогосподарської продукції. Вона також відповідає тим природнокліматичним умовам, в яких підприємство здійснює свою господарську діяльність і які є найбільш сприятливі для вирощування саме зернових культур та цукрового буряку.

З таблиці 2.2 видно, що загальна площа сільськогосподарських угідь ТОВ "Велетень" в 2005 році в порівнянні з 2001 роком зменшилась на 85,9 га. Таке зменшення викликане тим, що деякі працівники господарства забрали свої земельні паї з метою створення фермерського господарства, а також окремі землі були видані під збільшення присадибних ділянок окремих працівників підприємства.