Особливості профорієнтаційної діяльності шкільного психолога із старшокласниками

Размещено на http://www.allbest.ru/

41

Особливості профорієнтаційної діяльності шкільного психолога із старшокласниками

ЗМІСТ

психолог профорієнтаційна робота старшокласник

ВСТУП

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ІЗ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

1.1 Психологічні особливості юнацького віку

1.2 Особливості психофізіологічних особливостей та вибір професії

1.3 Фактори професійного самовизначення в юнацькому віці

1.4 Особливості профорієнтаційної роботи шкільного психолога

РОЗДІЛ ІІ ЕМПІРИЧНЕ ЛОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

2.1 Організація та методика проведення емпіричного дослідження

2.2 Проведення дослідження та аналіз результатів

РОЗДІЛ ІІІ СИСТЕМА ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

3.1 Програма семінару-тренінгу Самопрезентація особистісних і професійних якостей

3.2 Практичні рекомендації щодо професійного відбору на основі інтересів і здібностей

Розділ IV ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВОК

СПСИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У нашій країні, як і за рубежем, ситуація вибору професії після закінчення школи традиційно розглядається в контексті психології праці і професійного навчання. Це перший у житті більшості людей нормативний, тобто обов'язковий, змушений вибір, від якого не можна піти (хоча можна відкласти - цю функцію виконують деякі варіанти продовження навчання в технікумі або вузі, обрані частиною випускників за критерієм приступності).

Як би то не було, у нашому суспільстві саме цей момент життя є переломним для соціальної позиції, оскільки вважається, що різниця між студентом і працюючим менше, ніж між студентом і школярем, хоча спосіб життя в останньому випадку міняється менше.

Людині необхідно, завершуючи визначений етап свого життя, визначити подальший шлях, причому відповідальність за вибір лягає на його власні плечі. Лише деяким школярам, у силу екстремальних сімейних обставин, приходиться раніш зіштовхуватися із ситуацією настільки ж значимого екзистенціального вибору; більшість же звичайна виявляються не готові як до самого вибору, так і до прийняття відповідальності за нього.

Тому допомога шкільного психолога на даному етапі життя є дуже важливою.

Професійне самовизначення - це подія, що змінює життя і впливає аж ніяк не тільки на професійну складову. Вона істотно впливає і на брачно-сімейні перспективи, і на матеріальний добробут, і на психологічну гармонію, самооцінку і взаємини із самим собою, і на місце проживання, поїздки і переїзди, і на багато чого іншого - важко назвати хоч один аспект способу життя, на який не впливав би, причому істотно, вибір професії, зроблений після закінчення школи.

Сучасному суспільству потрібен професіонал, який знає свою справу, може самостійно приймати рішення та відповідати за них, за себе, за інших, за країну. Важливим фактором, який визначає сьогодні формування професійного самовизначення, є комерціалізація відносин у суспільстві. По суті відбувається заміна професіональної кар'єри на комерційну. А це не дає можливості людині відбутися у професійному сенсі. І це викликає тривогу.

Перехідний стан економіки зумовив відхилення у системі професіональних цінностей: сучасна людина (особливо молода) з її особистісними особливостями, яка вступає у ринкові відносини, прагне добитися матеріального благополуччя найкоротшим шляхом. Необхідність виживання змушує зрадити своє покликання та обрати таку професію, оволодіння якою принесе більші матеріальні можливості.

Тобто існує сильна мотивація оволодіння “прибутковою” професією, але як часто у молодої людини немає необхідних для цього особистісних якостей. Спостерігається також протиріччя між мотивацією вибору професії та можливістю оволодіти нею (елементарний брак коштів на навчання). Тому досить актуальним на сьогодні є дослідження професійних інтересів старшокласників і допомога в обрання ними майбутньої професії виходячи з їх інтересів і здібностей.

Об'єкт дослідження - зміст роботи шкільного психолога з учнями старших класів.

Предмет дослідження - сфера професійних інтересів, професійне самовизначення старшокласників та допомога шкільного психолога в виборі професії.

Мета дослідження - розглянути особистість старшокласника крізь призму його професійних інтересів, вплив їх на самовизначення, провести емпіричне дослідження.

Для досягнення мети нашого дослідження ми поставили такі завдання:

Теоретично дослідити особистісне самовизначення в юнацькому віці, особистість старшокласника, сферу його професійних інтересів та професійне самовизначення.

Емпірично дослідити сферу професійних інтересів старшокласника та професійне самовизначення.

Надати практичні рекомендації щодо професійного відбору на основі інтересів і здібностей.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ІЗ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

1.1 Психологічні особливості юнацького віку

Тривалість юнацького періоду життя людини по-різному визначається в психологічній літературі. Деякі; в зарубіжній психологи називають період розвитку людини від 12 до 21--25 років життя «віком дозрівання», виділяючи в ньому дві або три фази. Вік від 14 до 17 років життя вони називають пубертат-ною фазою, виділяючи цим провідну роль біологічного дозрівання індивіда в його психічному розвитку взагалі і на даному етапі зокрема. 6 й психологи, які розглядають юнацький період в житті індивіда як вищий етап його соціалізації, виводячи його характерні психологічні особливості із зовнішніх соціальних факторів.

За віковою періодизацією, прийнятою в психоло-гії, період життя від 15 до 17--18 років називається старшим шкільним віком, або ранньою юністю. При визначенні його бе-руться до уваги не тільки ознаки фізичного дозрівання, а й особливості психічного розвитку, характерні риси провідної діяль-ності, якою є навчання в старших класах середньої загальноосвіт-ньої школи або в професійно-технічних навчальних закладах. Не применшуючи значення біологічного дозрівання, пси-хологи підкреслюють провідну роль соціальної детермінації діяльності індивіда на цьому етапі його життя, в ході якої відбувається дальше становлення його як свідомої суспільної істоти, як особи-стості.

Рання юність -- це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини,, до вибору спеціальності, до безпосереднього оволодіння нею, до виконання відповідальних соціальних функцій. За цей час підростаюча особистість поступово досягає такого ступеня фізичної, психічної і соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо й самостійно їх виконувати, стати повноправним громадянином суспільства.

Фізичний розвиток старшокласників харак-теризується дальшими анатомічними й фізіологічними змінами, які відбуваються в тісному взаємозв'язку. В цей період закінчується модифікація організму, яка розпочалася у підлітковому віці у зв'язку із статевим його дозріванням. Юність є завершальним етапом у фізичному розвитку людського індивіда. У зовнішньому його вигляді зникає властива підліткам диспропорція тіла й кінці-вок, незграбність рухів, довгов'язість. Розвивається далі моторика, досконалішою стає координація рухів, їх спритність та вправність. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специфічно індивідуального характеру [5, с.94].

Фізичний розвиток полягає насамперед у дальшому збільшенні зросту, ваги тіла й окружності грудної клітки.

Акселерація фізичного розвитку помітна і в ранній юності. Вона виявляється в скороченні строків статевого дозрівання і закін-чення зростання. За даними спеціальних обстежень, статеве дозрі-вання юнаків і дівчат старшого шкільного віку порівняно з попе-редніми їх поколіннями закінчується на 2--3 роки раніше. Дівчата в статевому відношенні дозрівають у 14--15 років, більшість хлоп-ців--у 16--17 років. Показники їх фізичного розвитку стали зараз вищими за ті, якими вони були 10--15 років тому.

У період від 15 до 17 років в основному закінчується окосте-ніння скелета, удосконалюється м'язова система. Відбувається наростання маси м'язової тканини, розширюються її функціональ-ні можливості й паралельно з цим збільшується м'язова сила. Значний приріст м'язової сили відмічається у хлопців в 15--16 ро-ків. Різниця у м'язовій силі між хлопцями і дівчатами у п'ятна-дцятирічному віці становить 8--10 кг, у 17--18 років -- 15--20 кг на користь хлопців. У зв'язку із збільшенням м'язової сили під-вищується фізична витривалість і працездатність організму, мож-ливість виконувати тривалі інтенсивні навантаження. Відбува-ється подальше удосконалення координації рухів (переважно за рахунок тренування) [7, с.47].

Протягом раннього юнацького віку вдосконалюється функціо-нування серцево-судинної системи, нервова регуляція її діяльності. Стабілізується кров'яний тиск, у зв'язку з цим серцево-судинна система стає витривалішою до навантажень. Збільшується жит-тєва ємність легенів, особливо у хлопців, витриваліше функціо-нує дихальний апарат. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До кінця старшого віку функціональне удосконалення нервової системи досягає такого ступеня, повністю розвивається кора великих півкуль. Встановлюється стійка рівновага в функціонуванні ендокринної системи. Співвідношення активності залоз внутрішньої секреції стає таким, як у дорослої людини. Поступово зникає характерна для підлітків підвищена збудливість і неврівноваженість.

Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біологічного розвитку організму, більш ритмічною, порівняно з підлітковим віком, його життєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості. У ці роки життя відмічається, як правило, зменшення захворювань, і вони легше переборюються. Помітно зростає фізична активність учнівської молоді, що виявляється у високих спортивних досягненнях (у плаванні, гімнастиці, тенісі, фігурному катанні тощо) і більш серйозній участі в праці дорослих.

Фізичний розвиток юнаків і дівчат значною мірою залежить, від умов, в яких він відбувається. Бувають випадки уповільнення й прискорення фізичного розвитку. До затримок у ньому іноді спричиняють перенесені захворювання, внаслідок яких той чи інший старшокласник за своїм фізичним розвитком помітно відстає від ровесників, що не обходиться іноді без переживань. Бувають випадки дуже прискореного фізичного дозрівання, носії якого зовні виглядають значно старшими, ніж їх однокласники, що теж позначається на їх самопочутті і взаємовідносинах у колективі. Ускладнення в ці взаємовідносини можуть вноситись і фактором статевого дозрівання.

В цілому ж ранній юнацький вік в біологічному відношен є благополучним. Зростання фізичних сил юнаків і дівчат викликає в них піднесення, напруження, активність, поривання до дій, що сприяє успішному виконанню тих завдань, які ставить перед ними суспільство.

Соціальні фактори психічного розвитку. Провідну роль у психічному розвитку старшокласників відіграють соціальні фактори. Вони визначають сутність тих змін, завдяки яким старшокласник,-- наближаються до статусу дорослої людини. Ці зміни відбуваються під впливом суспільства, яке їх тією чи іншою мірою проектує передбачає, готуючи нове покоління своїх членів. Вплив суспільства на становлення їх якостей здійснюється не безпосередньо, а через активність юнаків і дівчат, через різні види їх діяльності, в якій поєднується суспільне й індивідуальне. Такими видами дальше загальноосвітнє й спеціальне, професійне навчання, виробнича праця, громадська діяльність, спілкування тощо. Суспільство наше ставить до юнаків і дівчат зростаючі вимоги, враховуючи зростання їх сил, але ці вимоги стають факторами їх розвитку, оскільки вони ними усвідомлюються, приймаються й активно реалізуються. І істотно змінюється становище учнів цього віку в сім'ї, школі й суспільстві, зазнає зміни і ставлення їх до себе самих. Сама назва «старшокласники» говорить про те, що основним видом діяльності в ранній юності продовжує залишатися їх учіння. Більшість юнаків і дівчат навчається в загальноосвітніх середніх школах, здобуваючи в них закінчену загальну й політехнічну освіту, у професійно-технічних училищах, поєднуючи в них на-буття середньої освіти з оволодінням обраною професією. Тільки у частини юнаків і дівчат, які вчаться у вечірніх (змінних) школах, учіння стає додатковою діяльністю до основного виду їх діяльності, якою є у них виробнича праця. Але так чи інакше молодь вчиться. Вона стає в масі своїй більш освіченою, ніж її батьки [12, с.117].

Поєднана з життям освіта молоді є основним шляхом реалізації її життєвих прагнень, джерелом подальших до-сягнень у її загальному інтелектуальному розвитку, становленні її наукового світогляду, ідейних переконань, моральних і есте-тичних почуттів.

Роль освіти в розвитку молоді особливо зросла в епоху науко-во-технічного прогресу і пов'язаного з ним приско-рення темпів соціального розвитку, зростання ролі науки в житті суспільства, збагачення інформації, яку людина має засвоїти. Вод-ночас науково-технічний прогрес відкриває для сучасної молоді багато позашкільних шляхів її засвоєння. Різні галузі науки, техніки, економіки, міжнародної політики, мистецтва, спорту тощо стають доступними для моло-дих людей.

Величезне значення в розвитку молоді має її включення у ви-робничу працю на фабриках, заводах, підприємствах, господарствах. Виробнича діяль-ність стає для юнаків і дівчат сферою, в якій здійснюються їхні прагнення до справжньої праці, до творчості, оволодіння певною спеціальністю.

Входження у виробничий колектив дорослих сприяє форму-ванню в них трудової дисциплінованості, організованості, відпо-відальності, свідомого й сумлінного ставлення до трудових обо-в'язків. Разом з тим воно знаменує собою і зміну положення молоді в системі суспільних відносин. Розширення цієї системи для мо-лодої людини пов'язане і з розвитком її громадської активності, що є важливим показником соціального її дозрівання. Виявом його є усвідомлене ставлення до Батьківщини, до праці, до громад-ських обов'язків, до людей, а також ставлення до самого себе і до свого місця в розв'язанні завдань, які стоять перед ними.

Широкі можливості реалізації прагнення молоді до громад-ської активності відкриває громадська організація. Беручи участь у її роботі, юнаки й дівчата виконують нові для них соціальні функції, набувають досвіду виконання суспільних завдань, виховують свої соціальні інтереси. Крім того, участь старшокласників у організації надає їм можливість-- відігравати певну роль у суспільстві, зайняти більш визначену суспільну позицію, ніж приналежність до будь-якої неформальної групи молоді.

Вміло організовані, відповідно до специфіки віку, різноманітні форми суспільно корисної діяльності молоді в молодіжних організаціях стають джерелом не тільки задоволенні її потреби у громадській активності, в самостійності, а й далі розвивають такі суспільно цінні мотиви її поведінки.

Сучасна молодь зростає в умовах нових суспільни відносин, створених старшими поколіннями.

Психологи звертають увагу на наявність певних змін у став-ленні старших учнів до дорослих людей, особливо до батьків і вчи-телів. «Криза довір'я» до батьків, яка виникає в підлітків у зв'язку з їх прагненням до самостійності, емансипації від контролю до-рослих, досягає своєї граничності між 15 і 16 роками, потім по-ступово слабне. У період між 16 і 18 роками настає поворот у стосунках як з батьками, так і з іншими дорослими, але при цілковитій зміні характеру цих стосунків. На перше місце вису-вається принцип рівноправності. До дорослих людей юнаки і дів-чата ставляться скоріше як до старших товаришів, їх ставлення до дорослих дедалі більше починає залежати від того, наскільки, на думку юнака чи дівчини, останні зважають на їх дорослість і самостійність, правильно оцінюють їх. Молодь 17--18 років краще розуміє мотиви піклувань дорослих, їх турботи. У молодих людей зростають спонукання, прагнення до доброзичливих взає-мостосунків з дорослими. Вони іноді готові вибачати їм помилки і недоліки, виходячи з аналізу причин, що їх викликають [14, с.27-34].

Проте можливість конфліктів з дорослими не виключається протягом усього періоду ранньої юності. Важливо знати, у чому саме молодь вбачає причини своїх конфліктів з дорослими. Дані деяких психолого-педагогічних досліджень свідчать про те, що від-повідальність за виникнення конфліктних ситуацій молодь покла-дає насамперед на дорослих, інколи на дорослих і себе, значно рідше тільки на себе.

До факторів, які спричиняють виникнення конфліктів, на дум-ку шкільної молоді, належать такі якості дорослих, як консерва-тивний спосіб мислення, прихильність до застарілих правил пове-дінки, суворе додержання давніх звичаїв, застарілість етичних пе-реконань, естетичних уподобань, смаків тощо; надмірне обмеження свободи молодих людей, вимагання від них повної слухняності, невідповідні вікові методи виховного впливу на них. У свою чергу серед причин конфліктів, що залежать від них самих, старшокласники називають такі: низька навчальна успішність, порушення правил поведінки, ігнорування слушних розпоряджень батьків, зневажливе ставлення до різного роду їх рекомендація вказівок, доручень, наказів і заборон, деякі риси особистості старшокласників (неслухняність, упертість, егоїзм, лінощі, самовпевненість, самостійність у своїх поглядах тощо).

Серед усіх названих причин конфліктів молодих людей з дорослими перше місце посідає невмілий підхід до них старших, який ігнорує ті зміни, що відбуваються в особистості в період раннього юнацького віку, непереконлива й різка критика смаків юнаків і дівчат, їх прагнень бути «сучасними», «модними», не аргументована заборона сучасної музики, танців і т. п. Авторитарний підхід до них подекуди викликає негативну їх реакцій часом і своєрідний протест проти поведінки дорослих. Він може набирати гострого характеру -- від проявів неввічливості, нестриманості у повсякденних контактах до грубих вчинків. У таки ситуаціях багато важить те, як дорослі поводять себе відносин цих учнів, згладжують вони гострі кути чи, навпаки, провокують і загострюють конфлікти.

У ранній юності хлопці та дівчата вже Інакше розглядаючи дорослих, вони бачать не тільки їх силу і доброчесність, а й слабкість, непослідовність, розбіжність між теорією і практикою і власної поведінки. Внаслідок ще недостатнього життєвого досвіду вони часто з властивою їм прямотою засуджують дорослих, роблять поспішні висновки щодо їх особистості. Створюються психологічні умови для їх віддалення від дорослих.

Фактором формування особистості в період ранньої юності є і спілкування з ровесниками класного колективу та поза їх межами. Особливо важливою є роль класного колективу, в якому проходить значна частина життя шкільної молоді, відбувається учбова діяльність, виникають різноманітні форми суспільних контактів, що регулюються певними правилами, нормами колективного спів життя.

Клас, якщо він є справжнім колективам,-- важливе знаряддя суспільного виховання шкільної молоді. В умовах класного колек-тиву в неї виробляються цінні й бажані в суспіль-стві вміння та навички взаємодіяти і співробітничати в досягненні значущих суспільних цілей. Молоді люди навчаються регулю-вати взаємні стосунки згідно з вимогами моралі. Колектив запобігає формуванню індивідуалістичних рис. Резуль-тативність виховного впливу великою мірою залежить від гро-мадської думки колективу, який підтримує думку вихователів. Емоційна готовність зробити щось хороше для свого колективу е характерною для старшокласників. Заради цього вони готові поступитися особистими інтересами.

Проте трапляються випадки і зовсім протилежного ставлення учня до колективу. До цього спричиняється неадекватна само-оцінка деяких старшокласників. Є учні, яким властиве надмірно розвинуте почуття самолюбства, зарозумілість, прагнення виділи-тись серед однокласників, підкреслити свою зверхність над ними. Вони, як правило, переоцінюють свої можливості й позитивні якості, що утруднює спілкування з ними. Зустрічаються й учні, які недооцінюють свої сили і тому поводять себе надто загальмо-вано, виявляють невпевненість, боязкість, уникають суспільних контактів. Трапляються й такі старшокласники, в яких низька самооцінка маскується бравадою, несподіваними вчинками, різ-ними збоченнями в поведінці. Виховне керівництво повинно вра-ховувати всі ці ситуації, що виникають в процесі формування осо-бистості юнака [11, с.57].

У класах, де не сформувався міцний колектив, спостерігається схильність молодих людей до об'єднання в невеликі групи, які повною мірою замикаються в колі власних справ і інтересів. Вплив групи на особистість залежить від того, який тип соціаль-них взаємовідносин моделюється в ній: стосунки, основані на рів-ності, взаємній повазі і взаємодопомозі чи на авторитарності, своє-рідній внутрігруповій солідарності, на «законі сили». Кожен з цих типів відносин має певні морально-етичні норми, правила поведінка і сприяє їх засвоєнню особистістю. Справжній колектив не виключає наявності в класі неформальних мікрогруп, членів яких зв'язують спільність уподобань, поглядів, інтересів, дружба. Спілкування з товаришами, прагнення бути в групі, яку об'єдну-ють спільні інтереси, правильні моральні настанови і соціально-цінні прагнення, в сильним знаряддям впливу на особистість.

У ранньому юнацькому віці спостерігаються різні види мікрогруп. Це -- передусім групи найближчих приятелів, друзів, това-риські групи, компанії. Порівняно з підлітками, старші учні більше уваги приділяють внутрішнім якостям друзів і інтелекту-альним запитам, світоглядним настановам, моральним потребам тощо. Потреба в друзях особливо актуалізується в цьому періоді, причому у дівчат більшою мірою, ніж у хлопців. Молодь ставить до дружби високі вимоги, але порівняно з підлітками, які надто безкомпромісні в своєму розумінні дружби, їх дружба стає більш «життєвою». Друг чи подруга приймаються з усіма достоїнствами і негативними рисами, перестає також зобов'язувати абсолютна винятковість інших товариських стосунків. Часто близькі приятелі входять у більшу товариську групу.

Товариські групи старших учнів утворюються на основі спіль-ної діяльності, культурних запитів і уподобань. Такі групи відзначаються сталою кількістю осіб, обов'язковим приятелюванням усіх членів групи. На відміну від колективу, такі групи постійно оновлюються завдяки входженню все нових осіб, часи, з інших класних колективів, а інколи й шкіл. Як правило, у них відсутня якась програма діяльності, немає розподілу обов'язків Привабливість її полягає в спільному виконанні різноманітних звичних видів роботи, у задоволенні спільних інтересів, у розвагах.

Близько до товариських груп стоять компанії, тобто невеличкі групи молоді (від 3 до 6 осіб), спаяні тісними товариськими стосунками, основою яких є спільність поглядів, уподобань, інтересів, а також взаємна симпатія і приязнь. У старших класах компанії можуть складатись з одних хлопців чи дівчат, бувають і змішані компанії. Спостерігається тенденція обмеження кількісного складу компанії, якщо ж вона збільшиться, компанія розпадається на кілька менших. Тривалість існування компанії буває дуже різною і залежить від багатьох обставин. Кожна компанія виявляє властиву їй активність, яка залежить від рівня змужнілості інтересів і спрямованості членів компанії. Юнаки і дівчата, що об'єднуються в компанії, намагаються якомога більше часу проводити разом, планують спільні справи, підтримують один одного в поглядах, спілкуються в позашкільний час, разом роблять уроки і відпочивають, намагаються наслідувати один одного в одязі, зачісках, манерах, поведінці взагалі [23, с.97-102].

Об'єднання старших школярів у неформальні групи діє позитивно і негативно на формування якостей їх членів залежно від змісту і характеру їх діяльності, стосунків, які складаються в них. Позитивний вплив полягає в тому, що вони допомагають класному колективу здійснювати свої функції у набуванні його членами досвіду суспільного співжиття. Негативний ефект їх бував там, де виникають конфлікти з дорослими, між класним колективом і групами, розбіжності між вимогами групи, колективу і дорослих (батьків, вчителів). Утворення таких сепаратних груп у межах класного колективу негативно впливає на інших учнів, які не входять ні в які компанії. Вони розбивають монолітність класного колективу, породжуючи конфлікти між його членами. Інколи такі компанії відвертають своїх членів від ширшої суспільної діяльності в колективі, у організації і тим звужують соціальний їх кругозір.

Ці негативні явища можна попередити, вміло і тактовно протиставивши сепаратній діяльності груп активну діяльність, цікаве життя в рамках класного чи шкільного колективи, організації. Адміністративна заборона мікрогруп, нетактовне втручання дорослих у їхні справи, навпаки, підсилює інтерес мо-лоді до таких груп, зміцнює намагання всіляко уникати контролю дорослих.

Особливо небезпечними бувають у цьому плані позашкільні не-формальні групи молоді, які нерідко утворюються за місцем про-живання. Інколи в цих молодіжних компаніях складаються взає-мини, які сприяють виникненню різних аморальних збочень. Громадський вплив на ці молодіжні групи посилюється, якщо мо-лоді надається можливість проводити вільний час не в під'їздах, дворових закутках, а в офіційно визнаних молодіжних клубах та інших закладах.

Важливим аспектом суспільного розвитку старших школярів є формування в них правильного ставлення до іншої статі, хлопців до дівчат, дівчат до хлопців.

Період від 15 до 17 років характеризується виникненням дво-бічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загаль-ним явищем. Його називають іноді періодом утворення пар, пер-ших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного збли-ження. Настає певна стабілізація в стосунках молоді обох статей, ці стосунки стають більш натуральними і врівноваженими, ніш у підлітковому віці. В індивідуальних контактах інтимні пережи-вання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих лю-дей. У групових стосунках зникає поступово антагонізм статей, розширюються контакти, товариська приязнь і дружні відносини між хлопцями і дівчатами. Виникають і усталюються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатії, приязні, флірту, кокетування, залицяння, закоханості). Збільшується зацікавленість танцями, вечоринками, іграми з фліртом, побаченнями і т, п. Дівчата й хлопці навчаються звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони і намагаються пристосуватися до них.

Розвиток інтелектуальної сфери особистості старшокласників тісно пов'язаний з тими прогресивними тенденціями, які виявляються в її емоційному житті. Спостерігається значне збагачення її емоційної сфери. Нові емоції викликаю-ться не тільки конкретними об'єктами, а й дійовими взаємовідно-синами з іншими людьми, новими видами діяльності, їх змістом, перебігом і результатами. Нові .життєві стосунки, нові обов'язки й успіхи в їх виконанні породжують і нові переживання. Усвідом-лення юнаками й дівчатами зростання своїх фізичних та інтелек-туальних досягнень зміцнює їх упевненість у собі, у власних силах і сприяє піднесенню емоційного тонусу. Особливістю емо-ційного самопочуття переважної більшості молоді в цьому віці є життєрадісність, оптимізм.

Інтелектуальна, діяльність старшокласників набуває нового емоційного забарвлення, пов'язаного з їх прагненням до вироблен-ня наукового світогляду. Воно надає характерної для їх мислення І пристрасності. Дослідники відзначають, що мислення старшоклас-ників сповнене пристрасності, завзяття. Вони рідко слухають вчи-і теля байдуже. Вони або зовсім перестають слухати, якщо їм не [ цікаво, або слухають емоційно, пристрасно, напружено (Л. І. Божович). Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди -- все це свідчить про особливий емо-ційний характер пізнавальної діяльності в ранньому юнацькому віці, про те, що немає людського шукання істини без емоцій. Високого розвитку досягають на цьому етапі онтоге-незу людської психіки інтелектуальні почуття, зокрема любов до набування знань, почуття нового, здивування, сумніву, упевнено-сті, невпевненості тощо. Навчання, самостійна пізнавальна і до-слідна творча робота, є джерелом цих почуттів і водночас живиться ними [17, с.34-35].

Усвідомлення й додержання молодими людьми певних норм поведінки, прийнятих у нашому суспільстві, оцінка відповідності або суперечності своїх і чужих дій, намірів і вчинків цим нормам, а також вироблення свого ставлення до суспільних подій і су-спільного життя породжує глибокі, міцні й тривалі моральні емо-ції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття любові до своєї Батьківщини, почуття патріотизму, гуманізму, колективізму, друж-би і товаришування, почуття честі, обов'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком моральної самосвідомості старшокласників, оцінки власних вчинків, своєї діяльності форму-ється таке складне почуття, як совість.

Особливо загострюються в молодих людей почуття, пов'язані з усвідомленням свого «я», власної гідності, в потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, товаришів, спілкування з ними є од-ним з джерел емоційних переживань старшокласників. Більш зрі-лими, ніж у підлітків, стають у ранньому юнацькому віці й почут-тя любові до праці, а також праксичні почуття, які створюють сприятливий грунт для обрання майбутньої професії та оволодін-ня нею. Збагачуються в цей період естетичні почуття підростаючої особистості. Зростає її емоційна вразливість. Порівняно з підлітками в естетичних переживаннях старшокласників більше ліризму, поетичності. Естетичні почуття стимулюють їх спілкування з різними галузями мистецтва. Юнаки і дівчата люблять поезію, роблять перші спроби віршувати, намагаються передавати свої враження думки у поетичній формі.

У зв'язку із зростанням у старшокласників самоконтролю, саморегуляції своєї поведінки - змінюються форми виявлення їх почуттів. Поступово слово та інтонація стають головним способі виявлення почуттів та засобом впливу на почуття інших люд (П. М. Якобсон).

Зміни й новоутворення в почуттях, що випинають на даному етапі життя особистості, є свідченням дальшого духовного її витку. Вони є проявом формування її свідомості й самосвідомості, її інтересів, зокрема інтересу до психічної сторони як свого життя, так і життя інших людей, до своїх власних і чужих пере-живань.

В юнацькі роки відбувається зміцнення стійкого емоційного ставлення до різних сторін життя, до людей. Разом з цим ранній юності властива вища емоційна чутливість, здатність співпережи-вати, розуміти й відгукуватися до переживання іншої людини, особ-ливо ровесника.

В емоційній сфері старшокласників є значні індивідуальні від-мінності.

Спрямованість особистості в ранньому юнацькому віці визначається й її моральною орієнтація в структурі суспільних відносин, відбуваються якісні зміни в розвитку моральної свідомості особистості. По-рівняно з підлітковим віком вона піднімається на вищий ступінь, на ступінь свідомих моральних переконань (Л. І. Божович) [24, с.3-12].

Формування їх відбувається в процесі дальшого набування старшо-класниками суспільного досвіду, практичного оволодіння суспіль-ними нормами поведінки. На відміну від підлітків, поведінка яких має дещо імпульсивний характер, часто спонукається безпосеред-німи враженнями і визначається вказівками й вимогами дорослих, старші учні стають самостійнішими в своїх діях і вчинках, менш залежними від конкретних обставин, їхня поведінка регулюється моральними уявленнями й поняттями, які складаються в них, певною системою моральних принципів і поглядів на суспільне життя й людину.

Саме в старшому шкільному віці формується вміння особисто-сті обирати доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, вихо-дячи з власних моральних настанов і переконань. Можна сказати, що в ранньому юнацькому віці в особистості формується потреба діяти й поводити себе відповідно до своїх моральних принципів і переконань. Звідси виникає й потреба в набуванні моральних знань. Зрозуміло, моральна цінність поведінки залежить при цьому не тільки від наявності моральних поглядів, а й від практичного морального досвіду особистості.

Моральні поняття включаються в світогляд старших школярів. Старшокласники намагаються розкривати зміст найскладніших мо-ральних понять (обов'язку, честі, гордості, принциповості, власної гідності) і роблять це досить успішно, виявляючи своє розу-міння їх у чітких і досить повних формулюваннях. Наприклад, у визначенні поняття гордості вони відмічають її зв'язок з усві-домленням людиною того, що її праця, якою вона пишається, йде на користь Батьківщині, що в ній в радість переживання своїх успіхів у праці та успіхів інших членів колективу, що справжня гордість несумісна із зарозумілістю, пихатістю, зазнайством, че-столюбством, прагненням людини виділити себе на фоні невдач інших. Так само, розкриваючи поняття чесності й інших мораль-них якостей, старшокласники включають їх у певну систему позитивних рис і протиставляють негативним рисам людини, нама-гаються визначити зв'язок кожної якості з іншими якостями ха-рактеру, її роль у загальній моральній характеристиці особистості [18, с.43-46].

Вони не тільки висловлюють свої оцінні судження, а й виявляють емоційне ставлення до тих чи інших якостей, схвалюють позитив-не, засуджують негативне. Це свідчить про те, що моральні понят-тя стають справжнім надбанням їх особистості.

Таким чином, набування знань про моральні якості особистості стає в цьому віці свідомим, цілеспрямованим процесом. Юнаки і дівчата стар-шого шкільного віку розуміють, що моральні якості особистості, наприклад сміливість, наполегливість, рішучість та інші, є дій-овими тоді, коли сама особистість відзначається «високим гар-том». З цим тісно пов'язане свідоме прагнення багатьох старшокласників виробляти в собі потрібні моральні якості й викоріню-вати небажані. Тому особливого значення в ці роки набуває мо-ральна освіта молодих людей, спрямована на оволодіння системою чітких моральних понять. Невизначеність, аморфність або помил-ковість моральних понять веде до неправильної оцінки ними від-повідних якостей людей і негативно позначається на моральному розвитку особистості. Конфлікти вдома, неприємності в школі, відсутність справжніх друзів, невпевненість у своїх можливо-стях, невиразність дальших перспектив, сумнівні знайомства -- усе це може сприяти утворенню в старшокласників негативних моральних рис характеру. В окремих випадках, коли немає пра-вильного ідейного керівництва, у юнаків і дівчат можуть вини-кати чужі нашому суспільству моральні установки, які спрямо-вують їх соціальне негативну поведінку. Бравуючи нею, такі мо-лоді люди висміюють чуйність, ввічливість, скромність та" інші позитивні якості особистості, допускають неетичні вчинки.

Кожний дійовий мотив поведінки -- це майбутня риса характе-ру особистості в її генезисі. Сумлінне виконання окремих доручень, спонукуючись усвідомленими мотивами і закріплюючись у процесі діяльності, веде до утворення таких якостей особистості, як відповідальність за доручену справу, почуття обов'язку.

1.2 Особливості нервової системи особистості та вибір професії

Темперамент - сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які проявляються в динаміці її поведінки й діяльності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю людей, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішні, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, неговіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супроводжуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці людей зумовлена їхнім темпераментом.

Поняття темпераменту вживаються із V століття до нашої ери - відколи відомий грецький вчений - лікар Гіппократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, духовного життя. За Гіппократом, усі тіла - як мікрокосмос, так і макрокосмос - складаються з одних і тих же стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає темперамент.

У перекладі з латинської “темперамент” - належне співвідношення частин, змішування їх. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне спричиняє до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат. - волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален розробив першу типологію темпераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат. - сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр. - флегма) - флегматика, переважання жовчі (гр. - хом) - холерика, переважання чорної жовчі (гр. - мелана хом) - меланхоліка.

Існують різні підходи до типології темпераменту. Наприклад, конституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо пов'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Е. Кречмер (1888-1964) - німецький психолог і психіатр, який 1921 року видав нині вже класичну працю "Будова тіла і характер". Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань.

Е. Кречмер відокремив чотири конституційних типи: лептосоматика (людину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечами, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зросту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розвинутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима і вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, наприклад, занадто великий зріст). Відповідно до цих типів будови тіла, Кречмер розрізняє такі темпераменти: шизотимічний, циклотимічний та іскотемічний. Шизотимік має лептосоматичне чи астенічне тіло. Замкнутий, відлюдкуватий, він схильний до значних коливань емоцій - від роздратування до сухості. Це дуже вперта людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікнічну будову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емоційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить виразні. Гнучкість мислення не висока. Він важко пристосовується до нових ситуацій.

У ХХ ст. англійський психолог Ю. Айзенк відокремив такі типи темпераментів: екстраверт та інтроверт. У загальному розумінні - екстраверсія - це направленість особистості на оточуючих людей та події, інтроверсія - поняття, синонімічне стурбованості, - виявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збудливість, депресивність.

Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, складніше виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить одноманітності, частіше відволікається під час роботи та ін. Типовими проявами в поведінці екстраверта є товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, висока пристосованість до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, схильний до розваг, полюбляє ризикувати, дотепний, не завжди обов'язковий.

В інтроверта переважають такі особливості поведінки. Він часто заглиблений у свої думки, відчуває труднощі, налагоджуючи контакти з людьми та адаптуючись до реальності. Інтроверт здебільшого спокійний, врівноважений, миролюбний, його дії продумані та реальні. Коло друзів має невелике. Високо оцінює естетичні норми, зазвичай планує майбутнє, міркує над ним, як діятиме, не піддається моментальним спонукам, песимістичний. Інтроверт не зносить хвилювань, дотримується усталеного життєвого порядку, обов'язковий.

Значний вклад у вивчення основ темпераменту зробили І.П. Павлов та його наукова школа. Він, вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні розходження в їхньому поводженні й у протіканні умовно рефлекторної діяльності. Ці розходження виявлялися насамперед у таких аспектах поводження, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього загасання. Ця обставина дала можливість Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - порушення і гальмування. До цих властивостей відносяться сила порушення і гальмування, їхня урівноваженість і рухливість.

Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмування, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

Сила порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона виявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмівних умовних реакцій, таких, як згасання і диференціювання.

Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноваженим або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість - нервових процесів виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені Павловим властивості нервових процесів утворюють визначені системи, комбінації, що на його думку, утворюють так званий тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважений, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливі й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.

Виділені Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:

Табл. 1.2

Типи нервової системи за Павловим

Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На його думку, властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тваринах Павлов запропонував поширити і на людей.

І. П. Павлов чітко розумів, що описані ним типи нервової системи - не реальні портрети, оскільки жодна конкретна людина не має усіх ознак того чи іншого типу темпераменту. Павлівська концепція зв'язку типів темпераменту з типами нервової системи виявилася серйозним кроком на шляху дослідження основ класифікації темпераментів, вона спрямувала увагу на подальшу деталізацію окремих властивостей нервової системи з конкретним типом темпераменту.

Основні прояви типів темпераменту згідно з класифікацією І.П.Павлова.

Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І. П. Павлов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік - палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні легкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радості, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються на недовго. Як правило, людина з цим темпераментом має гнучкий розум, дотепна. Вона безтурботна, легко пристосовується до нових умов, товариська, швидко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди доводить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа потребує терпіння і тривалої копіткої праці. Типічними сангвініками серед видатних особистостей були Г. К. Жуков, М. Ю. Лермонтов, Наполеон, Ю. О. Гагарін, із літературних героїв Остап Бендер.

Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною рухливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях, і вчинках. Особистість з холеричним темпераментом, як правило, агресивна, запальна, прямолінійна у стосунках з іншими, енергійна. І. П. Павлов зазначав, що це бойовий тип, завзятий, він легко і швидко дратується. Людина із цим типом темпераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, супроводжуються сильними емоційними переживаннями, що завжди дістають зовнішнє вираження в міміці, жестах, швидкій мові. Люди з цим темпераментом продуктивні за умови неодноманітної роботи, там, де треба швидко приймати рішення, ризикувати, проявляти ініціативу. Холериками були Петро I, О. В. Суворов, В. І. Чапаєв, І. П. Павлов, із літературних героїв - д'Артаньян.

Особи з флегматичним темпераментом, на думку І. П. Павлова, спокійні, врівноважені, наполегливі й завзяті трудівники. Інертність нервових процесів у них створює умови для спокою і холоднокровності. Флегматиків за будь-яких обставин вивести із себе практично неможливо. Ці якості проявляються і в стосунках із товаришами. Ця людина в міру товариська, настрій її завжди рівний. Працездатна, вона ніколи не марнує сил, розраховує їх наперед, справу, як правило, доводить до кінця, нову інформацію засвоює повільно, але ґрунтовно. Флегматику важко переключитися з однієї діяльності на іншу, важко пристосуватися до нових умов, міміка невиразна.

Флегматиком був М. І. Кутузов. Спокійно, навіть ніби сонливо, веде він військову раду в Філях, на якій вирішується доля Росії. І, очевидно, якраз об цей спокій, ніби об скелю в бурхливому морі, розбилися пристрасті воєначальників, залишаючи місце тільки для холодного розрахунку розуму. Всупереч намірам більшості генералів дати бій перед Москвою, Кутузов сказав:"...владою, довіреною мені моїм государем і Вітчизною, я наказую відступ".

Типічними флегматиками є космонавт А. Ніколаєв, кіногерой - Штірліц.

Для людей з меланхолічним темпераментом характерна дуже висока емоційна чутливість; вони дуже вразливі, швидко втомлюються. Рухи в них сповільнені. Емоційні переживання меланхоліків характеризуються великою глибиною, що часто накладає відбиток на особистість у цілому. Вони нерішучі, тяжко переживають невдачі, кожну з яких вони сприймають як особисту трагедію. Меланхоліки відлюдкуваті, часто ніяковіють, почуваються незручно, відчувають розгубленість і нерішучість. "Я з числа тих людей, - говорив про себе Гі де Мопассан, - у яких зідрана шкіра і нерви оголені". І не випадково багато поетів, композиторів, артистів із числа меланхоліків. Наприклад, М. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський, П. І. Чайковський, І. І. Левітан.

Тепер звернімося до такого важливого аспекту проблеми, як взаємозв'язок темпераменту й поведінки людини. З урахуванням властивостей темпераменту конкретної людини, можна з певною імовірністю прогнозувати особливості її реагування в заданій ситуації. Темперамент позначається на способах спілкування, визначаючи, зокрема, більшу чи меншу активність контактів.

Взаємозв'язок способу реагування з темпераментом яскраво й образно ілюструє А. Ф. Коні (1844-1927) в роботі "Пам'ять і увага". Для характеристики впливу темпераменту на свідомість, тобто розповідь про те, як поставився свідок до того чи іншого явища чи події, можна як приклад, уявити собі ставлення носіїв різних темпераментів до однієї і тієї ж події. Трамвай наїхав на жінку, яка переходила колію, і заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження або, можливо, саму смерть внаслідок того, що вона сама не звернула уваги на застережний дзвінок або якщо такий пролунав занадто пізно.

Сангвінік, хвилюючись, скаже: “Це була жахлива картина - пролунав надривний крик, бризнула кров. Мені почулося також тріскання кісток, ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і непокоячи”.

Меланхолік скаже: “При мені вагон роздавив нещасну жінку, і ось людська доля: можливо, вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених діток, рідної домівки. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбота за непоправною втратою, і осиротіла сім'я “.

Холерик, сповнений обурення, скаже: “Роздавили жінку! Я давно казав, що міське управління недбайливе у виконанні своїх обов'язків: чи можна доручити водіння трамваєм таким водіям, які не вміють вчасно попередити неуважних та тугих на вухо перехожих. І ось наслідок. Потрібно судити за такий недогляд і суворо судити”.

А флегматик скаже: “Їду я і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось розглядають; я підвівся на прогоні і бачу: лежить якась жінка упоперек колії, певно, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: їдьмо швидше”. Таким чином, тип темпераменту людини можна визначити за поведінкою.

Але потрібно пам'ятати про те, що не темперамент визначає здібності людини, але він проявляється в стилі діяльності, у взаєминах з іншими людьми, що природно, може позначатися на професійних успіхах.

Відомо, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі показники темпераменту можуть змінюватися від умов навчання, виховання та життєдіяльності людини. Умови життя впливають на функціонування центральної нервової системи. Одні з них сприяють певному розвиткові сили й рухливості психічних процесів, емоційній збудливості, інші, навпаки, повільності, стриманості тощо.

Так, спокійний врівноважений флегматик за умови багаторазового повторювання одноманітних сильних емоційних подразників емоційно вибухає і поводиться як холерик. А холерик під впливом певних факторів навколишнього середовища може проявляти невпевненість, розгубленість, нерішучість як меланхолік.

За звичайних умов темперамент проявляється тільки в особливостях індивідуального стилю, не визначаючи результативності діяльності. За екстремальних умов вплив темпераменту на ефективність діяльності посилюється, завчені і попередньо засвоєні дії стають неефективними, і знадобиться додаткова енергетична та динамічна мобілізація організму, щоб справитися з несподіваними або надсильними впливами. Тут багато залежить від якості попередньої психологічної підготовки людини до дій в складних умовах.