Особливості профорієнтаційної діяльності шкільного психолога із старшокласниками

Отже, доведено, що тип темпераменту у людини - природжений, а від яких властивостей її природженої організації він залежить, ще остаточно не з'ясовано.

Дослідження Б. М. Теплова та В. Д. Небиліцина довели, що від кожної з означених Павловим властивостей нервової системи залежить кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме - динамічність - швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, стабільність швидкість виникнення збуджувального або гальмуючого процесу.

Останніми роками основними складовими темпераменту вважають дві характеристики поведінки - енергетичний рівень і тимчасові параметри. Згідно з концепцією Я. Стреляу, перша характеристика описує активність і реактивність, а друга - пластичність і темп психічних реакцій. Реактивність людини тим вища, чим слабший подразник, здатний викликати реакцію. Вона свідчить, наскільки сильно різні люди реагують на однакові стимули: високо реактивні - дуже збуджені, але мало витривалі за дії сильних або повторних подразників. Співвідношення реактивності та активності свідчить, що сильніше діє на людину - випадкові фантазії чи довготривала мета. За Стреляу, активність і реактивність перебувають у зворотній залежності: високо реактивні люди сильно реагують на подразники, наділені слабою активністю та інтенсивністю дій, їх фізіологічні процеси ніби посилають стимуляцію і вона швидше стає для них надмірною. Низько реактивні - більш активні, реагуючи слабше, вони можуть довше підтримувати більшу інтенсивність дій, оскільки їхні фізіологічні процеси швидше пригнічують стимуляцію. Таким чином, для високоефективних людей завжди більше стимулів надмірних та надсильних, серед яких можуть бути й шкідливі, й ті, що викликають реакцію страху у людей.

Але з цього не випливає, що кожна людина належить до одного з перелічених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки такий темперамент трапляється в житті досить рідко і швидше в дитячому віці.

Таким чином, тип нервової системи розуміється як вроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку Павлова, властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи.

Визначене сполучення властивостей темпераменту, що виявляється в пізнавальних процесах, діях і спілкуванні людини, визначає його індивідуальний стиль діяльності. Він являє собою систему залежних від темпераменту динамічних особливостей діяльності, що містить прийоми роботи, типові для даної людини.

Індивідуальний стиль діяльності не зводиться до темпераменту, він визначається й іншими причинами, включає уміння і навички, що сформувалися під впливом життєвого досвіду. Індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як результат пристосування вроджених властивостей нервової системи й особливості-організму людини до умов виконуваної діяльності. Це пристосування повинне забезпечити досягнення найкращих результатів у діяльності з найменшими витратами.

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поводження), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися і розходитися з темпераментом.

Ядро індивідуального стилю діяльності визначає комплекс наявних у людини властивостей нервової системи. Серед тих особливостей, що відносяться до самого індивідуального стилю діяльності, можна виділити дві групи:

1. Здобуваються в досвіді і носять компенсаторний характер стосовно недоліків індивідуальних властивостей нервової системи людини.

2. Сприятливі максимальному використанню наявних у людини задатків і здібностей, у тому числі корисних властивостей нервової системи.

Динамічні властивості людини, позначені загальною категорією темпераменту, розглядаються як самостійні утворення психіки й віддзеркалюють її переважно енергетично-динамічні аспекти. Відсутність впливу темпераменту на діяльність обумовлено швидше за все тим, що будь-які “недоліки” у темпераменті (наприклад, низька інтенсивність чи швидкість) можуть бути легко компенсовані визначеним набором змістовних характеристик. Що ж відбувається в ситуації спільної діяльності?

Одним із психологів, хто найбільше активно займався цим питанням, був Русалов В.М. Він досліджував спільну діяльність операторів, характеризуючи полярними властивостями темпераменту по шкалах екстраверсії - інтроверсії, емоційна стабільність - емоційна лабільність. Загалом, екстраверсія - це спрямованість особистості на оточуючих людей і події; інтроверсія - спрямованість особистості на її внутрішній світ. Емоційна лабільність, чи нейротизм, - поняття, синонімічне тривожності, виявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збудливість, деприсивність. Прояви ж емоційної лабільності прямо протилежні. Динамічний прояв цих властивостей зв'язаний зі швидкістю вироблення умовних рефлексів, їхньою міцністю, балансом процесів збудження-гальмування в центральній нервовій системі.

Так, екстраверт, у порівнянні з інтровертом виробляє умовні рефлекси, має велику терпимість до болю, але не переносить монотонності, частіше відволікається під час роботи. Типовими поведінковими проявами екстраверта є товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, гарна пристосованість до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, упевнений у собі, прагне до розваг, любить ризикувати, дотепний, не завжди обов'язковий.

Інтроверт часто занурений в себе, відчуває труднощі, установлюючи контакти з людьми й адаптуючись до реальності. У більшості випадків інтроверт спокійний, урівноважений, миролюбний і його дії продумані і раціональні. Коло друзів у нього невелике. Інтроверт любить планувати майбутнє, задумуватися над тим, що і як буде робити, не схильний піддаватися моментальним спонуканням, песимістичний, не любить хвилювань, дотримує заведеного життєвого порядку. Він контролює свої почуття і рідко поводиться агресивно, обов'язковий.

На одному полюсі нейротизму (високий рівень) знаходяться так звані невротики, що відрізняються нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю. Тому вони легко збудливі, для них характерна мінливість настрою, чутливість, а також тривожність, помисливість, повільність, нерішучість. Інший полюс нейротизму (низький рівень) - це емоційно стабільні люди, що характеризуються спокоєм, урівноваженістю, рішучістю.

Типи темпераменту визначалися при діяльності цих двох діад. Виділені типи були співвіднесені традиційними типами темпераменту: екстраверт стабільний близький до сангвініка, екстраверт лабільний - до холерика, інтроверт-стабільний - до флегматика, інтроверт-лабільний - до меланхоліка.

Отже, згідно даним цього дослідження, в умовах спільної діяльності, як при невербальному, так і вербальній взаємодії сангвінік у більшому ступені підвищує показники своєї ефективності, якщо він працює з меланхоліком чи холериком, однак якщо його партнером є флегматик чи особливо сангвінік, то показники ефективності в спільній діяльності ростуть трохи менше в порівнянні з індивідуальною діяльністю.

Холерики поліпшують свої показники ефективності, якщо вони працюють разом із флегматиками і меланхоліками, але це підвищення трохи нижче, якщо їх партнерами є сангвініки чи особливо холерики.

Меланхоліки краще працюють тоді, коли їх партнерами є чи сангвініки холерики, однак поліпшення ефективності трохи нижче, сіли їх напарниками є чи флегматики особливо меланхоліки.

На флегматиків впливають благотворно напарники з тим же (тобто флегматики) чи протилежним типом особистості, тобто холерики. У випадку, якщо флегматики працюють з меланхоліками чи сангвініками, то поліпшення ефективності діяльності спостерігається в трохи меншому ступені.

Таким чином, в умовах спільної діяльності при як невербальному, так і вербальній взаємодії тільки один тип темпераменту, а саме флегматик, поліпшує показники ефективності при взаємодії з партнером з подібною структурою властивостей темпераменту, іншим же типам (сангвініку, холерику і меланхоліку) партнери з подібною структурою темпераменту умовно “протипоказані”, оскільки, хоча вони в цьому випадку і поліпшують результати діяльності в порівнянні з індивідуальною діяльністю, але це поліпшення не настільки ефективне, як у випадку, коли вони працюють з партнерами з протилежною структурою темпераменту.

Якщо в індивідуальній діяльності структура властивостей темпераменту практично не впливає на рівень ефективності діяльності, то в ситуації спільної діяльності структура властивостей темпераменту партнерів, точніше їхнє співвідношення, є важливим чинником успішності діяльності. Найбільш сприятливим, як правило, виявляється сполучення протилежних типів темпераменту. Крім того, у спільній діяльності важливо не тільки те, до якого полюса по шкалі властивостей темпераменту відноситься партнер, але і те, яка величина розходження між партнерами по властивості екстраверсія -інтроверсія.

Природно, особливості темпераменту позначаються в трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження по темпераментах - це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.

Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня чи рухливості реактивності індивіда в нормальній, не стресовій ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою установити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів чи спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.

Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і волю. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко зм'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип з ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим.

Таким чином, від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів. Впливаючи на швидкість згадування і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключення уваги.

Отже, відповідно до стилю діяльності, в залежності від її темпераменту можна підбирати професію для людини.

1.3. Індивідуальна зрілість і професійний потенціал в юнацькому віці

Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення юності як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людини як унікальної особистості, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою.

Дослідженню юнацького віку в сучасній психології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини.
Ідентичність - це результат самоусвідомлення та самовизначення свого “Я”. Кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе. Пропонуються, зокрема, такі визначення: “Самоусвідомлення - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті”. Самооцінка - це є “певне ставлення до себе: до своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил” [15, с. 28]. Самооцінка - це особистісне судження про особисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові [9, с. 112]. Отже самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до сфери його “Я”. Тому низька самооцінка передбачає несприйняття себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.

Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Для юнацького віку є актуальним порівняння з іншими людьми. Групи однолітків відіграють в дитинстві та юності дуже важливу роль, особливо для розвитку ідентифікації та формування установок. Вважається, що підлітки значно легше ідентифікують себе з іншими підлітками, ніж зі старшими людьми.
Періодом виникнення свідомого “Я”, як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий та ранній юнацький вік. Практично всі психологи визначають ранню юність як критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку.

Зростання самосвідомості та інтересу до особистого „Я” у підлітків обумовлює зміни в характері. У юнацькому віці (15 - 17 років), у рамках становлення нового рівня самосвідомості, відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе. До 16 - 17 років виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном самовизначення. Цій проблемі присвячено чимало досліджень зарубіжних психологів. Вони концентрують увагу, в основному, на двох групах питань. У роботах Б. Ананьєва [1; 2], Л. Божович [4; 5], А. Леонтьєва [6], С. Рубінштейна [14], І. Чеснокової [20], В. Століна [16], А. Спіркіна [15] в загальнотеоретичному та методологічному аспектах проаналізовано проблеми становлення самосвідомості в контексті загальної проблеми розвитку особистості. В іншій групі досліджень розглядаються спеціальні питання, в першу чергу пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язок з оцінюванням оточуючих. Роботи Л. Божович дають багато для розуміння психологічної природи самовизначення. По-перше, вона показує, що потреба у самовизначенні виникає на певному етапі життя - на межі старшого підліткового віку і ранньої юності, і обґрунтовує необхідність виникнення цієї потреби логікою особистісного і соціального розвитку підлітка. По-друге, потреба у самовизначенні розглядається як потреба у формуванні певної смислової системи, в якій об'єднуються уявлення про світ і самого себе, формування цієї смислової системи передбачає пошук відповіді на одвічну проблему смислу свого особистого існування; по-третє, самовизначення нерозривно пов'язане з такою важливою характеристикою старшого підліткового та раннього юнацького віку, як спрямування у майбутнє; і, нарешті, по-четверте, самовизначення передбачає вибір професії. Водночас поняття самовизначення у Л. Божович лишається досить розпливчастим, нерозчленованим, не розглянуто й механізмів самовизначення [5, с. 23-24].

І. Дубровіна вносить уточнення в проблему самовизначення як центрального моменту раннього юнацького віку. Результати досліджень [13] дозволяють їй стверджувати, що основним психологічним новоутворенням раннього юнацького віку слід вважати не самовизначення як таке (особисте, професіональне, ширше - життєве), а психологічну готовність до самовизначення, яка передбачає:

а) сформованість на високому рівні психологічних структур, в першу чергу самосвідомості;
б) розвиненість потреб, які забезпечують змістовну наповненість особистості, серед яких центральне місце посідають моральні засади, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи;

в) становлення чинників індивідуальності, як результат розвитку і усвідомлення своїх здібностей та інтересів кожним старшокласником [6].

Водночас психологічна готовність увійти в доросле життя і зайняти в ньому гідне місце передбачає не завершені в своєму формуванні психологічні структури і якості, а визначену зрілість особистості, тобто у старшокласника сформовані психологічні утворення і механізми, які забезпечують йому можливість (психологічну готовність) безперервного зростання його особистості як нині, так і в майбутньому.

В зарубіжній психології як аналог поняття “особистісне самовизначення” виступає категорія “психосоціальна ідентичність”, розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Еріком Еріксоном [15]. Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є “нормативна криза ідентичності”. Термін “криза” використовується тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли паралельно загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості. Вона опиняється перед двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша - до негативного напрямку. Слово “нормативний” означає, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з оточуючим світом, а все разом визначає почуття ідентичності.

Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, на думку Е. Еріксона, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого “Я”. Юнак повинен відповісти на питання “Хто Я?” і “Який мій подальший шлях?” У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей. Цей процес пов'язаний також з усвідомленням особистої цінності і компетентності.

Важливим механізмом формування ідентичності стають, як стверджує Е. Еріксон, послідовні ідентифікації дитини з дорослими, які складають необхідну базу розвитку психосоціальної ідентичності в підлітковому віці. Почуття ідентичності формується у підлітка поступово; його джерелом слугують різні ідентифікації, корені яких ведуть в дитинство. Підліток вже намагається виробити єдину картину світосприйняття, в яких всі ці цінності, оцінки повинні синтезуватися. В ранній юності індивід прагне до переоцінки самого себе у відносинах з близькими людьми, суспільством в цілому - в фізичному, соціальному та емоціональному планах. Він напружено працює, щоб висвітлити різні грані своєї Я-концепції і стати, нарешті, самим собою, бо всі попередні способи самовизначення видаються йому непридатними.

Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення цієї проблеми полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування та моральних пошуків починають просуватися в напрямку певної цілі. Інші зовсім можуть оминути кризу ідентичності. До таких відносяться ті, хто беззаперечно сприймає цінності своєї сім'ї і обирає шлях, визначений батьками. Деякі молоді люди у пошуках ідентичності зустрічають значні труднощі. Нерідко ідентичність здобувається лиш після тривалих випробувань, численних спроб і помилок.

У багатьох випадках людині так і не вдається досягнути міцного відчуття особистої ідентичності. Головною небезпекою, якої, на переконання Е. Еріксона, повинна уникнути молода людина в цей період, є розмивання відчуття свого “Я” внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямувати своє життя в потрібне русло [21, с. 112-146].

Важливого значення у процесі формування ідентичності мають ціннісні орієнтації. Це елементи структури особистості, які характеризують змістовий бік її спрямованості. В формі ціннісних орієнтацій в результаті надбання цінностей фіксується вагоме, найважливіше для людини. Ціннісні орієнтації - це стійкі інваріантні утворення (“одиниці”) моральної свідомості - головні його ідеї, поняття, “ціннісні блоки”, смислові компоненти світосприйняття, які виражають суть моральності людини, а отже й загальні культурно-історичні умови та перспективи. В юності головними чинниками формування ідентичності виступають чинники соціальні. Формування почуття ідентичності пов'язане iз усвідомленням власної цінності та компетентності.

Професійне самовизначення розглядається як вибір і реалізація способу взаємодії з оточуючим світом і пошуком сенсу у цій діяльності.

В останні роки спостерігається зростання престижу освіти. Статистика свідчить, що кількість абітурієнтів, які бажають навчатися в українських вузах, зростає у арифметичній прогресії. Найпрестижнішими вважаються фінансові та юридичні спеціальності.

Ринкові відносини характерні підвищеною динамічністю виробництва, ризиком тимчасового безробіття, потребою раптово змінити професію чи місце роботи. В цих умовах від спеціаліста вимагається високий рівень професіоналізму, бездоганна якість виконуваної роботи, а також постійне підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці. Він має бути цілеспрямованим, здатним до безперервного саморозвитку, стресовитривалим тощо.

Розмірковуючи про психологічні закономірності формування і розвитку професійного потенціалу особистості, важливо поглянути на це питання з позиції самого суб'єкта означеного потенціалу. Чого бажає для самої себе істота, іменована "Я"? Вона бажає бути. Що за вимога! І усе? Вже з дитинства, проте, вона починає відкривати, що ця вимога, мабуть, надмірна. Речі поводяться з властивою їм байдужістю і виявляють мало інтересу до цього настільки важливого "Я". Стіна тверда; якщо об її стукнешся, відчуваєш біль; вогонь обпікає пальці; якщо не втримати склянку, вона розбивається на друзки. З цього починається довге навчання повазі до сили, що знаходиться "зовні" і контрастує з тендітністю "Я". Більш того, те, що "усередині", поступово втрачає свої влас-тивості. Його імпульси, його бажання, його пристрасті не відріз-няються від таких же, властивим іншим особам роду людського. Можна без перебільшення сказати, що "Я" втрачає своє тіло: у дзеркалі воно бачить істоту, що народжується, що росте, піддається впливові часу і повинно померти... "Я" змушене визнати, що воно зіштовхується зі світом, що існує і впливає за своїми власними законами, зі світом, ім'я якому "Необхідність" [11, с. 205-207].

Л. Фейєрбах, автор наведеного змістовного узагальнення, достатньо повно (із психологічної точки зору) відбиває "ситуацію тривоги", що оформлює процес взаємодії людини і світу як на початку життєвого шляху особистості, так і в його кінці. Індивідуальна наповненість змісту цієї тривоги змінюється з кожним етапом життя, проте присутність її незмінна.

Безпосередньому самобуттю онтологічно властива спромож-ність сприймати, усвідомлювати і трансформувати (отримувати, привласнювати і рефлектувати назовні) "потік впливів", що йдуть до нього з об'єктивного (зовнішнього і внутрішнього) світу. Ці впливи різнорідні за формою, природою та змістом; вони відкривають людині доступ до світу-сутнього.

В міру становлення і розвитку особистість набуває спро-можності якнайповніше сприймати "онтологічну інформативність" спрямованих до неї впливів. Індивідуальна зрілість особистості визначає ступінь максимальної відкритості світу "Я" сутнісним проникненням ззовні та ступінь освоєння особистістю різнома-ніття засобів забезпечення відкритості об'єктивного світу (в індивідуально-конкретній предметній формі) її власним перетво-рювальним впливам. Проте шлях до індивідуальної зрілості дуже довгий; він може охоплювати той або інший проміжок часу життя особистості, бути більш-менш складним для неї, може стати більш-менш довершеним і органічним для самої особистості; у кожному конкретному випадку безпосередньому самобуттю властива своя індивідуальна історія, або "онтологія долі" [11, с. 108-212].

Якість "індивідуальної зрілості" також одинична, непов-торна в кожному конкретному випадку: одна людина завершує своє індивідуальне становлення на рівні "онтологічного одкровення", коли кожний окремий момент, епізод її життя стає справжнім "придбанням у розчиненні"; цілком проникаючи в окреме від неї існуюче, людина набуває спорідненості з ним, творячи себе в цей момент і одухотворюючи предмет взаємодії, з'єднуючись із ним у просторі "всеєдиного існуючого". Для іншої людини особистісна зрілість складається як "онтологічне передчуття спорідненості всеєдиного", залишаючись чимось незбагненним. Сутнє одарює таку людину особливою формою спорідненості - "несказанною". Ще інша людина зріє у своїй "онтологічній сліпоті", котра захищає її "Я" від саморуйнування у взаємодії з надскладним, глибинно недоступним сутнім.

Змістовий вихід (або якість індивідуальної зрілості "Я") визначають кілька об'єктивних параметрів: рівень "змістової повноти" впливів, що надходять до людини і забезпечують максимальну інформативність про сутнє в усіх формах його існування; рівень "суб'єктивної зрілості"' "Я" людини, що забезпечує доступність багатомірного і багаторівневого змісту, який надходить до людини в онтологічній формі впливу; рівень "організованої спрямованості" впливів, що забезпечує максимальну продуктивність онтологічних взаємодій людини зі світом-сутнім.

Зазначені параметри онтологічно властиві кожному конкрет-ному впливові в кожний окремий відтинок індивідуального буття особистості. Проте конкретно-історичні, конкретно-соціальні та індивідуально-психологічні форми цих параметрів будуть відмінними в залежності від онтогенетичних особливостей життя особистості в даний період.

Маленька людина, що тільки-но з'явилася на світ, одразу занурюється у вир різнорідних впливів ззовні. Близький дорослий приймає на себе турботу про те, щоб організувати хаос цих впливів: і збоку фізичного середовища (температура, світло, звук, харчування, і т. ін.) і збоку соціального середовища, тобто рідних людей (любов, турбота, радість у торканнях, формах вербального і емоційного спілкування) і т. ін. Близький дорослий постійно піклується про те, щоби постійно розширювати організований ним потік впливів, збільшуючи їх змістовність і інформативність для людської істоти, що росте [11, с. 243-248].

У юнака все інакше. Його “Я” у своєму розвитку поступово наближається до того моменту, коли стане спроможне цілком звільнитися від опіки інших близьких і люблячих “Я”, щоб залишитися на одинці зі світом і “оформити свої стосунки з ним” відповідно до осягнутої у самопізнанні власної сутності. Юнак прагне самостійно організовувати впливи, що надходять до нього, або розширюючи вже звичний простір взаємодії зі світом, або навмисне звужуючи його; або відкриваючи нові форми взаємодії з уже відомими існуючими, або відсторонюючи, відгороджуючи їхню доступність. Прагнення до сутнісної самостійності, утім, не виключає зі світу індивідуального "Я" юнака дорослих, але він намагається затвердити своє право і можливість обирати "значущих інших" відповідно до власних схильностей.

Об'єктивно в цей період становлення особистості виявляється міра продуктивності попередніх етапів її розвитку, і близькі дорослі можуть побачити всі переваги й хиби здійснюваних ними раніше "виховних заходів". Суб'єктивно для юнака цей період дуже відпові-дальний, і він потребує "мудрого керівництва" не в меншій мірі, ніж у момент появи на світ, тому що завершується процес на його особистості - справжнього багатства, що дано йому як людській істоті. Він очікує з боку близьких "Я" впливів особливого змісту - онтологічно-відвертих, що навчають його особливої мудрості - бути особистістю [11, с. 249].

Надалі для особистості, що зростає і поступово вибудовує свій індивідуальний світ, постане завдання відчути власне покликання і призначення, обрати відповідну життєву справу й сферу професій-ної діяльності. Значущість цього періоду й здійснюваного кроку навряд чи викличе сумнів. Саме тому психологи вважають період професійного самовизначення й розвитку особистості одним з ключових життєвих етапів.

Професійна сфера життя особистості найбільш синтетична за змістом, тому що містить у собі реальні "аналоги" усіх сутнісних рівнів людського буття. Професійна сфера життя, її змістовий і якісний рівень виражають ступінь біологічної зрілості та соціальної зрілості індивіда, перспективу становлення культурно-історичної індивідуальності. Професійний потенціал особистості - це можливий у передбаченні й прогнозуванні різнорівневий та багатомірний розвиток "Я" особистості, що здійснюється самою особистістю в процесі реалізації "життєвої справи" - соціальної діяльності, професії. Це сутнісний для конкретної особистості рівень розвитку фахового відношення до світу і всієї системи життєвих відношень у цілому.

"Життєва справа", у просторі котрої розгортається покли-кання особистості, може охоплювати одну чи декілька сфер індивідуального життя людини. Часто сфера суспільне корисної праці не стає для особистості простором реалізації потенціалу її буття. Такою сферою може бути простір сімейних відношень людини або сфера відношень "Я" - "Інший", або "світ мого "Я" у свідомій побудові якого особистість може досягати справжнього професіоналізму.

Професійний потенціал визначає перспективи особистості в оволодінні засобами самопроявів її індивідуальності у професії і через професію. Професія має розумітися як соціальне цінна справа, в якій особистість може реалізувати своє призначення, своє покликання. Професійне самовизначення як сутнісна необхідність буття людини протиставляється фаховому функціонуванню, котре позбавляє продукт своєї діяльності неповторного, індивідуального змісту. Справа, яку вибирає, особистість, обов'язково споріднена її природній сутності, і такий рівень усвідомлення своєї професійної діяльності вже є проявом позитивного змісту професійного потенціалу особистості [11, с. 252-263].

Професійний потенціал - це перспектива розвитку професійного відношення особистості до світу, що виражається у набутті нових, обумовлених професією, засобів пізнання, розуміння перетворення світу речей, світу інших людей, світу свого "Я''

Професійний потенціал - це перспектива особистості в оволодінні культурно-історичним досвідом формування світу свого "Я", досвідом, що зберігається, перебуваючи у царині тієї або іншої фахової діяльності, і може використовуватися особистістю за умови сутнісного, глибинного оволодіння професією. У такий спосіб особистості відкриваються додаткові засоби "творчої самодіяльності" (С.Л. Рубінштейн), онтологічно насичені настільки, що можуть забезпечувати цілісне, довершене формування світу індивідуального "Я" особистості. Досить рідко трапляються приклади такого взаємопроникнення професії і "Я" особистості, ще менш частіші приклади перетворення засобів фахового буття у засоби розвитку особистого "Я"; і ці поодинокі приклади безумовно викликають замилування спроможністю реалізувати в кожному моменті житія своє індивідуальне покликання і призначення. Індивідуально-неповторний зміст професійного потенціалу виявляється у:

1) застосовуваних фахових засобах індивідуального "Я" для цілісного вираження неповторної людської сутності;

2) засобах і прийомах ціннісної творчості;

3) прийомах і формах рефлексії;

4) засобах забезпечення продуктивності свого індивідуаль-ного буття;

5) засобах розширення простору індивідуального і соціально-го життя;

6) виборі життєвих критеріїв саморозвитку як процесу, що постійно здійснюється [14, с. 348-352].

Розвиток професійного відношення до світу містить у собі (і виражає в той же час) усе різноманіття життєвих відношень особистості. Через розвиток життєвих відношень одержують стимул до розвитку й інші життєві сфери людського буття.

Різноманітні духовні потреби юнаків і дівчат сприя-ють формуванню й розвитку їх інтересів (пізнавальних, суспільно-політичних, естетичних, етичних), які в своїй єднності характери-зують спрямованість особистості. Зміни в свідомості, самосвідомо-сті й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів. Інтереси стають зрілішими, серйознішими і разом з тим тривалішими, стійкішими, міцнішими. Поглиблюється їх зміст, що пов'язано з набуванням системи знань, повнішим проникненням у суть явищ об'єктивної дійсності.

Нових рис, порівняно з підлітковим віком, набувають пізна-вальні інтереси. Поглиблюється інтерес до самостійних видів навчальної роботи, зокрема, дослідницького характеру. Важливе місце посідають теоретичні інтереси до певних галузей знань. Більшість старшокласників усвідомлює життєву значущість тих пред-метів, які вони вивчають у школі, їх роль у духовному розвитку людини, у підготовці до набуття спеціальності. Цим зумовлюється те, що інтерес до тих чи інших предметів зберігається в бага-тьох учнів навіть за умов недостатньо високого рівня їх викла-дання .

Розвиток власної свідомості й самосвідомості старшокласників спричиняє виникнення в них інтересу до свого внутрішнього світу, до психічного життя як свого, так і інших людей. Старшокласники охоче беруть участь у літературних диспутах, на яких обговорюються художні твори, насичені описами моральних, вольових та інших якостей людей, їх приваб-люють лекції, кінофільми, спектаклі в центрі уваги яких перебуває людина в єдності її внутрішнього світу і поведінки. Молоді люди охоче розмовляють на ці теми один з одним, втаємничують друзів у свої переживання, роздуми, настрої. Деякі ведуть щоденники, в яких записують свої думки, прагнення, сподівання, переживання й настрої [5, с. 148-152].

Старшокласників особливо приваблюють ті види діяльності людини, в яких морально-вольові якості виявляються в подоланні перешкод, переборенні труднощів, у героїчних вчинках.

Юнацтво виявляє неабиякий інтерес до політичного, суспільно-го, наукового, культурного життя. На диспутах молодь гаряче обговорює видатні події в науці, техніці, літературі, мистецтві. У творах на вільні теми юнаки й дівчата пишуть про цікаві для них проблеми.

Старшокласники включаються в су-спільно-політичне життя, починають брати у ньому дедалі активнішу участь. Це відіграє дуже важливу роль у формуванні їх громадської свідомості й самосвідомості, їх суспільно-політич-них інтересів. Активна участь у громадській роботі посилює ідейну спрямованість старшокласників, сприяє глибшому усвідомленню ними важливості тих чи інших інтересів, виділенню в їх комплексі ідейних інтересів як провідних, навколо яких об'єднуються всі інші. Це надає всій інтересам юнацтва суспільної значущості, жит-тєвої цінності й сприяв дальшому їх збагаченню [18, с. 48-57].

Виразнішого характеру, ніж у підлітковому віці, набувають професійні інтереси старшокласників, які є невід'ємною складовою частиною їх підготовки до самостійної трудової діяльності. Форму-ванню їх сприяє ознайомлення учнів з різними професіями.

Професійні інтереси старшокласників є предметом дослідження психологів, соціологів, економістів, педагогів. Розкрито певною мірою динаміку їх розвитку у зв'язку із соціально-екононічним і культурним зростанням, шляхи і способи формування професійних інтересів, їх специфічні особливості. Однією з них є те, що професійні інтереси виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності. Професійні інтереси старшокласників поєднуються здебільшого з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності (наявність певних здібностей, нахилів, успіху у ви-вченні певних предметів тощо). Стійкі професійні інтереси спосте-рігаються, як правило, саме в тих учнів, у яких за роки навчання в школі виявилися й розвинулися певні здібності, зокрема музичні, художні, математичні, літературні, мовні, технічні.

Значну роль у духовному житті особистості в період ранньої юності відіграють інтереси до різних видів мистецтва. У старшо-класників вони розширюються і поглиблюються. Стійкість інтересів залежить від рівня розвитку естетичних потреб і здатностей сприймати пре-красне. З другого боку, інтерес до мистецтва у частини старшо-класників випливає з потреб у художній творчості і пов'язується з активною участю у відповідному виді діяльності. Учні відвідують художні студії, музичні школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. Проте в розвитку мистецьких інтересів старшокласників є певні недоліки. Інтереси до мистецтва у значної частини школярів мають пасивний, споглядальний характер. За даними ряду досліджень, у дівчат, порівняно з хлопцями, мистецтву належить значно більше місце в системі їх інтересів, у життєвих планах, у позашкільних заняттях. Досить нерівномірно формуються інтереси до окремих видів мистецтва. Найбільше молодь цікавиться кіно, музикою, тан-цями, поезією, менше -- театром, дуже мало -- живописом і скульп-турою.

Значне місце в житті старшокласників займають спортивні інтереси. Більшість юнаків і дівчат серйозно цікавиться різними видами спорту. Не на останньому місці ці інтереси і в їх профе-сійному самовизначенні. Деякі із-старшокласників, особливо ті, які домоглися певного успіху в тому чи іншому виді спорту, планують вступ до спеціальних навчальних закладів, мріють про нові спор-тивні досягнення [5, с. 53-59].

Таким чином, інтереси в юнацькому віці вже оформляються в певну систему. Більш-менш чітко виділяються основні інтереси, біля яких групуються другорядні. Реалізація другорядних зале-жить від того, якою мірою вони не перешкоджають реалізації основних, провідних інтересів. Становлення стійких переконань, ідеалів, інтересів у період ранньої юності знаменує собою певну стабілізацію всього духовного життя особистості, її діяльності.

1.4. Профорієнтаційна робота шкільного психолога

Ми живемо у такий час, коли кожен індивід може претендувати на благо для себе, своєї сім'ї та держави, застосовуючи для цього придбані ресурси та власний потенціал. Основним критерієм такого розвитку виступає людина.

Суспільство на протязі свого існування завжди прагнуло досягнути чогось вищого і неосяжного за що не один раз поплатилося. Але завдяки кожній такій спробі ми тепер можемо сміливо і ефективно діяти у найрізноманітніших галузях сьогодення. Кожна діяльність на сьогоднішньому етапі потребує від людини загально прийнятих норм її виконання таких, як відповідальність, здатність приймати рішення, діяти в певних незвичних умовах та вміння знаходити вихід із ситуації. Але існує певні види діяльності, яких не можливо навчитися безпосередньо вже у процесі здійснення праці, діяльність, яка потребує індивідуально-психологічних якостей у людини і не обходиться без професійного відбору.

Дослідженням відбору спеціалістів до професійної діяльності в останні роки займаються такі науковці, як Макаренко М.В., Корольчук М.С., Ковалевський В.Ф. Гуревич К.М. Бодров В.А. Вайсман А.І. Кольченко М.В. По відбору на керівні посади Подоляк Я.В.

Перед керівниками, організаторами різних рівнів завжди вини-кає питання: чи потрібен професійний відбір на конкретну спеціальність (або ж групу спеціальностей)? Актуальний він для даної конкретної гру-пи спеціалістів? Однозначно відповісти важко. Але для загальної орієнтації ми повинні знати, що професійний відбір не потрібен в тому випадку, якщо здібності для визначеної професії можливо легко розвинути в процесі навчання, якщо є можливість появи професійних здібно-стей в процесі діяльності та якщо можливо застосувати знання, навички та вміння в іншій галузі. Коли ж професійний відбір вважається вкрай необхідним?

Показники професійного відбору:

екстремальні умови та складна діяльність;

високі вимоги професії до людини;

якщо є небезпека як для самого спеціаліста, так і оточуючих, в результаті помилкових дій однієї людини (тобто висока соціальна, економічна та біологічна значимість помилки);

якщо навчання дороге, складне, повинно проходити в стислі строки умов масових наборів;

якщо на практиці є учні, що відраховуються за професійною непридатністю або випускаються неповноцінні кадри.

Професійний відбір - це комплекс засобів, які дозволяють виявити осіб, найбільш придатних за своїми індивідуально-психо-логічними якостями та здібностями до навчання та подальшої діяль-ності за конкретною спеціальністю.

Головними завданнями професійного відбору спеціа-лістів визначають:

визначити здібність кандидатів до виду праці за станом здо-ров'я;

виявити ступінь здатності кандидатів до навчання з конкрет-ної спеціальності;

довгостроковий прогноз ефективності діяльності спеціаліста.

Зрозуміло, що виконати визначені завдання та досягти ефектив-ності професійного відбору можливо з вирішенням відповідних завдань психологічно-го, психофізіологічного, освітнього, медичного, соціального відбору:

Психофізіологічний відбір спрямований на оцінку у кандидата індивідуальних якостей, зумовлених фізіологічними системами ор-ганізму, передусім ВНД.

Психологічний відбір дозволяє вибрати з групи кандидатів на кон-кретну посаду тих людей, від яких найбільшою ймовірністю завдяки індивідуально-психологічним якостям можливо чекати успішного виконання даної роботи

Освітній відбір дозволяє виявити у кандидата рівень знань, навичок та умінь традиційним методом, а також рівень розвитку психічних пізнавальних процесів та інтелекту за допомогою тестів.

Медичний відбір виявляє стан здоров'я кандидата та рівень фізичного розвитку, необхідні для діяльності в складних умовах.

Соціально-психологічний відбір призначений виявити направле-ність особистості, особливості спілкування та поведінки в колективі.

Досягнення мети професійного відбору забезпечує високу ефективність праці, економить фінансові та матеріальні ресурси, зменшує кількість аварій та травм, підвищує роль людського фактора в системі:

"людина - техніка - середовище"

Крім того приносить людині задово-лення та радість.

В основі теоретичної бази професійного відбору лежать уявлення щодо профе-сійних здібностей як комплексу взаємопоєднуючих якостей, які у різних людей виявляються неоднаково.

Згідно з одними погляда-ми, здібності -- це біологічні дані від природи, закладені та зумов-лені якості особистості, причому якості самостійні, незалежні одна від одної. Базуються такі погляди на теорії вроджених здібностей ідей філософів Платона, Лейбніца, Канта.

Психотехніки відразу ж пропонують, якщо здібності самостійні, то основою методологічного підходу повинен бути підбір методик, як "ключиків" до кожної здібності окремо. Але, на жаль, таких ме-тодик, щоб підходили як ключик до замку, підібрати не вдається.

У відповідності до протилежної концепції, здібності залежать тільки від середовища та виховання. Цей погляд підкріплений фі-лософською базою: поглядами Локка (погляд на душу дитини, як на чисту дошку: нічого вродженого, а все придбане), А.Каменського: прагнення всіх навчити всьому (якщо вчити, то усьому навчиш).

Очевидно сьогодні ми зможемо сказати, що істина знаходиться посередині. Таким чином професійні здібності -- це сукупність взає-мопов'язаних та взаємозумовлених достатньо стійких характеристик особистості, які можуть змінюватись (розвиватись, гальмуватись, залишатись майже без змін) та визначають успішність навчання й ефективність роботи людини з конкретної спеціальності.

Розподіляють здібності на загальні та спеціальні:

загальні здіб-ності забезпечують легкість та продуктивність в оволодінні знаннями та виконанні різних видів робіт;

спеціальні зумовлюють досягнен-ня високих результатів в окремій галузі діяльності.

Єдність цих здібностей є ос-новою професійної придатності людини до конкретного виду діяль-ності. Професійний відбір - це розподіл кандидатів у відповідності з особистим підходом, в основі якого лежить методичний принцип єдності свідомості, діяльності та спілкування.

Методологічною основою професійної придатності служить поняття професійних здібностей та динамічна функціональна струк-тура особистості. Вона поєднує чотири головні та дві "накладені" підструктури:

І підструктура -- соціальне зумовлені особисті якості, які відо-бражають мотиваційну направленість особистості.

II підструктура -- елементи професійної підготовки: досвід, знання, навички, уміння.

III підструктура - індивідуальні особливості психічних пізна-вальних процесів (відчуття, сприйняття, уява, увага, пам'ять, мис-лення, емоції, почуття, воля).

IV підструктура - біологічно зумовлені якості особистості

(темперамент, вік, статура).

Характер як "накладена" підструктура складається з найбільш виражених та тісно взаємопов'язаних властивостей. Це особистість в її своєрідності.

Здібності, також професійно значимі в якості "накладеної" підструктури, виражають ступінь відповідності особистості в цілому вимогам конкретної професійної діяльності.

З урахуванням уявлення про природу професійних здібностей, структури особистості сформульовані принципи, які" визначають зміст та послідовність реалізації засобів професійного відбору спеціалістів.

Складність структури професійних здібностей та структури особистості, а також різнобічність завдань та мети професійного відбору визначає головний принцип - комплексний характер професійного відбору. Реалізація його базується на всебічному вивченню особистості кан-дидатів, та вирішення про професійну придатність -- з урахуванням психічних, психофізіологічних, освітніх, соціальних характеристик та стану здоров'я.

Принцип етапності відбору полягає в послідовності вивчення особистості з виведенням відповідних критеріїв на етапах психо-логічного, психофізіологічного, соціального та медичного відбору, а також узагальнюючого висновку (результату).

Принцип динамічного (пролонгованого) відбору передбачає раціо-нальну послідовність та повторність обстежень кандидата, а також оцінки здібностей людини до конкретної роботи з позицій розвит-ку та змін в процесі виховання, навчання, тренування, роботи за спеціальністю. Крім того, такі обстеження мають важливе значення для корекції та психолого-педагогічного супроводження спеціаліста в період навчання.

Принцип диференціювання та групування передбачає визна-чення заходів професійного відбору, необхідних для конкретної спеціальності або групи спеціальностей. Диференційний прогноз передбачає розробку засобів відбору не на одну, а на групи спеціальностей, які об'єдну-ються за критеріями спільності основних елементів структури діяль-ності та професійно важливих якостей особистості.

Критерії професійної придатності можуть змінюватись під впли-вом різних факторів (соціальних: престиж та значимість професії; економічних: затрати, ціна помилкових дій; технічних: модернізація, введення нових взірців техніки і зброї та ін).

У відповідності до принципу зміни критеріїв передбачається їх корекція після аналізу даних щодо ефективності навчання та роботи з конкретної спеціальності.

Ефективність та надійність діяльності спеціалістів забезпечу-ється не тільки професійним відбором, але й пристосуванням техніки до можливостей людини, а також рівнем її професійної підготовки. Різноманітні дані професійного відбору, які накопичуються та аналізуються, використовуються в по-дальшому для раціонального обладнання пультів керування, що й є змістом принципу активності.

Кінцевим етапом наукового прогнозу діяльності фахівця стало вивчення різноманітних професій, розкриття їх психологічної струк-тури. Цим займається професіографія.

У літературі під професіографією розуміють науку, предметом вивчення якої є професії та їх класифікація.

Шляхом об'єктивного дослідження вона покликана розкрити всю складність професії, виявити її змістові і структурні особливості, визначити різноманітність взаємовідносин особистості спеціаліста з предметами, засобами і продуктами праці, з оточуючими людьми, з рядом специфічних і неспецифічних явищ, що супроводжують процес праці, розкрити властиве їй напру-ження різних психічних функцій і на основі цього окреслити весь спектр вимог до людини як суб'єкта відповідної професійної діяльності.

Професіографічної інформації водночас і дуже багато, і дуже мало. Справа у тому, що про професії пише багато авторів, маючи різну мету. Це питання висвітлюється і в художній літературі, і в довідниках, і в спеціальних статтях. Інформація розпорошена в найнесподіваніших джерелах, починаючи від журналу "Дніпро" і закінчуючи публікаціями в наукових виданнях. Одному спеціалісту не під силу опрацювати всю літературу. Крім того, в ній професійна діяльність переважно розглядається очима вченого, тоді як для профорієнтації зміст професійної діяльності має бути представлений у формі, доступній і зрозумілій для суб'єкта, якому вона адресована.

Вивчаючи професію з метою профорієнтації, необхідно зуміти побачити професійну діяльність очима людини, яка буде за цією професією працювати. Якщо, наприклад, мова йде про опис вимог професії до психологічної сфери особистості, треба мати на увазі не простий перелік цих вимог, а їх характеристику з обґрунтуванням кожної вимоги об'єктивними умовами професійної діяльності. Якщо, припустимо, мова йде про вимоги професії до уваги людини, то мало вказати, що для цієї професії необхідний прояв того чи іншого виду уваги. Потрібно вказати джерело цих вимог у виробничо-технічній структурі професії і в об'єктивних умовах виконання професійної діяльності.

У професіограмі також розкриваються можливості компенсації тих чи інших якостей і особливостей прояву особистості в процесі її професійної діяльності, визначається перелік якостей, що їх можуть затребувати екстремальні навантаження, а також протипоказання (перелік якостей, несумісних з заняттям даною діяльністю).

Результатом професіографічного вивчення є створення професіограми - документа, у якому подано комплексний, систематизований і всебічний опис об'єктивних характеристик професії і сукупності її вимог до індивідуально-психологічних особливостей людини.

Комплексність і цілеспрямованість професіографії припускає вивчення професії за кількома напрямами:

1. Виробнича характеристика. Розкриває інформаційний матеріал про сукупність спеціальностей, що належать до структури досліджуваної професії, а також основних технологічних "вузлів" останньої - виробничих операцій. Цьому напрямові відповідає також опис основних виробничих умов професійної діяльності. На увазі маються не всі умови конкретної професійної діяльності, а лише органічно пов'язані з технологією праці, а також з предметом і цілями цієї діяльності. До цього ж напряму відноситься дослідження і опис предмета праці, всіх використовуваних засобів.