Вплив столипінськоїаграрної реформи на соціально-єкономічний розвиток Правобережної України (1906 — 1914 рр.)

Огляд використаних джерел та літератури

Джерельна база дисертації охоплює значну кількість опублікованих та неопублікованих джерел. Неопубліковані джерела, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК), Державного архіву Київської області (далі - ДАКО), Державного архіву м. Києва (далі - ДАК), Державного архіву Житомирської області (далі - ДАЖО) та філіалу Державного архіву Хмельницької області у м. Кам'янець-Подільському (далі - ДАХО) можна згрупувати по окремих аспектах досліджуваної проблеми. Так, важливі документи, які виявляють особливості реалізації столипінської аграрної реформи на Правобережжі, зокрема, про перехід до особистої власності на землю общинників Київщини, хід землевпорядних робіт у губерніях розглядуваного регіону та утворення одноосібних ділянок, діяльність Селянського Поземельного банку в Подільській губернії, ставлення селян до нових аграрних перетворень, залучені автором дисертації у справах ф. 442 ЦДІАК (Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора) та ф. 234 ДАХО (Подільське відділення Селянського Поземельного банку); дані, які допомагають простежити зміни у землеробстві, наприклад, урожайність сільгоспкультур в селянських господарствах, зміни у тваринництві, а також документи, які більш повно розкривають агрономічну діяльність земств та землевпорядних комісій (наприклад, організація сільгоспскладів, прокатних станцій, злучних пунктів тощо), впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах, використані з документів ф. 442 ЦДІАК, ф. 206 ДАЖО (Статистичне бюро Волинської губернської земської управи), фф. 46 (Подільська губернська землевпорядна комісія) та 233 (Подільська губернська земська управа) ДАХО. Ряд документів розкривають недостатньо досліджені аспекти розвитку окремих галузей промисловості Правобережної України. Наприклад, про обсяги виробництва акціонерного товариства (далі - АТ) київського машинобудівного заводу “Гретер і Криванек” можна дізнатись з книг - списків замовників його продукції (ф. 189 ДАК); про переписку Київського товариства західних земств по продажу сільськогосподарських машин з повітовими управами, заводами сільгоспмашинобудування про виконання ними замовлень на цю продукцію - з джерел ф. 573 ЦДІАК (Київське товариство західних земств по продажу сільгоспмашин); дані про збільшення виробництва продукції АТ Київського дротового, цвяхового та механічного заводу містяться у справах Київської казенної палати (ф. 280 ДАКО); важливі дані, які розкривають розвиток будівництва з вогнетривких матеріалів на селі, знайдені у справах про вогнетривке будівництво на Волині та Поділлі (ф. 226 ДАЖО (Волинська губернська землевпорядна комісія), ф. 46 ДАХО); відомості про приріст акціонерних капіталів машинобудівної та механічної промисловості України у 1911 - 1914 рр. - у ф. 1261 ЦДІАК (Рада з'їзду гірничопромисловців Півдня Росії, м. Харків).

Важливе значення мають також джерела, з яких почерпнуто фактичний матеріал з різних аспектів розвитку торгівлі та транспорту в роки проведення столипінської реформи: про розвиток посередницьких операцій земських кас дрібного кредиту для допомоги кооперативам у придбанні й збуті необхідних селянам товарів (ф. 183 ДАЖО (Волинська губернська земська управа)); про організацію ярмарків-виставок худоби та землеробської продукції на Поділлі (ф. 233 ДАХО), динаміку продажу хмелю на хмелярському ярмарку у м. Житомирі, зовнішньоторговельні зв'язки Волинського товариства хмелярства, розвиток маслоробних артілей на Волині (ф. 187 ДАЖО (Волинське товариство хмелярства)); про участь земств в організації контрольних союзів та збуті продукції маслоробних кооперативів на Київщині (фф. 1239 (Київська повітова земська управа), 1240 (Київське Губернське управління у справах земського господарства) ДАКО; дані про вивезення зернових з Подільської губернії за 1905 - 1911 рр. (ф. 233 ДАХО), про динаміку надходжень хлібних вантажів до Одеського елеватора, динаміку вантажообігу товарів по р. Тетерів, прибутки від комісійно-позичкових операцій Південно-Західних залізниць продовольчими вантажами (у відповідних звітах), доповідь начальника комерційної служби про необхідність будівництва складів довгострокового зберігання при залізницях (ф. 693 ЦДІАК (Управління Південно-Західних залізниць)); про будівництво рейкових під'їзних шляхів у зв'язку з розвитком сільського господарства та промисловості Поділля (ф. 233 ДАХО); відомості про витрати Волинської та Подільської губернських земських управ на будівництво та ремонт доріг (ф. 183 ДАЖО, ф. 228 ДАХО (Канцелярія подільського губернатора)).

Значний інтерес становлять і опубліковані джерела, використані у дисертації. Насамперед необхідно назвати огляди Волинської, Київської та Подільської губерній за 1906 - 1914 рр., які містять важливий фактичний матеріал з розвитку землеробства (площі засівів, збір зернових, технічних культур), агрономічних заходів земств та землевпорядних комісій (створення прокатних станцій сільгоспмашин та знарядь, сільгоспскладів тощо), галузей переробної промисловості (кількість заводів з продуктивністю по роках), діяльності земських черепичних майстерень, цементних, чавунно-ливарних, механічних заводів, кількості ярмарків з їхніми обігами, обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі. З іншого боку, необхідно зазначити, що статистична інформація в цих оглядах потребує критичного аналізу у порівнянні її з архівними джерелами та різними статистичними збірниками. Дані про валовий збір зернових у селянських господарствах Поділля у розглядуваний період, розвиток агрономічної допомоги селянам цієї губернії та результати нововведень взято зі статистичної праці В. І. Фролова “Характеристика крестьянского хозяйства и земельный фонд Подольской губернии"(Вінниця, 1917), огляду та звіту про агрономічні заходи в губернії за 1909 та 1912 рр. Відповідні дані з виділенням показових хутірських господарств та їхньою характеристикою використано з дослідження "Хуторские хозяйства Киевской губернии" (К.,1911). Хід агрономічних заходів у розглядуваному регіоні (зокрема, організація показових полів, заходи з поліпшення тваринництва, розповсюдження сільськогосподарських знань) доповнюють дані з "Справочных сведений о деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год)"(Пг., 1914). Зміни у площах поміщицького землеволодіння на Правобережній Україні у 1906 - 1914 рр., загальній площі засівів, тваринництві, у зростанні населення губерній цього регіону у відповідні роки наведені у статистичному збірнику "Сельское хозяйство Украины" (Х., 1923). Динаміку розвитку селянських та поміщицьких цукробурякових плантацій в цей період відображено у дослідженні Л. Ф. Волохова "Сахарная промышленность России в цифрах" (К., 1913).

Важливе значення для характеристики розвитку промисловості Правобережної України в період проведення столипінської реформи мають такі джерела, як "Отчёт акционерного общества "Фильверт и Дедина" за 1910 - 1913 рр.(дані про продаж сівалок та прибутки допомагають в аналізі запитів ринку на продукцію сільгоспмашинобудування), "Акционерно-паевые предприятия России" (М., 1913) (відомості про основні капітали акціонерних товариств з випуску сільгосптехніки); "Статистика Украины № 3. Вып. 3" (Х., 1922) надає відомості про динаміку виробництва заліза та сталі в Україні, що доповнює характеристику металообробної промисловості; структура промисловості України на 1912 рік показана у статистичному довіднику "Фабрично-заводська промисловість України в 1923/24 році" (Х., 1925) і дозволяє визначити місце окремих галузей промисловості в економічному розвитку України.

Ряд опублікованих джерел подають відомості з окремих аспектів розвитку торгівлі і транспорту на Правобережній Україні та по Україні в цілому. Так, важливі дані про об'єми земської торгівлі залізом та сільгоспмашинами і знаряддями у 1912 р. на Правобережжі містить збірник статистичних даних "Земская торговля железом и с.-х. машинами и орудиями в 1901 - 1912 гг."(Х., 1913).

Не менш важливе значення мають зводи матеріалів зі статистики цін, сільського господарства, звіти комітету торгівлі та мануфактур, огляди зовнішньої торгівлі. Наприклад, "Свод товарных цен на главных русских и иностранных рынках за 1913 г." (Пг., 1914) дозволяє розглянути ціни на найважливіші товари, зернові культури протягом 1906 - 1913 рр. в їхній динаміці, виявивши при цьому певні причинно-наслідкові зв'язки між ними. Погубернські щорічні ціни на різні види зерна на Волині в цей період подає “Свод материалов по сельскохозяйственной текущей статистике за 1910 - 1913 года” (Житомир, 1915). Аналіз цих джерел показує наявність розбіжностей щодо характеристики ряду даних по окремих галузях народного господарства.

Для розгляду основних положень реформи використано збірник документів і матеріалів С. М. Сидельникова “Аграрная реформа Столыпина” (М., 1973). Наведені у дисертації біографічні дані П. А. Столипіна, уривки з його промов у Державній думі та Державній раді, взяті зі збірника “Столыпин П. А. Нам нужна Великая Россия…”(М., 1991), дозволяють дати більш глибоку характеристику як самого реформатора, так і впроваджуваного ним курсу.

Цінним для вивчення впливу реформи на розвиток народного господарства Правобережжя є статистично-документальний довідник “Россия. 1913 год” (СПб., 1995) з відомостями про залізничні перевезення землеробських машин та знарядь по Російській імперії, вантажообіг найголовніших річкових пристаней на Правобережжі в цей період тощо.

Історіографія проблеми представлена значною кількістю праць, які висвітлюють ті чи інші аспекти як самої столипінської аграрної реформи, так і розвитку окремих галузей народного господарства у цей період.

Насамперед необхідно дати характеристику загальним працям, присвяченим самій столипінській реформі та її наслідкам. З дореволюційних досліджень реформи використано ряд праць. Так, Б. Д. Бруцкус у своїй роботі "Землеустройство и расселение за границей и в России" (Спб., 1909) зазначає, що землевпорядкування було відоме культурним країнам Заходу задовго до аграрної реформи Столипіна, аналізує плюси та мінуси переходу до відрубно-хутірської системи господарювання; підкреслює, що там, де селянське господарство страждало від малоземелля, де витрати на нове розселення не могли окупитися, там більш доцільно було обмежитись частковими поправками в існуючому аграрному законодавстві [127] [127] Бруцкус Б. Д. Указ. соч. - С. 11..

Велику зацікавленість змінами, які відбувалися на селі в розглядувані роки, виявили дослідники С. М. Богданов (“Обновление сельского хозяйства в России” (СПб., 1910) - вважав, що утворення хуторів та відрубів сприяло б поширенню у селянських господарствах таких вигідних для них культур, як цукровий буряк, картопля тощо; також були б створені умови для підвищення урожайності хлібів за рахунок правильних сівозмін) [124] [124] Богданов С. М. Указ. соч. - С. 52, 53.; Б. Юр'євський ("Возрождение деревни" (Пг., 1914) - досліджував вплив агрономічних заходів на підвищення урожайності селянських ланів, прибутковості господарств; підкреслював велике значення будівництва з вогнетривких матеріалів на селі), С. Л. Франкфурт (“Применение минеральных удобрений в Киевской губернии и условия торговли ими”(К., 1911)).

Діяльності Селянського Поземельного банку в Київській губернії з початку його утворення і в роки столипінської аграрної реформи з аналізом цін, умов позик, категорій покупців тощо присвячена монографія Л. Н. Скорнякова. Автор, зокрема, зазначає, що купівельні ціни 1 дес. землі з 1902 до 1910 рр. значно зросли; перед початком аграрної реформи 1906 р. були зменшені платежі по позиках [210]³³ [ 210] Cкорняков Л. Н. Деятельность Крестьянского Поземельного банка в Киевской губернии за 28 лет (1883 - 1910 гг.). - К., 1912. - С. 6, 54.

.

Грунтовний аналіз проблема столипінської аграрної реформи та її економічних наслідків отримала в історичній літературі радянського періоду. У своїх оцінках реформи радянська історіографія проблеми була орієнтована на висновки В. І. Леніна, який присвятив цій темі ряд своїх статей ("Нова аграрна політика"(1908), “Аграрна програма соціал-демократії у першій російській революції 1905 - 1907 років”(1908), "Останній клапан"(1912)). Визнаючи, з одного боку, прогресивність реформи в економічному розумінні, її завдання відвернути революцію в Росії, він, з другого боку, вважав, що нова аграрна політика пристосована цілковито до інтересів поміщиків, зазнає краху і в економічному, і в політичному плані, оскільки селянство, на його думку, прагнуло швидкого радикального вирішення земельного питання, а не довгого реформування [177; 178] [ 177; 178] Ленин В. І. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905 - 1907 років //Повне зібрання творів.- К., 1971. - Т. 16. - С. 204; Нова аграрна політика.// Там само. - С.396.. Разом з ленінською оцінкою про крах столипінської реформи радянська історіографія реформи дотримувалась і негативного ставлення до заможних селян, характеризуючи їх поряд з поміщиками як експлуататорів бідного селянства, при цьому замовчуючи позитивні результати їх напруженої праці, енергійності та підприємливості. Очевидно, що необхідно змінити ставлення до цього прошарку селянства, звільнити підхід до нього від ідеологічних нашарувань, визнати його як передову силу на селі, організатора сільгоспвиробництва та нових методів господарювання.

Серед перших фундаментальних праць радянських істориків, присвячених даній проблемі, значне місце належить монографії І. І. Литвинова [181]²² [181] Литвинов И. И. Экономические последствия столыпинского аграрного законодательства. - М. - Л., 1929.. Автор визнає вагомий вплив реформи на збільшення застосування сільськогосподарських машин у селянському та поміщицькому господарствах, розвиток вогнетривкого будівництва на селі, легкої промисловості, збільшення грошових заощаджень селян, розвиток кооперації, але, з другого боку, вважає, що столипінська реформа не змогла відвернути Жовтневу революцію, яка сприяла радикальному вирішенню аграрного питання. На нашу думку, більшої уваги потребує висвітлення питання розвитку промисловості будівельних матеріалів, сільського вогнетривкого будівництва, окремих галузей по виробництву сільгосппродукції.

О. Погребинський у своїй праці "Столипінська реформа на Україні" (Х., 1931) підкреслює, що антагонізм між фермерсько-капіталістичними тенденціями сільського господарства та формами половинчастого аграрного капіталізму пруського типу був основною пружиною економічного розвитку країни від часів реформи 1861 року. Успіх столипінської реформи в Україні пояснювався пануванням у її сільському господарстві подвірної форми землеволодіння, через що впровадження реформи фактично зводилось до юридичної легалізації існуючого землеволодіння.

П. М. Єфремов в оцінці аграрних перетворень стверджує, що не здійснилася столипінська ставка на заможних селян, загострились класові суперечки на селі; серед позитивних наслідків реформи виділяє збільшення використання сільгоспмашин [147] [147] Ефремов П. Н. Столыпинская аграрная политика. - М., 1941..

Ф. Є. Лось в роботі "Україна в роки столипінської реакції" (К., 1944) пише, що, підсумовуючи столипінську аграрну політику в цілому, можна сказати, що вона хоч і сприяла розвиткові капіталізму, але розвиток продуктивних сил йшов усе ж дуже повільно; серед позитивних моментів виділяється піднесення промисловості після 1910 р., чому сприяло розширення ємкості внутрішнього ринку в роки реформи.

А. Д. Введенський, вважаючи, що реформа зазнала краху, все ж виділяє зростання чистого збору зерна на душу населення, площ засіву, купівель селянами землі через Селянський Поземельний банк та інші позитивні моменти її реалізації [129] [129] Введенский А. Д. Аграрная реформа Столыпина и её экономические последствия на Украине: Автореф. дис. ..канд. экон. наук. - Х., 1957..

М. А. Рубач у своїй праці “Очерки по истории революционного преобразования аграрных отношений на Украине” (К., 1956) також вважає, що реформа не вдалася, вона не змогла навіть перетворити всі надільні землі у приватну власність.

Л. Ф. Скляров, дослідник переселенського руху у роки реформи, підкреслює, що, організовуючи масове переселення селян до Сибіру, царський уряд переслідував виключно політичні цілі; про економічні інтереси переселенців уряд не піклувався [209] [209] Скляров Л. Ф. Переселение и землеустройство в Сибири в годы столыпинской аграрной реформы. - Л., 1962.. Насправді ж переселення насамперед диктувалося економічними вимогами того часу, існувало ще задовго до реформи, а політичні цілі лише доповнювали економічну необхідність. М. А. Якименко відзначає зв'язок між інтенсивністю цього процесу та аграрним перенаселенням в Україні; в останніх статтях його переважають нові, більш всебічні підходи в оцінці цілей та завдань реформи та її наслідків [226; 227] [226;227] Якименко М .А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861 - 1918 рр.).// Укр. іст. журн. - 1996. - № 1. - С. 3 - 14; Его же. Переселенческое движение из Украины в годы столыпинской аграрной реформы (1906 - 1913): Автореф. дис.канд. ист. наук. - К., 1977. .

Великої уваги заслуговує монографічне дослідження С. М. Дубровського "Столыпинская земельная реформа"(М., 1963). Оцінюючи указ 9 листопада 1906 року, автор справедливо відзначає, що він не був наслідком творчості одного Столипіна, а результатом праці багатьох бюрократичних комісій. Підводячи загальні підсумки реформи, С. М. Дубровський пише, що вона призвела до ломки усього узвичаєного способу життя селян, розчищала шлях для розвитку капіталізму у сільському господарстві; у своїх висновках автор наголошує на протиріччях реформи та неминучості революції.

У працях Ф. Є. Лося та О. Г. Михайлюка, В. О. Кудя, Г. А. Герасименко досліджується класова боротьба у цей період, підкреслюється незадоволеність малоземельної частини селянства новими аграрними перетвореннями [137;175; 184] [137;175;184] Герасименко Г. А. Борьба крестьян против столыпинской аграрной политики. - Саратов, 1985; Кудь В. А. Крестьянское движение в Волынской губернии в период между двумя революциями (июнь 1907 - февраль 1917): Автореф. дис. канд. ист. наук. - Львов, 1974; Лось Ф. Є., Михайлюк О. Г. Класова боротьба в українському селі. 1907 - 1914. - К., 1976..

А. З. Барабой визнає частковий успіх столипінської реформи, яка сприяла, на його думку, з одного боку, зростанню селянської буржуазії, зміцненню її економічного становища внаслідок можливості господарювати в нових умовах, посиленню її впливу серед інших прошарків селянства; з іншого - це призвело до збільшення армії сільськогосподарських найманих робітників [122] [122] Барабой А. З. Аграрний капіталізм у Росії і столипінська земельна реформа // Укр. іст. журн. - 1980. - № 11. - С. 93..

А. В. Опря вважає, що показові агрономічні заходи могли запроваджуватись лише у заможних селян, що пояснювалось тим, що вони вимагали великої земельної площі та значних капіталів; незаможні ж, беручи позику у банку, були приречені на зубожіння [197] [197] Опря А. В. Положение заемщиков крестьянского поземельного банка в годы столыпинской аграрной реформы.// Актуальные проблемы аграрной истории Украины. Сб. научн. трудов. - Днепропетровск, 1980. - С.158.. Ця проблема потребує, на нашу думку, подальшого вивчення; показові агрономічні заходи в цілому мали позитивний вплив на все селянство (як буде показано у 2-ому розділі); кожний селянин застосовував їх в міру своїх можливостей; вони поступово поширювалися на різні прошарки селянства.

У період перебудови та післярадянський період вийшло багато праць і статей, присвячених цій проблемі. Так, у роботах і статтях таких істориків як П. Зирянов, В. Кабанов, останній праці А. Авреха робиться спроба відійти від ідеологічних рамок, змінити ставлення до цілей та завдань реформи, звернути більшу увагу на її позитивні наслідки, дати більш об'єктивну оцінку діяльності самого Столипіна [152;161;117] [152;161;117] Зырянов П. Н. Пётр Аркадьевич Столыпин.// Россия на рубеже веков: исторические портреты. - М.: ИПЛ, 1991. - С. 48 - 78; Кабанов В. В. Пути и бездорожье аграрного развития России в ХХ веке.// Вопросы истории. - 1993. - № 2. - С. 34 - 46; Аврех А. Я. П. А. Столыпин и судьбы реформ в России. - М., 1991.. Так, наприклад, В. Кабанов вважає, що реформа не була кабінетною вигадкою, а повністю виходила з існуючої тоді практики (здавна існували і переселення на нові землі, і перехід на хутори); хід реформи перервала спочатку війна, а потім - революція. З іншого боку, проглядається тенденція розгляду реформи лише в позитивному світлі, незважаючи на суперечності під час її реалізації (В. Казарезов) [162] [162] Казарезов В. В. Столыпин: история и современность. - Новосибирск, 1991.. Між тим, різні дослідники останнього десятиріччя неоднаково ставляться до соціально-економічних та політичних наслідків реформи. Наприклад, І. Д. Ковальченко дотримувався думки, що реформа провалилася ще до першої світової війни, вважаючи, що соціалістична революція в Росії була обумовлена особливостями її історичного розвитку, насамперед аграрного [170] [170] Ковальченко И. Д. Столыпинская аграрная реформа (мифы и реальность).// История СССР. - 1991. - № 2. - С. 70 - 72.. Дослідник проблеми селянського господарства у буржуазній економічній літературі Росії (кінець Х1Х - початок ХХ ст.) О. Ю. Заграєвська у своїх висновках пише, що, незважаючи на всі недоліки столипінської реформи та короткочасність періоду її реалізації, вона, в кінцевому рахунку, сприяла прискоренню капіталістичного розвитку країни та була єдино можливим компромісом між існуючою економічною системою та об'єктивною потребою у реформах; але вона не вирішила, а ще більш загострила селянське питання [148] [148] Заграевская Е. Ю. Проблемы крестьянского хозяйства в буржуазно-экономической литературе России (конец Х1Х в. - начало ХХ в.): Автореф. дис… канд. экон. наук. - М., 1995. - С. 21 - 22.. Ю. Єгоров висловлює думку, що сутність реформи була значно глибшою, ніж просто переходом від общини до індивідуалізації господарств (підвищення агрокультури); при цьому автор виділяє виступи проти реформи відомих вчених-економістів (Чупрова та деяких інших) [146] [146] Егоров Ю. Аграрная реформа: уроки прошлого и современности.// Свободная мысль. - 1993. - № 6. - С. 33-34.. Л. І. Зайцева зазначає, що земельний переворот призвів до руйнування общини, масової диференціації селянства; з ліквідацією надільного землеволодіння поступово зникала та основа, на яку спирався самодержавний лад Росії; на її думку, першочерговим завданням уряду повинно було б стати збереження общини, створення для її розвитку найсприятливіших умов [149] [149] Зайцева Л. И. Аграрная реформа П. А. Столыпина в документах и публикациях конца Х1Х - начала ХХ века. - М, 1995.. Щодо останнього висновку, на наш погляд, необхідно підкреслити той факт, що община не залишалась незмінною, а розвиток капіталізму у сільському господарстві поступово змінював її зсередини ще від часів реформи 1861 року, тобто це були об'єктивні економічні процеси. До цього слід додати, що аграрну реформу 1906 року необхідно розглядати з урахуванням відмінностей різних регіонів імперії (де, наприклад, община вже майже не збереглася).

Серед останніх праць привертає увагу дисертаційне дослідження В. С. Майстренка, в якому автор наголошує на важливості подальшого вивчення реформи у різних регіонах України, показує її успішне проведення на Харківщині (“Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії” (Х., 1997)).

Оцінюючи реформу Столипіна, зарубіжний український історик Н. Полонська-Василенко зазначає, що її метою було відвернення революції та створення міцного селянства; в Україні вона мала найбільший успіх; серед негативних моментів реформи виділяються високі ціни Селянського Поземельного банку на землю, що не давало змоги придбати її багатьом селянам [205] [205] Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т. - Т. 2. - К., 1992. - С. 426-427.. Дійсно, необхідно зазначити, що ціни на землю значно зросли на початку ХХ ст., але, з іншого боку, це було й наслідком збільшення попиту на неї селянства.

Американський історик Дж. Токмаков вважає, що реформа була незавершеним явищем. Другий американський дослідник Л.Волін вбачає сутність реформи у подальшій диференціації селянства шляхом розвитку класу незалежних, економічно життєздатних селян-власників; війна, на його думку, стала перешкодою перетворенням у сільському господарстві [151] [151] Зырянов П. Н. Современная англо-американская историография столыпинской аграрной реформы // История СССР. - 1973. - № 6. - С. 187 - 188..

Ряд зарубіжних істориків справедливо вважають, що необхідно змінити критерії в оцінці столипінської реформи, розглядати її з точки зору довгострокової перспективи. Так, М. Кімітака звертає увагу на зростання прагматизму селянства, а також на те, що через масову мобілізацію надільної землі визначився не тільки фермерський шлях розвитку на селі, але й самі передові форми колективістського землеробства - общинний перехід до багатопілля, товариство по обробці землі [168] [168] Кимитака М. Столыпинская реформа и российская агротехнологическая революция // Отечественная история. - 1992. - № 6. - С. 194 - 200.. Д. Мейсі відзначає, що реформи Столипіна були націлені на початок культурної революції на селі, яка привела б у рух сільське населення, змінила його установки, стимулювала особисту та суспільну підприємливість та наблизила б Росію до західної моделі; село почало оживати та виявило небувалий рівень ініціативи; однак, з точки зору більш широкої політичної перспективи програма розцінюється як така, що тоді не вдалася [193] [193] Байрау Д. Янус в лаптях: крестьяне в русской революции, 1905 - 1917 гг.// Вопросы истории. - 1992. - № 1. - С. 19 - 31.. Д. Байрау стверджує, що в цілому реформа була спрямована на посилення товарності сільського господарства та диференціацію окремих регіонів; пріоритетною метою її була модернізація селянського господарства та руйнування цілісності сільської общини [121] [121] Мейси Д. Земельная реформа и политические перемены: феномен Столыпина.// Вопросы истории. - 1993. - № 4. - С. 3 - 18..

Поряд з названими працями вийшло багато досліджень з питань розвитку окремих галузей народного господарства того часу. Так, А. В. Шестаков підкреслює, що хутірська система Столипіна сприяла подальшій еволюції сільськогосподарського капіталізму, за виключенням несприятливих умов для його розвитку в роки першої світової війни; автор аналізує введення багатопільних сівозмін, зростання молочних господарств, збільшення об'ємів перевезень сільгоспкультур залізницями тощо [223] [223] Шестаков А. В. Капитализация сельского хозяйства в России (от реформы 1861 г. до войны 1914 г.). - М., 1924.. Н. П. Огановський зазначає, що на початку ХХ ст. в Російській імперії відбувалося значне зростання промисловості і торгівлі, яке обігнало зростання продукції сільськогосподарського виробництва; Росія індустріалізувалася та вступила у більш широкі економічні відносини із світовим господарством, що відбилося на зростанні ринковості сільського господарства (51% напередодні першої світової війни) [196] [ 196] Огановский Н. П. Сельское хозяйство, индустрия и рынок в ХХ веке. - М., 1924. - С. 46.. Кількісний та якісний аналіз розвитку окремих галузей народного господарства в цей період міститься у працях С. Г. Струмиліна, П. І. Лященка , П. О. Хромова, в “Очерках развития народного хозяйства Украинской ССР” (М., 1954), "Історії народного господарства Української РСР"(Т. 1. -К., 1983) [211;186;217] [211;186;217] Струмилин С. Г. Очерки советской экономики. - М.- Л., 1930; Лященко П. І. Історія народного господарства СРСР. Т. 2. - К., 1952; Хромов П. А. Экономическая история СССР. - М., 1982.. Деякі дослідження, використані в дисертації, аналізують становище у сільському господарстві перед реформою, що допомагає глибше зрозуміти причини подальших перетворень у ньому [128;153;179;212].

Монографія І. О. Гуржія “Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років Х1Х ст.” (К., 1968) допомагає визначити роль України у розвитку всеросійського ринку, проаналізувати стан окремих галузей народного господарства перед реформою, що створило певні передумови для їх подальшого розвитку.

П. П. Теличук у праці "Економічні основи аграрної революції на Україні" (К., 1973) зазначає, що як тільки селяни внаслідок столипінського аграрного законодавства ставали власниками надільної землі і одержували право на її продаж і купівлю, то негайно починався процес витіснення малоземельних селян із сфери сільгоспвиробництва і злиття їхніх земель з землями заможних господарств - внаслідок діяння закономірностей розвитку капіталізму в землеробстві цей процес був неминучим. Н. О. Воскресенська, досліджуючи динаміку та структуру продуктивних сил у зерновому виробництві Європейської Росії у кінці Х1Х-на початку ХХ ст., визначає чотири групи елементів у цій структурі: 1) соціально-економічні; 2) агротехнічні; 3) агрикультурні; 4) природні умови землеробства - та виділяє найбільш типові з названих груп у кожному з регіонів Російської імперії, в т. ч. у розглядуваному нами; крім того, значна увага приділяється проблемі урожайності сільгоспкультур [131] [131] Воскресенская Н. О. Динамика и структура производительных сил в ззерновом производстве Европейской России в конце Х1Х - начале ХХ веков: Автореф. канд. ист. наук. - М., 1980. - С. 12 - 13, 18.. Другий дослідник сільськогосподарського виробництва т. зв. Півдня Росії та впливу на нього світової аграрної кризи кінця Х1Х ст. З. П. Конишина вважає, що це сільгоспвиробництво виникло та зросло у значній мірі під впливом попиту на хліб з боку світового ринку; аграрна криза кінця Х1Х ст. прискорила суспільну еволюцію сільського господарства в світі, його механізацію, інтенсифікацію та спеціалізацію [172] [172] Конышина З. П. Влияние мирового аграрного кризиса конца Х1Х в. на сельскохозяйственное производство Юга России: Автореф. канд. ист. наук. - Ростов-на-Дону, 1991..

Ряд використаних досліджень присвяченo проблемам кредиту і кооперації. Так, на думку С. В. Бородаєвського, кооперація черпала свої сили з негативних сторін капіталістичного ладу; на відміну від соціалізму, який обмежував індивідуальну діяльність, кооперація давала своїм членам значні межі свободи, визнавала приватну власність на засоби виробництва продукції; автор досліджує виникнення і розвиток системи дрібного кредиту, різні види кооперації, їх розвиток в Україні [126] [126] Бородаєвський С. В. Історія кооперації. - Прага, 1925.. М. Л. Хейсін підкреслює, що до реформи Столипіна основною перешкодою для розвитку кооперації була відсутність кредитоспроможності, середнього прошарку як основи кредитної кооперації; реформа дала початок створенню цього прошарку; крім того, автор аналізує діяльність різних кооперативних товариств, відзначає зростання цін на сільгосптовари, подорожчання життя сільського та міського населення [216] [216] Хейсин М. Л. История кооперации в России. - Л., 1926.. Проблеми розвитку кооперації розглядались у працях О. В. Чаянова, І. І. Литвинова, С. М. Дубровського, Б. А. Кругляка, Н. Я. Макерової, ряді інших [221;181;144;174;188].

Розвиток капіталізму у селянських господарствах Правобережної України, роль кооперації в цьому процесі розглядається у працях Л. І. Гайдай [132-135]. Автор досліджує результати столипінської реформи на Правобережжі, використання агрономії в господарствах селян, показує вигідність цих заходів для заможних селян; також підкреслює класовий характер кооперативних об'єднань. Подальшого дослідження, на нашу думку, із залученням архівних джерел, потребують такі аспекти: агрономічні заходи на селі, їх роль у розвитку нових форм господарювання, вплив на урожайність в господарствах селян, поширення сільськогосподарських знань серед селянства, більш детальний розгляд справи будівництва на селі з вогнетривких матеріалів, дослідження розвитку деяких галузей харчової та переробної промисловості, тісно пов'язаних із сільським господарством.

Великий інтерес становить дослідження А. П. Кореліна "Сельскохозяйственный кредит в России в конце Х1Х - начале ХХ в. "(М., 1988). Автор простежує динаміку розвитку різних товариств, які надавали кредит селянам, земських кас дрібного кредиту; призначення сільськогосподарських позик; хлібозаставні операції кредитних кооперативів; зростання питомої ваги селян-вкладників серед всіх розрядів клієнтів ощадних кас та їх вкладів. Ця проблема, з нашої точки зору, вимагає подальшого, більш детального вивчення у розглядуваному регіоні, зокрема, принципи організації роботи, досвід діяльності окремих кредитних товариств, їх участь у розвитку внутрішньої торгівлі.

О. Ю.Болотова, досліджуючи проблему створення загальнокооперативного законодавства у дореволюційній Росії, зазначає, що для кооперативного руху була характерною надзвичайна суперечливість законодавчих актів; особливістю юридичного становища кооперативів у Російській імперії була дозвільна система їх заснування, яка мала три етапи своєї еволюції:

1) затвердження Комітетом міністрів;

2) дозвіл одного чи декількох міністрів;

3) дозвіл губернаторів [125] [125] Болотова Е. Ю. Создание общекооперативного законодательства в дореволюционной России (конец Х1Х - 1917 г.): Автореф. дис. канд. ист. наук. - М., 1991. - С. 16..