Вплив столипінськоїаграрної реформи на соціально-єкономічний розвиток Правобережної України (1906 — 1914 рр.)

Звіти повітових землевпорядних комісій свідчать про те, що пік їх діяльності припав на 1908-1909 рр., коли, очевидно, більшість селян усвідомила корисність переходу до особистої власності на землю.

При проведенні землевпорядних робіт по всій Україні найбільш інтенсивне утворення хуторів та відрубів відбувалося на Волині: у 1911 р. тут нараховувалось 1139 хутірських господарств; на 1 січня 1912 р. найбільша кількість одноосібних господарів (13709) була у Житомирському повіті. Діяльність землевпорядних комісій на Поділлі мала успіх там, де було можливо при допомозі Селянського Поземельного банку придбати землю і тим самим збільшити площу розверстання. За період з вересня 1909 р. по січень 1912 р. землевпорядні роботи були виконані на 14400 дес. землі [13; 11] [13;11] ЦДІАК, ф. 442, оп. 709, спр.190, арк. 24, 115; оп. 708, спр. 562, арк. 1..

Важливим документом для розуміння ходу аграрних перетворень у цьому регіоні є матеріали Наради губернаторів та селянських діячів Південно-Західного краю, яка відбулася у листопаді-грудні 1910 р. Нарада визнала за необхідне вести боротьбу з інертністю населення, звичкою його до далекоземелля, черезсмужжя, переконувати його у перевагах нових форм землеволодіння, підкресливши, що для успіху землевпорядних робіт необхідний тісний взаємозв'язок у діях землевпорядних комісій та селянських установ, пошук у кожному випадку шляхів та засобів найбільш справедливого розподілу землі між господарями, за організацію агрономічної допомоги на місцях, головним чином, одноосібним господарствам [14]

[14] Там само, оп. 709, спр. 482.. За 1907-1914 рр. на Волині було утворено 42091 одноосібне господарство, Поділлі - 11597, Київській губернії - 36192. За цими показниками виділялась Волинська губернія, займаючи 7-е місце в імперії. В цілому ж по Україні найбільша площа під хуторами та відрубами була створена у південних губерніях, які характеризувалися швидким розвитком капіталізму у сільському господарстві [134; 167] [134;167] Гайдай Л. И. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве… - С. 11; Качинский В.Указ. соч. - С. 51..

Значну роль у процесі хуторизації відігравав Селянський Поземельний банк, який виступав головним механізмом реалізації столипінської аграрної реформи. Скуповуючи поміщицькі маєтки, банк розмежовував їх на хутірські та відрубні ділянки і розпродував селянам.

За розмірами купівель-продажу на Правобережній Україні виділялась Київська губернія. Тут, за даними Київського відділення Селянського Поземельного банку, кількість позик зросла з 1906 по 1910 рр. з 136 до 2824, їх розмір - відповідно з 822 тис. крб. до 5,6 млн. крб.

Операції Подільського відділення банку по позиках селянам зросли з 789 тис. крб. у 1906 р. до 3,3 млн. крб. у 1912 р.; при цьому кількість землі, придбаної селянами за допомогою банку, зросла - відповідно з 4,3 тис. дес. до 12,6 тис. дес. [210; 93; 94] [210;93;94] Скорняков Л. Н. Деятельность Крестьянского Поземельного банка в Киевской губернии за 28 лет (1883 - 1910 гг.). - К., 1912. - С. 18; Обзор Подольской губернии за 1906 г. - Кам.-Под., 1907. - С. 158; То же за 1912 г. - С. 150.. За період з 1 січня 1906 р. до 1 серпня 1912 р. Селянський Поземельний банк у Подільській губернії продав з призначенням позик та за особовий розрахунок 67% своєї землі (54,3 тис. дес.).

Основними покупцями землі були не тільки заможні селяни. Як свідчить розподіл її покупців за окремими категоріями у 1911 р., на Правобережжі 60,6% покупців мали наділи до 6 дес. [73; 202] [73;202] Державний архів Хмельницької області (далі - ДАХО), ф. 234, оп. 1, спр. 89, арк. 15; Погребинський О. Назв. праця. - С. 27.. При цьому необхідно зауважити, що послугами банку могли скористатися в основному ті селяни, економічне становище яких давало кредитору впевненість у поверненні позики, тобто мова йшла насамперед про енергійних та підприємливих селян, які. ефективно та раціонально вели свої господарства. Перерозподіляючи землю таким чином, банк поряд з отриманням власних прибутків сприяв і найбільш раціональному використанню землі.

Платежі по позиках банку за указом 14 жовтня 1906 року були знижені порівняно з попереднім указом (від 6 грудня 1898 року): при позиці на 13 років - до 9,25%, на 18 років - до 7,5%, на 28 років - до 5,8%, на 41 рік - до 4,95%, на 55,5 років - до 4,5% щорічних. Такі довгострокові позики надавали можливість поступової виплати вартості купленої землі, вигідної для покупця.

Купівельна ціна 1 десятини землі зросла, наприклад, у Київській губернії, з 179 крб. у 1902-1904 рр. до 232 крб. у 1908-1910 рр. Найбільш високими пересічні ціни на землю були у 1905 р. на Поділлі - 219 крб. за 1 десятину, найменшими - на Волині - 99 крб.[210;202] [210;202] Скорняков Л. Н. Указ. соч. - С. 6, 54; Погребинський О. Назв. праця. - С. 16..

Так, наприклад, у Подільській губернії банківські ціни зросли лише з 1909 по 1911 р. з 264 до 309 крб. за 1 дес. Зростає й орендна плата за землю: з 1909 по 1911 р. вона зросла з 13,8 до 16,7 крб. за 1 дес. на рік [74] [74] ДАХО, ф. 234, оп. 1, спр. 180, арк. 1.. Зростання цін на землю у період проведення столипінської аграрної реформи було закономірним наслідком закону попиту і пропозиції, розвитку ринкових відносин на селі. Про це говорить той факт, що за десять передвоєнних років (1904-1914) кількість купленої селянами України землі зросла на 2,2 млн. дес. При допомозі банку на Правобережжі за роки реформи було створено 24% відрубно-хутірських ділянок, що було порівняно високим показником в Україні[198; 144] [198;144] ] Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. - С. 48; Дубровский С. М. Указ. соч. - С. 586.

.

Переселенський процес з України у цей період, як складова частина аграрних заходів уряду, мав свої особливості. Вони обумовлювались тут аграрним перенаселенням на початку ХХ століття, про що вже вище було сказано. За даними М. А. Якименка, з України у 1906-1913 рр. переселились до Сибіру, на Далекий Схід та в Середню Азію близько 1,2 млн. чоловік. На Правобережжі переселенська політика уряду призвела до таких наслідків: переселилися протягом 1908 - 1914 рр. до Сибіру з Волині - 36620 чол., з Київщини - 118337 чол., з Поділля - 51394 чол.[227; 209] [227;214] Якименко М. А. Переселенческое движение из Украины в годы столыпинской аграрной реформы (1906 - 1913): Автореф. канд. ист. наук. - К., 1977. - С. 29; Скляров Л. Ф. Переселение и землеустройство в Сибири в годы столыпинской аграрной реформы. - Л., 1962. - С. 153.. Селяни цих губерній переселялись і в райони Європейської Росії (Володимирська, Смоленська, Орловська та інші губернії). Основний контингент переселенців складали малоземельні селяни, які намагались покращити на новому місці умови свого життя. Так, на Волині 72,4% переселенців мали до 3 дес. землі, у Київській губернії - 86,5%. За рахунок купівлі землі у переселенців зменшувався земельний голод у губерніях Правобережної України. Назад повернулись з різних причин 18,1% селян [202; 209]²² [202;209] Погребинський О. Назв. праця. - С. 46; Скляров Л. Ф. Указ. соч.- С. 455.

; при цьому слід зауважити, що повертались на батьківщину не лише ті, хто їхав у східні регіони для розвідки та закріплення на новому місці.

Українські переселенці в Сибіру, на Далекому Сході та інших регіонах стикалися з багатьма проблемами, але ті, хто залишився там на постійне проживання, ставали в основному забезпеченими господарями. Незважаючи на недостатню організацію переселенського процесу, недоліки урядової політики в цьому питанні та труднощі, з якими стикались переселенці, рух цей в цілому мав позитивне та велике народногосподарське значення для Російської імперії. Українські селяни, як і селянство інших губерній, зробили значний внесок у справу освоєння та підвищення продуктивності нових земель, піднесення значення Сибіру, інших східних регіонів у всеросійській внутрішній та зовнішній торгівлі тощо.

Реформи - це складний і часто суперечливий процес, особливо відчутний у соціальній сфері суспільства, і тому закономірним було неоднозначне ставлення селянства до нових аграрних перетворень. Вони торкнулися докорінних інтересів селян, вимагали зміни їхньої психології у переході до нового типу господарства. Столипінська реформа пожвавила активність селянства, сприяючи підвищенню його підприємливості, господарської ініціативи і, як наслідок, подальшій його диференціації. Цілком зрозуміло, що малоземельному селянству було складніше вирішувати проблеми господарювання у нових умовах, а тому воно й стало основним незадоволеним елементом села в роки реформи. Про це свідчать: Собківська справа в Уманському повіті Київської губернії [137] [137] Герасименко Г. А. Борьба крестьян против столыпинской аграрной политики. - Саратов, 1985. - 85 -86., справа про самоправні дії селян села Ледянки Ізяславльського повіту Волинської губернії (1914); справа про скаргу селян села Залужжя Каменецького повіту на Поділлі про примусові дії землевпорядних комісій по розселенню їх на хутори; скарга селян села Борятин Луцького повіту Волинської губернії з приводу неправильної нарізки відрубів тощо. Часто більшість сільської громади займала ворожу позицію щодо виділенців. Проти заможних селян, які жили краще своїх збіднілих сусідів, часто застосовувались підпали [19; 10; 18; 6] [19;10;18;6 ] ЦДІАК, ф. 442, оп. 713, спр. 137, арк. 1; оп. 708, спр. 297; оп. 713, спр. 35, арк. 17; оп. 642, спр. 4.. В. О. Кудь, наприклад, зазначає, що підпалювачами заможних були батраки, безробітні, бідні селяни, при засудженні яких виявлялось, що вони не мають ніякого майна [175] [175] Кудь В. Крестьянское движение в Волынской губернии в период между двумя революциями (июнь 1907 - февраль 1917): Автореф. дис. канд. ист. наук. - Львов, 1974. - С. 18.. Продовжувалась і боротьба з поміщиками: так, на Волині була найбільшою кількість випасів та потрав поміщицьких земель, пов'язаних із сервітутами (угіддями спільного користування селян та поміщиків) - 44,3% тощо [184] [184] Лось Ф. Є., Михайлюк О. Г . Назв. праця. - С. 237.. Між тим, приміром, у цій же губернії, масові та групові виступи селян проти поміщиків зменшились з 105 у 1906 р. до 28 у 1914 р., що, безперечно, було і свідченням змін у психології селянства при переході до нових умов господарювання та відносного соціального спокою на селі [175] [175] Кудь В. А. Указ. соч. - С. 15..

Підсумовуючи вищерозглянуте, необхідно виділити такі особливості реалізації аграрної реформи 1906 року на Правобережній Україні:

1) більш прискорений вихід з общини пояснювався тут тим, що вона фактично перестала давно існувати в багатьох місцевостях і збереглася лише в окремих повітах цих губерній;

2) існування подвірного землеволодіння підготувало селян до закріплення землі в особисту власність, юридичного оформлення права домогосподарів;

3) переходу до відрубно-хутірської системи сприяла наявність значного відсотку заможних селян та середняків на Волині; переваги нової системи господарювання виявлялись поступово у підприємливих та енергійних селян; 4) діяльність Селянського Поземельного банку у цьому регіоні була найбільш продуктивною, судячи з показників утворення хуторів та відрубів при його допомозі; 5) велика кількість переселенців в інші регіони імперії пояснювалась аграрним перенаселенням Правобережної України, як і всієї України, на початку ХХ століття.

2.2. Зміни у розвитку землеробства i тваринництва.

Помiтнi зрушення відбувались в першу чергу у землеробстві, яке завжди відігравало головну роль у селянських господарствах. Насамперед це стосувалося площi засiвiв. Так, наприклад, у Волинськiй губернiї загальна площа засiвiв зернових з 1905 по 1914 рр. зросла з 1,7 млн. дес. до 2,1 млн. дес.; у Київській з 1906 до 1914 рр. - відповідно з 1,74 млн. дес. до 1,78 млн. дес., Подільській - з 1,79 млн. дес. до 1,86 млн. дес.[68; 3; 105] [68;3;105] Обзор Волынской губернии за 1914 г. - Житомир, 1915. - С. 11; ЦДІАК, ф. 442, оп. 636, спр. 391, арк. 3; Сельское хозяйство Украины. - Х., 1923. - С. 136.. В цiлому по Правобережній Україні площi засiвiв пiд зерновими зросли з 3,94 млн. дес. у 1905 р. до 4,01 млн. дес. у 1913 р. За даними О. Погребинського, в Українi загалом площi засiвiв збiльшились у 1914 р. порiвняно з 1890/900 рр. з 136 до 164 ум. од. По всiй Росiйськiй iмперiї також вiдбувався процес поступового зростання площi засiвiв: з 85,5 млн. дес. у 1901-1905 рр. до 93,5 млн. дес. у 1909-1913 рр. [129; 202; 147] [129;202;147] Введенский А. Д. Аграрная реформа Столыпина и её экономические последствия на Украине: Автореф. дис..канд. эк.наук. - Х., 1957. - С. 15; Погребинський О. Назв. праця. - С. 56; Ефремов П. Н. Столыпинская аграрная политика. - М., 1941. - С. 114.. Зростання площi засiвiв зернових у цi роки було невипадковим - в умовах iндивiдуалiзацiї селянського землеволодiння, його прагнення пристосуватись до запитiв ринку зернові культури (особливо пшениця, ячмiнь) набувають у його розвитку дедалі важливiшого значення. До цього необхiдно додати данi про структуру площi засiвiв України на 1913 р.: на частку зернових культур припадало 90,5%, технiчних - 3,5%, овочевих та картоплi - 3,6%, кормових - 2,1%, iнших - 0,3% [198] [198] Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР… - С. 54.. Крiм зернових культур, якi займали переважну бiльшiсть площ у загальнiй структурi засiвiв, зростало значення i технiчних культур, особливо засiвiв цукрового буряка. На Правобережній Українi, де засiви цукрових бурякiв були особливо значними, у перiод з 1906-1907 рр. до 1911-1912 рр. їхня площа зросла з 297,9 тис. дес. до 401,2 тис. дес. По всiй Українi у розглядуваний перiод загальна площа пiд цукровими буряками зросла з 350 тис. дес. до 561,8 тис. дес. [228; 179; 167] [228;179;167] Ярошевич А. И. Юго-Западный край в экономическом отношении. Вып. 7. - К., 1913. - С.31; Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі на початку ХХ ст. - К., 1968. - С. 19; Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. Вып. 1. - Х., 1922. - С. 71.. Поряд з цим зросло i вiдносне значення селянських плантацiй у процесi виробництва цукросировини.

Зацiкавленiсть українського селянства у вирощуванні цієї культури пояснювалась тим, що цукровi заводи не могли у своїй переважнiй бiльшостi обходитись без цукросировини, яку постачали їм селяни, тому вони широко застосовували систему завдаткiв чи авансiв пiд майбутнi врожаї цукрового буряка. Розмiр таких авансiв складав 10-40 крб. з 1 дес. посівів, причому деякi заводи виплачували їх за 3-4 роки наперед, що давало можливiсть селянам, особливо заможним, розширювати i змiцнювати свої господарства [132] [132] Гайдай Л. І. Деякі аспекти капіталістичної еволюції селянських господарств Правобережної України..// Укр. іст. журн.- 1982. - № 7. - С. 117.

. Потреба селян у кредиті для поліпшення свого життя все активніше стимулювала їх розширювати засiви пiд технiчними культурами, якi давали значний прибуток. Селянські посіви під цукровими буряками зросли у % до всіх посівів цукрових буряків у період з 1904/5 до 1910/11 рр. на Київщині - з 17,2 до 25,6 %, Волині - з 12,5 до 14,6 %, Поділлі - з 11,2 до 21 %; поміщицькі - зросли лише на Волині за цей же період - з 42,9 до 52,8 %, зменшились на Київщині (з 54,3 до 46,6 %) та Поділлі (з 63,3 до 60,1 %). Збір цукрового буряка з 1 дес. зріс за ті ж роки у селян Київської губернії з 644 до 921 пуд., Волинської - з 622 до 1081 пуд., Подільської - з 671 до 1015 пуд.; у поміщиків - відповідно з 857 до 1271 пуд., з 1006 до 1200 пуд., з 982 до 1272 пуд. [76] [76] Волохов Л. Ф. Сахарная промышленность России в цифрах. - К., 1913. - С. 24 - 27..

Вiдбуваються змiни у селянському та помiщицькому землеволодiннi. Селянське землеволодiння у цей перiод значно збiльшилось, при цьому необхiдно зазначити, що не лише заможнi селяни купували землю, збiльшуючи свої надiли (про це вже вище було сказано).

По окремих губернiях Правобережжя зростання селянських надiлiв в середньому було таким: на Подiллi - з 3,8 до 6,4 дес. , у Київськiй губернiї - з 5,8 до 7,1 дес. , на Волинi - з 7,9 до 11,1 дес. В цiлому по Українi у 1910 р. порiвняно з 1905 р. землеволодiння селян зросло на 391 тис. дес. (майже в 3 р.) [148; 202] [184;202] Качинский В. Указ. соч. - С. 34; Погребинський О. Назв. праця. - С. 16.. Прагнення селянства до збільшення своїх наділів відбиває, наприклад, той факт, що відсоток індивідуальних покупців землі у Селянського Поземельного банку протягом лише 1908 - 1911 рр. зріс у Волинській губернії з 11 до 66,3 %, Київській - з 27,6 до 90 %, Подільській - з 4,5 до 98,7% [134] [134] Гайдай Л. И. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве Правобережной Украины (1906 -1914 гг.): Дис. канд. ист. наук. - К., 1978. - С. 51..

Для помiщицького землеволодiння у роки реформи був характерний процес подальшого зменшення, який розпочався ще вiд часiв реформи 1861 р. (див. табл. 2. 1).

Таблиця 2.1^{** Сельское хозяйство Украины. - Х., 1923. - С. 115.}

Зміни розмірів дворянського землеволодіння по губерніях

Правобережної України ( у тис. дес.)

Таблиця показує, що серед трьох губерній Правобережжя найбільш стійким залишалось поміщицьке землеволодіння Волинської губерніі; порівняно багато землі продали поміщики Поділля. В цілому необхідно підкреслити, що цей регіон був своєрідним оплотом поміщицького землеволодіння в Україні.

Напередоднi першої свiтової вiйни вiдсоток помiщицьких оброблюваних земельдо загальної її площi зменшився порiвняно з станом до аграрної реформи 1906 р. i становив: на Волинi - 18,5%, Подiллi - 32,2%, у Київськiй губернiї - 28,2%[202] [202] Погребинський О. Назв. праця. - С. 13..

У поміщиків Правобережжя поширилось вирощування озимої пшениці, яка займала одне з головних місць на ринку зернових в цей період: на Волині у 1916 р. вона займала 20 % від усієї площі засівів, Київщині - 28%, Поділлі - 29%. Поміщики майже не здавали в оренду землю селянам, тут розвивалася велика капіталістична оренда [214] [214] Теличук П. П. Назв. праця. - С. 89, 137.. Отже, помiщицьке землеволодiння поступово зменшувалось еволюцiйним шляхом, особливо там, де дворяни були неспроможними пристосуватись до нових економiчних умов. Вiдчуження помiщицьких земель могло дати лише тимчасовий ефект зняття соцiальної напруги. Так, дослідник В. І. Фролов зазначав, що пiсля передачi селянам усiх дворянських та iнших земель надiли зросли б до 6,35 дес. , а з поправкою на прирiст населення у 5% - 6,03 дес. [115] [115] Фролов В. И. Характеристика крестьянского хозяйства и земельный фонд Подольской губернии. - Винница, 1917. - С. 2.. Таким чином, збiльшення селянських надiлiв за рахунок помiщицьких не було б вже досить вiдчутним. При цьому порушувався принцип приватної власностi на землю, за яким кожний селянин мав гарантiї недоторканостi того, що було зароблено його працею. Значний прирiст населення Росiї на початку ХХ ст. ставив проблему рацiонального використання землi, що найбiльш ефективно можна було б зробити в умовах приватної власностi на землю. Наприклад, населення Волинської губернії зросло у 1905 - 1914 рр. З 3,5 млн. до 4,2 млн. чол., Київщини - відповідно з 4,2 млн. до 4,9 млн. чол., Поділля - з 3,5 млн. до 4,2 млн. чол.; по Україні - з 27,9 млн. до 33,3 млн. чол. [105]²² [105] Cельское хозяйство Украины. - Х., 1923. - С. 94.

.

Дискусiйним є питання про вплив столипiнської аграрної реформи на збільшення урожайностi сiльськогосподарських культур. Вiдомо, що у цей перiод збiльшуються їх врожаї, особливо зернових. Середнi збори зернових хлiбiв з 1 дес. зросли протягом 1907-1914 рр. порiвняно з 1899-1906 рр. на Правобережнiй Україні - з 65,2 до 69,1 пуд., Лiвобережжi - з 48,9 до 55,7 пуд. , у Степу - з 41,7 до 49,5 пуд. [119]³³ Альтерман А. Назв. праця. - С. 14..

Картина збору зернових хлiбiв по українських губернiях у 1905-1909 рр. (з вiдрахуванням на насiння) показана у таблицi 2.2. Як видно з даних таблицi, найбiльший збiр зернових у 1905-1909 рр. давали пiвденнi українськi губернiї, i вiдповiдно, на душу населення цей показник тут був найвищим по Українi. У розглядуваних губерніях Правобережжя за зборами зернових в цілому та на душу населення перше місце займала Подільська губернія; найменший збір зернових давала Волинь. Порівняно з іншими українськими губерніями Правобережжя посідало у цьому зборі друге місце після Півдня.

Таблиця 2. 2^{** Табл. складено за: Лященко П. И. Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России... - С. 29, 78, 185.}

Збiр зернових в Українi у 1905-1909 рр. (у тис. пуд.)

По всiй Росiйськiй iмперiї протягом 1906-1915 рр. спостерiгалось помітне зростання урожайності зернових: жита - з 34,5 до 61,3 пуд. з дес. , пшеницi - з 31,3 до 50,7, вівса - з 33,2 до 53,2, ячменю - з 43,9 до 50,5 [144] [144] Дубровский С. М. Указ. соч. - С. 419.. Порівняно з західноєвропейськими державами Росія відставала за показниками урожайності сільськогосподарських культур. Так, протягом 1901-1910 рр. середній збір пшениці в Росії складав 38 пуд. з дес., в Румунії - 79 пуд. , Бельгії - 157 пуд. [203] [203] Покровский С. А. Внешняя торговля и внешняя торговая политика России. - М, 1947. - С. 350..

У губерніях розглядуваного нами регіону відбувались такi ж процеси у русi урожайностi сiльськогосподарських культур, як i в цiлому по Українi. Наприклад, у Волинськiй губернiї загальний збiр озимих хлiбiв збiльшився з 52 млн. пуд. у 1905 р. до 65 млн. пуд. у 1914 р. [8; 85] [8;85] ЦДІАК, ф. 442, оп.705, спр. 53, арк. 23; Обзор Волынской губернии за 1914 г. - С. 12..

Врожаї озимих у селянських господарствах мали тенденцiю до зростання, враховуючи при цьому погоднi умови (див. табл. 2.3). За даними таблиці спостерігається поступове зростання врожаїв озимої пшениці та жита у селян Волині (у самах, які показували співвідношення зібраної одиниці зернової культури до посіяної).

Таблиця 2.3^{** Табл. складено за: Обзор Волынской губернии за 1907 г. - С. 7; ... за 1909 г. - С. 8:... за 1911 г. - С. 16; ... за 1912 г. - С. 16.}

Врожаї озимого жита та пшеницi у селянських господарствах Волинської губернiї

У Київськiй губернiї динамiка збору зернових та технiчних культур по окремих роках свiдчила також про поступове збiльшення їх урожайностi, за виключенням окремих неврожайних рокiв (див. табл. 2.4).

Динамiка збору цукрового буряка, який набрав у Київськiй губернiї широкого розповсюдження в селянських господарствах, у цей перiод, була такою (у берковцях):1906 р. - 8,2 млн. ; 1908 р. - 9,1 млн. ; 1910 р. - 15 млн. ; 1912 р. - 13,2 млн. ; 1914 р. - 15,05 млн. [86-89; 91] [86-89;91] Обзор Киевской губернии за 1906 г. - К., 1907. - С. 38; То же за 1908 г. - К., 1909. - С. 44; То же за 1910 г. - К., 1911. - С. 42; То же за 1912 г. - К., 1912. - С. 41; То же за 1914 г. - К., 1914. - С. 41..

Таблиця 2. 4^{** Табл. складено за: Обзор Киевской губернии за 1913 г. - С. 22, 39; ... за 1914 г. - С. 19 - 38.}

Динамiка середнього врожаю зернових та технiчних культур у Київськiй губернії (у самах)

На Подiллi валовий збiр хлiбiв з 1 дес. у селянських господарствах мав також тенденцiю до зростання, про що свiдчать данi, якi наводить В. I. Фролов у своєму дослiдженнi (див. табл. 2.5).

За архівними даними, бачимо коливання врожаїв у селян залежно від погодних умов: наприклад, урожайність озимого жита складала у 1906 р. 81,1 пуд./дес., у 1908 р. - 57,7, у 1910 р. - 84,8; гречки - у 1906 р. - 61,3 пуд./дес., у 1908 р. - 46,9, у 1910 р. - 71,2 [69] [69] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 459, арк. 3, 23зв..

На Волинi поступово зростає значення хмелю, особливо у розвитку заможних селянських господарств. Хміль отримав розповсюдження у

Таблиця 2.5^{** Фролов В. И. Характеристика крестьянского хозяйства и земельный фонд Подольской губернии. - С. 17.}

Валовий збір хлiбiв у селянських господарствах Подiльської губернiї (у пуд. з 1 дес.)

господарствах селян під впливом чехів-колоністів, даючи значні прибутки. Під селянськими хмiльниками тут було зайнято в 1911 р. 2,1 тис. дес землi, що складало третину вiд їх загальної площi [133] [133] Гайдай Л. І. Капіталістичні відносини у селянських господарствах Правобережної України (1906 - 1914).// Архіви України. -1978. - № 6. - С. 66.. Динаміка збору хмелю на Волинi свiдчить про пiдвищення його ролi у розвитку сiльського господарства: 1909 р. - 91, 1 тис. пуд. 1911 р. - 105, 8 тис. пуд. , 1912 р. - 128, 2 тис. пуд. , 1914 р. - 101, 2 тис. пуд. [82-85] [82-85] Обзор Волынской губернии за 1909 г. - Житомир, 1910. - С. 22; То же за 1911 г. - Ж., 1912. - С. 26; То же за 1912 г. - Ж., 1913. - С. 26; То же за 1914 г. - Ж., 1915. - С. 16..

Розглядаючи середнiй збiр зернових з 1 дес. у помiщицьких та селянських господарствах України у 1906-1914 рр., слiд пiдкреслити, що першi мали ширшi можливостi застосування засобiв для пiдвищення урожайностi своїх полiв, а тому у них були порiвняно вищi збори зернових, нiж у селян: жито - 103 пуд./дес. проти 75, озима пшениця - 102 проти 80, ярова пшениця - 68 проти 58, овес - 96 проти 71. По Волинськiй губернiї, наприклад, у 1911-1913 рр. середнi врожаї в економiях помiщикiв та у селян були такими (в пуд./дес. ): озиме жито - 73 проти 64, ячмінь - 77 проти 68, гречка - 52 проти 46 [214; 48] [214;48] Теличук П. П. Назв. праця. - С. 99; Державний архів Житомирської області ( далі -ДАЖО), ф. 206, оп. 1, спр. 39, арк. 9..

Середня урожайнiсть по Українi продовольчих зернових культур становила у 1909-1913 рр. (в ц/га): озиме жито - 9,8; озима пшениця - 10,4; ярова пшениця -7,0; яровий ячмiнь - 9,3; овес - 10,7; просо - 9,9; кукурудза - 11,2; валовий збiр хлiбiв в середньому на рiк становив 178,9 млн. ц. [198] [198] Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. - С. 56..

На думку Л. Ю. Шепелєва, урожайнiсть визначається переважно погодними умовами, а її збiльшення у землевпорядкованих господарствах порiвняно з общинними могло бути i ранiше, до реформи [222] [222] Шепелев Л. Е. Промышленность или сельское хозяйство? Проблема смены курса политики царизма в начале ХХ в.// Крупные аграрии и промышленная буржуазия России и Германии в конце Х1Х - начале ХХ века. Сб. научн. трудов. -М., 1988. - С. 15.. Безперечно, урожайнiсть залежить вiд погодних умов, але ж одним із завдань, якi переслiдувала реформа, було зробити урожайнiсть у селянських господарствах захищеною і менш залежною вiд погоди.

Технiчне оснащення у сільському господарстві, технологiї вирощування сiльгоспкультур, пiдвищення агрономiчного рiвня, знань селян через вiдповiднi курси, школи, брошури, показові заходи (про це докладнiше у наступному параграфi) сприяли тому, що поступово урожайнiсть в селянських господарствах зростала. Зокрема, в "Известиях Главного Управления Землеустройства и Земледелия" у 1914 р. констатувалося про збiльшення середнiх врожаїв у селян (мiсцями навiть удвiчi) на землевпорядкованих дiлянках порiвняно з надiлами, якi знаходились у черезсмужному користуваннi. Журнал "Машина в сельском хозяйстве" в одному з своїх номерiв за 1914 р. пiдкреслював, що змiни у селянському землеволодiннi при загальному прагненнi до збiльшення прибутковостi господарств, змусили селян звернути увагу на впровадження нових прийомiв розвитку землеробства. Газети того часу писали, що врожаї пiсля 1910 рокунабрали стійкості, яка у деякiй мiрi пояснювалась впливом прогресивних тенденцiй у розвитку сiльгоспмашинобудування, харчової та переробної промисловостi. Вiдомий у той час журнал "Хуторянин" писав, що поступове зростання урожайностi у селян та помiщикiв в останнє передвоєнне десятирiччя є прямим наслiдком покращання землеробської культури [241; 243; 267] [241;243;267] Известия Главного Управления Землеустройства и Земледелия. - СПб., 1914. - № 2. - С. 45; Машина в сельском хозяйстве. - К., 1914. - С. 2; Хуторянин. - Полтава, 1913.- № 10. - С. 296.. С. М. Богданов констатував, що землероб-селянин, який використовує досягнення агрономiчної науки з рацiональної технiки обробітку грунту, вмiє вже долати i несприятливi погоднi умови [124] [124] Богданов С. М. Указ. соч. - С. 4.. На Поділлі, наприклад, у господарстві селянина с. Голяки Вінницького повіту Івана Мельника, який мав 7 дес. землі і застосовував шестипільну сівозміну, урожайність у 1909 - 11 рр. по окремих зернових культурах зросла таким чином (у пудах з 1 дес.): озима пшениця - з 90 до 104, озиме жито - з 110 до 114, овес - з 96 до 116 [271] [271] Экономическая жизнь Подолии. - 1913. - № 21. - С. 56.. Дослiдник Б. Юр'євський, який цiкавився розвитком хутiрських господарств, зазначав, що вiд одного лише покращання технiки обробітку землi (не беручи до уваги сівозміни), урожайнiсть пiдвищувалась, як правило, на 50% [225] [225] Юрьевский Б. Возрождение деревни. - Пг., 1914. - С. 157.. Дослідник Н. О. Воскресенська, вважаючи, що врожай є продуктом складної взаємодії багатьох факторів, підкреслює і значення агротехнічних та агрикультурних заходів; для Київської та Подільської губерній найбільш впливовою групою факторів на врожайність вона виділяє агрикультурні (частка луків, кормових та технічних, зернових культур у загальній площі засівів, густота сільського населення)[131] [131]Воскресенская Н. О. Динамика и структура производительных сил в зерновом производстве Европейской России в конце Х1Х - начале ХХ веков:Автореф.канд.ист. наук. -М., 1980. - С. 12, 18.. Однiєю з гострих проблем, яка пiднiмалася у перiод проведення столипiнської аграрної реформи, була проблема страхування вiд градобою. Визнавалось, що органiзацiя цього страхування повинна була стати предметом серйозної уваги держави, тому що це стихiйне лихо завдавало великої шкоди господарствам. Так, у 1897 р. збитки вiд градобою були такими: на Волинi - 554 тис. крб. , Подiллi - 408 тис. крб. (у 1906 р. - 702 тис. крб. ), у Київськiй губернiї - 874 тис. крб. [249; 93] [249;93] Cельский хозяин. -СПб., 1914. - № 3. - С. 99; Обзор Подольской губернии за 1906 г. - С. 2..

Таким чином, в роки проведення нового аграрного курсу, завдяки впровадженню агрономiчних заходiв у селянських господарствах (про якi вже вище було сказано), збiльшенню уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств вiдбувається поступове збiльшення урожайностi у хуторян та вiдрубникiв, створюються умови, як i в iнших країнах Європи, для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов, отримання стабiльних прибуткiв.

Збiльшення виробництва зерна однак не вплинуло позитивно на розвиток тваринництва. З кiнця ХIХ ст. по 1912 р. в Українi поголiв'я великої рогатої худоби зменшилось на 7-9%, свиней - на 9%, грубошерстих овець - на 5-7%, тонкорунних - на 70% [214]

[214]Теличук П. П. Назв. праця. - С. 20.. Це вiдбувалось внаслiдок порiвняльної вигiдностi заняття землеробством, постiйного зростання орендних цiн на землю, подальшої диференцiацiї селянських господарств в роки столипiнської аграрної реформи. У цiй галузi сiльського господарства, яка зазнала впливу розвитку капiталiзму, дiяли свої механiзми. Однiєю з причин зменшення ролi тваринництва було те, що при переходi на хутори i вiдруби у господаря поставала проблема стiйлового утримання худоби, якщо вiн не мiг користуватися спiльними вигонами для випасу худоби. Це означало для селянина збiльшення затрат працi на її випас. В нових умовах господарювання, особливо при хутiрськiй системi, як пiдкреслював Б. Д. Бруцкус, важливою була проблема не кiлькостi, а якостi худоби [127] [127] Бруцкус Б. Д. Указ. соч. - С. 3.. Звичайно, ця проблема вимагала певного часу для її вирiшення. Про розвиток тваринництва на хуторах цікавою є справа за 1908 р. " Про влаштування у повiтах Волинської губернiї показових хутiрських господарств". З цiєю метою майбутнiм господарствам з розмiром земельних угiдь 10 дес. передбачалося надання "живого iнвентаря"на суму 447 крб. , в т. ч. 4 корови, 2 кобилицi, пари 6-мiсячних свиней, кури та гуси [49] [49] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 50, арк. 6.. Налагодження подiбної показової ферми вимагало певного часу i значних коштiв, що повинно було в майбутньому давати стабiльний прибуток для прогодування сiм'ї i подальшого розвитку господарства.

У розглядуваний перiод вiдбувається скорочення тих галузей тваринництва, якi вимагали при екстенсивнiй формi їх ведення наявностi великих випасiв та вигонiв (вiвчарство, велика рогата худоба). Внаслiдок цього селяни були змушенi переорiєнтовувати свої господарства до потреб ринку. Особливо значного розвитку, в основному в заможних селянських господарствах, набувають промислове молочне господарство, птахiвництво. Селяни у цi роки почали розводити полiпшенi породи молочної худоби, розширювати площу травосiяння, вирощувати кормовi культури для змiцнення кормової бази тощо.

Аналiзуючи розвиток тваринництва по окремих губернiях, необхiдно видiлити дiяльнiсть губернських управ та земств (створенi на Правобережжi за законом 14 березня 1911 р.) щодо кiлькiсного та особливо, якiсного розвитку тваринництва (надання позик селянам для купiвлi худоби, придбання її полiпшених порiд, органiзацiя злучних пунктiв, виставок тощо). Так, у Київськiй губернiї, де земськi заходи по полiпшенню тваринництва розпочались у 1908 р, кiлькiсть злучних пунктiв зросла з 1909 р. по 1910 р. з 14 до 19. На заходи щодо поліпшення молочного господарства та маслоробства губернське земство асигнувало на 1911 рiк 4450 крб. , на полiпшення птахiвництва - 1200 крб. У 1912 р. київськi губернськi земськi збори поставили питання про необхiднiсть органiзацiї обласної дослiдної станцiї з вiддiлом тваринництва. Проблемам тваринництва придiлялась значна увага i на сiльськогосподарському з'їздi у Києвi (вересень 1913 р. ), де було заслухано 21 доповiдь [15;109;237;236]²² [15;109;237;236] ЦДІАК, ф. 442, оп. 710, спр. 260, арк. 32; Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год). Вып. 13. Ч. 13. - Пг., 1914. - С. 1318; Земское дело. - СПб., 1912. - № 1. - С. 55; Земледельческая газета. - СПб., 1913. - № 1. - С. 26.

.

У Волинськiй губернiї губернське земство асигнувало на 1911 р. на поліпшення тваринництва 18740 крб., влаштування заводської стайнi у Житомирському повiтi - 1500 крб. ; планувало органiзувати 12 злучних пунктiв. У Подiльськiй губернiї у 1909 р. було влаштовано злучні пункти у чотирьох повiтах; на купiвлю бугаїв у 1911 р. було виділено у Летичiвському повiтi - 250 крб. та Лiтинському - 200 крб. [109; 98] [109;98] Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству…- С. 1334, 1343; Отчёт о ходе агрономических мероприятий в Подольской губернии за 1909 г. - Б. м. и г. изд. - С. 28..

В одній із доповідей Подільської губернської земської управи (березень 1910 р.) підкреслювалось, що розвиток та поліпшення тваринництва перебувають у залежності від наявності пасовищ, кормів, обов'язкової ветеринарної допомоги та страхування худоби, впорядкування та полегшення збуту продуктів тваринництва, ознайомлення сільського населення з досягненнями у цій галузі спеціалістами сільського господарства, вибору порід. Наприклад, Літинська повітова управа передбачала на 1910 р. такий план розвитку тваринництва: 1) влаштування 5 злучних пунктів; 2) введення посади інструктора з проблем тваринництва; 3) щорічна організація земством виставок рогатої худоби та коней з преміюванням за кращі зразки. Визнавалась бажаність розведення у оповіті м'ясо-молочної породи рогатої худоби [64] [64 ] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 407, арк. 2, 3, 13..

Данi про розвиток тваринництва у селян Правобережної України у 1912 р. вказують на те, що найбiльш забезпеченими худобою були селянськi господарства Волинської губернiї (тут був найбiльший вiдсоток заможних та середнякiв) (табл. 2.6). Данi про розвиток тваринництва у Київськiй губернiї на 1905 р. у порiвняннi з тими, що наведенi у таблицi 2.6, говорять про деякi поступовi позитивнi кiлькiснi змiни: кiлькiсть коней збiльшилась на 100 сільських жителів з 11 до 14, рогатої худоби - з 16, 1 до 18, свиней - з 10, 6 до 11,

Таблиця 2.6^{** Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по департаменту земледелия. 1912. - С. 31, 32.}

Розвиток тваринництва у селян Правобережної України в 1912 р.

овець та кiз - зменшилось - з 22, 6 до 15 [212] [212] Струц Н. П. Киевская губерния и г. Киев. - К., 1907. - С. 13..

У Подільській губернії в 1912 р. на 1 двір в середньому припадала така кількість худоби: коні - 0,78, велика рогата худоба - 1,03. У кількісному відношенні помітних зрушень не відбулося: у період з 1906 до 1911 р. кількість коней зросла з 542,8 тис. до 565,1 тис. голів, свиней - з 434,6 тис. до 469,5 тис. голів, рогатої худоби - з 632,3 тис. у 1908 р. до 653 тис. голів у 1911 р.[70] [70] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 460, арк. 2, 3..

Поміщицьке тваринництво на Правобережжі було менш розвинутим у порівнянні із землеробством. Так, у Київській губернії на 1916 р. велика рогата худоба складала 9,8 %, коні - 13,7 %, свині - 5,5 % - порівняно з посівною площею у поміщицькому господарстві (28,5 %) [214] [214] Теличук П. П. Назв. праця. - С. 103..

У кількісному відношенні на Волині та Поділлі відчутного зростання тваринництва не відбулося, на Київщині зросла кількість свиней - з 368 тис. голів у 1905 р. до 604 тис. голів у 1914 р. Витрати Київського губернського земства ( до 1911 р. - земська управа) на розвиток тваринництва зросли з 1909 до 1913 рр. з 6 тис. крб. до 192 тис. крб., Подільського - відповідно з 9 тис. крб. до 70 тис. крб. [105; 271] [105;271] Сельское хозяйство Украины. - С. 194-195; Экономическая жизнь Подолии. - 1913. - № 21. - С. 8..

Витрати Департаменту Землеробства Росiйської iмперiї на розвиток тваринництва складали у 1911 р. 222 тис. крб. , у 1912 р. збiльшились до 982 тис. крб. Але при всьому їх поступовому збiльшеннi, слiд визнати, що порiвняно з економiчно розвинутими країнами (у США - 25 млн. крб. на рiк, Нiмеччинi - 15 млн. крб. ) цi витрати були недостатнiми [234; 248] [234;248]Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по департаменту земледелия. 1912. -СПб., 1913. - С. 3; Промышленность и торговля. Т. 11. - СПб., 1913. - С. 494..

Даючи оцiнку вищерозглянутому про розвиток землеробства i тваринництва у перiод реалiзацiї столипiнської аграрної реформи, необхiдно видiлити слiдуючi моменти: 1) у розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового зростання посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами; збiльшення урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощуванні; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi; 2) у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов'язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi.

2.3. Організація та впровадження агрономiчних заходiв і системи дрібного кредиту у селянських господарствах.

Важливе значення в роки столипiнської аграрної реформи мало надання агрономiчної допомоги селянським господарствам з боку земських управ та землевпорядних комiсiй. До компетенцiї земств входили господарчi питання на мiсцевому рiвнi, встановленi ще вiд часiв реформи 1864 р. На Правобережнiй Українi до 1911 р. роль земств виконували губернськi управи.

Щодо землевпорядних комiсiй, то їх сприяння агрономiчним заходам у селянських господарствах, якi переходили до вiдрубно-хутірської системи господарювання, було найтiснiшим чином пов`язано з їхнiми головними функцiями.

Загальне завiдування справою у губернiях було зосереджено в руках Агрономiчної при губернськiй землевпоряднiй комiсiї наради, на чолi якої стояв губернський агроном. Особлива увага земств та землевпорядних комісій приділялась одноосiбним господарям, якi переходили на хутори та вiдруби - це надавало їм певну пiдтримку у їхньому прагненнi до рацiональної системи ведення своїх господарств.

Про органiзацiю агрономiчної допомоги на мiсцях можна довiдатися, наприклад, з "Огляду Волинської губернiї за 1909 р". постановою губернського комiтету передбачалося:

1) подiлити всю територiю Волинської губернiї на 6 агрономiчних районiв;

2) у кожному районi органiзувати агрономiчнi ради, до складу яких входили б мiсцевi дiячi;

3) для органiзацiї агрономiчної допомоги населенню у кожному районi ввести посаду порайонного агронома;

4) асигнувати на черговi заходи по сiльському господарству - 8700 крб., на прокатнi станцiї та показовi поля - 3600 крб., на розповсюдження полiпшеного насіння - 2400 крб., на органiзацiю сiльськогосподарської виставки - 1200 крб., поширення сiльськогосподарських знань - 1500 крб., на поточну сiльгоспстатистику - 3400 крб. [82] [82] Обзор Волынской губернии за 1909 г. - Житомир, 1910. - С. 13..

На агрономiчну допомогу одноосiбним господарям Волинської губернiї на 1910 р. було видiлено 113200 крб. [13] [13] ЦДІАК, ф. 442, оп. 709, спр. 190, арк. 151.. У 1912 р. ця сума збільшилась до 226561 крб., в т. ч. на організацію сільгоспскладів - 22400 крб., розвиток тваринництва - 24600 крб., прокатні станції - 44043 крб. тощо [53] [53] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 169, арк. 31..

У звiтi подiльського губернатора про стан Подiльської губернiї за 1909 р. пiдкреслювалося, що на здiйснення усiх агрономiчних заходiв у цьому районi було асигновано 48284 крб. Лише з 1909 по 1911 рр. цi витрати зросли з 47545 до 88945 крб. [5; 16] [5;16] ЦДІАК, ф. 442, оп. 641, спр. 704, арк. 8; оп. 710, спр. 263, арк. 20.. Агрономiчна допомога тут торкнулася розвитку:

землеробства;

2) тваринництва;

3) садiвництва та городництва;

4) виноградарства. Кошторис витрат на агрономічні заходи на 1914 р. у Подільській губернії збільшився до 231 тис. крб. На влаштування показових садів, виноградників в губернії у 1910 р. Головним управлінням землеустрою та землеробства 3,2 тис. крб.[59; 63] [59;63] ДАХО, ф. 46, оп. 1, спр. 214, арк. 17зв.; ф. 233, оп. 1, спр. 305, арк. 116..

Для здiйснення дослiдної роботи у системi землеробства органiзовувались показовi поля (у 1909 р. на Подiллi їх було 55, бiльшiсть площею у 5 дес.). Губернськi землевпоряднi комiсiї та агрономи займалися органiзацiєю лекцiй та бесiд з питань сiльського господарства, поширенням популярних брошур та листкiв, пропагандою удосконалених сiльгоспмашин та знарядь, постачанням селянству полiпшених сортiв сiльськогосподарських рослин та кормових трав тощо. Щодо впливу досвiду показових полiв на розвиток селянських господарств слiд сказати, що, наприклад, у тiй же Подiльськiй губернії селяни, якi перейшли на хутори та вiдруби, вводили багатопільні сiвозмiни з посiвом конюшини та культурою корене- та бульбоплодiв (Вінницький повiт), здiйснювали очищення насіння при сiвбi (у бiльшостi повiтiв) тощо [98]⁴⁴ [98] Отчёт о ходе агрономических мероприятий в Подольской губернии за 1909 г. - Б.м. и г.изд. - С. 2, 4, 10.

.

Приклад рiзницi мiж врожаями на показових полях та на селянських показано у табл. 2.7. Таблиця показує, що врожайність (у пуд. з 1 дес.) була значно вищою на показових полях, ніж на інших селянських полях. Це пояснювалось впровадженням на показові поля досягнень агрономії, що сприяло правильному використанню землі та відповідними результатами внаслідок цього.

Таблиця 2.7^{** Обзор агрономической помощи населению Подольской губернии за 1912 г. - С. 89.}

Урожайнiсть на показових та селянських полях у Балтському повiтi
Подiльської губернiї.

У Київськiй губернiї, де агрономiчна дiяльнiсть губернської управи (пiзнiше земств) розпочалася з 1908 р., у 1911 р. було влаштовано 111 показових полiв, на яких отримувалися врожаї значно вищi, нiж на сусiдських селянських полях. Це, безперечно, зацiкавлювало селян у перейняттi досвiду правильного обробiтку грунту [109] [109] Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год). Вып. 13. Ч. 3. - С. 1309 - 1310.. За даними Липовецької повiтової управи (Київська губернiя), наприклад, у селянина Григорiя Пилипчука в с. Романiв-Хутiр було вiдкрито у 1911 р. показове поле площею 6 дес., на якому були чотирипільна сівозміна, пар, озим, коренеплоди, яр та запольна дiлянка з посiвом кормових трав. У цьому ж селi iснували у 1913 р. прокатна станцiя та зерноочисний пункт, злучний пункт, три показові сади [17] [17] ЦДІАК, ф. 442, оп. 712, спр. 122, арк. 33..

Результати обстеження хутiрських господарств Київської губернiї у 1908 - 1909 рр. свiдчать про впровадження у них рiзноманiтних агрономiчних заходiв: так, наприклад по Радомишльському повiту уваги заслуговували, зокрема, господарство Горданського у Брусилiвськiй волостi при с. Ставище на 20 дес. власної землi, яке видiлялося розвитком молочного тваринництва (13 корiв), вирощуванням кормових трав (пiд конюшиною - 2,5 дес.) та кормових коренеплодiв; а також спецiальними культурами (пiд садом - 5 дес., пiд полуницею - 1,5 дес., пiд маком 4 дес. ; господарство Петренка (25 дес.), Мелещенка (22,5 дес.), Осипчука (12 дес.) та iншi. У Красятицькiй волостi спостерiгалося застосування агрономiчних прийомiв i навичок нiмецьких та чеських господарств (посилене угноєння, полiпшений обробiток грунту, засiв конюшини та картоплi, правильна плодозмiна). У Таращанському повiтi Жаликiвської волостi - господарство Коновала на 5 1/3 дес. - було цiкавим у планi введення правильної чотирипільної сiвозмiни (пар, озим, цукровий буряк, яр), а також застосуванням ранньої оранки пару [116] [116] Хуторские хозяйства Киевской губернии. - В 2 т. - Т. 2. - К., 1911. - С. 220, 222..

"Известия Волынского губернского земства" повiдомляли у 1913 р. про досвiд із засiвом кормового буряка у селянина Iвана Полiщука, чистий прибуток якого складав 60 крб. з 1/6 дес. [240] [240] Известия Волынского губернского земства. - Житомир, 1913. - № 1. - С. 15..

Значного розвитку у перiод реалiзацiї нової аграрної полiтики набуває в господарствах хуторян та вiдрубникiв садiвництво. Наприклад, у 1912 р. Волинська Губернська Землевпорядна комiсiя планувала придбати близько 40 тис. фруктових саджанцiв для розповсюдження у хутiрських селянських господарствах за рахунок землевпорядних позик; а також для влаштування показових садiв. Попит на них з боку хуторян зростав. Так, у цiй же губернії 2 тисячi хутiрських господарств з 3 тисяч, утворених у 1912 р. виявили бажання займатись садiвництвом; попит весною та восени 1913 р на саджанцi складав 50 тис. штук [52; 53] [52;53] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 141, арк. 238; спр. 169, арк. 132. На Поділлі витрати земства на садівництво та городництво зросли у 1907 - 13 рр. з 1 тис. крб. до 41 тис. крб.[271] [271] Экономическая жизнь Подолии. - 1913. - № 21. - С. 8..

Розгляд агрономiчної справи на Правобережнiй Українi необхiдно доповнити окремо i розглядом питання про застосування сiльськогосподарських машин та знарядь у селянських господарствах у цей перiод. Капiталiстичнi засади господарювання, якi остаточно утвердилися на селi пiсля скасування крiпацтва (1861 р.), вiдкрили широкi можливостi для застосування сільгосптехніки. За рахунок використання працi вiльнонайманих сiльськогосподарських робiтникiв замiсть малопродуктивної працi крiпакiв та внаслiдок розвитку товарно-грошових вiдносин пiдвищувалася прибутковiсть господарств. Це, у свою чергу, сприяло збiльшенню власного капiталу помiщикiв, якi тепер вже мали змогу купувати дорогу сiльгосптехнiку. У роки столипiнської аграрної реформи попит на неї значно зрiс, адже з`явилося чимало нових власникiв землi, якi були зацiкавленi у пiдвищеннi продуктивностi працi у своїх господарствах та їх прибутковості. Але через високу вартiсть сiльськогосподарськi машини та знаряддя були доступними лише помiщикам i заможним селянам, та й використання їх було необхiдним i вигiдним лише на великих земельних площах. Середняки та бiдняки користувалися переважно дрiбним сiльськогосподарським реманентом. Незаможнi верстви населення навiть могли його не купувати, а брати на прокат у земських сiльськогосподарських складах.