Вплив столипінськоїаграрної реформи на соціально-єкономічний розвиток Правобережної України (1906 — 1914 рр.)

Наявнiсть у селянських господарствах Правобережної України сiвалок, жниварок, молотарок та iнших знарядь та машин у порiвняннi з iншими українськими губернiями можна простежити за табл. 2.8. Таблиця засвiдчує, що селянськi господарства Правобережжя були найменш забезпеченими сiльськогосподарським реманентом. Так, у 1910 р. на 135 тис обслідуваних селянських дворiв Волинської губернiї припадало 84 тис. залiзних плугiв, 114

Таблиця 2.8^{** Історія селянства Української РСР: У 2 т. - Т. 1. - С. 501.}

Стан забезпеченостi селянських господарств України удосконаленими сiльгоспмашинами та знаряддями на 1910 р.

рядкових сiвалок, 698 жниварок [157] [157] Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. - К., 1973. - С. 34.. А найкраще забезпечення удосконаленими машинами та знаряддями мали господарства пiвденних українських губернiй (Катеринославської, Таврiйської i Херсонської). Щодо прокатних станцiй сiльгоспмашин i знарядь, то, наприклад, на Волинi у 1911 р. їх було органiзовано 116; у 1912 р. тут нараховувалось 148 земських сiльськогосподарських складiв з 1312 машинами, прокатом яких користувались у цьому роцi 7 тис. чол. [83; 84] [83;84] Обзор Волынской губернии за 1911 г. - Житомир, 1912. - С. 35; То же за 1912 г. - Житомир, 1913. - С. 36..

У 1911 р. тут у розпорядження губернської управи було надано 28 тис. крб. на органiзацiю 5 сiльгоспскладiв; планувалось продавати землеробськi знаряддя та машини за готiвку всiм селянам та кредитувати одноосiбних господарiв, беручи з них завдаток у розмiрi вiд 25% до 50% вартостi товару, з погашенням позики протягом двох рокiв за складні знаряддя та протягом одногороку за прості (i також мiнеральних добрив, якi вiдпускалися складами). Так, примiром, Iскоростенським сiльгоспскладом у цiй же губернiї було продано товару лише з 1 сiчня по 17 листопада 1912 р. готiвкою - на 3488 крб., за борговими зобов`язаннями - на 4583 крб., що свiдчило про попит селян на данi товари [44;42] [44;42] ДАЖО, ф. 183, оп. 1, спр. 1197, арк. 174 зв.; спр. 920, арк. 460 зв..

На Подiллi, наприклад, у 1912 р. працювали 12 складiв з 13 вiддiленнями, 186 прокатних станцiй та зерноочисних пунктів з 1914 машинами та знаряддями, якими скористалися 6789 господарiв [247] [247] Подольский хозяин. - Винница, 1915. - .№ 2. - С. 21..

Прокатнi станцiї сiльгоспмашин та знарядь, розширюючи можливостi селян у користуваннi новою сiльгосптехнiкою, набирали все бiльшого поширення у розглядуваних губернiях. Вони органiзовувались переважно у пунктах хутiрського розселення, при земських складах; при цьому вони повиннi були мати машини i знаряддя, якi користувались попитом мiсцевих селян. Наприклад, у 1909 р. на Подiллi, за архівними даними, відомо, що у Балтському повiтi у 17 домогосподарiв використовувалися сiвалки на 37 дес.; зерноочиснi машини очистили 2431 пуд. зерна у 31 домогосподаря; молотарка працювала 20 днiв у 34 селян. За користування сiвалками бралось 50 коп. з десятини, зерноочисними машинами - по 1/2 - 2 коп. з пуда, молотаркою - 5 крб. за день роботи [50] [50] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 97, арк. 44 зв.. Розмiр витрат на сiльськогосподарський реманент пропорцiйно залежав вiд площi земельних угiдь селянських господарств.

Цiкавим є факт, що 84% земських складiв Росiйської iмперiї з сiльгоспмашинами та знаряддями зосереджувались у роки проведення столипiнської реформи в українських губернiях [202] [202] Погребинський О. Назв. праця. - С. 34..

У 1912 р. серед губернiй Правобережжя найбiльшу кiлькiсть сiльськогосподарських машин та знарядь було продано земствами Київської губернiї - на 516,2 тис. крб. (на Волинi - на 227,2 тис. крб., Подiллi - на 80,7 тис. крб.) [78] [78] Земская торговля железом и с.-х. машинами и орудиями в 1901 - 1912 гг. - Х., 1913. - С. 12.. На організацію сільгоспскладів та продаж насіння витрати Київського губернського земства у 1909 - 13 рр. зросли з 22 тис. крб. до 124,4 тис. крб., Подільського - з 5 тис. крб. до 112 тис. крб. [271] [271] Экономическая жизнь Подолии. - 1913. - № 21. - С. 8..

В цiлому, по всiй Росiйськiй iмперiї потреба у цих машинах та знаряддях була високою, особливо у цей перiод: у 1906 р. попит на них складав близько 40 млн. крб., 1909 р. - 78 млн. крб., 1913 р. - 109 млн. крб. Поряд з цим у всьому її сiльському господарствi застосовувалось ще 3 млн. дерев`яних плугiв (при 6 млн. залiзних); 5,7 млн. дерев`яних борін (при 490 тис. залiзних), 811 тис. жниварок [147; 186] [147;186] Ефремов П. Н.Указ. соч. - С. 115; Лященко П. І. Історія народного господарства СРСР. Т. 2. - К., 1952. - С. 262..

"Торгово-промышленная газета" у 1911 р. писала, що потреба Росії у сiльгоспмашинах та знаряддях вже перевищує суму у 80 млн. крб. на рiк, а процес iндивiдуалiзацiї земельної власності із збiльшенням кiлькостi самостiйних господарiв підвищував зростання попиту на них [255] [255] Торгово-промышленная газета. - 5 (18) февраля 1911 г. - С. 1..

Поряд із застосуванням сiльгоспмашин та знарядь, утворення хуторiв та відрубів поступово вело до збiльшення використання найманої робочої сили у заможних селянських господарствах. Так, на Волинi у 1910 р. працювали 8825 найманих робiтникiв у 6159 селянських господарствах; на Подiллi у 1914 р. було зареєстровано 1199 випадкiв поденного найму робiтникiв у заможних селян [132] [132] Гайдай Л. І. Деякі аспекти капіталістичної еволюції селянських господарств… - С. 120 - 121..

Для пiдвищення родючостi земель у селянських господарствах традицiйно використовувався перегнiй, який дiяв як фосфорнокисле добриво. У помiщицьких мало мiсце застосування мiнеральних добрив. У заможних селянських господарствах вони застосовувались рiдко; зокрема, ними забезпечували плантаторiв цукровi заводи, що користувалися потiм сировиною з їхнiх полiв.

Перехiд до приватної власностi на землю через кiлька рокiв мав викликати потребу у вживаннi мiндобрив, для доведення землi до максимальної продуктивностi та її цiнностi для селянина. Про це, наприклад, у 1911 р. писалося вiдносно селян Київської губернiї - щодо органiзацiї забезпечення у цi роки селянських господарств мiндобривами [215] [215] Франкфурт С. Л. Применение минеральных удобрений в Киевской губернии и условия торговли ими. - К., 1911. - С. 15.. Обслідування по застосуванню їх у Подiльськiй губернiї довели, що при їх внесеннi підвищувало урожайнiсть грунтів, але при цьому рiзнi грунти потребували лише вiдповiдних добрив. Проте селяни були ще мало обiзнанi з цими нововведеннями. Архівні дані про селянські господарства, приміром, у Вінницькому повіті Подільської губернії у 1911 - 1913 рр. показують, що купівля мінеральних добрив селянами ще була мізерною; їх переважно застосовували групи господарств від 3 до 6 дес. та від 6 до 12 дес. Ці ж групи найбільше використовували і перегній; кількість господарств із застосуванням перегною зростала залежно від наявної у них кількості худоби [268; 71] [268;71] Хуторянин. - Полтава, 1913. - № 17. - С. 474; ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр.489, арк. 10..

Землевпорядні комiсiї та земськi управи намагалися озброїти селян хоч би елементарними знаннями з основ агрономiї, ветеринарії. З цiєю метою органiзувалися курси, розповсюджувалася популярна лiтература, на якi, наприклад, Волинським губернським земством було асигновано у 1911 р. 4730 крб., київським - 5600 крб. [109] [109] Справочные сведения о деятельности земств… - С. 1308, 1330..

В одному з номерiв журналу "Хуторянин" того ж року зазначалося, що селяни через неосвіченість бояться нововведень, а мiж тим саме вони потребують бiльшого ознайомлення з новою лiтературою по агрономiї [264] [264] Хуторянин. - Полтава, 1911. - № 41. - С. 1055.. Нарада повітових представників Подільської губернської управи у березні - квітні 1910 р. визнала бажаним надавати допомогу не тільки одноосібним господарям, але й селянському населенню в цілому, для активізації його прагнень до нових форм господарювання [63] [63] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 305, арк. 116 зв.. Всі вищерозглянуті аспекти реалізації агрономічних заходів на Правобережжі доповнюють попередні дослідження, зокрема, праці Л. І. Гайдай.

Впровадження агрономії у селянських господарствах сприяло їх прибутковостi та бiльш тiсному зв`язку з потребами ринку, подальшiй їх товаризацiї. Ринок у роки столипiнської аграрної реформи все бiльше впливав на сiльгоспвиробництво. На селi поступово виростала фiгура селянина-пiдприємця, який виробляв продукцiю не тiльки для власного споживання, але й для продажу її на ринку, отримуючи при цьому власну вигоду. У перiод 1909-1913 рр. на Правобережжi коефiцiєнти товарності селянських господарств (ринковий хлiб до збору) були такими: пшениця - 16,2; жито - 13,8. Необхiдно пiдкреслити при цьому, що Україна займала одне з головних мiсць у загальноiмперському виробництвi хлiба та його товарообiгу: у 1909-1913 рр. вiн складав 32% або 1338, 7 млн. пуд. [206; 214]⁴⁴ [63] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 305, арк. 116 зв.. Товарнiсть же сiльськогосподарського виробництва в Українi у той же перiод становила майже 36% [158]⁵⁵ [206;214] Попов О. С. ХлІбна торгІвля УкраЇни. - Х, 1927. - С. 22; Теличук П. П. Назв. праця. - С. 12.

.

Ще з кiнця Х1Х ст. простежувалась тенденцiя випередження збiжжових зборів порiвняно iз зростанням населення України: так, мiж 1880-84 рр. та 1907-10 рр. у Київськiй губернiї першi зросли на 67%, у той час як населення - на 57%, на Волинi - вiдповiдно 78 проти 66, Подiллi - 95 проти 49 [202] [202] Погребинський О. Назв. праця. - С. 58..

Таким чином, розгляд агрономiчних заходiв на Правобережнiй Українi у перiод нового аграрного курсу дає пiдставу зробити висновки, що уряд поступово збiльшував витрати на цi цiлi; дiяльнiсть землевпорядних комiсiй та земств (до березня 1911 р. - губернських управ) спрямовувалась на пiдтримку в першу чергу хуторян та вiдрубникiв, але поступово розширювала свої рамки, надаючи можливiсть всiм селянам впроваджувати агрономiчнi заходи у своїх господарствах. Можливим було i розповсюдження сiльськогосподарських знань в руслі цих заходів земств, тому що вони поступово привчали селян вдаватись до нових прогресивних методiв ведення своїх господарств, їх раціоналізації. Справа ця була новою, вимагала багато зусиль та певного часу для отримання бажаних результатiв. Досвiд кращих, показових селянських господарств сприяв поступовому втягуванню всього селянського населення у процеси полiпшення землеробської культури, яка вела до добробуту та прибутковостi у виробництвi сiльгосппродукцiї.

Система дрібного кредиту, яка була створена в Російській імперії у кінці ХІХ - на початку ХХ століття і особливо розвинулася у період столипінської аграрної реформи, відіграла велику роль у розвитку товарно-грошових відносин, сприяла прискоренню капіталізації селянських господарств. Початок розвитку дрібного кредиту в Україні поклало виникнення в 1869 р. у м. Гадячі Полтавської губернії першого ощадно-позичкового товариства [174] [174] Кругляк Б. А. Назв. праця. - С. 139..

Виникнення ощадно-позичкових та кредитних товариств визначалося багатьма факторами: зростання товарності селянських господарств, прагнення їх власників до економічної самостійності на ринку та певної захищеності від крупного капіталу і перекупників, а також зростаючою потребою у кредиті для придбання необхідних сільськогосподарських знарядь і не тільки; спробою поліпшити через спільну діяльність своє матеріальне становище.

Зростанню таких товариств сприяв закон 1-го червня 1895 р. про організацію дрібного кредиту. Метою цих товариств визначалося створення грошових заощаджень та видача позичок. Статути затверджував міністр фінансів. Товариства мали права юридичних осіб.

Кредитне товариство засновувалося на початковому капіталі, який надавав державний банк під солідарну відповідальність членів товариства; ощадно-позичкові - на паях з капіталом, внесеним тими, хто входив до складу товариства та інших джерелах.

В ощадно-позичкових товариствах пай не міг перевищувати 100 крб.; кожен член міг мати лише один пай. В операції товариства входили: прийом вкладів, одержання позичок, видача грошових позичок на строк до 12 місяців (під поручительство), до 5 років (під поручительство або заклад нерухомого майна), видача позичок під заклад рухомого майна та інвентаря терміном до 12 років; посередництво для придбання товарів членами товариства. У 1907 р. було утворено центральний орган - Управління у справах дрібного кредиту як самостійний департамент міністерства фінансів. На місцях утворювались губернські комітети у справах дрібного кредиту. Ощадно-позичковим та кредитним товариствам дозволено було об'єднуватися в союзи. Було створено нову форму цих інституцій - земські каси дрібного кредиту. Їх зразок примірного статуту було затверджено 14 червня 1906 року. Мета каси - полегшувати сільським господарям, ремісникам і промисловцям, а також утвореним ними артілям і товариствам переказ господарчих обігів шляхом постачання коштів на банківських засадах, прийняття на себе посередництва. Каси діяли у губернських і повітових містах. Максимальна позичка, яку вони видавали одній особі, складала 300 крб.; під заклад сільськогосподарської продукції - до 1000 крб. Колективним позичальникам відкривались більші кредити, з таким розрахунком, щоб на частку кожного з учасників припадало не більше наведеної вище суми. Каса звільнялась від промислових податків і гербових зборів [126] [126] Бородаєвський С. В. Назв. праця. - С. 279..

Особливо розвинулася мережа таких кас на початку ХХ ст. в таких губерніях України, як: Харківська (10), Катеринославська (10), Чернігівська (11) [173] [173]Корелин А. П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце Х1Х - начале ХХ в. - М.:Наука, 1988. - С. 142..

На Волині перша губернська земська каса дрібного кредиту була створена у 1909 р.: основний капітал складав 25 тис. крб., 75 тис. крб. призначалися на створення фонду для надання основних капіталів повітовим земським касам дрібного кредиту, 100 тис. крб. - на організацію посередницьких операцій та інше. У 1911 р. тут функціонували такі установи дрібного кредиту: а) станові (які належали виключно селянським громадам) - мирські допоміжні каси (202 - з обігом капіталу у 2,3 млн. крб.); волосні або сільські банки (56 - з обігом у 754,8 тис. крб.); громадські ощадно- позичкові каси (42 - з обігом у 315,7 тис. крб. ); б) кооперативні установи - кредитні товариства (197 - з обігом капіталу 1,3 млн. крб.); ощадно - позичкові товариства (45 - з обігом у 3, 9 млн. крб.) [82; 83] [82;83] Обзор Волынской шубернии за 1909 г. - С. 13; То же за 1911 г. - С. 64 - 65.. Напрями діяльності земських кас дрібного кредиту були такими: 1) ведення активних операцій з кредитними кооперативами; 2) з 1911 р., з виникненням союзів ощадно - позичкових та кредитних товариств - перенесення центру ваги своїх операцій на різні види кооперації; 3) видача позичок самим земствам на їх кошторисні видатки та надання населенню меліоративних позичок. Зростання кількості таких кас та їх балансу по всій Російській імперії, в тому числі і в Україні, спостерігається особливо у період проведення столипінської аграрної реформи. З 1908 по 1914 роки кількість зареєстрованих кас зросла з 19 до 203, а їх баланси - з 0,7 млн. крб. до 66,7 млн. крб. [173] [173]Корелин А. П. Указ. соч. - С. 141..

Розвиток посередницьких операцій губернських земських кас дрібного кредиту був спрямований головним чином на придбання для кредитних кооперативів, приватних осіб землеробських машин та знарядь, насіння, міндобрив, покрівельного заліза тощо.

Наприклад, у Волинській губернії посередницькі операції губернської земської каси дрібного кредиту розподілялись у 1910 р. на такі категорії:

1) за дорученням та попередніми замовленнями кредитних товариств селян;

2) оптовий продаж зі складів кредитним товариствам;

3) продаж у роздріб зі складів тим же кооперативам;

4) продаж товарів за готівку та в кредит приватним особам.

Продаж товарів у кредит кредитним кооперативам по першому пункту відбувався таким чином: за товарні позики бралось 5% щорічних; термін розрахунку за товарні позики призначався так, щоб погашення їх могло бути здійснено з двох врожаїв; вартість провезення товару сплачувалась товариством при отриманні його за накладною. При оптовому продажу товарів встановлювалась розцінка із включенням витрат по доставці та зберіганню товарів. При роздрібному продажу на заготівельну вартість нараховувались видатки на покриття загальних витрат та інше до 5%; при цьому кооператив складав особливе боргове зобов'язання касі, а вона видавала книгу ордерів-чеків, за якими на складі отримували товари. За попередніми замовленнями приватних осіб повинен бути внесений завдаток у розмірі 1/3 від вартості замовлення та на заготівельну вартість нараховувалось до 5%. При продажу зі складів товарів за особовий розрахунок на цю вартість нараховувалось до 12%, при цьому робилась додаткова знижка зі звичайної розцінки товарів від 2% до 3%. Покрівельне залізо відпускалось кредитним кооперативам з нарахуванням на заготівельну вартість по 1 коп. з пуду при умові внесення 1/4 вартості замовлення та протягом двох років однаковими півщощорічними внесками; на борги нараховувалось 4% щорічних. При купівлі міндобрив вносилося не менше, ніж 1/3 вартості товару [43] [43] ДАЖО, ф. 183, оп. 1, спр. 1130, арк. 17 -19..

Головне управління землеустрою та землеробства звернуло увагу в цей період на можливість широкого розвитку комісійного продажу сільгоспмашин та знарядь установами дрібного кредиту, з для чого у відділі сільської економії та сільгоспстатистики були вироблені основні умови, на яких ці установи могли отримувати від фірм цю продукцію на комісію; зазначалось, що установам необхідно визначити кількість товару для його швидкого збуту; надавалась можливість повернення товару фірмі у випадку повного припинення торгівлі ним установою дрібного кредиту. Наприклад, на Поділлі Брацлавська повітова управа у справах земського господарства рекомендувала надати право такого продажу ощадно-позичковим товариствам та сільським банкам [134; 65] [134;65] Гайдай Л. И. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве Правобережной Украины… - С. 107; ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 416, арк. 32..

Цікаво, що на нараді представників агрономічних районів Волині піднімалось питання про відкриття товарного кредиту тій частині сільського населення, яка не входила до кредитних кооперативів; було визнано, що найбільш зручною формою організації кредиту для них можуть бути договірні товариства, для яких позики надавались би сільськогосподарськими машинами, знаряддями, насінням, міндобривами [43] [43] ДАЖО, Там само..

Таким чином, земськими касами дрібного кредиту створювались умови для охоплення посередницькими операціями не лише заможних господарів, а й інших верств селянського населення, з диференціацією умов позик по різних категоріях.

Підсумовуючи вищерозглянуте у цьому розділі, слід наголосити, що вплив столипінської аграрної реформи на розвиток сільського господарства Правобережної України проявився практично у всіх його галузях. Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 року сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на необхідність покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому річищі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід худоби, переорієнтація на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення закупівель та використання землеробських машин та знарядь обробітку грунту, інших засобів сприяли закріпленню нового позитивного досвіду і відкривали перспективи подальшої товаризації сільського господарства та посиленню його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

РОЗДІЛ 3

Розвиток промисловості Правобережної України, як і всієї України в цілому, перед столипінською аграрною реформою характеризувався процесами її подальшої монополізації, яка розпочалася ще наприкінці Х1Х століття. В Україні цьому сприяло те, що за концентрацією виробництва в основних галузях промисловості цей регіон посідав перше місце у Російській імперії. Особливо це було помітно у розвитку металургійної, машинобудівної промисловості, харчової та переробної, промисловості будівельних матеріалів, тобто галузей, продукція яких користувалася на внутрішньому та зовнішньому ринках зростаючим попитом внаслідок розвитку ринкових відносин. У цьому розділі увага буде приділена тим виробництвам, в яких в тій чи іншій мірі можна простежити вплив аграрної реформи 1906 р.

3.1. Розвиток галузей, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом (харчова та переробна, сільгоспмашинобудування).

У галузях промисловості, які були тісно пов`язані із сільськогосподарським виробництвом, у розглядуваний період продовжувались інтенсивні процеси концентрації та монополізації. Україна у загальноросійському розвитку сільськогосподарської промисловості посідала важливе місце. Найбільш тісно пов`язаними з ринком були харчова та переробна галузі промисловості, оскільки продукція, яку вони виробляли, задовольняла безпосередні життєві потреби населення. Підприємства цих галузей приділяли велику увагу заготівельним функціям. Серед джерел надходження для них сировини були поміщицькі господарства, які спеціалізувалися на виробництві необхідної їм продукції (особливо на Правобережній Україні, де поміщики і самі відкривали переробні заводи).

Розвиток капіталізму в аграрній сфері, закріплення землі в особисту власність селянами за указом 9 листопада 1906 року, що надавало кожному селянину право вільного розпорядження своєю землею, виходячи з власних інтересів, а також поступове зменшення поміщицького землеволодіння на початку ХХ століття привело до того, що селянські господарства почали все більше втягуватись у процеси виробництва сировини для переробної промисловості з отриманням певних прибутків. Причому це стосувалось не тільки заможних, але й середняцьких та бідняцьких господарств. Спеціалізація цих господарств підпорядковувалась загальним законам товарного виробництва. Цьому сприяла також діяльність агентів тих монополій, які були пов`язані з переробною промисловістю. Особливо це торкалось закупівлі зерна та цукросировини у селянських господарствах.

У структурі промисловості України 1912 р. харчова та переробна складала 36,2% [114] [114] Фабрично-заводська промисловість України в 1923/24 році. - Х., 1925. - С. Х11.. Отже, ці галузі відігравали у розглядуваний період велику роль у розвитку промисловості в цілому. У структурі всього фабрично-заводського виробництва Правобережної України вищеназвані галузі сладали у досліджуваний період 84% [228] [128] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 18..

Дані про кількість фабрик та заводів харчо-переробної промисловості по окремих губерніях Правобережжя на 1907 р. наведені у таблиці 3.1. З таблиці 3.1 видно, що Київська та Подільська губернії спеціалізувалися на виробництві цукру та борошна; найбільша кількість фабрик та заводів даної галузі, за виключенням винокурної, зосереджувалась у Київській губернії.

Розглянемо розвиток окремих галузей промисловості. Найпотужнішою серед них по всій Україні була цукрова промисловість. Повертаючись до Х1Х століття, необхідно підкреслити, що виробництво цукру в період після реформи 1861 р. зазнало великих змін: поміщицькі господарства, особливо Правобережжя

Таблиця 3.1^{** Статистический справочник по Югу России. - С. 57.}

Кількість фабрик та заводів харчо-переробної промисловості по окремих губерніях Правобережжя на 1907 р.

пов`язані з вирощуванням та переробкою цукрових буряків, перетворювались на капіталістичні підприємства; відбувалося зростання рівня концентрації виробництва, посилення діяльності акціонерних компаній, підготовка та створення синдикату цукрозаводчиків (1887 р.). Діяльність синдикату сприяла тому, що цукрове виробництво переросло межі внутрішнього ринку та стало орієнтуватись і на запити зовнішнього ринку.

У 1900 р. в Україні нараховувалось 197 цукрових заводів, з загального числа яких на Правобережжя припадало 77%. У 1907 р. з цього району було відправлено на зовнішні ринки близько 8 млн. пудів цукру, на внутрішній - 22,1 млн. пудів [198; 228] [198;228 ] Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. - С. 78; Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 34..

На початку ХХ ст. на частку України припадало більше 3/4 цукру, який постачався на внутрішній ринок Російської імперії. У випуску продукції всієї промисловості України цукрове виробництво у 1912 р. давало 16% [174; 194] [174;194] Кругляк Б. А.Указ. соч. - С. 47; Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. Ч. 2. -К., 1962. - С. 115.. Цукрова промисловість належала до тих галузей, які були найбільш захищеними від іноземної конкуренції виключно високим митом. Цукрозаводчики мали можливість отримувати великі кредити від Державного банку. У кредитах, відкритих для промисловості на 1 січня 1909 р., підприємства цукрової галузі займали 2 місце після бавовняної - 40,2 млн. крб. Синдикат рафінерів (1902 р.) був утворений в Російській імперії не випадково: основна маса її населення, особливо сільського, споживала переважно рафінад, тому рафінери скуповували приблизно 80% всього цукру-піску [138] [138] Гефтер М. Я. Из истории монополистического капитализма в России (Сахарный синдикат).// Исторические записки. Т. 38. - М., 1951. - С. 112, 132..

В роки столипінської аграрної реформи з посиленням розвитку ринкових відносин головну роль у розширенні ємності внутрішнього ринку відігравало село. Споживання цукру в цей період помітно збільшилося: якщо у 1906-1907 рр. по Російській імперії воно складало 53,5 млн. пудів, то у 1911-1912 рр. - 75,5 млн. пудів. Душове споживання цукру зросло з 14,3 фунтів у 1906 р. до 18 фунтів у 1912 р. [259; 181] [259;181] Торгово-промышленная газета. -25 мая (7 июня) 1913 г. - С. 1; Литвинов И. И. Экономические последствия столыпинского аграрного законодательства. - М. -Л., 1929. - С. 31..

Цукрова промисловість сприяла інтенсифікації землеробської культури в селянських господарствах у районах розміщення цукрових заводів: з 1904-1905 рр. до 1908-1909 рр. селянські засіви цукрового буряка по Росії збільшились на 89%. Говорячи про значення розвитку селянських цукробурякових плантацій, слід підкреслити, що зі 140 цукрових заводів Правобережної України, наприклад, у 1908-1909 рр. тільки 13 заводів не користувалися їхньою сировиною [176; 228] [176;228] Левин И. Свеклосахарная промышленность в России. - СПб., 1910. - С. 88; Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 30..

Найбільшою на 1907 р. була продуктивність заводів Київської губернії: ними було перероблено 16,2 млн. берковців та добуто 2,2 млн. пуд. рафінаду та 20,2 млн. пуд. цукру-піску (на Поділлі - відповідно 13,2 млн. берк. цукру, 1,9 млн. пуд. рафінаду та 16,5 млн. пуд. цукру-піску, на Волині - відповідно 2,9 млн. берк., 585 тис. пуд. та 3,6 млн. пуд.). Серед найбільших цукрозаводчиків України того часу виділялися брати Терещенки, яким у 1910 р. належало 10 заводів, що виробляли більше 5 млн. пуд. цукру на суму більше 21 млн. крб. [111; 174] [111;174] Статистический справочник по Югу России. - Полтава, 1910. - С. 59; Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 52.. Виробництво цукру на цукрових заводах у розглядуваних губерніях з 1906/7 до 1913/14 рр. зросло так: Волинська губернія - з 3,7 млн. пуд. до 5,6 млн. пуд., Київська - з 18,6 млн. пуд. до 27,5 млн. пуд., Подільська - з 14,6 млн. пуд. до 16,9 млн. пуд.; по всій Україні з 1906 до 1911 рр. - з 49,8 млн. пуд. до 71,6 млн. пуд. - це відбивало зростання ринкового попиту на цукор на внутрішньому ринку [183] [183] Лось Ф. Є. Робітничий клас України в 1907 - 1913 роках. - К., 1962. - С. 14,15,26..

Отже, в цілому маємо поступове збільшення виробництва цукру у названих губерніях у зв`язку із зростанням потреб ринку. В окремі роки воно набувало рекордного характеру. У 1914 р. порівняно з 1900 р. зросла і кількість цукрових заводів на Правобережжі - з 197 до 210 [198] [198] Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР… - С. 78..

Таким чином, у розвитку цукрової промисловості у ці роки відбуваються процеси подальшого поступового збільшення виробництва цукру, пов`язані з розширенням потреб внутрішнього ринку. Зростало значення селянських цукробурякових плантацій, відбувалось подальше втягування селянських господарств в орбіту діяльності цукрових заводів, тобто починав складатися міцний агропромисловий зв'язок.

З сільським господарством був тісно пов`язаний і розвиток винокурної промисловості. В Україні існували переважно середні за обсягом виробництва заводи. Споживання вина протягом 1902-1907 рр. щорічно в середньому складало на Правобережній Україні по всіх її губерніях 0,56 відра на душу населення. На заводах Київської губернії протягом 1905-1909 рр. було перекурено 885,5 тис. пуд. хліба та 4,7 млн. пуд. картоплі; Подільської - відповідно 902,5 тис. пуд. та 4,3 млн.пуд.; Волинської - 562,3 тис. пуд. та 5,6 млн. пуд. [111; 187] [111;187] Статистический справочник по Югу России… - С. 61; Лященко П. И. Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России. -СПб., 1912. - С. 29..

Виробництво спирту значно зросло у розглядуваний період. Так, у Київській губернії воно збільшилось з 15,1 млн. крб. у 1906 р. до 30,5 млн. крб у 1914 р.; у Подільській - з 2,7 млн. крб. у 1906 р. до 5,8 млн. крб. у 1912 р.; у Волинській - з 13,4 млн. крб. у 1905 р. до 17,2 млн. крб. у 1914 р. [86;91;93;94;3;85] [86;91;93;94;3;85] Обзор Киевской губернии за 1906 г. - К., 1907. - Прилож. 2; То же за 1914 г. - К., 1914. - Прилож. 4; Обзор Подольской губернии за 1906 г. - С. 33; То же за 1912 г. - С. 34; ЦДІАК, ф. 442, оп. 636, спр. 391, арк. 19; Обзор Волынской губернии за 1914 г. - Житомир, 1915. - С. 31.. У 1906-1910 рр. експорт спирту з трьох губерній Правобережної України складав 67, 4% від загальноімперського [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 36..

У структурі промисловості України на 1912 р. гуральна, броварна та дріжджова галузі промисловості складали 4,6% і виробляли продукції на 61,7 млн. крб. В цілому у цей період на Україну припадав 21% загальної кількості винокурних заводів Російської імперії [114;198] [114;198] Фабрично-заводська промисловість України в 1923/24 році. - Х., 1925. - С. VIII, XII; Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР… - С. 79..

Розвиток пивоварної промисловості мав тісний зв`язок із вирощуванням хмелю, яке у ці роки набувало все більшого поширення у заможних селянських господарствах. Наприклад, на Волині, яка була центром хмелярства в Російській імперії, пивоварні заводи збільшили виробництво пива з 1,8 млн. відер у 1907 р. до 2,1 млн. відер у 1912 р.; кількість заводів у цей же період зросла з 31 до 36; на Поділлі продуктивнісь заводів зросла з 1,2 млн. крб. у 1906 р. до 1,4 млн. крб. у 1912 р. [111; 84; 93; 94] [111;84;93;94 ] Статистический справочник по Югу России. - Полтава, 1910. - С. 61 - 62; Обзор Волынской губернии за 1912 г. - Житомир, 1913. - С. 47; Обзор Подольской губернии за 1906 г. - С.33; То же за 1912 г. - Прилож., с. 70..

Важливою галуззю промисловості, пов`язаною із сільським господарством, була борошномельна. На початку XX століття в Україні діяло 658 великих та 5493 дрібних борошномельних заводів (для порівняння - в усій Російській імперії 1849 великих та 31494 дрібних). За розмірами товарного помолу Київська та Подільська губернії займали 2-e місце в імперії [194] [194] Нестеренко О. О .Назв. праця. - С. 146..

У зв`язку з розвитком ринкових відносин продукція борошномелів користувалася все більш зростаючим попитом, оскільки хліб становив головний повсякденний продукт харчування населення міст і сіл. Якщо у 1903 р. по Україні 1753 товарні млини переробили 435 млн. пуд. зернa, то у 1908 р. їх було вже 2416 з виробництвом у 657 млн. пуд. [223] [223] Шестаков А. В. Капитализация сельского хозяйства в России (от реформы 1861 г. до войны 1914 г.). - М., 1924. - С. 22.. Продуктивність млинів на Правобережжі зросла з 12,1 млн. пуд. у 1900 р. до 23,9 млн. пуд. у 1908 р. Наприклад, на Волині їхня продуктивність лише з 1909 по 1912 рp. зросла з 22,5 млн. крб. до 22,9 млн. крб., а кількість млинів - з 1108 до 1153. На Поділлі продуктивність млинів збільшилась з 4,4 млн. крб. у 1904 р. до 5,5 млн. крб. у 1912 р. [228;82;84;92;94] [228;82;84;92;94] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 40; Обзор Волынской губернии за 1909 г. - Житомир, 1910. - Прилож. 13; То же за 1912 г. - Прилож. 6; Обзор Подольской губернии за 1904 г. - Б.м. и г.изд. - С. 48; То же за 1912 г. - С. 36..

Процеси монополізації у розвитку цієї галузі харчової промисловості привели до створення на початку XX століття крупного монополістичного об`єднання - Всеросійського борошномельного банку, який об`єднав 700 капіталістичних підприємств по виробництву борошна, з яких 363 знаходилось в Україні. Цей банк намагався встановити контроль не тільки над крупними, але й середніми та дрібними підприємствами [174] [174] Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 53..

Період столипінської аграрної реформи був позначений швидким розвитком маслоробної промисловості, який мав безпосередній зв`язок із заведенням та розвитком у селян-хуторян та відрубників молочних господарств, продукція яких користувалася попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках, була предметом повсякденного вжитку сільського та міського населення.

У Київській губернії розвиток цієї галузі промисловості характеризувався такими показниками: у 1906 р. на всю губернію 4 заводи виробляли продукції на суму 79 тис. крб., у 1914 р. - відповідно 6 та 501 тис. крб. У Волинській губернії у 1909 р. 4 найбільші маслоробні заводи мали суму продуктивності 56,5 тис. крб., у 1912 р. - відповідно 5 та 71,5 тис. крб. [86;91;82;84] [86;91;82;84] Обзор Киевской губернии за 1906 г. - Прилож. 2; То же за 1914 г. - Прилож. 4; Обзор Волынской губернии за 1909 г. - Прилож. 13; То же за 1912 г. - Прилож. 6.. Крім того тут у 1913 р. у зв`язку із розвитком кооперації селянських господарств існували 15 молочарських артілей, які тільки за першу половину року переробили 32 тис. пуд. молока [190] [190] Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861 - 1929 рр.). - К., 1995. - С. 43..

На Поділлі продуктивність маслобійниць зросла з 1906 по 1912 рp. з 18,8 тис. крб. до 41,7 тис. крб., а їхня кількість - з 59 до 96 [93;94] [93;94] Обзор Подольской губернии за 1906 г. - Прилож. 2; То же за 1912 г. - Прилож., с. 71.. Необхідно виділити і такий цікавий факт: напередодні першої світової війни, за підрахунками сучасних дослідників, в Україні з 5796 сільськогосподарських кооперативів 3126 складали маслоробні артілі [190] [190] Марочко В. І. Назв. праця. - С. 42..

У сільському господарстві України було широко розповсюдженим вирощування тютюну (на Правобережжі - у Волинській та Подільській губерніях). Тютюнові плантації були вигідними для селянських господарств, особливо малоземельних, оскільки давали можливість від продажу сировини, вирощеної на невеликій ділянці, отримувати високий прибуток (в 6-7 разів більший за вирощування зернових), а також використати при цьому працю підлітків та людей похилого віку, яка оплачувалася набагато нижче. Тютюнове виробництво регламентувалося акцизним статутом, за яким скуповування тютюнової сировини зосереджувалось в руках небагатьох фабрикантів та торговців, що, звичайно, було не на користь її виробників-постачальників. Кількість тютюнових плантацій на Поділлі значно скоротилася протягом 1905 - 1912 рр. - з 8635 до 1383; тютюнових фабрик також - з 17 до 11 [272] [272] Экономическая жизнь Подолии. - 1914. - № 9. - С. 14, 23, 24..

На Правобережжі кількість тютюнових фабрик скоротилася з 49 у 1907 р. до 33 у 1911 р., що пояснювалося, на думку дослідника Ф. Є. Лося, скороченням ринків збуту, а збільшення випуску тютюну у цей період пояснювалося ліквідацією дрібних підприємств та зростанням його виробництва за рахунок цього на великих [183] [183] Лось Ф. Є. Робітничий клас України в 1907 - 1913 роках…- С. 14, 15, 27..

Однією з найбільших тютюнових фабрик на Правобережній Україні була фабрика “Соломон Коген” (м. Київ) з виробництвом у 35,8 тис. пуд. тютюну (1914) [213] [213] Табаководство и табачная промышленность на Украине. - К., 1919. - С. 41.. У розглядуваний період зросло виробництво цигарок, які користувались постійним попитом на ринку. Виробництво тютюну також мало тенденцію до поступового зростання. Дані про виробництво тютюну та цигарок з 1911 по 1914 рp. наведені у таблиці 3. 2. Вони показують ознаки хоча й нерівномірного, але все ж поступового зростання у Волинській та Київській губерніях вказаних виробництв.

Таблиця 3.2^{** Там само. - С. 35, 36.}

Виробництво тютюну та цигарок у 1911 - 1914 рр. на Правобережній Україні (у тис. пуд. та млн. шт.)

У 1913 р. виник тютюновий трест, який фактично став головним найбільшим виробником та постачальником тютюну та тютюнових виробів на внутрішньому ринку Російської імперії. Збір тютюну зріс в цілому по імперії з 5,4 млн. пуд. у 1901-1910 рp. до 6,7 млн. пуд. у 1911-1915 рp. [225] [225] Юрьевский Б. Возрождение деревни. - Пг., 1914. - С. 75..

Таким чином, у розвитку харчової та переробної промисловості в період проведення нового аграрного курсу відбувалися помітні зрушення, які виявилися у збільшенні виробництва продукції по всіх галузях, подальшій концентрації виробництва та монополізації, більш стійкій динаміці виробництва завдяки зростанню попиту на дану продукцію з боку населення міст і сіл. Велику роль у процесі забезпечення сировиною заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

На початку ХХ століття швидко нарощуються темпи виробництва сiльськогосподарських машин та знарядь внаслiдок швидкого розвитку капiталiзму у сiльському господарствi. В Українi це виробництво бере початки ще у дореформений перiод (1840 р. - майстерня Шумана поблизу Луганська, де вироблялись молотарки) [150] [150] Зыбковец В. Ф. К вопросу о возникновении заводов сельскохозяйственного машиностроения в России. Т. 14. Вып. 3. - Л., 1932. - С. 14..

Починаючи з 80-х рокiв XIX ст. Україна займає перше мiсце по виробництву сiльськогосподарських машин. У 1900 р. тут дiяло 65 пiдприємств, на яких працювали 5640 робiтникiв i було виготовлено продукцiї на 6,9 млн. крб. [194] [194] Нестеренко О. О. Назв. праця. - С. 101..

Найбiльшi заводи сiльгоспмашинобудування належали iноземним капiталiстам i акцiонерним компанiям: у Києвi - "Фiльверт i Дєдiна", Харковi - Гельферiх-Саде, Мельгозе, Одесi - Ген, Єлисаветградi - Ельвортi, Олександрiвську - Лепп i Вальман, Бердянську - Д. Грiєвз.

У 1907 р. виник синдикат заводiв сiльгоспзнарядь i машин "Урожай", який об`єднував пiдприємства, розмiщенi на пiвднi України, виробляючи продукцiї на суму близько 8 млн. крб. [200] [200] Першин П. Н. Аграрная революция в России. - Кн. 1. - М., 1966. - С. 137..

Потреби у цiй продукцiї поступово зростали на початку ХХ ст., i мiсцеве виробництво вже не встигало задовольняти потреби; збiльшився iмпорт складних сiльгоспмашин, якi знаходили застосування у великих господарствах, але масовим попитом не користувались через високi цiни на них.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв покращити культуру обробки землi та землеробську культуру в цiлому стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування, про що вже йшлось докладно у 2-ому роздiлi. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

В умовах дрiбного селянського господарства цi пiдприємства орiєнтувалися головним чином на випуск простого iнвентаря. Технiчне оснащення сiльгоспмашинобудування залежало від розвитку сiльського господарства i металургiйної промисловості, оскільки важливою умовою його розвитку була наявнiсть доброякiсного чавуну та залiза. Так, у розглядуваний перiод воно поглинало близько 10% всього iмперського збуту сортового залiза по всiй Росiйськiй iмперiї [139] [139] Гливиц И. Потребление железа в России. - СПб., 1913. - С. 83.. При тому, що сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст. було не в змозi задовольнити повнiстю зростаючі потреби внутрішнього ринку, у 1908-1913 рр. розвиток цiєї галузi ускладнювався чавунним та залiзним голодом, створеним штучно монополiями.

За свiдченням Ради з`їздiв росiйських фабрикантів землеробських машин та знарядь, протягом 1909-1911 рр. "Продамет", наприклад, пiдвищив цiни на метал для заводiв сiльгоспмашинобудування на половину iснуючого мита, що призвело майже до подвоєння iмпорту простих машин та знарядь [219] [219] Цукерник А. Л. Синдикат “Продамет”. - М., 1959. - С. 212..

Заводи-споживачi шукали рiзних шляхiв для подолання негативних наслiдкiв пiдвищення цiн на метал та чавун. Внаслідок тиску з боку “Продамету” та об'єднання земств у боротьбі за зниження цін на цю продукцію у 1913 р. виникає синдикат по виробництву та збуту сільгоспмашин і знарядь, який під впливом приватних торговців, незадоволених конкуренцією з боку земств поставив одним з головних завдань боротьбу з політикою земських управ. Синдикат об'єднав та підпорядкував своєму контролю 18 крупних фірм, які зосереджували більше 70% всього виробництва сівалок; підняв ціни на продукцію, одночасно зменшивши знижки земствам з 35 до 20% [220] [220] Цыперович Г. Синдикаты и тресты в дореволюционной России и в СССР.- Л, 1927.- С. 215..

Усунути перешкоди у розвитку цiєї галузi промисловостi намагався i царський уряд. У доповiднiй записцi, поданій Мiнiстерством промисловостi i торгiвлi в листопадi 1910 р. Радi мiнiстрiв, йшлося про те, що в iнтересах розвитку великих господарств існує необхiднiсть встановлення безмитного ввезення складних сiльгоспмашин в Росiйську iмперiю [201] [201] Погребинский А. П. Государственно-монополистический капитализм в России. - М., 1959. - С. 101..

У законi, прийнятому 26 квiтня 1912 р., про пiдтримку вiтчизняного сiльгоспмашинобудування зазначалося, що безмитне ввезення сiльгоспмашин та їх частин для виробництва локомобiлiв, парових молотарок, жней, снопов`язок-самоскидок дозволялось до 13 грудня 1917 р.; за виготовлення складних землеробських машин з 1 сiчня 1913 р. встановлювались премiї у розмiрi 1 крб. 25 коп. з пуда локомобiля та 1 крб. з пуда складної парової молотарки, жниварки та снопов`язалки-самоскидки. Зростання власного виробництва сiльгоспмашин та знарядь з 1908 по 1913 р. в Росiї складало 60% [154] [154] Измайловская Е. И. Русское сельскохозяйственное машиностроение. - М., 1920. - С. 20, 27..

В Українi як головному центрi сiльгоспмашинобудування Росiйської iмперiї на початку ХХ ст. за обсягами виробництва видiлялись такi губернiї, як Таврiйська (8,8 млн. крб.), Херсонська (8,6 млн. крб.), Катеринославська (7,2 млн. крб.), Харкiвська (4,1 млн. крб.), Київська (1,3 млн. крб.) [269] [269] Хуторянин. - Полтава, 1913. - № 26. - С. 717.. Процеси подальшої монополiзацiї цiєї галузi промисловостi привели до створення акцiонерних товариств, з яких в Українi шість найбiльш вiдомих ("Фiльверт i Дєдiна", "I. I. Ген", "Р. і Т. Ельвортi", "Беллiно-Фендерiх", "Г. -С. М", "Грiєвз Дж. і К^о") визначали напрями та iнтенсивнiсть розвитку сiльгоспмашинобудування. Вищим органом розпорядчої влади у них вважалися Загальнi збори вкладникiв.

Цi акцiонернi товариства у розглядуваний перiод постачали на село до 60% знарядь та машин [192] [192] Машкін О. М. Історія зародження та розвитку акціонерних об'еднань в сільськогосподарському машинобудуванні України./Х1Х - початок ХХ ст./: Автореф. дис. канд. іст. наук. - К., 1995. - С. 16. . Сiльськогосподарське машинобудування у структурi промисловостi України на 1912 р. складало 2% від усієї промисловості, виробляючи продукцiї на 27 млн. крб. Разом воно дало в цьому ж роцi 32% усiєї машинної промислової продукцiї [114; 194] [192] Машкін О. М. Історія зародження та розвитку акціонерних об'еднань в сільськогосподарському машинобудуванні України./Х1Х - початок ХХ ст./: Автореф. дис. канд. іст. наук. - К., 1995. - С. 16..

У 1913 р. в Росiйськiй iмперiї було випущено сiльгоспмашин на суму 60,5 млн. крб., з яких Україна дала 52,9% всього виробництва. У цьому ж роцi на сiльськогосподарськiй виставцi у Києвi вiтчизнянi та закордоннi заводи експонували до 6 тис. машин i знарядь [154; 200] [154;200] Измайловская Е. И. Указ. соч. - С. 79; Першин П. Н. Указ. соч. - С. 136..

Однак потреби сiльського господарства у технiцi не покривалися майже наполовину. Незважаючи на те, що в Українi зосереджувались великi заводи цiєї галузi, на душу населення вироблялось у 1,5 рази менше продукцiї вiд загальноiмперського рiвня. Тому ввезення сiльгоспмашин та знарядь в роки столипiнської аграрної реформи приблизно дорiвнювало їх виробництву в Росiї: 1906 р. - 18,3 млн. крб. проти 20 млн. крб., 1912 р. - 63,6 млн. крб. проти 67,5 млн. крб. [174; 144] [174;144] Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 30; Дубровский С. М. Указ. соч. - С. 428..

Негативно вплинула на розвиток сiльгоспмашинобудування перша свiтова вiйна, що спричинила значне скорочення виробництва. Так, наприклад, за матерiалами Третьої Особливої наради з питань машиноторгiвлi (Київ, 9-10 травня 1916 р.) виробництво сiльгоспмашин знизилось на 80% за роки вiйни, цiни ж на машини зросли, в окремих випадках, до 200% через проблеми воєнного часу та спекуляцiю [106] [106] Сельскохозяйственное машиностроение и общественная машиноторговля . - К., 1916. - С. 5..

За даними Бюро з сiльськогосподарської механiки, у 1908 р. в Київськiй, Волинськiй та Подiльськiй губернiях 31 завод та майстерня виробили рядкових сiвалок - 3198 на 669 тис. крб., жниварок-лобогрiйок - 53 на 7,8 тис. крб., молотарок - 402 на 50 тис. крб., приводiв - 861 на 107,3 тис. крб., вiялок та сортувалок - 502 на 12,3 тис. крб. тощо; всього продукцiї на 1,03 млн. крб. Найвищими показниками в цьому по Україні видiлялися пiвденнi губернiї, якi виробляли у тому ж роцi продукцiї сiльгоспмашинобудування на 17,3 млн. крб. [165] [165] Кафенгауз Л. Б. Развитие русского сельскохозяйственного машиностроения. - Х., 1910. - С. 44..

Серед губернiй Правобережної України за обсягами виробництва видiлялась Київська губернiя, яка на 1911 р. давала продукцiї на 1,3 млн. крб. [207] [207] Прилежаев И. А. Сельскохозяйственное машиностроение и потребление машин в районе деятельности Киевского Товарищества Западных Земств. - К., 1915. - С. 4..

Динамiку в обсягах виробництва сiльгоспмашин та знарядь у розглядуваному регiонi можна простежити у табл. 3.3.

Таблиця 3.3^{** Прилежаев И. А. Указ. соч . - С. 18.}

Динамiка виробництва продукцiї сiльгоспмашинобудування на Правобережній Україні

З наведеної таблицi видно, що у Київськiй губернiї в перiод проведення столипiнської аграрної реформи, у вказані роки значно зросло виробництво сiвалок (в 1,4 рази), машин по очищенню та сортуванню зерна (приблизно у 4 р.);

у Волинськiй - знарядь по обробцi грунту (в 4,9 р.), молотарок (в 1,6 р.), машин по очищенню та сортуванню зерна (у 2,1 р.), машин по збиранню хлiбiв (в 1,7 р.). Таким чином, зростали обсяги виробництв, пов'язаних з виготовленням сільгоспмашин, якими користувалися заможні сільгоспвиробники; на Київщині та Поділлі відбувалося падіння виробництва знарядь по обробці грунту, якими користувалась переважна більшість селян.

Кiлькiсть заводiв та майстерень по випуску сiльгоспмашин та знарядь за станом на 1910 р. була такою: Волинська губернiя - 11 ("Ш. Вайнштейн з С-ми", чавунно-ливарний та механiчний завод - м. Житомир; "Л. Зiльберман i М. Френкель" - м. Новоград-Волинськ; "П. О. Ржепецький", майстерня - м. Володимир-Волинськ тощо); КиЇвська - 15 ("Фiльверт i Дєдiна", "Ауто", "Гретер i Криванек", "Млошевський Ф. I. та К^о", "Пiвденноросiйський машинобудiвний завод” тощо); Подiльська - 8 ("Ф. А. Крамас", Подiльське промислове товариство, "Б. М. Львович", "I. Броссман" тощо). Основнi капiтали деяких з цих пiдприємств, якi стали акцiонерними, на 1913 р. складали: "Фiльверт i Дєдiна" - 700 тис. крб., "Прогрес" - 450 тис. крб., Подiльське промислове товариство - 500 тис. крб., Пiвденноросiйський машинобудiвний завод - 1,4 млн. крб. [136; 75] [136;75] Гензель А. М. Заводы, фабрики и склады сельскохозяйственных машин и орудий. - СПб., 1910. - С. 9, 26 -28, 56 - 57; Акционерно-паевые предприятия России. - М., 1913. - С. 285, 293, 400, 442.. Цiкавими є данi про збiльшення виробництва продукцiї та прибуткiв у розглядуванi роки акцiонерного товариства "Фiльверт i Дєдiна" (м. КиЇв). Так, за 1905/6 рр. тут було отримано від продажу сівалок 136,6 тис. крб., загальні ж прибутки складали 89,3 тис. крб. ; у 1907/8 рр. було отримано - відповідно 262,4 тис. крб. та 111,1 тис. крб. ; у 1910/11 рр. - 671,1 тис. крб. та 210,2 тис. крб.; у 1911/12 рр. - 995,6 тис. крб. та 289,4 тис, крб. ; у 1912/13 рр. - 804,9 тис. крб. та 285,1 тис. крб. [31;32;95;96;97] [31;32;95;96;97] Державний архів Київської області (далі - ДАКО), ф. 280, оп. 8, спр. 71, арк. 9, 10; оп. 10, спр. 124, арк. 9, 10; Отчёт акционерного общества “Фильверт и Дедина” за операционный год. - К., 1911. - С. 9, 11; То же . - К., 1912. - С. 9, 11; То же. - К., 1913. - С. 7, 11..