Вплив столипінськоїаграрної реформи на соціально-єкономічний розвиток Правобережної України (1906 — 1914 рр.)

Необхiдно пiдкреслити, що поряд з iншими заводами в Українi, якi виробляли рядковi сiвалки, завод "Фiльверт i Дєдiна" зробив значний внесок у розробку нової конструкцiї сiвалок, якi за показниками рiзних випробувань мали високу якiсть виготовлення; крiм того, цiкавим показником прогресу була їхня конструкцiя з одночасним висiвом насiння та мiнеральних добрив (такi сiвалки цього заводу в перiод нового аграрного курсу експортувались i за кордон) [165] [165] Кафенгауз Л. Б. Развитие русского сельскохозяйственного машиностроения. - Х., 1910. - С. 51.. Серед акцiонерних товариств Києва по виробництву сiльгосптехнiки та рiзних запчастин до неї, якi успiшно дiяли у цi роки, слiд назвати, наприклад, АТ "Гретер i Криванек. " Про обсяги його виробництва свiдчать книги-списки замовникiв [38; 39; 40] [38;39;40] Державний архів м. Києва (далі - ДАК), ф. 189, оп. 1, спр. 351, 439, 760..

В Українi, крiм заводу Фiльверта i Дєдiни, великим успiхом користувалася сiвалка заводу Ельвортi (Єлисаветград Херсонської губернiї), яка була виготовлена увідповідності до вимог росiйського ринку сiльгоспмашин та знарядь у 90-х рр. ХIX ст. На ювiлейнiй сiльськогосподарськiй виставцi в Єлисаветградi унiверсальна сiвалка Ельвортi була вiдзначена як така, що може знайти широке розповсюдження у селянських господарствах [263] [263] Хуторянин. - Полтава, 1909. - № 19. - С. 616..

Iснувала певна спецiалiзацiя серед заводiв сiльгоспмашинобудування України. Якщо, наприклад, завод Фiльверта i Дєдiни спецiалiзувався переважно на випуску сiвалок, то завод Гена в Одесi - на виробництвi плугiв, завод Мельгозе у Харковi - молотарок тощо. Значних обсягiв у перiод реалiзацiї столипiнської аграрної реформи набуло в Українi виробництво жниварок (у 1911 р. - бiльше 110 тис. шт. на суму бiльше 11 млн. крб.). Особливо інтенсивною закупівля їх була у південних українських губерніях, де був значний відсоток заможних селян [269; 239] [269;239] Там само. - Полтава, 1913. - № 26. - С. 717; Ивестия Бюро по сельскохозяйственной механике. Год 5. Віп. 6. 1913. - СПб., 1914. - С. 15..

Реалiзацiю продукцiї сiльгоспмашинобудування сконцентрувало Київське товариство захiдних земств по продажу сiльгоспмашин, дiяльнiсть якого охоплювала, крiм губернiй Правобережної України, Херсонську, Бесарабську,

Чернігiвську, Полтавську, Мiнську та Могильовську губернiї. У 1911-1912 рр. воно контролювало 156 пiдприємств по виробництву та ремонту сiльгосптехнiки [207] [207] Прилежаев И. А. Указ. соч. - С. 4.. Товариство сприяло прискоренню процесiв купiвлi-продажу даної продукцiї. Про це свiдчить листування його правлiння з рiзними заводами i установами (управами, спiлками), якi давали замовлення на цi машини та знаряддя [20; 21; 22] [20;21;22] ЦДІАК, ф. 573, оп. 1, спр. 13, 93, 188..

Середнi цiни на сiльгосптехнiку за три довоєннi роки (1910 - 1912 рр.) складали, наприклад, у Київськiй губернiї (в крб. за пуд): на сiвалки - 6,7, знаряддя для оранки - 2,62, молотарки - 4,15 [154] [154] Измайловская Е. И. Указ. соч. - С. 85 - 86.. Порiвняно з пiвденними губернiями (наприклад, Херсонською) цi цiни були значно нижчими, що пояснювалось, головним чином, рiзницею у попитi на дану продукцiю.

Столипiнська реформа, яка викликала значне збiльшення попиту на продукцiю сiльгоспмашинобудування, сприяла вiдповiдно i прирiсту основних акцiонерних капiталiв машинобудiвної та механiчної промисловостi в Українi - вони зросли лише з 1911 по 1914 р. з 5,24 млн. крб. до 25,85 млн. крб. [29] [29] ЦДІАК, ф. 1261, оп. 1, спр. 209, арк. 11 - 12.. "Торгово-промышленная газета" у 1913 р. писала, що та нова фаза, в яку вступило сiльське господарство, вимагала використання машинної працi, що позитивно вiдбилося на розвитку сiльгоспмашинобудування, а змiна одних господарських систем iншими, бiльш складними, гарантувала успiшну дiяльнiсть пiдприємств цiєї галузi [257] [257] Торгово-промышленная газета. - 18 апреля (1 мая) 1913 г. - С. 1..

3.2. Діяльність підприємств металообробної галузі, промисловості по випуску будматеріалів.

Розвиток сільського господарства в умовах столипінської реформи стимулював діяльність заводів сільгоспмашинобудування, які, в свою чергу, були пов'язані з іншими галузями промисловості, а саме металургійною і паливновидобувною. Отже, реформа опосередковано впливала на активізацію всього агропромислового виробництва. Приміром, завод землеробських машин і знарядь В. Долинського (м. Київ) у 1914 р. використав для своїх потреб: чавуну - на 11,1 тис. крб., заліза та сталі - на 24,4 тис. крб., кам'яного вугілля - на 2,1 тис. крб. [34] [34] ДАКО, ф. 804, оп. 1, спр. 2811, арк. 110 зв..

Слiд зазначити, що Київська, Волинська та Подiльська губернiї історично були регіоном, де переважали пiдприємства по переробцi продуктiв землеробства. Розвиток металообробної та металургiйної промисловостi тут у розглядуваний перiод мав по окремих губернiях такi показники: у Київськiй губернiї на 1906 р. дiяли 32 чавуно-ливарні, металообробні та механiчні заводи, якi виробили продукцiї на суму близько 3,5 млн. крб., у 1910 р. - вiдповiдно 35 та 3,8 млн. крб., у 1913 р. - 46 та 5,1 млн. крб. [86;88;90] [86;88;90] Обзор Киевской губернии за 1906 г. - Прилож. 2; То же за 1910 г. - К., 1911. - Прилож. 4; То же за 1913 г. - К., 1913. - Прилож. 4.. На Волинi розвиток чавуно-ливарних заводiв не зазнав вiдчутних зрушень через те, що тут iсторично склалася iнша господарська спецiалiзацiя (1909 р. - 15 заводiв з сумою виробництва у 140,6 тис. крб., 1912 р. - вiдповiдно 16 та 145,6 тис. крб.) [82; 84] [82; 84] Обзор Волынской губернии за 1909 г. - Прилож. 13; То же за 1912 г. - Прилож. 6.. По всiй Українi виробництво прокату металу зросло з 63,2 млн. пуд. у 1906 р. до 98,9 млн. пуд. у 1910 р.; виробництво залiза та сталi у готовому продуктi мало таку динамiку: 1906 р. - 63,2 млн. пуд., 1909 р. - 89 млн. пуд., 1912 р. - 128,3 млн. пуд., 1914 р. - 144,2 млн. пуд. [194; 110] [194; 110] Нестеренко О. О. Назв. праця. - С. 379; Статистика Украины № 3. Серия 3. Вып. 3. - Х., 1922. - С. 276..

Є необхiднiсть сказати бiльш детально про розвиток металообробної промисловостi України в цiлому, тому що заводи сiльгоспмашинобудування, харчової, переробної промисловостi, будматерiалiв Правобережжя були замовниками та споживачами продукцiї цiєї галузi в iнших районах. Динамiка виробництва та продажу в Українi деяких видiв продукцiї металообробної промисловостi, які користувалися попитом з боку селянства, наведена у табл. 3.4. Данi наведеної таблицi свiдчать про те, що у розглядуваний перiод виробництво та продаж вказаної продукцiї металообробної промисловостi мали неухильну тенденцiю до зростання.

Виробництво листового та покрівельного залiза у 1911 р. доходило до 16% всього виробництва готової продукцiї металообробної промисловостi України [139] Гливиц И. Железная промышленность в России. - СПб., 1911. - С. 49..

Таблиця 3.4^{** Табл. складено за: Касперович Г. Железоделательная промышленность России . . . - С. 54 - 61.}

Динамiка виробництва та продажу продукцiї металообробної промисловостi України (у млн. пуд.)

Ціни на сортове залізо зросли в Україні у 1912 р. порівняно з 1909 р. на 18,2%. Продаж його був монополізований у 1909 р., що значно посилило панування "Продамету" на залізному ринку Російської імперії. Ціни ж на покрівельне залізо зазнали інших змін: у 900-х роках, коли заводи України почали масове виробництво покрівельного заліза, виникла гостра конкуренція між окремими монополіями на ринку збуту, яка призвела до значного падіння цін на нього. Порівняно з 1909 р. у 1912 р. вони знизились з 201 коп. за пуд до 173 [219] [219] Цукерник А. Л. Синдикат “Продамет”… - С. 140, 301.. З 1911 по 1914 рр. виробництво листового та покрівельного заліза на металургійних заводах України зросло з 5,2 млн. пуд. до 6,2 млн. пуд; полосового та сортового - з 40 млн. пуд. до 41 млн. пуд.; універсального та трубного - з 1,2 млн. пуд. до 1,5 млн. пуд. [110] [110] Статистика Украины № 3… - С. 250 - 251..

Особливо небезпечним зростання впливу українських заводів на ринку покрівельного заліза було для уральського синдикату "Покрівля". У кінці 1909 р. три металургійні заводи України створили ядро майбутнього синдикату і постачали на ринок близько 3 млн. пуд. покрівельного заліза, при цьому, якщо у 1903 р. Україна давала 12% загальноімперського виробництва покрівельного заліза, то у 1912 р. вже 24% [224] [224] Шполянский Д. И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России в начале ХХ века. - М., 1953. - С. 75..

Найвпливовіший синдикат галузі "Продамет" вів боротьбу у цей період з "Покрівлею" за ринки збуту заліза. Він діяв в Україні у чотирьох районах: Київському, Одеському, Харківському та Катеринославському. Конторами "Продамету”, які функціонували у містах України, у 1909-1910 рр. було продано 22% загальноімперського показника збуту листового та широкополосного заліза, 20% балок, 34% сортового заліза [174] [174] Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 24.. Синдикати були зацікавлені у підтриманні тісних зв'язків з великими посередницькими фірмами та надавали їм певні пільги. Однією з основних функцій торгового апарату монополій було утримання високих продажних цін на ринку. Політикою, яку проводили синдикати, і, зокрема, "Покрівля" на залізному ринку, були незадоволені земства, які у розглядуваний період збільшили торгівлю залізом та сільгоспмашинами внаслідок індивідуалізації селянського землеволодіння. Підняття цін на покрівельне залізо призвело до створення у 1908 р. антисиндикатської організації “Залізний союз земств”, яка основним своїм завданням ставила спільні закупівлі покрівельного заліза по більш низькій ціні. Цей факт примусив "Покрівлю " знизити ціни на 5-15 коп. за пуд заліза [220] [220] Цыперович Г. Синдикаты и тресты в дореволюционной России и в СССР… - С. 218.. На 1 липня 1909 р. спільні закупівлі земствами покрівельного заліза досягли 13 млн. пуд від заводів, які не входили до синдикату [166] [166] Кафенгауз Л. Б. Синдикаты в русской железной промышленности. - М., 1910. - С. 197..

Перехід до відрубно-хутірської системи господарювання викликав прагнення селян до поліпшення умов життя, побуту. Це сприяло, в свою чергу, збільшенню попиту на будівельні матеріали: цеглу, черепицю, покрівельне залізо, цвяхи тощо; при цьому особлива увага з боку держави зверталась на випуск вогнетривких матеріалів. Необхідність його для села була очевидною, виходячи насамперед із збільшення кількості пожеж.

Про значення зведення житлових і господарчих будівель з цих матеріалів йшлося у записці гродненського губернського предводителя дворянства Неверовича волинському губернатору (грудень 1907 р.). Автор записки розкриває причини нагальної потреби у розвитку вогнетривкого будівництва на селі: для запобігання прогресуючим підпалам та пожежам; з метою підвищення гігієнічності житла; збереження народного бюджету та заощаджень; для заспокоєння, душевної рівноваги, яка стане наслідком впевненості у майбутньому та позначиться на продуктивності селянської праці [58] [58] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 789, арк. 2..

Звичайно, головною причиною зростання потреб у вогнетривких матеріалах було бажання селянства покращити своє побутове становище, а також надійно захистити своє житло від умисних підпалів та випадкових пожеж. Дослідник хутірської системи того часу Б. Юр'євський писав, що справу вогнетривкого будівництва, виходячи з її сутності, зручно було б поставити у тісний зв'язок із землеустроєм, тому що селянину саме при переході на хутірську ділянку легш було розпочати зведення вогнетривких споруд [225] [225] Юрьевский Б. Указ. соч. - С. 29..

Справа вогнетривкого будівництва на селі була порівняно новою та набула поширення починаючи з 1908 року. Для цього, наприклад, у вищеназваній записці волинському губернатору пропонувалось вжити ряд необхідних заходів: 1) щоб позики у розмірі 100-150 крб. на перенесення будівель надавались з вимогою зведення виключно вогнетривких споруд; 2) видача премій з губернського земського страхового капіталу відбувалася на тих же умовах; 3) організація курсів майстрів-глинобитників; 4) створення показових садиб на хуторах з вогнетривких матеріалів; 5) ознайомлення селян з типами вогнетривких споруд через наочні приладдя, брошури тощо [58] [58] ДАЖО, Там само..

Таким чином органи державного управління надавали великої уваги розвиткові цієї справи. У зв`язку з переходом на нову систему господарювання у селян виникала необхідність в отриманні позик на перенесення будівель та їх зведення з таких матеріалів. Цьому сприяло заснування в губерніях Правобережної України земських кас дрібного кредиту. Крім того, наприклад, на Волині, у розвитку даної справи велику роль відіграли особливі наради, які відбувалися протягом 1910-1911 рр. Завдяки їхній роботі було вирішено надавати хуторянам додаткову позику до 75 крб. виключно на влаштування вогнетривких дахів [51] [51] ДАЖО, Там само, спр. 136, арк. 33.. Витрати земств на цю справу у 1912 р. були такими: по Київській губернії - 350 тис. крб., Подільській - 506,5 тис. крб. [251] [251] Сельское огнестойкое строительство. - СПб., 1914. - № 1. - С. 2..

В роки столипінської аграрної реформи зростає попит на покрівельне залізо. За даними О. Погребинського, виробництво покрівельного заліза в Україні лише з 1912 до 1913 р. збільшилось на 31,2% [202] [202] Погребинський О. Назв. праця. - С. 8..

Велику роль у забезпеченні села цим матеріалом зіграли земські склади, які торгували різними будматеріалами, необхідними для селян. У Волинській губернії у 1911 р. існувало 24 таких склади, які мали 77,6 тис. пуд. покрівельного заліза (найбільшу кількість заліза мали Житомирський (9,2 тис. пуд.), Дубинський (8 тис. пуд.) та Чуднівський (7 тис. пуд.)). З цих повітів найбільша кількість одноосібних господарств нараховувалась у Житомирському повіті [51; 13] [51;13] ДАЖО, ф. 226, оп.1, спр.136, арк. 27; ЦДІАК, ф. 442, оп. 709, спр. 190, арк. 115. У 1914 р. на Волині існувало вже 36 таких земських складів [85] [85] Обзор Волынской губернии за 1914 г. … - С. 69..

Про збільшення попиту з боку селян на покрівельне залізо свідчить і той факт, що у цей період прогнозується і очікуваний попит на залізо: наприклад, у 1911 р. на Волині прогнозувалося, у середньому по 3 тис. пуд. по кожному з повітів [51]³³ [51] ДАЖО, там само, арк. 69..

У Подільській губернії у 1910 р. губернською управою було продано покрівельного заліза 126,2 тис. пуд. на суму 304 тис. крб., на цементно-черепичне покриття витрачено 111,8 тис. крб.; у 1912 р. було виділено на позики для закупівлі заліза та красильних матеріалів 320 тис. крб., на витрати по цементно-черепичному виробництву - 120 тис. крб. Наприклад, Каменецьке повітове земство Подільської губернії планувало у 1912 р. витратити на обладнання показової черепичної майстерні 3,3 тис. крб., на купівлю 45 тис. пуд. цементу - 25 тис. крб., 15 тис. пуд. заліза - 34,5 тис. крб.[250; 60]⁴⁴ [250;60] Сельское огнестойкое строительство. - СПб., 1913. - № 6. - С. 49, 51; ДАХО, ф. 46, оп. 1, спр. 273.

.

Цікаво, що органи державного управління на місцях турбувались не лише про продаж необхідної кількості заліза, але і його довговічність у селянських будівлях. Так, зокрема, в матеріалах особливої наради з питань поширення вогнетривкого будівництва на селі у Волинській губернії (24 січня 1911 р.) зазначалося, що при будівництві залізного даху селяни у більшості випадків фарбують його несвоєчасно - тому голова губернської управи наполягав на встановленні нагляду за цією справою, а також на одночасному продажу заліза та красильних матеріалів із земських складів. Оскільки за ціною це було доступним лише заможним верствам селянського населення, основна маса його купувала як вогнетривкий матеріал гончарну, азбесто-цементну черепицю, яка обходилась йому значно дешевше.

Збільшення попиту на черепицю поставило перед металургійною промисловістю ряд завдань, головним з яких було налагодження випуску відповідного обладнання. Так, у 1911 р. технічне бюро “Симплекс” (м. Київ) пропонувало патентовані верстати для виготовлення черепиці [51] [51] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 136, арк. 36, 196.. Товариство “Ротерт и К^о” (м. Санкт-Петербург), намагаючись розширити збут своєї продукції, повідомляло у Волинську губернську землевпорядну комісію про зниження ціни на черепичний верстат “Росія” [54] [54] Там само, спр. 241, арк. 882..

За сприяння Київського губернського земства у різних місцевостях губернії в 1910-1912 рр. було відкрилося 44 кустарні майстерні для виробництва цементної та гончарної черепиці, які виготовили лише у 1911 р. більше 1 млн. шт. черепиці. На Поділлі у розглядуваний період існували два черепичні заводи (у Вінницькому повіті) з виробництвом 60 тис. шт. черепиці на рік. У Київській губернії у 1906 р. діяло 18 підприємств по виробництву будматеріалів, які випустили разом продукції на 4, 9 млн. крб., у 1913 р. - відповідно 56 та 2, 1 млн. крб. [228; 86; 90] [228;86;90] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 53; Обзор Киевской губернии за 1906 г. - Прилож. 2; То же за 1913 г. - Прилож. 4..

Попит на черепицю у цей період на Волині був настільки великим, що задовольнити його було можливо лише при обладнанні 4-5 майстерень пересувного типу на 16-19 черепичних верстатів. У 1913 р. волинському губернському земству була надана позика у 60 тис. крб. на залучення приватних підприємців до випуску гончарної черепиці. Кількість земських черепичних майстерень зросла тут з 14 у 1910 р. до 37 у 1914 р. [51; 55; 85] [51;55;85] ДАЖО, Там само, спр. 136, арк. 26, 30, 140; спр. 253, арк.71; Обзор Волынской губернии за 1914 г. - С. 68.. У 1913-1914 рр. підвищується попит на криничні бетонні круги та артезіанські криниці. До цього слід додати й те, що у цій же губернії селяни, які були не в змозі купувати вищеназвані вогнетривкі матеріали, часто використовували досвід, поширений серед селян с. Глупанина Здолбицької волості - глиносолом'яні вогнетривкі будівлі, які були запозичені у чехів-колоністів [54] [54] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 241, арк. 37..

Витрати на запровадження вогнетривкого будівництва, наприклад, у Волинській губернії, поступово зростали. Так, у 1912 р. земствам губернії було виділено на ці цілі 67 тис. крб., у 1913 р. - 153,7 тис. крб. [56] [56] Там само, спр. 477, арк. 24.. Головне управління землеустрою та землеробства у циркулярі від 20 грудня 1911 р. давало додаткові вказівки з питань вогнетривкого будівництва, а саме - про бажаність використання наявних земських майстерень та приватних заводів для забезпечення цих потреб. Так, Подільське губернське земство у 1912 р. виділило 15 тис. крб. на обладнання 13 пересувних черепичних майстерень, 8 тис. крб. - на розширення кустарних виробництв вогнетривких матеріалів [60] [60] ДАХО, ф. 46, оп. 1, спр. 273, арк. 2, 22 зв..

В середньому перенесення та влаштування нової садиби обходилися селянину-хуторянину не менше, ніж 300 крб. [51] [51] ДАЖО, там само, спр. 136, арк. 1..

Цікаво розглянути і соціальний склад новозабудовників. Детальний аналіз справ з вогнетривкого будівництва на Волині дозволяє зробити висновки, що основними покупцями вказаних матеріалів були господарі, які мали в середньому 7 і більше десятин землі; але значну кількість їх складали і селяни з наділами від 2 до 5 дес. Ці дані свідчать про те, що створення показових будівель нового типу було прикладом для основної маси села та поступово змінювало уяву селянства про влаштування свого побуту, породжувало прагнення перебудуватися в нових умовах і підтягнутися до рівня кращих. Відкриття кредитів для покупців вогнетривких матеріалівзатягувалося надовго, і для того, щоб її прискорити, наприклад, волинській губернатор у 1913 р. у своєму циркулярі дозволив видачу цих матеріалів за ордерами землевпорядних комісій [54] [54]Там само, спр. 241, арк. 209..

У 1912 р. у Російській імперії почав видаватись спеціальний журнал “Сельское огнестойкое строительство”. Витрати уряду на розвиток вогнетривкого будівництва у 1913 р. складали 5 млн. крб. [181] [181] Литвинов И. И. Указ. соч. - С. 27..

Про обсяги виробництва вогнетривких будівельних матеріалів в Росії писала, зокрема, у 1913 р. “Торгово-промышленная газета”: плани на цей рік передбачали влаштування 285 майстерень по виготовленню цементної черепиці з щорічним виробництвом у 20,4 млн. шт.; 90 цегляно-черепичних заводів з виробництвом до 7 млн. шт. черепиці та 16 млн. шт. цегли на рік; 185 складів вогнетривких матеріалів; 490 кустарних заводів тощо [261] [261] Торгово-промышленная газета. - 23 октября (5 ноября) 1913 г. - С. 1..

Для виготовлення черепиці та інших потреб будівництва потрібна була наявність достатнього запасу цементу. Так, у постанові Всеросійського з'їзду техніків з вогнетривкого будівництва (1911р.), зокрема, наголошувалося на необхідності розширення вітчизняного виробництва цементу, покрівельного шиферу з метою їхнього розповсюдження у сільському та хутірському будівництві [265] [265] Хуторянин. - Полтава, 1911. - № 47. - С. 1258.. Приміром, Гостомельська земська черепично-бетонна майстерня у 1914 р. використала цементу 7,8 тис. пуд. [34] [34] ДАКО, ф. 804, оп. 1, спр. 2811, арк. 51 зв..

Між тим, у розглядуваний період відчувалась його гостра нестача. Ціни на цемент в ці роки підвищились на 50-100%. З світового виробництва у 190 млн. бочок на частку Російської імперії припадало всього 6 млн. бочок, в той час як на США - 70 млн., Німеччину - 50 млн. Якщо виробництво цементу у 1908 р. складало 770 тис. т. при видимому споживанні у 764,5 тис. т., то у 1913 р. - відповідно 1994 тис. т. та 2175,1 тис. т. В Україні, яка була в цей період представлена 12 заводами, частка у% до загальноімперського випуску цементу зросла з 3,6 до 4,6, а номінальна потужність заводів до загальноімперської складала у 1912 р. 12,4%[256;182] [256;182] Торгово-промышленная газета. - 4 (17) мая 1911 г. - С. 1; Логинов З. И. Цементная промышленность СССР и перспективы её развития. - М., 1960. - С. 31, 45..

Цементне виробництво на Правобережній Україні зосереджувалась у Києві (завод бувшого акціонерного товариства “Фор” з щорічним виробництвом цементу у 500 тис. пуд. на 156 тис. крб.) та на Волині - при ст. Здолбуново Острозького повіту Волинської губернії (завод АТ “Волинь” з щорічним виробництвом на 383 тис. крб.) [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 53..

Створений у 1904 р. в Україні цементний синдикат “Російське товариство торговлі цементом” поступово поширював свій вплив на увесь внутрішній ринок Європейської Росії. За період від його утворення до початку першої світової війни збут цементу збільшився втричі, а ціни продажу зросли не менше, ніж на 25%[218] [218] Цукерник А. Л. Из истории цементного синдиката южной России.// Исторические записки. Т. 78. - М., 1965. - С. 233..

Процес збільшення виробництва цементу у період реалізації нового аграрного курсу можна простежити на прикладі Волинської губернії: якщо у 1907 р. тут діяв 1 цементний завод, що випускав продукції на суму 285 тис. крб., то у 1912 р. їх було 2 з відповідною сумою у 353 тис. крб. [81; 84] [81;84] Обзор Волынской губернии за 1907 г. - Житомир, 1908. - Прилож. 13; То же за 1912 г. - Прилож. 6.. Про збільшення продуктивності цементних заводів Правобережжя України у розглядуваний період свідчать дані табл. 3.5.

Великі надії на більше застосування цементу плекалися урядом у зв'язку з переходом селян на відруби та хутори та одночасно посиленою діяльністю земств у галузі будівництва з вогнетривких матеріалів.

З 1 березня 1914 р. вводився новий пільговий тариф № 45 на перевезення цементу та азбесто-цементної черепиці для потреб вогнетривкого будівництва, який розширив кількість заводів та майстерень, для яких діяли знижені ставки

Таблиця 3.5^{** Сельское огнестойкое строительство. - СПб., 1914. - № 3. - С. 30.}

Виробництво цементу на Правобережній Україні у 1912 - 1915 рр.(у тис. бочок)

(перший такий пільговий тариф - № 27 -було введено у 1913 р.) [252; 253] [252;253] Сельское огнестойкое строительство. - СПб., 1914. - № 2. - С. 26; № 3. - С. 33.. В одній з статей журналу “Цемент, его производство и применения” у 1914 р., зокрема, підкреслювалось, що можна з впевненістю сказати про значне збільшення виробництва російського цементу, яке давало можливість обходитись вже без його імпорту [270] [270] Цемент, его производство и применения. - СПб., 1914. - № 4. - С. 90..

Крім вищеназваних будматеріалів, селяни також були покупцями цвяхів та інших дротових матеріалів, частка яких серед споживачів в цілому по Російській імперії у грошовому вимірі придбаного товару зросла з 13,2 млн. крб. у 1900 р. до 16,9 млн. крб. у 1908 р. [258] [258] Торгово-промышленная газета. - 19 апреля (2 мая) 1913 г. - С. 1..

У першій половині 1909 р. синдикат “Дріт”, який виник після розпаду “Цвяху”, створив 15 районних представництв, в т. ч. і в Україні: Київське, Одеське, Харківське, Катеринославське. У цьому ж році сукупна потужність цих заводів Російської імперії досягла 12 млн. пуд. (збільшилась на 30% порівняно з 1903 р.) [195] [195] Нетесин Ю. Н. Указ. ст.- С. 136.. Наприклад, у 1911 р. Волинська губернська земська каса дрібного кредиту вела переговори з АТ “Дріт” (м. Київ) відносно закупівлі за вигідною ціною дроту для селянських хмільових плантацій, попит на яку з боку нових землевласників та кредитних товариств зростав [47] [47] ДАЖО, ф. 192, оп. 1, спр. 409, арк. 6.. Акціонерне товариство Київського дротового, цвяхового та механічного заводу у 1905 р. продало цвяхів на суму 154 тис. крб., дроту - 14 тис. пуд. на 38 тис. крб. ; у 1913 р. - відповідно на суму 369,3 тис. крб. та 36,9 тис. пуд. на 74,7 тис. крб. [30;33] [30;33] ДАКО, ф. 280, оп. 8, спр. 54, арк. 13 зв.; оп. 10, спр. 124, арк. 16..

Таким чином, розвиток промисловості по виробництву будівельних матеріалів у розглядуваний період свідчить, що вона все більше і більше втягувалась у процеси забезпечення цією продукцією зростаючих потреб внутрішнього ринку; питому вагу у них мало сільське вогнетривке будівництво, яке з кожним роком збільшувало замовлення з боку селян (через земства) на будматеріали, які б могли зробити їхні оселі довговічними та надійно захищеними від пожеж. На селянство в його прагненні до перебудови і покращання побуту великі надії покладав уряд і промисловці, які збільшували обсяги виробництва, адже селянство складало переважну більшість населення Російської імперії. Даними прикладами ще раз підтверджується взаємозалежність аграрних перетворень і промислового розвитку Правобережної України початку ХХ ст.

Необхідно підкреслити, що у розвитку промисловості в цілому у розглядуваний період також відбувалися відчутні позитивні зрушення. Так, за п'ять років (з 1906 по 1910 рр.) кількість підприємств по Російській імперії збільшилась з 1419 до 1557 (на 10%), акціонерний капітал - відповідно з 2,5 млрд. крб. до 3 млрд. крб. [260] [260] Торгово-промышленная газета. - 27 июля (9 августа) 1913 г. - С. 1.. Прогресивні тенденції та зміни у розвитку особливо вищеназваних галузей промисловості відбулись завдяки прогресивним зрушенням у сільському господарстві (зростанню врожаїв, раціоналізації селянського господарства, розвитку агрономії на селі тощо), які зміцнювали фінансове становище населення.

У журналі “Промышленность и торговля” у 1913 р. в одній із статей наголошувалось, що економічне зростання почалося після російсько-японської війни і підкреслювалось, що без здорового сільського господарства не може бути мови про стабільність у розвитку промисловості [248] [248] Промышленность и торговля. Т. 11. - СПб., 1913. - С. 443..

Селяни, які не могли господарювати в нових умовах, продавали свою землю тим, хто міг ефективно вести своє господарство, а потім поповнювали ряди робітничого класу в містах - тобто столипінська реформа сприяла збільшенню кількості робочих рук в українських містах: за 1908 -13 рр. кількість робітників зросла на Правобережжі на 16%, в цілому по Україні - на 32% [183] [183] Лось Ф. Є. Робітничий клас України у 1907 - 1913 роках…- С. 37, 52..

Підводячи підсумки розвитку промисловості Правобережної України у період реалізації столипінської аграрної реформи, необхідно виділити такі моменти:

1) значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв'язок з аграрними перетвореннями; у деяких галузях (наприклад, сільгоспмашинобудування, цементна промисловість) темпи нарощування виробництва були все ж недостатніми для повного забезпечення потреб внутрішнього ринку, про що свідчив імпорт цієї продукції з-за кордону та споживання її на душу населення;

2) подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств;

3) втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв'язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку;

4) особливо відчутний взаємозв'язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів;

5) деякі галузі промисловості, які до аграрної реформи 1906 р. були слабкорозвинутими, в період її проведення отримали поштовх для розширення виробництва (черепичне, цементне виробництво).

РОЗДIЛ 4

Торгiвля i транспорт завжди вiдiгравали величезну роль у розвитку народного господарства, тому що були головними каналами реалізації тієї продукцiї, яка вироблялась промисловiстю та у сiльському господарствi. У цих галузях народного господарства також вiдбувались у розглядуваний перiод значнi зрушення, i тому висвiтлення цього питаня є важливим для розумiння iнших процесiв в економiчному розвитку Правобережної України.

4.1. Зрушення у внутрішній та зовнішній торгівлі.

Внутрiшня торгiвля на початку XX століття, порiвняно з iї станом у пореформений перiод, зазнала суттєвих змiн. Це було викликано розвитком монополiстичного капiталiзму, який намагався повнiстю пiдпорядкувати собi ринок на торгiвлю всерединi держави. Придбанням сировини та збутом готової продукції займались спеціальні торговельні агенти і постачальники. У цей час виникають торговельнi та посередницькi компанiї, якi зв'язували промисловi пiдприемства з ринком, отримуючи високi прибутки.

Обслуговуючи внутрiшнiй ринок, торгiвля сприяла зміцненню постiйних економiчних зв'язкiв та органiзацiї обмiну мiж промисловiстю та сiльським господарством та їх окремими галузями, а також мiж регiонами Росiйськоi iмперiї.

На розвиток внутрiшнього ринку в Украiнi впливали збiльшення торгово-промислового населення, подальша диференцiацiя селянства та поглиблення на селi товарно-грошових вiдносин. Bсе бiльше селянських господарств втягувалось у постiйнi ринковi вiдносини, але, з другого боку, рiвень купiвельної спроможностi переважаючої бiльшостi населення залишався низьким.

Здiйснення столипінської аграрної реформи вплинуло на значні зрушення у розвитку внутрiшньої торгiвлi. В першу чергу, це стосувалося хлiбної торгiвлi. Хлiбна торгiвля взагалi займала важливе мiсце у внутрiшнiй торгiвлi України, а перше мiсце у цьому належало Правобережжю.

Регiон, в який входили Київська, Волинська та Подiльська губернiї, характеризувався по балансу виробництва значно великими надлишками зерна; крiм значного експорту внутрiшнiй споживчий попит тут був також вiдчутним; за органiзацiєю хлiбної торгiвлi цей регiон видiлявся багаточисленним посередництвом, чiткою органiзованiстю дрiбного скупника та його торгoвою солiднiстю [187] [187] Лященко П. И. Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России. - СПб., 1912. - С. 21..

У роки реформи простежується помiтне зростання обсягу продажу селянського хлiба внаслiдок iндивiдуалiзацiї селянського землеволодiння та товарності сільськогосподарського виробництва. Зростання попиту селян на тi чи iншi промисловi товари змушувало їх продавати все бiльшу кiлькiсть хлiба та шукати шляхiв пiдвищення урожайностi зернових культур.

Селянський хлiб, i до столипінської аграрної реформи, i в перiод її реалiзації доходив до покупця через певну кiлькiсть посередникiв (селянський скупник-крамар, або агент; мiстечковий скупник; комiсiонер; борошномел чи експортер). Посередництво мало свої позитивнi та негативнi моменти. З одного боку, воно сприяло швидкостi товарно-грошового обiгу на хлiбному ринку з урахуванням цiнових коливань. З другого, виробник страждав вiд зниження цiни, яку йому сплачував за продукцiю посередник, через те, що сам вiн не мiг її по-iншому реалiзувати (у цей перiод такi спроби роблять кооперативи, про що буде сказано нижче).

Хлiбна торгiвля тут характеризувалась розвитком системи авансiв у рiзних формах, пануванням факторства та комiсiонерства, а також поширенням штучного засмiчення зерна дрiбними скупниками. Cкуповування хлiба у селян часто здiйснювалось на мiсцi cкупниками-торговцями, крамарями, якi жили у тому ж селi. Наприклад, у Волинськiй губернiї хлiб брали у селян за борги та проценти i купувався вiн також у пiдлiткiв та жiнок за рiзнi дрiбнi речi. Цiну скупник призначав за хлiб завжди низьку, до того ж своїми терезами; кожний скупник мав монополiю на окремi села. В селах Подiльської губернiї дрiбнi скупники, домовившись мiж собою, призначали цiни на пшеницю чи кукурудзу у 3/4 нижче від їх ринкової вартостi; з ранньої весни вони розпочинали закуповувати у селян майбутнiй врожай пiд завдатки, пiд час молотьби забирали його, зважуючи своїми терезами. Так, у 1910 р., коли цiна пшеницi cкладала 70 - 75 коп., кукурудзи 38 - 40 коп., cкупники забирали їх за цiною авансу: пшеницю - по 50 коп., кукурудзу по 25 коп. за пуд. На мiсцевих ринках Київської губернiї було встановлено три головнi сорти хлiба:

1) економiчний, добре очищений та вiдсортований;

2) селянський збiрний з дрiбних партiй, але засмiчений штучно;

3) збiрний - штучно засмiчений.

Цiкаво, що на пiвднi України, серед ознак хлiбної торгiвлi на вiдмiну вiд Правобережжя були: значний розвиток агентурно - комiсiйних способiв продажу хлiба, невелика кiлькiсть посередництва, швидкiсть реалiзацiї врожаю виробником з переважанням продажу на мiсцi наявного хлiба одразу пiсля збирання; намагання селян отримати бiльш високу цiну за свiй хлiб, минаючи свiдомо дрiбних скупникiв i вiддаючи свою продукцiю бiльш крупним, чим вiдчутно впливали на посилення конкуренцiї серед останнiх [187] [187] Лященко П. И. Указ. соч. - С. 58, 102.. Це пояснювалось як виключно експортним характером регiону, так i низьким внутрiшнiм попитом порiвняно з т. зв. Пiвденно - Захiдним краєм.

Цiни на зерноу розглядуваний перiод мали тенденцiю до пiдвищення у зв'язку з посиленням попиту на нього в результаті розвитку ринкових вiдносин, зростанням кiлькостi населення Росiйської iмперiї. Так, середнi щорiчнi цiни на iмперських внутрiшнiх та портових ринках зросли у 1906-1910 рр. порiвняно з 1901-1905 рр.: на жито - з 67 до 90 коп. за пуд, на озиму пшеницю - з 82 до 108, ярову - з 82 до 109, овес - з 58 до 68, ячмінь - з 64 до 79 [187] [187] Там само. - С. 630..

Динаміку внутрішніх цін на деякі зернові за роками у період столипінської аграрної реформи можна простежити на прикладі Києва та Одеси як одних з головних внутрішніх ринків Російської імперії (табл. 4.1).

Таблиця 4.1^** Табл. складено за: Свод товарных цен на главных русских и иностранных рынках за 1913 год. - С. 2, 4.

Середні внутрішні ціни на зернові у Києві та Одесі у 1906 - 1913 рр. (у коп. за пуд)

З наведеної таблиці видно, що ціни на жито та озиму пшеницю при коливанні за окремими роками, пов'язаними з урожайністю, кон'юнктурою ринку, мали тенденцію до поступового підвищення, особливо в Одесі, яка була до того ж крупним експортним портом. Динаміку внутрішніх цін на головні хліби у розглядуваному регіоні відбивають дані табл. 4.2.

Ціни на зерно з 1905 по 1908 рр. зросли в ум. од. з 116 до 148, на продукти тваринництва - з 128 до 148 [216] [216] Хейсин М. Л. История кооперации в России. - Л., 1926. - С. 74.. Споживання сільським населенням основних продуктів харчування в середньому на одного чоловіка у період 1900 - 1913 рр. було таким: хліб - 15,42 пуд. на рік, картопля - 8,89, м'ясо та риба - 1,63, молочні продукти - 8,41, яйця - 37,76 шт., сіль - 0,99, цукор - 0,25. У розглядуваний період (1906 - 1914 рр.) найбільше подорожчали важливі товари масового

Таблиця 4.2^** Cвод материалов по сельскохозяйственной текущей статистике за 1910 - 1913 года. Вып. 2. - С. 6.

Середньорічні ціни на головні зернові у Волинській губернії (в коп. за пуд)

споживання (гас на 77%, м'ясо - на 60%, житня та пшенична мука - на 36 - 37%). Споживання цукру в Російській імперії зросло на душу населення з 14,3 фунтів у 1906 р. до 18 фунтів у 1912 р. [143; 181] [143;181] Дихтяр Г. А. Внутренняя торговля в дореволюционной России. - М., 1960. - С. 30, 77; Литвинов И. И. Указ. соч. - С. 31..

Головну роль у розширенні ємкості внутрішнього ринку грало село. Продовольчі хлібні норми на душу селянського населення в Російській імперії у переводі на зерно складали 18, 5 пудів на рік (2 фунти на день).; на утримання худоби йшло ще по 10 пуд. на душу населення; 1/7 частина валового збору зберігалася для нового засіву [223] [223] Шестаков А. В. Указ. соч. - С. 21..

Витрати середньої селянської сім'ї у 1908 р., наприклад, у Житомирському повіті Волинської губернії становили 550 крб., а вартість утримання одного чоловіка на рік - 120 крб. [57] [57] ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 781, арк. 19 - 20.. Розвиток ринкових відносин на селі, втягування селянських господарств у ці процеси впливали на поступове збільшення потреб самих селян, змінювали їх уяву про життя.

Динаміку фізичного об'єму роздрібного товарообігу в Російській імперії з урахуванням індексу цін ілюструють такі цифри: 1906 р. - 4,2 млрд. крб., 1909 р. - 4,4 млрд. крб., 1913 р. - 5,4 млрд. крб. На одну людину товарообіг в середньому зріс у цінах відповідних років з 33,51 крб. у 1906 р. до 41,78 крб. у 1913 р. Середній розмір роздрібного товарообігу на одного чоловіка у Правобережній Україні у 1912 р. складав 24 крб. 30 коп. (Подільська губернія - 17 крб., Волинська - 14 крб. 85 коп.), що було значно нижче за загальноімперський показник (36 крб. 10 коп.) [143] [143] Дихтяр Г. А. Указ. соч. - С. 77, 79, 82..

Хоча найбільша частина усієї крамничної мережі Російської імперії на 1 січня 1913 р. розміщувалась на селі (58,7%), одним із серйозних недоліків у її організації була недостатня кількість оптових торговельних підприємств (близько 1% до загальної сільської стаціонарної торгівлі). Товарообіг сільських магазинів та крамниць складав на 1912 р. лише 27,5% від загального товарообігу по Російській імперії [204; 143] [204; 143] Половников А. П. Торговля в старой России. - М., 1958. - С. 82, 90; Дихтяр Г. А. Там само. - С. 82..

Велику роль у внутрішній торгівлі України відігравали ярмарки та базари. Подальший розвиток капіталізму у сільському господарстві в період реалізації столипінської аграрної реформи сприяв підвищенню їх значення у задоволенні потреб селянства та міського населення на продовольчі та промислові товари. Збільшення кількості ярмарків та базарів і їхнього товарообігу в цей період підтверджувало економічну необхідність їх існування.

Необхідно зазначити, що продовольчі товари звільнялись від обкладення усілякими зборами, що робило їх продаж економічно вигідним для селянства. Ярмаркова форма торгівлі у цей період продовжувала відповідати інтересам населення, особливо сільського.

У Російській імперії загалом переважали дрібні сільські ярмарки, на яких відбувалась роздрібна торгівля сільгосппродуктами (87% усіх ярмарків) [143] [143] Дихтяр Г. А. Указ. соч. - С. 141.. Зокрема, у Волинській губернії кількість ярмаркових пунктів зросла з 156 у 1907 р. до 176 у 1912 р. У цей же проміжок часу в губернії сума, яку було виручено від продажу документів на право торгівлі та промислу збільшилась з 379,4 тис. крб. до 473,4 тис. крб. [81; 84] [81; 84] Обзор Волынской губернии за 1907 г. - С. 25, 26; То же за 1912 г. - С. 51.. У Подільській губернії в 1906 р. було видано різних торгових документів на 472,3 тис. крб., у 1908 р. - на 505,7 тис. крб. у 1912 р. - на 625,4 тис. крб. [93; 94] [93; 94] Обзор Подольской губернии за 1906 г. - С. 40; То же за 1912 г. - С. 38.. Отже, відбулося помітне збільшення числа осіб, зайнятих у сфері торгівлі.

На Волині, Поділлі, Київщині ярмарки влаштовувалися кожного місяця або навіть кожного тижня. Головним товаром на них була велика рогата худоба та коні. Наприклад, Подільському товариству сільського господарства у 1909 р. було дозволено організовувати на своїй території у Вінниці двічі на рік 3-денні ярмарки-виставки худоби та землеробської продукції [68] [68] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 436, арк. 6..Особливо вдало вони проходили у Київській губернії, де поступово поширювалось використання дешевого корму для селянської худоби - відходів цукробурякової промисловості. Ціни на велику рогату худобу в Одесі, де функціонував один з головних загальноімперських ринків, зросли з 1906 по 1913 рр. з 4,25 крб. до 5,29 крб. за пуд живої ваги [163; 104] [163; 104] Канделаки И. Роль ярмарок в русской торговле. - СПб., 1914. - С. 47; Свод товарных цен на главных русских и иностранных рынках за 1913 г. - Пг., 1914. - С. 36..

На Волині велике значення, крім цього, мали хмільові ярмарки (про них буде сказано нижче). Кількість ярмарків у 1907-1911 рр. порівняно з 1895 р. зросла на Поділлі - на 17, на Волині - на 324. [174] [174] Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 97.. Динаміку продажу товарів на ярмарках можна простежити на прикладі двох великих подільських - Ярмолинецько-Петропавлівського та Балтсько-Свято-Троїцького ярмарків (див. табл. 4.3). Таблиця показує, що у ці роки відчутно збільшилися як продаж, так і пропозиція товарів на цих ярмарках; продаж товарів зріс майже у 5 разів, що є показником зрослої купівельної спроможності населення, прошарку покупців та збільшення виробництва товарної продукції.

Таблиця 4.3^** Табл. складено за: Обзор Подольской губернии за 1906 г. - С. 43; . . . за 1912 г. - С. 40.

Динаміка продажу товарів на Ярмолинецько-Петропавлівському та Балтсько-Свято-Троїцькому ярмарках (у тис. крб.)

Поглиблення ринку було одним з наслідків реформи. Роздрібні ярмарки розміщувались так, щоб місцеве населення змогло взяти участь у них - у великому селі або містечку. Місцева влада затверджувала певний строк дії таких ярмарків. Крім того, існували великі оптові ярмарки, які мали у торгівлі в цілому переважаючу питому вагу. Так, у цей період стотисячні обіги мав Успенський ярмарок у Бердичеві Київської губернії; великі обіги - 700 - 800 тис. крб. мав Київський Контрактовий ярмарок. У розглядуваний період у розвитку ярмаркової торгівлі відбулись певні зміни, головною з яких було, як і у промисловості, посилення процесу монополізації. У цій галузі також помітно зростала тенденція до спеціалізації [174] [174] Кругляк Б. А. Указ. соч. -С. 104, 108..

Необхідною ланкою в економічному житті Правобережної України, як і України в цілому, були базари, які знаходились ближче до виробників сільгосппродукції; на них реалізовувались надлишки продукції селянських господарств. Розвиток промисловості та зростання потреб населення міст розширили асортимент базарної торгівлі. При цьому слід додати, що селянство, на думку Б. А. Кругляка, не отримувало повноцінних прибутків від реалізації своєї продукції через перекупництво сільгосппродуктів.

Участь кооперативів та земств у внутрішній торгівлі в період проведення столипінської аграрної реформи значно зросла, що було пов'язано із створенням у названий період умов для прискореного розвитку капіталізму в сільському господарстві та збільшенню товарності селянських господарств.

Нове аграрне законодавство сприяло індивідуалізації та піднесенню продуктивності селянських господарств, водночас і злету кооперативних установ. Фінансова база кооперативів у цей період поступово міцніла особливо там, де товарно-грошові відносини почали грати визначну роль у розвитку селянських господарств. Кредитні товариства вели боротьбу з лихварським капіталом - це сприяло відчутному зниженню позичкових відсотків у приватних осіб; виступали в ролі посередників у земельних операціях своїх учасників. Вони брали участь і в налагодженні збуту сільгосппродукції, постачання своїм членам сільськогосподарського інвентаря, будівельних матеріалів тощо. Важливими напрямками діяльності кредитних товариств, які набули значного розвитку в цей період, були кооперативний збут хліба та хлібозаставні операції.

До столипінської аграрної реформи в Україні щорічно засновувалось від 3 до 5 кредитних товариств, а у період її проведення - від 200 до 400. Напередодні першої світової війни в Україні нараховувалось 2225 кредитних товариств [202] [202] Погребинський О. Назв. праця. - С. 68, 121.. На 1915 р. Волинська губернія займала друге місце після Херсонської в Україні за кількістю кредитних та ощадно-позичкових кооперативів (414). По всій Російській імперії кількість кредитних товариств збільшилась з 1680 у 1905 р. до 14536 у 1914 р., вклади у них - з 58 млн. крб. до 574 млн. крб., а кількість членів - з 729 тис. до 9,5 млн. [126; 181] [126; 181] Бородаєвський С. В. Історія кооперації. - Прага, 1925. - С. 293; Литвинов И. И. Указ. соч. - С. 20..

Важливе значення у ці роки мав розвиток сільськогосподарської кооперації. Вона представляла собою спілки, товариства, різні об'єднання для переробки та збуту сільгосппродукції. Мета сільгоспспілок полягала у сприянні розвитку та удосконаленню сільського господарства чи окремих його галузей (наприклад, створювались відділи тваринництва, розповсюдження сільськогосподарських знань, збуту сільгосппродукції тощо).

Сільгосптовариства у цьому виді кооперації допомагали сільським господарям у придбанні необхідних товарів та вигідному збуту продукції, а також видавали позики під товари, взяті для продажу. Говорячи про її значення, відомий вчений-економіст О. В. Чаянов зазначав, що вона, організовуючи збут сільгосппродукції, сприяє концентрації та організації сільгоспвиробництва у нових формах, змушуючи дрібного товаровиробника змінювати організаційний план свого господарства, переходити до удосконалених методів ведення землеробства і тваринництва, які б забезпечували якість продукції [221] [221] Чаянов А. В. Избранные произведения. - М., 1989. - С. 331. Необхідно зазначити, що сільськогосподарська кооперація в Україні в основному організовувалась земствами; її розвитку сприяв закон 7 червня 1914 р., за яким земства при організації кооперативів могли одержувати державні позики для поповнення основного і обігового капіталів [126] [126] Бородаєвський С. В. Назв. праця. - С. 279.

.

Основного розвитку набув кооперативний збут хліба. На 1 січня 1912 р. кількість товариств, які мали кредити під застави хліба, у губерніях Правобережної України була такою: у Київській - 6 на суму кредиту у 121 тис.крб., Волинській - 3 на 10, 5 тис. крб., Подільській - 4 на 27 тис. крб. [187]⁴⁴ [187] Лященко П. И. Указ. соч. - С. 619..

Деякі з кооперативів робили певні успіхи у своїй діяльності. Так, наприклад, у Київській губернії такими були Дзенгелівське, Корнінське та Тальновське кредитні товариства, які робили зсипку хліба в особливі комори з обов'язковим очищенням зерна; Тальновське кредитне товариство навіть розпочало будівництво власного елеватора, отримавши довгострокову позику Держбанку у 19 тис. крб. [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 60..

Подільська губернська управа у 1910 р. прохала Головне управління землеустрою та землеробства про відкриття кредиту для Сербянського ощадно-позичкового товариства в сумі 1398 крб. на 20-річний термін на будівництво амбара для зсипки хліба [66] [66] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 423, арк. 14..

Кількість товариських зерносховищ на 1912 р. у вказаних губерніях була такою: Київській - 6 комор з місткістю у 100 тис. пуд., Подільській - 7 з 73 тис. пуд., Волинський - 2 з 27 тис. пуд. Кооперативний збут хліба мав спочатку епізодичний характер, але з часом набував тенденцію до розширення, використовуючи власний і чужий досвід у цій справі. Основними формами хліботоргівлі були: 1) операції комісійного характеру, коли товариство відраховувало собі комісійні, розплачуючись з членами (продаж по ціні, яку ті встановлювали); 2) купівля за рахунок товариства по ринковій ціні; 3) продаж на розсуд товариства та розрахунок по середньощощорічній ціні (аванс селянину у розмірі 2/3 вартості його хліба) [168; 191] [168; 191] Лященко П. И. Указ. соч. - С. 598; Маслов С. Сбыт хлеба в крестьянском хозяйстве и кооперация.- М.,1913. - С. 9 - 10..