Теоретичні основи цивільної оборони

Для оперативного виміру перемикач ВРЕМЯ перевести в нижнє положення і виміри проводити через 10 хв., але при цьому збільшиться похибка виміру.

Прилади дозиметричного контролю

Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В (рис. 9.8) призначений для вимірювання індивідуальних доз гамма-вимірювання. Він складається із зарядного приладу ЗД-5 і 50 дозиметрів ДКП-50-А. Основні технічні дані:

Дозиметри ДКП-50-А вимірюють індивідуальні дози гамма-вимірювання в діапазоні від 2 до 50 Р.

Похибка вимірювання ±10%.

Саморозряд дозиметрів у нормальних умовах не перевищує двох поділок за добу (4 рентгени).

Тривалість безперервної роботи зарядного пристрою з одним комплектом свіжого живлення не менше 30 годин.

Рис. - Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В: 1 - кришка корпусу; 2 - дозиметр на підзарядці; 3 - блок живлення; 4 - блок перевірки і зарядки дозиметрів; 5 - потенціометр; 6 - корпус приладу; 7 - індивідуальні дозиметри

Підготовка ДП-22В до роботи складається з його зовнішнього огляду, перевірки комплектності і заряду дозиметрів. Порядок зарядки дозиметрів: 1) вставити в зарядний пристрій джерела живлення, дотримуючись полярності; 2) перевірити положення нитки, якщо вона перекошена, провернути окуляр, попередньо вивернувши ковпачок; 3) відгвинтити захисну оправу дозиметра і захисний ковпачок зарядного гнізда ЗД-5; 4) ручку потенціометра повернути вліво до упору; 5) дозиметр вставити в зарядне гніздо зарядного пристрою, при цьому включається під-світка зарядного гнізда; 6) спостерігаючи в окуляр, легко натиснути на дозиметр і, повертаючи ручку потенціометра вправо, вивести зображення нитки на шкалі дозиметра на «0», при цьому нитка повинна рухатись справа наліво (від 50 Р до 0); 7) перевірити положення нитки на денне світло, навернути захисну оправу дозиметра й ковпачок зарядного гнізда. Показники знімають, спостерігаючи через окуляр за положенням нитки на шкалі. При експлуатації дозиметрів необхідно обережно користуватись ними, зберігати від різких ударів.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1 (рис. 9.9) призначений для вимірювання доз гамма-нейтронного випромінювання, що поглинаються. У комплект входить 10 вимірювачів доз і зарядний пристрій ЗД-6.

Основні технічні дані:

діапазон вимірювання від 20 до 500 рад;

похибка вимірювань не перевищує ±20%;

саморозряд дозиметра не перевищує за 24 години 1 поділки (20 рад), за 6 діб - 2 поділки;

комплект забезпечує дієздатність в інтервалі температур від -50 до +50 °С;

за один цикл забезпечується зарядка не менше 10 дозиметрів, розряджених не більше, ніж на 30% шкали.

Рис. - Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1

Принцип роботи дозиметра полягає в наступному: при дії іонізуючого випромінювання на заряджений дозиметр в об'ємі іонізаційної камери виникає іонізаційний струм, що зменшує потенціал конденсатора та іонізаційної камери. Зменшення потенціалу пропорційно дозі опромінювання. Вимірювання потенціалу проводять за допомогою малогабаритного електроскопа, який розміщений всередині іонізаційної камери. Відхилення рухомої системи електроскопа-платинованої нитки вимірюють за допомогою відлікового мікроскопу зі шкалою, відградуйованої в радах.

Зарядний прилад не має хімічних джерел живлення. Принцип роботи ЗД-6 полягає в перетворенні механічної енергії (стискання п'єзоелементів) в електричну. Його можна використовувати для зарядки дозиметрів ДКП-50, ДК-02. Підготовка до роботи включає зовнішній огляд, перевірку комплектності приладу і заряд дозиметрів. Порядок зарядки дозиметрів:

встановити ручку зарядного пристрою проти годинникової стрілки до упору;

вставити дозиметр в зарядно-контактне гніздо ЗД-6 і направити зарядний прилад дзеркалом на зовнішнє джерело світла, прагнучи максимального освітлення шкали;

натиснути на дозиметр і, спостерігаючи в окуляр, обертати ручку ЗД-6 за годинниковою стрілкою до тих пір, поки зображення нитки не встановиться на «0», після цього вийняти дозиметр з гнізда;

перевірити положення нитки на світло: воно повинно бути на «0».

Вимірювач дози ІД-11 (рис.) призначений для вимірювання дози гамма-нейтронного опромінення особового складу. ІД-11 використовується для індивідуального контролю опромінювання, який проводиться з метою отримання даних для оцінки ступеня тяжкості променевих уражень при обстеженні уражених на етапах медичної евакуації. ІД-11 складається з індивідуальних вимірювачів дози й вимірювального приладу (ВП).

Рис. - Вимірювач дози ІД-11: 1 - вимірювальний прилад; 2 - індивідуальний вимірювач дози

Основні технічні дані приладу:

діапазон вимірювання від 10 до 1500 рад;

похибка вимірювань ±15%;

зберігає можливість визначення набраної дози протягом місяця;

час вимірювання дози (ВП) не перевищує 30 с;

живлення 220 В.

В ІД-11 використаний метод дозиметрії, що базується на явищі радіо-фотолюмінесценції.

Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2 (рис.) призначений для визначення доз опромінення осіб, які працюють в умовах радіоактивного випромінювання або пов'язаних з радіоактивними речовинами. Складається із зарядного пристрою ЗД-4 і 10-ти прямопоказуючих дозиметрів ДК-0,2.

Рис. - Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2

Основні технічні дані:

Дозиметри вимірюють дози гамма-випромінювання в діапазоні від 0 до 200 мР.

Саморозряд дозиметра не перевищує 10% діапазону шкали за 24 години.

Вага зарядного пристрою з джерелом живлення близько 1,6 кг.

За принципом дії та конструкції дозиметри ДК-0,2 аналогічні дозиметрам ДКП-50 (ИД-І).

Порядок зарядки дозиметрів ДК-0,2:

Відгвингити нижній ковпачок дозиметра і захисний ковпачок зарядного гнізда ЗД-4.

Ручку потенціометра повернути вліво до упору.

Включити підсвітку зарядного гнізда.

Дозиметр вставити в гніздо.

Спостерігаючи в окуляр, повертати ручку потенціометра вправо доти, поки зображення нитки на шкалі дозиметра не перейде приблизно на дві поділки лівіше нуля. Після цього вийняти дозиметр і доторкнутись металевим предметом до центрального контакту дозиметра.

6. Перевірити положення нитки на світло: при вертикальному положенні вона повинна стояти на нулі. При необхідності - повторити процес зарядження ще раз.

7. Завернути нижній ковпачок дозиметра. Вимкнути зарядний пристрій.

Лекція № 10. Прилади хімічної розвідки

1. Методи виявлення СДОР

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) в повітрі, на місцевості, техніці, обладнанні, одязі виявляють за допомогою приладів хімічної розвідки або шляхом взяття проб для подальшого аналізу в спеціальних хімічних лабораторіях. Токсичність сучасних СДОР настільки висока, що спроба виявлення їх за допомогою органів чутливості може призвести до значного ураження, крім того в багатьох СДОР відсутні запах і колір.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) та інші небезпечні гази, що використовуються в промисловості, наведені в табл.

Таблиця

Назви СДОР	Формула	Межа допустимої концентрації (мг/м3)
Кисень	О2	30
Монооксид вуглецю	СО	10
Сірководень	H2S	10
Діоксид сірки	SO2	2
Монооксид азоту	NO	25
Діоксид азоту	NO2	5
Аміак	NH3	50
Синильна кислота	HCN	10
Хлор	Cl2	0,5
Фтор	F2	0,1
Бром	Br2	0,1
Діоксид хлору	ClO2	0,1
Фосфористий водень	PH3	0,1
Арсеністий водень	AsH3	0,05
Кремневодень	SiH4	5
Диборан	B2H6	0,1
Селеноводень	H2Se	0,05
Діоксид вуглецю	CO2	5000
Етиленоксид	EO/C2H4O	1
Вінілхлорид	C2H3Cl	2
Пропиленлксид	C3HCO	2,5
Бутадієн	CH2 - CHCH - CH2	15/5
Ацетальдегід	CH3CHO	50
Ізопропанол	(CH3)2CHOH	400
Метанол	CH3OH	200
1-хлор 2, 3-екопсипропан	C2H3OCH2Cl	3
Етанол	C2H5OH	1000
Формальдегід	HCHO	0,5
Вінілацетат	H2C = CHOOC - CH3	10
Бутилактилат	C2H3COOC4H9	10
Етилакрилат	C2H3COOC4H5	5
Стирол	C6H5CHCH2	20
Дістилефір	(C2H5)2J	400
Тетрагідрофуран	C4H8O	200
Фосген	COCl2	0,1

В основу дії приладів хімічної розвідки покладені наступні методи виявлення СДОР: хімічний, біохімічний, фізичний і фізико-хімічний.

Для виявлення та індикації СДОР у нестаціонарних (польових) умовах частіше застосовують хімічний метод, що базується на взаємодії СДОР зі спеціально підібраними речовинами (реактивами), в результаті чого утворюються сполуки, які мають визначене забарвлення. Факт появи такого забарвлення свідчить про наявність певного типу СДОР. Порівнюючи щільність забарвлення реактиву зі спеціально підібраними кольоровими еталонами на папері, можна робити висновок про концентрацію СДОР або ступінь зараженості повітря.

Деякі (особливо фосфорорганічні) СДОР мають настільки високу токсичність, що можуть завдати ураження при концентраціях, які не можуть бути визначені польовими хімічними методами. У цьому випадку застосовують біохімічний метод, що послідовно використовує два біохімічні реактиви. Про наявність СДОР робиться висновок, як і при хімічному методі, за зміною забарвлення реактивів.

В основі фізичного методу виявлення СДОР лежить явище світіння молекул СДОР при опроміненні їх світлом визначеної довжини хвилі. Практичне застосування цього методу в польових умовах ускладнюється необхідністю створення малогабаритних випромінювачів і приймачів випромінювання. Але даний метод вважається перспективним внаслідок своєї високої чутливості.

Фізико-хімічний метод виявлення СДОР базується на зміні поверхневих властивостей напівпровідникових матеріалів під впливом парів СДОР. Ступінь зміни поверхневих властивостей може бути виміряний, а за ним оцінена концентрація парів.

2. Військовий прилад хімічної розвідки

Військовий прилад хімічної розвідки - ВПХР призначений для визначення наявності в повітрі, на місцевості, бойовій техніці та іншому обладнанні бойових отруйних речовин і СДОР (рис.).

ВПХР складається з корпусу 1 з кришкою 2 і розміщених в них ручного насоса 3, паперових касет з індикаторними трубками 4, протидимових фільтрів 5, насадки до насосу 6, захисних ковпачків 7, ліхтарика 8, пальника 10, патронів 9 до неї. Крім того, до комплекту приладу входять: лопатка, інструкція і пам'ятка по роботі з приладом. Для носіння приладу є плечовий пасок 11.

При прокачуванні ручним насосом зараженого повітря через індикаторні трубки в них змінюється забарвлення наповнювача під дією отруйних речовин. За зміною забарвлення наповнювача та її інтенсивністю судять про наявність СДОР та його приблизну концентрацію. У насосі є пристрій для відкриття індикаторних трубок і розбиття ампул в них.

Індикаторні трубки являють собою запаяні скляні трубки, всередині яких розміщений наповнювач і скляні ампули з реактивами (індикаторні трубки з одним жовтим кільцем ампул не містять).



Рис. - Військовий прилад хімічної розвідки - ВПХР: 1 - кришка; 2 - корпус; 3 - насос; 4 - касети з індикаторними трубками; 5 - насадка до насосу; 6 - захисні ковпачки; 7 - протидимні фільтри; 8 - ліхтарик; 9 - патрони для грілки; 10 - грілка; 11 - пасок для носіння приладу

Кожна індикаторна трубка має умовне маркування у вигляді кольорових кілець, що показують, для виявлення яких СДОР вона призначена, деякі з них на-ведені в табл.

Таблиця

Типи індикаторної трубки	Маркування	ОР, які визначаються трубкою
ІТ-44 Червоно кільце і крапка Зарин, зоман, V-гази
ІТ-45	Три зелених кільця	Фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан
ІТ-36	Одне жовте кільце	Іприт
ІТ-46	Одне коричневе кільце	Бі-зет
ІТ-47	Три білих кільця	Сі-Ес
ІТ-28	Три червоних кільця	Окис вуглеводню

При роботі з приладом особливу увагу звертають на придатність індикаторних трубок. Індикаторна трубка не придатна до роботи, якщо строк придатності закінчився, відламані один або обидва кінця трубки, розбита ампула, наповнювач пересипається по трубці, виникла зміна кольору наповнювача трубки з одним жовтим кільцем з жовтого до оранжевого, змінився колір рідини ампули в трубці з трьома зеленими кільцями до жовтої, змінився колір рідини в нижній ампулі трубки з одним червоним кільцем і червоною точкою до рожевої або червоної.

Придатність індикаторних трубок з трьома зеленими кільцями та з одним жовтим кільцем після закінчення строку придатності визначається за допомогою комплекту контрольних трубок ККТ-2 відповідно до інструкції по його використанню. По закінченні гарантійного строку визначення придатності індикаторних трубок з одним червоним кільцем і червоною точкою проводять в лабораторіях.

Виявлення невизначених отруйних речовин в повітрі виконують в такій послідовності: спочатку заражене повітря індикують трубками з червоним кільцем і червоною точкою, потім трубкою з трьома зеленими кільцями і в останню чергу трубкою з жовтим кільцем.

Порядок роботи з трубками з червоним кільцем і червоною точкою: а) при визначенні СДОР в небезпечних концентраціях необхідно взяти дві трубки - одну для визначення СДОР (дослідна), другу - контрольну; б) надрізати їхні кінці і відкрити трубки за допомогою ампуловідкривача насоса з маркуванням, яке відповідає маркуванню індикаторної трубки; в) розбити верхні ампули обох трубок; взяти трубки за кінці з маркуванням і енергійно, стряхнути їх 2-3 рази; г) контрольну трубку розмістити в штатив (у правій стороні кришки приладу), повітря через неї не прокачувати; д) вставити дослідну трубку немаркованим кінцем в насос і про-качувати через неї повітря, зробивши 5-6 накачувань насосом (рис.).

Рис. 10.2 - Порядок роботи з індикаторними трубками: а - надрізання кінчика трубки; б - відкривання (надломування) трубки; в - розбивання внутрішніх ампул; г - прокачування повітря через трубку

Тим же ампуловідкривачем, що і на початку роботи, розбити нижні ампули в обох трубках (першою відкривається ампула контрольної трубки), стряхнути трубки одночасно і спостерігати за зміною кольору наповнювача в контрольній трубці. Поява червоного кольору верхнього наповнювача дослідної трубки і зберігання її до моменту появи жовтого кольору в контрольній трубці вказує на наявність ОР (зарин, зоман, VX) в небезпечних концентраціях. Визначення СДОР в небезпечних концентраціях проводять в тому випадку, якщо при визначенні небезпечних концентрацій ОР отриманий відносний результат. Порядок роботи з трубками такий же, як вказано в позиції а, але при цьому треба прокачати більше дослідного повітря, зробивши 50-60 накачувань насосом, і розбити нижні ампули трубок не зразу, а через 2-3 хв. після прокачування. Слід прагнути до того, щоб різниця в часі при розбитті нижніх ампул в контрольній і дослідній трубках була якомога менша.

Позитивні покажчики трубок, тобто відставання в переході червоного кольору в жовтий у дослідної трубки порівняно з контрольною свідчать про наявність СДОР. Відсутність покажчиків трубок, тобто перехід червоного кольору наповнювача дослідної трубки і контрольної проходить одночасно, свідчить про відсутність парів OP (зарину, зоману, VX) в повітрі і може служити підставою для зняття протигазу.

Якщо виникнення жовтого кольору наповнювача дослідної трубки проходить одразу після розбиття нижньої ампули, то це свідчить про наявність в повітрі парів кислих речовин. У цьому разі визначення необхідно повторити із застосуванням протидимового фільтру (протидимові фільтри ПДФ-1 здатні частково затримувати пари ОР, внаслідок чого чуттєвість індикаторних трубок в присутності диму або парів кислих речовин знижується).

При обстеженні повітря за допомогою індикаторної трубки з трьома зеленими кільцями необхідно відкрити трубку, розбити ампулу, вставити трубку в насос і прокачати повітря, зробивши 10-15 прокачувань насосом; вийняти трубку з насоса і порівняти колір наповнювача з кольором, що зображений на касетній етикетці.

Порядок роботи з трубкою з одним жовтим кільцем такий: відкрити трубку, вставити її в насос, зробить 60 прокачувань, вийняти трубку з насоса, витримати 1 хв., порівняти колір наповнювача з кольором, що зображений на касетній етикетці.

Для прискорення обстеження повітря індикаторні трубки можуть бути відкриті заздалегідь за 10-15 хв. до дослідження.

При визначенні СДОР на місцевості, озброєнні й бойовій техніці спочатку використовують індикаторні трубки з червоним кільцем і червоною точкою, а потім з одним жовтим кільцем. При підготовці до роботи необхідно трубку вставити в головку насоса. Навернути на насос насадку, залишивши відкинутим притискне кільце, надіти на воронку насадки захисний ковпачок, прикласти насадку до грунту (ураженого предмету) так, щоб воронка закрила ділянку з найбільш різко вираженими ознаками зараження, прокачати через індикаторну трубку повітря, зняти насадку, знищити ковпачок і зняти насадку з приладу, вийняти з головки насоса трубку і провести визначення СДОР, керуючись вказівками на касеті.

При визначенні СДОР на ґрунті й сипучих матеріалах використовують захисний ковпачок і протидимовий фільтр. При цьому індикаторну трубку вставляють в головку насоса, на насос накручують насадку, на воронку насадки надівають захисний ковпачок, воронку наповнюють пробою дослідного матеріалу і накривають протидимовим фільтром, який закріпляють притискним кільцем, потім насосом виконують необхідну кількість прокачувань, при цьому насос тримають головкою вниз. Після прокачування насосом відкидають притискне кільце, знімають протидимовий фільтр, пробу і ковпачок.

Для визначення СДОР при знижених температурах повітря індикаторні трубки з одним червоним кільцем і червоною точкою й індикаторні трубки з одним жовтим кільцем нагрівають за допомогою пальника. Перед відкриттям трубки з червоним кільцем і червоною точкою встановлюють в корпус пальника і підігрівають до відтаювання ампул, потім дістають з пальника використовують для визначення СДОР. Після прокачування повітря одночасно повинні бути підігріти обидві трубки (дослідна і контрольна) у пальнику протягом хв.

При визначенні ОР в небезпечних концентраціях одразу після прогріву розбивають нижні ампули, а при визначенні ОР в безпечних концентраціях ці ампули розбивають через 2-3 хв. після прогріву. Потім ці трубки одночасно струшують і ведуть спостереження за зміною кольору їх наповнювача. Трубки з одним жовтим кільцем при температурі +15 °С і нижче підігрівають протягом 1-2 хв. після прокачування через них ураженого повітря з послідуючим спостереженням за зміною кольору наповнювача.

У разі сумнівних показань індикаторної трубки з трьома зеленими кільцями при знижених температурах визначення треба повторити з використанням пальника, для чого трубку після прокачування повітря на 1 хв. помістити в пальник, а потім спостерігати колір наповнювача.

3. Аналізатори і сигналізатори аміаку і хлору

Аналізатор аміаку й хлору ПАХ призначений для виміру масової концентрації аміаку чи хлору в повітрі і видачі світлової чи звукової сигналізації (сигнали «ПОРІГ-1» та «ПОРІГ-2») при досягненні встановлених позначок масової концентрації.

Прилад ПАХ (рис.3) виконаний в металевому корпусі. На передній панелі розміщені: рідинно-кристалічний екран; сигнальний світлодіод; кнопка керування; необхідні анотаційні надписи з користування приладом.



Рис. - Аналізатор аміаку й хлору ПАХ

У нижній торцевій частині розміщені сенсори виявлення хлору й аміаку. На задній панелі корпусу розташована кришка відсіку для джерела живлення і пружина для закріплення приладу на поясі оператора.

Основні характеристики приладу:

1) діапазон виміру масової концентрації:

- аміаку від 25 до 400 м/м3 в повітрі; - хлору від 2,0 до 15,0 мг/м3 в повітрі;

2) значення сигнальних порогових концентрацій:

- для сигналу «ПОРІГ-1» - 50 мг/м3 аміаку і 4,0 мг/м3 хлору; - для сигналу «ПОРІГ-2» - 200 мг/м3 аміаку і 10,0 мг/м3 хлору.

Для підготовки приладу до роботи ввімкнути аналізатор натискуванням двох кнопок керування на лицьовій панелі. При цьому прилад буде знаходитись в режимі контролю блоку живлення, на індикаторі висвітиться надпис LO ВАТ і значення ступеня зарядки батарей блоку живлення. Прилад працездатний при покажчиках 010-120.

Перемикнути аналізатор в режим виміру масової концентрації аміаку, натиснувши ті самі кнопки. При цьому вмикається звукова й світлова сигналізація жовтого кольору, а на відліковому пристрої висвітлюється число понад 400. Перевірити наявність звукового та світлового сигналу і зафіксувати нульовий покажчик аналізатора. При відсутності аміаку в повітрі покажчики аналізатора повинні знаходитись в межах від 0 до 5 мг/м3.

Перемикнути аналізатор в режим вимірювання масової концентрації хлору натискуванням двох кнопок керування. При цьому ввімкнеться звукова й світлова сигналізація червоного кольору і на відліковому пристрої висвітиться число 15. Перевірити наявність звукового й світлового сигналу і зафіксувати нульовий покажчик приладу. При відсутності в повітрі хлору нульові покажчики аналізатора повинні знаходитись в межах від 0 до 0,5 мг/м3.

Вимикають аналізатор натискуванням двох кнопок керування.

Для виміру концентрації аміаку в повітрі перемикнути аналізатор в режим виміру його концентрації і контролювати покажчик лічильного пристрою і звукові й світлові сигнали жовтого кольору:

1) циклічний під час натискання кнопок режиму виміру масової концентрації аміаку;

поодинокий з періодом 120 ± 45 с при масовій концентрації аміаку в повітрі менше 50 мг/м3;

циклічні з періодом 1 с при масовій концентрації аміаку в повітрі більше 50 мг/м3 (сигнал «ПОРІГ-1») до 200 мг/м3;

циклічні подвійні з періодом 1с при масовій концентрації аміаку в повітрі більше 200 мг/м3 (сигнал «ПОРІГ-2»).

Для виміру концентрації хлору в повітрі перемкнути аналізатор в режим виміру його концентрації і контролювати покажчики лічильного пристрою і звукові й світлові червоного кольору сигнали:

циклічні при натисканні двох кнопок управління при ввімкнені режиму виміру масової концентрації хлору;

поодинокі з періодом 120 ± 45 с при масовій концентрації хлору в повітрі менше 4,0 мг/м3;

циклічні з періодом 1 с при масовій концентрації хлору від 5 до 10 мг/м3 (сигнал «ПОРІГ-1»);

циклічні поодинокі з періодом 1 с при масовій концентрації хлору в повітрі більше 10 мг/м3 (сигнал «ПОРІГ-2»).

Блок живлення забезпечує готовність аналізатора до вимірів концентрації протягом не менше 1000 годин в черговому режимі (без ввімкнення сигналізації «ПОРІГ-1» та «ПОРІГ-2») або не менше року у вимкненому етапі.

Подібні аналізатори випускаються вітчизняною промисловістю майже на всі види СДОР.

Сигналізатор 342 ЕХО 8 автоматичний, двофункціональний (контроль і сигналізація) індивідуальний прилад призначений для безперервного контролю концентрації аміаку в повітрі робочої зони в межах від 0 до 100 мг/м3 у приміщеннях і на території промислових підприємств та інших об'єктів.

Сигналізатор (рис. 10.4) складається з перетворювача електронного первинного (ПЕП) й блоку обробки інформації (БЦІ). ПЕП включає вузол вимірювання, вузол світлової і звукової сигналізації, блок живлення. На верхній торцевій частині розташований сектор, який виявляє СДОР, світловий індикатор та роз'їм для підключення БЦІ. На передній панелі розміщений вимикач приладу і покажчик СДОР, яку виявляють. На задній стінці розташована пружина кріплення приладу на поясі оператора й кришка блоку живлення.

Рис. - Сигналізатор 342 ЕХО 8

БЦІ виконаний в окремому корпусі, підключається до ПЕП роз'ємом і кріпиться на ПЕП за допомогою двох направляючих.

Сигналізатор після включення вимикача видає циклічний світловий і звуковий сигнал при концентрації аміаку більше 20 мг/м3 і безперервний - при концентрації більше 100 мг/м3, а в комплекті з блоком цифрової індикації дає змогу контролювати концентрацію аміаку в повітрі за цифровим таблом дискретністю 1,0 мг/м3.

В основу роботи приладу покладено принцип перетворення концентрації газу в електричний струм на основі електрохімічного ефекту.

Вітчизняною промисловістю створюються аналізатори даного типу на найбільш поширені СДОР та інші небезпечні хімічні речовини.

Лекція № 11. Медична допомога

1. Медичні засоби індивідуального захисту

Медичний захист населення є складовою частиною комплексу медичних заходів ЦО. Він має за мету на основі прогнозування можливої небезпеки для здоров'я людей попередити або послабити дію факторів ураження на них іонізуючого випромінювання, отруйних речовин і бактеріальних засобів шляхом проведення спеціальних профілактичних заходів із застосуванням медичних засобів захисту, а також організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

Застосування медичних засобів захисту може знизити або попередити вплив на людей окремих факторів ураження НС, особливо при дії особового складу сил ЦО в осередках ураження (зараження). За певних умов застосування цих засобів може підвищити ефективність інших способів захисту (в ході розосередження і евакуації населення, при укритті у захисних спорудах тощо).

Разом з тим не можна орієнтуватися тільки на один спосіб захисту, яким би надійним він не був. У кожному конкретному випадку перевагу слід надавати тому з них, який найбільш відповідає обстановці, що склалася. Завдання полягає у тому, щоб підготувати і у разі необхідності застосувати будь-який або одночасно всі у комплексі способи захисту і досягти тим самим якомога більш надійного захисту населення.

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги населенню, яке потерпіло від НС. За їх допомогою можна урятувати життя більшій кількості людей, повністю попередити або значно знизити розвиток уражень у них, підвищити стійкість організму людини до дії ураження радіоактивними, отруйними речовинами й бактеріальними засобами.

Для профілактики ураження сильнодіючими отруйними речовинами і надання першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях використовують табельні засоби - індивідуальна аптечка АІ-2 (та її аналоги), індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 та індивідуальний перев'язувальний пакет ІПП.

а б в

Рис. - Аптечка індивідуальна АІ-2

Рис. - Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8: а - загальний вигляд; б - флакон з рідиною; в - ватно-марлевий тампон

До медичних засобів захисту належать:

радіозахисні препарати;

засоби захисту від дії отруйних речовин - антидоти;

протибактеріальні засоби (антибіотики, вакцини, сироватки тощо). Радіозахисні препарати призначені для профілактики уражень іонізуючими

випромінюваннями і послаблення проявів променевої хвороби.

Антидоти - специфічні протиотрути; використовують для профілактики ураження людей отруйними речовинами. У разі їх раннього застосування досягається високий ефект.

Протибактеріальні препарати - засоби профілактики інфекційних захворювань.

Вказані вище медичні засоби захисту включаються в основному до аптечок індивідуальних (АІ). Вони містять препарати: радіозахисні - засоби № 1 і № 2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами (ФОР); засіб проти блювання; протибактеріальні засоби № 1 і № 2. Передбачено включення і протибольового засобу. В АІ-2 є інструкція щодо порядку застосування медичних засобів.

До медичних засобів захисту відносяться: пакет перев'язувальний медичний (ІПП), що складається із стерильної пов'язки для надання допомоги при пораненнях і опіках; індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8), призначений для надання само- і взаємодопомоги при ураженні отруйними речовинами. За його допомогою проводять часткову спеціальну обробку безпосередньо після ураження або сильнодіючими отруйними речовинами.

Профілактика ураження населення, надання першої медичної допомоги людям в осередках ураження, а після цього і лікарської допомоги з використанням усіх медичних засобів захисту покладаються на формування і заклади медичної служби ЦО. При цьому враховується необхідність у будь-якій складній обстановці надавати першу допомогу в осередках ураження, як правило, у найкоротші строки, що вимірюються хвилинами. Цього можна досягти при активній участі самого населення через само- і взаємодопомогу. З урахуванням цього усе населення навчають відповідним прийомам.

Слід відмітити, що якими б ефективними не були медичні засоби захисту, все таки першорядне значення має попередження потрапляння радіоактивних і отруйних речовин, а також бактеріальних засобів в організм людини.

Застосування індивідуальних засобів медичного захисту попереджує ураження людини, послаблює вплив на неї деяких факторів. Наприклад, дотримування правил особистої гігієни і застосування антибактеріальних засобів (антибіотиків, вакцин тощо) запобігає інфекційним захворюванням. Своєчасно накладена на рану або місце опіку стерильна пов'язка - це не тільки надання медичної допомоги, але й засіб попередження ускладнень.

У першу чергу медичними засобами захисту забезпечуються особовий склад формувань, робітники і службовці об'єктів, що розташовані в загрозливих містах, а також населення міст та інших населених пунктів, які потрапляють у зони ураження хімічно небезпечних об'єктів та АЕС.

У другу чергу засобами медичного захисту забезпечується інше населення загрозливих міст, жителі населених пунктів, що розташовані у зонах можливого руйнування і все населення міст та інших населених пунктів, на території яких розташовані загрозливі об'єкти народного господарства.

У третю чергу медичними засобами захисту забезпечується все інше населення, включаючи жителів сільських населених пунктів.

Медичні засоби захисту видають населенню при загрозі виникнення НС, при цьому треба знати, хто і де їх буде отримувати. Після отримання аптечки необхідно перевірити її комплектність і вивчити правила користування нею за інструкцією. Не рекомендується розкривати аптечку без необхідності, перекладати і розкривати пенали з таблетками. Не можна порушувати герметичність упаковки перев'язувального і протихімічного пакетів.

Зберігання і підтримування у готовності медичних засобів захисту, призначених для особового складу формувань, робітників і службовців, інших категорій працюючого населення, учнів, студентів покладається на керівників ЦО об'єктів, а для іншого населення - на начальників ЦО міст і районів. Для цього засоби, що зберігаються безпосередньо на об'єктах, закріплюють за тими особами, для яких вони призначені, і повинні знаходитися у постійний готовності до видачі у мінімально короткі строки як у мирний час, при аваріях і катастрофах, так і при загрозі нападу противника.

Планами ЦО (плани дій у НС) визначений порядок видачі формуванням і населенню медичних засобів захисту при введенні відповідних ступенів готовності ЦО. Разом з тим ці засоби можуть видаватися і до введення певного ступеня готовності розпорядчим порядком відповідно до вказівок органів управління з питань НС та цивільного захисту населення.

Пакет перев'язувальний медичний (ІПП) промисловістю випускається трьох типів: індивідуальний, звичайний, першої допомоги з однією подушечкою і першої допомоги з двома подушечками. Розрізняються вони за способом упакування, кількістю подушечок і розмірами.

Індивідуальними перев'язувальний пакет складається з бинту, двох ватно-марлевих подушечок, чохла і шпильки. Розкривши пакет, виймають бинт і стерильні подушечки так, щоб не торкатися їх внутрішнього боку руками. Подушечки накладають внутрішньою стороною на поранену поверхню, при наскрізних пораненнях - на вхідний і вихідний отвори і прибинтовують, кінець бинту закріплюють шпилькою.

Аптечка індивідуальна (АІ-2). Практика показує, що при вивченні індивідуальної аптечки вона повинна бути в руках у тих, хто вчиться. У ній міститься набір медичних засобів, що розподілені по гніздах. Розмір аптечки складає: 90 ? ? 100 ? 20 мм. Маса - 130 г.

Аптечка індивідуальна містить медичні засоби захисту і призначена для надання допомоги, самодопомоги, взаємодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю) і попередження або послаблення уражень фосфорорганічними отруйними речовинами, бактеріальними засобами і радіоактивними речовинами.

Протибольовий засіб знаходиться у гнізді № 1 і у шприц-тюбику. Це гніздо резервне. Шприц-тюбик застосовують при переломах, значних ранах і опіках. При цьому додержують наступних правил: правою рукою візьміться за корпус шприца-тюбика, а лівою - за ребристий обідок корпусу; обертальним рухом правої руки поверніть корпус проти годинникової стрілки; лівою рукою зніміть з голки ковпачок; тримаючи шприц-тюбик голкою догори, видушити з неї повітря до появи першої краплі на кінчику голки; не торкаючись голки руками, введіть її у м'які тканини стегна або руки, у верхню частину сідниці і видушіть вміст шприца-тюбика; не розтискаючи пальців витягніть голку; пришпиліть шприц-тюбик до одягу на грудях. В екстрених випадках укол слід робити через одяг. Засоби для попередження отруєння фосфорорганічними ОР (антидоти) знаходяться у гнізді № 2 у круглому пеналі червоного кольору. Використовують 1 таблетку за сигналом аварії на хімічно небезпечному об'єкті або загрозі хімічного зараження. Після цього одразу одягають протигаз. При появі й наростанні ознак отруєння слід прийняти ще 1 таблетку. Повторно приймати препарат рекомендується не раніше, ніж через 5-6 годин.

Протибактеріальний засіб № 1 розміщений у гнізді № 5 у двох однакових чотиригранних пеналах без пофарбування. Приймати слід у випадку загрози ураження бактеріальними засобами, при інфекційному захворюванні, а також при пораненнях і опіках, Спочатку приймають вміст одного пеналу (одразу 5 таблеток), потім через 6 годин - вміст другого пеналу (також 5 таблеток).

Протибактеріальний засіб № 2 знаходиться у гнізді № 3 у великому круглому пеналі без пофарбування. Використовувати його слід при шлунково-кишкових розладах, що виникають після опромінення. У першу добу приймають 7 таблеток (за один прийом), у наступні дві доби - по 4 таблетки.

Радіозахисний засіб № 1 знаходиться у гнізді № 4 у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймають за сигналом «Аварія на АЕС» і «Загроза радіоактивного зараження» по 6 таблеток за 30-40 хв. до входу на територію, заражену радіоактивними речовинами або одразу при отриманні розпорядження управління (відділу) з питань НС та цивільного захисту населення (штабу ЦО). Якщо тривалість перебування на території, зараженій радіоактивними речовинами, перевищує 55 годин, слід прийняти вміст ще одного пеналу (6 таблеток), тому що тривалість дії ліків - 5-6 діб.

Радіоактивний засіб № 2 знаходиться у гнізді № 6 у чотиригранному пеналі білого кольору. Приймати його треба по одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадіння радіоактивних опадів при умові вживання в їжу свіжого молока. У першу чергу препарат слід давати дітям.

Засіб проти блювання знаходиться у гнізді № 7 в круглому пеналі голубого кольору. Одразу після опромінення, а також при появі нудоти, після ударів по голови рекомендується приймати по одній таблетці через 3-4 години.

У деяких випадках знадобиться приймати одночасно декілька медичних засобів. Так, при перших ознаках гострої променевої хвороби окрім профілактичного прийому радіозахисного засобу № 1 і протибактеріального засобу № 2, появи нудоти приймають ще засіб проти блювання (гніздо № 7).

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП--8) призначений для знезараження краплиннорідкими отруйними речовинами, що потрапили на шкіру, одяг і спорядження.

Пакет включає складний флакон з розчином для дегазації і чотири ватно-марлевих тампони. Коли необхідно, рідиною з флакону змочують тампони і в першу чергу протирають відкриті ділянки шкіри (кисті рук, обличчя), а потім краї коміру і манжети одягу, засоби індивідуального захисту і спорядження. При обробці рідиною може виникнути відчуття печії шкіри, яке швидко зникає і не впливає на самопочуття і працездатність. Рідина пакету отруйна - вона не повинна потрапити в очі. Рідина для дегазації здатна вбивати мікробів, тобто володіє дегазуючими властивостями: пакет можна використовувати і при зараженні бактеріальними засобами. Але цільове його призначення - це проведення часткової санітарної обробки при зараженні отруйними речовинами.

За відсутності індивідуального протихімічного пакету знезаражувати краплиннорідкі отруйні речовини можна побутовими хімічними засобами. Щоб обробити шкіру дорослої людини, треба завчасно підготувати 1 л 3%-го перекису водню і 3 г гідроокису натрію. Їх змішують безпосередньо перед використанням. Гідроокис натрію можна замінити силікатним клеєм (150 г клею на 1 л 3%-го перекису водню). Спосіб застосування такий самий, як і рідини з протихімічного пакету. При поводженні з сухим натрієм треба стежити, щоб він не потрапив в очі і на шкіру.

Крім медичних засобів індивідуального захисту в НС не слід забувати про використання медичних засобів формувань (санітарних дружин), медичних пунктів, фельдшерських пунктів і медичних кабінетів підприємств, установ і організацій.

2. Перша допомога при переломах, забитих місцях і вивихах

В ядерному вогнищі ураження буде багато потерпілих з відкритими і закритими переломами кінцівок, ребер, таза, хребта, черепа і т. д. Потерпілі з переломами мають потребу в негайній і вмілій допомозі, тому що різкі болі, які супроводжують переломи, можуть бути причиною важкого стану потерпілого, аж до шоку. При недотепному й необережному звертанні з ураженою частиною тіла кінці ушкоджених кісток можуть нанести додаткові травми кровоносним судинам і м'язовим тканинам. У результаті можливі сильні кровотечі, небезпечні для життя.

Рис. - Зупинка кровотечі: а - за допомогою джгута; б - за допомогою закрутки; в - затиснувши пальцями артерію до кістки

Переломи кісток бувають закриті й відкриті. При закритих переломах рана відсутня, тому що цілісність шкірних покривів біля місця перелому не порушена. У місці закритого перелому з'являється набряклість, синці.

Ознаки відкритого перелому: рана і кровотеча, іноді у рані видні уламки кістки. Відкриті переломи небезпечніші, тому що може відбутися зараження, яке швидко веде до гострого гнійного запалення кісткового мозку.

При будь-якому переломі уражені випробують різкий біль, спостерігається хруст кістки, що відбувається через тертя їхніх уламків один об одний. Рухати зламаною кінцівкою неможливо.

При переломі спочатку зменшують болю. Для цього забезпечують повну нерухомість ушкодженої кістки, надають потерпілому повний спокій і дають знеболюючі засоби (морфій у таблетках). На місце перелому накладають спеціальну шину (або дощечки, фанеру, ціпки і т. п.), що забезпечує нерухоме положення зламаної кістки. Довжина шини повинна бути такою, щоб вона захоплювала обидва суміжних з місцем перелому суглоби. У крайньому разі, зламану ногу можна прибинтувати до здорової, зламану руку - до тулуба.

При закритому переломі шину накладають прямо на одяг, на шматок тканини, вату, якими попередньо обертають ушкоджену кінцівку. Переконавши, що по обидва боки місця перелому кісти шина захоплює два сусідніх суглоби, її прибинтовують до руки або ноги. При переломі кісток верхньої кінцівки рекомендується після накладення шини підвісити ушкоджену руку на косинці. При відкритому переломі спочатку потрібно зупинити кровотечу, накласти на рану стерильну пов'язку, обернути кінцівку ватою або м'яким матеріалом і накласти шину так само, як і при закритому переломі. Забороняється вправляти кінці ушкоджених кісток або виправляти кінцівку, щоб надати їй природне положення. Це може викликати додаткові ушкодження і різкі болі. Якщо переламано ключицю, у пахвову западину вкладають великий шматок вати або м'якої тканини, руку згинають у лікті і плечовій кісті й щільно прибинтовують до тулуба. У разі перелому ребер на груди накладають шар вати або м'якого матеріалу, а потім грудну клітку в положенні видиху щільно стягають широкою пов'язкою.

Перша допомога при забитих місцях. Забите місце, де спостерігаються пухлина і синці, потрібно змазати настойкою йоду і накласти на нього холодну примочку або міхур з холодною водою або льодом. Дуже небезпечні забиті місця голови, живота, грудної клітки і загальні забиті місця тіла, тому що вони можуть супроводжуватися ушкодженням внутрішніх органів, переломами кісток, а також внутрішніми крововиливами. Потерпілих з такими ураженнями треба негайно доставити у медичний пункт або лікувальну установу.

Перша допомога при вивихах. Ознаки вивиху: різкий біль, зміна форми суглоба і рухливості в ньому. На місці вивиху з'являється припухлість. Суглоб утрачає рухливість, а кінцівка приймає ненормальне положення.

Вивих у суглобі повинен вправляти тільки медичний працівник (лікар). Перед вправлянням вивиху, щоб зменшити біль, потерпілому дають знеболюючі засоби (морфій у таблетках), на місце вивиху накладають тугу пов'язку або шину, а потім потерпілого негайно доставляють у медичний пункт.

3. Медична допомога при травматичному токсикозі, шоку і опіках

Перша допомога при травматичному токсикозі (розладі, що розвивається внаслідок тривалого здавлювання м'яких тканин - найчастіше нижніх і верхніх кінцівок - землею, уламками зруйнованих будинків і т. д.). Ознаки цього важкого захворювання виявляються через декілька годин після звільнення потерпілого з-під завалу і виражаються в поступовому розвитку набряку і крововиливів в ушкоджених кінцівках, омертвінні м'яких тканин, що прогресують розладом серцево-судинної діяльності через важке отруєння організму продуктами розпаду ушкоджених тканин.

У потерпілого з'являються спрага, сильні болі, повторне блювання, загальна загальмованість, частий пульс.

Витягати потерпілих з-під уламків і завалів зруйнованих будинків потрібно дуже обережно; спочатку з придавленого місця знімають вагу (уламок будинку, колоду, брилу землі і т. п.), потім витягують потерпілого.

Якщо придавлено руку або ногу, то перед звільненням потрібно на кінцівку вище здавлюваного місця накласти еластичний бинт, щоб після вивільнення продукти розпаду не потрапили одразу в кровоносні судини.

Звільнивши з-під уламків кінцівки, на них необхідно накласти пов'язки і шини. При можливості постраждалі кінцівки прохолоджують (прикладають лід, сніг, пляшку з холодною водою). Людина, придавлена протягом декількох годин, як правило, випробує сильну спрагу. Тому як тільки буде звільнений доступ до голови потерпілого, його треба напоїти. Разом з водою дають 1-2 кусочки цукру. Корисно прийняти морфіноалкогольну суміш або 2 таблетки морфію.

Потерпілих, витягнутих із завалів і звільнених з-під уламків, треба негайно доставити на носилках у медичний пункт навіть при відсутності помітних розладів.

Рис. - Способи перенесення потерпілих: а) - на носилках; б) - за допомогою підручних засобів; в) - на собі

Перша допомога при шоку. Це найбільш важко уражені, шок яких настає внаслідок важкого поранення (травматичний шок), у результаті опромінення великими дозами радіації (радіаційний шок) або від надмірного нервово-психічного виснаження (емоційний шок), а також при великих опіках (опіковий шок).

Травматичний шок спричиняє важкий розлад кровообігу, дихання й обміну речовин. Часто виникає при важких ушкодженнях і великих опіках, що супроводжуються сильними болями. Люди, що знаходяться у стані шоку бліді, у них дуже слабке дихання, покриті холодним потом, лежать байдуже, не скаржаться і не реагують на зовнішні роздратування. Температура тіла знижена. Пульс ледь прощупується і слабкого наповнення; дихання поверхневе, нерівне і прискорене. Таким постраждалим необхідно негайно надати допомогу: усунути або послабити вплив на організм тих ушкоджень, що викликали шок, зупинити кровотечу, накласти пов'язку на рани, шини - на переломи; обігріти, дати гаряче питво (якщо не ушкоджені органи черевної порожнини), й знеболюючі засоби (морфій у таблетках, морфіноалкогольна суміш) і евакуювати в найближчу лікувальну установу.

При радіаційному шоку застосовують спеціальні лікувальні протирадіаційні засоби за призначенням і під спостереженням лікаря.

При емоційному шоку, а також при явищах страху, що розвиваються, постраждалим необхідно дати 1-2 таблетки мепротану або інший заспокійливий, знеболюючий засіб і евакуювати в медичний пункт.

Перша допомога при опіках. При застосуванні ядерної зброї кількість обпалених (включаючи комбіновані ураження) може скласти 60-85% усіх потерпілих. У результаті ядерного вибуху спостерігаються опіки не тільки від безпосереднього впливу світлового випромінювання (первинні опіки), але також від численних пожеж у вогнищі ураження (вторинні опіки).

Опіки можуть виникнути при впливі полум'я і високої температури, при горінні сумішей типу напалму і пірогеля. Вони глибше ушкоджують тканини, тому процес загоєння протікає довше.

При значному зараженні шкіри і слизуватих оболонок радіоактивними речовинами можуть виникати радіаційні опіки, що мають свої особливості.

Вага опіків визначається не тільки глибиною, але і площею ураження.

Розрізняють чотири ступеня опіків:

Опік першого ступеня - характеризується почервонінням (гіперемією) і припухлістю (набряком) шкіри і відчуттям болю.

При опіках другого ступеня - на уражених ділянках шкіри утворяться міхури, заповнені прозорою жовтуватого кольору рідиною.

Опіки третього ступеня - характеризуються некрозом (омертвінням) шкіри.

Опік четвертого ступеня - супроводжується не тільки омертвінням шкіри на всю товщину, але також обвуглюванням і ураженням глибоко лежачих тканин (м'язів, сухожиль, кісток). У потерпілих, як правило, сполучаться опіки різних ступенів. Опіки тіла можуть супроводжуватися опіками очей; можливі також опіки верхніх дихальних шляхів.

При ядерних вибухах, якщо не дотримують заходів захисту, можуть виникати опіки сітківки і судинної оболонки ока, помутніння кришталика від впливу інфрачервоних променів. Загальне радіаційне ураження (променева хвороба) ускладнює загоєння опіків.

Опіки першого ступеня загоюються протягом декількох днів; неускладнені опіки другого ступеня - через 8-14 днів. Загоєння опіків третього і четвертого ступенів триває довго. Через обпалену поверхню шкіри легко проникають різні хвороботворні мікроби, що викликають нагноїння, що дуже затягує лікування.

Перша допомога при опіках першого ступеня полягає у накладенні стерильної пов'язки на обпалену поверхню, змоченої міцним розчином марганцевокислого калію (розчин повинен бути темно-вишневого кольору), одеколоном, спиртом, або у накладенні на обпалену поверхню бинтів, змочених слабким розчином азотнокислого срібла. Доцільно дати ураженому знеболюючі засоби (морфіноалкогольна суміш).

При опіках другого ступеня слід обережно очистити місце ураженої ділянки спиртом, одеколоном або 0,5-процентним розчином нашатирного спирту, не пошкоджуючи міхурів. На обпалену поверхню накласти стерильну пов'язку, просочену 2-процентним розчином марганцевокислого калію, пов'язку з протиопіковою маззю, що є в наборі санітарної сумки. У разі прилипання нижньої білизни до обпалених ділянок шкіри забороняється віддирати тканину; потрібно обережно обрізати тканину по границі обпаленої ділянки і накласти пов'язку. Щоб уникнути шоку, обпалених необхідно зігріти, дати гаряче питво, знеболюючі засоби.

При опіку видимих слизуватих оболонок і порожнини рота їх промивають слабким розчином питної соди. На обпалені очі необхідно накласти легку стерильну (асептичну) пов'язку.

Першу допомогу при опіках третього і четвертого ступенів роблять так само, як і при опіках другого ступеня.

При радіаційних опіках уражені ділянки шкіри рекомендується змазувати тонким шаром спеціальної протиопікової мазі. Попередньо шкіру дезактивують рідиною з індивідуального протихімічного пакета або прокип'яченою охолодженою водою.

Дуже небезпечне влучення палаючих згустків напалму на одяг і шкіру. При запаленні одягу намагаються його скинути, збити полум'я землею, водою або притулити палаючу тканину до землі. На опіки рекомендується накласти пов'язку, змочену холодною кип'яченою водою, протиопікоовою маззю; якщо є противо-фосфорна паста, її потрібно нанести тонким шаром на обпалене місце.

4. Ураження отруйними речовинами і перша медична допомога

При ураженні отруйними речовинами допомогу треба надавати дуже швидко. Якщо на потерпілого надягнути протигаз, видалити із зараженої території, надати йому своєчасну допомогу, видалити ОР, що потрапили на відкриті ділянки тіла, одяг, взуття, і в організм, то можна не тільки знизити ступінь ураження, але іноді й зовсім уникнути його.

Ознаки ураження ОР нервово-паралітичного дії з'являються негайно. Таким потерпілим робити допомога потрібно особливо швидко й енергійно, безпосередньо у вогнищі зараження.

При вдиханні парів ОР типу зарин утрачається гострота зору (внаслідок різкого звуження зіниць око), з'являється почуття важкості в грудях, утрудненість дихання, порушується координація рухів. При важкому отруєнні з'являються судороги і може наступити смерть. При появі перших ознак ураження на потерпілого треба негайно надягнути протигаз і дати таблетку з протиотрутою (антидот у таблетках).

Якщо ОР потрапили в шлунок, його негайно промивають: змушують пити багато теплої води і потім викликають блювання. Одночасно ураженому вводять протиотруту.

При зупинці дихання потерпілому роблять штучне дихання. Незалежно від повноти зробленої першої допомоги уражених ОР нервово-паралітичної дії, слід негайно евакуювати в найближчі медичні пункти, лікувальні установи.

ОР шкірнонаривної дії уражають шкірні покриви, дихальні шляхи, очі, шлунковокишковий тракт і викликають загальне отруєння організму. Під дією крапель ОР шкірнонаривної дії на шкірі з'являється почервоніння, набряклість ураженої ділянки, а потім міхури, на місці яких згодом утворюються виразки, що довго не гояться. Пари цих ОР також викликають почервонінні шкіри, головним чином у жарку погоду. Особливо сильно діють ці ОР на очі. Навіть їхня пари викликають важкі захворювання, а влучення крапель може призвести до повної або часткової сліпоти.

Іприт має схований період дії: перші ознаки ураження з'являються через кілька годин.

Люїзит майже не має схованого періоду: запальні явища око і шкіри розвиваються вже через 5-10 хв. після ураження.

Після зняття крапель з особи на потерпілого надягають протигаз. Краплі або мазки ОР, що потрапили на шкіру, одяг, взуття, обережно знімають тампоном з марлі, бинта, шматка тканини, дрантя і т. п. Заражене місце обробляють рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водою з милом. Чим швидше зроблена медична допомога, тим легше ураження.

Очі можна промити чистою водою, слабким розчином борної кислоти, питної соди. При ураженні очей, дихальних шляхів і влученні ОР шкірнонаривної дії разом з їжею і водою в органи травлення потерпілих слід негайно доставити в лікувальну установу. Добре допомагає при ураженні люїзитом 5-процентний розчин унітиолу, що вводиться під шкіру або всередину м'язів 3-4 рази по 5 мл протягом 2 доби, а також 2-хвилинне змазування зараженої шкіри йодною настойкою.

ОР загальотрутного дії (синильна кислота, хлорціан) діють негайно. Ознаки ураження з'являються через кілька секунд після отруєння.

Проникаючи в організм при диханні, пари синильної кислоти паралізують в організмі людини клітинне дихання. Тканини втрачають здатність поглинати кисень, принесений їм з кров'ю. Перші ознаки ураження: запаморочення, слабкість, металевий присмак у роті, дряпання у горлі.

Отрутна дія хлорціану слабкіше, ніж синильної кислоти, але його пари викликають різке роздратування очей і верхніх дихальних шляхів.

Перша допомога при ураженні ОР загальотрутної дії: надягти протигаз на обличчя потерпілого, щоб припинити подальше надходження парів цих ОР в організм. Якщо є протиотрута (ампула з амілнітратом або пропілнітрітом), розбити її і дати вдихати ураженому через відтягнуту лицьову частину протигаза. При зупинці дихання необхідно робити штучне дихання (тільки в незараженому районі), у разі зупинки серцевої діяльності - непрямий масаж серця.