Система опіки над дітьми і родиною в Україні

Виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у дитячих будинках сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам права на їх виховання та утриман-ня. Це передбачає здійснення контролю з боку держави щодо того, яким чином батьки-вихователі виконують зобов'язання, взяті на себе щодо вихованців. Такий контроль, згідно з положеннями, по-кладається на місцеві органи опіки та піклування та служби у спра-вах дітей.

Від існуючих форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячий будинок сімейного типу відрізняються, передусім, тим, що держава надає сім'ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку. Необхід-ною умовою є підготовка кандидатів на створення дитячого будин-ку сімейного типу до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підго-товки (тренінг-курс з підготовки кандидатів).Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

У прийомні сім'ї і дитячі будинки сімейного типу влаштовують-ся діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Суттєва відмінність дитячого будинку від прийомної сім'ї - кількість дітей, які влаштовуються на виховання. Виховання та влаштування більше п'яти дітей у сім'ю, за умови створення дитячого будинку сімейного типу, вимагає від батьків більшої підготовки, переорієнтації такої родини, насамперед, на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування.

Контроль за умовами проживання вихованців у дитячих будин-ках сімейного типу, відповідно до Положення, здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей. Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу на основі ін-формації, що надається соціальним працівником, який здійснює со-ціальний супровід родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром і діль-ничним інспектором місцевого відділку міліції. Батьки-вихователі обов'язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджу-ється начальником служби у справах дітей.

Діти-вихованці. До дитячого будинку сімейного типу влашто-вуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Перевага, звичайно, надається дітям, у яких є проблеми щодо по-дальшого їх влаштування на виховання у сім'ю, - діти раннього віку, з ослабленим здоров'ям, щодо яких не прийнято рішення про по-дальше влаштування тощо.

Підбір вихованців здійснюється поступово, протягом дванадця-ти місяців. Насамперед влаштовуються діти, які перебувають між собою в родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медич-ними показниками або з інших причин вони не можуть виховува-тися разом. Допомогу та контроль за влаштуванням дітей здійснює служба у справах дітей.

Обов'язковою умовою влаштування до дитячого будинку ди-тини є згода дитини, якщо вона досягла відповідного віку й такого рівня розвитку, що може її висловити. Згода на влаштування до ди-тячого будинку сімейного типу з'ясовується представником закла-ду, в якому дитина перебуває, за присутності батьків-вихователів та представника органу опіки та піклування і оформлюється докумен-тально (Див. «Сімейний кодекс України»).Органом опіки та піклування на кожного вихованця, який вла-штовується до дитячого будинку сімейного типу, готується та пере-дається батькам-вихователям пакет документів:

1) свідоцтво про народження дитини;

2) медична довідка про стан здоров'я або витяг з історії розвитку

дитини;

3) довідка (атестат) про освіту або висновок психолого-медико-педагогічної консультації про рівень розвитку дитини;

4) документи про батьків або осіб, які їх замінюють (свідоцтво про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність бать-ків або неможливість виховання ними своїх дітей);

5) довідка про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи ін-ших близьких родичів дитини;

6) опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

7) пенсійна книжка на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.

Якщо на момент влаштування дитини до дитячого будинку сі-мейного типу деякі із зазначених документів відсутні, місцева служ-ба у справах дітей зобов'язана надати їх протягом двох місяців. За достовірність відомостей у наданих батькам-вихователям докумен-тах відповідальність у межах своєї компетенції несуть органи опіки і піклування за місцем походження або місцем проживання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та керівник закладу, в якому перебувала дитина.

Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу, не втрачають статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьків-ського піклування, що передбачає залишення пільг, які гарантують-ся державою таким дітям: при отриманні житлової площі, влашту-ванні на навчання, матеріальної підтримки тощо. У випадку, якщо за дитиною закріплено майно та житло, воно зберігається до досяг-нення вихованцем повноліття, відповідальність за його збереження покладається на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна.

При влаштуванні дітей до дитячого будинку сімейного типу сімейних правовідносин не виникає - вихованці мають право під-тримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Фор-Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальний супровід, на підставі аналізу родинних взаємин і причин, через які дитина втратила батьківське піклування.

На етапі створення дитячого будинку сімейного типу є потреба психологічної підготовки батьків-вихователів з приводу можливос-ті тимчасового перебування дитини у родині чи навіть повернення її до біологічних батьків, що диктує необхідність контактів з ними та іншими родичами. Якщо батьки-вихователі психологічно готові вирішувати питання про місцеперебування дитини-вихованця, ви-ходячи, насамперед, із її інтересів, то у процесі виховання вони бу-дуть враховувати необхідність налагодження стосунків із родичами дитини, збереження зв'язків із біологічними батьками. Це питан-ня має стати одним із основних при проведенні бесід з батьками-вихователями на початку їх соціально-виховної роботи. Збережен-ня правових зв'язків вихованця дитячого будинку сімейного типу і біологічних батьків, якщо вони не втратили своїх прав, є особливіс-тю, що впливає на характер взаємин між вихователями та вихован-цями.

Хто може створити дитячий будинок сімейного типу? Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу-вання (Положення про дитячий будинок сімейного типу).

Відповідно до Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавле-них батьківського піклування” № 2342-IV від 13 січня 2005 року, батьки-вихователі мають право:

- захищати дитину, її права та інтереси як опікуни або піклуваль-ники без спеціальних на те повноважень; - на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських

прав батьків дітей-вихованців; - на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним щодо дітей, які проживали разом із ними та передані на усиновлення; - на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриман-ні в їхніх сім'ях; - брати участь у вирішенні органом опіки та піклування питання про управління майном дитини;- вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

- вимагати надання їм органами опіки та піклування повної ін-формації про дитину та її батьків, стан її здоров'я, рівень та осо-бливості розвитку дитини;

- самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. Окрім прав, батьки-вихователі мають такі зобов'язання:

- захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях;

- створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей;

- піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці;

- забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їх рекомендації;

- забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв'язки з учителями та вихователями;

- займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі залучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах;

- не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду;

- співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, орга-нами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;

- повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі ви-никнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей. Законодавчо визначені певні обмеження щодо осіб, які мають

бажання створити дитячий будинок сімейного типу. Батьками-вихователями можуть бути повнолітні особи, за винятком:

1) осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними або об-межено дієздатними;

2) осіб, позбавлених батьківських прав;

осіб, звільнених від обов'язків опікунів (піклувальників, усино-вителів) за неналежне виконання покладених на них обов'язків;Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

4) осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму тубер-кульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асо-ціальні прояви, нахили до насильства).

При прийнятті рішення про створення дитячого будинку сімей-ного типу вимоги висуваються не лише до осіб, які висловлюють бажання взяти на виховання дітей, позбавлених батьківського пі-клування, а й до членів їхньої родини. Не можуть бути батьками-вихователями особи, з якими проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та нар-котичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні про-яви, нахили до насильства.

Законодавчо встановлені вікові обмеження щодо кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім'ю. При влаштуванні різниця у віці батьків-вихователів і дітей має бути такою, щоб на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. Вікові обмеження ви-значаються відповідно до віку молодшого з батьків. За певних об-ставин передбачена можливість подовження терміну діяльності ди-тячого будинку сімейного типу за домовленістю батьків-вихователів та місцевих органів виконавчої влади. Проте цей термін не має пере-вищувати п'яти років.

Обов'язковою умовою створення дитячого будинку сімейного типу є проходження батьками-вихователями курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей та дитячих будинків сі-мейного типу, проведення якого забезпечують обласні центри соці-альних служб для сім'ї, дітей та молоді. Основне завдання навчання: підготувати батьків до виконання нових соціальних ролей - вихова-телів дітей, позбавлених батьківського піклування. Батьки функці-онуючих дитячих будинків сімейного типу мають раз на п'ять років проходити курс періодичної підготовки, проведення якого забезпе-чують обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

З огляду на кількість дітей, які виховуються в родині, у дитячому будинку сімейного типу один із батьків (зазвичай, мати) не працює і за-ймається вирішенням справ великої родини. Враховуючи необхідністьпенсійного забезпечення батьків, які займаються вихованням дітей, По-ложенням про дитячий будинок сімейного типу передбачено здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування батьків-вихователів. Сплата внесків проводиться із суми грошового забезпечення. Період, протягом якого особи вважалися батьками-вихователями у дитячому будинку сі-мейного типу, зараховується до їх загального трудового стажу.

Висновок про можливість подружжя (або одинокої особи) взя-ти на виховання п'ять дітей, позбавлених батьківського піклування, складається спеціалістами служби у справах дітей на підставі спів-бесід з кандидатами, перевірки документів, рекомендацій центру со-ціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Положенням про дитячий будинок сімейного типу не визначено вимогу розгляду кандидатів на опікунській раді, проте на практиці така процедура здійснюється.

Оформлення рішення місцевого органу виконавчої влади є під-ставою для набуття родиною статусу “дитячий будинок сімейного типу”. Між органами виконавчої влади та батьками, які беруть на себе зобов'язання щодо утримання дітей-сиріт, складається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, що ви-значає права й обов'язки кожної із сторін, формулює вимоги щодо умов виховання та утримання дітей у сім'ї, регулює питання захисту житлових прав батьків-вихователів та членів їхньої сім'ї.

Укладання угоди між адміністративними органами і батьками-вихователями накладає на представників обох сторін певні права й обов'язки. Так, орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти гро-шові виплати на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошову винагороду. Вод-ночас, представники органів виконавчої влади мають право контр-олювати умови виховання, утримання дитини, і якщо вони не вико-нуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями.

Підстави, які можуть призвести до розірвання угоди, можуть бути спровоковані внутрішньо сімейними обставинами: важка хво-роба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, кон-фліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання ді-тей, а також пов'язаними з виходом вихованців із сім'ї: повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття тощо. Розірвання угоди може бути здійснене на підставі рішення суду.Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Матеріальне забезпечення функціонування дитячого будин-ку сімейного типу. Однією з умов створення дитячого будинку сі-мейного типу є надання родини житлової площі, що дозволяє забез-печити гармонійний розвиток дітей, гарантує кожному вихованцю, а також рідним дітям батьків-вихователів, нормальні умови життя і розвитку.

Умови забезпечення дитячого будинку сімейного типу жи-лим приміщенням визначаються в статті 46-1 Житлового кодексу України. Місцева державна адміністрація поза чергою має надати батькам-вихователям індивідуальний будинок або багатокімнатну квартиру. Користування наданим житловим приміщенням здій-снюється в порядку, встановленому законодавством для користу-вання службовими приміщеннями. Житлове приміщення має бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Угода на створення дитячого будинку сімейного типу перед-бачає визначення умов, за якими сім'ї надається житлове приміщен-ня, правила користування житлом, питання врегулювання захисту житлових прав батьків-вихователів та членів їхньої сім'ї.

Дитячому будинку сімейного типу мають бути надані жиле при-міщення та земельна ділянка для ведення садівництва й городни-цтва поблизу місця його знаходження, а також транспортний засіб. Умови передавання й користування земельною ділянкою та тран-спортом визначаються угодою про створення дитячого будинку сі-мейного типу.

Однією із особливостей функціонування дитячого будинку сі-мейного типу є матеріальна підтримка з боку держави.

З 2006 року соціальні виплати на дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї фінансуються з державного бюджету, що дало по-зитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей регулюється Порядком призначення й виплати державної соціаль-ної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і при-йомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом “гроші ходять за дитиною” у 2006 році» (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року № 106).На дітей-вихованців дитячих будинків сімейного типу щомі-сячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Якщо на дитину виплачуються пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, то розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома про-житковими мінімумами і загальними виплатами на дитину.

Розмір грошового забезпечення батьків-вихователів стано-вить 35 відсотків розміру соціальної допомоги на кожну дитину-вихованця, але не більше п'яти прожиткових мінімумів для працез-датної особи. Нарахування грошового забезпечення починається з моменту влаштування дитини в сім'ю.

Відповідно до законодавства, дитячим будинкам сімейного типу може надаватися матеріальна, фінансова й інша благодійна допо-мога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями, фондами, фізични-ми особами. Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й виховання дітей, і така практика широко викорис-товується в регіонах.

Соціальний супровід. Однією із специфічних відмінностей при-йомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від усиновлення та опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, яка реалізується у формі соціального супроводу. Згідно за Поряд-ком соціального супроводження прийомних сімей та дитячих бу-динків сімейного типу, соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу - це вид соціальної діяльності, що передбачає надання спеціалістом (або групою спеціалістів) цен-трів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у співпраці з фахів-цями інших установ, організацій та закладів комплексу юридичних (правових), психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямо-ваних на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу здійсню-ється спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та мо-лоді.

Один соціальний працівник може здійснювати одночасно соці-альний супровід не більше 7 прийомних сімей або дитячих будинків сімейного типу, у яких загальна кількість дітей-вихованців не пе-ревищує 35 осіб. Навантаження на одного соціального працівникаРозділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності щодо соціального супроводу залежить від ряду факторів: новоство-рені дитячі будинки сімейного типу, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров'я; міра складності соціально-психологічних проблем, які підлягають розв'язанню; місце прожи-вання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід дитячих бу-динків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 року № 2670, і мати відповідний сертифікат. Організація підготовки спеціалістів, котрі здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладаєть-ся на обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Одним із напрямків діяльності соціального працівника з ди-тячим будинком сімейного типу є посeрeдницька діяльність між батьками-вихователями та службами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення як-найкращих умов виховання дитини в сім'ї.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення пев-них завдань, залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід зорієнтований на: - адаптацію дитини в новій сім'ї;

- створення позитивного психологічного клімату у родині; - забезпечення оптимальних умов життя; - забезпечення захисту прав дитини; - створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

Соціальний супровід виступає не як заміна піклування про дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допо-моги батькам-вихователям у розв'язанні тих питань, які вони само-стійно не можуть ефективно виконати.

Соціальний працівник у процесі соціального супроводу взаємо-діє з рідними дітьми батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними дітей-вихованців; найближчим оточенням батьків-вихователів; найближчим оточен-ням дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить ди-тячий будинок сімейного типу.

Тобто допомога надається не лише дитині, і не лише дитячому будинку сімейного типу, а всьому оточенню, щоб потім сім'я, ото-чення дитини, громада могли створювати умови для правильногорозвитку дитини. Допомога для самодопомоги - головний принцип соціального супроводу.

Реалізація соціального супроводу базується на дотриманні та-ких основних принципів: - гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки; - реалізація першочергового права дитини на зростання та вихо-вання в сім'ї; - цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що перед-бачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емо-ційного, соціального та духовного розвитку; - індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з ураху-ванням їх потреб та особливостей; - забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання; - важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збере-ження етнічної, культурної спадщини дитини; - пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усинов-лення, встановлення опіки як форми виходу з дитячого будинку сімейного типу; - врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики; - системність, комплексність, безоплатність, доступність соціаль-них послуг; - взаємодія соціальних працівників з батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності. Здійснюючи супровід дитячого будинку сімейного типу, соці-альний працівник керується положеннями Етичного кодексу спеці-алістів із соціальної роботи України.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводом завдань здійснюється шляхом надання дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які за Законом України охоплюють такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні.

Соціально-економічні послуги: - допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення по-треб дитячого будинку сімейного типу на лікування, оздоровлен-ня тощо; - допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем,Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності працевлаштування дітей-вихованців після досягнення ними по-вноліття чи закінчення навчання. Юридичні (правові) послуги:

- консультування з питань застосування чинного законодавства;

- представлення та захист прав і законних інтересів дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні до-кументів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів;

- здійснення правової освіти батьків-вихователів та дітей, що ви-ховуються в їх сім'ях; співпраця з різними установами та фахів-цями для надання фахової юридичної допомоги. Соціально-педагогічні послуги:

- допомога у вирішенні питань навчання дітей, здобутті ними осві-ти; організація додаткових занять, навчання;

- у виявленні різнобічних інтересів і потреб вихованців дитячих будинків сімейного типу;

- у залученні до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштуван-ня дитини до клубу, гуртка, секції;

- у забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивіду-ального навчання;

- у просвітницькій роботі щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

- щодо особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків;

- щодо здорового способу життя;

- у організації навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізаціїї власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем надалі; допомога батькам у здійсненні статевого та ген-дерного виховання;

- у встановлення та підтримці стосунків з біологічною сім'єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

- участь у формуванні життєвих навичок дитини:

- планування свого життя та його здійснення;

- допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання,

- підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя;

організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернення їм дітей;- здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого пово-дження та насильства;

- представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім'єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклуван-ня тощо). Психологічні послуги:

- адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, у створенні належного психологічного клімату, для якого характерними є по-вага, любов, турбота, емоційні зв'язки;

- допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми;

- участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекват-ної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

- мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

- організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов'язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дітей;

- консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сі-мейної психотерапії;

- проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання ме-тодичних порад. Соціально-медичні послуги:

- допомога батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров'я дітей-вихованців;

- надання необхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

- допомога у проходженні дітьми-вихованцями обов'язкового ме-дичного огляду та, за необхідності, контроль за виконанням при-значень лікаря;Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

- допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного об-слуговування; - допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням дітей-вихованців та рідних дітей (до 18-ти років); - налагодження, за необхідності, ефективної співпраці із заклада-ми охорони здоров'я та іншими організаціями соціального спря-мування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям. Інформаційні послуги: - інформування про ресурси громади та допомога у їх викорис-танні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіж-них громадських організацій, турпоходи, культурні заходи); - надання довідкової інформації, необхідної для вирішення склад-ної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які мож-на отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, ор-ганів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсю-дження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціального спря-мування.

Початок соціального супроводу фіксується відповідним на-казом центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на основі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та угоди між органом, що прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та батьками-вихователями про влаштування дитини (дітей) у сім'ю. Наказом за створеним дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник, який здійснюватиме со-ціальний супровід. Доцільно закріпляти за сім'єю спеціаліста, який провадив попередню роботу з батьками як кандидатами на створен-ня, надавав допомогу у процесі взаємодобору дитини.

Реалізація соціального супроводу дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дити-ною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводу містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку дитини-вихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психоло-гічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформацій-них послуг.Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачені:

1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розви-тку та вихованні;

2) створення умов щодо розвитку й виховання дитини в дитячому будинку сімейного типу. У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:

* конкретні потреби - питання, які мають бути вирішені, - прове-дення медичного обстеження дитини, пошук біологічних роди-чів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

* очікувані зміни - яких результатів планується досягти в процесі надання соціальних послуг;

* зміст послуги - що необхідно зробити для вирішення конкрет-ного питання;

* виконавець - особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (со-ціальний працівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);

* планований термін розв'язання проблеми;

* види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального су-проводження прийомної сім'ї / ДБСТ. Якщо розглянути розподіл зобов'язань батьків-вихователів та

соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необ-хідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде ви-значена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводу не повинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку. Основне завдання - досягнення максимальної самостійності сім'ї виконува-ти внутрішньосімейні та соціальні функції.

Основним критерієм визначення ефективності сімейного ви-ховання дитини-сироти можна визначити рівень її адаптації у до-рослому житті відповідно до вимог розвитку суспільних відносин. Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно змогли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, твор-ча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого сус-пільства.Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Розширення мережі дитячих будинків як необхідна умова захис-ту прав дітей, позбавлених рідних, на сімейне виховання, потребує формування системи спеціалізованих соціальних служб зорієнтова-них на підготовку, підтримку та соціальний супровід сімейних форм влаштування дітей-сиріт.

3.2 Будинок молоді

Соціальна профілактика -- робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психо-біологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Види та форми соціальної профілактики:

організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцем проживання (на місцевому рівні) молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організація дозвілля, працевлаштування, вибору професії, правових питань; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень);

залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, що передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів організації профілактичної роботи, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дій тощо);

організація соціально-педагогічної і психологічної роботи з молоддю групи ризику (індивідуальна і групова робота з батьками та дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій);

розв'язання проблем зайнятості і працевлаштування неповнолітніх і молоді завдяки створенню робочих місць для цих категорій.

Соціальна допомога (підтримка) молоді

Соціальна допомога (підтримка) молоді -- вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави та соціальних інституцій щодо забезпечення потрібного особистості рівня освіти, культури, умов організації дозвілля та відпочинку, забезпечення працевлаштування, а також надання системи гарантованого державою рівня матеріальної підтримки молоді та сімей з дітьми з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, складу сім'ї, віку, здоров'я, участі в суспільному та іншому виробництві. Це допомога окремим людям, соціальним групам з метою задоволення потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для самореалізації.

Соціальна допомога молоді також використовує такі підходи коригування відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; введення у практику роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення, в тому числі емпіричні дані, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації; надання кваліфікованої допомоги у формуванні системи взаємин, моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації; використання методів психо-консультативної та психотерапевтичної роботи з підлітками, сім'єю подружжям з метою полегшення соціальної ситуації, розв'язання побутових і шкільних конфліктів, корекції педагогічної позиції батьків. Зміст соціальної допомоги полягає у цільовій реалізації програм діяльності служб у системі соціальної роботи з молоддю: робота із сім'єю, розв'язання конфліктів між подружжям чи у стосунках із дітьми, а також проблем освіти, працевлаштування, організації культурно-дозвільневої діяльності, охорони здоров'я.

Напрямки соціальної допомоги молоді: підтримка життєвого рівня дітей і молоді; надання державної допомоги, пільг, інших видів соціальної підтримки малозабезпеченій молоді, молодій сім'ї, сім'ї, яка виховує дитину-інваліда, в тому числі тим, хто опікує сироту; матеріальне забезпечення у разі тимчасової або постійної втрати працездатності; реалізація заходів діючої системи соціального забезпечення; створення умов для розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки інтелектуальної еліти та обдарованих дітей і молоді; захист прав працездатної молоді у галузі праці в умовах різних форм власності.

Соціальний супровід

Одним із сучасних напрямків соціальної роботи з молоддю є соціальний супровід, який передбачає здійснення: службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді системного обліку та догляду дітей і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях; систематичних і комплексних заходів, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей та молоді; системи заходів, спрямованих на подолання різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і фізичному здоров'ю дітей та молоді; соціальної опіки щодо дітей з вадам фізичного та розумового розвитку.

Соціальна служба молоді як інститут реалізації державної молодіжної політики

Соціальні служби молоді - державні організації, що реалізують соціальну молодіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг дітям, молоді та сім'ї.

Соціальні служби молоді були створені в Україні на виконання ст.6 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року "Про соціальні служби для молоді".

Соціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену адресність. До уваги беруться такі фактори як віковий показник осіб, яким надається соціальна допомога та підтримка; основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місця роботи, проживання, відпочинку); основні категорії молоді (учні шкіл, студенти навчальних закладів різного рівня акредитації, працююча молодь, безробітня молодь, сироти, особи з обмеженими функціональними можливостями тощо); типові соціальні та психологічні проблеми молоді.

Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки завдань: надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги; розробка та здійснення системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ в молодіжному середовищі; розробка та впровадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до соціальних та сімейних умов життєдіяльності; допомога дітям та молоді, які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; сприяння дитячим, молодіжним організаціям у становленні та розвитку, участі в суспільній діяльності; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю; співпраця з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки дітей та молоді.

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм, основними серед яких є: "Соціальна підтримка сім'ї", "Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі", "Сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді", "Соціальна робота з призовною молоддю та військовослужбовцями", "Всеукраїнська школа волонтерів".

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при соціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби: кризові центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та молоді; центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; центри сім'ї "Родинний дім"; клубні об'єднання за місцем проживання; лінія дистанційного консультування "Телефон довіри"; консультпункти У РАГСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх; консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків; консультативні пункти для роботи з молоддю, яка повернулася з місць позбавлення волі.

3.3 Інтернат

Увесь комплекс соціальних послуг отримують громадяни, які утримуються в стаціонарних установах системи соціального захисту населення, - від медичної допомоги до соціально-трудової реабілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики України утворені різноманітні типи установ: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, спеціальні будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів. Типові положення про ці установи затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України К: 549 від 29.12.2001 «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей». Ці установи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Приймання до таких установ здійснюється за путівкою відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, в підпорядкуванні яких перебувають ці установи.

Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм:

- житлом з усіма комунально-побутовими зручностями, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

- раціональним чотириразовим (діти - п'ятиразовим) харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я осіб, що проживають у будинку-інтернаті в ме жах натуральних норм харчування;

цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я та, а для дітей, крім того, щорічним літнім оздоровленням; засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезуванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизованими засобами пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєво-необхідними ліками відповідно до медичного висновку:

комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло-, водопостачання, радіофікація тощоі; організацією працетерапії;

оріанізацією культурно-масової та оздировчо-спортивноі роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців установи, також умовами, що сприяють адаптації у новому середовищі. А вихованці дитячих будинків-штернатів, крім того, забезпе чуються: *

- засобами корекції і виховання у відділеннях третього профілю;

- спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-споргивноі корекції фізичних вад вихованців;

придбанням сільськогосподарської техніки та інвентарю для виробничих підрозділів і молодіжних відділень будинку-інтернату.

Якщо особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, потребують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку.

За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання пенсій і допомог відповідно до чинного законодавства

Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичкою установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають право ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», члени сімей загиблих військовослужбовців. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до бу-динку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, за умови стовідсоткового відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Особам, які мають згідно з чинним законодавством України пільги і влаштовуються до будинку-інтернату на платній основі, розмір суми сплати за їх утримання розраховується з урахуванням наявних пільг. Для бажаючих громадян та інвалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватись відокремлені від основного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни і праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.

Путівка до такого будинку-інтернату видається на підставі:

- особистої заяви громадянина похилого віку чи інваліда про його прийняття до будинку-інтернату;

- паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу);

- медичної картки про стан здоров'я з висновком про необхідність стороннього догляду;

довідки про розмір призначеної пенсії;

- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;

- довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності особи, що приймається до будинку-інтернату (за наявності групи інвалідності).

Відрахування підопічного з будинку-інтернату здійснюється згідно з наказом по установі:

- за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати їх догляд; при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не до-сягли оагальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.

За систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо) на підставі рішення відповідно колегії Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації підопічні переводяться до спеціального будинку-інтернату (відділення).

Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговуваная. Дитячі будинки-інтернати поділяються на:

будинки-інтернати І профілю для дітей, з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю); будинки - інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

-¦ відділення IV профілю - для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись (змішані за статтю).

До такого иудинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. Профіль будинку-інтернату чи профіль відділення будинку-інтернату, до якого підлягає влаштуванню дитина з вадами фізичного або розумового розвитку, визначається обласною (міською у містах Києві і Севастополі) психолого-медико-педа-гогічною комісією.

Документи для влаштування дітей до будинку-інтернату оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти перебувають на утриманні та лікуванні і подаються відповідно Міністерству праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації, Головному управлінню соціального захисту населення Київської міської держадміністрації. Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.