Система опіки над дітьми і родиною в Україні

Родиною з алкогольною проблемою називають таку родину, в якій хоча б одна особа п'є так, ідо завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтось є узалежненим від алкоголю. Особа, що п'є деструктивно, викликає для навколишніх людей життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого вся родина бореться з "алкогольною проблемою" в широкому розумінні.

Можна сказати, що ця проблема стосується не лише того, хто п'є, бо ніхто не живе в суспільному вакуумі. Ця проблема стосується всіх людей близько пов'язаних з алкоголіком: тих, хто його кохає і про нього турбується, хто якось від нього залежить, живе з ним у якійсь спільності. Саме тому, що хвороба охоплює всю родину, і тих людей в ній, що самі не п'ють - можна розпочинати роботу над вирішенням проблеми від неузалежнених членів сім'ї. Варто працювати з родиною, бо це система де алкоголь є важливим фактором. Зміна системи може багато перемінити в дії цього фактора.

Родина - це суспільна група, учасники якої є взаємозалежні у вирішенні своїх емоційних, духовних та суспільних потреб. Такий погляд на речі означає, що в родинному житті виникає чимало проблем.

Без проблем сімей не існує. В різних фазах людського життя особи і життя сімейного суперечності щодо мети та засобів її досягнення набирають різних розмірів, розмірів, іноді навіть драматичних. Кожен член сім'ї по-своєму розуміє цю мету та засоби дії для її досягнення не буває сімей без конфліктів. Важливо те, щоб конфлікти вирішувати конструктивно, а суперечності розв'язувати у міру можливості. Родина з алкогольною проблемою має специфічні труднощі, але важливо підкреслити, що вони не кращі і не гірші, та й навіть не можна сказати: менші чи більші, ніж проблеми інших сімей.

Один з відомих фахівців родинної терапії, Вірджинія Сатір, підкреслює чотири особливості психологічно здорової сім'ї:

Позитивне самоусвідомлення та автономія окремих членів сім'ї. о Відверте й ефективне спілкування.

Взаємність.

Зв'язок із зовнішнім світом.

Цікаво, як ці риси можуть виглядати в родині з алкогольною проблемою? Розглянемо уважніше кожну з них.

Позитивне самоусвідомлення означає, іншими словами, сприйняття самого себе таким, як є і загальне відчуття "у мене все гаразд", навіть якщо деякі мої вчинки й заслуговують критики. Я можу припуститися помилок, шукаючи кращих способів жити. У мене є певні вади та обмеження, але я з ними змирився. Сприймаю себе разом з обмеженнями і з добрими, сильними сторонами. Я маю таку ж цінність, як і інші люди, а мої потреби і бажання не кращі і не гірші, ніж прагнення і потреби інших. Сприймаю себе як жінку (мужчину) і дозволяю собі черпати силу і підтримку з факту, що в мене є певна стать. Я люблю себе і заслуговую на любов. Маю право подбати про себе, коли мені погано та присвятити собі особливу увагу, коли потребую цього. Немає причин ставитися до себе гірше, ніж до найближчих. Саме зі собою мені доведеться спілкуватися до кінця моїх днів, тому для себе я - найважливіша особа. Я заслуговую на увагу і повагу з боку інших, маю право як давати, так і брати. Це все не звільняє мене від зосередження на питанні: "Як жити?" й від відповідальності за реалізацію пізнаної відповіді.

Протилежністю до такої позиції є егоманія, з одного боку, або невпевненість у собі і неповага до себе, з іншого. Ці два полюси, становлять протилежності гармонії між " я та інші "; вони парадоксально пов'язані між собою. Найчастіше саме страх і невіра в себе змушують ставити себе вище за інших, неповага до себе дає привід для неповаги до інших. Самонезгода і самопокарання поєднані з образою та агресією до інших; глибокої доброзичливості до інших людей неможливо досягти без доброзичливості до себе самого. Добрі взаємини з іншою особою (також у подружжі і в сім'ї) можна побудувати лише тоді, коли людина усвідомлює, "хто я такий", "звідки я можу знати, як ставитися до тебе, коли я не знаю, як ставитися до себе самого?"

* У родині з алкогольною проблемою нелегко знайти самоповагу й позитивну самосвідомість. Швидше навпаки, всі мають претензії до самих себе й одне до одного. Як алкоголіки, так і партнери-родичі, а навіть і діти,які підростають, пов'язані кривдою та провиною, образою, агресією й почуттям відсутності будь-якого порядку. Разом із звинуваченнями, почуттям вини та неадекватності (він поганий чоловік, але це через мене, бо я погана жінка) з'являються інші прикрі емоції. Емоційний клімат "алкогольної" родини визначається почуттям сорому, провини та кривди, образи, страху і злості. В інших людей, в інших сім'ях також бувають ці відчуття , але рідко в такому поєднанні та хаосі, як це має місце в алкогольній сім'ї. Злість переходить в жаль, жаль - у почуття провини, провина - у страх, страх - в образу. Така чи подібна комбінація деструктивних станів не дуже сприятлива для самоповаги й реалістичного погляду на власні проблеми.

Автономія разом із самоповагою - друга важлива риса людей, чиї взаємостосунки є позитивними. На перший погляд, вона заперечує єдність. Автономія означає право особи на створення власного, неповторного образу своєї особистості й особливого способу життя. Зріла єдність це спільність автономних особин, що означає спільність вибору, а не поневолення. Якщо мої зв'язки з людьми ґрунтуються на відчутті примусу це схоже на рабство. Якщо ж їх основою є відчуття "вважаю за потрібне", "вибираю" - то це ближче до автономії. Але щоб ясно і чітко окреслювати це, треба досить ясно розуміти межі свого "я", що є мною, а що не є мною. Чітко розуміти, де мій страх, а де чужий страх. Де мої обов'язки, а де не мої. Що підлягає моєму впливові, а що не підлягає.

* У сім'ї з алкогольною проблемою психологічні межі окремих осіб взаємно перетинаються, вони хаотичні і розмиті. Замість відповідальності або відмова від неї, або надвідповідальність, що означає ставлення до іншої людини, дорослої - як^ до дитини чи недієздатної особи. Люди взаємно порушують психологічні кордони одне одного, роблячи щось "за когось", або дозволяють комусь думати, планувати і відповідати за них. Щоб хтось краще за них міг знати, чого вони хочуть чи що для них добре. Інтенсивно переживають чиїсь почуття замість своїх, прагнення і турботи чужі, а не свої. Або дають свою психологічну роль під чиєсь керівництво, запитуючи: "Скажи, що мені робити? Ти ж знаєш мене краще ніж я сам. Ти це зробиш краще від мене". Хаос та розмитість меж несприятливі для побудови зрілого зв'язку. Про зустріч двох суб'єктів можна говорити лише тоді, коли вони досить самостійні, щоб вважатися суб'єктами.

Відверте й успішне спілкування - це таке, при якому члени сім'ї можуть спокійно розмовляти про всі важливі справи у своєму житті. Це означає, що вони вміють і говорити про це, і слухати.

Є чимало причин, внаслідок яких люди не розмовляють і не слухають одне одного, коли йдеться про певні речі. Це може бути страх перед осудом і агресією (не можна йому цього казати, бо він накричить на мене), острах образити іншу особу (їй не можна цього казати, бо їй буде прикро), острах проявити якісь погляди чи думки, яких людина в собі не любить (як я йому це скажу ? Буде видно тоді, що я його підозрюю...), почуття безнадії (це все одно нічого не змінить), зрештою, боязнь називати деякі речі своїми іменами, віра в те, ідо поки їх не назвеш, вони не існують. Найважче буває говорити про почуття. Про глибокі турботи, прагнення, побоювання, слабості. Багато хто з нас боїться відкрити свої слабкі сторони, щоб не зазнати болю. Боїться попросити, щоб не одержати відмову, показати, що для нього щось є важливим, щоб в нього це не відібрали. Є родини в яких не можна проявляти злість чи силу, бо це нібито загрожує іншим. Виключені з родинного життя теми та почуття залишають простір "табу", "мертву зону", якої не можна торкатися. Залежно від її обсягу, спілкування в родині в тій чи іншій мірі порушується.

* У родині з алкогольною проблемою "мертвою зоною" є почуття та переживання, пов'язані з алкоголем, навіть сам факт пияцтва чи випивки. Завжди говориться, що "тато захворів", "мама втомилася", однак не кажуть, що хтось просто впився. Страх і сором примушують обманювати навіть себе, а побоювання зіпсути стосунки п'яного з членами сім'ї відбирає мову дорослим. Я знаю одного батька, що в добрих взаєминах і в любові проводив час із своїм, тепер 16-ти літнім, сином. Вони разом проводили відпочинок, їздили в походи й на рибальство. Але жодного разу ніхто з них навіть словом не обмовився, що мама п є. Коли хлопчик мав 6-8 років, він тільки щоранку запитував: "Як мама себе почуває?" Потім перестав.

"Табу" є не лише факт зловживання алкоголем,але й почуття, пов'язані з цим. Люди бояться, що алкоголік прийде п'яний, але не кажуть цього, гніваються й заперечують, коли їх про це запитати. Сором не дозволяє говорити про те, що було вчора, і хто що з цього приводу відчував. Звичайно, бувають сварки. Але крики, сварки, прізвиська та докори - це не розмова, хоча вони й ніби-то розряджають внутрішнє напруження. Атака породжує контратаку. А щира й відверта розмова з алкоголіком неможлива - це знають всі, хто живе поруч з узалежненим. Його система ілюзій та заперечень, внутрішній самообман, в якому він живе, не дає доступу ні для фактів, ні для слів. Атмосфера в родині з алкогольною проблемою - це або буря або затишшя перед бурею. Напруження і зриви, від яких можна втекти, виходячи з дому або закриваючи вуха навушниками, книжками, які “ковтаються”, а не читаються, світом власних мрій чи нервовим зосередженням на справах, які не вимагають аж такої енергії та зусиль; прибиранням, чищенням, плетенням, які тимчасово заспокоюють. У такій атмосфері нелегко насмілитися, а насмілившись нелегко пробитися до мами з розмовою про шкільні проблеми. Відомо, що є важливіші речі й важливіші для мами справи. Нелегко запитати в сина, як у нього справи, бо він може згадати про якісь прикрі події вчорашньго дня. Матері не можна сказати, що нема вже сили так жити, бо вона ж казала,щоб не виходити за нього заміж. Соромно признатися подрузі, що в домі нема ані копійки, бо вона ж знає, що чоловік непогано заробляв. І так далі. Мертва зона спілкування, пов'язана з алкоголем та його наслідками паралізує відвертий та щирий обмін думками. Робить людей самотніми, чим набагато збільшує життєвий тягар.

Взаємність означає, що люди можуть взаємно віддавати одне одному увагу, турботу, підтримку та енергію. Ролі в сім'ї визначаються певною стабільністю. Мама багато років є мамою, а дитина - дитиною, тому напрям стосунків між ними є сталим, поки дитина не стане дорослою. Але всі знають, що бувають моменти і ситуації, коли доросла й сильна людина потребує підтримки і допомоги: її можуть надати інші, навіть молодші, це, можливо і корисно. Коли хтось через збіг обставин чи втрату сил випадає зі своєї ролі - його активність переходить до інших. У психологічно здоровій сім'ї такі "послуги" є взаємними та здійснюються почергово. Сьогодні я тобі допоможу - завтра ти мене підтримаєш. Сьогодні я тебе втішу завтра ти мене.

У родині з алкогольною залежністю такої взаємності немає. Через той факт, що алкоголік постійно не виконує своєї ролі, подружньої, батьківської, сімейної; не дотримується обіцянок та умов, не вкладається у терміни - тому підтримка, енергія та увага переважають в одному напрямку. Це алкоголіка треба підтримувати, "латати" його недоробки, пильнувати за його вчинкамив, забезпечувати його наміри. З боку узалежненого на таку ж "відплату" не можна надто розраховувати, або взагалі неможливо сподіватися. Якщо "нев-заємність" триває роками і в різних важливих галузях життя, то в сім'ї створюється клімат образи. Саме це може викликати скандал з плачем у відповідь на запитання: "Котра година?"

Відвертість - це зв'язок із світом. Це означає, що сім'я не є замкненою системою. Це швидше жива клітина з прозорою мембраною". Існує обмін. Виходимо до людей - і люди приходять до нас. Приходять ідеї, погляди, інформація, що "переробляються" в родині; одне залишається, інше відкидається як непотрібне чи небажане. Свої проблеми можна виявити іншим людям, щоб створити "вигляд з боку" деяких надміру емоційних справ. Сім'я - це швидше комірка в сіті суспільного життя, ніж ізольована частина мозаїки.

У родині з алкогольною проблемою все закривається від інших. "Не вимітати сміття", а хвалитися особливо немає чим. Через сором уникають запрошувати до себе інших та ходити в гості, щоб не провокувати запросин та розпитувань. Або навпаки: перестають ходити в гості з боязні перед тим, що узалежнений переп"є, тому немає приводу запросити когось. Діти не запрошують товаришів, а оскільки тут також існує певний "принцип взаємності" - найчастіше все виходить на вулицю. Сім'я ізолюється люди стають самотні, не спілкуються й між собою. Дуже нелегко вийти з цього заклятого кола, щоб попросити допомоги чи підтримки. А це посилює як саму алкогольну хворобу, так і дисфункцію цілої родини.

На основі досліджень та багаторічних спостережень 50-сімей з алкогольною проблемою, один із фахівців в галузі досліджень і терапії родин, Джоан Джексон, описала такі адаптаційні фази життя в родині з проблемою алкоголізму.

ФАЗА 1. Починаються випадки надуживання алкоголю, і вони, хоча поки що нечасті, викликають напруження в подружньому зв'язку. Сім'я (дружина) намагається якось перешкодити цьому, але опір особи, що п'є, зводить ці зусилля нанівець. Розвивається система відмовок, виправдань, обіцянок та їх порушення. Панівною позицією є заперечення проблеми.

ФАЗА 2. Разом з тим, як частішають випадки зловживання алкоголем, посилюється ілюзія родини. Все частіше думки та вчинки членів її зосереджуються навколо алкоголю. Зростає напруження, претензії, погіршуються подружні стосунки, з'являються емоційні відхилення в дітей. Докладаються зусилля до утримання структури сімейного життя в незмінному вигляді та приховання негативних наслідків пияцтва.

ФАЗА 3. Родина починає відмовлятися від спроб контролювати поведінку алкоголіка. Люди починають займатися передусім вирішенням "сьогоднішніх" проблем, не думаючи про віддалену перспективу, та плани на майбутнє. Порушення у дітей стають помітнішими, закінчуються спроби підтримання ілюзій на тему того, що алкоголік "схаменеться". Посилюється дезорганізація сімейного життя.

ФАЗА 4. Дружина (як правило) бере контроль над життям сім"ї і починає ставитися до чоловіка як до великої впертої дитини. Жалість і сильні опікунські почуття змінюють попередньо переживані претензії та ворожість. Сім'я стає дещо стабільнішою і організованішою в тому напрямку, щоб звести до мінімуму наслідки поведінки алкоголіка.

Фаза 5. (Якщо до неї доходить) жружина починає відходити від чоловіка, що далі п'є, і з часом доходить до розлучення. Дії жінки зосереджені на вирішенні побутових і емоційних проблем, пов'язаних з розпачливим гаслом: “Рятувати себе». Може статися втеча від алкогольних проблем і від алкоголіка.

Фаза 6. Дружина ( чоловік) і діти реорганізовують родину і починають жити без узалежненої особи. Тобто вони провчаються до самостійності, відмовляються від претензій та сподівань щодо алкоголіка.

Фаза 7. (Якщо настане) алкоголік досягає стабільної абстиненції, а родина намагається заново зорганізуватися з метою включення алкоголіка в життя сім'ї, що не обходиться без серйозних емоційних проблем.

Кожна з цих фаз може тривати роками. Іноді адаптація затримується в 4-ій фазі - і так залишається. Алкоголік перебуває на орбіті родини, тоді як інші члени сім'ї “латають дірки» в бюджеті, життєвому порядку, почуттях і т.д., можна сказати, що «якось їм виходить», хоча це важливо назвати задоволеним чи здоровим життям.

Комплекс порушень та відхилень у членів сім'ї з прблемою алкоголізму окреслюється поняттям співузалежнення (чи коалкоголізму). Сюди належать такі прояви:

Алкогольна оцесія (нав'язливі думки про те, чи алкоголік знову нап'ється, чи ні, в якому стані прийде, що зробить він, як прийде п'яний і т.д.) що означає концентрацію уваги і думок особи, що сама не п'є - на алкоголі.

Емоційні порушення у вигляді раптових змін настрою (емоційна гойдалка), депресійні стани, хаос емоцій, песимізм.

Духовне спустошення, у вигляді нервового зосередження на дрібницях щоденного життя, невміння зосередитися і задуматися над сенсом життя, Розпач, відчай, безнадія.

Підтримання алкоголізму через вивільнення алкоголіка від відповідальності за наслідки його пияцтва (обман з метою прикриття його «заминання» багатьох справ, захист його від неприємних наслідків його поведінки в нетверезому стані).

Психосоматичні порушення, неврози, вживання заспокійливих ліків чи інших засобів, що в рекзультаті може привести до власного узалежнення.

Співузалежнення - це кошти, які платять близькі алкоголіка за життя в умовах постійного психологічного стресу, Вибратися з цієї ситуації нелегко, підкреслюю, що це практично неможливо зробити власними силами. Треба звернутися до людей - найкраще тих, що пережили подібні проблеми і труднощі. Іноді треба звернутися за психологічною допомогою до спеціаліста. Існує думка, що кожен рік життя в родині з проблемою алкоголізму вимагає місяця власної роботи з особистими проблемами - і тільки така пропорція дає гарантію повернення здоров'я й душевного спокою.

Багатьох людей з точки зору деструкційних явищ "алкогольної сім'ї" найбільше цікавить, що ж діється з дітьми.

Діти відчувають біль та хаос, як і дорослі. Можна сказати, що зростають в умовах, несприятливих для душевного спокою та здоров'я. Вони вчаться:

По-перше: не можна розраховувати на дорослих. Досвід неви-конуваних обіцянок, нереалізованих планів і непослідовних вчинків, а також очевидної розгубленості батьків приводить до зневіри у порядку та надійності. Це може викликати переконання, що життя - це хаос або джунглі, що не дає почуття безпеки чи довіри до світу. Це часто означає втечу у фантазії, внутрішній світ переживань і нереальності, відірваності від "тут і тепер". Про таких дітей говорять "невидима дитина", "витає в хмарах", "особа не з цього життя". Ці діти неклопіткі, але ніби "відсутні". Інші, які вирішують шукати підтримки поза родиною або знаходять реальну і здорову допомогу в когось із дорослих, що здатні дати надію на добрий та безпечний порядок життя, (бабуся й дідусь, дальші родичі), або ж звернуться за підтримкою в групи з асоціальними чи антисоціальними нормами, що створює небезпеку спадання "на дно" суспільства.

По-друге: не говорити. Ця наука веде до ізоляції, замкнення та самостійності. Обманювати змушують як сором, так і надія. Кожен хотів би мати справедливого батька та люблячу маму, тому поки існує надія вона підтримує ілюзії. Крім того існує неписане правило замовчувати все те, що діється вдома. Тому так важко розмовляти з дітьми з родин, де хтось п'є надміру, про їх сімейні справи. Це ще більше посилює труднощі у знаходженні підтримки серед інших людей.

По-третє: не відчувати. Деякі емоції занадто інтенсивні й болючі, щоб їх подолати. Біль, злість, страх, приниження. Виходом є відділитися від них, не відчувати. Також надія чи любов можуть зазнати глуму чи розчарування. Тому безпечніше їх притамовувати в зародку, коли вони не розвинулися. Наслідком цього може бути видиме "скам'яніння" й нечутиливість або, навпаки, розрегульовані емоції, перепад настроїв та надмірні реакції - подібно до розладу шлунка, спричиненого нестравною їжею.

Не завжди алкоголь викликає драматичні події. Часто алкоголіки -люди отуманені, нечуттєві, сповнені почуттям вини чи відсутності в сім'ї. Однак у деяких сім'ях трапляються й жахливі речі, такі як фізичне насильство чи сексуальне використання дітей. Це частіше трапляється, ніж нам здається. Сексуальні надуживання не обов'язково мають характер зґвалтування. Частіше це спокуси, пестощі та зближення, що діються без протесту дитини, хоча й виникає відчуття, що це "щось не те". Це стосується улюблених донечок (племінниць, внучок) чи інших знайомих. Часто самій дитині (у більшості ідеться про дівчаток, але не тільки) це дає певне сороміцьке задоволення, сексуальне збудження. Дитина почувається винною і це ускладнює будь-яке втручання на цю тему, бо від страху й провини все замовчується. Однак якщо дитина проявляє незрозумілу нехіть до когось із дорослих, розгубленість чи апатію варто уважніше придивитись до ії взаємин з дорослими членами сім'ї чи знайомими.

Агресія в родині з алкоголізмом часто призводить до насильсва. Без сумніву, що в цій справі необхідно навчитися захищати себе і дітей.

У деяких сім'ях приховуються факти насильства, як і зловживання алкоголем, що є досить нерозумним та недальновидним. В усіх важливих справах нам необхідні союзники, бо з дійсно важкою ситуацією самотужки впоратися неможливо. Отже, якщо ніхто не знає про фізичну агресію нехай хтось знає. Як і з надмірним питтям. Існують суспільні та юридичні засоби захисту, але ними треба користатися рішуче. Відмовитися від безглуздого й фальшивого сорому перед експертизою, прокуратурою, поліцією чи судами. Мовчання й непевність жертви посилює самовпевненість агресора, сприяє насильству. Часто треба перебороти свій страх.

Це нелегко, але можна знайти підтримку в інших людях, вийти з ілюзій, попросити допомоги. Всюди знайдуться люди, що подадуть руку, хоча відчай та безнадія і зневірюють у можливості цього.

Що можна зробити !

Почни здобувати інформацію про алкогольну хворобу та вплив співузалежнення на членів родини особи, що п'є.

Вийди до людей. Спробуй перебороти себе в цьому й повірити, що цей крок необхідний для оздоровлення цілої родини. Вам треба відновити зв'язки, і кожен повинен почати зі самого себе. Тому знайди групу "АлАнон", де знайдеш підтримку. "Ал-Анон" зустрічаються раз на тиждень. Можеш туди прийти й послухати, нічого не кажучи про себе. Інформацію про такі групи можна знайти в нотаріальних консультаціях чи за телефоном довір'я.

Коли зможеш, почни говорити про узалежнення у твоїй родині з дітьми. Цю тему треба освоювати крок за кроком. Не забувай, що діти вже засвоїли погляд, що про це говорити не можна.

Почни окреслювати кордони своєї території й говорити "ні". Якщо треба - почни рішуче і послідовно захищати себе й дітей. Переглянь, наприклад, свої погляди щодо того, чи сексуальне співжиття є подружнім обов'язком незалежно від емоційних коштів і бажання, чи ні. Можливо, ти визнаєш себе людиною вільною, що не дозводяє порушувати своїх принципів та меж.

Розвивай у себе позитивну самосвідомість, подбай про свої права, їх висловлювання й захист. Ти маєш не меншу вагу й цінність, ніж інші люди. Ти заслуговуєш на увагу й кохання.

Дай алкоголікові повністю відчути наслідки зловживання спиртним. Не лікуй його похмілля, не вигороджуй його, не влаштовуй лікарняних для нього, не роби вигляду, що все гаразд.

Спробуй скористатися методом кризової інтервенції щодо твого алкоголікз-пияка.

За допомогою та при підтримці інших людей спробуй зрозуміти, що для тебе можуть означати більш конструктивні батьківські (материнські) обов'язки.

Працюй над утриманням від порушень чужої території. Не намагайся думати за, влаштовувати за, жити за інших, бо прожити можна тільки власне життя.

Зверни увагу, чи єдність і незалежність у вашій сім'ї перебувають у належній рівновазі? Може хтось потребує більшої самостійності, а інший - більшої уваги та єдності ?

Навчися створювати умови для широкого й відвертого спілкування на тему важливих справ вашої родини. Можливо, спочатку тобі самому (самій) треба навчитися цього поза родиною.

Приглядайся до власних почуттів, прагнення, цінностей, бачення світу та інших людей. Пізнавай себе і перевіряй правильність своїх поглядів. Дбай про покращення якості власного життя та звязків з іншими людьми.

Змінюй те, що можливо змінити на краще у своєму житті, не треба надміру жаліти себе й упиватися своєю жертовністю. Може, твої жертви нікому не приносять користі. Одночасно пам'ятай, що не на все можеш мати вплив.

Можливо, ці завдання нелегкі. Якщо так - звернися за допомогою до фахівця. Знайди когось, хто спеціалізується на проблемах узалежнень, особливо, родин з алкоголізмом.

Рішенням питання пянства можуть стати наступні конктретні кроки:

1. Розвиток спорту

Головна біда села - пянство. Згідно зі статистичними даними, витрати на покупку алкогольних напоїв зросли в 2007 році в порівнянні з 2000-м майже у два рази. Число хворих алкогольними психозами тільки за останній рік на селі збільшилася в два рази. Пянство - один з головних причин виробничих і побутових травм, інвалідності та передчасної смертності громадян і, звичайно ж, сімейних трагедій.

Федеральним і регіональним органам влади необхідно приділяти особливу увагу будівництву спортивних об'єктів у сільській місцевості. Сільські жителі повинні мати таку ж можливість займатися спортом, як і городяни.

Громадським організаціям необхідно взаємодіяти з органами місцевої виконавчої влади, які займаються питаннями спорту та дозвілля населення. Дуже важливо ініціювати розвиток сімейного спорту. Це буде сприяти зміцненню не тільки здоров'я громадян, а й сільської сім'ї…

2. Сільський туризм

Боротися з алкоголізмом у сільській місцевості шляхом розвитку агротуризму. “Ті, хто був занурений у пянство, в очікуванні п'ятниці - чергових гостей, які прибудуть в якості туристів вихідного дня, - вже й сорочку виперуть, і в будинку приберуть, і не будуть пиячити. Це не тільки економічне завдання, а й соціальне”

3. Духовно-моральні цінності

У цілому, він рахується, що “якщо в сільській місцевості приділяти більше уваги здоровому способу життя, вирішувати соціальні проблеми, відроджувати духовно-моральні цінності, то проблема пянства зникне”, такі радикальні заходи, як введення “сухого закону”, є малорезультативними. “До очікуваного ефекту вони не приведуть, цю проблему треба вирішувати комплексно, у тому числі за рахунок збільшення обсягів виданих кредитів”.

4. Суворий контроль і дисципліна на роботі

Прийшов вчасно і тверезий, отримуєш призові бали і шоколад як премія. Запізнився і не пройшов тест, сплачує штраф.

5. Зацікавленість влади

Крім того, необхідно, щоб голови сільських муніципальних утворень щорічно звітували про стан здоров'я населення та демографічних показниках. Це має бути законодавчо закріплено в статутах сільських поселень. При такій постановці справи сільські керівники почнуть думати, як припинити пияцтво. Почнуть робити все можливе для того, щоб скоротити відтік молоді з села. Будуть самостійно шукати шляхи духовного і фізичного оздоровлення громадян і прагнути до збільшення числа молодих сімей.

1.3 Бездомність

Запитайте садівника - що робити із зламаним деревцем?

Запитайте художника - що робити з вицвілим полотном?

Запитайте бібліотекаря, що робити з порваною книжкою? - запитайте...

І у відповідь ви почуєте: обережно і акуратно, з душею та ніжністю відновити суть предмету, його неповторність та привабливість. А як бути, якщо зламаною, вицвілою та порваною виявляється людина?.. Як бути, коли слова «дім», «сім'я», «затишок» для тебе порожній звук, а замість почуття тепла, добра та підтримки, лише страх, агресія та самотність?

Безпритульність - актуальна проблема майже всіх великих міст. Проблема бездомних в Україні була масштабною, отже, актуальною, завжди. Змінювався лише рівень уваги держави до людей, що втратили свій дім, роботу, друзів і близьких. Як правило, обговоренням теми допомога держави і закінчувалася. За роки незалежности нашої держави ставлення суспільства до проблеми бездомности пройшло серйозну трансформацію: від подиву, осуду, нерозуміння до нагальної потреби допомагати громадянам, які переживають найгострішу кризу - соціяльну ізоляцію.

На сьогодні немає точних даних щодо кількости бездомних громадян в Україні, спеціяльні дослідження цієї проблеми не проводились. Однак потрібно зазначити, що в країнах, де підрахунок кількости бездомних громадян був проведений, говорити про точні цифри також неможливо. Соціяльно-демографічна структура бездомних досить строката. За оцінками експертів в Україні нараховується близько 30 тис. бездомних, із них у столиці - 3,5 тис, але є підстава вважати, що ця цифра дуже занижена, якщо тільки за деякими даними в Одесі їх приблизно 20 тис, у Луганську 15 тис. Більшість - працездатного та репродуктивного віку, третина бездомних - жінки. Щодо первинного визначення безпритульності, то це відсутність у людини прав на житлове приміщення, яке вона могла б використовувати як постійне житло і в якому могла б зареєструватися за місцем проживання. Існує також думка, що бездомною слід вважати будь-яку особу, яка спить просто неба або звернулась до притулку для бездомних.

Актуальною і тривожною тенденцією сьогодні є активне зростання чисельности бездомних громадян та безпритульних дітей. Це деформує соціяльне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціяльну напругу в суспільстві.

Більшість громадян, схильних до волоцюзтва, ведуть протиправний, здебільшого антисоціяльний спосіб життя. Серед них і ті, які були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання, зловживають наркотичними засобами, хронічні алкоголіки.

Відсутність юридичного статусу «бездомний», не закріпленого на законодавчому рівні, знижує ефективність роботи муніципальних і недержавних установ соціяльного захисту, що працюють з такою категорією населення.

Функціонують шість будинків для нічлігу у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Рівненській та Херсонській областях.

Варто зазначити, що й місцеві органи виконавчої влади не залишаються осторонь вирішення проблем громадян без визначеного місця проживання, останнім часом предметно займаються створенням центрів соціяльної адаптації. Так, у м. Києві з 1992 року діє Центр соціяльної адаптації для чоловіків і жінок без визначеного місця проживання. Значний внесок у процес ресоціялізації таких осіб роблять громадські та релігійні організації. Зокрема, центри активно працюють при релігійних громадах на Волині. На Запоріжжі діє Громадський благодійний фонд, Християнський центр реабілітації «Амаран-Афа», де особи, звільнені з в'язниць, колишні хворі на наркоманію та ин. проживають, працюють і проходять соціяльну реабілітацію та поступово інтегруються в суспільство.

Проблема бездомності існувала й існує в усіх, навіть високорозвинутих суспільствах з високим рівнем соціальної захищеності громадян. Вона має комплексний характер та набуває нових вимірів відповідно до зміни життєвих стандартів. Залежно від стану економіки та спрямування соціальної політики, зокрема житлової, кількість бездомних людей може зростати чи зменшуватися.

Доволі очевидно, що проблема бездомності існувала й з радянських часів, але вона мала прихований характер. Суспільна мораль засуджувала безробіття і «дармоїдство». Наявність прописки тісно пов'язувалася з наявністю у людини «житлової площі». Теоретично за такими умовами не могло бути бездомності, а якщо хтось опинявся на вулиці, то це пояснювали особливими характеристиками людини. Ті люди, що опинялись на вулиці, визначались як «особи без певного місця проживання» (відповідно до абревіатури з російської - бомжі) і здебільшого їх ідентифікували як «бродяг». У свою чергу, «бродяжництво» каралося законом, і ті, хто мав подібний спосіб життя, опинялися в режимних установах. Правоохоронні органи брали участь у відновленні їхніх документів, шукали місця у гуртожитку, сприяли їх працевлаштуванню.

Й досі в Україні немає офіційного визначення бездомності. Наразі зростання та поширення бідності є однією з найважливіших причин, що породжує бездомність. В Україні криза економіки та проблеми перехідного періоду призвели до стрімкого збільшення кількості бездомних. Люди, що сплять на вулиці, в під'їздах будинків, на горищах та в підвалах, стали звичним явищем сучасного життя як великих, так і малих міст.

Бездомність як соціальна проблема визначається відсутністю у людини «дому», але вона не зводиться лише до наявності помешкання для житла, притулку чи даху над головою. За умови, що соціальні послуги для бездомних спрямовані лише на надання притулку чи місця для ночівлі, вирішення проблеми бездомності неможливе. Бо, маючи дах над головою, дому людина все ж таки не має. Наявність дому дає змогу реалізувати соціальні права, передовсім права на власність.

Також доцільно звернути увагу й на ту обставину, що трапляються випадки, коли людина вважає своїм домом саме вулицю. Частка таких людей дуже незначна і становить 1% від загальної чисельності бездомних. Частина з них - це ті, хто в дитячому віці змушені були жити на вулиці й засвоїли відповідних спосіб життя.

Існують різні показники бездомності - від спання на вулиці до життя в тісноті. У практиці соціальної роботи використають таки визначення:

бездомні - ті, що не мають незалежного постійного місця проживання або не можуть використовувати його тривалий час, живуть у закладах для бездомних;

безпритульні - ті, що не мають окремого постійного місця проживання, вони ночують на вулиці, в парках і т.д.;

маргінально поселені - ті, що мешкають у непристосованих для житла приміщеннях, незаконно зайнятому житлі, фургонах, або живуть у родичів чи друзів.

Західні дослідники також звертають увагу на проблему «прихованої бездомності». В нашому суспільстві вона може бути пов'язана з проживанням у перенаселеному житлі, гуртожитках, з відсутністю житла у випускників шкіл-інтернатів, проживанням в будинках релігійних громад тощо, і також, як і в попередньому випадку, характеризується високим ризиком втрати житла.

У європейських країнах та у США проблема бездомності набула актуальності у 1980-х роках, проте вже наприкінці 1990-х завдяки спільним зусиллям державних та недержавних організацій вдалося чимало зробити для її вирішення. Особливо значних успіхів вдалося досягти Нідерландам. У цій країні 120 різноманітних організацій надають понад 250 видів послуг бездомним. У сучасної Україні до цього часу немає достовірних статистичних даних про кількість бездомних, але навіть розрізнені дані дозволяють зробити висновок про значну кількість таких людей. У Києві, за оцінками міської ради, вона стягає 12 тисяч осіб. Проблема бездомності є також гострою в Одесі. Херсоні, Миколаєві, Сімферополі, Харкові та інших великих містах України. За даними Головного управління внутрішніх справ Києва, кількість осіб без певного місця проживання щорічно перевищує 5 тисяч. При цьому на 5 затриманих чоловіків припадала 1 жінка. У більшості затриманих діагностували різноманітні інфекційні захворювання, найпоширенішими з них були туберкульоз, педикульоз, хворобі що передаються статевим шляхом. Більшість клієнтів приймальника-розподільника страждають на алкоголізм, деякі вживають наркотики, страждають психічними розладами, частина жінок займається проституцією. Серед бездомних трапляються також жінки та чоловіки похилого віку, яких позбавили житла рідні діти чи онуки. Чимало клієнток приймальника-розподільника мають дітей, котрі, як правило, перебувають у інтернат них установах. Слід визначати і той факт, що незначна кількість осіб за відсутністю інших організацій, які б надавали послуги досить часто. особливо взимку, змушені звертатися до приймальника-розподільника з тим, щоб знайти там тимчасовий притулок, одяг, перебути холодний період, помитися та отримати медичну допомогу.

Статус бездомного супроводжується високим ризиком скоєння правопорушень, вірогідність якого зростає в умовах відсутності систем соціальної підтримки та послуг, організацій та фахівців, які працювали б з цією групою клієнтів. Соціальна робота з цією групою орієнтована на подолання особистої та соціальної функціональної вразливості людей, пов'язаної з втратою чи високим ризиком втрати житла.

Діяльність соціальних служб у визначеному напрямку.

Інноваційний підхід до розвитку та організації послуг для цієї групи клієнтів застосовано у рамках спільного проекту «Реінтеграція бездомних жінок у м. Києві: інтегральний підхід на місцевому рівні», в якому взяли участь Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації та асоціація муніципалітетів Нідерландів. До участі в ньому було також залучено головне управління Міністерства внутрішніх справ у Києві, Головне управління охорони здоров`я, Школу соціальної роботи Києво-Могилянської академії, Центр волонтерів «Добра воля», міський Центр зайнятості, Центри соціальних служб для молоді, Центр роботи з жінками та ін. Досвід роботи в рамках цього проекту є основою моделі розвитку послуг, що надаватимуться цій групі клієнтів в інших містах України органами місцевої влади в партнерстві з державними та недержавними організаціями. Цей проект є першим в Україні, в рамках якого послуги надаються саме бездомним жінкам, і орієнтований на вивчення та врахування їхніх специфічних потреб.

В києві відкрито Центр соціальної адаптації жінок, які не мають визначеного місця проживання. Він розрахований на надання послуг одночасно 80 клієнткам. До його структури входять адміністративно-управлінська та адміністративно-господарська частини, відділення відновлювального лікування та профілактики, відділ реінтеграції. Всього в Центрі працює близько 40 осіб. Центр діє як стаціонарний заклад, де жінки можуть проживати від 3 до 9 місяців, забезпечуються триразовим харчуванням, одягом тощо.

Особливістю діяльності Центру є те, що послуги пропонуються лише тим жінкам, які можуть взяти участь у програмах, пов`язаних з набуттям чи відновленням трудових навичок, оволодіти новою професією чи знайти роботу, що розглядається як найважливіший фактор реінтеграції. Основну діяльність, спрямовану на реінтеграцію жінок, проводить 5 соціальних працівників відділу реінтеграції. Вони спільно з працівниками відділення відновлювального лікування та профілактики і нідерландськими колегами розробили низку процедур, на яких ґрунтується робота з клієнтками Центру. В їх основу покладено модель «Вісім кроків реінтеграції в суспільство», створену Інститутом соціального піклування та добробуту Нідерландів:

Клієнтка може прийти до Центру самостійно або ж за направленням організацій, що співпрацюють з Центром (Центру соціальних служб для дітей, сімей та молоді; приймальника-розподільника; організацій, що працюють з жінками тощо).

Наступний етап передбачає проведення черговою соціальною працівницею первинного інтерв'ю з клієнткою. За результатами якого дані про клієнтку заносяться до «Бланку первинного опитування», реєструються в «Журналі первинних звернень». Ця інформація є цінною і дозволяє скласти уявлення про бездомних жінок, які зверталися до Центру, та їхні проблеми.

Якщо приймається рішення про відповідність клієнтки критеріям прийому до Центру, то соціальна працівниця надає детальну інформацію про умови прийому та проживання, програми Центру, показує жінці заклад, кімнату, де вона зможе проживати, пояснює можливості для проведення дозвілля. Підстави для прийому до Центру та підстави, за яких клієнтці можуть відмовити в прийомі до Центру, викладено в документі «Порядок прийому та виписки підопічних Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання». Вони пов`язані з наявністю у потенційної клієнтки таких захворював, як туберкульоз, хвороб шкіри та волосся, гострих інфекційних та венеричних захворювань, алкогольної та наркотичної залежності. Якщо клієнтка не може бути прийнятою до Центру, то соціальна працівниця надає інформацію про існуючи послуги інших організацій та переадресовує клієнтку до них.

На етапі прийому соціальна працівниця надає інформацію про клієнтку директору Центру. На цьому етапі приймається остаточне рішення про прийом клієнтки до закладу. Далі клієнтка отримує направлення до поліклініки, де проходить обстеження, яке займає приблизно 3 дні, та отримує довідку про стан здоров`я. якщо стан здоров`я задовільний, інфекційних хвороб не виявлено, з нею укладають Угоду про тимчасове перебування в Центрі соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного проживання, де визначено зобов`язання та права обох сторін. Попередньо клієнтка знайомиться з Правилами прийому та виписки підопічних та Правилами внутрішнього розпорядку і зобов`язується їх виконувати. Після цього вона потрапляє до відділення відновлювального лікування та профілактики, де перебуває в «карантині» впродовж двох тижнів. Після завершення даного періоду і якщо не виявлено хвороб, що унеможливлюють прийом до закладу, клієнтка поселяється в кімнаті, де вона мешкатиме. В разі наявності захворювання - направляється до лікарні для продовження курсу лікування, а після його завершення може бути прийнята до Центру.

Що стосується клієнток, які не мають паспорта, то вони - за направленням Центру - мають звернуться до приймальника-розподільника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Києві, повідомити дані про себе, залишити відбитки пальців і часом отримати довідку, яка потрібна для подання заяви про поновлення паспорту.

На етапі оцінки клієнтка знайомиться з соціальною працівницею, котра вестиме її випадок, і за її допомоги визначає та структурує свої проблеми.

На етапі складання плану роботи чи визначення плану супроводу соціальна працівниця також спільно з клієнткою розробляють план, покликаний поступово розв`язати проблеми клієнтки. У його складанні до уваги беруться таки складові життєдіяльності клієнтки, як: статус (відновлення документів, оформлення пенсії, встановлення інвалідності тощо); фінансове становище (оформлення аліментів, допомога по безробіттю); набуття про соціальної поведінки; місце проживання; працевлаштування; фізичний та психічний стан; практичні навички самостійного життя; зайнятість/організація дозвілля.

Наступний етап роботи - здійснення супроводу - пов`язаний з безпосередніми діями. Соціальна працівниця організовує потрібні для клієнтки зустрічі та консультації з необхідними їй спеціалістами як у державних, так і в недержавних організаціях. Клієнтка відвідує їх та інформує соціальну працівницю про результати. Передбачено щотижневі консультації для клієнтки: на початку перебування і закладі вони можуть відбуватися частіше та тривати довше. Діяльність соціальної працівниці на цьому етапі значною мірою пов`язана з необхідністю представляти інтереси клієнтки в різноманітних організаціях та державних установах. Це буває досить складно, бо працівники інших організацій не мають інформації ані про послуги для бездомних, ані про роботу соціальних працівників та їхні повноваження. Тому відвідання самим соціальним працівником різних організацій та закладів, безпосереднє знайомство з їхніми працівниками на перших етапах створення притулків чи центрів для бездомних є надзвичайно важливим. Згодом можлива практика укладання договорів про співпрацю з частиною з цих організацій.

На етапі оцінки результатів соціальна працівниця аналізує разом з клієнткою досягнення чи відсутність певних дій, з`ясовує чому якісь дії виявилися неефективними. На підставі цього аналізу вносяться зміни до плану роботи. Також важливою є участь в оцінці результатів інших спеціалістів, наприклад психолога, юриста, спеціалістів з професійного навчання, волонтера, якщо вони працюють з жінкою.

Етап «вихід» настає, коли термін дії контракту завершився або коли жінка залишає заклад за власним бажанням. На цьому етапі відбувається завершення стосунків соціальної працівниці та клієнтки.

Соціальні працівники Центру допомагають клієнткам налагодити стосунки з родичами. Клієнтки мають можливість отримати юридичні консультації та підтримку, працюють з психологом, беруть участь у груповій роботі, тренінгах набуття соціальних навичок, таких як правильне харчування та приготування їжі, оволодіння навичками спілкування, пошук та влаштування на роботу; з ними працює інструктор з пошиття одягу, організатор дозвілля тощо. Планується відкрити майстерні для професійного навчання та творчі майстерні. Важливе, що клієнти самі беруть участь в організації свого життя. Вони займаються облаштуванням території, підтримують порядок у своїх кімнатах, чергують в їдальні, організовують відзначення днів народження та свят. Якщо в клієнтки є діти, вона має можливість забирати їх до себе на вихідні та свята.

Чимало клієнток, які мешкають у Центрі, працюють. У більшості випадків це некваліфікована, тимчасова робота прибиральниць чи робітників з озеленення міста, але в такий спосіб можна заробити гроші для відновлення документів чи оформлення санітарної книжки, потрібної для влаштування на роботу.

Інший приклад надання соціальних послуг бездомним пов`язаний з роботою одеського благодійного фонду «Дорога додому». Це один із найдавнішніх і найвідоміших проектів в Україні, спрямований на підтримку бездомних людей. У структурі фонду, підтримуваного міжнародними донорськими організаціями, створено кілька підрозділів, що мають на меті підтримку бездомних людей, зокрема: реєстраційний центр; реабілітаційне, реєстраційно-консультативне відділення; відділення надання продуктово-речової допомоги; центр реабілітації та соціальної адаптації. Саме наявність реєстраційного центру відрізняє роботу «Дороги додому» від усіх інших організацій, що діють в Україні. Він розташований у центрі Одеси, неподалік Привозу, де мешкають і знаходять собі засоби для існування чимало бездомних. Основна ідея центру полягала в тому, щоб особам, які не мають визначеного місця проживання й перебувають на обліку в центрі, видавати паспорти без штампу реєстрації, а також реєструвати їх за юридичною адресою цього закладу. Лише після відновлення документів, як сподіваються працівники реєстраційного центру, майже чверть із загальної кількості тих, хто був його клієнтами, зможуть самостійно розв`язати свої проблеми і позбутися статусу бездомних. Отже, для багатьох бездомних людей особливо тих, хто має тривалий «стаж» життя на вулиці, лише допомоги у відновленні документів буває недостатньо. Типовими проблемами таких людей є необхідність у санітарно-гігієнічних послугах, одязі, пошуках роботи та підходящого житла, лікуванні. Життя на вулиці протягом тривалого часу призводить до втрати соціальних навичок, і багато хто з клієнтів потребує підтримки та навчання, пов`язаних з представництвом своїх інтересів, допомоги в налагодженні стосунків з родичами, набутті професійних навичок. Але це вже ті види послуг, які можуть надавати й інші організації. Тому одне з основних завдань реєстраційно-консультативного відділення - це облік людей, що звертаються до нього, та направлення їх до інших організацій, де вони можуть отримати потрібні їм послуги. Завдяки тривалому досвіду роботи, залученню кваліфікованих працівників, задіяних у системі соціального захисту, та волонтерів відділення має банк даних про послуги багатьох організацій, як державних, так і недержавних, що діють і Одесі, та підтримує з ними тісні контакти. Така модель є дуже вдалою для великих українських місць, бо дозволяє ефективно використовувати ресурси, збирати інформацію про бездомних та їхні потреби без залучення значних коштів.

1.4 Патологія родинного життя