Основи релігієзнавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

М.М. Каськов, В.М. Чекер

Релігієзнавство

Курс лекцій

Тести

Луганськ 2009

УДК 101.3:378 (075.8)

М.М. Каськов, В.М. Чекер. Релігієзнавство. Курс лекцій. Тести.

Рецензенти: проф. Титаренко С.А., доц. Кузнєцов П.О.

Робота адресована і віруючим і невіруючим. Вона дає можливість познайомитись з сутністю релігії, богословськими тлумаченнями її походження, теологічними доказами існування бога і безсмертя людської душі, основними релігійними конфесіями, історією вільнодумства і атеїзму, українським законодавством про свободу совісті і релігійні організації.

ЗМІСТ

Вступ

1. Предмет релігієзнавства. Основні елементи і функції релігії

1.1 Предмет і задачі релігієзнавства. Визначення релігії

1.2 Релігійні віровчення. Релігійна свідомість

1.3 Релігійний культ

1.4 Релігійні спільності і групи

1.5 Релігійні організації (церква)

2. Релігія як предмет філософського дослідження. Основи теології

2.1 Канонічні тлумачення походження релігії

2.2 Теологічні докази буття бога

2.3 Безсмертя душі. Рай і пекло

3. Ранні форми релігії. Давні вірування про українців

3.1 Історичні науки про виникнення релігії

3.2 Різні концепції походження релігії

3.3 Ранні форми релігії

3.4 Формування політеїзму. Давні вірування про українців

4. Християнство: витоки, основні напрямки і секти. Християнство в Україні

4.1 Виникнення християнства і його розкол

4.2 Православ'я

4.3 Католицизм

4.4 Протестантизм

4.5 Православні секти

4.6 Протестантські секти

4.7 Уніатська церква

5. Іслам і буддизм. Національні релігії

5.1 Іслам

5.2 Буддизм

5.3 Національні релігії

6. Сучасні нетрадиційні релігії

6.1 Особливості сучасних нетрадиційних релігій

6.2 Нетрадиційні культи християнської орієнтації (церква уніфікації, організація, діти бога)

6.3 Нетрадиційні культи східної орієнтації (дзен-буддизм, рух Харе Кришни)

6.4 Церква саєнтології

7. Релігія і суспільство. Релігія в житті українського народу

7.1 Неоднозначність впливу релігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців

7.2 Релігія і вільнодумство і атеїзм. Історичне підгруддя і реалії сьогодення

7.3 Свобода совісті як форма запобігання і вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті

7.4 Форми втілення свободи совісті в сучасних країнах

8. Релігія і церква в сучасній Україні

8.1 Конституція України про свободу совісті

8.2 Українське законодавство про основні засади свободи совісті

8.3 Українське законодавство про релігійні організації свободи

8.4 Законодавчі гарантії свободи віросповідань і культів

8.5 Державні органи і релігійні організації в Україні

Список рекомендованої літератури

Тести

ВСТУП

У сьогоднішні часи на Україні, як і у всіх країнах колишніх республік Радянського Союзу, спостерігається релігійний ренесанс. Мільйони людей повертаються до релігії, шукаючи в ній відповіді на пекучі проблеми свого життя. Відбудовуються храми, в релігії вбачають основу духовності, (внутрішньої моральної переконливості) засіб розбудови незалежної держави, виховання національної самосвідомості і таке інше. Вільнодумство і атеїзм видаються за тяжку спадщину комуністичного минулого, а то і просто за погану вихованість. В таких умовах дуже потрібне об'єктивне викладення історії виникнення і сутності релігії, її головних конфесій і хоча б короткої історії вільнодумства і атеїзму. Запропонований посібник і має на меті вирішити цю задачу. Він переслідує також мету дати студентові стислий довідник, який допоміг би йому орієнтуватися в океані релігійної і атеїстичної літератури, надав би йому можливість самоконтролю володіння навчальним матеріалом, а то і просто за короткий час перед заліками і екзаменами повторити навчальний матеріал.

Контрольні питання і завдання, а також тести, що наведені після кожної лекції, використовувалися для організації самостійної роботи студентів, на семінарах і для проведення модульного контролю. Студенту або просто читачу слід пам'ятати, що в кожному тесті з п'яти відповідей чотири правдоподібні і лише одна правильна.

1. ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ І ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

1.1 ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Релігія і в наші часи продовжує залишатися суттєвим елементом духовного життя суспільства. Мільйони наших сучасників сприймають її , як природне завершення особистого життєвого досвіду, з хвилюванням читають Біблію, Коран як книги, що написані спеціально для них. Доля релігії не лежить десь поряд з людською історією. Релігійні віровчення, культи і організації виникають для задоволення певних особистих і соціальних потреб. Без знання релігії і шляхів її еволюції неможливо зрозуміти не тільки минуле, але і сучасне життя народу, який її сповідує. Неможливо зрозуміти повний глибокого драматизму шлях людської культури до гуманізму і вільнодумства.

Релігія вивчається багатьма дисциплінами: і археологією, і історією, і етнографією, і соціологією, і філософією. Предметом релігієзнавства з'являються релігія як суспільне явище, природні причини її виникнення, типологія релігійних вчень, культів і організацій, вплив релігій на суспільне життя і їх еволюція в ході суспільного прогресу.

Кидаючи ретроспективний погляд на історію людства і знайомлячись з його сучасним життям, ми стикаємося з величезною різноманітністю релігій і релігійних вір. Кожна з них своєрідна і неповторна, по-своєму уявляє світ богів або духів і їх відношення до почуттєвого світу і людини. І тим не менш у всіх релігій є щось загальне. Воно дуже точне схоплено у значенні терміна «релігія». Цей термін походить від латинського religio і переводиться на українську мову як культ богів. Взагалі будь-яку релігію можна коротко визначити як віру в людей в існування різних надприродних сил, богів, духів, які, на думку віруючих, створили весь почуттєвий світ, керують усіма процесами, що відбуваються в ньому, і визначають долю кожної людини. Кожен віруючий переконаний в реальне існування надприродних сил, богів, духів, в можливість їх впливу на долю людини, а також можливість людини впливати на них, одержувати від них підтримку за допомогою культових дій - молитв, обрядів, богослужінь тощо. Об'єднують, спрямовують і контролюють відношення людей до цих трансцендентальних сил релігійні спільності і організації, які об'єднуються в церкву, або секту.

1.2 РЕЛІГІЙНІ ВІРОВЧЕННЯ. РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ

Релігійні віровчення, як правило, викладаються в усних міфах або у священних (канонічних) книгах. Це - Біблія у християн, Коран у мусульман, Трипітака у буддистів тощо. Релігійна свідомість віруючих різних конфесій і сект формується на основі їх канонічних віровчень, а тому має різний зміст. Християни уявляють бога, його взаємовідношення до почуттєвого світу і з ними самими інакше, ніж мусульмани або буддисти. І тим не менш, не дивлячись на всю різницю в змісті, релігійна свідомість віруючих кожної конфесії має щось спільне. Її головною ознакою з'являється віра в надприродне. Під вірою в надприродне розуміється віра в надприродні істоти (богів, духів, душ тощо), віра в надприродні властивості реальних предметів (фетишизм), а також віра в надприродні зв'язки між людиною і матеріальними об'єктами (магія, тотемізм тощо).

Релігійна свідомість вважає, що надприродні сили, тобто боги, духи священні предмети тощо, здібні творити чудеса, викликати незвичайні явища. Розповідями про чудеса заповнені сторінки священних книг. Такими, наприклад, у християнстві є розповіді про непорочне зачаття дівою Марією сина божого Ісуса Христа, про тілесне вознесіння Христа на небо і його воскресіння з мертвих на третій день після страти і захоронення, а також розповіді про чудесні зцілення сліпих, кульгавих, прокажених, які здійснювали Христос і інші святі.

Віра релігійної людини в те, що надприродні сили можуть так чи інакше впливати на його життя, породжують у нього різноманітні емоції і почуття до них. Ось чому у релігійної людини неминуче породжуються захоплення, любов або страх і ненависть до цих надприродних сил.

Наявність в релігійній свідомості інтелектуальних уявлень про надприродні сили, а також емоційних процесів, дає можливість виділити у релігійній свідомості два рівня: релігійну ідеологію і релігійну психологію.

Основу ідеології всякої конфесії складають їх канонічні віровчення. У всіх них проглядається прагнення дати популярну, легко зрозумілу всіма, загальну картину буття, місця бога і людини в ньому, життєві установки, моральні норми, цінності і весь сенс людського життя. Опріч канонічного змісту релігійна ідеологія включає в себе богослов'я, яке у багатьох випадках з'єднується з теологією (вченням про бога). У кожній більш-менш розвинутій релігії існує величезна література по богослов'ю від теологічних і філософських трактів до журнальних, газетних і популярних видань. Богослов'я викладається у духовних учбових закладах - семінаріях, медресе тощо.

Релігійну свідомість більшості віруючих треба, мабуть, віднести до релігійної психології. Релігійні уявлення в головах подавляючої більшості віруючих, як правило, неузгоджені, непослідовні, несистематизовані. Вони не існують у вигляді якоїсь оформленої системи догматів ї міфологічних уявлень, а частіше всього існують у вигляді окремих ідей, образів, картин, розповідей тощо. На рівні масової релігійної свідомості надприродне не стільки мислиться, скільки уявляється у конкретних образах і переживаннях.

Між релігійною ідеологією (раціональною стороною релігії) і релігійною психологією існує зв'язок. Домінуючу роль в масовій релігійній свідомості грає релігійна ідеологія. Своїми проповідями, наказами священнослужителі і церква прагнуть оформити смутні релігійні настрої і вірування, і підкорити їх єдиній канонічній доктрині.

1.3 РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ

Вважаючи надприродні сили розумними, будь-яка релігія виходить з того, що вони можуть зрозуміти людину, якщо вона звертається до них з своїми проханнями і турботами, гідним чином служити їм. Релігійне служіння богам і священним предметам, уявне спілкування з ними і зв'язані з ними обряди, свята тощо і складають релігійний культ. Молитви, заклинання, церковні богослужіння, свята тощо - невід'ємні елементи всякої релігії.

Релігійний культ виконує різноманітні функції.

З точки зору віруючого він є засіб його спілкування з надприродними силами. Людина вірить у те що, здійснюючи релігійні обряди і додержуючись різних релігійних наказів, вона може запобігти небажаних дій надприродних сил і заручитися їх підтримкою.

Віра в магічні властивості культу приводить до того, що молитва, сповідь та інші культові дії знімають гострий психологічний стан віруючого і це здається йому низпосланням допомоги зверху. Церква закріпляє у свідомості віруючих ці уявлення про магічні властивості культу і використовує культ як один з важливіших засобів впливу на віруючих. Пишний, театралізований культ нерідко грає вирішальну роль в привабленні віруючих до храмів, молитвенних домів, до міст паломництва тощо. Він здійснює великий емоціональний вплив на людей, прив'язуючи їх до церкви.

Результатом культових дій з'являється оживлення змісту релігійної свідомості. У повсякденному житті релігійні образи віруючих відтісняються на задній план реальними проблемами, релігійні почуття існують в інактуальній формі. При здійсненні культових дій, особливо коли це робиться у храмах, молитвенних домах тощо, коли читаються певні місця з священних писань, промовляються релігійні проповіді молитви, у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, міфи. За допомогою різних культових дій збуджуються відповідні релігійні емоції та почуття. Це приводить до того , що у свідомості віруючих центральне місце починають займати релігійні уявлення. Релігійні почуття починають переживатися реально, а культові дії становляться виключно значущими.

Культова діяльність служить також засобом стандартизації свідомості і поведінки віруючих. Вона накладає печатку конформізму і на нерелігійні аспекти життя віруючих. Відбувається своєрідне перекидання релігійних стандартів на позарелігійну сферу. Релігійні люди схильні будувати свої позакультові відносини за типом релігійних схем.

Певне значення має і та обставина, що в ході культової діяльності відбувається спілкування віруючих однин з одним. Якщо взяти до уваги те, що спілкування є однією з важливих соціальних потреб людини, то стає зрозумілим, чому для багатьох людей, які навіть не мають стійкої релігійної віри, участь у релігійних культах стає суттєво важливою. На базі культової діяльності і спілкування, що відбувається в її процесі, формуються релігійні групи і спільноти.

1.4 РЕЛІГІЙНІ СПІЛЬНОТИ І ГРУПИ

Релігія об'єднує людей в особливі релігійні спільноти і групи. В них люди угруповуються за віросповідним принципом і між ними виникають певні відношення. Головним об'єднуючим початком релігійної групи є усвідомлення її членами спільних цілей і задач. Головною ціллю релігійної групи і кожного віруючого вважається досягнення царства божого, вічного блаженства поза домовиною, а смислом земного життя - служіння богу. До задач релігійних груп відносяться також наставництво у питаннях віри, моральне виховання, місіонерська діяльність. Ці задачі розглядаються як особлива місія, покладена на групу самим богом, а члени релігійної групи оцінюються як народ божий, що покликаний богом до виконання цієї місії.

Важливими засобами приведення в рух релігійних цілей і задач стають будівлі, (як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійне мистецтво (ікони, музика), хрест (в християнстві), фетиші (священні предмети), церковні предмети вжитку, одяг духовенства і служителів церкви, особливі знаки під час спілкування віруючих тощо.

Для членів релігійних груп характерне особливе «Ми - почуття» і відмінність від нечленів групи і інших груп (світських людей і груп, інших релігійних груп), які оцінюються як «вони» Члени якоїсь релігійної групи за допомогою «Ми - почуття» протипоставляють себе іншим групам. В той же час вони відчувають прив'язаність один до одного, їх психологія і поведінка набувають риси подібності, стандартизуються і конформуються. Всім добре відомо, що секта баптистів живе своїм життям, її члени ведуть себе інакше, ніж члени якогось православного приходу, хоча і баптисти, і православні - християни.

Для членів релігійної групи властиве уявлення про особисту зверхність над інаковіруючими. Вони пишаються тим, що тільки в них є віра в істинного бога і вони спілкуються з ним. Християни, наприклад, вважають, що тільки вони мають істину віру на відмінність від мусульман. Мусульмани платять гяурам тим же. Православні, протиставляють себе протестантам. Вони пишаються тим, що тільки вони мають істинну церкву. З іншого боку, ідея обрання надихає баптистів і вони гадають, що народжені, обрані і освячені богом.

Протиставлення світу та іншим релігійним спільнотам сприяє посиленню контактів у середині групи. Віруючі гостріше переживають почуття єдності з єдиновірцями. Ділення людей за ознакою «Ми» - «Вони» є важливим соціально-психологічним фактором зміцнення зв'язків релігійних груп і спільнот.

Релігія якоїсь конфесії об'єднує релігійні групи у більш великі релігійні спільноти. Релігійні норми, установки, цінності охоплюють не тільки сферу культової поведінки. Вони врегульовують також соціальну поведінку людей, які входять в релігійну спільноту, їх відношення у сім'ї, побуті тощо. Моральні і соціальні доктрини, які пропонують релігійні конфесії, містять у собі докладну систему наказів і заборон, регламентують відношення людини до інших людей, сім'ї, суспільства.

Релігійні спільноти і групи завжди здійснювали значний вплив на державний устрій, політику цілих держав. Теократична форма правління була властива багатьом народам. В наші часи релігійне забарвлення - відмінна риса ісламських держав.

1.5 РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ (ЦЕРКВА)

Об'єднуючим центром релігійних спільностей і груп стають релігійні організації. Існують різноманітні типи релігійних організацій. Найважливішим з них є церква і секти.

Церква уявляє собою організацію духовенства і віруючих якоїсь окремої релігійної течії або напрямку. Основними рисами церкви з'являються чіткий розподіл віруючих на духовенство і мирян, ієрархічний устрій духовенства, його керуюча роль і привілейне положення поряд з підлеглим, а інколи безправним становищем пересічних віруючих, наявність спільного віровчення, культу, обрядності, канонічеської і богослужебної літератури, централізований устрій. Церкві властива претензія щодо універсальності та збігу з територіальними і етнічними спільнотами, вимога щодо членства на основі народження, анонімність прихожан, традиційність керівництва, тенденція до інституалізації, детальна розроблена нормативна система.

Якщо ми звернемося до православної церкви, то змушені констатувати, що єдиної православної церкви немає. Існують більше десяти автокефальних, тобто незалежних одна від одної, православних церкв: російська, вірменська, болгарська тощо. В процесі становлення знаходяться українська православна церква, білоруська. Але усім православним церквам притаманний аналогічний устрій.

Основою організації, наприклад, російської православної церкви є приход. Належність до приходу, як правило, визначається місцем проживання або традицією. Актом введення людини в лоно православної церкви вважається хрещення немовляти. Члени приходської общини анонімні, тобто вони можуть і не знати один одного. На чолі приходської общини стоїть священик. Декілька церковних общин об'єднуються у благочестиві округи, сукупність яких складає єпархію. Межі єпархії, як правило, співпадають з областями. Єпархії об'єднані в патріархії.

На чолі патріархії стоїть патріарх. Він обирається помісним собором, якому належить і вища влада з усіх питань віровчення, церковного правління і церковного суду. Патріарх здійснює міжцерковні зв'язки з іншими автокефальними церквами, контролює діяльність єпархіальних архіреїв, нагороджує титулами і вищими церковними ознаками, здійснює нагляд за всіма закладами центрального церковного правління. Йому належить право помилування і пом'якшення церковних покарань. Він скликає помісні собори і головує на них. При патріархії існують відділи з окремих питань: відділ керування справами, відділ зовнішніх церковних зв'язків, учбових закладів тощо.

Єпархії очолюються єпархіальними архіреями, які назначаються патріархами. Кожен з них особисто визначає систему єпархіального правління, яке і здійснює особисто або при підтримці єпархіальної ради, яка складається з декількох священників.

Округи очолюються благочинними. Останні спостерігають за діяльністю нижчого духовенства.

Приход очолюється церковною радою, яка обирається загальними зборами прихожан. Вона виконує функції, що пов'язані з управлінням культовим майном, дбає про утримання, ремонт церковних приміщень, спостерігає за належним розходуванням коштів приходу.

Священнослужителі розподілені на ряд ступенів. Нищу утворюють диякона, середню - пресвітеріат, вищу - єпископат. Ступені в свою чергу мають градації. Серед дияконів (їх в народі часто називають попами) православні виділяють просто дияконів, протодияконів, архідияконів тощо; серед єпископів - просто єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха.

Вважається що всі священнослужителі мають особливу божественну благодать. Вони допомагають у спілкуванні віруючих з богом, ангелами, святими, приймають покаяння, відпускають гріхи тощо. Вони керують богослужінням, пропагують релігійні ідеї, керують релігійним і моральним життям мирян.

Мирянам, тобто людям, що не мають духовного сану, ставиться в обов'язок дбайливо зберігати віру, оберігати її від оман, розповсюджувати її в «миру». Під час богослужіння миряни співають, читають, відповідають на заклики священників, моляться тощо. За здійснення обрядів і таїнств з мирян стягується платня. Її прейскурант, як правило, розроблений з провізорською точністю.

Секти, як правило, відокремлюються в рамках якоїсь релігії в наслідок незгоди з окремими положеннями догматичної традиції. Для секти властиві претензії на виключність установок і цінностей, переконання в обираність божу, замкнутість, особисті контакти, диференційованість позицій і ролей при проголошенні доступності тої чи іншої з них кожному члену секти, визнання нейтральності лідерства, суворості в питаннях додержання моральних принципів.

Організація секти може бути різною. Баптисти, наприклад, розрізняють три види церкви: вселенську, помісну і домашню. Вселенська церква, на їх думку, є невидимою і уявляє собою зібрання душ, яких простив бог у всі часи і всіх народів. У вселенській церкві править бог «во Христі Ісуса». Помісна церква - це община віруючих. Її членами можуть бути особи, які досягли повноліття і увірували. Баптисти заперечують розподіл віруючих на клір і мирян. На їх думку кожний віруючий священик. Принципом виділення керівного складу баптистської помісної церкви є вибірність. Община обирає пресвітера. Кожний послідуючий вище стоячий орган баптистської церкви обирається на зборах пресвітерів відповідного рівня. Діяльністю общин на території області або декілька областей керують старші пресвітери.

Баптисти не вважають служителів культу посередниками між людиною і богом. Пресвітер вважається керівником общини, який координує її діяльність, здійснює духовне керівництво в питаннях віри. Рядовим сектантам приписуються спеціальні правила, які покликані зміцнювати владу пресвітерів.

Домашня церква, вважають баптисти, побудована подібно помісної церкви, є її мікрокопією. Батько - голова сім'ї, вважається домашнім пресвітером, а мати повинна грати роль домашньої диякониці. У великих сім'ях існують домашні хори, навіть оркестри, проводяться домашні служби.

2. РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. ОСНОВИ ТЕОЛОГІЇ

2.1 КАНОНІЧНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Богослови майже усіх релігійних конфесій запевняють своїх віруючих, що їх релігія є віровчення, яке дано людям богом. Так, згідно з уявленням буддистів, буддизм був даний богами людям через Будду, людину, яка досягла вищої святості. Один з Будд, якого прозвали в його земному житті Шакьямуні (відшельник з роду шакьєв) після безліченних попередніх перероджень вирішив на радість богів спуститися на землю і проголосити людям шлях до порятунку. Для останнього свого народження він вибрав царську сім'ю із знатного роду Гаутама (звідсіля одне з його імен Гаутама). Будда пізнав причини людських страждань і шлях рятування від них і вирішив урочисто об'явити про своє відкриття людям. Бог смерті - демон зла Мару якомога прагнув перешкодити цьому. Але Будда переміг Мару, прийшов у Бенарес і там промовив першу свою проповідь, в якій коротко сформулював основні положення нової релігії. Один за одним слідують обертання в нову віру тих, хто слухав його проповіді. Вони приєднуються до мандруючих з ним групи ченців. 40 років, оточений своїми учнями, ходив Будда по містах і селах долини Гангу, скоюючи чудеса і проповідуючи своє вчення. Після смерті Будди ченці зібралися разом, вислухали повідомлення його найближчих учнів про основні положення вчення покійного. Спочатку ці положення передавалися усно. Потім в 1 ст. до н.е. був зроблений їх запис, який і склав канонічну книгу буддистів Типітаку (санкристське Трипітака).

Можна лише додати до цього, що різні школи і напрямки буддизму змінювали потім багато місць Типітакі. Остаточний текст був затверджений на з'їзді буддистських ченців у 1871 р. в Мандале (Бірма) і вирізаний на 729 мармурових плитах, кожна з яких була поставлена в окремому мініатюрному островерховому храмику. Так було створене своєрідне місто - бібліотека, сховище канону - Кутода, місце, яке шанують зараз всі буддисти світу.

Згідно християнському богослов'ю бог, створюючи світ у всій його різноманітності, створив і людину. Він наділив її розумом і свободою волі. Але людина відмовилася жити так, як їй запропонував Бог. Наслідком цього відбулося те, що люди стали вороже відноситься один до одного, знищувати один одного і світ, який їм був даний для збереження.

Незважаючи на це, бог любить людей. Він знову і знову радить їм жити таким чином, щоб на землі не було зла. Але люди виявилися нездібними жити так, як цього бажає бог. Тому бог в решті-решт сам прийшов на землю, щоб жити серед людей і врятувати їх від того положення, в якому вони опинилися. Людям було провіщено про те, що у невеликій країні Ізраїлі народиться месія, спаситель. І месія - Христос прийшов на землю, жив серед людей і проповідував людям радісну вість - Євангеліє. Євангеліє - це вість про те, як люди можуть повернутися до бога і повернути загублене щастя. Євангеліє було записане учнями Христоса Матфеєм і Іоаном і їх послідовниками Марком і Лукою з числа 70 апостолів у 1 ст. Так, на думку християнських богословів, виникло християнство.

Аналогічно ісламські богослови пояснюють походження ісламу. Вони зв'язують формування ісламу з діяльність пророка Мухамеда (570 - 632 рр.). Він ставиться на друге місце після мусульманського бога Аллаха. Відома формула наголошує: «Нема божества, крім Алаха, і Мухамед посланник його». Віровчення мусульман викладено у Корані, який служить основою не тільки релігійного, але і громадянського законодавства. Мусульмани вважають, що Коран був переданий Мухамеду Аллахом через ангела Джабраїла. По переказу Мухамед не записав своїх проповідей наказів і виразів. Деякі його повчання начебто були записані його учнями на пальмових листках, пергаменті, костях тощо. Потім вони були зібрані докупи, відредактовані і таким чином було складене священне письмо мусульман Коран.

Аналогічно, за вченням єврейської церкви - синагоги священне писання євреїв Ветхий заповіт (Танах) був даний людям богом Яхве через пророків Мойсея і інших.

2.2 ТЕОЛОГІЧНІ ДОКАЗИ БУТТЯ БОГА

Теологія (від грецького theos - бог, logos - наука) на відміну від канонічних доктрин у поясненні походження релігії головну увагу приділяє питанням логічного доказу буття бога, логічного обґрунтування догматів. Спираючись на ці докази, теологія прагне привести в систему і обґрунтувати релігійне віровчення.

Найбільш повно різні докази буття бога розроблені у християнській теології. Їх можна звести до п'яти: космологічному доказу, онтологічному, телеологічному, моральному і психологічному. Мабуть окремо стоїть доказ буття бога, що сконструював англійський єпископ Дж. Берклі.

Космологічний доказ буття бога має різні варіанти. Один з перших таких доказів висунув Арістотель. Усяке тіло, писав він у своїй «Фізиці», одержує рух від іншого тіла, яке знаходиться у русі. Але оскільки це друге тіло рухається, то воно одержало рух від третього тіла, яке знаходиться у русі, і так далі. Відслідковуючи утворений ланцюг тіл, що рухаються, ми повинні прийти до висновку: повинен існувати першодвигун. У протилежному випадку рух не міг би початися, і ми його не спостерігали б. Першодвигун повинен бути духовним. Якщо він був би матеріальним, то по властивості матеріальних речей він повинен був би отримувати рух від інших тіл, тобто повинен був би приводитися в рух зовні, а тому не міг би бути першодвигуном. Цей духовний першодвигун, який рухає усім, і є бог.

Арістотелевський доказ буття бога з'являється окремим випадком більш загального доказу, який зараз у духовних семінаріях викладається так: «Все у світі має свою причину. Ця причина в свою чергу має причину. Так утворюється ланцюг причин, остання ланка якого прикута до престолу божого. Оскільки усе у світі опричинено, то повинна бути і причина усіх причин, тобто бог».

Онтологічний доказ буття бога був сконструйований одним з батьків християнської церкви Августіном (354-430 рр.). Бог, казав він, мислиться як сукупність усіх доскональностей: він всеблагий, всемудрий, крізьсущій, всемогутній тощо. В число усіх цих доскональностей повинно входити і його існування. Інакше бога неможливо було мислити як сукупність усіх досконалостей. Ось чому бог має і таку рису, як існування, і він існує.

В телеологічному доказі буття бога стрерджується, що цілеспрямованність природи припускає існування бога, тому що цю цілеспрямованність неможливо пояснити природніми причинами. Бог і є та надприродня сутність, яка створила світ і впорядкувала його.

Суть морального доказу буття бога зводиться до наступного. Багато явищ почуттєвого світу і майже всі вчинки людей оцінюються нами як добрі або злі. Звідкіля беруться критерії цих оцінок? Їх підказує нам тільки бог. Якщо б його не було, то ми не мали б уявлень про добро чи зло, не мали б здібності розрізняти їх. Далі, кожній людині повинно бути властиве почуття моральної відповідальності, морального обов'язку. Це почуття, або як ми його називаємо совістю, підказує нам, як ми повинні поводитися самі і інші люди у кожному конкретному випадку. Звідкіля у людині з`являється совість? Природа дати її не може, тому що сама вона не може мати моральної оцінки. Тому совість - це голос бога, який лунає в душі кожного з нас.

Більшість віруючих не вдається у логічні тонкощі наведеного морального доказу буття бога і зводять його до наступного. У Ветхому заповіті сформульовані прекрасні моральні заповіді: не убий, не вкради, не бреши, шануй батьків тощо, а у Новому заповіті у нагорній проповіді Ісуса Христа - такі: нагодуй голодного, дай притулок бездомному, одягни голого, тощо. І тільки визнання всебачущого, нагороджуючого і караючого бога може примусити людей виконувати ці заповіді. Бог таким чином є гарантом духовності, або, іншими словами, внутрішньої моральної переконливості. Якщо б його не було, то і не було б моралі. Тому з існування моралі виходить й існування бога.

Моральний доказ буття бога визнають не тільки богослови чи віруючі. Його розділяв і такий мабуть один із найбільш войовничих атеїстів усіх часів і народів як Вольтер.

Психологічний доказ буття бога сходиться до Р.Декарта (1596-1650). Ідея бога, казав він, має загальне розповсюдження. Бог уявляється людьми як істота більш досконала, ніж вони самі. У свою чергу, люди усвідомлюють, що вони найдосконаліші істоти навколишнього світу. Тому ідея про більш досконалу, ніж людина, істоту може бути втілена в людину самим богом, а, значить, він існує.

Відомий англійський єпископ Дж. Берклі (1685-1753), досліджуючи роль почуттів в нашому пізнані навколишнього світу, зробив висновок, що кожна річ без решти розкладується на свої властивості. Так, сприймаючи форму, колір, вагу, смак, запах яблука, ми складаємо уявлення про реальне яблуко тощо. Але те, що ми називаємо властивостями яблука або будь-якої іншої речі, залежить від наших почуттів. Усім відомі просторові, вагові, температурні та інші ілюзії. Дальтонік не розрізняє кольорів, при багатьох хворобах ми втрачаємо почуття смаку тощо. Отож те, що ми називаємо річчю, є сукупність властивостей, кожна з яких залежить від наших почуттів. Існування речі, таким чином, пов'язане з її сприйманням. Але здоровий глузд, продовжує Берклі свій доказ, підказує нам, що речі не перестають існувати навіть тоді, коли ми їх не сприймаємо. Виходить, що речі і залежать від наших почуттів і не залежать від них. Вирішення цього заперечення можливе лише на основі визнання більш досконалої, ніж людина, істоти, в сприйманні якої і породжується весь світ почуттєвих речей. Такою істотою і є бог.

Безумовно, наведенні доказі буття бога небездоганні. Але віруючим до цього нема ніякого діла. Їм важливий сам факт можливості раціонального доказу буття бога. І це зміцнює їх віру.

2.3 БЕЗСМЕРТЯ ДУШІ. РАЙ І ПЕКЛО

В основі будь-якої релігії лежить не тільки віра в бога або богів, але і віра в існування безсмертної людської душі особливого нематеріального начала, яке не залежить від тіла, оживляє його, дає людині можливість пізнавати, оцінювати, і завдяки цьому визначає її поведінку, її і вчинки. У момент смерті людини душа покидає її тіло і продовжує жити у потойбічному світі (інколи, наприклад, в буддизмі, вірять у різні її перевтілення). Оскільки саме душа визначає вчинки людини, то саме вона несе весь тягар відповідальності. Душі праведників, тобто тих, хто дотримується всіх приписів релігії, попадають у рай (в буддизмі, індуїзмі їх перевтілення є наближенням до нірвани). Душі грішників, тобто тих, хто порушував приписи релігії, потрапляють в пекло, місце, де вони піддаються мукам і карам за гріхи (в буддизмі, індуїзму їх перевтілення є віддаленням від нірвани). Таким чином, турбота про майбутнє своєї душі складає сенс життя кожного віруючого, і саме це є могутнім стимулом належної його поведінки.

Логічний доказ існування і безсмертя душі, а також загробну відплату вперше сконструював Платон, і цей доказ зберігав свою актуальність до певного часу. В діалозі «Федон» він наводить наступні чотири аргументи на користь безсмертя душі:

1) Життя і смерть, констатує Платон, є протилежностями. Але носієм життя є душа. Якби душа була смертною, то життя щезло б. А оскільки життя вічне, то і безсмертна душа.

2) Ми, каже Платон, користуємося багатьма поняттями, які не придбаються в досвіді, джерелом якого є смертне тіло. Наприклад, ми споглядаємо рівність або різність предметів, але не саме поняття рівності або різності. Значить, ці поняття даються нам безсмертною душою.

3) Існує світ вічних ідей (ейдосів). На думку Платона, він існує тому, що існують незмінні поняття, наприклад, поняття «прекрасне», яке протистоїть мінливому світу речей. Але якщо душа існує як щось, то існує і ейдос душі. Цей ейдос як і сама душа тотожні як духовні сутності. Тому із вічності ейдоса душі витікає і вічність самої душі.

4)апелювання до фізичних причин як спосіб пояснення існуючого, вважає Платон, ні до чого не приводе. І пояснює це положення наступним чином: якщо до одиниці добавити одиницю, то одержуємо двійку. Але цю ж двійку можна одержати, якщо одиницю поділити на дві частини. Отже дійсною причиною існуючого є його ейдос. Привносячи щось до існуючого, ейдос залишається тим, чим він є. Ось чомус душа, яка дає життя тілу, не приймає його смерті і залишається безсмертною.

Оскільки з смертю тіла, робить висновок Платон, душа залишається, то людині треба турбуватися про її майбутнє. Щоб вона переселилася після смерті людини в чудовий неземний світ, треба прагнути стати як можна кращим і розумнішим. Інакше душа буде низвергнута в Тартарари на вічні муки.

3. РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ. ДАВНІ ВІРУВАННЯ ПРОУКРАЇНЦІВ

3.1 ІСТОРИЧНІ НАУКИ ПРО ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ

Згідно даних археології людина виникла на землі десь мільйон років тому назад. Розкопками не виявлені ніякі данні, які б дозволяли припустити наявність релігійних уявлень у прадавніх видів людини: синантропа і неандертальця. В печерах, де проводилися розкопки поселень синантропів, у великій кількості знайдені знаряддя праці і зброї: вироби з кварцу і кварциту, піщаника і роговика. Це грубо оброблені рублячи знаряддя з широким овальним лезом. Синантропи систематично користувалися вогнем.

Розкопки неандертальських поселень свідчать, що неандертальська епоха була значним кроком вперед у розвитку матеріальної і духовної культури. Тут вже з'являється мисливська зброя, загони-ловушки. Це поряд з освоєнням вогню у значній мірі звільнило людей від природних умов і давало їм змогу значно розширити заняту ними територію. У неандертальців відбувається перехід до осілості. Однак розкопки неандертальських захоронень не дають вагомих доказів того, що неандертальці були релігійними. Біля неандертальських скелетів не виявлено так званих супроводжуючих предметів: зброї, знаряддя праці, побутових предметів тощо, які дозволяли припустити наявність релігійних уявлень про потойбічний світ.

Правда, неандертальські захоронення мають одну особливість. Усі відомі скелети неандертальців виявлені у природних позах сплячих. З цього частина дослідників робить висновок, що ці захоронення начебто пов'язані з виконанням певних релігійних ритуалів. Вони вважають, що у неандертальців існував культ мертвих, культ тварин, а також культ сонячного світла. Але від окремих часткових релігійних вірувань до релігії - дистанція величезного розміру.

І тільки в епоху, яка відстає від нас приблизно 50-100 тисячоліть, з'являються беззаперечні ознаки релігійних вірувань. Це була епоха переходу до родового ладу і появи кроманьйонця, якого вже можна за всіма підставами віднести до гомо сапієнс (людини розумної). Про виникнення релігійних вірувань говорять, зокрема, поховання з слідами обрядів, які свідчили про виникнення віри у надприродний світ, а також пам'ятники первісного мистецтва - живопису і скульптури. Саме в них ми знаходимо відображення здійснюючих в ті далекі часи магічних ритуалів.

Таким чином, безрелігійна або дорелігійна епоха в історії людства - це дородове суспільство. На цій стадії людство перебувало близько мільйону років. Чому ж тоді з точки зору науки і філософії виникла релігія?

3.2 РІЗНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Питання про природні причини виникнення релігії відноситься до часів античності, коли зародилися наука і філософія. Але мабуть, воно повстало ще раніше. Вже перші кроки людей, які прагнуть осягнути світ, приводили до думки нічого не приймати на віру, вважати за істину лише те, що доведено розумними аргументами, які ґрунтуються на фактах. Так виникають зачатки наукових знань, прагнення знайти земні причини того, що відбувається. Прагнення представити на суд розуму (що сумнівається) і оточуючий світ і особистий внутрішній світ приводило людину до пошуків земних джерел релігії.

Мабуть одна з найбільш давніх спроб пояснити земне походження релігії міститься у крилатих словах античного поета Станція: «Страх створив богів». Вони указують на психологічні корені релігії. Сили природи уявлялися людині як якісь ворожі, таємничі, подавлюючі. Людина почала уособлювати їх, тобто переносити на природні предмети і явища свою особисту двоїсту природу (у людини окрім тіла існує і душевний світ, тобто світ почуттів, настроїв, прагнень, думок тощо, якими вона керується у своєму житті). Людина стала наділяти предмети і явища розумом, волею, характером, бажаннями тощо. Внаслідок такого уособлення сил природи виникають перші уявлення про те, що за цими силами ховаються духи, боги, які управляють ними. По мірі розвитку релігійних вірувань ці сили, що створенні уявленнями людей, приймають вигляд надприродних сил. Страх перед ворожими силами природи змінює свій зміст. Він перетворюється на страх перед цими надприродними силами. Фантазія людини стала приписувати надприродним силам людські риси. А оскільки людину можна ублажити, переконати, схилити на свій бік, заручитися її підтримкою, якщо гідним чином звернутися до неї, то разом з уявленнями про богів, духів і страхом перед ними з'явився і культ богів і духів, тобто служіння їм, уявлене спілкування з ними за допомогою молитв і інших обрядів. Так виникла віра у богів і їх культ, тобто релігія.

Давньогречеський філософ Ксенофан підмітив і таку, рису релігійних вірувань, що витікає з психології релігії як етнічний характер релігійних уявлень. Уособлення природи неминуче несе на собі риси родоплемінних етнічних спільностей. Підкреслюючи це, Ксенофан казав, що боги цілком схожі з тими народами, які їм поклоняються. Широку відомість набули його слова про те, що, якби бики, коні і леви могли створювати витвори мистецтва, то і боги опинилися б биками, кіньми і левами. Лукреций Кар. О природе вещей - М.: 1968, с.148

Датський філософ К'єркегор (1813-1855) поглибив вчення про психологічні коріння релігії. Він указав на те, що тільки людина усвідомлює свою смертність. І подолати цей страх смерті вона може лише тоді, коли звернеться до бога. Тільки ідея бога, надія на краще життя в кращому з світів дає людині можливість пережити страх перед своєю неминучою кінцевістю і зберегти свою особу від деградації.

Ідею психологічних коренів релігії прагматизм і фрейдизм переробляють в натуралістичну (біологічну) концепцію походження релігії. Так, прагматист І. Джеймс наголошує, що хоча раціональні докази буття бога неможливі все ж і релігійні догмати істинні в силу своєї корисності. Релігія дає людині втіху, робить «легким і радісним те, що при інших обставинах є для неї підсумком суворої необхідності» Джеймс І. Многообразие религиозного опыта. - М., 1910, с.45-46.. Вона, згідно Джеймсу, придає людині впевненість, що врешті-решт все буде добре, дає почуття миру і гармонії, утверджує життя., дозволяє насолоджуватися життям і не думати про горе і зло, якими повний світ: адже є бог і турбуватися про нещасних - це його справа.

Згідно З. Фрейду (1856-1939) витоки релігії лежать у безсвідомому «Воно», яке має біологічний характер. «Першим актом історії» Фрейд наголошує злочин, що набрав форму вбивства батька або групового лідера синами-суперниками. Але в силу амбівалентності потягів за цим послідувало розкаяння, яке посилилося розладом і хаосом, що послідували за цим злочином. Підсумком явилося подавлення інстинктів, їх сублімація і народження релігії. Вбитий батько воскресає у вигляді звіра-тотема, на який переносяться почуття до реального батька.

Від Эпікура і Лукреція Кара бере свій початок вчення про гносеологічні, тобто теоретико-пізнавальні, корні релігії. Релігія не просто породження страху або обману, вважали ці античні мислителі. Вона виникає внаслідок особливостей нашого пізнавального процесу. Від реальних предметів, говорив Лукрецій Кар, відділяються тонкі «привиди», образи, які сприймаються людиною. Якщо ці «привиди» зштовхуються у повітрі між собою і з'єднуються, то це приводе до виникнення уявлень про кентавра, русалки і таке інше Лукреций Кар. О природе верей. - М.: 1968, с.148..

Ідея гносеологічних коренів релігії потім була розвинута Л.Фейєрбахом і марксизмом. Можливість створення фантастичних образів закладена вже у простому уявленні. Людина може з'єднувати в уявленні образи того, що в дійсності з'єднаним бути не може, створюючи образи русалки, кентавра, ангела тощо. Ще більші можливості конструювання релігійних уявлень закладені в мисленні. У своїх працях «Основні положення філософії майбутнього», «Сутність християнства» Л.Фейєрбах незаперечливо довів, що логічним джерелом, як релігії, так і філософського ідеалізму з'являється відрив мислення від почуттєво конкретного буття. Релігія та ідеалізм відокремлюють, відривають загальні поняття від їх матеріальної основи і перетворюють їх в самостійні сутності.

Ідея соціальних корнів релігії, найвірогідшіше, була вперше висловлена Демокрітом. Він, мабуть, був перший, хто почав доводити точку зору, згідно з якою релігія виникла внаслідок свідомого обману народу. Вона є вигадка небагатьох людей, що діяли у своїх особистих інтересах. Народ став жертвою обману, бо він був занадто довірливим і темним. В епоху Відродження широке розповсюдження отримав анонімний трактат «Про трьох великих обманщиків». В цьому трактаті Моісей, Христос і Мухамед, об'являлися великими обманщиками. Розповсюдження ними релігії серед народу, говорилося в трактаті виявилося надзвичайно вигідним дармоїдам, які знаходилися у кормила правління і відповідало егоїзму попів.

Теорія обману підтримувалася вільнодумцями і просвітителями ХVІІ-ХVІІІ століттях.

Вчення про соціальні корні релігії марксизм доводить до вчення про її класові корні. Він виходить з того, що, не зважаючи на усі свої різниці, усяка релігія виникає первісно, як підсумок повсякденного досвіду. Марксизм стверджує, що життя людини будується за логікою підкорення не тільки природним, але і соціальним силам, якими згідно релігійній свідомості керує Бог. І підкорення цим силам тотожньо підкоренню богу. «Всяка душа та буде покірна вищим властям, - проголошує Біблія,- бо нема влади не від Бога, існуючі власті від Бога установлені. Тому той, хто не підкоряється владі, противиться Божому установленню». Библия Новый Завет. Послание к римлянам. Гл. 13, 1, 2. Таке освящення влади надзвичайно вигідне тим, інтереси яких захищає влада, бо допомагає поневолювати народ. Влада, особливо влада імущих, отримує в релігії могутній ідейний засіб для підтримки свого панування. Таким чином, саме пануючи у суспільстві верстви держави спеціально підтримують і розповсюджують релігію.

З критикою уявлень про релігію як продукт страху, фантазії, обману або знаряддя класового пригнічення виступили представники соціології релігії - Р. Дюркгейм (1858-1917) у Франції, М. Вебер (1864-1920) у Німеччині. Згідно їх концепції індивідуальна практика немає потреби ні в логічних категоріях, ні в релігії. Зміст усякої релігії надається лише через колективні уявлення і дії. Природа і цілі божества відмінні від цілей індивіду. Перша і універсальна форма релігії - тотемізм. Предок - тотем - лише символ єдності суспільства, що об'єднається. Клановий тотем, Зевс, Яхве вимагають від індивіда те ж саме, що і суспільство - відмову від своїх інтересів, жертви і підкорення. Прагнення до загально значимих уявлень, на думку представників соціології релігії, - ось головне джерело релігії.

3.3 РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

Релігія має свою попередню історію, бо виникає у первісні часи з самих темних первісних уявлень людей про свою власну і зовнішню природу, що оточує їх.

Однією з прадавніх, а може й найпершою формою релігійних вірувань є тотемізм. Тотемізм - це віра у надприродне родство між групами (родами) людей і видами матеріальних предметів, більшою частиною з рослинами і тваринами. Вони звуться тотемами і відповідно до їх імен, як правило, називають родову групу. Тотем не є звичайним божеством. Його шанують, йому поклоняються, вважаючи його родичем, старшим братом, батьком, покровителем. Тотемізм виник у мисливських спільностях. Кровородинні зв'язки, що панували в них, були безсвідомо перенесені на зовнішній світ. Предмети, рослини, тварини, що оточували людину, уявлялися пов'язаними з людиною такими же кровородинними зв'язками, як і у роді або племені.

З переходом до більш складних форм родоплеменного ладу, починаючи з матріархату, тотемізм поступово розпадається. Але його залишки і пережитки зберігаються надзвичайно довго. Вони існують у індійців, народів Океанії, Індонезії, у північних народів. Окремі залишки тотемізму зберігаються у сучасних релігіях. Наприклад у християнстві обряд причащання символізує поїдання тіла і крові Ісуса Христа.

Якщо тотемізм - це шанування якихось предметів, то фетишизм - це віра у надприродні властивості якихось матеріальних предметів. Об'єктом фетишизму служили незвичайної форми каміння, дерева, глиняні глечики, фігури ідолів тощо. Культ фетишизму зовні проявляється в тому, що фетиш одягають в якийсь одяг, прикрашають, підносять йому дари, приносять в його честь якісь жертви тощо. У давні часи фетиш був предметом шанування сам по собі, а не тому, що в ньому вбачали присутність якогось духу. У більш розвинутих народів часто зустрічається вже різниця між фетишем як матеріальним предметом, і духом, що мешкає в ньому. Фетишизм розповсюджений і в більш складних релігіях, наприклад, у християнстві шанують мощі, ікони, хрест тощо. В ісламі фетишизм проявляється в шануванні «черного каменя» в Кабу, шануванні мазаров (гробниць святих) тощо. В буддизмі фетишизм проявляється у культі священних ступ (буддистських пам'ятних споруд) тощо.

На основі тотемізму і фетишизму формується магія - дії, обряди і церемонії, зв'язані з вірою у здібність людини надприроднім шляхом впливати на предмети, рослини, тварини і інших людей, що оточують її, а також на духів і богів. Магія, тобто віра в те, що на навколишній світ можна вплинути магічними засобами, зіллями, процедурами, заклинаннями тощо, виникла на грунті безпорадності первісної людини перед природою. І зараз люди, не маючи змоги або надії досягти чогось своїми власними силами («насолити» ворогові, схилити когось на свій бік, уникнути хвороби тощо), частенько випробовують зробити це за допомогою магії. Магія є невід'ємною частиною усіх сучасних релігій. Вона знаходить свій вираз головним чином у культовій їх стороні (молитвах, таїнствах тощо).

Безпосереднім попередником сучасних релігій є аніматизм, сутність якого полягає в тому, що предмети і явища розглядаються як живі і подібні людині. Аніматизм - це «оживлення» дійсності. На базі аніматизму виростає така різновидність релігійної свідомості, як анімізм. В анімізмі предмети і явища втрачають видимість самостійного існування. Це віра в те, що, начебто, ними управляють особливі надприродні сили, тобто духи або душі. Всі аніматичні образи суть уособлення. Неживі предмети і явища уявляються як істоти, що мають душу. І до цього часу багато людей вірять у домових, злих духів тощо. Віра в ангелів, чортів тощо - це теж анімізм.

Коріння аніматичних уявлень уходять в усвідомлення людиною різниці і зв'язку свого тіла і суб'єктивного світу свідомості. Та обставина, що людина у багатьох випадках діє свідомо, підкоряючись своєму настрою, почуттям, наводила її на думку, що її внутрішній світ - це породження якоїсь нематеріальної сили, тобто душі. Явища сну, непритомності і навіть смерті стали легко пояснюватися здібністю душі тимчасово або назавжди покидати людське тіло. Переносячи подібні уявлення про душу на всі предмети і явища, людина отримала доступні для неї засоби пояснення, того що відбувається. Образи богів усіх релігій - це фактично аніматичні образи, тільки більш складні за своєю структурою. У цих образах переплелися уособлення природних сил і людських відносин.

Оскільки з уявленням про душу зв'язувалися дуже важливі для життєдіяльності людини функції, то вже у первісної людини душа становиться предметом особливої турботи. Життя душі починає пов'язуватися з загробним світом, в якому живуть душі усіх померлих предків. Поступово уявлення про життя людської душі пов'язують з життям богів. Формуються уявлення про небесну відповідальність душі перед богами або богом за її земне життя. Ці уявлення і були тим родючим ґрунтом, на якому виросли усі сучасні релігії.