Основи релігієзнавства

Церкву «Організації діти бога» створив американець Давид Бьорг наприкінці 60-х років. Віровчення цієї церкви він виклав у «Листах МО».

Вищим принципом буття життя і віри Бьорг наголосив універсальну любов.

Якщо ви любите бога, то і бог любить вас. Якщо ви любите інших, то ви проявляєте до них божественну любов і тим самим виражаєте свою любов до бога. Але Бьорг не зупиняється на цих тривіальних положеннях і проголошує секс-революцію у тлумаченні божественної любові: все, що приносить втіху, і є любов. Звідсіля і виростає стрижнева ідея його вчення - заклик до вільної, а просто кажучи, до групової любові, в тому числі до такої, яка, звичайно, зветься протиприродною. Коротко кажучи «блуд», по Бьоргу, і є ефективний і санкційований «зверху» засіб спасіння душі і належний шлях до Христа.

Але не тільки ця, відмічена печаткою геніальної простоти ідея забезпечила секс-революціонеру Бьоргу широку популярність. Його успіх був обумовлений тим, що він знайшов особливо ефективну техніку залучення людей у свою «сім'ю» Новака оточують екзальтовані люди, які обіймають і благословляють його, постійно проголошують «Брат, я люблю тебе». Приголомшену людину вводять у приміщення дe всі моляться. Коли закінчує проповідувати або читати вірші з Біблії один, його змінює інший. Нікому не дозволяється залишатися на одинці. Навіть у часи сну працюють магнітофони, з яких лунають біблейські фрази. Після двох-трьох днів такої психологічної обробки людина впадає у гіпнотичний стан і становиться зовсім беззахисною перед напором «нових друзів».

Діяльність Берга прийняла дуже широкий розмах. У 1974 р. була опублікована скандальна доповідь про цю діяльність. Сам Бьорг змушений був покинути Америку і поселитися недалеко від Флоренції. Звідтіля новий Мойсей продовжував керувати діяльністю своєї багаточисленної пастви.

6.3 НЕТРАДИЦІЙНІ КУЛЬТИ СХІДНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ (ДЗЕН-БУДДИЗМ, РУХ ХАРЕ КРИШНИ)

Серед нетрадиційних культів східної орієнтації мабуть найбільш поширеними у країнах Європи і Америки з'являються дзен-буддизм і крішнаїтство.

Дзен-буддизм є різновидністю махаянського буддизму. В його основі лежить віра в те, що шляхом споглядання і самоспоглядання можна досягти просвітлення, зрозуміти істину, сутність світу. Він привабливий для людей тим, що обіцяє їм досягнення повної внутрішньої незалежності від суспільства без уходу з миру, без прийняття на себе яких би то не було суворих обітів, які могли б в якій-небудь мірі порушити звичайний уклад життя тих, хто прийняв цю віру. Згідно вченню дзен-буддизму, людина може досягти внутрішньої незалежності від суспільства, повної безтурботності духу без великих зусиль у будь-якому суспільстві, у будь-яких умовах.Методи досягнення просвітлення (саторі), переходу до такої свідомості, що розкриває смисл буття і відповідні цьому переживання, засновані на аутотренінгу. Дзен-буддистський психотренінг включає і самонавіяння і оргаїстичну несамовитість, екстаз, сп'яніння, презирство до установлених норм поведінки, шокотерапію тощо. Всі вони направлені на досягнення звільнення свідомості від обтяжливості спрямовані буттям.

Засновником крішнаїтстсва був уродженець із Калькутти, в минулому бізнесмен А.С. Бхактиведанта Свами. У 1966 р. він перебрався в Нью-Йорк, де і почав свою місіонерську діяльність. Канонічне вчення кришнайтів викладено у творі Свами «Бхагавадгіті». В центрі його лежить поклоніння Кришні. Необхідність шанування Кришни, вважають кришнаїти, обумовлена наступними причинами. Ми живемо у вік богині Калі (в індуїстському пантеоні богині відплати) у «залізному віці», в епоху «роздорів, короткої пам'яті», «ранньої смерті», «підлості», «занепаду», «панування зла». Це пора занепаду духовності, лицедійства, забуття колишніх духовних цінностей і перш за все релігії. Але «залізний вік» минув. Насувається світова катастрофа, що подібна біблейському всесвітньому потопу, коли бог Кришна з'явиться на білому коні в образі вершника Калки (у вішнуїзмі десяте втілення божества, яке очікується наприкінці нашого періоду світу), щоб знищити тих, хто робить зло і принести спасіння. Обов'язок послідовників Кришни - шанувати його як «верховну особу господа», постійно духовно самовдосконалюватися, наближатися до божественного трансцендентального світу. Той, хто не залучений до «свідомості Кришни», живе у пітьмі, неуцтві, не маючи жодних уявлень про розвиток світу, про дійсний історичний час, який невблаганно наближає людство до катастрофи. Цей процес неможливо зупинити, а тому слугам Кришни залишається лише прагнути прилучати людей до «вищої істини», прагнути спасти кожного, навіть якщо він не розуміє смислу того, що відбувається.

Кришніати вбачають мету людського існування у повному відстороненні від реальної діяльності, в спрямованності всіх думок, почуттів і діянь людини на служіння Кришні. «Усвідомлення Кришни» досягається за допомогою аскетичного способу життя і безкінцевого, до входження в екстаз, повторення так званих мантр, які прославляють Кришну.

Звичайний вік крішніатів від 18 до 25 років. В основному це молоді люди, які закінчили школу. Правда, зустрічаються і колишні студенти. Майже половина кришніатів - це виходці з католицьких сімей. Це, як правило, люди, що в минулому так чи інакше були вибиті із звичної колії, в чомусь надломлені, втратили надiю. Вони, як правило, живуть у релігійній комуні (храмі, ашрамі), яка кваліфікується як «ворота у духовне небо». Кришнаїти прагнуть носити особливий одяг: жінки - сарі, чоловіки - дхоті. Голови у чоловіків, як правило поголені, за виключенням кіски на потилиці, за яку, як вважається, Кришна візьме слугу на небо. На чолі наноситься особливий знак, який нагадуює букву «У». Кришнаїти ніколи не розлучаються з чотками, які перебирають під час декламації або співів мантр. Шкіряне взуття виключається, бо пов'язане із вбивством тварини. Відношення між чоловіками і жінками регламентуються з невблаганністю уставу стройової служби. Розторгнення шлюбів не допускається. Культові дії носять масовий карнавальний характер і включають вуличні шествія, декламацію і співи мантр, ритмічні рухи тіла, пантомімічні сцени. В край насичені групові заходи не залишають людині ні хвилини для особистих земних роздумів, приводять до того, що вона постійно знаходиться в стані екстазу, трансу, катарсису. Це пагубно впливає на психічне і фізичне здоров'я. Але покинути ашрам не так просто. Людям постійно внушають, що Кришна їх накаже, і навіть штовхають їх на самогубство.

Розпорядок життя в амрамі дуже суворий. В три години сорок п'ять хвилин лунає удар колокола. Потім з половини п'ятого люди на протязі трьох годин проводять спільні культові заходи. Десь на половину десяту їм пропонується легкий сніданок і вони по заздалегідь составленій програмі розходяться на різні роботи: продаж літератури, пошив одягу і навіть жебратства. У 13 годин організується ланч. Потім продовження індивідуальної програми. З 19.30 рок знову спільні культові заходи, які продовжуються до 21.30. В решті-решт: останні фрази про Кришну, стакан гарячого молока і люди провалюються у сон на зустріч кришнаїтським маривам.

6.4 ЦЕРКВА САЄНТОЛОГІЇ

Церква саєнтології, як і товариство трансцедентальної медитаціїї та деякі інші, заснована на методах психофізіотерапевтичного впливу на людей. Заснував церкву саєнтології американський письменник-фантаст Л.Р.Хаббарт.

Саєнтологія, заявляє Хаббат, це релігійна філософія вищого готунку. Тільки вона забезпечує людині справжнє пізнання себе самої і істини. Для досягнення цієї мети використовується особливий прилад - «Е - вимірювач». Новак влаштовується напроти інструктора. На стіл ставиться «Е - вимірювач» - своєрідний шкільний варіант «детектора брехні». Він складається з гальванометра, що поєднаний через батарейку з двома жерстяними банками, які людина бере в руки, і здібний фіксувати електропровідність шкіри, яка змінюється в залежності від душевного стану людини. Інструктор починає ставити питання, пов'язані з минулим людини. Вона відповідає на них, і вони обоє уважно стежать за шкалою гальванометра. Вважається, що різке відхилення його стрілки свідчить про крайнє збудження людини, тому що відповідне питання сприяє «освідомленню» умов, в яких вона одержала психологічну травму. Мета всієї процедури полягає в тому, щоб поступово звільнити від цієї травми психіку. Для цього інструктор повторює відповідне питання доти, поки прилад не покаже, що реакція людини на нього стала нормальною. Тоді наступає черга інших питань. Психіка людини начебто очищається, людина «становиться сяючою духовною істотою, для якої у житті нема проблем».

Релігійним змістом ці психотерапевтичні сеанси наповнюються наступним чином. Психіка людини тлумачиться, як особлива душа. Вона є «тетана» - особливий дух, який після смерті переселяється в іншу людину і несе на собі тягар психологічних травм, одержаних у попередніх перевтіленнях «тетани». Єдиним засобом звільнити «тетану» від тягаря психологічних травм є психофізіологічні сеанси з «Е - вимірювачем».

Послідовники церкви саєнтології звуть себе «братами» і «сестрами». Функціонери церкви проводять служби, що нагадують релігійні, наприклад, церковні обряди, одруження і інші. Хаббарт шанується як великий «пророк», «спаситель», який радикально змінив хід всієї цивілізації. Успіх церкви пояснюється дуже витонченою технікою вербовки членів. Виявленням і залученням людей, занепокоєні своїм психологічним здоров'ям, займаються спеціально підготовлені місіонери. У повсякденному житті церква саєнтології - це воєнізована організація з жорстокою ієрархічною структурою, деспотичними порядками, які призвані утримувати паству у рамках казарменої дисципліни. Використовується ціла система нещадних репресивних заходів, які включають бойкот, погрози, шантаж тощо. Не випадково ця церква засуджена, як злочинна у Англії і інших країнах

7. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

7.1 НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ВПЛИВУ РЕЛІГІЇ НА РІЗНІ СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ УКРАЇНЦІВ

Релігія, яка пристосовувалася і пристосовується до всього, в тому числі і до вільнодумства і атеїзму, завжди грала і продовжує грати значну роль у житті суспільства. Ця роль дуже багатопланова і неоднозначна.

Релігія мала і до цього часу має дуже сильний вплив на широкі верстви людей, які шукають задовільнення своїх земних, але прийнявших форму релігійних потреб. Люди прагнуть виразити релігійні почуття, настрої, надії в певному образі особистості і суспільної поведінки, образі життя в цілому. Усяка релігія формує у віруючих певні моральні норми, цінності, критерії відношення до інших людей соціальних спільностей, інститутів, закладів, держави в цілому, сприяє розповсюдженню певних життєвих установок, певної ідеології.

Будь-яка релігійна конфесія завжди прагнула задовольнити природне прагнення людини знайти вирішення проблем виникнення природи і людського суспільства, становлення духовного світу людей. Вона дає людям дуже просту, легко зрозумілу картину буття. Невипадково довгий час в історії людства релігія і церква були хранителями і розповсюджувачами позитивних знань про існуюче. При храмах Давнього Єгипту, наприклад, існували школи, в яких вивчалися не тільки релігійні міфи і культи, але і грамота, мистецтво керування державними справами, воєнна справа, медицина тощо. В похмурих келіях священнослужителів Київської Русі писалася її історія. При монастирях і храмах створювалися школи, бібліотеки. В палких диспутах середньовічних схоластів загострювалась зброя логіки, розроблялися різні підходи до вирішення життєво важливих проблем людського буття.

Релігійна тема була улюбленим сюжетом малюнків доісторичних художників. В епоху немовлятства і юначества народів їх мистецтво так чи інакше було виразом релігійних ідей. Художники, скульптори Давньої Індії, Єгипту, Китаю, Давньої Греції з великою майстерністю відтворювали релігійні міфи, створювалися неперевершені візірці красоти. Релігійна тема домінувала в мистецтві середньовіччя, яке прагнуло відтворити велич людського духу. Починаючи з епохи Ренесансу, з робіт Рафаеля, Леонардо да Вінчі і до сього часу багато великих мислителів і митців віддавали і віддають церкві силу свого таланту, олюднюючи релігійні міфи.

Важко перебільшити значення релігії у формування гуманних і моральних принципів. Християнство, наприклад, узагальнело і зібрало в нравственний кодекс такі великі норми людської моралі, які викладені у десяти заповедях Моїсея (не вбивай, не кради тощо) і у шести заповідях Іісуса Христа (накорми голодного, одягни голого тощо). Навіть непримиримі атеїсти, такі, як Вольтер, не заперечували моральний зміст і значення релігії, вважаючи, що тільки визнання всевидячого, всесильного, караючого і нагороджуючого бога з'являється основою моралі. Досить згадати з цього проводу славозвісні слова Вольтера: «Якби бога не було його слід було б видумати».

Релігія завжди була фактором, що консолідував етнічні спільноти, формував у них звичаї, традиції і системи цінностей, етнічну самосвідомість. Добре відомо з історії, що саме православ'я зіграло визначну роль у консолідації мешканців Середнього Придніпров'я, Закарпаття, Буковини і інших областей в українську націю.

Таким чином релігія з моменту свого виникнення була і залишається важливим елементом духовної культури суспільства. Церква і релігійні організації грали і продовжують грати видну роль у політичному і державному об'єднанні народів. Добре відомо, що введення у 988 р. християнство в Київській Русі сприяло консолідації давньоруських земель і створенні централізованої держави.

Добре відомо також і те, що не раз релігія під прапором єресів виступала ідеологічним виправдовуванням цілого ряду прогресивних рухів. Так у період реформацій лютеранство виражало загальнонаціональний рух німців проти папської влади. Під релігійним прапором розгорнувся гуситський рух в Чехії. Аналогічно, український народ під прапором боротьби проти Брестської унії виступав проти поневолення українських земель панською Польщею. У сучасній Україні вимога автокефалії української православної церкви по суті є релігійною формою виразу інтересів соціальних сил, які відстоюють державну незалежність України.

Звичайно, радикальні соціальні зміни, які відбулися у сучасному світі, суттєво вплинули на взаємовідношення релігії і суспільства. У процесі цих змін і під їх прямим впливом релігія в багатьох місцях Земної кулі перестала бути пануючою формою ідеології, а церква втратила колишнє значення. Тим не менш в багатьох країнах, особливо в ісламських, вона продовжує утримувати міцні позиції. В цих країнах Шаріат, який виходить з Корану, продовжує залишатися збірником законів, регулюючих не тільки релігійні, але і громадянські сімейно-брачні, побутові, уголовні й інші відношення мусульман, а також умови діяльності духовних суддів.

Але треба відмітити і те, що в історії і сьогоденні не було і нема релігій взагалі, як не було і нема віруючих взагалі. Завжди були і є конкретні релігійні течії, послідовники якихось релігій. Як правило, майже у кожній країні і у кожного народу була і є не одна, а декілька різних релігій і церков. Створюючи різні системи цінностей, установок і оцінок, вони вступають в дуже складні, а часто і суперечливі відношення, втягуючи віруючих у вирішення своїх богословських і соціально-політичних претензій. В історії багатьох народів і країн, та і у сьогоднішні часи нерідкі випадки, коли якась пануюча конфесія, уклавши гласну або негласну угоду з державною владою, переслідує інші релігійні течії і інаковірців. Трагічних соціальних конфліктів на релігійному ґрунті не минув мабуть, жоден народ. Так, переслідування єресей, охота за відьмами тощо, вписана вогнем і мечем в історію середньовічної Європи. Мабуть самими похмурими в історії України були часи, коли український народ насильством греко-католиків, що уклали Брестську унію, залишився на довгі роки без вищої духовної ієрархії. Якщо звернутися до сьогоднішньої України, то в ній зараз нараховується більш ніж 60 конфесій і релігійних напрямків. Деякі з них, наприклад українська автокефальна церква, українська православна церква Київського патріархату, українська православна церква знаходяться в дуже складних відношеннях одна з одною. Це неминуче викликає і соціальну напругу.

7.2 РЕЛІГІЯ І ВІЛЬНОДУМСТВО І АТЕЇЗМ. ІСТОРИЧНЕ ПІДГРУДДЯ І РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

В історії людства релігія ніколи не була безроздільно пануючим світоглядом. Поряд з нею і у боротьбі з нею завжди існувало вільнодумство і атеїзм як система поглядів і суспільно-політична практика, що заперечували релігію.

Перші атеїстичні погляди ґрунтувалися на соціальній мотивації. У давньоєгипетському літературному пам'ятникові «Пісні арфиста», у давньовавілонських літературних пам'ятниках «Діалоги пана з рабом», «Поема про страждаючого грішника» підривалася віра у божественну справедливість і божественну всемогутність. Життя нестерпно тяжке. Крізь обман, бездушшя, прагнення скривдити людину. Одні вмирають далеко від рідного дому у рабстві, а інші живуть у палацах. Після смерті для них будують розкішні гробниці. Хто створив цей світ? Людина звертається до богів але вони не йдуть їй на допомогу. Чи можна шанувати таких богів?

Мабуть Давня Греція була батьківщиною іншого шляху критики релігії. Давньогречеські філософи-матеріалисти почали протиставляти релігійному світогляду атеїстичний світогляд. Цей космос, казав Геракліт, не створений ніким з богів, а завжди був, є і буде вічним вогнем, який закономірно спалахує і закономірно згасає. У часи пізньої античності Епікур і Лукрецій Кар і їх послідовники висунули етичне обґрунтування атеїзму. Страх перед богами, вважали вони, це головне, що заважає людині бути щасливою. Головний засіб позбавлення від релігії - це розповсюдження знання про природу речей.

У похмуру епоху Середньовіччя релігія перетворилася в пануючу ідеологію, а релігійні норми стали не тільки моральними принципами, але і державними законами. Тим не менш атеїзм не був відкинутим і розвивався у теологічній оболонці. П'єр Абеляр, наприклад, у протилежність тертуліановському принципу примату віри над розумом «Вірую, тому що абсурдно» висунув тезис про сполучення віри і розуму. Сумнів, казав він, - це єдиний шлях до істини. Науки, щоб відстояти можливість незалежного від теології і церкви шлях наукового дослідження, підхоплюють тезу Авероеса про двоїстість істини. Науці нічого робити у питаннях богослов'я, говорили Р.Бекон, В.Оккам і інші.

В епоху Відродження прагнення науки і філософії відокремитися від релігії і церкви приймають форму відкритого бунту. М. Копернік будує геліоцентричну модель Всесвіту, що прямо суперечила біблейській моделі. Галілео Галілей винайшов телескоп і дав можливість кожному переконатися у правоті поглядів Коперника. Дж.Бруно переробляє теорію Коперніка у вчення про безмежність Всесвіту. Подалі у працях Кеплера, Тихо Браге і інших астрономів закладуються підвалини сучасних наукових уявлень про будову Космоса, в яких не залишається місця для бога.

Великі гуманісти Відродження Лоренцо Валла, Еразм Роттердамський і інші протиставляють християнському уявленню про людину ідеал людини, яка високо цінить земні радощі, активно бореться за них. Мабуть від твору Е. Роттердамського «Похвальне слово глупо ті» бере свій початок гостра критика духовенства як людей жадних, користолюбивих, які живуть головним чином обманом народу.

Твори Лео Таксиля «Забавна біблія», «Забавна євангелія», «Війна богів» і інші до сього часу читаються широкою публікою.

Новий час, епоха буржуазних революцій став часом нещадної війни з релігією. Гоббс, потім Спіноза і інші мислителі прямо указали на те, що релігія зобов'язана своїм походженням людям і вона потрібна державній владі, щоб тримати народ у покорі. «Вища тайна монархічного правління і величезний його інтерес, - писав Спіноза у «Богословсько-політичному трактаті»,- полягає в тому, щоб тримати людей в омані, а страх, яким вони повинні бути охоплені, прикривати гучним іменем релігії, щоб люди за своє поневолення билися, як за свій добробут...» Cпиноза Б. Избранные философские произведения - М.: Политиздат, 1957, с.10. Спіноза піддав Біблію порівнянному текстуальному аналізу і привів вагомі аргументи на користь того, що вона є не божественна, а людська книга.

Французькі просвітителі ХVІІІ ст. Вольтер, Дідро, Гольбах і інші прийшли до прямого заперечення релігії і висунули ідею необхідності відокремлення церкви від держави, школи від церкви.

Але мабуть найбільш гостру критику релігії дали Л. Фейербах і марксизм. Вони доказували, що релігія є ніщо інше, як хибне, фантастичне відображення у головах людей тих земних сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, відображення, в якому земні сили приймають форму неземних Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения, т.20, с .328 . Подібно опіуму релігія одурманює людей, спрямовуючи їх свідомість у світ ілюзій. Формула марксизму «Релігія є опіум народу» надовго визначила політику соціал-демократичних і комуністичних партій і соціалістичних держав, зокрема СРСР ворожого ставлення до релігії і церкви.

Паралельно, і частіше в зв'язку з розповсюдженням філософських і соціально-політичних аргументів проти релігії і церкви свій вклад в розвиток вільнодумства і атеїзму вносила і продовжує вносити наука. Взагалі, релігія і наука непримиренні антагоністи. Наука шукає природні причини явищ, релігія - надприродні. Тому кожний крок науки на шляху прогресу наших знань про дійсність був для релігії кроком назад. Наукові відкриття поставили надзвичайно гостро проблеми екзегетики (тлумачення Біблії). Аналогічні проблеми виникли і в інших конфесіях.

Взагалі, прогрес в економічному, політичному і духовному житті людства неминуче супроводжується розповсюдженням освіти серед всіх категорій населення. А це неминуче супроводжується масовим розповсюдженням вільнодумства і атеїзму.

7.3 СВОБОДА СОВІСТІ ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ І ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА РЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ

Багато кращих умів людства давно замислювалися над тим, як запобігти насильства над особою, соціальних конфліктів, що виникають на релігійному ґрунті. Вирішення цієї складної проблеми прийшло не зразу. Видатніший соціаліст-утопіст ХVІ ст. Т.Мор у своїй книзі «Утопія», мабуть, один з перших висловлює ідею свободи совісті і виборності священників. В своїх «Дослідах» філософ-гуманіст епохи Відродження М.Монтень засуджує релігійний фанатизм і відстоює принцип повної терпимості у питаннях віри. Ці ідеї розвинули далі Б.Спіноза, Монтекс'є, П.Беаль і інші.

Спіноза і Монтекс'є вважали, що релігійна віра - справа кожного громадянина, бо вона відноситься до думки, свободу якої держава повинна дозволяти. Аргументуючи необхідність свободи совісті, Дж. Локк писав: «Свобода совісті є природне право людини і ніхто не може примушувати у питаннях релігії законом або силою» Локк Дж. Избранные философские произведения в двух томах, т.1,- М.: 1960,с.145-147.

В той же час і Спіноза і Локк розуміли свободу совісті як свободу віротерпимості. Ця свобода не розповсюджувалася на атеїстів-безбожників. Французькі просвітителі ХVІІІ ст. в цьому відношенні пішли далі. Вони стали тлумачити свободу совісті не просто як рівність усіх релігій перед законом, але і як свободу не визнавати ніякої релігії, свободу невір'я. Атеїсти, вважав Гольбах, також як і віруючи, повинні мати всі громадянські права, мати доступ до вищих державних посад. Подібно до того, як церква з благословення властей відкрито веде релігійну роботу у масах, атеїсти також повинні мати право вести просвітницьку роботу серед населення і тим самим підривати релігійний фанатизм.

Французькі просвітителі справедливо вважали, що пануюча церква і феодальне суспільство, уклавши між собою угоду, добровільно ніколи не підуть на введення релігійної терпимості і свободи пропаганди атеїзму. Тому єдиною гарантією свободи совісті вони вважали відокремлення церкви від держави. «Ми ніколи не поставимо питання на належну основу, - писав Дідро у статті «Терпимість»,- якщо не відокремимо спочатку державу від церкви і священників від уряду» Цит. по: Момджан Х.Н. Філософія Гельвеция. - М.: АНСССР, 1956, с.206.. Однією з неодмінних умов здійснення свободи совісті французькі просвітителі вважали відокремлення школи від церкви, усунення духовенства від керівництва школами і передачу їх до ведення держави. Вони пропонували закрити богословські факультети, скасувати викладення релігії у школах, і ввести такі предмети, які відкривали б учням дійсні закони природи і вчили основним моральним нормам.

Таким чином, свобода совісті розумілася французькими просвітителями ХVІІІ ст. як гарантоване за допомогою відокремлення церкви від держави і школи від церкви право кожного громадянина вірити в любу релігію або не вірити в ніяку, бути атеїстом. Це розуміння свободи совісті стало програмним принципом великої французької революції ХVІІІ ст. і багатьох наступних за нею революцій і демократичних суспільно-політичних рухів.

7.4 ФОРМИ ВТІЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В СУЧАСНИХ КРАЇНАХ

Вперше свобода совісті стала конституційною нормою у Франції. Після перемоги Великої Французької революції Національні збори у 1789 р. прийняла Декларацію прав людини і громадянина.

Стаття 10 декларації наголошувала, що ніхто не повинен терпіти утискувань із-за своїх переконань, хоча б у справах віри, якщо їх виявлення не порушує суспільний порядок, встановлений законом. Однак, далі проголошення свободи віросповідання Національні збори не пішли.

У США в 1791р. була прийнята додаткова стаття до Конституції, в якій говорилося, що конгрес не повинен приймати закони, які об'являли будь-яку релігію державною або необхідність додержання якоїсь релігії.

В цих перших, а потім і у послідуючих законодавчих актах інших країн свобода совісті не розповсюджувалася на свободу атеїзму. Так, стаття 19 Конституції Італії говорить про право всіх «сповідувати свої релігійні вірування у любій формі, особисто або колективно, пропагувати їх і відправляти свій культ, приватним чином або публічно, за виключенням обрядів, що противні добрим нравам». Але у Конституції нічого не говориться про свободу атеїзму і антирелігійної пропаганди.

У конституціях деяких країн статті, що присвячені свободі совісті, суперечливі. Так у ст. 2 Конституції Греції говориться, що свобода совісті непорушна, а у ст. 1 - що «пануючою в Греції релігією є релігія східно-православної церкви Христової».

У конституціях ряду країн містяться вимоги почитати бога і додержуватися моралі, що освячена релігією. Так у ст. 44 Конституції Ірландії говориться, що свобода совісті гарантується кожному громадянину при умові додержання їм вимог релігійної моралі.

У деяких країнах, таких як Іспанія, Португалія, Греція і інших принципів свободи совісті фактично не існує. Тут існує державна церква, виступати проти якої заборонено. Виховання підростаючого покоління у цих країнах знаходиться, фактично, у руках духовенства. В ісламських країнах, таких як Ірані, Іраку, Кувейті і інших, порушення Корану або Шаріату тягне за собою тяжке покарання, аж до смертної страти.

Дуже різноманітні форми правового регулювання взаємовідношень школи і церкви. У ряді країн, таких як Франція, США і інших школа формально відокремлена від церкви. Тим не менш у школах США є часи релігійних занять.

Найбільш радикальну програму здійснення свободи совісті пропонують, мабуть, комуністи. Паризька Комуна 2 квітня 1871 р. видала декрет про відокремлення церкви від держави. Вона відмінила судову присягу на Біблії, відібрала у духовенства право записів актів громадянського стану, спробувала здійснити перебудову школи на демократичних началах, висуваючи на перше місце ідею наукової і всебічної освіти.

Одним з перших законодавчих актів Радянської Росії був декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» від 23 січня 1918 р. Декретом були скасовані привілеї церкви і духовенства, передбачені правові гарантії як для свободи совісті, так і для свободи атеїзму.

Таким чином, форми законодавчого регулювання свободи совісті не виводяться з абстрактних принципів. Вони витікають із реальних соціальних умов, розстановки соціальних сил, діючих традицій і взагалі конкретних умов у кожній державі.

8. РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

8.1 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ

Як і у багатьох країнах світу, в Українській державі ставлення до релігії неоднозначне. Це знайшло своє відображення навіть у Основному Законі України, її Конституції. У преамбулі до Конституції говориться, що приймаючи Конституцію України від 28 червня 1996 р., Верховна Рада усвідомлює свою відповідальність не тільки перед власною совістю попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями, але і перед Богом. Тобто ці слова можна тлумачити як визнання політичним документом існування Бога. Проте послідуючі статті Конституції, яка торкається свободи совісті, витримана в дусі кращих традицій французького атеїзму ХVІІІ ст.

Стаття 35 Конституції проголошує свободу світогляду і совісті, тобто право кожного сповідати будь-яку релігію, або не сповідати ніяку. Церква і релігійні організації на Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань бути звільнений від своїх конституційних обов'язків, законів. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законом. Статтею 24 гарантуються рівні права віруючих і невіруючих.

8.2 УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СВОБОДИ СОВІСТІ

У квітні 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про свободу совісті і релігійні організації». Мета закону гарантувати права громадян України на свободу совісті і забезпечити рівність, захист прав і законних інтересів громадян України, незалежно від їх відношення до релігії, визначити обов'язки держави по відношенню до релігійних організацій і навпаки, їх обов'язки по відношенню до держави і суспільства, гарантувати сприятливі умови для розвитку суспільної моралі, гуманізму і суспільної згоди.

Кожному громадянину України гарантується законом право на свободу совісті, тобто сповідувати на свій розсуд любу релігію, або не сповідувати ніякої, свободу відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно розповсюджувати свої релігійні або атеїстичні переконання. Будь-яке примушення при визначенні громадянами свого ставлення до релігії не дозволяється. Батьки або особи, що заміщують їх, з взаємної згоди можуть виховувати дітей згідно з своїми переконаннями. Свобода сповідань підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони суспільного порядку життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян.

Тайна сповіді гарантується законом.

Громадяни України рівні перед законом незалежно від їх відношення до релігії. Ніхто не може з мотивів релігійних переконань відмовлятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим по мотивам переконань допускається лише в порядку, передбаченому законом.

В Україні церква відокремлена від держави. Це значить, що держава не втручається (в межах закону) у діяльність релігійних організацій, не фінансує їх, а релігійні організації не виконують державних функцій. Вони не приймають участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової підтримки, не висувають кандидатів у державні органи. В той же час держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій.

Всі релігійні організації на Україні рівні перед законом. Вони вправі приймати участь у суспільному житті і використовувати поряд з суспільними організаціями засоби масової інформації.

Школа в Україні відокремлена від церкви. Це означає насамперед те, що освіта носить світський характер, а доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх відношення до релігії. Будь-які обмеження на ведення наукових досліджень і включення їх результатів у загальноосвітлювальні програми по сумісності або несумісності якоїсь релігії або атеїзму не допускається.

Громадяни України мають право вільно обучатися релігійному віровченню. Релігійні організації вправі створювати учбові заклади. Їх викладачі зобов'язані виховувати своїх слухачів в дусі терпимості і поваги до інших релігій.

8.3 УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ СВОБОДИ

Релігійними організаціями на Україні з'являються релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні учбові заклади, а також об'єднання, які складаються з цих організацій. Держава визнає право кожної релігійної громади на підпорядкування у канонічних і організаційних питаннях любим діючим релігійним центром за межами України, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Громадяни, які обучаються у вищих і середніх духовних учбових закладах, користуються правом відстрочки проходження військової служби. Час їх навчання у духовних закладах включається у трудовий стаж.

Релігійні організації керуються у своїй діяльності статутом. Він приймається на загальних зборах віруючих, з'їздах або конференціях і містить в собі такі відомості, як вид релігійної організації, тобто її віросповідна належність, місцезнаходження, місце у структурі релігійних організацій, право на заснування підприємств, засобів масової інформації (газет, часописів, радіо тощо), створення учбових закладів, порядок зміни у статуті; в решті-решт, порядок вирішення майнових питань у випадку припинення діяльності організації.

Зареєстровані у державних органах релігійні організації одержують право юридичної особи і несуть обов'язки відповідно до чинного законодавства і своїм статутом.

Релігійні громади одержують права юридичної особи, якщо вони нараховують не менш десяти членів, що досягли 18 років, і зареєстровані в облвиконкомі (Київському, Севастопольскому міствиконкомі, в Раді автономної республіки Крим). Заява про реєстрацію розглядається у місячний термін і не пізніше ніж у десятидобовий термін рішення відносно неї повідомляється заявителям. Перевищення повноважень реєстраційних органів може бути оскаржено в суді.

Не реєструються організації, діяльність яких суперечить законодавству України. Діяльність релігійних організацій може бути припинена у зв'язку з її реорганізацією або її розпуском. Її діяльність може бути припинена у випадках порушення нею законодавства України, але тільки за рішенням суду.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будови і майно, надане на договірних началах державними, суспільними організаціями або громадянами. Якщо культові будови передаються в користування двом або більше релігійним громадам з їх згоди, то з кожною громадою підписується окрема угода, в якій передбачається порядок і черговість використання.

Володіння і використання релігійними організаціями землі здійснюється у порядку, передбаченому земельним законодавством.

Самовільне захоплення культових будов або привласнення культового майна не допускається.

Суперечки з питань володіння і використання культового майна вирішують облвиконкоми. Їх рішення можуть бути оскаржені в суді.

У власності релігійних організацій можуть знаходитися будови, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, транспорт, засоби і інше майно, необхідне для забезпечення їхньої діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, що придбане за рахунок власних засобів, добровільних пожертвувань громадян, організацій або передане державою. Релігійні організації мають право на майно, яке знаходиться за межами України.

Фінансові і релігійні пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій податками не обкладаються.

Релігійні організації для здійснення своїх статутних задач можуть засновувати видавницькі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівничі і інші підприємства, а також благодійні заклади (притулки для престарілих, інтернати, лікарні тощо).

Порядок оподаткування прибутку підприємств релігійних організацій такий же, як і для державних підприємств. Що до сум прибутку, який використовується у благодійних цілях, то вони не оподатковуються

Трудове право і відносини у релігійних організаціях і на підприємствах будуються так, як і у державних організаціях. Священнослужителі і церковнослужителі, працівники релігійних організацій і підприємств заключають трудові угоди, де реєструються умови і оплата праці. Громадяни, що працюють в релігійних організаціях по трудовому договору, можуть бути членами профсоюзів. На них розповсюджується загальне положення про оподаткування. Соціальне страхування і соціальне забезпечення здійснюються за рахунок відрахувань релігійних організацій і підприємств у державний фонд соціального страхування і соціального забезпечення.

8.4 ЗАКОНОДАВЧІ ГАРАНТІЇ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАНЬ І КУЛЬТІВ

Релігійні організації мають право використовувати і утримувати свободо доступні місця богослужіння, місця релігійних зборів, а також місця паломництва.

Релігійні обряди здійснюються безперешкодно у культових спорудах і приміщеннях, а також на прилеглих до них територіях, у місцях паломництва, кладовищах, квартирах і домах громадян. Вони здійснюються вільно у закладах, організаціях і підприємствах по ініціативі їх трудових колективів і за згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовці приймати участь у богослужіннях і відправленні релігійних обрядів.

Богослужіння і релігійні обряди у лікарнях, домах для пристарілих і інвалідів, місцях позбавлення волі проводяться за проханням громадян, що в них знаходяться, або по ініціативі самих релігійних організацій. Адміністрація вказаних закладів сприяє цьому і приймає участь у визначенні часу і інших умов проведення обрядів.

В інших випадках релігійні обряди, церемонії і процесії проводяться з дозволу виконкомів місцевих рад. Прохання про проведення відповідних заходів подаються у виконкоми не пізніше ніж за 10 днів.

Громадяни і релігійні організації мають право на придбання, володіння і користування релігійної літератури на мові за власним вибором. Релігійні організації можуть виробляти і розповсюджувати предмети релігійного культу і літературу.

Релігійні організації можуть здійснювати благодійну і культурно-просвітницьку діяльність. Суми витрат на благодійну діяльність і милосердя податком не обкладаються.

Релігійні організації і віруючі особисто або разом з іншими можуть установлювати і підтримувати міжнародні зв'язки і прямі особисті контакти, включаючи виїзди за кордон для паломництва, участі у релігійних зборах і інших заходах, для навчання у духовних учбових закладах.

8.5 ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ І РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА УКРАЇНІ

Державний контроль за виконанням законодавства України «Про свободу совісті і релігійні організації» здійснюють місцеві Ради народних депутатів.

При Раді Міністрів України функціонує державний орган у справах релігії. Його голова призначається Верховною Радою України. Посадові особи і громадяни, що винні у порушенні закону «Про свободу совісті і релігійні організації», несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К. 1996.

2. Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації».

3. Релігієзнавство. Програма для вищих аграрних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації, - К., «Аграрна освіта», 2000.

4. Біблія.

5. Коран.

6. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К., 1992.

7. Дохристиянські вірування; Прийняття християнства (За ред. Б. Любовика. - К., 1996).

8. Історія релігій в Україні: Навчальний посібник у 3-х книгах. - К., 1994.

9. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. - К., 1994.

10. Любський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.

11. Нові релігійні течії та організації в Україні. - К., 1997.

12. Релігійний словник. - К. 1996.

ТЕСТИ

1. Релігія - це:

1. Сукупність фольклорних образів.

2. Сукупність літературних образів.

3. Фантастичне відображення дійсності.

4. Вчення про бога.

5. Культ бога або богів і духів, які на думку віруючих можуть впливати на природу, на долю людини, а також віра в можливість людини впливати на них, одержувати від них підтримку.

2. Релігієзнавство - це:

1. Один з релігійних напрямків.

2. Теологія.

3. Система атеїстичних поглядів.

4. Дисципліна, що вивчає релігію за допомогою сучасних методів історичного, соціологічного і філософського дослідження.

5. Богослов'я.

3. Релігійне віровчення - це:

1. Теологія.

2. Зміст священних книг і усних міфів.

3. Релігійна ідеологія.

4. Релігійна психологія.

5. Релігійний світогляд.

4. Релігійна свідомість - це:

1. Релігійне віровчення.

2. Зміст релігійних міфів і книг.

3. Теологія.

4. Сукупність релігій образів, ідей, настроїв.

5. Сукупність канонічних віровчень, релігійних ідей, образів, настроїв, які формуються у людей на основні їх віри в богів і духів і якими вони керуються в своїх ставленнях до них і один до одного.

5. Релігійна ідеологія - це:

1. Богослов'я.

2. Сукупність канонічних вірувань і теологія, яка прагне дати їм логічне обґрунтування.

3. Сукупність уявлень, емоцій, почуттів, настроїв, що породжуються вірою людей в те, що боги і духи можуть впливати на природні процеси і їх життя.

4. Релігійна свідомість.

5. Релігійний світогляд.

6. Релігійна психологія - це:

1. Богослов'я.

2. Сукупність канонічних вірувань і теологія, яка прагне дати їм логічне обґрунтування.

3. Сукупність уявлень, емоцій, почуттів, настроїв людей, в яких виражається їх ставлення до богів і духів.

4. Релігійна свідомість.

5. Релігійний світогляд.

7. Релігійний світогляд - це:

1. Богослов'я.

2. Сукупність канонічних вірувань.

3. Релігійна психологія.

4. Релігійна свідомість.

5. Об'єднання часткового знання і досвіду в цілісну картину світу за допомогою канонічних вірувань.

8. Релігійний культ - це:

1. Шанування якоїсь особи.

2. Шанування якоїсь реальної особи.

3. Сукупність релігійних обрядів (молитв, богослужінь, свят тощо), в яких виражається шанування віруючими богів, духів, священних предметів тощо.

4. Система методів і засобів релігіозного виховання, агітації і пропаганди.

5. Сукупність предметів і засобів, які використовуються в діяльності релігійних груп і спільностей.

9. Релігійний культ, як правило, не виконує сьогодні функцію:

1. Спілкування віруючого з богами і духами.

2. Відтворення і закріплення релігійних уявлень і почуттів, які відтісняються на задній план в повсякденній колотнечі.

3. Засобу стандартизації свідомості і поведінки віруючих.

4. Регулювання економічної поведінки людей в їх повсякденному житті.

5. Спілкування віруючих в культовій діяльності і формування релігійних груп і спільностей.

10. Релігійні групи і спільності - це:

1. Декілька людей, які знаходяться близько один від одного.

2. Усяка сукупність людей, яка, хай на короткий час об'єднується локальними ознаками, що не розповсюджуються на все суспільство.

3. Об'єднання людей, які прагнуть досягти царства божого, вічного блаженства за домовиною, і які вбачають смисл свого земного життя в служінні богу.

4. Об'єднання людей, яке базується на формальних інститутах, організаціях і установах.

5. Сукупність людей, яких об'єднують спільні інтереси.

11. Релігійні групи і спільноти сьогодні не виконують, як правило функцію:

1. Наставництво в питаннях віри.

2. Морального виховання.

3. Виробництва і розподілу благ і послуг, регулювання коштовного обігу, організації і розподілу праці.

4. Місіонерської діяльності.

5. Культивування обрядів і регулювання соціальної поведінки людей, їх відношення в сім'ї, побуту тощо.

12. Релігійні організації (церква) - це:

1. Організації духовенства і віруючих якоїсь релігійної течії або напрямку.

2. Приход.

3. Єпархія.

4. Релігійна група.

5. Релігійна спільність.

13. Релігійна секта:

1. Усяка організація духовенства і віруючих якоїсь релігійної течії або напрямку.

2. Релігійна група, яка відокремлюється від пануючої церкви внаслідок незгоди її членів з окремими положеннями догматичної традиції.

3. Релігійна група, яка сама обирає лідера.

4. Релігійна група, в якій з її членів за здійсненням обрядів і таїнств стягується платня.

5. Усяка релігійна група.

14. Бог - це:

1. Абсолютна ідея.

2. Світова воля.

3. Безособистісний розумний початок світу, який проявляється у відповідних законах природи.

4. Сама природа.

5. Могутня надприродна істота, вища нематеріальна сила, яка створила світ, людей і керує ними, або одна з таких істот.

15. Канонічне тлумачення походження релігії визнає, що релігія:

1. Дана людям богом або богами.

2. Виникла тоді, коли людина стала вірити, що за допомогою магічних дій може впливати на духів або на душі і змусити їх діяти в потрібному для неї напрямку.

3. Властива людині, тому що людина за своєю природою релігійна.

4. Виникла тому, що можна дати логічні докази бога.

5. Дана людям пророками, або апостолами, взагалі окремими особистостями.

16. Судження «Всі речі, що рухаються і рухають, повинні мати нерухомий двигун» відображує доказ бога:

1. Онтологічний.

2. Космологічний.

3. Телеологічний.

4. Моральний.

5. Психологічний.

17. Судження «Усяка різноманітність причин обумовлена першопричиною, яка є нічим іншим, як богом» виражає доказ бога:

1. Онтологічний.

2. Космологічний.

3. Телеологічний.

4. Моральний.

5. Психологічний.

18. Судження «В світі є різні ступені доскональностей, джерелом яких повинно бути абсолютна доскональність, тобто бог» виражає доказ бога:

1. Онтологічний.

2. Космологічний.

3. Телеологічний.

4. Моральний.

5. Психологічний.

19. Судження «Наявність у природі доцільності, особливо доцільності рослин і тварин, свідчить про наявність сили, що обумовлює доцільність, тобто бога» виражає доказ бога:

1. Онтологічний.

2. Космологічний.

3. Телеологічний.

4. Моральний.

5. Психологічний.

20. Наступний доказ буття бога: «Більшість людей дотримується соціальних норм, і до цього їх примушує страх перед всебачащим, нагороджуючим і караючим богом» відноситься до доказу бога:

1. Онтологічному.

2. Космологічному.

3. Телеологічному.

4. Моральному.

5. Психологічному.

21. Наступний доказ буття бога «Люди здібні порушувати соціальні норми з егоїстичних і інших мотивів. Але більшості людей не дозволяє цього робити совість. Совість - це і є голос бога, який лунає в душі кожного з нас» відноситься до доказу бога:

1. Онтологічному.

2. Космологічному.

3. Телеологічному.

4. Моральному.

5. Психологічному.

22. Наступний доказ буття бога «У Всесвіті, як і у всякої термодинамічної системи відбуваються незворотні перетворення всіх форм руху в теплоту і перехід в стан теплової рівноваги, тобто теплової смерті. Тому повинна існувати стороння для Всесвіту сила, яка виводить його із стану рівноваги. І такою силою є бог» відноситься до доказу бога:

1. Онтологічному.

2. Космологічному.

3. Телеологічному.

4. Моральному.

5. Психологічному.

23. Згідно з релігійними уявленнями душа людини - це :

1. Внутрішній, психічний світ людини, її свідомість.

2. Та чи інша властивість характеру, а також людина з тими чи іншими властивостями.

3. Натхнення чого-небудь, головна особа.

4. Потойбічна безсмертна сила, що оживляє тіла, тимчасово перебуває в тілі і є основою, джерелом розуму, взагалі всіх психічних явищ.

5. Сукупність психічних явищ, що обумовлені механічними і фізичними процесами.

24. Логічні аргументи на користь існування і безсмертя людської душі вперше навели:

1. Міфологія.

2. Релігія.

3. Платон.

4. Аристотель.

5. Гіппократ.

25. Існування і безсмертя людської душі заперечує:

1. Міфологія.

2. Релігія.

3. Теологія.

4. Ідеалістична філософія.

5. Матеріалізм.

26. Головне призначення релігійних уявлень про існування і безсмертя людської душі полягає в тому, щоб:

1. Сформувати погляди на душу як на двійника тіла, який покидає його під час сну і після смерті.

2. Завірити людей про існування загробного життя душі людини.

3. Вселити віру про загробну відплату (концепція пекла і раю) і створити додаткові стимули для зміцнення віри.

4. Розповсюдити віру в божественність людської душі.

5. Підкреслити незалежність душі від тіла.

27. Археологія визначає приблизний час виникнення релігії згідно:

1. Письмовим джерелам.

2. Священним книгам.

3. Усним міфам.

4. Знайдених у розкопках предметів культу і ритуальних захоронень.

5. Відмовляється від визначення приблизного часу виникнення релігії.

28. Згідно з даними археології релігія:

1. Існувала завжди, тому що бог або боги вічні.

2. З'явилася разом з появою на Землі людини.

3. З'явилася в епоху синантропів.

4. З'явилася в неандертальську епоху.

5. З'явилася в епоху кроманьйонців.

29. Крилата фраза античного поета Станція «Страх створив богів» вказує на:

1. Соціальні коріння релігії.

2. Гносеологічні коріння релігії.

3. Психологічні коріння релігії.

4. Те, що релігія - породження свідомого обману.

5. Те, що релігія має божественне походження.

30. Положення Л. Фейєрбаха про можливість утворення людьми фантастичних образів і відрив мислення від почуттєвого буття вказує на:

1. Соціальні коріння релігії.

2. Гносеологічні коріння релігії.

3. Психологічні коріння релігії.

4. Те, що релігія - породження свідомого обману.

5. Те, що релігія має божественне походження.

31. Точка зору Демокріта, згідно з якої релігія - породження свідомого обману народу тими, кому цей обман був вигідний, вказує на:

1. Соціальні коріння релігії.

2. Гносеологічні коріння релігії.

3. Психологічні коріння релігії.

4. Природну релігійність людини.

5. Те, що релігія має божественне походження.

32. Положення К'єркегора про те, що страх смерті веде особу до релігії і цей страх вона може розділити тільки з богом, вказує на:

1. Соціальні коріння релігії.

2. Гносеологічні коріння релігії.

3. Природню релігійність людини.

4. Корисність релігії, бо вона допомагає людині зберегти свою особистість в пограничній ситуації.

5. Психологічні коріння релігії.

33. Положення прагматиста У. Джемса про те, що релігійні догмати істинні в міру своєї корисності, вказує на:

1. Соціальні коріння релігії.

2. Гносеологічні коріння релігії.

3. Те, що релігія дає людині втіху, яка дуже необхідна їй в пограничних ситуаціях.

4. Природну релігійність людини.

5. Те, що релігія має божественне походження.

34. Тотемізм - це віра в: