Основи релігієзнавства

Всі форми первісних релігійних вірувань, що були згадані, як правило, не існували окремо, а тісно перепліталися між собою. Проте нерідко в тому чи іншому регіоні, у тих чи інших народів, якийсь вид релігійних вірувань виділявся серед інших. Це підтверджується не тільки археологічними знахідками, але і сучасними спостереженнями за життям народів, що відстали у своєму розвитку. Так, у житті сучасних австралійських аборигенів розповсюджений тотемізм, в деяких областях Африки - фетишизм тощо.

3.4 ФОРМУВАННЯ ПОЛІТЕЇЗМУ. ДАВНІ ВІРУВАННЯ ПРОУКРАЇНЦІВ

По мірі розпаду первіснообщинного ладу релігії переживають суттєві зміни. Змінюються як зміст релігійних уявлень, так і релігійно-культова практика. У релігійній свідомості на перший план висуваються уявлення про антропоморфні (тобто маючих людський вигляд) божества. У зв'язку з розділом роду на родових общинників і родову знать релігія приймає раніше не властиву їй функцію засобу, який стала використовувати родова знать для зміцнення свого пануючого положення. Можновладні люди стали пояснювати і тим самим зміцнювати свій пануючий стан посиланням на надприродне походження своєї влади. Виникають міфи про родство племінних вождів і богів, розвивається культ померлих вождів, а живі вожді, князі і царі об'являються надприродними істотами.

Відповідно з перебудовою суспільства на началах панування і підлеглості перебудовується і «небесна» ієрархія. Розробляється складна система ієрархії взаємовідношень між богами. З'являються уявлення про головного бога, а інші божества об'являються підлеглими. Головний бог наділяється функціями творця і властителя світу. Класичним прикладом такої релігії, яка склалася на ранніх етапах розвитку класового суспільства, є давньогрецький політеїзм. На чолі сонму богів давні греки ставили Зевса. Йому підкорялися Гея - богиня родючості, Аполлон - бог сонця, Нептун - бог моря, Плутон - бог підземного царства, Марс - бог війни тощо.

Давньоримський політеїзм мало чим відрізнявся від давньогрецького. Головним богом давні римляни вважали Юпітера - бога неба, клятв і договорів. Сатурна вважали богом сівби. Богом війни вважався Марс. Діана вважалася богинею мисливства, Венера - богинею краси і т.п.

Для релігійних вірувань про українців характерне уявлення щодо природи, як світу живих істот - духів. Проукраїнці вірили і поклонялися лісовикам, водяним, русалкам, упирям (вампірам). Вони вірили в перевтілення людей у звірів (оборотні, вурдалаки). Божеством небесного світла вони вважали Сварога. Богинею плодородючості вони вважали Мати-землю. Вони вірили в безсмертя душі, загробне життя. Головним богом на їх думку є Перун - творець блискавок. Волос вважався богом худоби, Стриборг - богом вітрів тощо.

Пізніше в тих країнах, де процес централізації влади привів до виникнення деспотичних рабовласницьких держав, у релігійній свідомості також відбулися аналогічні зміни. Виникають монотеїстичні релігії, тобто релігії, які визнають лише одного бога. Наприклад, на зміну давньоримському політеїзму прийшла монотеїстична релігія християнство. Поряд з змінами змісту релігійних уявлень змінювалася і практично-культова і організаційна сторона релігії. З'являються професійні служителі культу - шамани, жерці тощо. Служителі релігійного культу набувають підтримку та авторитет і стають першими ідеологами класового суспільства. Раніше розрізнені служителі культу утворюють релігійні організації церкви, які почали об'єднувати, спрямовувати і контролювати релігійну діяльність в масштабах цілих країн. Так і склалися майже всі сьогоднішні традиційні релігії християнство, іслам, буддизм та інші.

4. ХРИСТИЯНСТВО: ВИТОКИ, СЕКТИ. ХРИСТИЯНСТВО В УКРАЇНІ

4.1 ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО РОЗКОЛ

Християнство виникло у 2-й половині 1 століття н.е. у східних провінціях Римської імперії в умовах розпаду рабовласницького ладу. Віросповідними джерелами християнства є «святе письмо» (Біблія) і «священний переказ» - постанови Вселенських соборів, деякі напрямки християнства визнають і інші джерела своєї догматики. Характерними рисами християнства є визнання Ісуса Христа посланником Бога, сином Божим, віра у Троїцю (єдиного бога у трьох іпостасях: бог-батько, бог-син і бог-дух святий), віра в існування потойбічного світу і в прийдешний страшний суд над живими і мертвими тощо.

Раннє християнство виникло як релігія рабів Римської імперії. Поразки їх повстань, особливо повстання під керівництвом Спартака, тяжкі податки і безвихідна нужда підривали їх віру в знищення соціального гноблення власними силами і породжували мрії про прихід божого народного рятівника - месії. Месіанські ідеї і лягли в основу нової релігії. У ранньому християнстві були бунтарські тенденції. Вони знайшли своє відображення у розумінні принципів соціальної справедливості: суспільній власності на засоби виробництва, особливо на землю, у принципах хто не працює - той не їсть, кожному по праці. До речі, ці принципи стали в ХІХ ст. гаслами міжнародного робітничого і комуністичного руху.

Але поступово з зміною соціального складу християнських громад змінилася і християнська ідеологія. Вона все більше схилялася на бік рабовласницького Риму. В ІV ст. гоніння християн з боку влади змінилося їх активною підтримкою. У 324р. християнство стало державною релігією Римської імперії і його тісний союз з державними властями продовжується в багатьох країнах до цього часу.

Християнство не являється єдиною релігією. Воно, як і інші релігії, розпалося на ряд самостійних напрямків, найбільш значущим з яких є православ'я, католицизм і протестантизм. У християнстві є також і багато сект. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики, ці напрямки і секти відрізняються своєрідним тлумаченням деяких догматів, окремими особливостями культу.

4.2 ПРАВОСЛАВ'Я

Православ'я почалося складуватися після розподілу Римської імперії на Східну і Західну (345) як офіційна релігія Східної (Візантійської) імперії. Як самостійна течія християнства воно існує з 1054 р., а як державна релігія Київської Русі з 988 р.

Православ'я немає єдиного організаційного центру. Національні православні церкви користуються незалежністю (автокефалією). Православ'я - основна конфесія України, Росії, Білорусії, Болгарії, Румунії, деяких югославських республік, Греції, Кіпру.

В основу православного віросповідання покладено «святе письмо» Біблія (Старий Заповіт і Новий Заповіт) і «священний переказ» постанови двох перших вселенських собрів Нікейського (325) і Константинопольського (381). На них був прийнятий так званий «Символ віри». В ньому коротко викладено сутність християнського віровчення, яке і складає догматику православ'я. В ньому стверджується, що існує єдиний бог в трьох іпостасях: бог-батько, бог-син, бог-святий дух. Бог-дух святий виходить від бога-отця. «Символ віри» вимагає вірити у вічне потойбічне життя. Центральне місце у православ'ї займають догмати про спокутну жертву Ісуса Христа, про всезагальну гріховність людей, про необхідність особистого порятунку шляхом ретельного виконання обрядів і наказів церкви тощо. Духовенство видається за посередника між богом і людьми. Вважається що воно має «божественну благодать» і може передавати її людям через таїнства: хрещення, миропомазання, причащання, покаяння, вінчання (шлюб), священство, єлеосвящення. Таїнства супроводжуються обрядами.

Шанування хреста - мабуть один з головніших обрядів православ'я. Хрест - це символ християнської віри. Їм увінчані усі християнські храми, одяг священників. Його носять на тілі віруючи. Без хреста не обходиться жоден християнський обряд. Це символ в пам'ять мученицької смерті Ісуса Христа. Хрест вселяє віруючим ідею покірності, готовності подібно Христу йти через страждання.

Православні вклоняються іконам, щоб через зображення бога або святого заручитися їх підтримкою. У своїх молитвах віруючі звертаються до бога, святих з конкретними проханнями, скаргами, надіями.

У православних розповсюджений також культ реліквій-предметів, які, на їх думку, належали Ісусу Христу або святим, культ мощей (нетлінні останки вмерлих людей, що об'явлені святими), а також святих місць.

Складовою частиною православних обрядів являються християнські свята. За православним церковним календарем на кожен день року випадає те чи інше свято. Це свята на честь Ісуса Христа, Богородиці, якогось святого, якоїсь чудотворної ікони тощо.

До головних, найбільш шануємих свят відносяться Пасха і так звані двунадесяті свята: Різдво Христове (7 січня), Хрещення (19 січня), Різдво Богородиці (21 вересня), введення в храми Богородиці (4 грудня), Сретеніє господнє (15 лютого), Преображення (19 серпня), вхід Господень в Єрусалим або Вербна неділя (святкується в неділю перед Пасхою). Вознесіння Господнє (святкується на 40-й день після Пасхи в пам'ять вознесіння Ісуса Христа на небо), Троїця (святкується на 50-й день після Пасхи), зведення хреста господнього (27 вересня).

Престольними святами або просто престолами звуться свята, які встановлені на честь того чи іншого святого, богородиці, чудотворної ікони тощо.

Значне місце у православному культі займають пости. Великий піст починається з понеділка після масляниці і продовжується 40 днів до Пасхи. Різдвяний піст триває 40 днів з 28 листопада по 27 січня, також існують і інші пости. Взагалі православний повинен поститися 200 днів на рік.

Православ'я відіграло значну роль в утвердженні Київської Русі, у боротьбі за звільнення від золотоординського нашестя, впровадженні писемності. І до цього часу воно виховує людей в дусі духовності (внутрішньої моральної впевненості), відіграє певну роль в консолідації народів України. Хоча треба відмітити, що політичні позиції православних церков неоднозначні.

4.3 КАТОЛИЦИЗМ

Процес формування католицизму почався у зв'язку з виникненням у 395 р. Східної і Західної Римської імперії. На відміну від православ'я католицизм став державною релігією Західної Римської імперії. Остаточно католицизм склався у 1054 з розподілом християнської церкви. Католицька церква стала оплотом престолів всіх західноєвропейських монархів. Вона сама перетворилася у найбільшого землевласника. Головними підпорами католицизму були і залишаються монастирі і ченці ордена (єзуїти, домініканці, францисканці та інші). Як і всі християни, католики визнають «святе письмо» Біблію і «священний переказ» тобто постанови вселенських соборів, як джерело своєї віри. Вони також шанують хрест, вклоняються іконам. У них також розповсюджений культ реліквій, мощей, вони відмічають всі християнські свята, додержуються постів тощо.

Але католицизм все ж відрізняється від православ'я. Католики поряд з раєм і пеклом визначають чистилище, існування якого заперечують православні. В чистилищі душі померлих, на думку католиків, можуть очищатися від гріхів. Католики визнають, що дух святий виходить не тільки від бога-отця, але і від бога-сина, тоді як православні - тільки від бога-отця. Католики вважають, що духовенство має особливу благодать і має право відпускати будь-які гріхи. У католиків священнослужителі не мають права вступати в шлюб. У них дуже розповсюджений культ богородиці.

Джерелом віри католики визнають не тільки «священне писання» тобто Біблію але і «священний переказ»: енцикліки (послання) пап римських. Взагалі організації католицької церкви притаманна сувора централізація: її очолює папа римський, який одночасно є правителем церковної держави Ватикану - крихітної державки в центрі Риму, яка займає площу 44 га, має населення близько 1 тис. чоловік, свій герб, прапор, гімн, пошту, телеграф, пресу, поліцію і інші атрибути влади. Папа римський через римську курію - центральний адміністративний апарат католицької церкви керує всією католицькою церквою і її багато численними організаціями, діючими у подавляючій більшості країн світу. Він назначає кардиналів і єпископів з представників духовенства різних країн. Сам папа римський обирається на все життя колегією кардиналів (конклавом). Католики вважають його «вікарієм Ісуса Христа», тобто його заступником, спадкоємцем святого Петра.

Православна церква України як і в інших місцях не залежить від католицької церкви. Але католицизм досить розповсюджений у деяких Західних областях України. В ХVІІ ст. Польська шляхта прагнула використати католицизм для поневолення українського і білоруського народів. Найбільш значним актом проникнення католицизму на Україні було укладення у 1596 р. Брестської унії, на основі якої виникла греко-католицька церква.

В зв'язку з католицькою експансією виникає і розвивається так звана полемічна література: твори Христофора Філарета (ХVІ - ХVІІ ст.), Івана Вишенського (1545-1550 - кінець 1620р.), Стефана Зизанія (близько 1570-1621), Миколи Смотрицького (бл. 1578-1638) та інші. Особливо різку критику Унії дав І. Вишенський в своєму памфлеті «Послання до втікши від православної віри єпископам» (1598).

4.4 ПРОТЕСТАНТИЗМ

Протестантизм сформувався у ХVІ ст., як ідеологічна доктрина реформації-широкого антифеодального і антикатолицького суспільно-політичного і ідеологічного руху, який охопив в ХVІ - ХVІІ ст. більшість країн Східної та Центральної Європи. Одним з перших кроків реформаційного руху був виступ Мартіна Лютера, німецького священика проти індульгенцій. Лютер виступив також проти претензій католицького духовенства контролювати совість і віру на правах посередника між людьми і богом.

Назва «протестантизм» пов'язана з історичними подіями. У 1529 р. на Шпейєрському сеймі група німецьких князів і представників міст підписали, так звану Протестацію (звідси і назва) - протест проти рішення більшості сейму про обмеження у Німеччині лютерства. Надалі протестантизмом почали називати всі нові церкви і церковні напрями, що відкололися від католицизму в ході реформації, зокрема лютерство.

Протестантизм - це релігійний напрямок, який відноситься до християнства. Але в порівнянні з православ'ям і католицизмом він має деякі особливості у догматиці і культі. Протестантизм відкидає основні католицькі догмати, насамперед про зверхність і непорушність папи римського, про церковну ієрархію, про спасіння через посередництво церкви тощо і висуває свої. Один з основних догматів протестантизму є догмат про спасіння через особисту віру. Єдиним джерелом віровчення протестантизм визнає Біблію. В протестантизмі немає поклоніння іконам, мощам, святим. В ньому залишені тільки таїнства хрещення і причащання. Богослужіння ведеться рідною мовою прихожан, культ спрощено. Він зведений до проповідей, спільних молитв і співів псалмів. Протестантизм виступає проти зовнішньої прояви релігійності, намагається перетворити релігійність на внутрішній світ людини.

В протестантизмі немає єдиної церкви. З самого моменту його виникнення в ньому сформувалося декілька течій, які існують до цього часу: це - лютеранство, англіканство і кальвінізм.

Основи лютеранства виклали Лютер і його послідовник Меланхтон у «Книзі Згоди» (1580). Основним догматом лютеранства є положення про «спасіння душі» через особисту віру (без посередництва церкви). Лютеранство вимагає секуляризації церковного майна. Обрядність лютеранства дуже спрощена: хрещення, причащання, проповіді, спільні молитви, співи псалмів. У лютеранстві заперечуються: складна церковна ієрархія, чернецтво, шанування ікон, культ святих тощо. Лютеранство проголошує положення про загальне священство (здійснювати богослужіння може кожен віруючий), рівність усіх перед богом. Організаційною основою лютеранської церкви є громада, або конгрегація, якою керують церковна рада і пастор. Лютерани об'єднуються в національні євангелічні церкви, які входять до складу Всесвітньої лютеранської федерації (з 1947 р.). Лютеранство поширене у Німеччині, скандинавських країнах і США.

Англіканство склалося в Англії у ХVІ ст. У 1549 р. була складена «Книга громадського богослужіння», що еклектично поєднувала в догматиці і культі елементи католицизму і протестантизму, а саме: католицький догмат про рятівну роль церкви і протестантське вчення про спасіння особистою вірою. Головою англійської церкви був об'явлений англійський король. Англійська буржуазна революція ХVІІ ст., що скинула владу короля, скасувала англіканство. Проте у 1669 р. після реставрації королівської влади англіканство було відновлено. У ХVІ ст. від англіканства відокремилося пуританство, яке вимагало очищення церковної організації і обрядів від залишків католицизму. Пуритани добилися реформи церкви в Шотландії і стали поривати з англійською церквою, створюючи свої громади на чолі с пресвітерами. Вони почали переслідуватися англійськими властями, і частина пуритан емігрувала в Північну Америку.

Сучасна англійська церква є складовою частиною англійського державного апарату. Главою церкви визначається король, чи королева. Єпископів через прем'єр-міністрів назначає король. Крім Англії, англійські церкви існують у США, Канаді, Австралії, Індії, Японії і деяких африканських країнах.

Кальвінізм виник у ХVІ ст. y Швейцарії. Його головними ідеологами були Ж.Кальвін і Цвінглі. Основу віровчення кальвінізму становить доктрина про «абсолютне напередвизначення» богом ще до створення світу долі людей. Свідченням про богообранність людини є успіхи в особистому житті і діяльності. Кальвінізм немає церковної ієрархії. На чолі громад стоять старійшини (пресвітери), які обираються з числа членів церкви, і проповідники. Кальвінізм відкидає майже всі зовнішні атрибути католицького культу: ікони, свічки тощо. Головне місце у богослужінні займають читання і коментування Біблії, співи псалмів. В наші часи кальвінізм поширений у Швейцарії, США, Голландії, Німеччині, Великобританії. У сучасному кальвінізмі існують течії реформаторів, пресвітеріан, конгрегаціоналістів. Невелика кiлькiсть кальвіністів-реформаторів є в Закарпатській області.

Ідеї реформації у 16-17 ст. через Польщу проникли на Україну. Їх поширення було пов'язане головним чином з антифеодальною національно-визвольною боротьбою українського народу проти польських магнатів, насильницького окатоличення і колонізації України. Ці ідеї проявилися у критиці верхівки православного духовенства, частина якого уклала Брестську унію, чернецтва, а також у демократичній інтерпретації Біблії. Ідеї реформації висловлювалися Г.Смотрицьким, С.Зизанієм, Х.Філаретом, І.Вишенським, деякими професорами і вихованцями Києво-Могилянської академії, Г.С.Сковородою. В середині ХVІІ століття реформаційні громади на Україні припинили своє існування.

З 18 століття починається другий період в історії протестантизму. Виникають нові течії: баптизм, методизм, адвентизм, ієговізм та інші, які стали дуже поширеними в усьому світі в тому числі і на Україні.

4.5 ПРАВОСЛАВНІ СЕКТИ

Поряд з православ'ям, католицизмом і протестантизмом у християнстві існують багато чисельні секти. Кожна з них уявляє собою об'єднання або групи віруючих-християн, які по своєму тлумачать деякі місця християнської догматики і мають деякі відміни у культі і організації. Всі християнські секти можна розділити на дві групи: християнські секти православного напрямку і протестантські християнські секти.

Православні секти склалися у боротьбі з православ'ям. Найбільш ранньої з них є старообрядництво. Воно виникло у Росії у другій половині ХVІІ ст. в наслідок розколу руської православної церкви. Привидом до розколу послужили реформи патріарха Никону і царя Алексія Михайловича, які були затверджені церковними соборами у 1666 р. і 1667 р. У старообрядництво об'єднуються всі релігійні течії, які не признали церковні реформи і залишилися вірними «старим обрядам», «старій вірі».

На відміну від сьогоднішніх православних віруючи старообрядці визначають правильними лише старопечатні книги і ікони «старого письма», написання «Ісус» замість «Ісус», восьмикінцевий хрест «у православній церкві поряд з ним визнаються чотирьохкінцевий і шестикінцевий», двуперстне хрещення замість трьохперстного і таке інше. Священнослужителі зберігають одяг старого, «доніконовського» крою. Старообрядництво ніколи не уявляло собою єдиного цілого, не мало загального центра і керівництва, розділялося на багаточисельні течії, напрямки, секти. В подальшому склалися два головних напрямки старообрядництва - попівщина і безпопівщина. Попівці визнають необхідність священників для виконання богослужіння і обрядів. Так що попівщина мало чим відрізняється від православної церкви. Безпопівці відмовилися від священнослужителів, замінили їх наставниками, статутчиками, нальотниками. Одночасно з відмовою від святенництва вони відмовилися від таїнств, які потребують участі духовенства - причащання, миропомазання, вінчання. Ці обряди можуть виконувати самі віруючи. Невеликі громади старообрядництва існують на Україні, зокрема у Луганській області (Перевальську). Для старообрядців властивий крайній, релігійний і побутовий консерватизм, прагнення виховувати дітей вже змалку у релігійному дусі.

В другій половині ХVІІІ ст. в Росії з'явилися секти «духовних християн» - духобори і молокани.

Духобори відкинули православну церкву, таїнства і обряди, ченецтво і священників і навіть саму Біблію. Основою віровчення вони вважають «Тваринну книгу» - сукупність усних переказів у формі псалмів, тобто віршів, які містять в собі розповіді про історію секти і пророцтва про її майбутнє. На молебнях духобори співають псалми.

За вченням духоборів, люди від народження вільні і рівні. Звідсіля вони роблять висновок про необхідність створення «царства божого» на землі. Воно повинно базуватися на спільності майна. Ранні духобори створювали «комуни», відкинули всяке втручання держави в їх життя, відмовлялись підкорятися церковним і світським властям. В зв'язку з цим духобори зазнали переслідувань, як у Росії, так і в Канаді, куди вони переселилися, на початку ХХ ст. Послідовники духоборів зустрічаються на Україні, в Росії, Закавказзі.

У цих же місцях зустрічаються секти молокан. Існують молокані різних напрямків: постійні, пригуни, максималісти та інші. Як і духобори молокани відкидають православні обряди, інколи хрест, але на відміну від них вважають Біблію священною книгою, хоч і тлумачать її алегорично. Троїці, наприклад, вони надають такий зміст: бог-батько - це пам'ять, бог-син - розум, бог-дух - воля. Ця троїця втілена у любому віруючому. Хрещення молокани розуміють як сприйняття віровчення, причащання - як «куштування слова божого». Особливу увагу молокани звертають на питання моралі. Молокани вірять у швидке приближення 1000-літнього царства; серед них розповсюджені пророцтва у пришестя Іллі і Енохи.

Секти молоканів організовані дуже просто. Кожна з них обирає керівника громади - пресвітера. Активну роль в їх громадах грають пророки і судді.

Секти істинного православ'я утворилися в різні часи внаслідок відколу від руської православної церкви, але своє віровчення запозичили у православ'я. Секта істинно-православної церкви була проголошена монархістами і сформувалась у 1922-1926 рр. Члени цієї секти заперечують православну церкву як таку, яка продалась антихристу і перейшла на сторону радянської влади. Вона признає православну обрядність. Члени цієї секти вірять у близький кінець світу. Серед них дуже розповсюджений культ сім'ї Романових, як правило члени цієї секти створюють домашні церкви, катакомбні церкви і монастирі. Сектанти прагнуть вести отшельницький образ життя.

Секта істинно православних християн виникла в 30-40 роки на ґрунті боротьби радянської влади з кулацтвом. Ця секта відкололась від руської православної церкви, яка підтримала злочинну колективізацію. Істинно-православні християни заперечують інститут священства. В часи богослужіння, які здійснюються в святих місцях і в домашніх молельнях, читають акафісти і співаються пісні, які пронизані крайнім містицизмом і безнадійністю. Члени секти часто приймають обітниця безшлюбності, часто назначають пости. Найбільш фанатичні з них беруть на себе обітниця мовчання (мовчальники), не розмовляють навіть з своїми єдиновірцями.

4.6 ПРОТЕСТАНТСЬКІ СЕКТИ

Однією з розповсюдженніших на Україні і в інших країнах сект протестантського напрямку з'являється баптизм. Його завезли на Україну в 60 роки ХІХ ст. німецькі колоністи. Баптизм вимагає хрещення віруючих у свідомому віці шляхом занурення у воду. Звідси і назва секти (термін «баптист» грецького походження і переводиться як «занурений у воду»).

Баптизм поділяє всі основні догмати християнства. Значну увагу він приділяє особистій вірі у спокутну місію Ісуса Христа, яка нібито є єдиним засобом спасіння від кари у потойбічному світі. Баптисти вірять у можливість безпосереднього спілкування віруючих з богом через молитву, а тому відмовилися від посередництва церкви, священників між ними і богом. Вони значно спростили обрядність. Баптисти не визнають культу святих, мощів, ікон. Єдиним джерелом віровчення вони вважають Біблію. Два три рази на тиждень члени громади баптистів збираються на богослужіння. Воно починається і закінчується співами духовних гімнів і включає колективні молитви. Опріч обряду хрещення у баптистів існують обряд хлібопереломлення і рукоположення. Перший обряд полягає в тому, що в першу неділю кожного місяця заздалегідь принесені хлібини розламуються на дрібні шматочки, з'їдаються і запиваються ковтком вина з загальної чаши. Обряд рукоположення здійснює старший пресвітер над щойно обраним баптистською громадою пресвітером і символізує вступ обраного пресвітера в сан. Баптисти святкують Пасху і всі інші християнські свята пов'язані з іменем Ісуса Христа: різдво Хрестове, хрещення господнє, сретення, Благовіщення, вознесіння, троїцю, преображення. У них є і свої свята: день єдності і свято жнива.

Основою організації баптистів являється громада віруючих. Її очолює пресвітер, який обирається віруючими. Старші пресвітери керують діяльністю общин на території області, України в цілому.

Другою по-своєму розповсюдженою на Україні протестантською сектою є секта адвентистів. Ця секта виникла у 30 роки в США. Назва походить від латинського «адвентус» - пришестя. Засновником цієї секти був В.Міллер, який провістив, що 22 жовтня 1844 р. відбудеться друге пришестя Христа на Землю. Преса ухопилась за цю ідею і роздула її. Багато людей повірили Міллеру. Вони одягли білий одяг і приготувалися при перших звуках труби архангела вознестися на небо. І хоча провіщення Міллера не здійснилось, у нього з'явилися прихильники. Новий поштовх для розповсюдження адвентизму дала австрійка Олена Уайт.

За догматикою адвентизм близький до баптизму, але є і відміни. У віровченні адвентизму особлива увага приділяється проповіді другого пришестя Ісуса Христа на Землю, який повинен здійснити останній суд і установити тисячолітнє царство. Адвентисти заперечують безсмертя душі. Після смерті людини душа начебто впадає в сон, щоб прокинутися в судний день і отримати або вічне блаженство, або бути остаточно знищеною.

На відміну від баптистів адвентисти відкидають усі християнські свята, в тому числі і свята, пов'язані з ім'ям Ісуса Христа. Вони признають щотижневе свято суботу і день жнива, який випадає на останню суботу вересня. Адвентисти повинні турбуватися про своє здоров'я і чистоту тіла, щоб гідно предстати на суд божий.

Зараз не існує організаційного цетру, який би об'єднував громади адвентистів. Усі діють самостійно. Але існують спеціальні роз'їзні проповідники, які являються свого роду зв'язковими між общинами. Члени адвентистських громад повинні сплачувати десятину на користь громади, тобто десяту частку свого прибутку. Це є джерелом накопичення громадських коштів. Адвентисти ведуть дуже активну місіонерську діяльність, мають десятки видань, ведуть благодійну роботу.

Секти ієговістів виникли у другій половині ХІХ ст. у США в наслідок розколу секти адвентистів. Її фундатором був Ч. Руссель. Розчаровані в адвентизмі в зв'язку з невиконанням пророцтва Міллера про близьке пришестя Ісуса Христа, він і його прихильники утворили у 1872 р. в містечку Аллегені під Пітсбургом (Пенсільванія) гурток людей, які постійно збиралися для дослідження біблейських пророцтв про друге пришестя Ісуса Христа. Такі гуртки стали утворюватися і в інших місцях США, а потім і в інших країнах. У 1909 р. центр товариства був перенесений у Бруклін, а потім у 1931 р. на конгресі товариства воно було перейменовано в товариство свідків Ієгови. Два рази на місяць став виходити часопис ієговістів «Башня варти».

Головні елементи свого віровчення ієговісти запозичили у адвентистів. Ієговісти джерелом свого віровчення вважають Біблію. Вони заперечують самостійну іпостась святого духа і таємницю боговтілення і божественності Ісуса Христа. Христос для них просто один з синів Ієгови, перше його творіння. На думку ієговістів, Христос для іскупління слухняних богу людей вмер не на хресті, а на стовпі. Він був воскресений, на їх думку, як безсмертне духовне творіння, і друге його пришестя також наступне невидимо. Він об'яве останню битву антихристу - Армагеддон, в якій будуть знищені сатана і грішники. В зв'язку з цим ієговісти вважають, що не тільки тіло, але і душа людини смертна: інакше бог не зміг би знищити грішників і сатанистів назавжди.

Обрядність секти звичайна для всіх протестантських сект. Ієговісти заперечують святих, ікони, духовенство, церкву. Однієї віри для ієговіста недостатньо, від нього вимагається активна проповідь. Відданість Богу він повинен доказувати не тільки хрещенням через занурення у воду і іншими обрядами, але і «публічним свідоцтвом істини». Ієговісти ведуть активну місіонерську діяльність.

Ієговізм став проникати на Україну у 1939-1941 рр. через Західні області, а зараз численність цієї секти збільшується.

Секта п'ятидесятників одна з самих молодих на Україні. Вона з'явилася у 10-х роках ХХ ст. У своєму віровченні вона виходить з євангельських розповідей про зішестя святого духа на апостолів на п'ятидесятий день після Пасхи (тобто на Троїцю), звідсіля і назва секти. За догматикою п'ятидесятників людина грішна, спасіння її досягається через святого духа, необхідними умовами є особиста віра, відданість богові, цілковите зречення земних інтересів. Видну роль п'ятидесятники відводять колективним молитвам, в ході яких людина може доходити до не володіючого собою стану і в неї з'являються голосалії, тобто вона починає вигукувати безсв'язні слова, окремі звуки, у неї починають трястися руки, ноги тощо. Цей стан (згідно Біблії в такий стан ввійшли апостоли на п'ятидесятий день після Пасхи) начебто і свідчить що відбулося хрещення людини духом святим. Такі колективні моління нерідко закінчуються для людини тяжкими розладнаннями психіки.

В протестантизмі існують багато інших сект, наприклад методисти тощо, але вони або відсутні на території України, або дуже малочисельні.

4.7 УНІАТСЬКА ЦЕРКВА

Уніатство виникло на Україні в наслідок укладеної в 1596 р. Брестської унії ї затвердилося в ХVІ-ХVІІ ст. Воно уявляє собою об'єднання православної церкви під владою папи римського. Уніати також визнають основні догмати католицизму. Після з'єднання України з Росією у 1654 р. уніатство було ліквідоване на лівобережній Україні.

Складний і суперечливий був шлях уніатства на Правобережній Україні. Воно було скасовано у 1839 р. і залишилося лише в Галичині, Буковині і Закарпатті, які перебували під владою Австро-Угорщини.

Після об'єднання українських земель в 1946 р., коли уніатську церкву очолював митрополит А. Щептицький, уніатська церква боролася проти радянської влади за національну і державну незалежність України. Львівський церковний собор (1946 р.) і Мукачевські збори (1949 р.) винесли рішення про скасування унії з католицькою церквою і про возз'єднання з руською православною церквою. Основна маса уніатів приєдналася до православних общин.

Але частина уніатських священників, ченців, рядових віруючих не визнала ліквідацію греко-католицької церкви. Багато з них поїхали за кордон і продовжували звідтіля релігійну і політичні діяльність. З виникненням самостійної Української держави уніатська церква знову придбала права громадянства серед інших релігійних конфесій.

5. ІСЛАМ І БУДДИЗМ. НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

5.1 ІСЛАМ

Іслам одна з світових релігій. Назва «іслам» переводиться з арабського як покірний. Іслам ще називають мусульманством або магометанством. Іслам виник у західній Аравії на початку VІІ ст. в умовах формування там класової держави як релігія, яка сприяла об'єднанню народів західної Аравії під владою централізованої держави. Остаточно іслам склався у ХІ-ХІІ ст. як офіційна релігія і ідеологія феодального суспільства. Іслам розповсюджений в країнах Близького і Середнього Сходу (Турції, Сирії, Йорданії, Іракі, Єгипті, Ірані, Афганістані, Пакистані та інших). Він розповсюджений у Середній Азії (Казахстані, Азейбарджані), а також у африканських країнах Марокко, Алжир, Туніс, Лівія. Немало прибічників ісламу і в Росії. Він розповсюджений в Татарстані, Башкірстані. На Україні іслам розповсюджений в Криму серед татарського населення.

Віровчення ісламу викладено у Корані та Суні. Коран вважається священною книгою. Зміст його нібито став відомим людям від пророка Мухамеда як одкровення Аллаха. Коран має 114 розділів (сур), зведених в одну канонізовану книгу. Суна теж вважається священною книгою і уявляє собою доповнення до Корану. Вона складається з переказів про життя пророка Мухамеда. На основі Корану і Суни складено Шаріат - мусульманське право, що регламентує всі сторони життя мусульман.

Догматика ісламу будується на визнанні єдиного бога Аллаха і пророка Мухамеда (Магомета) - його посланником. Вважається, що Аллах - творець всесвіту, землі і неба всіх форм життя. Він управляє світом особисто. Нічого на світі не відбувається без волі Аллаха. Аллах визначає і долю кожної людини. За неслухнянство і невіру Аллах на свій розсуд чи при житті, чи після смерті суворо карає людину. За думками і поведінкою людини, вважають мусульмани, слідять спеціально поставлені ангели.

Мусульмани, як і християни, вірять в існування безсмертної людської душі. Вона покидає тіло людини у момент смерті і попадає в потойбічний світ. Душі терпеливих і покірних попадають в рай, де їх чекає вічне блаженство, а душі нечестивих в ад, де вони будуть горіти у вічному полум'ї. Таким чином у свідомості мусульман створюється система позитивних і негативних стимулів слідувати заповідям Корану.

Первинним з обов'язків мусульманина є шанування Аллаха. У культі ісламу велике місце займає щоденна п'ятиразова молитва (намаз). Ритуал намазу дуже складний і втомлюючий. Він вимагає дотримання багатьох правил. Будь-яке, хай незначне порушення цих правил веде до недійсності намазу. Зміст намазу складують слова, які прославляють Аллаха, формули, які виражають поклоніння йому, прославлення його ім'я.

Подібно до того, як усі православні проходять обряд хрещення, всі правовірні мусульмани піддаються обряду сунат - обрізанню крайньої плоті. Це робиться у немовлячому віці. Велике значення в ісламі додається читанню Корану. Якщо мусульманин сам не може його читати, це роблять для нього інші за певну платню

Для мусульманина обов'язкова благодійність, тобто подача милостині жебракам, на користь мечетей і особисто духовним особам. Це робиться на прямій вказівки Корану де сказано: «Вам не досягти благочестя, поки не будите робити жертвування з того, що любите». Мусульмани вважають, що милостиня звільняє від гріха і сприяє досягненню вічного блаженства.

Хадж тобто паломництво в Мекку і Медину в ісламі не вважається обов'язковим обрядом. Але кожний правовірний повинен прагнути відвідати ці місця, де відбувалася діяльність пророка Мухамеда. Роблячи хадж, правовірні прагнуть попасти у священний храм в Меккі і вклонитися чорному каменю, який в правлений у срібний обруч і вмурований у північні стіну храму. Хаджії, тобто люди, які здійснили хадж, користуються дуже великою шаною.

В ісламі розповсюджений також культ мазарів. До них відносять різні давні споруди, могильні пагорби, цвинтарі, дерева, каміння тощо. Мазаром вклоняються, вони оточуються священними легендами, міфами.

Складовою частиною мусульманського культу є багаточисельні свята. Щотижнево мусульмани святкують п'ятницю. Вона вважається у мусульманських країнах днем відпочинку і відвідання мечетей. В арабських країнах п'ятниця вважається вихідним днем, подібно до того як у православних неділя, або у євреїв субота. Найважливішими святами у мусульман вважаються Ураза-байрам, свято закінчення поста, Курбан-байрам - свято жертвопринесення, Мавлюд свято в честь народження пророка Мухамеда і інші. Святу Ураза-байрам передує місячний пост. Згідно йому правовірні можуть вживати їжу лише вночі.

Головними течіями в ісламі являються сунизм і шиїзм. Різниця між ними проявляється по відношенню до Суни. Більшість мусульман - суніти. Вони визнають суну повністю. Шиїти, які проживають головним чином в Ірані, Іраку і Йемені, визнають суну лише частково.

Іслам відіграє велику роль у арабському світі і міжнародних відношеннях. Він є державною релігією 28 країн. Понад 40 країн вважають себе мусульманськими і входять до складу організації ісламської конференції.

5.2 БУДДИЗМ

Буддизм поряд з християнством і ісламом є світовою релігією. Тобто він звертається до людей усіх національностей і рас. Буддизм виник у Стародавній Індії у середині 1-го тисячоліття до н.е. Засновником буддизму вважається Гаутама, який нібито першим досяг стану нірвани і став Буддою. Священна книга буддизму відома під назвою «Трипітака».

Буддизм визнає основою всього існуючого непізнанне, а безлике духовне начало, якому дається назва Будда в собі. Світ який ми бачимо, є лише проява цього безликого начала. Бачимий нами світ існує лише у вигляді нескінченного руху вічних і незмінних психофізіологічних елементів - дхарм, різноманітні комбінації яких створюють все багатство явищ природи.

Крім баченого нами світу існує, вважають буддисти, ще два: небесний світ, населений богами і світ абсолютної порожнечі, в якому перебуває Будда.

Буддистський пантеон складається з величезної кількості богів і бодісотв. Очолює пантеон Будда Шанк'я Муні. Йому підкорюються грядущий Будда - Май трені, Будда Амутабу - голова раю і інші будди бодісотви.

Життя людини, згідно буддизму, є лише ланцюгом перероджень, характер яких визначається законом карми, тобто відплати за вчинки від попередніх перероджень. Яке буде перевтілення людини після її смерті, чи буде вона в майбутньому перетворенні здоровою, щасливою, багатою тощо залежить від її морального поводження. Мета життя - звільнення від перевтілень і досягнення нірвани - стану абсолютного спокою, коли відсутні всі бажання, прагнення, пристрасті і пов'язані з ними страждання. Але для більшості людей досягнення нірвани в одному перевтіленні неможливо. Їх душі змушені після кожного перевтілення знову перевтілюватися. І щоб ланцюг перевтілень був шляхом підняття до нірвани, людина у своєму житті повинна керуватися чотирма благородними істинами:

· Життя є страждання;

· Причиною страждань є бажання;

· Звільнитися від страждань можна лише, подавивши в собі бажання, пристрасті;

· Щоб подавити в собі бажання і звільнитися від страждань, людина повинна додержуватися моральних принципів «благородного срединого восьмирічного шляху», який складається з праведних поглядів, прагнень, речей, поведінки, життя, зусиль, споглядання, роздумів. Головними моральними принципами повинні бути любов до всього живого і ахінса, тобто утримання від заподіяння болю і зла будь-яким живим істотам.

Ці основі догмати буддизму різними школами тлумачаться по різному. Найбільш поширеними напрямками буддизму з'являються махаяна, хіпаяна, ламанізм. Ці напрямки буддизму відрізняються обрядністю і внутрішнім устроєм монастирів. церква християнство буддизм іслам

Основою буддистської церкви з'являються монастирі. В монахи приймаються тільки чоловіки. Богослужіння в буддистських храмах здійснюється лише одними ламами, без присутності мирян і заключаються у читанні хором канонічних текстів.

Форми культу в буддизмі надзвичайно різноманітні. Деякі буддисти кожної весни здійснюють дзул-хурал - покаяння за погане поводження з домашньою худобою. Джерелом цього обряду є ахінса і уявлення про те що в кожній домашній хубоді може жити перевтілений померлий родич. Буддисти здійснюють обряд найдан-хурал, який полягає в шануванні найдані (відлюдники, які возведені в ранг богів). Усі буддисти мають домашній алтарь з зображенням богів. Вони шанують різні талісмани. Буддисти моляться бодісатвам - божествам, які начебто мають здібність втілюватися у людину при її народженні і сприяти їй в досягненні вищого щастя - нірвани. Кожен буддистський монастир прагне обзавестись власним бодіставою, щоб привернути увагу віруючих. Опріч молитв буддисти заучують і повторюють багато заклинань. Молитви і заклинання можуть маханізуватися. Їх текст закладається у циліндри - так звані хурде. Вони можуть бути різних розмірів і приводитися у рух різними засобами, пальцями людини, вітром, зусиллями багатьох людей, якщо це великі хурде. Вважається що одне обертання хурде рівносильно прочитанню усіх молитв, що містяться в ньому.

Буддизм розповсюджений головним чином в Азії. Він відіграє значні роль в житті Китаю, Японії, особливо Камбоджі, В'єтнаму і інших країн.

5.3 НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Національними є релігії, які не вийшли за межі якоїсь етнічної спільності і розповсюджені в межах якогось одного регіону. До них відносять іудаїзм, індуїзм та інші.

Іудаїзм - релігія, яка розповсюджена серед населення єврейського походження. Він склався наприкінці 2-го - на початку 1-го тисячоліття до н.е. Джерелом віровчення іудаїзму є Старий Заповіт перша частина Біблії і Талмуд, який уявляє собою збірником догматичних релігійно-етичних і правових законоположень іудаїзму. Характерним для іудаїзму є віра в єдиного бога Яхве. Він уявляється творцем неба, землі, всього існуючого. Він же управляє світом. Іудеї вірять у приход месії (небесного спасителя), який відновить незалежне єврейське царство.

Іудаїстський культ містить в собі величезну кількість ритуальних приписів і охоплює майже весь побут віруючих.

Серед населення Індії дуже розповсюджений комплекс релігійних вірувань, що складають одну з найпоширеніших релігій світу - індуїзм.

Він склався в перші сторіччя нової ери на основі ведичної релігії і брахманізму. Ідейними джерелами індуїзму є староіндійські священні тексти - веди, брахмани, упанішади, пурани, «Закон Ману», «Махабхарата», «Рамаяна» тощо. Релігійно-філософську основу індуїзму становлять ідея дхарми, тобто безликої духовної сили, яка впорядковує всесвіт, а також визначає норми релігійного і світового життя. Індуїсти, як і буддисти, вірять в Санжари: вічний круговорот життя як перевтілення душ. Вони вірять у карму, тобто у відплату при перевтіленні душ за добрі і погані вчинки. Як і буддисти, вони вважають одним з головних моральний принцип ахінсу, тобто незавдання шкоди усьому живому. Індуїсти вірять в мокші - звільнення душ від круговороту і перевтілення і злиття з божественним абсолютом.

Мокші досягається за допомогою йога. Вона вчить, що найвищого блаженства людина може досягти повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягненням особливого психічного стану - «самадхи» (зосередження). В стані «самадхи» згасають усі бажання, мислення зосереджується на якийсь внутрішній точці, порушується зв'язок із зовнішнім світом. В стані самадхи начебто з'являється здатність інтуїтивного бачення істини.

Йога розробила систему вправ досягнення морально-етичної, фізичної і пізнавальної самодисципліни, у якій важливе місце посідають утримання від насильства над всім живим, забезпечення найдоцільнішого положення тіла, регулювання дихання (виконання систем заходів, що обмежують природній ритм дихання), зосередження думки лише на окремому об'єкті при певному виключенні почуттів та інші.

Йога дала опис ряду цікавих з наукового погляду психічних явищ. Вона стала предметом досліджень медицини, спортивної медицини зокрема. Йогічна техніка самообмеження і медитації використовується зараз у багатьох нових культах давньоіндійського походження, у кришнаїтів і інших.

Індуїзм релігія політеїстична. Поряд з головними богами Брахма, Вішну, Шива шанується пантеон інших богів. Основними течіями в індуїзмі є вішнуїзм, який визнає головним богом Вішну і шиваїзм, який визнає головним богом - Шиву.

Серед персів, що мешкають в Індії, а також серед гебрів в Ірані розповсюдженою релігією є зороастризм. Назва цієї релігії походить від імені її засновника пророка Зороастро ( іранське Заратуштра). Священною книгою зороастризму є Авеста. В основі зороастризму лежить ідея боротьби двох начал: доброго, світлого уособленого в образі бога Агура-Мазди (Ормузд), і злого, темного, що уособлюється в образі бога Ангра-Майнью (Аріман). Зороастризм пропагуює ідеї кінця світу, загробної відплати за земне життя, про останній суд божий, воскресіння з мертвих, народження спасителя та інші. Ці ідеї мали великий вплив на формування християнства і ісламу.

У Китаї поряд з буддизмом розповсюдженні такі національні релігії, як даосизм і конфуціанство. Національною релігією Японії є синтоїзм. Поряд з цими і іншими достатньо розвинутими релігіями у ряді регіонів Азії, Африки, Південної Америки, народів півночі до цього часу існують родоплемінні релігії у формі тотемізму, фетишизму, культу предків тощо.

6. СУЧАСНІ НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

6.1 ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ НЕТРАДИЦІЙНИХ КУЛЬТІВ, ЇХ ТИПОЛОГІЯ

В останні часи у США, а потім і в інших країнах з'явилося немало так званих релігій «нового віку». Їх також називають «нетрадиційними релігіями», «нетрадиційними релігійними культами». Головна їх риса, мабуть, в тому, що за своїм походженням вони не пов'язані з вже існуючими релігіями, хоча їх творці і наголошують інколи на таких зв'язках. Творцями цих релігій з'являються самозвані пророки, часто крикливі, вульгарні, які претендують на роль одноособистих спасителів людства, що загрузнуло в гріху.

Характерною рисою релігій «нового віку» є і те, що вони поповнюються молодими людьми віком від 18 до 24 років, з білого, так званого, середнього класу. Це, як правило, юнаки і дівчата, доля яких в чомусь не склалася. Вони часто мають непогану освіту і не мають серйозних матеріальних скрут.

Широка реклама нових культів поєднується з ретельно організованою системою вербовки. Нею займаються особо довірені фанатичні прихильники, що володіють навичками першого контакту. Вони прагнуть зав'язати знайомства у дискотеках, кафе, на вокзалах, в університетських городках тощо. Уміло визиваючи співрозмовника на відверту розмову про його тривоги і хвилювання, що мучать його, вони ненав'язливо розписують йому радощі перебування у своїй громаді, запрошують на молитвенні збори або лекцію. «А чому не піти просто з цікавості»,- часто вирішує новак. Як правило, від подібної зустрічі він виносить радісні почуття такої людяності і тепла, про яку раніше навіть не підозрював. І лише потім новообраний пізнає, що за всіма цими усмішками стояла ретельна відпрацьована режисура.

На новака, та і на інших членів нових культів, як правило, звалюються повторюючи виснажуючи заходи, які викликають особливий гіпнотичний стан, коли стираються колишні сумніви, турботи, тривоги, бажання, цілі, тобто, той психологічний щит, панцир, який раніше захищав його від некритичного сприймання чужого впливу.

Сумна доля багатьох молодих людей, що в тій чи іншій мірі пов'язані з новими релігійними культами і їх громадами. Після прибування в таких громадах, казав Тед Патрик - американський психолог, який займався депрограмуванням, тобто перевихованням колишніх членів нових культів, їх свідомість перестає існувати і вони становляться або рослинами, або самовбивцями.

Усі релігії «нового віку» можна умовно поділити на три основні групи. До першої можна віднести ті культи, які проголосили себе новішими варіантами християнства. Серед них такі відомі культи як церква уніфікації, організація «Діти бога» тощо. До другої групи прийнято відносити культи, які беруть свій родовид зі Сходу. Найбільш значними з них є рух Харе Крішни і дзен-буддизм. Особливу групу складають об'єднання, які займаються переважно «духовними» вправами і процедурами, психотерапевтичними сеансами і процедурами, під які підводять релігійну основу. Тут виділяється церква саєнтології.

6.2 НЕТРАДИЦІЙНІ КУЛЬТИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ОРІЄНТАЦІЇ (ЦЕРКВА УНІФІКАЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЯ «ДІТИ БОГА»)

Церква уніфікації заявляє, що вона об'єднує у своїх рядах більш ніж 2 мільйони послідовників у 125 країнах, в тому числі більш, ніж 40 тис. у США. Її засновником являється Сен Мюн Мун, уродженець Північної Кореї.

Віровчення церкви уніфікації викладено у «Божественному принципі», який написаний Муном. Цей витвір уявляє собою відверту мішанину з вульгарних християнських сюжетів і політичних спекуляцій. Згідно вченню Муна, люди - божественні творіння, але повністью велич бога вони не втілюють. Причина в тому, що перша жінка, Єва, з недосвідченості у 15 років согрішила з Сатаною, який прийняв вигляд змія, а тому не змогла мати від Адама досконале потомство. Її гріх навіки отруїв людський рід і приречив його на довгі страждання. Подібно Адаму і Єві, Христос («другий Адам») був народжений безгрішно і місія його полягала в тому, щоб вступити у шлюб з земною ідеальною жінкою і привести на світ «досконалих», очищених від гріха , дітей. Але Ісус не встиг зробити це, тому що був зраджений своїм народом і розп'ятий. Оскільки сам Мун теж безгрішний, про це, начебто, сказав йому сам Ісус Христос при глибокій зустрічі, що відбулася у пасхальний ранок 1936 р., то шлюб людей може вважатися справжнім, якщо він освячений самим Муном, або церквою уніфікації.

Таким чином Мун самозвано проголосив себе «третім Адамом», новим «Ісусом Христом» другого пришестя.

Розповсюдження таких примітивних ідей обумовлюється духовним вакуумом у частини молоді, почуттям безпритульності, самотності, пошуками людських відношень, стійкого авторитета, з одного боку, з другого - дуже вміло розробленою системою вербовки і психологічної обробки людей. Церква уніфікації буквально полює за юнаками і дівчатами, у яких не склалися або відношення з батьками, або особисті сімейні відношення. Саме такі юнаки і дівчата охоче за все сприймають вчення «єдинокровного отця». Сумна їх доля. На них навалюється виснажуючи тіло і душу різноманітні заходи, проповіді, лекції, співи гімнів тощо, що виснажують тіло і душу, і доводять їх до гіпнотичного стану і повної психологічної незахищеності. Послідовники церкви уніфікації постійно швендяють на аеродромах, вокзалах, вулицях, продають у три дорога квіти, сладощі, морозиво, женьшень, а то і просто жебракують.