Психологічні особливості та чинники становлення процесу самовдосконалення особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості та чинники становлення процесу самовдосконалення особистості



Концептуальні підходи до проблеми самовдосконалення особистості у сучасній науці

Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення про соціальну детермінованість формування свідомості і самосвідомості особистості (М.Й. Боришевський [25], Г.С. Костюк [69], С.Л. Рубінштейн [115]), про взаємодію зовнішніх і внутрішніх факторів становлення свідомості особистості (Г.С. Костюк [69], С.Л. Рубінштейн [115], Л.З. Сердюк [122]), про принцип розвитку, згідно з яким образ Я безперервно змінюється протягом онтогенезу особистості (М.Й. Боришевський [25], І.С. Кон [67], Г.С. Костюк [69]). Загальнометодологічні принципи знайшли своє відображення в фундаментальних теоретичних положеннях про спадковість, цілісність, детермінованість, причиннообумовленість психічного розвитку особистості, про сензитивність і критичні періоди в її становленні. Важливою складовою предмету нашого аналізу є такий феномен як самовиховання, яке своїм змістом охоплює надзвичайно багату гаму взаємин особистості зі світом, суспільством тощо.

У процесі розвитку свідомості і самосвідомості, - зазначає Г.С. Костюк, - в особистості закономірно з'являється прагнення до самовиховання. Будучи

похідним стосовно виховання і суспільних обставин життя, воно включається у процес розвитку особистості як важливий внутрішній фактор. Самовиховання

виявляється через дії особистості, які спрямовані на вироблення якостей, що відповідають її ідеалам, життєвій меті, вимогам до себе. Збігаючись з метою виховання, воно створює найсприятливіші умови для успішного формування позитивних рис особистості відповідно до ідеалів і вимог нашого суспільства. Індивід починає працювати над собою. Ця робота - не просто самоаналіз, а вдосконалення себе завдяки власній діяльності, особливо учінню і праці, кращому виконанню своїх обов'язків. Людина розвиває свої здібності, формуючи свій характер, намагається нести відповідальність за своє майбутнє, активно змінювати умови, обставини свого життя і розвитку [69, c. 180].

Аналізуючи соціальний характер самовиховання та його роль у загальному розвитку особистості, Л.І. Рувінський вказує на тісний зв'язок виховання і самовиховання. «Справа в тому, що процес виховання включає в себе діяльність і суб'єкта, і об'єкта виховання, тобто і вихователя, і вихованця, причому

принципового значення у характеристиці процесу виховання і його можливостей набуває встановлення взаємозв'язку означених сторін. Так, формування, розвиток якостей і властивостей особистості досліджуваного перебуває у відповідній залежності від цілеспрямованих впливів на нього з боку вихователя, тобто виховання «веде» (за висловом С.Л. Виготського) за собою розвиток особистості, під яким розуміються якісні позитивні зміни в ній. Виявивши суттєві зв'язки між виховними впливами і поведінкою, діяльністю вихованців, можна відібрати і охарактеризувати найбільш ефективні комплекси і системи виховних заходів, засобів і методів, які сприяють самовихованню» [116, c.43].

Проблема самовиховання вивчалась головним чином в педагогіці та педагогічній психології. Праці Б.Г. Ананьєва [6], О.О. Бодальова [22], Л.І. Божович [23], М.Й. Боришевського [25], С.М. Ковальова [63], Г.С. Костюка

[69], О.М. Леонтьєва [76], С.Л. Рубінштейна [115], Л.І. Рувінського [116] та ін. здійснили значний внесок в розробку теорії самовиховання. Дослідники дійшли висновку, що під самовихованням слід розуміти усвідомлену діяльність людини, яка спрямована на розроблення, удосконалення чи зміну власних якостей відповідно до соціальних і індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів, цілей, які формуються під впливом умов життя і суспільного виховання.

Як зазначає С.М. Ковальов, - у процесі формування нової людини необхідно правильно поєднувати суспільне виховання і самовиховання. Суспільне виховання - це «обробка людей людьми»; його об'єктами виступають індивіди, яким властива не лише свідомість, а й самосвідомість, воля, складний внутрішній світ. Вони вибірково ставляться до зовнішніх впливів, «саморозвиваються». Завдання суспільного виховання полягає в тому, щоб надати правильну спрямованість розвитку людей, сформувати у досліджуваних високе почуття відповідальності перед суспільством, вимогливість до себе. Навчання і виховання лише тоді досягають мети, коли прищеплюють у людини бажання все життя навчатися і виробляють у неї настійну потребу до самовдосконалення, орієнтують її на «постійну роботу душі» [63, c.6].

У структурному плані самовиховання являє собою єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самоставлення) і дієво-вольової сторін; вони взаємопов'язані і взаємообумовлені.

І.А. Донцов стверджує, - важливий аспект самовиховання - самоосвіта. Невірно було б розуміти це лише як продовження освіти, пізнання навколишнього світу. В процесі самоосвіти людина пізнає і себе, розвиває свої інтелектуальні здібності, волю, самодисципліну, перетворює себе відповідно до

ідеального образу Людини [45, c.60].

Серед психологічних досліджень звертають на себе увагу роботи, які, порушуюючи проблему гуманізації освіти, одночасно розглядали питання самовиховання. Так, Г.О. Балл виокремлює дві сторони психологічного змісту гуманізації освітнього процесу.

«Перша - це задоволення базових потреб учнів через створення умов їхньої діяльності, сприятливих у психофізіологічному і соціально-психологічному планах, реальне врахування у її організації їх вікових та індивідуально-типологічних особливостей. Зазначене соціально-психологічне сприяння передбачає повагу до їх уподобань, прагнень і досягнень, надання їм достатнього простору для прояву самостійності і творчості. Складовою цього сприяння є й організація зустрічей підопічних із труднощами (не надмірними), через долання яких досягається фізичне й духовне загартування, формується впевненість у своїх силах. Усе це стимулює їхній рух у напрямку самоактуалізації, здобуття ними внутрішньої (особистісної) свободи.

Друга сторона - це розкриття для учнів можливостей поповнення їхньої свободи повноцінним змістом через прилучення до культури у єдності її нормативно-репродуктивних (цивілізаційних) і діалогічно-творчих складових.

У пізнавальній царині це передбачає, зокрема, заохочення становлення проблемного світосприймання, прагнення не лише до конкретних, визначених знань, але й до постійного розширення сфери «вченого незнання», яке стає здобутком особистості… У ціннісній царині згадане розкриття можливостей передбачає прилучення учнів до гуманістичних цінностей (включно з практикою їх втілення у життя), інакше кажучи, їхнє виховання у гуманістичному дусі, про яке йшлося вище» [14, c.80].

Як відомо, основними методологічними принципами гуманістичної психології є:

· Принцип розвитку, який означає, що людина постійно прагне до нових цілей, самовдосконалення завдяки наявності у неї природжених потреб,

бажання до самореалізації, потреби у самоактуалізації, бажання здійснювати

безперервний поступальний розвиток.

· Принцип цілісності, що дозволяє розглядати особистість як складну, відкриту систему, спрямовану на реалізацію усіх своїх потенцій.

· Принцип гуманності, який означає, що людина за своєю природою є доброю і вільною, і лише обставини, що заважають розкриттю її істинної суті, роблять її агресивною і відчуженою.

· Принцип цільового детермінізму, який передбачає вивчати особливості особистості в аспекті орієнтації людини на майбутнє, тобто з точки зору її очікувань, цілей і цінностей.

· Принцип активності, що дозволяє прийняти суб'єкта як самостійно мислячу і діючу істоту, у житті якої інша людина (наприклад, психотерапевт) може відігравати роль підтримуючого, безумовно підтримуючого, створюючого сприятливі умови для її розвитку. Психотерапевт змінює настановлення клієнта, допомагає взяти відповідальність на себе, але при цьому не навчає і не повчає.

· Принцип неекспериментального дослідження особистості ґрунтується на ідеї цілісності і, відповідно, неможливості адекватного вивчення особистості

за окремими фрагментами, оскільки система (а саме такою і є особистість) найчастіше має якості, які не властиві окремим її частинам.

· Принцип репрезентативності означає, що ціль і об'єкт дослідження в гуманістичній психології співпадають, оскільки завдання вивчення нормально і повноцінно функціонуючої людини реалізується на вибірці здорових, самореалізуючих особистостей.

Один із засновників цього напряму А. Маслоу [93] зазначав, що освіту не можна зводити до навчання, вона має бути також процесом виховання характеру, формування особистості. У його дослідженнях людина виступає насамперед як психологічно здорова особистість, задоволення соціальних потреб якої стає основою її самоактуалізації, розвитку усіх її здібностей і талантів. Як результат успішної актуалізації є особистість з наступними характеристиками: більш ефективне сприймання реальності і більш комфортне ставлення до неї; прийняття (себе, інших, природи); спонтанність, простота, природність; центрованість на значущих цілях (на відміну від центрованості на собі); деяка відстороненість і потреба бути наодинці; автономія, незалежність від культури та середовища; постійна свіжість оцінки; містичність та досвід вищих станів; почуття єдності з іншими; більш глибокі міжособові стосунки; демократична структура характеру; розрізнення засобів і цілей, добра і зла; філософське, доброзичливе почуття гумору; самоактуалізована творчість; протистояння аккультурації, насадження будь-якої часткової культури.

Слід зазначити, що теорія А. Маслоу, по суті, заперечує можливість і необхідність цілеспрямованого формування потреб людини. Основним методологічним недоліком є та обставина, що автор ігнорує питання діалогу особистості і суспільства; суть людини А. Маслоу вбачає лише в її біологічній природі, а здатність до самоактуалізації розглядає як вроджену якість, яка не залежить від соціальних умов. Позитивним внеском вченого в розвиток ідеї актуалізації є те, що він розглядав її як одну з базових особистісних потреб.

Отже, підсумовуючи огляд наукових досліджень, варто наголосити, що особистість формує себе, розвиває, удосконалює, виявляє свою діяльнісну сутність відносно себе через вплив на середовище і навпаки. Тому самовдосконалення завжди є взаємодія суб'єкта з соціальним середовищем. Як не може бути вільного від усілякого соціального впливу самовдосконалення, так і не існує самовдосконалення, яке не впливає на оточуючих, на соціальне середовище.

Вікові та індивідуально-психологічні особливості як чинники самовдосконалення особистості в підлітковому та юнацькому віці

Серед чинників самовдосконалення особистості важливе місце посідають вікові та індивідуально-психологічні особливості. Можливість самовдосконалення базується на наявності певних внутрішніх суб'єктивних психологічних умов, на особливостях психофізіологічної організації людини. Самовдосконалення виникає на тому етапі розвитку особистості, коли вже засвоєна певна сукупність знань, дій, засобів пізнання людиною світу та самої себе, сформовані моральні уявлення та ціннісні орієнтації особистості. Вагомим чинником самовдосконалення поряд з віковими особливостями стають індивідуальні відмінності, що виразно проявляються в період підлітковості та юності, насамперед, в особливостях темпераменту і характеру, задатках й здібностях, мотивації ставлення до навчання й праці, особистих інтересах і прагненнях, а також у стосунках з батьками, стилі й манерах поведінки.

Розглядаючи проблему самовдосконалення у ракурсі онтогенезу, слід підкреслити важливість саме підліткового і юнацького віку в цьому процесі. Актуалізація потреби у самовдосконаленні зумовлюється розвитком самосвідомості, пошуком суб'єктом свого місця у світі, становленням ідеалів та прагненням відповідати цим ідеалам. Всі ці вікові особливості так чи інакше стають передумовою самовдосконалення особистості. Охарактеризуємо підлітковий та юнацький вік в ракурсі самовдосконалення особистості.

На порозі підліткового віку дитина характеризується значними досягненнями у розвитку когнітивної, емоційно-вольової сфер та самосвідомості: вона вже має досить диференційований, хоча й не зовсім узгоджений образ Я, що сформувався на основі інтеріоризації думок значущих інших, власних спостережень і порівняння себе з навколишніми. Як правило, молодший школяр вже має ті чи інші уподобання, більшою чи меншою мірою усвідомлений ідеальний образ Я. Все це стає підґрунтям для формування потреби у самовдосконаленні у підлітковому та юнацькому віці.

Так, саме вікові тенденції розвитку зумовлюють пробудження інтересу підлітка до самого себе. Внутрішнє спостереження, порівняння себе з іншими, проектування свого майбутнього спонукають його до усвідомлення власних особливостей, розуміння особистих ресурсів і дефіцитів і, зрештою, прагнення вдосконалити як окремі риси свого характеру, уміння й навички, так і особистість в цілому.

Головною ознакою підліткового віку вважається почуття дорослості, котре, за визначенням Д.Б. Ельконіна, являє собою специфічне новоутворення свідомості, через яке підліток стає здатним до порівняння себе з іншими (дорослими або однолітками) [150].

Важливим мотивом діяльності підлітка стає прагнення самоствердитися в середовищі однолітків. Поведінкові прояви можуть бути досить полярними: одна

частина підлітків самостверджується негативним, навіть девіантним способом,

інша ж частина йде позитивним шляхом, - через саморозвиток та самовдосконалення. При цьому конструктивні способи розв'язання вікових проблем спрямовані на активне перетворення ситуації, у результаті чого виникає відчуття зростання власного потенціалу. Підлітки, які обрали конструктивний спосіб розв'язання труднощів шляхом саморозвитку й самовдосконалення, значно легше переживають усі труднощі, пов'язані з особливостями власного віку [103].

Серед новоутворень підліткового віку, які здійснюють суттєвий вплив на активізацію самовдосконалення, можна виокремити наступні:

1) почуття дорослості як суб'єктивне переживання підлітком готовності бути повноправним та рівноправним учасником групи (колективу);

2) зміна структури моральних норм та цінностей;

3) зростання соціальної активності;

4) прагнення до самостійності й незалежності;

5) критичність свідомості, чутливість до оцінки з боку дорослих [71; 88]. Важливими детермінантами активізації самовдосконалення багато дослідників (П.Я Арет, М.Й. Боришевський, Л.І. Рувінський, А.Г. Ковальов та ін.) вважають розвиток самосвідомості, основою чого виступає прагнення підлітків до самопізнання, становлення Я-концепції, складовими якої виступають Я-образ, самооцінка, рівень домагань. Аналізуючи власні особливості, підліток порівнює зміст Я-реального та Я-ідеального, при цьому неспівпадіння цих реальних та ідеальних уявлень про себе стає потужним спонукальним мотивом для прийняття рішення про необхідність самовдосконалення [103]. Таким чином, розвиток самосвідомості, і водночас наявність змістовних протиріч у її складових - образі Я, самооцінці, актуалізація потреби підлітка у самоствердженні як особистості виступають основними чинниками самовдосконалення у цей віковий період.

В юнацькому віці поряд із завершенням процесів фізичного дозрівання особистості розширюється діапазон її соціальних ролей. Водночас зростає суб'єктність особистості, усвідомлення себе творцем власного життя, а отже, зростають вимоги до змісту власних індивідуально-психологічних характеристик, що виступає спонукальним чинником до їх оптимізації шляхом самовдосконалення.

Основними чинниками самовдосконалення в юнацькому віці виступають:

1) осмислення й переосмислення власної ролі, значущості в системі соціальних відносин;

2) пошук сенсу життя, процес набуття ідентичності та формування перспектив подальшого розвитку власного «Я»;

3) зорієнтованість на особистісне й професійне самовизначення [82; 103].

Отже, орієнтація на перспективу майбутнього та прагнення до самоствердження виступають важливими чинниками, що спонукають юну особу до самовдосконалення.

Вагомим каталізатором самовдосконалення в юнацькому віці стає необхідність професійного самовизначення індивіда. Вибір професії, як одна зі сфер особистісного самовизначення, спонукає юнака оцінити власні особливості та внутрішні ресурси під кутом зору майбутньої професійної діяльності. Таким чином, професійне самовизначення юнака, побудоване на врахуванні власних можливостей і домагань, прагнень, при цьому часто пов'язане з чітким усвідомленням молодою людиною того, чого їй бракує, щоб стати на шлях бажаної й успішної професіоналізації, стає стимулом для самовдосконалення.

На думку дослідників, юнацький вік є найбільш плідним періодом для саморозвитку і самовдосконалення особистості, адже, усвідомлюючи значущість професійного й особистісного вибору, суб'єкт усвідомлює і той факт, що майбутнє переважним чином залежатиме від його внутрішньої позиції, його активності [103].

Наявність потреби у плануванні життєвого шляху пов'язана з виникненням життєвої перспективи. Згідно з Є.І. Головахою, це особливе утворення, ядром якого виступають життєві плани, ціннісні орієнтації, а смисловою віссю є картина майбутнього, на котру орієнтується індивід при побудові ієрархії цілей і засобів для їх досягнення. Основною функцією життєвої перспективи виступає регуляція активності індивіда у виборі і побудові подальшого життєвого шляху. Неабияку роль у цьому процесі відіграє самовдосконалення особистості як засіб оптимізації індивідуально- психологічних параметрів, що виступають ключовими для ефективного функціонування особистості у майбутньому [103].

В юнацькому віці триває розвиток самосвідомості особистості, її якісна перебудова. Уявлення про себе, самооцінки стають більш диференційованими, зростає їх узгодженість, що задається певною ієрархією ціннісних орієнтацій особистості. На думку Н.В. Ліфарєвої, відповідаючи самому собі на запитання «хто я?», «який я?», «чого я прагну?», юнак формує: 1) самосвідомість Ї цілісне уявлення про себе, самооцінку власної зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей, усвідомлення переваг та недоліків, на основі чого виникають можливості цілеспрямованого самовдосконалення; 2) власний світогляд як цілісну систему поглядів, знань та переконань; 3) прагнення до критичного осмислення навколишньої дійсності, до самоствердження власної самостійності й унікальності, до створення власної теорії сенсу життя [82].

Для активізації самовдосконалення є такі аспекти розвитку самосвідомості юнака:

1. Відкриття власного внутрішнього світу, в ході якого з'являється

відчуття власної неповторності, що інколи супроводжується почуттям самотності та відсутності розуміння з боку інших людей. Конструктивною стратегією подолання такого стану виступає віднайдення вад власної особистості й прагнення до їх подолання шляхом самовдосконалення.

2. Усвідомлення незворотності часу, яке змушує індивіда замислитися про перспективи майбутнього, скласти план власної життєдіяльності, котрий

охоплює усю сферу особистого самовизначення: моральний образ, стиль життя, рівень домагань, вибір професії й власного місця в житті.

3. Формування цілісного уявлення про власну особистість та ставлення до неї, усвідомлення й оцінка особливостей власних фізичних, морально- психологічних, інтелектуальних та вольових якостей [82].

Зазначені чинники закладають міцну конструктивну основу для здійснення цілеспрямованої внутрішньої роботи особистості над собою та

спонукають її до подальшого самовдосконалення.

Ще одним чинником самовдосконалення особистості виступають особливості її самосвідомості, насамперед, уявлення про себе, самооцінка та рівень домагань, що є складовими Я-концепції особистості.

У контексті самовдосконалення особистості важливо диференціювати

різні модальності «Я», виділені Р. Бернсом, насамперед:

1. Реальне Я - установки, пов'язані з особливостями сприймання людиною власних актуальних здібностей, статусів та ролей. Саме невідповідність змісту Я-реального щодо потреб, інтересів і прагнень особистості може виступити головним мотивом для самовдосконалення як одного зі способів вирішення даного внутрішньоособистісного конфлікту.

2. Ідеальне Я - установки, пов'язані з уявленням індивіда про наявність бажаних психологічних якостей, характеристик. Ідеальний образ складається з ряду уявлень, що відображають сподівання й прагнення людини, однак вони дуже часто бувають відірваними від реальності. Саме протиріччя між реальним та ідеальним Я стає найважливішою умовою для активізації потреби у самовдосконаленні.

Крім того, важливою є така структура як дзеркальне Я, що охоплює настановлення та уявлення людини про те, як її бачать інші, і виконує важливу функцію самокорекції домагань людини та її уявлень про себе, забезпечує отримання нового досвіду.

Окрім цих модальностей «Я», багато авторів виокремлюють ще одну, яка відіграє особливу роль для процесу самовдосконалення, - конструктивне Я (Я в майбутньому). Його призначенням є побудова проективної моделі Я. Головна відмінність конструктивного Я-проекту від ідеального Я полягає в тому, що він пронизаний дієвими мотивами й вони більше відповідають істинним прагненням індивіда. У конструктивному Я трансформуються елементи, які особистість ставить для себе як досяжну реальність. Отже, саме конструктивне Я конкретизує стандарти Я-ідеального, переводячи їх у реальну площину і бере участь у розробці конкретних шляхів досягнення тих чи інших змін [103].

Самооцінка характеризується емоційно насиченими оцінками особистістю власних здібностей, особистісних якостей, вчинків (А.В. Захарова), визначає

взаємини із соціальним оточенням, виступає регулятором поведінки

(М.Й. Боришевський, В.Г. Маралов). Самооцінка спонукає особистість до самовдосконалення, адже саме через усвідомлення внутрішніх протиріч або недоліків суб'єкт приходить до висновку про необхідність внутрішніх змін.

Утворюючись під впливом оцінок оточення та в результаті зіставлення образів реального й ідеального Я, самооцінка може бути як адекватною, так і неадекватною, що зумовлює й результативність процесу самовдосконалення особистості. Зокрема, на думку О.П. Сергеєнкової, неадекватно занижена самооцінка диcгармонізує мотиваційну та емоційно-вольову сфери й значно важче піддається психологічній корекції через злитість з комплексом неповноцінності особистості [103]. Особи із заниженою самооцінкою схильні до ускладнення не тільки власного життя, а й до конфліктів з оточуючими, вони досить важко піддаються переконанню у можливості оптимізації їхнього становища, оскільки у них практично відсутня мотивація до самозміни, вони не здатні бачити у ній сенс та не мають для її реалізації особистісних сил.

І.С. Кон вважає, що самооцінка «є спільним знаменником, підсумковим виміром Я, що виражає міру прийняття або неприйняття індивідом самого себе, позитивне чи негативне самоставлення, похідне від сукупності окремих

самооцінок» [67, с.25]. Розвиваючи цю думку в ракурсі проблеми самовдосконалення особистості, Н.К.Орішко вважає, що прийняття рішення про самовдосконалення та перспективи його ефективності значно залежить саме від рівня самооцінки особистості [103].

Тісно пов'язаним із самооцінкою параметром є рівень домагань особистості, що визначає ступінь складності задач, які вона ставить перед собою. Науковці розглядають поняття «рівень домагань» у контексті мотиваційно-потребової сфери життєдіяльності особистості (Б.В. Зейгарнік, Дж. Гарднер, Р. Мейлі, Ю. Роттер, Х. Хекхаузен та ін.). Так, Ф. Хоппе під ним розуміє вплив результатів реалізації як невизначених, так і більш точних очікувань і прагнень особистості на майбутні досягнення. Тобто дослідник інтерпретує дане поняття як мету подальшої дії, до здійснення якої особистість йде шляхом постійного самовдосконалення. К. Левін говорить про оцінку людиною своїх можливостей при прогнозуванні вірогідності досягнення мети.

Рівень домагань особистості безпосередньо пов'язаний з процесом цілепокладання, визначаючи міру складності поставленої мети та завдань. В осіб з реалістичним (адекватним) рівнем домагань, котрі відрізняються впевненістю й наполегливістю у досягненні мети, продуктивністю діяльності та критичністю в оцінці досягнутих результатів, самовдосконалення відбувається значно швидше й ефективніше, ніж в осіб з нереалістичним рівнем, котрі схильні до постановки занадто важких або легких цілей, невпевненості у власних силах, тенденції до уникнення ситуацій змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу тощо.

Отже, рівень домагань виступає суттєвим чинником самовдосконалення особистості, здійснюючи вирішальний вплив практично на усі етапи його реалізації - від виникнення потреби та мотивів, і до особливостей його перебігу, тривалості, кінцевого результату й ефективності.

До індивідуально-психологічних особливостей, які мають вплив на всі

процеси життєдіяльності особистості, належить також характер як індивідуальне поєднання стійких особливостей, які визначають ставлення людини: до самої себе (міра вимогливості, критичності, самооцінка); до інших людей (індивідуалізм або колективізм, егоїзм або альтруїзм); до дорученої справи (організованість, відповідальність, точність); у характері відображаються вольові якості (рішучість, наполегливість, самостійність, дисциплінованість тощо) [103]. Характер людини відображається в особливостях її поведінки, інтересах, захопленнях, виборі різновиду діяльності, а отже виступає одним із суттєвих чинників самовдосконалення, визначаючи індивідуальні стратегії його реалізації.

На думку Р.В. Павелківа, найзагальніші властивості характеру доцільно розглядати на наступних осях:

1) сила - слабкість. Сила характеру виявляється в енергії, з якою людина переслідує поставлені цілі, та здатності до подолання перешкод. Слабкість характеру пов'язана з проявом нерішучості, нестійкості поглядів;

2) твердість - м'якість. Твердість характеру означає послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоюванні поглядів тощо. М'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок поступок, знаходженні розумних компромісів;

3) цільність - суперечливість. Визначаються поєднанням провідних та другорядних рис: якщо вони гармонують, відсутні суперечності між бажаннями й можливостями, то характер є цільним, якщо ж контрастують - суперечливим;

4) широта - вузькість. Про широту й повноту характеру говорять на основі рис, які свідчать про різноманітність прагнень та захоплень людини. Такі особи характеризуються експансивністю й душевною щедрістю. На противагу їм, люди з «вузьким» характером схильні до самообмежень, звуження сфери власних інтересів, домагань та діяльності загалом [194].

Вивчаючи особливості функціонування характеру безпосередньо в контексті самовдосконалення, Н.К. Орішко пропонує розглядати самовдосконалення у поєднанні з сильними рисами особистості, адже реалізація даного процесу вимагає від неї наполегливості, стійкого прагнення до досягнення позитивних результатів та безперервної внутрішньої роботи. Дані вимоги здатна виконати ефективно людина з сильним характером, а «слабкохарактерність» стоятиме на заваді цьому вже на початковому етапі [103].

Авторка висловлює припущення про те, що особливості характеру, втілені в акцентуаціях, зумовлюють специфіку процесу самовдосконалення, визначаючи його індивідуальні стратегії, котрі виявляються у спрямованості, мотивації та ефективності цієї діяльності. Н.К. Орішко вважає, що найбільш зацікавленими у самовдосконаленні можуть виступати особи з вираженими рисами демонстративності, ригідного і циклотимного типу акцентуації, хоча провідні мотиви самовдосконалення цих осіб можуть значною мірою відрізнятися - прагнення до лідерства, домінування, завоювання уваги та визнання з боку оточення, досягнення власної мети саморозвитку тощо.

Таким чином, основними індивідуально-психологічними чинниками самовдосконалення в підлітковому та юнацькому віці виступає характер, а також особливості самосвідомості, зокрема такі її структурні складові як Я-реальне та Я-ідеальне, самооцінка й рівень домагань, котрі впливають на зміст даного процесу, визначають головний вектор його спрямованості, виникнення потреби, готовність до здійснення цього процесу, індивідуальні стратегії самовдосконалення, і - зрештою - успішність його реалізації.

Вікові та індивідуально-психологічні особливості як чинник самовдосконалення особистості у старшому підлітковому віці.

Нами вивчалися уявлення опитаних про сутність самовдосконалення, його функції у життєдіяльності людини, рівень потреби у самовдосконаленні тощо. Контент-аналіз відповідей показав, що учні 8-х класів мають неповні уявлення про сутність самовдосконалення, його функції в житті людини. Опитані поки що нечасто замислюються над проблемами самовдосконалення, не завжди розуміють необхідність самовдосконалення у житті людини.

Серед функцій самовдосконалення підлітки найчастіше називають адаптаційну («допомагає підлаштовуватись під інших»), проектувальну, пов'язану зі спрямованістю в майбутнє, прагненням досягти успіху в майбутньому.

Як часто старші підлітки замислюються над необхідністю самовдосконалення? Аналіз анкет показав, що 80,6 % опитаних учнів 8-го класу замислюються над необхідністю самовдосконалення час від часу, при цьому рідко замислюються 12,9%, а часто - 6,5% підлітків. Отже, бачимо, що тема самовдосконалення у старших підлітків ще недостатньо актуалізована.

Предметом самовдосконалення старших підлітків виступають окремі риси характеру, поведінка, ставлення до навчання, окремі навички та вміння (що, по суті є не самовдосконаленням, а самовихованням окремих рис, оскільки одним із критеріїв самовдосконалення є цілісність особистості, тобто охоплення цим процесом не лише окремих вмінь або якостей). Зокрема, опитані зазначають, що хочуть вдосконалити у собі окремі риси характеру, ставлення до навчання і стосунки з оточуючими, фізичні здатності, наприклад: «навчання», «свою спортивну структуру тіла», «характер», «розум, витривалість», «знання в науках, наприклад, фізика, хімія», «впевненість у собі», «стриманість», «те, щоб аналізувати свої вчинки, щоб потім не робити таких самих помилок», «вміння терпіти і чекати», «щоб менше лінуватися і більше вчитися», «характер і звичку постійно огризатися, сперечатися», «працелюбність, щоб краще вчитися» тощо.

Як бачимо, зміст тих рис, вмінь, котрі підлітки хочуть вдосконалити, відображає зростання їх усвідомленості власних індивідуальних особливостей, певних вікових проявів, таких як конфліктність, невпевненість тощо. Саме усвідомлення підлітками власного «Я», його окремих аспектів та проявів та проектування цього «Я» в майбутнє актуалізує бажання змінитися, покращити власні вміння, риси характеру.

Найчастіше юнаки й дівчата вказують 1-2 якості, які прагнуть розвинути, вдосконалити, що свідчить про обмежене розуміння ними процесу самовдосконалення, бачення його як засобу подолання недоліків особистості.

Показово, що уявлення старших підлітків про необхідність самовдосконалення людини розподілилися таким чином: самовдосконалюватися необхідно все життя - 54,8%; якщо це потрібне для справи, цього вимагають обставини - 32,3%; треба радіти тому, що є (у розумінні відмови від самовдосконалення) - 12,9%. Крім цього, 10% опитаних погодилися з судженням«мене влаштовує те, який я є, змінюватись не хочу». Ці відповіді свідчать про те, що більше половини підлітків загалом усвідомлюють необхідність і роль самовдосконалення у житті людини (хоч і в досить обмеженому значенні). Та все ж значна їх частина (третина) демонструють, так би мовити, прагматичний підхід до самовдосконалення - на вимогу конкретної ситуації, обставин. А кожний десятий опитаний взагалі не прагне змін.

На думку опитаних, самовдосконаленню людини сприяють читання літератури, спілкування, аналіз власних помилок тощо.

Мотиваційно-ціннісні аспекти самовдосконалення вивчалися за допомогою методики визначення життєвих цінностей особистості (MUST- TEST) (П.М. Іванова, Е.Ф. Колобової).

В результаті тестування було виявлено, що найактуальнішими для підлітків є теми міжособистісних контактів і спілкування, життєвого успіху, який вони пов'язують із цікавою, затребуваною професією, матеріальним благополуччям, сімейним щастям. Цінності особистісного зростання не виражені безпосередньо у відповідях підлітків хоча у багатьох відповідях йдеться про необхідність успішного навчання, оволодіння професією.

Індивідуально-психологічні особливості опитаних вивчалися за допомогою модифікованого варіанту тесту Т.Лірі. Аналіз результатів показав, що провідними рисами підлітків - як дівчат, так і хлопців - є досить виражена домінантність, енергійність, впевненість (І октант) (рис.3.1 і 3.2).

Ці риси в дівчат пом'якшуються схильністю до співробітництва, гнучкістю у конфліктних ситуаціях, усвідомленою конформністю, комунікабельністю, прагнення заслужити визнання й любов з боку навколишніх. Також у них виражені тенденції альтруїстичності, що пов'язані з відповідальністю по відношенню до людей, делікатністю, м'якістю, прагненням надати підтримку, допомогу (VII і VIII октанти). Орієнтація на інших переважає в них над орієнтацією на себе. Крім того, дівчат загалом можна охарактеризувати як конформних, вихованих, досить критичних по відношенню до різних соціальних явищ і людей (VІ, V і ІV октанти).

Рис. 3.1. Співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального» дівчат старшого підліткового віку (за методикою Т.Лірі, n=39).

Рис. 3.2. Співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального» хлопців старшого підліткового віку (за методикою Т.Лірі, n=36).

Як видно з рис.3.3, хлопці-підлітки більше орієнтовані на себе, схильні до суперництва, більш критичні, замкнені, частіше відчувають труднощі в соціальних контактах, схильні виявляти негативізм у вербальній агресії. Вони мають нижчі, ніж дівчата, показники за октантами «Підлеглість», «Залежність», «Дружелюбність» і «Альтруїстичність» та вищі за шкалами «Егоїстичність» і «Домінантність».

Як видно з рисунків 3.1 і 3.2, напрямок і масштаб бажаних самозмін у хлопців і дівчат дуже подібні: і дівчата, і хлопці прагнуть більше розвинути домінантність, лідерські якості, впевненість у собі (І октант), зменшити прояви критичності й підлеглості (VІ і V октанти). Крім цього, хлопці хотіли б дещо зменшити прояви рис, що входять до октанту «Агресивність» і проявляються у впертості, прямолінійності, роздратованості тощо.

За методикою ДХСО виявлено значні гендерні відмінності щодо рівня потреби у саморозвитку: дівчата частіше замислюються над проблемами самовдосконалення, особистісного зростання, виявляють більший інтерес до оточуючих, внутрішнього світу свого та інших людей. Маючи середній рівень умов саморозвитку (автономність, позитивне самосприйняття, сила, зрілість Я, визначеність у цілях, активні життєві стратегії, толерантність до нового), дівчата-підлітки характеризуються сформованістю таких механізмів саморозвитку як самопізнання, самоаналіз, усвідомлення розбіжності між реальним і бажаним Я, чутливість до зворотного зв'язку тощо. Хлопці-підлітки характеризуються нижчим рівнем потреби у саморозвитку і сформованістю його механізмів (рис. 3.3).

В юнацькому віці відбувається значна актуалізація проблеми самовдосконалення особистості. Порівняно з підлітками, юнаки і дівчата демонструють як зростання потреби у самовдосконаленні, так і більш глибоке розуміння його сутності.

Рис. 3. 3. Дані опитування старших підлітків за методикою ДХСО С.Б.Кузікової (сирі бали, n=51).

Так, майже всі опитані десятикласники висловили більш адекватне розуміння сутності процесу самовдосконалення, хоча воно й далеке від повного. Самовдосконалення найчастіше розуміється ними як покращення тих чи інших власних якостей, саморозвиток, наприклад: «Це вдосконалення своїх інтелектуальних та фізичних можливостей, моральних якостей», «Я розумію це так, що коли людина собою займається та хоче чогось прагнути більшого»,

«Розвивати в собі нові якості, почуття, риси характеру», «Стати кращим у порівнянні з собою минулим», «Самостійне покращення свого характеру чи звичок», «Можливо, це тоді, коли ти самостійно хочеш виховати в собі деякі людські якості», «Саморозвиток людини, пізнання чогось нового»,, «На мою думку, самовдосконалення особистості - це коли особистість робить певні зусилля для покращення своїх якостей, які допоможуть розкрити певні можливості», «Це вдосконалення внутрішнього світу людини нею самою»,

«Покращення своїх здібностей, умінь. Зменшення негативних сторін характеру та збільшення значення позитивних» тощо.

Функції самовдосконалення, зазначені опитаними, ми диференціювали на групи, зокрема:

? адаптаційну (адаптацію до життя),

? орієнтувальну («орієнтуватися в тому, чим би ти хотів займатися у житті, у тому числі професії»),

? самоутвердження у житті: для власної гідності, досягнення успіху, подолання проблем, додавання впевненості у власних силах,

? світоглядну (формування світогляду, поглядів на майбутнє, «це сенс

життя»),

? проектувальну (знаходження прихованих здібностей, «досягнення мети у житті»; «стати краще, ніж ми є»)

? соціальну (підвищення статусу у суспільстві, «досягнення гармонії у

стосунках»).

Про необхідність займатися самовдосконаленням замислюються більшість опитаних юнацького віку: майже 54% опитаних зазначили, що замислюються часто, 42,2% - час від часу, а рідко замислюються над необхідністю самовдосконалення лише 3,8% опитаних старшокласників. Порівняння відповідей підлітків і юнаків на це запитання свідчить про виразну динаміку актуалізованості самовдосконалення в юнацькому віці (рис.3.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.4. Відповіді опитаних на запитання «Як часто, на вашу думку, необхідно займатися самовдосконаленням?» (%, n=126).

Предметом самовдосконалення юнаків і дівчат, як показало опитування, найчастіше виступають ті чи інші особисті якості, психічні функції, навички та вміння, наприклад: ставлення до навчання, особливості взаємин з оточуючими, працьовитість, організованість, освіченість, відповідальність, здатність до спілкування та самоконтролю, фізичні якості.

Найчастіше юнаки й дівчата вказують 2-3 якості, які прагнуть вдосконалити, що свідчить про хоч і дещо ширше, ніж у підлітків, та все ж

досить обмежене розуміння ними процесу самовдосконалення, бачення його як засобу покращення окремих сторін особистості або й конкретних навичок.

Метою діяльності з самовдосконалення опитані найчастіше називають отримання хорошої освіти, покращення взаєморозуміння з навколишніми, набуття впевненості, успіху в майбутньому, можливість досягти чогось у житті, бути кращими, ніж зараз. Із загальному масиву відповідей, зокрема,

вирізняються відповіді, які свідчать про індивідуалізацію особистості у цьому віці, її усвідомлення своєї індивідуально-неповторної сутності і ствердження у ній, наприклад: «щоб не зливатись з людьми і не підлаштовуватись під обставини». Відповіді такого типу, яких загалом небагато в усій вибірці, свідчать як про вікові тенденції індивідуалізації, так і про виразні індивідуально-психологічні особливості опитаних.

Відповідаючи на запитання, чи потрібно займатися самовдосконаленням,

84,6% опитаних вважають, що самовдосконаленням треба займатися все життя, а решта опитаних десятикласників демонструють прагматичний підхід, вважаючи, що вдаватися до самовдосконалення треба тоді, коли це потрібно для справи, коли цього вимагають обставини. Тож у цьому питанні також помітна значна позитивна динаміка порівняно з підлітками (рис.3.5).

Рис. 3.5. Відповіді опитаних на запитання «Чи потрібно, на Вашу думку, займатися самовдосконаленням?» (%, n=126).

Засобами самовдосконалення старшокласники найчастіше називають читання літератури, спілкування, тренування сили волі тощо.

Серед складових успішного самовдосконалення юнаки та дівчата надають найбільшого значення постановці мети, розробці поетапного плану досягнення мети; дещо нижче оцінюється опитаними значущість вольових зусиль щодо реалізації мети та аналіз результатів, їх корекція. Серед інших складових успішного самовдосконалення опитані назвали зокрема допомогу близьких та віру в себе.

Опитування за допомогою методики Must-тест виявило посилення актуальності теми особистісного зростання в юнацькому віці. У своїх відповідях юнаки конкретизують близькі й віддалені життєві цілі, пов'язані насамперед з професійним вибором і вступом до вищого навчального закладу, у них частіше звучать моральні та ціннісно-смислові питання: «Я повинна піклуватися про близьких», «Я повинен визначитись, що для мене найважливіше у житті».

Таким чином, аналіз емпіричних даних дає можливість зробити висновок про зростання актуальності самовдосконалення в юнацькому віці, що пов'язано із розширенням самопізнання й актуалізацією самовизначення особистості у цьому віці, і водночас недостатнє розуміння учнями сутності самовдосконалення, його функцій, чинників успішного самовдосконалення.

Індивідуально-психологічні особливості досліджуваних в ракурсі їх відображення у картині Я-реального та Я-ідеального, розрив між якими і становить основний зміст діяльності із самовдосконалення, відображено на діаграмах (рис. 3.6 і 3.7).

Рис. 3.6. Співвідношення Я-реального та Я-ідеального дівчат раннього юнацького віку (за методикою Т. Лірі, n=39).

Рис. 3.7. Співвідношення Я-реального та Я-ідеального хлопців раннього юнацького віку (за методикою Т.Лірі, n=36).

З наведених діаграм насамперед видно, що загальний «портрет» досліджуваних юнаків і дівчат відрізняється від «портрету» підлітків як за провідними рисами, так і за тими напрямками, у яких опитані хочуть вдосконалити себе. Зокрема, у дівчат юнацького віку порівняно з дівчатами- підлітками менше виражена дружелюбність (VІІ октант) та альтруїстичність (VІІІ октант), а загальний напрямок бажаних змін у своєму Я пов'язаний зі зростанням індивідуалістичності, орієнтації на себе (ІІ октант), домінантності та лідерських якостей (І октант) та суттєвому зниженні критичності й проявів підлеглості (ІV і V октанти). Крім того, бажаним для дівчат є деяке зростання рівня альтруїстичності, що пов'язане із відповідальністю по відношенню до навколишніх, прагненням допомогти (VІІІ октант).

Юнаки порівняно з хлопцями-підлітками демонструють деяке зростання альтруїстичності (VІІІ октант) та критичності (ІV октант). При цьому вони менше задоволені собою, ніж підлітки, а напрямки бажаних змін стосуються зростання домінантності, лідерських якостей, впевненості в собі (І октант), альтруїстичності (VІІІ октант), а також деякого зменшення прояву рис підлеглості (V октант) й рівня критичності по відношенню до навколишніх (ІV октант).

Загалом можна сказати, що і дівчата, і хлопці з віком менше приймають самих себе; розрив між Я-реальним і Я-ідеальним у них зростає. Так, якщо в

дівчат-підлітків значні розбіжності між реальним і бажаним Я спостерігаються за трьома октантами з восьми, то в юнацькому віці такий розрив наявний уже за п'ятьма октантами методики Т.Лірі. Відповідно й у хлопців-підлітків незначний розрив між Я-реальним і Я-ідеальним спостерігається за трьома октантами, а в

юнаків розбіжності більш суттєві і вже за чотирма октантами.

Ці дані свідчать про зростання в юнацькому віці усвідомленості особистістю власних індивідуально-психологічних особливостей та прагнення свідомо й цілеспрямовано вибудовувати власне Я відповідно до уявлень про його ідеальні параметри.

Анкетування за методикою ДХСО С.Б.Кузікової показало, що потреба у самовдосконаленні також істотно зростає в юнацькому віці, як зростає й рівень умов саморозвитку особистості та сформованість його механізмів (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Дані опитування юнаків і дівчат за методикою ДХСО С.Б.Кузікової (сирі бали, n=75).

При цьому дівчата все ще демонструють вищий рівень потреби у саморозвитку та умов для його здійснення, а хлопці краще оволодівають засобами саморозвитку.

Застосування методів математичної статистики показало наявність значущих кореляцій між змістом Я-реального та Я-ідеального опитаних, їх індивідуально-психологічними особливостями та потребою у саморозвитку, формуванням умов і механізмів саморозвитку особистості.

Так, у дівчат-підлітків значущі кореляції між Я-реальним і Я-ідеальним виявлені за ІІІ октантом «Агресивність» (r=0,61*)8, VІІ октантом

«Дружелюбність» (r=0,71*), VІІІ октантом «Альтруїстичність» (r=0,58*). При обчисленні інтеркореляцій найбільше корелюють в Я-реальному: показники за октантом «Агресивність» (з ІV та VІ октантами в Я-реальному; І, ІІІ, ІV, V, VІ, VІІІ октантами в Я-ідеальному та механізмами саморозвитку)9. Тобто усвідомлення себе як прямолінійних, впертих, а подекуди дратівливих і агресивних спонукає дівчат намагатися компенсувати ці риси розвитком впевненості та лідерських якостей, зменшенням критичності та залежності, зростанням альтруїстичності і мотивує дівчат до роботи із самовдосконалення.

Цікаво, що риси, які відносяться в Я-реальному до октанту

«Егоїстичність», тобто усвідомлена дівчатами-підлітками орієнтація на себе, індивідуалізм, не корелюють з жодними іншими параметрами.

Що стосується Я-реального дівчат-підлітків, то параметри кожного його октанту мають 3-6 значущих зв'язків з іншими октантами Я-реального, з параметрами Я-ідеального та потребами і механізмами саморозвитку. Це можна інтерпретувати як досить збалансоване, цілісне і послідовне уявлення про бажане Я, що ґрунтується на адекватній оцінці наявних якостей і ресурсів. Виявлено, що з потребою у саморозвитку найбільше корелюють риси дружелюбності (r=0,65*) й підлеглості (r=-0,71*). Отже, до саморозвитку найбільше схильні дівчата-підлітки, які виявляють схильність до співробітництва, гнучкість, комунікабельність, дружелюбність по відношенню до навколишніх і найменше схильні ті, хто демонструє пасивність, поступливість, здатність підкорятися, не мають власної думки.

У хлопців-підлітків значущі кореляції між Я-реальним та Я-ідеальним виявлені за І октантом «Домінантність» (r=0,98**), ІІІ октантом «Агресивність»

(r=0,87**), ІV октантом «Підозрілість» (r=0,94**).

Найбільшу кількість кореляційних зв'язків у структурі Я-реального хлопців-підлітків мають ІV і V октанти. Так, показник ІV октанту

«Підозрілість», що виявляється у критичному ставленні до навколишніх, а часто і в замкненості, скептичності, негативізмі, значуще пов'язаний із показниками підлеглості (V октант) та альтруїстичності (VІІІ октант), а також із деякими компонентами їх ідеального Я-образу, зокрема із підозрілістю та дружелюбністю.

Також багато кореляційних зв'язків має V октант реального образу Я8 Знаком * рівень значимості р?0,05, ** рівень значимості р?0,001.

9 Всі кореляції значимі на рівні р?0,05.

хлопців, який корелює з ІІІ октантом «Агресивність» (і в Я-реальному, і в Я- ідеальному), VІ октантом «Залежність» (r=0,84**) і VІІІ октантом «Альтруїстичність» (r=0,96**).

З умовами і механізмами саморозвитку у хлопців-підлітків корелює І октант «Домінантність», який охоплює риси впевненості, напористості, лідерські якості (з умовами саморозвитку r=0,79*, з механізмами r=0,71*). Крім того, виявлено, що з механізмами саморозвитку негативно корелює орієнтація на себе (r=-0,73*). Отже, впевнені й цілеспрямовані підлітки, для яких не характерні егоїстичні риси, мають кращі умови й швидше оволодівають механізмами саморозвитку.

У дівчат юнацького віку між Я-реальним і Я-ідеальним виявлено зв'язки за ІV октантом «Підозрілість» (r=0,53*), V октантом «Підлеглість» (r=0,51*), VІ октантом «Залежність» (r=0,51*).

Найбільша кількість кореляційних зв'язків у цієї групи опитаних відзначається за V октантом «Підлеглість» і VІ октантом «Залежність». Так, виявлено сильний зв'язок між поступливістю, пасивністю і покірливістю, невпевненістю в собі (r=0,72**), а також гнучкістю, здатністю до компромісів, дружелюбністю (r=0,81**), проявами альтруїзму (r=0,55*) та негативний зв'язок з І октантом «Домінантність» (r=-0,57*). Потреба у саморозвитку негативно корелює з ІІІ октантом «Агресивність» (r=-0,52*) та V октантом

«Підлеглість» у складі Я-ідеального (r=-0,62*). Це означає, що до саморозвитку не схильні дівчата, які мають виражені прояви параметру агресивності і у своєму бажаному образі Я бачать себе як досить поступливих, стриманих, покірних.

В юнаків Я-реальне і Я-ідеальне корелюють за V октантом «Підлеглість» (r=0,57*), VІ октантом «Залежність» (r=0,83**), VІІ октантом «Дружелюбність» (r=0,80**), VІІІ октантом «Альтруїстичність» (r=0,56*).

Найбільшу кількість кореляцій мають V октант «Підлеглість» і ІІІ октант «Агресивність». Зокрема, риси підлеглості в хлопців пов'язані з оцінкою за параметром залежності реального Я (r=0,54*) і бажаного Я (r=0,61*), а також негативно корелюють з егоїстичністю, орієнтацією на себе (r=-0,59*) та рисами, що відносяться до октанту «Агресивність» (r=-0,61*). Прояви агресивності корелюють з орієнтацією на себе (r=0,63*), критичністю (октант «Підозрілість», r=0,60*) і негативно корелюють з показниками Я-реального і Я-ідеального за V октантом «Підлеглість» (r=-0,61* і r=-0,53* відповідно).

Риси домінантності у Я-реальному (впевненість, лідерські якості) корелюють з умовами саморозвитку в юнаків (r=0,65*), а параметри цих рис в ідеальному Я - з рівнем суб'єктивного контролю (r=0,65*). Отже, до саморозвитку більшою мірою схильні юнаки, котрі характеризуються впевненістю в собі, лідерськими якостями, інтернальним локусом контролю.

Таким чином, статистична обробка емпіричних даних показала, що в опитаних підлітків і юнаків реальне та ідеальне Я досить тісно пов'язані між собою, хоча, як наочно видно з діаграм, розбіжності між ними з віком посилюються. Процес саморозвитку, самовдосконалення стимулюють насамперед ті риси, до яких опитані ставляться критично, яких хочуть позбутися, або риси, які опитані прагнуть розвинути у собі. Так, серед дівчат-підлітків найбільше зацікавлені у саморозвитку ті, хто усвідомлює власні прояви агресивності та прагне позбутися їх. А от в юнацькому віці такі дівчата, які мають виражені прояви параметру агресивності і у своєму бажаному образі Я бачать себе як досить поступливих, стриманих, покірних, не схильні до саморозвитку. Серед хлопців найбільш мотивовані до самовдосконалення впевнені у собі й цілеспрямовані підлітки і юнаки.