Етносоціальна установка у структурі міжособистісної взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1 Теоретико-методологічні засади вивчення етносоціальної установки у структурі міжособистісної взаємодії

1.1 Проблема установки в науковій літературі

1.2 Методологічні проблеми вивчення соціальної установки у психологічній літературі

1.3 Проблема вивчення параметрів міжособистісної взаємодії у психологічній літературі

1.4 Специфіка прояву етносоціальної установки в міжособистісній взаємодії в умовах поліетнічного середовища

Висновки до розділу 1

2. Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження

2.1 Методичні підходи до вивчення соціальної установки

2.2 Організація та програма дослідження

Висновки до розділу 2

3. Етносоціальні установки молоді Закарпатської області у структурі міжособистісної взаємодії

3.1 Особливості етносоціальних установок молоді Закарпатської області

3.2 Параметри міжособистісної взаємодії молоді етноконтактних груп Закарпатської області

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

міжособистісний етносоціальний молодь взаємодія

Актуальність дослідження. Соціально-психологічні аспекти міжетнічних відносин залишаються дотепер маловивченими. Сучасний стан міжетнічних відносин в Україні потребує наукового аналізу та емпіричного вивчення всіх аспектів їхньої реалізації. Особливої актуальності набувають соціально-психологічні складові міжетнічних відносин.

У зв'язку з цим зростає значення наукового пошуку соціально-психологічних механізмів і ефективних шляхів стабілізації міжетнічних відносин для підтримки соціально-політичної, економічної цілісності та суспільної злагоди. Найважливішою умовою вирішення поставлених завдань є вивчення особливостей взаємодіючих суб'єктів в умовах поліетнічного середовища, психологічних механізмів і закономірностей взаємин між людьми, детермінованих їхньою етнічною належністю.

Перші дослідження з означеної проблематики були закладені в роботах Г. Шпета, Г. Челпанова, П. Ковалевського, Д. Овсянико-Куликовського, О. Потебні та інших. В українській та російській соціально-психологічній науці проблеми етнічної самосвідомісті й самопізнання, етнічних стереотипів та уявлень, етнічних цінностей та ідентичності представлені в працях О. Бичка, О. Васильченко, П. Гнатенка, В. Євтуха, К. Корестеліної, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленко, М. Пірен, Л. Почебут, З. Сікевич, Г. Солдатової, Г. Старовойтової, М. Шульги.

Етнокультурні особливості міжетнічних відносин привертали увагу таких дослідників, як В. Агєєв, А. Асмолов, Л. Дробіжева, Ю. Бромлей, М. Бобнєва, О. Донченко, А. Здравомислов, І. Кон, М. Куєвда, М. Слюсар.

Особливої актуальності проблема дослідження набуває в умовах поліетнічного середовища Закарпаття. Погіршення економічної ситуації позначилося на характері взаємин представників слов'янських етносів. Піднесення національної самосвідомості етнічних меншин та їх прагнення соціальної справедливості вилилося у мітинги, демонстрації та пікети. З іншого боку, вимоги малих етнічних груп представникам етнічної більшості Закарпатської області видаються безпідставними та незаконними. Така ситуація і спричиняє виникнення конфліктогенних ситуацій, які, крім іншого, позначаються на процесах міжособистісної взаємодії на різних рівнях життєдіяльності.

Актуальність теми дослідження визначається перспективною можливістю регулювання і стабілізації міжетнічних відносин через аналіз етносоціальної установки.

Об'єкт дослідження - міжособистісна взаємодія.

Предмет дослідження - взаємозв'язок етносоціальних установок зі змістом і структурою міжособистісної взаємодії.

Мета дослідження - дослідити взаємозв'язок етносоціальних установок представників молоді етнічних груп Закарпаття та особливостей міжособистісної взаємодії.

Гіпотеза дослідження: етносоціальні установки впливають на зміст та структуру міжособистістної взаємодій.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати концептуальні засади емпіричного дослідження впливу етносоціальних установок на особливості міжособистісних взаємодії.

2. Визначити специфіку етнічної ідентичності представників молоді основних етноконтактних груп Закарпаття та особливості їхніх етносоціальних установок.

3. Виявити провідні етносоціальні установки представників молоді основних етноконтактних груп Закарпаття, які визначають їх ставлення до представників етнічних інгруп та аутгруп.

4. Дослідити особливості взаємозв'язку етносоціальних установок та змісту і характеру міжособистісної взаємодії.

Методи дослідження: теоретичний аналіз українських та зарубіжних наукових джерел, бесіда, анкетування, спостереження, контент-аналіз, самооцінювання; статистичні методи обробки даних. Для статистичного опрацювання застосовувався пакет статистичних програм.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті зв'язку між параметрами етносоціальних установок молоді та змістом і структурою міжособистісних стосунків в умовах поліетнічного середовища; виявленні особливостей етносоціальних установок представників основних етноконтактних груп Закарпаття; визначені ролі етносоціальних установок у міжособистісній взаємодії.

Теоретична значущість дипломного дослідження полягає у визначенні структури та змісту міжособистісних стосунків молоді в умовах поліетнічного середовища. Отримані нові емпіричні дані поглиблюють уявлення про особливості етносоціальної установки та її місце у структурі соціальної ідентичності. Вперше визначено роль етносоціальної установки у становленні й детермінації міжособистісних стосунків в умовах поліетнічного середовища.

Практичне значення одержаних результатів.

Отриману інформацію можна використовувати для прогнозування особливостей розвитку міжособистісної взаємодії в умовах поліетнічного середовища для попередження проявів інтолерантних форм поведінки шляхом своєчасної корекції конфліктогенних етносоціальних установок.

Встановлені в процесі дослідження факти і сформульовані на їхній основі психологічні висновки можуть бути використані: практичними психологами - у психокорекційній роботі з молоддю поліетнічних регіонів.

Структура та обсяг дипломної роботи зумовлені логікою дослідження і складаються зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 130 сторінок. Текст дипломної містить: таблиць 11, рисунків 1.



1. Теоретико-методологічні засади вивчення етносоціальної установки у структурі міжособистісної взаємодії

1.1 Проблема установки в науковій літературі

Поняття установки у психологічних дослідженнях є предметом як теоретичного так і експериментального пізнання. Однак визначення поняття «установка» у психологічній літературі є проблематичним. Так, 1935 року Г. Оллпорт нарахував 17 дефініцій установки, а 1939 року їх нараховувалося вже понад 30.

На сьогоднішній день визначень установки нараховується більше сотні. Навіть питання про виникнення терміна «установка» в науковій літературі не знайшло однозначного вирішення. У філософських енциклопедичних словниках, у короткій філософській енциклопедії стверджується, що явище установки було відкрите Л. Ланге 1888 року [181], що і відзначають Г.В. Старовойтова [163] і В.О. Ядов [205].

М. Оллпорт 1935 року писав, що вперше поняття «установка» з'явилося 1862 року у роботі Г. Спенсера «Перші принципи», у якій використовувалось таке поняття, як «духовна установка» (attitude of mind) [206]. Дану точку зору поділяють У. Мак-Дауголл [103], Дж. Девіс [62].

Спочатку значення терміна «attitude» - від латинського «aptus», переводилося як «адаптивність», або «пристосованість». Термін «attitude» може бути перекладений як «ставлення».

У вітчизняній соціально-психологічній літературі термін «attitude» перекладається як «соціальна установка», хоча точним перекладом, на думку В.В. Водзінської, було б «ставлення», «соціальна позиція» [42].

В американській соціальній психології поняття «установка» ідентичне поняттю «атитюд» (attitude) [47]. Калька терміна «attitude» у російської транскрипції стала застосовуватися в грузинській школі установки.

Безпосередньо під соціальною установкою розуміється: ціннісна орієнтація (О.Г. Здравомислов, І.С. Кон, В.О. Ядов) [65; 66; 78;], цінність (В.М. Квачахія, Ш.А. Надірашвілі) [115; 116], риса особистості (Г. Оллпорт) [206], одиниця особистості (Р.Л. Гертцог) [45], позиція особистості (В.В. Столін) [166], внутрішня позиція (Л.І. Божович) [30], механізм (П.А. Віхалемм) [41], фактор діяльності (В.В. Загладіна, Ф.Д. Риженко) [203], тенденція (Е. Богардус, Д. Кац, А.Р. Ратинів) [209; 141], атракція (ЛЛ. Гозман) [48], соціальна позиція (М.Н. Корнєв) [79], преднастройка (К. Халл) [218], настроювання (Х. Хосінгтон) [221], спрямованість (Н. Майєр) [101], проміжна змінна (Е.Л. Толмен) [221], код поведінки (Х. Дайкер) [213].

Для визначення поняття «установка» необхідно провести межу між установкою і близькими, «субординованими» поняттями. В історії вітчизняної соціально-психологічної науки визначення співвідношення цих понять було предметом наукових досліджень і дискусій.

Так, В.М. Мясищев як супідрядні поняття виділяє мотив, навичку, спрямованість. У мотиві є спонукальна сила, джерелом мотиву може бути ставлення, а мотив може стати джерелом відносини. Навичка може формуватися без потреби. «Спрямованість» - це термін, що часто застосовується як еквівалент установки і відносин. На думку В.М. Мясищева, динамічний стереотип і рефлекс є також тотожними поняттями установки і ставлення [112; 113].

М. Оллпорт вважає, що існує три розходження між рисою й установкою: риса прямо не пов'язана з об'єктом, може бути тільки загальною і не має явно вираженої спрямованості [206].

Б.Д. Паригін відзначає, що поняття психічної налаштованості особистості близьке за своїм змістом поняттю установки, тому що «певною мірою для зближення налаштованості й установки є значна підстава» [127]. Розходження понять психічної налаштованості й установки, на думку Б.Д. Паригіна, полягає в тому, що установка є елементом психічної налаштованості як більш складного й інтегрального утворення [127].

У результаті експериментальних досліджень В.Г. Норакідзе [118; 119; 120] виділяє основні характеристики установки: збудливість, пластичність, динамічність, статичність, лабільність, твердість.

Збудливість установки визначається залежно від того, наскільки легко вона утворюється у респондента, таким чином, згідно з В.Г. Норакідзе, можна визначити оптимум і мінімум збудливості установки.

У тих ситуаціях, коли один раз виявлена установка ні за яких умов не змінюється, ми маємо справу, відзначає В.Г. Норакідзе, з константністю. Але установка може змінюватися, і тоді вона варіабільна. Варіабільність установки може існувати у двох видах: варіабільно-стабільна установка і варіабільно-лабільна установка.

Ступінь стійкості установки вимірюється числом контрастних ілюзій і вона може бути слабкою та стійкою. Якщо середня кількість контрастних ілюзій менш за п'ять, така установка вважається слабкою. Залежно від числа експозицій установка може бути слабкою, середньою і дуже стійкою.

Стабільність установки підтвердилася в ході експериментальних досліджень, коли один раз утворена в суб'єкта установка може існувати тривалий час і зберігати здатність до нової актуалізації. Стабільності установки протиставляється лабільність, тобто відсутність здатності існувати в часі і здатності до нової актуалізації. Іррадіація установки вказує, що суб'єкта цілком охоплює один раз утворена установка. На думку Д.Н. Узнадзе, іррадованість установки не є загальним явищем, тому що зустрічається лише в деяких окремих випадках [176].

У питанні про зміну установки, відповідно до думки Р. Пенто і М. Гравітца, варто враховувати такі основні положення:

- ступінь стійкості певної установки, її міцність у різних обставинах у момент дії збудника;

- ступінь погодженості установки з іншими установками і з простором, що вона охоплює, тобто її специфічність або спільність;

- інтенсивність установки: чим інтенсивніша установка, тим більше число атрибутів вона охоплює [140].

Основними видами установок у соціально-психологічних дослідженнях є динамічна та статична установки, які були виокремлені при експериментальних дослідженнях процесу загасання установки. Виокремлено два основні типи згасання установки. У першому варіанті утворена установка поступово зникає і поступається місцем адекватній установці, інший варіант передбачає, що утворена установка залишається в силі і суб'єкт не може досягти адекватної установки. У першому випадку, відзначає В.Г. Норакідзе, ми маємо справу з динамічною установкою, а в другому - зі статичною установкою. Таким чином, основними типами є статична і динамічна установки [120].

1.2 Методологічні проблеми вивчення соціальної установки у психологічній літературі

Теоретичні підходи до вивчення соціальної установки.

На кінець 40-х років ХХ століття припадає зародження основних сучасних напрямків у вивченні соціальних установок і міжгрупових відносин: когнітивного і біхевіористського.

У зарубіжній психології перша спроба класифікації знань, що вкладались у поняття «установка», на думку О.Г. Асмолова, належить Дж. Гібсону [9; 216]. Класифікація Дж. Гібсона складається з восьми позицій:

1. Попередньо створене очікування об'єктів, якостей або відносин (експерименти щодо сприйняття) (О. Кюльпе).

2. Концептуальна схема не очікувана, а викликана стимульним патерном (Ф. Бартлетт).

3. Очікування стимульних відносин, вироблене в умовах повторної стимуляції (експерименти щодо зумовлення) (Е. Толмен).

4. Намір реагувати специфічним рухом (експерименти на час).

5. Намір виконувати звичні психічні операції (К. Коффка).

6. Психічні операції або методи, не навмисні, але актуалізовані у процесі навчання або розв'язання задач (експерименти на перенос, розвязання задач, інтерференцію навичок) (А. Лачинс).

7. Тенденція до завершення перерваної активності (К. Левін).

8. Тенденція продовжувати активність після усунення відповідних умов (персеверація) [9].

Але О.Г.Асмолов вважає, що Дж. Гібсон, систематизувавши прояви установки, не побачив за великим колом цих проявів загального ядра» [9, 65].

З іншого боку, класифікація Дж. Гібсона критикувалась. А.С. Прангішвілі зауважує, що Дж. Гібсон не побачив спрямованості поведінки, тому що він не зміг перебороти «фіксованої установки» біхевіористського мислення, що замикалася в площині теорії дії [137].

Л. Бозрикова, О. Семенов вважають, що «формування біхевіористського підходу до вивчення атитюдів пов'язане з ім'ям Л. Дуба, який 1947 р. «спробував зв'язати поняття атитюд з теорією поведінки і зокрема з концепцією підкріплення К. Халла» [31, 59 - 60].

Для вивчення атитюдів Л. Дуб запропонував застосувати основні принципи біхевіористської теорії научення [212]. Основні положення Л. Дуба знайшли подальший розвиток у теоретичних і прикладних дослідженях Д. Кемпбелла, У. Скотта, Ю. Ховланда, М. Фішбайна та ін.

Г.М. Андреєва, Н.Н. Богомолова, Л.О. Петровська виділяють у сприйнятті установки представниками «зм'якшеного» біхевіоризму дві тенденції: радикальна лінія - оперантний підхід; медіаторна лінія -медіаторний підхід [6].

Терміни «стимул», «реакція» залишаються основними і базовими поняттями, однак, іншим, не менш важливим поняттям стає термін «драйв» (drive) - «спонукання». Основна увага тепер приділяється проміжній змінній, що посідає місце між стимулом і реакцією, багато в чому визначає поведінку та розуміється як певне спонукання - драйв.

Таким чином, представники як радикальної лінії, так і медіаторної лінії займалися безпосереднім дослідженням категорії установки і пошуком її дефініцій. Представники радикальної лінії (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) під установкою (драйвом) розуміли «не реакцію, не стимул, ні в якому разі не психічний стан, а просто термін для вираження відносин між деякими попередніми операціями експериментатора і силою відповіді організму в результаті» [6].

Представники медіаторної лінії (Н. Міллер, Д. Доллард, А. Бандура) вважали, що драйв - це певна сила усередині організму (але не потреба), що, досягаючи оптимуму, актуалізує поведінку в напрямку підкріплення, інакше кажучи, це імпульс до дії [6].

Дослідження установки велося паралельно з вивченням особливостей міжгрупових відносин. Вивчення даної проблеми відбувалося двома основними напрямками, що оформилися в такі теорії:

- теорія діадичної взаємодії, представлена в роботах Д. Тібо, Г. Келлі [71], Д. Хоманса [187].

- теорія агресивної поведінки, представлена в роботах Н.Міллера, Д. Долларда, А. Бандури [13; 218].

Авторами теорії агресивної поведінки була сформульована гіпотеза фрустрації - агресії, суть якої полягала в тому, що наявність агресивної поведінки завжди передбачає існування фрустрації і, навпаки, існування фрустрації завжди веде до деякої форми агресії [6]. Найбільш характерними і типовими теоріями, розробленими в ключі необіхевіористської орієнтації, є теорії соціального научення А. Бандури [13] і теорія обміну, що представлена в роботах Д. Тібо і Г. Келлі [71] і Д. Хоманса [187].

Підхід А. Бандури називається соціобіхевіоризмом, що протиставляється його попереднім теоріям научення. Можна сказати, що підхід А. Бандури - «це лінія визначеного «зм'якшення» фундаментальних принципів біхевіоризму, зокрема відмова від редукції психічної реальності лише до поведінки, яка спостерігається...» [154, 50].

Основною складовою його підходу є три «Контролюючі системи:

- контролююча система, що складається з їхнього уявлення про поведінку інших;

- контролююча система, що включає вплив зворотного зв'язку у формі підкріплювальних наслідків поведінки;

- когнітивна система яка виконує функції регуляції та контролю поведінки [13].

Матриця міжособистісних відносин, запропонована Г. Келлі й Д. Тібо, відображає ситуативні та психологічні фактори впливу партнерів один на одного, а, з іншого боку, «описує загальні й індивідуальні проблеми, з якими двоє людей зіштовхуються у своїх відносинах, і деякі доступні їм засоби для реалізації цих проблем» [71, 62].

Згідно з Г. Келлі й Д. Тібо, основне призначення даної матриці полягає в тому, щоб навчитися автоматично і не задумуючись починати певні дії у визначеній ситуації. «Набір різних матриць результатів, що представляють різні залежності, дає базу для оволодіння здатністю розрізняти, - уміння варіювати власну поведінку відповідно до різних соціальних ситуацій» [71, 62-63].

Суть підходу Д. Тібо і Г. Келлі полягає у визначенні міжособистісних відносин як взаємодії, що розглядається переважно як взаємодія в діаді. Проте «сутність взаємозалежних відносин не завжди повно і точно розуміється партнерами», включаючи індивідуальні вчинки і дії.

Отже, єдиним вирішальним фактором в описі соціальної поведінки є взяті в сукупності матриці результатів [71, 62].

Д. Хоманс у теорії «елементарної соціальної поведінки» намагається знайти певні пояснювальні принципи «елементарної соціальної поведінки» і звертає основну увагу на дві складові діадичного процесу: взаємний обмін винагородами (позитивним підкріпленням) і витратами (негативним підкріпленням) [187].

Згідно з Д. Хомансом, парадигма обміну або «...взаємодія між людьми є обміном цінностями - як матеріальними, так і нематеріальними. Це одна із найстаріших теорій соціальної поведінки, яку ми все ще використовуємо повсякденно для пояснення нашої власної поведінки...» [187, 83].

До теорій біхевіористської і необіхевіористської орієнтації доречно додати спільну працю Дж. Міллера, Е. Ґалантера, К. Прибрама [109], в якій основна увага була спрямована на опис структури поведінки як системи зовнішніх реакцій на сигнали, що доходять до організму. Автори роботи поставили за мету знайти таку систему, за допомогою якої можна було б розуміти, осмислювати і пояснювати поведінку людей. Система умовно була названа Т-О-Т-Е (Test - Operate - Test -Exit - тест - операція - проба - результат).

Дж. Міллер, Е. Ґалантер, К. Прибрам намагаються пояснити психологічні закономірності людської поведінки через такі поняття як «план» і «образ», розуміючи під «образом» «усі накопичені й організовані знання організму про самого себе і про світ, у якому він існує» [109, 32]. Функцію контролю за порядком в організмі виконує «план» - «ієрархічно побудований процес в організмі, здатний контролювати порядок, і в якому повинна відбуватися яка-небудь послідовність операцій» [109, 30]. Закономірність і характер поведінки в цілому визначається відповідно до цього «плану».

Ш.А. Чхартішвілі відзначає, що в основі «плану» лежать, з одного боку, потреба, а з іншого боку, ті знання і досвід, якими володіє суб'єкт поведінки і які за потреби він здобуває додатково, у зв'язку зі складанням плану. «План» не може виконувати функцію, що покладається на установку, тому що план виконує визначену роль у процесі утворення установки [192, 116].

Дослідження, проведені представниками Вюрцбурзької школи, дали можливість вважати, що установка це стан на порозі свідомого і несвідомого, у якому багато неусвідомленого [116].

Ще 1935 р. Г. Оллпорт писав, що «З. Фрейд наділив установку життєвою силою, порівнявши її з бурхливим потоком несвідомого життя» [182]. Однак, як відзначає П.Н. Шихірев, це не слід розуміти буквально, тому що З.Фрейд установці не приділяв спеціальної уваги. Установка за З.Фрейдом, - несвідома проміжна змінна, яка у свідомості особистості не має відповідного їй специфічного змісту [182; 183]. Вплив З. Фрейда на розвиток теорії установки проявився:

- у висуненні тези про те, що установка може брати енергетичний заряд, регулюючи вже наявну психоенергетику [199];

- у залученні феномена установки до сфери несвідомих психічних явищ [182; 183];

- у поширенні поняття «установка» у психології [116].

У пізніх роботах З. Фрейда вперше була представлена система психологічних поглядів на область міжгрупових стосунків, яка була не позбавлена впливу робіт Г. Лебона [94] й У. Мак-Дауголла [103].

В основі концепції інстинктів соціальної поведінки У. Мак-Дауголла чільне місце посідає такий постулат: «Без інстинктів не може закінчиться або повторитися жодна думка і жодна дія, і, таким чином, не можуть утворитися ніякі навички мислити і діяти. Навички здобуваються тільки завдяки інстинктам» [103, 31]. Певний інтерес представляє визначення установки, яка розуміється У. Мак-Дауголлом як «інстинктивний акт». У. Мак-Дауголл пише з цього приводу, що «інстинктивний акт» - це психофізичний процес, що має три основні аспекти: пізнавальний, афективний, вольовий. «Звичайно, ми не можемо безпосередньо спостерігати троякий психічний аспект психофізичного процесу, але ми можемо стверджувати, що він незмінно супроводжує процес у першій системі, безпосереднім результатом якого є інстинктивні рухи» [103, 19].

В.С. Агєєв відзначає, що «значний вплив на формування точки зору З. Фрейда щодо причин міжгрупової агресії і механізмів заміщення індивідуальної агресії агресією «колективною» здійснила концепція інстинктів соціальної поведінки У. Мак-Дауголла» [1, 14]. Позиція З. Фрейда щодо міжгрупових відносин може бути описана такими тезами: по-перше, у постулаті неминучої аутгрупової ворожості, по-друге, у визнанні функції аутгрупової ворожості як засобу підтримки ідентифікації і стабільності групи.

Говорячи про вплив «фрейдівського» підходу до аналізу міжгрупових відносин, слід зазначити одну обставину, важливу для розуміння подальшого розвитку досліджень міжгрупової проблематики, зокрема, дослідження міжетнічних відносин. Ідея неминучості ворожої, агресивної поведінки стосовно аутгруп стає своєрідною точкою відліку для вивчення області міжгрупових відносин.

Австрійський учений Конрад Лоренц присвятив свою роботу описові агресивної поведінки. На думку К. Лоренца, «внутрішньовидова агресія тварин стосується безпосередньо людини і суспільства» [98]. Але В. Холлічер відзначає, що аргументуючи положення своїх теорій, автори концепцій інстинктивної агресивності людської природи, не беруть до уваги не тільки соціальні фактори, але і специфічні особливості, притаманні людині як суспільній істоті [186].

Ідеї З. Фрейда вплинули на дослідження «авторитарної особистості» Так, Т. Адорно запозичав у З. Фрейда уявлення про те, що характер ранньої соціалізації особистості прямо й автоматично визначає її ставлення до представників інших, головним чином, етнічних груп [1, 16].

Т. Адорно, І. Брунсвік, Д. Левінсон у роботі «Авторитарна особистість» сформулювали «синдром авторитарної, або етноцентричної особистості» [239]. «Авторитарна особистість» характеризується твердою, ригідною системою соціальних установок, які виявляються насамперед у сфері міжособистісних стосунків. Виникає запитання: «Які основні установки є в авторитарної особистості стосовно власної й іншої груп?» Для відповіді на нього було сконструйовано шкалу етноцентризму (Е), що складалася з 5-ти субшкал:

- Етноцентризм стосовно негрів (N);

- Етноцентризм стосовно незначної меншості (М);

- Субшкала патріотизму (Р);

- Узагальнена суспільна думка (Е);

- Шкала етноцентризму та її субшкали [180].

Відповідно до думки авторів роботи, «авторитарна особистість» характеризується негативними соціальними установками стосовно всіх аутгруп, що є негнучкими до соціальних стереотипів [39].

Л. Берковітц у роботі «Агресія - соціально-психологічний аналіз» розширив границі об'єкта агресії до цілої етнічної спільності [8]. Загальна схема агресивної поведінки може бути представлена в такий спосіб: фрустрація (яка включає і відносну депривацію, тобто розчарування, зумовлене нездійсненими чеканнями) виникнення почуття гніву відкрита агресія (у тому випадку, коли є об'єкт, стосовного якого спрямована агресивна реакція) [8].

Нова хвиля у виправданні агресивної поведінки стосовно «інших» була висунута Р. Ардрі в роботі «Територіальний імператив», у якій він розрізняє два типи суспільства: «поуан» - суспільство, яке засноване на «внутрішніх антагонізмах» своїх членів; і «біологічна нація» - суспільство, яке представляє собою соціальну групу, засновану на «зовнішньому антагонізмі» [186, 117].

У загальному вигляді сутність когнітивного підходу може бути охарактеризована як прагнення пояснити соціальну поведінку за допомогою опису пізнавальних (cognition) процесів, характерних для людини [6, 92]. Теоретичним джерелом когнітивної орієнтації, на думку Г.М. Андреєвої, Н.М. Богомолової, Л.А. Петровської, є гештальтпсихологія та теорія поля К. Левіна.

До когнітивних теорій належать: теорія структурного балансу Ф. Хайдера; теорія комунікативних актів Т. Ньюкома; теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера; теорія конгруентності Ч. Осгуда і П. Танненбаума; когнітивна теорія гіпотез Дж. Брунера і Л. Постмана; когнітивний підхід Д. Креча, Р. Кратчфілда та С. Аша.

Теорія структурного балансу Ф. Хайдера - це проста математична модель, яка складається з трьох елементів: індивіда, або суб'єкта сприйняття, іншої особи і об'єкт установки. Між трьома елементами можуть існувати два типи відносин: «ставлення оцінки» (sentiment relations) і «ставлення приналежності» (unit relations) [6].

Найбільш розвинутою і популярною є теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, викладена 1957 р. у роботі «Теорія когнітивного дисонансу» [214]. У роботі розглядаються основні причини виникнення дисонансу, тобто протиріччя між тим, що людина знає, і тим, що вона робить, і прагнення особистості досягти «консонансу» - стану внутрішньої погодженості [214]. Основне положення теорії дисонансу: «дисонанс - це стан негативного драйву, який виникає коженого разу, коли в індивіда одночасно існують два когнітивних елементи (ідеї, переконання, думки), які психологічно не узгоджуються» [8, 112]. Л. Фестінгер відзначає, що й нині в більшості випадків думки й установки погоджені одна з одною. Однак, «як не дивно, але Л. Фестінгер узагалі не застосовує терміна «установка» в його звичайному змісті. Його роль виконує термін «знання» (когнітивний елемент), але обсяг його змісту не уточнюється» [164].

Теорія конгруентності Ч. Осгуда і П. Танненбаума [24]. Ч. Осгуд зі своїми колегами виділив аспект особистого оцінного ставлення. Вони вважали, що установка є готовністю до оцінної реакції прийняття - неприйняття певного класу об'єктів [116].

Когнітивна теорія гіпотез. Центральне поняття теорії - гіпотеза, яка, на думку Дж. Брунера, пов'язана з такими термінами, як «детермінуюча тенденція», «установка», «когнітивна диспозиція» [29]. Вона може бути визначена як генералізований стан готовності відповідати вибірково на класи подій у навколишнім середовищі, вона є формою налаштування організму і може керувати всією когнітивною активністю [9]. Основним постулатом теорії перцептивної готовності Дж. Брунера є визнання усього перцептивного досвіду кінцевим продуктом процесу категоризації [9].

Когнітивний підхід Д. Креча та Д. Кратчфілда. Головним об'єктом вивчення у роботах Д. Креча та Р. Кратчфілда була соціальна установка. Ними були вивчені закономірності установки, її структура, формування і зміна. У поняття установки були об'єднані всі ті аспекти, які були вивчені їх попередниками ізольовано один від одного [116]. Відповідно до їхніх поглядів, установка є системою інтелектуальних, емоційних оцінок, а також товариських або ворожих дій стосовно об'єкта. Отже, формування певної установки щодо об'єкта передбачає формування однозначного ставлення до даного об'єкта. Якщо інша людина викликає у суб'єкта негативні емоції і вороже ставлення до себе, то за таких обставин суб'єкт бачить в іншій людині в основному тільки негативні риси. І, навпаки, коли відбуваються певні зміни в пізнавальній оцінці об'єкта, за цим ідуть відповідні зміни стосовно даного об'єкта [21].

В інтеракціонистській орієнтації, на думку Г.М. Андреєвої, здійснена спроба встановити саме соціальні детермінанти людської поведінки. З цією метою вводиться як ключове - поняття «інтеракцій» або «соціальна взаємодія». «Інтеракціоністська орієнтація представляє інтерес у зв'язку з тим, що її представники зробили спробу вичленити «специфічно людське» у поведінці людини, а також знайти соціально-психологічні механізми формування особистості у взаємодії з іншими людьми в групі, у суспільстві...» [154, 169]. В інтеракціоністській орієнтації виділяють такі напрямки:

- символічний інтеракціонізм;

- рольові теорії;

- теорії референтної групи [6, 181].

Представниками символічного інтеракціонізма є Г. Блумер, М. Кун, Т. Шибутані й ін. Найбільш значущою працею в області символічного інтеракціонізму є робота Дж. Міда «Свідомість, особистість і суспільство», у якій були сформульовані принципи міжіндивідуальних взаємин [29]. Згідно з Дж. Мідом, центром людської особистості є нормативні установки, які виконують основну роль у процесі створення «Я». Дж. Мід, розглядаючи процес взаємодії, у якому бере участь група людей, відзначає, що поведінка особистості в групі є результатом прийняття цим індивідом установок інших стосовно самого себе з наступною кристалізацією всіх цих окремих установок у єдину установку або точку зору, що може бути названа установкою «узагальненого іншого» [29].

Манфорд Кун - керівник «Айовської школи», розглядає особистість як структуру соціальних установок, що сформувалися на основі інтерналізованих ролей. Саме їм М. Кун і надає вирішального значення в детермінації поведінки особистості.

Ервін Гоффман, представник рольових теорій в інтеракціоністській орієнтації, є автором концепції «соціальної драматургії». У його роботі наведені факти про різні фактори рольової взаємодії, про особливості особистісного сприйняття рольової поведінки і можливості управління тим враженням, яке людина справляє на інших людей [50]. Феномен соціальної ролі виступає основним аспектом вивчення в рольових теоріях.

У концепції маргінальної особистості як основної причини міжрольової напруженості розглядається приналежність особистості одночасно до різних груп, у результаті чого виникають труднощі в ідентифікації себе з однію із груп [6].

Е.В. Стоунквіст, познайомивши з концепцією «маргінальної людини» Р. Парку, запропонував концепцію маргінальної культурної зони [167]. Суть концепції полягає в тому, що в тих ситуаціях, коли дві культури перекривають одна одну, місцева культура поєднує в собі елементи обох культур. Такі маргінальні культурні зони можуть привести до появи маргінальної людини.

Основні положення теоріїреферентної групи пов'язані з іменами М. Шеріфа, Г. Келлі, Т. Ньюкома та ін.

У 1943 р. поняття «референтна група» використав Т. Ньюком у дослідженні соціальних установок студентів Беннінгтонського коледжу. Відповідно до думки Т. Ньюкома, формування установок є функцією негативного або позитивного ставлення до тієї або іншої групи або груп [6].

У роботах М. Шеріфа окреслився принципово інший шлях аналізу міжгрупових взаємодій. М. Шеріф підкреслював важливість референтної групи у зв'язку з тим, що її норми перетворюються в соціальні установки індивідів [36]. Провівши дослідження на реальних групах у літньому таборі для підлітків, М. Шеріф виявив, що міжгрупове змагання привело до конфлікту інтересів, який проявився в агресивній поведінці, ворожому ставленні, негативних стереотипах. М. Шеріф і Х. Кентріл у роботі «Психологія атитюдів» основну увагу приділили перцептивним процесам, які відіграють вирішальну роль у виробленні установки [37]. Під установкою автори розуміли «готовність оцінного ставлення людини до зовнішніх стимулів» [37]. Процес формування установки автори розглядали як результат дії чотирьох факторів:

- особливості розташування в часі й просторі тих стимулів, стосовно яких у людини створюється установка;

- місце в серії стимулів;

- стимул, поданий у певний час для оцінки;

- координатна система, в якій людина розглядає ці явища.

М. Шеріф і Х. Кентріл сформулювали теорію «Я-залученості», відповідно до якої існує сукупність певних установок, які є частиною людського «Я». Створена ними теорія «Я-залученості» припускає, на думку В.С. Агєєва, існування сукупності установок [1].

Згідно з Г. Теджфелом, установки суб'єктів стосовно аутгруп можуть розглядатися як спосіб реалізації внутрішньоособистісних емоційних (або мотиваційних) станів і протиставлень, а саме існування аутгрупи - як необхідна умова і єдина можливість зняття «катарсису» конфліктів, можливість, яку варто було б винайти, якби вона не існувала в дійсності.

Складність у визначенні структурної сутності установки, на наш погляд, полягає в широкому спектрі видів установки, що є об'єктом дослідження в соціально-психологічній літературі. Так, наприклад, поширені такі види установок, як: моторна (Л. Ланге) [161], суб'єктивна й об'єктивна (М. Вертгеймер) [84], стереотипна (А. Лачинс) [6],8 первинна (у грузинській школі установки) [12], безпосередня й опосередкована (Д.Н. Узнадзе) [176], фіксована і нефіксована (І.Т. Бжалава) [20], фіксована соціальна установка (Ш.А. Надірашвілі) [115], теоретична та практична, свідома та несвідома (З. Фрейд) [182; 196; 197], соціалізована (Дж.Г. Мід) [229], соціально-політична (Г.Г. Дилигенський) [55], соціально-культурна (В.І. Козлов) [74]. Предметом нашого дослідження є етносоціальна установка, під якоюми розуміємо ставлення особистості до себе, до своєї етнічної спільності -»ми» і до інших як представників іншої етнічної групи - «вони» і, відповідно до цього ставлення, - готовність діяти певним чином у конкретній ситуації міжетнічної взаємодії.

Аналіз концептуального і структурного змісту установки припускає вивчення основних етапів у формуванні та становленні, розвитку і розумінні установки. Позиції дослідників соціально-психологічного феномена установки здебільшого визначаються належністю до тієї або іншої школи, підходу або напрямку.

Проте належність до певної школи, зі сформованою системою поглядів, особливостями історико-культурного середовища, не означає чисто механістичного копіювання і сліпого наслідування учнями-послідовниками. Так, наприклад, представники грузинської школи установки Д.Н. Узнадзе, вивчаючи феномен первинної установки і відстоюючи ідею про її існування, варіабельно інтерпретували як саме поняття, так і структурні й функціональні визначення сутності установки [177].

Установка, за Д.Н. Узнадзе, визначається як «готовність до визначеної активності» [176, 232]. Проблема загальнопсихологічного поняття установки є предметом систематичних досліджень А. Спрангішвілі [203]. Ш.А. Надірашвілі розглядає фіксовану установку як диспозицію індивіда, психологічну основу минулого досвіду [116; 117]. Ш.Н. Чхартішвілі основну увагу направив на пошук принципових розходжень між первинною і фіксованою установками [192]. Теоретичний аналіз, здійснений ним, показує, що фіксована установка не представляє модус особистості, позбавлена динамічності, не містить ніякої тенденції активності, тому не в змозі без допомоги інших факторів стимулювати або спрямовувати поведінку [192]. На думку І.Т. Бжалави, варто розрізняти фіксовані й нефіксовані установки, при цьому обидві установки завжди формуються до поведінки на основі середовища і потреб [19]. М.С. Баліашвілі розглядає соціальну установку як вид фіксованої установки [19]. А.Т. Бочорішвілі вважає, що установка - це явище не психічного, а біологічного ряду [32]. У роботах А.Б. Шерозії установка є тим початком, з якого виникає свідомість і несвідоме психічне [196; 197]. Ш.А. Чхартішвілі 1966 р. визначав установку як динамічний стан несвідомого [192], а 1971 року - як таку що позбавлена динамічності [203]. І.С. Кон у 1969 р. під ціннісними орієнтаціями розумів психологічні установки на певний тип поведінки в конкретній ситуації [92], а 1980 р. визначав соціальну установку як «міжособистісну атракцію» [77].

Соціально-психологічний аналіз літератури дозволяє виділити у структурі установки основні складові компоненти:

- емоційний;

- когнітивний;

- конативний.

Проблема співвідношення компонентів соціальної установки передбачає послідовний розгляд таких питань: структура соціальної установки; співвідношення між когнітивним, афективним і конативним компонентами; основні функції соціальної установки.

Найбільш відомими вважаються такі підходи до питання структури установки.Размещено на Allbest.ru

Структура установки, з погляду Д. Креча та Р. Крачфілда, - це міцне, стійке утворення, яке складається з мотиваційних, емоційних, перцептивних і когнітивних компонентів [18].

У більшості підходів до питання про структуру установки присутні три параметри: афективний, когнітивний і конативний.

О.Г. Асмолов зазначає, що традиція виділення трьох планів людської поведінки бере початок ще у давньоіндійській та античній філософії [10].

Ще одним параметром установки, що виділяється і визнається в багатьох дослідженнях, є оцінний параметр. Так, М. Фішбейн, І. Айзен називають його «величиною афекту діяти «за» або «проти» деякого об'єкта» [25]; Е. Богардус - «тенденцією «за» або «проти» [209]; Е.Берштейн, Е. Уолстер - готовністю «позитивно або негативно реагувати» [21]. Д.Н. Кемпбелл розглядає ставлення до іншої культури як «гірший за якістю» [21].

У більшості випадків оцінний параметр поєднують з емоційним ком-понентом - емоційно-оцінний компонент. «Традиція поєднувати оцінку й емоції йде ще від Л. Терстоуна, що вживав ці терміни як синоніми» [31, 66].

У. Макгайр дійшов висновку, що три компоненти установки є взаємозалежними [28]. Таким чином, якщо трикомпонентне уявлення про структуру соціальної установки в даний час є загальноприйнятим, проте «немає єдиної думки за питанням про те, чи всі атитюди мають однакову структуру» [31]. Так, М. Сміт, Дж. Брунер, Р. Уайт вважають, що конативний компонент може бути відсутнім у соціальній установці [221], але М. Рокич відзначає, що в установці повинні неодмінно бути присутні три компоненти [234; 235].

Розглянувши питання про структуру установки, варто визнати безперечним диференційований підхід до установки - розуміння установки як трикомпонентної складової єдиного цілого.

На думку деяких дослідників, можна диференціювати також і самі складові установки. Так, наприклад, У. Скотт у когнітивному компоненті виділяє інформаційний зміст, тимчасову перспективу, центральність і периферійність; в афективному компоненті - спрямованість, інтенсивність; у конативному - об'єктивність, ситуативність [35]. П.М. Шихірев вважає, що «когнітивний елемент може складатися з ряду елементів, організованих у певну структуру або ієрархію в залежності від обсягу обумовленого об'єкта, афективний може мати різний ступінь обсягу цінностей та інтенсивності, конативний - «бар'єр труднощів» і ін. [19].

У питанні про співвідношення складових установки особливу позицію займає інструментально-ціннісний підхід Дж. Розенберга, що також називають «ціннісною теорією атитюдів». Дж. Розенберг вимірював на респондентах підсумкову оцінку установки. Головним підсумком його експерименту було те, що одночасно вимірялися уявлення про інструментальність: до експерименту респонденти вважали, що згортання економічної допомоги не дозволить уникнути економічного спаду, та після експерименту вони стверджували, що згортання економічної допомоги допоможе уникнути спаду. Таким чином, Дж. Розенберг одержав експериментальне підтвердження висунутої гіпотези і дійшов висновку, що «важливість цінності» й «уявлення про інструментальність об'єкта» є окремими і, можливо, керованими параметрами, що пов'язані з атитюдами когнітивних структур» [31].

Структурний підхід до установки представлений у теорії структурного балансу Ф. Хайдера. Основною ідеєю структурного підходу до установки є розгляд установки як функції структури міжособистісних стосунків [89]. Теорія структурного балансу Ф. Хайдера - це проста математична модель, що складається з трьох елементів: індивіда, або суб'єкта сприймання, іншої особи або сторони, що сприймається, і об'єкта установки. Ці елементи складають трикутник. Різні установки, розглядаються як лінії, що з'єднують елементи - вершини цього трикутника. Така модель дозволяє зробити Ф. Хайдеру ряд припущень [61].

Між трьома елементами можуть існувати два типи ставлень: «ставлення оцінки» і «ставлення приналежності».

«Ставлення оцінки» виражаються в поняттях «подобається - не подобається», «надає перевагу - не надає переваги» і т. ін.

«Ставлення оцінки» можуть бути як позитивними, так і негативними.

«Ставлення належності» можуть визначатися поняттями: «схожий - несхожий», «близький - далекий», «свій - чужий». Ступінь єдності, що сприймається, може бути високим і низьким.

Математичну розробку теорії Ф. Хайдера здійснили Д. Картрайт і Г. Харарі [161]. Відповідно до їхньої точки зору, кожна структура ставлень містить три складові: міжособистісна і дві настановчі. Таким чином, у двох індивідів можливі різні настановчі ставлення до предмета суперечки.

Своєрідний підхід, що виражає взаємозв'язок і взаємозумовленість складових установки, представлений у роботі англійського соціального психолога - А. Оппенгейма [230]. Експериментальні й теоретичні дані щодо структурних складових установки А. Оппенгейм подає у вигляді моделі «дерева». Крону дерева утворюють погляди і думки, що мають ситуативний, хитливий характер. Однак ці думки базуються на певній системі уявлень, більш стійких і глибоких. Це немовби гілки дерева - соціальні установки. Деякі з них відходять від більш товстих розгалужень із загальною підставою - цінності. А система цінностей особистості базується на «кореневій системі дерева», яку утворюють спрямованість особистості, активність особистості та її самостійність [97].

На відміну від всіх інших теорій, що відповідали на запитання «яка?» установка, функціональні теорії відповідають на запитання, «для чого?» взагалі існує установка, які її функції в структурі особистості. Теоретичні й емпіричні дослідження, проведені у рамках функціонального підходу, представлені двома найбільш відомими концепціями. Одна з них належить М. Сміту, Дж. Брудеру та Р. Уайту, інша - Д. Кацу і І. Стотленду [31].

Д. Кац у роботі «Функціональний підхід у дослідженні атитюдів» (1960) повно і ґрунтовно виклав основні функції установки [222]:

1. Інструментальна, пристосувальна, або утилітарна, функція, ідея якої запозичена у біхевіоризмі й теоріях научення.

2. Его - захисна, яка виявляється в механізмах захисту, запозичена у З.Фрейда і його послідовників.

3. Ціннісна, яка надає можливість розібратися у власних цінностях і уявленнях про самого себе, запозичена у психології особистості.

4. Функція знання, пізнання дійсності. Запозичена у гештальтпсихології [222].

Дещо в іншій інтерпретації називають основні функції установки Р. Пенто і М. Гравітц. Вони називають такі функції, як пристосування, самозахист, вираження і пізнання [140].

1.3 Проблема вивчення параметрів міжособистісної взаємодії у психологічній літературі

Характер стратегії побудови ставлення до інших етнічних груп складається в історичній практиці міжетнічних відносин, визначається економічною і політичною структурою суспільства в цілому й етнополітичною ситуацією в конкретному регіоні. Досвід дослідження міжетнічних стосунків показав, що на вибір загальної стратегії побудови ставлення до інших етнічних груп впливає «етноконтактне середовище», що розуміється як «середовище безпосереднього спілкування людей» [80; 82].

На характер загальної стратегії побудови міжетнічної взаємодії істотний вплив здійснює усвідомлення людьми своєї етнічної належності [88].

Також характер міжетнічної взаємодії залежить від дії етносоціальної установки.

У науковій літературі показано, що існують три основні стратегії побудови міжетнічної взаємодії:- стратегія ізоляції, що полягає у прагненні етносу до утворення моноетнічного середовища взаємодії; - стратегія дискримінації, що відображає прагнення етносу до обмеження прав інших етнічних груп;- стратегія інтеграції, що визначає прагнення до встановлення ефективної рівностатусної взаємодії між етнічними групами [88].

Але слід зазначити, що в науковій літературі існує проблема термінологічної визначеності міжособистісної взаємодії. Неможливість термінологічного розрізнення в російській мові «отношения» спонукала дослідників до ґрунтовних термінологічних та змістовних розвідок стосовно понятійної диференціації взаємин людини зі світом та іншими людьми на такі конструкти, як «отношения с» та «отношения к» [113; 145].

На відміну від російської, в українській науці існує термінологічна визначеність стосовно феноменології взаємодії - загальні відносини людини і світу складаються з об'єктивно-фізикальних відношень, суб'єктивного ставлення, діяльнісних та інших соціальних стосунків, феноменальних та екзистинційних взаємин. Але у вітчизняній науковій літературі існує проблема співвіднесення означених термінів з російськими.

Таким чином, системоютворюючими елементами міжособистісної взаємодії виступають ставлення і стосунки, які й утворюють феноменологію та екзестенційний смисл взаємин.

У зарубіжній психології початок досліджень, пов'язаних із поняттям «ставлення», окреслився в дослідженнях психоаналітичного напрямку, переважно в працях А. Адлера [112, 10].

У вітчизняній психології поняття «ставлення» набуло популярності завдяки працям А.Ф. Лазурського, який уперше розглянув ставлення людини як структурні компоненти особистості [79]. Напрямок, що одержав назву «психологія ставлень», пізніше був розвинутий у «теорії ставлень» у роботах В.М. Мясищева і його послідовників [113].

Л.С. Рубінштейн спирається на поняття «відносини», але аналізу й визначення цього поняття не дає [145]. Л.С. Рубінштейн розрізняє об'єктивні й суб'єктивні відносини. Об'єктивні - це відносини, у які люди змушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, а суб'єктивне відображення цих відносин у вигляді думок і почуттів утворює суб'єктивні відносини. Суб'єктивні відносини найчастіше позначаються терміном «особисті стосунки» [145].

В.М. Мясищев розглядає види суспільних ставлень, до яких він відносить: ставлення людей до природи, суспільних інститутів, власності, праці, один до одного, а також до самих себе. Згідно з В.М. Мясищевим, ставлення - це система зв'язків людини з усією дійсністю або з її окремими сторонами. «Що стосується ставлення, воно усвідомлюється, хоча мотиви або джерела його можуть не усвідомлюватися» [113, 13]. Ці відносини представляють собою цілісну систему індивідуальних, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності.

Психологічні ставлення представляють цілісну складну структуру, яка складається з трьох підструктурних компонентів: основні ставлення, ставлення в пізнавальній діяльності, емоційні ставлення. При цьому автор указує на те, що варто розрізняти поняття «психологічні ставлення» і поняття «установка» і «стереотип» [113, 222].

Соціально-психологічні ставлення - це ставлення людини до людини. Суть їх у тому, що вони є результатом взаємних зусиль партнерів у спільній діяльності та спілкуванні. Основна якість соціально-психологічних ставлень полягає в тому, що вони завжди продукт взаємодії, взаємозв'язку, взаємопрагнення, взаємовпливу, взаємовираження, взаємин [91]. Розглядаючи послідовно види суспільних ставлень, В.М. Мясищев відзначає, що вони завжди «обтяжені» конкретно-історичними характеристиками, на них позначаються класова і національна приналежність, вік, стать, професія і т.д.

В.М. Мясищев указує, що психологічний зміст ставлень полягає в тому, що вони є однією з форм відображення людиною навколишньої дійсності. Він неодноразово приводить діалектичну формулу, цитовану в ряді робіт: тварина не «ставиться» ні до чого, вона взагалі не «ставиться»; для тварини її ставлення не існують як ставлення [113, 108].

Визнаючи існування особливих «неусвідомлених» ставлень у людини, В.М. Мясищев підкреслює їх корінну відмінність від «неусвідомлених» ставлень у тварини, однак детально ці розходження не розглядає [16, 450]. Істотним у ставленнях людини, згідно із В.М. Мясищевим, є свідомість, а важливою обставиною, що робить установку засобом і методом вивчення несвідомого, є її несвідомість. Однак, установка - не єдиний шлях вивчення несвідомого [113, 109].