Етносоціальна установка у структурі міжособистісної взаємодії

У самому понятті установки міститься елемент енергетичного, автоматизованого плану і трохи затушовується змістовна, інформаційна сторона, а в теорії ставлень розглядається як інформаційний, змістовний компонент (ставлення до людей), так і енергетичний момент - позитивне або негативне ставлення [116].

О.О. Бодальов вважає, що ставлення - це «сплав» знання, переживання, поведінки, отже, однаково велике значення у стосунках особистості мають усі три сторони - пізнавальна, емоційна, поведінкова, а також їх взаємозв'язок [29].

Відповідно до думки І.С. Кона, ставлення людей один до одного можуть виявлятися у феномені «міжособистісної атракції», яка складається з трьох компонентів: емоційно-оцінного, когнітивного і поведінкового [78]. Таким чином, ставлення - це єдність знань, переживань і поведінки [78].

І.М. Марковська, Е.О. Смирнова розрізняють три види ставлень: пізнавальні, емоційні, практичні [107].

Пізнавальні ставлення - як предмет пізнання. Найбільш широко цей напрямок представлений у роботах О.О. Бодальова [29]. У ході експериментальних досліджень з'ясувалося, що сприйняття зовнішніх характеристик особистості впливає на оцінку його внутрішніх якостей. У цьому випадку людина виступає як предмет сприйняття, розуміння, пізнання.

Емоційні ставлення - як предмет симпатії. Суть цього направлення - вивчення детермінації емоційних ставлень.

Практичні ставлення - як предмет впливу. Цей напрямок наближений до практики людської взаємодії й розвивається в основному в руслі психотерапії та соціально-психологічного тренінгу [107].

Про систему ставлень згадує Б. Бернстайн, який вважає, що «форма соціальних відносин, або більш узагальнено - соціальна структура, обумовлюють поведінку» [117, 80].

Згідно з А.Е. Шерозією, єдину структуру ставлень особистості складає система її фундаментальних ставлень, яка складається з невіддільних один від одного елементів: ставлення особистості до себе; ставлення особистості до «іншого» - як суб'єкта, подібного собі («власне іншому» ), іншої особистості і як об'єкта, природі, протилежної і далекої реальності («взагалі іншому», іншому) (362) [196]. А.Е. Шерозія вказує на той факт, що систему ставлень ефективніше визначати на основі зафіксованої установки особистості [196, 101].

Таким чином, через категорію ставлень ми знову повернулися до категорії установки, що є доказом того, що ці категорії соціально-психологічного дослідження щільно пов'язані між собою.

Система ставлень і системи соціальних установок як системоутворюючі чинники міжособистісної взаємодії.

Проблема тісного зв'язку ставлень й установки знайшла своє відображення в сучасних експериментальних дослідженнях представників грузинської школи установки Д.Н. Узнадзе - Ш.А. Надірашвілі, Г. Чаганаві і ін.

Через фіксовану соціальну установку, згідно з Ш.А. Надірашвілі, виражалося позитивне, нейтральне або негативне ставлення до різних соціальних об'єктів, явища і людей [116].

Напрямок вектора - ставлень у процесі сприйняття, на думку Г. Чаганава, багато в чому визначається категорією приналежності «своє». Позитивне ставлення супроводжує процес сприйняття в тому випадку, якщо процес сприйняття протікає в рамках приналежності, і в цьому випадку, та й більшості випадків, переоцінюється показник фактора «свій» [43].

Т.Б. Чхеїдзе вважає, що будь-який оцінний процес супроводжується як позитивним, так і негативним ставленням, а також передбачає існування стандартів, з якими відбувається порівняння оцінюваного об'єкта [193].

Д.Н. Дзидзигурі в ході експериментальних досліджень сформулював такий висновок: певні соціальні цінності оцінюються по-різному, залежно від того, належними до якої соціальної або етнічної сфери вони сприймаються, і яка установка існує до цієї сфери [54].

Для експериментального дослідження Г.А. Маградзе вибрав конформну й антиконформну поведінку, вважаючи, що саме ці види поведінки визначаються установками особистості до групи: щодо тих груп, до яких маються позитивні фіксовані установки, в основному спостерігається конформна поведінка [99]. Г.Г. Мшвідобадзе [111], Н.О. Кенчадзе [72], Р.Л. Гертцог [45] показали, що в мовній установці присутні певні структури, які утворюють ставлення індивіда до об'єкта.

У вітчизняній психологічній науці великого значення слову як об'єктивного фактора установки, надав Д.Н. Узнадзе. На основі проведених експериментів він довів:, «стає безперечним, що установка може бути фіксована і на основі уявлення, стимульованого словесним впливом на людину» [176, 259]. Питання про відповідність вербальної і невербальної поведінки вирішувався Д.Н. Узнадзе в такий спосіб: «на основі вербального впливу будується шар настановчих станів людини, що обумовлюють і визначають його поведінку [176, 259].

В.А. Отрут та І.С. Кон застерігають від поспішних висновків, вважаючи, що судити про установки на підставі вербальних реакцій треба з великою обережністю [97].

Як закордонні, так і вітчизняні дослідники питання установки робили численні спроби пояснити «феномен Лапієра». Так, наприклад, зарубіжні дослідники спробували повторити в тій або іншій формі експеримент Р. Лапієра, з метою одержати більш достовірні дані [31].

Р. Майнард досліджував атитюди і реальну поведінку білих шахтарів стосовно негрів - колег по роботі і до сторонніх негрів. Він показав, що расова інтеграція і рівність існують у загальному випадку тільки під час роботи. Знову виявилася сильна розбіжність між атитюдами і поведінкою [31].

М. Фішбайн зробив спробу пояснити співвідношення між установкою до дії і реальною поведінкою [215]. Позиція, яку займав М. Фішбайн у даному питанні, полягала в такому тверджені: «Оскільки, крім схильності до реакції, необхідно засвоїти і саму реакцію, то це означає, що немає прямого зв'язку між атитюдом і поведінкою [31, 87].

М. Фішбайн уводить розходження між двома типами нормативних уявлень: уявлення індивіда про те, що йому особисто здається потрібно зробити (тобто особисті норми і правила поведінки), й уявлення індивіда про відповідні соціальні та групові норми [215].

Таким чином, М. Фішбайн пропонує радикальний переворот у вивченні атитюдно-поведінкових зв'язків - зміну парадигми. Атитюд до об'єкта є лише непрямою детермінантою поведінки, а головними і безпосередніми детермінантами є атитюд до виконання даної дії, нормативні уявлення і мотивація. Таким чином, М. Фішбайн переводить проблему в більш широкий соціально-психологічний контекст [215].

Л. Бозрикова, А. Семенов відзначають обмеженість концепції М. Фішбайна, що полягає в тому, що це модель для передбачення поведінкових намірів, а не поведінки як такої. Однак, передбачення М. Фішбайна про те, що можна максимально точно прогнозувати поведінку в емпіричному дослідженні, не перевірялося [31].

У такій ситуації, на наш погляд, досить правомірно звучить така позиція Р. Кіслера: «Питання треба ставити так: «коли установки і поведінка корелюють?», а не так: «чи корелюють вони?» [199].

Протилежної точки зору додержується М. Рокич, який вважає, що поведінка є результатом дії відразу двох установок: на ситуацію і на об'єкт [199].

М. Рокич у своїй роботі пропонує модель «когнітивної конгруентності», він вважає, що більшість попередніх робіт мали істотний недолік - зневагу до атитюду ситуації, що має вирішальне значення в регуляції поведінки [31].

У. Хіммельстранд спробував скласти список різних типів поведінки, припускаючи, що вибір певного типу повинен збільшити кореляції з установками [31]:

1. Конгруентна поведінка, тобто така, яка цілком співпадає з прогнозом.

2. Символічні акти, у яких символи заміняють відсутній об'єкт.

3. Референтні акти, тобто дії, прямо або опосередковано пов'язані з об'єктом установки.

4. Реактивна поведінка - як реакція на зовнішні перешкоди.

5. Поведінка, принципово не передбачувана.

Слід зазначити, що положення У. Хіммельстранда не були підкріплені достатнім експериментальним матеріалом і тому не одержали подальшого розвитку [31].

Цікава спроба подолання проблеми зв'язку установки з поведінкою була почата в експериментальному дослідженні К. Літтлом і Р. Хіллом [31]. Вони співставляли п'ять різних способів виміру установок і п'ять способів фіксації поведінки, з огляду на ситуацію, у якій спостерігалася ця поведінка. Виявилася така закономірність: високі коефіцієнти кореляції одержували в тих випадках, коли виміри проводилися в нормальних, звичайних для респондента умовах і коли дослідники використовували не окремий акт або кілька актів, а стійкий поведінковий образ - серію послідовних дій або неодноразово повторювана дія» [31].

Л. Бозрикова, О. Семенов вважають, що робота К. Літтла і Р. Хілла «являє собою дослідження, присвячене порівняльній оцінці різних методів виміру атитюдів і поведінки. Однак результати, отримані ними, не можна вважати втішливими» [31]. Автори вважають, що завдяки цій та іншій працями є загальновизнаним той факт, що між вербально вираженими атитюдами і фактичною реальною поведінкою немає однозначної відповідності [31].



1.4 Специфіка прояву етносоціальної установки в міжособистісній взаємодії в умовах поліетнічного середовища

Теоретичний аналіз вітчизняної соціально - психологічної літератури показує, що проблема регуляції соціальної поведінки особистості, поряд із проблемою соціальної установки, є однією з основних проблем сучасної науки. Зусилля цілої плеяди вчених - дослідників були спрямовані на аналіз різних підходів до проблеми поведінки людини (В.С.Агєєв [1], Л.М.Дробіжева [60], О.Г.Здравомислов [66], А.М.Козулін [75], Т.И.Кулапіна [87], П.Б.Симонов [151], Г.М.Солдатова [157], Г.В.Старовойтова [163]).

Існують також спроби побудови теоретичної моделі, структури, схеми й механізму соціальної поведінки індивіда (О.Г.Асмолов [10], М.І.Бобнєва [26], Д.Б.Богоявленська [27], О.Г.Вардомацький [35], В.В.Водзінська [42], Ш.А.Надірашвілі [115], Л.Г.Почебут [135], О.С.Совєтова [153], Е.В.Шорохова [205]).

Проблема дослідження соціальних і психологічних процесів, пов'язаних із впливом членства в групах - релігійних, професійних, етнічних, національних тощо, вивчалася в багатьох соціально-психологічних теоріях. Як зазначалося вище, в багатьох дослідженнях підтверджені значущі взаємозв'язки між соціальними установками та особливостями міжособистісної взаємодії.

Отже, проблемі міжособистісної взаємодії з погляду детермінуючих чинників приділено в науковій літературі значну увагу.

Проблема причинної детермінації характеру міжособистісної взаємодії в умовах поліетнічного середовища є центральною в нашому дослідженні.

Для того щоб зрозуміти, що передує розгортанню реальної дії, необхідно насамперед проаналізувати мотиви, що спонукують особистість до діяльності. Б.Ф.Ломов відзначає, що ними можуть бути суб'єктивні ставлення особистості[83]. Він вважає, що суб'єктивні ставлення особистості забезпечують включення особистості в життя суспільства, визначаючи способи її діяльності і взаємодії з іншими людьми, а отже, характер і міру її участі в розвитку суспільних відносин. Таким чином, особистістьє не тільки продуктом, але і суб'єктом суспільних відносин.

Сформований образ соціальної реальності, будь то уявлення або стереотип (який, на наш погляд, є окремим випадком уявлення), у певному сенсі спрямовує поведінку людини, оскільки створюється на основі взаємодії об'єктивної ситуації і внутрішніх умов. Сукупність утворень, які здатні задавати інтенцію соціальній поведінці, називають соціальною спрямованістю.

Нас цікавить те, у якій мірі кожний із зазначених феноменів може впливати на характер міжособистісної взаємодії в умовах поліетнічного середовища.

Уявлення про соціальну реальність - важливий аспект спрямованості соціальної поведінки і соціального світогляду в цілому, тому що вони складають основу орієнтації людини в навколишньому соціальному просторі.

С. Московічі відносить до соціальних уявлень не будь-які соціально-визнані погляди, а ті, які входять у сферу повсякденної свідомості. Вони є продуктом здорового глузду, наївного мислення, але при цьому регулюють життя людей і формують їх практичну свідомість [110].

«Категорія соціальних уявлень визначає специфічну форму пізнання, а саме: знання здорового глузду, зміст, функції, відтворення яких є соціально обумовленими. У більш широкому плані соціальні уявлення - це властивості повсякденного практичного мислення, спрямовані на освоєння й осмислення соціального, матеріального й ідеального оточення. Вони мають особливі характеристики в області організації змісту, ментальних операцій і логіки. Соціальна детермінованістьзмісту і самого процесу уявлень визначена контекстом і умовами їх виникнення, циркуляції, нарешті, функціями, яким вони служать у взаємодії зісвітом та іншими людьми». [110, 6].

Соціальні уявлення - когнітивні системи, які мають власну логіку і мову. В них не просто представлені думки, образ абоустановка стосовно якогось об'єкта, але й відбитий спосіб ідентифікації й організації реальності.

Соціальність когнітивних схем, які упорядковують образ світу для звичайної людини, обумовлена не стільки тим, що в них представлена соціальна реальність, скільки тим, що ці уявлення є загальнозначущими для багатьох індивідів. З їх допомогою конструюється реальність соціальних груп, яка детермінує індивідуальну поведінку.

Для опису соціальних уявлень С.Московічі вводиться три характеристики:

- інформація як сума знань про об'єкт уявлення, визначається рівнем інформованості, є необхідною умовою формування уявлення;

- поле уявлень - характеристика організації його змістуз якісного боку; багатство зміступредставляють образні та значеннєві властивості уявлень; поле уявленняє характерним для певних соціальних груп.

- установка - в концепції С. Московічі трактується як вираженнязагального ставлення суб'єкта до об'єкта уявлення. Установка існує при нечіткості поля уявлення і відбиває готовність суб'єкта висловити те або інше судження [110].

Зважаючи на те, що предметом нашого дослідження є вплив етносоціальних установок на особливості міжетнічної взаємодії в умовах поліетнічного середовища, розглянемо докладно особливості детермінації міжособистісної взаємодії.

Етнічна спільнота через групову етнічну свідомість впливає на особистість таким чином, щоб остання постійно відчувала свою належність до першої. Етнічна свідомість - це система поглядів, ідей, уявлень етнічної спільноти, яка виникає на основі взаємодії з іншими етнічними групами. Це рівень суспільної свідомості, який обмежений рамками буденного досвіду, закріпленого у традиціях і звичаях і включає в себе безпосереднє відбиття практичної діяльності, мораль і норми звичаєвого права, естетичні уявлення і звичаї, уявлення про свою етнічну належність на певній етнічній шкалі, а також стан і форми самовиділення своєї етнічної групи.

Етнічну самосвідомість особистості ми розуміємо, як вид особистісної самосвідомості, в якому представлені уявлення індивіда про власну етнічність, про свій етнос і його культуру. Етнічна самосвідомість -утворення системне, в якому стрижневу, системоутворюючу роль відіграє етнічна ідентичність, тому що вона є, по-перше, найважливішою характеристикою і концентрованою формою етнічної самосвідомості, а по-друге, етнічним несвідомим, зворотним боком етнічної самосвідомості.

У соціальній психології проблема функціональної ролі соціальної установки в регуляції міжособистісної взаємодії представлена циклом фундаментальних досліджень. Концептуальний і логіко-гносеологічнийзв'язок між установкою і поведінкою було обґрунтовано в концепціях установочно - диспозиційної регуляції соціальної поведінки особистості. Розглянемо основні концепції, що розглядають детермінуючий уплив соціальних уявлень на особливості соціальної поведінки особистості.

1. Концепція настановчо-рівневої регуляції психічної активності особистості Ш.А. Надірашвілі.

У своїх роботах [115; 116] автор розглядає питання психічної активності особистості з погляду установки і класифікує поведінку на практичну, теоретичну і соціальну. Розвиваючи теорію Д.Н.Узнадзе, він виділяє основні рівні психічної активності індивіда.

Згідно з Ш.А. Надірашвілі, на першому рівні виникає настановча поведінка за допомогою об'єднання визначеної потреби з відповідною ситуацією. Ця поведінка задовольняє потреби з огляду на особливості ситуації, у якій воно здійснюється [116].

На другому рівні психічної активності на суб'єкта діють, на думку Ш.А.Надірашвілі, «внутрішні і зовнішні фактори: теоретична потреба і придатна для її задоволення конфліктна ситуація» [116, 59].

Однак психічна активність не вичерпується, згідно з Ш.А.Надірашвілі, лише активністю цих двох рівнів. «Соціальна поведінка здійснюється за участі більш складного, третього рівня психічної активності» [116, 61].

Третій рівень психічної активності стосується соціальної поведінки особистості. Формування соціальної установки, необхідної для здійснення соціальної поведінки, на думку Ш.А.Надірашвілі, вимагає наявності додаткових факторів, що виникають лише на рівні соціальних умов. «Соціальна установка, що лежить в основі соціальної поведінки людини, створюється лише в особистості, орієнтованої на соціальні цінності» [116, 88].

Таким чином, психічна активність першого рівня реалізується у зв'язку з конкретними, почуттєво представленими предметами. Психічна активність другого рівня пов'язана з загальними об'єктами дійсності, а вольова соціальна активність третього рівня орієнтована на створення соціальних цінностей.

Після диференційованого розгляду рівнів психічної активності людини Ш.А. Надірашвілі особливо підкреслює те, що ці рівні щільно зв'язані один з одним. Також слід зазначити, що «залежно від того, яку питому вагу займають ці рівні в житті людини, можна говорити про її унікальні особистісні особливості» [116, 89].

2. Концепція психологічного механізму поведінки індивіда В.З. Водзінської.

В.В. Водзінська в роботі «Поняття установки, відносин і ціннісних орієнтацій в соціологічному дослідженні» пропонує схему психологічного механізму поведінки індивіда на різних рівнях: перший рівень - імпульсивна поведінка; другий рівень - поведінка на основі об'єктивації; третій рівень - поведінка на основі повторення ситуації [42].

У схемі, запропонованій В.В. Водзінською, регулятором поведінки індивіда виступає система фіксованих установок, система відносин і ціннісна орієнтація особистості [42]. У висновку авторка відзначає, що «найширшому змісті зв'язок і розходження між установкою, ставленням і ціннісною орієнтацією варто розуміти як зв'язок і розходження між рівнями усвідомленості, узагальнення і соціальної детермінованості цих регуляторів активності» [42, 54].

3. Концепція ієрархічної природи установкияк психічного механізму стабілізації діяльності О.Г. Асмолова.

О.Г.Асмолов у своїх роботах [9; 10; 11] висунув гіпотезу про ієрархічно рівневу природу установки як психологічного механізму стабілізації діяльності. Автор виділяє три рівні установки.

Перший - рівень значеннєвої установки, що є провідним рівнем регуляції діяльності. Значеннєва установка, на думку О.Г. Асмолова, являє собою форму вираження особистісного змісту у вигляді готовності до здійснення спрямованої діяльності [9].

Другий - рівень цільової настанови. Цільова настанова, на думку О.Г. Асмолова, являє собою готовність суб'єкта зробити насамперед те, що, згідно з метою, постає перед ним, що виникає після прийняття певного завдання [9].

Третій - рівень операціональної установки. О.Г. Асмолов під операціональною установкою розуміє «готовність до здійснення певного способу дії, що виникає в ситуації розв'язання завдання на основі врахування умов наявної ситуації та передбачення цих умов, що спираються на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях» [9].

Зв'язок між установками різних рівнів, на думку О.Г. Асмолова, «ні в якому разі не слід розуміти як поверхи, механічно надбудовані один над іншим і позбавлені яких би то не було залежностей між собою» [9].

4. Модель мотиваційного механізму регуляції поведінки особистості І.Ю. Істошіна.

Модель мотиваційного механізму регуляції поведінки особистості представлена у праці І.Ю. Істоміна, що починається аналізом труднощів, які виникають при емпіричному дослідженні регуляції соціальної поведінки [69]. Найбільші труднощі, відзначає автор, полягають у тому, що досягнутий емпіричний рівень дослідження установок обмежує їх змістовну інтерпретацію як стереотипних факторів поведінки [69]. «Якщо ми хочемо пояснити, а не просто описати поведінку, то повинні спочатку виробити уявлення про механізми його формування», для чого бажано мати дані про внутрішній світ особистості, які відбивають і те, яким чином установки беруть участь у регуляції поведінки [69]. «На наш погляд, закономірності процесу вибору соціальних установок на роль цілей діяльності в різних реальних обставинах є основною характеристикою мотиваційного механізму особистості» [69, 257]. Таким чином, «і потреби, й установки є, по суті справи тим самим кінцевим результатом функціонування мотиваційного механізму особистості» [69, 261].

5. Концепція моральної регуляції поведінки особистості О.П. Вардомацького.

О.П. Вардомацький у роботі «Моральна регуляція поведінки особистості» розглядає феномен значеннєвої установки як морально-психологічний механізм реалізації моральної регуляції поведінки особистості [35].

Необхідними умовами виникнення установки є, на думку О.П. Вардомацького, наявність потреби (внутрішньої умови) і ситуації реалізації потреби, предметного середовища (зовнішньої умови). Регуляція поведінки здійснюється на рівнях макросередовища і мікросередовища.

На думку О.П. Вардомацького, головним у запропонованій структурі є, «по-перше, ідея зв'язку двох різнорідних типів регуляції - моральної та настановчої і, по-друге, уявлення про ієрархічну структуру морального вчинку» [35, 90].

6. Концепція диспозиційної регуляції соціальної поведінки особистості В.О. Ядова.

В.О. Ядов наводить експериментальні й теоретичні дані, які свідчать про наявність настановчих або диспозиційних механізмів регуляції соціального поведінка особистості [205]. Найважливіша, якщо не основна функція диспозиційної системи, відповідно до автора, це психічна регуляція соціальної діяльності або поведінка суб'єкта в соціальному середовищі.

Отже, можна виділити ієрархічно розташовані рівні поведінки особистості:

1. Нижчий рівень, до якого належать елементарні фіксовані установки, що формуються на основі вітальних потреб і в найпростіших ситуаціях. Ці установки позбавлені модальності (переживання «за» або «проти» ) й неусвідомлювані (відсутні когнітивні компоненти) [205, 95]. Перший рівень - специфічна реакція суб'єкта на актуальну предметну ситуацію, тобто поведінкові акти.Размещено на Allbest.ru

2. Другий рівень - соціальні фіксовані установки, що формуються на основі соціальної потреби, пов'язані з включенням індивіда в контактні групи і відповідні соціальні ситуації. Другий рівень - вчинок або звична дія. Доцільність учинку полягає у встановленні відповідності між соціальною ситуацією і соціальною потребою суб'єкта.

3. Третій рівень - базові соціальні установки, що формуються на основі більш складних соціальних потреб прилучення до певної сфери діяльності і «включені в цю сферу як домінуючу серед інших» [205, 95]. Третій рівень - поведінка в тій або іншій сфері діяльності, де людина переслідує більш віддалені цілі, досягнення яких забезпечується системою вчинків.

4. Вищий рівень - утворює систему ціннісних орієнтації і засобів досягнення цих цілей. Четвертий рівень - діяльність у всьому її обсязі. Найважливішим елементом на цьому вищому рівні виступають окремі життєві цілі, пов'язані з головними соціальними сферами діяльності людини.

Згідно з В.О. Ядовим, на всіх рівнях поведінка особистості регулюється її диспозиційною системою, однак у кожній окремій ситуації залежно від мети провідна роль належить певному рівневі диспозицій або навіть конкретному диспозиційному утворенню [147, 27].

Ю.Л. Платонов відзначає, що модель диспозиційної регуляції соціальної поведінки має певні достоїнства: «По-перше, вирішується проблема регуляції соціальної діяльності на всіх рівнях. По-друге, розкривається послідовність розвитку форм диспозиції від фіксованої установки до ціннісних орієнтації. По-третє, ставиться проблема формування диспозицій відповідно до ієрархії потреб...» [3, 87].

Можна сформулювати ряд основних положень, що випливають з опису структури етнічних диспозицій, запропонованих Л.Г. Почебут:

1. Структура базових етнічних установок і диспозицій визначається природними і соціальними умовами життєдіяльності етнічної спільності та її основних потреб.

2. Базові етнічні установки регулюють стереотипи сприйняття й інтерпретації особистісних якостей представників своєї і чужих етнічних спільностей.

3. Представники різних етносів розрізняються не набором особистісних якостей, а специфікою базових етнічних установок на прийнятність або неприйнятність того чи іншого стереотипу поведінки у своїй і чужих етнічних спільнотах [136].

Принципова схема етнічних диспозицій особистості була запропонована О.С. Совєтової [153]. Автор схеми етнічних диспозицій пропонує «принципову схему етнічних диспозицій особистості»:

1. Вищий рівень - етнічні диспозиції, що виражають схильність, готовність діяти тим або іншим чином залежно від ціннісних орієнтації, обумовлених потребою злиття з макросоціумом і ситуацією соціокультурних умов.

2. Середній рівень - стосунки, яки визначаються спрямованістю інтересів різних субетносів. «На цьому рівні можна виділити підрівень етнорегіональних розходжень диспозицій» [153, 55].

З. Нижчий рівень - етнічні установки, обумовлені членством в етнічному угрупованні.

На думку О.С. Совєтової, питання про взаємозв'язки між етнічними диспозиціями «вимагає проведення конкретних психолого-соціологічних досліджень» [153, 55].

Предметом дослідження Ю.В. Арутюняна та Л.М. Дробіжевої [59; 60] стали фіксовані етнічні або національні установки. Автори вважають, що на національні установки впливає складна система об'єктивних і суб'єктивних факторів: загальні умови, економічна і соціально-політична обстановка в країні, конкретні обставини життя людини і її особистісні характеристики. Етнічні або національні установки варто вивчати для того, щоб з'ясувати, як мислять і діють люди в різних обставинах [59].

Так, наприклад, М.І. Бобнєва відзначає, що соціальна поведінка й соціальні відносини людей формуються і здійснюються в рамках макроструктури суспільства [26].

При регуляції соціальної поведінки використовуються етнічні й культурні норми [26]. А.К. Байбурін указує на невідповідність стереотипів і поведінки, вважаючи, що тільки в ідеалі кожному стереотипові відповідає певний тип поведінки [204].



Висновки до розділу 1

Категорія «установка» в соціальній психології широко варіює за змістом. Феноменологія поняття «установка» розглядається в рамках класичного психоаналізу та неофрейдизму, біхевіоризму, інтеракціонізмі, когнітивній психології, гештальтпсихології, в рамках теорії соціальних уявлень, з позицій теорії діяльності та диспозиційної теорії. Представники різних шкіл і напрямків укладають різний зміст і значення в поняття «установка», що викликає неузгодженість термінологічного апарату, невизначеність та суперечливість теоретичних концепцій і позначається на емпіричних дослідженнях. Намагаючись висвітлити проблематику соціальної установки, автори, які належать до різних теоретичних шкіл, пропонують власний понятійний апарат та термінологію, що унеможливлює співставлення отриманих емпіричних результатів.

Узагальнюючи результати теоретичного аналізу етносоціальної установки, можемо виокремити такі незаперечливі положення щодо феноменології даного явища, які й виступають теоретичним підґрунтям нашого дослідження:

1. Теоретичний аналіз соціально-психологічної літератури дозволяє виділити основні проблеми у вивченні соціальної установки - формування соціальної установки, співвідношення основних компонентів соціальної установки, функціональна роль соціальної установки в регуляції поведінки особистості, співвідношення соціальної установки та характеру міжособистісної взаємодії.

2. Представники різних шкіл і напрямків погоджуються, що установка формується на основі попереднього досвіду. Для виникнення певної соціальної установки достатньою умовою є потреба і ситуація.

У руслі біхевіористського напрямку виділяють два основні напрямки - теорію діадичної взаємодії та теорію агресивної поведінки.

Основний акцент психоаналітичного напрямку робиться на визначенні установки як несвідомої проміжної змінної. Постулюється ідея ворожої, агресивної поведінки стосовно аутгруп, зокрема етнічної спільноти та її представників.

Основна увага представників когнітивної орієнтації спрямована на пояснення соціальної поведінки через вивчення когнітивних процесів. Головним об'єктом дослідження є соціальна установка, її структура, закономірності формування і змін.

Представники інтеракціоністської орієнтації вважають, що важливим у розумінні міжгрупової взаємодії є аналіз соціальних установок, культурних норм, яким належить вирішальне значення в детермінації поведінки особистості.

Представники діяльнісного підходу відстоюють позицію про установку як регулятор діяльності.

В теорії відносини установка розглядається як «внутрішній» регулятор активності особистості.

В теорії установки Д.Н.Узнадзе поняття соціальної установки використовується для розуміння й інтерпретації закономірностей психічної активності людини.

3. Більшість дослідників, визначаючи особливості структури соціальної установки, виділяють три її компоненти - когнітивний, афективний і конативний. Питання про співвідношення складових соціальної установки не знайшло однозначного вирішення у психологічній літературі.

Деякі дослідники вважають за потрібне диференціювати складові установки. Так, у когнітивному компоненті виділяють - інформаційний зміст, тимчасову перспективу, центральність і периферійність; в афективному компоненті - спрямованість, інтенсивність; у конативному - об'єктивність, ситуативність.

4. Основними функціями соціальної установки є інструментальна, захисна, адаптивна, ціннісна, пізнавальна. Основні функції не можуть існувати ізольовано одна від одної, їх не можна розглядати як взаємовиключні або альтернативні. Виокремлення основних функцій соціальної установки здійснюється лише для зручності теоретичного аналізу.

5. Категорія «взаємодія» у соціальній психології розглядається в широкому контексті і пов'язана з такими категоріями, як «спілкування», «установка», «ставлення», «стосунки». Соціально-психологічна взаємодія - це результат взаємозв'язку та взаємовпливу людей.

Феноменологія взаємодії визначається через систему загальних відносинин людини і світу та складається з об'єктивно-фізикальних відношень, суб'єктивного ставлення, діяльнісних та інших соціальних стосунків, феноменальних та екзистенційних взаємин. Системоутворюючими елементами міжособистісної взаємодії виступають ставлення і стосунки, які й утворюють феноменологію та екзистенційний смисл взаємин.

6. Досвід дослідження міжетнічних стосунків показує що на характер міжособистісної взаємодії впливають особливості етноконтактного середовища, що розуміється як середовище безпосереднього спілкування людей та система етносоціальних установок представників різних етнічних груп.

У соціально-психологічній літературі виокремлюють три основні стратегії побудови міжетнічної взаємодії: стратегію ізоляції, стратегію дискримінації, стратегію інтеграції.

Характер стратегії побудови ставлення до інших етнічних груп складається в історичній практиці міжетнічних відносин, визначається економічною і політичною структурою суспільства в цілому і етнополітичною ситуацією в конкретному регіоні.



2. Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження

2.1 Організація та програма дослідження

Дослідження впливу етносоціальної установки на особливості міжоcобистістої взаємодії в умовах поліетнічного середовища проведено у навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації м. Ужгорода, Закарпатської обл.

Дослідження проводилося з лютого по жовтень 2013 р. і складалося з трьох етапів.

На першому етапі були сформульовані тема, мета, завдання і гіпотеза дослідження, розроблена його програма, намічені основні етапи, обрані методи збору інформації й обробки результатів, здійснено аналіз теоретичних засад проблем етносоціальної установки, особливостей міжособистісної взаємодії.

На другому етапі (емпіричне дослідження) за допомогою обраних методик було:

- здійснено дослідження рівня сформованості етносоціальних установок і етнічної ідентичності та сформовано три групи респондентів для подальшого дослідження (група етнічних меншин (угорці, румуни, німці, поляки та ін.), група етнічних росіян, група етнічних українців);

- визначено змістовні характеристики та параметри етносоціальних установок респондентів трьох груп;

- визначено особливості міжособистісної взаємодії респондентів трьох груп;

Третій етап був присвячений аналізу отриманих результатів і пошуку взаємозв'язку характеристик етносоціальних установок та особливостей міжособистісної взаємодії.

Для формування вибірки дослідження нами були визначені, за даними перепису населення, основні етноконтактні групи Закарпатської обл. Так, за даними перепису 2001 року, на території області проживають представники понад 125 національностей та народностей. У національному складі населення Закарпаття переважають українці, чисельність яких становить 1180,4 тис. чол., або 58,5% від загалу. За період після перепису 1989 року їх чисельність зменшилась на 11,6%, а їх питома вага серед жителів області, що зазначили свою національність, - на 7,1%. Друге місце за кількість посідають етнічні групи (492,2 тис. чол., або 24,4%), загальна чисельність яких теж скоротилась порівняно з переписом 1989 року на 9,6%, а питома вага в загальній чисельності населення зменшилася на 2,3%. На третьому місці - росіяни: їх число порівняно з попереднім переписом зменшилось в 6,4 разу і становить 243,4 тис. чол., а питома вага у структурі населення зросла на 10,2% і сягає 12,1%. Далі йдуть угорці - 29,2 (1,4%), румуни - 18 тис. (0,5%), німці - 5,7 тис. (0,4%), євреї - 4,5 тис. (0,2%), поляки - 3,8 тис. (0,2%), молдавани - 3,7 тис. (0,2%), словаки - 3,7 тис. (0,2%).

Характеристика вибірки. У дослідженні взяли участь студенти Ужгородського медичного університету. Мукачівського філіалу інституту легкої промисловості, медичного коледжу.

Середній вік респондентів - 21,4 роки (від 18 до 25 років).

На початковому етапі дослідження респонденти були обстежені за допомогою методики М.Куна і Т.Макпарленда «Тест двадцяти тверджень» і за отриманими результатами було сформовано три групи респондентів (по 25 осіб кожна), які мали в ідентифікаційній матриці етнічну ідентичність. Усього на першому етапі було опитано 61 особа - за самовизначенням група етнічних меншин (23), росіяни (17), українці (38).

На другому етапі формування груп за допомогою діагностичного тесту ставлень (ДТС) Г.У. Солдатової був визначений рівень ідентичності кожного респондента [157; 159]. Тест ставлень (ДТС) був застосований як більш чутливий інструмент, який, на відміну від „Тесту двадцяти тверджень» М. Куна і Т. Макпартленда, дозволяє не тільки визначати наявність етнічної ідентичності у респондента, але й встановити рівень її сформованості та вираженості. До груп залучалися лише респонденти з нормальним та високим рівнем ідентифікації. У результаті застосування тесту ДТС було сформовано три групи для подальшого дослідження: 1 група - група етнічних меншин Закарпаття (21 осіб); 2 група - етнічні росіяни (17 осіб); 3 група - етнічні українці (16 осіб).

З метою досягнення поставленого завдання дослідження і для перевірки гіпотези були визначені показники, що описують змістовні характеристики та параметри етносоціальних установок; показники, що описують особливості міжособистістної взаємодії.

Усі методики, використані в дослідженні, були розподілені на два блоки:

Блок 1 - діагностика параметрів і характеристик етносоціальних установок респондентів («Тест двадцяти тверджень» М. Куна і Т. Макпартленда, Діагностичний тест ставлень (ДТС), методика Д. Катца і К. Брейлі);

Блок 2 - діагностика особливостей міжособистістної взаємодії респондентів (методика Q-сортування В. Стефансона, методика ДМС Т. Лірі, методика К. Томаса).

Розглянемо більш детально особливості застосування кожної методики.

Методи дослідження етносоціальної установки.

Діагностичний тест ставлень (ДТС).

Діагностичний тест ставлень (ДТС) був розроблений Г.У. Кцоєвою-Солдатовою 1986 року. Він є оригінальною модифікацію методу семантичного диференціала [160]. Г.У.Солдатова на основі добору найбільш типових для більшості культурних пар «атрибуцій-перевертнів», смислові значення яких розцінюються як досить близькі, а афективні - як протилежні за знаком, створила ДТС. Дослідження етностереотипів на основі СД (семантичного диференціалу) - проекція на міжетнічні стосунки. Стереотипи, які вимірюються на основі таких методик, - це «демонстративні» образи етнічних груп.

Основний принцип побудови ДТС заснований на дослідженні емоційно-оцінного компонента етнічних стереотипів. Ця методика дозволяє дослідити емоційно-оцінний компонент в структурі соціальної установки. Діагностичний тест ставлень дозволяє вимірити такі параметри етнічних стереотипів, як амбівалентність, вираженість і спрямованість [160].

Амбівалентність (A) характеризує ступінь емоційної визначеності стереотипу. Високий коефіцієнт амбівалентності фіксується у випадку низької поляризації оцінок протилежних якостей кожної пари, коли респондент не надає переваги позитивному або негативному полюсу оцінки.

Вираженість (інтенсивність) (S) стереотипу характеризує силу стереотипного ефекту та його позитивну чи негативну спрямованість.

Спрямованість (діагностичний коефіцієнт) (D) характеризує знак і величинузагальноїемоційної спрямованості суб'єкта стосовно даного об'єкта.

Процедура проведення опитування й інтерпретація результатів.

Респонденту пропонується бланк ДТС, який містить 12 суджень і який одночасно є бланком для відповідей Інструкція пропонувала респондентові оцінити себе, типові етнічні групи, типових росіян, типових українців за 4-ма варіантами відповідей: 1 - якість відсутня; 2 - якість виражена слабо; 3 - якість виражена посередньо; 4 - якість виражена в повній мірі.

«Тест двадцяти тверджень» М. Куна і Т. Макпартленда спрямований на дослідження внутрішніх установок особистості. Основні роботи Манфорда Куна, американського соціального психолога і соціолога, присвячені дослідженню соціальних установок [89]. На думку М. Куна, «створення тесту, спрямованого безпосередньо на вивчення установок індивіда на себе, є справою досить плідною» [89].

Основу ідентифікаційної матриці людини складає множина ідентичностей: статева, релігійна, етнічна, професійна та ін. [110]. Та ідентичність, яка в певний період часу стає провідною, створює у матриці свою ієрархію й порядок. Саме вона визначає значущі параметри порівняння власної групи з іншими.

На основі даних, отриманих за допомогою «Тесту двадцяти тверджень» М. Куна і Т. Макпарленда, досліджувалася представленість категорії «етнічність» в ідентифікаційних матрицях респондентів. Респондентам пропонувалося дати двадцять відповідей на запитання «Хто Я?».

Отримана в результаті опитування сукупність вільних самохарактеристик була проаналізована за допомогою контент-аналізу. Він проводився з метою визначення в ідентифікаційних матрицях пріоритетних категорій. Контент-аналіз, метод систематизованої фіксації та квантифікації одиниць змісту, служить для обробки й аналізу соціально-психологічних явищ у великих соціальних групах. «Особливе достоїнство контент-аналізу в тому, що він нерідко дозволяє виявити й об'єктивізувати приховані тенденції у відповідях й інших видах інформації, які характеризують респондентів...» [34, 59-60].

Узагальнений «Я» - образ групи - найбільш очевидна й центральна частина групової самосвідомості, сукупність ідентичностей, аналізувався на основі особистісних образів «Я».

Результати, отримані за методикою, наведені в розділі 3.

Методика Д. Катца і К. Брейлі. Одним із перших методів опитування, спрямованих на дослідження соціальних установок, вважається метод Д. Катца і К. Брейлі (1933 р.), основний принцип якого полягає в тому, що респонденту пропонується вибрати «свою» відповідь зі списку заздалегідь сформульованих відповідей. Опитувальний лист класичної методики Д. Катца і К. Брейлі включав 84 прикметники, з яких респонденту необхідно було вибрати 5 прикметників, «найбільш характерних» для певної етнічної групи [157].

Модифікований варіант методики запропонований Г.У. Солдатовою [157] для вивчення етнічних аспектів масової свідомості. Респондентам пропонується дати п'ять визначень (типових особливостей) представників певної етнічної групи.

Модифікований варіант методики Д. Катца і К. Брейлі у формі відкритого запитання застосовувався нами для вивчення етнічних установок респондентів. Відповідно до мети і завдань дослідження респонденти повинні були охарактеризувати представників своєї етнічної групи та двох етноконтактних груп. В інструкції пропонувалося написати п'ять основних якостей, які, на думку респондента, відповідають типовим представникам певної етнічної групи в цілому (своєї і сусідньої). Респонденти, називаючи п'ять основних якостей, властивих власній етнічній групі, складали образ «модальної особистості».

Одиницею аналізу були або якості, виражені у формі окремого поняття (добрий, милосердний), або оціночного судження та гнізда якостей-синонімів, тобто групи понять, близьких за своїм змістом (наприклад, сміливість, хоробрість, мужність). Отримані якості класифікувалися за такими категоріями: емоційно-вольові якості, розумові якості, стиль поведінки, ставлення до праці, ставлення до людей, ставлення до себе, соціальні характеристики.

Порівняльний аналіз отриманих даних дозволяє вивчити зміст когнітивного й емоційно-оцінного компонентів етнічної установки респондентів щодо представників власної етнічної групи і представників інших етнічних груп.

Методи міжособистісних стосунків.

Методика Q-сортування В.Стефансона. Методика Q-сортування В.Стефансона дозволяє діагностувати шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі - «залежність -незалежність», «товариськість - нетовариськість», «прийняття боротьби - уникнення боротьби». Тенденція до залежності визначається як внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. Тенденція до товариськості свідчить про контактність, прагнення утворювати емоційні зв'язки як у своїй групі, так і поза її межами. Тенденція до боротьби свідчить про активне прагнення особистості брати участь у житті групи, підвищувати свій статус у системі міжособистісної взаємодії, а протилежна тенденція - уникнення боротьби - свідчить про прагнення уникнути взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках і конфліктах, схильність до компромісних рішень. Кожна з цих тенденцій має внутрішню і зовнішню характеристику, тобто «залежність», «товариськість» та «прийняття боротьби» можуть бути істинними, внутрішньо притаманними особистості, а можуть бути зовнішніми, своєрідною «маскою», що приховує справжнє обличчя.

Процедура дослідження.

Респонденту пропонується картка тверджень і пропонується відповісти «так», якщо воно відповідає його уявленням про себе як про члена певної групи, або «ні» - якщо не відповідає. Відповіді респондента розносимо за відповідними ключами і підраховуємо тенденції за кожною парою. У результаті підрахунку одержуємо сумарне кількісне визначення для кожної з тенденцій. Якщо оцінка за тенденцією наближується до нуля, це може свідчити про внутрішньоособистісний конфлікт.

У нашому дослідженні респондент оцінював себе та типових представників етноконтактних груп.

Ми підраховували загальногрупові тенденції у кожній з груп респондентів.

Методика діагностики міжособистісних стосунків (ДМС) Т. Лірі.

Методика діагностики міжособистісних стосунків представляє собою модифікований варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі. Т. Лірі є послідовником ідей Саллівена, який доводить важливу роль оцінок, значущих для певного індивіда оточуючих осіб, під впливом яких відбувається його персоніфікація, тобто ідентифікація зі «значущим іншим», яка формує особистість [152]. Для кожної особи є властивим певний тип міжособистісної поведінки. У процесі реалізації своїх потреб людина вимушена підпорядковувати свою поведінку оцінкам значущих інших. Це відбувається як усвідомлено, на рівні самоконтролю, так і неусвідомлено, на рівні символіки ідентифікацій. Спираючись на теоретичне положення, що особистість проявляється у поведінці, Т. Лірі систематизував емпіричні спостереження у вигляді 8-ми загальних варіантів міжособистісної взаємодії і відповідно різним типам міжособистісної поведінки розробив опитувальник.

Опис методики. Методика складається з набору 128 лаконічних характеристик, за якими респондент оцінює своє власне «Я» на момент обстеження (за схемою «так» або «ні» ). Після того, як респондент оцінить себе, підраховуються бали за кожним із 8-ми октантів, що відповідають певному варіанту міжособистісної взаємодії.

У нашому дослідженні ми пропонували респондентам після оцінки власного «Я» оцінити образ типових представників двох етноконтактних груп (образи подавалися у множині («типові росіяни» ), тому що, як зазначає В.С. Агєєв, чоловікам і жінкам властиві значні розбіжності при оцінці диморфічних ознак [1]. Тому доречно пред'являти об'єкти у множині).

Отримані дані підраховувалися для кожного респондента окремо за всіма образами окремо. Після чого підраховувалися усереднені значення за кожним із оптантів образів для трьох груп респондентів.

Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса (адаптація Н.В. Гришиної).

Методика К. Томаса дозволяє визначити форми поведінки в конфліктних ситуаціях, які є характерними для особистості. Для опису типів поведінки людей у конфліктних ситуаціях К. Томас вважає можливим застосування двомірної моделі регулювання конфліктів, основними вимірами якої є кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту, та наполегливість, для якої є характерним акцент на захисті власних інтересів. Відповідно до цих двох основних вимірів К. Томас виділяє такі способи регулювання конфліктів:

- суперництво (конкуренція) (F) як прагнення досягти задоволення своїх інтересів на шкоду іншому;

- пристосування (S), яке означає, на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого;

- компроміс (C);

- уникнення (W), для якого є характерними як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції досягнення власних цілей;

- співробітництво (P-S), при якому учасники ситуації приходять до альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін.

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна сторона не досягає успіху; при таких формах поведінки, як компроміс, конкуренція і пристосування, або один із учасників конфлікту програє, або програють обидва. Лише в ситуації співробітництва обидва учасника конфлікту виграють.

Застосування методики К. Томаса дало можливість виявити типові способи поведінки представників етнічних груп Закарпаття у процесі міжособистісної взаємодії, окремим випадком якої є конфліктна ситуація.

Методи математичної обробки й аналізу даних.

Обробка емпіричних даних починалася з одномірного аналізу - підрахунку абсолютних величин, їх процентного розподілу, визначення середнього арифметичного й стандартного відхилення.

Поглиблений аналіз даних проводився за допомогою t-критерію Стьюдента, критерію Фішера. t-Критерій Стьюдента використовувався для оцінки статистичної значущості різниці вибіркових середніх арифметичних розподілів первинних величин. Емпіричне значення t-критерію Стьюдента вираховується за формулою:

t = ¦М₁ - М₂¦ / v m₁² +m₂², (1)

де М₁ - М₂ - середні у вибірках;

m₁² +m₂² - помилка середніх величин, яка обрахована за формулою:

m^{2 = 2} / n (2)

де n - об'єм вибоірки; - середньоквадратичне відхилення.

Різниця середніх вважається статистично значущою, якщо t > t_кр для довірчої ймовірності б= 0,05. Нульова гіпотеза про схожість приймається при t ?t (б= 0,05) і відхиляється при t > t (б= 0,01). Критичне значення критерію Стьюдента для кожної вибірки визначається з урахуванням її об'єму і числа ступенів свободи (n).