Психіка як предмет психології

- гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі;

- дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлений тим, як він виглядає в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.

Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Радянський психолог Л.С. Виготський виділив сім загальних симптомів:

1. Негативізм - реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

2. Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що він цього зажадав, він зв'язаний своїм первинним рішенням.

3. Норовитість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.

4. Свавілля. Прагне все робити сам.

5. Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.

6. Симптом знецінення виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.

7. Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що він вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.

Криза протікає як криза соціальних відносин і пов'язаний із становленням самосвідомості дитини. З'являється позиція “Я сам”. Дитина пізнає відмінність між “винен” і “хочу”. Якщо криза протікає мляво, це говорить про затримку в розвитку афектної і вольової сторін особи. У дітей починає формуватися воля, яку Е.Ериксон назвав автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності. Зона найближчого розвитку дитини полягає в отриманні “можу”: він повинен навчитися співвідносити своє “хочу” з “винен” і “ не можна” і на цій основі визначити своє “можу”. Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції “хочу” (вседозволеність) або “не можна” (заборони). Слід надати дитині сферу діяльності, де б він міг проявляти самостійність. Ця сфера діяльності - в грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відображають соціальні зв'язки, служить для дитини тим “безпечним островом, де він може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність” (Е.Ериксон).

155. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 7-МИ РОКІВ

На межі між дошкільним і шкільним віком у дитини проявляється ще одна криза -- криза семи років. У цей період дитина дуже швидко росте, "витягується" вгору. В її організмі відбуваються важливі зміни: дозріває нер¬вова система, встановлюється гормональний баланс. Криза проявляється у певних особливостях поведінки дитини, не властивих для неї до настання цього віку: втраті дитячої безпосередності, вередуванні, манірності, клоунаді. Порушення розвитку особистості молодшого школяра найчастіше може відбуватися з однієї причини: розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як пріоритетної щодо ігрової. Така позиція призводить до соціально-психологічної дезадаптації дитини, а з часом і до значних порушень в її поведінці. Причиною фізіологічного, характеру може бути недостатній розвиток у дитини функціональних систем мозку, які забезпечують навчальну діяльність. Щоб знати, як правильно поводитися з дитиною за таких симптомів у тій чи іншій ситуації, слід звернутися до психолога.

156. НАЗВІТЬ ПРОВІДНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ВІД ВІКУ НЕМОВЛЯТИ ДО РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Від народження до шкільного віку у дитини переважає ігрова діяльність. Гра є першим видом діяльності, що опановує людина.

Види ігор:

· Імітаційні (ігри, в яких дитина копіює певну поведінку, дії, що виконуються оточуючими її дорослими людьми) - найперші ігри людини

· Функціональні (ігри, в яких людина захоплюється самим процесом гри)

· Конструкторські (предметні операції аналізу та синтезу)

· Маніпулятивні (коли діти користуються певним знаряддям праці, здобуваючи знання про те, які знаряддя є навколо них та як ними користуватись; коли знаряддя навколо дітей стають інструментами - вони починають розуміти логіку тих чи інших інструментів)

· За правилами (певні види ігор, пов'язаних зі спортом, інтелектуальним навантаженням тощо) - найскладніший тип ігор

На початку раннього дитинства формується предметна діяльність. Від активності дитина переходить до взаємодії з предметами, враховуючи їх функціональне значення.

На початку 3 року предметна діяльність вважається сформованою щодо тих предметів, що оточують дитину. Дитина намагається до взаємодії з предметом дізнатись у дорослого його функціональне призначення. Починаючи із 1,5 років діти починають відтворювати ті дії, що вони бачать у житті дорослих, з іграшками. У віці 3 років діти розуміють та відтворюють певні дії символічно у своїх іграх, тобто можуть використовувати предмети не за призначенням. У ранньому дитинстві виникає індивідуально-предметна та символічна гра. На 2 році життя з'являються ігри-наслідування, під час яких діти копіюють поведінку дорослих, таким чином засвоюючи поведінку та взаємодію між людьми. Взаємодія між дітьми на 1 році життя не відбувається. У віці 18-20 місяців у дитини відбуваються перші взаємодії з партнерами по грі. Вони починають разом гратись та прагнуть спільних ігор. Є певна обмеженість в іграх дітей 2-річного віку: гра за правилами (з сюжетам, ролями) їм недоступна. Після 2 років з'являються сюжетно-рольові ігри, в яких є певні особливості: в сюжетно-рольових іграх діти навчаються користуватись предметами як за прямим призначенням, так і символічно (зміна функціональної спрямованості предметів). У сюжетно-рольових іграх діти вчаться копіювати поведінку дорослих. Вони вчаться взаємодіяти як між собою. Функції таких рольових ігор саме полягають в навчанні взаємодії з однолітками та дорослими. У ранньому дитинстві у дітей починають проявлятись довільні рухи. Основна їх сфера прояву - конструювання, малювання та інші види творчої діяльності. На 3 році життя спостерігаються перші ознаки формування у дітей статево-рольової поведінки, що проявляються через наслідування.

Від початку шкільного віку до ранньої юності в житті дитини переважає навчальна діяльність. Навчання - діяльність із систематичного засвоєння знань, умінь та навичок, що необхідні для виконання наступного виду діяльності - праці. Діяльність навчання включає в себе дві основні складові: учіння (процес) та научіння (результат). У процесі учіння знання засвоюються завдяки процесам інтеріоризації, що досліджував педагог і психолог Виготський. Він розподілив процес інтеріоризації на 5 етапів, на кожному з яких знання все більше засвоюються учнем.

Під час навчання засвоюються не лише певні прикладні навички. Діяльність навчання включає в себе формування особистості, її духовних цінностей, ставлення її до праці.

157. НАЗВІТЬ СУПЕРЕЧНОСТІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

У характеристиці підлітка розкрито істотні суперечності в його розвитку: він і дитина, і вже не дитина, має чимало рис дорослого. Суперечність у розвитку підлітка надзвичайно складне явище. Від умов життя й виховання залежить поведінка підлітків. Одні свідомо її регулюють, стримують себе, виявляють ініціативу й наполегливість у діях і вчинках. Інші навпаки, прагнучи довести свою дорослість, наслідують не краще, а гірше в поведінці старших. Такі підлітки носять одяг, який зовсім їм не до лиця, - палять, вживають алкогольні напої.

Найбільш позитивною особливістю підлітка є прагнення бути самостійним.

У підлітка виникає потреба в тому, щоб старші визнавали його дорослим. Заради цього він береться за складніші, ніж молодший школяр, навчальні й трудові доручення. Дорослим потрібно зважати на це прагнення підлітка, не ображаючи його самолюбства, зміцнювати в ньому риси дорослого - самосвідомість, самооцінку, впевненість у своїх силах. Такі взаємини підлітка із старшими стають основою для формування морально-етичного статусу особистості.

Почуття дорослості й самостійності викликає у підлітка інтерес до самого себе, прагнення пізнати себе. Ці нові якості формуються у зв'язку із самооцінкою своїх успіхів у навчанні й праці.

Самооцінка в підлітковому віці важить не менше, ніж оцінювання поведінки підлітка дорослими. Вона стає важливим фактором психічного розвитку підлітка, регулятором і мотивом поведінки. У підлітковому віці може виникнути конфлікт між самооцінкою і власними домаганнями підлітка, якщо він не в змозі їх досягти. У таких випадках виникають образливість, недовіра, агресивність, непорозуміння з товаришами.

Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує підвищену чутливість до думки інших. Не маючи ще чіткого уявлення про себе, він буває невпевнений у правильності самооцінки і гостро переживає думки інших про себе, їхнє ставлення до нього. Дослідженнями радянських психологів Т.В Дрогунової, Л.І. Божович, Г.А. Собієвої доведено, що це є однією з основних причин уразливості підлітка, невмотивованих, безпідставних, з погляду старших, бурхливих реакцій на зауваження, життєві події тощо.

Розвиток у підлітка нових якостей самосвідомості уповільнюється, якщо старші ставляться до нього як до дитини і контролюють його дії, керують ним так, як контролюють і в молодших класах. Звичка самого підлітка робити все за вказівками також заважає йому бути самостійним у своїх вчинках і діяльності. Якщо дорослі не змінюють свого ставлення до підлітка і не рахуються з проявами його дорослості, то школяр стає неслухняним, впертим, з'являється негативізм, прагнення будь-що звернути на себе увагу.

158. ВКАЖІТЬ ЧАСОВІ МЕЖІ РАННЬОЇ ЮНОСТІ І ОСНОВНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПЕРІОДУ

Новий віковий період -- рання юність (15--17 років) -- вважають третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя. Якщо розглядати розвиток тільки як зміну психічних функцій, то всі основні новоутворення вже закінчились у підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись у старшокласника. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають дійовими. Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

159. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ДОРОСЛІСТЬ»

Дорослість -- неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров'ю особистості.

160. Дайте характеристику основних новоутворень віку немовляти

* Рухова активність

Коли дитина народжується, вона вже володіє певною руховою активністю. Дитина хаотично рухає руками та ногами, що є запорукою майбутнього розвитку координації рухів. Дитина повертає голову у відповідь на дотик до кутиків роту, стискає долоню в кулак у відповідь на дотик.

Протягом першого року життя у дитини відбувається активний розвиток рухової активності. Від народження до першого місяця рухи її є хаотичними й обмежуються певним набором рухів. Починаючи з 3-4 місяця, дитина сидить з підтримкою дорослого й тягнеться рукою до певних предметів. У 5 місяців дитина захоплює рукою нерухомі предмети. У віці 6 місяців дитина сидить з підтримкою, захоплює рукою рухомі предмети. У 8 місяців дитина сидить без сторонньої допомоги, в 11 - ходити з підтримкою, до 12 місяців - ходити без підтримки.

Діти розвиваються в різних умовах, і за спрямованої уваги батьків на активізацію її рухової активності, дитина може розвиватись швидше, і навпаки.

До 7-місячного віку дитина всі предмети, що потрапляють їй на очі, захоплює однаково. З 10-місячного віку образ предмету починає керувати активністю руки. Виникає сенсомоторна координація. У віці від 1 до 4 місяців, дитина хапає лише ті предмети, що потрапляють їй на очі. У віці 4 -8 місяців ця активність починає ускладнюватись.

У 4-8 місяців зір уже є достатнім для того, щоб перед тим, як схопити певну річ, дитина могла прослідкувати й спрогнозувати траєкторію руху предмета. Дитину цікавлять яскраві предмети. Вона прослідковує свої власні рухи, таким чином, навчаючись. З 6-7 місяців дитина починає наслідувати рухи дорослих. Вона починає активно досліджувати навколишній світ та свої рухи в навколишньому середовищі. Око навчає руку. Завдяки тому, що дитина може спостерігати свої рухи й прогнозувати певні свої дії, вона вчиться координувати свої рухи. Зір та рухи рук стають для дитини основним джерелом пізнання навколишнього середовища. Наприкінці 1 року життя з'являється особлива форма рухів, що спрямовує увагу дорослого й керує його поведінкою з ціллю задоволення актуальних потреб дитини. Основним рухом є вказівний жест пальцем. Керуванню часто допомагають невербальні чинники. Вважається, що вони є вродженими властивостями дитини, т.я. вони проявляються на перших тижнях життя (міміка, пантоміма, певні жести).

* Пам'ять і сприйняття

У місячної дитини можна помітити активність зорового аналізатора. Спочатку дитина може рухати око лише по горизонталі. Далі з'являються вертикальні рухи, й приблизно у 2 місяці з'являються криволінійні рухи очей. Здатність сконцентруватись зором на певному предметі з'являється на 2-му місці життя. До 2-4 місяців зір вважається розвинутим слабко. На 3-4 місяці у дитини розвивається рухова активність зорового аналізатора.

Зорова активність залежить від середовища, в якому росте дитина.

Починаючи з 2 місяця життя дитина починає розрізняти кольори, а на 3-4 місяці - форми предметів.

Вважається, що з перших тижнів народження у дитини формується образ матері та її голосу. На 2 місяці життя дитина починає особливим чином реагувати на людей, присутніх в її оточенні.

Виникає комплекс пожвавлення.

У віці 2-3 місяців дитина починає у відповідь на посмішку матері їй посміхатись. У комплексі пожвавлення важливу роль грає не лише зоровий аналізатор. Перші елементи виявляються в тому, що дитина може завмирати, зосереджуватись, коли бачить мати, може посміхатись. Спочатку цей комплекс виникає як реакція у відповідь на увагу дорослого. На 3 місяці життя всі механізми поєднуються в комплекс, завдяки якому дитина має змогу проявляти усі стани (посміхатись, видавати конкретні звуки тощо) для виклику дорослого з метою вступання в певну взаємодію.

Діти на початкових етапах активніше ступають у взаємодію із знайомими людьми. У віці бл. 8 місяців дитина стурбовується, коли бачить чужу людину. У віці 14-18 місяців з'являється інстинкт самозбереження, тому дитина найбільш гостро реагує на появу чужої людини.

Предметність психіки з'являється в кінці першого року розвитку дитини. У віці 3-4 місяців дитина здатна зберігати в пам'яті якийсь образ не більше 1 секунди. Пізніше термін зберігання цих образів збільшується. Дитина запам'ятовує лице матері. У віці 8-12 місяців дитина здатна виділяти предмети у своєму зоровому полі (розрізняти предмети навколо). Лише близько до 1,5 років у дитини формується довгострокова пам'ять.

* Мова та мислення

На 2 місяці розвитку дитини в рамках комплексу пожвавлення у дитини з'являється специфічна реакція на людську мову - вона зосереджується та слухає :)

На 3 місяці у відповідь на мовленнєві дії дорослого у дитини з'являються певні звукові реакції. Починаються відривчасті, протяжні, співучі звуки, що намагаються імітувати інтонацію дорослих.

З 4 місяців дитина починає розрізняти інтонацію дорослих. Вона оволодіває емоційним спілкуванням.

З 6 місяця дитина починає орієнтуватись не лише на емоційність, присутню в спілкуванні дорослого, а й на ритміку та інші емоційні характеристики. Разом з цим відбувається розвиток звукових реакцій самої дитини. Між 4 та 6 місяцями відбувається перехід дитини до т.зв. лепету.

На 6-7 місяці починає розвиватись предметне спілкування. Дитина починає псевдословами позначати певні предмети оточуючого середовища (поєднання звуків, та не слова). З 8-9 місяців дитина починає вимовляти окремі слова.

Лише наприкінці 1 року життя дитина засвоює факт, що за набором звуків існує певний зміст. Наприкінці 1 року життя дитина розуміє від 10 до 20 слів і певним чином реагує на них.

* Криза першого року

· Становлення ходіння як основної форми руху, активності

· Розширення кола потреб та побутового пізнання

· Відбуваються мовленнєві зрушення

· Розвиток емоцій, поява яких у подальшому призводить до конфліктів.

161. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ОСНОВНИХ НОВОУТВОРЕНЬ РАННЬОГО ДИТИНСТВА

1-3 роки.Основні властивості:* Розвиток прямоходіння (дозоляє орієнтуватись у просторі та здобувати інформацію, необхідну для подальшого розвитку.* Розвиток мови * Розвиток предметної діяльності (впливає на розвиток здібностей дитини та її координації рухів)

* Розвток мови. В 1 рік дитина може вимовляти окремі слова, у 2 - поєднувати деякі слова між собою та говорити реченнями, що складаються з 2-3 слів. Приблизно у віці 4 років дитина розмовляє як доросла людина. У віці 1 року дитина може ще не розуміти функціональність слова (його змістове наповнення). Цілісне сприйняття у дитини ще не відбувається. У 1,5 - 2,5 років дитина починає комбінувати слова між собою та складати короткі речення. У 2,5 років дитина приходить до активного застосування мови для керування навколишнім середовищем та власною поведінкою. У віці 1,6 - 1,8 років дитна більшою мірою розуміє мову, але не відбувається збагачення її словникового запасу. Таке збагачення відбувається з 2-го року, коли сильно розвинена пізнавальна активність, а дитина починає проявляти сильний інтерес до навколишнього середовища. Мова формується завдяки 3-м напрямкам:* Наслідування (з'являється, щойно з'являються можливості наслідувати)* Умовно-рефлекторне обумовлення (коли дитина наслідує мовленнєві конструкції, дорослий може на це реагувати. Якщо дорослий реагує на це підкріпленням, реакція посилюється. Якщо у відповідь на певні звуки чи слова дорослий буде строгим та оцінювати здатності дитини критичним чином, розвиток гальмуватиметься, т.я. не буде стимула-підкріплення)* Формулювання й перевірка гіпотез (дитяче словотворення й активне мовлення).* Предметна та ігрова діяльність. На 3 році життя спостерігаються перші ознаки формування у дітей статево-рольової поведінки, що проявляються через наслідування. Дитина усвідомлює свою окремість від оточуючого світу, усвідомлює себе як індивіда.* У дитини починає формуватись свідомість та самосвідомість.Саме під час цього віку дитина починає виявляти спротив дорослим, свою впертість та негативізм.

162. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ОСНОВНИХ НОВОУТВОРЕНЬ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Дошкільний вік( 3-6/7 років).

Ранній вік 3 - 6 - років Основний вид діяльності дорослий являється зразком, для наслідування. НовоутворенняСюжетно-рольова гра. Л ----- Л, діти відкривають у своїй грі дії і взаємодії дорослих. Відбувається інтеріорізація соціальних норм (перенос зовнішніх в внутрішні ) Протиріччя Внутрішні етичні інстанції, самопід-корення. Правильна звуковимова, логіч-на, зв'язна мова. Оволодівають грамотою. Психічний розви-ток піднімається на більш вищий рівень.

Дозрівання нервової системи.Потреба в суспільно- значимій діяльності (з одного боку) похожість на дорос-лого з одного боку, та відсутність психо - фізіологічних можливостей. Вага мозку 90%від ваги дорослого. Ступінь сформованно-сті різних областей мозку близькі до доро-слого. Підвищується стійкість і чіткість умовних рефлексів. Розвивається гальмів-на функція кори головного мозку.

163. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ОСНОВНИХ НОВОУТВОРЕНЬ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим. У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної дорослості - це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві дорослих в якості його повноправного члена. Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими. Почуття дорослості - специфічне новоутворення самосвідомості - стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

164. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ОСНОВНИХ НОВОУТВОРЕНЬ ВІКУ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Новоутворення раннього юнацького віку. Центральним новоутворенням раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Нерідко на позначення цього феномена використовують поняття “ідентичність” -- усвідомлена індивідом самототожність. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює одну систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності і таланти з раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь -- порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. властива ранньому юнацькому віку криза ідентичності -- особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості. Формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Він залежить від прийняття індивідом власних рішень (криза ідентичності), а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Основними варіантами становлення ідентичності, є зумовленість, дифузія, мораторій та досягнення ідентичності. Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків.

Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії -- невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це. Мораторій. Юнаки та дівчата переживають кризу ідентичності (період прийняття рішень), зайняті пошуком себе. їхні рішення стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.

Досягнення ідентичності. Таким є статус юнацтва, яке вже пережило кризу ідентичності, усвідомило і взяло на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостійного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил.

165.ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ЖИТТЄВІ ЗАДАЧІ ТА КРИЗА ДОРОСЛОГО ПЕРІОДУ

Дорослість: Жінки - 21-35 -- 36-55 років; Чоловіки - 25-35 -- 36-60 років

Задачі в дорослому віці. Завершується етап навч і людина входить у доросле життя (будує професійний шлях, має прагнення професійного зростання та розвитку тощо). Людина стикається з проблемою родини - бажання мати дітей. Після народження дітей, їх треба виховувати, давати їм підтримку, також потрібно здобути собі певні ідеали та цінності - створення сенсу життя. Синдром "опустілого гнізда" - проблема батьків, коли діти полишають дім, щоб будувати своє власне життя.

У дорослому житті виділяють такі суттєві кризи:

* Нормативна криза (30-35 років):

-зіткнення з тим , що юнацькі прагнення можуть не збутися

-переосміслення життя (чи вдалось досягнути поставлених цілей)

-нормативна криза є суттєвою, впливає на стан людини - можливість депресії. Але це можна вирішити - треба переосмислити свої прагнення та цілі, зробити їх більш реалістичними та намагатись щось зробити.

* Криза середини життя (40-45 років): період кар'єрного, рольового зростання людини. Болюча криза, коли спостерігається втрата людиною певних сенсів у житті.В цьому віці у дітей є часто більш дорослі діти. Може доповнюватись синдромом "опустілого гнізда". Людина вже розуміє, що багато її цілей та задач нездійсненні, а є те, що є. в цей період дуже важливо знайти нові сенси, які найчастіше бувають у професійній реалізації. У такому віці люди часто створюють нові сім'ї .

166. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОХИЛОГО ВІКУ

Зі вступом на етап похилого віку, люди впритул зіштовхуються з процесом старіння організму. Старіння проходить в різноманітних структурах організму - як індивіда, особистості і суб”єкта діяльності. При цьому старіє перш за все організм: знижується інтенсивіність вуглеводного, жирового, білкового обміну, зменшується здатність клітин здійснювати окисно-відновні процеси. В суто психологічному плані старіння проявляється в тому, що людина перестає слідувати, дотримуватися мети, завдань, поставлених в юності та перебудовує ситему цінностей. Одні, у спробі осмислення пройденого життєвого шляху оцінюють, що поставлені задачі вони виконали. Інші відчувають розчарування, соціальне життя в цей період відзначається рядом наростаючих обмежень. Адже саме в цоьму віці чоловіки та жінки виходять на пенсію. Навіть якщо вони зберігають за собою місце роботи, сам факт визнання того, що ти - пенсіонер часто має стресогенний вплив. Проблеми зі здоров”ям, з дітьми та іншими членами родини також можуть в значній мірі ускладнити проходження даного вікого періоду.

Що стосується центральної неровової системи, її старіння проходить нерівномірно. В першу чергу знижується рухливість нервових процесів, швидкість та сила гальмування кори головного мозку. Тому люди похилого віку часто бувають нестриманими та дратівливими. Далі відзначаються високі індивідуальні відмінності в функціонувнні психічних процесів: у одних людей похилого віку досить добре може бути розвинене мовлення та пам”ять, а в інших спостерігається зниження розумового потенціалу і загострення біологічних потреб, перш за все харчової потреби та потреби сну.

В період старіння надзвичайно посилюється роль особистості, самої „Я-інстанції” у виборі стратегії завершаючого етапу життя. Висока мисленнєва активність, уміння бути потрбіним та корисним людям надзвичайно стимулюють компенсаторні можливості організму: у внутрішніх органах при цьому можуть покращуватися процеси обміну, а психічні утворення (новий сенс життя, нове ставлення до себе та світу) сприяють виробленню у людини відсторонено-філософськього ставлення до смерті.

В цілому цикл старіння складається з трьох стадій:

1. Відхід від справ (66-75 років)

2. Старість (після 75)

3. Заключна фаза життя, яка або переходить у старечий вік і далі- у вік довгожителів, або завершується у зв”язку з хворобами і т.д.

167. РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНОЇ УМОВИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Психічний розвиток з самого початку опосередкований, організований і спрямований вихованням і навчанням.

Так, Л.С. Виготський стверджував, що педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зможе в процесі навчання здійснювати психічний розвиток. Він запропонував спеціальне поняття -- «зона найближчого розвитку», в якому відображено внутрішній зв'язок між навчанням та психічним розвитком індивіда.

Л.С. Виготський висунув також положення про те, що для психічного розвитку дитини характерний перехід від інтерпсихічних до інтрапсихічних процесів. Спочатку дитина включена безпосередньо у соціальну діяльність, розподілену між членами певного колективу. Вона має зовнішню, розгорнуту форму й реалізується різноманітними матеріальними і знаковими засобами.

Виховання і навчання можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та історично заданих здібностей. Виховання і навчання співвідносяться з психічним розвитком як форма і зміст, тобто вони не тотожні одне одному, але створюють єдність. Виховання і навчання організовують, спрямовують психічний розвиток людини.

Конкретизуючи зв'язок психічного розвитку дитини з вихованням і навчанням, Г.С. Костюк показав складні відношення між ними -- залежно від того, як виховується особистість взагалі, які взаємини складаються в процесі виховання та навчання між учителем і учнем, між учнями в колективі, як виховання і навчання пов'язуються із життям тощо. Складність аналізу процесу психічного розвитку полягає і в тому, що психічні якості особистості, які формуються під час виховання і навчання, самі по собі є дуже складними утвореннями, що поступово виробляються в процесі індивідуального розвитку. Кожна така якість має системну побудову і включає структурні компоненти -- потреби й мотиви, знання, цілі, засоби дій, емоції. Так, допитливість передбачає наявність знань, стосовно яких новий об'єкт викликає емоцію здивування, прагнення пізнати його, та способи дій, за допомогою яких людина реалізує це прагнення. Кожна психічна якість пов'язана з іншими якостями, утворює з ними єдність, виступає як елемент цілісної «системи систем», якою є особистість.

Особистість дитини виступає не тільки як об'єкт, але насамперед як суб'єкт навчально-виховного процесу. Розвиток особистості відбувається успішно, якщо учень є активним учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо вихователь спрямовує його життя до сучасних знань, високих істин і при цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріплюються в нього.

168. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ДОСЯГНЕННЯ І ТРУДНОЩІ ВІКУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Молодший шкільний вік - від 6 до 11 років.

Перехід дитини від гри до учіння є серйозною подією в житті, пов'язаною з появою нових мотивів. Гра як вид діяльності не тільки зберігається в її житті, а й продовжує розвиватися. У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. В цілому інтерес молодших школярів до учіння з віком зростає.

Оволодіння знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні виступають мисленнєві, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах.

Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів. Стрес виникає у людини у процесі діяльності, найбільш складних умов життя. У молодших школярів стрес виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений класоводом термін, при одержанні небажаної оцінки тощо.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів.

У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам'ятовування навчального матеріалу. Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування (у бік зростання ролі довільного), образної та словесно-логічної пам'яті.

Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дитини до витворів своєї уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії.

Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюється успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи.

У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей. У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом.

169. ПОЯСНІТЬ ПРИЧИНИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМНОСТІ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ І ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою всього організму дитини, зумовленою насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності як статевих, так і інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. В наш час це протиріччя, зумовлене випередженням статевим дозріванням двох інших процесів, носить особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід вiд дитинства до дорослості. По всіх напрямках, відображаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана “криза 13 років”).

Основну причину таких бурхливих проявів деякі психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями

Пiдлiток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоч для цього i відсутні реальні передумови - i фізичні, i інтелектуальні, i соціальні. Лише в спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації , в яких взаємостосунки з дорослими (та i однолітками також) відповідали б претензіям i потребам підлітків.

Підлітковий вік - це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.

Невиконання розпоряджень дорослого, різні форми протесту тощо, - все це ніщо інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, взаємонепорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.

Підліток претендує на нові права. Дорослість - це, передусім, самостійність, і підліток прагне самостійності у вирішенні самих різних проблем: коли, де, з ким йому гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це проявляється все гостріше, інколи так, ніби підліток взагалі не визнає авторитету дорослого і відмовився від слухняності у стосунках з ним в принципі.

Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджують необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі всіма силами цьому противляться.

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійсненню їх прагнення до самостійності.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% при регламентованому спілкуванні (Г.С. Абрамова).

170. ДАЙТЕ РОЗГОРНУТИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ОПИС ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ПІДЛІТКІВ

Оскільки підлітковий вік - період активного становлення характеру, його типологічні особливості проявляються дуже яскраво(підліткова акцентуація). Риси характеру, що формуються, ще не замасковані життєвим досвідом та психологічними механізмами компенсації.

Гіпертимний тип. Характерні незалежність, оптимізм, шумні, в компанії прагнуть до лідерства, можливості та здібності переоцінюють.Вразливим місцем в психіці є нестерпність одноманіття, ізоляції від спілкування з ровесниками;часті конфлікти через лідерство. Психологічний захист:заглибитись в нове захоплення, змінити хобі.

Циклоїдний:часта зміна настрою. В період підйома настрою підлітки схожі на гіпертивних , в період спаду настрою- в'ялі, з поганим самопочуттям, уникають компанії , ображені. Захисні механізми формуються погано. Психологічна залежність від оточуючих обставин.

Лабільний : крайні і несподівані перепади настрою, помірне прагнення до незалежності. Вразливим місцем є емоційна розлука із важливими для підлітка людьми. Зах. мех.: регресія, поведінка, яка відповідає дитячим стереотипам.

Сенситивний : лякливість, схильність до страхів, не люблять шумних компаній, рухливих ігор, сором'язливі в незвичній обстановці, слухняні, уважні, відчуття неповноцінності. Вразливе місце: недоброзичливе ставлення оточуючих. Зах. мех. : реакція гіперкомпенсації.

Психастенічний : нерішучість, тривога за майбутнє, за рідних, пасивні, цікавість до інтелектуальних занять, схильність до самоаналізу. Вразливе місце: ситуація , в якій підліток ставить занадто високі вимоги. Зах. мех. : вигадування прикмет, формалізм, педантизм.

Шизоїдний : самотність, замкнутість, незвичайні смаки та інтереси, фантазування, трудності в розумінні інших. Вразливе місце : ситуація, в якій потрібно легко і невимушено контактувати з оточуючими, вторгнення в світ його фантазій. Зах. мех. : уйти в світ своїх захоплень.

Епілептоїдний : схильність мучити тварин, дразнить малюків, образливі, довго перебувають в злобно-тужливому настрої, емоційний вибух, лестять заради вигоди, жадоба, злопам'ятні, мстяться , любов до влади. Вразливе місце: обмеження його інтересів, непокірність йому, матеріальні збитки. Зах. мех. : раціоналізація, фізичний труд, спорт.

Демонстративний :егоцентризм, фантазування, брехня, перебільшення , викаблучування , голосно конфліктують, імітують захворювання , перед труднощами відступають, не проявляють зусиль.Вразливе місце: байдужість, втрата уваги приводить до демонстрації суїцидних спроб. Зах. мех. : витіснення.

Нестійкий : непосидючий, неслухняний , лізе куди не треба, боїться покарання, легко підкоряється іншим, не любить вчиться, байдужість до рідних, потяг до задоволення , слабовольні, боязкі, байдужі до майбутнього. Вразливе місце : ситуація, коли він залишається без контролю дорослих. Зах. мех. : реакція самопокарання.

171. ОПИШІТЬ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОГЛЯДУ ЯК СТРИЖНЕВУ ПЕРСПЕКТИВУ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього.

У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.

Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов'язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самоудосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості.

Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.

Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.

Размещено на Allbest.ru