Психіка як предмет психології

Збільшення апетиту призводить до того, що хворі, перебуваючи у відділенні, негайно з'їдають принесену їм передачу і часом не можуть утриматися від того, щоб не взяти продукти з чужої тумбочки. Гіперсексуальність проявляється підвищеною увагою до протилежної статі, залицяннями, нескромними компліментами. Пацієнти намагаються привернути до себе увагу яскравою косметикою, помітним одягом, довго стоять біля дзеркала, приводячи до порядку волосся, можуть вступати в численні випадкові статеві зв'язки. Спостерігається виражений потяг до спілкування.

Важливо враховувати, що одночасне підвищення волі, як правило, не дозволяє хворим робити очевидно небезпечні і грубі протиправні дії, сексуальне насильство. Хоча такі люди зазвичай не становлять небезпеки, вони можуть заважати оточуючим своєї нав'язливістю, метушливістю, поводитися необережно, неправильно розпоряджатися майном. Гіпербулія - характерний прояв маніакального синдрому.

Парабулія - патологія поведінки, яка випливає з порушення механізмів формування мотивів. Мотив при цьому не формується або є неадекватним внутрішній природі потреби.

124. ОПИШІТЬ ВИЩІ ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ - ПОЧУТТЯ

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

1. Почуття завжди усвідомлюються.

2. Відносно стійкі.

3. Виявляються в конкретних емоціях.

4. У структуру окрім емоцій входить узагальнене відношення.

5. Носять предметний характер.

6. Утворюють ряд рівнів - від безпосередніх до вищих.

7. Носять історичний характер.

8. Грають соціалізуючу роль (їх виховують).

125. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙ

Емоції є результатом діяльності мозку, їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі.

Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності корі і підкіркових центрів. Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв'язків, які внаслідок цього виникають, викликають процеси збудження, які, поширюються по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Тому збудження підкоркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв'язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушення функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання).

Емоції пов'язані з функціонуванням деяких центрів, розміщених у таламусі та гіпоталамусі, у лімбічній системі (її називають «емоційним мозком»).

126. НАЗВІТЬ ОСНОВНІ ВИДИ ТРАСОВИХ СТАНІВ С ВІДОМОСТІ І ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ГІПНОТИЧНОГО СТАНУ

Ключем, який відчиняє двері у підсвідомість, є стан трансу. Під трансом розуміють змінений, але фізіологічний стан організму, при якому внутрішні образи мають більшу значущість, ніж зовнішні. Описано понад сімдесят форм трансу, зокрема це гіпнотичний стан, сон, медитація, глибока концентрація на чомусь. Кожна людина протягом доби буває в різних трансових станах.

Гіпноз являє собою стан зміненої свідомості, чи трансу, у який людина вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою навіювання.

Людина, що знаходиться в стані гіпнозу, діючи на несвідомому рівні, здатна виконувати словесні інструкції гіпнотизера. При цьому поведінка загіпнотизованої людини зовні зазвичай не істотно відрізняється від її нормальної поведінки у стані бадьорості.

Введення людини в гіпнотичний стан зазвичай здійснюється за допомогою словесного навіювання, що часто доповнюється фіксацією погляду. За допомогою повторюваних монотонних інструкцій навіюється стан розслаблення, сонливості.

Гіпноз як метод вивчення несвідомого має перевагу перед іншими методами, оскільки дозволяє експериментально досліджувати несвідомі психічні явища. Здебільшого вивчається виконання різних інструкцій і в гіпнотичному, й у постгіпнотичному стані. Ефект постгіпнотичного навіювання використовується в психотерапевтичному лікуванні. Існує багато психотерапевтичних методів, що виконуються за допомогою гіпнозу і спрямовані на те, щоб позбавити людину таких проблем, як паління, нав'язливе переїдання, лікарська залежність, психосоматичні розлади.

127. ПОЯСНІТЬ ВІДПРАВНІ ПУНКТИ КОНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ У. ШЕЛДОНА

Темперамент - це індивідуально-своєрідні властивості психіки, що відображають динаміку психічної діяльності людини, і які виступають незалежно від його цілей, мотивів і змісту і залишаються майже незмінними в процесі всього життя. Професор У. Шелдон із Чиказького університету(США) спробував класифікувати своїх студентів за теорією Е. Кречмера. Він виявив, що лише 112 з них вписуються в певні параметри, інші 288 - залишились в групі невизначених (диспластиків). Сам же Шелдон висунув власну конституціональну теорію особистості, яка набула більш широкого розповсюдження, ніж її попередниці.У. Шелдон проводив в своїх працях ідею про прямий зв'язок психологічних особливостей людини із будовою її тіла.

3 основні вимірювання для оцінки фізичної конституції:

- Ендоморфу - м'які округлості в різноманітних частинах тіла і тенденції до домінування в його загальній структурі внутрішніх травних органів

.- Мезоморфія - пов'язана з відносним переважанням мускулатури, кісток і сполучних тканин. Це статура зазвичай виглядає важким, міцним і прямокутним, з вираженим переважанням м'язів і кісток.- Ектоморф - довгі, тонкі кінцівки зі слабо вираженою мускулатурою.Шелдон виділив 3 темпераментальні компоненти:

- Вісцеротонія - любов до комфорту, їжі, товариськість, вразливість.

- Соматотонія - підвищена схильність до м'язової активності і в цілому пов'язана з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику.

- Церебротонія - надмірна стриманість у прояві почуттів, скутість і страх соціальних контактів. Кожен тип статури відповідає типу темпераменту

Ектоморф - церебратонія - Тобто людина з довгими, тонкими кінцівками стриманий у вияві почуттів, скутий і боїться соціальних контактів. Ендоморф - вісціратонія - Тобто людина з м'якими округлостями в різноманітних частинах тіла характеризується любов'ю до комфорту, їжі, товариськістю, вразливістю.

Мезаморф - соматотонія - Тобто людина з переважанням мускулатури, кісток і сполучних тканин характеризується підвищеною схильністю до м'язової активності і в цілому пов'язаний з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику.

Сучасні дослідники менш категоричні в оцінці зв'язку будови тіла та поведінки людини, але в цілому підтверджують наявність певних взаємозв'язків між конституціональними та психологічними особливостями людини. Мова йде про такі параметри: стійкість до стресу, контактність, працездатність. Отримано результати, що астеніки більш стійкі до стресу, ніж пікніки. Це пов'язано із різною інтенсивністю фізіологічних процесів в їх організмах. У астеніків - середня інтенсивність фізіологічних процесів, а у пікніків - низька. В стресових ситуаціях астеніки мають невеликі емоційні витрати, а пікніки більш емоційні і, відповідно, швидше перестають витримувати стресове перевантаження, оскільки виснажуються. Доведено, що у пікніків більш слабкий тип нервової системи, у астеніків - середній тип, а у атлетиків -сильний тип нервової системи. Астеніки малоконтактні, суб'єктивні в оцінках. Часто мають проблеми в особистому житті, великі труднощі в налагоджені міжособистісних контактів. Пікніки вміють висловлювати свої почуття, схильні до спілкування та співробітництва, коливань настрою, добре переключаються з одного виду діяльності на інший, але їх працелюбність недовготривала. Атлетики - схильні до лідерства, мають проблеми у спілкуванні, особливо, якщо змушені вступати в контакт із подібними собі. Їх галаслива та самозакохана поведінка пригнічує представників інших типів і може викликати несподівану для них зустрічну агресію. Але вони блискуче проявляють себе в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо, аварія).

128. ОПИШІТЬ СТРУКТУРУ ХАРАКТЕРУ

В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме:

* ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»;

* ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьовитість - лінощі»;

* ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність - самозакоханість», «гордість -смиренність», «самокритичність - самовпевненість»;

* ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність». До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

129. Поясніть критерії і специфіку професійних схильностей у трьох типів людей, виділених И.П. Павловим

Діяльність -- трудова, навчальна, ігрова -- висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль.

Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності -- силу дій, у неврівноваженого -- врівноваженість, у інертного -- жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії -- сила, врівноваженість, рухливість -- не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

130. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТРУКТУРУ ЗДІБНОСТЕЙ

Здібності -- індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності -- це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.Виділяють:загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності;спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності.Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності.Найчастіше виділяють такі види здібностей:навчальні та творчі;розумові та спеціальні;математичні;конструкторсько-технічнімузичні;літературні;художньо-зображувальні;фізичні;унікальні (парапсихологічні). Структуру конкретної здібності складає сукупність психічних якостей, необхідних для успішного виконання відповідної діяльності. Особистість як носій визначених якостей має передумови для розвитку здібностей. Ці передумови перетворюються в реальні здібності, коли під впливом вимог діяльності починають укладатися у взаємодіючу систему якостей, завдяки якій досягається успіх діяльності. Здібності дуже динамична, рухлива взаємодія різних психічних якостей при виконанні різноманітних видів діяльності може виявляти і формувати нові для даної особистості здібності. Здібності різних людей до одной і того ж діяльності можуть мати різноманітну структуру завдяки індивідуальній своєрідності психічних якостей і їхніх сполучень. Нерідко людина змушена займатися деякою діяльністю, не маючи здібностей до неї. При цьому вона свідомо або несвідомо буде компенсувати хибу здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості.

131. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРЕСУ ЯК ВИДУ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

Стрес (від англ. stress -- напруга, тиск) -- неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого а екстремальний ситуаціях. Стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурсів відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.

Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій - врівноваження сил впливу і сил опору, коли організм ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія - виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі зовнішньо виділяються слабко. Проте в таких умовах важко відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини в стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оцінювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках.

132. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПРИСТРАСТІ І ПОРІВНЯЙТЕ ТАКІ ВИДИ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ЯК ПРИСТРАСТЬ І АФЕКТ

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації -- «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Афекти -- дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і несподіваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується провідної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

Різниця між ними в тому, що афект виступає як негативний фактор людської діяльності, а пристрасть ні.

133. ПРОВЕДІТЬ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПІКОВИХ ПЕРЕЖИВАНЬ І ГАЛЮЦИНАТОРНИХ СТАНІВ СВІДОМОСТІ

СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов?язку тощо, а також створення до них свого ставлення.

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Галлюциноз - стан, характерізующеесл великою кількістю галюцинацій в межах одного якогось аналізатора і не супроводжується затьмаренням свідомості. Хворий тривожний, неспокійний або, навпаки, загальмований. У поведінці і відношенні хворого до галюцинацій знаходить відображення гострота стану. По гостроті виділяють гострий і хронічний галюциноз, а за змістом - слуховий, тактильний, зоровий.

Слуховий галюциноз буває зазвичай вербальним: чуються голоси, що розмовляють між собою, що сперечаються, що засуджують хворого, договірні його знищити. Слуховим галлюцинозом визначається клінічна картина однойменного алкогольного психозу; синдром може бути виділений при інших інтоксикаційних психозах, при нейросифилисе, у хворих з судинним ураженням головного мозку. Хворі з тактильним галлюцинозом відчувають повзання комах, хробаків, мікробів по шкірі і під шкірою, дотик до статевих органів; критика до пережитому зазвичай відсутня. Відзначається при психозах пізнього віку, при органічному ураженні центральної нервової системи. Зоровий галюциноз - нерідка форма галлюциноза у людей похилого віку та осіб, раптово втратили зір, буває також при соматогенних, судинних, інтоксикаційних та інфекційних психозах. При галюцинаціях Шарля Бонні хворі раптом починають бачити на стіні, в кімнаті яскраві пейзажі, освітлені сонцем галявини, клумби з квітами, граючих дітей, дивуються цьому, хоча сознанйе хворобливості переживань і розуміння того, що відео внаслідок втрати зору неможливо, залишаються збереженими. Зазвичай при галлюцинозе не порушується орієнтування хворого в місці, часі й власній особистості, немає амнезії хворобливих переживань, тобто відсутні ознаки потьмарення свідомості. Однак при гострому галлюцинозе з загрозливим життя хворого змістом різко підвищується рівень тривоги, і в цих випадках свідомість може бути афективно звуженим.

Взагалі пікові переживання - моменти, під час яких людина почуває великий екстаз, благоговіння, захват.

Людина, що самоактуалізується, прагне описати ці переживання, і вони часто бувають головною причиною важливих змін у її житті.

Маслоу наполягав на тому, що пікові переживання є частиною нашого життя. Однак тільки метамотивовані люди, імовірно, оцінять і одержать користь від цих переживань, тому що вони не бояться їх. Такі пікові переживання охоплюють людину у кульмінаційні моменти любові та інтимності, у поривах творчості, осяяння, відкриття. Відтак людина гармонічно зливається зі світом, втрачає відчуття свого Я, виходячи за його межі.

134. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ХВОРОБЛИВИХ СТАНІВ СВІДОМОСТІ

Зміни свідомості можуть бути викликані в результаті різноманітних причин: соматичних захворювань,що призводять до психозу, інтоксикацій, черепно-мозкових травм, шизофренічного процесу, реактивних станів. Тому розлади свідомості неоднорідні. Але не менш різноманітні тонкі зміни свідомості виникають у здорових людей в трансових станах, підчас фізіологічного сну і підчас гіпно-суггестивній терапії.

В якості типових симптомокомплексів зміненої свідомості виокремлюють делірій, аменцію, онейроід, сутінкове потьмарення свідомості. Для всіх цих симптомокомлексів характерні виражені в різних ступенях:

1) розлад запам'ятовування подій, що відбуваються та суб'єктивних переживань, що призводить до амнезії, невиразності сприйняття навколишнього, його фрагментарність, ускладнення фіксації образів сприйняття;

2) та чи інша дезорієнтація в часі та просторі,безпосередньому оточенні, самому собі;

3) порушення зв'язності, послідовності мислення у поєднанні з ослабленням суджень;

4) амнезія періоду потьмарення свідомості.

135. ОБЕРІТЬ ОДИН З ЧОТИРЬОХ ОСНОВНИХ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ І ДАЙТЕ ПОВНИЙ ОПИС ЙОГО ГОЛОВНИХ І ЙМОВІРНИХ РИС

Повний опис одного з типів темпераменту. Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості. Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і водночас зрівноваженості.

136. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

· Соціально-психологічний підхід до вивчення особистості полягає у визначенні соціально-психологічних орієнтирів дослідження її комунікативного потенціалу, поясненні механізмів соціалізації, діагностуванні найважливіших компонентів структури, виявленні регуляторів поведінки, а також у дослідженні конкретних груп, у яких особистість засвоює соціальні впливи і реалізує свою соціальну сутність. Аналізу піддають такі важливі соціально-психологічні вияви особистості, як соціальна установка, соціальна адаптація, індивідуалізація, інтеграція особистості, соціальна діяльність, активність, статусно-рольова реалізація особистості у групі, її статево-рольова диференціація, нормативна поведінка, соціально-психологічні якості тощо. При цьому враховують, що вся система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої залучена людина, є об'єктивною основою формування її особистісних соціально-психологічних властивостей, якостей і рис характеру.

137. ПОЯСНІТЬ УЯВЛЕННЯ ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЯХ, ЩО ТРАКТУЮТЬ ЦЕ ПОНЯТТЯ

Психологічний підхід. Розглядає в основному розвиток сфери потреб особистості й формування її статеворольової поведінки. До цього підходу слід зарахувати теорії психосексуального і психосоціального розвитку.

Когнітивний підхід. Насамперед ставить розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери людини (або намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери). Піаже виокремлював такі стадії когнітивного розвитку:

· сенсомоторна (від народження до 2 років). На цій стадії у дітей формується здатність зберігати в пам?яті образи предметів навколишнього світу. До завершення цієї стадії дітям здається, що предмети перестають існувати, коли вони на ці предмети не дивляться;

· передопераційна (від 2 до 7 років). У цей час діти вчаться розрізняти символи та їхні значення;

· стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років). У цей період діти вчаться подумки робити дії, що раніше вони виконували тільки руками;

· стадія формальних операцій (від 12 до 15 років). На цій стадії підлітки опановують навички розв?язання абстрактних математичних і логічних задач, осмислювати моральні проблеми, а також міркувати про майбутнє.

Поведінковий підхід (біхевіористські теорії). Основним у розвитку особистості вважається розширення репертуару поведінки, якого досягають шляхом научання. Зокрема, один з родоначальників цього напряму Джон Уотсон вважав, що людина така, якою навчилася бути. Багато прихильників біхевіоризму думають, що людина «вчиться поводитися» все життя, але не виокремлюють при цьому особливих періодів або стадій Гуманістичний підхід. Основи розвитку особистості репрезентуються у формі особистісного росту, самоактуалізації, саморозвитку. Зокрема, відповідно до теорії А. Маслоу, кожна людина має мотиваційний набір, який допомагає їй задовольняти потреби п?яти рівнів (ієрархію потреб за А. Маслоу). Лише в тому разі, коли задоволені біологічні потреби і є впевненість у тому, що вони й у майбутньому задовольнятимуться нормально, людина може переходити до задоволення інших, вищих потреб - у любові і приналежності до конкретної соціальної групи (соціальний статус), у самооцінці і самореалізації. Тільки задовольнивши потребу найвищого рівня, людина може стати здоровою, творчою і незалежною особистістю.

Діяльнісний підхід. Розвиток особистості відповідно до нього відбувається в процесі включення її в різні види діяльності.

Системний підхід. Припускає одночасне вивчення всіх аспектів розвитку дитини, а також допомагає зрозуміти їхній взаємозв?язок і взаємозумовленість. Інтегральний підхід. Відповідно до нього, наша психічна активність має кілька вимірів, розмірностей, аспектів, рівнів, інстанцій і/або та ін. Ці складові можуть перебувати в одному ряді, утворювати ієрархії і/або належати до якісно різних субстанцій. Ряд, утворений з них, має фрактальний, орієнтований (векторний), цілеспрямований характер, прагне до деякої граничності.

138. ПОЯСНІТЬ ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування:

1) - це умова формування та існування людини. Філогенез людства та онтогенез кожної людини підтверджують, що формування людини неможливе без спілкування, що виступає «унікальною умовою людського буття»

2) - це спосіб самовираження людського Я: людська сутність проявляється лише у спілкування, що дає можливість людині виявити всі грані своєї особистості, зробити їх важливими для інших, самоствердитися у власній цінності. «Дефіцит» спілкування породжує комплекси, сумніви, робить життя неповноцінним;

3) - це основний спосіб комунікації, що проявляється в інформативному характері спілкування, завдяки якому у процесі спілкування передаються накопиченні знання і, тим самим,відбувається соціальне наслідування. Одночасно комунікативність спілкування проявляється і в генеруванні нових ідей, що виявляє його творчий характер;

4) виступає основним засобом управління людьми;

5) - це життєва потреба і умова людського щастя. Дана потрібність повністю реалізується в таких вищих формах людського спілкування, як дружба та кохання.

139. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТОРОНИ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування -- це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись.

Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта спілкування інші люди).

140. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ВИДИ СТОСУНКІВ У ГРУПІ

1.Офіційні - регулюються певними юридичними законами;

2.Неофіційні - регулюються певними інтересами людей;

3. Ділові - в залежності від того, яку діяльність виконують;

4. Особистісні - виникають незалежно від роботи, що виконується;

5.Раціональні - ґрунтуються на об'єктивній оцінці людини;

6.Емоціональні - грунтуються на суб'єктивному сприйнятті людини;

7.Владні - між керівником та підлеглими.

142. ДАЙТЕ ЗАГАЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ІНТИМНИХ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ

Інтимні відносини:

· Дружба (безкорисливі міжособистісні взаємини між людьми, засновані на довірі, щирості, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях. Обов'язковими ознаками дружби є довіра та терпіння)

Для розвитку дружби можуть бути необхідні: взаємна симпатія (приємність взаємного спілкування); взаєморозуміння; відкритість (не скажуть «це не твоя справа »); відвертість, щирість і безкорисливість; довіра; спільність інтересів і захоплень; ціннісно-орієнтаційна єдність тощо.

· Кохання (почуття, властиве людині, глибока, самовіддана прихильність до іншої людини, почуття глибокої симпатії)

Кохання характеризується надзвичайною яскравістю почуттів, отриманням певного задоволення від них, сильною емоційною піднесеністю, внаслідок якої можуть витіснятись життєво важливі функції та потреби, цілковитим зосередженням на певній особі, тощо. Людина перестає задумуватись над почуттями, емоціями та ставленням до тебе інших людей, спрямовуючи всю увагу на кохану людину, якій приписує усі можливі чесноти, спеціально не помічаючи чи виправдовуючи вади цієї людини.

· Ворожнеча (Відносини типу ворожнечі можна визначити як пройняті взаємною неприязню і ненавистю людей. Ворожнечу між людьми, коли вона вже виникла, стає важко усунути, так як пов'язані з нею негативні емоційні та мотиваційні установки є досить стійкими, виникають автоматично і важко контролюються свідомістю)

· Самотність (Самотність - соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язаний із відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми та / або зі страхом їх втрати в результаті соціальної ізоляції, вимушеної чи з психологічних причин. У рамках цього поняття розрізняють два різних феномени - позитивну (усамітнення) і негативну (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття самотності має негативні конотації)

143. РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ СПОСОБІВ ПРОТИСТОЯННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ В КОМУНІКАЦІЇ

Істотна ознака маніпуляції - відчуття незручності, що з'являється. Людина не хоче виконувати які-небудь дії, але через деякі моральні обставини вимушені їх виконати: інакше буде «незручно», «егоїстично», «по-хамському», «негарно». До «профілактичних заходів», які необхідні в протистоянні маніпуляторам, фахівці відносять:

1. Знання своїх «слабких сторін». Як тільки щось «заворушилося» в душі, «йокнуло» від почутого - будьте напоготові і зберігайте самовладання.

2. Відстежування типових фраз, які «вибивають з колії», їх запам'ятовування - завдяки такому самоспостереженню чоловік може точно взнати, коли його починають «обробляти».

3. Уміння не піддаватися відчуттям, що нахлинули, якщо «слабкі струни» все ж зачеплені, і не діяти спонтанно.

4. Здатність завжди пам'ятати про свої власні бажання, інтереси і пріоритети.

Треба поменше бувати в зоні контакту з маніпулятором або потенційним маніпулятором. Не слід сподіватися на свою стійкість - сигнали діють в потрібному напрямі незалежно від того, як ми до них відносимося в нашій свідомості.

Якщо є можливість, то корисно перервати виливу почуттів маніпулятора питаннями, які різко порушують його сценарій. Навіть спритного маніпулятора збиває з пантелику людина, яка виглядає нетямущою і все перепитує (а може, прикидається дурнем?). Загалом, будь-який спосіб порушити програму маніпуляції корисний, аби її утруднити і зняти ману.

У програмі маніпуляції дуже важливий темп. Маніпулятор досягає успіху, коли він випереджає процес мобілізації психологічних захистів аудиторії. Тому таке велике значення надається сенсаційності і терміновості. Корисний прийом відбитий в народній мудрості: «Ранок вечора мудріший!» Це означає, що корисно перервати контакт, дати сирим думкам, відчуттям і враженням «відлежатися» - а потім почати «на свіжу голову».

Найлегше маніпулювати свідомістю людини, мислення якої відповідає чіткому і строгому алгоритму. Якщо ж воно петляє, слідує незвичайній логіці і наводить до парадоксальних висновків, підібрати до нього ключ важко. Ефективним способом відходу від захвату і дії маніпулятора є створення штучної непередбачуваності реакції. Як сказав «коли ти непередбачуваний, ти невразливий».

Побачивши, що чомусь давлять на якесь твоє відчуття, слідує на якийсь час свідомий притупити це відчуття. Сприйняти повідомлення безпристрасно, як автомат, а потім на холодну голову обдумати їх наодинці з собою, без підказки.

Діалог руйнує маніпуляцію. Тому треба робити зусилля, аби знайти зачіпку для питання навіть в «найкруглішому» твердженні.

Коли звучить пристрасна мова, то краще пропустити мимо вух красиві фрази і схопити лише головний аргумент. Потім допустити, що він вірний, і подумати, чи відповідає здоровому глузду те вирішення проблеми, яке пропонує полум'яний оратор. «А як би зробив я?» - ось перше питання. Як не дивно, найчастіше виявляється, що сам би ти так не зробив.

Додайте ще такий принцип, як перебільшення. Доведіть пропоновану проблему до абсурду - з'ясуйте головний напрям зусиль маніпулятора. Такий прийом зазвичай викликає особливе обурення, бо проти нього маніпулятор, як правило, слабкий. Головна порада - думати. І думати посилено.

144. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАН»

Функціональний орган - це поняття, запропоноване А.А. Ухтомським - для позначення системи функціональних взаємовідносин індивіда і навколишньогосередовища, яка складається прижиттєво і заснована на певному динамічно-морфологічному субстраті.

145. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ

Соціальні типи особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких що повторюються соціальних властивостей особистості, що виявляються в її свідомості та поведінці. Типи особистості:

ідеальний - сукупність особистих властивостей, яка на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;

базисний - сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращі спосіб адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у конкретний час, у даному суспільстві;

реальний - сукупність спільних, для членів даного суспільства типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.

146. ОБҐРУНТУЙТЕ ВІДМІННОСТІ МІЖ РЕФЕРЕНТНОЮ ГРУПОЮ І КОЛЕКТИВОМ

РЕФЕРЕНТНА група - це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності -- від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін. Соціально - психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз'єднання групи. Колектив -- соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:-- організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);-- виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);-- стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо) Це -- замкнена група друзів, приятелів.

147. НАВЕДІТЬ ПЕРІОДИЗАЦІЮ ВІКОВОГО РОЗВИТКУ

Новонароджений - младенчиство: від народження до 1року

Раннє дитинство: 1-3 роки

Перший період дитинства: 3-8 р.

Другий період дитинства: молодший шкільний вік.

Підлітковий вік: д. - 12-15,х - 13-16.

Юнацький вік: х - 17-21,д - 16-20.

Дорослість: ж - 21-55, чол.. - 25-60

Похилий вік- ч. - 65-75, ж. - 56-75.

Старість: 76-90. довгожителі - 90 і більше

148. ПОЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ»

Соціальна ситуація розвитку - сутнісна характеристика вікового періоду розвитку, введена Л. С. Виготським. С. с. р. - це єдині і неповторні, специфічні для даного віку відносини між дитиною та середовищем. С. с. р. визначає ввесь образ життя дитини, його соціальне буття, особливості його свідомості. С. с. р. як відношення між суб'єктом, що розвивається та середовищем, визначає: 1) об'єктивне місце дитини в системі соціальних відносин і відповідні очікування та вимоги,що пред'являються до нього суспільством; 2) особливості розуміння дитиною соціальної позиції, що він займає, та своїх взаємовідносин з оточуючими людьми; відношення дитини до своєї позиції в термінах прийняття - неприйняття.

С. с. р. ставить перед собою на кожному віковому етапі специфічні задачі розвитку, вирішення яких і складають зміст психічного розвитку в даному віці. Досягнення психічного розвитку дитини поступово приходять в суперечності із старою С. с. р., що призводить до злому колишніх і побудуванню нових відносин з соціальним середовищем, тобто до нової С. с. р.. Знов виниклі суперечності між новими, більш високими соціальними очікуваннями та вимогами до дитини і його можливостями вирішуються шляхом випереджаючого розвитку відповідних психологічних здібностей. Таким чином, стрибкоподібні зміни С. с. р. виступають один з істотних компонентів вікових криз розвитку.

149. ПОЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ „ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ”

Провідна діяльність - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

О.М. Леонтьев розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності.

Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

- емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0-1 рік)

- предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3 роки) - в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами

- сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 років)

- інтимно-особистісне спілкування підлітків

- професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці

Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникненя основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

150. Поясніть поняття „криза”

Сукупність - сукупність тяжких переживань, пов'язаних з неможливістю здійснювати колишній образ життя і такий, що зачіпає всі сторони психіки особистості: процеси, властивості та стани. Вікова криза нерідко виникає при переході людини з одної вікової групи в іншу.

151. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ „КОМПЛЕКС ПОЖВАВЛЕННЯ»

Комплекс пожвавлення. Спостереження за новонародженим дали підстави для висновків, що першою формою людської активності є емоції дитини, виражені плачем, криком. Умовна емоційна реакція, якою є усмішка, з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у зв'язку з появою у полі зору дитини знайомої людини. Усмішка новонародженого є зверненням до близької людини, впізнаванням її, радістю відкриття іншої людини. Вона супроводжується мімікою, жвавими рухами, гулінням, поверненням голівки до дорослого. Усе це становить цілий комплекс проявів радості, який називають комплексом пожвавлення.

Комплекс пожвавлення -- позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку. Емоційна взаємодія дитини із дорослим -- це фундаментальний чинник розвитку її особистості та психічного здоров'я у дорослому віці.

Психологи називають комплекс пожвавлення першою формою людської поведінки. Саме в період новонародженості дитина починає виокремлювати людське обличчя як соціальний об'єкт, на який спрямовує свою поведінку, виявляючи рухи, які реалізують цю спрямованість. Дитина звертається до дорослого всім своїм єством. Батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Дозрівання та розвиток дитини в період новонародженості залежать від того, наскільки дорослий уміє відповісти на її поведінку, заохочення до взаємодії.

Комплекс пожвавлення є початком психічного життя, свідченням того, що склалась сприятлива соціальна ситуація розвитку, яку Л. Виготський назвав ситуацією Ми (пра-Ми), єдністю матері та дитини. Суть її полягає в тому, що вся активність дитини вплетена в життя і діяльність дорослого, який доглядає за нею. Новонароджений максимально потребує дорослого, але способами впливу на нього ще не володіє. В цьому і полягає головна суперечність цього періоду, що розв'язується шляхом забезпечення особливого виду діяльності -- безпосереднього емоційного спілкування дорослого й дитини, початок якого закладений у комплексі пожвавлення.

Новонароджений швидко вчиться розрізняти знайомі та незнайомі обличчя, стежити за рухами дорослого. Експерименти підтверджують вибіркову спрямованість дитини на різні зображення: якщо їй пропонують на вибір кілька зображень, то людське обличчя вона розглядає найдовше.

Отже, специфіка психіки новонародженого полягає в орієнтації його індивідуальної організації на розвиток у соціальному оточенні. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.

152. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ НОВОНАРОДЖЕНОГО

1. Криза новонародженості

Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

0-1 рік

* Рухова активність

Протягом першого року життя у дитини відбувається активний розвиток рухової активності. Від народження до першого місяця рухи її є хаотичними й обмежуються певним набором рухів.

У 5 місяців дитина захоплює рукою нерухомі предмети. У віці 6 місяців дитина сидить з підтримкою, захоплює рукою рухомі предмети. У 8 місяців дитина сидить без сторонньої допомоги, в 11 - ходити з підтримкою, до 12 місяців - ходити без підтримки.

До 7-місячного віку дитина всі предмети, що потрапляють їй на очі, захоплює однаково. З 10-місячного віку образ предмету починає керувати активністю руки. Виникає сенсомоторна координація.

У віці від 1 до 4 місяців, дитина хапає лише ті предмети, що потрапляють їй на очі.

У 4-8 місяців зір уже є достатнім для того, щоб перед тим, як схопити певну річ, дитина могла прослідкувати й спрогнозувати траєкторію руху предмета.

З 6-7 місяців дитина починає наслідувати рухи дорослих. Вона починає активно досліджувати навколишній світ та свої рухи в навколишньому середовищі. Око навчає руку.

* Пам'ять і сприйняття

У місячної дитини можна помітити активність зорового аналізатора. Спочатку дитина може рухати око лише по горизонталі. До 2-4 місяців зір вважається розвинутим слабко. На 3-4 місяці у дитини розвивається рухова активність зорового аналізатора.

Зорова активність залежить від середовища, в якому росте дитина.

Починаючи з 2 місяця життя дитина починає розрізняти кольори, а на 3-4 місяці - форми предметів.

Вважається, що з перших тижнів народження у дитини формується образ матері та її голосу. На 2 місяці життя дитина починає особливим чином реагувати на людей, присутніх в її оточенні.

Виникає комплекс пожвавлення.

У віці 2-3 місяців дитина починає у відповідь на посмішку матері їй посміхатись. У комплексі пожвавлення важливу роль грає не лише зоровий аналізатор. Перші елементи виявляються в тому, що дитина може завмирати, зосереджуватись, коли бачить мати, може посміхатись. Спочатку цей комплекс виникає як реакція у відповідь на увагу дорослого. На 3 місяці життя всі механізми поєднуються в комплекс, завдяки якому дитина має змогу проявляти усі стани (посміхатись, видавати конкретні звуки тощо) для виклику дорослого з метою вступання в певну взаємодію.

Діти на початкових етапах активніше ступають у взаємодію із знайомими людьми. У віці бл. 8 місяців дитина хвилюється, коли бачить чужу людину. У віці 14-18 місяців з'являється інстинкт самозбереження, тому дитина найбільш гостро реагує на появу чужої людини.

. У віці 3-4 місяців дитина здатна зберігати в пам'яті якийсь образ не більше 1 секунди. Пізніше термін зберігання цих образів збільшується. У віці 8-12 місяців дитина здатна виділяти предмети у своєму зоровому полі (розрізняти предмети навколо). Лише близько до 1,5 років у дитини формується довгострокова пам'ять.

* Мова та мислення

На 2 місяці розвитку дитини в рамках комплексу пожвавлення у дитини з'являється специфічна реакція на людську мову - вона зосереджується та слухає

З 4 місяців дитина починає розрізняти інтонацію дорослих. Вона оволодіває емоційним спілкуванням.

З 6 місяця дитина починає орієнтуватись не лише на емоційність, присутню в спілкуванні дорослого, а й на ритміку та інші емоційні характеристики. Між 4 та 6 місяцями відбувається перехід дитини до т.зв. лепету.

Лише наприкінці 1 року життя дитина засвоює факт, що за набором звуків існує певний зміст. Наприкінці 1 року життя дитина розуміє від 10 до 20 слів і певним чином реагує на них.

153. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 1-ГО РОКУ

Криза першого року життя -- криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції -- сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.

Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння «діалогом» із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.

154. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 3-Х РОКІВ

Криза трьох років - це період у житті малюка, коли він за будь-яку ціну повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання й потреби, що не залежать від волі дорослих, які його оточують. Криза трьох років починається приблизно в 2,5 року і закінчується в 3,5. Вважається одним із самих складних, але важливих і потрібних етапів розвитку і становлення особистості дитини.На підході до кризи 3 років присутня чітка когнітивна симптоматика: