Психіка як предмет психології

36. Дайте визначення поняттю «темперамент»

Темперамент - властивість психіки, завдяки якій жива істота, що має мозок та нервову систему, реагує на навколишнє середовище з певною силою збудження, швидкістю та динамікою психічних процесів.

37. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Темперамент - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи.

І.П.Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа - Галена. Він описує їх так:

1) сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;

3) сильний, неврівноважений тип - холерик;

4) слабкий тип - меланхолік.

Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках із людьми, вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почуває себе у новому оточенні. За спрямованістю - яскравий екстраверт. Настрій здебільшого оптимістичний.

Для сангвініка характерна підвищена реактивність, він голосно сміється і бурхливо сердиться. Почуття виникають дуже легко і також легко змінюються, може легко контролювати свої емоції відповідно до вимог середовища.

Надзвичайно легке та швидке утворення нових нервових зв'язків , легка їх перебудова сприяє тому, що сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу, засвоює нові навички. У нього гнучкий розум, добре розвинене почуття гумору.

Риси сангвінічного темпераменту по-різному проявляються залежно від спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними та поверховими.

Холерику властива циклічність у діяльності і поведінці. Він може цілком віддатися справі, завзято працюючи заради досягнення мети, і раптом усе лишити. Непостійність його настрою та циклічність поведінки пояснюються неврівноваженістю вищої нервової діяльності і виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Це особливо простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.

Холеричний тип, який є підвищено збудливим та нестриманим, може виявлятися в житті в різних варіантах. Люди з серйозними, позитивними інтересами проявляють себе в ініціативних, енергійних та принципових справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик виявляється в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості.

Холерик характеризується підвищеною збудливістю та емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні незлагідний, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П.Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо подразники слабкі, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища.

Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Вони вміють контролювати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому у своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні.

Флегматики вирізняються посидючістю, наполегливістю, стійкістю уваги. Але переключення уваги в них дещо уповільнене.

За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби в нових знайомствах. Разом з тим, йому властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей, він рідко «виходить із себе», не схильний до афектів.

Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків та холериків, але характеризуються силою, тривалістю і водночас стриманістю у зовнішніх проявах, слабкою експресивністю.

Меланхоліку властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. В них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси - низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об'єктах діяльності.

За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надмірно сором'язливим, замкненим, боязким та нерішучим. Не любить нових знайомств і галасливих компаній. Меланхолік дуже вразлива людина. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди з чутливою натурою.

Меланхоліку потрібне спокійне, звичайне оточення, де він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

Описані типи темпераменту рідко трапляються в житті у чистому вигляді. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тому їх важко віднести до певного типу. У таких випадках слід говорити про змішаний тип темпераменту.

38. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Темперамент -- вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

У кожного темпераменту можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливый з глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманый, без поспішних рішень людині; сангвінік, як високо чуйну для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.

Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка - замкнутість і соромливість; у флегматика - байдужість до людей, сухість; у сангвініка - поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика - поспішність рішень.

Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як:

* Сензитивність (міра чутливості до явищ дійсності, що стосується особистості)

* Ригідність (складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини)

* Екстравертованість (Екстраверти -- це тип особистості (або поведінки), що орієнтований у своїх проявах зовнішній світ, на оточуючих)

* Інтровертованість (Інтроверти -- тип особистості, орієнтований «всередину» або «на» себе)

* Реактивність (властивість живого відповідати змінами життєдіяльності на вплив навколишнього середовища)

* Пластичність (здатність мозку пристосовувати нові структури для виконання функцій пошкоджених)

39. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ХАРАКТЕР»

Характер -- динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самого себе. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».) Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці.

70. ПОЯСНІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ХАРАКТЕРУ ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА ХАРАКТЕРУ

У основу класифікації типів нервової системи Павлов поклав:

1) силу основних нервових процесів - роздратованого і гальмівного;

2) врівноваженість порушення та гальмування;

3) рухливість цих процесів.

Сила нервової системи окреслюється до дратівливої, і до тормозному процесу. Вона передусім виявляється у здібності " виносити " сильні подразники. Сильний тип - з великим запасом такого речовини, слабкий - малим. Слабка нервова система, коли її у діють дуже сильні подразники, виснажується і дає неврози. Працездатність сильної нервової системи виявляється у легкості встановлення умовних зв'язків при надсильних подразникак. Відповідно до принципу сили нервової системи, Павлов протиставляє меланхоліків, як представників слабкого типу сангвінікам і холерикам як типам сильним. Наступним принципом розрізнення типів є принцип врівноваженості процесів порушення та гальмування чи здібності врівноважувати процес порушення процесом гальмування. Третій принцип типології нервової системи - її лабільність, рухливість, тобто легкість зміни порушення гальмуванням чи, назад, гальмування порушенням однією ділянці кори. Цьому принципу особливо у своїх висловлюваннях, Павлов зраджував дуже великий значення. Сангвінік, як володар сильної врівноваженій і рухомий нервової системи нерідко зізнавався Павловим найбільш досконалим типом, але водночас із цим він часто підкреслював дуже позитивні риси флегматического, котрий іноді невтримного типу. У цьому світлі останніх досліджень багатьох психологів треба відмовитися від якихось спроб порівнювати темперамент як психічне властивість особистості з типом нервової діяльності чи нервової системи. Те, що тип нервової системи - фізіологічна основа темпераменту, і заодно однозначна, тобто, що темперамент фізіологічно залежить від типу нервової системи, значить прирівнювання темпераменту до властивостями цього - темперамент характеризується своїми психологічними рисами. Поза тим, тип нервової системи є основою як темпераменту, а й інших психічних властивостей особистості, і навіть психічних процесів і станів. Отже, говорячи про фізіологічної основі характеру, слід сказати щодо темперамент, який є фізіологічної категорією, йдеться про типі нервової системи. Павлов визнає, що багато речей його вченні про типах нервової системи вимагає додаткових досліджень. Під типом нервової системи слід розуміти її вроджені риси, а під характером - передусім, що придбано нервової системою під впливом життєвого досвіду й у першу чергу виховання. Отже, тип нервової системи, є лише однією з основ характеру, а не характером чоловіка й не визначає його.

71. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ» І ВИЗНАЧТЕ ГОЛОВНІ КОМПОНЕНТИ ХАРАКТЕРУ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТРУКТУРУ І ЯКІСТЬ ЙОГО ВЛАСТИВОСТЕЙ

Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії.

У структурі характеру виокремлюють дві групи його компонентів: позиційні й загальні. До позиційних компонентів належать спрямованість, переконання, розум, почуття, воля й темперамент. Загальні компоненти інтегрують позиційні компоненти в різних варіаціях і співвідношеннях. До них належать повнота, цілісність, визначеність і сила характеру

Спрямованість характеру виявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні особистості до праці, речей, колективу, вчинків і діяльності людей і до самої себе

Переконання- це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, а також вчинки, поведінку.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Вона - стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім. Людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.

Повнота характеру- це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційних, почуттєвих, вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Цілісність характеру - це внутрішня єдність, гармонійність, досконале поєднання рис характеру, яка зумовлює ступінь єдності слова і діла.

Визначеність характеру виявляється в його спрямованості на конкретні цілі, а також у прагненнях і переконаннях.

Сила характеру виявляється в рішучих, активних і наполегливих діях, діяльності та здатності завершити справу чи досягнути мети, попри жодні перешкоди.

Ставлення до праці виявляється у повазі до праці, працелюбності або ж зневазі до неї і працівників. Важливі риси ставлення до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до самого себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

72. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ ЗДІБНОСТІ

Здібності -- індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності -- це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

73. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ РІВНІ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ

У літературі виділяють декілька рівнів здібностей : здібності, як такі, обдарованість, талант, геніальність.

Під обдарованістю в літературі розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності, тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній області, відкритість будь-яким інноваціям.

Усі діти талановиті. У кожного свій особливий дар, величезний потенціал, дивна сила, яка примушує їх, рости і розвиватися. З якою завзятістю і відвагою дитина робить свої перші кроки, йде, падає, знову встає. Він активно освоює навколишній світ, прагне якнайповніше реалізувати себе. Ця універсальна здатність властива усім дітям незалежно від конкретних здібностей і рівня розвитку. Якщо все ж наполягати на так званому терміні "обдаровані діти", то серед них є ті, хто досить рано виявляє свої яскраві здібності, і ті, хто може виявити досить пізно впродовж життя, такі здібності можуть виявитися прихованими (чи непоміченими) в дитинстві і проявитися набагато пізніше.

Більшість фахівців підтверджують, що основною характеристикою потенціалу людини є не видатний інтелект, а внутрішній мотив, рушійний людиною. Часто люди, що не мають видатних здібностями, долаючи власні обмеження, цілеспрямовано вирішальні важливу саме для них завдання, виявляються продуктивніші, ніж здатні, але менш зацікавлені. В зв'язку з цим досить складно відповісти батькам на прохання профорієнтації або шкільної спеціалізації дитини. Далеко не завжди той вид діяльності, в якій людина найбільш обдарована, співпадає його інтересами, внутрішнім мотивом. Найчастіше проявляється музична і художня обдарованість. Розрізняють загальну і приватну обдарованість. Ознаки обдарованості проявляються досить рано і є запорукою майбутніх успіхів. Багато з них можна помітити в звичайному житті, не прибігаючи до спеціальних тестам. Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, вищою досконалістю і громадською значущістю. Геніальність - вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення, в тій або іншій сфері творчості, "створювати епоху".

У людини є два види завдатків : природжені і придбані. Перші іноді називають природними, а другі соціальними. Всякі здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона була вже досить оформлена на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до вищого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного завдатку. Здібності людини формуються і розвиваються. Вирішальними чинниками розвитку здібностей є соціальні: засвоєння системи знань, умінь і навичок в процесі цілеспрямованого навчання і виховання, активної взаємодії з навколишнім світом. Здібності проявляються і формуються в діяльності. Для формування здібностей потрібна певна організація відповідної діяльності: музичної - для розвитку музичних здібностей, педагогічної - для розвитку педагогічних здібностей і тому подібне.

74. ПОЯСНІТЬ СПІВВІДНОШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА ТИПОВОГО В ХАРАКТЕРІ

Характер (від грецького charakter - друк, карбування) - сукупність яскраво виражених і відносно стійких рис людини, що накладають відбиток на її поведінку та вчинки.

Індивідуальне в характері людини. Поряд із загальними умовами, є і своєрідно індивідуальні умови життя і виховання кожної окремої людини. Існують відмінності в побуті сім'ї, інтересах різних сімей, важливе значення мають професійно-трудові відмінності. Все це не може не відбиватися на характері людини. Відмінності в побуті, а тим самим і розбіжності в потребах, смаках визначають індивідуальні особливості у людей одного і того ж суспільства, однією і тією ж прошарку населення.

Типове в характері людини. Сукупність відмінних істотних, типових рис утворює тип характеру, який відображає типові умови життя людей. Кожна соціальна епоха висуває на арену громадської діяльності певний "типовий характер". Феодалізм, наприклад, висуває тип характеру лицаря, торговця, селянина; капіталізм - типові характери буржуа і робітника..

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують про загостреної реакції особистості.

75. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ДІЯЛЬНІСТЬ»

Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності. Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток. Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербальною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).

Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом. Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані створення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали чинниками підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.

77. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ОСОБИСТІСТЬ»; ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУТНІСТЬ ЯВИЩА

У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном «особистість».

У гуманістичних, філософських та психологічних концепціях особистість - це людина як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна).

Кожна людина як одинична природна істота - це індивід; але така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім'ї і суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливої «надчутливої» якості, котру називають особистістю.

Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева належність, зовнішність, освіта, звички. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми. Отже, особистість невіддільна від системи соціальних зв'язків, у які вона включилася.

Однак хоч особистість кваліфікують як соціальну якість індивіда, те, що людина одержує від природи, нікуди не дівається. Природні властивості соціалізуються в її особистості. Так, психологічне дослідження карликів показало, що, крім маленького зросту, їм притаманні й спільні риси: оптимізм, безпосередність, відсутність сором'язливості. Учені дійшли висновку, що ці особливості сформувалися під впливом ставлення до них інших людей як до несхожих на себе і становлять зворотну реакцію карликів на таке ставлення. Ці якості не сформувалися б, якби карлики жили у своєму суспільстві, «країні ліліпутів».

Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий утілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю є людина, котра має свою життєву позицію. Їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке вона справляє на інших; вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу.

Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, яка властива лише їй і утворює її індивідуальність.

Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам'яті, мислення, фантазії, у здібностях тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Поняття «особистість» та «індивідуальність» не тотожні, але тісно взаємопов'язані. Багато особливостей людини (пам'ять, мислення, звички тощо) є якостями її індивідуальності, а не характеристиками особистості, оскільки вони не важливі для тих груп, членом яких є індивід. Особистісні лише індивідуальні якості, важливі в системі міжособистісних стосунків групи, в якій перебуває конкретна людина як особистість. Наприклад, сміливість і рішучість як риси індивідуальності юнака не були характеристиками його особистості доти, доки він не виявив їх, захищаючи дівчину від хуліганів.

78. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ: «ІНДИВІД», «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ», «ОСОБИСТІСТЬ»

Індивід - це представник людського виду, наділений певними психологічними рисами та особливостями. Факт належності певної істоти до даного виду закріплений в понятті «Індивід». Індивідом може бути і немовля, і дорослий, і дикун, і високорозвинена людина.

Індивідуальність - певний набір психологічний властивостей, станів та якостей конкретного індивіда, що відрізняють його від інших людей. Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Це своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні та психічні особливості, інтелект, світогляд, життєвий досвід).

Особистість - це людина, взята в системі таких її психологічних характеристик, які є соціально обумовленими, проявляються у суспільних зв'язках та відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, мають суттєве значення для неї самої та оточуючих. Особистістю може бути тільки одухотворена людина, член суспільства, що володіє різноманітними психічними властивостями і якостями, що дають йому можливість пізнавати й удосконалювати навколишній світ і самого себе.

79. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ГРУПА»

Група - певне стійке об'єднання людей, в якому здійснюється безпосередній чи опосередкований контакт між ними; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

80. Перерахуйте види груп

Група - певне стійке об'єднання людей, в якому здійснюється безпосередній чи опосередкований контакт між ними.

Групи:

Умовні групи - певні абстрактні групи, що не є насправді існуючими групами і яким не властиві характеристики реальних груп; напр., найкращі тенісисти 2010 року.

Лабораторні групи створюються для проведення певних досліджень.

Велика група - певна соціальна спільнота, що виділяється за етнічними, соціальними, професійними, релігійними та іншими масовими ознаками.

Через велику групу здійснюється ідеологічний вплив суспільства на психологію окремих людей, що його складають.

Існують суперечності щодо верхньої та нижньої межі кількості учасників групи.

Чисельність малої групи - від двох до прибл. 45 людей

Мала група - малочисельна за своїм складом соціальна група, члени якої об'єднані спільною діяльністю і знаходяться у безпосередньому стійкому особистісному спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення емоційних відносин, особливих групових цінностей та норм поведінки

Первинні групи - такі групи, в яких індивід отримує перший досвід соціальної єдності.

Первинні групи характеризуються певними інтимними міжособистісними неформальними стосунками, невеликою чисельністю, безпосередністю спілкування. Такими групами, напр., є родина, найближчі друзі тощо.

Вторинна група - певна сукупність людей, що опосередковано пов'язана однаковою діяльністю.

Формальна група - мала група, поведінка і становище окремих членів якої суворо регламентується офіційними правилами організації і соціальними інститутами.

Неформальні групи - такі групи, що виникають на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних симпатій та антипатій.

Неформальні групи можуть виникати як всередині формальної групи, так і поза ними.

Референтні групи - такі об'єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці ним власного соціального становища, дій, поглядів тощо.

Групи-членства - такі групи, норми і цінності яких не засвоюються індивідами, хоча вони є членами цих груп.

Групи за рівнем розвитку:

· Випадкові

· Слабо структуровані

· Сильно структуровані

· Колективи

Слабо структурована група / асоціація - група, в якій є певні правила, враховуючи які індивід може приєднатись до неї й повинен розділяти її цінності.

Сильно структурована група / корпорація - закрита структурована група з ієрархічною внутрішньою будовою.

Колектив - група, що характеризується

81. ПЕРЕРАХУЙТЕ Й ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ РІВНІ РОЗВИТКУ ГРУПИ

За рівнем розвитку розрізняються такі групи: дифузні;асоціації;корпорації; колективи. Найнижча форма існування групи - дифузна. В американській соціальній психології незалежно від наукової школи, під дифузною (від лат. diffusio - розлиття) розуміють групу людей, які є випадково об'єднаними на короткий проміжок часу. Асоціація - це більш складне утворення. Це група в якій відсутня діяльність, яка її об'єднує, організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. В залежності від соціальної спрямованості домінуючих ціннісних орієнтацій асоціації розділяють на просоціальні та асоціальні. В просоціальних асоціаціях домінують позитивні цінності (спільний перегляд кінофільмів чи відвідини виступів рок-груп). До асоціальних асоціацій відносяться групи, члени яких мають негативні ціннісні орієнтації (наприклад - футбольні фанати, які завжди готові вчинити бійку із уболівальниками команди суперників). Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації. Корпорація (лат. corporatio - об'єднання) - організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Як правило, корпорації протиставляють себе суспільству в цілому і окремим соціальним групам зокрема на ґрунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки характеризуються як такі, де самоствердження одних членів корпорації відбувається за рахунок приниження почуття власної гідності їх партнерів по спілкуванню. Найвища форма розвитку групи - колектив. Колектив (від лат. collectivifous - збірний) - це група людей, що об'єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності. Для колективу є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

82. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «КОМУНІКАЦІЯ»

Комунікація - це процес двостороннього обміну ідеями та інформацією, який веде до взаємного розуміння. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася.

Термін “комунікація” у широкому тлумаченні означає спілкування. У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення, розвиток.

У процесі комунікації інформація передається від одного суб'єкта іншому. Суб'єктами можуть виступати окремі особи, групи або навіть цілі організації.

Види комунікації:

Контакт масок -- формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) -- набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

Світське спілкування -- його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

Формально-рольове спілкування -- коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

Ділове спілкування -- це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) -- розкриваються глибинні структури особистості.

83. ПЕРЕРАХУЙТЕ ОСНОВНІ ВИДИ КОМУНІКАЦІЙ

Комунікація - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Види комунікації:

· Контакт масок -- формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) -- набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

· Світське спілкування -- його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

· Формально-рольове спілкування -- коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

· Ділове спілкування -- це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

· Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) -- розкриваються глибинні структури особистості.

84. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ Й НАЗВІТЬ ЇЇ ОСНОВНІ ПРИЙОМИ

Маніпуляція - це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями.

Прийоми маніпуляції

· Визначення”. Ідеї, особистості, об'єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів

· * “Блискуча всезагальність”. Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору (“переважна більшість”, “громадська думка

· * “Рекомендація”. Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах (відомий вчений, журналіст, письменник, артист, спортсмен тощо

· Перенесення”. Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати

· “Підміна”. Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпакиається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

· “Свої хлопці”. З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

· “Зміщення акцентів”. Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: “Наш спортсмен прибіг другим, американський -- передостаннім”. Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

85.ЕМПАТІЯ ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ

Цей механізм, реалізуючись як емоційний відгук на проблеми іншого, тісно пов'язаний з ідентифікацією. Емпатія є основною навичкою, яка набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, уявляти себе у соціальній позиції іншого і передбачати його реакції. Емпатія (співпереживання, співчуття) - намагання осягнути емоційний стан іншої людини; психічні процеси, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність). Схильність до емпатії зростає при набутті життєвого досвіду, а також серед схожих між собою людей. Рівень емпатії залежить від здатності індивіда уявити, як одна подія сприйматиметься різними людьми, визнання права на існування різних точок зору. Схильна до емпатії людина терпима до вираження емоцій іншими людьми; глибоко вникає в суб'єктивний внутрішній світ співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готова адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини задля кращого розуміння того, що з нею відбувається. Проявами емпатії є співпереживання-- переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, і співчуття -- емоційне сприйняття негараздів іншого безвідносно до власного стану і дій.

86. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА РЕФЛЕКСІЯ ЯК МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ

Ідентифікація. Найелементарнішим способом розуміння іншої людини є уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії. Характеризується ототожненням (уподібненням) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.Результатом ідентифікації є інтроекція -- виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, "вбирання" в себе певних рис об'єкта і проекція -- приписування іншому своїх думок і почуттів. Рефлексія (звернення назад, самопізнання) -- бачення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об 'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану. Рефлексія означає пізнання іншого через з'ясування думок про суб'єкта, пізнання суб'єктом себе через з'ясування думок інших людей про нього. Чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше вона знає про себе й людей, що її оточують. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення самосвідомості в діяльність до формування нового ставлення суб'єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності.Цей вид соціальної перцепції передбачає не тільки знання суб'єкта про себе та свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприймаються іншими. Як новоутворення психіки, вона з'являється на певному етапі онтогенетичного розвитку. Дозрівання механізмів рефлексії стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості.

87. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «НАВЧАННЯ»

Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок.Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів -- научіння й учіння. Научіння -- діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння -- цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні -- оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано -- через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища. Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

88. ОПИШІТЬ ТРИ ОСНОВНИХ РІВНІ НАУЧІННЯ

Научіння - результат учіння.

3 основних рівні научіння:

* Рефлекторний

* Когнітивний

* Концептуальний

Рефлекторний рівень відповідає за засвоєння рухів.

2 основні способи засвоєння рухів:

* На основі умовного рефлексу

* На основі оперантного рефлексу

В основі обох цих способів лежать асоціативні зв'язки між рухами, а також між діями та результатами, що виникають внаслідок цих дій.

В умовах умовного научіння учень є більш пасивним.

Когнітивний рівень.

Когнітивне научіння передбачає цілісну оцінку способів дій на основі орієнтувальних схем діяльності.

Види научіння:

* Латентне (приховане)

* Шляхом інсайту (знаходження невідомого у чомусь відомому - "озаріння")

* Шляхом судження

Концептуальний рівень.

Завдяки йому відбувається засвоєння сутнісних властивостей явищ.

На цьому рівні людина отримує змого відкрити й відтворювати для себе способи дії, настільки диференційовані, що вона розуміє їх суть.

89. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА І СТУПІНЬ ЇХНЬОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Стиль керівнмицтва -- сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

Стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, наприклад, на:

· авторитарний (директивний) - керівник одноосібно вирішує питання; наказує, розпоряджається, командує; придушує ініціативу; тримає дистанцію, не товариський; є прихильником формальної твердої дисципліни; вважає покарання основним методом стимулювання, заохочує тільки по святах; відповідальність бере на себе чи перекладає на підлеглих; його відношення до недоліків власних знань: усе знаю -- усе вмію. Боїться кваліфікованих працівників; характер відносин з підлеглими диктується настроєм.

· демократичний (колегіальний) - керівник перед ухваленням рішення радиться з підлеглими; розподіляє відповідальність відповідно до переданих повноважень; ініціативу заохочує, використовує в інтересах справи; дружньо налаштований, любить спілкування; рівна манера поведінки, постійний самоконтроль; є прихильником розумної дисципліни, здійснює диференційований підхід до людей; використовує різні види стимулів, не завжди орієнтуючись на свята; постійно підвищує свою кваліфікацію, враховує критику; підбирає грамотних працівників.

· ліберальний (поблажливий) - керівник чекає указівок від керівництва чи рішення наради; знімає із себе усяку відповідальність; віддає ініціативу в руки підлеглих; підбором кадрів не займається; поповнює свої знання і заохочує цю рису у підлеглих; боїться спілкування, спілкується з підлеглими тільки з їх ініціативи; вимагає формальної дисципліни; м'який, покладливий

Менеджер, котрий хоче працювати якомога ефективніше, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва протягом усієї своєї кар'єри. Керівник мусить навчитися користуватися різними стилями, методами і типами впливу, які найбільш доречні для конкретної ситуації. Кращий стиль керівництва той, який орієнтований на реальність. У спеціальній літературі ефективним вважається стиль керівництва, що змінюється залежно від ситуації. Тому жодний стиль керівництва не може вважатися найефективнішим.

Пристосування принципів керівництва до поточних потреб бізнесу називається ситуаційним управлінням або керівництвом із врахуванням непередбачених обставин. Такий підхід ефективніший, ніж той, який надає перевагу якомусь одному стилю керівництва. Тому на практиці стилі керівництва, як правило, застосовуються не в чистому вигляді, а в різних поєднаннях.

Результативність того чи іншого стилю керівництва визначається конкретними умовами діяльності керівника, котрі, як правило, досить мінливі. Наприклад, перехід до авторитарного стилю керівництва виправданий лише за несприятливих умов виконання завдань. В інших випадках більш продуктивний демократичний стиль керівництва. Дещо нижчі показники авторитарно-демократичного й авторитарно-ліберального стилів керівництва. Найменш ефективний ліберальний стиль керівництва. Найсприятливіші умови для розв'язання завдань сучасного підприємництва створюються в тих колективах, де в управлінні переважають компоненти демократичності.

Задоволеність внутрішньоорганізаційними стосунками вища при демократичному стилі керівництва. Авторитарне керівництво негативно позначається на соціально-психологічному кліматі в колективі. Дисциплінованість найбільш розвинута в колективах із демократичним та авторитарним стилем керівництва і найменше -- з ліберальним стилем керівництва.

90. Дайте визначення поняттю сприймання

Сприймання - процес прийому та опрацювання людиною різноманітної інформації, що надходить у мозок через органи відчуттів, здебільшого, через зір. Завершується формування образу.

91. НАЗВІТЬ І ПОЯСНІТЬ ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДСЬКОГО СПРИЙМАННЯ

Назвіть і поясніть основні властивості людського сприймання. Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість. Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй. Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.Структурність пов'язана зі сприйманням взаємозв'язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета. Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. У процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета -- незалежно від віддалі, форми предмета -- при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого. Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об'єктів серед багатьох інших, які діють на людину. Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом. Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.

92. ДАЙТЕ КОРОТКУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВИДІВ ПАМ'ЯТІ

Існує декілька засад класифікації людської пам'яті.

1) Класифікація за змістом матеріалу;

· Рухова (виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та писемної мови, комплексів рухів тощо.)

· Емоційна (Зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями, що мали місце в минулому. Запам'ятовується насамперед те, що викликає емоції.)

· Образна ( Суть її у запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв'язків між ними. Яскравий приклад - Шерешевський, видатну ейдетичну пам'ять якого досліджував О.Лурія)

· Словесно-логічна (полягає в запам'ятовуванні думок, понять, умовиводів, які відображають істотні зв'язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості)

2) Класифікація за характером мети діяльності;

· Мимовільна пам'ять (спрямована не на запам'ятовування, вона має іншу мету, наприклад, розуміння, коли через певний проміжок часу матеріал, що запам'ятався, осмислюється, класифікується, в ньому визначаються внутрішні і зовнішні зв'язки);

· Довільна пам'ять (є продуктом особливої мнемічної діяльності, спрямованої на запам'ятовування).

3) Класифікація за часом закріплення і зберігання матеріалу

· Сенсорна (миттєва) пам'ять - у ній інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів. Завдяки сенсорній пам'яті індивід має змогу розпізнавати образи ще в процесі їх формування.

· Короткочасна пам'ять (утримує і відтворює матеріал, який надходить із сенсорної і тривалої пам'яті (наприклад, під час пригадування). Характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже нетривалим збереженням (20-30 сек.). Особливим видом короткочасної пам'яті є оперативна пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування й відтворення оперативної інфи, потрібної для використання в поточній діяльності.

· Довготривала пам'ять зберігає людський досвід і забезпечує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу. Це найскладніший і наймісткіший вид пам'яті. Матеріал у ній зберігається, зазнаючи впливу процесів запам'ятовування, забування, відтворення. Тривала пам'ять поділяється на два типи: зі свідомим доступом (людина може за своєю волею згадати потрібну інфу), та із закритим доступом (людина в природних умовах не має доступу до тривалої пам'яті (гіпноз рулить - знайдемо все ), вона становить, мабуть, базу інтуїції).

психологія свідомість особистість

93. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ВІДЧУТТЯ

Фізіологічною основою відчуття являються процеси нервового збудження, що відбуваються в спеціальних нервових механізмах, аналізаторах. Функція аналізаторів полягає в розкладі на окремі елементи складних впливів від зовнішнього та внутрішнього оточення. Фізіологічну основу відчуття складають складні різноманітні умовно рефлекторні процеси. Аналізатори являють собою «саморегулівні» нервові (рус. приборы) прилади, що діють за принципом зворотної дії. Таким чином відбувається краще пристосування рецепторів до сприйняття подразника (напр., поворот в сторону подразника), посилення чи послаблення процесів збудження та гальмування в периферичних нервових приладах та ін. Таким чином функцію аналізатора не можна розглядати як просто проведення нервового збудження від рецептора до кори головного мозку. Велику роль в їх діяльності відіграють різні рефлекторні зв'язки, що регулюють певним чином як роботу рецепторів та і втягують в загальну діяльність інші аналізатори. Так напр., сильний звуковий подразник викликає не тільки слухові відчуття , але і розширення зіниць та підвищення світлової чутливості сітківки ока.