Музичне мистецтво як засіб терапевтичного впливу (на прикладі роботи з школярами середніх класів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магістерська робота

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ВПЛИВУ

(на прикладі роботи з школярами середніх класів)

ЗМІСТ

музичний мистецтво школа психокорекція

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МУЗИКОТЕРАПІЯ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

1.1 Генеза та розвиток музикотерапії як вчення про цілительські властивості мистецтва

1.2 Огляд відомих шкіл і досліджень у галузі музичної терапії

1.3 Сучасні напрямки розвитку музикотерапії

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ В РОБОТУ З УЧНЯМИ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ

2.1 Огляд відомих методик використання музичної терапії в школі

2.2 Стимулюючий та оздоровчий вплив музики (психокорекція, психорегуляція, лікування)

2.3 Терапевтичні властивості музичного фольклору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Музика є особливим видом мистецтва. Це велика перетворююча сила, яка служить засобом морального, інтелектуального і духовного формування особистості.

Сила музики, чарівна краса симетрії звуків, здатна вирвати людину з буденного одноманіття життя, створити навколо неї атмосферу чогось значного, справжнього.

Музика має великий емоційний вплив на людину, яка її слухає. До того ж її вплив не залежить від віку, професії, соціальної і національної приналежності слухача. Сприйняття музики не вимагає попередньої підготовки і доступне навіть маленьким дітям. Зрозуміло, що музичні образи, мова музики повинні відповідати віку людини.

Використання музики для стимулювання навчання і оздоровлення має дуже давню історію. То ж зв`язок між музикою і медициною такий же давній, як і історія людства. Коріння виникнення музикотерапії як методу лікування сягає початків історії людства (І\/ тисячоліття до нашої ери ).

Високу оцінку лікувальний вплив музики отримав у трактатах таких стародавніх філософів як Аристотель, Піфагор, Платон, Плутарх та інших мислителів, про що описано в період античної доби, зокрема, у працях О.Лосєва, І. Іванова та інших.

У наш час на Заході, поряд із захопленням мільйонів людей музикою масової культури, вражає та особлива дбайливість й ентузіазм, з якими спеціалісти та меломани ставляться до проблем музичної терапії, використовуючи в своїй роботі класичну музику. Відомо, що в Англії, Німеччині, США, Японії існують навіть спеціальні товариства. У великих клініках Заходу намагаються використовувати можливості музичної терапії для профілактики ряду захворювань соматичного характеру, а також як засіб полегшення страждань, реабілітації після перенесених захворювань чи травм. Музична терапія широко використовується також з метою надання соціально-психологічної допомоги та підтримки тим, хто відчуває самотність, невпевненість в собі, закріпачення. Вона допомагає особистості (як свідчить досвід багато чисельних західних шкіл, гуртків, творчих груп) осягнути свої можливості, актуалізувати здібності, що має певне позитивне значення не лише для окремої людини, а й для всього суспільства. Тому бажано, щоб різні галузі наук - психологія, педагогіка, медицина, філософія, в тому ж переліку і музикознавство не тільки досліджували музичний матеріал з суто теоретичної або історичної позиції, але і займалося вирішенням проблем впливу музики на психіку і фізичний стан особистості.

Паростки психологізації музикознавства помітні вже у працях Е.Курта, а продовжуються у дослідженнях Б.Асаф`єва, В.Медушевського, Є.Назайкінського та інших. Зокрема, Е.Курт в своїх положеннях виходить з усвідомлення музики як особливо енергетичного простору, що пов`язує людську свідомість та мистецтво в єдину енергетичну систему; Б.Асаф`єв розуміє музику як процес інтонування, що тісно пов`язаний із напруженям, а відтак - з етосом як засобом впливу на психіку; Л.Мазель, В.Медушевський та Є.Назайкінський безпосередньо тлумачать музику як засіб художнього впливу, і з цієї точки зору розглядають її природу та психологію сприйняття. З таких позицій однією з найактуальніших музикознавчих проблем постає питання взаємозв'язку музики і реципієнта.

Існують дослідження, які не залишають осторонь аспект емоційноестетичного впливу музики на людину. Зокрема такі вчені, як М.Чепига, С.Чепіга вперше комплексно висвітлюють проблему оздоровлення людини, стимулюючого впливу енергетики музики на навчання і працездатність. Секрети лікувальної музики, терапевтичного ефекту музикотерапії, та її впливу на людину розкрили в своїх роботах С.Шабутіна, С.Хміль, І.Шабутіна та інші.

Такі вчені, як Л. Брусиловський, Т. Натансон, Х. Аллояров, І.Павлов, В. Бехтерев, І. Тарханов, З. Фрейд, Є. Назайкінський, В. Асаф'єв, Е. Курт досліджували процес впливу музики на людину на трьох рівнях: фізичному, душевному і духовному.

С.БеляєваЕкземплярська, Е.Курт, В.Петрушин, В.Бехтерев, І.Павлов,І.Сеченов, І.Тарханов проводили психологічні або фізіологічні дослідження музичного сприйняття і впливу музики на людину. Особливості музичного сприйняття знаходяться в прямій залежності від рівня музикальності дитини, здібності яких покликана розвивати наша школа. Великий вклад у визначенні основних компонентів та розкритті психології музичних здібностей зробив відомий вчений Б.Теплов. Центром диференціальнопсихологічних інтересів Б.Теплова була проблема здібностей та обдарованості, які залежать не тільки від природних задатків, але від виховання і навчання. Він вирішував ці проблеми як в психологічному плані, так і в плані психофізіологічному (вивчення фізіологічних основ індивідуально-психологічних різновидностей), що безпосередньо пов'язано з проблемами музикотерапії.

У багатьох дослідженнях науковці піднімають питання впливу на людину окремих засобів художньої виразності музичного мистецтва, зокрема, метро ритмічної організації (Є.Назайкінський), мелодико інтонаційної і ладовоїінтонаційної (О.Костюк, В.Медушевський).

Отже, культурно-історичний процес утвердив мистецтво як ефективний катарсичний засіб. На теренах вітчизняної культури, як здебільшого і в інших європейських культурах, до ХХ ст. цю важливу етичну функцію мистецтва, здійснювала, насамперед, релігійна музика в синтезі з проповіддю та канонічними текстами. Але в сучасних умовах вплив сакральної традиції значно трансформувався. Разом з тим, проблема духовного очищення та збагачення сьогодні постала досить гостро. У світовій практиці ще від 50х - 60х років ХХ ст. поширюються різноманітні методи і напрямки сучасної музикотерапії, які прагнуть допомогти людині осягнути аналогічного результату, але не тільки через релігію, а і за допомогою музики, відштовхуючись при цьому від неопіфагорейського підходу до музичного мистецтва як до потужного механізму психокоригування.

В Україні ця сфера музичного знання майже не розроблялася ні в наукових дослідженнях, ні, тим більше, у практичних формах діяльності, хоча користь від цього могла би бути досить істотною, що і зумовило тему магістерського дослідження: “Музичне мистецтво як засіб терапевтичного впливу (на прикладі роботи з школярами середніх класів)”.

Мета роботи: дослідити терапевтичний вплив музичного мистецтва та визначити можливості використання музикотерапії в умовах роботи з школярами.

Предмет дослідження: музичне мистецтво як засіб психотерапії в сучасній загальноосвітній школі.

Об'єкт дослідження: психологія музичного сприйняття.

Завдання:

Вивчити терапевтичні властивості музичного мистецтва в різні історичні періоди розвитку суспільства та визначити сучасні напрямки в розвитку музикотерапії.

Ознайомитися з науковими теоретичними розробками методик у галузі музичної терапії.

Визначити й систематизувати основні механізми впливів музичних засобів на психічний і фізичний стан людини.

Вивчити музичні смаки і уподобання учнів середніх класів та продумати музичні програми, направлені на досягнення конкретного терапевтичного результату; на їх основі виробити рекомендації по впровадженню музикотерапії в умовах роботи національної школи.

Методологічною основою дослідження стали праці із різних галузей знань:

1)первинні музично філософські положення досліджуваної теми (О.Лосєв, І.Іванов, М.Каган та ін.);

2) загальні проблеми психіки і фізіології людини ( І.Павлов, В.Бехтерев, І.Тарханов та ін.);

3) психологія мистецтва (Г.Тарасов, К.Тарасова, Б.Теплов та ін.);

4) загальні проблеми музичного мистецтва (Е.Курт, Б.Асаф'єв, Л.Мазель, В.Медушевський, Є.Назайкінський та ін.);

5) лікувальні властивості музичного мистецтва (М. Чепига, С.Чепига, І.Шабутіна, С.Шабутіна, С.Хміль та ін.);

6) педагогічні аспекти музичного сприймання (О.Ростовський, Б.Кіндратюк, О. Рудницька та ін.).

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, порівняльний аналіз, теоретичне узагальнення, спостереження, бесіди, анкетування, експеримент.

Наукова новизна та теоретична значимість роботи полягає в спробі визначити основні напрямки розвитку музикотерапії та виявити можливості використання цієї здатності музичного мистецтва в сучасних умовах роботи школи.

Практична цінність роботи: основні положення роботи, що побудовані не лише на вже розробленій системі використання матеріалу зарубіжної класики, але й зразках української народної творчості та професійного музичного мистецтва, можна використати в практичній діяльності вчителів музики, шкільних психологів або в спеціальних лікувальних закладах з метою психорегуляції, психокорекції та лікування дітей.

Апробація і впровадження дослідження. Матеріали магістерської роботи у вигляді доповідей були представлені та обговорені на студентських наукових конференціях КамянецьПодільського національного університету ім. Івана Огієнка (20062010рр.)

Структура і обсяг роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (93 позицій) та додатків.

Розділ 1. Музико терапія: історія та сучасність

1.1 Генеза та розвиток музикотерапії як вчення про цілительські властивості мистецтва

Мистецтво має великий вплив на розвиток духовної культури особистості, формування здорового способу життя. З усіх видів мистецтва саме музика має найбільший вплив на настрій людини, на функціональну активність і працездатність, на весь її духовний світ. Музика не тільки дає відчуття естетичної насолоди, вона справляє психофізіологічну дію, що забезпечує зміну психічних станів і фізіологічних процесів. Музику здавна застосовували в медицині. Знаменитий французький композитор Гектор Берліоз вважав музику найкращими ліками, а британський композитор Майкл Тіппер назвав музику “стравою для душі”60,28.

Музика в сиву давнину була засобом магічного керування силами природи, засобом впливу на демонів і богів та знаряддям боротьби з хворобами і страхом смерті. У давніх народів музика використовувалась не лише під час заклинання і заспокоєння злого духа, а також для активної розваги.

Високу оцінку лікувальний вплив музики отримав у медичній науці стародавніх Єгипту, Греції, Риму, де музичне мистецтво досягло вищого рівня. У Єгипті в період першоїшостої династій (29002270 роки до н.е.) за допомогою музики лікували душевнохворих. У третьому сторіччі в Парфоянському центрі було побудовано музичномедичний театр, де за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від журби, нервових розладів, серцевого болю.

Уже в 1500 роках до н. е. в Єгипті було три типи цілителів, які використовували музику: чаклун, жрець і лікар.

Відомі із грецької історії цілителі Ескулап, Орфей і Тімофей одночасно були і вправними музикантами. Особливе місце в історії розвитку музикотерапії належить Стародавній Греції. Греки визнавали терапевтичну цінність музики, особливо в галузі психічної гігієни. Одна із семи муз - Євтерпа - була покровителькою музики. Бог сонця Аполлон був одночасно богом музики і медицини, що відображає тісний зв'язок між ними.

Про лікування музикою в часи розквіту грецької цивілізації ми довідуємось із повідомлень про вчення Піфагора, Платона й Арістотеля. За Арістотелем слухати музику важливіше, ніж її виконувати. Сократ звернув увагу на лікувальний вплив музики вже після звучання. Ескулап рекомендував музику при емоційних розладах. Платон вказував, зокрема, на етичну силу музики, яка у вихованні й освіті може бути засобом психогігієнічної профілактики.

Ще в І столітті Піфагор рекомендував музику як панацею для тіла і душі. Він встановив, що, володіючи особливим впливом, музика здатна підвищувати і розвивати інтелект людини. Тому члени піфагорійської школи проводили заняття з математики під звуки музики. Пізніше, вже в наш час, американка К.Деймон зробила відкриття, яке підтвердило цю ідею. Вона довела, що за допомогою звуків людина здатна набути певних якостей або позбутися іх, змінювати свій емоційний стан і, звичайно ж, виліковуватись від хвороб.

Стародавні греки і римляни вірили, що слухання гри на цитрі сприяє процесу травлення.

Традиції лікувального використання музики у греків перейняли римляни. В античному Римі добре знали про цілющий вплив музики і розрізняли його за характером захворювань. Великий римський лікар Гален рекомендував використовувати музику як протиотруту від укусів отруйних змій.

В Апулії (Італія) вважали ефективним застосування при лікуванні тарантизму ( Укус павукатарантула) музики і танцю. Зразу після появи у хворих судом і психічних відхилень починали грати у зростаючому темпі на тамбурині з бубонцями. Хворі під всезростаючий ритм скакали і танцювали. Кажуть, що звідси і виник танець тарантела.

У древній Месопотамії, Індії, Китаї, Греції, Римі не менш як 2500 років, відоме використання музичних творів для лікування душевних і фізичних страждань. У Середньовічній Європі, Азії музикотерапія використовувалася тільки емпірично. Використання музики з метою лікування вивчає так звана музична терапія, котра визначає і відбирає музику для слухання, виконання і творчості. Такі філософи як Піфагор, Платон, Аристотель, Плутарх, Авіцена засвідчували, що музика очищає душу і робить людину емоційною і гармонійною.

О. Лосєв у своєму дослідженні музичної естетики античного світу з позицій соціального функціювання музики окреслює такі його типи:

магічне, або медичне розуміння музики - трактування її як засобу впливу на психічний або фізичний стан людини;

соціально виховне значення музики;

космологічне, при якому космос розуміється як певним чином настроєний інструмент ( гармонія сфер );

вузько спеціальне, що розробляє значення окремих музичних категорій;

музична теорія[49,56].

Вчені, вивчаючи вплив музики на людину, досліджували цей процес на трьох рівнях: фізичному ( Х. Аллояров, Л. Брусиловський, Т. Натансон, В. Леві та інші ), душевному ( І. Павлов, В. Бехтерев, І. Тарханов, І. Сеченов, З. Фрейд ) і духовному ( Б. Асаф'єв, Л. Мазель, Е. Курт, Є. Назайкінський та інші ).

„Музика, будучи мовою передсвідомості, артикулюючи свідомість людини на фізичному, душевному і духовному рівнях, пов'язана із суспільною свідомістю психобіологічно”[55,324].

Відомий фізіолог Б. С. Алякринський, дослідивши людський організм, зробив висновок : „Людина це система, наскрізь просякнута ритмами”[54,74].

На те, що протягом доби змінюється ритм пульсу цілком здорових людей, звернули увагу ще древні греки. Зокрема, про це написав за 300 років до нашої ери лікар Герафіл. Правда належної уваги відкритому ним явищу тоді не надали.

Нинішні хронобіологи виявили понад 400 ритмів різних органів та біологічних систем людського організму. Всі вони взаємообумовлені, залежні один від одного, від годин доби, сезону, навіть від метеорологічних умов. Лікар, краєзнавець Анатолій Пастернак кожну людину називав „людиноюоркестром”. Висловлюючись і надалі образно, він стверджував, що головним диригентом цього оркестру є головний мозок, другим і третім серце та печінка. Якщо оркестр звучить чисто, злагоджено, гармонійно, ніяка бацила не подолає фортецю організму. А як і спробує, то дістане рішучу відсіч. Мозок реагує на всі сигнали біди, втручається у найдрібніші сутички, коригує звучання того чи іншого органу. Печінка приходить на допомогу здебільшого в екстремальних випадках. Вона, наче пожежник, тільки гасить полум'я не піною, а відповідними ферментами. Під час тривалої облоги головний тягар бере на себе орган, що працездатністю і витривалістю перевершує вола, наше серце[54,74].

Музика збагачує наш емоційний досвід вібраціями, як звичайний повсякденний режим ( дім робота або навчання повсякденні справи дім ), як правило, не надає. Музикальність це емоційність, а емоційність це по суті, індикатор енергетики людини. Вміння слухати і сприймати музику підключає нас до могутнього джерела енергії. Всі наші органи знаходяться в автономному коливальному режимі. Коли музика синхронізує вібрацію в нашому тілі, співпадаючи з їх ритмами, це вирівнює відповідний ритмічний контур і лікує.

Отже, музика виступає як інструмент вібраційного цілительства, який застосовують для стимулювання певних рівнів підсвідомості, що дозволяє ефективно керувати процесами тіла і змінювати фактори здоров'я.

У Біблії збереглися згадки про використання лікувальної сили музики стародавніми єгиптянами жерцем, що виступав у ролі лікаря, і музикантом Імхотепом, що знав про цілющі властивості музичних інструментів.

Давній Єгипет - одна з колисок сучасної цивілізації - славився своїми пірамідами, що вражають уяву до цього дня. Одну з цих гігантських споруд - піраміду Хеопса - в давнину називали сьомим чудом світу. У неї закладено більше двох мільйонів величезних плит, на будівництві щодня працювали сто тисяч чоловік, якими в результаті титанічної праці вдалося підняти пам'ятник правлінню свого фараона на 147 метрів. Кожна стіна піраміди в основі складає 230 метрів.

Проте мумія Хеопса в усипальні піраміди пролежала недовго. Як свідчить один з переказів, народ, що зненавидів покійного фараона за перенесені знущання, численні смерті бутівників, викинув його геть. А піраміду єгиптян стали називати ім'ям простого пастуха Філітіса, що пас біля неї свої стада. Коли виснажені непосильною працею під пекучим сонцем бунтівники лягали спати, Філітіс починав грати на сопілці. Музика заспокоювала, допомагала людям зняти втому, приносила міцний сон, залишаючи в їх серці добру пам'ять про пастуха.

У Книзі Царств І Старого Завіту розказується про мистецтво зцілення музикою у стародавніх євреїв: пророк Давид з її допомогою виганяв „духа зла”, що занурював час від часу царя Саула в стан глибокої депресії.

У Стародавній Індії музика використовувалася не тільки для лікування хвороб, але і як засіб, що сприяє загоєнню ран, одержаних на полі битви. У античних джерелах, зокрема в „Одісеї” Гомера, розказується про аналогічне зцілення синами Автолукаса ран Одісея.

У трактаті „Повчання до музики” неоплатоник Боецій повідомляв про те, як музиканти Терпандр і Аріон з Метімни позбавили жителів Лесбоса та іонян від важких хвороб. Від сильних подагричних болів вилікував беотійців музикант Ісмій Фіванський. Лікар Асклепіад звуками музики вгамував розбрати і відновлював слух глухим[88,67].

Слухання музики, на думку стародавніх греків і римлян, налагоджувало травлення. Римський лікар Гален рекомендував використовувати музику як протиотруту від укусів змій.

Старогрецький філософ Піфагор у своїх роботах описує, яким чином музика може впливати на емоційний стан людини. „Евритмія” здатність людини знаходити вірний ритм у всіх проявах життєдіяльності співі, грі, танці, мові, жестах, думках, вчинках, в народженні і смерті було одним з найважливіших понять в етиці Піфагора. Через знаходження цього вірного ритму людини, що розглядається як свого роду мікрокосмос, могла гармонійно увійти спочатку до ритму полісної гармонії, а потім і підключитися до космічного ритму світового цілого. Від Піфагора пішла традиція порівнювати суспільне життя як з музичним ладом, так і з музичним інструментом.

За свідченням одного з наступників філософа Ямвіха, що залишив трактат „Про піфагорійське життя”, Піфагор „встановив мелодії і ритми, звідки відбуваються лікування людських пристрастей, відновлюється гармонія душевних здібностей у їх початковому вигляді”[88,78].

Він приписував своїм знайомим так зване музичне влаштування і примушування, придумуючи чудове змішування тих або інших діатонічних, хроматичних і енгармонічних мелодій, за допомогою яких він легко повертав до протилежного стану пристрасті душі, що недавно в них піднялися і зародилися в нерозумному вигляді: скорботу, роздратування, жалість, недоречні ревнощі, страх, різноманітні жадання, гнів, бажання, роздратованість, розбещеність, гарячість, виправляючи кожний з цих (недоліків) до чесноти за допомогою відповідних мелодій, ніби за допомогою якихось рятівних цілющих складів… Він вважав, що музика сприяє покращенню здоров'я, якщо хто користується нею належним чином… І, дійсно, у нього був звичай користуватися подібним очищенням. Так він, очевидно і називав музичне лікування. Існували ті або інші мелодії, створені проти пристрастей душі, проти смутку і внутрішніх ран, які він, очевидно, вважав найбільш здатними допомогти.

Один із психотерапевтичних успіхів Піфагора, опис якого дійшов до наших днів, утихомирення ним за допомогою музики грецького хлопця, розлюченого зрадою своєї коханої, що хотів спалити її будинок. Піфагор наказав музикантуфлейтисту, що знаходився поряд, поміняти музичний лад виконуваної музики з фригійського на спондістський і таким чином заспокоїв хлопця.

Інший корифей античності Платон, указуючи на виняткову роль музики у вихованні мужньої, героїчної особи опори держави, вважав, що немає гіршого способу руйнування характеру, ніж відхід від музики сором'зливої і скромної. Ритми і лади, вважав він, впливаючи на думку, змінюють її згідно їм самим. Тому краща охорона держави музика „статечна і злагоджена”, скромна і проста.

Платон і його послідовники вважали, що допустимі тільки ті музичні твори і інструменти, за допомогою яких індивід може піднестися до рівня суспільних вимог і усвідомити „як свій власний світ внутрішню єдність полісної общини”. Завдання музичного виховання по Платону, таким чином, гармонізація індивіда з суспільним життям.

Згідно з переконанням Платона, тільки музика здатна підтримати душевне здоров'я в суспільстві, де переслідується вільнодумство.

Ідеї Платона і Піфагора одержали найбільший розвиток в працях Аристотеля, що розробив вчення про мімесис уявлення про внутрішній світ людини і способи впливу на нього за допомогою мистецтва. У теорії мімесису була представлена концепція катарсису очищення душі ( слухача, глядача ) в процесі сприйняття творів мистецтва, що відображають світ людських характерів і пристрастей, приголомшливих за своєю правдою і красою.

На погляд Аристотеля для виховних цілей краще всього підходить дорійський лад, якому властива найбільша стійкість і який „відрізняється” переважно мужнім характером”[88,10].

Знаменитий лікар епохи Римської імперії Клавдій Гален говорив : „Який же лікар може правильно прослуховувати людину, якщо він нічого не розуміє в музиці”[88,11].

Ісламська культура країн Арабського Сходу Ірану і Середньовічної Азії, визнавала величезний цілющий потенціал музики. Про те, що хороша музика має величезний вплив на тіло і розум людини, указував у своїх працях ученийенциклопедист Ібн Сіна видатний лікар усіх часів і народів. Він пояснює вплив музики на своєму досвіді лікування хворих на нервові і психічні захворювання у „Каноні лікарської науки”, одній з медичних енциклопедій.

У середньовічній Європі музикотерапія була практичним втіленням про «гармонію сфер», що розвивалося на базі ідей Піфагора і Платона. У латинських текстах того часу це вчення позначається як «гармонія (музика) небес (або світу)». Завдяки його включенню в геоцентричну систему уявлень Птоломея про небесну механіку ідея космічної музики продовжувала жити в астрономії і астрології аж до ХVІІ століття.

а вченням Атанзіуса Кірх ера, автора «Досконалого капельмейстера», однієї з перших музичних енциклопедичних праць, психотерапевтичні можливості музики полягають в її посередництві між музикою сфер (musica mundana). Приводячи останню у відповідність з першою, музика має оздоровчу дію.

Практика музичної терапії була тісно пов'язана з поширеною у той час теорією афектів, що вивчала дію різних ритмів, мелодій і гармоній на емоційний стан людини. Вслід за Гіппократом встановлювалися різні відносини між темпераментом пацієнта і характером музики, якому він надає перевагу. Наприклад, меланхоліки люблять серйозну, сумну гармонію. Сангвініків, завдяки легкій збудливості, завжди притягує танцювальний стиль. До таких же гармонійних рухів прагнуть і холерики, у яких танці приводять до сильного запалення жовчі. Флегматиків, відзначав А.Кірхер, зворушують тонкі жіночі голоси».

В період середньовіччя особливий резонанс дістала так звана народна музикотерапія. Унікальним історичним привидом для її широкого розповсюдження послужила епідемія страху, що охопила в ХVІ столітті всю Західну Європу. У Франції, Іспанії, Німеччині, Північній Італії повзли чутки про напади величезних вовчих зграй на мандрівників, про безчинства розбійницьких зграй на дорогах. Страх, охоплюючи всі нові міста і селища, набував форми панічного жаху перед вістями про діяння монстрів в людському вигляді: провізора, що виготовляв чудодійні омолоджуючі засоби з трупів немовлят, цирульника, що вбивав своїх клієнтів і системою підземних ходів відправляв їх до пиріжкової…

Причини масових психозів коренилися в надзвичайно швидких темпах соціальнополітичних змін протягом життя одного покоління: наростала хвиля релігійної Реформації, набирала силу молода буржуазія. Людська свідомість, не встигаючи пристосуватися до всього нового, переживала незрозумілі зміни як катастрофу руйнування традиційного устрою, що привело до частих бунтів, погромів і пожеж.

Свідки суспільних безладів залишали спогади про нерідкі випадки їх припинення під впливом народної музики. Наприклад, таке свідоцтво: на площі міста, охопленого хаосом, заграв мандрівний музика, і люди, що почули музику, раптом подивилися один одному в очі, немов прокинулись від жахливого сну. Заново впізнаючи звичну обстановку, сусідів, зовсім не схожих ні на перевертнів, ні на людоїдів.

В іншому спогаді говориться про скрипаля, в третьому - про музиканта, що грав на простесенькому сільському інструменті старовинну мелодію, відому всім городянам. У всіх свідоцтвах підкреслюється швидке відродження довіри між людьми, що відбувалося під впливом музики, повернення здатності контролювати свою психіку.

В епоху Просвітництва у зв'язку з успіхами природознавства, розвитком нових аналогічних підходів до медицини, музикотерапію почали вивчати з позицій фізіології. Досліджувалися реакції організму на прослуховування тих або інших музичних творів: зміни пульсу, серцевої діяльності, ритму дихання залежно від висоти і сили звуку, тембру, тональності.

Проте інтерес учених до цих проблем поступово згас, оскільки радикально змінилося уявлення про Всесвіт. Коперникова геліоцентрична картина світу не визнала ідею «гармонії сфер», зв'язку музики з Космосом.

Втративши теоретичну основу, завмерла на довгі десятиліття і практика офіційної музико терапії, методу, що не мав наукового обґрунтування.

Інтерес медиківпрофесіоналів до зцілюючої сили музики, що відродився у середині ХІХ століття, пов'язаний з ім'ям французького психіатра Жана Етьєна Ескіроля. Цей, тоді ще молодий лікар клініки психічнохворих, бажаючи вплинути на стан гострого психозу пацієнтів, вирішив повторити досвід своєї матері, вчительки музики. Вона змогла врятувати від самогубства родичку, що втратила первістка, тривалими фортепіанними імпровізаціями, що привели до відновлення душевних сил глибоко страждаючої жінки.

Доктор Ескіроль надихнув своєю ідеєю друзівмузикантів, які, співчуваючи нещасним людям, годинами безкоштовно грали в палатах клініки. Через місяць комісія авторитетних професорів того часу констатувала дивовижний факт: знизилася емоційна напруженість «буйних» пацієнтів, і налагодилося спілкування хворих, відгороджених від всього світу виснажливими переживаннями.

Музикотерапія знову увійшла до медичної практики, спочатку психіатрів і невропатологів, а після першої світової війни - і лікарів багатьох інших спеціалізацій. У ветеранських госпіталях тоді гостро постала проблема загоєння ран, які безліч молодих людей одержала на полях боїв. Фізичне одужання солдатів, що перенесли величезний стрес у зв'язку із застосуванням страшної зброї - отруйних газів - надовго затягувалося. Не допомагали ні серйозне лікування, ні добросовісний підхід.

І в палатах зазвучала музика, а з нею прийшло чудо: пришвидшилось рубцювання ран молодих ветеранів, що вже змирилися з інвалідністю. З їх пам'яті надія, заклик до життя стали витісняти важкі спогади.

У 30х роках досвід військових лікарів використовували німецькі терапевти при лікуванні виразки шлунку, ішемічної хвороби, а швейцарські лікарі виявили сприятливий вплив музики на процес зцілення легких форм туберкульозу. Австрійські акушери застосовували музику для знеболення пологів. Ця практика стала основою розвитку музикотерапії після другої світової війни.

У багатьох країнах Західної Європи і США стали організовуватися і здобули велику популярність музичнопсихотерапевтичні товариства і центри: у Швеції і Австрії - Osterreichisch Gesellschaft zur Forderung der Musiktherapie, Швейцарії - Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччини - Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie[88,15].

Музична терапія як незалежна дисципліна стала широко практикуватися в різних країнах Європи. Інтерес до музико терапії став швидко зростати перш за все дякуючи високому рівню можливостей вивчення фізіологічних і навіть біохімічних реакцій, які виникають в організмі людини на відповідь музичнотерапевтичної дії.

У другій половині ХХ століті зріс інтерес не тільки до музикотерапії, але і до механізму її дії. Науковотехнічний прогрес дозволив на вищому рівні, ніж в попередні сторіччя, виявити фізіологічні реакції організму (дихання, частоту серцевого ритму, кровообіг, кров'яний тиск і ін.) на звук і музику. Їх цілющий вплив був необхідний і у зв'язку з необхідністю зняття втоми і стресу в століття супершвидкостей, зокрема в умовах космічних польотів.

Отже, використання музики, як засобу терапевтичного впливу на людину був відомий ще з античних часів. Знамениті вчені у своїх працях висвітлили різні аспекти впливу музичного мистецтва як на психіку, так і на її фізичний стан. Це стало основою для подальшої роботи дослідників у цій галузі.

1.2 Огляд відомих шкіл і досліджень в галузі музикотерапії

Сьогодні музичну терапію в більшменш широких масштабах застосовують практично у всіх розвинених країнах світу, використовуючи її при багатьох не тільки нервовопсихічних, але і соматичних захворюваннях.

Зупинимось на основних положеннях і принципах, якими керуються провідні музичнопсихотерапевтичні школи, шведська, американська, німецька.

Основний момент шведської школи, засновником якої вважають А.Понтвіка, концепція психорезонансу, вона виходить з того, що глибинні шари людської свідомості можуть приходити в резонанс зі звучними гармонійними формами і таким чином виявлятися назовні для аналізу і розуміння. Лікувальний ефект американського напряму музичної психотерапії ґрунтується на ідеях традиційного психоаналізу. Прагнучи під час сеансу добитися від пацієнта, щоб він пригадав ситуації, що емоційно травмували його, психотерапевт за допомогою музики доводить їх до катар сисної розрядки і тим самим полегшує стан хворого. У зв'язку з цим велике значення має підбір музичних творів, що викликають необхідні асоціації і переживання, подальший аналіз яких допомагає з'ясувати природу прихованого конфлікту.

Американські музико терапевти розробили обширні каталоги лікувальних музичних творів найрізноманітніших жанрів і стилів, класифікованих за спрямованістю дії.

Американська медицина вперше почала експериментувати з терапевтичним використанням музики в ХІХ - на початку ХХ століття. Але ще в 1804 році Едвін Етлі, ґрунтуючись на роботах Жан Жака Руссо і інших мислителів епохи Просвітництва, написав книгу « Вступний огляд про вплив музики на лікування хвороб» У ній він показав, який «колосальний вплив музика має на мозок. А отже, і на тіло».

У 1870х роках в лікарні для божевільних була проведена унікальна серія лікувальних концертів. Вона включала виступ духового оркестру, спів членів ньюйоркської гільдії музикантів і виступ чудового піаніста Джона Н.Паттісона.

У 1890х роках реформатор лікування психічних захворювань Джордж А. Блумер найняв емігрантів для виконання музики перед пацієнтами госпіталю, що стало першою музичною лікувальною програмою в госпіталях США. А вже в 1899 році невропатолог Джеймс Л.Корнінг провів перше дослідження з використанням музики для лікування пацієнтів. У роботі, названій «Використання музичних коливань до і в процесі сну», він повідомляв про те, що музика Вагнера і інших композиторівромантиків знижує рівень хворобливих думок і посилює дію позитивних образів і емоцій.

Перша згадка про застосування музичної терапії в журналі Американської музичної асоціації датована 1914 роком. Був опублікований лист доктора Евана О. Кейна. Який повідомляв про використання фонографа для «заспокоєння і відволікання пацієнтів» під час хірургічних операцій.

Декількома роками пізніше Єва Весцеліус, засновник Національного терапевтичного суспільства НьюЙорка, передбачила: «Коли терапевтична цінність музики буде зрозуміла і оцінена, вона вважатиметься таким же необхідним елементом лікування хвороби. Як повітря, вода і їжа».

У 1918 році Колумбійський університет розробив перший курс «Музико терапії», який вела Маргарет Андерсен, музикант з Великобританії. Вона працювала з солдатами, що одержали поранення під час першої світової війни. У 1929 році лікарня університету Дьюка стала першою установою, яка запропонувала музику пацієнтам (дітям і підліткам) через гучномовці в палатах.

У 30х і 40х роках ХХ століття використання музики і звуку для зменшення болю стало застосовуватися в стоматологічній і хірургічній практиці. Університет в Чикаго провів декілька масштабних досліджень використання музики як анестезії перед хірургічною операцією з приводу виразки шлунка - операції, при якій біль погано знімається звичними медикаментозними засобами.

Е.Тайер Гастон, викладачка факультету музичної освіти в Канзаському університеті, відкрила першу інтернатуру з музичної терапії, а також центри при Канзаському університеті і в клініці міста Топека, вивчали використання музико терапії в Сполучених Штатах.

У післявоєнний період у госпіталі, лікарні і будинки для перестарілих часто запрошували музикантів. Пацієнти притулку для невиліковних хворих в Мемфісі одні з перших в країні слухали молодого Елвіса Преслі і його гітару.

Одне з найперших обґрунтувань застосування музики для лікування в Америці належить доктору Джону Х.Келлогу, ентузіасту, директору першого курорту на німецьких джерелах. У його будинку відпочинку в місті Батлкрік (штат Мічиган) широко використовували музико терапію.

Сьогодні в Сполучених Штатах Америки більше п'ять тисяч «музичних терапевтів» працюють у лікарнях, реабілітаційних центрах, відновних і освітніх установах, поліклініках, дитячих будинках, в'язницях, школах тощо. Більше половини з них працюють з психічнохворими, розумово відсталими і престарілими. Інші прагнуть полегшити долю хронічних хворих(особливо з хворобою Альцгеймера і Снідом), людей з фізичними вадами, жертв сексуального насильства, хворих на аутизм, людей з порушеннями слуху і мови, осіб з алкогольною і наркотичною залежністю.

Поступово призначення ефективності музичної терапії привело до необхідності розробки академічних програм підготовки професійних музико терапевтів. Перша навчальна програма була розроблена у Великобританії, в Лондоні у 1961 році, а 1875 тут же був заснований Центр музичної терапії. Ці навчальні музикотерапевтичні програми були реалізовані в інших країнах Європи.

У Німеччині музикотерапевти розпочали роботу у 1978 році, а 1985 був організований Інститут музичної терапії. Співпраця із лікарями і дослідниками, працівниками цього Інституту поряд із використанням музикотерапії у дитячій і дорослій психіатрії розширили її застосування на педіатрію, спинномозковий травматизм, невропатологію, психосоматику, внутрішні хвороби і інтенсивну терапію. Лікувальні особливості музики висвітлені у багатьох наукових працях. Наприклад, про цю дію музики свідчать дослідження професора Х. Рауе, президента вищого училища музики і образотворчого мистецтва у Гамбурзі. На його думку існують окремі структури, які за певних умов можуть діяти як стимул до збудження або розслаблення.

Сфера використання музичної терапії як навчальної дисципліни поступово зростає у Австралії, Японії, Новій Зеландії, Південній Америці і у інших країнах. У різних наукових американських журналах можна побачити фотографії, зроблені під час операції, де пацієнт слухає музику на касеті чи через навушники. Музичний терапевт одночасно і анестезіолог - вибирає до кожного пацієнта ту музику, яка підходить і відповідає хірургічному втручанню.

Китайські психологи вважають, що музика має ефективну дію при нервових захворюваннях. У науководослідному центрі музичної терапії, відкритому при пекінській консерваторії, вилікували вже декілька десятків хворих, які страждали на депресію, неврастенію, на різні неврози та ожиріння. За словами одного із засновників центру, доктора Гао Тяна, після того як хворі, слухаючи музику, впадають у напівсвідомий стан, лікар поступово міняє ритм музики, що дозволяє пацієнтові дати вихід емоціям. Гао Тян пропагує велике майбутнє музичній терапії, тому що пацієнт повинен захоплюватися музикою, і тому йому необхідно мати хоча б початкову музичну освіту.

Сьогодні в Китаї випускають музичні альбоми із дещо дивними назвами : “Травлення”, “Мігрень”, “Печінка”, “Легені”. Отже, китайці приймають музичні твори як пігулки, або лікарські трави для поліпшення свого здоров'я.

Подібні збірки випускаються і в Японії. А в Індії ( Мадрас ) відкритий навіть науковий центр із підготовки лікарівмузикотерапевтів. Ними вже визначені захворювання.

У Франції в Національному інституті переливання крові під час операцій звучить музика, підібрана в строгій відповідності з її фізіологічною дією на організм, індивідуальними особливостями людини і характером захворювання.

Особлива роль в розвитку музикотерапії у цій країні і за її межами належить паризькій школі професора Альфреда Томатіса, який вже більше тридцяти років займається дослідженнями застосування в медицині творів Моцарта, вплив яких, як вважає учений, “перевершує все, що ми можемо бачити у його попередників, сучасників або послідовників”[88,18].

За час інтенсивної роботи доктор Томатіс прийняв більше ста тисяч пацієнтів у своїх двохстах «центрах слухання», розкиданих по всьому світу і призначених для людей з вадами слуху і мови, а також для усунення проблем, пов'язаних з навчанням. Його новаторський підхід до вивчення людського вуха привів до створення нових методів навчання, лікування і реабілітації. Проте найістотнішим внеском в науку А.Томатіса було відкриття того, що ембріон людини може чути звуки, перебуваючи в утробі матері.

У Росії перші наукові роботи, присвячені механізму впливу музики на людину, з'явилися в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. У роботах В.М.Бехтерева, І.М.Сеченова, І.М.Догеля, І.Р.Тарханова з'явилися дані про сприятливий вплив музики на центральну нервову систему, дихання, кровообіг і газообмін. Так. І.М.Догель і І.М.Сеченов відзначили стимулюючу дію маршової музики на м'язову працездатність. Яка, зокрема, позитивно діяла на втомлених солдат.

І.Р.Тарханов своїми оригінальними дослідженнями показав, що мелодії, які приносять радість людині, сповільнюють пульс, збільшують силу серцевих скорочень, сприяють розширенню судин і нормалізації артеріального тиску, а дратівлива музика дає прямо протилежний ефект.

Російській школі належить одна з найцікавіших перспективніших методик сучасної музикотерапії, розроблена головним фахівцем СанктПетербурзького НДІ народної медицини і музикотерапії Рушеле Блаво. Його видатні психоенергетичні здібності поєднуються з глибокою медичною ерудицією, одержаною і по спадковості, і у вузі, і при вивченні стародавнього досвіду та цілющої дії звуку в безпосередньому спілкуванні з майстрами східної медицини під час експедицій до Індії, Непалу і ШріЛанки.

Особливий інтерес представляє музикотерапевтичний досвід діяльності професійних музикантів. Їм належать активні пошуки нових напрямків і методик, сконцентрованих, як правило, навколо переживання музики як звукової гармонії і здобуття людиною втраченої рівноваги. Наприклад, в музичному центрі Паула Сайведона пацієнту після бесіди з лікарем, який проводить з ним психоаналіз, назначається індивідуальна музична програма. Підбір творів проводиться компетентною комісією, в яку входять професійні музиканти. Програма може включати будь-яку музику - від класичної до сучасної. На основі рекомендацій лікарів, музиканти підбирають і об'єднують фрагменти в єдине ціле, а при необхідності - створюють свої композиції.

За останнє десятиріччя відновилося зацікавлення до музичної терапії. На Заході музику застосовують як засіб, що полегшує біль, а також для колективного лікування психічно хворих.

Доктор Гордон Шоу так пояснює вплив музики на здоров'я. Вібрація звуків створює енергетичні поля, які призводять до резонування кожної клітини нашого організму. Ми „поглинаємо" музичну енергію і вона нормалізує ритм нашого дихання, пульс, артеріальний тиск, температуру, знімає м'язову напругу. Тому правильно підібрана мелодія має цілющий вплив на хворих людей і прискорює їхнє одужання.

Негармонійна музика може, за допомогою електромагнітних хвиль, змінювати тиск крові, частоту серцевих скорочень, ритм і глибину дихання аж до повної зупинки.

Первісний і фундаментальний елемент музики -- ритм. Музика примітивних общин складається тільки з ритму. Він має дуже сильний і безпосередній вплив на людину -- на його тіло і емоції. Життя нашого організму базується на багатьох ритмах: дихання, серцебиття, різні рухи, активність і відпочинок, не кажучи вже про більш тонкі ритми на рівні клітин і молекул.

Психічний стан особистості також має свої непрості ритми: окрилення і депресії, горя і радості, старанності, ретельності й апатії, млявості тощо. Ці всі стани дуже чутливі до музичних ритмів.

Існують також певні дії, при яких ритми тіла, емоцій і музики взаємопроникають і зливаються в єдине ціле. Це відбувається у танцях, які можна назвати живою музикою, що лине до самої душі людини.

Недавно медики з'ясували, що шамани ритмічними ударами в бубон діють на психіку хворого, збуджують глибинні структури його мозку. Американському етнографу Майклу Гарнеру, який вперше засвоїв шаманські методики, навіть удалося таким чином вилікувати свого товариша від алкоголізму. Відомо, що при постійному пияцтві ендогенний етанол -- природний алкоголь, що виробляється у незначній кількості в організмі, поступово зникає. І тому, щоб поповнити його втрату, алкоголік кожен день приймає певну дозу спиртного.

Вчений зазначив, що ритми бубна підвищують рівень природного етанолу, і психічний стан приходить до норми.

Комбінація ритмів, тонів і наголосів народжує щоразу неповторну мелодію, впливаючи на слухача особливо інтенсивно та різноманітно. Мелодія пробуджує не лише емоції, але і відчуття, образи і переконання, сильно впливає на всі життєві функції, особливо на нервову систему, дихання і кровообіг.

Мелодія утворюється послідовністю звуків. Гармонія ж створюється одночасним звучанням декількох звуків, гармонічних один з одним, які формують акорди. Завдяки різним вібраціям, які здійснюють ці акорди, в душі слухача виникають почуття гармонії або дисонансу, що, в будь якому випадку, має певний фізіологічний чи психологічний вплив. Перевага дисонансів у сучасній музиці виражає розлад, конфлікти, кризи і страждання сучасної людини.

Кожен, хто має музичний слух, по-різному сприймає чарівність скрипки чи флейти, арфи чи фортепіано. Композитор, штучно поєднуючи різні інструменти в оркестрі, може довести до несамовитості величезну аудиторію, цілі стадіони.

Музика може творити і руйнувати. Лікувальна сила музики не пов'язана з її естетичними цінностями. Існує „погана" з точки зору мистецтва, але зовсім не шкідлива музика. А є музика великих композиторів, яка може бути шкідливою для здоров'я. Шкідлива дія музики на тіло і розум залежить від різних факторів. Найважливіші з них: природа або якість музики, об'єм почутої музики, комбінація і послідовність різних видів музики, а також психофізичні особливості кожного слухача. Той особливий емоційний стан, в якому він перебуває під час прослуховування.

Таким чином, музичні твори, які виводять із душевної рівноваги одну людину, можуть не вплинути на іншу. Наприклад, на чутливу людину, чиї пристрасті дуже сильні й слабко контролюються, вплив музики буде інакший, ніж на людину інтелектуального типу, емоційно холодну і не завжди чутливу.

Для закоханої людини еротична музика більш руйнуюча і збуджуюча, ніж для людини, в якої пристрасть в дрімотливому стані або й зовсім згоріла в душі.

У деяких випадках, якщо слухачі дуже чутливі, музика може стати причиною серйозних неприємностей.

В Японії провели експеримент, в якому брало участь 120 породіль. Одні матері слухали класику, інші -- попмузику. У першій групі кількість молока у матерів збільшилася на 20 відсотків, а в шанувальниць сучасних ритмів -- зменшилася наполовину.

Музика, яку можна назвати „шкідливою" вирізняється частим дисонансом, відсутністю форми, нерегулярністю і „шаленістю" своїх ритмів. Вона уособлює собою сучасний розум, його стан напруження і стрес. Така музика має негативний вплив на психіку.

До того ж рокмузика впливає своїми ультра і інфразвуками, які ми не чуємо, але які „чують" всі наші органи і здатні руйнувати мозок за принципом відомого „25го кадра", коли глядач дивиться фільм, у якому вмонтований зайвий невидимий для ока кадр з рекламним текстом.

Експериментально доведено, що якщо звук бубна типу „тамтам" перевищує 100 децибелів, то слухачі впадають у непритомний стан. Рокмузика може підштовхнути людину на рішучий відчайдушний крок. Досі не з'ясовані справжні мотиви самогубства соліста групи „Лесоповал", гітариста групи „Чорний кофе", технічного працівника „Технологія" та гітариста групи „Аліса".

Психолог О. Азаров проаналізував за допомогою комп'ютера всі твори цих колективів і виявив, що в їх музиці часто повторювалося одне фатальне поєднання нот, що призводило до самознищення. Психолог стверджує, що це є тою звуковою отрутою, яка здатна довести людину до божевілля.

До речі, рокмузика в стилі Елвіса Преслі, „Роллінг Стоунз" або Майкла Джексона у незначній кількості може зняти нервове і м'язове напруження, нейтралізувати вплив інших надто голосних і неприємних звуків.

Деякі музиканти вважають, що класична музика також може шкідливо впливати на здоров'я слухачів, і таких творів багато.

Існує музика, звернена до низьких пристрастей, яка збуджує хтивість, похітливість своєю чарівністю. До таких творів відносять „Венісберзьку сцену" Ріхарда Вагнера і деякі твори Йоганна Штрауса. Друга група складається із творів меланхолійних і невиразних. Вона „заражує" апатією і слабкістю, горем і журбою, стражданням і розпачем. Така музика приносить полегшення самому композиторові, бо є засобом духовного очищення .

Це певний внесок у культивування душевної нудьги і муки, хворобливої сентиментальності, які завдавали страждань молодим жінкам романтичного періоду XIX століття.

Одначе вона діє як психологічна отрута на слухачів, пригнічуючи їх. До цієї категорії відносять деякі твори Фредеріка Шопена, особливо його ноктюрни, у яких його нещасна душа знайшла вихід своїй гіркій меланхолії, своїй слабкості й ностальгії.

Весела, яскрава музика діє як справжня антиотрута від негативних і депресивних емоцій: смутку, нудьги, зневіри, песимізму, гіркоти, жалю і навіть ненависті. Вона бадьорить і тішить, розгладжує зморшки і пом'якшує усмішку. Такий вплив мають багато творів Й. Гайдна, В. Моцарта і Д. Россіні.

Музика може прискорити і полегшити інтелектуальну діяльність, підтримати художнє і творче натхнення. Багато письменників і поетів розповідали, що задумували свої твори у момент прослуховування музики або відразу після цього. Так, дають натхнення твори великого композитора, який, переживши періоди величезного стресу і напруги, зумів піднятися над особистим болем. Він черпав із них натхнення, виражаючи силу, радість і віру, віддаючи хвалу великодушності життя. Мова йде про Л. Бетховена. Бурі і чергування перших частин його сонат закінчуються спокоєм і тріумфом.

Особливим терапевтичним ефектом виступає релігійна музика, яка дарує відчуття спокою, відновлює душевну рівновагу. Вона є аналгетиком у світі звуків, допомагаючи впоратися з болем, полегшуючи його. Вона піднімає нас над рівнем повсякденної свідомості на ті вищі сфери, де панує світло, любов і радість. Зокрема, музика Й. Баха не тільки підносить релігійні відчуття, але має і більш глибинний вплив. Вона викликає в уяві релігійні символи, особливо символ храму, гармонійні пропорції, які нагадують про безмежність Всесвіту. Таку дію мають також ораторії Г.Ф. Генделя. Серед композиторів більш пізнього періоду виділяють трьох. Всі вони різні, але їх музика має однакову духовну силу. Перший з них Цезар Франк, чистій і благородній душі якого вдалося дати адекватний музикальний вираз у „Євангельських блаженствах". Другий Ріхард Вагнер, який зумів у „Лоенгріні" і „Персіфалі" магічним звуком викликати сходження ангельського воїнства з небес на землю, почуття духовної любові, співчуття і жалю. І останній Олександр Скрябін, який через сміливі комбінації звуків спробував підняти свідомість на висоти захопленого і екзальтованого блаженства і екстазу.

Музика буває корисною в конфліктних ситуаціях. Вона може згладжувати гострі кути, пригнічувати агресивність і, таким чином, намітити перші кроки до розуміння.

Психологи полюбляють наводити такий приклад. Подружжя було на межі розлучення, про щось нестямно і розлючено сперечалося на кухні. І раптом молодша дочка у світлиці заграла на фортепіано. Це був Й, Гайдн -- такий несподіваний, раптовий і пронизливий... Батько і мати, немов прокинувшись і опам'ятавшись від жахливого гіпнозу, декілька хвилин мовчали. У цей момент їх переповнили зовсім інші почуття .

Одначе більш надзвичайна музика у В. Моцарта: не швидка і не повільна, плавна і чарівна за своєю простотою. Цей музичний феномен так і назвали -- „ефект Моцарта".

Популярний артист Жерар Депардьє відчув його в повній мірі. Юний Жерар приїхав підкорити Париж, слабко володів... французькою і до того ж заїкався. Відомий лікар Альфред Томатіс порадив Жерару кожен день, як мінімум по дві години... слухати В.А. Моцарта. „Чарівна Флейта" справді може творити чуда -- через декілька місяців успіхи артиста були вражаючими.