Інформаційні технології в сучасній журналістиці

Пошук абонентів

Абонентом мережі є користувач, що має власну адресу електронної пошти. На жаль (або на щастя), єдиного довідника абонентів Інтернету не існує (кожна людина має право на недоторканість приватного життя). Проте деякі засоби пошуку абонентів існують.

Finger - видає інформацію про користувача UNIX-системи. Finger - це команда UNIX. Щоб її активізувати, треба спочатку ввійти до системи за допомогою telnet. А для цього треба знати ім'я сервера та мати там свої ім'я і пароль. Формат команди finger name, де name - ім'я користувача. Якщо name не вказувати, то система видасть список усіх зареєстрованих користувачів (якщо це їй не заборонив робити адміністратор).

WhoIs - різновид довідника і, одночасно ім'я програми. Тут представлені ті, хто має деякі повноваження в Інтернеті (наприклад, адміністратори серверів).

Список користувачів USENET. Маcсачусетський технологічний інститут веде базу даних усіх, хто пише в USENET. Щоб дізнатися ім'я людини за його адресою або навпаки, треба надіслати електронного листа на адресу mail-server@rtfm.mit.edu з повідомленням send usenet name/address.

KnowBot - сервер, що містить інформацію про інші сервери. У замовленні слід вказати всю наявну інформацію про людину, а knowbot почне автоматично опитувати всі відомі йому ресурси, кожного разу обираючи потрібний формат запиту (finger, whois, etc.). Його робота може зайняти декілька днів.

Пошук ресурсів

Під ресурсами розуміють відразу все, що може бути в мережі: різні сервери, адреси користувачів, програми, графічні та музичні файли, новини тощо.

Система Gopher дозволяє проглядати список усіх доступних ресурсів сервера і сама організовує правильний доступ до різних ресурсів за допомогою системи меню. Як правило, вона містить посилання на інші сервери з подібною системою. Саме така система активізується при підключенні по telnet до Бібліотеки Конгресу США. Останніми роками ця система не розвивається, тому що те ж саме може робити найпопулярніша служба - WWW.

Глобальна інформаційна служба WAIS (Wide Area Information Service) аналогічна Gopher, але вона сама проводить глобальний пошук ресурсів за заданими ключовими словами, відшукуючи збіги в індексах (коментарях до файлів). Але WAIS може шукати тільки там, де адміністратор проіндексував свої ресурси.

Служби пошуку інформації

Особливу групу служб Інтернету складають служби, що надають послуги пошуку інформації.

Пошук інформації є сьогодні однією з ключових проблем Інтернету, оскільки кількість представлених в Інтернеті Web-сторінок оцінюється більш ніж у декілька сотень мільйонів. Крім того, в основі проблем пошуку інформації лежать такі причини, як множинність і фрагментарність джерел, велика кількість різних способів зберігання даних, дефіцит часу на вибірку й обробку інформації, вартість отримання інформації, ненадійність даних, постійне оновлення та додавання інформації. До основних інструментів пошуку інформації в Інтернеті належать:

1. Пошукові машини (spiders, crawlers). Основна функція пошукових машин полягає в дослідженні Інтернету для збирання даних про Web-сайти, які існують в Інтернеті, і видачі за запитом користувача інформації про Web-сторінки, що найбільш повно відповідають запиту.

2. Каталоги. Є ієрархічно організованою тематичною структурою, до якої, на відміну від пошукових машин, інформація заноситься за ініціативою користувачів. Сторінка, що додається, повинна бути жорстко прив'язана до категорій, що існують у каталозі.

Нові служби Інтернету

В окрему групу служб Інтернету можна виділити служби, що не мають такого поширення, як вищеназвані, і не мають єдиних стандартів. У їх основі також лежить використання Інтернету як середовища передачі інформації. Зокрема, до цієї групи можна віднести:

- засоби передачі голосу по каналах зв'язку Інтернету, що надають послуги телефонного і факсимільного зв'язку;

- програмні засоби для проведення відео- й аудіоконференцій;

- системи широкомовної передачі мультимедійної інформації в Інтернеті.

Рейтинги компанії від провідних світових агентств

Впливовим джерелом аналітичної інформації є міжнародні рейтингові агентства, інформацію яких активно використують сучасні ЗМІ.

Рейтинги боргових зобов'язань, що складаються агентством Moody's

Агентство Мооdу's користується різними показниками для визначення рейтингу довгострокових і короткострокових боргових зобов'язань (які є пріоритетною заборгованістю з первісним терміном погашення в один чи рік менш).

В агентства Мооdу's є три типи рейтингів для короткострокових боргових зобов'язань (наприклад, комерційних паперів), що характеризують здатність емітента оплатити свої борги за борговими зобов'язаннями. Це три інвестиційні категорії: категорія 1, категорія 2 і категорія 3. Їхні характеристики приведені нижче.

Емітенти, що не потрапили в жодну з цих категорій, класифікуються як некатегорийні (непершокласні) і як ті, що мають підвищений кредитний (інвестиційний) ризик.

Характеристика рейтингів Moody's для короткострокових боргових зобов'язань

Категорія 1. Найвища здатність погашати борги, гарантовані альтернативні джерела одержання ліквідних ресурсів, лідируюче положення в стабільній галузі, високі доходи на використаний капітал, високий коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу, високий рівень процентного покриття, стабільне надходження коштів.

Категорія 2. Стабільна здатність погашати борги, достатні альтернативні джерела одержання ліквідних ресурсів. Інші характеристики, аналогічні представленими в Категорії 1, але виражені в меншому ступені. Великі коливання темпів зростання прибутку і коефіцієнта процентного покриття.

Категорія 3. Прийнятна здатність погашати борги, достатні альтернативні джерела одержання ліквідних ресурсів, велика уразливість від змін у галузі від ринково кон'юнктури. Нестабільність доходів може призвести до потреби у відносно високих кредитах і росту відносини позикового і власного капіталів.

Рейтинги агентства Moody's для довгострокових боргових зобов'язань

Для довгострокових боргових зобов'язань агентство Мооdу's використовує дев'ять рейтингів -- Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С. Категорія Ааа надається борговим зобовязанням найвищої якості, «золотообрізним» паперам, коли сума боргу забезпечена і платежі відсотків добре захищені великим прибутком, а рейтинг С, як найнижчий, надається у випадку, коли облігації мають слабкі перспективи на те, що вони будь-коли досягнуть інвестиційного (не спекулятивного) рейтингу.

Рейтинги застосовуються до боргових зобов'язань, однак часто ними оцінюють і самі компанії чи банки. Наприклад, можна говорити про компанію з рейтингом потрійне А.

Однієї з особливостей рейтингів, що складаються агентством Moody's для банків, є те, що після випуску у визначеній країні філією чи дочірнім підприємством банку облігацій борговий рейтинг для цього відділення буде нижчий за рейтинг самого банку (материнської компанії) і не вище державного рейтингу даної країни. Наприклад, якби міжнародний банк із рейтингом три А випустив боргові зобов'язання через дочірнє підприємство в Австралії і якщо державний рейтинг Австралії складає тільки Аа, то ці боргові облігації відділення банку котирувалися б не вище рейтингу Аа.

До інструментів грошового ринку, паперам страхових компаній, привілейованим цінним паперам (привілейованим акціям і т.п.) застосовуються інші категорії рейтингів.

Кредитні рейтинги агентства Standard & Рооr's

Як і Мооdу's, агентство Standard & Рооr's є організацією з визначення кредитного рейтингу для боргових цінних паперів (чи, точніше, для «кредитоспроможності боржника за визначеним зобов'язанням»). Агентством також складаються «рейтинги суверена», що є оцінкою здатності держави пунктуально відповідати по своїх боргових зобов'язаннях.

Визначення агентством Standard & Poor's рейтингу комерційних паперів являє собою поточну оцінку імовірності пунктуальної оплати за борговими зобов'язаннями, що були випущені з первісним терміном оплати 12 місяців чи менше.

Короткострокові рейтинги агентства Standard & Poor's включають категорії А-1, А-2, А-3, В, С, D, де належність зобовязань до категорії А-1 свідчить про надзвичайно стабільні характеристики безпеки, В означає, що імовірність своєчасного платежу знаходиться на спекулятивному рівні, а С свідчить про сумнівну імовірність здійснити платіж, D - платіж прострочений.

Рейтинги довгострокових боргів агентства Standard & Рооr's групуються по двох основних категоріях:

- рейтинги ААА, АА, А и ВВВ відносяться до інвестиційної категорії;

- ВВ, В, ССС, СС і С, що відносяться до спекулятивної категорії.

Рейтинг спекулятивної категорії свідчить, що можливості емітента та боргового зобов'язання забезпечити виплату відсотків і повернення основної суми боргу не можуть бути передвіщені з визначеністю.

Крім зазначених, існує два додаткових рейтинги -- С1 і D.

Рейтинги від АА до ССС можна піддати модифікації, додавши плюс (+) чи мінус (-) для демонстрації відносного положення боргового зобов'язання в межах кожної рейтингової категорії. Плюс указує на більш високий рейтинг, мінус -- більш низький.

Рейтинги агентства IBCA

Рейтингова система IBCA для банків розроблена для того, щоб допомогти користувачам зробити висновок про те, чи одержить банк підтримку у випадку фінансових проблем (правовий рейтинг), чи щоб оцінити поточну діяльність банку (індивідуальний рейтинг).

Правові рейтинги, приведені нижче, оцінюють імовірність одержання банком підтримки від держави чи від своїх акціонерів у випадку фінансових труднощів. Така оцінка важлива для банків у таких країнах, як США, Швеція й Італія, а також Великобританія.

Правові рейтинги агентства IBCA

1 Банку в разі потреби буде надана допомога з боку держави, яка належить до провідних розвинутих країн.

2 Банк, що не має права на державну підтримку, але який міг би одержати таку підтримку при необхідності. Держава повинна мати значні засоби для надання такої допомоги.

3 Банк, власники якого мають високу репутацію і значні ресурси, щоб забезпечили підтримку акціонерів у разі потреби.

4 Банк, для якого підтримка акціонерів чи влади ймовірна, але не гарантована (може бути, наприклад, унаслідок того, що в акціонерів немає достатніх засобів).

5 Банк не може розраховувати на яку-небудь підтримку ззовні.

Правовий рейтинг є головним покажчиком при оцінці кредитного ризику, але для винесення висновку про економічні характеристики банку (таких, як якість керування і частка власного капіталу) застосовують додатковий набір рейтингів. Ті, хто користується рейтингами IBCA, повинні робити свої власні висновки про банк по правовому й індивідуальному рейтингах IBCA.

Індивідуальні рейтинги агентства IBCA включають категорії А, В, ..., Е.

Агентство IBCA також розробило рейтинги для довгострокових і короткострокових боргових зобов'язань. Довгострокові рейтинги ВВ і нижче привласнюються при наявності в зобов'язаннях спекулятивного характеру. До рейтингу довгострокових зобов'язань можна додавати «+» чи «-» для позначення відносного положення в рамках основних рейтингових категоріях.

Кредитні рейтинги агентства IBCA для емісій боргових зобов'язань включають такі категорії ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С, А1+, А1, А2, В1, В2, С1, D1.

Друковані та інтернет-видання

Сьогодні електронні цифрові технології у сполученні з Інтернетом (і технологіями наступного покоління інформаційних мереж) визначають майбутнє комунікацій. Традиційні постачальники інформаційних продуктів, починаючи з компаній, що випускають словники й енциклопедії і закінчуючи мас-медіа, не хочуть погодитися з утратою ринку збуту. Вони намагаються йти в ногу з часом: відсоток такої інформації в цифровому вираженні, що публікується щороку, відчутно перевищує кількість друкованих примірників.

Процес переходу енциклопедичних словників в електронний формат почався в 1992 році з купівлі компанією "Майкрософт" аутсайдера енциклопедичного ринку "Енциклопедії Функа й Уогнеллса". Енциклопедію відредагували, доповнили свіжою інформацією й ілюстраціями, після чого вона стала одним з лідерів продажу видань на CD-ROM під назвою "Майкрософт-Енкарта". Протягом 1994 року було продано понад 6 млн. екземплярів "Енкарти", сьогодні енциклопедії належить більше 60% ринку електронних енциклопедій.

Ще одним прикладом є 32-томна енциклопедії "Британіка", яка в 1988 році продала 200 тисяч комплектів, а в 1995 році її тираж знизився більше, ніж у чотири рази, а в 1997 році майже зійшов нанівець. Зате електронна версія "Британіки" є одним з лідерів ринку енциклопедичних словників на цифрових носіях, що росте зі швидкістю в середньому 20% у рік. При цьому вартість енциклопедій продовжує падати. Якщо на початку 1997 року "Британника CD 97" на CD-ROM коштувала 1000 доларів, то під кінець року ціна знизилася до 125 доларів. Нова версія "Британника CD 98" коштує стільки ж. Мережні версії цих енциклопедій, частина з яких працює безкоштовно ("Енкарта"), а частина - за передплатою ("Британіка"), є прообразом інтегрованих інформаційних систем майбутнього, доступних on-line і не обмежених в обсягах інформації розміром паперових носіїв, компакт-дисків і дисків DVD.

Що ж принципово нового для користувача вносить Інтернет в інформаційний простір?

	ТБ	Радіо	Преса	Інтернет
Можливість вибору часу користувачем	-	-	+	+
Можливість збереження для повторного використання	y	y	+	+
Можливість отримання/передачі інформації одночасно з подією	+	+	-	+
Можливість миттєвої відповіді чи дискусії	y	y	-	+
Форма передачі
Текст	+	+	+	+
Нерухоме зображення	+	-	+	+
Зображення, що рухається	+	-	-	+
Звук	+	+	-	+
Необхідність у спеціальному устаткуванні	+	+	-	+

Примітка: + так, - ні, у - з використанням спеціальних додаткових пристроїв або за деяких умов.

З наведеної таблиці очевидні всі переваги Інтернету.

Порівняльна характеристика друкованих та електронних видань

У Сполучених Штатах протягом останнього двадцятиліття спостерігається ситуація, коли відчутно зменшуються наклади "класичних" газет і журналів. Так, до кінця 70-х років у США майже перестали існувати вечірні газети.

Американці переселялися до передмість, а отже, пізніше добиралися додому, та й доставка газет стала довгою справою. Тим часом стрімко розвивалися великі телевізійні компанії.

Прочитавши ранкову газету, американець ішов на роботу, а повернувшись, сідав перед телевізором. Вечірні газети не витримували конкуренції і закривалися одна за одною.

Інтернет упевнено відвойовує собі життєвий простір в інших засобів поширення й обміну інформацією. У цій ситуації багатьом газетам і журналам доводиться терміново робити вибір: чи розміщувати своє видання в Інтернет, чи ні. До середини 90-х років кількість електронних видань світової Мережі наближалася до тисячі. Серед них: "The New York Times", "The Washington Post", "The Boston Globe","Вісті", "Незалежна газета", "Коммерсантъ", "Le Monde", "The Guardian", "The Economist", "Der Spiegel", "The Jerusalem Post" та інші.

Серед електронних версій друкованої преси зустрічалися такі видання, що читалися тільки з монітора, і такі, що повністю використовували технічні можливості Інтернету для передачі і засвоєння інформації. Тоді ж з'явилися власне мережні видання. Їхні друковані версії були вторинними стосовно мережної й істотно відрізнялися, а то були відсутні зовсім. Засновниками подібних віртуальних інформаційних проектів виступили концерни і корпорації, що працюють на стику комп'ютерної, видавничої і новинної індустрій.

Переваги і недоліки друкованих видань і їхніх електронних версій в Інтернеті.

ПЕРЕВАГИ:

Друковане видання відрізняє:

- зручність використання - можна читати будь-де;

- читач отримує відразу повний комплект інформації;

- інформація всіх категорій уміло скомпонована.

Web-видання:

- відсутня процедура тиражування;

- читач конкретного номера газети (журналу) потенційно є користувачем Інтернету;

- доставка номера автоматично забезпечується системою Інтернет;

- газета однаково доступна всім користувачам Інтернету незалежно від місця проживання;

- легко робити тематичні добірки інформації. Деякі видання ведуть такі добірки, а в деяких є спеціальні пошукові служби в архіві видання;

- можна читати (знайомитися зі змістом) видання на незнайомій іноземній мові,

- використовуючи спеціальне програмне забезпечення, що забезпечує автоматичний переклад тексту;

- "електронна підшивка" за рік займає всього кілька мегабайтів пам'яті, і може бути організована відповідно до інтересів користувача;

- наявні фрагменти статей можна легко використовувати для роботи (копіювати, переробляти, цитувати);

- виявлені помилки легко виправляються;

- читач може легко познайомитися з виданням, не купуючи його;

- існують різні варіанти доставки електронного видання: WWW, електронна пошта,

- електронне розсилання, FTP.

НЕДОЛІКИ:

Друковане видання

- необхідно надрукувати наклад;

- частина тиражу залишається не розкупленою;

- необхідно використовувати службу доставки;

- доставка за межі країни істотно обмежена;

- важко робити тематичні добірки інформації з підшивки;

- незручно збирати підшивки газет і журналів;

- вкрай утруднений пошук необхідної статті в підшивці;

- важко використовувати знайдені матеріали для часткового відтворення;

- помилки, допущені при друці, неможливо виправити.

Web-видання

- необхідно мати комп'ютер, модем і телефон (або виділену лінію);

- необхідно платити за підключення до Інтернету;

- читати і дивитися матеріали можна тільки на комп'ютері (хоча можна і роздрукувати);

- розсіюється увага від великої кількості цікавої інформації.

Специфіка Інтернет-видання

Не тільки мережний аналог друкованої преси можна зустріти в Інтернеті. Усе частіше на верхні рядки рейтингів попадають мережні видання, що існують лише в Інтернеті. Чому ж зростає попит саме на такі видання? Чим мережна газета відрізняється від звичайної?

По-перше: жанр "мережної" преси визначається специфікою Інтернету як медійного середовища й особливостями сприйняття інформації з екрана монітора. Насамперед це гіпертекстові посилання, що забезпечують доступ до архівів та інших електронних ресурсів. Таким чином, читач має справу не з лінійним текстом, а з розширеним обсягом інформації.

По-друге: численні форми зворотного зв'язку (гостьові книги, форуми, конференції, інтерактив) дають читачеві можливість брати участь у виробництві інформаційного продукту і розмивають межу між автором і читачем. Крім того, звичайне для "класичної" преси придушення авторської індивідуальності через ретельну редактуру в мережній пресі поки не поширено.

По-третє: мережні ЗМІ володіють перевагами в порівнянні з друкованою пресою. Це можливість негайної публікації матеріалів, завдяки чому мережні видання є оперативнішими за газети і телебачення, адже оперативність газети обмежена терміном виходу номера, а оперативність телебачення - часом виходу в ефір новин; оперативність Інтернет-видання взагалі нічим не обмежена. Саме це і стало причиною появи "стрічки новин". Однак, на думку деяких журналістів, у ній зацікавлене дуже вузьке коло споживачів інформації. Представник "більшості" не має потреби в такій кількості різноманітних новин, що проходять каналами інформаційних агентств.

По-четверте: порівняно мала собівартість мережних проектів і відсутність централізації сприяє розквіту спеціалізованих газет і журналів. Тим самим забезпечується гарантована Конституцією воля слова і самовираження. На жаль, усе перераховане має і свою зворотну сторону. Легкість публікації при можливості збереження анонімності приводить іноді до зловживань: дезінформації, плагіату, екстремізму, порнографії, прихованій рекламі. Хоча в серйозних мережних газетах таке недопустиме.

Що очікує пресу?

Існуючі мережні і друковані ЗМІ останнім часом почали незалежно, але помітно впливати одне на одне. До Інтернет-видань прийшли професійні журналісти, що співпрацювали чи продовжують співпрацювати з друкованими ЗМІ. Мережна преса й Інтернет стали для професійних журналістів джерелом оперативної інформації, а проблеми мережного життя взагалі і журналістики зокрема стали темою численних публікацій "класичних" газет і журналів. Водночас мережні видання висвітлюють проблеми суспільства і культури, далекі від віртуальної реальності. В економічній географії є поняття т.зв. лінії Брандта. Ця умовна лінія відокремлює багаті країни "Півночі" від бідного "Півдня". Поняття "Півночі" і "Півдня" тут, зрозуміло, умовні: до "Півночі" відносять США, Канаду і Європу, Японію і Австралію. Подальший розвиток Інтернету зробить цю лінію поділу ще "глибшою". Поява власне он-лайн видань, що не мають паперових аналогів, означає, що жителі "Півдня" будуть цілком відрізані від відповідних інформаційних потоків. Не виключено, що на багатій "Півночі" Інтернет дійсно дуже потіснить газети. Однак на "Півдні", де живе понад 80 відсотків населення Землі, Інтернет не зможе скласти сильної конкуренції друкованим ЗМІ, і в цих країн ще довго будуть насолоджуватися читанням газет.

Українські газети та журнали, представлені в Інтернеті:

газета "День" (www.day.kiev.ua);

газета "Дзеркало тижня" (www.mirror.kiev.ua);

газета "Сьогодні" (www.today.viaduk.net);

журнал "CHIP" (www.chip.kiev.ua);

журнал "ПіК" (www.pic.com.ua) та ін.

Українські Інтернет-видання:

Українська правда (www.pravda.com.ua);

Електронні вісті (www.visti.com);

UAtoday (www.uatoday.net);

ForUm (www.forum.com);

ProUA (www.proua.com) тощо.

Конвергенція комп'ютерних і телевізійних технологій: нові можливості телебачення в США

Телебачення. Розвиток телебачення, що підготувало базу для можливого процесу конвергенції з комп'ютерними технологіями.

Розвиток кабельного й супутникового телебачення.

Телебачення розвивалося поетапно: наприкінці 70-х відбулася стрімка експансія кабельного TV. З кінця 80-х іде повсюдна заміна коаксіального кабелю на оптико-волоконний, що дозволяє передавати в десятки разів більшу кількість інформації. Споживач може отримувати до декількох сотень різних каналів через єдиний кабель. Першою розробку кабельної системи, заснованої на цифровому кодуванні сигналу, яка складається з 500 каналів, почала компанія ТСІ (Telecommunication Incorporated), що заснована в 1992 році. Швидке оволодіння ринком кабельного телебачення в масштабах, що планувалися, не вдалося, але компанія продовжує розробки і залишається однієї з найбільших серед подібних.

За даними компанії «Jupiter Communications», зараз у 95 267 005 будинків проведені кабельні системи, що становить близько 94% усіх будинків країни. За даними журналу «Broadcasting&Cable», кабельними системами охоплені 67 мільйонів будинків, але тільки в 60% із них кабель удосконалений настільки, що здатний приймати понад 54 канали, а кількість будинків із спеціальним устаткуванням для прийому такої кількості каналів зовсім невелика.

Однією з причин того, що кабельне телебачення розвивається не так швидко, як передбачалося кілька років назад, стала поява нового конкурента - прямого супутникового мовлення («DBS» - «Direct Satellite Broadcasting»). Піонером у цій галузі стала компанія «Directive», зараз основними провайдерами є «Dish Network», «USSB». Нині йде робота над здешевленням устаткування, що дозволяє приймати й декодувати супутникові сигнали, поліпшенням якості супутникового зв'язку і, зокрема, зменшенням впливу географічних чинників на якість передачі та розмірів приймальних антен.

Перехід на цифрове мовлення

Технологічним проривом у телемовленні можна назвати перехід на цифрову передачу даних («digital transmission»). Для того щоб установити технічні стандарти для цифрового програмування («digital programming»), що включає “двостороннє” новітнє телебачення («two-way enhanced television»), Телебачення Високої Чіткості (HDTV - High Definition Television) та інших форматів, у 1983 р. був сформований Комітет Новітніх Телевізійних Систем (Advanced Television Systems Committee - ATSC). У грудні 1996 року ФКЗ (Федеральна Комісія Зв'язку the Federal Communications Commission (FCC) прийняла основні елементи Цифрового Телевізійного Стандарту, запропонованого комітетом ATSC Digital Television Standard, що визначили специфікації для компресії, модуляції й трансмісії для мовних компаній, компромісні для виробників телевізійного й комп'ютерного устаткування. Федеральна Комісія вимагала, щоб усі телестанції США завершили перехід до цифрового мовлення до 2003 року, а до 2006 року аналогове мовлення припинилося повністю.

Цифрове мовлення засноване на застосуванні компресії аналогового сигналу в цифровий і назад і дозволяє передавати величезні обсяги інформації - і значно швидше, ніж по аналогових лініях (із середньою швидкістю 10-20 мегабайтів у секунду). Для порівняння: швидкість аналогової передачі - 128 кілобайтів у секунду. При цьому якість отримуваного зображення незрівнянно краще звичайного.

Ця таблиця містить перелік компаній-лідерів у виробництві технологій для переходу на передачу й прийом цифрового сигналу.

C-Cube MicroSystems	Avia family
International Business Machines	STB chip Set
LSI LogicIntegra	1000 product family
Lucent-Mitsubishi	Receiver to display DTV chipset
Motorola-Sarnoff	SDTV converter box chip set
PhilipsTrimedia	TM 1000 for DTV
STMicroelectronics	Sti5500 transport and MPEG Decoder
SonyVirtuoso	DVB STB chip
Teralogic	TL750 graphics and video processor
Texas Instruments	TMS320-AV 7000 Series
Toshiba	TC81220F system decoder
VLSI Technology	Vista98 satellite STB chip set

Чіпи, які виробляють згадувані компанії, можуть бути поміщені в цифрові приставки для прямого супутникового, кабельного і наземного мовлення, як і в термінали Інтернет-ТВ і мережні (DVD - digital versatile disc) плеєри. Крім того, чіпи можуть бути додані в аналогові телеприймачі і кабельні приставки, додаючи їм деякі цифрові функції.

Важливо те, що цифрова компресія дозволяє зберігати відеоінформацію на твердих носіях, як це робиться в комп'ютерах. Віце-президент технічного розвитку каналу «MSNBC» Мэл Вайднер (Mel Weidner) сподівається, що перехід до “цифрового століття” почнеться із застосування серверів із твердими дисками для збереження інформації. Це дозволить скоротити витрати і спростити роботу технічних редакторів.

За даними провідного агентства з маркетингу технологій «Strategy Analitics», наприкінці 1997 року у світі цифрове телебачення дивилися в 12 мільйонах будинків. При цьому 95% глядачів цифрового телебачення дивляться його за допомогою служби Direct-to-home (DTH) і тільки 5% обрали кабельні служби. Але в цілому, за оцінками агенцій, і супутниковий, і кабельний ринки цифрового телебачення будуть швидко розвиватися. У США кількість будинків, у яких можна приймати цифрове телебачення, наближається до 10%. Передбачається, що до кінця 2005 року в 117 мільйонах будинків світу будуть дивитися цифрове телебачення через кабельних операторів. Що стосується прямої супутникової трансляції, то вона буде доступна в 145 мільйонах будинків світу. Тільки в США передбачається збільшення будинків, де буде прийматися цифрове телебачення, до 82 мільйонів. При цьому наземне цифрове телебачення (Digital Terrestial TV - DTT) майже не має шансу.

Нині лідерами серед телевізійних операторів цифрових програм є DirectTV, Primestar, Canal Plus, Echostar і Sky.

Проблема з цифровим телебаченням полягає в тому, що воно потребує великих грошових інвестицій, а доходи кабельних компаній не збільшуються надто. Тому періодично зявляються пропозиції невеликих компаній розв'язати проблему переходу на цифровий стандарт із меншими витратами. Наприклад, заснована в 1989 у Нью-Йорку компанія «Ей-сі-тв» («ACTV»), розробила програмне забезпечення, яке дозволяє одночасно надсилати 4 цифрові потоки через єдиний кабель, що дозволяє уникнути необхідності розширювати пропускну здатність каналу. Глядач може вибирати, яку інформацію він хоче отримувати з переліку запропонованих.

Телебачення високої чіткості

Ще одне важливе нововведення, що супроводжує перехід на цифрове телебачення - Телебачення високої чіткості (HDTV - High Definition Television).

«Якість зображення на екрані HDTV відмінне, начебто хтось просто стер пил із ваших окулярів і допоміг вам бачити світ у кольорі і з чіткістю, про яку ви навіть не мріяли. Зображення на екрані дуже яскраве, кожна деталь у фокусі, немає ліній, тіней, відсвітів. Чи дивитеся ви спортивні передачі, кіно, комедію або документальний фільм, HDTV виглядає краще, ніж усе, що ви коли-небудь бачили. Це не просто крок уперед, як перехід від чорно-білого телебачення до кольорового, це як перехід від старого візка до ракети на Місяць. Занадто ефектна різниця", - говорить Глен Райтмейер (Glenn Reitmeier), віце-президент відділу систем високої чіткості і мультимедіа (High Definition & Multimedia Systems) корпорації («Sarnoff Corp.»), однієї з провідних R&D лабораторій у США.

Але “ніхто не наважиться пророкувати, що телебачення високої чіткості знайде прихильників серед масової аудиторії у нетривалий час”, - говорить Том Роджерс (Tom Rogers), президент і засновник NBC. Проблема в тому, що HDTV - дороге задоволення, і при поточній ситуації на ринку телеустаткування, коли спостерігається бум на аналогові широкоформатні телевізори, які подешевшали останнім часом, у HDTV залишається небагато шансів. Проте, телебачення високої чіткості, напевно, знайде своїх прихильників серед елітних покупців, а згодом - із здешевленням - дійде і до масового споживача.

Телебачення високої чіткості - новий продукт, який, незважаючи на визначені складності, займе своє місце на ринку і слугуватиме підвищенню інтересу споживачів до якісного телевізійного продукту.

Інтерактивне телебачення

“Нове телебачення буде більш гуманним і дружнім стосовно глядача медіа, ніж сьогодення. Людина, прийшовши додому, зможе слухати новини і дивитись спортивні передачі, коли їй зручно, не у фіксований час. Вона зможе задавати питання і знаходити відповіді під час телеперегляду, з'явиться набагато більше інформаційних і програмних ресурсів…”.

Джеймс Мартін (James Martin).

Конвергенція комп'ютерних і телевізійних технологій - загальна тенденція технологічного розвитку. Тому ідея “схрестити” телевізор і комп'ютер, об'єднавши переваги, що додає телебаченню масовість і популярність, а комп'ютерові - можливість добувати персоніфіковану інформацію з мережі й інтерактивно взаємодіяти з іншими користувачами, була цілком природною.

Ідея інтерактивного телебачення набула більш чітких обрисів на початку 1990-х. Її широко розрекламували під час президентської кампанії 1992 року, коли постало питання, як окупити створення інформаційної супермагістралі, призначеної для індивідуальних користувачів. Створення широкосмугових ліній передачі даних для великих корпорацій економічно виглядає цілком виправдано. Великі компанії користуються величезною кількістю телефонних ліній, відчувають постійне зростання інформаційного обміну і тому готові випробувати такі нововведення, як засоби передачі даних мультимедіа і проведення відеоконференцій в компанії або між декількома своїми офісами. Окупити ж створення супермагістралі, призначеної для індивідуальних користувачів, набагато складніше.

Проте компанії-оператори кабельного телебачення, телефонні й комп'ютерні фірми всерйоз обговорювали питання мільярдних вкладень в інформаційну супермагістраль. У зв'язку з цим виникало законне питання: за яку послугу користувачі готові заплатити настільки багато, що окупляться інвестиції? Одним із можливих відповідей стала ідея інтерактивного телебачення.

Першим сервісом, що з'явився, стало “кіно на замовлення” («movies on demand»). Тоді ж стали розроблятися додатки інтерактивного ТВ: платні відеоігри, засоби отримання індивідуальних програм новин і додаткової інформації про передачі, що переглядаються, а також "магазини на дивані" і системи дистанційних банківських розрахунків. Це не було власне інтерактивним телебаченням, а тільки додатковими сервісними службами.

Існували два принципово різних шляхи розвитку: створення телевізора-комп'ютера або ж комп'ютера-телевізора.

I шлях - «Time Wаrnеr's Full Service Network».

Перша спроба створити «двостороннє» («two-way») телебачення відбулася в місті Орландо, у Флориді. Було заявлено про першу у світі цифрова інтерактивну телевізійну систему, що дозволяє інтегрувати кабельне телебачення, комп'ютерні й телефонні технології через використання оптико-волоконних і коаксіальних кабельних мереж. Для отримання нових послуг були необхідні спеціальний додаток телевізора - так званий “Домашній комунікаційний термінал” («Home communications terminal») і пульт дистанційного керування. Було запропоновано на вибір: «кіно на замовлення», «новини на замовлення» і навіть служба доставки піцци. Але головне, що залучало глядачів, - можливість мережних ігор.

Початок системи - експериментальне мовлення в 4000 будинків у грудні 1994 року. У 1997 р. проект був закритий, а спроба визнана невдалої. Технічні збої і висока вартість зіпсували блискуче розпочату гучну PR-кампанію експерименту. Але, зрештою, навіть невдалий експеримент визначив нові обрії, а досліджені можливості надання інформації остаточно знищили концепцію інтерактивного телебачення як тільки більш складної версії “пей-пер-вью” (pay-per-view “плата за перегляд”).

II шлях - «Intercast» та інші розробки на базі комп'ютера.

Групи розроблювачів нових технологій Силіконової Долини вирішили змінити імідж телебачення на користь комп'ютера-телевізора. Відеотехнології для персональних комп'ютерів з'явилися на початку дев'яностих, насамперед, це («Video») для «Windows» і («QuickTime»), що стало поштовхом до розвитку проектів комп'ютерного мережного телебачення.

Обходячи інженерні розробки кабельних і телекомунікаційних компаній, такі корпорації, як «Інтел» («Intel Corp»,) запропонували свої власні версії інтерактивного телебачення. У листопаді 1995 року компанія «Інтел» представила «Інтеркаст», систему, що уможливлювала одночасний перегляд веб-сторінок і телевізійних програм. “Ми взяли комп'ютер - не телевізор - як базу, й використовуємо силу й гнучкість персонального комп'ютера, щоб донести більш якісний зміст до користувачів”, - пояснювала Христина Блеквел (Christina Blackwell), фахівець із Паблік Релейшнз, відповідального за «Інтеркаст» у корпорації «Інтел».

«Інтел» розробив технічне і програмне забезпечення, що спроможні декодувати сигнали в системі «Ві-Бі-Ай» («Vertical Blanking Interval» - вертикальний міжстрічковий інтервал), і, ґрунтуючись на ньому, створив технологію, що повинна була дозволити користувачам дивитися їхні улюблені телевізійні шоу під час пошуку необхідної інформації в Інтернеті. Ідея полягала в тому, щоб разом із телепрограмами передавати і дані Інтернету, за допомогою трансляції їх у вигляді телесигналу «Ві-Бі-Ай» для перегляду на комп'ютері.

У «Інтеркаста» відразу виявилися деякі вади. По-перше, телевізійне зображення виходило занадто маленьким, займаючи приблизно половину 17-дюймового екрана. По-друге, був необхідний спеціальний браузер - хоча і передбачалося, що надалі «Нетскейп» буде робити «Інтеркаст»-сумісні версії. Зараз «Інтеркаст» сполучено з операційною системою «Windows 98».

Ініціатива з «Ві-Бі-Ай» була підхоплена багатьма компаніями. За умов, що перехід до цифрового мовлення не здійсниться занадто швидко, частина компаній зробила ставку на передачу даних у вигляді цього телесигналу. "Він доступний усякому! Це великий сигнал!" - проголошував Мартін Юдкович (Martin Yudkovitz), президент компанії «Ен-Бі-Сі Інтерактив» («NBC Interactive»). Те, що ідея «Ві-Бі-Ай» була сприйнята з таким ентузіазмом, зовсім не дивно. Невеликі компанії, уводячи новий сервіс, змогли розраховувати на серйозне розширення аудиторії.

Узагалі ідея Інтеркаста й інших служб, що використовують «Ві-Бі-Ай»-трансмісію 1996 року здавалася ще багатообіцяючою. "Це дійсно гарний шлях для інтеграції телебачення й Інтернету", - підкреслював Едельштайн (Edelstein), директор компанії «Нетскейп». Але деякі аналітики телевізійної й комп'ютерної індустрії виявилися більш прозорливішими і стверджували, що підхід до впровадження телемовлення в мережу цілком невиправданий, а затію з «Ві-Бі-Ай», незважаючи на поточну активність, вважали малоперспективною.

Плюси технології для виробників в основному полягають у наявності діючих мереж, а для користувачів - у відсутності необхідності додзвонюватися в Інтернет. Мінусів же, як здається, значно більше, тому що подібна передача даних - це мовлення, але цей сервіс не має інтерактивності Інтернету, тобто ми отримуємо інформацію у вигляді веб-сторінок, але не доступ в Інтернет. Дані з мережі для передачі у вигляді телесигналу, таким чином, можуть бути лише вибіркові.

Зараз мало хто вірить у перспективність перегляду телевізійного мовлення на моніторі. Різниця у ставленні до комп'ютера й телевізора, різна пропускна здатність, обмеження технологічного й програмного забезпечення - тільки деякі із причин, з яких більшість продюсерів кабельних мереж не вірять, що комп'ютер з гарною відеокартою здатний цілком замінити телебачення. Ніхто не говорить про те, що комп'ютер є надзвичайно важливим медіа для новітнього телебачення («enhanced television») і відео-на-замовлення («video-on-demand») - особливо коротких відео-роликів («short-form video»). Але переважна більшість американців удома дивляться телевізор, а не користуються комп'ютерами.

WebTV та інші розробки для Інтернет-телевізора

WebTV-технологія була винайдена Стівом Пелманом (Steve Perlman), що працював на фірмах «Епл Комп'ютер» («Apple Computer») і «Дженерал Меджик» («General Magic”). Одного разу на сайті «Кемпбел Соуп» («Campbell Soup») він наткнувся на забавну історію: Энди Уорхол і Фанні Фармер зустрічаються в кіберпросторі. Вирішивши, що історія могла б краще виглядати на великому екрані, Стів виготовив технологію, за допомогою якої можна переглядати зміст сайтів на екрані телевізора. Потому була заснована компанія «WebTV Networks». Зараз компанію «WebTV» підтримують Марвін Девис (Marvin Davis), компанія «Вулкан Венчес» («Vulcan Ventures») Статі Аллена (Paul Allen), «Майкрософт» і особисто Білл Гейтс (Bill Gates).

«WebTV» складається з приставки з вбудованим модемом, дозволу на мережний доступ і дистанційної клавіатури, яка є необов'язковою, але без якої навряд чи можна обійтися під час написання електронного листа. Для встановлення «WebTV» не потрібно володіти ніякими спеціальними навичками.

"У неї [технології] є свої очевидні обмеження, наприклад, відсутність запам'ятовуючих пристроїв. Але вона підійде багатьом людям, котрі не бажають купувати домашній комп'ютер для входження до мережі”, - коментує Майк Аймар, генеральний директор групи «Інтел» у Санта Кларі.

Можливість неквапливого, із найпростішим доступом, гортання сторінок Інтернету коштує всього 300 доларів (із загальною вартістю устаткування).

З «WebTV» підписав контракт сайт MSNBC.com. “Можливості просунутого телебачення” містять у собі телетрансляцію даних, електронний гід програм та інтерактивне програмування. Транслюючи новини, MSNBC дає посилання на веб-сайти, які глядач може переглядати паралельно з новинами. А недавно «ВебТВ Нетворк» була куплена компанією «Майкрософт».

Крім «ВебТВ», над створенням інтерактивного телебачення працюють й інші компанії. Свій підхід запропонували компанії «Вінк Коммунікейшнз» («Wink Communications») і «Уорлдгейт Коммунікейшнз» («WorldGate Communications»), що спеціалізуються на створенні програмного забезпечення. Обидві компанії представляють нове програмне забезпечення, що дозволяє додати телебаченню інтерактивні властивості. Плюси технології у тому, що для неї не потрібно додаткового устаткування, а тільки те саме, що й для прийому кабельного телебачення. Вона дає можливість користувачам входити в мережу і надсилати електронну пошту, а рекламодавцям - розсилати персонально спрямовану рекламу.

З технологічної точки зору для подальшого розвитку телебачення з Інтернет-доступом необхідні чіпи, які сполучають кілька функцій. Уже йде розробка єдиного чіпа, який виконує функції пошукової системи й модему (пристрою, що конвертує цифровий сигнал в аналоговий для передачі інформації з телефонних ліній і навпаки).

Мабуть, телевізор, подібно комп'ютерові, буде укомплектовано твердим диском. Стів Шеннон (Steve Shannon), віце-президент компанії «Реплей Нетворкс» («Replay Networks»), пророкує, що в найближчі часи глядачі будуть дивитися телепрограми, які будуть спочатку завантажені на твердий диск, а не передаватися безпосередньо кабельною або ефірною компанією, і в такий спосіб можливість вибору інформації незалежно від часу ще збільшиться. Те ж стосується і «відео-на-замовлення»: глядач зможе зберегти на твердому диску цілу кінотеку і потім самостійно вибирати фільм.

Виробники телевізійної техніки намагаються вмонтувати в телевізор цифрову телекамеру, що приведе до появи можливості візуальної міні-телеконференції з глядачем. Подібний телевізор недавно продемонструвала фірма «Соні» («Sony»).

Прагнення до загальних стандартів. «ATVEF»

Але більш глобальне об'єднання корпорацій відбулося для розробки єдиних стандартів, необхідних для подальшої роботи над новими інтерактивними властивостями телебачення.

У серпні 1998 року сформувався «Форум Новітнього Телебачення» («Advanced Television Enhanced Forum» - «ATVEF»), група, до складу якої ввійшли телевізійні мовні та кабельні компанії й компанії-розробники технологій, що намагаються виробити протоколи для телевізійного програмування з просунутими можливостями. Ці протоколи повинні допомогти дійти до промислових стандартів для програмування й телемовлення аналогового й цифрового, кабельного й супутникового телебачення. Проголошено таке завдання «ATVEF»: "прискорювати створення й поширення просунутих телевізійних програм, щоб споживачі могли отримувати їх дешевше й зручніше”.

В «ATVEF» увійшли такі компанії, як «Cable Television Laboratories Inc.», «СNN», «Дайректтв», «Discovery Communications Inc.», «Інтел», «Майкрософт», «Ен-Бі-Сі Мультимедіа», що входить у «Ті-Сі-Ай» «Ен-ді-ті-сі Технолоджі» («NDTC Technology»), Ен-Сі-Ай» («Нетворк Комп'ютер Інкорпорейтид» - «Network Computer Inc.»), «Публічна Мовна Служба» («Public Broadcasting Service»), «Соні», «Трибьюн Ентертейнмент» («Tribune Entertainment Co.»), «Уолт Дісней» («The Walt Disney Co.»), «Уорнер Бразерс» («Warner Bros.»). З великих корпорацій не ввійшли у форум: «Сі-Бі-Ес» («CBS»), «Сан Мікросистемс» («Sun Microsystems Inc.»).

Першою запропонованою «ATVEF» частиною специфікацій стала Версія «Comment Draft Specification Version 1.0», в якій говориться про використання мови гіпертексту 4,0 («HyperText Markup Language 4.0»), адреса «URL» і розробки «Ява» («JavaScript»). Уперше промислові корпорації дійшли до угоди про єдиний специфічний протокол. У минулому компанії поділялися на два табори: перший очолювала компанія «Майкрософт», другий - «Ен-Сі-Ай», що йшли в розробках, не відстаючи один від одного, з двома різними операційними системами.

"Поки не буде єдиного стандарту, ми не побачимо значного поширення технологій. Те, що «ATVEF» працює з існуючими технологіями, дуже важливо, тому що це допоможе спростити загальну адаптацію до стандарту”, - говорить Цинтія Брумфілд (Cynthia Brumfield), старший аналітик компанії «Піл Каган і Компанія». Уперше в історії компанії «Майкрософт» прийняла стандарт, у якому немає інтелектуальної власності з її маркою.

Проте сама участь «Майкрософт» у Форумі відбиває, насамперед, інтереси «Майкрософт». Компанія займає майже монополістичне положення на ринку програмного забезпечення і тепер прагне до лідерства і на новому ринку. Протистояти корпорації з таким потенціалом може тільки теж дуже потужна структура.

Корпорація АОЛ оголосила, що створює разом з «Хагес Електроникс» («Hughes Electronics») новий продукт - «АОЛТВ» («AOLTV»). АОЛ співпрацює також і з «Філіпс Електронікс». Корпорація обіцяє представити зовсім новий телепродукт із можливостями, відмінними від можливостей «ВебТВ».

ТВ-гіди як навігатори в інформаційних потоках

З новими можливостями телебачення глядачеві стають доступними нові величезні обсяги інформації. І глядач хоче максимально індивідуалізувати інформаційно-розважальний потік. Для цього потрібна можливість простої навігації у міжканальному просторі. Уже існують пошукові системи, що дозволяють робити добір програм за обраними критеріями, створені на зразок пошукових систем в Інтернеті.

І, звичайно, створюються канали, що покликані служити інтерактивними теле-гідами. Наприклад, «ТВ-Гід Інтерактив» («TV-Guide Interactive»).

Журнал «ТВ Гід» («TV Guide») існує вже 46 років. Він видається від 1953 року магнатом Вальтерам Анненбергом (Walter Annenberg) і поступово став одним із лідерів серед подібних журналів. «ТВ Гід» має і свій веб-сайт.

Нинішній власник «ТВ Гіда» і глолова компанії «Ньюс Корпорейшн» («News Corp.») Руперт Мердок оголосив про покупку назви й акцій компанії «Тулса» («Tulsa»), що належить «Юнайтед Відео Сателіт Груп» («United Video Satellite Group»), у свою чергу, здобуваючи 49% голосуючих акцій у «Юнайтед Відео» («United Video») ( і 44% економічний інтерес + $2,5 мільйона). Коли угода з «Ньюс Корпорейшн» відбулася, «Юнайтед Відео», якому належить канал «Превю» («Prevue»), офіційно змінив назву на «ТВ Гід».

Канал «Превю» має пасивний електронний лістінг (аналог телетекста), що доступний 53 мільйонам глядачів кабельних мереж. На основі об'єднання передбачається створення каналу «ТВ-Гід», а також інтерактивний гід програм «он-скрін»(«на екрані» - «on-screen»), який глядачі зможуть переглядати за допомогою додаткової приставки.

Інтерактивний програмний гід відрізняється від електронного тим, що глядач може не просто переглядати списки програм на екрані, а вибирати тип програм за змістом, визначати тимчасові рамки програм і навіть переглядати текстові або відеоанонси програм, формуючи свій власний список.

Канал називається «ТВ Гід Інтерактив», і він повинний стати ще більш інтерактивним. Передбачається, що він розширить служби «кіно на замовлення» і «хоум-шоппінг» («home-shopping» - «покупки, не виходячи з будинку») і додасть функцію «Тв-мейла» (TV-mail, тобто телевізійної електронної пошти).

Таким чином, «ТВ Гід Інтерактив» займає сприятливі позиції: у нього є підтримка одного з найбільших кабельних операторів у світі, однієї з найбільших телекомунікаційних компаній у світі, двох провідних провайдерів змісту і супутникової компанії.

На ринку інтерактивних програмних гідів зараз тільки два великих конкуренти: «ТВ-Гід» і «Пасадена» («Pasadena»), що належить фірмі «Гемстар» («Gemstar»). TV Guide Interactive, однак, є явним лідером: у нього вже понад 2 мільйони передплатників, і ще 6500 чоловік приєднуються до їхнього числа щодня.

Джон Рід (John Reed), президент корпорації «Сурс Медіа» («Source Media Inc.»), вважає, що інтерактивні телегіди можуть згодом перетворитися в подобу пошукової системи Інтернету, стаючи вихідним пунктом подальшої глядацької «подорожі» телеканалами й мережею. Тобто може бути, що, включаючи телевізор, глядач бачитиме перелік доступних каналів, і, користуючись функцією пошуку, знаходитиме потрібну передачу.

Поява на ринку електронних програмних гідів свідчить про зміну інформаційного оточення, і насамперед про те, що обсяги доступної інформації стрімко ростуть. Так само подібна служба свідчить про мінливі інтереси аудиторії, що віддає перевагу «фільтруванню» інформаційних потоків і водночас вимагає інтерактивної взаємодії у процесі добору інформації. Можливо заставки телегідів дійсно будуть використовуватися як інтерфейс і виконувати приблизно ту ж саму роль, що й пошукові системи в Інтернету.

Тенденції щодо зміни аудиторії, що ведуть до зміни ЗМІ

Сьогодні американський глядач має змогу вибору серед десятків каналів, у майбутньому їхня кількість повинна ще збільшитися. Але ці нові можливості вибору обумовили й зміни в самій аудиторії, а саме - призвели до її сегментації і фрагментації. Пройшли часи, коли єдиний канал дивилася вся країна. Глядач нині може сам компонувати індивідуальну програмну сітку. Це, у свою чергу, позначило еру заходу ефірного національного телебачення. Інтерес до нього неухильно знижується.

Політика мовлення кабельних операторів будується на орієнтації кабельного каналу на визначену, іноді досить вузьку частину аудиторії, скажемо, національні меншості, підлітків, домогосподарок і т.д. Успіх подібного телебачення свідчить про те, що глядач воліє отримувати спрямовану інформацію, яка входить у його сферу інтересів.

Таким чином, канали локалізуються й спеціалізуються, звертаючись до визначеного сегмента аудиторії, виділеному за географічною або професійною належністю, тобто за специфікою інтересів. От чому невеликі локальні медіа іноді здатні існувати беззбитково, забезпечуючи глядача якісним продуктом. Одночасно з формуванням глобальних структур і виробленням нових технологій створюються можливості для розвитку малих інформаційних структур, розрахованих на місцеві потреби, що враховують запити невеликого співтовариства або громади. Тому, з одного боку, відбувається розвиток глобальних систем, а, з іншого - організовуються місцеві центри комунікацій, що обслуговують невеликі групи населення, те, що називається малим комунікаційним рівнем. Великим компаніям часто немає сенсу витісняти локальні ЗМІ з вузької ніші на ринку.

З другого боку, великі компанії у своїй програмній політиці теж починають орієнтуватися на незначну аудиторію. Правильність подібного підходу доводить криза національних ефірних мереж.

Криза ефірних мереж

У січні 1998 року журнал “Fortune” писав, що мовні мережі переживають свій найгірший сезон. Їхні витрати ростуть, а рейтинги падають. Із шести існуючих великих ефірних мереж - «Сі-Бі-Ес», «Ен-Бі-Сі», «Ей-Бі-Сі», «Фокс», «Уорнер Бразерс», «Ю-Пі-Ен», - тільки NBS “дійсно здорова”, тобто беззбиткова. Доход «Ен-Бі-Сі» у 1998 році становив $450 мільйонів, але Боб Райт (Bob Wright), генеральний директор «Ен-Бі-Сі», серйозно стурбований за майбутнє. Витрати компанії на створення програмного продукту зростають, а кількість глядачів зменшується, тоді, як кабельне телебачення лише в 1998 році почали дивитися на 11% глядачів більше. Крім того, серед глядачів спостерігається дуже невеликий відсоток молоді - аудиторія мереж, в основному, складається з людей старшого покоління. Кількість тінейджерів, котрі є глядачами мереж «Ей-Бі-Сі», «Сі-Бі-Ес», «Ен-Бі-Сі» і «Фокс» за останні чотири роки зменшилося майже на 30%, і тільки серед юних прихильників «Уорнер Бразерс» спостерігається кількісний зріст. Майже 80% підлітків переключилися на кабельне телебачення, здебільшого, на «Нікелодеон» («Nickelodeon») і «Катун Нетворк» («Cartoon Network”).