Вплив засобів масової інформації на становлення демократичного режиму в сучасній Україні

Взаємодія у системі влада-ЗМІ відображає зацікавленість владних структур у контролі над інформаційним політичним простором. Влада в наших умовах має майже повну монополію на найсвіжішу, цікаву й значиму політичну (економічну, соціальну і т. п.) інформацію. Доступ до цієї інформації можна реґулювати через механізм акредитації ЗМІ, що й здійснюють інститути влади. Процес корпоратизації українських мас-медіа в умовах передвиборчих перегонів має як позитивні, так і неґативні аспекти. Позитивні аспекти стосуються насамперед економічного моменту, а саме зменшення фінансових витрат при виробництві інформації. Будь-яка газета чи телеканал з економічного погляду - це фабрика виробництва новин. Відповідно, за збільшення цього виробництва, як правило, зменшуються його витрати, оскільки всередині тієї чи іншої мас-медійної корпорації є можливість домогтися цього. Тому в усьому світі мас-медіа корпоратизуються. З іншого боку, проявляються неґативні політичні й особливо - творчі аспекти цього процесу. Тобто, ЗМІ є прикладним засобом політичної боротьби, інструментом політичної інтриги та прямим способом спілкування.

Із позитивних аспектів передвиборчої кампанії слід відзначити створення Всеукраїнського громадського моніторинґового комітету, який здійснював громадський контроль за ходом виборчої кампанії, інформування громадськості України та міжнародної спільноти про відповідність виборчих кампаній нормам національного законодавства й міжнародного права. Продуктивно працювала і Громадська комісія з журналістської етики, яка ініціювала розроблення етичного кодексу українських журналістів. Розуміючи необхідність розроблення етичного стандарту поведінки журналістів, Товариство професіональних журналістів прийняло «Кодекс професійної етики». Українські ЗМІ можуть орієнтуватись у своїй роботі й на прийняту Міжнародною федерацією журналістів Декларацію принципів поведінки журналістів. Однією зі сфер масової комунікації, яка розвивається найбільш динамічно, є Інтернет, тому відносини ЗМІ-влада продовжились у роботі мережі Інтернет в Україні.

Під час президентських і парламентських виборів Інтернет залишався практично єдиним незалежним засобом інформації в Україні, тобто Інтернет - один з найбільш безконтрольних з боку влади каналів політичної інформації в країні, що є, без сумніву, технологічною перевагою над спробами політичної цензури. Через обмін інформацією серед акторів політичного процесу триває боротьба між суб'єктами у формі комунікацій. Основою для комунікацій у політичній реальності є відмінності в трактуванні суспільного блага і шляхів його досягнення. В результаті комунікативного протиставлення виникають конфлікти, єдиний політичний вихід з яких у сучасному світі є в галузі масової комунікації і реалізується у формі політичного діалогу. Відмінності між позиціями роблять можливими комунікативні форми конструювання політичної реальності, а роль ЗМІ полягає в підтримці політичного діалогу між акторами політичного процесу. Політична комунікація враховує наявність у суб'єктів певних пізнань про політичну реальність. Ці пізнання є символьними і служать основою відмінностей між політичними суб'єктами. Політична комунікація виникає як діалог з приводу розподілу владних ресурсів. Структурування життєвого світу, який є основою комунікативного процесу, відбувається за допомогою політичних інститутів і дій акторів політичного процесу. Створені політичні конструкції прямо впливають на своїх творців. У зв'язку з цим можна виділити просвітницьку функцію засобів масової інформації: відкриваючи владу ідеології, в широкому розумінні цього слова, як принципових настанов життєдіяльності, без яких неможливе існування будь-якої політичної системи, в т. ч. тоталітарної або демократичної, ЗМІ допомагають людині орієнтуватися в політичному світі, що означає і можливість успішніше діяти в повсякденному житті. Основною функцією комунікації взагалі й засобів масової комунікації зокрема є взаємодія людей з метою повідомлення та обміну інформацією і впливу на індивіда чи суспільство в цілому. Роль засобів масової інформації в конструюванні політичної реальності полягає у формуванні політичної ідентичності. За сучасних умов це стосується і преси, і телебачення, і радіо, й Інтернету. Ідентичність масової аудиторії формується в часі та просторі політичної реальності. Інститут ЗМІ - це посередник між масовою аудиторією і подіями (зокрема політичними). Політика в процесі комунікації є плюралістичною сферою відкритого обговорення суспільно значущих питань і тем. ЗМІ в сучасному політичному процесі виконують ідеологічну функцію - вони не тільки надають трибуну для висловлення різних поглядів. Завдання ЗМІ - не підтримувати будь-яку сторону в політичному протистоянні, а турбуватися про те, щоб підтримати саме поле дискусій та суперечок, дати висловитися всім, хто має право голосу і є політично коректним. Треба підкреслити тісний взаємозв'язок громадянської сфери, простору, вільного від безпосереднього впливу держави, і простору політичних дискусій, що відображається в текстах і образах ЗМІ. Політика - це не замкнута сфера, саме комунікаційні канали забезпечують циркуляцію символів і значень в суспільстві, ініціюють окреслення проблемних питань, перетворюючи проблеми повсякденного життя в політичні теми, і навпаки. Становлення національної системи ЗМІ відбувається під дією внутрішніх і зовнішніх факторів. Внутрішній аспект - це політичні, економічні й культурні трансформації в Україні останнього десятиріччя. Процеси, які призвели до краху радянської соціально-економічної системи, не змогли не позначитися на інституті ЗМІ. Зовнішній аспект - це процеси глобалізації, на фоні яких розвиваються українські мас-медіа. Процеси глобалізації істотно впливають не лише на інститут ЗМІ, а й на процес формування національної (громадянської) ідентичності й на всю сферу політичної культури України.

У сучасному світі влада інформації значно ефективніша за владу насильства, що була характерна для аграрної хвилі чи влади грошей (економічної влади). Криза індустріальної моделі розвитку людства ознаменувалася трансформаціями найбільших політико-економічних систем - соціалізму і капіталізму. Політична реальність насичена різноманітними комунікаційними каналами. Достовірна інформація відіграє особливо важливу роль у прийнятті політичних рішень. Доступ до інформації та інформаційних технологій є основою передвиборчої кампанії будь-якого політика в Україні. Телевізійні канали, преса й радіо дають змогу контролювати певні сеґменти політичної реальності та здійснювати політичну владу.

Влада ЗМІ полягає у трансформації, створенні політичної реальності через комунікації. В сучасному світі влада сама стає засобом комунікації, який конструює політичну реальність, відносини влади переміщуються у сферу комунікації. Таким чином, засоби масової інформації є інститутом, який володіє владою конструювати політичну реальність без застосування насильства чи економічного тиску суто комунікативними засобами. Сучасні засоби масової інформації є моделями реальності, альтернативними картинами світу [57]. ЗМІ в політичній реальності задають простір вибору між альтернативами, полюсами суспільного розвитку. Наголосимо, що система ЗМІ ускладнюється, разом з тим збільшуючи кількість можливих альтернатив, розширюючи простір вибору. Величезне зростання значення ЗМІ в сучасному суспільстві очевидне для всіх. Преса, телебачення, радіо, система Інтернет істотно впливають на всі сфери життя людини. Влада ЗМІ проявляється саме в можливості інформувати, пізнавати та повідомляти, критикувати й підтримувати, чим створює в суспільстві знання про навколишній світ, у т. ч. про світ політичної реальності. ЗМІ мають інституціональну владу. Це влада акумульованих сил політичної реальності, тому що інститут ЗМІ є зосередженням величезних масивів інформації, знань про світ.

Тобто, в сучасному світі засоби масової інформації, інститут ЗМІ мають політичну владу. Це - влада створювати події, іменувати, називати, інтерпретувати факти політичної реальності. Політична влада ЗМІ полягає у можливості створювати явища силою слова та образу, представляти моделі й альтернативи політичного розвитку, тобто задавати комунікативні координати для політичної дії. Влада ЗМІ, як і будь-яка інша влада, базована на законах комунікації. Вона може бути спрямована на руйнування демократичних інститутів і процесів, а може бути використана для підтримки демократії і як ідеології реформ, і як реально існуючого політичного режиму. Свобода слова забезпечує стабільність політичної системи, таким чином забезпечуючи взаємозв'язок між демократією як політичним режимом і діалогом як основною комунікативною характеристикою політичної реальності. Демократія передбачає наявність загальної картини світу, а журналісти здатні формувати критичну суспільну думку засобами інтелектуальної аналітики. Рух інформації мають ініціювати представники спільнот, підхоплювати мас-медіа й актуалізувати - учасники публічних дискусій. Утвердженню демократії має сприяти інституціоналізація переговорного процесу, створення метаінституціональної надбудови для узгодження моделей світу. Система політичних комунікацій, основу яких становлять засоби масової інформації, створює нову політичну реальність - діалогову демократію. В сучасному суспільстві мас-медіа є саме таким простором демократичного дискурсу, в т. ч. політичного, який створює фундаментальні умови практичного конструювання політичної реальності через комунікативну взаємодію. Але, незважаючи на позитивні переваги участі ЗМІ, їх впливу на політичний простір України, нерівномірний розподіл інформації, її неоднаковий доступ для різноманітних індивідуумів, наявність нецінових інформаційних сигналів, що спостерігається в суспільстві, призводить до того, що одні соціальні групи отримують над іншими інформаційну перевагу, яка поступово трансформується в економічну, соціальну або політичну перевагу. Вона стає важливою соціальною силою, яка допомагає перерозподілу економічних, соціальних і політичних (владних) ресурсів.

3.3 Роль засобів масової інформації у формуванні політичного дискурсу як засіб державного маркетингу

Світова практика продемонструвала й довела, що масові комунікації в цілому не можуть бути в наш час цілком підконтрольними ні державі, ні суспільству, ні, навіть, своїм безпосереднім власникам, хоча і виконують частково прямі завдання всіх цих інституцій. Отже ЗМІ, незважаючи на відсутність політичного нейтралітету, стали, залишаються і залишаться ще надовго звичним для мас таким самим інститутом політичної соціалізації як церковні конфесії, родина, системи освіти тощо. Реально сучасні ЗМІ одночасно вписані або включені в різні системи соціальних відносин і це сприяє їх особливому становищу як інституту з відносно можливими: самостійністю діяльності, непідконтрольністю тільки одним суб'єктaм управління, багатовекторністю орієнтацій, одночасним виконанням функцій протилежного, навіть, антaгоністичного змісту. Оскільки ЗМІ поряд й одночасно з іншим функціями виконують в кожній країні також і управлінську, то вони є елементом політичної влади або підсистемою (елементом) системи державного управління. Тобто ЗМІ, як правило, більше залежать від влади, ніж від суспільства. Наприклад, американська наукова школа «критичного напрямку» (А. Моско, М. Смит, М. Херман, Г. Шиллер та інші) розглядає ЗМІ як потужний інструмент цілеспрямованого конструювання політичних порядків, як ефективний засіб розбудови необхідних владі зв'язків та відношень із суспільством. З таких позицій роль ЗМІ у формуванні політичного дискурсу втілюється в продовження політики уряду, і тоді ЗМІ виступають як інститут, що повністю вбудований у держструктуру. Але така однозначна позиція вступає у протиріччя із самою природою масових комунікацій та з деякими іншими визначеннями багатофункціональності ЗМІ в соціумі [38]. Розбудова комплексу інститутів політичного дискурсу повинна спиратись не на одну, хоча і домінуючу функціональну ознаку (управлінську), а на деяку сукупність взаємопов'язаних функцій. Серед них зазначимо такі як представницька, критично-конструктивна, прогнозно-діагностична, просвітницька та ринкова. При цьому вважається, що інформаційна та управлінська функції виконуються всіма конкретними ЗМІ національного масштабу обов'язково й автоматично. Такий базовий відбір семи функцій в контексті даного дослідження не є вичерпним, але він є достатнім зaдля об'єктивної оцінки ролі ЗМІ у формуванні коректного політичного дискурсу в умовах сучасних соціальних, економічних і політичних викликів, невизначеностей та ризиків. Функція представництва інтересів є за своєю сутністю сигнальною. Через неї ЗМІ сигналізують суспільству про наявні соціальні, політичні, релігійні загальні або локальні конфлікти [49]. Одночасно ЗМІ повинні попереджувати населення про засоби захисту від загроз такого типу конфліктних ситуацій, розкривати їхній характер, природу, розмах тощо. При політичній забарвленості конфлікту, який зображують, коментують чи оцінюють політичні журналісти задля підтримки політичного дискурсу навколо нього, іноді виникають і внутрішні загрози [10, 11]. Це відбувається тоді, коли політичні оглядачі, вeдучі політичних шоу при діалозі з владою підміняють як саму громаду, так і її агентів (партії, рухи тощо). Окрім того, вони ж самі створюють і розповсюджують через ЗМІ деяку політичну міфологію, яка збуджує певнi верстви населення до дій, що за великим рахунком зовсім не відповідають їх справжнім інтересам [12].

Критично-конструктивна функція в організації та формуванні політичного дискурсу безпосередньо випливає з представницької функції і є як би її продовженням. Якщо ЗМІ намагаються висвітлити ті чи інші інтереси або сподівання населення (окремих прошарків, груп), вони неодмінно зачіпають якісь позиції влади і вимушені виступати з критичним аналізом цих позицій. Це відбувається тому, що включаючись у гру з розгляду конфлікту з боку тієї чи іншої групи, ЗМІ, хоча й тимчасово, стають на позиції цих груп, а іноді й індивідів, які, як правило, мають своє вузьке й обмежене бачення проблеми [13]. Ефективність ролі засобів масової інформації у розгортанні та проведенні політичних дискурсів зростає за умов використання усіх жанрів та прийомів журналістської роботи. Тільки тоді дискурс набуває великого значення і виконує ключову роль у творенні й підтримуванні цінних або нових політичних уявлень у суспільстві. Засоби масової інформації та комунікації, журналістика взагалі виступають як найважливіші та найвпливовіші інструменти інформаційної й медійної політики держави, у тому числі, в якості контролю та регулювання політичних дискурсів. Користь та ефективність від їх проведення ґрунтується на рівні чи ступені довіри населення до ЗМІ своєї країни чи країн-сусідів. Довіра до ЗМІ корелюється з довірою до влади, та навпаки. Відповідно до цього й роль ЗМІ та ЗМК у справах організації та проведення політичних дискурсів корелюється з такою довірою. Тобто, інформація та комунікація в цих ситуаціях виступають як загальні субстрати для усіх сфер управлінської діяльності. Отже, роль ЗМІ безпосередньо залежить від погодженості та збалансованості суб'єктів політики в області державного управління у всіх сферах життєдіяльності суспільства й в управлінні інформаційною сферою.

При плануванні та організації політичного дискурсу про доленосні для даної нації питання (наприклад, приєднання до Європейського Союзу чи Митного Союзу) треба враховувати деякі історичні та традиційні інформаційні парадокси. Перший з них: інформації у ЗМІ багато, а довіра до мас-медіа та влади з цього питання не зростає. Причина у такому випадку - інформаційне перевиробництво або значна наявність неякісної і недостовірної інформації. Другий з них: інформації обмаль, довіра присутня, але маси не реагують на зусилля управлінських гравців і ситуація залишається патовою або невизначеною. Причина у такому випадку - розбалансованість діяльності масових комунікацій з-за невизначеності їх пріоритетів. І тоді роль ЗМІ різко знижується. Такі парадокси в нашій країні суспільство і система державного управління відчували неодноразово

Ще один парадокс сучасних масових комунікацій у тому, що сам факт виникнення та розвитку ЗМІ полягав у вимогах покращення їх просвітницької та культурологічної ролі, а сучасна їхня орієнтація на аудиторії, культурний рівень яких нижче середнього, призводить до загальної дебілізації нації; засилля, так званої, жовтої преси. Таким чином, попередньо визначені благородні роль і призначення ЗМІ залишились, а реальна сучасна споживацька практика змінює їхню сутність на протилежну Подолання цих і багатьох інших парадоксальних явищ негативного характеру може значно підвищити роль та значення національних ЗМІ у життєдіяльності та розвитку нації взагалі та в заходах формування і проведення доленосних політичних дискурсів, зокрема. Тільки тоді роль масових комунікацій буде відповідати вимогам розбудови в країні демократичного громадянського суспільства. У сукупності результати наведених досліджень дозволяють зробити наступні висновки.

1. Політичний дискурс, що проводиться і підтримується засобами масової інформації є невід'ємним елементом демократії епохи постмодерну.

2. Важлива роль участі ЗМІ в політичних дискурсах полягає в тому, щоб не лише відображати чинні уявлення про ті чи інші політичні і соціальні події та явища, а й творити та змінювати їх на користь національних інтересів держави.

3. Роль масових комунікацій в країні в будь-яких національних заходах, особливо соціально-політичного змісту, безпосередньо корелюється зі ступенем довіри населення як до них самих, так і до влади.

4. Сучасний етап соціально-економічного і політичного розвитку людства, який характеризується розповсюдженням процесів децентралізації ЗМІ та зростанням їх різноманітності, зміцненням медіакратії, техніко-технологічним вдосконаленням ЗМК, потребує уточнення й переоцінки багатьох традиційних поглядів і теоретичних висновків щодо ролі та значення масових комунікацій як механізмів соціального управління, у тому числі, в сфері політичної життєдіяльності націй і держав.

Висновки

Сформовані упродовж 1991 - 2019 рр. політико - правові основи діяльності українських ЗМІ мали сприяти інформаційній захищеності України і забезпеченню права її громадян на отримання достовірної та неупередженої інформації, посиленню ролі ЗМІ у формуванні позитивного міжнародного іміджу країни. Однак через різні об'єктивні і суб'єктивні чинники досягти необхідної якості функціонування національного інформаційного простору не вдавалося. Насправді ЗМІ не стали ні «четвертою владою», ні надійним єднальним «ланцюгом» між владою і громадянами.

Відповідно до визначених у магістерської роботі мети і завдань отримані результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання щодо сутності інституту засобів масової інформації як діяльність української громадської організації, яка полягає у захисті свободи слова, сприяння розвиткові української журналістики, дослідженню громадської думки та інших явищ, пов'язаних з формуванням масової свідомості.

В узагальненому вигляді вони зводяться до таких теоретичних і практичних висновків:

1. На даний час сформована потужна джерельна база щодо теоретичних та практичних аспектів становлення та функціонування інституту засобів масової інформації, лише невелика частина дослідників проводила аналіз впливу ЗМІ на суспільство. Дотепер відсутні скільки-небудь істотні концептуальні роботи, присвячені безпосередньо проблемі функціонування ЗМІ як окремого інституту у громадському суспільстві. Ці обставини визначили вибір теми магістерської роботи, об'єкта, предмета та мети дослідження.

Державні, комунальні, партійні, приватні ЗМІ утверджувалися як потужний чинник впливу на суспільну свідомість. Під час виборів розроблялися й реалізовувалися стратегії інформаційного та емоційного впливу мас-медіа на електоральну поведінку, що суттєво позначалося на перебігові та результатах виборчих кампаній. При цьому, хоча й різними за інтенсивністю, але постійними були спроби влади чинити тиск на ЗМІ, маніпулювати їх інформаційними можливостями, аж до застосування так званих «брудних технологій». Спротив суспільства таким спробам, виявлений під час Помаранчевої революції, мав результатом розширення меж свободи ЗМІ. Останні стали подавати інформацію менш упереджену, більш повну і правдиву.

2. Послаблення тиску на ЗМІ з боку влади сприяло розвиткові конкуренції у мас-медійному просторі. Органи законодавчої та виконавчої влади зробили низку кроків у напрямі формування правових регуляторів діяльності Інтернет-ресрсів. Урізноманітнювалися технології впливу на свідомість і підсвідомість громадян з метою формування іміджу політиків тощо. Якість політичного інформування підвищилася. Суспільство почало отримувати більший і різноманітніший масив інформації про осіб і групи осіб у владі та опозиції, а також про їхню політичну поведінку. Проте зміст і характер цієї поведінки виявилися такими, що спричинили падіння довіри громадян не тільки до багатьох осіб і груп осіб з політикуму, а й до державних інституцій як таких.

Економічна і політична ситуація в країні розвиваються таким чином, що залежність діяльності ЗМІ від їх власників і оплачуваних «замовлень», в тому числі в інтересах пов'язаних з великими бізнесом політиків і політичних утворень, залишається сильною. Більша частина вітчизняного медіа-простору контролюється олігархічними групами, приватним (часто тіньовим) капіталом і практично унезалежнена від громадянського суспільства.

3. Політизація суспільних відносин, медіалізація політики і посилення конфліктності у стосунках влади і опозиції загострили протиріччя між ЗМІ і владними структурами. Наприкінці 2004 р., коли в Україні доходила апогею кампанія з виборів Президента держави, в інформаційному і широкому суспільному просторі стався гострий публічний конфлікт між тодішньою центральною владою і журналістськими колективами.

Поствиборна динаміка політичних, інформаційних та інших відносин показала, що цей явний конфлікт відбивав ще одну площину протистояння - між владою, що поєднувала адміністративний ресурс впливу на ЗМІ з фінансовими «стимуляторами» необхідної для себе інформаційної поведінки мас-медіа, і опозицією. Остання не мала владних важелів. Однак вона володіла значними фінансовими можливостями, на неї «працювало» неприйняття найактивнішою частиною загалу працівників мас-медійної сфери брутального тиску з боку структур державної влади. В результаті відбулися зміни не тільки у персональному складі владної вертикалі. Помітно лібералізувалися умови функціонування інформаційного простору та форми взаємодії влади і ЗМІ.

4. Вітчизняні політичні реалії такі, що державна влада змушена постійно шукати нові підходи у відносинах з мас-медіа. Зваживши на досвід Заходу, вона включила до арсеналу легітимних засобів поширення актуальної і важливої для неї інформації порівняно новий «інструмент» - прес-службу. Відтак остання стала не лише офіційним рупором владних структур і посадовців. Вона інституювалася як реальний гравець на інформаційному полі, інструмент формування суспільної думки і суспільних настроїв. Цей інструмент влада поєднує з фінансовими важелями та іншими ресурсами і способами впливу на редакційну політику ЗМІ, зокрема в інтересах власної легітимації.

5. Важлива для повномасштабної реалізації права громадян на інформацію взаємодія держави і мас-медіа вимагає дотримання певних принципів кожним з учасників цієї взаємодії. Для держави такими принципами мають бути:

1) визнання пріоритету інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами;

2) вдосконалення правових регуляторів стосунків влади і ЗМІ;

3) забезпечення контролю діяльності органів державної влади і посадовців у мас-медійній сфері правозастосовними органами і громадянським суспільством, зокрема, в частині неухильного дотримання законів і захисту професіональних свобод, прав і життя працівників ЗМІ;

4) залучення авторитетних представників медійної сфери до формування виваженої національної інформаційної політики та її правових основ; захист економічних інтересів вітчизняних ЗМІ і національного інформаційного простору від деструктивних зовнішніх впливів і недобросовісної конкуренції з боку закордонних мас-медіа.

Для ЗМІ принципами співпраці з державою мають бути:

- пріоритет інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами, в тому числі власними фінансовими;

-строге дотримання законодавства і участь у роботі з його удосконалення;

-сприяння участі громадян у політичному житті, зокрема, практичними діями із забезпечення громадянам умов для реалізації ними свого права на отримання повної, достовірної і оперативної політичної та іншої інформації, зокрема, про діяльність владних органів і посадовців;

- самоорганізація ЗМІ на основі дотримання професіональної етики журналіста, приведення мас-медійної діяльності у відповідність до європейських стандартів;

- співпраця з державою в захисті економічних та інших інтересів національної медіа-індустрії.

Список використаних джерел

1. Балабаева З.В. Роль інформаційної політики в демократичних перетвореннях в Україні [Електронний ресурс] / З.В Балабаева // Режим доступу до стат.: www.univ.km.ua/visnyk/1359.pdf.

2. Беліцер Н.В. Роль інтерентресурсу в розвитку політичної культури в Україні на прикладі інтернетпорталу «Майдан» // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2004. - С. 203.

3. Gurevitch M., Blumler J. The Crisis of Public Communication. «Taylor & Francis Group, 2001.» 230 p..

4. Бурдье П. О телевидении и журналистике. - М., 2003 - Ст. 29.

5. Бодріяр Ж. Симулякри та симуляція. - К.: Основи, 2004. - 230 с.

6. Бойчук І. В. Вплив засобів масової інформації (ЗМІ) на участь громадян України у виборчих кампаніях / І. В. Бойчук // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2013. - Вип. 59. - С. 546-553.

7. Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ / В.В.Кулеба (пер.с англ.), Я.А.Лебеденко (пер.с англ.). -- М.; СПб.; К.: Издательский дом «Вильямс», 2004. -- 425 с.

8. Буроменський М., Сердюк О., Підкурова І. Суди у відносинах з журналістами та ЗМІ: посібник для суддів / Проект «Україна: верховенство права»; Інститут прикладних гуманітарних досліджень. -- Х.: Яшма, 2008. -- 64 с.

9. Воробьёв В.В. Менеджмент в социальной информациологии. - М., 2005. - 312 с.

10. Ваганова О. В. Роль засобів масової комунікації у процесі глобалізації / О.В. Ваганова // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - «Політична культура та ідеологія» - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2002. - 14 с.

11. Васильєв Г.Ю. Роль засобів масової інформації в сучасному демократичному суспільстві // Основи духовного життя українсь кого суспільства та розвиток особистості: Матеріали наук. конф. за підсумками виконання комплексної цільової програми (м. Харків, 11-12 жовтня 2004 р.) / За ред. М.І.Панова, О.Г.Данильяна. - Харків: Нац. юрид. Академія України, 2004. - С. 50-55.

12. Вачнадзе Г., Грибков А., Ермаченков И., Мишина О., Комаров А. СМИ и ИТ за рубежом. -- М.: Агентство «Бизнес-Пресс».

13. Ворошилов В.В. Журналистика. Издание2. Пб., 2002.

14. Гаврада І.О. Політика органів державної влади щодо ЗМІ в Україні: проблеми взаємодії: дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича -- Чернівці, 2007. -- 224 ст.

15. Глобальна корпоративна система: монографія / [О. Г. Білорус, О. В. Зернецька, В. А. Вергун та ін.] ; кер. авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2011. - 408 с.

16. Глобальное конкурентное пространство: монография / [О. Г. Белорус, Ю. М. Пахомов, И. Ю. Гузенко и др.] ; рук. авт. кол. и науч. ред. О. Г. Белорус. - К.: КНЭУ, 2008. - 720 с.

17. Гнатюк С. Актуальні проблеми державної інформаційної політики в Україні [Електронний ресурс] / С. Гнатюк // Режим доступу до стат.: www.niss.gov.ua/Monitor/april08/3.htm - 62k.

18. Головій В.М. Механізми взаємодії влади та ЗМІ в контексті становлення громаданського суспільства в Україні: автореф. дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / Класичний приватний ун-т. -- Запоріжжя, 2009. -- 20 с.

19. Гриценко О. Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів на початку ХХІ століття / Олена Гриценко // Україна на шляху до Європи / [упоряд.: В. І. Шкляр, А. В. Юричко]. - К.: Етнос, 2006.- С. 265-379.

20. Грищенко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. - К.: Ін-т журналістики КНУ, 2000. - 82 с.

21. Добросклонская Т.Г. Вопросы изучения медиатекстов. - М., 2000. - 154 с.

22. Державна інформаційна політика. Основні напрями [Електронний ресурс] // Кабінет Міністрів України. - Режим доступу до док.: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=826927.

23. Дрешпак В.М. Концептуальні чинники формування державної політики України у сфері засобів масової інформації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. з держ. упр.: 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / В.М. Дрешпак. -- Д., 2005. -- 20 с.

24. Дубин Б. От инициативных групп к анонимным медиа // Pro et Contra. - Том. 5. - № 4. - Осень 2000. - С. 41.

25. Дубин Б. От инициативных групп к анонимным медиа // Pro et Contra. - Том. 5. - № 4. - Осень 2000. - С. 44-45.

26. Дубас О. Політична комунікація як відповідь на виклики динаміки суспільних процесів / Олексій Дубас // Генеза. - 2006. - № 1 (11). - С. 119-124.

27. Дубов Д. В. Безпека політичних комунікацій: сутність і зв'язок із загальною системою національної безпеки України / Д. В. Дубов // Вісник ДАКККіМ. - 2006. - № 4. - С. 155-160.

28. Євробарометр [Електрон. ресурс]. - URL: http://ec.europa.eu/ public_opinion/index_en.htm

29. Європейські комунікації: Монографія. / [Макаренко Є.А., Ожеван М.А., Рижков М.М. та ін. ]. - К.: Центр вільної преси, 2007. - 536с.

30. Закон України про інформацію // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 12.

31. Закон України про інформаційні агентства // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 13. - С. 83.

32. Закон України про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

33. Закон України про телебачення і радіомовлення. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

34. Закон України про друковані засоби масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 1. - Ст. 1.

35. Закон України про систему Суспільного телебачення і радіомовлення // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 45.

36. Закон України про порядок висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 49. - С. 1.

37. Заславська О.О. Засоби масової інформації як інструмент моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії (на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / О.О. Заславська. - К., 2008. - 19 с.

38. Запобігання концентрації ЗМІ та забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ: досвід країн Європи та пропозиції для України [Електронний ресурс] // Інститутут прикладних правових досліджень. - Режим доступу до стат.: http://media.parlament.org.ua/m_zd/.

39. Зливков В. Вибори і використання кризового менеджменту / В. Зливков // Соціальна психологія. - 2004. - № 2. - С. 49-60.

40. Зернецкая // Глобальное конкурентное пространство / О. В. Зернецкая. - К., 2008. - Разд. ХІІІ. - С. 630- 666.

41. Зернецька О. Головні актори у сфері глобального управління комунікацією: трансформація функцій та статусів / Ольга Зернецька // Політика і час. - 2007. - № 2. - С. 45-48.

42. Згуровский М. З. Системный анализ: проблемы, методология, приложения / М. З. Згуровский, Н. Д. Панкратова. - К.: Наук. думка, 2005. - 744 с. - (Проект «Наукова книга»).

43. Інформаційна політика України: європейський контекст: монографія / [Губерський Л.В., Камінський Є.Є., Макаренко Є.А., Ожеван М.А., та ін.; голов. ред. Головко С.В.].-- К.: Либідь, 2007. -- 360 c.

44. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000. С. 349

45. Кирилова Н.Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну: монография /Н.Б. Кирилова. - М.: Академический проэкт, 2005. - 448 с. («Технологии»).

46. Кіслов Д. В. Політична безпека масових комунікацій: монографія / Д. В. Кіслов. - К.: «МП Леся», 2010. - 208 с.

47. Кіслов Д. В. Інформаційні війни: монографія / Д. В. Кіслов. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2013. - 300 с. 1/2015 Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України

48. Кольцова О. Кто и как влияет на производство новостей // Pro et Contra. - Том 5. - № 4. - Осень 2000. - С. 103.

49. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

50. Комітет Виборців України. Основні висновки за результатами аналізу фінансових звітів політичних партій щодо використання коштів з Державного бюджету України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cvu.org.ua/ uploads

51. Корконосенко С.Г. Основы журналистики. М., 2001.

52. Королько В. Основи паблік рілейшнз. - К., 1997.

53. Криворучко С. В. Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні: Автореф. дис. канд. філол. наук: (10.01.08 -журналістика) / Інститут журналістики Київського нац. Ун-ту імені Тараса Шевченка. - К., 2003. -17 с.

54. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у де мократичних суспільствах: Перспективи конкуренції / Пер. з англ. Р.Ткачук. - К.: «Основи», 2000. - 142 с.

55. Кузнецова О. Д. Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності в Україні: Автореф. дис. ... докт. філол. наук: (10.01.08 - журналістика) / Київський ун-т імені Тараса Шевченка.- К., 1999. - 41 с.

56. Куц Ю. Національна свідомість і самосвідомість у етнополітиці й державотворенні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: Харк. філ. УАДУ, 2000. - № 2(7). - С. 45-52.

57. Лизанчук В. Феномен невмирущості нації // Наукові записки АН ВШ України. - 2004. - Вип. 6, 9-29. - С. 74-81.

58. Маркелов К.В. Информационная политика и общественный идеал. - М., 2005. - 357 с.

59. Моль А. Социодинамика культуры - М.: Прогрес, 1973. - 408 с

60. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / За ред. М.В.Поповича. - К.: УЦДК, 2005. - 328 с.

61. Пронченко О.С. Взаємодія ЗМІ і влади в контексті реалізації права громадян на інформацію: автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України -- К., 2008. -- 16 с.

62. Пантелєєв В.В. Історична періодизація інформаційно-психологічного впливу ЗМІ / В. В. Пантелєєв // Політичні технології - спецвипуск Українського центра політичного менеджменту - К., 2008 - С. 313-321.

63. Попов В.Д. Информациология и информационная политика. - М., 2006.

64. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 р. № 4061-VI / Верховна Рада України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4061-17.

65. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 р. № 474-XIV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/474-14.

66. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. - К.: Парламентське видавництво, 2011. - 808 с.

67. Попов В. Д. Социальная информациология и журналистика: учебное пособие / В. Д. Попов. - М.: Изд-во РАГС, 2007. - 336 с.

68. Різун В. В. Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 «журналістика та інформація» / В. В. Різун. - К.: Видавничий центр «Просвіта», 2009. - 260 с.

69. Рудь Б. Ю. Застосування технологій Public Relations у засобах масової інформації на виборах 2002 та 2004 рр. / Б. Ю. Рудь // Гуманітарна освіта у технічних вищих навчальних закладах. - 2011. - Вип. 22. - С. 302-313.

70. Регіональні версії української національної ідеї: спільне і відмінне: Зб. ст. - К.: Світогляд, 2005. - 186 с.

71. Родиевский Борис. То, что должен знать и уметь менеджер отдела рекламы СМИ. -- Мелитополь: Издательский дом МГТ, 2008. -- 96 c.

72. Связи с общественностью в политике и государственном управлении/ Под общ. ред. В.С. Комаровского. - М.: РАГС, 2001.

73. Средства массовой информации - Ватиканы современного мира // Washington ProFile. - [Електрон.ресурс].- Режим доступу: http://www. washprofile. org/en/comment/reply.

74. Сащук Г. М. Безпекові імперативи телевізійного простору України: Автореф. дис. канд. політ. наук: (23.00.03 - політична культура та ідеологія) / Інститут журналістики Київського нац. ун"ту імені Тараса Шевченка. - К., 2005. -14 с.

75. Садеков А.А., Брадов В.В. Управление предприятиями печатных СМИ: маркетинговый подход: монография / Донецкий гос. ун-т экономики и торговли им. М.Туган-Барановского. -- Донецк: ДонГУЭТ, 2007. -- 190 с.

76. Стрельцов Б.В. Основы публицистики. Жанры. - Минск, 2005 г.

77. Силкин В.В. Информация и коммуникация в системе государственной службы. - Саратов, 2006. - 452 с.

78. Социальная информациология: Словарь / Сост. Л.И.Мухамедова. - М., 2006.

79. Сьомін С., Лікаренко І. Без пострілів і вибухів // Політика і час. - 2000. - № 5-6. - С. 82-89.

80. Требі М. Зомбування страхом. Тероризм як форма політичної комунікації // Віче. - 2003. - № 1(130). - С. 31 - 37.

81. Україна: інформація і свобода слова: збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців / упоряд. А.М. Задворний - К.: Молодь, 1997 - 832 с.

82. Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку: Експерт. доп. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua

83. Формування іміджу держави в міжнародній пресі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. - Львів, 2002. - Вип. 3. - С. 22-29.

84. Філенко І. Євроатлантичний вибір України в російських ЗМІ / І. Філенко // Дослідження світової політики: Зб. Наук.праць. Вип. 4 (57) - К.: ІСЕВМ НАНУ. - 2011 - С. 266-270.

85. Хлистун Г. Ю. Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: (23.00.03 - політична культура та ідеологія) / Інститут журналістики Київського нац. Ун-ту імені Тараса Шевченка. - К., 2005. -19 с.

86. Холод О. М. Соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз: навч. посіб. -2-е вид., доп. і перероб. / О. М. Холод. - Львів: ПАІС, 2011. - 288 с.

87. Шкляр В. Мас"медіа і формування європейського мислення: національний і світовий контекст // Універсум. - 2002. - № 9 - 10. - С. 29 - 30.

88. Цыганков П.А. Акторы и факторы в международных отношениях и мировой политике / П.А. Цыганков // Теория международных отношений: Хрестоматия - М., 2002. - М.: Гардарики, 2002. - 400 с.

89. Шкондин М.В. Организация СМИП. - М: Изд-во МГУ, 1985.

90. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра / П. Шампань. - М.: Socio - Logos, 1997. - С. 227.

91. Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу / Ю. Ж. Шайгородський. - К.: Знання України, 2009. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru