Вплив засобів масової інформації на становлення демократичного режиму в сучасній Україні

Отже, зважаючи на стан розвитку національного інформаційного простору та визначальну роль мас-медіа у трансформації соціально-політичних та економічних відносин, можна стверджувати, що практика інформаційної політики України зумовлюється потребою забезпечення національних інтересів шляхом реалізації європейської моделі інформаційного розвитку, а включення пріоритетів державної інформаційної політики в урядові програми дає Україні можливість реформувати політичну систему відповідно до сучасних державотворчих змін.

Принципи свободи слова, незалежності і плюралізму засобів масової інформації, захисту професійної діяльності журналістів, зафіксовані в концептуальних документах щодо державної інформаційної політики, надають реальну можливість суттєво поглибити співробітництво України з європейськими політичними інститутами. Впровадження стандартів інформаційної демократії є важливим напрямком діяльності української влади у політичній, соціально-економічній та інформаційній сферах держави, зумовлюють спільні рішення урядових установ в рамках комплексу євроінтеграційних програм, що сприяють ефективному співробітництву за всім спектром інформаційної політики в контексті впровадження об'єднаного електронного урядування, інноваційного розвитку інфраструктури та інформаційної індустрії, створення законодавчої бази для нових комунікаційних послуг, забезпечення свободи вираження та плюралізму і незалежності засобів масової інформації та комунікації, розширення електронної комерції та використання безпечного Інтернет, збереження національної самобутності та культурної ідентичності. Аби стати справді європейською державою за критеріями політичного та соціальноекономічного розвитку, Україні, як свідчать існуючі проблеми на шляху подальшого зближення з інтегрованою частиною Європи, потрібно вже сьогодні покласти в основу державної інформаційної політики так звані «копенгагенські критерії» членства в Європейському Союзі, які передбачають стабільність політичних та суспільних інститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин; наявність діючої ринкової економіки, здатної витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС; спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи відданість цілям інтегрованої спільноти. При цьому, слід зважати, що перша група критеріїв, яку умовно визначають як «політичну» (по суті, вона, швидше, є політико-правовою), передбачає здатність політикуму та суспільства забезпечувати свободу політичного волевиявлення та політичної культури на президентських, парламентських виборах, а також на виборах до місцевих органів влади; створювати демократичні інституції, неурядові організації, незалежні засоби масової інформації, розширювати й поглиблювати їхню діяльність; прийняти законодавство, яке надійно захищає фундаментальні права людини, і створити відповідні інституції для його втілення в життя; здійснювати заходи з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя. Друга не менш значима для становлення і закріплення позитивних тенденцій розвитку інформаційної політики та незалежних засобів масової інформації група критеріїв - «економічна» - включає в себе: політику макроекономічної стабільності, зокрема, в інформаційній сфері; лібералізацію торговельного режиму; відповідне правове забезпечення ринкових перетворень; поліпшення умов конкуренції ЗМІК; створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності; здійснення промислової політики, спрямованої на впровадження інноваційних високих технологій. До третьої групи критеріїв, дотримання і виконання яких також на часі, відносяться: визнання, прийняття, виконання та правове застосування всієї сукупності документів (угоди, постанови, заяви, комюніке та інші офіційні акти), напрацьованих протягом усього періоду існування Європейського Союзу; забезпечення дієвого застосування цього «спільного доробку» через органи державного управління, адміністративні та судові структури, пристосовані відповідним чином [2].

Регіональні та європейські політичні фактори впливу на політику України у сфері ЗМІК, роль яких у революційному переході держави до реальної демократії важко переоцінити, початково формувалися на ширшому полі критики політичної системи. Останнім часом такий підхід зазнав певних змін, але поки що західне співтовариство небезпідставно вважає, що інформаційна політика України все ще не повною мірою відповідає європейським стандартам. Проте, визнаючи перетворення та кроки позитивного розвитку в економічній, політичній, інформаційній і соціальній галузях, розуміючи також привабливе географічне положення України як транзитної держави, Європейський Союз всіляко сприяє консолідації європейського вектору інформаційної політики у єдиний напрямок загальноєвропейської інтеграції. Таким чином, для поглибленого розуміння самого поняття «євроінтеграційна політика» у сфері ЗМІК представникам українського політикуму все ще необхідне чітке усвідомлення і сприйняття базових положень демократичної політичної думки, визначення успішних, стабільних, здатних до поступального витку політичних і економічних систем. Адже інформаційне поле в Україні раніше нерідко формувалося в такий спосіб, щоб змусити пересічних громадян сумніватися в доцільності європейського курсу України, зокрема, шляхом висунення ідеї про нібито невідповідність європейського способу життя, європейських принципів ринкової економіки і демократичних суспільних відносин національним традиціям українського народу. Однак, перед українською владою та суспільством постають складні й справді безпрецедентні завдання, зумовлені практичною ставкою на євроінтеграцію. Включаючись у цей процес, Україна бере на себе і додаткові зобов'язання, долучаючись до розв'язання загальноєвропейських проблем, які життя поставило перед народами і урядами континенту. Головне ж полягає в тому, що українська держава включається в поетапну реалізацію ідей прогресивної інформаційної політики, створення ефективних систем функціонування ЗМІK, формування дійсно загальноєвропейських стратегій інформаційного розвитку, якими передбачається сприяння збереженню культурного розмаїття. Все це є передумовами і водночас реальним поступом на шляху забезпечення вільного демократичного вибору українського народу.

1.3 Історична ретроспектива еволюції ролі засобів масової інформації у міжнародних відносинах

Необхідно зауважити, що кожна держава у своїй зовнішньополітичній діяльності прагне досягти трьох основних цілей - репрезентація себе у необхідному світлі, встановлення свого впливу над якимись процесами чи суб'єктами міжнародних відносин і забезпечення гарантій стабільного і безпечного власного існування та розвитку. З-поміж різноманітних шляхів досягнення цього, найоптимальнішим є саме інформаційний: інформація - ресурс нематеріальний, а завдяки розгалуженій і все більше глобалізованій мережі ЗМІ ще й широкопроникний і всеохоплюючий, що дозволяє здійснювати різнорівневий вплив за різноманітними формами і каналами, але з єдиним смисловим навантаженням. Але найголовніше - здійснювати вплив опосередковано і ненав'язливо. Саме тому зараз поле боїв та відстоювання власних інтересів перемістилося у інформаційний простір і як показує досвід - дає досить плідні і цілком матеріальні результати. Якщо ж оцінювати еволюцію ролі ЗМІ у зовнішньополітичній діяльності держави, то за характеристикою американського дослідника Б. Коена, яка виявилася справедливою аж до 60-х років минулого століття, преса була служницею уряду, його пропагандистським рупором, коли справа стосувалася зовнішньої політики [42]. Тобто правляча еліта використовувала ЗМІ для поширення лише тієї інформації, оприлюднення якої було вигідне цій еліті. Головною причиною такого становища, на думку Коена, був мізерний громадський інтерес до подій на міжнародній арені. Отож, американські мас-медіа не були зацікавлені, передусім, через причини комерційної недоцільності (мізерна аудиторія не заохочує до співпраці рекламодавців) розвивати висвітлення міжнародних процесів. Нарешті, не варто забувати про американську специфіку, що визначається тривалим періодом ізоляціонізму, відсутністю загальнонаціональної преси у звичних європейських формах. Ще однією причиною такого становища, крім обмеженого кола учасників цієї діяльності - «невеличкої політичної еліти», Б. Коен справедливо вважав незацікавленість аудиторії -- згідно з американським медійним терміном - у споживанні такої інформації. Майже через тридцять років по тому інший американський дослідник П. О'Геффернан у низці публікацій проаналізував разючі зміни і узагальнив функції, які ЗМІ відіграють у зовнішній політиці на сучасному етапі. Передусім, технологічна революція в інформаційних ЗМІ створила дійсно глобальну аудиторію. Завдяки супутниковому телебаченню і прямим теле-трансляціям, глядачі у різних куточках світу відчули себе причетними до подій, які відбуваються за тисячі кілометрів від них. До того ж міжнародна тематика стала комерційно вигідною, оскільки внаслідок глобалізаційних процесів регіони світу стали тісно пов'язаними в економічнофінансовій площині.

По-друге, ЗМІ презентують і ставлять на порядок денний громадського обговорення глобальні проблеми, такі як охорона навколишнього середовища, заборона зброї масового знищення, СНІД, біженці, наркобізнес. Зауважимо, що кількість цих проблем постійно зростає, і сьогодні ми можемо із повним правом доповнити цей список новими глобальними проблемами: права людини, етнічні збройні конфлікти і горезвісні «етнічні чистки».

Починаючи з 2008 р. до них додалася проблема подолання соціально-політичних наслідків світової економічної кризи 2008-2009 рр., що призвела до різкого зниження добробуту значної кількості громадян по всьому світу і навіть у країнах так званого «золотого мільярду». Останнім часом репортажі про масові протести та зіткнення з поліцією в Греції, Португалії, Італії і навіть Великобританії стали вже звичайною справою.

По-третє, ЗМІ є ексклюзивним джерелом і миттєвим передавачем інформації. Зрозуміло, що жодне зовнішньополітичне відомство не може дозволити собі утримувати матеріально-технічну інформаційну базу, якою сьогодні володіють більш-менш поважні теле- і радіо-корпорації. Це призвело до того, що уряди стали залежними від ЗМІ споживачами інформації, покладаючись на її достовірність та компетентність і добросовісність працівників ЗМІ. Інша річ, що такі очікування не завжди справджуються. Великий резонанс викликали скандали навіть в провідних американських виданнях, коли журналісти свідомо фабрикували свої репортажі про актуальні політичні і міжнародні події. Прямі телевізійні трансляції операції «Буря в пустелі», війна НАТО проти Югославії, американсько-британська військова кампанія в Іраку, і, нарешті, та «п'ятиденна війна» Росії проти Грузії змушували уряди різних країн стежити за цими подіями через телепередачі.

По-четверте, ЗМІ визначають порядок денний для обговорення і прийняття рішень урядом у сфері зовнішньої політики.

По-п'яте, мас-медіа служать сигнальною системою, якою користується уряд для поінформування про свої дії уряду іншої держави. Звернення американського президента під традиційною назвою «Про становище в країні» вже тривалий час сфокусовані не стільки на власних американських проблемах, скільки на поясненні цілей і оголошенні дій США на міжнародній арені.

По-шосте, національні ЗМІ можуть бути використані іноземними урядами для впливу на зовнішній курс країни [47]. Про ступень впливу глобальних ЗМІ на світову політику засвідчує і той факт, що глобальні телевізійні мережі новин розглядаються урядами держав як безпосередній інструмент впливу не тільки на широкі суспільні маси, але й на політичну і дипломатичну еліту різних країн [8, с. 103]. Якщо О'Геффернан відзначав роль ЗМІ у презентації неурядових організацій та забезпеченні їхнього впливу на державну політику, то події останніх років дають підстави стверджувати, що мас-медіа представляють світовій спільноті новоутворені держави, які прагнуть отримати повне міжнародне визнання. Ілюстрацією цієї тези є прагнення нових держав на території колишнього Радянського Союзу, колишньої федеративної Югославії утвердитися як у самих світових мас-медіа, так і через них - в очах світової спільноти як нових рівноправних суверенних держав. Важливе місце в мережі глобальних комунікацій займає система міжнародних новин. Одним з ключових факторів, що вплинули на створення сучасної системи міжнародних новин, став технологічний прогрес (удосконалення засобів зв'язку, розповсюдження персональних комп'ютерів та Інтернету, супутниковий зв'язок), а також економічна глобалізація.

Лідери глобального мовлення теленовин - американська телекомпанія CNN і британська ВВС World. Їх головними конкурентами виступають великі регіональні мережі новин: Euronews, Sky News, Deutsche Welle, Eurosport-news в Європі, Al-Jazeera, Al-Arabiya, ANN в арабських державах та інш.

Українська дослідниця О. Ваганова, оцінюючи вплив змін, які втілюють перехід до інформаційного суспільства, а також ролі ЗМІ на правила гри у сфері сучасної дипломатії виокремлює наступні тенденції [35]:

1) збільшення значення «м'якої сили» - такого підходу до дипломатії, який забезпечує реалізацію інтересів за допомогою переконання, розповсюдження ідей, цінностей, норм, законів та культурних компонентів;

2) зниження державного контролю над зовнішньополітичною інформаційною діяльністю, її децентралізація;

3) доступність зовнішньополітичної інформації широким колам громадян, зникнення монополії еліти на продукування та розповсюдження транскордонної інформації;

4) зростання публічності дипломатії;

5) перехід від жорсткої інформаційної ієрархії до інформаційного зрівняння, коли багато акторів, у тому числі неурядових, стають «представниками держави на міжнародній арені»;

6) поширення віртуальної дипломатії і медіа-дипломатії;

7) часовий пресинг;

8) ускладнення розвитку зовнішньої політики держав через те, що ЗМІ вводять нових акторів у зовнішньополітичний процес, постійно додають нову інформацію, розширюють масштаб цілей та критеріїв, що використовуються для політичних рішень шляхом введення неполітичних (наприклад, екологічних або етичних) факторів до ситуації, яка розглядається.

Виникає потреба приділяти особливу увагу до інформаційного забезпечення державних інтересів, керувати ЗМІ; необхідність бути самостійним компетентним гравцем на інформаційному полі (для чого потрібно освоювати нові інформаційні технології, нприклад, Інтернет). Можна сказати, що інформаційні технології та глобальні інформаційні системи вирішально впливають на процес поступу і інформаційна складова великою мірою визначає сьогодні силу держави. І все ж таки, робить висновок вітчизняна дослідниця, вплив медіа великою мірою залежить від політичної ситуації та схильності офіційних осіб діяти відповідним чином [9, с. 11].

Таким чином, роблячи загальні висновки зауважимо, що наприкінці ХХ-го й початку ХХІ ст. відбулися значні зміни в світовій політиці. Насамперед це пов'язано із постійно зростаючою роллю інформаційних технологій в цілому, та засобів масових інформації зокрема в міжнародних відносинах. Саме вони формують сьогодні новий рівень зв'язків поміж країнами світу, створюючи глобальну інфраструктуру і проникаючи практично в усі сфери міждержавного життя. Сьогодні світ підпорядкований негласному правилу: реальна подія є тільки тоді суттєвою і значущою, коли про неї широкому загалу розповіли засоби масової інформації. Для України, яка на початку ХХІ століття опинилася в ситуації, коли необхідно остаточно визначатися відносно власного геополітичного вибору, потреба адаптуватися до нових умов конкуренції на зовнішньополітичній арені, в тому числі протистояти загрозам власній безпеці в інформаційній галузі набула особливої ваги.

2. Аналіз механізмів взаємодії засобів масової інформації та культурної політики держави

2.1 «Четверта влада» в структурі громадянського суспільства

Досить розповсюджений образ ЗМІ - четверта влада. Поряд із трьома, традиційними галузями - законодавчою, виконавчою й судовою. Структури державної влади утворюють особливу підсистему суспільства, якій дозволений примус навіть до застосування насильства. Зрозуміло, у рамках чинних законів. Жодна інша підсистема суспільства такими правами не наділена, і в цьому плані будь-який образ недержавної влади - четвертої, п'ятої або одинадцятої - досить умовний. Однак можливості найсильнішого впливу ЗМІ, у тому числі й на прийняття державних рішень - загальновідомий факт.

Публікації стимулювали, так би мовлячи, блискавичний розвиток багатьох урядових і фінансових криз, прийняття певних судових рішень, і навіть збройні конфлікти. І тут немає ніякого протиріччя.

Соціальна думка може розраховувати на успішну еволюцію лише при наявності потужного контрольно-коректувального механізму. Зрозуміло, величезну роль у формуванні такого механізму відіграють традиційні галузі влади. Знаменита система взаємної компетентності і противаг між парламентом, урядом, і судами - важливий елемент цього механізму, що забезпечує не тільки життєздатність демократій, але й їх високу ефективність на тлі всіх більш твердих моделей державного устрою. Однак у високорозвинених й тому складно організованих суспільствах значно підсилюється й згаданий механізм, і його концентрація в державній сфері породжує найбільшу спокусу створення своєрідного пояса безпеки навколо влади, що стримує. Держава, більш-менш монопольно користуючись контрольно-коректувальними важелями, ризикує із сервісної підсистеми суспільства перетворитися в щось самокоштовне. Що, звичайно, ж, відкриває шлях до різноманітних диктаторських сценаріїв. Треба підкреслити, що протягом XX сторіччя із цією проблемою зштовхнулися всі країни нині процвітаючої демократії, і деякі з них змушені були пережити всі наслідки формування й падіння тоталітарних диктатур.

Сучасна західна цивілізація знайшла блискучий вихід із цього становища за рахунок своєрідного роздержавлення контрольних функцій, фактичної передачі значної їхньої частини недержавним структурам. І це видатне, на наш погляд, відкриття другої половини нашого століття дозволило одночасно інтенсифікувати прогресивну еволюцію, і підсилити ліберально-демократичні тенденції. Саме цей процес поряд із масовим впровадженням електронних інформаційних систем дозволив ЗМІ стати тими, якими вони є зараз.

Важливо, однак, уявити деякі істотні структуроутворюючі моменти нової ситуації.

По-перше, результати впливу ЗМІ можуть проявлятися в трьох сферах: інформаційній, мотиваційній й поведінковій. Ці прояви можуть бути виявлені на рівні свідомості й поведінки окремої особистості, її безпосереднього оточення, більше широких спільнот (виробничих колективів, регіону), суспільства в цілому. У цьому плані, наприклад, четверта влада реалізується в тісній взаємодії з п'ятою - аналітиками. Зі ЗМІ взаємодіють партійні й профспілкові лідери, учені різних спеціальностей і представники фінансово-промислових груп, правозахисники й релігійні діячі. Загалом, всі: ті, хто має намір внести свій внесок у здійснення контрольно-коректувальних функцій, і підвищити свій рейтинг на політичному, науковому або іншому ринку. Із цим тісно пов'язана проблема незалежності ЗМІ.

Більшість розглянутих вище позицій припускають цивілізовану ситуацію демократичного суспільства, що живе в прогресуючому політико-правовому просторі. І в цьому випадку ми зіштовхуємося з мільйоном проблем, але переконані в необхідності солідарного пошуку оптимальних рішень, і це обіцяє гарні перспективи.

Але в іншому сценарії, коли відбувається свого роду зворотний фазовий перехід до тоталітаризму, багато позицій у принципі змінюють свій зміст. Держава наступає в усіх напрямках - острівці незалежності йдуть під воду. Державні ЗМІ відкрито використовуються як односпрямована інформаційна зброя. І одночасно перетворюються в реальну владу. У такому випадку суспільство в цілому перетворюється в безмовну й безправну частину держави. І можливо, ЗМІ розшифровується вже як засоби масового використання.

Як свідчить досвід розвинених демократій, розвиток недержавних ЗМІ відбувається у двох напрямах - підтримки і обмежень діяльності органів масової інформації як економічних інституцій та їхньої підтримки і обмежень як засобів забезпечення свободи слова.

Історично склалося так, що до трьох форм комунікативних медіа застосовувалися три моделі регулювання: вільної преси (друковані медіа), мовлення (радіо і телебачення) та зв'язку (телекомунікації - пошта, телефон, телеграф, засоби електронного зв'язку). Засадничою стосовно моделі вільної преси є цінність свободи слова. Вона передбачає незалежність від будьяких форм втручання і контролю з боку владних структур, що містять елементи цензури та обмеження свободи друку. Цю свободу, як правило, захищено конституцією, як, наприклад, у США та Канаді, або міжнародними хартіями на зразок Європейської конвенції з прав людини. У свою чергу, в моделі медіамовлення головним є те, що вона розглядається як суспільна служба, надання громадських послуг. Це модель функціонування радіо і телебачення, які від самого початку були об'єктом обмеження та керівництва з боку органів влади і, як уже зазначалося, часто є суспільною власністю. Аргументуючи користь громадських радіо і телебачення, часто вказують також на необхідність здійснити певних інформаційних потреб, які не можна задовольнити в межах комерційної системи, зорієнтованої виключно на розширення своєї аудиторії та реалізацію ринкових імперативів; йдеться, наприклад, про дитячі програми та культурні програми для національних меншин.

У сучасному суспільстві засоби масової інформації перетворилися на могутній політичний інститут, без якого не можливо уявити функціонування публічної влади. Особливе значення мають електронні засоби масової інформації, насамперед - телебачення. Завдяки йому публічна політика дістала надзвичайно ефективний інструмент впливу на суспільство, що відкриває небачені раніше можливості формування політичних орієнтацій, а також маніпулювання громадською думкою. Тому значно зростає відповідальність засобів масової інформації перед суспільством.

Національна рада в рамках співпраці з Індустріальним телевізійним комітетом оприлюднює результати панельного дослідження телевізійної аудиторії за І квартал 2019 року. Дослідження ІТК на його замовлення готують дослідницькі компанії «Nielsen» і «Комунікаційний Альянс».

Порівняно з І кварталом минулого року частка глядачів, що дивляться цифрове телебачення, зросла на 50%.

Динаміку зростання частки глядацької аудиторії продемонстрували телеканали «Україна», «112 Україна», «Прямий», «Еспресо», «24 канал», «Новий», «НЛО TV», «Індиго TV», «Піксель TV» тощо.

При цьому найбільший показник зростання як рейтингу, так і частки був у «Прямого» - 130% і 155% відповідно. А зростання цих показників у «Піксель TV» дало йому можливість увійти в десятку найрейтинговіших телеканалів.

За даними телевізійної панелі, у ТОП-10 найбільш рейтингових телеканалів у І кварталі 2019 року увійшли «Україна», «1+1», «СТБ», «Інтер», «ICTV», «Новий канал», «2+2», «TET», «НТН», «Піксель TV» (риснок 2.1). На даному рисунку рейтинг - розміг глядацької аудиторії у відсотках від загальної кількості людей, що належать до цільової аудиторії. Частка - відсоток глядачів, що дивляться телеканал, від загальної кількості аудиторії. Генеральна сукупність - населення України віком від 4 років, що проживає в домогосподарствах у яких є хоча б один робочий телевізор

Рис.2.1. Топ-10 телеканалів за рейтингом

Разом 10 провідних телеканалів охоплюють 63,68% глядачів, котрі дивилися телеканали, від загальної кількості телеглядачів для аудиторії у віці 4+. Найбільших втрат частки аудиторії зазнали телеканали «UA:Перший»

(-37%) та «Інтер» (-31%).

Дії ЗМІ у інформаційному просторі можна звести до двох головних типів. Перший називається мобіліза ційним і включає агітацію та пропаганду, другий - маркетинговим і використовує методи паблік рілейшнз та політичної реклами. Зазвичай, обидва типи застосовуються у демократичних суспільствах, але спостерігається превалювання другого. Слід наголосити, що агітаційно-пропагандистські методи застосовуються політичними суб'єктами демократичного (громадянського) суспільства там, де необхідно досягти соціальної підтримки цілей цього суб'єкта. Проте такі методи повинні мати обмежене застосування, тоді як маркетингові стратегії в засобах масової інформації демократичних країн мають пере важати. Маркетингові стратегії формуються відповідно до попиту та пропозиції на інформацію, що створюється на інформаційному ринку. Головне їхнє завдання полягає в тому, щоб необхідну суб'єктові інформацію забезпечити у потрібний час і в потрібному місці. Особливістю маркетингових стратегій є те, що вони націлені не на контроль за свідомістю людини, а на інформування того, в чому зацікавлені політичні агенти, які використовують достовірне інформування суспільства про цілі та завдання тих чи інших політичних агентів. Маркетингові стратегії властиві суспільствам з розвиненими демократичними традиціями. Їх широке поширення можливе лише там, де існує значна ступінь відкритості політики. У цьому контексті ЗМІ у громадянському суспільстві повинні створювати об'єктивне, повномасштабне інформаційне середовище, яке формується на основі конкуренції різних типів ЗМК - від електронних до друкованих.

На думку деяких учених, виникнення великої кількості засобів масової інформації, в яких дається оцінка одних і тих самих явищ громадського життя з прямо протилежних позицій, призводять до того, що в масовій свідомості розриваються звичні зв'язки, зникають значимі стереотипи, розпадаються стійкі відносини всередині соціальних груп, катастрофічно знижуючи згуртованість і водночас збільшуючи почуття соціальної несправедливості. Зокрема не може сприяти соціальній гармонії, передусім у свідомості старшого поколін ня, поява таких незвичних словосполучень, як «комуніст підприємець», «криміналітет у владі» тощо [76]. За цих умов провокаційні інформаційні приводи та сюжети, створені для маніпулювання певними соціальними групами, легко проникають у катастрофічну свідомість, блокуючи цілеспрямовану поведінку індивіда, перетворюючи його з учасника соціальної організації, що самоорганізується, на стандартний елемент юрби. Таким чином, ЗМІ можуть як сприяти відтворенню соціального капіталу, так і призводити до його руйнування у громадянському суспільстві.

Таким чином, лише громадяни окремо і громадянське суспільство загалом можуть бути зацікавлені в об'єктивному інформуванні щодо владнополітичних, економічних відносин у певній країні. Лише розвинуте громадянське суспільство здатне дійти висновку про створення громадського телебачення, а головне - створити його. Можна констатувати, що від рівня розвитку громадянського суспільства напряму залежить якість і незаангажованість ЗМІ. Особливу комунікаційну роль у спілкуванні влади і суспільства займає така частина інформаційного простору, як новини. Саме в новинах концентрується низка символів, які сприймають і влада, і громадянське суспільство, саме новини є формою відображення суспільнозначущої інформації і водночас засобом маніпулювання суспільною свідомістю. Фахівці вважають, що новини становлять стрижень телевізійного світу. Частіше за інших програми новин дивляться пенсіонери та люди з початковою або неповною середньою освітою. І чим нижчий рівень освіти респондента, тим частіше він дивиться «новини», тим сильніше зорієнтований на багатократне повто рення відомого. Справа не тільки в тому, що у пенсіонерів більше вільного часу, але й у сприйнятті «новин» як розваги, котра не меркне від повторення, а навпаки, стає ще більш значущою, емоційною, повнішою. По два-три рази на день «новини» дивиться і більша частина робітників, на відміну від соціальних груп з значно ширшим інформаційним кругозором - спеціалістів, керівників, бізнесменів. Подібний повтор новин - це важливий масовий соціальний ефект ТБ, який Ю.Лотман охарактеризував як складний механізм або свого роду шифр включення індивіда у соціальну дію особливого типу, що є гранично загальною за характером та інтегруючою за змістом і ефектом. З іншого боку, тавтологія важлива для телеглядача як презумпція того, що трансльована інформація організована, що організований світ, а відповідно - організовано і соціальне існування реципієнта (його час, розпорядок життя родини). Світ - суспільство - загальне життя укладені ззовні і однакові для всіх: тільки таке розуміння людини і суспільства здатне забезпечити «технічне», дистанційноглядацьке включення у соціум. Символіка підключеності до загального життя, що відбувається на екрані, стає важливішою, ніж власна поведінка.

Науковці не припиняють суперечок щодо позитивних і негативних впливів на громадянське суспільство такої частини ЗМК, як «всесвітня павутина» (Інтернет). З одного боку, Інтернет майже непідконтрольний державним органам, що дає змогу поширювати будьяку критичну інформацію щодо діяльності різноманітних державних інституцій та надавати громадянам об'єктивні відомості. З іншого боку, у «всесвітній павутині» дається багато неправдивої, низькопробної інформації. Критики Інтернету розглядають агресивне поширення цієї мережі як «культурний імперіалізм». Це пов'язано з тим, що Інтернет як зазвичай сприяє популяризації наднаціональних, надгромадянських, глобальних пріоритетів і цінностей, що може негативно впливати на становлення громадянського суспільства. Для України проблема впливу Інтернету на громадян не є надактуальною, оскільки кількість громадян, які ним користуються, є досить невеликою.

В Україні кількість інтернет-користувачів у 2019 році збільшилась на 8%. Про це свідчать результати дослідження Інтернет асоціації України.

Так, на сьогодні всесвітньою мережею регулярно користуються 22,96 млн українців, або 71%, порівняно з показником 63% станом на кінець 2018 року ( рисунок 2.2).

Рис.2.2. Кількість інтернет-користувачів в Україні

Інша проблема, що пов'язана з впливом Інтернету на розвиток громадянського суспільства, полягає в тому, що мережа дозволяє швидко передавати суспільнозначущу інформацію серед користувачів та водночас робити спілкування позаперсоналізованим - партнери, з якими відбувається спілкування, невідомі або мають вигадані імена, повідомлення може писатися й іноземною мовою, норми мережевого спілкування формально не зафіксовані. Таким чином, втрачається один з основних механізмів формування громадянського суспільства - міжособистісне спілкування та відповідальність суб'єкта за свої слова. При цьому необхідно зазначити, що створення певних сайтів позитивно вплинуло на розвиток громадянського суспільства в Україні, що особливо виявилося під час тиску на ЗМІ до «помаранчевої революції».

Загалом, слід наголосити, що недержавні ЗМІ є потужним механізмом консолідації (або деконсолідації) громадянського суспільства, оскільки вони охоплюють усі верстви населення без винятку, здійснюючи низку суспільноважливих функцій.

1. Функція поширення інформації: якість ЗМІ визна чається рівнем об'єктивності подання відомостей, неупередже ного та аналітичного підходу журналістів до презентації фактів у своїх публікаціях; однобічність, суб'єктивність сприйняття та аналізу проблем є несумісними з принципами професійної етики журналіста.

2. Функція нагляду за діяльністю органів державної влади: у більшості сучасних країн у вирішенні астрономічної кількості поточних суспільних проблем перевага зазвичай надається представницькому варіанту демократії, коли громадяни доручають державному апарату забезпечувати власні права і свободи від їх імені та з метою захисту їхніх інтересів; тому у демократичному суспільстві масмедіа є «ланцюговим псом», «великим арбітром», виконуючи функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, запобігаючи розгулу корупції та, як наслідок цього - виродження демократії.

3. Функція зв'язку громадянського суспільства з владою: велика кількість ЗМІ не тільки доносить до читачів інформацію про діяльність органів державної влади, але й дає змогу громадянам висловлювати та оприлюднювати власну думку щодо згаданої діяльності, саме масмедіа є тим середовищем, у межах якого відбувається спілкування державної влади з грома дянським суспільством.

4. Функція забезпечення плюралізму думок: наявність у державі опозиційних до державної влади ЗМІ ознакою її демократичності, завдяки конкурентній боротьбі між владними фінансовополітичними структурами та вільними ЗМІ сусільство у кінцевому підсумку дістає правдиву інформацію про стан справ у державі та її політику.

5. Функція підвищення політичної культури громадян: презентуючи перед споживачами інформацію та подаючи власний погляд на проблеми, ЗМІ сприяють активності цих споживачів як громадян; у період суспільних та державних криз часто сама преса є «дзвоном», що будить свідомість індивідів як громадян, закликаючи останніх брати активну участь в управлінні державою.

Зазвичай вважають, що інформація, яка проходить через ЗМІ, повинна відповідати певним критеріям: доступність, об'єктивність, простота (але не спрощеність), різнобічність висвітлення, новизна. Однак на практиці інформація, як і організації, що нею оперують, зазнають впливу численних факторів, що позначається на її якості, характері змісту, методах і прийомах подачі [62]. Однією з важливих умов, що забезпечують одержання суспільством повної, достовірної інформації про політичні процеси, організації й інститути політичної системи, є законодавче оформлення прав і свобод засобів масової інформації, журналістів як складової частини розвитку громадянського суспільства та демократичної політичної системи. Для функціонування вільної преси та забезпечення свободи комунікації важливими є такі інституційні аспекти: відсутність цензури, яких-небудь обставин, пов'язаних з привілейованим становищем або різноманітними заходами контролю з боку уряду; є право публікувати й поширювати новини, і немає зобов'язань стосовно публікації того, що не бажають оприлюднювати журналісти; рівні права й можливості для громадян у вільному доступі до новин, точок зору, освіти і культури (це є частиною того, що відоме як «право на комунікацію»); свобода для самих засобів масової комунікації в одержанні інформації з відповідних джерел; відсутність прихованого впливу власників засобів масової комунікації або рекламодавців на добір новин або вираження точок зору; активна й критична редакційна політика в презен туванні новин і думок, інноваційна і незалежна видавнича політика щодо культури й мистецтва.

В остаточному підсумку необхідно зауважити, що громадянське суспільство має багаторівневу структуру, яка розрізняється за своїми відмінностями відповідно до історичних, культурних, політичних та економічних чинників, що домінують у тій або іншій країні. У перехідних суспільствах, до яких належить і українське, конфігурація громадянського суспільства перебуває на стадії формування. Незважаючи на всі суперечки навколо сутності й змісту громадянського суспільства, ми вважаємо, що первинним і головним його структурним елементом є економічно незалежна від держави, захищена законом особистість. Саме особистість (або група особистостей) є своєрідним ініціатором щодо створення організованих структур для захисту прав і свобод громадян, а саме: партій, громадських організацій та рухів. Будівельним матеріалом, соціальною базою громадянського суспільства є середній клас, який здатний усвідомлювати і захищати свої інтереси правовим способом.

2.2 Аналіз впливу засобів масової інформації на формування української національної свідомості

У сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку важливих функцій (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Функції засобів масової інформації

Завдяки реалізації зазначених функцій ЗМІ справляють вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, на соціально-психологічний і духовно-культурний розвиток кожного члена суспільства, тому що кожна нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стереотипізована й несе в собі багаторазово повторювані ціннісні орієнтації й установки, що закріплюються у свідомості людей.

Водночас слід зазначити, що багатоаспектне проникнення ЗМІ в життя суспільства може відігравати як об'єднуючу роль і сприяти консолідації суспільства, так і дезінтеграційну, роз'єднуючу, упроваджуючи в суспільну свідомість негативні стереотипи, що, на думку Г.Блумера, особливо є відчутним в кризові періоди історичного розвитку суспільства, коли люди у стані соціальної невизначеності особливо підпадають під вплив, легко відкликаються на різні нові стимули, ідеї, а також більше піддаються пропаганді й різним маніпулюванням [3].

Складовою суспільної свідомості є національна свідомість, яку науковці визначають як систему колективних соціально-психологічних феноменів, сутністю котрих насамперед є уявлення про свою спільноту як національну, окрему від інших спільнот. І.Кресіна наголошує, що основними елементами національної свідомості, насамперед, є: етнічна та національна ідентичність, етнічна свідомість, національна самосвідомість, подвійна етнонаціональна свідомість, історична пам'ять, національна мрія, національна ідея, національний менталітет і характер [56, с. 87]. На думку Ю.Куц, національна свідомість ґрунтується на уявленнях етноспільноти про соціальні вартості, норми, спільне походження, традиції, що своїми коренями сягають далекого минулого. Вона глибоко пов'язана з територією проживання, мовою, соціально-економічними набутками, які акумулюються в особливостях духовного розвитку, політичних інституціях, національних інтересах і традиціях, ідеях, національній мрії, національній ідеї, національній ментальності, національному характерові, національній психології [56, c. 45]. Ю.Бромлей до елементів національної свідомості відносить етнічну свідомість та уявлення про типові риси своєї спільноти, уявлення про рідну землю чи територію народу та про національний державний устрій [9, c. 176-183].

Світовий досвід переконує, що в процесі об'єднання націй в сильні держави важливу роль відігравали ЗМІ, завдяки діяльності яких і, в першу чергу, преси створювався новий вид соціальної спільноти, яку, незважаючи на відстань, об'єднувала спільна зацікавленість інформацією. Маючи всі можливості для швидкої трансляції єдиних символів і цінностей в національному масштабі, через створення суспільного діалогу ЗМІ сприяють формуванню і зміцненню національної свідомості суспільства. Через мережу інформаційних комунікацій передається необхідна державно-політична, суспільно-економічна, ідеологічна, історична, етнічна та інша інформація. Завдяки розкриттю змісту і пропаганді в засобах масової інформації таких понять, як «демократія», «громадянське суспільство», «правова держава», «національна ідея», формується відповідна система духовних цінностей суспільства, які лежать в основі творення політичної нації й розбудови незалежної держави.

Дослідження щодо ставлення населення до ЗМІ є одним з основних показників для вивчення, аналізу наповнення інформаційної складової, оцінки суспільних, електоратних настроїв, медіа-грамотності, а також подальшого вироблення державної інформаційної політики, шляхів протистояння інформаційній зброї, маніпулятивній інформації тощо.

Наприкінці 2018 р. одна з провідних дослідницьких компаній в Україні - Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) - провів опитування громадської думки щодо довіри до соціальних інституцій, а також ЗМІ.

Щодо ЗМІ, то українським ЗМІ довіряють загалом 26,1 % українців, не довіряють більше - 43,3 %.

У регіональному розподілі довіра до українських ЗМІ виглядає так (рисунок 2.3).

Найбільша довіра на Заході країни - 39,3 %, Центр - 24,9 %, Південь - 21,9 %, найменша довіра на Сході - 10 %, при цьому на Сході не довіряють - 68,2 %.

Рис.2.3. Довіра населення до українських ЗМІ

Водночас слід зазначити, що формування і зміцнення національної свідомості засобами ЗМІ значною мірою залежить від їх позиції у суспільстві. За умови, якщо засоби масової інформації є незалежними й здатні культивувати, збагачувати загальнодержавні й національні цінності в умовах глобалізованого світу, відтворювати і транслювати історико-культурні традиції, утверджувати національну мову, культуру, що є можливим у демократичному суспільстві, - вони сприяють творенню єдиного інформаційно-культурного простору держави, формуванню духовних основ нації, виступають дієвим інструментом консолідації суспільства в єдину національну спільноту.

В ідеалі ЗМІ можуть консолідувати різні партії й рухи, організації й спільноти, відображаючи і ознайомлюючи суспільство з їх позицією, регулярно організовуючи проведення діалогу стосовно суспільних проблем. Мас-медіа можуть в неупереджених узагальнюючих коментарях виділяти із усіх дискусій ті пропозиції, що спрямовані насамперед на порозуміння і злагоду суспільства, а отже, виступати каталізатором об'єднання, інтеграції суспільства й зміцнення держави.

Але якщо в суспільстві ЗМІ є залежними від держави, контролюються певними фінансовими чи політичними групами, вони стають знаряддям маніпуляції суспільною свідомістю, провідниками певної ідеології і, що є найнебезпечнішим, - часто сприяють упровадженню чужих, не властивих суспільству духовно-моральних і політичних цінностей, що руйнує духовний фундамент його існування.

У контексті окресленої проблеми слід зазначити, що в умовах незалежної Української держави вітчизняні мас-медіа отримали на законодавчому рівні свободу слова і цензури, політичну і професійну незалежність від державної влади. Однак посилення національного змісту та статусу державних українських ЗМІ не супроводжувалось адаптацією їх діяльності до ринкових умов, що не дало змоги витримати конкуренцію з потужними медіа-суперниками і, насамперед, комерційними телеканалами та газетами. Постійно відчуваючи нестачу бюджетного фінансування, державні телевізійні канали, центральні друковані видання змушені шукати додаткові кошти для здійснення своєї діяльності - від акціонування і до продажу рекламного часу. Це призвело до того, що серед ЗМІ майже не залишилося тих, акціями яких не володіли б великі фінансово-економічні групи. В результаті ситуація складається таким чином, що переважну більшість вітчизняних ЗМІ сьогодні утримують не держава й інститути громадянського суспільства, а окремі політичні партії та фінансово-промислові кола, які закономірно використовують потенціал мас-медіа передусім у власних, а не загальносуспільних інтересах.

Проблемою залишається наявність великої кількості державних і комунальних ЗМІ, які мають обмежену спроможність здійснювати незалежну інформаційну політику і об'єктивно змушені орієнтуватись у своїй діяльності на позицію органів влади та політичних сил, представлених у ній. Відтак творчі колективи таких ЗМІ не можуть повною мірою дотримуватись об'єктивності та неупередженості у поданні інформації, бути вільними у відображенні різних точок зору щодо подій, готувати критичні матеріали, проводити незалежні журналістські розслідування.

Отже, в сучасних умовах «незалежні» ЗМІ, які покликані бути центрами громадського контролю і за діями влади, і за збереженням духовних цінностей нації, зростаючись фактично з владою, бізнесовими колами та політичними організаціями, переважно працюють не на повернення суспільства до своїх базових цінностей, ідентичних й адекватних уявленням, звичаям, традиціям, менталітету, багатовіковому культурно-історичному досвіду українського народу, а висвітлюють приватні чи корпоративні інтереси певних угруповань. Усе це свідчить про відсутність в Україні дієвої державної політики у сфері масової інформації.

Велике значення у діяльності ЗМІ належить журналістському корпусу. Функцією діяльності журналіста є впровадження в масову свідомість певних оцінок явищ і фактів з метою досягнення впливу на неї. Ці оцінки явищ та фактів несуть у собі світоглядну орієнтацію, тобто спрямовані на формування певної системи цінностей. Така функція журналістики передбачає високий рівень відповідальності журналіста, і тому особливого значення набувають вимоги до професіоналізму журналістської діяльності. Багато українських журналістів свою працю спрямовують на зміцнення національних інтересів, дотримуються високих моральних і професійних стандартів. Водночас сьогодні в умовах впливу ринкових механізмів комерційні чинники в роботі ЗМІ загрожують етичним аспектам діяльності журналістів, підштовхують їх до використання різноманітних маніпуляцій суспільною свідомістю на догоду інтересам певних кіл і угруповань. Досить вагомою в цьому плані є думка В.Лизанчука, який зазначає: «Доцільно нагадати, що частина журналістів, політиків, громадян України розуміє свободу слова як усвідомлену потребу творити добро і ставить її на службу високим морально-духовним принципам, українським національним інтересам, здоровим потребам людини. Друга частина журналістів, громадян України тлумачить свободу слова як уседозволеність і застосовує її для власного самовивищення, корпоративної вигоди, яка інколи перетворюється на політичне блюзнірство стосовно інтересів українського національного державотворення. До третьої частини належать журналісти, політики, які використовують свободу слова в Україні для руйнування державницького мислення, розмивання національних почуттів, для морально-психологічного приниження українських патріотів, політико-ідеологічного цькування українськості, насаджування психології холопства, малоросійства, меншовартості. Четверта частина громадян України (олігархи, владоможці і серед них - деякі журналісти, яких купують і які безсоромно продаються) використовують свободу слова лише для задоволення своїх споживацьких, корумпованих, політичних інтересів. Їх не цікавлять естетичні, художні, моральні, духовні, національні інтереси читачів, глядачів, слухачів. Вони знаходять поживу у загальному падінні морально-естетичного, національно-духовного рівня, адже поняття честі, совісті, гідності, елементарної порядності для них - це релікт минулого» [14, с. 75]. Зазначене переконує, що, на жаль, загалом журналістика поки що не стала чинником і фундаментальною основою ідеології державотворення в Україні.

У сучасному світі запорукою стійкості, незалежності держави є її власний національний інформаційно-культурний простір. З розпадом СРСР українське суспільство, яке протягом довгого часу було інформаційно закритим, відчуло на собі тиск потужного інформаційного потоку із Заходу, оскільки в умовах глобалізаційних процесів важко ізолюватися від зовнішнього світу. Небезпека полягає в тому, що національні суспільства за таких умов можуть досить легко втрачати свій специфічний менталітет і потрапляти під вплив інших культур. За цих умов збереження культурних традицій, національного менталітету та національно-культурної цілісності стає першочерговим завданням. Саме ЗМІ можуть відіграти вирішальну роль у підсиленні консолідації суспільства та збереженні його національно-культурної самобутності. Від структури, змістового наповнення, захищеності національного культурно-інформаційного простору, його спроможності адекватно задовольняти потреби суспільства значною мірою залежить успіх реалізації стратегічних національних завдань.

Натомість реально вітчизняні засоби масової інформації в сучасних умовах ґлобалізації не витримують конкуренції з впливами іноземних держав. Яскраво вираженою тенденцією є посилення в сучасному українському суспільстві системних інформаційних потоків, які шляхом просування у суспільну свідомість чужих українцям ідеалів та цінностей, ментальних особливостей інших держав та народів фактично розмивають державну мову, духовність, історичну пам'ять і, зрештою, власне українську державність.

За різними оцінками, нині національний інформаційно-культурний простір переважно заповнений продуктом неукраїнського походження. Йдеться передусім про глобальну культурно-інформаційну експансію західних країн, зокрема США, яка створює дедалі відчутнішу загрозу безпеці українського суспільства. Низькопробні розважальні кінофільми, бойовики, що штовхають на сумнівні подвиги, нав'язлива й інколи аморальна реклама підривають духовне й інтелектуальне здоров'я нації, сприяють девальвації моральних і загальнолюдських гуманістичних цінностей, культурних національних традицій. Поступове витіснення вищих цінностей та ідеалів утилітарними, прагматичними, технократичними орієнтаціями і глобалізаторськими імперативами мислення позначається на формуванні власної, української національної свідомості.

Крім того, ненормована та безконтрольна присутність в українському інформаційному просторі російських ЗМІ утворила нині потужний канал впливу на свідомість українських громадян. Стає дедалі очевиднішим, що він є інструментом просування на територію незалежної України інтересів сусідньої держави, використовується для забезпечення її ідеологічної та політичної присутності в нашій країні. Це впливає не лише на становлення національної самоідентифікації населення, але й на громадянську активність - громадяни починають сприймати себе частиною чужого культурного, а отже, і політичного простору.

На сучасному етапі для суспільства характерна криза інформаційної культури, яка провокується переважанням у сучасних ЗМІ деструктивних публікацій (програм, передач) над конструктивними і нейтральними. У телерадіоефірі та на шпальтах друкованих ЗМІ присутня інформація, що компрометує владу і власну країну в очах громадян, створює неконструктивне та неадекватне уявлення про Україну, її повсякденне життя і перспективи розвитку. На підтвердження цього академік І.М.Дзюба зазначає, що в сучасних умовах «значна частина засобів масової інформації… безсоромно паразитує на національній несформованості, на глибокій зрусифікованості суспільства, нагнітаючи шалену кампанію компрометації української культури і українства взагалі, що виливається вже у хуліганське шельмування нашої класики, в зухвале оганьблення дорогих українцям імен, - під децибели фарисейської риторики про свободу слова та права людини… Коли читаєш цю пресу, створюється враження, що ми живемо в окупованій країні, і окупант звіріє з кожним днем» [16, с. 76].