"Великий терор" на Донбасі: механізм реалізації, перебіг, наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Великий терор» на Донбасі: механізм реалізації, перебіг, наслідки

Директива наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова № 00321 від 7 червня 1937 р. щодо «виявлення і розгрому шпигунських, шкідницьких, диверсійних, змовницьких троцькістських й інших контрреволюційних груп на території УРСР»Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ. 1917-1991. Справочник. -- С. 586., телеграфна директива М. Фріновського № 80109 від 11 червня 1937 р. та його особисті вказівки під час приїзду до Києва на представлення нового наркома внутрішніх справ УРСР І. Леплевського зумовили репресивну активність усього апарату обласних УНКВС УРСРГДА СБ України, ф.16, оп.30, спр.61, арк.115.. Саме тому більшість доповідних звітів про результати оперативно-слідчої діяльності обласних управлінь НКВС починалися про активізацію роботи із червня 1937 р. Водночас, це збіглося з початком другого півріччя і третього кварталу -- звичних звітних періодів. Однак дослідницька практика показала, що поряд із цим використовувалися дати початку реалізації оперативних наказів, проведення окремих оперативних нарад за участю московського керівництва чи призначення ключової посадової особи.

Аналізуючи доповідні записки Д. Соколинського, датовані квітнем -- груднем 1937 р., слід відзначити декілька моментів. По- перше, виразний сигнал про початок репресивних акцій, поданий вищим політичним керівництвом на лютнево-березневому пленумі 1937 р., був повністю сприйнятий місцевими апаратами держбезпеки. Вони посилили агентурно-оперативну роботу по виявленню потенціальних «ворогів народу» для накопичення компрометуючих матеріалів. Це могли бути найменші прояви політичної нелояльності (антирадянські розмови, критика вищих і місцевих партійно- радянських керівників, висловлення невдоволення), наявність зв'язків із громадянами іноземних держав (родинні, побутові, ділові взаємини), наявність стосунків із колишніми членами більшовицької партії, представниками політичної опозиції (прихильники Троць- кого, Бухаріна, Рютіна, Шляпникова тощо), колишніми членами ліквідованих соціалістичних і національних комуністичних партій. великий терор донбас репресія

По-друге, органи державної безпеки як військова структура діяла на підставі наказу, де чітко прописувалися всі параметри майбутньої операції (вказувалися ознаки «ворога», підстави для арешту, конкретна соціальна чи професійна група, що підлягала «чистці» тощо). У даному випадку повністю розпливчасте формулювання наказу НКВС СРСР №00312 про відрядження відповідальних співробітників наркомату «для виявлення і розгрому шпигунських, шкідницьких, диверсійних, змовницьких троцькістських й інших контрреволюційних груп на території УРСР» відіграло роль оперативного наказу. Зважаючи на промовисті політичні орієнтири, задані політичним керівництвом ЦК ВКП(б), для збільшення кількості арештів начальникам УНКВС республіки було достатньо усного роз'яснення заступника наркома внутрішніх справ СРСР М. Фріновського.

По-третє, опис Д. Соколинським розслідуваних справ свідчить про реалізацію оперативних матеріалів літерних та справ-формуля- рів, тобто вже виявлених «ворогів народу». Він «вловив» необхідність не лише прискорити, а й розширити масштаби арештів. Тому інформував керівництво про нові виявлені «зв'язки контрреволюціонерів», наявність перспективних слідчих справ.

По-четверте, частина фігурантів справ, що були арештовані у квітні -- червні 1937 р. були засуджені у позасудовому порядку -- через «двійку» або «трійку» УНКВС по Донецькій області. Це означає, що слідчі не змогли добути до початку масової операції доказів реальної контрреволюційної роботи. Інакше ці фігуранти були б засуджені у судовому порядку. Їх змусили надати свідчення, що дозволили згодом арештувати інших громадян, здебільшого представників партійно-радянського апарату, інтелігенції тощо. Так, завідуючого навчальною частиною торгівельного навчального комбінату м. Костянтинівка К. Афанасьєва арештували ще 27 квітня 1937 р., а засудили «трійкою» до розстрілу із конфіскацією майна. Колгоспника колонії Високопілля Краматорського району І. Арнольда арештували 4 червня 1937 р. Однак упродовж тривалого часу слідчі не змогли знайти доказів його «контрреволюційної діяльності». Скориставшись можливістю позасудового засудження, співробітники держбезпеки через «трійку» фактично приховали власний злочин. Електрика Торезького машинобудівного заводу Є. Абашина арештували 29 червня 1937 р., а вже 9 вересня він був засуджений «трійкою» УНКВС по Донецькій області до 10 років виправно-трудових таборів. У подальшому К. Афанасьєв, І. Арнольд, Є. Абашин були реабілітовані через відсутність складу злочинуРеабілітовані історією. Донецька область. -- Кн. 1. -- Донецьк: Регіон, 2004. -- С. 523, 616, 631.. Подібних прикладів в опублікованих списках репресованих громадян можна виявити сотні.

Загалом складалося враження, що начальники місцевих апаратів за певними ознаками бюрократичної підготовки відчували наближення нової хвилі арештів чи гучного судового процесу у Центрі із відлунням у регіонах. Але навряд обласні начальники УНКВС могли бути посвячені у перипетії підготовки масових операцій.

Початок «Великого терору» в СРСР, на думку більшості дослідників, поклало рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 р. «Про антирадянські елементи». У надісланій секретарям обкомів, крайкомів, ЦК національних компартій телеграмі пропонувалося «узяти на облік усіх куркулів, що повернулися на батьківщину, і карних злочинців з тим, щоб найворожіші з них були негайно розстріляні в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а інші, менш активні, але все-таки ворожі елементи, були переписані й вислані до районів за вказівками НКВС. ЦК ВКП(б) пропонує у п'ятиденний строк подати до ЦК склад трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само й кількість тих, хто підлягає засланню»Расстрел по разнарядке // Труд. -- 1992. -- 4 июня. -- № 88 (21612); Юнге М., Биннер Р. Как Террор стал «Большим». Секретный приказ №00447 и технология его исполнения. -- М.: АИРО-ХХ, 2003. -- С. 78-79; Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. / Упоряд. С. Кокін, М. Юнге. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 40-41.. Того ж дня нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов направив телеграму керівникам республіканських НКВС і начальників крайових і обласних НКВС про рішення політбюро.

Він дещо скоригував визначення цільової групи запланованої операції, додавши втікачів із таборів та спецпоселеньВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 13, 41-42..

У Києві телеграму отримали 3 липня 1937 р. На засіданні 4 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У сформувало обласні «трійки» у складі першого секретаря обкому, начальника обласного УНКВС, обласного прокурора. Наркому внутрішніх справ УРСР І. Леплев- ському доручили негайно направити оперативну директиву по лінії НКВС УРСРЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 14, арк. 38..

Пізно ввечері, о 22 год. 30 хв., того ж дня нарком внутрішніх справ УРСР отримав телеграму №11924 за підписом М. Єжова, котрий вимагав від наркомів внутрішніх справ республік і начальників УНКВС країв та областей узяти на облік куркулів, кримінальників і розділити їх на дві категорії. До першої мали потрапити «найбільш ворожі елементи», що підлягали арешту та розстрілу в порядку адміністративного проведення їхніх справ через «трійки». До другої -- «менш активні ворожі елементи», що підлягали висиланню в райони за вказівкою НКВС СРСР. До 8 липня 1937 р. І. Леп- левський мав надати НКВС СРСР кількість осіб 1-ї і 2-ї категорій із визначенням окремо куркулів та кримінальниківГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 22..

Того ж дня нарком внутрішніх справ УРСР продублював телеграму начальникам обласних управлінь НКВС республіки з вимогою ознайомитися у секретарів обкомів з директивою ЦК ВКП(б) щодо «антирадянської ворожої» діяльності куркулів та кримінальників. Начальників міських та райвідділів, прикордонних загонів, оперативних пунктів НКВС зобов'язали впродовж двох діб, мобілізувавши апарат держбезпеки і міліції, перевірити облікові й агентурні матеріали стосовно кримінального та куркульського елементу.

На 5-6 липня 1937 р. в облуправліннях НКВС мали бути точні списки куркулів, що повернулися із заслання, і кримінальників із розподілом на дві категорії. На 7 липня 1937 р. цифрові дані, згідно з телеграмою ЦК ВКП(б), надавалися в розпорядження І. Леплевського. Для збереження таємниці майбутніх розстрілів начальники районних апаратів НКВС інформувалися, що перша категорія намічалася до суворої ізоляції, друга -- до висиланняНікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х -- 1950-ті рр.). -- С. 90-91; ГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 25.. Обкоми КП(б)У надсилали свої пропозиції у вигляді шифротелеграми із пропозиціями складу обласних «трійок» і чисельністю облікованого контингенту, пропонованого для арешту за адресою: «Москва. ЦК ВКП(б), тов. Сталіну». Тому секретар Донецького обкому КП(б)У Е. Прамнек 10 липня 1937 р. о 12 год. 05 хв. направив телеграму Й. Сталіну з пропозицією обласної «трійки» у складі секретаря Донецького обкому Е. Прамнека, начальника обласного УНКВС Д. Соколинського і обласного прокурора Р. РуденкаРоман Андрійович Руденко (1907-1981) -- у 1943-1953 рр. обіймав посаду прокурора УРСР, був державним обвинувачувачем на Нюрнбергському процесі 1945-1946 рр., у 1953-1981 рр. -- генеральний прокурор СРСР. Див.: Звягинцев А. Руденко. -- М.: Изд-во «Молодая гвардия», 2007. -- 479 с..У той же день політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням (п.206) затвердило її складРГАСПИ, ф. 17, оп. 162, д. 21, л. 98.. Але Е. Прамнек у шифротелеграмі повідомив Й. Сталіна, що кількісні дані по репресованих він надішле через декілька днів. Це було пов'язано зі спробою корекції чисельності взятих на оперативний облік куркулів і кримінальників, що відзначив нарком внутрішніх справ І. Леплевський у телеграмі М. Єжову від 10 липня 1937 р. Він констатував, що куркульські та кримінальні «елементи» в республіці повністю не виявлені й не обліковані. Так, по Донецькій області було представлено наступні цифри: усього підлягало репресіям 1821 особа, із них куркулів за першою категорією -- 257, кримінальників -- 209, за другою категорією -- куркулів 288 осіб, кримінальників -- 1067. Тому І. Леплевський заявив, що цифри по Донбасу явно применшені й тому наказав начальникові УНКВС ретельніше виявити контингент для репресійГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 133, арк. 121-122., оскільки це не збігалося з уявленнями Й. Сталіна та його оточення щодо кількості «ворогів народу» в радянському суспільстві. Д. Соколинський відразу наказав районним і міським апаратам на Донбасі уточнити оперативний облік за «ворожими контингентами». За «усталеною традицією» до опрацювання наказу начальника УНКВС залучалися партійні осередки районних і міських відділів НКВС. На зборах первинної партійної організації Краснолиманського райвідділу НКВС 23 липня 1937 р. співробітники критикували один одного за відсутність планомірної оперативної роботи, боротьби з порушниками паспортного режиму, поліпшення складу агентурної мережі, невикористання адміністративного вислання тощо. У резолюції партійних зборів винуватцем було визначено начальника райвідділу НКВС Дем'янцева, котрому доручалося «намітити оперативний план поліпшення роботи з довіреними людьми для проведення рішучої боротьби зі злочинністю і кримінальним елементом». Через місяць планувалося заслухати його на засіданні партосередку щодо результатів перебудови оперативної роботи та «вилучення» кримінального елементу через адміністративне висланняВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 64-65..

Між 13 та 15 липня 1937 р. обласні УНКВС отримали «Оперативний план НКВС УРСР з вилучення куркулів і кримінальників 1-ї категорії» та «Оперативний план НКВС УРСР з вилучення куркулів і кримінальників 2-ї категорії», де визначався механізм проведення операції. Підготовчу роботу «по куркулях» проводили органи держбезпеки, по кримінальниках -- міліція. Слідство у справах 1-ї категорії заплановане у 7-денний термін, у 2-й -- після арешту «у 2-денний термін уточнюються всі незрозумілі моменти». Перелік документів слідчої справи включав дані для визначення місцезнаходження арештованого та склад його родини, довідку й характеристику сільради та колгоспу про соціально-майновий стан, соціальну небезпеку, довідку судово-слідчих і адміністративних органів про судимість і реєстрацію, протоколи допитів свідків, очних ставок, довідку, складену за агентурними даними, санкцію прокурора на арешт, висновок у справі. Співробітників УНКВС зобов'язували організовувати на місцях перевірку якості й повноти матеріалів, зібраних на найбільш «озлоблених» осіб.

Операція проводилася співробітниками НКВС і мобілізованим активом із «перевірених партійців». Планувалося, що для її проведення буде залучено до 5 тис. осіб активу. Їхня робота мала оплачуватися впродовж 10 днів по 7 руб. за деньГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 17-18..

Для попередження можливого переходу у сусідні держави прикордонникам наказали за 5 днів до початку операції посилити пильність. Начальники обласного, міських і районних відділів УНКВС несли персональну відповідальність за якість зібраних матеріалів, що були підставою для арешту куркулів і кримінальників.

Арештованих звозили до тюрем. У місця концентрації арештантів повинна була виїжджати обласна «трійка» для ухвалення вироку. Справи мали розглядатися за присутності заарештованогоВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 51-57; ГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 2-8, 9-13..

Головну роль у проведенні арештів і слідства зіграли міжрайонні оперативні групи чекістів, створені в колишніх окружних центрах і великих населених пунктах. Очолювали групи відповідальні співробітники облуправлінь НКВС, начальники міських і районних відділень чи окрвідділів. Чисельність їх становила 8-15 співробітників зі складу обласного УНКВС, місцевих апаратів. До таких міжрайонних груп входили не лише співробітники УДБ областей, а й курсанти міжкрайових шкіл УДБ (до УНКВС Донецької області 3 серпня 1937 р. направили 30 курсантів школи УДБ, 65 осіб рядового і молодшого командного складу школи із ХарковаГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 19-20.), міліціонери, чекісти запасу. Іноді навіть залучали співробітників фінансового відділу УНКВС. Кожна група діяла в межах так званого «куща», що охоплював до 10, іноді більше районів області. Арешти санкціонувалися начальниками міжрайонних груп та узгоджувалися з районним прокурором.

Практика формування міжрайонних груп як інструменту для виконання конкретної каральної операції була апробована ще 1933 р. Так, наказом ДПУ УСРР №316 від 14 липня 1933 р. було створено Старобільську міжрайонну групу, якій підпорядковувалися Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Білолуцький, Біловодський, Марківський, Міловський і Покровський районні апарати, Старобільське районне відділення ДПУ УСРРГДА СБ України, ф. 9 (УРСР), спр. 666, арк. 83.. Вірогідно, що такий тимчасовий орган був необхідний для проведення операції на конкретній території. Штатне посилення відбувалося за рахунок відрядження окремих відповідальних співробітників Донецького оперативного сектору (обласного відділу) ДПУ УСРР для організаційної та оперативної роботи. Можливо, що це пов'язувалося з проведенням операції з ліквідації «сільської контрреволюції» у цьому зерновому районі ДонбасуУ листопаді 1933 р. на цих теренах було утворено Старобільський округ, який ліквідували лише у червні 1938 р. під час створення Ворошиловградської (зараз Луганської) області..

На території республіки створювалися 45 міжрайонних оперативних груп. У Донецької області місцями їх дислокації визначили Сталіно, Маріуполь, Артемівськ, Ворошиловград, СтаробільськВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 51-57; ГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 14..

Для вирішення поточних питань проведення масової операції 23 липня 1937 р. у НКВС УРСР відбулася нарада. Однією із центральних проблем стала відсутність необхідної кількості кадрів для проведення арештів та розслідування. Тому просили НКВС СРСР відмінити відпустки, відстрочити випуск шкіл міліції, використати особовий склад шкіл державної безпеки, внутрішніх військ і ГУТАБ НКВС СРСР, що дислокувалися у Харкові, для проведення масової операції. Наступною проблемою стала відсутність приміщень для утримання арештантів через значну завантаженість тюрем попередніми арештами. Пропонувалося у тюрмах утримувати лише арештованих по 1 -й категорії, а для утримання 2-ї категорії використати камери попереднього ув'язнення і пристосувати приміщення у місцях дислокації міжрайонних груп для тимчасового утримання арештантів. Останніх забезпечити харчуванням і медичним обслуговуванням. Місцеві управління прозвітували по наявність можливості для короткотермінового ув'язнення 40 тис. осіб. Але подальші події показали, що дані не відповідають дійсності.

Помічнику начальника обліково-статистичного відділу Л. Мунвезу (із 1 листопада 1937 р. -- начальник 8-го відділу) доручили організувати отримання інформації із УНКВС про хід операції один раз на два дні і виробити за погодженням із НКВС СРСР єдину форму звітностіГДА СБУ, ф. 42, спр. 32, арк. 15-16..

Співробітники місцевих апаратів НКВС прекрасно вже зрозуміли причини запиту московського керівництва стосовно кількості «ворогів» і були психологічно готові до масової операції по арештам контрреволюціонерів. Свідченням цього стали їх виступи на зборах первинних партійних організацій. Так, 29 липня 1937 р. член партійного осередку Волновахського районного відділу НКВС Ка- бачний заявив, що «ця операція у даний момент проводиться по всьому СРСР». Інший співробітник, Головченко, його підтримав: «Треба показати зразок роботи, операція повинна пройти у нас тихо і без шуму». Висловлення співробітника Юзвука вказує на впевненість у наявності значної кількості «ворогів» і їх загрозі державному ладу: «Ми повинні у цій операції використати всі цінні матеріали. Якщо ми не під час цієї операції не репресуємо весь контрреволюційний елемент на Донбасі, то потім буде пізно. За нерепресований елемент на дільниці [оперативного [п]ункту [Транспортного [в]ідділу ст. Волноваха з нас спитають і ми за чистку транспорту у першу чергу несемо відповідальність».

Вони відчули готовність вищого політичного керівництва до масштабної «чистки» радянського суспільства. Начальник райвідділу Бобильов заявив: «Ми від оборонної політики повинні перейти до політики наступальної на ворога». Також вимагав від співробітників бути одягненими у форму під час роботи із арештованимиВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. -- К., 2010. -- С. 71-72.. Ця вимога була явним проявом демонстрації сили, оскільки чекісти виступають від імені держави і впевненні у справедливості своїх діянь.

30 липня 1937 р. нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов підписав оперативний наказ № 00447 «Про операцію із репресуванню колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». У наказі зазначалося, що операція в Україні повинна початися 5 серпня і продовжуватися чотири місяці. Протягом цього терміну місцеві апарати держбезпеки повинні були вилучити наступні категорії населення: колишні куркулі, що повернулися із заслання і проводили «антирадянську підривну діяльність»; колишні куркулі, що втекли із місць поселення, а також ті, хто сховався від розкуркулювання; колишні куркулі і соціально-небезпечні елементи, які були «членами повстанських, фашистських, терористичних і бандитських формувань», проводили антирадянську діяльність і ховалися від репресій; члени антирадянських партій, колишні білі, жандарми, чиновники, карателі, бандити і їх поплічники, контрабандисти, реемігранти, які ховалися від репресій чи втекли із місць ув'язнення; виявленні у результаті агентурно-оперативної роботи активні учасники вже ліквідованих «козачо-білогвардійських, повстанських організацій, фашистських, терористичних і шпигунсько-диверсійних формувань; репресії підлягали громадяни, які утримувалися у тюрмі, слідство по яким завершене, але судовими органами справа не розглядалася (це формулювання дозволило відправити на смерть громадян заарештованих до початку масової операції, вину яких не вдалося довести у процесі слідства); найбільш налаштовані антирадянськи елементи, кримінальники, які утримувалися у тюрмах, таборах, колоніях, трудових поселеннях, які проводили злочинну діяльність; кримінальники, які ведуть злочинний образ життя і пов'язані із злочинним середовищем.

Наказ наголошував, що соціальна «чистка» проходить «у селі -- колгоспах, радгоспах, сільськогосподарських підприємствах, у місті -- на промислових і торгівельних підприємствах, у радянських установах і на будівництві».

Не забули керівники органів державної безпеки і про родини засуджених. Загалом вони не підпадали під репресії. Виключення складали: родини, члени якої були здатні до активних антирадянсь- ких дій і повинні були ув'язнюватися у табори чи трудові поселення; члени родини засудженого за 1-ю категорією, які проживали у прикордонній смузі повинні виселити за її межі; родини засудженого за 1-ю категорією, які проживали у Москві, Ленінграді, Києві, Тбілісі, Баку, Ростові-на-Дону, Таганрозі, у районах Сочі, Гагри і Сухумі виселялися в інші області за їх вибором, окрім прикордонної смуги; родини засуджених за 1-ю і 2-ю категоріями брали на оперативний облік і за ними встановили постійний нагляд Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. --К., 2010. -- С. 72-76, 79..

У оперативному наказі був прописаний механізм проведення арешту та слідства. Начальник міжрайонної оперативної групи керував формуванням обліків, керував слідством, затверджував обвинувальні вироки і виконанням вироків, тобто він повністю відповідав за результати виконання операцію у своєму секторі.

На кожного репресованого збиралися детальні установчі дані і компрометуючі матеріали. На підставі останніх складалися списки на арешт, що підписувалися начальником оперативної групи і у 2-х екземплярах відсилалися на розгляд та затвердження начальнику обласного управління НКВС. Після розгляду надісланого списку начальник УНКВС давав санкцію на арешт вказаних у ньому громадян. Начальник міжрайонної слідчої групи на підставі затвердженого списку проводив арешти, які обов'язково здійснювалися на підставі ордеру. Під час арешту проводився обшук -- вилучалася зброя, боєприпаси, військове спорядження, контрреволюційна література, дорогоцінні метали, іноземна валюта, розмножувальні прилади, листування. Вилучене описувалося у протоколі обшуку.

На кожного арештованого або групу заводилася слідча справа. Від співробітників держбезпеки наказом вимагався прискорений і спрощений порядок проведення слідства. Одним із критеріїв успішного слідства було виявлення всіх «злочинних зв'язків». Спрощений порядок слідства означав зміну в алгоритмі роботи прокуратури. Тому вже 7 серпня 1937 р. прокурор СРСР А. Вишинський надіслав шифротелеграму всім прокурорам республік, країв й областей, військових округів та залізниць. Він вимагав максимального сприяння проведенню операції; присутності прокурора на засіданні тих «трійок», де не було прокурора у її складі; вказував, що дотримання процесуальних і попередньої санкції на арешт під час проведення масової операції не потрібні; рішення «трійок» остаточні і оскарженню не підлягаютьБрюханов Б., Шошков Е. Оправданию не подлежит. Ежов и ежовщина. 1936-- 1938 гг. -- СПб.: Петровский фонд, 1998. -- С. 76-77..

До справи обов'язково долучалися ордер на арешт, протокол обшуку, матеріали вилучені при обшуку, особисті документи, анкета арештованого, агентурно-облікові матеріали, протоколи допиту і короткий обвинувальний висновок.

Після розгляду справи на засіданні обласної «трійки» витяг із протоколу засідання «трійки» із вироком підшивався у кримінальну справу. Згідно вказівки М. Фріновського від 8 серпня 1937 р. (меморандум № 424, доповнення до оперативного наказу НКВС СРСР № 00447) вирок «трійки» оголошувався лише засудженим по 2-й категоріїСтепанов А. Расстрел по лимиту: Из истории политических репрессий в ТАССР в годы «ежовщины». -- Казань: Новое знание, 1999. -- С. 30..

Сам вирок виконувався лише після вказівки голови «трійки», тобто начальника УНКВС. Підставою для його виконання був витяг із протоколу засідання «трійки» із зазначенням вироку конкретному засудженому і спеціальний припис за підписом голови «трійки», що видавався виконавцям вироку. Місце і дата його виконання по 1-й категорії (розстріл) було суворою таємницею. Документ про виконання вироку долучався в окремому конверті до справи засудженого.

Згідно цього оперативного наказу загальне керівництво операцією покладалося на заступника наркома внутрішніх справ -- начальника головного управління держбезпеки комкора М. Фріновського. При ньому була сформована спеціальна група помічників. Екземпляр протоколів «трійок» після виконання вироків, слідчі справи на засуджених по першій категорії та картки по формі № 1 повинні були надсилатися до 8 (обліково-реєстраційного відділу) головного управління держбезпеки НКВС СРСР. Інформація про хід та результати операції повинні були доповідатися кожні п'ять днівВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. --К., 2010. -- С. 79-82.

РГАСПИ, ф. 17, оп. 162, д. 21, л. 116-117.. В Україні із 23 липня 1937 р. теж діяв оперативний штаб, який очолив начальник 4 відділу УДБ НКВС УРСР М. Герзон.

31 липня 1937 р. політбюро ЦК ВКП(б) затвердило проект оперативного наказу № 00447. Для його реалізації було виділено 75 млн руб., із них 25 млн руб. -- на оплату залізничного тарифу. Наркомат шляхів сполучень СРСР був зобов'язаний надати необхідну кількість вагонів для перевезення майбутніх табірників, яких планували використати на будівельних об'єктах і лісорозробках ГУТАБ. Останньому передавалися нові лісові масиви у Північній, Сверд- ловській областях, Західносибірському і Східносибірському краях, басейні річки Вичегди. Для організації нових таборів ГУТАБ НКВС СРСР надавався аванс у 10 млн руб. Обкоми і крайкоми партій адміністративно-територіальних одиниць, де розгорталися нові табори, зобов'язали виділити по заявкам НКВС СРСР необхідну кількість членів партії і комсомольців для укомплектування адміністративного апарату таборів; наркомату оборони СРСР доручили призвати із запасу 240 командирів і політпрацівників для формування нових частин внутрішніх військ охорони таборів; наркомат охорони здоров'я СРСР повинен був виділити 150 лікарів і 400 фельдшерів для медичних частин таборів; наркомат лісової промисловості зобов'язали виділити у розпорядження ГУТАБ 10 знаних фахівців лісового господарства і 50 випускників Ленінградської лісотехнічної академії¹.

Наказ передбачав ліміти по 1-й і 2-й категорії для кожної області, краю, автономної республік. Для УРСР було заплановано арештувати 28800 осіб, із них розстріляти 8 тис. осіб. У Донецькій області вище партійно-радянське керівництво СРСР запроектувало розстріляти 1000 осіб, 3000 осіб -- ув'язнити (ліміти наказу удвічі перевищували подані 10 липня 1937 р. Донецьким УНКВС попередні цифри осіб, що знаходилися на оперативному обліку і підлягали репресії).

Оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 передбачав можливість збільшення лімітів. Цим одразу скористалися начальники УНКВС. Аналіз збільшення лімітів по регіонам СРСР, проведений М. Юнге, Г. Бордюговим, Р. Біннером, засвідчив бажання начальників обласних УНКВС довести політичному керівництву масштабність проведеної ними роботи по вилученню «ворогів народу»Юнге М., Бордюгов Г., Биннер Р. Вертикаль большого террора. История операции по приказу НКВД № 00447. -- М.: Новый хронограф, 2008. -- С. 519-598.. Фактично вони вбачали у цьому своєрідний тест на політичну лояльність.

Перші результати роботи «трійок» нарком внутрішніх справ УРСР І. Леплевський доповів наркому внутрішніх справ СРСР М.Єжову вже 10 серпня 1937 р. Всього в УРСР «трійками» було засуджено 1052 особи, із них куркулів -- 515, кримінальників -- 244, інших -- 293. У Донецькій області «трійка» визначила подальшу долю 133 осіб. І.Леплевський указав, що «трійки» відновлять роботу лише 13 серпня через відсутність підготовлених справ. Однак за декілька тижнів порядок цифр різко змінився (див. табл.)Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927-1939: Документы и материалы. В 5 тт. / Т. 5. 1937-1939. Кн. 1. 1937 / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг. -- М.: РОССПЭН, 2004. -- С. 340, 357, 361, 363, 375..

Таблиця

У першу чергу на «трійку» передавалися справи по 1-й категорії. Вже через місяць загальноукраїнський ліміт у 8 тис. осіб був використаний. Тому 6 вересня 1937 р. нарком внутрішніх справ УРСР І. Леплевський звернувся до М. Єжова із проханням про додатковий ліміт у 4200 осіб за першою категорією. Для Донецького УНКВС він пропонував розподілити додатковий ліміт в одну тис. осіб за 1-ю категорією (розстріл)Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 19271939: Документы и материалы. В 5 тт. / Т. 5. 1937-1939. Кн. 1. 1937 /. -- С. 361.. Дослідники С. Кокін і М. Юнге, проаналізувавши практику виділення лімітів для областей УРСР, стверджували про зацікавленість московського центру у розгортанні розстрілів і пригальмовуванні ув'язнення у таборах через відсутність місць утримання арештантів. Одним із побічних доказів цієї гіпотези стала вказівка І. Леплевського про заборону засудження до ув'язнення в табори осіб похилого віку, непридатних до роботи. Що, на їхню думку, було прямою вказівкою до засудження літніх і непрацездатних осіб до розстрілу. Це підтверджував згодом О. Успенський. Він заявив, що на початку 1938 р. М. Єжов на оперативній нараді вимагав «громити всіх направо й наліво». На запитання начальника УНКВС по Чернігівській області М. Корнєва по долю калік і людей похилого віку, які займали місце в тюрмах, М. Єжов заявив: «Ох ви, чекісти, вивезіть їх усіх до лісу та розстріляйте. Кому вони потрібні?»Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. --К., 2010. -- С. 105-106..

Про використання «трійки» як форми формального засудження для масового вбивства населення України свідчила кількість розглянутих на засіданні справ. Так, на засіданні Донецької обласної «трійки» 19 квітня 1938 р. було засуджено 382 особи, 26 квітня -- 574, 4 травня -- 419 осіб. За підрахунками донецького дослідника В.Нікольського, якщо на розгляд справи однієї людини відвести 10 хв., то члени «трійки» повинні були працювати на засіданні 19 квітня 63,7 год., 26 квітня -- 95,7 год., 4 травня -- 69,8 год. За умови витрати на засудження 1 хв. «трійка» повинна була працювати 19 квітня -- понад 6 год., 26 квітня -- майже 10 год., 4 травня -- приблизно 7 год.Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х -- 1950-ті рр.). -- С. 418.

Загалом упродовж п'яти місяців ліміт для УРСР за 1-ю категорією було збільшено у чотири рази -- із 8000 до 32 715 осіб. УНКВС по Донецькій області станом на січень 1938 р. виділили ліміт для розстрілу на 5430 осіб. Паралельно збільшувалися ліміти за 2-ю категорією. Загалом в республіці з 20 800 осіб початкового ліміту на січень 1938 р. до ув'язнення в табори вже планувалося 50 407 осіб, із них із Донецької області -- 7107 осіб. Загальна кількість репресованих тільки за «куркульським наказом» НКВС СРСР №00447 на Донеччині станом на січень 1938 р. становила 12 537 осіб, що складало абсолютну більшість серед усіх областей УРСРГДА СБУ, 42, спр. 32, арк. 90..

І. Леплевський із початком масових операцій акцентував увагу співробітників УНКВС на трьох головних моментах їх реалізації. По-перше, основний «оперативний удар» повинен був завдаватися по «ворожих групах», а не одинаках. Про це постійно наголошував також М. Єжов на нарадах та у директивах. По-друге, основна увага мала приділятися особливо «ураженим районам» -- на транспорті й у прикордонних областях, де виявлялися цільові групи операції. По-третє, основними групами по «куркульській операції» І. Леп- левський визначив націоналістичні групи, активні «церковники і сектанти» й есери. Він навіть розробив відповідні інструкції, де особливо наголошувалося на зовнішньополітичних чинниках, зокрема, воєнній небезпеці від держав-сусідів, імперіалістичних зазіхань тощо. Начальників УНКВС зобов'язали звітувати про хід операції кожні 10 днівВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 1. --К., 2010. -- С. 96-97..

Загалом перші підсумки масових операцій почали підводитися наприкінці 1937 р. По-перші, це почалася «звітна річна кампанія», по-друге, потрібно було узагальнити статистику «чистки» для корекції масових операцій. На цей період навіть призупинили роботу обласних «трійок».

Начальник УНКВС по Донецькій області Д. Соколинський у звіті наркому внутрішніх справ УРСР І. Леплевському за період 1 червня 1937 р. по 10 січня 1938 р. про результати оперативно- слідчої роботи традиційно послався на «червневі» вказівки по «розгрому право-троцькістських, шпигунсько-диверсійних формувань, агентури розвідок та їх контрреволюційної бази на Донбасі». Всього по всім «оперативним лініям» було арештовано 27 475 осіб. Абсолютну більшість складали арештовані по «куркульській операції» -- 10 722 особи, «троцькістів і правих» -- 1015, «українських націоналістів» -- 803, «учасників військово-фашистської змови» -- 24 особи. Із загальної кількості арештованих засудили 19 483 осіб, із них «правих, троцькістів і учасників військової змови» -- 750, «українських націоналістів» -- 757, «церковного і сектантського активу» -- 654, за іншими категоріями «куркульської операції» -- 10 160 осіб. Донецька обласна «трійка» в порядку наказу НКВС СРСР № 00447 засудила 1339 осіб -- членів 68 «контрреволюційних організацій», 1800 осіб -- за 216 груповими справами.

Д. Соколинський детально описав всі лінії оперативної роботи. Зокрема, він вказав, що «учасниками антирадянської змови» були обидва секретарі, всі члени бюро і завідувачі відділами Донецького обкому КП(б)У, секретарі міських і районних комітетів партії, майже всі члени президії і більшість завідувачів відділами обласного виконкому, значна кількість голів міських і районних виконкомів, директори металургійних і хімічних заводів, керівний склад комбінату «Донбасвугілля» та вугільних трестів, редакторський склад обласної та районних газет, частина профспілкового апарату. Також був арештований весь склад Донецького обкому та міськкомів комсомолу. Д. Соколинський відзначив, що у «право-троцькіст- ській організації» брали участь колишні фігуранти «Шахтинської справи» та члени «Промпартії», які повернулися на керівні посади у промисловості Донбасу. «Кадри контрреволюціонерів» поповнили випускники Московської гірничої академії, Ленінградського гірничого інституту, інших машинобудівних та металургійних навчальних закладів, де у середині 1920-х рр. були осередки прихильників Л. Троцького.

Він навів статистичні дані про репресії керівних працівників області. Загалом було арештовано 86 керівних працівників партійного апарату і друку, 71 керівника радянського апарату, 391 очіль- ника господарського та інженерно-технічного апарату, 80 -- земельних органів, 19 -- комсомольського апарату, 31 -- працівник профспілок, культурних і громадських організацій. Працівників промисловості арештовано 391 особа, із них у вугільній галузі -- 199, металургійній -- 61, хімічній і коксохімічній -- 35, машинобудуванні й енергетиці -- 56, інших галузях -- 40 осіб. Зважаючи на кількість відповідальних працівників партійно-радянського апарату та підприємств, можемо констатувати знищення практично всього керівного складу області та очільників промислового виробництва Донбасу.

Д. Соколинський, інтерпретуючи діяльність «ворогів народу», вважав проявом «шкідництва» навіть типову більшовицьку практику прославляння організаторів промисловості та критику «відстаючих» керівників: «У цьому ж напрямі використовували партійні друковані видання, через який популяризувалися і уславлювалися учасники організації (секретарі Донецького обкому, райкомів КП(б)У, керівники заводів та ін. -- Р.П.), висвітлювалися у неправильному світлі реальний стан підприємств і шахт, організовувалося цькування широких мас чесних фахівців і командирів промисловості, проводився шкідницький галас, окозамилювання, культивувалося підлабузництво, підлесливість»ГДА СБ України, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк.317.. Також він перелічив численні факти вибухів на шахтах та підприємствах, виходу із ладу металургійного, хімічного, шахтного і енергетичного обладнання, зриву технологічного процесу тощо. Всі вони були кваліфіковані як прояви діяльності «ворогів народу».

Особливо Д. Соколинський відзначив успіх показового процесу у справі керівництва тресту «Будьонніввугілля». Для начальника УНКВС це був важливий елемент демонстрації результатів оперативної роботи, оскільки були документовані факти «злочинної діяльності», які могли бути продемонстровані як у судовому процесі, так і широкому загалу. Його перебіг описали донецькі дослідники Г. Бут, О. Бут та П. ДобровБут О.М., Бут Г.О. Будьонівські вороги (Донбас): міфи та дійсність // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- №1/2. -- С. 109-118; Бут О.М., Добров П.В. «Економічна контрреволюція» в Україні у 20-30-і рр. ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. -- Донецьк, 2002. -- С. 227-237.. Їх дослідження виявило типовий механізм фальсифікації слідчої справи та відкритого судового процесу.

6 жовтня 1937 р. Донецьким обласним прокурором Р. Руденко був санкціонований арешт керуючого трестом «Будьонніввугілля» С. Володарського. Його обвинувачували в «участі у контрреволюційній право-троцькістській організації», «діяльності, спрямованій проти політики ВКП(б) і радянського уряду злочини», що підпадало під ст. 54-8, 54-10 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР.

С. Володарський був на Донбасі відомою особистістю. Він народився у 1904 р. у с. Ново-Фастово Київської губернії, член партії із 1924 р., батько 4 дітей (за 5 днів до арешту з'явився на світ син Володимир, старшій дочці було 13 років). Будучи викладачем Сталінського індустріального інституту, він запропонував ідею диспетчеризації шахт. У доповідній записці секретареві Донецького обкому КП(б)У І. Акулову С. Володарський підкреслював, що диспетчеризація стане основою докорінної перебудови управління шахтою. Замість існуючої «анархістської» за змістом організації виробництва і праці пропонувався чіткий плановий графік, створювалася система оперативного керівництва та безперервного контролю за виробництвом. Диспетчерська служба ставала своєрідним «штабом» управління шахтою. Восени 1932 р. ідею підтримав Донецький обком КП(б)У і почалася її апробація на шахті «Ново-Бутівка» Сталінського рудоуправління. Однак, керівництво шахти не побачило користі в новації. Тому весною 1933 р. бюро обкому партії рекомендувало звільнити завідуючого шахти «Ново-Бутівка» Ізвекова і призначити С. Володарського. У результаті шахта продемонструвала значний економічний ефект від впровадження диспетчеризації. У 1934 р. нововведення було запроваджене на 23 шахтах Донбасу. Зокрема, зміна управління шахтним виробництвом на шахті № 5-6 ім. Димитрова тресту «Постишеввугілля» (зараз -- По- кровськ), що оснащена новітньою технікою, призвела до зросту середньодобового видобутку із 540 до 1900-2000 т вугілля. Після успішного випробовування Донецький обком КП(б)У запропонував наркомату важкої промисловості СРСР поширити новацію С. Володарського на всі шахти Донбасу. 8 травня 1936 р. наказом № 785 наркомату важкої промисловості СРСР С. Володарського призначили керуючим новоутвореним трестом «Будьонніввугілля».

Це був один із самих молодших за віком керівників вугільних трестів. Він пропрацював лише півтора року до свого арешту.

На перших допитах С. Володарський категорично заперечував причетність до «контрреволюційної організації» і «диверсійної діяльності». Прямих доказів у слідства не було. Тому слідчі скористалися свідчення його підлеглих, які проходили по інших кримінальних справах. Д. Соколинський запропонував об'єднати ці справи в одну. Тепер за об'єднаною «будьоннівською справою» проходили головний інженер тресту В. Мирясов, помічник головного інженера тресту Й. Штеренсон, виконуючий обов'язки головного інженера шахти № 9 «Капітальна» Д. Ярославцев, колишній головний інженер цієї ж шахти С.Толстиков та начальник найбільшої дільниці № 1 І. Шишков.

Про методи проведення допиту колишній в'язень І. Шишков розповідав у листопаді 1956 р.: «Я на перших декількох допитах показував правду, що ніколи ніяких злочинів не робив. Те, про що говорив, в протоколах допитів не записувалося. Мені весь час погрожували і потім [...] під диктовку слідчого я написав коротеньку заяву про визнання себе винним [...]. Під час допитів і в камері в'язниці були створені гнітючі умови. Заарештованих слідчі били, внаслідок чого заарештовані свідчили брехню, брали на себе провину, до якої не мали ніякого стосунку». Дружина іншого фігуранта справи Й. Штеренсона у заяві про реабілітацію чоловіка писала: «Через місяць [після арешту] мене викликали на побачення, коли я його побачила, я злякалася, він опух, був на себе не схожий»¹.

Ці свідчення підтвердив колишній оперуповноважений УНКВС по Донецькій області А. Солодуха, який брав участь у проведенні слідства по «будьоннівській справі» восени 1937 р.: «Абсолютна більшість заарештованих управлінням НКВС по Донецькій області рано чи пізно визнавали себе винною [...], оскільки потрапляла в такі умови, де не брати на себе звинувачення було неможливо». Якщо арештований не зізнавався у злочині, його «на деякий час брав до себе начальник відділу або управління і через 1-2 години

викликав до себе слідчого, давав йому доручення написати протокол допиту, підкреслюючи при цьому, що заарештований в усьому визнав себе винним [...]. Все створювало умови, завдяки яким заарештований міг обмовляти себе і інших»Бут О.М., Бут Г.О. Будьонівські вороги (Донбас): міфи та дійсність // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- № 1/2. -- С. 113..

Після кількох днів заперечування, що відображено у протоколах допитів слідчим М. Рабиновичем, С. Володарський написав 14- сторінкову заяву Д. Соколинському із зізнанням у «контрреволюційній діяльності». Наступний допит С. Володарського проводив вже особисто Д. Соколинський разом із начальником 3-го (економічного) відділу УНКВС С. Гольдманом і слідчим по справі, начальником 2-го відділення 4-го (секретно-політичного) відділу УНКВС М. Рабиновичем. Паралельно слідчі економічного відділу Донецького УНКВС вибили «зізнання» у підлеглих С. Володарського про фінансові та господарські порушення. Після цього Д. Соколинський вирішив передати справу по профілю -- слідчим економічного відділу. У такому рішенні був певний сенс. При підготовці публічного процесу фінансові порушення легше довести. У результаті обвинувачення у «контрреволюції» будуть сприйматися як доведений факт.

Через кілька днів М. Рабинович передав справу С. Володарського до 3-го (економічного) відділу УНКВС. Він зробив висновок, що підслідний був завербований у троцькістську організацію колишнім секретарем Будьоннівського райкому КП(б)У Г. Геталло, а згодом і сам залучив до неї головного інженера тресту В. Мирясова та директора шахти «Капітальна» І. Сладкомедова для проведення «шкідницької і диверсійної роботи». Вже через два тижні без офіційно оформлених допитів 26 жовтня 1937 р. С. Володарський написав Д. Соколинському нову заяву: «Сьогодні мені тов. Шейніс (начальник відділення обласного УНКВС) задав мені ряд технічних питань щодо шахт тресту «Будьонніввугілля» [...] обіцяю відповісти на ті запитання, які я міг пропустити, але зараз будуть переді мною поставлені»Бут О.М., Добров П.В. «Економічна контрреволюція» в Україні у 20-30-і рр. ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. -- С. 229.. Цілком очевидно, що така заява була свідченням тривалого тиску на арештанта і була черговим кроком до ви-

знання С. Володарським нових злочинів. Практично одночасно, 25 жовтня 1937 р., після тривалих відмов під тиском «зізнався» начальник дільниці шахти № 9 «Капітальна» І. Шишков. Невдовзі оперуповноважений Донецького УНКВС Д. Ткаченко зробив висновок, що в «контрреволюційну організацію», начебто, входили 35 осіб.

У контексті підготовки відкритого процесу у допитах особисто брав участь обласний прокурор, член «трійки» Р. Руденко. Зокрема, 30 жовтня він допитав головного інженера шахти № 9 «Капітальна» М. Процикова, який мав «буржуазне походження». На допиті у Р. Ру- денка останній підтвердив вербуванням до «організації» і засвідчив: «Завдання ставилося вести активну боротьбу із радянською державою для повалення існуючого ладу і реставрації капіталізму».

Для посилення доказової бази М. Процикову зробили «ставку віч-на-віч» із І. Шишковим. Однак, на запитання про взаємодії і зв'язки між членами так «контрреволюційної організації на шахті № 13/18, де вони раніше разом працювали, М. Проциков відповів: «Зв'язку по лінії організації з Шишковим не мав і він мені як співучасник організації зовсім не відомий». І. Шишков, відповідаючи на запитання слідчих теж заперечив: «Про його (Процикова -- Р.П.) участь в організації я повідомлений не був». Ці заперечливі відповіді слідчі отримали після «щиросердних заяв» обох заарештованих. Через декілька днів на допиті С.П. Володарського, не дивлячись на всілякі спроби слідчих спонукати його зізнатися у залученні в шкідницьку диверсійну організацію І. Шишкова, лунало у відповідь тверде: «Ні»¹.

Про упередженість свідчать і розбіжності у часі ворожих діянь. Так, під час допиту від 26 жовтня 1937 р. головного інженера шахти № 9 «Капітальна» Д. Ярославцева звинувачували у впроваджені «злочинної теорії концентрації робіт» наприкінці 1934 р. Однак, вона була лише запропонована у 1935 р. «Злочинною» її визнали навесні 1937 р. Водночас, Д. Ярославцев не посідав керівної посади і не мав компетенції віддавати розпорядження.

Для підтвердження висновків слідства у контексті проведення відкритого судового процесу співробітники УНКВС залучили екс-

пертів -- начальника техвідділу комбінату «Донбасвугілля» професора В. Бєлікова, доцента Сталінського індустріального інституту П. Кучерова, начальника Донецької гірничотехнічної інспекції Б. Ту- рубинера. В основу висновку експертної комісії були покладені положення наказу № 766 «Про роботу тресту «Будьонніввугілля» від 18 вересня 1937 р. наркома важкої промисловості СРСР Л. Кагановича. О. Бут та П. Добров зауважили, що у технічній експертизі тільки на 5 сторінках (із 60 всього висновку) 7 разів було дано юридичну кваліфікацію. Зокрема, «керівництво шахт і тресту по-шкід- ницьки недовикористало геологічні багатства, [...] застосовуючи шкідницьку систему гірничих робіт, [...] планове завдання по видобутку злочинно не виконувалося, [...] здійснювалася на практиці шкідницька теорія концентрації»Бут О.М., Добров П.В. «Економічна контрреволюція» в Україні у 20-30-і рр. ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. -- С. 232..

Обставини проведення так званої «фахової експертизи» у 1957 р. розповів на додатковому слідстві у справі «Будьонніввугілля» один із експертів П. Кучеров -- член-кореспондент АН УРСР, директор Інституту гірничої справи АН УРСР. Так, начальник відділення Донецького УНКВС Л. Шейніс перешкоджав спробам експертів зустрітися із арештантами для додаткового роз'яснення їх управлінських рішень, збільшення терміну для вивчення та обґрунтованого аналізу техніко-економічних показників роботи шахт, тресту: «Навіщо вам розмовляти із звинуваченим? Познайомтесь з його свідченнями, і вам усе буде ясно». Отже, висновки експертів робилися лише за матеріалами слідства у приміщенні УНКВС по Донецькій області і у терміновому порядку. П.Кучеров свідчив, що після кількох годин ознайомлення членів комісії із матеріалами слідства в кабінеті Л. Шейніса, останній опівночі нагадав експертам, що в разі відсутності висновків комісії до 5-ї години ранку, він поведе їх самих до камери. Коли Л. Шейніс вийшов із кабінету, слідчий Ткаченко пояснив експертам, що затягування підготовки експертного висновку буде кваліфіковано як «співчуття шкідникам» і призведе до їх арештуБут О.М., Бут Г.О. Будьонівські вороги (Донбас): міфи та дійсність // ^{архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- № 1/2. -- С. 118.}.

До розслідуваної справи С. Володарського залучили матеріали кримінальних справ вже засуджених керівників та інженерів комбінату «Донбасвугілля». Зокрема, у протоколі допиту заступника головного інженера комбінату О. Гусєва від 28-29 липня 1937 р. засвідчувалася причетність керівників «Головвугілля» В. Бажанова і А. Годзієвича до шкідницької організації в складі наркомату важкої промисловості СРСР. Такі кроки здійснювалися для маніпуляції на відкритому судовому процесі громадською думкою щодо існування розгалуженої «контрреволюційної організації», складовою частиною якої були працівники «Будьоннівугілля».

Дослідники архівно-кримінальної справи акцентували увагу на наявності серед процесуальних документів протоколів загальних зборів, резолюцій мітингів, листів окремих громадян із скаргами та засудженням «контрреволюційних дій» керівників шахт, тресту. Однак, їх зумовленість одразу кидалася у вічі. Так, скарги начальника збагачувальної дільниці А. Писаренка, начальника дільниці Є. Петрова, парторга І. Воробйова на С. Володарського були написані на незвичному папері -- зворотній стороні розрізаної шкільної географічної карти¹. Начебто паперу у 1937 р. у канцеляріях підприємств тоді не бракувало.