"Великий терор" на Донбасі: механізм реалізації, перебіг, наслідки

У результаті морального і фізичного тиску обвинувачені, крім Д. Ярославцева, визнали себе винними. Вже 31 жовтня 1937 р. заступник начальника Донецького УНКВС Г. Загорський ухвалив обвинувальний висновок у справі С. Володарського, В. Мирясова, М. Процикова, І. Шишкова, С. Толстикова, Й. Штеренсона, Д. Ярославцева в злочинах згідно зі ст. 54-2, 4, 7, 11 Кримінального кодексу УРСР. Висновок направили для розгляду спеціальній колегії Донецького обласного суду. На підготовчому засіданні обласного суду виступив прокурор Р. Руденко, який підтримав обвинувачення.

Напередодні судового засідання 1 листопада 1937 р. в обласній газеті «Социалистический Донбасс» надрукували спеціальне повідомлення під заголовком «В Донецькій обласній прокуратурі». У ньому наголошувалося: «Донецьке управління НКВС викрило і заарештувало групу ворогів народу, колишніх працівників тресту «Будьонніввугілля». Всі вони були учасниками контрреволюційної троцькістсько-бухарінської організації. Діючи по прямому завданню викритих ворогів Саркісова, Калмановича, Гусєва, ця група привела трест до глибокого прориву. Всі обвинувачені у вчинених злочинах зізналися». Доповнювала офіційне повідомлення вечірня газета «Сталинский рабочий», де друкувалася добірка матеріалів під загальним заголовком «Знищити ворогів». Газета повідомляла про початок наступного дня відкритого судового процесу над працівниками «Будьонніввугілля» та публікувала вимоги трудових колективів шахт № 6 «Червона зірка», № 9 «Капітальна» про покарання «злочинців». Заголовки наступних номерів газет, що виходили уже під час процесу рясніли вимогами «знищити», «жорстоко покарати банду» тощо. У черговий раз, маніпулюючи свідомістю населення, місцеве партійно-радянське керівництво до завершення судового процесу вже «оголосило вирок» арештованим громадянам.

Створена атмосфера ненависті збуджували робітників. Цим користувалися місцеві партійні очільники для проведення мітингів підтримки засудження «ворогів народу». Загалом сценарій таких акцій був однотипний. Так, у резолюції загальних зборів робітників шахти № 9 «Капітальна» на доповідь «Про хід процесу над викритою контрреволюційною троцькістсько-бухарінською групою в «Будьонівці» від 3 листопада 1937 р. ухвалили вимогу «розстріляти ворогів народу». Резолюція мітингу студентів Сталінського індустріального інституту від 4 листопада 1937 р., де колись викладав С. Володарський, закінчувалася словами: «Хай живуть органи НКВС та їх славний керівник, сталінський вихованець тов. Єжов! Викриття Володарського зобов'язує нас зі ще більшою пильністю перевіряти лави студентів та трудящих інституту».

Судове засідання розпочалося 2 листопада 1937 р. у палаці культури Будьоннівського району м. Сталіно. Головував на суді сам керівник Сталінського обласного суду О. Радін. Перипетії фальсифікації справи «Будьонніввугілля» не були для нього новиною, оскільки із 1920 р. він був співробітником органів державної безпеки, у 1932-1933 рр. обіймав посаду заступника начальника Миколаївського відділу ДПУ, із грудня 1933 р. -- начальник Артемівського міського відділу ДПУ-НКВСЗолотарев В., Степкин В. ЧК-ГПУ-НКВД в Донбассе: люди и документы. 1919-1941. -- Донецк: Апекс, 2010. -- С. 280.. У зал суду привезли всіх заарештованих та 8 свідків. Головним обвинувачем був обласний прокурор Р. Руденко, захисниками -- Й. Беркович і Б. Резніков.

Під час судового засідання С. Володарський визнав провину. Однак, для посилення пропагандистського ефекту показового процесу головуючий О. Радін оголосив лист робітників шахти ім. Кагановича (шахта «Ново-Бутівка», яку очолював С. Володарський) від 2 листопада 1937 р. У ньому розповідалося про аварію із людськими жертвами, яка відбулася у 1934 р. Робітники обвинувачували в аварії «ворогів народу» -- колишнє керівництво шахти, яке знаходилося на лаві підсудних. С. Володарський категорично заперечив причетність до цієї аварії, однак О. Радін долучив лист як доказ до судового розгляду справи. З обвинуваченням погодилися всі інші підсудні, окрім Д. Ярославцева, який не визнав «шпигунства», і М. Про- цикова, котрий не визнав причетність до каральних операцій під час «громадянської війни». Прокурор Р. Руденко під оплески залу оголосив висновок: «Вважаю обвинувачення за всіма статтями доведеним повністю стосовно всіх підсудних та прошу ухвалити всім обвинуваченим вищу міру соціального захисту -- розстріл». Адвокати підсудних у виступах наполягали на тривалих термінах ув'язнення. Вимога прокурора розстрілу викликала здивування у підсудних, оскільки їм за «визнання вини» було обіцяно лише ув'язнення. І.Шишков у другій половині 1950-х рр. згадував, що напередодні судового засідання слідчий попередив кожного з арештованих, що після відмови від власних свідчень під час опитування суддею чи прокурором підсудному створять такі умови, що він «усе знову згадає». Також він указав, що судові засідання проходили формально, без детального опитування підсудних, розгляду доказів. У заключному слові С. Володарський просив урахувати його «повне роззброєння» та залишити йому життя. Д. Ярославцев і І. Шишков теж просили суддів зглянутися над їхньою долею. Після невеликої перерви головуючий О. Радін оголосив вирок -- усіх, за винятком І. Шишкова, розстріляти без права на оскарження. Останнього було засуджено до 25 років ув'язнення та позбавлення прав на 5 роківБут О.М., Бут Г.О. Будьонівські вороги (Донбас): міфи та дійсність // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- № 1/2. -- С. 118..

У середині 1950-х рр. родичі загиблих інженерів та єдиний із засуджений, який залишився у живих -- І. Шишков -- домагалися реабілітації. Після проведення додаткового розслідування прокурор УРСР направив протест до судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР, яка 31 травня 1957 р. визнала необ- ґрунтованими обвинувачення і реабілітувала фігурантів «будьон- нівської справи»Там само.. Цікаво, що колишній прокурор Донецької області Р. Руденко на той уже обіймав посаду генерального прокурора та не зазнав жодного покарання за фальсифікацію судового процесу.

Паралельно продовжувалася розпочата ще в травні 1937 р. операція по «ліквідації військово-фашистської змови». У червні 1937 р. був арештований один із учасників «змови» в УРСР командир 17-го стрілецького корпусу комдив В. Гермоніус. У 1932-1935 рр. він командував 80-ю стрілецькою дивізією, дислокованою на Донбасі. Через колишнього командира все командування цього формування вважалося причетним до «змови». Так, підручні Д. Соколин- ського виявили «осередки змови» у 239-му та 240-му стрілецьких, артилерійському полках, санітарному батальйоні, Сталінському, Ворошиловоградському, Горлівському, Слов'янському, Артемівсь- кому і Лисичанському районних військкоматах, що очолювалися командним складом військових частин. Усього у 80-й стрілецькій дивізії було арештовано 32 учасника «змови», із них засуджено 24 особи (15 -- Військовою колегією Верховного суду СРСР). 18 липня 1937 р. арештували також нового командира дивізії комбрига С. Обисова, якого призначили з посади начальника оперативного відділу генерального штабу Червоної арміїСувениров О.Ф. Трагедия РККА 1937-1938. -- М.: ТЕРРА, 1998. -- С. 133..

Учасників «змови» виявили у XI Ворошиловградській військовій школі пілотів. Всього арештовано 17 осіб, із них 10 викладачів.

Їх обвинувачували у «зриві підготовки льотних кадрів», «виготовленні фотознімків матеріальної частини літаків й озброєння для передачі іноземній розвідці».

Донецька обласна організація Товариства сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву на чолі із головою обласної ради товариства Грінблатом та після його арешту виконуючого обов'язки голови Ханчасом теж виявилася серед «військових змовників». Загалом до січня 1938 р. арештували 45 осіб, із них вже засудили 20. Їх обвинуватили у «зриві мобілізації призовних контингентів, військової підготовки населення»ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 328-332..

Одним із центральних завдань «соціальної хірургії» Й. Сталіна була ліквідація «української контрреволюції». Д. Соколинський прозвітував щодо ліквідації на Донбасі відповідно до оперативного наказу № 00447 НКВС СРСР «контрреволюційної, націоналістичної організація, якою керували колишні боротьбисти і члени інших українських антирадянських політичних партій, що блокувалися із учасниками право-троцькістської змови і німецькими фашистами, що мала повстанські кадри і була пов'язана із фашистськими формуваннями і проводила роботу по підготовці повстання і диверсії». Також була виявлена «контрреволюційна Українська військова організація» із галичан, які у різні періоди приїхали до Радянської України. Її очолював заступник голови Донецького обласного виконкому В. Конотоп, членами були начальник обласного земельного управління І. Діюк (розстріляний 21 вересня 1927 р.Реабілітовані історією. Донецька область. -- Кн.3. -- Київ-Донецьк, 2006. -- С. 407.), завідуючий обласним відділом народної освіти І. Василенко (засуджений до 15 років ув'язненняТам само. -- Кн. 2. -- Київ-Донецьк, 2005. -- С. 424.), завідуючий обласним відділом комунального господарства К. Волевач (розстріляний 20 вересня 1937 р.Там само. -- С. 533.), голова Старобільського окружного виконкому колишній боротьбист А. Блеєр (ув'язнений), завідувач Маріупольським міським земельним відділом, колишній член УКП С. Машура (розстріляний 21 вересня 1937 р.Там само. -- Кн. 5. -- Київ-Донецьк, 2008. -- С. 424.), виходець із Дрогобицького повіту, старший агроном радгоспу «Сартана» М. Добромильський (розстріляний 29 березня 1938 р.Там само. -- Кн. 3. -- Київ-Донецьк, 2006. -- С. 417.) та ін. Д. Соколинський особливо підкреслив «успіх» співробітників, які змогли «розкрити» «зв'язок» І. Діюка, К. Волевача і С. Машури з «організацією правих». Іншою міфічною організацією -- «УВО» -- на Донбасі начебто керували колишній офіцер австрійської армії Григоцей, Вівчарик і Хмаров.

Усього було арештовано 803 «учасника націоналістичних формувань»; 757 ос. було засуджено Донецькою обласною «трійкою», із них до розстрілу -- 363 ос., до ув'язнення у таборах -- 394 ос. Також станом на 10 січня 1938 р. було арештовано 2686 «репресованих куркулів-втікачів, петлюрівців і повстанців». Їх чекісти кваліфікували як «резерв української контрреволюційної організації і повстанства». Таким чином, всього по «лінії української контрреволюції» із червня 1937 р. по 10 січня 1938 р. було арештовано 3489 ос. у 33 районах області, із них обласною «трійкою» засуджено 3448 ос. Найбільша кількість була арештована у Старобільському окрузі (110 ос.), Амвросіївському районі (30 ос.), м. Сталіно (28 ос.), м. Го- рлівці (35 ос.), Ворошиловграді (25 ос.), Артемівську (22 ос.), Макіївці (18 ос.), Рубіжному (11 ос.) та ін. Д. Соколинський акцентував увагу керівництва наркомату внутрішніх справ УРСР на арешт 155 вчителів, які виховували молодь у «націоналістичному дусі».

Серед загальної кількості арештованих були 26 колишніх «боротьбиста», 65 членів Української партії соціал-демократів, Української комуністичної партії, Української партії соціалістів-революціо- нерів, 112 членів «УВО» і галичан, 173 колишні «політбандита», 31 колишній офіцер, 152 «вихідця із соціально чужого середовища», 169 ос. «без політичного минулого»ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 358-365..

Наступною категорією «соціальної хірургії» стали священнослужителі та віруючі або в інтерпретації партійно-радянського керівництва -- «церковна і сектантська контрреволюція». Всього станом на 10 січня 1938 р. було арештовано 664 «учасника церковно-сектантського підпілля», із них «церковників -- 390 ос., сектантів -- 274 ос. «Трійкою» засуджено до розстрілу 110 священиків і 88 представників церковного активу, до ув'язнення 44 священика і 148 ос. «активу»; серед сектантів засудили до розстрілу 42 пресвітери і 48 проповідників, до ув'язнення 50 пресвітерів і 134 проповідники. Д. Соколинський відзначив значну насиченість промислових районів Донбасу «релігійниками»ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 365-368..

Після підведення перших підсумків постало питання щодо продовження реалізації оперативного наказу НКВС СРСР № 00447. На січневій 1938 р. нараді наркомів внутрішніх справ і начальників УНКВС республік країв, областей, скликаній М. Єжовим, регіональні керівники НКВС наполягали на її продовженні і вимагали нових лімітів. Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні 31 січня 1938 р. ухвалило продовжити «куркульську операцію» у 22 адміністративних одиницях (9 союзних, 2 автономних республік і 11 країв й областей РРСФР). НКВС УРСР було додатково виділено ліміт для розстрілу 6 тис. осіб. Операцію планували у визначених 22 адміністративних одиницях остаточно завершити не пізніше 15 березня, у Далекосхідному краї не пізніше 1 квітня 1938 р. У всіх інших регіонах «трійки» повинні були завершити свою роботу по раніше виділеним лімітам не пізніше 15 лютого 1938 р.Юнге М., Бордюгов Г., Биннер Р. Вертикаль большого террора. История операции по приказу НКВД № 00447. -- М.: Новый хронограф; АИРО-ХХІ, 2008. -- С. 294-295.. Аналізуючи кількісні показники виділених лімітів другого етапу «куркульської операції», дослідники констатували різке збільшення розстрілів. Так, за період із 1 січня до 1 серпня 1938 р. в УРСР із 36 393 ос., засуджених Молдавською й обласними «трійками», було розстріляно 35 563 ос. і лише 830 ос. ув'язнили. Отже, доля смертних вироків по «куркульській операції» у 1938 р. становила 98% ( 1937 р. -- 39%)Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. / Упоряд. С. Кокін, М. Юнге. -- Ч. 2. -- К., 2010. -- С. 11, 291-317..

У середині лютого 1938 р. нарком внутрішніх справ М. Єжов приїхав до Києва. 17 лютого він виступав на нараді співробітників республіканського апарату, начальників обласних УНКВС. Він негативно оцінив підбір кадрового складу, назвав роботу чекістів по масовим операціям «штукарством». Проведення «куркульської операції» він оцінив як найгірше серед інших регіонів СРСР. При «виконаних і перевиконаних лімітах» на розстріл, на думку М. Єжова, українські чекісти на зачепили «верхівку»: «[...] Щоб зняти актив -- вершки, організуюче начало. Це зроблено чи ні? Ні, звичайно. [...] Так що у цій масовій операції, перед усім не було націленого удару і якісно вона пройшла на низькому рівні»Петров Н, Янсен М. «Сталинский питомиц» -- Николай Ежов. -- М.: РОССПЭН, 2008. -- С. 322.. Іншим недоліком він назвав відсутність «чистки» в містах: «[...] ви організаційно побудували роботу наступним чином -- створили оперативні групи, які роз'їхалися по районам, у містах ці групи не були, тому, цілком зрозуміло, місто залишилося у стороні[...]».

М. Єжов звинуватив місцеві апарати держбезпеки і міліції УРСР у відсутності повних оперативних обліків кримінального і контрреволюційного елементу, проведення ґрунтовної агентурно- оперативної роботи. Він критикував намагання чекістів репресувати понад 10 тис. осіб, яких виключили із ВКП(б), заявивши, що останнє не є підставою для арешту. Також НКВС УРСР на оперативний облік взяли понад 2,5 млн колишніх військовополонених, які перебували у таборах Німеччини й Австрії. Однак, серед них, як заявив М. Єжов, могло бути сотня -- тисяча агентів. Але для їх виявлення необхідні зовсім інші параметри оперативної розробки -- не лише критерій перебування у полоні.

Він вимагав не просто виконання параметрів оперативного наказу № 00447, а «викриття» організованого спротиву радянській владі: «Скажіть будь-ласка, хто із вас, начальників обласних управлінь, може сказати, що він у процесі цієї операції розкрив велику організацію. Цього ніхто сказати не може. [...] Робили досить просто, як і судили просто -- ніяких протоколів, взяли сволоту, куркуля, втікача -- розстріляли. А що там за ним є -- цього не розкрив»Там же. -- С. 333.. Фактично М. Єжов закликав до диференційованого підходу, а іноді й індивідуального підходу до арештів, комбінуючи соціальне клеймо (попередні судимості, соціальне походження, політичне минуле) та індивідуальну поведінку.

Нарком внутрішніх справ СРСР анонсував, що «український ліміт» на 6 тис. осіб по першій категорії, виділений політбюро ЦК ВКП(б) 31 січня 1938 р., буде збільшений ще на 30 тис. осібТам же. -- С. 335.. У той же день, 17 лютого 1938 р., політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про дозвіл НКВС УРСР «додатково провести арешти куркульського та іншого антирадянського елементу і розглянути їх справи на трійках, збільшивши ліміт на 30 тис. осіб»Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Документы высших органов партийной и государственной власти. 1937-1938. -- С.489.. Також Й. Сталін дозволив НКВС УРСР самостійно розподіляти ліміт по першій та другій категорії. На думку дослідників, це призвело масового фізичного знищення населення УРСРВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937--1938 рр. / Упоряд. С. Кокін, М. Юнге. -- Ч. 2. -- К., 2010. -- С. 18..

Після проведення наради наприкінці лютого -- початку березня 1938 р. був підготовлений проект наказу НКВС СРСР «Про недоліки підготовки і проведення масових операцій на Україні». Він містив аналіз недоліків, конкретні настанови по проведенню оперативної роботи, були зазначені цільові групи, які підлягали арешту під час другого етапу «куркульської операції». Зокрема, націоналісти, колишні царські карателі, супротивники більшовиків у громадянській війні -- білогвардійці, козаки, керівний склад та кадровий склад опозиційних більшовикам партій і груп, куркулі-повстанці, фабриканти, поміщики, члени «чорносотенних» організацій, священнослужителі, проповідники, члени релігійних общин, гетьманські, петлюрівські і білі чиновники, реемігранти, особи, які мали зв'язок із закордоном тощо. Перелічені категорії об'єднував третій пункт оперативного наказу НКВС СРСР № 00447 про «інший контрреволюційний елемент»Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 19271939: Документы и материалы. В 5 тт. /Т. 5. 1937-1939. Кн. 2. 1938-1939/. -- С. 5056; Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 2. -- К., 2010. -- С. 25-32..

Перший додатковий ліміт у 1938 р. на 800 осіб по першій категорії (розстріл) УНКВС по Донецькій області отримала одразу після 31 січня 1938 р. Нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський наказав завершити роботу «трійки» 15 березня 1938 р.ГДА СБ України, ф. 42, спр. 32, арк. 144.. Але у березні 1938 р. Донецькому УНКВС виділи ще 3300 осіб додаткового ліміту по першій категорії та 4000 осіб по другій категоріїГДА СБ України, ф. 16, оп. 31, спр. 105, арк. 221, 255; Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927-1939: Документы и материалы. В 5 тт. / Т. 5. 1937-1939. Кн. 2. 1938-1939. -- М., 2006. -- С. 59.. Тому робота обласної «трійки» знову була продовжена.

Дослідники вже провели первинний статистичний аналіз результатів «куркульської операції» на Донбасі. Певну складність становили адміністративно-територіальні зміни, що відбулися на Донбасі. Так, 3 червня 1938 р. із складу Донецької області була виділена Ворошиловградська область. Водночас Донецька була перейменована у Сталінську область. Відповідно при УНКВС по Ворошилов- градській області була створена обласна «трійка».

Отже, результати «куркульської операції» згідно протоколів Донецької обласної «трійки» (перше засідання 8 серпня 1937 р., -- 9 травня 1938 р.) до адміністративно-територіального розподілу були наступними: загальний ліміт протягом від 30 липня 1937 р. по березень 1938 р. складав по 1 першій категорії (розстріл) 8730 осіб, по другій -- 7107 ос.; було засуджено до розстрілу 8699 ос., до ув'язнення у таборах -- 6991 ос.

«Трійка» УНКВС по Сталінській області (перше засідання 3 липня 1938 р., останнє -- 16 вересня 1938 р.) засудила у межах затвердженого ліміту 1938 р. для Донецької області до розстрілу 1002 ос. «Трійка» при УНКВС по Ворошиловградській області (перше засідання 9 вересня 1938 р., останнє -- 27 вересня 1938 р.) у межах того ж ліміту засудила до розстрілу 1226 осібВеликий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937-1938 рр. -- Ч. 2. -- К., 2010. -- С. 307-308; Реабілітовані історією. Луганська область. -- Кн. 1. -- Луганськ, 2004. -- С. 26.. Однак, поза статистичною обробкою залишилися засуджені спеціальною колегією Донецького обласного суду, Військовою колегією Верховного суду СРСР. Ці дані можуть бути оприлюднені лише після завершення статистичної обробки списків, опублікованих у науково-документальній серії «Реабілітовані історією. Донецька область» і «Реабілітовані історією. Луганська область» та бази даних Міжнародного історико-просвіт- ницького товариства «Меморіал» (м. Москва).

Окрім проведення «соціальної хірургії», місцеві апарати УНКВС по Донецькій області виконували оперативні накази по так званим «національним лініям». Фактично їх реалізація повинна була завершити ліквідацію «п'ятої колони» у СРСР й убезпечити тил Червоної армії в умовах планованої майбутньої війни.

Починаючи із початку 1930-х рр., органи державної безпеки активно виявляли «шкідницькі, диверсійні, шпигунські» організації із числа представників національних меншин. Так, 17 листопада 1933 р. голова ДПУ УСРР В. Балицький інформував генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора про розкриття осередків «Польської організації військової» на Київщині, Поділлі, Харківщині, ВолиніГДА СБ України, ф. 16, оп. 26 (1951 р.), спр. 2, арк. 46-51; Справа «Польської Організації Військової» в Україні. 1920-1938 рр. / Упоряд.: С.А. Кокін, Р.Ю. Подкур, О.С. Рубльов. -- К.: Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», 2011. -- С. 74-80.. Вже 23 лютого 1934 р. було підписано обвинувальний вирок у справі «ПОВ» на Поділлі. Із 52-х арештованих різні терміни ув'язнення отримали 48 осіб, стосовно 4 осіб слідчі матеріали були виділені в окрему справу для подальшого розслідування співробітниками особливого відділуГДА СБ України, ф. 13, спр. 78, арк. 1-102; Справа «Польської Організації Військової» в Україні. 1920-1938 рр. / Упоряд.: С.А. Кокін, Р.Ю. Подкур, О.С. Рубльов. -- К.: Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», 2011. -- С. 92-172..

Подібні справи були сфальсифіковані і стосовно представників німецької національної меншини. Так, 16 березня 1937 р. наркомат юстиції УРСР поінформував секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора про викриття осередків «Національного союзу німців на Україні». Частина із членів цього «союзу» були засудженіНімці в Україні. 20-30-ті рр. ХХ ст.: Збірник документів державних архівів України. / Упоряд.: Л.В. Яковлева, Б.В. Чирко, С.П. Пишко. -- К.: Інститут історії України НАН України, 1994. -- С. 14.. Стосовно інших за апробованим сценарієм продовжувалося розслідування, що призвело до «викриття» нової «Німецької фашистської шпигунсько- диверсійної організації на залізничному транспорті і промисловості України»Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е -- 1930-е годы. -- М.: Готика, 1998. -- С. 100-101..

«Німецька лінія» у діяльності місцевого апарату УНКВС було однією із основних на Донбасі через значну кількість німецьких спеціалістів, що працювали на підприємствах та численних національних поселень-колоній. Активізація у 1936 р. оперативної розробки німецької меншини України та підданих Німеччини цілком вірогідно обумовлювалася зовнішньополітичними причинами -- посилення впливу нацистів і зацікавленістю їх спецслужби військово-економічним потенціалом СРСР. Для колишнього начальника Донецького НКВС В. Іванова розкриття «диверсійних загонів», створених підданими Німеччини, колишніми політичними емігрантами серед представників німецької меншини на підприємствах і колгоспах Донбасу стало одним із чинників його кар'єрного зросту. Наприкінці 1936 -- початку 1936 рр. він переконав московське керівництво у наявності розгалуженої німецької диверсійної мережі на Донбасі. Примітно, що до її складу, за твердженнями чекістів, також входили українці та росіяни, які мали тісні професійні, товариські чи родинні стосунки. Доповідні записки В. Іванова рясніли фактами «шкідницької діяльності» без врахування реальних причин їх виникнення. Зокрема, саме «диверсанти» були винуватцями епідемії туберкульозу серед корів в Олександрівському районі, технічної несправності сільськогосподарського реманенту, отруювання продуктів для санаторіїв у Слов'янську, підпал вугільного складу в Артемівську (вугілля має здатність самозапалювання) тощо. У виробничих колективах кар'єрів у Часовому Яру, заводах у Краматорську, Костянтинівці, підприємствах в Артемівську, начебто, було створено «німецькі диверсійні групи»ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 1-4, 19-20.

ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 248-249..

Обійнявши посаду начальника УНКВС по Донецькій області, Д. Соколинський теж активізував оперативні розробки за «німецькою лінією». 26 квітня 1937 р. він доповідав В. Балицькому про оперативну розробку «Родичі», фігуранти якої працювали на основних оборонних об'єктах м. Ворошиловграда -- патронний завод, виробництво потягів, XI школа військових пілотів. Він запевнив наркома внутрішніх справ УРСР, що організація охопила практично всі німецькі колонії Ворошиловградського району, колонію Арбейтер- гейм Старобільського округу. Основну «контрреволюційну роботу» проводив німецький підданий Альфред Ернст. Ця оперативна розробка цікава тим, що серед вже 12 арештованих четверо були агентами особливого і секретно-політичного відділів УНКВС по Донецькій області¹. Причин для арешту агентів могло бути декілька: для отримання легальних свідчень про контрреволюційну діяльність інших фігурантів і на їх підставі розгортати подальше слідство; проведення «чистки» агентурної мережі від бездіяльних агентів; «операція прикриття» для подальшого їх використання у «німецькому середовищі».

6 липня 1937 р. нарком внутрішніх справ УРСР І. Леплевський доповідав заступнику наркома внутрішніх справ СРСР В. Курському про результати оперативної розробки співробітниками УНКВС по Донецькій області групи німецьких підданих -- фахівців шахти «Брянка» тресту «Серговугілля». Агентурною розробкою об'єднали Людвіга Цимчака, 1902 р. н., Франца Зеліката, 1899 р.н., Германа Бойна, 1897 р.н., Михайла Зоммера, 1896 р.н. Всі вони приїхали до СРСР протягом 1930-1932 рр., були членами Компартії Німеччини, Зоммер навіть перебував у лавах ВКП(б) (вірогідно через минулу посаду секретаря Кельнського обкому Компартії Німеччини). У середині 1920-х рр. Цимчак, Зелікат, Бойн підтримували ультраліву групу Компартії Німеччини, очолювану Рут Фішер і Аркадієм Мас- ловим. Через підтримку ідей Л. Троцького останні були у 1926 р. виключені із Компартії Німеччини і змушені були емігрувати до Парижа. Їх однодумці виїхали до різних країн, у тому числі СРСР. До складу «троцькістської групи» входив також Пауль Гайнц, 1901 р.н., колишній член Компартії Німеччини, який довгий час виконував розвідувальні завдання в Японії. Цікавим об'єктом агентурної розробки став колишній німецький військовополонений Франц Польман, який працював інструктором серед іноземних робітників і відповідальним виконавцем Харківської обласної організації МОПР.

Троцькістське минуле та зв'язок із закордоном стало ідеальним підґрунтям для обвинувачення у «шкідницькій і диверсійній діяльності». Так, агентура доповіла про створення Польманом, Цим- чаком і Зелікатом «диверсійних осередків» на шахтах «Брянка» і «Краснопілля», у Постишевському, Орджонікідзевському районах.

Фальсифікація справи була проведена за допомогою двох агентів НКВС німецького підданого Гонсарека і Курта Антеса. Механізм такої фальсифікації давно відомий дослідникам. Співробітники держбезпеки через агентів інспірували «потрібну інформацію» про наявність «контрреволюціонерів» на конкретному підприємстві чи установі. Фігуранти підбиралися чекістами через оперативні обліки, де фіксувався первинний компрометуючий матеріал -- заплямоване політичне минуле, зв'язки із закордоном (байдуже чи професійні, чи родинні), відвідування дипломатичних установ чи спілкування із її представниками тощо. Поява інформації агента давала підстави для офіційної оперативної розробки, що призводила до стеження за кожним кроком майбутнього «контрреволюціонера». Необережне слово, технологічні проблеми, негаразди на роботі -- все інтерпретувалося і документувалося чекістами як «прояви шкідництва та контрреволюції». На тлі пропагандистської риторики і постійних вимог московського керівництва посилити виявлення «ворогів народу» співробітникам органів держбезпеки важливо було сформувати певний компрометуючий матеріал, що дозволяв провести перші арешти. За допомогою маніпуляцій із свідками, психологічного чи фізичного тиску від арештантів слідчі отримували необхідні свідчення для подальшого «розгортання» справи і проведення арештів. У подальшому для обвинувачення іноді достатньо було доведеного зв'язку із конкретною особою -- «ворогом народу».

Фантазією слідчі особливо не вирізнялися. Основними завданнями міфічної організації були проведення диверсій і шкідництва на підприємствах, створення штурмових загонів для організації повстань під час військових дій та ін. Фігурантів цієї справи зробили винуватцями двох вибухів на шахті «Брянка», аварій на інших копальнях. Важливим елементом справи став пошук «зв'язків в інших містах». Так, через особисті зв'язки до «шкідницької організації» залучили політемігрантів -- німецьких підданих, які проживали в Одесі -- Ервіна Ретшема, Фріца Бахмана, Йогана Вейланда. Обтяжуючою обставиною для емігрантів стали зв'язки із німецьким консульством в Одесі, яке, на думку чекістів, постачало в СРСР «фашистську і троцькістську літературу». Під час обшуку у Е. Ретшема вилучили «фашистську літературу, видану у 1937 р.» та номери газети «Vцlkischer Beobachter» («Народний фронт», друкований орган Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини), фотографії Л. Троцького, Г. Зінов'єва, Л. Каменєва, А. Гітлера.

Загалом І. Леплевський доповів про виявлення понад 70 учасників «контрреволюційної організації, головним чином німців, у тому числі іноземних робітників, які працювали у вугільній промисловості Донбасу, містах Одесі і Харкові». На Донбасі було арештовано 29, в Одесі. -- 6 осіб. Із числа арештованих практично одразу «зізналися» 17 осіб. Для додаткових арештів представників німецької меншини та іноземних підданих І. Леплевський просив санкцію 3-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. Також він вказав на перспективу розвитку справи щодо виявлення осередків цієї організації в інших містах України та виявлення «каналів зв'язку із зарубіжними троцькістськими центрами»¹.

У подібних доповідних записках начальників УНКВС, що згодом в узагальненому вигляді потрапляли на стіл вищому партійно- радянському керівництву СРСР, простежується чітка спроба прив'язати зовнішньополітичні події до «внутрішньополітичної чистки» в СРСР. Це повністю співпадало із заданим Й. Сталіним та його оточенням алгоритмом поєднання «зовнішнього і внутрішнього ворогів».

Але у випадку із арештами по «німецькій лінії» була одна особливість -- наявність значної кількості підданих Німеччини. Тому «німецька» операція розпочалася самою першою і дещо своєрідно. Так, 20 липня 1937 р. політбюро ЦК ВКП(б) «запропонувало т. Єжову віддати негайно наказ по органам НКВС про арешт всіх німців, які працювали на оборонних заводах [...] і вислання частини арештованих закордон. Копію наказу надіслати до ЦК. Про хід арештів і кількість арештованих повідомляти у щоденних зведеннях до ЦК»РГАСПИ, ф. 17, оп. 162, д. 21, л. 107.. Оперативний наказ №00439 від 25 липня 1937 р. «Про операцію по репресіям німецьких підданих, підозрюваних у шпигунстві проти СРСР» розпочав масові операції щодо національних меншин під час «Великого терору»Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. 19371938.-- С. 270-272.. М. Єжов наказав у п'ятиденний термін арештувати німецьких підданих, що працювали (навіть у минулому, але залишилися у СРСР) на оборонних підприємствах і залізниці. Під час слідства наказувалося викрити всю наявну агентуру німецької розвідки. Арешту також підлягали радянські громадяни чи інших країни, які встановлені як «агенти німецької розвідки». Після завершення слідства справи повинні були надсилатися до НКВС СРСР для подальшого розгляду Військовою колегією Верховного Суду чи Особливою нарадою НКВС СРСР.

Арешти розпочалися в ніч на 30 липня 1937 р. Станом на 6 серпня 1937 р. по СРСР було арештовано 340 осіб, із них в Україні 52 особи. Хоча термін проведення арештів сплив, «німецька операція» продовжувалася. Із 29 липня по 28 серпня 1937 р. в СРСР було арештовано 472 німецьких підданих, із них в УРСР -- 106Охотин Н, Рогинский А. Из истории «немецкой операции» НКВД 1937-1938 гг. // Наказанный народ. -- М.: Звенья, 1999. -- С. 38..

Дослідники із Міжнародного науково-просвітницького товариства «Меморіал» (м. Москва) М. Охотін й А. Рогинський зазначили, що локальна операція по вилученню німецьких підданих із оборонної промисловості та інших стратегічних об'єктів із вересня 1937 р. перетворилася у масову операцію по знищенню німецької меншини в СРСР та УРСР. Затримка із перетворенням у масову операцію, на думку М. Охотіна й А. Рогинського, була пов'язана із відсутністю опрацьованих обліків і поганою загальною проробкою масової операції; невеликий статус представників німецької меншини у партійно-радянській ієрархії у порівнянні із поляками чи латишами; наявністю автономної республіки німців ПоволжяОхотин Н, Рогинский А. Из истории «немецкой операции» НКВД 1937-1938 гг. // Наказанный народ. -- М.: Звенья, 1999. -- С. 37..

Але після завершення першого етапу «німецької операції» -- арешту німецьких підданих в оборонній промисловості і транспорті -- у розпорядженні чекістів з'явилася інформація про нових фігурантів -- «ворогів народу» -- із числа німецької меншини. Подальші арешти проводилися уже на тлі реалізації іншого «національного» оперативного наказу НКВС СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 р. про ліквідацію в Україні осередків «Польської організації військової». У додатку до наказу надсилався «Закритий лист про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, пораженську і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР»Див.: З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- № 1/2 (4/5). -- С. 15-44..

У тримісячний термін (від 20 серпня до 20 листопада 1937 р.) підлягали арешту та засудженню особи за наступними ознаками: виявлені в процесі слідства та до цього часу не розшукані активні члени «ПОВ», військовополонені польської армії, що залишилися в СРСР, перебіжчики з Польщі, незалежно від часу їх переходу до СРСР, політемігранти та політобмінені із Польщі, колишні члени ППС (пол. Polska Partia Socjalistyczna) та інших польських антира- дянських партій, найбільш активна частина місцевих антирадян- ських націоналістичних елементів польських районів.

Наказ передбачав створення спеціального органу для розгляду справ по «польській лінії». Арештованих після проведення прискореного слідства пропонувалося розподілити на дві категорії -- 1-ша -- розстріл, 2-га -- ув'язнення у таборах. Короткі відомості на підставі слідчої та агентурної інформації, що характеризували ступінь вини, у вигляді таблиці надсилалися за підписом наркома республіканського НКВС і прокурора республіки на розгляд «вищої двійки» у складі наркома внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР. Із-за розташування таблиць такі документи почали називати «альбомами».

Саме реалізація «польського наказу», визначенні у ньому контингенти як «бази іноземних розвідок» автоматично переносилися на інші «національні» оперативні накази НКВС СРСР. Розпорядження центру лише санкціонували вже випробуваний алгоритм. Так, арештованих по «німецькій лінії» із вересня 1937 р. почали засуджувати за механізмом прописаним у «польському наказі» НКВС СРСР № 00485.

Всього згідно «німецького наказу» у СРСР в «альбомному порядку» й «особливими трійками» засудили 55005 осіб, із них до розстрілу 41898 осіб. В УРСР було засуджено 21229, із них до розстрілу -- 18005. До цієї статистики слід додати представників німецької меншини арештованих співробітниками дорожньо-транспортних відділів: Московсько-Донбаської залізниці -- засуджено 9 осіб, із них до розстрілу -- 6; Одеської залізниці -- засуджено 32, із них до розстрілу -- 18; Північно-Донецької залізниці -- засуджено 161 особа, із них до розстрілу -- 152; Південно-Західної залізниці (проходить по території Поділля і Київщини) -- засуджено130 осіб, із них 81 -- до розстрілуОхотин Н, Рогинский А. Из истории «немецкой операции» НКВД 1937-1938 гг. // Наказанный народ. -- М.: Звенья, 1999. -- С. 64-66.. Донецький дослідник В.Нікольський подав іншу кількість арештованих німців 22 400 ос. (23,9%Нікольський В. Обвинувачення репресованих з політичних мотивів в Україні в 1937-1938 рр. // Реабілітовані історією. Донецька область. -- Київ-Донецьк, 2012. -- С. 38. від загальної кількості у 198 918 арештованих громадян УРСРНікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х -- 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. -- Донецьк, 2003. -- С. 402.).

Начальник УНКВС по Донецькій області Д. Соколинський у вже згаданому звіті від 10 січня 1938 р. писав наркому внутрішніх справ УРСР І. Леплевському про результати роботи по «лінії німецької контрреволюції» за період із 1 червня 1937 р. -- 10 січня 1938 р. Всього було арештовано 5439 осіб (за даними В. Нікольського за весь 1937 р. -- 5758 ос., 21,2% від загалу арештованихНікольський В. Статистика політичних репресій 1937 р. в Українській РСР // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 2000. -- № 2/4. -- С. 106.), із них засуджено «трійкою» 691 ос., «в порядку наказу № 00485» -- 2807, направлено довідок на розгляд «вищої двійки» -- 1892 ос., депортовано за межі СРСР -- 49 ос. Співробітники держбезпеки подали навіть аналіз соціального складу арештованих німців: колишніх «куркулів» -- 2128 ос., колишніх «білих» -- 501 ос., виключених із партії за політичними мотивами -- 152, колишніх членів Компартії Німеччини -- 63, вчителів із «чужим минулим», «спецпереселенців» -- 550 (депортовані із прикордонної смуги Поділля, Київщини, Волині, вихідці із Одеської і Дніпропетровської областей). Загалом ліквідовано 183 «диверсійні групи» у складі 2909 ос. і 178 «повстанських груп» у німецьких селах -- 2530 осіб. Останні, начебто, маскувалися під осередки Тсоавіахіму, гуртків самодіяльності, релігійних сектантських груп.

Абсолютна більшість арештованих німців працювала у вугільній галузі -- 1345 ос., на металургійних підприємствах (заводи «Азов- сталь», ім. Ілліча, ім. Кірова, ім. Орджонікідзе та ін.) -- 454 ос., машинобудуванні -- 382 ос., в хімічній, оборонній, енергетичній галузях -- 728 ос.ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 333.

У наступному 1938 р. арешти по «німецькій лінії» продовжувалися. Із 1 січня по 1 серпня 1938 р. у Сталінській області засудили до розстрілу 1546 німців, ув'язнили 381 ос., вислали за межі СРСР 46 ос. На розгляді «вищої двійки» у Москві знаходилися долі ще 1294 ос. із Сталінської області і 16 ос. із Ворошиловградської областіТам само, оп. 31, спр. 105, арк. 286, 292..

На думку донецьких чекістів, джерелами для вербування «ворогів народу» стали «сотні іноземних спеціалістів і робітників, що знаходилися тривалий час на Донбасі, а також значна кількість німецьких підданих, які постійно проживали в СРСР»; німецькі куркулі, спецпереселенці, жителі 136 німецьких населених пунктів (загалом до 70 тис. ос.,); значна кількість куркулів, які втекли із постійних місць проживання і працювали «компактними групами у промисловості»; «право-троцькістські кадри і українські, польські та ін. націоналістичні елементи»; «фахівці-шкідники». Основними організаторами «німецької контрреволюції» чекісти назвали співробітників дипломатичних представництв Німеччини: посольства у Москві, консульств у Києві, Харкові й Одесі. Останні, начебто, проводили роботу через агентуру, яку впровадили в СРСР під виглядом іноземних фахівців і робітників; представників німецьких фірм «Отто», «Крупп», «Чокке-Верке», «Фарбен-індустрія», «Сі- менс-Шуккерт», «АЕҐ» та ін.; «іноземних підданих й австрійців, які проживали постійно в СРСР, головним чином, у сільських районах і мали значний авторитет серед місцевої громади; агентів, завербованих у 1918 р. під час окупації республіки кайзерівською Німеччиною; колишніх військовополонених німців, які залишилися після завершення Першої світової війни в СРСР і військовополонених українців, які перебували у німецьких таборах і були завербовані спецслужбами; радянських студентів, які навчалися у Німеччині; колишніх німецьких підданих, які стали громадянами СРСР; «німецької контрреволюційної інтелігенції, головним чином вчителів, яких було арештовано 163 ос., що склало 40% всього німецького педагогічного персоналу області»; «консульської агентури» набутої під час зустрічей із відвідувачами дипломатичних установ; політемігрантів, які прибули по каналам Комінтерну, членів Компартії Німеччини.

Я свідомо зупинився на переліку категорій арештованих представників німецької меншини на Донбасі не лише для демонстрації «фантазії» співробітників. Це яскравий приклад соціальних груп німецької меншини, яких вище партійно-радянське керівництво СРСР із подачі співробітників органів держбезпеки визнало «чужим» для радянського суспільства і прирекло на знищення.

Однак, найбільш масовою операцією по «національній лінії» стала польська, що передбачала різке зменшення впливу польської меншини у місцях її історичного компактного проживання та її ліквідацію в інших регіонах СРСР.

Опубліковані статистичні дані про результати «польської операції» в УРСР дещо різняться. В оприлюднених у середині 1990-х рр. публікаціях вітчизняних авторів стверджувалося, що загалом упродовж 1937-1938 рр. в Україні органами НКВС по «польській лінії» було заарештовано 56 516 осіб (з них 44 467 поляків). З загальної кількості ув'язнених 39 644 особи були розстріляні або ж отримали термін покарання у таборах ГУТАБ. Загальна ж кількість заарештованих в Україні у цей час становить 267579 осібДив., напр.: Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1995. -- № 1/2 (2/3). -- С. 146.. В.Нікольський подав інформацію про засудження у 1937-1938 рр. по «польській лінії» -- 54082 ос.Нікольський В. Обвинувачення репресованих з політичних мотивів в Україні в 1937-1938 рр. // Реабілітовані історією. Донецька область. -- Київ -- Донецьк, 2012. -- С.38.. Натомість московські дослідники Н. Петров та А. Рогинський подають наступну статистику -- всього засуджено «вищою двійкою» та «особливою трійкою» 55928 осіб, з них розстріляно 47 327 ос., дорожньо-транспортним відділом ГУДБ НКВС СРСР Північно-Донецької залізниці арештовано 273 ос., із них розстріляно 207 ос., дорожньо-транспортним відділом ГУДБ НКВС СРСР Південно-Донецької залізниці арештовано 103 ос., розстріляно -- 64 ос. Всього по СССР -- засуджено 139 835 осіб, страчено -- 111 091 особаДив.: Pietrow N. Polska operacja NKWD // Karta. -- 1993. -- Nr. 11. -- S. 24-43; Петров Н., Рогинский А. «Польская операция» НКВД 1937-1938 гг. // Репрессии против поляков и польских граждан. -- М.: Звенья, 1997. -- С. 41-43.. Підрахунки за виявленими у Г алузевому державному архіві СБ України протоколами «двійок» та «особливих трійок» показали наступні дані: засуджено 57 410 осіб, з них розстріляно -- 46 792 особи, різні табірні терміни отримали 9 885 осіб, звільнено -- 17 осіб, відправлено справи на дослідування стосовно 587 осіб, припинено справ через смерть арештованих громадян -- 38Див.: Великий терор: польська операція 1937-1938 / Галузевий держ. архів СБ України; Ін-т національної пам'яті -- Комісія з розслідування злочинів проти польського народу; НАН України. Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень; редкол.: Є. Беднарек, В. В'ятрович, С. Кокін та ін. -- Варшава; К., 2010. -- Ч. 1. -- 1037 с.; Ч. 2. -- С. 1038-1983. -- (Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття: Невідомі документи з архівів спеціальних служб, т. 8). -- Електронний додаток до тому «Копії архівних матеріалів з фондів Галузевого державного архіву СБ України»; Рубльов О.С. «Имейте ввиду, что Пилсудский не дрем лет, и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор»: антипольські репресії більшовицького режиму в УССР, 1920-1930-ті роки // Справа «Польської Організації Військової» в Україні. 1920-1938 рр. / Упоряд.: С.А. Кокін, Р.Ю. Подкур, О.С. Рубльов. -- К.: Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», 2011. -- С. 34-35.. Цілком вірогідно, що статистичні розбіжності криються у датах звітності та точок відліку арештів польської меншини, неповних чи проміжних даних, що представлялися НКВС УРСР. Також на статистику впливала національність засуджених, оскільки за «польським» наказом арештовували також українців, росіян та представників інших національностей, які мали зв'язки із польською меншиною.

Станом на 10 січня 1938 р. Донецьким УНКВС із початку «польської операції» (20 серпня 1937 р.) було арештовано 4021 ос., із них «розкрито 98 шпигунсько-диверсійних резидентур у промисловості» (714 осіб), «учасників контрреволюційних організацій» -- 445 ос., 1228 «контрреволюціонерів-одинаків». Серед арештованих 350 ос. були кандидатами у члени чи членами компартії, комсомольцями.

За висновком Д. Соколинського «ворогів народу» виявили із числа перебіжчиків і дезертирів польської армії -- 737 ос., політичних емігрантів -- 69 ос., колишніх співробітників Розвідувального управління Червоної армії, які проводили таємні операції у 1920-х рр. на теренах Польщі і були виведенні у запас -- 23 ос., контрабандистів і спецпоселенців, понад 2 тис. сімей яких депортували із прикордонної смуги Київської, Вінницької областей і розселили на Донбасі -- 1302 ос., «польського контрреволюційного націоналістичного елементу», у тому числі священнослужителі, «костельний актив» і віруючі громадяни -- 1017 ос.

Окрім 2849 арештованих представників польської меншини Донбасу, по «польській лінії» репресували 255 білорусів і 541 українця із числа «вихідців із прикордонної смуги» і «галичан».

Компактні групи польської меншини проживали у Маріупольському, Макіївському, Сталінському, Костянтинівському, Орджо- нікідзевському районах і працювали головним чином у металургійній і скляній галузях. Спецпереселенців поселили у районах Старо- більського округу. Чекісти також були впевненні, що організаторами «польської шпигунської мережі» були апостольський адміністратор Москви єпископ Пій Ежен Неве, який у 1936 р. виїхав із СРСР, єпископи Потоцький, Ігнатович, представники посольства в Москві й консульства в Києві та Харкові.

Із загальної кількості арештованих у «справі ПОВ» 2989 осіб працювало у промисловості, із них у вугільній галузі -- 991 ос., металургії -- 227 ос., машинобудівній -- 145, хімічній -- 83, військовій -- 42 ос., енергетичній промисловості -- 27 ос. Поляків-спецпересе- ленців арештували 1245 ос., із до 500 осіб чекісти визначили як «членів повстанських осередків ПОВ»ГДА СБУ, ф. 16, оп. 30, спр. 65, арк. 340-349..

Із 1 січня по 1 серпня 1938 р. за поданням УНКВС по Сталінській області до розстрілу засудили 536 ос., до ув'язнення у табори 239 ос., доля ще 470 осіб визначала «вища двійка». У Ворошилов- градській області на «вищу двійку» відправили список із 15 ос.Там само, оп. 31, спр. 105, арк. 286, 292.

Спільна українсько-польська науково-дослідницька група провела статистичні підрахунки за копіями протоколів «вищої двійки» та «особливої трійки» Донецької (Сталінської) області. Із серпня 1937-- листопад 1938 рр. «вища двійка» отримала списки на 4128 ос. (у 1937 р. -- 3244 ос., у 1938 р. -- 884 ос.), із них засудили до розстрілу 3336 ос., позбавлення волі --792 ос., на дослідування відправлено справи на 76 ос., рекомендовано засудити у судовому порядку 1 ос. «Особливою трійкою» у 1938 р. розглянуто справи на 775 осіб, із засуджено до розстрілу 677 ос., ув'язнено -- 89 ос., звільнено -- 7 ос.Див.: Великий терор: польська операція 1937-1938. -- Варшава; К., 2010. -- Ч. 1. -- 1037 с.; Ч. 2. -- С. 1038-1983. -- (Польща та Україна у тридцятих- сорокових роках ХХ століття: Невідомі документи з архівів спеціальних служб, т. 8). -- Електронний додаток до тому «Копії архівних матеріалів з фондів Галузевого державного архіву СБ України».

Не менш масштабними виявилися репресії грецької національної меншини Донбасу. Дослідники, які впродовж останнього десятиліття визначали нюанси «національної чистки» під час «Великого терору», шукали причини репресій стосовно представників грецької меншини УРСРНикольский В.Н. Граждане Греции, репрессированные в Донбассе в 19371938 гг. // Україна -- Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва. -- Маріуполь, 1996. -- С. 71-73; Його ж. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні // Укр. іст. журн. -- 2001. -- № 2 (437). -- С. 74-89; Аними- ца Г. Как это было: К 70-ти летию трагического начала «греческой операции» // Хронос. -- 2007. -- №9. -- С. 1-3. Книга пам'яті греків України. Наукове видання / [В. Нікольський, О. Бут, П. Добров, В. Шевченок]. -- Донецьк: Вид-во КП «Регіон», 2005. -- 336 с.. Зокрема, теза про арешти представників національних меншин держав, що межували із СРСР «як п'ятої колони» заперечень не викликала. Однак, СРСР не межував із Грецією. Спроба пояснити арешти греків загальновідомою тезою про «зростання спротиву класового ворога мірі успіхів соціалістичного будівництва» не пояснювало спеціальної «грецької операції»Захарова Г. Вспомним год большого террора и поклонимся его жертвам // Приазовский рабочий. -- 2007. -- № 88. -- С. 3; Романцов В.М., Богатікова О.В. Причини проведення «грецької операції» в умовах сталінського тоталітарного режиму // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: історія, політологія. -- 2011. -- Вип. 1. -- С. 18-19..