В Україні, за роки незалежності, відбулися кардинальні трансформаційні зміни, що супроводжувалися розпадом старої політико-ідеологічної системи та поступовим утвердженням нових національних цінностей і пріоритетів. В цей період, вибудовувалася демократична політика, створювалася нова система суспільно-політичних та економіко-соціальних відносин, закладалися основи громадянського суспільства.

Вітчизняний і міжнародний досвід засвідчує, що прорив суспільства до нової якості можливий лише тоді, коли до трансформаційних процесів активно долучається молодь, яка є найбільш динамічною частиною населення. Молодіжні громадські об'єднання стали важливим чинником залучення молоді до участі в суспільних процесах, сприяють задоволенню її соціальних, професійних, освітніх та інших потреб. Ефективна діяльність молодіжних об'єднань, підвищення їх політичної суб'єктності є суттєвою складовою поглиблення демократизму, розширення “третього сектора” й розбудови державності в Україні.

Всі ці обставини підвищують характер та специфіки функціонування молодіжних організацій. Розвиток зазначених інституцій не можливий без обґрунтованої і об'єктивної оцінки молодіжної складової українського суспільства.

Якщо говорити, про політичну складову діяльності молодіжних організацій Харківщини, то перш за все необхідно визначити сутність соціальної взаємодії, одним із елементів якої і є взаємодія політична.

Отже, сутність соціальної взаємодії полягає в тому, що вона:

– по-перше, впливає на формування та трансформацію суспільних інститутів, що особливо важливо під час реформування державного устрою (як приклад: перебудова в Радянському Союзі), політичних демократичних реформ у сучасній Україні;

– по-друге, її форми та зміст виражаються суспільними інститутами, цінностями та ситуацією взаємодіючих суб'єктів і їхніми психологічними рисами, а, як відомо, учасники молодіжних об'єднань та організацій мають свої специфічні вікові психологічні риси, які впливають на їх активність, напрям діяльності;

– по-третє, її успіх у сучасному розумінні залежить від еквівалентності винагороди результатам праці, збалансованості вигоди і затрат. Для того, щоб показати місце молоді в будь-яких реформаційних перебудовчих процесах у суспільстві, необхідно дати визначення, яке коло осіб підпадає під «молодіжний вік». Під визначення «молодь» підпадають школярі, учні професійно-технічних училищ, технікумів, студенти, робітники, інтелігенти й військовослужбовці. Всі вони перебувають на різних етапах дорослішання, відрізняючись за рівнем політичної й моральної культури, освіти, соціальної активності. Виводити середню характеристику такої величезної соціально-демографічної групи, як молодь, досить складна справа. Можна сказати точно: прошарок цей винятково різноманітний і суперечливий, оскільки нескінченно різноманітна сама молодь. Дослідження науковців свідчать, що в суспільстві на цей час виросло нове, як ніколи раніше, соціально активне, гостро й сміливо мисляче, самостійно діюче покоління молоді [4, с. 31-33].

Спробуємо визначити особливості молодіжного віку, які впливають на молодь як суб'єкт суспільно-політичної діяльності. Більш плідним є вивчення вікової групи не за допомогою визначення хронологічних рамок віку, а використовуючи поняття вікової життєвої перспективи людини і досліджуючи конкретний її зміст. Зміни життєвої перспективи відокремлюють одні етапи життєвого шляху від інших, а конкретний зміст перспективи служить найважливішою характеристикою даного етапу. Поняття життєвої перспективи у свою чергу може бути конкретизоване в інших поняттях, що відбивають зміст і структуру майбутнього особистості, різні аспекти спрямованості її на реалізацію в майбутньому певних життєвих цінностей (життєва програма особистості, життєві орієнтації, плани, очікування). Молодіжна свідомість характеризується домінантою майбутнього в загальній структурі суб'єктивної картини життєвого шляху. За даними вітчизняних і закордонних досліджень у психології у цьому віці різко зростає заклопотаність особистості своїм майбутнім «Я», відбувається інтенсивне й свідоме формування власної особистості. Довгострокова перспектива, диференціація своїх потреб у часі й спосіб їхнього узгодження визначають тип психології молодої людини із властивими їй рисами максималізму, ініціативності й загостреного почуття власного достоїнства. Зміна тимчасової перспективи безпосередньо пов'язана з переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на внутрішній самоконтроль та зі зростанням потреби в досягненні мети. Швидкість настання цих змін у великій мірі залежить від соціальних і культурних умов середовища. Перспективу має не лінійний характер, а сприйняття його як джерело можливостей. В основі вирішення питання майбутнього лежить проблема соціального самовизначення. Ця фаза життєвого шляху насичена безліччю моментів, пов'язаних з необхідністю серйозних життєвих виборів, які істотно визначальні на все подальше життя й тому особливо важливі при наступній особистісній оцінці результатів самореалізації й задоволеності життям. Усі ці фактори впливають на політичну активність молоді, та мають враховуватися органами державної влади при розробці державних програм по взаємодії з молодіжними об'єднаннями та організаціями.

Політична взаємодія є складовою суспільної взаємодії і охоплює різні види діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона передбачає здобуття влади як основного засобу задоволення одночасно багатьох потреб людини (кратологічних, піднесення престижу, реалізації політичного покликання, яке інколи проявляється в молодому віці, надбання багатств). Успіх політичної взаємодії значною мірою залежить від цінностей і норм суб'єктів політичних дій (особливо лідерів молодіжних формалізованих та неформалізованих груп), їхнього вміння правильно оцінити історичну ситуацію та відповідно до неї реалізувати суспільну мету. Форми політичної взаємодії -- це усталені, інституціонально або психологічно зумовлені способи поведінки взаємодіючих суб'єктів. Їх можна умовно поділити на дві групи:

– функціонування: співпраця, конкуренція, консолідація (ринкові), панування, експлуатація (неринкові);

– розвитку: революція, переворот, реформа.

Співпраця -- форма взаємодії, яка ґрунтується на спільних діях суб'єктів, що мають спільні або відмінні цінності й інтереси, але прагнуть реалізувати взаємовигідну мету. Вона значною мірою залежить від наявності у кожній структурі механізму політичного поєднання власної вигоди із колективною, справедливої винагороди і заслуг, від відсутності особливих переваг і привілеїв для еліти, а також від рівня політичної, правової і моральної культури взаємодіючих об'єктів. Для успішної співпраці органів державної влади з молодіжними організаціями та об'єднаннями необхідно визначати якими чинниками у своїй діяльності керується молодь, що залежить від неї. Ці чинники будуть зароджуються під впливом внутрішніх (психологічних особливостей, захоплення), та зовнішніх (оточення, особливості економіки та державного устрою, модні та актуальні тенденції) факторів. У законодавстві України зафіксовано, що молодіжні громадські організації мають право вносити до органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, які стосуються молоді [3].

Конкуренція -- це така форма взаємодії, в якій суб'єкти в рамках правових (або не правових) правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу. Політична конкуренція в рамках цивілізованих правил є однією із рушійних сил суспільного прогресу, оскільки сприяє виробленню механізмів взаємного політичного контролю одних політичних сил над іншими, забезпечує розширення сфери громадського контролю над політичною владою, а також стимулює конкуренцію в інших сферах суспільного життя.

Консолідація -- форма взаємодії, яка передбачає об'єднання, згуртування суб'єктів навколо спільних цінностей та інтересів для досягнення загальної мети. Однак не всі цінності дають людині змогу правильно зрозуміти свої інтереси і тому часто вони використовуються політиками для здобуття власної вигоди. В Україні при Голові Верховної Ради України діє Молодіжна колегія, прямим завданням якої є лобіювати молодіжні ініціативи та проекти на місцях, також аналізувати державну молодіжну політику, оцінювати проблеми молоді в її соціальному становленні, вносити пропозиції Голові Верховної Ради України щодо розробки проектів законів, програм з питань реалізації молодіжної політики в Україні, взаємодії молодіжних громадських організацій з органами державної влади. Тільки раціональні, прагматичні цінності, які ґрунтуються на правильному розумінні зв'язку інтересів особи і спільноти, підкріплені практикою, можуть у сучасних умовах забезпечувати високий ступінь консолідації (національної, соціальної, партійної тощо). Якщо ринкові форми взаємодії передбачають взаємну вигоду суб'єктів суспільства і ґрунтуються на гнучкій та еквівалентній мотивації до праці, то неринкові -- вигоду лише для тих, хто перебуває на верхівці соціальної драбини.

Тип взаємодії, який передбачає нерівноправні стосунки між суб'єктами: командування, підкорення, пригноблення, придушення, експлуатація визначається як панування. В історичному розвитку можна виділити різні типи панування: рабовласницьке, феодально-кріпосне, кастове, колоніальне, ін.. У тоталітарних суспільствах домінує такий тип панування, як клієнтельський, що передбачає обмін певними благами між суб'єктами політики з неоднаковим соціальним статусом (патроном і клієнтом) на ґрунті не формально-юридичних правил, а особистих зобов'язань солідарності. Для України цей тип взаємодії характерний для періоду 1920-х - 1991 років, коли існувала єдина організація-монополіст ЛКСМУ, яка об'єднувала молодь і виражала волю правлячої партії, що було закріплено в її статутних документах [7].

Експлуатація передбачає досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів праці. Політичний характер експлуатації виявляється тоді, коли влада забезпечує сприятливі умови для збагачення своїх представників і фаворитів за рахунок інших соціальних груп. До інструментів експлуатації належать: податкові, митні та кредитні пільги для одних соціальних груп (привілейованих) і непомірний податковий тиск для інших; перерозподіл соціальних благ на користь колишніх і нових номенклатурних груп; корупція; формування через підконтрольні владі засоби масової інформації вигідних для неї ментальних настанов населення.

Найбільш масштабними формами взаємодії, шляхом яких відбуваються суспільні зміни, є революція -- процес рішучого розриву з минулим, докорінний злам старих інститутів, радикальна заміна колишньої еліти новою контрелітою; реформи -- поступове перетворення інститутів політичної системи та всього суспільного ладу правовими засобами. На сучасному етапі суспільного розвитку домінуючою формою взаємодії є «оксамитова» революція як мирний шлях усунення старої еліти і прихід до влади нової контреліти та здійснення реформ. Саме під час «оксамитових» молодь вперше усвідомила себе потужною політичною силою, здатною впливати на політичні процеси в державі.

Сприятливі фактори здійснення реформи:

– «оксамитові» революції, внаслідок яких до влади приходять прогресивні лідери;

– демократичні вибори, які забезпечують прихід прогресивних діячів-реформаторів;

– підтримка реформ і контроль за їх здійсненням з боку високорозвинених країн, що надає вигляду легітимності та своєчасності назрілих перетворень.

У результаті дослідження можна зробити висновки зокрема щодо того, що молодь завжди виступала як об`єкт політичної діяльності незалежно від форми державного устрою цієї держави. Але, в той же час молода людина не може бути пасивним спостерігачем за подіями, які мали місце в державі, і завжди виступала прогресивним суб`єктом суспільно-політичного життя.

Взаємодія між молодіжними об'єднаннями та організаціями і державною владою має ґрунтуватися на взаємодовірі, урахуванні інтересів досить широкого прошарку суспільства - молоді. В той же час формалізовані нормативними статутними документами молодіжні організації, які співпрацюють з органами державної влади та органами місцевого самоврядування не повинні бути «сурогатними» структурами, які об'єднують молодь, не зацікавлену в діяльності цих організацій.

Результати реформування та оптимізації молодіжної політики знаходяться у залежності від того, наскільки вона буде підтримана широкими масами молоді, глибиною її участі в реформах. Політичні рішення та дії керівництва повинні випереджати події, а не йти за ними. Реагувати необхідно на перші симптоми негараздів, а не на їх наслідки. Разом з тим, держава має спростити реєстраційні процедури стосовно молодіжних громадських об'єднань, надати їм фінансову підтримку: забезпечити безперешкодну можливість для відкриття молодіжною організацією банківського рахунку та вільний доступ до нього.

Якщо ж говорити про політичну взаємодію молодіжних громадських організацій Харківщини з органами державної влади та місцевого самоврядування, то перш з все необхідно проаналізувати сегментарно всю сукупність молодіжних громадських організацій Харківщини. Такий аналіз доцільно зщробити застосувавши модель багатомірного простору молодіжного руху, описану в попередньому розділі роботи, де в якості вісей координат виступають критерії класифікації МГО.

Отже, розподіл обласних молодіжних організацій у Харківській області (на основі аналізу статутних документів і даних, наданих МГО) наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Матриця розподілу обласних молодіжних організацій у Харківській області

У кожній клітинці даної матриці МГО розподіляються також за третім критерієм. Наприклад, для обраної клітини він виглядатиме таким чином: організацій-партнерів - 4, критиків - 2.

Впродовж усього часу проведення виборів у незалежній Україні громадські організації беруть участь у різних аспектах виборчої кампанії, причому з року в рік їхній вплив зростає і вже майже 10 років дискутується питання участі громадських організацій у виборчих процесах. Для нашої країни це питання ще й досі є актуальним. Проте й досі законодавчо не врегульовано.

Причому дискутується воно не тільки в нашій державі, а й в інших країнах. Загальновідомо, що громадські організації є невід'ємною частиною громадянського суспільства, а це означає, що вони можуть і повинні брати участь у всіх політичних, соціальних процесах, що відбуваються в державі. Проте, починаючи з 1993 року, ми є свідками поступового скорочення ролі громадських організацій в Україні, зокрема участі їх у виборах різних рівнів. У нових проектах законів про вибори ліквідуються ті нечисленні виборчі здобутки українських громадських організацій, які вони мали -- право брати участь у місцевих виборах як суб'єкти висування кандидатів, а також право направляти своїх спостерігачів на виборчі дільниці.

В Україні та у світі можлива величезна кількість варіантів участі у виборах для громадських організацій. У більшості випадків такі органгізації самі вирішують ступінь власної участі у виборчих процесах.

В українському законодавстві про вибори 1993--94 років ще декларувалося право участі громадських організацій у формуванні дільничних виборчих комісій шляхом подання пропозицій до відповідних рад. А на місцевих виборах ця можливість надавалася МГО і при формуванні територіальних комісій. Однак Законами України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» вiд 10.07.2010 № 2487-VI МГО були позбавлені такої можливості, хоча, водночас вони все ще могли подавати свої пропозиції при формуванні комісій на місцевих виборах.

На жаль, практика обмеження прав МГО в Україні продовжується. Так, у новому законодавстві можливість МГО брати участь у формуванні комісій не передбачено навіть на місцевих виборах.

Взагалі право МГО брати участь у формуванні виборчих комісій слід розглядати в комплексі з правом ГО висувати кандидатів на виборах.

Якщо участь МГО у формуванні виборчих комісій може розглядатися, як один зі складників чесних, прозорих та демократичних виборів, то право МГО висувати кандидатів, а особливо на парламентських чи президентських виборах, не потребує детального та глибокого вивчення.

При цьому слід розмежувати таке право МГО на загальнонаціональних та місцевих виборах. Оскільки природа президентського статусу, статусу народного депутата дуже відрізняється від природи статусу депутатів місцевих рад.

Єдиним законодавчим актом в Україні, яким передбачалося право громадських організацій висувати кандидатів на загальнонаціональних виборах, був Закон УРСР «Про вибори народних депутатів Української РСР», прийнятий 27 жовтня 1989 року. Згідно з цим Законом, право висувати кандидатів надавалося трудовим колективам, колективам професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, які налічують не менш як 200 осіб, громадським організаціям, зборам виборців, які є правомочними за умови присутності на них не менш ніж 200 виборців, зборам військовослужбовців. Однак згаданий Закон було прийнято ще за часів СРСР.

В чинному Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» право висування кандидатів у депутати реалізується тільки через партії, які зареєстровані в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів.

Щодо формування виборчих комісій та висування кандидатів, то, попри певну дискусійність, ці етапи виборчого процесу слід визнати прерогативою партій. За виключенням місцевих виборів -- адже органи місцевого самоврядування покликані займатись перш за все конкретними економічними, соціальними, культурними питаннями своєї громади, а не політикою. Тому участь НУО як суб'єктів виборчого процесу на місцевому рівні є більш ніж доцільною.

Сучасні українські реалії свідчать, що реальні виразники різних верств населення України - громадські організації практично не допущені до спостережень за виборами. Українська політична система стає партоцентричною, МГО у ній відводиться роль у кращому випадку - партійних сателітів, у гіршому - третього зайвого.

У чинному законодавстві України, а саме в законах «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» закріплено право участі у виборах офіційних спостерігачів від громадських організацій, але з обмеженнями, які залишають право участі у виборах одиничним МГО. Різні і права спостерігачів від МГО та спостерігачів від партій (блоків). Згідно цього Закону, чи не єдина громадська організація взагалі, не кажучи вже про МГО, яка зможе проводити незалежне позапартійне спостереження - це Всеукраїнська громадська організація «Комітет виборців України» (КВУ).

Організації типу КВУ діють у багатьох країнах - Болгарії (Българско сдружение за чесни избори и граждански права), Румунії (Asotiatia pro Demokratia), Словаччині («Obcanske oko»), Казахстані (Республіканська мережа незалежних спостерігачів), Киргизстані (Коаліція за демократію і громадянське суспільство), і навіть у країнах, що розвиваються -- Філіппінах, Чилі, Панамі, Нікарагуа, країнах Африки тощо. І практично у всіх цих країнах законодавчо забезпечено право виборців спостерігати за ходом виборів.

За останні 10 років непартійне міжнародне і внутрішнє спостереження за виборами стало більш комплексним. Спостерігачі не обмежують свою діяльність під час процедури в день виборів, вони намагаються розглядати вибори комплексно беручи до уваги природу передвиборного періоду, справедливість процедури голосування і підрахунку голосів, а також готовність населення прийняти результати виборів.

Наприклад, різна громадські організації, в тому числі ціла низка МГО, що є сателітами політичнихз партій проводить кілька різних програм на виборах. Це спостереження, паралельний підрахунок голосів (ППГ), опитування на виході з виборчих дільниць, довготермінове спостереження (ДТС).

Щодо інших напрямів участі МГО у виборах, то для інформаційно-аналітичної, просвітницької, аналітичної, агітаційної діяльності законодавство України не передбачає заборон в аспекті реалізації цих заходів МГО.

Питання виборчої просвіти населення експерти з виборчого права вважають вкрай важливим. Адже низька політична культура є, на думку експертів, одним з істотних негативних чинників того, що вибори в Україні ще не стали по-справжньому демократичними.

В аспекті взаємодії політичних партій та молодіжних організацій та рухів дуже часто останні опиняються в так званому становищі «молодіжного партнеру політичної партії». Саме поняття молодіжний партнер політичної партії є недосить досконалим, так як в обігу перебувають і такі поняття, як «молодіжна філія партії», «припартійна молодіжка» тощо.

У виборчій кампанії Президента України та виборів в органи місцевого самоврядування 2010 року, за даними ЦВК, взяли участь майже 90 політичних партій та виборчих блоків політичних партій.

З 90 політичних партій молодіжних організацій-партнерів має 30. Ще дві (партія «Віче» і Всеукраїнська партія Народної Довіри) під час виборчої кампанії мали внутрішньопартійні молодіжні утворення.

В цілому, молодіжна складова політичних партій і виборчих блоків у виборчій кампанії 2010 р. нараховувала 37 молодіжних організацій, плюс як мінімум 3 молодіжні організації (Національний Альянс, Студентське братство, Молода Просвіта) відкрито задекларували свою прихильність до тієї чи іншої партії чи блока.

Щодо Харківської області, то тут ситуація трохи відмінна від всеукраїнської.

За останніми даними Харківського обласного управління юстиції в області легалізовано 22 молодіжних організацій-партнерів політичних партій (Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка молодих соціалістів, Молодий рух, Народно-демократична ліга молоді, Молоді демократи, Українська соціал-демократична молодь, Ленінська комуністична спілка молоді України, Соціалістичний конгрес молоді, Спілка молоді регіонів України тощо), ще 5 (Молодіжний союз «Наша Україна», «Молода Батьківщина», Християнсько-демократичний союз молоді, Молода Гвардія ПСПУ, «Молодь за Литвина»,), не легалізовані, але наявні в області. У регіональній організацій партії «Віче», під час виборчої кампанії, діяло молодіжне внутрішньопартійне утворення.

Якщо проаналізувати виборчу кампанію в області, то можна констатувати, що з вище перерахованих молодіжних організацій, будь-яку активність проявляли: Спілка молодих соціалістів (СПУ), Спілка молоді регіонів України (Партія Регіонів), Народно-демократична ліга молоді ( НДП, Блок НДП), «Батьківщина молода» (партія «Батьківщина», Блок Ю.Тимошенко), Молодіжний Союз «Наша Україна» (НСНУ, Блок «Наша Україна»).

Розглянемо форми участі молодіжних організацій-партнерів політичних партій Харківської області у виборчій кампанії:

1) найпоширенішою формою була участь молодіжних організацій як мобілізаторів молодих виборців для участі у різнопланових іміджевих та агітаційних акціях і заходах. Тут свою активність проявляли усі без винятку молодіжні організації - партнери політичних партій;

2) через реалізацію виборчих проектів орієнтованих на мотивацію молодого виборця.

3) участь лідерів молодіжних організацій у виборчих списках партій та блоків до місцевих рад, направлених на мотивацію молодих виборців голосувати за блок/партію

Тут можна майже без виключення перерахувати усіх лідерів та відомих активістів молодіжних організацій - партнерів політичних партій регіону. Але головна проблема при формуванні таких списків полягала в не завжди коректному ставленні старших партійців до молодих лідерів.

Як результат, не всі достойні молодіжні лідери змогли стати депутатами місцевих рад.

Підсумовуючи вище сказане можна зробити ряд висновків:

1) становлення молодіжних організацій - партнерів політичних партій, як дієвої системи оновлення партійних еліт перебуває у зародковому стані, як на загальнодержавному так і місцевому рівні. Причинами цього є відсутність сталого розвитку партійної системи в Україні, а це в свою чергу вимагає від партійних лідерів не поступального розвитку і довгострокового результату, а негайного і мало затратного результату;

2) низький рівень менеджментських здібностей, а подекуди і повна його відсутність у молодіжних організаціях - партнерів політичних партій;

3) низький рівень (а то й відсутність) організаційної розбудови молодіжних організацій на рівні місто/район;

4) відсутність реальної перспективи довгострокового розвитку.

Але не дивлячись на все, позитивною особливістю цьогорічної виборчої кампанії, стало залучення молодих партійних лідерів до процесу прийняття рішення. Що є важливим кроком в усвідомленні того, що більшість молодіжних лідерів є відповідальними особами.

3.3 Волонтерський рух та його актуалізація в аспекті Євро-2012