Німецький федеральний округ молоді разом з іншими молодіжними організаціями утворюють Німецький національний комітет із молодіжної роботи. Окрім Німецького федерального округу як організації політичної молоді, до складу Німецького національного комітету з міжнародної молодіжної роботи входять земельна організація молоді "Молодий союз Німеччини" та такі молодіжні організації, як Об'єднання євангелістської молоді, "Молоді соціалісти СДП Німеччини", Союз німецької католицької молоді, "Молодь німецького союзу службовців", "Молоді ліберали", Юні пожежники Німеччини, Союз німецьких дівчат-скаутів, Федеральний союз молодих демократів, Союз сільської молоді Німеччини, "Німецька молодь у Європі", Німецька Шреберюгенд, Молодіжний Червоний хрест, "Молоді туристи Німеччини", Конгрес молодіжних профспілок, "Молодь профспілки німецьких службовців", "Молодь німецького товариства рятівників", "Молодь німецького альпійського союзу", Молодіжне бюро союзу робітничої доброчинності, "Молоді друзі природи", "Молоді захисники природи", Організація німецьких скаутів, "Солідарна молодь Німеччини", "Соціалістична молодь Німеччини -- соколи". Асоційованими його членами є об'єднання "Нові демократичні молодіжні організації", Робітничий округ центральних молодіжних організацій, Молоді європейські федералісти та Бундюгенд. Завдяки спільній діяльності в Німецькому національному комітеті з міжнародної молодіжної роботи німецькі молодіжні організації представлені в різноманітних структурах багатостороннього молодіжного співробітництва в Європі, наприклад у Європейському молодіжному форумі, створеному в липні 1996 року шляхом об'єднання Європейської ради молодіжних організацій, Молодіжного форуму Європейського Союзу і Європейського координаційного бюро міжнародних молодіжних організацій.

Оскільки Європа з ініціативи Європейського Союзу найближчим часом зближатиметься дедалі тісніше політично й економічно, вагомість такого багатостороннього співробітництва для молодіжних організацій зростатиме, а вимога щодо створення підходящих структур для забезпечення співпраці молодіжних організацій у загальноєвропейському масштабі отримає велике значення.

Якщо говорити, про кращі традиції моодіжного руху не можна не згадати молодіжний рух у США, як один із найпотужніших соціальних інститутів, який доречі, сприяє не лше організації молоді, а становленню найвищої політичної еліти країни. Організований молодіжний рух США вирізняється чи не найдовшим історичним шляхом та чи не найбільшою масовістю у світі. За найбільш скромними підрахунками, 55% усіх дорослих американців беруть участь у тих чи інших формах громадської роботи, щорічно віддаючи громадським справам 84 мільярди годин. Значну частку цих людей складає молодь.

У 50-х роках американська молодь та зокрема студентство вперше проявили себе як активна політична сила, здатна відстоювати свої позиції нарівні з політичними партіями та "дорослими" громадськими організаціями. Молодь того часу виступала за громадянські свободи -- свободу слова, організацій, зборів і т. ін. Так, було створено Американську асоціацію студентів університетів за академічну свободу, Студентський союз за громадянські свободи, члени яких виступали проти обмеження демократичних прав і свобод. Студенти підтримували боротьбу викладачів проти "присяги про лояльність" та проти звільнення тих, хто незгоден з офіційними політичним курсом керівництва країни і політикою маккартизму (слід визнати, що незважаючи на наявність елементів подібної політики в минулій та сучасній історії незалежної Україні молодь залишається осторонь обговорення цієї проблеми) [34].

Великий вплив на підйом політичної активності наприкінці 50-х років справив рух за громадянські права негритянського населення. Боротьба негрів проти расизму, дискримінації й сегрегації отримала широку підтримку серед американського студентства, більшість якого попри наявність відверто расистських молодіжних угруповань (наприклад "Ку-клукс-клану") негативно ставилася до приниження чорних американців. Проявом солідарності з боротьбою чорношкірих стали виступи студентів проти дискримінації негритянських студентів у вищих навчальних закладах. Після рішення Верховного Суду 1954 року про десегрегацію шкільного навчання широкого розмаху набули виступи з вимогами про втілення його в життя. Зокрема в 1957 та 1958 роках у Вашингтоні були проведені Марші молоді за інтегровані школи, в останньому з яких узяло участь до 15 тис. чоловік.

У ці часи стає помітним і підлітковий громадський рух. За державної підтримки постали організації, що займалися "формуванням характеру" й "моральним удосконалюванням" школярів, такі як бойскаути та дівчата-скаути і т. п. Окрім них, активно діяли так звані "професійні" молодіжні організації -- "Майбутні фермери Америки", "Майбутні домогосподарки", "Майбутні бізнесмени", "Здобутки молодих", які прищеплювали молодим людям професійні навички. Відтак сьогодні близько трьох мільйонів дівчат у віці від шести до сімнадцяти років є герл-скаутами. Вони опановують навички громадської роботи, вивчають ремесла й мистецтва, займаються туризмом та іншими видами діяльності на відкритому повітрі.

Бурхливий спалах народжуваності в 50-х роках спричинився до того, що в Сполучених Штатах сформувалося численне покоління молоді, що досягло зрілості в 60--70-х років минулого ХХ століття, виявивши найвищу за всю історію країни політичну активність.

У період 60--80-х років молодіжний рух США характеризувався масовістю, а воднораз наявністю суперечливих тенденцій у настроях його учасників. До середини 70-х років провідні позиції серед молодіжних організацій посідали Національна федерація молодих республіканців (НФМР), що нараховувала 300 тис. осіб, "Молоді американці за свободу" (МАС), в лавах якої перебувало 90 тис. членів; Інститут міжуніверситетских досліджень (НМУД), що об'єднував 700 осередків, у діяльності яких брали участь 30--35 тис. студентів і молодих викладачів.

У 60-ті роки багато молодих людей жили за принципом, сформульованим президентом Джоном Ф. Кеннеді: "Не питай, що може зробити держава для тебе, -- питай, що ти можеш зробити для неї". Це був період зростання політичної свідомості й поширення бунтівних настроїв. В університетських містечках багато молодих людей протестували проти продовження війни у В'єтнамі. Вони влаштовували демонстрації, виступаючи також і проти расової сегрегації та бідності.

Прогресивність молодої частини американської молоді отримала яскравий вияв у тому, що, напевно, не було жодної нагальної проблеми життя країни, стосовно якої молодь не сформулювала би своєї публічної позиції, організовуючи мітинги, конференції, створюючи об'єднання та гуртки.

Молодь турбувало питання правдивості та моральності змісту навчальних програм, складу викладачів. Для перевірки підручників і книг у шкільних бібліотеках на предмет наявності в них елементів расової та національної дискримінації гуртки "Моральна більшість", "Форум орлят", "Консервативний фокус", Комітет за виживання вільного конгресу створили організацію "Бібліотечний суд". Її представники змусили ч вилучити зі шкільних бібліотек 30 штатів книги понад 130 авторів.

Молодіжні організації прагнули осучаснити знання школярів і студентів про бізнес, сприяти їх поширенню серед них. У цьому напрямку діяли Об'єднана рада економічної освіти, Фонд економічної освіти, Національна рада інвестицій в Америку, Фонд досліджень з економіки та освіти, Інститут прикладної економіки, Академія економічної освіти, Освітня ліга американізму. На додаток до них у середині 70-х років були створені Національна асоціація за вільне підприємництво і Центр захисту вільного підприємництва.

Проблеми вартості навчання, матеріальної допомоги, фінансування університетів і коледжів стали предметом пильної уваги студентів. У 70-ті роки стали виникати нові студентські організації, провідним завданням яких була боротьба проти погіршення матеріального становища студентів. Починаючи із середини 70-х років протест студентських організацій був спрямований проти підвищення вартості навчання, обмеження розміру стипендій і кредитів для нужденних студентів, скорочення бюджетних асигнувань для вищих навчальних закладів. Органи студентського самоврядування висували свої вимоги у формі заяв, петицій, виступів, у тому числі на адресу адміністрацій університетів і коледжів та відповідних органів влади. Координацією такої діяльності в загальнонаціональному масштабі займалося Національне студентське лобі.

Роль молоді й студентів була також помітна в русі споживачів та в діяльності так званих "дослідницьких груп на захист суспільних інтересів", які в середині 70-х років діяли в 21 штаті, займаючись розслідуванням і викриттям зловживань великого бізнесу. Значну підтримку серед молоді одержала організація "Спільна справа", що також виступала з позицій захисту суспільних інтересів. У 80-ті роки частина молоді брала участь у діяльності партії громадян, що виступала на захист екології.

Результатом діяльності різного роду реформаторських груп й об'єднань іноді ставало створення прогресивних виборчих коаліцій, що висували своїх кандидатів у місцеві органи влади. Як правило, такі коаліції домагалися успіху в містах зі значною часткою студентства серед населення. У 70-ті роки студенти повели активну боротьбу за скасування цензу осілості, що не давали їм можливості брати участь у виборах. Було створено ряд студентських об'єднань, які виступали за зміну законів про вибори для студентів, діяв Національний рух студентів-виборців. У результаті цієї боротьби в 26 штатах вдалося домогтися скасування обмежень для студентів.

Молодіжні й: студентські організації брали участь у виступах за заморожування ядерних озброєнь, зокрема у створенні й діяльності таких організацій, як Кампанія за заморожування ядерних озброєнь, "Громадяни проти ядерної війни", "Епіцентр вибуху", Рада за придатний для життя світ та ряд інших. Усього до початку 1985 року в США діяло понад тисяча подібних груп й організацій національного та місцевого рівня.

Молодь також була стурбована проблемою голоду. Вона піклувалася про інших людей в зарубіжних країнах. Так, в 1985 році організатори проекту "Діти для дітей" подали посильну допомогу голодуючим дітям Ефіопії: у ході виконання цього проекту групі дітей із Нью-Йорка вдалося зібрати 250 тисяч доларів. Того ж 1985 року в рамках благодійної програми "Допомога заради життя" в Англії та Сполучених Штатах були одночасно проведені два концерти рок-музики, під час яких було зібрано 40--50 мільйонів доларів для подання допомоги голодуючим в Африці.

Величезну активність проявляли релігійні молодіжні організації. У їхніх акціях одне з основних місць посідали вимоги ввести в школах молитви, а також звільнити від податків релігійні та приватні школи. Ці цілі відстоювали організації "Голос християнина", Національна християнська коаліція дій, Християнська асоціація молодих людей.

Сьогоднішній рівень добробуту американців -- також результат активної громадської роботи молодих людей країни. Молодіжні об'єднання США мають стати прикладом для наслідування для українських організацій, що вже на вітчизняному грунті формуватимуть суспільство честі, рівності та миру.

1.3 Основні етапи розвитку молодіжного руху

Так, загальну історію українського молодіжного руху умовно можна поділити на чотири періоди:

– період зародження молодіжного руху -- від появи молодіжних об'єднань і до кінця ХІХ століття;

– період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків різноманітних за політичними та іншими уподобаннями молодіжних об'єднань, -- з кінця ХІХ до середини 20-х років минулого століття;

– період молодіжного руху Радянської України, представленого комсомольською і піонерською організаціями, -- з кінця 20-х до початку 80-х років ХХ століття (більш різноманітним цей рух був до 1939 року на Західній Україні та почасти в українській діаспорі до початку 80-х років ХХ століття);

– період відродження молодіжного руху України, його доконечно урізноманітнення за політичними та структурними ознаками і формами роботи з молоддю - з середини 80-х років минулого століття.

Багато хто з дослідників вважає, що виникнення сучасного організованого молодіжного руху припадає на середину 80-х років ХХ століття. Однак пов'язують вони це з різними подіями. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку визначається "міфологізацією" тої чи іншої історичної події. Так, представники української західної діаспори стверджують, що виникнення сучасного організованого молодіжного руху в Україні обумовлене утворенням Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік) [37].

Значно більш раннім часом запропонували датувати початок сучасного організованого молодіжного руху Н. Косарев та І. Іванишин. На їхню думку, перший етап розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х -- початок 80-х років минулого століття, а пов'язаний він з масовим виникненням неформальних груп, угруповань та формувань різного напрямку, створених на основі спільності інтересів. Другий етап, що припадає на середину 80-х років, характеризується виникненням та розгортанням діяльності об'єднань молоді, які ставили перед собою соціально значущі завдання. Третій етап, датований кінцем 1989 -- початком 1990 років, ознаменований створенням громадсько-політичних молодіжних організацій та участю їх у політичній діяльності.

Таким чином, в історії сучасного організованого молодіжного руху в Україні можна виокремити чотири головних етапи:

– "неформальний" (середина 80-х -- осінь 1989 року), або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат, переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об'єднань, які не мали за своїм статусом прямого стосунку до політики;

– "самодіяльний" (осінь 1989 -- жовтень 1990 року) -- поширення соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонувала від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямованих на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;

– "інтегративний" (кінець 1990-го -- серпень 1991 року) -- період поглиблення політичної диференціації, в тому числі за партійною ознакою, подальшої інтеграції молодіжних об'єднань у єдиний український молодіжний рух за національну державність, демократичні перетворення і соціальну справедливість, період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці на всеукраїнському і регіональному рівнях. На цьому етапі свого розвитку молодіжний рух дедалі більше набував соціально-державницького спрямування;

– "посткомуністичний" (з 24 серпня 1991 року і до теперішнього часу) -- етап інституціоналізації молодіжного руху, формування інтегрованої сукупності державних і недержавних громадських інституцій, організацій, установ, що мають на меті створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному становленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та комунікативна.

Слід, проте, зауважити, що вищеописані підходи до періодизації не відповідають динаміці процесів, які відбуваються в молодіжному середовищі й у першу чергу в організованому молодіжному русі. Дійсно, джерелом сучасного організованого молодіжного руху є молодіжна неформальна ініціатива та самодіяльна ініціатива в рамках ЛКСМУ середини 80-х років ХХ століття. Однак визначення конкретної дати постання сучасного організованого молодіжного руху в Україні позначене значною часткою умовності. Отож можна навести й іншу періодизацію [38]:

Перший період розвитку сучасного організованого молодіжного руху, що його можна назвати "періодом зародження", відбувся в середині 80-х -- на початку 1989 року. Організована молодіжна ініціатива виникла саме в середовищі "неформалітету", який почав прагнути до інституціоналізації. Тоді й постали Український культурологічний клуб, Товариство Лева, перші молодіжні ГО та студентські об'єднання (наприклад київська "Громада").

Другий етап розвитку організованого молодіжного руху (1989 -- 1990 роки) позначений поширенням масових молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів і виникненням масових молодіжних громадсько-політичних організацій. У цей період засновуються такі нині знакові структури, як Українська студентська спілка (УСС) та Спілка незалежної української молоді (СНУМ). Знаковою для всієї України подією стало голодування студентів, які в жовтні 1990 року розбили наметове містечко в центрі Києва на майдані Незалежності (тоді -- площі Жовтневої революції). Тоді вперше застрайкував і весь студентський Київ.

Третій етап (1991--1992 роки) позначений кризою організованого молодіжного руху, в результаті якої окреслилася потреба у застосуванні нових форм роботи в молодіжному середовищі. З одного боку, здобуття Україною державної незалежності викликало масовий відтік частини молоді з організацій, з іншого -- розпочався розпад масових молодіжних громадсько-політичних рухів та так звана "припартизація" молодіжних структур. Відтак ініційоване Союзом українського студентства друге студентське голодування студентів у Києві в жовтні 1992 року не стало знаковою подією для молодіжного середовища, а лише прискорило темпи припартизації організованого молодіжного руху. За цього в організовану молодіжну ініціативу влився нова хвиля молоді, яка не брала участі в голодуванні 90-го року, однак відчувала себе "поколінням 90-го". Ці молоді активісти й нині становлять основу багатьох молодіжних громадсько-політичних об'єднань.

Четвертий етап (1993--1996 рр.) можна назвати періодом пошуку організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та започаткування діалогу молоді з владою. З одного боку, молодь активно включається в політичній процес, залучаючись до роботи в молодіжних структурах при політичних партіях, з іншого -- в студентському середовищі починають створюватись осередки незалежних профспілок. З огляду на це протягом "пошукового періоду" належний вишкіл отримав багато хто із сьогоднішніх молодих політиків.

П'ятий етап (1996--1999 роки) ознаменований спробами заснування загальноукраїнського організованого руху як єдиного представника інтересів молодіжного руху перед державою та міжнародними організаціями. У цей же період члени різних молодіжних організацій почали брати активну участь у виборчих кампаніях, подеколи виступаючи ініціаторами широкої громадської підтримки молоддю якоїсь із партій чи когось із політиків, ба навіть висувати свої кандидатури в органи місцевого самоврядування. Саме на цьому етапі увиразнилася тенденція до політизації молодіжного середовища, а насамперед організованого молодіжного руху.

Останній, шостий період розвитку організованого молодіжного руху, що розпочався в 1999 році, характеризується створенням молодіжних партій, до яких долучаються молодіжні організації-супутники культурницького, патріотичного, спортивно-виховного, наукового, громадського та громадсько-політичного спрямування. Тому наразі можна вести мову про поширення цього явища чи не на весь молодіжний рух, включаючи і "неформалітет".

Таким чином, пройшовши певні періоди свого становлення та розвитку, сьогодні сучасний організований молодіжний рух перебуває на новому етапі свого існування, який вирізняється передовсім виходом на арену "великої політики" молоді як особливої соціально-демографічної страти з власними інтересами, оформленими у вигляді окремих політичних структур.

Що ж стосується новітньої історії молодіжного руху в Україні, то вона длосить тісно повязана із активізацією демократичних процесів, а також із так званою помаранчевою революцією. Українська молодь проявила себе в політиці і довела, що може бути і дійсно є активним учасником суспільного життя. Без сумніву, молоде покоління вирізняється своєю рішучістю, і разом із тим обережністю, тверезим поглядом на речі, скептичністю і навіть цинізмом. утім, чого ще слід очікувати від покоління, яке зростало і виховувалось у часи "системної кризи"?

Україна потребує повноцінного молодіжного середовища. І це очевидно. Адже досвід передається не через книжки, а засвоюється в процесі якоїсь елементарної діяльності. Тому суспільно активна молода людина має очевидні переваги перед своїми ровесниками.

Відтак коли з пафосом говорять про останні звершення і "безхмарне майбутнє" України, можна просто роззирнутися навкруги і побачити, що це далеко не так. Сьогодні, прямо-таки за Леніним, добробут і майбутнє держави можна визначити на основі, як вона дбає про підростаюче покоління.

Після осені 2004 українська молодь відчула в собі впевненість, зрозуміла, що може досягти набагато більшого. Сотні і тисячі юнаків та дівчат здобули досвід організаційної роботи, агітації та спілкування із ЗМІ. Саме це є той потенціал, який має розкритися після Майдану.

Без сумніву, помаранчева революція відкрила нову сторінку в історії України. Так само вона стала поворотним пунктом і для молодіжного руху. Хоча б тому, що молодь сьогодні відчуває і, головне, реалізує свою силу. Наразі переважно в політичній сфері. Але побачимо, що буде через два-три роки, коли "діти революції" випустяться з вищих навчальних закладів.

Успіх "революції на граніті", яка поставила в 1990 році хрест на УРСР, був нівельований загальним спадом у державі. Принесені діаспорою молодіжні організації, такі як "Пласт" і СУМ, не знайшли свого часу підтримки в уряду. Як і в інших сферах, реформи мали суто декларативний характер і тому було загублено навіть той потенціал, що залишився після Союзу.

Відтак значного поширення в країні набули різноманітні неформальні рухи: хіпі, панки, металісти, скінхеди, сатаністи, адепти хіп-хоп та раста-культури, толкієністи, не говорячи вже про звичайні молодіжні угруповання напівкримінального характеру, релігійні секти -- те ж "Біле братство".

Українська молодь дуже швидко стала об'єктом різноманітних маніпуляцій, осередком поширення злочинності, наркоманії та СНІДу. Все це означало лише одне: до проблем молоді, за великим рахунком, нікому немає діла.

Однак із "покращенням соціально-економічної ситуації" молодіжний рух поволі набирає обертів. Точкою відліку можна вважати 1998 рік, коли на парламентських виборах активізувалися численні молодіжні припартійні та громадські організації. На той час учасники революції--1990 вже домоглися певного статусу й у "молодіжках" відбулася мінімальна ротація кадрів.

Тут варто звернути увагу на принципову особливість ситуації в Україні, зумовлену специфікою політичного процесу. Молодіжний рух в Україні розпадається на так звану "патріотичну" гілку, яка включає переважну більшість молодіжних організацій, і т. зв. "непатріотичну", що не є орієнтованою на розбудову України.

Останній сегмент включає організації дійсно екстремістського характеру, як-то Национал-большевистская партия чи "Братство", або просто російськорієнтовані утворення. Сюди ж можна зарахувати організаційно оформлені неформальні середовища, в першу чергу послідовників націонал-соціалістичної ідеї. Крім того, в Україні надзвичайно поширеними є різноманітні маргінальні рухи, які не мають елементарного уявлення про своє місце в майбутньому держави, а відтак і якогось чіткого спрямування.

Своєю чергою, патріотичні сили в Україні досить чисельні і численні. Та все ж можна нарахувати не більше десяти справді загальноукраїнських молодіжних організацій. Першість серед них утримує НСОУ "Пласт" як за кількістю членів (до 10 тисяч), так і за територіальним охопленням -- маючи осередки навіть за межами України. Разом зі Спілкою української молоді та менш чисельними скаутськими й туристичними організаціями ("СПОК", "Скіфи") він становить так званий "виховний" сегмент молодіжного руху в Україні.

Менш активним є "культурницький" сегмент, де можна назвати лише "Молоду Просвіту". В "релігійному" сегменті помітне місце посідають "Українська молодь -- Христові" та Українська католицька молодь, а також численні православні братства.

Найбільш помітну роль відіграють організації так званого "громадсько-політичного" сегмента. Це середовища правого спрямування, як-то Молодіжний націоналістичний конгрес, Національний альянс, Молодий рух та "Чиста Україна", й організації лівого толку -- Український комсомол, "Ліва ініціатива". Сюди ж можна зарахувати припартійні структури, зокрема Українську народну молодь, Християнсько-демократичну молодь та "Молодий Собор".

Всі перераховані організації зародились або найбільше розвинулись у період з 1998 по 2004 рік. У цей час Україна проминула кілька критичних точок: вибори-1999, референдум 2000 року, "оксамитова революція" -- з їх допомогою суспільство позбулося більшості ілюзій щодо тогочасної влади. Після того були вбивство Гонгадзе, "Україна без Кучми", коли виникла перша повноцінна громадянська кампанія "За правду!", - саме тоді було зроблено перші спроби змінити ситуацію і здобуто досвід.

Напередодні президентських виборів 2004 року в багатьох середовищах зароджувались плани, як змінити владу. В першу чергу такими думками переймалися колишні учасники акцій "Україна без Кучми" та "Повстань, Україно!", Комітету "За правду!".

Природно, що своїм лідером вони визнавали Віктора Ющенка, але суто виборчою кампанією і так було кому займатися. У вищезгаданих середовищах жила ідея створення українського варіанта "Отпору" чи "Кхмари". Як результат ми отримали дві "Пори", "Чисту Україну" та дрібніші ініціативи: "Знаю!", "Спротив", "Варто".

Показовим у цьому сенсі є приклад "Пори". Не секрет, що є "Пора" чорна - громадянська кампанія, і "Пора" жовта -- майбутня партія. Обидві створювалися паралельно, причому ідея бренду спершу виникла в "чорних". До їхніх заслуг також можна віднести введення в широкий ужиток терміна "кучмізм" та широку антивладну кампанію під відповідною назвою.

Своєю чергою, жовта "Пора" брала активну участь у виборах мера в Мукачевому, довиборах в Одесі та на Полтавщині; вона запустила ряд моніторингових та спостережних проектів із залученням різноманітних недержавних організацій. Феномен жовтої "Пори" був посилений гучним "піаром", який зробила її із переляку сама влада.

На початку обидві "Пори" формувалися на базі патріотичних середовищ Києва та Львова. Так, чорну "Пору" творили вихідці зі Студентського братства Львівщини на чолі з неформальним лідером Володимиром В'ятровичем. Пізніше вони налагодили контакт із Михайлом Свистовичем із Києва, який нині він є "фронтменом" чорних "пористів".

Творцями жовтої "Пори" можна назвати Владислава Каськіва, Андрія Юсова та Євгена Золотарьова. Всі вони теж мали стосунок до перелічених вище молодіжних організацій, а лідер жовтої "Пори" В. Каськів був одним із засновників комітету "За правду!".

Молодіжний рух, як і вся країна, повинні надолужити роки занепаду та бездіяльності. А тому молодим треба всіляко сприяти в їхніх починаннях. Нехай ідеалами нового покоління будуть свобода і справедливість. Єдине, що дійсно треба зробити, - це чітко означити рамки дозволеного, а ще важливіше - показати молоді приклад.

Laissez-faire! Дайте нам можливість зробити власний вибір. Цілком природно, що одвічним двигуном молодіжного руху було, є і буде прагнення до змін. Утім, це не просто одвічний потяг до всього нового. Молодь готова розділити з попередніми поколіннями відповідальність за долю Вітчизни.

Отже, той прогрес, що його зробила українська молодь за останні роки, дійшовши від очевидних маргінесів до революції та експансії за кордон, дає підстави стверджувати, що в наступні роки буде зроблено такий само крок уперед. Нове покоління житиме в зовсім іншій, кращій Україні. І головне, що воно на це заслуговує.

Зауважимо, що молодіжні рухи в усьому світі мають тривалу історію розвитку. Вони пройшли довгий культурний та історичний шлях від самодіяльних клубів за інтересами до найпотужніших громадських утворень. У сучасному житті молодіжні рухи стали практичними засобами самореалізації для багатьох молодих людей. Будь-який молодіжний рух є засобом, що відкриває канали зв'язку в межах одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством загалом.

Молодіжний рух кожної країни має свої особливості, що визначаються значною мірою сутністю її політичної системи та адаптацією державної політики стосовно молоді до її безпосередніх потреб. Від цього залежить напрямок молодіжної ініціативи, рівень її радикалізму та безкомпромісності, кількість молодіжних організацій та їх політизованість, ступінь поширення неформальних рухів у молодіжному середовищі.

Молодіжні організації переважно виникають унаслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності "акту формалізації" своїх внутрішньогрупових відносин задля уможливлення ефективного досягнення спільних цілей. Актом формалізації якраз і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії та відносин.

Українське суспільство перебуває в розпалі процесу соціальної диференціації, що передбачає виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств і соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно із цим процесом відбувається й формування молодіжного руху України. Політична система нашої держави після подій помаранчевої революції вступила в нову фазу свого розвитку. Демократичні інституції почали активно діяти, поступово зміцнюючи свої позиції. Підвищується рівень політичної культури всього населення України і молоді в першу чергу. Нові умови дають широкі можливості розвитку молодіжної ініціативи, ефективної самореалізації молодого покоління.

Таким чином, за допомогою своєї організації молоді люди отримують можливість повніше задовольнити свої інтереси, запити та потреби, тобто самоствердитися як особистості. Молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати відносини молоді з державою, її структурами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш ефективної соціалізації молодого покоління. Молодіжні організації не завжди виникають у результаті самодіяльності, вони можуть бути започатковані як державою, так і політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. Тим більше, що грунтом для створення молодіжних об'єднань сьогодні виступають не молодіжні субкультури, а спільність тих чи інших інтересів, задля досягнення яких молодь, іноді й не протиставляючи себе дорослим, гуртується в певні структури.

Розглядаючи молодіжний рух загалом, не можна не відмітити, що основну його складову становить студентський рух. Студентська молодь завжди була в авангарді всіх соціальних перетворень та політичних рухів, а нерідко ставала і їх рушійною силою. Чисельність студентських об'єднань складає приблизно 80% від чисельності всіх молодіжних організацій. Однак власна специфіка організованого студентського руху визначається передовсім характером студентських організацій, членство в яких безпосередньо залежить від навчання у вищому навчальному закладі, тобто обмежене в часі (3--9 років). Окрім того, специфікою студентських організацій є відстоювання інтересів студентської молоді.

Понад те, студентські організації набагато мобільніші та більш дієздатні за загальномолодіжні структури. Це показали події в Україні 1990, 1992, 2004 років, а також студентські заворушення в усьому світі.

Чому саме студенти є найбільш активним та згуртованим прошарком молоді? Незважаючи на те, що, за європейськими стандартами, молоддю є особи від 14 до 35 років, а студентами -- в середньому лише від 16 до 24, саме в студентські роки в особі поєднується чудова квінтесенція бажань за щось боротися, щось змінювати, чогось досягати, бо в ній іще вирує так званий "романтизм справедливості", широких можливостей (наявність вільного часу, відсутність відповідальності за близьких, мінімальні ризики втрат у разі недосягнення мети), а також потреби в пошуку себе та самореалізації саме в суспільному житті. Виходячи зі стін своєї аlma mater, особа йде на роботу, що відбирає час, заводить сім'ю, що підвищує відповідальність, й узагалі починає прагнути реалізувати себе вже через успіхи в особистому житті або в професійній кар'єрі.

Серед студентських об'єднань зазвичай виділяють:

1) профспілки;

2) громадські студентські організації;

3) фахові студентські організації та об'єднання за інтересами.

Сьогодні значного поширення і розвитку в Україні набув такий тип формальних організацій студентської молоді, як органи студентського самоуправління в університетах-інститутах та технікумах-училищах, які поступово перетворюються із підструктур вищих навчальних закладів на самостійні організації.

Завдання студентського самоврядування полягає в тому, щоб допомогти студентам та аспірантам в їхній науковій, професійній та громадській роботі, налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках, посприяти в організації відпочинку тощо. А найважливіше завдання студентського самоуправління полягає в захисті інтересів студентів і аспірантів та їх узгодженні з інтересами адміністрації вищих навчальних закладів і держави. молодіжний рух регіональний державотворення

Сьогодні в нашій країні простежується процес об'єднання студентського самоврядування окремих ВНЗ у спільно координовану структуру всеукраїнського масштабу, тобто формування єдиного студентського руху за свої права. Підтвердженням цього є постання Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти та науки України, установча конференція якої відбулася 29 квітня 2005 року. Це організація цілковито нового гатунку. Звичайно, в історії розвитку студентського самоврядування вже були спроби створити єдиний орган управління й координації. На регіональному рівні прикладом є студентська рада при Київській міській державній адміністрації, на загальнодержавному -- студентська рада при Президенті України. Однак ефективність цих організацій зводилася нанівець через втручання вищих владних структур того чи іншого рівня в студентське самоврядування. Щодо Всеукраїнської студентської ради при Міносвіти України, то підхід до її організації та функціонування є принципово новим для сучасної України.

Головною метою ради є сприяння розвитку студентського самоврядування, більш повне врахування інтересів студентської молоді при виробленні та реалізації державної політики у сферах вищої освіти, соціального становлення та розвитку студентської молоді, налагодження конструктивної взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами студентського самоврядування вищих навчальних закладів України.

Ініціатива щодо створення ВСР була двосторонньою. Вона виходила від організації студентського самоврядування м. Києва, з одного боку, та Міністерства освіти та науки України -- з іншого. Двосторонність ініціативи спричинилася до того, що це утворення отримало статус дорадчого органу при Міносвіти України. А це означає, що рішення ради будуть повністю чи частково враховані під час прийняття рішень міністерством й виробленні загальної політики у сфері вищої освіти та суміжних сферах і що заходи, здійснювані чи ініційовані Всеукраїнською студентською радою, матимуть підтримку з боку держави. Слушним видається побоювання щодо того, що сама рада підпаде під вплив Міністерства освіти та науки України, проте, як запевнив міністр Станіслав Ніколаєнко, цього не станеться. Це він і підтвердив уже ділом: будучи присутнім на установчій конференції, він жодного разу не скористався своїми владними повноваженнями, тож усі рішення щодо структури ради, положення про ВСР та її склад було прийнято студентами самостійно шляхом голосування.

Зауважимо, що створення ВСР як елемента та об'єднання студентського руху в Україні загалом -- явище однозначно позитивне. Воно веде до подальшої демократизації суспільного життя, уможливлюючи самореалізацію молоді, а головне -- до покращення життя студентів, задоволення їхніх інтересів як специфічної суспільної групи й установлення в нашій державі "режиму найбільшого сприяння" для ефективного захисту прав та інтересів кожного студента.

Слід зазначити, що студентські рухи, як і будь-які інші молодіжні і немолодіжні утворення, можуть мати й політичний характер. Проте це виправдано часом, тому що політика -- це мистецтво управління державою, а молодіжний рух -- це один із найефективніших способів, у які суспільство може пізнати це мистецтво та втілити його в життя.

Виноски до розділу 1

За результатами аналізу загальнотеоретичних засад функціонування молодіжних рухів можна зробити низку висновків, зокрема, визначено що молодь - соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим чи іншим складом соціально-психологічних властивостей. Саме це визначення згодом стало основним в соціології молоді. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціальнопсихологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури і властивих данному суспільству закономірностей соціалізації.

Визначено, що молодіжний рух, як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. У рамках молодіжного руху, молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й само реалізується. Молодіжний рух є осередком формування молодіжного стилю життя, культури. Сьогодні юнологи розрізняють дві форми молодіжного руху: організований молодіжний рух та неформальні молодіжні ініціативи (неформальний молодіжний рух).

Аналіз процесу становлення молодіжного руху в Україні дає змогу виділити так основні періоди його становлення: період зародження молодіжного руху -- від появи молодіжних об'єднань і до кінця ХІХ століття; період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків різноманітних за політичними та іншими уподобаннями молодіжних об'єднань, -- з кінця ХІХ до середини 20-х років минулого століття; період молодіжного руху Радянської України, представленого комсомольською і піонерською організаціями, -- з кінця 20-х до початку 80-х років ХХ століття (більш різноманітним цей рух був до 1939 року на Західній Україні та почасти в українській діаспорі до початку 80-х років ХХ століття); період відродження молодіжного руху України, його доконечно урізноманітнення за політичними та структурними ознаками і формами роботи з молоддю - з середини 80-х років минулого століття.

Розділ 2. Державна молодіжна політика в Україні

2.1 Аналіз діючого механізму утворення молодіжних організацій