Політична коректність

Словник “The American Heritage Dictionary” зафіксував поширення в усній і письмовій мові звертання “Ms”, що, як правило, використовується перед прізвищем. Ця форма звертання утворена шляхом редукції всіх букв, крім першої й останньої в словах “Mrs” і “Miss”. Слово “Mrs” утворене від “mistress”, що означають «пані», «господарка», «коханка» і використовувалося традиційно для звертання до замужньої жінки. Слово "Miss" означає в англійському "пані", "панянка", "дівчина". Воно вживалося при ввічливому звертанні до дівчини чи незаміжньої жінки, при звертанні до старшої дочки ставилося перед прізвищем, без прізвища й імені вживається в просторіччі людьми низького соціального стану стосовно людей високого соціального стану. Для того, щоб уникнути необхідності підкреслювати в звертанні до жінки її шлюбний статус, придумали таку нейтральну форму як “Ms”.

Показово, що форма звертання до чоловіків у сучасному американському варіанті англійської мови не зазнала істотних змін. Як і раніше в цій якості використовується слово “Mister” (Mr). До незнайомця на вулиці можна звернутися “Sir”. Помітимо, що ці звертання ніяк не відбивають сімейний статус чоловіка. У цьому власне, очевидно, і криється причина стійкості цієї форми звертання.

Слід зазначити, що в діловій письмовій англійській все частіше використовується в якості звертання вираз: «усім, кого це може стосуватися» (“To Whom It May Concern”). Таким чином, вдається уникнути можливої некоректності при виборі придатного слова для звертання, особливо, якщо ви не знайомі з одержувачем листа.

Зазнав змін порядок використання займенників. В англійській мові, як і в українській і російській, займенники чоловічого роду «він», «його», «йому» (he, his, him) традиційно використовувалися для заміщення невизначених займенників «хто-небудь», «будь-який», «усякий» (anyone, everyone, someone). Граматика англійської мови така, що для побудови речення потрібно використовувати підмети. Автори словника Random House Unabridged Dictionary відзначають, що такий спосіб узагальнення хоча і продовжує використовуватися, але в останні роки зазнав критики як сексистський [176] ⁾ [176] Random House unabridged dictionary / Stuart Berg Flexner, editor in chief; Leonore Crary Hauck, managing editor. - 2nd ed., newly rev. and updated. - New York: Random House, 1993.). Спроба враховувати гендерний аспект привела до появи складної форми «він/вона» (he/she). Однак, як відзначається в словнику, ця форма не прижилася, скоріше усього через складність вимови. Поширення одержав варіант «he or she» (він чи вона). Фрази типу «він чи вона повинні сказати йому чи їй» (“he or she should say to himself or herself”) уже стали нормою у формальному листуванні, інструкціях, офіційних “спічах” і т.п.

Поряд з формами he/she чи he or she використовується і більш традиційний спосіб зробити узагальнення без указівки на стать - за допомогою займенника «усі» (all). Наприклад: «Усі, хто «за» повинні підняти праву руку» (All who agree should raise their right hands).

Одночасно атаці піддалися терміни до складу яких входить слово «man». Посібник зі стилю газети «Лос-Анжелес Таймс» уже з другої половини 90-х років ХХ століття радив співробітникам заміняти слово “mankind” (людство) на “humanity” («людство»), «human race» («людська раса»), “human beings” («люди»). Справа в тім, що слово “mankind” в англійській одночасно означає і «людство», і «чоловіча стать». Замість уживання слова “manpower” («трудові ресурси») було запропоновано використовувати “personal” («персонал»), “workers” (робітники»), “stuff” («співробітники»), “work force” («робоча сила»).

Модифікації зазнали слова, що позначають професію чи рід діяльності. Безліч слів, що позначають професії, відбивають соціокультурну ситуацію того часу, коли вони виникли. Утворення нових слів відбувалося або за допомогою індоєвропейського суфікса -er (наприклад, “customer” - збирач налогів), або за допомогою слова “man” (наприклад, “salesman” - продавець). Слово “man”, крім того, означає «чоловік». Наприкінці ХХ століття суфікс став сприйматися деякими як дискримінаційний стосовно жінок, що займаються подібною професією чи виконують деякі подібні обов'язки. Насамперед, це торкнулося таких слів, як «листоноша» (“mailman”), «поліцейський» (“policeman”), «голова» (“chairman”), «конгресмен» (“congressman”) і т.п.

З 60-х - 70-х років ХХ століття з'явилася тенденція заміняти в публічних документах слово “chairman” («голова») на “chairperson”, у якому кінцівка (“person” - людина, індивід) не містила вказівки на гендерний аспект.

Стилістичне керівництво газети «Лос-Анджелес Таймс» ще на початку 80-х допускало використання замість слова конгресмен (“congressman”) його синоніми: «депутат» (“representative”), «член конгресу» (“member of Congress”), «законодавець» (“lawmaker”, “legislator”). Назви професій, що закінчуються на man, пропонувалося взагалі уникати, замість цього рекомендувалося використовувати нейтральні терміни. Наприклад, замість слова “mailman” (листоноша) пропонувалося використовувати “mailperson”, “letter carrier” чи “mail deliverer” (“поштовий кур'єр”).

Тенденція до відмовлення від вживання в офіційній лексиці назв професій, що закінчуються на “man”, зафіксував «Словник назв професій» («Dictionary of Occupational Titles»). Помітимо, що цей словник - офіційне видання Міністерства праці США ⁾ Сучасну електронну версію словника див.: http://www.wave.net/upg/immigration/dot_index.html) . Замість слова “policeman” (поліцейський) словник оперує терміном “police officer” (“офіцер поліції”), замість “newsman” (“репортер”) - “reporter” чи “journalist”(«репортер» чи «журналіст»), замість «fireman» - «firefighter» («пожежний»), замість «foreman» - «supervisor» («майстер», «бригадир»), «telephone lineman» - «telephone installer» («установник телефону»), «repairmen» - «repair» («ремонтник») [125] ⁾ [125] Dictionary of occupational titles / U.S. Department of Labor, Employment and Training Administration, U.S. Employment Service 4th ed. - Washington: The Administration: for sale by the Supt. of Docs., U.S. Govt. Print. Off., 1977.).

З усієї сукупності слів, що закінчуються на “man”, на сьогоднішній день тільки слово “freshman” («новачок», «студент першого курсу») ще зберігає широке ходіння в американському варіанті англійської мови [176] ⁾ [176] Random House unabridged dictionary / Stuart Berg Flexner, editor in chief; Leonore Crary Hauck, managing editor. - 2nd ed., newly rev. and updated. - New York: Random House, 1993.).

У суспільно-політичній лексиці проявилася тенденція, відповідно до якої англійські слова із суфіксом - ess стали вважатися принижуючим жінку. Так, наприклад, слово «stewardess» («стюардеса») пропонується в «Маніфесті політичної коректності» замінити на “flight attendant” («особа, що обслуговує польоти»).

Популярний американський журналіст Вільям Сефаєр (Safire William) цікаво обіграв цю ситуацію: «Спробуйте назвати жінку скульптора скульпторкою, і вона скине двотонну мармурову брилу вам на голову. Точно так само жінка, що убила свого чоловіка, наполягає на тому, щоб її називали murderer («убивця» - О.К). Назвіть її murderess («убивця» жіночого роду - О.К), і ви підете за її чоловіком» [141] ⁾ [141] International Herald Tribune, January 2, 1995.).

Наступною групою слів, яких торкнулися ці зміни, стали терміни, що позначають расову належність людини.

Як відзначається в «Маніфесті політичної коректності» «політично коректні люди не визнають терміни, якими позначаються раси» (див.: додаток). Замість цих термінів використовуються евфемізми, які створені за географічною ознакою. Так, замість Negro чи Black використовують African-American чи African, замість Oriental - Asian-American, замість Indian - Native-American. Разом з тим, замінником образливого слова Chicano служить Hispanic, але не Hispanic-American. Цим словом називають сьогодні в США іспано-мовних чи португаломовних вихідців з Латинської Америки чи їхніх безпосередніх нащадків [163] ⁾ [163] New Webster Dictionary and Thesaurus of English Language. - Lexicon Publications, Inc.: Danbury, CT, 1993.).

Помічу, що терміни-заступники часто не використовуються в буквальному значенні. Термін African-American не практикують для позначення вихідців із північноафриканських держав (наприклад, Лівія, Єгипет), білих вихідців з ПАР. Фактично при вживанні African-American мова йде про тих чорношкірих, чиї предки були привезені в Північну Америку з Африки і використовувалися як раби.

Посібник із граматики і стилю Рочестерського технологічного інституту (Grammar and Style Guide of Rochester Institute of Technology) рекомендує не використовувати терміни, що пишуться через дефіс для позначення американців - представників етнічних і расових груп (див.: додаток Б). «Просто пишіть «афроамериканець» (“African American”), «корінний американець» (“Native American») і т.п. Деяким людям не подобається бути «дефісними американцями» (“hyphenated Americans”) (інша справа, коли використовується прикметник як іменник). Завжди намагайтеся використовувати слово, що позначає людину, з цими термінами («афро-американські студенти» (“African American students”), «індійський професор (“Native American professor”)), замість того, щоб просто утворювати множину від цих слів шляхом додатка суфікса «- s»» [140] ⁾ [140] Grammar and Style Guide of Rochester Institute of Technology // http://www.rit.edu/~932www/style_guide/index.html).

Слово “Nigger” («чорномазий») “Словник англійської мови. Американська спадщина” визначає як «образливий сленг». По своєму походженню це англійське слово XVI в., що було запозичене з іспанської і португальської мов. («Negro» означає «чорний»). Слово було поширене в американському варіанті англійської мови расистами США, наприклад, «рай чорномазих» («nigger heaven») - балкон у сегрегованому кінотеатрі, «черномазики» («nigger babies») - цукерки чорного кольору тощо. Нині може зустрічатися тільки в творах несучасних авторів. Наприклад, «Nigger Jim» у повісті Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фіна» [132] ⁾ [132] English literature: opening up the canon / edited by Leslie A. Fiedler and Houston A. Baker, Jr. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1981.).

Евфемізація використовується також у лексико-семантичних групах, що описують віковий статус людини. Треба відзначити, що для традиційної північноамериканської міської культури характерне досить глузливе відношення до людей старшого покоління. Вочевидь для зміни цієї ситуації пропонується, наприклад, термін “old age” («старість») передається виразом «golden years» («золоті роки»), термін “old-age man” («літній/стара людина») - «senior person» чи «senior citizen» (дослівно: «старша за віком людина»). Слово «senior» в деяких контекстах можна перевести як «поважний», «шановний».

Відповідно до словника «Амерікана» термін «senior citizen» (громадянин старшого віку) вважається найбільш прийнятним для заміни слів «пенсіонер» чи «старий» (жінка старше 60, чоловік старше 65 років) [2] ⁾ [2] Американа (Americana). Англо-русский лингвострановедческий словарь [В. Н. Беляков и др.]; Под ред. и общ. рук. Г. В. Чернова. - Смоленск: Полиграмма, 1997.).

Сьогодні в ряді суб'єктів федерації США, наприклад, у штаті Індіана, існує особливе свято - «День літніх громадян» («Senior Citizens Day») Зазвичай він відзначається в четверту неділю вересня. Майже 40 років з 1961 по 2000 під назвою «Національна рада літніх громадян» («National Council of Senior Citizens») проіснувала в США велика громадська організація, чия діяльність була спрямована на захист інтересів старих людей. Ще одна загальноамериканська численна організація пенсіонерів зветься «Національний альянс літніх громадян» («National Alliance of Senior Citizens»). Вона була заснована в 1974 році, продовжує існувати в наші дні і нараховує близько 2 млн. членів [2] ⁾ [2] Там само.). Як бачимо, термін «senior citizen» використовується особами старшого віку як кращий варіант самоназви.

Спеціальний словник «Маніфесту політичної коректності» містить ще ряд груп термінів, що піддалися евфемізації під впливом політичної коректності. Це, по-перше, - терміни на адресу представників сексуальних меншостей. Наприклад, їхній спосіб життя одержав назву «Alternative Life Style» (альтернативний спосіб життя). По-друге, слова, за допомогою яких описують інвалідів.

Нейтральне в нашій мові слово іноземного походження «інвалід» (“invalid”) в англійській мові, крім значення «людина з фізичними чи розумовими обмеженнями», має ще одне - «не має легальної сили, не дійсний». З цієї причини цього терміна пропонується уникати і користатися евфемізмами. Наприклад, замість “deaf” («глухий») - «visually oriented» («візуально орієнтується»), замість «blined» («сліпий») - “optically non-receptive” («оптично не сприйнятливий»).

Посібник із граматики і стилю Рочестерського технологічного інституту (див. додатки) рекомендує відмовитися від використання прикметників в якості іменників у випадках, коли мова йде про інвалідів. Замість "сліпі" (“the blind”), пропонується говорити "сліпі люди" (“blind persons”). Замість "глухі" (“the hearing impaired”) - "студенти з ослабленим слухом" (“hearing-impaired students”). Укладачі довідника попереджають: «Будьте надзвичайно уважні при вживанні слова "потерпаючий через якісь виклики" (“challenged”). Знов-таки, у самому широкому змісті слова, нам усім "кинуто виклик" з якоїсь сторони. Деякі не уміють свистіти; інші - не найкращі артисти балету чи не можуть по літерах вимовити слово. Часто кращим способом пояснити, що в людини є інвалідність, буде просто сказати про це. Замість того, щоб сказати «Джо - інвалід» (“Joe is disabled”), використовуйте фразу «У Джо - інвалідність» (“Joe has a disability”) чи навіть краще просто пояснити в чому полягає ця інвалідність» [140] ⁾ [140] Grammar and Style Guide of Rochester Institute of Technology // http://www.rit.edu/~932www/style_guide/index.html).

Таким чином, через тлумачні словники, рекомендації зі стилю для засобів масової інформації і студентів у суспільній лексиці одержують прописку нові слова і вирази. Ця евфемізація покликана виправити деяку ущербність, дискримінаційність окремих соціальних груп (жінки, старі, інваліди, расові та етнічні меншості тощо). Нові терміни вербально піднімають їхній статус у нових умовах.

Звертає на себе увагу той факт, що значна частина евфемізмів і нових слів відносяться до «жіночої» теми. Очевидно, це пов'язано з тим, що це найширший і найдавніший шар англійської мови, що несе на собі вплив соціальних настанов у суспільстві, згідно з якими жінка не могла користатися рівними правами з чоловіками.

Слід зазначити, що в цивілізованому суспільстві феномен мовної коректності усе-таки не є зовсім новим явищем і давно присутній в якості обов'язкового компонента повсякденного спілкування. В усі часи всім соціальним групам притаманні певні пріоритети та цінності, дотримання яких допомагає мирно співіснувати членам цих груп. Люди редагують свою мову в залежності від обставин, вирішуючи двояку задачу - щоб їх правильно зрозуміли й у той же час не образились на них. Можна стверджувати, що більшість людей піклується про особливий комунікаційний режим, займаються свого роду самообмеженням у вчинках і самоцензурою у виразах, хоча, можливо і не знають, що це називається мовна коректність. Наприклад, ми можемо говорити «літній чоловік» замість «старий», «незрячий» замість «сліпий» тощо. Прояви мовної коректності в українській і російській мовах можна було знайти ще в другій половині минулого століття. Наприклад, доярку тоді називали «оператором машинного доїння», а тракториста - «механізатором». В наявності було бажання пом'якшити сприйняття низькостатусного соціального стану більшої частини населення. У цьому було деяке лицемірство: визнаючи робоче-селянське походження більшості радянських громадян, свідомо відмовлялися наділяти визнання в словах. Вірніше, позначали існуючі реалії за допомогою слів, ціль яких складалася в прихованні правдивого стану справ. (Як-то «несун» замість “крадій”). Можна навести й інші приклади. Так, навчальні заклади для дітей із затримкою розумового розвитку могли називатися «спецшколами» або за радянських часів «страта осуджених людей» довгий час називалася «вищою мірою соціального захисту».

Іноді коректності відносно інших народів вчив навіть І.В. Сталін. Знаменитий радянський карикатурист Борис Єфімов в інтерв'ю «Важко бути першим» згадує, як вождь напучував його: «…коли ви малюєте японських мілітаристів-самураїв, то зображуєте їх з дуже великими зубами. Не треба так чинить. Це ображає національне достоїнство кожного японця» [26] ⁾ [26] Ефимов Борис. Тяжело быть первым // Литературная газета. - 21 апреля 2004.).

Коректно висловлюються і нинішні представники влади, що вживають такі вирази, як «соціально непривілейовані групи населення» чи «малозабезпечені прошарки населення», замість «бідні», чи коли невиплату заробітної платні називають «зсувом термінів виплати», або ще краще «заборгованістю бюджетній сфері» (порівняйте з виразом «позбавлення людей засобів існування»). Нав'язливо повторюючи, українські ЗМІ роблять такі вирази, як «прості люди» (замість «бідні») і «піти на непопулярні міри» (замість «скоротити витрати на соціальні витрати»), невід'ємною частиною сучасної російської та української мов.

Можна констатувати, що політична коректність - не тільки чи не стільки мовне, скільки культурне явище. І це не дивно, тому що всі зміни у власне культурній сфері відбиваються в мові, а мовні зміни, у свою чергу, активно беруть участь у культурних процесах і впливають на них. Мова є головною знаковою реалією культури, а мовна картина світу відображає світогляд носіїв мови. Очевидно, що політична коректність - це особливий стримуючий фактор, що запобігає відкритому образливому виразу думок у суспільстві, спосіб уникнути вербальної агресії, що може послужити поштовхом до різного роду конфліктів. Поряд з політичною коректністю існує і неполіткоректність. Вона може бути усвідомленою (навмисною) і неусвідомленою (ненавмисною). Якщо мова йде про усвідомлену неполіткоректність, то за своєю суттю вона буде являти собою те, що прийнято розуміти під побутовим хамством, ціль якого - образити, принизити, зачепити, обвинуватити в якійсь провині або здійсненні якого-небудь злочину.

Ще раз треба підкреслити - феномен політичної коректності можна вважати не таким вже й новим явищем не тільки на пострадянському просторі, і навряд чи правомірно говорити, що цей феномен з'явився тільки в 1970-80-ті роки в далекій Америці чи в більш близькій Німеччині. Обговорювані технологічні прийоми (евфемізації, табуювання) багато століть використовуються в розвинутих суспільствах як обов'язковий компонент щоденного спілкування. Тільки в наш час на Заході тих, хто не дотримується певних норм спілкування, прийнятих у суспільстві, піддають або остракізму (ігнорують), або більш серйозним видам покарання - притягують до суду, штрафують, звільняють з роботи і т.п., у нас же поки можуть лише виразити здивування або злегка посварити.

В зв'язку з цією темою не можна не звернути увагу на деякі загрозливі тенденції в лексиці вітчизняних засобів масової інформації.

Ця проблема привернула увагу частини авторів збірника “Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві” [83]⁾ [83 Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві/ О. Майборада, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. - К.: Фонд “Європа ХХ1”, 2002. - 321 с.). У ньому аналізується діяльність ЗМІ в площині конфліктних ситуацій, наводяться конкретні приклади нетолерантності (некоректності, образливої безтактності, ворожості) у публікаціях та телевізійних передачах, пов'язаних із етнічним контекстом, і загальні наслідки цього явища. Привертає увагу стаття голови Кримської асоціації вільних журналістів Лілії Буджурової “Про етичну журналістику: етнічні аспекти” [83] ⁾ [83] Там само. - С. 224 - 251.). Розглядаючи проблему етики журналіста, що працює в поліетнічному суспільстві, вона починає аналіз з відомого конкретного прикладу - конфлікту в селі Морському Судакського району Республіки Крим.

Напругу межрелігійних відносин на півострові викликала поява в ряді населених пунктів і вздовж основних автомагістралей, за межами культових або меморіальних споруд, величезних за розміром поклінних православних хрестів. Встановлення цих хрестів проводилося без будь-яких роз'яснень, не кажучи вже про певне узгодження з жителями тих населених пунктів, які належали до різних віросповідань. Неодноразові звернення Муфтія мусульман Криму до митрополита Кримського і Сімферопольського Лазаря, до представників кримської влади залишилися без реагування. У результаті 25 жовтня 2000 року сталося протистояння в селі Морське біля Судака, коли на горі Каматра, під якою знаходиться древній мусульманський цвинтар, було встановлено восьмиметровий залізний хрест масою майже 3 тонни. Частина мусульманського населення сприйняла такі дії односельців як насильницьке нав'язування їм символів іншої віри і не знайшла іншого виходу, як ... самоправно знести встановлений хрест. (Фактично відбулася взаємна образа некоректною дією, що призвело до політичних наслідків). Відтоді в селі щодня проходили стихійні мітинги за участю і православної, і мусульманської громад. А переговори за участю глави уряду Криму, голови Меджлісу кримськотатарського народу, керівництва міліції та Служби безпеки, а також церковних ієрархів затяглися аж на 2 місяці.

Ці події отримали широкий резонанс у засобах масової інформації як в Україні, так і в Росії. Саме цей резонанс з точки зору проблеми політкоректності нас і цікавить. Лілія Буджурова свідчить: «Весь цей час кримські ЗМІ замість того, щоб своєю врівноваженою позицією сприяти переговорному процесу, активно, якщо не сказати настирливо, обговорювали тему «хрестоповалу», змагаючись між собою в різкості оцінок. Один тільки перелік заголовків, під якими виходили газети, говорити багато про що: «Вандали поглумилися над православною святинею», «Нас розіпнули на нашому хресті. І мі мирно йдемо на Голгофу?», «Хрестоповал», «Ходу Хрестоносців у Криму»» [83] ⁾ [83] Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві/ О. Майборада, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. - К.: Фонд “Європа ХХ1”, 2002. - С. 227 - 228.). Крім того, чутки про «хрестоповал» донеслися до російських ЗМІ, матеріали передруковувались газетами, розміщувались на інтернетівських сайтах. Згодом, в уяві їх авторів і читачів чутки переросли в «процес руйнування християнських святинь», що зовсім не відповідало дійсності⁾ Цей конфлікт, як і інші, про які ми будемо нижче писати, не є предметом нашого дослідження, І тому ми не аналізуємо ні причини, ні аргументи сторін, ні історичні контексти, не пропонуємо рішень тощо. Ми їх наводимо, як приклади некоректності, яку проявляють журналісти, та політики, представники влади та духовенства. Звертаємо увагу на те, до яких наслідків може призвести ігнорування і не сприйняття принципу політичної коректності.).

Наслідки такого «дискурсу» не забарилися. Невдовзі в різних районах півострова розпочалося мітингування, зусібіч посипалися звернення громадських організацій, заяви та взаємні обвинувачення яких звучали ще різкіше, створюючи враження, що локальний конфлікт у Морському переростає в загальнокримський. 4 січня міліції вже довелося стояти живим щитом поміж двома ворогуючими сторонами, цього разу озброєними залізними ломами і нагайками. З інших районів Криму приїхали козаки, а на допомогу мусульманам поспішили одновірці з сусідніх сел. Зрештою конфлікт було уладнано, Хрест перенесли на іншу гору поруч із православним цвинтарем (незрозуміло тільки, чому його зразу там не поставили), мусульманам же дозволили встановити свій релігійний символ на сусідній висотці. «Проте цю знакову подію, як не дивно, - з гіркотою констатує Л. Буджурова, - преса не удостоїла такою ж пильною й емоційною увагою, як попередній «хрестоповал». Практично всі кримські ЗМІ обмежилися лише сухими інформаційними повідомленнями...» [83] ⁾ [83] Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві/ О. Майборада, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. - К.: Фонд “Європа ХХ1”, 2002. - С. 230.). Авторка приходить до висновку, що «необ'єктивність журналіста, його упередженість, прагнення показати події лише з однієї позиції, демонстрація ним власних національних і релігійних пріоритетів суперечить не тільки професійним і етичним нормам, але й здатні в будь-якому разі негативно вплинути на суспільно-політичну ситуацію в цілому регіоні. І навпаки, як дотримання цих норм може зробити журналіста «знаряддям миру». Від себе додамо дотримування норм, принципів політкоректності - це і є технологія перетворення засобів масової інформації в знаряддя світу без усяких лапок.

Як підкреслює Марія Пірен: «Конфлікт не є системою матеріальних об'єктів. Це наше внутрішньо сконструйоване бачення ситуації... Конфлікт створюється свідомістю учасників» [60] ⁾ [60] Пірен М.І. Основи конфліктології: Навч. посібник. - К.: Б. в., 1997. - С. 45. ). На мій погляд, саме технології політкоректності зменшують емоційно-особистісну складову конфлікту і можуть входити до комплексу протикризових заходів політичного, економічного, психологічного та культурного характеру.

На значно більшій кількості матеріалів робить свої висновки кримський журналіст Микола Семена. У статті «Досвід і помилки кримської преси під час формування, розвитку та усунення напружених конфліктних ситуацій у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин (1995-2002 роки)» [83] ⁾ [83] Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві/ О. Майборада, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. - К.: Фонд “Європа ХХІ”, 2002. - С. 252 - 304. ). Окресливши центри напруженості кримського соціуму, він дослідив, як ті чи інші події відображалися місцевою пресою і як це впливало на перебіг конфліктних подій. Відмічає ті видання, що об'єктивно висвітлювали проблеми і відігравали стабілізаційну роль (бюлетені «Кримськотатарське питання» та «Кримські студії»). Для таких видань характерне використання безпристрасної мови документів, толерантність і відсутність емоційності, що великою мірою тільки шкодить справі. Але є й інші газети й у них інший стиль. Ми вибрали найбільш неполіткоректні вирази і дії, що їх наводить автор.

У перший рік повернення переселенці (кримські татари) зіткнулися з відмовою влади надавати їм земельні ділянки і тому були змушені самовільно селитися на вже засіяних землях. Описуючи цей конфлікт, одні газети (наприклад, «Кримська правда») процес самозаселення називали «самозахопленням», у той же час як інші газети писали про «самоповернення» [83] ⁾ [83] Там само. - С. 266.). Частина тогочасної преси публікувала матеріали про «колабораціонізм» кримських татар, намагаючись затаврувати їх, заплямувати фактами співробітництва з фашистами, незважаючи на загальновідому участь частини кримських татар у партизанському русі в Криму. Меджліс називали не інакше як «так званий курултай-меджліс». З 2000 року почалися гоніння на так званий «вахабізм» і деякі газети вміщують статті негативного характеру про вахабізм кримських татар. У кримській пресі увійшов в обіг термін «організоване злочинне угруповання курултай-меджліс». «Кримський час» називає це «злочинне угруповання» до того ж і «незареєстрованим, підпільним, нелегальним». Не тільки по відношенню до татар, а й до українських справ долучаються деякі кримські газети досить своєрідно, наприклад, винайшли термін «повзуча українізація». Газета «Кримська правда» виходила з шапкою «Захистимо російську мову та наших дітей від українізації!» і це при тому, що в Криму набереться лише декілька середніх шкіл з українською мовою навчання. Українців, які виступають за реабілітацію воїнів УПА, газета називає «неофашистами». Ну, й може найбільш кричущий випадок. У статті «Ми повернемося до тебе, Батьківщино!» головний редактор газети стверджує, що не існує ні українського народу, а ні української мови і закликає до повернення Криму в лоно Росії» («Кримська правда» від 27 жовтня 2001 року).

Очевидно журналісти не усвідомлюють того, що самі термінами, якими вони оперують, викладаючи свою позицію, ображають співгромадян і можуть викликати і викликають напруження в суспільстві.

Наведу ще деякі приклади з кримської преси. Протягом останнього часу там продовжують з'являться хльосткі і некоректні заголовки в газеті «Кримська правда» на кшталт «Крим подарували урочисто, при закритих дверях» (19 лютого 2004р.). Номер вийшов з величезною «шапкою»: «50 років тому Крим разом з населенням був депортований з Росії в Україну». Чи, наприклад, «Меджліс бентежний шукає бурі...» (від 14.01.04), «Українська держава вороже відноситься до своїх російських і російськомовних громадян» (від 13.02.04), «Спочатку нас як річ подарували, а через 50 років веліли святкувати (від 20.02.04, автор Дмитро Куліков). Виявляється, навіть псевдонім журналіста може збуджувати негативні емоції: журналіст «Кримської правди», що постійно пише про міжнаціональні проблеми в Криму, про кримських татар у далеко не позитивному плані підписує свої статті Дмитро Куліков (нагадування про Куліковську битву).

У номері «Кримської правди» від 4 лютого 2004 року вміщено звіт про засідання Верховної ради Криму під заголовком “Стабільність” у Криму ґрунтується на слов'янській крові, а бандити розгулюють на волі». Здається, що навряд чи додає стабільності в цей складний регіон і публікація в цій же газеті від 24 січня 2004 року під заголовком «На великомасштабні бандерівські проекти вистачає сил і засобів, а пам'ятники дійсним героям руйнують вандали». Ця публікація здійснена в рамках підготовки святкування 60-річчя звільнення півострова від фашистських загарбників. Приводом послужив гіркий лист ветерана, де він звертається до керівництва АРК із проханням відновити украдену вандалами зірку, що увінчувала пам'ятник Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта В. Горишного. Газета висловлює сумнів у тім, що місцева влада внесе відновлення пам'ятника Герою в план заходів ювілею, що готується. Але от як це робиться, не може не викликати тривоги і протесту: «...змушені визнати, - говориться в редакційному коментарі, - ілюзорність подібних надій. Дуже вже активно зараз впроваджуються у свідомість нового покоління інші «герої». Несамовито пропагуються вояки-зрадники, перекроюється історія в угоду правлячій кліці, а пам'ять про справжніх героїв-патріотів намагаються стерти зовсім» [52] ⁾ [52] На крупномасштабные бандеровские проекты хватает сил и средств, а памятники настоящим героям разрушают вандалы // Крымская правда.- 24 января 2004.). Далі більше, «У тім же Севастополі, - говориться в редакційній статті, - місті російської слави, установлено пам'ятник українському Тарасові Шевченко, що ні при житті, ні потім не мав до цього міста ніякого відношення і навряд чи знав про його існування. Тепер от планують увічнити цю саму «злуку» (пояснив би хто, що це насправді значить) і де? Знову в Севастополі. Так він-то яке відношення до цих «злук» має?» [52] ⁾ [52] Там само.) . Здається, що тут коментар зайвий. Свята справа увічнення пам'яті людей, що віддали життя за мир на своїй землі приноситься на вівтар міжнаціональної ворожнечі. Мабуть можна тільки додати, що в той час, коли країна готувалася відзначати 190-ту річницю з дня народження Т.Г. Шевченка, зазначена газета з осені 2003 року, на наш погляд, не до місця і не вчасно стала друкувати скандальний твір Олеся Бузини «Вовкулак Тарас Шевченко»⁾ Хотілося б нагадати, що під час Великої Вітчизняної війни Тарас Григорович «воював» разом із солдатами Радянської Армії, із численних плакатів, звертаючись до них, звав окропити «вражою злою кров'ю» свою волю. Воювала поезія Шевченка. Тільки в 1943 році в Уфі був виданий «Кобзар» тиражем в 100 000 екземплярів. Є численні свідчення популярності серед солдатів його поезії й пісень.).

От ще пара прикладів, але вже з газети «Кримський час»: «Хрест для меджлісівців не символ, а доказ» (від 25.02.04), у тім же номері ще одна, на наш погляд, дуже некоректна стаття за назвою «Чи може Україна реабілітувати нацистських злочинців, щоб задобрити меджліс?»

А ось уривок зі статті «Українізація по-севастопольски» (газета «Русский Севастополь» № 12 за 2004 р.): «Вони (українці - О.К.) нагло лізуть до нас у будинок зі сторінок газет, з телеекрана і з радіохвиль, а ми намагаємося їх не чути, не бачити і, якщо говорити про них, то тільки як про обридлих, непрошених комах, так вони нас дістали. Місто розділилося на два табори. Один табір без умовку тараторить незрозумілою мовою і вічно щось святкує, інший чемно чекає, коли вся ця вакханалія ідіотизму нарешті закінчиться. Вони несказанно раді, що можуть розкриватися у всій своїй первородній дурості, очевидно знудьгувалися по ній, ми ж боїмося їх псевдокультури як зарази і уберігаємо від її впливу і проникнення себе і своїх дітей, і непохитно тримаємося за Велику російську культуру, як панацею від цієї хвороби» [90] ⁾ [90] Украинизация по-севастопольски // Русский Севастополь. - 2004. - № 12.). Було б некоректно стверджувати, що вандалізм щодо пам'ятника Т.Г. Шевченка в Сімферополі, коли його в січні 2004 року облили якоюсь гидотою невідомі, є наслідком таких публікацій. Проте є привід задуматися як авторам таких публікацій, так і всьому українському суспільству.

В інтересах теми пошлюся і на свій власний досвід. Ранком 23 квітня біля адміністративного корпуса медичного університету зібралося більш сорока іноземних студентів, переважно арабів, що навчаються в одеських вузах. Приводом для гучного мітингу, за словами тих, що зібралися, став факт побиття, нібито скинхедами, декількох іноземних студентів і звіряче убивство суданця. До мітингуючих вийшли проректори медичного університету, які робили спробу заспокоїти іноземців і приборкати пристрасті. Це вдалося, тим більше що, як виявилося, прихованою причиною мітингу було бажання іноземних студентів, що давно не відвідують заняття, а тому потрапили у список на відрахування, перевести увагу ректорату на щось інше. На місце події прибули і співробітники районного відділення міліції. Була проведена роз'яснювальна робота. Міліцейське керівництво спростувало інформацію про нібито постійні напади на іноземних громадян і смерть студента-суданця, про яку говорили студенти-іноземці. Начальник УМВД в Одеській області дав прес-конференцію для журналістів, де відзначив, що бійки між українськими й іноземними громадянами бувають, але носять побутовий характер. Усе це було підтверджено міліцейською статистикою.

Проте деякі засоби масової інформації поширили саме первинну версію мітингуючих. Наприклад, одеська телекомпанія «Коло» (24.04.04) повідомила про більш як 1000 протестуючих іноземних студентів проти загрози їх життю: «Одеса стала епіцентром з'ясування міжнаціональних відносин. Іноземців б'ють на вулицях бритоголові молодчики, одягнені в чорне, які називають себе скинхедами». Місцева телекомпанія «ГЛАС» у той же день передала інформацію про 400 іноземних студентів, протестуючих під стінами медичного університету: «За словами арабських студентів, вони втомилися від постійних нападів бритоголових молодчиків». Інформаційний сайт Mignews.сом.ua подає матеріали під алармічним заголовком «Одеські скинхеди зовсім “дістали”». Далі всіх пішло Інформ-агентство «RMF». У повідомленні говорилося: «Кілька днів назад в Одесі був жорстоко вбитий темношкірий студент-суданець. Убивці поглумилися над тілом, відрізавши статеві органи. У ході мітингу студенти-мусульмани розповіли, що така смерть для представника їхньої релігії - найбільше приниження. Як повідомили однокурсники убитого, тіло загиблого було відправлено 22 квітня в Судан». Цілий тиждень сенсаційна новина гуляла у засобах масової інформації не тільки України, але і Росії. Це був уже детонатор до такого роду конфліктів по всій країні. Президент України посилає в Одесу комісію на чолі з першим заступником Міністра внутрішніх справ України. Було проведено ретельне розслідування. Факти не підтвердилися, студента-суданця не убивали і т.і. Скинхедів в Одесі - немає. Представники земляцтв іноземних студентів погодилися з висновками комісії.

Як бачимо, багатьом ЗМІ не вистачало саме політкоректності у висвітленні даної події. Вони ледь не стали «знаряддям війни», фактично сприяючи тому, щоб з іскри виникло полум'я.

Сучасна українська преса справляє сильне враження на читача. Іноді здається, що і не газета перед тобою, а переписана на новий лад книга Апокаліпсиса, де народ стогне і здригається від дивовижних лих: молодь суцільно вдарилася в наркоманію, СНІД стукається в кожні двері, на вулицю вийти не можна - уб'ють чи у кращому випадку зґвалтують... «Що відбувається, - тривожно запитує відомий журналіст Валерій Дружбинський, - коли на сторінках наших газет з дня на день з'являються слова «тусовка», «кусок», «наїзд», «голубий», «комуняки», «совок», «задолбать», «опустити», «замочити», «зачистити», «відтягнутися», «кидала», «мокруха», «зелень»? Чи коли диктори ТСН... говорять про «розборки у Верховній Раді»? Не можна не погодитися з відповіддю журналіста - «...неминуче це викликає зрушення в суспільній свідомості» [22] ⁾ [22] Дружбинский В. Желтые начинают и выигрывают // Зеркало недели. - 28 февраля 2004. ).

З огляду на це, Комісія з журналістської етики 24 квітня 2004 року ініціювала підписання «Етичного кодексу українського журналіста», ряд положень якої збігаються з нормами політкоректності. Серед них:

журналіст має з повагою ставитися до приватного життя;

ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релiгiю, нацiональне, релігійне чи соцiальне походження або полiтичнi уподобання. Вказувати на вiдповiднi ознаки особи (групи людей) слiд лише у випадках, коли ця iнформацiя є неодмiнною складовою матерiалу;

факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного [25] ⁾ [25] Етичний кодекс українського журналіста // http://www.cje.org.ua/docs/?3).

Размещено на Allbest.ru