Політична коректність

Відкритим залишається питання про те, наскільки широким повинне бути це право на індивідуальність, хто і як визначить границі, за якими це право повинне бути обмежене, наприклад, в інтересах суспільного блага, чи існують взагалі межі толерантності в доктрині політичної коректності. Чіткого критерію у текстах, присвячених феномену політичної коректності, у ході мого дослідження не було виявлено.

Утім, на основі дослідження «Маніфесту політичної коректності» можна визначити як мінімум кілька випадків, коли в цьому тексті вказуються границі політично коректного відношення до чужої індивідуальності. По-перше, це радикальні супротивники самої цієї доктрини в цілому. По-друге, люди, що не хотіли б змінювати звичний стиль мислення, не готові відмовитися від звичних стереотипів із приводу окремих питань суспільного буття. Наприклад, чоловічий шовінізм, споживче відношення до тваринного світу, неприйняття альтернативних способів життя і т.п. В інших випадках ненависть стосовно особистості розглядається як неприйнятна дія. Заохочується шанобливе відношення, терпимість до інших людей.

Як виглядає суспільний ідеал у доктрині політичної коректності?

Автор «Маніфесту політичної коректності» посилається на образ світу, створений у популярній пісні Джона Леннона «Imagine». Там є такі рядки:

«Уяви, що немає ніяких держав, …

Ні для чого вмирати чи вбивати,

немає ніяких релігій, …

Уяви собі всіх людей, що живуть у світі…

немає власності, … чи жадібності, голоду. …

Уяви, що увесь світ належить усім людям».

Це утопічна картина безконфліктного світу. Ідеал соціального порядку в доктрині політичної коректності, очевидно, повинен виглядати як загальна гармонія, свого роду царство Божіє на землі.

Утім, суспільне благо - це ідеал більшості політичних ідеологій, жодна найруйнівніша політична ідеологія не обіцяла привести людство в пекло.

Необхідно так само відзначити, що суспільний ідеал у доктрині політичної коректності припускає не тільки згоду між людьми, але так само торкається відносин між людиною і навколишньою природою. На користь цього говорить той факт, що словник політичної коректності в «Маніфесті» слово «мисливець» (“hunter”) пропонує замінити на більш адекватні суті процесу словами: «убивця тварин» («animal assassin»), «найманий убивця м'яса» (“meat mercenary”) або «м'ясник Бембі» (“Bambi butcher”). Замість слова «дерево» (“tree”) скористатися словосполученням «одиниця обміну кисню» («oxygen exchange units»).

У тваринах, рослинах пропонується бачити компаньйонів, у гармонічному співіснуванні з якими можливе подальше життя людини на планеті. Звідси пропозиція повторного використання паперу, пластику, знищення яких забруднює атмосферу, тобто погіршує стан навколишнього середовища: «сепаруйте усе ваше сміття в окремі контейнери: для скла, для металу, для білого паперу, для синього паперу, для пластмаси і т.і.» («Маніфест політичної коректності»).

З цих же розумінь пропонується багаторазово використовувати питну воду: «Пробуйте знайти, принаймні, шістдесят способів використовувати вашу воду повторно» («Маніфест»). За оцінкою експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, вже сьогодні у світі близько одного мільярда чоловік страждають від якості питної води та обмеженості її кількості. Питна вода розглядається сьогодні як непоправний ресурс людства поряд з нафтою, іншими корисними копалинами, конкуренція за які може призвести до збройних конфліктів уже в цьому столітті.

Крім того, у «Маніфесті» містяться пропозиції відмовитися від використання аерозолів, від фреону в холодильних установках, від носіння натуральних хутряних виробів, пропаганда вегетаріанської кухні. Усе це промовляє на користь того, що доктрина політичної коректності всотала екологічні мотиви останніх десятиліть, а її суспільний ідеал припускає гармонійне співіснування людини з тваринним і рослинним світом нашої планети.

Від ідеальних уявлень про громадське життя перейдемо до уявлень про реальний стан справ у соціумі.

Ключовою категорією при оцінці суспільних процесів у доктрині політичного життя виступає термін «гноблення» (“oppression”) У «Маніфесті» мова йде про те, що «за сторіччя гноблення» у суспільстві нагромадилося деяке «соціальне зло», проти якого і спрямоване вістря політичної коректності. Ряд словників, що я аналізував в першому розділі, у трактуванні терміна «політична коректність» використовують слово «дискримінація» («discrimination»). Серед цих словників "Короткий оксфордський словник англійської мови" (Compact Oxford English Dictionary), "Словник для поглибленого вивчення сучасної англійської мови" (Oxford Advanced Learner's Dictionary of Current English), словник Інтернет-ресурсу "LookWayup", словник Інтернет-ресурсу "Allwords.com", а також "Словник Макміллана для поглибленого вивчення англійської мови" (Macmillan English Dictionary for Advanced learners).

На мій погляд, терміни «дискримінація» і «гноблення» у даному контексті є синонімами й означають «приниження ролі», «придушення», «створення несприятливих умов для розкриття власних можливостей».

Хто є суб'єктом «гноблення»? «Маніфест політичної коректності» у відповідь на це питання називає певну соціальну групу - W.A.S.P. Ця абревіатура означає «білий, протестант англосаксонського походження» (White Anglo-Saxon Protestant). Так називають у США представників етнічної і соціальної групи, що вважають себе «корінними» американцями, тому що їхні предки з'явилися на території сучасних Сполучених Штатів у числі перших поселенців у XVII-XVIII ст. Саме до цієї групи належить значна частина представників ділової, фінансової і політичної еліти США. У словнику політичної коректності «Маніфесту» ця група названа «неделікатними культурними гнобителями» («Insensitive Cultural Oppressor»). «Якщо Ви - білий чоловік, - йдеться у тексті маніфесту, - то ваші предки фактично несуть відповідальність за всю несправедливість у світі - рабство, війни, геноцид і т.і. Це означає, що на Вас лежить частина відповідальності за ці звірства. Тепер прийшов час вирівняти ваги правосуддя на користь нащадків тих людей, предків яких придушували ваші предки» (див.: Додаток А).

Хто віднесений до об'єктів «гноблення» і «дискримінації» цією групою? Цей список значно більший, ніж попередній. Сюди записані расові (негри, азіати) і деякі етнічні меншості сучасних Сполучених Штатів (вихідці з Латинської Америки), жінки, сексуальні меншості (геї та лесбіянки), інваліди, бідні соціальні верстви населення. Крім того, у цей список часом включають людей похилого віку і, що виглядає досить екстравагантно, тварин і рослини (див.: «Маніфест політичної коректності»).

Таким чином, суспільство відповідно до доктрини політичної коректності, розділено на антагоністичні групи «гнобителів» і «пригноблених». Важливо відзначити, що «гноблення» і «дискримінація» тут розглядаються як несправедливі і незаслужені дії, які необхідно рішуче припинити.

Звідки «ростуть вуха» у такої дуальної моделі соціального світу? Протистояння «пригноблені» і «гнобителі» дуже нагадує класову модель суспільства, що була запропонована марксизмом. «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса починається з таких слів: «Історія всіх дотепер існуючих суспільств була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротше гнобитель і гноблений ( знаходилися у вічному антагонізмі один до одного, вели безупинну, то приховану, то явну боротьбу, що завжди закінчувалася революційною перебудовою всієї суспільної будівлі або загальною загибеллю класів, що боролись» [46] ⁾ [46] Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. - Т. 1. - М.: Политиздат, 1980 - С. 107.). Як ми вже встановили, «Маніфест політичної коректності» пропонує свою пару гнобителів і гноблених.

Показовим з цього приводу є визначення феномена політичної коректності, яке міститься у «Посібнику з граматики та стилю Рочестерського технологічного інституту» (Grammar and Style Guide of Rochester Institute of Technology): «Цей термін звичайно означає використання евфемізмів в угоду людям, особливо тим з них, хто тяжіє до лівих політичних поглядів, з метою уникнути можливості образити будь-яку групу людей будь-де» (див.: Додаток В). Як бачимо, це джерело безпосередньо вказує на зв'язки між лівими політичними ідеями та доктриною політичної коректності.

Багато критиків принципів політичної коректності в Сполучених Штатах указують на зв'язок цієї ідеї з марксизмом ⁾ Критики з правого флангу традиційно вказують на два атрибути одночасно: і політичної коректності, і комунізму. Це, по-перше, тенденція до обмеження свободи слова та, по-друге, тенденція до загальної зрівнялівки.) і, насамперед, згадують наукові праці представників так званої неомарксистської Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм та ін.) [147, 171, 158] ⁾ [147] Lind Bill. The Origins of Political Correctness // http://academia.org/lectures/lind1.html; [171] Political Correctness: The Frankfurt School Story // www. arcofcc.freeservers.com/Documents/frank.html; [158] Minnicino Michael J. The New Dark Age: The Frankfurt School and "Political Correctness" // http://www.exilemm.com/e-sub-frankfurt-school.shtml.). Після приходу фашистів до влади у Німеччині представники Франкфуртської школи працювали у Інституті соціальних досліджень Колумбійського університету у США і таким чином безумовно значно вплинули на розвиток суспільнознавчої науки як у Північній Америці, так і у Європі.

Філософи і соціологи Франкфуртської школи почали з того, що спробували знайти відповідь на питання, чому робітничий клас на Заході не сприйняв у повному обсязі марксистську ідеологію й підтримав протилежні ідеологічні й політичні течії.

Методологією аналізу стала розроблена в значній мірі М. Хоркхаймером і Г. Маркузе «критична теорія» («критична теорія суспільства»). Цю теорію можна охарактеризувати як «процес концептуалізації розвитку суспільства, що включає 1) оцінку ступеня розбіжності реально існуючих у суспільстві умов для вільного і гуманного розвитку з реально ж існуючим їх ідеалом; 2) виявлення за окремими фактами єдиного, універсального принципу, що лежить в основі всіх соціальних явищ; 3) виявлення в суспільстві реальних тенденцій альтернативного розвитку (до більшої свободи) і їхню концептуалізацію…» [29] ⁾ [29] Иванов, Дмитрий Владиславович. Эволюция критической теории общества: Автореф. дис. ... канд. социoл. наук: 22.00.01. - Санкт-Петербург. ун-т. - СПб., 1998 - С. 5.).

Відповідь на перше питання була знайдена у культурній площині. Західна культура, її традиції перешкоджають усвідомленню щирих цілей революційного класу, реалізації його месіанської ролі. Звідси робився висновок про необхідність культурної революції. Герберт Маркузе, мабуть, найкультурніший представник Франкфуртської школи наприкінці 60-х років ХХ століття висловив думку, що потрібно говорити про культурну революцію, оскільки протест спрямовано проти культурного істеблішменту в цілому, тому традиційне уявлення про революцію і традиційну революційну стратегію залишилися в минулому. Роль революційного класу, на його думку, могли зіграти радикальні молодіжні угруповання, феміністки, чорні, гомосексуалісти, маргінали, революціонери з країн третього світу та інші “жертви” західної культури.

У свою чергу ідеї Г.Маркузе вплинули на формування ідеології «нових лівих» (New Left) у Сполучених Штатах - широкий радикально-ліберальний політичний рух, що набув популярності участю в боротьбі за цивільні права в 60-і - 70-і роки й у виступах проти війни у В'єтнаму.

Я вже згадував програму курсу «Політична коректність в американському суспільстві» Мейнського університету. Цікаво, що крім Канта, про якого вже йшла мова, професор для більшого розуміння обговорюваного феномена пропонує студентам вивчити «маркузеанські філософські принципи політичної коректності» («Marcusean philosophical principles of political correctnes») [173] ⁾ [173] POS 311, POLITICAL CORRECTNESS IN AMERICAN SOCIETY http://www.umm.maine.edu/faculty/jreisman/syllabi.shtml).

Таким чином, очевидно, можна говорити про те, що політично коректна картина суспільства заснована на принципах двополюсного соціального світу, де гнобителі і пригноблені протистоять один одному. Ця модель була розроблена марксизмом (економічний критерій поділу) і трансформована неомарксизмом (культурний критерій).

В чому полягає, з чого власне складається те гноблення, про яке йде тут мова? Для відповіді на це питання не обійтися без екскурсу в історію Сполучених Штатів останніх десятиліть, що передували появі феномена політичної коректності.

Мабуть, найгостришим конфліктом у США в другій половині ХХ століття, конфліктом, що лежить на поверхні, конфліктом, чий дух витає в атмосфері цієї країни, є міжрасовий конфлікт. Аж до 70-х років у США, якщо не повсюдно, те вже точно в південних штатах, зберігалися дискримінаційні умови для участі чорних американців у виборах, доступу до освіти, користування громадським транспортом, сферою послуг (кафе, ресторани, магазини і т.п.). Спостерігалося явне протиріччя між офіційними деклараціями про демократію і рівність, федеральним законодавством і реальним положенням справ. Ступінь невдоволення сегрегацією за расовою ознакою набула в країні таких масштабів і такий характер у 60-і роки, що дослідники і самі учасники (помітимо, по обидва боки) кваліфікували цю ситуацію як революційну [95, 96] ⁾ [95] Фурсенко А.А. Критическое десятилетие Америки (60-е годы). - Л.: Наука, 1974. - С. 122, 125, 139

[96] Фурсенко А.А. Президенты и политика США . 70-е годы. - Л.: Наука, 1989. - С. 183.). Протестні настрої вилилися у форму боротьби за цивільні права. Ціль цієї боротьби - досягнення справжньої рівності в політичних і цивільних правах. Мартін Лютер Кінг - один з ідеологів і лідерів цього руху - в знаменитій промові, що одержала назву «У мене є мрія», в 1963 році у Вашингтоні на меморіалі Лінкольна промовив такі слова: «Я мрію про те, що в один прекрасний день наша країна підніметься, щоб жити в повній відповідності з нашим кредо: «... Усі люди створені рівними. Я мрію про те, що в один прекрасний день на чудесних пагорбах Джорджії сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти поруч за стіл братерства. … Я мрію про те, що в один прекрасний день мої четверо маленьких дітей будуть жити в країні, де про них будуть судити не за кольором шкіри, а за цілісністю їхньої натури ...» [95] ⁾ [95]Фурсенко А.А. Критическое десятилетие Америки (60-е годы). - Л.: Наука, 1974. - С. 137.).

Необхідно відзначити той факт, що М. Кінг, який розділяв ідеї Генрі Девіда Торо і Махатми Ганді, був ідеологом і організатором ненасильницьких форм боротьби (сидячі страйки, ходи, бойкот місць, де мала місце сегрегація, тощо). У знак визнання його заслуг згодом М. Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру.

Жіночий рух - один з напрямків у боротьбі за громадянські права. Власне розмаїття і відтінки фемінізму настільки великі, що в одному чи декількох абзацах неможливо передати всю гамму кольорів у межах цього руху - від ліберальних вимог гендерної рівноправності до претензій на жіноче верховенство. Дослідники виділяють безліч феміністичних тенденцій: академічну, культурну, лесбійську, ліберальну, психоаналітичну, радикальну, соціалістичну [10] ⁾ [10] Большой толковый социологический словарь. - М.: "ACT', 1999. - Т. 2.- С. 386-388.). У Сполучених Штатах тільки в 1920 році після прийняття XIX поправки до Конституції США жінки отримали право голосу. На кінець 60-х років у США відносять зародження так званої другої хвилі фемінізму. Самі учасниці цих подій назвали її «другою Американською революцією». Саме на 60-і - 70-і приходиться пік жіночого руху. У 1966 році була заснована Національна асоціація жінок (National Organization for Women). «Доти, поки закон буде розділяти громадян за статевою ознакою, -- говорилося в «Декларації цілей Національної асоціації жінок», - жінки будуть потерпати від дискримінації на підставі застарілих соціальних стереотипів. Прийшов час покінчити з твердженнями відносно особливої природи жінок, що перешкоджають досягненню рівності можливостей і свободі вибору жінок» [66] ⁾ [66] Попкова Л. Гендерные политики в социальных движениях: теория и практика современного феминизма // http://www.owl.ru/win/books/articles/popkova.htm). У 1964 році ця боротьба увінчалася успіхом - Конгресом був прийнятий Закон про громадянські права (1964), що заборонив дискримінацію за гендерною ознакою при прийомі на роботу і заснував Комісію рівних можливостей у сфері зайнятості. Законодавча база стала використовуватися активістками для боротьби з проявами дискримінації жінок у суспільному житті. У 70-і роки, використовуючи тактику лобіювання, Національна асоціація жінок зуміла домогтися прийняття законів про рівність у житловому будівництві; про рівність жінок в освіті; про рівні можливості при кредитуванні; виправлення до закону про професійну освіту; про податкову реформу; про рівність пенсійного забезпечення. Цей перелік свідчить про те, у яких сферах громадського життя жінки в США відчували дискримінацію.

Опитування громадської думки середини і кінця 1980 років свідчили про те, що 80 % населення Америки визнавало важливість задач, розв'язуваних жіночим рухом, а більш 70 % жінок ототожнюють свої інтереси з фемінізмом [66] ⁾ [66] Попкова Л. Гендерные политики в социальных движениях: теория и практика современного феминизма // http://www.owl.ru/win/books/articles/popkova.htm). У наші дні теми абортів, сексуального насильства, порнографії - атрибути загальнонаціонального політичного дискурсу в США аж до рівня дебатів у ході президентських виборів або виборів у Конгрес.

Не зайвим буде нагадати, що саме одному з лідерів цієї асоціації - Карен ДеКрау (Karen DeCrow) - приписують роль людини, що ввів у широкий обіг у Сполучених Штатах термін «політична коректність», уживши його в 1975 році під час публічного виступу.

У 70-і роки в США помітним явищем став рух за громадянські права сексуальних меншостей (gay rights movement). Суть конфлікту складалася у вимозі визнати їхні права на сексуальну ідентичність, на особливий спосіб життя (alternate lifestyle). Уперше поняття «політична активність гомосексуалістів» (gay activism), ввійшло в громадське життя країни після так званих «стоунволлських бунтів» (Stonewall Riots) у червні 1969, коли їхні групи вчинили опір поліції в барах для гомосексуалістів у Нью-Йорку. На початку 70-х кількість громадських організацій гомосексуалістів у США різко зросла. Метою більшості цих організацій була боротьба за прийняття законодавства, що охороняє громадянські права гомосексуалістів. За період з 1972 по 1978 роки більше тридцяти Законодавчих зборів штатів прийняли закони про громадянські права гомосексуалістів, хоча деякі з них були пізніше скасовані референдумами; більше 20 штатів скасували закони про покарання за содомію. У 1973 році Американська психіатрична асоціація (American Psychiatric Association) виключила гомосексуалізм зі списку психічних відхилень. Гомосексуалісти почали обиратися в органи влади різного рівня, включаючи Палату представників США. Проблема СНІДу в 80-і роки (AIDS) розширила рамки руху. Про масштаби гостроти цієї проблеми в американському суспільстві можна судити по тому факту, що питання про цивільні права сексуальних меншостей потрапило у ряд ключових тем громадського життя і піднімалося в ході президентської компанії в США. Так наприклад, під час дебатів напередодні виборів 1994 року Б. Клінтон обіцяв сприяти прийняттю закону про захист гомосексуалістів від дискримінації в збройних силах [2] ⁾ [2] Gay rights movement // Американа: англо-русский лингвострановедческий словарь / Под. ред. - Г.В.Чернова. Смоленск: -Поліграма, 1996.). У наші дні предметом політичних дебатів на найвищому рівні в США стало питання про законність «гомосексуальних шлюбів». Відповідно до повідомлень інформаційних агентств, президент Дж. Буш на початку 2004 року виступив із заявою про необхідність конституційної заборони таких шлюбів [13] ⁾ [13] В Америке, возможно, введут конституционный запрет на гомосексуальные браки // http://rusnovosti.ru/?day=20040121080000#b).

У ході руху за цивільні права 60-х - 70-х років, у міру того як афро-американці, жінки й інші соціальні меншості нарощували свій політичний вплив, того ж стали домагатися й інваліди. Слід зазначити, що інваліди - це найчисельніша меншість у США. Майже 54 мільйони людей тут мають певний ступінь інвалідності [20] ⁾ [20] Движение за права инвалидов: краткая история // США: Общество и Ценности. - Т. 4. - № 1. - январь 1999.). Це близько 19 % населення країни. Дослідники руху інвалідів за свої цивільні права відзначають у якості прикладу в цьому процесі вступ повністю паралізованого Едда Робертса в університет Каліфорнії в Берклі в 1962 році. Він став одним з ініціаторів розробки Програми для студентів з фізичними недоліками.

Ця концепція заперечує верховенство медичного персоналу в прийнятті певних рішень і пропагує право інвалідів самим визначати своє життя. Перший центр самостійного життя інвалідів відкрився в Берклі в 1971 р. з метою надання взаємодопомоги, довідкових послуг, навчання в галузі відстоювання своїх прав і загальної інформації. До кінця 90-х років ХХ століття в США, за оцінками експертів, існувало вже більше 200 таких центрів.

На початку 70-х років представники цього руху почали лобіювати свої інтереси в Конгресі. У 1973 р. законодавці прийняли переглянутий Закон про реабілітацію. Найважливішою його частиною був розділ 504, що являв собою абзац з однієї позиції, який забороняв дискримінацію кваліфікованих осіб з інвалідністю в рамках будь-якої діяльності чи програми, на яку виділялися засоби американського уряду.

Паралельно була розгорнута кампанія за забезпечення доступу до освіти для дітей і молоді з інвалідністю. Закон про освіту для всіх дітей з інвалідністю (1975) забезпечив їм рівний доступ до освіти уже в якості студентів. У 1990 році був прийнятий Закон про американців з інвалідністю (Americans with Disabilities Act). Створений за зразком Закону про цивільні права від 1964 р., цей знаменний антидискримінаційний федеральний закон покликаний забезпечити рівний доступ до зайнятості і суспільних установ для інвалідів. Закон про американців з інвалідністю гарантує, що жодна особа з інвалідністю не може бути виключена, відділена чи терпіти відмінне звертання у порівнянні з особами без інвалідності. Прийняттям цього закону Конгрес визначив як загальнодержавну мету повну участь, включення й інтеграцію людей з інвалідністю в суспільство. Тим часом сьогодні рух "за культуру інвалідності" виступає за ліквідацію існуючої дискримінації інвалідів при отриманні житлової площі, одержанні транспортних послуг, освіти і доступу до громадських установ.

Огляд основних сторін руху за громадянські права не був би повним, якби не згадати про сюжети, пов'язані з боротьбою за ліквідацію дискримінації за віком. Насамперед, це стосується зниження вікового цензу для участі у виборах. У 1971 році була прийнята поправка до Конституції США, що дозволила брати участь у виборчому процесі не з 21 року, а з 18 років. Наступним кроком у цьому напрямку стало прийняття Конгресом у 1978 році закону, що забороняє на більшості робочих місць примусове звільнення на пенсію до 70 років [76] ⁾ [76] Скидмор Макс Дж., Трипп Маршалл Картер. Американская система государственного управления: Пер. с англ. - М.: СП «Квадрат», 1993. - 384 с.).

Таким чином, ми бачимо, що в 60 - 80-і роки в США різні групи (чорні, жінки, сексуальні меншості, інваліди і т.п.) усвідомили дискомфортність свого соціального стану і виступили з вимогами захисту власних цивільних прав. Ключовим гаслом цієї боротьби є вимога рівних прав і ліквідація дискримінації. Боротьба ця мала різний ступінь інтенсивності і привела до істотних зрушень, як мінімум, до змін в галузі нормативно-правового регулювання.

Визнання права за меншинами, насамперед мова йде про расові й етнічні групи в США, на реалізацію в повному обсязі своїх цивільних прав - це свого роду революційна світоглядна зміна. Таке існування припускає істотну корекцію уявлень про лінійність людського прогресу. Відтепер сучасний європеєць і його північноамериканський нащадок не можуть більше розглядатися як вінець цивілізаційного культурного прогресу, а європейська культурна традиція - як стандарт вищого рівня, як зразок, на який необхідно рівнятися. У зв'язку з цим справедливе зауваження російського дослідника В. Малахова: «Зміну інтелектуальної парадигми, що панувала, підготували не стільки представники філософського цеху (такі, скажімо, як Макс Хоркхаймер чи Теодор Адорно), скільки досить далекі від професійної філософії антропологи. Я маю на увазі, зрозуміло, «культурну антропологію», чи «етнологію», корифеєм якої в Європі був Клод Леві-Строс. Роботи Леві-Строса і його однодумців (від Мішеля Лейриса до Юлії Кристєвої) зробили очевидним наявність «іншого» розуму, причому у всій амбівалентності даного виразу» [44] ⁾ [44] Малахов В. Парадоксы мультикультурализма // Иностранная литература. - 1997. - № 11.).

Не випадково ідея політичної коректності найтіснішим чином пов'язана з концепцією культурного плюралізму (мультикультуралізму). Зв'язок між термінами «політична коректність» і «культурний плюралізм» відслідковується фахівцями філологами на семантичному рівні. Наприклад, у «Словнику нових слів і значень» значення терміна «культурний плюралізм» дається з використанням терміна «політична коректність»: «Мається на увазі обов'язкове включення в суспільне і культурне життя, а так само в освітні програми інтересів і досягнень всіх етнічних і сексуальних меншостей. Саме такий підхід до культури, освіти й інших сферах життя вважається в США “політично правильним” (politically correct)» [89] ⁾ [89] Трофимова З.С. Словарь новых слов и значений в английском языке. - М: Павлин, 1993. - С. 198. ).

Для будь-якого політичного співтовариства, особливо багатонаціонального, життєво важливим є питання про принципи, на яких базується державотворча політична спільність. Можна виділити три підходи до розуміння того, якими повинні бути принципи взаємин між різними етнічними групами в США. Кожний з них сформувався й одержав визнання на певному історичному етапі розвитку країни.

Перший з них - це принцип асиміляції (чи англоконформізм). Він припускає асиміляцію емігрантів на основі англійської мови, англійської культури і політичних інститутів. На початку ХХ століття англоконформізм в офіційній ідеології і державній політиці був витіснений ідеєю «плавильного казана» (“melting pot”). Відповідно до цього підходу, зовсім нова нація народжується на американському ґрунті в результаті змішування різних народів. У 80-і роки образ «плавильного казана» ґрунтовно потіснив інший - «чаша салату» (salad bowl). У салаті, нехай і в подрібненому вигляді, можна розпізнати його компоненти. Ще в 60-і роки минулого століття була завершена концептуальна розробка ідеї «культурного плюралізму» чи мультикультуралізму (multiculturalism). Сам термін «культурний плюралізм» належить гарвардському соціологу Г. Каллену (H. Kallen). Він одним із перших виступив з критикою концепції «плавильного казана», оскільки вважав, що ця концепція суперечить принципам американської демократії.

Культурний плюралізм як політичний проект народився з усвідомлення непродуктивності асиміляторських зусиль з боку держави. Приблизно з 70-х років і Сполучені Штати, і багато інших імміграційних країн (Канада, Австралія) залишають зусилля домогтися етнокультурної гомогенності суспільства і проголошують своїм ідеалом інтеграцію без асиміляції. На суспільство починають дивитися не як на культурну єдність, а як на сукупність рівноправних етнокультурних і етнорелігійних співтовариств. Така переорієнтація була продиктована двома обставинами. По-перше, успіхами руху за цивільні права, досягнутими на рубежі 60-х і 70-х років. По-друге, змінами етнодемографічної структури імміграційних країн. Присутність "небілого" і "непротестантського" населення стало там, очевидно, настільки значним, що його вже неможливо більше ігнорувати, як це робили в рамках традиційної соціально-культурної політики. Щорічний приплив переселенців обчислюється в США семизначними цифрами: у середньому це близько півтора мільйона чоловік легальних іммігрантів і близько сотні тисяч нелегальних. В. Малахов наводить дані, згідно з якими щорічний приплив іммігрантів становить 0,42 % щодо загального числа жителів [43] ⁾ [43] Владимир Малахов. Вызов национальному государству // Журнал «Pro et Contra». - 1998. - Т. 3., № 2 http://www.carnegie.ru/ru/pubs/procontra/55682.htm). До того ж американське населення надзвичайно полілінгвістичне. Інтенсивний приплив іспаномовних іммігрантів подекуди вже починає загрожувати монополії англійської мови. Симптоматичним є той факт, що сьогодні офіційні сторінки багатьох федеральних інститутів влади в Інтернеті мають, крім англомовної версії, ще і варіант іспанською мовою.

Мабуть, свідченням офіційного визнання принципу культурного плюралізму стало прийняття в 1972 році Конгресом США закону про вивчення етнічного населення Сполучених Штатів. Саме цей закон стимулював федеральні витрати на вивчення етнічної історії США й окремих етнокультурних груп у країні.

Культурний плюралізм можна розглядати як філософію, принцип взаємин між різними етнічними, расовими, соціально-культурними групами в рамках доктрини політичної коректності.

РОЗДІЛ III. ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ КОРЕКТНОСТІ

У результаті аналізу словникових дефініцій терміна «політична коректність», української, російської і фрагментів зарубіжної історіографії цієї теми ми з'ясували, що політична коректність, у тому числі, розглядається як особливий стиль соціальної поведінки, специфічна політична технологія. У даному розділі ми проаналізуємо саме цей бік явища. Нас цікавить технологічний аспект політичної коректності, її параметри, умови ефективного використання. З цією метою ми розглядаємо питання методології аналізу політичних технологій, інструментальні компоненти цієї технології. Це може дати відповідь на питання про можливість використання прийомів та методів політичної коректності в умовах сучасної України

3.1 Політична коректність як політична технологія: питання методології дослідження та практичного застосування

Для того щоб описати деякі дії, їхню послідовність як технологію, необхідно насамперед визначити саме поняття політична технологія, її ключові характеристики, структуру, способи опису. Ці питання і розглядаються у даному підрозділі.

Слово «технологія» походить від двох грецьких слів - “techne” і “logos”. “Techne” означає мистецтво, майстерність, уміння, а “logos” - поняття, навчання, знання. Спочатку термін «технологія» уживався для позначення науки чи сукупності знань про різні способи обробки сировини. Надалі його стали використовувати стосовно інших сфер громадського життя: політика, економіка та інші соціальні процеси.

Термін «політичні технології» - не частий гість у вітчизняних словниках і глосаріях політичної науки. Ще на початку 90-х років минулого століття відомий український політолог Дмитро Видрін писав, що «політична діяльність у нас дотепер носить інтуїтивний, напівкустарний характер, не забезпечена розробкою спеціальних методик, технологій, тим, що можна було б назвати практичною політологією» [15] ⁾ [15] Видрін Д. Політика: Історія, технологія, екзистенція. - К.: Либідь, 2001. - С. 117). Сам Д. Видрін дав опис «політичних антитехнологій» - «вивертів», прийомів сумнівної моральної властивостs [15] ⁾ [15] Там само. - С. 175 - 322.).

Майже через десять років російський політолог М. Анохін (2000 р.) помітив, що «у російській літературі набагато повніше вивчені механізми революцій, змов, терору, різних форм політичного екстремізму, ніж політичні технології еволюції, скажімо, технології парламентаризму, технології переговорного процесу, досягнення консенсусу і т.п.» [4] ⁾ [4] Анохин М.Г. Политические технологии // Вестник Российского университета дружбы народов. - Сер.: Политология. - 2000. - № 2. - С. 101-102.).

М. Анохін запропонував такий варіант визначення терміна «політична технологія»: «Технологія політична - методи рішення політичних проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснення практичної політичної діяльності. Технологія політичної діяльності - це комплексна система методів і способів впливу на об'єкт політики з метою досягнення певних цілей. Сфера застосування технологій лежить, як правило, у площині практичної діяльності політичних суб'єктів зі здійснення виробленого політичного курсу і досягнення конкретних політичних цілей і задач» [4] ⁾ [4] Анохин М.Г. Политические технологии // Вестник Российского университета дружбы народов. - Сер.: Политология. - 2000. - № 2. - С. 101.). На думку М. Анохіна, серед політичних технологій останнім часом найбільший розвиток отримали технології соціального партнерства, лобістської діяльності, прийняття і реалізації політичних рішень, розв'язання політичних конфліктів, “паблік рілейшнз”, виборчі, політичного управління; маніпулювання, формування іміджу, оптимізації політичних ризиків [4] ⁾ [4] Там само. - С. 103.).

На думку іншого російського фахівця Е. Халіпова, «суспільство відчуває потребу в П. т. (політичних технологіях - О.К.), що враховували б сучасні реалії, базувалися б на вже перевірених і відпрацьованих методах роботи з населенням, забезпечували б передумови для досягнення високих результатів діяльності, мали масову відтворюваність на різних рівнях» [97] ⁾ [97] Халипов В.Ф. Власть: Кратологический словарь. - М.: Республика, 1997. - С. 280.). У політологічному довіднику «Влада. Кратологічний словник» (1997) цей автор дав власну дефініцію терміна «політичні технології»: «Політична технологія - сукупність цілеспрямованих дій, орієнтованих на досягнення заданого політичного результату, метод "перекладу" об'єктивних законів політики в механізм управління, тобто перекладу абстрактної мови політичної науки на конкретну мову рішень, документів, нормативів, розпоряджень, що регламентують діяльність людей і стимулюють їх на найбільш ефективне досягнення поставлених цілей» [97] ⁾ [97] Там само.).

Одне з деяких визначень терміна «політична технологія» серед вітчизняних видань дає, наприклад, енциклопедичний словник «Філософія політики» (2002): «ТЕХНОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ (від грецьк. techne - мистецтво, майстерність) - сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Вони включають в себе, насамперед, визначення та набуття знань щодо реально існуючих об'єктивних умов, у яких відбувається діяльність суб'єктів політики. ... Ще однією важливою частиною Т.п. (політичних технологій - О.К.) є тактика як сукупність засобів і методів досягнення локальних, тимчасових результатів» [93] ⁾ [93] Філософія політики: Короткий енцикл. словник/ Авт.-упоряд.: Андрущенко В.П. та ін.- К.: Знання України, 2002.- С. 561 - 562.).

Для того, щоб розглянути певну політичну технологію, є необхідним деякий фрейм, схема, структура аналізу. Треба відзначити, що теорії цього питання присвячено не так вже й багато спеціалізованих політологічних досліджень. Спробу розглянути концептуальні аспекти теорії політичних технологій почав професор кафедри політичного аналізу факультету державного управління МГУ, доктор політичних наук Олександр Соловйов у навчальному посібнику «Політологія: Політична теорія. Політичні технології» (2001). Глава 20-та цього видання названа «Роль технологій у політичному процесі». У ній О. Соловйов пише, що «політичні технології являють собою сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну й ефективну реалізацію цілей і задач конкретного суб'єкта у певний час і у певному місці» [78] ⁾ [78] Соловьев А.И. Политология: Политическая теория. Политические технологии: Учеб. для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001. - С. 415.).

Ключовим елементом політичних технологій, на думку цього автора, є алгоритм дій. Сама потреба в технології з'являється тоді, коли є повторювані, стереотипні дії, що спрямовані на досягнення деякої мети. Політична технологія повинна фіксувати найбільш ефективну з цієї точки зору послідовність дій.

У структурі політичних технологій О. Соловйов виділяє три «найбільш значимі компоненти»:

специфічні знання;

конкретні прийоми, процедури і методики дій;

різні техніко-ресурсні компоненти [78] ⁾ [78] Соловьев А.И. Политология: Политическая теория. Политические технологии: Учеб. для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001. - С. 419.).

Важливим є зауваження О. Соловйова про можливості оцінки ефективності політичної технології: “...оцінка ефективності технологій являє собою надзвичайно ризикову діяльність, тому що вона націлена на отримання достовірної інформації про реальні механізми влади і управління» [78] ⁾ [78] Там само. - С. 419.). Очевидно, тим самим автор намагався підвести читача до думки про те, що зробити таку оцінку методологічно і практично - надзвичайно складна і важка для виконання справа.

Політичні технології - це один з видів соціальних технологій. Якщо теорія політичних технологій є не найбільш розробленою в вітчизняній політичній науці, то соціальні технології вже досить давно є предметом спеціальних досліджень соціальних філософів, методологів суспільних наук [33, 35, 45, 61, 80, 79, 84, 85, 82] ⁾ [33] Капитонов Э.А. Социология ХХ века. - Ростов-на/Д: Изд-во «Феникс», 1996; [35] Князев В.Н. Человек и технология. - К.: Лыбидь, 1990; [45] Марков М. Технология и эффективность социального управления. - М.: Прогресс, 1982, [61] Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. - Кишенев, 1997; [80] Социальные технологии: Толковый словарь / Отв. ред. В.Н. Иванов. - М.; - Белгород: Луч; Центр социальных технологий, 1995; [79] Социальное управление: Словарь / Под ред. В.И. Добренькова, И.М. Слепенкова. - М.: Изд-во МГУ, 1994; [84] Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология. - М.: Прогресс, 1976; [85] Сурмин Ю.П. Проблемы конструирования, проверки и внедрения социальных технологий. - К.: Знание, 1989, [82] Социологический энциклопедический словарь Редактор-координатор - академик РАН Г.В. Осипов. - М.: Издательская группа ИНФРА М - НОРМА, 1998.). Так, наприклад, один з визнаних фахівців у сфері методології соціальних технологій болгарський дослідник Н. Стефанов розглядав соціальні технології як діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності [84] ⁾ [84] Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология. - М.: Прогресс, 1976. - С. 174 - 184.). Російський фахівець в галузі управління В. Афанасьєв визначав соціальні технології як «засіб перекладу абстрактної мови науки … на конкретну мову … досягнення поставлених цілей». М. Марков трактує соціальні технології як «спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовно взаємозалежних процедур і операцій, що виконуються більш-менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності» [45] ⁾ [45] Марков М. Технология и эффективность социального управления. - М.: Прогресс, 1982. - С. 48.). Як бачимо, цей автор дотримується структурного підходу до розуміння природи соціальних технологій. Аналогічний підхід демонструє Е. Капітонов. Він вважає, що «соціальна технологія - це спосіб реалізації проекту впливу на предмет якої-небудь діяльності, раціонально розчленованого на окремі процедури й операції, які спрямовані на підтримку соціальної системи в робочому стані чи на перетворення її відповідно до заданих параметрів» [33] ⁾ [33] Капитонов Э.А. Социология ХХ века. - Ростов Н/Д: Изд-во «Феникс», 1996. - С. 210 - 211.).

У спеціалізованому словнику-довіднику «Соціальне управління» започаткована спроба підійти до розуміння феномена соціальних технологій з позицій структурно-функціонального аналізу. Соціальна технологія розглядається тут як «алгоритм, процедура здійснення дій у різних галузях соціальної практики: управлінні, освіті, дослідницькій роботі, художній творчості» [79] ⁾ [79] Социальное управление: Словарь / Под ред. В.И. Добренькова, И.М. Слепенкова. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - С. 150.).

Автори тлумачного словника «Соціальні технології» спробували синтезувати існуючі підходи до розуміння соціальних технологій і сформувати системний погляд на феномен.

Саму появу соціальних технологій автори словника пов'язують з потребою швидкого і масштабного «тиражування» нових видів діяльності. Самі соціальні технології розглядаються тут як:

спеціально організована сфера знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і відновлення суспільних процесів;

спосіб здійснення діяльності на основі раціонального розчленування на процедури й операції з їхньою наступною координацією і синхронізацією та вибору оптимальних засобів, методів їхнього виконання;

метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їхнього відтворення у певних параметрах якості, властивості, обсягу, цілісності діяльності і т.п. [80] ⁾ [80] Социальные технологии: Толковый словарь / Отв. ред. В.Н. Иванов. - М.; Белгород: Луч; Центр социальных технологий, 1995. - С. 185 - 186.).

Поняття соціальної технології в наукових публікаціях використовується у двох основних значеннях. Насамперед, соціальна технологія розуміється як сукупність методів, засобів, прийомів, способів організації людської діяльності для впливу на соціальні процеси і системи. Крім того, соціальна технологія являє собою опис методів у методологічних указівках, стандартах. Причому таким чином, щоб вони були зрозумілі й адекватно відтворювались іншими людьми в подібних умовах.

Теорії соціальних технологій присвячене фундаментальне дослідження професора кафедри соціології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова В.І. Подшивалкіної «Соціальні технології: проблеми методології і практики» (1997). Власне, потреба в соціальних технологіях, на думку автора, виникає в тих видах соціологічної діяльності, для яких:

важлива послідовність дій і операцій, що забезпечують найбільш ефективне досягнення мети;

існують тимчасові обмеження в реалізації діяльності;

мають місце повторювані, але не рутинні процедури;

є необхідність у дотриманні однаковості процедур і умов діяльності;

існують ефективні набори дій та їх послідовність, що піддаються алгоритмізації;

потребується відтворюваність результатів при виконанні послідовності і тривалості дій та при використанні необхідних засобів [61] ⁾ [61] Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. - Кишинев, 1997. - С. 94.).

Звичайно технології описують через визначення структури і функцій. Системний підхід передбачає виділення морфологічних характеристик системи: субстратні - компоненти, підсистеми, рівні організації; функціонально-параметричні - інтегральні властивості і функції на виході системи; динамічні характеристики - стадії, фази, етапи внутрішньої та зовнішньої поведінки; генетичні характеристики: стадії фаз, етапи рівнів розвитку.

Методика опису соціальної технології включає, як правило, такі розділи:

цілі, задачі та можливості методу;

планований підсумковий стан соціальних суб'єктів (систем, процесів);

вживані прийоми і методи; способи, умови і послідовність їхнього застосування ;

необхідний час; кваліфікацію працівників, що організують впровадження і функціонування технології;

способи навчання технології» [61] ⁾ [61] Там само. - С. 87.).

В.І. Подшивалкіна розглядає соціальні технології як інструментальні системи. «Особливістю такої системи є те, що єдиною, об'єднуючою всі елементи в соціальну технологію ознакою виступає спільність поля діяльності» [61] ⁾ [61] Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. - Кишинев, 1997. - С. 93.). Формулюється важлива, на мій погляд, теза про те, що технологічна реальність існує не «сама по собі», а в контексті породжуваних і розв'язуваних людиною цілей і задач її життєдіяльності. «...Соціальна технологія як система може бути онтологізована вказівкою на реально існуючих у просторі поля діяльності суб'єкта розв'язуваних ним задач (цілей), динамічних зв'язків тієї предметної галузі, в інтересах якої і заради цілей якої виникає і розвивається дана технологія» [61] ⁾ [61] Там само. - С. 93 - 94.).

Професор В. І. Подшивалкіна запропонувала структурну схему соціальної технології (див. мал. 1). На мій погляд, така структура могла б бути використана для опису, моделювання політичної технології. Сама авторка детально зупинилася на характеристиці декількох елементів цієї структури: зміст, мета, засоби.

«Зміст соціальної технології, - пише вона, - задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо і в ім'я чого розробляється і впроваджується технологія, яка здатна забезпечити досягнення деякого цільового стану соціальних об'єктів» [61] ⁾ [61] Там само. - С. 97.). Для ефективного застосування зміст технології повинен бути зрозумілим для суб'єкта соціальної технології.

Ціль діяльності - це «суб'єктивно обумовлене призначення діяльності, наперед передбачувані результати і способи діяльності» [61] ⁾ [61] Там само. - С. 98.). Іншими словами, мета - це бажаний результат.

Ціль у свою чергу визначає вибір засобів, інструменту впливу. «Засіб розглядається як спосіб дії чи досягнення чого-небудь, а також як знаряддя, предмет, сукупність пристосувань для здійснення якої-небудь діяльності» [61] ⁾ [61] Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. - Кишинев, 1997. - С. 99.).

Крім того, важливим уявляється авторське зауваження про те, що «технологічний рецепт із часів середньовіччя являє собою «вершину айсберга», тимчасом як головна, невидима частина полягає в особливому способі світосприймання чи в специфічному технологічному знанні» [61] ⁾ [61] Там само. - С. 86. ). Цим фактором пояснюється те, що простий перенос, копіювання закордонної технології не завжди має успішне завершення.

Таблиця 3. Загальна схема соціальної технології [61] ⁾ [61] Там само. - С. 96.)

При вивченні політичних технологій можуть бути використані методологічні підходи як самої політичної науки, так і ті, що були вироблені ученими-соціологами. І ті, й інші, як правило, розглядають технології як послідовні процедури, спрямовані на досягнення певного результату. У випадку з політичними технологіями - на досягнення політичного результату.

Таким чином, вичерпний опис технології вимагає інформації про концептуальні основи даної методики, її місії (суспільного смислу), цілях, використовуваних прийомах, способах і методах (інструментарій), інформації про умови використання, оцінки ефективності. Ці параметри я і буду враховувати при дослідженні технологічних аспектів політичної коректності.

3.2 Технологія модифікації суспільно-політичної лексики

Зміни в суспільно-політичній лексиці у США можна простежити за такими джерелам, як тлумачні словники і стилістичні посібники. У США сьогодні існують спеціалізовані стилістичні посібники для академічних (наукових) текстів [192, 184] ⁾ Див., наприклад,: [192] The Chicago Manual of Style. - 15th ed. - Chicago: University of Chicago Press, 2003; [184] The ACS style guide: a manual for authors and editors / Janet S. Dodd, editor. - 2nd ed. - Washington, DC: American Chemical Society, 1997. ), а також для підготовки текстів у засоби масової інформації [196, 195, 188, 151, 189] ⁾ [196] The New York Times manual of style and usage: a desk book of guidelines for writers and editors / revised and edited by Lewis Jordan. - New York : Quadrangle/New York Times Book Co., 1976; [195] The New York Times manual of style and usage / Allan M. Siegal and William G. Connolly. Rev. and expanded ed., 1st ed.- New York : Times Books, 1999; [188] The Associated Press stylebook and briefing on media law: with Internet guide and glossary / editor, Norm Goldstein. - Cambridge, Mass.: Perseus Books, 2002; [151] Los Angeles times stylebook: a manual for writers, editors, journalists, and students / compiled by Frederick S. Holley. - New York: New American Library, 1981; [189] The Associated Press stylebook and libel manual: including guidelines on photo captions, filing the wire, proofreaders' marks, copyright / Norm Goldstein, editor. - 6th trade ed. - Reading, Mass.: Addison-Wesley, 1996.). Одним з таких видань є «Посібник зі стилістики і слововживання газети “Нью-Йорк Таймс” («The New York Times manual of style and usage»). У 1976 році він був опублікований за редакцією Льюїса Джордана (Lewis Jordan) і пізніше перероблявся і перевидавався. Аналогічні посібники з'явилися і для персоналу інших періодичних видань у США, наприклад, у газеті «Лос-Анжелес Таймс» (“Los Angeles Times”).

Рекомендації, що містяться в цих виданнях, торкаються, насамперед, гендерного аспекту.

Так, «Посібник зі стилістики і слововживання газети «Нью-Йорк Таймс»» рекомендує стосовно жінок уникати слів чи фраз, які можуть дати уявлення, що газета розглядає чоловіків як норму, а жінок як виключення з цієї норми. Пропонується керуватися правилом: не говори про жінку нічого такого, чого не можна було б сказати про чоловіка. Посібник, опублікований Associated Press, рекомендує не використовувати кліше, про те, що приваблива жінка також може бути професіоналом. Сімейний статус жінки рекомендується згадувати тільки в тому випадку, якщо це має відношення до теми публікації.

Радикальним змінам піддалися звертання до осіб жіночий статі. Посібник Associated Press пропонує в офіційній лексиці уникати вживання в якості звертання слів girl, gal, baby (дівчино, маля, крихітко), оскільки вони можуть нести зневажливий відтінок.