Політична коректність

Політична коректність, на думку вітчизняного публіциста Михайла Свіріна, це “технологія запобігання або пом'якшення соціально-політичних конфліктів” [72] ⁾ [72] Свирин М. Как превращать врага в друга // ДНК. - 2004. - № 2. - С. 80.). Автор вважає, що технологія політичної коректності має дві сторони: “З одного боку, це відмовлення від використання таких слів і виразів, що можуть зачепити чи образити чиїсь почуття (окремих етносів, рас, інвалідів, жінок, вегетаріанців і т.п.)... З іншого боку, політична коректність вимагає знайомства з культурним різноманіттям сучасного суспільства. Крім зразків класичної літератури, в університетах, наприклад, пропонують вивчати альтернативні погляди - твори представників етнічних меншостей, роботи письменниць-жінок, книги про гендерну проблематику тощо” [72] ⁾ [72] Там само. - С. 81.). Цей автор вважає за необхідне розглянути можливість вивчення досвіду використання технології політичної коректності.

Негативна оцінка феномена політичної коректності висловлюється в статті російської журналістки Іріни Ореніної “Торжествуючий виск посередності”. Автор висміює вимоги, що висуваються до прокату російських мультфільмів на американському ринку. Наприклад, заперечення викликав образ негреняти - слуги в анімаційному фільмі “Лускунчик”. Замовник обґрунтував необхідність редакції мультфільму потребою дотримуватись принципу політичної коректності. У спробі розібратися в мотивах подібних рекомендацій публіцист звернула увагу на відсутність енциклопедичних дефініцій політичної коректності: “Навіть якщо яке-небудь видання береться пояснювати, що є політкоректність, воно неминуче грузне в причинах, першопричинах, наслідках, нюансах, подробицях - і замість чіткого визначення дає нам опис того чи іншого ступеня розмитості” [54] ⁾ [54] Оренина И. Торжествующий визг посредственности // Ytro. - 13 января 2003 года http://www.utro.ru/articles/20030113015342121374.shtml). Власне, походження терміну “політична коректність” Іріна Ореніна зв'язує з ім'ям Карен де Крау - президента Американської Національної організації захисту прав жінок, а широке розповсюдження терміну відносить до середини 80-х рр. XX століття. Автор вважає, що традиційне трактування політичної коректності як вербального явища є вузьким і не відбиває ступеня розвитку феномена. Доречно було б говорити, на її думку, про систему знаків у цілому, а не тільки про способи мовного виразу: “Саме тут, в сфері невербальних взаємодій, можливі і процвітають буйним цвітом численні спекуляції... Жести, образи, навіть манера мови - усе це може бути запросто піддано остракізмові, оскаржено в суді і - що саме неприємне - визнано неприпустимим. У результаті вихолощується все підряд - від добутків світової культури до сексуальних відносин” [54] ⁾ [54] Оренина И. Торжествующий визг посредственности // Ytro. - 13 января 2003 года http://www.utro.ru/articles/20030113015342121374.shtml).

Деякі автори, наприклад Маріо Корті - редактор російської служби «Радіо “Свобода», навіть пропонує розглядати політичну коректність як прояв слабості ліберального світу перед лицем посилення протистояння християнства й ісламу. Робиться припущення про те, що самокритика і повага до інакомислення можуть призвести до саморуйнування основ західної цивілізації [37] ⁾ [37] Корти Марио. Столкновение культур и политическая корректность. Ислам самая политизированная религия в мире // Независимая газета - 24 марта 2003.).

Відома сучасна російська письменниця і публіцист Тетяна Толстая присвятила проявам політичної коректності цілий сатиричний памфлет. З точки зору жителя Східної Європи висміюються різні безглуздості в житті північноамериканського суспільства. Разом з тим, письменниця спробувала розібратися в концептуальних джерелах феномена політичної коректності. На її думку, ідеологія політичної коректності вимагає, щоб будь-яке публічне висловлення і публічна поведінка відповідали нормам, які в ідеалі виражають і відображають рівність усього і вся. “У цілому перша задача політичної коректності - зрівняти в статусі (за рахунок підтягування) відсталих, обійдених, що вийшли за рамки так званої норми. Вважається, що низька самооцінка шкідлива для індивіда, а отже, і для суспільства в цілому. Образа ж спрямована на зниження статусу того, хто ображається... Тому необхідно підняти самооцінку і заборонити будь-які образи” [88] ⁾ [88] Толстая Н., Толстая Т. "Двое: разное". - М.: Подкова, 2001. - C. 214.). “Багато в чому ці вимоги, - пише Т. Толстая, - виходять з боку агресивного фемінізму, але не тільки. Є расова політична коректність (political correctness або скорочено, PC - “пі-сі”), екологічна, поведінкова, ціннісна, яка завгодно. Спрощуючи (але не занадто), можна сказати, що вона базується на такому сучасному міфі: білі чоловіки багато століть правили світом, гнобили меншості, небілі раси, жінок, тварин, рослини. Білий чоловік нав'язав усьому іншому світові свої цінності, правила, норми. Ми повинні переглянути ці норми і відновити потоптану справедливість” [88] ⁾ [88] Толстая Н., Толстая Т. "Двое: разное". - М.: Подкова, 2001. - C. 216.).

Таким чином, відома письменниця ставить, на наш погляд, цілком закономірне питання про межі застосування політичної коректності. Мова, очевидно, йде про те, що надзвичайно важко визначити універсальний критерій - свого роду індикатор, який надавав би спеціалістам можливість встановити необхідність використання в суспільстві технологій політичної коректності.

Цікавого аспекту теми політичної коректності торкнувся відомий російський письменник Віктор Єрофєєв. Він звернув увагу на принципову різницю між західною політичною коректністю і радянською цензурою: «Радянський редактор відводив очі, викреслюючи найбільш розумну думку, і пояснював авторові: у мене діти. Це була, як правило, совісна цензура. Західна цензура не страждає соромливістю. … Західний письменник бурчить із приводу політичної коректності, але визнає її як форму загального примирення [24] ⁾ [24] Ерофеев Виктор. Литература и глупость // Неделя. - 1997. - № 41.).

Цікавою є точка зору відомого московського політолога В'ячеслава Ніконова, яку він сформулював в інтерв'ю “Независимой газете”. В. Ніконов вважає, що політична коректність суттєво обмежує свободу дискусії в аудиторіях американських університетів, але ж не дає оцінюючих характеристик цього явища. На думку В. Ніконова, політична коректність сьогодні є “альфою й омегою західної журналістики” і при цьому як явище практично відсутнє в Росії: “Якщо взяти найбільш респектабельні російські газети, легко знайти, що тональність і характер матеріалів щодо представників влади, ступінь безвідповідальності журналістів найчастіше перехльостують рівень західної жовтої преси. З цього погляду в нас знову ж більше свободи слова” [67] ⁾ [67] Постоянно рискуя репутацией: Вячеслав Никонов един в трех своих ролевых ипостасях // Независимая газета. - 28 июня 2001.).

Російські експерти з питань політичного екстремізму В. Зорін і Е. Паін пропонують розглядати політичну коректність як “добровільне самообмеження інтересів і претензій етнічних спільнот на користь громадянського світу і громадянської єдності суспільства” [28] ⁾ [28] Зорин В., Паин Э. По ту сторону свободы. Законы о борьбе с шовинизмом работают тогда, когда общество требует их применения // Независимая газета. - 13 февраля 2003.). Такий підхід, імовірно, трохи звужує сферу застосування даної технології, зводить можливість її використання лише для вирішення міжетнічних конфліктів. Але ця публікація містить, на наш погляд, цінне зауваження про те, що «політична коректність стає нормою не за рахунок насадження якимись директивними актами, а в процесі поширення по каналах політичної культури» [28] ⁾ [28] Зорин В., Паин Э. По ту сторону свободы. Законы о борьбе с шовинизмом работают тогда, когда общество требует их применения // Независимая газета. - 13 февраля 2003.). Тільки усвідомивши небезпеку розколу суспільства, загрозу політичної стабільності в державі і всього, що за цим піде, -- на думку авторів, - політичні еліти США оголосили справжню інформаційну війну расизмові. У статті робиться висновок про необхідність запозичення сучасного досвіду використання масової культури в розвитку толерантності і запобіганні екстремізму в суспільстві.

Однак, у цілому, схоже, що у вітчизняній і російській публіцистиці стосовно проявів політичної коректності в західному суспільстві переважають іронія, здивування, а часом і просто ворожість [99, 53, 3] ⁾ [99] Щварц С. Умом Запад не понять. Политическая корректность как зеркало мировой революции // Новое время, - 2000. - № 29. - С. 30 - 31; [53] Нанн М. Гра у залицяння // The Ukrainian. - 2003. - № 2; [3] Андрюхін В. Чи є в Америки майбутнє? // Інтернет-газета "Лють", 28.12.2002 http://observer.sd.org.ua/prn_news.php?id=209). Як справедливо помітив російський політолог Б. Макаренко: «Над “політичною коректністю” у нас прийнято жартувати, не задумуючись над її позитивним змістом» [42] ⁾ [42] Макаренко Б. Политическая корректность: футбол и кириллица // http://www.politcom.ru/2002/aaa_p_vz315.php).

Феномен політичної коректності в останні десять - п'ятнадцять років став предметом найпильнішої уваги мовознавців, насамперед тих з них, хто спеціалізується на вивченні динаміки сучасної англійської мови. Власне сам термін "політична коректність" дістав стійку прописку в тезаурусі сучасного мовознавства.

Так, у “Словнику іноземних слів” Н.Г. Комлєв дав таке визначення: “Політична коректність, політкоректність - поняття, яке утвердилося в США - це гасло, що демонструє ліберальну спрямованість сучасної американської політики. Політкоректність має справу не стільки зі змістом, скільки із символічними образами і коректуванням мовного коду. Мова декорується знаками антирасизму, екологізму, терпимого ставлення до національних і сексуальних меншин, боротьби проти СНІДу. Терпимість маніфестується в пом'якшених виразах (наприклад, замість “чорні” - “афроамериканці”, замість “інваліди” - “ті, хто потребує фізичної підтримки”)” [36] ⁾ [36] Комлев Н.Г. Словарь иностранных слов - М.: “Эксмо-пресс”, 1999. - С. 279-280.).

Серед визначень терміну «політично коректний» осібно стоїть дефініція з унікального російськомовного країнознавчого видання “Американа”:

“Politically Correct (PC) - суспільно прийнятний, політично коректний, політкоректний. Про термін, формулювання і т.п., відібраних з метою не образити і не зачепити представників якої-небудь етнічної, соціальної, вікової і т.п. групи. Наприклад, суспільно прийнятними вважаються слова (African-American, financially challenged, hearing impaired, senior> на відміну від «неприйнятних» <Negro (black), poor, deaf, old). Прагненням запобігти дискримінації жінок у мовному вживанні продиктована також поява в англійській мові займенника загального роду (s/he = she or he), наприклад: “A student must decide what s/he wants to do about his/her career” = «Студенту варто вирішити, яке поприще йому (чи їй) вибрати»). Підвищена увага до підбору суспільно прийнятних мовних засобів стало особливо помітним у 1980-90-і» [2] ⁾ [2] Американа: англо-русский лингвострановедческий словарь / Под ред.. - Г.В.Чернова. - Смоленск: Полиграма, 1996 // http://www.americana.ru/p_amer/politically_correct__PC.htm).

Тут представлений нетрадиційний для вітчизняного варіанта переклад терміну «політично коректний» як «суспільно прийнятний». Такий варіант, очевидно, більш точно відбиває соціальний характер, умови появи феномена. У деякий момент часу суспільні процеси в США зажадали так сказати,

проведення мовної революції. Суспільству, що змінилося, потрібні були нові способи вираження і комунікації. У зв'язку з цим виникає питання про те, які причини призвели до таких перетворень і чи є цей феномен політичної коректності унікальним історичним явищем, чи існували його аналоги в минулому людства.

На думку лінгвіста з Казані Т.В. Кисельової, політична коректність зародилася в 70-і роки в США. Авторство самого терміна дослідник приписує Карэн де Крау (1975). «Термін “політична коректність” - пише Т. В. Кисельова, припускає побудову мовної поведінки таким чином, щоб уникнути дискримінації яких би то не було груп населення (національні та інші меншини, чоловіки/жінки, інваліди і т.д.)» [34] ⁾ [34] Киселева Т. В. Коммуникативная корректность в языковой картине мира // Языковая семантика и образ мира (Тезисы Международной научной конференции, посвящённой 200-летию университета. Казань, 7-8 октября 1997 г.). - Казань: Изд-во КГУ, 1997. http://www.kcn.ru/tat_ru/science/news/lingv_97/n62.htm).

Т. Кисельова вважає, що існує більш широке явище, яке виходить за рамки простого вживання евфемізмів, а саме явище «комунікативної коректності». Комунікативна коректність зачіпає не тільки лексикологічний, але і синтаксичний, морфологічний, словотворчий рівні. Виникнення специфічних форм культурної коректності автор пов'язує з англо-американською і ширше з західною мовною картиною світу.

Разом з тим, як відзначає Т. Кисельова, політичні і соціокультурні евфемізми, які нагадують американську комунікативно-коректну лексику, можна зустріти й у російській мові. У газетній лексиці 70-х, 80-х і початку 90-х років були приклади, які стосуються в основному двох "сфер" (або, як їх прийнято називати в теорії соціології культури, "соціальних полів"): національностей і професій (наприклад, "особа єврейської національності", "особа кавказької національності"; "оператор машинного доїння" замість доярка, "механізатор”, що по суті є тим же трактористом і т.п.) [34] ⁾ [34] Там само.). На думку дослідника нечисленні приклади «комунікативної коректності» у російській мові в останні роки скорочуються. Мовознавець С. Г. Тер-Мінасова в монографії “Мова і міжкультурна комунікація” висловила думку про те, що “політична коректність мови - це спроба знайти нові засоби мовного виразу замість тих, які зачіпають почуття і гідність індивідуума, ображають права людини звичайною мовною безтактністю та/або прямолінійністю щодо расової, статевої належності, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду і таке інше.” [86] ⁾ [86] Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. - М.: Слово, 2000. - С. 216.). Разом з тим, С.Г. Тер-Мінасова вважає словосполучення політична коректність невдалим і пропонує замінити його більш вдалим терміном “мовний такт”. На її думку, “ця тенденція (використання політкоректної лексики - авт.) зародилася більш 20 років тому в зв'язку з “повстанням” африканців, які були обурені «расизмом англійської мови» і вимагали його “дерасіалізації” - “deracialization” [86] ⁾ [86] Там само . - С. 215.).

Російський філолог Пономарьова О.Б. пропонує розглядати феномен політичної коректності в сучасному північноамериканському суспільстві як «свідчення поступової зміни суспільної думки, осуд суспільством лінгвістичної дискримінації (расизму, сексизму й ін.) за допомогою створення нових слів і виразів (евфемізмів), що є більш м'якими, ввічливими синонімами слів, політично некоректної лексики» [65] ⁾ [65] Пономарева О.Б. Политическая корректность в лингвистическом аспекте // Language and Literature . - № 5. http://www.utmn.ru/frgf/No5/text6.htm). В статті “Політична коректність в лінгвістичному аспекті” автор запропонувала тематичну класифікацію політично коректної лексики (евфемізмів) у сучасному американському варіанті англійської мови:

1. евфемізми, які пом'якшують вікову дискримінацію;

2.евфемізми, які пом'якшують майнову дискримінацію;

3.евфемізми, які піднімають престиж ряду професій;

4.евфемізми, які пом'якшують расову дискримінацію;

5.евфемізми, які приховують фізичні недоліки;

6.евфемізми, які зменшують марновірний страх перед природними явищами;

7.евфемізми, які відволікають увагу від негативних явищ соціального життя;

8.евфемізми, які виключають дискримінацію жінок [65] ⁾ [65] Пономарева О.Б. Политическая корректность в лингвистическом аспекте // Language and Literature . - № 5. http://www.utmn.ru/frgf/No5/text6.htm).

Дослідження, на які посилається О. Пономарьова, показали, що найбільш чисельною в сучасній англійській мові є остання група евфемізмів (наприклад, “businessperson”, “spokesperson”, “chairperson”, “peoplekind”). Ця обставина пояснюється просуванням жінок у багатьох професійних сферах та боротьбою за свою громадянську рівноправність.

Разом з тим Пономарьова О.Б. звернула увагу на ряд протиріч, що виникають при культивації політично коректної лексики. Так, на її думку, принцип політичної коректності часто вступає в протиріччя з правами людини на свободу слова.

У статті “Політична коректність у текстах Mass Media” Панін В.В. розглянув результати впливу ідей політичної коректності на синтаксис і лексику сучасної англійської мови. Результатом дослідження стала така класифікація евфемізмів:

Евфемізми, що пом'якшують різні види дискримінації:

вікову дискримінацію;

майнову дискримінацію;

дискримінацію осіб з фізичними або розумовими недоліками;

расову й етнічну дискримінацію.

Евфемізми, що зменшують марновірний страх перед якими-небудь явищами.

Евфемізми, що підвищують престиж окремої професії.

Евфемізми, що відволікають від негативних явищ суспільного життя:

прикриття агресивних воєнних дій;

негативні наслідки в соціально-економічній сфері;

злочинність [56] ⁾ [56] Панин В.В. Политическая корректность в текстах mass media // Language and Literature. - № 14. http://www.utmn.ru/frgf/No14/journal.htm).

Дослідження лексики сучасних американських друкованих засобів масової інформації показали, що частота використання політично коректної лексики до некоректної складає 3/2. На цій підставі був зроблений висновок, що політична коректність в англомовному світі це “могутня культурно-поведінкова і мовна тенденція” [56] ⁾ [56] Там само. ).

Московська мовознавець О.Ф. Іванова спробувала проаналізувати особливості явища політичної коректності в сучасній Росії. Дослідник пропонує розглядати категорію «політичної коректності» ширше, ніж просто вживання евфемізмів. На її думку, принцип політична коректність накладає свій відбиток не тільки на лексику, але і на синтаксис, морфологію та словоутворення. “Політична коректність - це скоріше стратегія, евфемізми ж тактика, тактичні виверти, за допомогою яких або дотримується, або порушується баланс взаємодії між окремими особами, групами, співтовариствами. Крім того, політична коректність - не тільки або не стільки мовне, скільки культурне явище” [30] ⁾ [30] Иванова О. Политкорректность в России // Вестник Евразии. - 2002. - № 3. http://www.eavest.ru/archive/2002/ivanova.html#text10). Автор пропонує розглядати політичну коректність як “особливий стримуючий фактор, що запобігає відкритому висловлюванню думок у суспільстві, спосіб уникнути вербальної агресії, що може послужити поштовхом до різного роду конфліктів” [30] ⁾ [30] Иванова О. Политкорректность в России // Вестник Евразии. - 2002. - № 3. http://www.eavest.ru/archive/2002/ivanova.html#text10).

При такому підході до розуміння феномена О.Ф. Іванова вважає, що принцип політичної коректності не можна розглядати як сугубо американський винахід другої половини минулого століття. Це явище історичне і, на її думку, існує в кожному суспільстві як обов'язковий компонент повсякденного спілкування. Режим політичної коректності пропонується розглядати як свого роду добровільний суспільний договір. Поява і поширення політично коректних термінів, на думку Іванової О.Ф., стає особливо помітним у періоди економічних, соціальних і інших змін у суспільстві («саме тоді з'являється величезна кількість неологізмів, більшість з яких згодом благополучно виходить з активного вживання»). При цьому основним каналом розповсюдження “політкоректних” слів і виразів автор вважає засоби масової комунікації.

Іванова О.Ф. виділяє дві характерні риси феномена політичної коректності в Росії. По-перше, на відміну від США це явище не перетворилося в сучасній Росії в ідеологію (“для росіян політкоректність у першу чергу означає дотримання мовного такту”). По-друге, за словами автора, “політично коректне слово, вираз, заява означають у нас щось стримане, ввічливе і знеособлене (“особа кавказької національності”), те, під чим практично завжди варто очікувати підтекст” [30] ⁾ [30] Там само.).

Слідом за іншими експертами Іванова О.Ф. звернула увагу на той факт, що вживання в мові політично коректних фраз і виразів зменшує погрозу поширення двозначності і неточностей. “Евфемізм зм'якшує реакцію слухача, присипляє його пильність, часто змушує вірити неіснуючим фактам або робити помилкові висновки” [30] ⁾ [30] Иванова О. Политкорректность в России // Вестник Евразии. - 2002. - № 3. http://www.eavest.ru/archive/2002/ivanova.html#text10 ).

Прямою протилежністю політично коректної дії є “неполіткоректність”. Іванова О.Ф. пропонує розрізняти усвідомлену (навмисну) і неусвідомлену (ненавмисну) форму прояву цього явища. “Якщо мова йде про усвідомлений вияв неполіткоректності, то по своїй суті вона буде являти собою те, що прийнято розуміти під побутовим хамством, ціль якого - образити, принизити, зачепити, обвинуватити в здійсненні якої-небудь провини або злочину” [30] ⁾ [30] Там само.). У мові в цьому випадку використовуються “дефімізми” - заміна емоційно і стилістично нейтральних слів більш грубими, зневажливими і т.п.

Разом з тим, не можна не відзначити, що автор, на наш погляд, часом залишається в полону тих підходів до розуміння феномена політкоректності, які пропонує подолати (а саме, представлення феномена політичної коректності як вживання евфемізмів). Так, вираз “затримка зарплати”, який автор використовує для ілюстрації своїх висновків, не є сам по собі проявом політичної коректності, а тільки евфемізмом.

Представлений огляд, на нашу думку, дозволяє зробити ряд висновків:

1) Термін «політична коректність» (political correctness) є семантично неоднозначним. Він вживається у сучасному північноамериканському суспільстві, як мінімум, у декількох значеннях. На нашу думку, можна виділити чотири значення терміну «політична коректність»:

по-перше, політична коректність як технологія (форма соціальної поведінки) розв'язання конфліктів шляхом перегляду змісту освітніх програм та відмовлення від використання в суспільній лексиці образливих виразів стосовно тих соціальних груп, що зазнають дискримінації (або зазнавали її в минулому) і виступають проти цього.

по-друге, політична коректність як ідеологічна програма (сукупність деяких концепцій, принципів, ідей, гіпотез), що лежить в основі цієї технології. Серед тих, хто розглядає ідеологічні основи політичної коректності, деякі видання пов'язують політичну коректність з лібералізмом (Longman Dictionary of English Language and Culture ), а інші з системою прогресивно-ортодоксальним поглядів (Random House Unabridged Dictionary).

по-третє, політична коректність як політичний рух, що здійснив (або здійснює) реалізацію цієї ідеологічної програми в сфері, насамперед, освіти, суспільно-політичної лексики наприкінці ХХ століття в США. Перш за все, цей рух пов'язується з лівими політичними колами США.

по-четверте, політична коректність як іронічне позначення курйозних результатів застосування технології заміни образливих термінів нейтральними словами і виразами.

2) Перші самостійні видання, які були присвячені феномену політичної коректності та вживали термін “політична коректність” (“political correctness”), з'явились десь наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ століття в США. Протягом наступних років термін «політична коректність» набув розповсюдження в США, публікації з цієї тематики стали з'являтись в англомовних країнах та інших західних державах європейського континенту.

3) В самих Сполучених Штатах існують полярні оцінки феномена політичної коректності. Прихильники цієї ідеї вбачають в ньому інструмент пом'якшення гострих соціальних конфліктів. Противники - замах на традиційні ліберальні цінності, перш за все, на свободу слова. В публікаціях переважно висловлюються критичні оцінки. При цьому критика має різні форми - від іронічного висміювання до прямого або навіть драматичного неприйняття самої ідеї. Можливо, поширеність негативних критичних оцінок пояснюється тим фактом, що сам термін «політична коректність» був введений в широкий обіг саме критиками цієї ідеї. Об'єктивний аналіз принципу та технологій політичної коректності в Північній Америці носить фрагментарний характер. Своєрідним дослідженням поширення феномена можна вважити словники, які описують “політично коректну” лексику у США.

4) Феномен політичної коректності привернув увагу аналітиків, інтелектуалів на пострадянському просторі, на нашу думку, десь з другої половини 90-х років. Поширений у вітчизняній суспільно-політичній лексиці термін “політична коректність” не можна віднести до розряду розроблених категорій української політології. Але можна стверджувати, що феномен політичної коректності є темою публіцистичних, країнознавчих творів та об'єктом наукового дослідження, насамперед, мовознавців, фахівців із сучасної англійської мови, її північноамериканського варіанта.

5) В українській і російській науковій літературі та публіцистиці існує досить широкий діапазон розуміння та ставлення до феномена політичної коректності: від тверджень про те, що відсутнє чітке визначення явища (І. Ореніна), до ототожнення політичної коректності з політичною цензурою (Ю. Мацієвський). Більшість авторів, так чи інакше, пов'язують це явище з процесом публічної комунікації (“кодекс політичної комунікації” (Глосарій), “система взаємин політичних суб'єктів і об'єктів” (І. Євлєнтьєв)). Мовознавці розглядають прояви політичної коректності як вживання евфемізмів (вузький підхід) і як модифікацію семіотичної картини світу (широкий підхід).

6) Ті автори, які торкаються питання про походження досліджуваного терміна, пов'язують його авторство з ім'ям представника феміністського

Руху США Карен де Крау (І. Ореніна, Т. Кисельова). Слід зазначити, що ці автори не дають посилань на який-небудь програмний документ або публікацію цього діяча феміністичного руху. Більшість авторів розглядають феномен політичної коректності як явище політичного життя північноамериканського суспільства. В той же час ряд авторів (наприклад, О. Іванова, Т. Кисельова) вважають, що політична коректність є інтернаціональним і навіть історичним явищем. Генезис і розвиток феномена політичної коректності в США відносять до 80-х років минулого століття, а місцем появи називають університетські співтовариства. Теоретичну базу політичної коректності позв'язують то з фемінізмом (Т. Толстая), то з постмодернізмом і “принципом молекулярності” (Р. Кочесоков).

7) Розуміння природи і сутності феномена політичної коректності неминуче накладає відбиток на його оцінку. З трактуванням явища політичної коректності як форми політичної цензури неминуче пов'язана негативна його оцінка (І. Ореніна, Ю. Мацієвский). Там, де політична коректність розглядається як інструмент збереження громадянського миру, випливають рекомендації для культивації цього засобу на вітчизняному ґрунті (Б. Пантєлєєв, І. Євлєнтьєв, Р. Кочесоков, В. Зорін і Е. Паін). При цьому можна говорити про існування двох підходів до можливостей використання цього інструмента: правовий (Б. Пантєлєєв) і культурно-виховний (В. Зорін і Е. Паін).

У цілому, на наш погляд, у нашій та російській публіцистиці сьогодні переважає оцінка іронічного нерозуміння проявів політичної коректності в сучасному західному суспільстві.

8) Феномен політичної коректності знаходиться поза увагою спеціальних політологічних досліджень в Україні. Втім, на мою думку, становить інтерес вивчення технологічних аспектів політичної коректності, її ідеологічних засад, та з якою ефективністю вирішувались політичні проблеми за допомогою технологій політичної коректності.

РОЗДІЛ ІІ. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ КОРЕКТНОСТІ

політичний коректність толерантність міжетнічний

В цьому розділі я розглядаю ключові положення доктрини політичної коректності. Перш за все, звертаю увагу на систему уявлень про суспільство, місце людини в ньому, принципи пізнання і діяльності, джерела влади, ціннісні орієнтації, принципи життя, якими визначається характер діяльності індивіда відповідно до ідей політичної коректності. Також в цьому розділі ми розглядаємо умови суспільно-політичних процесів, зокрема у США, які стали середовищем для розвитку цих ідей.

2.1 Політична коректність як політична доктрина: методологічні підходи та джерела дослідження

Як ми уже визначили в першому розділі, термін «політична коректність» використовується в сучасному американському варіанті англійської мови в декількох значеннях. Одне з них - це особливий стиль соціальної поведінки (висловлювань, дій), інше значення терміна «політична коректність» - це переконання в необхідності такого стилю поведінки, свого роду світогляд.

Серед дослідників висловлюються діаметрально протилежні точки зору щодо того, наскільки цілісним є такий світогляд. Одні, як радянський дисидент і літератор Володимир Буковський, вважають політичну коректність ідеологією. В інтерв'ю радіо "Свобода" у лютому 2003 року він, зокрема, відзначив: "політична коректність - це ідеологія, дуже серйозна ідеологія, і вона пронизує всі інститути американської влади, і хто б не прийшов до цієї влади, які сили, консервативні, архіконсервативні, помірні - вони все одно змушені жити з цією доктриною" [49] ⁾ [49] Минные поля прошедшего века (интервью с Владимиром Буковским)// http://www.svoboda.org/programs/rtl/2003/rtl.021903.asp).

З іншого боку, наприклад, американка Дебора Л. Маскорейл (Debra Lucas Muscoreil) - автор статті “Політична коректність в Енциклопедії масової культури Св. Джеймса” (St. James Encyclopedia of Popular Culture)» - вважає, що «політична коректність не була ні соціальним рухом, ні якою-небудь зв'язною політичною платформою (a coherent political platform), скоріше це була тенденція серед керівництва, особливо в академічних інститутах контролювати, думки тих, із ким вони не згодні» [122] ⁾ [122] St. James Encyclopedia of Popular Culture, Gale Group, 2002 // http://www.findarticles.com/cf_0/g1epc/tov/2419100970/print.jhtml).

Тим часом, сам обсяг критики, а також тональність радикально-негативних оцінок феномена політичної коректності в самих Сполучених Штатах, соціально-культурні наслідки цього феномена змушують звернути увагу саме на концептуальні основи цього явища.

Перш за все в інтересах нашого аналізу необхідно визначити що є політичною доктриною і які риси притаманні політичним доктринам взагалі.

Так, Велика Радянська Енциклопедія дає таке тлумачення: «Доктрина (лат. doctrina) - вчення, наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний або політичний принцип (наприклад, військова доктрина) або нормативна формула» [9] ⁾ [9] Большая Советская Энциклопедия (В 30-ти томах). Гл. ред. А.М. Проохоров. Изд-е 3-е. - М.: "Советская энциклопедия", 1972. - Т. 8. - С. 403. ).

Вітчизняний словник «Філософія політики» відносить доктрини поряд з ідеями, поглядами, концепціями до політико-ідеологічного аспекту політичної свідомості [93] ⁾ [93] Філософія політики: Короткий енцикл. словник/ Авт.-упоряд.: Андрущенко В.П. та ін.- К.: Знання України, 2002.- С. 436.). Російський енциклопедичний словник з політології трактує доктрину як «пов'язану сукупність принципів, які є керівництвом до дії» [48] ⁾ [48] Мельник В.А. Современный словар по политологии. - Минск: Книжный дом, 2004 - С. 94.). «Політична доктрина, - вважає В. Мельник, - частіше за все виступає як більш або менш послідовно викладена концепція, сукупність взаємопогоджених принципів підходу до розгляду політичних явищ і організації політичної діяльності. Доктрина нерідко служить засобом боротьби за владу, інтеграції членів політичного руху» [48] ⁾ [48] Там само. ).

Таким чином, можна визначити, що політична доктрина - це форма існування політичної свідомості, в тої чи іншої мірі сформована політична концепція, політичний принцип або сукупність політичних принципів, що визначають політичну поведінку.

Як підкреслюють київські автори популярного підручника «Політологія»: «Кожна з політичних доктрин не лише містить певні політичні цінності й орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі та ідеали, вимагає цілеспрямованих дій громадян щодо досягнення певної мети» [63] ⁾ [63] Політологія: Підручник для студентів вищіх навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - С. 319.). На думку львівської групи авторів, «доктрина завжди вужча, ніж ідеологічна концепція загалом чи соціально філософська система, на якій вона ґрунтується; у рамках однієї ідеологічної течії (системи) може бути декілька доктрин, що відрізняються баченням шляхів досягнення цілей і цінностей, що містяться у даній ідеології, допустимих і бажаних методів боротьби за ці цілі тощо» [62] 4⁴⁾ [62] Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Косьміна. - Київ: Ельга - Н, Ніка-Центр, 2000. - С. 283.). Вони вважають, що метою доктрини є перетворити ідеологію на інструмент політики в руках даного конкретного суб'єкта.

Наведу велику цитату, яка дає уявлення про структуру і призначення політичних доктрин: «В основі доктрини лежать різні світоглядні позиції, різні методи пізнання світу, пошуки шляхів його вдосконалення. Функціональна роль суспільно-політичних доктрин полягає насамперед у тому, що вони визначають політичний курс, стратегію і тактику тих чи інших партій і суспільно-політичних рухів, їхню мету і способи політичної діяльності. Проблема владних відносин і механізмів у доктринах розглядається під кутом зору досягнення певних політичних інтересів, утвердження і зміцнення адекватного цим інтересам суспільного, у тому числі і державного устрою. Кожна з них охоплює, з тим або іншими наголосами, основні суспільно-політичні цінності, погляди й настанови щодо оптимальної організації економіки та інших сфер суспільного життя. Їх складовою є також певна концепція політики, що в нормативному плані відображає певний тип взаємодії особи, суспільства і держави, визначає шляхи і засоби досягнення політичних цілей» [62] ⁾ [62] Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Косьміна. - К.: Ельга - Н, Ніка-Центр, 2000. - С. 283.).

Таким чином, під концептуальними основами доктрини політичної коректності ми будемо розуміти систему уявлень про суспільство, місце людини в ньому, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації, принципи життя, якими визначається характер діяльності індивіда. Нашою гіпотезою є те, що політичну коректність можна розглянути як політичну доктрину - керуючий політичний принцип, вчення, яке якщо і не склалося у вигляді цілісної ідеологічної програми, але може бути реконструйовано як через аналіз практики застосування, так і з аналізу різних письмових джерел.

Перш ніж перейти до цього аналізу, необхідно обговорити деякі питання, пов'язані з джерелами, що використані для такого аналізу. Ідеальним джерелом для досліджень концептуальних основ політичної коректності є письмові джерела, що належать прихильникам цієї ідеї і містять їхню власну оригінальну інтерпретацію основ політично коректного світогляду (програмні документи, маніфести і т.п.). Однак у ході мого дослідження мені не вдалося знайти таких робіт.

Можливо, причина цього криється в тім, що сам термін «політична коректність» належав супротивникам цієї ідеї і використовувався у вигляді ідеологічного ярлика, тобто не був самоназвою. На це вказують багато північноамериканських авторів. Мовознавець Дж. Сьорл - професор з університету Берклі (Каліфорнія) - в надрукованій російською мовою статті «Політика і гуманітарна освіта», зокрема, зазначив: «Цей термін (політична коректність - О.К.), спочатку марксистський, став вживатися іронічно, щоб позначити все сімейство позицій, що привели до політизації гуманітарних досліджень» [75] ⁾ [75] Сёрл Дж. Политика и гуманитарное образование // Отечественные записки. 2002. - № 1.).

У той же час, якщо подивитись роботи авторитетного американського автора лівої орієнтації лінгвіста Н. Хомського (N. Chomsky), то знайдемо, що він практично не вживає у своїх роботах словосполучення «політична коректність» і користується їм тільки в інтерв'ю, коли формулює відповіді на запитання журналістів [155] ⁾ [155] Chomsky Noam. Language and Politics. - Black Rose Books: Montreal, New York, 1999. - 779 p; Chomsky Noam. Necessary Illusions: Thought Control in Democratic Societies. - Anansi: Toronto, Ontario, 1991.).

У ході моєї роботи я спирався на результати того аналізу словникових і енциклопедичних визначень, що був зроблений у першому розділі. Крім того, я буду використовувати результати критичного аналізу наукових робіт, авторами яких були противники цієї ідеї.

В нашому розпорядженні для проведення наукового аналізу я маю декілька документів. Перш за все, це - сатиричний документ «Маніфест політичної коректності» зі словником політично коректної лексики (Додаток А). Цей документ, на мій погляд, дає можливість сформувати уявлення про основні положення доктрини політичної коректності. В гротескній формі автори вводять читача в світ політичної коректності, пояснюють, які форми поведінки є політично коректними і для чого це потрібно. По-друге, це «Кодекс мовної поведінки Університету Св. Едварда» (Остин, Техас) (Hate Speech Code St. Edward's University (Austin, TX) (Додаток Б). Цей документ репрезентує велику кількість кодексів мовної поведінки (speech code), які були прийняті північноамериканськими університетами протягом 80-х - 90-х років. Він містить конкретні рекомендації та принципи щодо усного та письмового стилю поведінки університетської громади. По-третє, «Посібник з граматики та стилю Рочестерського технологічного інституту» (Grammar and Style Guide of Rochester Institute of Technology) (Додаток В). Цей документ на відміну від попереднього безпосередньо містить термін «політична коректність». Обидва документи демонструють саме, яким чином принципи політичної коректності мають бути реалізовані на практиці.

2.2 Особистість, суспільство та суспільні цінності з точки зору політичної коректності

Не дивлячись на гротескний характер, памфлет «Маніфест політичної коректності» має ключові ознаки політичного тексту і не тільки тому, що оперує терміном «політична коректність». Тут є вказівки на 1) структуру соціального світу, 2) визначення хто є другом, а хто є противною стороною (ворог чи зло) у суспільстві, 3) вказівки на те, що доктрина політичної коректності є єдиним шляхом до благополучного майбутнього, 4) визначення суспільних цінностей.

Так, в перших же рядках «Маніфесту» мова йде про те, що «політична коректність - це єдина соціально і морально прийнятна перспектива. Будь- хто, хто не погоджується з цією філософією, є людиною фанатичною, упередженою, сексистькою та/чи консервативною. ПіСі-зм - не тільки позиція, це - спосіб життя! ПС пропонує задоволення від усвідомлення того, що Ви знищуєте соціальне зло, що нагромадилося за столітні гноблення» (див.: Додаток А). Таким чином, автори розглядають політичну коректність як безальтернативний шлях до суспільної злагоди («єдина соціально і морально прийнятна перспектива»). В той же час противник такої форми суспільного існування отримує цілий набір неприємних епітетів. З цією метою використовується прийом приклеювання ярликів («людина фанатична, упереджена, сексистська та/чи консервативна»).

Яким набором суспільних цінностей оперує доктрина політичної коректності? «Усі люди рівні» - мабуть, ця теза є наріжним каменем доктрини політичної коректності. Саме з тези про рівність починається й закінчується катехізис під назвою «Маніфест політичної коректності». Виникає питання, якого роду ця рівність і яке її підґрунтя?

Цікаво, що ще Алексис де Токвіль (Alexis de Tocqueville) - один із перших дослідників американської демократії, звернув увагу на поширеність егалітаристських настроїв у цьому суспільстві. Демократичні інститути, на його думку, «спонукають жагуче бажання рівності, потурають цьому бажанню, ніколи не маючи можливості цілком його задовольнити» [87] ⁾ [87] Токвиль Алексис де. Демократия в Америке. - М.: «Прогресс - Литера», 1994. - С. 371.). А. Токвіль вважав, що в американському суспільстві є потенційний конфлікт між свободою і рівністю. Людям тут притаманна інстинктивна схильність до свободи. Однак, як писав французький дослідник, «отримання свободи аж ніяк не є головною і постійною метою їхнього життя. Єдине, що вони люблять безмежно, - так це рівність; … їм нічого не потрібно, крім рівності, і вони скоріше погодилися б загинути, чим позбавитися її» [87] ⁾ [87] Там само. - С. 373.).

Досить часто в літературі можна зустріти згадування про ідеологічний зв'язок політичної коректності і лібералізму. В зв'язку з цим, цікавим буде навести висловлювання, що належить відомому австралійському лібералу, колишньому генерал-губернатору Австралії Пітеру Коулмену (Peter Coleman). Політичну коректність він назвав «єрессю лібералізму» та запропонував гіпотезу, що політична коректність є «лівацьким викривленням лібералізму» [118] ⁾ [118] Coleman, Peter, What is Political Correctness? // Salisbury Review. - Vol 18. - No 4, Summer 2000. - Р.30-34).

Автор спеціальної сторінки в Інтернеті за назвою «Не політично коректно» (“Not PC”), що присвячена публікаціям про політичну коректність у США, “з порогу” повідомляє своїм відвідувачам: «Якщо ви зайшли сюди в пошуках атаки на розмаїтість (diversity), проповідей проти культурного плюралізму, атаки на лібералізм, ви вибрали невірне місце» [102] ⁾ [102] About Not PC // http://www.notpc.org/about.htm).

Як уже відзначалося, теза про ліберальні корені феномена політичної коректності одержала сьогодні відображення в словникових і енциклопедичних статтях. У представників саме цього ідеологічного напрямку, очевидно, варто шукати роз'яснень з питання про природу рівності в доктрині політичної коректності.

Віце-президент Інституту Като (The Cato Institute), сучасний теоретик американського лібертаризму Девід Боаз (David Boaz) відзначав: «Лібертаристи розглядають індивіда як базову одиницю соціального аналізу. Лише індивіди роблять вибір і є відповідальними за свої дії. Лібертаристська думка надає особливого значення гідності кожного індивіда, що тягне собою як права, так і відповідальність” [8] ⁾ [8] Боаз Д. Ключові поняття лібертаризму // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 31.). І далі Дейв Боаз підкреслює: “Прогресивне визнання гідності за широким колом людей - за жінками, представниками різних віросповідань та рас - становить одне з найбільш лібертаристських досягнень Західного світу” [8] ⁾ [8] Там само.). Таким чином, у лібералів мова йде про рівність людей незалежно від їхнього віросповідання, етнічної, расової належності чи статі. Крім того, і у визначеннях терміна «політична коректність», і в «Маніфесті політичної коректності» міститься визнання рівноправності за людьми з фізичними чи розумовими недоліками, а так само за прихильниками альтернативного способу життя («alternate lifestyle»), до яких традиційно в США відносять, у тому числі, представників сексуальних меншостей.

Говорячи про сучасний американський лібералізм, не можна залишити без уваги таку фігуру, як Джон Роулз (Jon Rowle). Його називають провідним теоретиком лібералізму другої половини ХХ століття. Заслугою цього філософа є розробка фундаментальної теорії справедливості (Theory of Justice), адекватної «соціально-ринковій економіці». Ключові принципи теорії справедливості сам Д. Роулз звів до двох тез: «1) Кожна особа має рівне право на повну належну схему рівних базових прав і свобод, і вона має бути сумісною зі схемою, розрахованою на всіх. 2) Соціальні та економічні нерівності мають задовольняти дві умови: по-перше, установ та посад, відкритих для всіх за наявності умов чесної рівності можливостей, і, по-друге, бути більш корисними для найменш успішних (advantaged) членів суспільства» [69] ⁾ [69] Роулз Д. Справедливість як чесність // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 728.). Як бачимо, тут поняття справедливості корелює з поняттям рівності, а також підкреслюється необхідність підтримки найменш успішних соціальних прошарків. У США роботи Джона Роулза (“The Theory of Justice” (1971), “Political Liberalism” (1993)) стали класикою політичної філософії.

У чому полягає природа цієї рівності? Почасти відповідь на це питання міститься в цитаті Д. Боаза - у визнанні існування достоїнства в кожній людині. Більш детально з цього приводу висловився один із блискучих представників класичного лібералізму ХХ століття Людвіг фон Мізес (L. Mizes): «Відмінності між людьми є лише штучними, продуктом соціальних, людських - сказати б плинних - інститутів. Невмируще в людині - її дух - є, беззаперечно, однаковим у багатих і бідних, знатних і простолюдинів, білих і кольорових» [51] ⁾ [51] Мізес Людвіг фон // Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 7.). Таким чином, ми виявляємо тут вплив релігійного, точніше іудейсько-християнського, розуміння джерела рівності людей - факт створення людини по образу і подобі Бога.

Разом із тим, теоретики лібералізму завжди підкреслювали, що абсолютної рівності між людьми немає і не може бути, кожна людина індивідуальна. «Поза людською волею зробити негра білим. Але негрові можуть бути надані такі ж права, як і білій людині, і таким чином він матиме можливість заробляти стільки ж, якщо він стільки ж вироблятиме» [51] ⁾ [51] Мізес Людвіг фон // Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 7.). Звідси випливає розуміння соціального характеру рівності. Мова йде про рівність можливостей, тобто про рівність перед законом, визнання існування загальних для всіх цивільних прав. У моральній площині, додамо, доктрина політичної коректності припускає визнання рівного права на повагу до своєї індивідуальності.

Визнання права іншої людини на індивідуальність найтіснішим чином, на мій погляд, пов'язано з культурою і традиціями англо-американського суспільства. Зокрема, це стосується таких явищ, як феномен «приватного простору» (“private space”) - визнання права на певну дистанцію в спілкуванні з іншими людьми, у громадських місцях. Порушення цієї дистанції вважається неприйнятним і вимагає вибачення. Дієвість цього правила наочно перевіряється в суспільному транспорті Нью-Йорка чи Лондона.

До цього ряду явищ можна віднести так само визнання права на невтручання в приватне життя індивіда (“privacy”). Це право індивіда вирішувати особисті справи без державного втручання і контролювати поширення інформації про себе. Поняття «privacy» з'явилося в Англії ще в XV столітті. У нашій мові цей термін не має ємного аналога. Тим часом сьогодні в США це право належить до числа природних прав (natural law). Рішеннями Верховного суду це право було додатково внесене в список прав американського народу. У 1974 Конгрес у Законі «Про захист відомостей про приватне життя» («Privacy Act») вперше установив, що приватна особа має право знайомитися з інформацією про себе, що міститься в досьє державних відомств, а також заперечувати інформацію, що там міститься, і вносити в неї виправлення і зміни [73] ⁾ [73] Свірін М.Г. Режим відкритості адміністративної системи (підходи до вирішення питання у США) // Актуальні проблеми державного управління. - Вип. 15. - 2004. - С. 224 - 236.).

Таким чином, можна говорити про те, що культурні традиції північноамериканського суспільства з їх пріоритетом поваги до індивідуалізму могли стати живильним середовищем генезису й еволюції політичної коректності.

У навчальній програмі курсу «Політична коректність в американському суспільстві» (професор Джон Рейсман (Jon Reisman) із Мейнського університету) студентам ставиться задача проаналізувати «кантіанські філософські принципи політичної коректності» («Kantian philosophical principles of political correctness») [173] ⁾ [173] POS 311, POLITICAL CORRECTNESS IN AMERICAN SOCIETY

http://www.umm.maine.edu/faculty/jreisman/syllabi.shtml). Як відомо, вихідною передумовою кантіанської етики є переконання в тім, що всяка особистість - самоціль, особистість ні в якому разі не повинна розглядатися як засіб здійснення яких би то не було задач. Основний закон етики Канта - це категоричний імператив: «... виходити тільки з тієї максими, відповідно керуючись якою, ти в той же час зможеш побажати, щоб вона стала загальним законом» [32] ⁾ [32] Кант И. Критика практического разума // Кант И. Сочинения. - Т. 4. - Ч. 1. - М., 1965. - С. 260.).

Слід зазначити, що толерантність є одним із провідних принципів лібералізму. Так, на думку вже цитованого нами вище Людвіга фон Мізеса: «Лібералізм вимагає терпимості як речі принципової, а не з опортунізму. Він вимагає терпимості навіть до очевидно безглуздих вчень, абсурдних форм єресі і по-дитячому дурних забобонів. Він вимагає терпимості до доктрин і поглядів, які він вважає шкідливими і руйнівними для суспільства, і навіть до рухів, проти яких він невтомно бореться. ... лише терпимість може створити і зберегти умови суспільного світу, без якого людство знову повернеться до варварства й злиднів давно минулих століть. Проти того, що є дурним, безглуздим, помилковим і шкідливим, лібералізм бореться зброєю розуму, а не брутальною силою й репресіями” [51] ⁾ [51] Мізес Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 12.).

Таким чином, моральне відношення до інших, толерантність можна розглядати в якості одного з атрибутів політичної доктрини під назвою політична коректність.