Особливості діяльності міністерства закордонних справ України по формуванню іміджу держави

108

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ФОРМУВАННЮ ІМІДЖУ ДЕРЖАВИ



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Імідж держави та його роль в зовнішньополітичних

комунікаціях

1.1 Імідж. Властивості, функції та типологія іміджу

1.2 Імідж держави.

1.3 Міністерство закордонних справ України. Його мета, завдання, структура, роль та робота, яку виконує МЗС України в підтримці іміджу держави

1.4 Зовнішньополітичні комунікації. Роль в них іміджу держави

1.5 Шляхи формування іміджу держави. Методика дослідження

РОЗДІЛ 2. Створення іміджу України та напрямки діяльності МЗС у його формуванні

2.1 Становлення іміджу України як головного завдання МЗС

2.2 Створення іміджу України та зовнішньополітична діяльність МЗС

2.3 Основні напрямки діяльності МЗС щодо формування іміджу України

2.4 Позитивні складові іміджу України у вітчизняних ЗМІ

2.5 Позитивні складові іміджу України у зарубіжних ЗМІ

РОЗДІЛ 3. Подальше формування іміджу України в діяльності МЗС

3.1 Підсумкова діяльність МЗС України по формуванню іміджу держави

3.2 Шляхи вдосконалення діяльності Міністерства закордонних справ України по формуванню іміджу держави

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Вступ

Україна, пройшовши за 12 років своєї незалежності досить складний шлях внутрішнього реформування і утвердження на міжнародній арені, зуміла як досягти певних успіхів, так і припуститися низки прорахунків у цій сфері. В сучасному світі питання іміджу - це альфа і омега зовнішньої політики будь-якої держави.

Для України це питання є сьогодні більш, ніж актуальним. Йдеться про завдання державного масштабу і державної ваги. Від цього залежать успіхи України на міжнародній арені, від цього залежить і приплив інвестицій в нашу державу.

Відомо, що питання іміджу постійно перебуває в центрі уваги Президента нашої держави, Міністерства закордонних справ. Цьому питанню було присвячено засідання Ради національної безпеки й оборони України. Про імідж України йшлося й під час наради послів у серпні 2001 року.

На тринадцятому році незалежності ми все ще маємо серйозні проблеми щодо того, наскільки адекватно Україна сприймається у світі. Отож, дипломатія працює на імідж держави і на нього, цей імідж, спирається у своїй роботі.

Проблема формування іміджу України в діяльності МЗС надзвичайно актуальна, враховуючи реалії, невпинне зростання ролі інформаційного фактора в умовах глобалізації і очевидні недоліки в справі забезпечення авторитету нашої держави. Тенденції формування іміджу держави потребують комплексних, міждисциплінарниx aналітичних досліджень, визначення критеріїв іміджу України, формування її пріоритетів, зумовлюють необхідність чіткого і детального з'ясування змістових параметрів розвитку держави, реалізація яких уможливила б перехід до відповідності сучасного ідеалу України.

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити особливості діяльності МЗС України по формуванню іміджу держави. Ця мета обумовлює вирішення наступних завдань:

1. Визначити, що являє собою власне імідж, імідж держави, шляхи його формування та роль зовнішньополітичних комунікацій в підтримці іміджу держави.

2. Дослідити проблему створення іміджу України та напрямків її діяльності щодо формування іміджу України.

3. Сформулювати шляхи вдосконалення діяльності Міністерства закордонних справ України по формуванню іміджу держави.

Об'єктом є процес формування іміджу України.

Предметом є особливості формування іміджу держави у діяльності МЗС України.

Гіпотеза дослідження. В роботі виведено основні особливості діяльності МЗС України по формуванню іміджу держави.

Цілями дослідження є:

1. В роботі визначено власне імідж, імідж держави, шляхи його формування та роль зовнішньополітичних комунікацій в підтримці іміджу держави.

2. Досліджена проблема створення іміджу України та напрямки її діяльності щодо формування іміджу України.

3. Сформульована характеристика та шляхи вдосконалення іміджу держави в діяльності МЗС України.

Методологією вивчення даної теми є загальна методологія вивчення суспільно-політичних явищ. Щодо конкретних методів дослідження, то в процесі роботи необхідно насамперед використати загальнoлогічний метод - прийняття рішень та аналіз ситуації, оскільки досліджувані явища являють собою складні політичні процеси. Під час розгляду даної проблеми доцільно використати політологічний метод дослідження, зокрема контент-аналіз.

Проблема іміджу МЗС України широко розглядалася на засіданні Наукової Ради МЗС України вченими і фахівцями в цій галузі. Особливе значення має тема Л. Губерського „На чому ґрунтується міжнародний авторитет”. Широко досліджувалась ця тема О.В. Бойком в журналі „Трибуна”.

Відомий іміджмейкер Г.П. Почепцов теж багато праць приділив саме вивченню цієї теми. Не менш важливою є тема Є.А. Макаренко „Трансформація інформаційної діяльності”. Крім того, актуальність проблеми розглядалася на сайті МЗС України в Інтернеті.

В розділі 1 представлено сутність іміджу, його функції, властивості, типологія та імідж держави. А також Міністерство закордонних справ, його робота та роль, яку воно виконує в підтримці іміджу держави. Крім того, описано, що являють собою зовнішньополітичні комунікації та роль в них іміджу держави. В кінці розділу 1 сформульовано шляхи формування іміджу держави.

В розділі 2 досліджується становлення та створення іміджу України у зовнішньополітичній діяльності МЗС з початку проголошення Акту Незалежності України і до цих пір. В дослідженні ця проблема вирішується загальнологічним методом, тобто аналізується політична ситуація в Україні. Виявлено напрямки діяльності МЗС по формуванню іміджу України. В контент - аналітичному дослідженні показуються кількісні та якісні показники обробки інформації.

В розділі 3 йдеться про результати аналізу розділу 2 та шляхи вдосконалення формування іміджу держави в діяльності МЗС України.



РОЗДІЛ 1. Імідж держави та його роль в зовнішньополітичних комунікаціях

1.1 Імідж. Властивості, функції та типологія іміджу

Зовсім новим явищем, яке з'явилося в нашому житті є імідж. Якщо бути точним, то явище було, але не було в нашому активному лексиконі поняття “імідж”, ми обходилися термінами “репутація”, “престиж”, “авторитет”. Проте на думку сучасних науковців, імідж лежить в основі багатьох явищ не тільки сучасної цивілізації, але й цивілізацій минулого. Імідж як інформаційне явище природно підвищує свій статус при переміщенні до майбутньої інформаційної цивілізації, де інформація є такою ж дійовою силою, як і матеріальні об'єкти.

Що ж таке імідж? У перекладі з англійської - це образ, відображення, подоба. У нас існує багато визначень поняття “імідж”.

Імідж - це уявлення про людину, товар чи інститут, що цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою реклами або пропаганди .

Імідж - враження, яке справляє особа, компанія або інститут на одну або більше груп громадськості. Це не малюнок, не розроблене в деталях точне зображення, це швидше декілька деталей, які справляють емоційний вплив.

Імідж - особливого роду образ - подоба, який створюється цілеспрямовано і за допомогою асоціацій наділяє об'єкт, (явище, особистість, товар тощо) додатковими цінностями і соціальними, політичними, естетичними тощо, завдяки яким він сприймається більш емоційно.

1.1.1 Властивості іміджу

Імідж - це певний етап свідомості людей. Це образ, мисленнєва конструкція того, що людина бачить, і як бачить, так, і розуміє. Саме тому один і той самий факт чи дія можуть різним людьми інтерпретуватися по-різному, а тому буде викликати різне мисленнєве уявлення, різний імідж. І зміна іміджу часто означає не зміни в людині, компанії, товарі, державі, а в наших сприйняттях їх.

В основі іміджу лежить, як матеріальні, так і не матеріальні аспекти життя. Наше уявлення про людину, компанію чи державу, їх імідж виникає в результаті нашого сприйняття зовнішнього вигляду, різних напрямів діяльності, а також інтелектуальних або моральних властивостей, які ми бачимо в окремій людині чи в працівниках організацій, її керівникові. Імідж людини значною мірою залежить і від її внутрішніх особливостей, зокрема від самооцінки. Якщо вона невпевнена в собі, має комплекси, бачить себе “маленькою людиною”, це обов'язково вплине на її імідж.

Імідж держави, так як і імідж людини має особистісні характеристики - позитивному іміджу держави іміджу держави можуть бути властиві етичність та гуманність.

Імідж - це найбільш важлива інформація про об'єкт, але не вся. Виникає питання - для кого вона найбільш важлива? Для об'єкта іміджу чи для громадськості, в очах якої виникає образ цього об'єкта? Напевне, що для об'єкта. У західній науці існує поняття справжнього та цільового іміджу компанії чи держави, які і вбирають відповідно достатньо повну інформацію про об'єкт (справжній імідж), або ту, яка потрібна, яку компанія хоче нав'язати громадськості (цільовий імідж).

Імідж має контекстний вимір. Він включає не лише характеристики людини, фірми чи держави, але й те, що їх “оточує”, на чисту та на якому тлі цей імідж може проявлятися. Що стосується іміджу держави, то на нього досить сильно впливає імідж держави, з якими дана держава співпрацює і навіть імідж конкурентів. Позитивний імідж держав-партнерів, з якими дана держава співпрацює і навіть імідж конкурентів. Позитивний імідж держав - партнерів та негативний імідж конкурентів - сприятливе тло для іміджу даної держави.

Ще одна властивість іміджу - його актуальність. Імідж держави може бути різним для окремих груп громадськості, що пов'язано з різною їх поведінкою щодо неї [ 45,с. 313 - 316].

Вважають, що імідж можна розглядати як варіанти згорнутого тексту, оскільки при цьому великий інформації зводиться до обмеженого набору символів.

1.1.2 Функції іміджу

Дослідники зазначають, що люди, формуючи імідж різних об'єктів свідомо або напівсвідомо очікують від нього вирішення певних завдань.

1. Задоволення власних потреб. Імідж держави є основою для їхньої діяльності (чи можливе співробітництво, як воно вплине на майбутнє тощо). Іноді цю функцію іміджу називають функцією ідентифікації, оскільки об'єкт іміджу стає знайомим і таким, що прогнозується.

2. Створення певної системи емоційних координат, яка стане основою для діяльності, сприйняття та координації життя

3. Протиставлення та порівняння одного об'єкта з іншим здійснити простіше, коли сформовані імідж обох [ 45,с.316].

Імідж держави на міжнародній арені створюється за допомогою, яка надходить через офіційні і неофіційні канали. У стратегіях PR використовують для створення іміджу три основні засоби: пропаганди ( пропаганда зовнішньої політики), пабліситі і рекламу.

Створенням іміджів займаються також засоби масової комунікації, які здатні впливати на міжнародне співробітництво і формувати конкретний образ і потрібне його сприйняття.

1.1.3 Типологія іміджу

1. Ідеологічний імідж - робиться ставка на ідею, а не на особистість.

2. Опозиційний імідж

3. Популістський імідж - базується на обіцянках, “заграваннях” з народними масами і на ідеях, які є привабливими, але не здійсненними.

4. Харизматичний імідж - імідж “мученика”, спрямований на повернення до консервативних традицій, до прагнення зняти з себе відповідальність за певні процеси і уникнути вибору.

5. Комерційний імідж, або “імідж на продаж” - професійне створення іміджу з врахуванням масової психології і використанням ЗМІ.

Імідж являє собою найбільш ефективну подачу повідомлення, яка може обійти наявні в кожної людини різні фільтри. Звідси і виникає ідея іміджу як публічного так зовнішнього “я” людини, яке досить часто відрізняється від його внутрішнього “я”.

Англійська дослідниця Елері Семсон говорить про особистісний імідж як про сумісність багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, таких як:

1. Самоімідж

2. Імідж, який сприймається

3. Потрібний імідж

Самоімідж витікає із минулого досвіду і відображає типічний стан самоповаги. Імідж, який сприймається - це те, як бачать нас інші. Потрібний імідж - багато професій потребує визначених іміджевих характеристик. Як бачимо, імідж є комплексним поняттям.

Виділяють 3 можливі підходи до іміджу:

- функціональний, при якому виділяються різні його типи, виходячи із різних типів функціонування;

- контекстний, при якому ці типи ми знаходимо в різних контекстах реалізації;

- порівняльний, в межах якого порівнюється близькі іміджі [37].

Функціональному підходу притаманні такі варіанти іміджу:

1. Дзеркальний. Це імідж, притаманний нашому явленню про себе.

2. Поточний. Це варіант іміджу характерний для погляду з боку.

3. Бажаний. Це тип іміджу відображає те, до чого ми прагнемо.

4. Корпоративний. Це імідж організації в цілому, а не яких-небудь окремих підрозділів і результатів її роботи. Тут і репутація, і успіхи, і ступінь стабільності організації.

5. Множинний. Це імідж який утворився за наявністю низки непомітних структур замість єдиної корпорації.

6. Імідж повинен носити цілісний, узгоджений характер.

Отже, імідж - це інструмент спілкування з масовою свідомістю.

1.2 Імідж держави

Останнім часом все частіше порушується питання іміджу держави - як на експертному так і на офіційному рівні. Очевидно, у свідомості будь - якого державного істеблішменту відбувається розуміння того, що імідж кожної окремої людини сприймається на тлі корпоративного іміджу: чи то імідж родини, з якої вона походить; чи то партії, до якої вона належить; чи, нарешті, імідж держави, громадянином якої вона є.

Важко сказати, чи ми вже накопичили сьогодні необхідну критичну масу такого розуміння, за якої має відбутися перехід кількості у якість, усвідомлення - у конкретній дії держави і її інституцій, але, будемо сподіватись, що ми до цього вже наблизилися. Водночас треба мати на увазі, що критерій відповідності сучасному ідеалу цивілізованої держави є:

1. Суспільно - економічна стабільність.

2. Гарантовані права і свободи громадян.

3. Зовнішньополітична толерантність і миролюбність.

Перегрупування політичних блоків після припинення “холодної війни”, пошук нового балансу сил, не буване посилення ролі США як єдиної супердержави, що прагне контролювати у своїх інтересах якомога більшу територію нашої планети, - ці та багато інших моментів повинна враховувати кожна країна, що шукає свого і місця у світовому геополітичному просторі.

Сьогодні питання іміджу держави є не лише зовнішньополітичним питанням. Це питання національної безпеки, економічного розвитку, здійснення демократичних перетворень. Специфіка законів сучасної світової конкурентної боротьби за виживання в нових умовах породжують принципово нові форми міжнародного протиборство та суперництва. В умовах глобалізації жорстокої конкуренції, за “місцем під сонцем” інформаційним технологіям приділяється першочергова увага.

Властиві ознаки іміджу держави:

1. Імідж має бути синтетичним, плануватися, щоб створювати належне враження за допомогою особливих притаманних будь-якій державі ознак. Багатий досвід у цьому відношенні належить США, що мають у світі усталений образ борця за демократію. У Британії - як країні поважних традицій, Японії - країни високих технологій, Італії - країни мистецтв і витонченого смаку (імідж простежується ще від епохи Відродження). Бразилія у нашій уяві чітко асоціюється з кавою і висококласним футболом, Куба - з її харизматичним лідером, “вічним революціонером” Ф. Кастор та хорошими сигарами. А аргентинці виділяють себе на власному континенті як найбільш білошкіре населення.

2. Імідж має бути правдоподібним, максимально достовірним. Щоб бути живим і заслужити більшу популярність, ніж сам оригінал (реальна країна), він повинен відповідати вимогам здорового глузду.

3. Імідж має бути корпоративним. Він складається з сукупності персональних іміджів кожного громадянина, політичної партії, підприємства, громадської чи урядової організації, державної установи і т .ін.

4. Імідж повинен бути яскравим і конкретним. Він краще спрацьовує, коли апелює до відчуттів, швидко сприймається, якщо зосереджується на певних рисах і яскраво висвітлює одну чи кілька характерних ознак країни.

5. Образ країни має бути дещо спрощеним. Найбільш ефективним є імідж простий і такий, що швидко запам'ятовується.

6. Незважаючи на конкретність, образ має бути стійким щодо непередбачуваного розвитку подій [7, с.25].

Розробка такого іміджу і технологій його втілення повинна стати одним із головних завдань створюваної державної структури при задіянні усіх інтелектуальних сил держави.

Імідж держави створюється не стільки на сьогоднішній день, скільки на перспективу, тому при розробці заходів слід мати на увазі не лише доросле населення зарубіжних країн, а й дитячу аудиторію. Ось, скажімо, в США є дуже популярною навчальна гра - презентація країни - члена ООН. Кожний клас чи група у класі грає роль представників обраної країни в ООН і презентує іншим учням її внутрішню та зовнішню політику, позицію з тих чи інших питань порядку денного Генеральної Асамблеї ООН, проблеми, які стоять перед країною, і те як вони вирішуються.

Ще одним важливим фактором іміджу держави потрібно назвати індивідуальну роботу дипломатів із журналістами країни перебування. Представники ЗМІ повинні бути гостями на всіх прийомах у посольствах, тоді вони із задоволенням йтимуть і на прес - конференції, що влаштовує дипустанова.

Питанням формування позитивного іміджу держави повинні займатися професіонали. Тому серйозну увагу слід приділяти підготовці кадрів, зокрема в рамках системи МЗС.

Досить правомірним є твердження, що чим більшими можливостями в інформаційній сфері володіє держава, тим вірогідніше вона зможе досягти геополітичних, стратегічних переваг. Задля здобуття влади на міжнародній арені сьогодні вже не достатньо лише фінансів, передусім необхідна об'єктивна і своєчасна інформація.

Таким чином, імідж держави - категорія багатопланова, комплексна, рухлива, що залежить від великої кількості об'єктивних і суб'єктивних факторів. Суперечність формування іміджу держави обумовлюється і тим, що паралельно діють протилежні фактори - одні змінюють, інші підривають його. За таких обставин стратегія повинна полягати в тому, що комплексним діями, як інформаційними, так і іншими, всіляко зміцнювати позитивні міні - іміджі України і оптимально мінімізувати негативні впливи, забезпечувати загальний належний імідж держави.

1.3 Міністерство закордонних справ України. Його мета, завдання, структура, роль та робота, яку виконує МЗС України в підтримці іміджу держави

У сучасному світі дипломатична служба розглядається як постачальник необхідної інформації для політичного керівництва держави, осіб, що ухвалюють рішення. Грубо кажучи, МЗС перетворюється на сервісне підприємство з постачання інформації або, користуючись поширеним нині, більш доречним терміном, менеджменту інформації. Міністерство закордонних стикається з конкуренцією, яка в поєднанні з вражаючим розвитком інформаційних технологій спонукає його (або повинна спонукати) тримати крок на рівні з іншими інформаційними джерелами. Поряд з іншими чинниками це змушує МЗС працювати в новому, більш динамічному ритмі, ніж кілька років тому. Українська дипломатична служба має відчути цей ритм, якщо вона орієнтується на західні стандарти.

Зростаюча прагматичність, пошук нових шляхів і методів, нового ритму роботи за зразками, випробуваннями в приватному секторі, відчуваються нині практично на кожному напрямі дипломатичної діяльності: в нових функціях, завданнях покладених на МЗС і закордонні місії. Очевидно, що йдеться про тенденцію розвитку дипломатичної служби, яка домінуватиме найближчими десятиріччями і яку слід обов'язково враховувати при розбудові української дипломатії.

Полем діяльності сучасної дипломатії, де її значення постійно зростає, є захист економічних інтересів власної держави.

Економічна дипломатія навіть поступово бере гору над традиційною дипломатією, орієнтованою на політику. Економізація зовнішньополітичної діяльності в цілому і роботі дипломатичних служб зокрема є логічним наслідком процесів глобалізації. Виступаючи перед українськими послами, Президент України Л. Кучма визначив такі головні напрямки роботи дипломатичних представництв:

1. Поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

2. Підвищення довіри до неї з боку іноземних інвесторів та ділових партнерів загалом.

3. Захист внутрішнього ринку та сприяння виходу українських товаровиробників на ринки інших держав.

4. Знаходження для України альтернативних джерел енергоносіїв.

5. Забезпечення проходження через її територію стратегічного транспорту та енергетичних маршрутів.

У практику входять спільні засідання дипломатів з провідними представниками бізнесу. Їх запрошують до МЗС, щоб з'ясувати, яким чином дипломатична служба може поліпшити діяльність із захисту економічних інтересів своєї держави за кордоном, які прогнози існують у цьому зв'язку.

Значна кількість нових функцій дипломатії належить до сфери культурних відносин. Завдання підготовки різного роду культурних законів, проведення візитів, планування та організації культурного обміну ставляться нині перед закордонними представництвами не рідше, ніж аналогічні завдання в політичній сфері. Дипломати часто переймають патронування при проведенні заходів у культурній сфері, стають співголовами організацій культурного обміну [12].

Інші сфери, де відбувається постійне зростання вимог до “послуг” дипломатичної служби, - це екологія, міграція, наука та технологія, тощо. Співробітники закордонних місій, особливо таких молодих незалежних держав, як Україна, регулярно отримують доручення поінформувати центр про досвід країни перебування в найрізноманітніших сферах - від положень законодавства про ціноутворення на певні сільськогосподарські продукти до ветеринарних вимог при перевезенні домашніх тварин.

На сучасному етапі традиційні, “політичні” дипломати мають демонструвати високу компетентність при вирішенні питань консульсько-правового характеру, тобто у сфері, до якої вони звикли ставитися дещо зверхньо. Щоденна дипломатична робота регулярно змушує їх не лише брати участь в обговоренні цієї проблеми на двосторонніх переговорах, а й бути обізнаними за специфікою цієї діяльності і надавати поточні консультації послуг - від легалізації документів до видачі паспортів та віз.

Однією з основних функцій дипломатії в сучасному світі є координація зовнішньополітичної діяльності уряду. Зростання кількості установ, які підтримують контакти за кордоном, утому числі укладаючи міжнародні угоди, призводять до того, що уряд цієї країни починає говорити з іншими державами десятками голосів. Це має наслідком фрагментацію зовнішньої політики й ерозію координаційної ролі МЗС в цій сфері.

Питання координаційних функцій МЗС у зовнішній політиці містить протиріччя, шляхи розв'язання якого досі остаточно невизначені в жодній країні. В ситуації, коли міжнародні контакти практично на всіх рівнях зростають ледве не в геометричній прогресії, Міністерство закордонних справ виборює своє право бути в курсі основних подій і впливати на них, але навряд чи має для цього достатні фізичні та фінансові можливості.

Іншим напрямом дипломатичної діяльності, на якому практично щороку відбувається зростання обсягів праці, є підготовка та проведення численних візитів офіційних представників закордонних держав та представників власного уряду до країни перебування.

Прикро, але в Україні побутує уявлення про дипломатичну службу як суцільне відвідання прийомів, бенкетів та урочистих обідів - це хибне кліше, котре слід розглядати як перешкоду в процесі розбудови нової дипломатії. Щоправда, це не суто українське явище: воно властиве більшості країн. Таке помилкове переконання є особливо прикрим з огляду на те, що будні Міністерства закордонних справ чи посольства - це нелімітований робочий день, робота у вихідні, безліч дрібних і великих питань, які потребують термінового розв'язання. В Україні, як і будь-якій державі на перехідному етапі, набирають ваги й інші чинники, які роблять “хліб” дипломата важким.

В Україні все ще недостатньо використовуються професійний досвід, інтелектуальний потенціал та глибокі знання наших дипломатів, у тому числі як експертів на різних напрямах. Одною з перешкод на цьому шляху є та обставина, що дипломат у нас досі вважається таким самим державним службовцем, які всі інші.

Нові тенденції розвитку дипломатичної служби не усунули спокуси прикрашати дійсність і приховувати неправильні моменти. Для України ця проблема особливо актуальна, оскільки так чи інакше Міністерство закордонних справ поки працює в рамках бюрократичного апарату, який залишився у спадщину від радянських часів і в якому власна ініціатива і сміливість, як відомо, на віталися. Проте саме, ці риси - ініціативна і сміливість - лежать в основі ефективної дипломатії. У зв'язку з цим багато дослідників пишуть про необхідність вироблення особливого духу, властивого дипломатичній службі. У випадку України цей процес може тривати невизначено довго, проте він є необхідним і його треба свідомо плекати.

Метою Міністерства закордонних справ України є:

1) захищати зовнішні інтереси держави;

2) дбати про міжнародний авторитет держави;

3) сприяти зростанню ролі держави у світовому співтоваристві.

Головні завдання Міністерства закордонних справ України:

1. Участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зовнішньополітичної діяльності;

2. Сприяння піднесенню міжнародного іміджу держави;

3. Забезпечення в межах своїх повноважень, єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків із зарубіжними країнами;

4. Розробка і участь у здійсненні концепцій розвитку зовнішньополітичної діяльності держави - захист прав та інтересів України - її фізичних та юридичних осіб за кордоном;

5. Аналіз зовнішньополітичної діяльності України, розробка і здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності зв'язків України, насамперед, надання організаційно - методичної та інформаційної допомоги органам зовнішньополітичних зносин;

6. Організація, координація та фінансування роботи представництв України за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іноземних держав на території України [ 11].

Сьогодні Україну як незалежну, суверенну державу вже визнали 167 країн світу, 164 з них встановили з нашою країною дипломатичні відносини.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні функціонувало 62 посольства іноземних держав, 4 відділення посольств, 14 представництв міжнародних організацій, 15 генеральних консульств, 19 країн представлені почесними консулами. Посли 51 країни світу виконують свої функції в Україні за сумісництвом.

На сьогодні Україна має свої дипломатичні представництва й консульські установи в 65 країнах світу, функціонують 87 закордонних установ: 60 посольств та 2 відділення посольств, 4 дипломатичні місії, 13 генеральних консульств, 8 постійних представництв і місій при міжнародних організаціях. У системі МЗС України працює понад 1800 осіб, у тому числі 690 - у центральному апараті та

1200 - в закордонних установах [ 12,с.166].

Як і більшість інших міністерств закордонних справ світу, МЗС України поділяється на територіальні, функціональні та адміністративні підрозділи. Вони згруповані в три великі блоки:

1. Блок євроатлантичної інтеграції та економічного співробітництва.

2. Політико-правовий

3. Адміністративний

Загалом у міністерстві налічується 24 управління, до яких додаються секретаріат міністра, секретаріати заступників міністра, прес-служба, група послів з особливих доручень, генеральна інспекція, головний юридичний консультант, редакція журналу «Політика і час», Дипломатична академія, вищі курси іноземних мов і представництва в Одесі, Сімферополі та Ужгороді (див. додаток А).

До блоку євроатлантичної інтеграції та економічного співробітництва належать такі управління.

Управління економічного та наукового співробітництва (УЕНС). Вага цього підрозділу зростає рік від року в міру того, як набирає сили економізація української зовнішньої політики. Вище згадувалася, на нашу думку, цілком слушна теза В. Петровського, що економічна складова або вже переважає, або найближчими роками переважатиме над політичною компонентою зовнішньополітичної діяльності. В Україні ще не досягнуто такого рівня економізації, як у західних дипломатичних службах (через що міністерство часто стає об'єктом різної критики, в тому числі з боку Президента). Але відповідна тенденція вже визначена, зокрема главою держави на нараді послів України в європейських країнах 26--28 серпня 2000 р.

Уже нині це управління не лише відає двосторонніми економічними відносинами України, а й курирує співпрацю зі світовими економічними організаціями, на кшталт Світового банку та МВФ, займається чорнобильською проблемою тощо. Можна прогнозувати, що надалі значення УЕНС, і без того високе, зростатиме. Це матиме наслідком збільшення кількості персоналу, а також, можливо, залучення на тимчасовій основі представників інших урядових структур (наприклад, Міністерства економіки), приватного бізнесу, науки, як це практикується західними МЗС. Уже тепер УЕНС -- це управління з найбільшим індивідуальним навантаженням на одного співробітника в міністерстві.

Управління Європейського Союзу (УЄС) виникло в 1998 р., і його поява сама по собі засвідчила пріоритетність відносин з ЄС. З огляду на те, що на МЗС України покладено завдання координації зовнішньополітичної діяльності, в тому числі на європейському напрямі, управління має проводити велику роботу щодо координації відносин з ЄС усіх урядових структур України. Інший великий блок питань -- це політичні відносини з ЄС, які матимуть пріоритетне значення, незалежно від того, наскільки просунеться процес зовнішньополітичної економізації. Як випливає з назви цього управління, воно має дуже конкретну спрямованість, тож не належить до найбільших у міністерстві.

Управління євроатлантичної інтеграції (УЄІ), як і УЄС, створено в результаті останньої реформи структури МЗС, проведеної в 1998 р. До його компетенції належать питання відносин, з одного боку, з військово-політичними блоками НАТО і Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), а з іншого -- з такими широкими європейськими структурами, як Рада Європи (РЄ) та ОБСЄ. Відповідно це управління працює у тісному контакті з постійними представництвами України при цих організаціях. Співробітники цього ключового політичного управління постійно присутні в українських офіційних делегаціях, що беруть участь у таких подіях, як сесії РЄ або Парламентської асамблеї РЄ, саміти ОБСЄ тощо. Тому підрозділ, що відповідає за напрям РЄ та ПАРЄ, тісно співпрацює з секретаріатом Верховної Ради України, фракціями, секретаріатами народних депутатів.

Логічно, що до блоку євроатлантичної інтеграції та економічного співробітництва належить і Друге територіальне управління (ІІ ТУ), яке відає двосторонніми відносинами з країнами Західної та Північної Європи. Традиційно вважається, що найголовнішим завданням «двосторонки» є організація візитів українських представників за кордон і навпаки -- закордонних політиків в Україну. Проте ця теза є слушною лише частково у зв'язку зі вже згадуваною глобальною тенденцією до розширення кола учасників міжнародних відносин і урізноманітнення цих відносин. Двосторонні відносини, скажімо, з Францією, ФРН чи Великою Британією є нині достатньо активними та різнобарвними, щоб до краю заповнити роботою будні співробітника, відповідального за кожен з цих напрямів. Що ж стосується підготовки візитів, то цей процес є нині настільки складним, що потребує іноді до кількох місяців. II ТУ виникло в 1998 р. в результаті роздрібнення гігантського за сферою компетенцій Управління Європи та Америки.

Управління міжнародних організацій (УМО) належить до підрозділів МЗС із найдавнішими традиціями. Оскільки Україна є державою -- співзасновником ООН, активність у рамках цієї організації була до 1991 р. найважливішим напрямом роботи МЗС УРСР. Відповідно кадри цього управління вирізняються високим рівнем підготовки. Оонівську школу пройшло багато провідних українських дипломатів. З огляду на специфіку діяльності ООН, співробітники УМО зосереджують основні зусилля на питаннях політичного та економічного характеру, внесках до бюджету Об'єднаних Націй. Окреме місце тут належить підготовці участі українських делегацій у роботі органів ООН, інших міжнародних організацій з питань прав людини та соціальних питань. Представників УМО можна зустріти не лише в українських делегаціях на численних форумах, які проводяться в рамках цих структур, а й у стінах Постійного представництва України при ООН, з яким управління працює в тісному щоденному контакті.

Питання протокольної організації зовнішньополітичних подій, а також відносин із закордонними представництвами в Україні належать до компетенції Управління державного протоколу (УДП). Поле його діяльності є таким же широким і важливим, як і, скажімо, відповідного підрозділу Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини, а кількість працівників -- значно меншою. На їхні плечі лягає маса так званої «оперативної» роботи з організації зовнішньополітичних подій, вони мають особисто до деталей, щохвилинно - проробити всі маршрути, якими рухатимуться закордонні гості під час своїх візитів, і скласти на основі цього програму перебування, чіткість дотримання якої також забезпечується співробітниками УДП. Вони працюють у тісному контакті зі Службою протоколу Президента та відповідальними за протокольні питання співробітниками Верховної Ради.

Історико-архівне управління (ТАУ) також належить до підрозділів міністерства з найдавнішими традиціями. Проте якщо УДП є, так би мовити, найбільш оперативним, то ІАУ, навпаки, зберігає для історії те, чим живе українська дипломатія сьогодні. Воно піклується про оновлення архіву зовнішньої політики України, архіву ООН та інших організацій. Водночас саме на це управління покладено завдання стежити за науковими дослідженнями та публікаціями, що стосуються закордонної діяльності України.

Четверте територіальне управління (IV ТУ), як і II ТУ, виникло в результаті структурної реформи 1998р., коли питання відносин із країнами Північної та Південної Америки були відокремлені від європейської «двосторонки». Звісно, основним питанням компетенції IV ТУ є відносини зі США й Канадою, якими традиційно відає окремий відділ. Проте в міру того, як зміцнюється співробітництво України з країнами Латинської Америки, і цей напрям роботи набуває дедалі більшої ваги.

Політико-правовий блок охоплює 9 підрозділів.

Управління політичного аналізу та планування (УПАП)традиційно і небезпідставно вважається мозковим центром міністерства. Перспективне планування зовнішньополітичної діяльності, аналіз її проблем і здобутків потребують неабиякої професійної підготовки, обізнаності не лише з глобальними політичними реаліями, але й зі специфікою роботи всіх підрозділів міністерства. Проте, на відміну від так званих «штабів планування» в західних дипломатичних службах, УПАП готує ще й безліч відносно дрібних поточних документів, пише промови і допомагає іншим управлінням складати тези до бесід. Отже, співробітникам цього управління більше, ніж персоналові будь-якого іншого, потрібні навички генералізму в дипломатії.

Договірно-правове управління(ДПУ) є одним з найбільших у міністерстві, воно відповідає за надзвичайно важливий аспект зовнішньополітичної діяльності -- юридичний. З огляду на специфіку роботи дипломатичних служб (згадаймо, що в епоху «традиційної дипломатії» вони практично повністю формувалися з-поміж юристів), це управління консультує інші державні установи з питань міжнародно-правового характеру. Воно курирує розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин України з іншими державами, готує тексти міжнародних договорів, тримає під контролем питання державних кордонів і т. д.

Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва (УКОВТС) є управлінням з найвиразнішою технічною специфікою і найбільшою кількістю дипломатів - спеціалістів. У його компетенції перебувають питання ядерного роззброєння, дотримання режиму нерозповсюдження, участі України в цілій низці організацій у цій сфері. По суті це управління є в українських державних структурах ключовим підрозділом, який займається питаннями експортного контролю, проблемами хімічної та біологічної зброї тощо. Саме його співробітники (до 1998 р. воно мало назву УКОР --- управління контролю за озброєннями та роззброєнням) готували свого часу таку складну й доленосну для України подію, як переговори щодо відмови від ядерної зброї.

Перше територіальне управління (І ТУ) працює на такому ключовому для України напрямі, як відносини з Росією та більшістю країн СНД, а також участь України в роботі органів Співдружності. Враховуючи пріоритетний характер цих відносин, для І ТУ характерна особливо висока щільність візитів та інших подій, які воно має готувати. Якщо спробувати уявити собі систему зовнішньої політики України у вигляді мережі шляхів, що пов'язують Київ з тими чи іншими регіонами, то Москва напевне стане одним з найбільш жвавих перехресть на цій карті. Робота в І ТУ потребує нині не лише глибокого знання сучасних політичних реалій у відносинах з нашими сусідами, але й доброї орієнтації в економічних питаннях, а також значної оперативності, оскільки це управління є територіальним підрозділом міністерства з найбільшою питомою вагою оперативної роботи.

Управління інформації (УІ) має дещо вужчу компетенцію, ніж до реформи

1998 р., коли воно відповідало за всі питання зовнішньої інформаційної політики та контакти з пресою. Нині його функції стосуються інформаційної політики та інформаційного забезпечення закордонних представництв України. УІ приймає і аналізує інформаційні повідомлення закордонних установ (переважно огляди преси) та надсилає їм інструктивні матеріали з ключових питань зовнішньополітичної діяльності. В епоху інформаційної революції можна безпомилково передбачати, що характер і напрями діяльності цього підрозділу будуть змінюватися, а темп роботи -- підвищуватися. На даний момент це одне з управлінь, структура і завдання яких перебувають у стадії формування.

Консульське управління (КУ) відає одним із класичних напрямів діяльності дипломатичних служб -- наданням консульських послуг громадянам. Це найбільше управління в міністерстві. За характером роботи воно являє собою, за модним нині визначенням, окреме «підприємство з надання послуг громадянам», а за структурою -- міністерство в міністерстві. Принаймні в ньому присутні і свій відділ аналізу та планування, і свій відділ правових питань. Це й не дивно, адже його призначення -- не лише надавати такі традиційні консульські послуги, як легалізація документів чи видача віз, але й швидко та ефективно реагувати на будь-які ситуації, коли йдеться про допомогу українським громадянам за кордоном. Оскільки в ході своєї кар'єри в такі ситуації потрапляє будь-який дипломат -- і «політичний», і суто «консульський», на Заході існує чіткий постулат: кожний дипломат повинен бути обізнаний з консульською сферою. Ми вже зазначали вище, що в Сполучених Штатах та ряді європейських країн (наприклад, у Данії) кожен співробітник МЗС, незалежно від сфери майбутнього застосування, починає свою кар'єру з роботи на консульській ділянці.

Управління культурного та гуманітарного співробітництва (УКГС), крім питань культурної та гуманітарної сфери, курирує участь України в роботі ЮНЕСКО, питання діаспори тощо. В ряді випадків на нього покладаються завдання, які мають важливе політичне звучання, наприклад, реституція культурних цінностей те компенсації колишнім примусовим робітникам (остарбайтерам). Відповідальною ділянкою роботи УКГС є підготовка днів культури України за кордоном та інших культурно-політичних заходів як в Україні, так і за її межами.

П'яте територіальне управління (V ТУ) відповідає за двосторонні відносини з країнами Азії, Африки, Близького Сходу та Тихоокеанського регіону. До його компетенції належить «двосторонка» з такими гігантами, як Японія та Китай. З року в рік зростають контакти з «молодими драконами» Південне-Східної Азії та Австралією, де нещодавно відкрилося Генеральне консульство в Сіднеї. Це управління заслуговує на особливу увагу хоча б через ту обставину, що воно охоплює найбільшу кількість держав світу (110), а за кількістю співробітників не перевищує інші «територіалки». Його відмітною рисою є також наявність фахівців, які володіють такими складними мовами, як японська, арабська, іврит та ін. Звісно, при підготовці та в кар'єрному просуванні цих співробітників на перший план виходять і виходитимуть вимоги поглибленої спеціалізації, а не генералізму.

До політико-правового блоку належить також редакція міністерського журналу «Політика і час», де регулярно висвітлюються актуальні питання розвитку дипломатії.

Адміністративний блок охоплює управління, на які покладено забезпечення життєдіяльності міністерства. Виняток становить Третє територіальне управління (IІІ ТУ), до компетенції якого входять двосторонні взаємини, з країнами Центрально-Східної Європи. Протягом останніх років найбільш «гарячими» напрямами «третьої територіалки» були польський та балканський. Перший -- оскільки така щільність політичних контактів, як з Польщею, спостерігається лише з кількома іншими країнами, а другий -- оскільки Україна уважно стежить за розвитком ситуації на Балканах і постійно намагається відіграти свою позитивну роль у її врегулюванні. Але й на інших напрямах роботи цього управління відпочивати дипломатам не доводиться, адже йдеться про сусідів України, з якими нас пов'язує безліч великих і малих питань, перспектив в проблем.

Крім, ІІІ ТУ, до адміністративного блоку належить: Загальний секретаріат, управління кадрів та навчальних закладів, управління організаційно-технічного забезпечення, центральна бухгалтерія, Валютно-фінансове управління, управління справами, управління дипломатичних установ, Дипломатична Академія при МЗС України, а також представництва МЗС у Сімферополі, Одесі та Ужгороді.

Зовнішньополітичні відомства мають інформувати урядові структури, інші спеціальні відомства про їх права та обов'язки по виконанню міжнародних угод. Важливим також є зв'язок зовнішньополітичних відомств із засобами масової інформації і комунікацій. МЗС України має постійно інформувати громадськість про поточну діяльність міністерства, вивчити громадську думку і формувати цю думку у відповідному напрямку. Крім того, МЗС через ЗМІ впливає на політичних лідерів, на громадські організації з метою розв'язання внутрішніх проблем, а також для відповідного реагування на міжнародні події.

Різноманітну інформацію МЗС України отримує в ході двосторонніх консультацій з досить широкого кола міжнародних питань, які проводяться з зовнішньополітичними відомствами багатьох країн на рівні міністерств закордонних справ, заступників міністерств або керівників департаментів та управлінь. Вся інформація, в тому числі оперативна, надходить з посольств та генеральних консульств в регіональний відділ, який відповідає за відносини з країною, де перебуває закордонне представництво. Регіональний відділ обробляє отриману інформацію і, узагальнивши і скомпонувавши оперативну інформацію, доводить її до відома керівництва - директора департаменту, першого заступника міністра чи самого міністра, а також функціональних відділів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики здійснюється функціональними відділами міністерства закордонних справ: управлінням політичного планування та стратегій зовнішньої політики та управлінням інформації МЗС України. Ці відділи розробляють, моделюють та рекомендують стратегії зовнішньої політики, забезпечують аналіз зовнішньополітичної ситуації і подають прогнози на підставі інформації, що надходить з інформаційно-аналітичного управління.

Відділ політичного планування та інформаційного забезпечення зовнішньої політики збирає і аналізує інформацію, пов'язану з питанням економічної безпеки, політичної безпеки та інше.

Особливу роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні має відстеження інформації, що надходить оперативним зв'язком від посольств та інших установ за кордоном і має пряме відношення до стратегії зовнішньої політики.

До основних функцій інформаційно-аналітичного управління відносять:

1. аналіз інформації про зовнішню політику зарубіжних країн;

2. аналіз інформації з питань внутрішнього становища;

3. обробка та аналіз інформації для розповсюдження серед дипломатичних установ;

4. інформування засобів масової комунікації;

5. захист інформації відповідно національного законодавства (як правило, розглядаються проблеми порушення безпеки інформації, що віднесена до державної таємниці);

6. аналіз договірно-правової інформації як правило, здійснюється спільно із договірно-правовим управлінням;

7. аналіз інформації по міжнародних організаціях;

8. аналіз статистичної інформації, економічної інформації як всередині країни, так і за її межами.

Першочергово МЗС України розглядає аналіз зовнішньополітичної інформації, на основі якого виробляються моделі прийняття рішень, і виробляються рекомендації і пропозиції щодо уникнення небажаних змін або небажаних наслідків зовнішньої політики [27].

Основний потік інформації (48%) надходить від дипломатичних установ і місій, які займаються збиранням інформації з застосуванням відкритих методів.

Оперативна інформація, як правило, надходить до регіональних управлінь по різних каналах зв'язку, включаючи електронний зв'язок, дипкур'єрську службу, поштові відправлення, а також “гарячу лінію”. Регіональні управління надають після обробки оперативну інформацію у відділ аналізу та планування, а вже звідти вона у вигляді пропозицій та рекомендацій надходить до керівних органів зовнішньополітичних відомств.

Інформаційно-аналітичне управління не бере на себе повноваження визначити тільки один варіант рішення для розв'язання проблем. Фактично, подається пропозиція, яка може бути прийнята чи відхилена, може бути змінена, доповнена, скорочена. Практичне рішення приймає керівний колегіальний орган.

Інформаційно-аналітичні відділи ведуть статистику і аналіз невдалих політичних рішень або помилкових кроків МЗС.

Управління інформації зовнішньополітичного відомства розповсюджує інформацію про діяльність центру та його закордонних установ серед засобів масової комунікації, а також серед дипломатичних установ, що перебувають у державі. Управління інформації подає інформацію у вигляді прес-релізів, спеціальних довідкових матеріалів, у ході брифінгів, прес-конференцій, а також із спеціально розповсюджувальних бюлетнів для дипломатичних представництв. При цьому зовнішньополітичне відомство використовує перш за все власні канали інформації, тобто свої радіо-, телеканали, друковані видання. Крім того, зовнішньополітичні відомства співпрацюють з відповідними інформаційними агентствами, які уповноважують розповсюджувати зовнішньополітичну інформацію [12].

Інформація, яка розповсюджується через засоби масової комунікації має до певної міри суб'єктивний і тенденційний характер, вона відбиває позицію органа масової інформації або уподобання його співробітників. Офіційними представниками є точно визначені ЗМК, які публікують відповідну офіційну інформацію, тобто закони, укази, постанови, розпорядження, стратегії політики, завдання тощо.

Як вже зазначалося вище, останнім часом відбулося зростання інформаційної функції дипломатичних представництв. Посольства та місії є надійними джерелами інформації про найрізноманітніші аспекти життя країни перебування. Завдання збирати оперативну інформацію, ретельна обробка численних друкованих видань, зокрема періодики, іншої інформації, яка проходить по каналах ЗМІ, встановлення та підтримка зв'язку із ЗМІ в країні перебування та інформування місцевої преси про головні події, що відбуваються в державі акредитації, покладається на відділ інформаційних та культурних зв'язків. Проте характер діяльності інформаційних відділів виходить за число інформаційної рамки.

Для здійснення інформаційної діяльності дипломатичне представництво складає план роботи, який складається з довідково-інформаційної та аналітично - інформаційної частин. Інформаційно-довідкова функція охоплює підготовку відповідей та резюме на запити Міністерства закордонних справ України за визначеною тематикою та безпосередню діяльність в інформаційному просторі країни перебування. Зібрана та узагальнена інформація про різні аспекти життя країни перебування використовується в аналітичній роботі самого представництва або передається МЗС України для подальшої обробки. Через динамічність подій в міжнародних відносинах, внутрішньополітичних змін ця робота має безперервний характер та повинна виконуватися в максимально можливому обсязі для достовірного і повного інформування про країну перебування [27].

Аналітичні довідки розробляються послом та іншими відповідними працівниками посольства та використовуються потім разом з іншими видами інформації як підґрунтя для обґрунтування, здійснення певних зовнішньополітичних акцій. Інформаційно-аналітична робота закордонних представництв важлива тим, що вони мають у своєму розпорядженні більш дієвий механізм для отримання та розповсюдження інформації - можливість встановлення неофіційних стосунків з місцевими ЗМІ, володіння гарячою інформацією.

Таким чином, засоби масової інформації є дієвим та загальновживаним інструментом у роботі інформаційних відділів Міністерства закордонних справ України.

1.4 Зовнішньополітичні комунікації. Роль в них іміджу держави

В інформаційному середовищі за умов функціонування глобальної комунікаційної інфраструктури зовнішня політика набуває глобального значення, багатогранно впливає на характер і засоби реалізації національних інтересів, діяльність традиційних політичних інститутів, демократичні процедури і процеси формування громадської думки, обумовлює критерії глобальних інформаційних взаємовпливів і взаємозалежності.

Інформаційна політика в галузі зовнішніх зносин реалізується: через стратегії міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації і програми становлення інформаційного суспільства, науково-технічний обмін, міжкультурний діалог, транскордонне медіаспівробітництво, формування транснаціональної інфраструктури, електронну комерцію та електронне врядування; застосування інформаційно-комунікативних технологій у дипломатичній діяльності (мережева, іміджеві та трейдінг медіа -дипломатія); формування системи управління зовнішніми і внутрішніми інформаційними потоками (інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики), для захисту національних інтересів на міжнародній арені. Зовнішньополітичні стратегії міжнародних організацій впливають на зовнішньополітичні доктрини держав, формуючи спільну мету цивілізаційного розвитку - реалізацію програми міжнародної інтеграції на засадах нового технологічного укладу.