Першим кроком у цьому напрямі повинне бути налагодження близьких стосунків із традиційно прихильними до Німеччини країнами (Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Чехією), а також із федеральними землями ФРН, які нині мають мізерні зв'язки з Україною (Баварія, Північний Рейн-Вестфалія та ін.).

Досить складні відносини України з Румунією і Польщею є наслідком не їхнього українофобства, а скоріше штучної реанімації територіальних проблем деякими політичними колами і збереженням орієнтації на сировинні ресурси Росії. Однак українські політики повинні пам'ятати два факти: по-перше, Румунія і Польща йдуть у НАТО і будуть грати за правилами НАТО і ЄС, по-друге, Румунія і Польща, хоч би які обіцянки давали, все ж прагматично відстоюватимуть свої Інтереси і підуть на будь-які союзи, якщо це їм вигідно. Національні інтереси України для них не першорядні.

Найголовнішим у зовнішній політиці України стане захист інтересів української діаспори в етнокультурному відношенні. Створення рівних умов для розвитку всіх народів України є відправною точкою для вимог із забезпечення саме таких прав вихідцям з України, котрі живуть у різних країнах світу. Ігнорування цих прав буде розглядатись як виклик народам України і нехтування загальнолюдськими цінностями.

Окреме питання політичного курсу України - це її військова політика. Верховна Рада України в низці заяв зафіксувала прагнення республіки стати без'ядерною, позаблоковою, нейтральною. Ці заяви було зроблено за вельми специфічних історичних умов боротьби за незалежність. Але нині уявляється маловірогідною реалізація всіх раніше проголошених принципів. Після здобуття незалежності назріла необхідність уточнення геополітичних інтересів України: потрібно з'ясувати, чи відповідають проголошені пріоритети глобальним національним інтересам?

Без'ядерного статусу Україна досягла, хоча це об'єктивно знижує рівень національної безпеки та звужує можливості впливу на міжнародну політику в інтересах республіки. Просування України цим шляхом має супроводжуватися суперактивною дипломатією на користь забезпечення захисту від можливого нападу ядерною "парасолькою" НАТО чи гарантіями інших ядерних країн. Надійні, далекосяжні гарантії у поєднанні з економічною і політичною допомогою Сходу і Заходу заспокоїли б суспільну думку в Україні і просунули б процес встановлення взаємовигідних відносин з усіма країнами.

Передчасно сьогодні говорити і про позаблоковість України. У ситуації, коли існує фактично один військово-політичний блок - НАТО, вимога позаблоковості може бути розцінена як відмова співпрацювати із цим блоком, щоб істотно послабити гарантії безпеки України. Крім того, зміна ситуації на кордонах України може змусити нас вступити в політичні союзи з іншими державами. Статус позаблоковості буде перешкодою на цьому шляху. Така можлива перспектива вимагає пошуку стратегічних союзників України і демонстрації готовності взяти на себе взаємні зобов'язання із захисту спільних інтересів.

Аналогічні труднощі можуть виникнути й зі статусом нейтральної держави. Він у принципі не відповідає сучасним світовим інтеграційним процесам і курсу України на входження у світове і європейське співтовариство. Наочний приклад цього - позиція традиційно нейтральних держав Європи - Швеції і Австрії, парламенти яких схиляються до відмови їхніх країн від статусу нейтральних.

Відмова від ядерної зброї вимагає ретельної розробки концепції оборони України, пов'язування цієї концепції з пріоритетами зовнішньої і внутрішньої політики. Сьогодні владні структури України наголошують суто оборонну спрямованість нашої військової політики. У виступах міністрів оборони України звучала відмова від визначення ймовірних воєнних противників і головних напрямків воєнних загроз. Водночас суспільна думка, політики і вчені визнають можливість воєнної агресії з боку деяких держав.

Головними точками умовно ймовірної напруженості у військово-політичній сфері можуть стати відносини з Росією, а в майбутньому, можливо, і з іншими нашими сусідами. При цьому варто розуміти, що це окреслення ймовірних майбутніх ситуацій, які можуть виникнути всупереч нашій миротворчій політиці і не будуть спровоковані Україною. Українська стратегія щодо цих країн має будуватися як стратегія стримування - здебільшого політичними засобами, але і з наявністю мінімально достатнього стримувального військового потенціалу оборони.

Неможливість армії бути однаково сильною на всіх напрямах можливої загрози може породити тезу про необхідність утворення її такої, яка була б сильнішою за всіх вірогідних противників, узятих поодинці. Це практично неможливо, беручи до увага сусідство з Росією, ресурсний і людський потенціал якої у кілька разів більший за наш, і з Туреччиною, армія І ресурси якої також більші.

Це визначає особливі вимоги до Збройних сил України, покликаних захищати досить протяжні сухопутні й морські кордони. Збройні сили мають бути мобільними, з достатньою технічною і вогневою потужністю для своєчасного зосередження і розгортання необхідних засобів на будь-якому напрямку, що може перетворитися на небезпечний, - з тим, аби відбити або запобігти можливій агресії. Слід урахувати й те, що Збройні сили потрібні не тільки для оборони, а й для запобігання новим територіальним претензіям з боку прилеглих держав, надання вагомості зовнішній політиці України.

Кількісний і якісний склад Збройних сил України повинен обґрунтовуватися, виходячи не з колишніх схем оборони, що діяли після Другої світової війни, а з критеріїв сучасних форм і методів, зі ступеня реальної небезпеки і визначатися мінімально необхідними потребами щодо гарантування безпеки держави. Згідно з оцінками експертів, у тому числі незалежних, чисельність Збройних сил України повинна становити не менше 300 тис. осіб, їх планомірне скорочення, конверсія (при невходженні республіки у військову організацію СНД та спиранні на здебільшого застарілі системи озброєнь колишнього СРСР) об'єктивно призводять до зниження рівня воєнної безпеки держави. Це потребує розгортання наукових досліджень і конструкторських розробок у напрямі створення дешевшої і ефективнішої техніки та озброєнь, здатних повно й усебічно задовольнити потреби оборони країни.

Стратегія стримування повинна бути доповнена системою зовнішньополітичних гарантій - аж до участи у військово-політичних блоках.

Якщо мова йде про стратегію стримування, про умовного вірогідного супротивника, то слід вказати не лише на оборонну спрямованість нашої воєнної політики, а й на її конкретні цілі та механізми їх досягнення.

На кінець 2000 р. в політичних і військових колах України домінувала думка, що наша держава не має територіальних або інших претензій до жодної держави, не розглядає їх як свого ворога. Виходячи з цього, визначилися головні цілі військової політики:

1. Відповідно до базових життєво важливих інтересів України створити стратегічний баланс із державами, інтереси яких перехрещуються з інтересами України, на принципах оборонної достатності, щоб мінімізувати можливості збройної агресії проти нашої держави.

2. Брати активну участь у створенні регіональних та глобальних систем колективної безпеки, особливо в тих, які гарантують безпеку України.

3. Налагоджувати із сусідами й у військово-політичному плані відносини добросусідства і співробітництва.

4. Брати участь у миротворчій діяльності міжнародного співтовариства в межах, які не суперечать інтересам України.

Можна передбачити, що орієнтація нашої країни в XXI столітті на співробітництво і мирне співіснування частиною країн буде сприйнята позитивно, частиною нейтрально (це нас не цікавить), а частиною буде сприйнята як слабкість зовнішньополітичної позиції і може спровокувати посилення тиску на Україну в економічній, політичній, військовій сферах.

У зв'язку із цим на початку XXI століття ми повинні об'єктивно оцінити світову зовнішньополітичну ситуацію в світлі національних інтересів України в декількох напрямах:

1. Чи достатньо розвинені уявлення чільних представників гілок української політичної еліти про національні інтереси і чи є автономія наших національних інтересів від інтересів тих країн, яких ми вважаємо стратегічними партнерами? Може, ми є пасивною стороною в їхніх національних інтересах, і нас "грають"?

2. Відомо, що доктрина стратегічного партнерства має виходити з концепції пріоритетних інтересів держави. Якою мірою Україна може дотримуватись інтересів наших східних і західних партнерів, і насамперед - інтересів Росії, США, НАТО, особливо в ситуації, коли вони можуть бути антагоністичними?

Так, західний вектор політики вважається перспективним: там новітні технології, звідти дали трохи грошей (які треба повертати з відсотками), там привабливіші норми демократії. Але ж Захід відкинув свою "демократичну" демагогію 60 - 80-х років щодо права людини на вільний вибір місця проживання, роботи і т.д. І, розваливши "залізну завісу" між Заходом і Сходом старого комуністичного зразка, будує нову - жорсткий візовий режим щодо громадян пострадянських країн, квоти на еміграцію, на тимчасову працю, на товари і т.д. У цій ситуації видаються утопічними слова "про злиття із Заходом", про його розуміння наших інтересів.

У XXI столітті варто перестати жертвувати національними інтересами України заради інтересів США, НАТО чи інших країн і організацій, беручи участь у різного роду блокадах, каральних економічних санкціях, що приносять Україні величезні збитки, які ніхто не збирається відшкодовувати (дипломатам язик слугує для того, щоб маскувати справжні наміри і дії). Є національні інтереси України, які є дороговказом до більшої незалежності її політики від політик інших країн. Так, Україна дуже вразлива нині із багатьох напрямів. Але вона буде ще вразливішою, коли стане "служкою багатьох панів".

Постійно повертаючись до політики взаємовідносин з Росією, ми враховуємо прогноз, що в XXI столітті Росія буде кардинально змінювати свою політику, робити її прагматичнішою і твердішою щодо Заходу і Сходу. По-перше, юна може відкинути тактику "дружніх поцілунків" і "диригування оркестрами", які грають прощальні марші Росії, фіксуючи її черговий програш, коли Росія, за майже одностайними оцінками її теперішніх аналітиків і політиків, поступалася своїми національними інтересами. По-друге, східні кордони Росії в небезпеці, їх безконтрольно перетинають мільйони китайців, які вже сьогодні претендують на статус "більшості" в деяких далекосхідних російських містах. І, якщо Росія не владнає разом з Китаєм проблем жорсткішого контролю за міграцією китайців, то Далекий Схід Росії де-факто (поки що етнічно) стане переважно китайським. А це небажаний процес для Росії.

Не враховувати нову економічну, політичну і військову ситуацію у світі в українській внутрішній і зовнішній політиці XXI століття було б не тільки легковажно, а й трагічно.

2.4 Позитивні складові іміджу України у вітчизняних ЗМІ

Метою контент - аналітичного дослідження було вивчення і аналіз його за допомогою друкованого засобу масової інформації, а саме газети “Урядовий кур'єр”. Прокласифікувавши міжнародні події, як на них реагує МЗС України, коли саме з'являється заява МЗС України. Все це можна прослідкувати з табл.2.1. (див додаток Б.).

Преса використовувалася з вересня 2002 року по квітень 2003 року влючно [49].

Із доповіді Міністра закордонних справ України А.М. Зленка про діяльність МЗС України можна зробити деякі висновки на основі даних міжнародних подій, які відбулися протягом 2002 - 2003 рр. Зокрема він зазначив, що протягом цього часу пожвавилася активність нашої держави. Про це свідчить велика кількість візитів провідних світових політиків. Так, наприклад, протягом літа 2002 року Україну відвідали генеральні секретарі НАТО, ООН та ОБСЄ.

Україна також доклала зусиль для формування нового порядку у світі. Про таке співавторство свідчить її участь в антитерористичній коаліції, що дає, на думку міністра, певні політичні дивіденди. Україна в такий спосіб резервує собі безпеку і захист з боку міжнародної спільноти. Як зазначив А. Зленко, для розв'язання війни з Іраком потрібні були три передумови:

1. Вичерпання політичних мирних аргументів.

2. Беззаперечні докази виробництва в Іраку зброї масового знищення.

3. Санкція РБ ООН.

Ще за довго до війни міністр підкреслив, що уладнання конфлікту залежить від результатів міжнародної експертизи під егідою ООН.

Наші сусіди стали країнами членами Євросоюзу, тому в цьому році в Україні запланована міжнародна конференція за їхньої участі. Країни - члени визначили як може змінитися наша співпраця з Європейським Союзом. А. Зленко погодився, що Україна поки що не досягла критеріїв ЄС, тому не може претендувати на пріоритетне місце в його політиці. Але наша держава прямуватиме до визначеної мети: асоційованого членства в ЄС до 2007 року.

Діалог України з НАТО переріс в конкретний політичний документ на доповнення існуючої Хартії про партнерство. Від Празького саміту А. Зленко сенсацій не очікував, адже позиція України щодо вступу до альянсу була чіткою, а стратегія незмінною. Після саміту звірені можливості і формат запланованого співробітництва.

В справі “кольчужного” скандалу дипломати відзначили, що від України очікують додаткових відомостей про продаж системи іноземним державам, особливо тих чотирьох, які надійшли на озброєння китайської армії. “Ми не прагнемо до того, щоб Україна виконувала роль шпигуна для західних країн, - заявив з цього приводу Карлос Паскуаль, - але повинні з'ясувати: чи знаходяться “кольчуги в Китаї, чи не перепродані третій країні”. Такі відомості, на його думку, мають українські постачальники озброєнь [55].

Китай ніколи не перепродував Іраку радарних установок, у тому числі радарну установку “ Кольчуга”, отриману КНР від України. Про це заявив на прес - конференції в МЗС представник міністерства Кун Цюань, відповідаючи на заяву, зроблену Держдепартаментом США. Дипломат також тоді підкреслив, що китайський уряд неухильно і строго дотримується резолюції РБ ООН щодо санкцій проти Іраку. Тому співпраця Китаю і України активно розвивається в усіх сферах, в тому числі у військовій, на основі суворого дотримання своїх міжнародних зобов'язань.

2.5 Позитивні складові іміджу України у зарубіжних мас медіа

Діяльність України в Організації Об'єднаних Націй -- один з найбільш успішних напрямків нашої зовнішньої політики, який усі десять років незалежності поповнює список успіхів та здобутків української дипломатії.

Саме через ООН відбувалося широке міжнародне визнання України у перші місяці її незалежності і там же. в штаб-квартирі Організації у Нью-Йорку, з цілою низкою країн було підписано протоколи про встановлення дипломатичних відносин. Свого часу, у 1993 році, під час загострення ситуації навколо Криму. Рада Безпеки ООН прийняла Заяву Голови, якою підтримала територіальну цілісність України. У 1997 році представника України одноголосно обрано Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. і. нарешті, рік 2000-й ознаменувався обранням України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН.

За правилами процедури РБ, кожна країна -- її член, як постійний, так і непостійний, протягом місяця, згідно з ротацією, головує у Раді Безпеки. Головування України припало на березень 2001 року.

Ця подія, яка. на жаль, пройшла не дуже поміченою на батьківщині, викликала значну увагу з боку міжнародного співтовариства, передусім, зважаючи на важливість питань, які розглядає Рада Безпеки та обов'язковість прийнятих нею рішень для всіх держав-членів ООН. Крім того, делегація України в РБ зуміла поставити виконання цієї місії на справді високий рівень, реалізувати низку ініціатив та започаткувати нові підходи у роботі цього органу. Тому у більшості інформаційних повідомлень про роботу РБ у березні фігурувало слово "вперше".

Географія проблем, що стояли на порядку денному Ради Безпеки протягом березня, була дуже широкою: Балкани, Близький Схід, Грузія, Афганістан, Ірак, Демократична Республіка Конго, Ефіопія та Еритрея, Сомалі, Ліберія, Бурунді, Гвінея-Бісау, Папуа Нова Гвінея, Східний Тимор та ін. Статистика є ще більш красномовною: відбулося 14 офіційні засідання та 40 засідань у форматі неофіційних консультацій, за результатами яких схвалено 5 резолюцій, 6 офіційних Заяв Голови Ради Безпеки та 21 Заяву Голови для преси. За цей період проведено також 72 двосторонні зустрічі Голови Ради Безпеки з представниками країн-членів ООН та міжнародних організацій. (Для порівняння зазначимо, що у лютому РБ провела 13 офіційних та 18 неофіційних засідань, схваливши 3 резолюції та 2 офіційні заяви Голови).

Головування України у Раді Безпеки ООН сприяло збільшенню уваги до нашої держави з боку світових ЗМІ. Враховуючи суттєве погіршення останнім часом іміджу України у зарубіжних мас медіа, спричиненого передусім діяльністю антипрезидентських сил та широким розголосом "справи Гонгадзе''. тема участі України в РБ та її головування у цьому органі, значною мірою "розбавила" кількість повідомлень негативного характеру.

Якщо висвітлення засобами масової інформації, часто упереджене, лютнево-березневих подій в Україні (розслідування "справи Гонгадзе", ліквідація наметового містечка, арешт Ю. Тимошенко, мітинги, інциденти біля пам'ятника Шевченку тощо) могло створити в уяві західного та американського споживача інформації образ України як небезпечної країни, де вбивають журналістів, чиняться масові безпорядки та порушуються права людини, то з публікацій про діяльність України у Раді Безпеки складається імідж впливової країни-члена РБ ООН, що докладає зусиль до врегулювання конфліктів у світі (Балкани. Кавказ, Близький Схід); до Президента якої звертаються лідери інших держав (Македонії -- Б. Транковскі Грузії -- Е. Шеварднадзе) з проханням про допомогу і отримують відгук: країни, яка успішно сприяє зближенню конфліктуючих сторін (грузино-абхазька зустріч у Ялті); має власну позицію з принципових питань (Палестина): робить внесок у справу встановлення миру в Африці (виконання рішень вересневого Саміту РБ ООН) та стурбована долею стародавніх пам'яток культури (руйнування Талібаном скульптур Будди в Афганістані).

Щоб створити таке уявлення про Україну, читачеві достатньо проглянути заголовки ряду повідомлень друкованих та електронних ЗМІ:

1. На тему Саміту РБ: "Подальша реалізація рішень Саміту Ради Безпеки,проведеного за пропозицією Президента України" (Брама).

2. З абхазької тематики: "Генеральний секретар ООН високо оцінює роль Президента України у врегулюванні грузино-абхазького конфлікту", "Рада Безпеки ООН відзначає особливі зусилля Президента України у відновленні грузино-абхазького діалогу" (Брама). "Грузія просить розширити участь України у врегулюванні ситуації в Абхазії" (Бі-Бі-Сі). "Грузія -- за розширення участі України у грузино-абхазькому врегулюванні" (ІТАР-ТАСС). "Вдячність Україні від Імені Президента Грузії за братерську підтримку" (Брамі:). "Після переговорів в Україні Грузія та Абхазія підписують домовленість із зміцнення заходів довіри" (БІ-БІ-СІ).

3. З балканської тематики: "Україна проводить засідання Ради Безпеки на прохання Македонії". "Македонія дякує Україні за внесок у миротворчі зусилля на Балканах" (БІ-БІ-СІ). "Україна занепокоєна виявами насильства на македонсько-косовському кордоні" (ІТАР-ТАСС). "Доля української національної меншини в Боснії і Герцеговині". "Вдячність Україні за особливу увагу до процесів, що відбуваються в Боснії і Герцеговині". "Україна надає особливу увагу розвитку подій на Балканському півострові" (Брама).

4. З палестинського питання: "Український та Ізраїльський міністри закордонних справ обговорюють проект близькосхідної мирної резолюції" (Бі-Бі-Сі). "Перес та Зленко про ситуацію на палестинських територіях". "Представники арабських країн відзначають послідовність позиції України у процесі близькосхідного мирного врегулювання" (Брама).

5. Тема Східного Тимору: "Україна відіграє конструктивну роль у процесі остаточного розв'язання конфлікту у Східному Тиморі" (Брама).

6. Щодо головування в цілому: "Україна демонструє ефективність і продуктивність головування у Раді Безпеки ООН" (Брама). "Генеральний секретар ООН високо оцінює миротворчі зусилля України" (Бі-Бі-Сі). "Кофі Аннан: Україна робить важливий внесок у зміцнення глобального миру" (Брама).

Навіть внутрішні події в Україні отримали у цей період більш об'єктивне висвітлення у зарубіжних мас медіа, завдяки перебуванню у Сполучених Штатах міністра закордонних справ України Анатолія Зленка та його заступника Володимира Єльченка. які паралельно із забезпеченням головування у Раді Безпеки активно спілкувалися із представниками американської громадськості та світових ЗМІ. Окрім численних планових зустрічей та інтерв'ю, журналісти також зверталися до них в робочому порядку як до першоджерел інформації під час підготовки матеріалів про Україну, що мало позитивний вплив на остаточний результат [4,c.14].

Показовим у цьому плані є повідомлення агентства "Рейтер" від 2 березня під назвою "Український соціаліст шукає підтримки з боку США проти Кучми", присвячене перебуванню у Сполучених Штатах лідера соціалістів Олександра Мороза. Переповівши гучні заяви і коментарі зазначеного політика щодо ситуації в Україні, його звинувачення на адресу" Президента України, агентство цитує наприкінці українського дипломата, який "забезпечує головування в РБ": "Мороз є лише одним з тих, хто програв президентські вибори восени 1994 року". Така дещо принижуюча характеристика, зрозуміло, применшує довіру читача до морозівських одкровень.



РОЗДІЛ 3. подальше формування іміджу України в діяльності МЗС

3.1 Підсумкова діяльність МЗС України по формуванню іміджу держави

В даний час є широкі можливості по створенню і просуванню іміджу України. Для цього необхідна спеціальні структура і налагоджена робота спеціалістів з різних областей знань. Для впровадження ж необхідна узгодженість дій гілок влади в цій області. Створення і просування іміджу повинно бути частиною ще більшої програми по розвитку України, потрібно не тільки здаватися цивілізованою і ”позитивною” державою, але і прагнути ними стати. У будь - якому випадку подолання наших хиб тільки зміцнить наша уява. Так у світлі останніх політичних подій можна уявити зняття депутатської недоторканості з екс-прем'єр-міністра П. Лазаренка як досягнення демократії і ролі права, що підвищується в Україні. Позитивні наслідки сприятливого іміджу не тільки поміняють положення України у світі, але і значно змінять внутрішнє положення.

Створення позитивного іміджу України залишається серед перспективних завдань вітчизняної дипломатії. Вона сьогодні лише наближається до того, щоби працювати на цей імідж, так як це роблять західні зовнішньополітичні служби [12].

МЗС України перебуває у стані перманентного пристосування до нових реалій та завдань, які ставляться перед ним. Як і дипломатичні служби інших країн світу, воно намагається виробити найоптимальніші підходи в кадровій політиці, організацій побудові. Персонал міністерства навчається “на ходу”, в процесі виконання нових завдань, які ставляться перед ним, або, точніше, сиплються безперервним потоком.

Якщо врахувати, в наскільки складних умовах відбувалося становлення дипломатичної служби незалежної України, то її прогрес є вражаючим, але якщо оцінити тривалий шлях, який ще залишається пройти, аби почати працювати з ефективністю, сумірною роботою західних дипслужб, то ейфорійний настрій сам собою зміниться на робочий.

Оскільки до того ж у сучасному світі лишається теза, що “ велич держави вимірюється якістю її дипломатії” (формулювання заступника Генерального Секретаря ООН В. Петровського), то щодо нових демократій традиційна репрезентативна функція дипломатії ще більше зростає під кутом зору утвердження їх позитивного іміджу у світі.

Однією з найгостріших проблемою для дипломатичних служб та МЗС у всьому світі є необхідність виконання координаційних функцій у зовнішньополітичній сфері. На тлі загального розширення кількості дійових осіб на міжнародній арені та неухильного підвищення вимог до національних дипломатій виникає питання, яким чином вони можуть упоратися з цим постійно зростаючим валом проблем і завдань. Насправді в сучасних умовах Міністерство закордонних справ нагромаджує інформацію про міжнародні зв'язки інших урядових та неурядових установ, тоді втручаючись в ситуації, якщо ті чи інші контакти чи проекти, на думку МЗС, не вписуються в загальну схему національних зовнішньополітичних пріоритетів.

Значне місце в роботі було відведене питанню запровадження новітніх інформаційних технологій в роботі МЗС України. Їх вражаючий розвиток наприкінці ХХ століття привів до кардинальних змін у двох базових для дипломатії сферах людського співжиття: комунікаційній та інформаційній. У поєднанні з суттєвими змінами у функціях МЗС це створює новий профіль їхньої діяльності. Замість того, щоб брати пряму участь у процесі ухвалення політичних рішень, дипломатична служба перетворюється нині частково на державне підприємництво з постачання і менеджменту інформації для політичних кіл. Щоб витримувати в цій сфері конкуренцію з боку дедалі мобільніших світових ЗМІ, МЗС повинно значно швидше “ обертатися”, ніж це було ще кілька років тому, застосовуючи при цьому сучасні інформаційні технології.

Інакше кажучи, використання Internet є для МЗС і всіх посольств таким же обов'язковим, як і для сучасних ЗМІ, але й воно не забезпечує нині достатнього рівня інформованості, що його очікує від МЗС політичне керівництво країни. Достатня інформованість досягається ним лише за поєднання нових технологій і традиційних методів дипломатії - прямого спілкування з міністерствами та відомствами країни перебування, особами, які ухвалюють рішення, всіма верствами населення. Така комбінація загальновживаних і специфічних, суто фахових методів робить дипломатію незамінною їх й унікально в плані збирання, постачання та аналізу інформації.

Водночас використання нових інформаційних технологій дає відчутну фінансову віддачу. Мається на увазі не лише вища ефективність роботи за рахунок мобільного обліку по мережі та автоматизації деяких процесів, але й використання нових систем контролю та обліку, так званого комп'ютерного контролінгу - методу, випробуваного в приватному бізнесі, за рахунок якого досягається більш висока ефективність використання людських та матеріальних ресурсів. Для застосування цього методу потрібно порівняно небагато - комп'ютерна мережа в установі, відповідне програмне забезпечення та мінімальна комп'ютерна обізнаність дипломатичного персоналу, в тому числі керівного складу. Натомість віддача від його використання була б не лише фінансовою. Застосування інформаційних технологій для контролю та обліку полегшило б роботу керівного дипломатичного складу, для якого відпала б необхідність суто механічного контролю за діяльністю підлеглих підрозділів.

Отже, дбаючи нині про достатню комп'ютерну обізнаність МЗС України, ми створюємо нову важливу передумову не лише для високого рівня її роботи в найближчій і більш далекій перспективі, але й у цілому для зміцнення України як сучасної європейської держави.

Тенденція до більшої відкритості дипломатичних служб у поєднані з широким застосуванням нових інформаційних технологій спонукає Міністерства закордонних справ переглядати свої підходи у сфері захисту інформації.

Міністерство закордонних справ України спиняється нині в новій ситуації, коли вони змушені переходили на більш динамічний і економічний ритм, переймаючи методи роботи, випробувані в приватному секторі. Справджується прогноз британського дослідника Ф. Еттон - Готкіна, що МЗС майбутнього дедалі більшою мірою організовуватимуться як великі концерни в приватному бізнесі. Це передбачає економнішу організацію практично всіх сегментів роботи дипломатичної служби: від підготовки кадрів до систем обміну та контролю. Українська дипломатія потребує свого, властивого лише дипломатій професійного духу, і тут йдеться не про так звану елітарність, а про високий рівень компетентності, професійної сміливості та ініціативності у поєднанні з високими моральними засадами, глибоким розумінням потреб, проблем і бід власної держави. Створення такого духу є завданням не одного покоління, проте перші кроки на цьому шляху мають робитися вже тепер. Одна з ключових проблем української дипломатії полягає в тому, що в нас цей період усвідомлення політиками та населенням специфіки дипломатичного фаху “випав”. Як на політичному, так і на побутовому рівні ставлення до дипломатії визначається в Україні в основному через певні стереотипи чи навіть міфи. Це, наприклад:

1. Міф про дипломата як шляхетну особу, послану за кордон аби брехати на користь батьківщини”.

2. Міф про дипломата як аристократа, що дарма проїдає гроші вчителів та пенсіонерів.

3. Міф про дипломата, який легко розв'язує глобальні проблеми, спілкуючись із сильними світу цього за бокалом мартіні.

4. Міф про дипломатію як “законсервований” фах, який минають усі зміни, що відбуваються у світі.

У зв'язку з усім цим вищевикладеним виникає питання: чому МЗС України часто на першому місці? Бо імідж України залежить від іміджу дипломата. У МЗС за 12 років були промахи і дуже великі. Можна випускати ракету не в той бік - і вже пішло гуляти по всьому світу... тут треба звернути увагу на підбір дипломатів, які повинні бути і патріотами і відповідальними людьми. В інтересах оптимального забезпечення належного іміджу України Міністерству закордонних справ необхідно базувати інформаційну роботу на стабільній науковій основі. Це передбачає:

1. Забезпечення об'єктивності фактів та їх тлумачення.

2. Авторитетність джерел інформації.

3. Оперативність у висвітленні подій.

4. Системність і плановість.

5. Визначення головних напрямів та пріоритетів інформаційної роботи.

6. Врахування особливостей країн, наявність української діаспори.

7. Координацію інформаційної роботи інших установ і організацій.

Особливо важливо кооперувати інформаційні потоки, забезпечувати найбільш об'єктивну достовірну інформацію про внутрішню і зовнішню політику України. Зростає значення контрпропаганди.

Такими чином, проблема формування іміджу України в діяльності МЗС і надалі залишається актуальною темою.

3.2 Шляхи вдосконалення діяльності Міністерства закордонних справ України по формуванню іміджу держави

Для вдосконалення діяльності МЗС України у формуванні іміджу держави потрібно приймати наступні міри:

1. Особливо важливим видається прийняття в Україні законодавства, яке б регулювало діяльність дипломатичної служби відповідно до світової практики та об'єктивних потреб зовнішньої політики України. Воно має не лише визначити головні завдання і методи діяльності української дипломатії по формуванню іміджу України, а й стати основою для вирішення назрілих проблем української дипломатії. І хоча з наведених пречин можна прогнозувати, що підготовка такої основи буде непростою, просуватися у цьому напрямі необхідно. Будемо сподіватися, що початок цього процесу, як і в інших європейських державах, стане для суспільства стартовим сигналом, аби звернути більш пильну увагу на потреби української дипломатії, усвідомити її справді широкі можливості та відкрити шляхи для новітньої реалізації цих можливостей.

2. Про стратегію і тактику інформаційної діяльності за кордоном. Не можна пускати формування іміджу України на самоплив. Для МЗС України активно, планомірно, вдумливо працювати над зміцненням міжнародного авторитету нашої держави. І не тільки в кризових ситуаціях, а повсякденно, крок за кроком, нарощуючи позитивні риси іміджу України.

3. Подальше забезпечення позитивного іміджу України.

4. Варто оптимально задіяти наш закордонний потенціал, частіше залучати до інформаційної роботи послів, збільшуючи тим самим авторитетом цієї важливої ланки.

5. Подальша тісна співпраця з близькими прикордонними державами, західними державами - членами Європейського Союзу, НАТО та країнами Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.

6. Сучасному ідеалу України повинні відповідати деякі критерії цивілізованих держав, такі як:

- суспільно - економічна стабільність;

- гарантовані права й свободи громадян;

- зовнішньополітична толерантність і миролюбність.

7. Окрім поширення позитивної інформації про Україну за кордоном та сприяння входженню нашої держави у світовий інформаційний простір, ця структура має займатися узагальненням інформації щодо якісних та кількісних параметрів інформаційної присутності України у зарубіжних країнах або регіонах, а також потрібно готувати пропозиції і рекомендації щодо підготовки заходів із поліпшення міжнародного іміджу України.

Висновки

В роботі наведене теоретичне узагальнення і практичне вирішення проблеми діяльності Міністерства закордонних справ України по формуванню іміджу держави, що виявляється в дослідженні основних напрямків та особливостей у формуванні іміджу держави через МЗС України.

Застосування політологічних методів аналізу дало можливість реалізувати обраний підхід: розглянути головні складові іміджу України через призму діяльності Міністерства закордонних справ України у тісній взаємодії з комунікаційними процесами.

Основні наукові і практичні результати роботи полягають у такому:

1. Формування іміджу України є і залишається актуальною темою на сьогоднішній день. Імідж держави - категорія багатопланова, комплексна рухлива, що залежить від великої кількості об'єктивних і суб'єктивних факторів. Суперечливість формування іміджу держави обумовлюється й тим, що паралельно діють протилежні фактори - одні зміцнюють, інші підривають його.

Трансформація забезпечення зовнішньополітичних інтересів на міжнародній арені залежить від урахування глобальних факторів; елементом зовнішньої політики виступають формування і підтримання іміджу держави, національних пріоритетів у міжнародних інформаційних потоках, мережева та публічна дипломатія.

Отже, сьогодні формування іміджу України є важливим завданням загальнонаціонального масштабу. Воно потребує спільних цілеспрямованих і послідовних дій офіційної влади і опозиції, державних органів і громадських організацій, бізнесових структур і ЗМІ, громадян України й численної української діаспори за кордоном. Вирішення цього завдання вимагає підготовки та прийняття загальної стратегії інформаційної політики держави на коротку та довготермінову перспективу, спрямовану на розробку та просування позитивного іміджу України у світовий інформаційний простір. Ця стратегія має охоплювати питання, починаючи зі створення централізованого державного органу, відповідального за імідж країни та принципів підготовки кадрів для інформаційно-пропагандистської діяльності - до засад роботи з окремими зарубіжними мас - медіа. Але вирішення цього завдання потребує певного часу і залучення значних коштів.

2. Проблема створення іміджу України посідає особливе місце в структурі зовнішньополітичної діяльності МЗС України. Вона визначає суперечності сучасного етапу напрямків діяльності Міністерства закордонних справ по формуванню іміджу України, які досягли вже певних успіхів в цій сфері. Створення іміджу України залишається і надалі головним завданням МЗС.

Концепція створення іміджу України стала надзвичайно актуальною проблемою на міжнародній арені. Вона сприяє взаєморозумінню і пошуку спільних рішень між різними гілками влади та громадськістю загалом, щоб прагнути до забезпечення позитивного міжнародного іміджу України, створювати нові можливості напрямків цієї роботи.

Українська дипломатія з розумінням сприймає перспективу значних змін у своїй діяльності. Подібно до всієї системи державного управління, вона потребує модернізації. Як зазначив, в одному з своїх інтерв'ю Президент України Леонід Кучма, “Якщо ми будемо працювати на засадах старої моделі організації державної влади, то знову опинимося на задвірках розвитку і будемо просуватися вперед черепашачими кроками”.

Таким чином, сьогодні, якщо хочемо мати належне ставлення з боку світового співтовариства до нашої держави і до кожного з нас, її громадян, мусимо розпочинати серйозну роботу із створення насамперед зовнішнього іміджу України.

3. Шляхи вдосконалення діяльності МЗС України по формуванню іміджу держави - це остаточний крок до подолання невирішених завдань в дослідженій проблемі.

Враховуючи, що ХХІ століття - це доба інформаційної економіки, коли важливим і невід'ємним компонентом стабільності і зростання вважається інформаційно - комунікаційні технології та ресурси, Україна формує перспективні стратегії прогресивного розвитку та формування позитивного міжнародного іміджу за програмою становлення. Міжнародні прагнення України потребують державної підтримки на рівні політичних рішень, виконавчих структур законодавчого забезпечення і спрямованого впливу на усвідомлення суспільством нових можливостей по формуванню та вдосконаленню іміджу України.

Таким чином, якщо сприяти поліпшенню іміджу держави буде не тільки МЗС України, але і власне громадськість, то наш імідж зросте і в країні і в світовому просторі.



Список використаних джерел

Закони, законодавчі акти

1. Закон України “ Про інформацію “ від 2 жовтня 1992року.

2. Постанова Верховної Ради України “ Про основні напрями зовнішньої політики України “ від 2 липня 1993 року.

Посібники, підручники, журнальні статті

3. Бжезінський Збігнєв Велика шахівниця. Львів - Івано - Франківськ,- 2000, с.46, 92.

4. Бойко О.В. Горнятко меду у бочку з дьогтем. Трибуна, № 3-4, - 2001 с. 14-16.

5. Бойко О.В. Залишилися таланти і приватність? ( Еволюція міжнародного іміджу українців та їх держави) // Трибуна,№11 - 12,- 2001 с. 27- 33.

6. Бойко О.В. Міжнародний імідж України, який він і кому потрібен? // Трибуна - 2001, № 1 - 2, с. 12 - 13.

7. Бойко О.В. Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих // Трибуна, № 9- 10, 2001, с. 24 -27.

8. Гальчинський А.Україна: поступ у майбутнє.- К:. Основи, 1999.- 220 с.

9. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія / Білорус О.Г., Мацейко Ю.Г., Гончаренко А.Н. та ін. К:. Оріони, 2000.- 424 с.

10. Гуменюк Б. Блажей В. У процесі становлення //Піч, 2000, № 4 .

11. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної і консульської служби К., 1998.

12. Гуменюк Б. І. Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба - К.: Либідь, 2001.

13. Губерський Л.В. На чому ґрунтується міжнародний авторитет (Забезпечення позитивного іміджу України - одне із пріоритетних завдань зовнішньополітичної діяльності держави) // Піч, - 2002, №4.

14. Дерев'янко А.Г. Інформаційні центри: структура і методи діяльності - К.: РіС КіСУ, 1999, 80 с.

15. Дипломатичне досьє. Випуск № 75, // Піч, № 9 - 10, 2000, с.104.

16. Дмитриев А.В. и др. Неформальные политические коммуникации.- М:.1996.

17. Дорога дипломатія // День, 2000, № 102, 9 червня.

18. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. - К:. Основи, 1998.- 906 с.

19. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародних відносин - К., 1999.

20. Зленко А.М. Зовнішня політика на сучасному етапі // Дзеркало тижня, - 2001, 20 - 26 січня .

21. Зленко А.М. Зовнішня політика на сучасному етапі // Вісник Львівського університету. серія МВ - 2002, Вип.2, с. 3 - 7.

22. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму (Виступи, промови, інтерв'ю та статті Міністра закордонних справ України А.М. Зленка ). - К:. Преса України , 2001.- 370 с.

23. Іванов В.Ф. Конвент - аналіз. Методологія і методика дослідження. - К., 1994, 110 с.

24. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков.- М:. 1994.

25. Інформаційне забезпечення візитів делегацій України за кордон. До директивної добірки документів ( згідно з розпорядженням Міністра № 1, №735 від 9.01. 96. р.).

26. Ломов М.Н. Политология. - М:.1992.- Вип.3.

27. Макаренко Є.А. Актуальні проблеми міжнародної інформації Рівне: РіС КіСУ, - 2001, 268 с.

28. Макаренко Є.А. Інформаційно - аналітичне забезпечення зовнішньої політики: теоретичні і практичні аспекти //Актуальні проблеми міжнародних відносин - 1999 - Вип. 12, частина ІІІ, с. 89 - 109.

29. Макаренко Є. А. Міжнародні інформаційні відносини, - К., 2002, с. 312 - 328.

30. Марк Хонг Современная дипломатия. // Международная жизнь, - 1999, - № 11, с. 39 - 48.

31. Міжнародні відносини і зовнішня політика - К.: Либідь, 1999, 558 с.

32. Михальченко М. Україна XXІ ст. спроба політико - соціологічного прогнозу. // Сучасність, - 2001, № 4 . с. 59 - 74.

33. Моисеев В.А. Паблик релейшнз. Теория и практика.- К:.1999.

34. Москаленко А.З. Губерський Л. В. Іванов В. Ф. Основи масово- інформаційної діяльності КНУ ім. Т. Г. Шевченка, - К., 1999.

35. Пелих А. С. Кизилова Т. Г. Пронченко А. Г. Имидж делового человека - М., 1997.

36. Политология. Краткий тематический словарь - М., 1992, - Вип. 1.

37. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика - К., 1998.

38. Почепцов Г.Г. Имидж: от фараонов до президентов - К., 1997.

39. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века - М., - К., 1999.

40. Почепцов Г.Г. Профессия: Имиджмейкер. - К., 1998.

41. Почепцов Г.Г. Теорія комунікацій. К., 1999.

42. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні / Упоряд. Є. Демський Відп. Ред. С Павлюк - К.: Юрінком, 2001, - 688 с.

43. Рассолов М.М. Информационное право - М.: Юристь, 1999. - 400 с.

44. Тигранян М. Комунікація і міжнародний розвиток: деякі теоретичні узагальнення. Документи Міжнародної Ккомісії з дослідження проблем комунікаційї. - ЮНЕСКО, Париж , 1980 р. - Документ № 41.

45. Тихомирова Є.Б. Зв'язки з громадськістю - К., 2001. - 312 с.

46. Технология политической власти: Зарубежный опыт. - К.,1994.

47. Сілкова Г.В. Основи інформаційно - аналітичних досліджень: Навч. посібник для студ. вузів / Рівн. ін- т слов'янознавства Київського слов'янського ун - ту.- К., 1998. - 50 с.

48. Слісаренко І. Стратегія паблік рилейшнз // Політика і час - 1997, - № 8. - С . 57 - 59.

49. //Урядовий кур єр. 2002 - 2003 рр.

50. Федотова О.Н. Контент - аналитические исследования и пропаганды - М:. МГУ, 1988.

51. Формування міжнародного іміджу України маловідомі. //Нова політика, - 2001, № 5, с.28 - 31.

52. Цыганков П.А. Международные отношения : социологические подходы - М., 1998, - 35 с.

53. Хто є хто в Україні К.: К. І. С., - 2001.

54. Шепель В.М. Имиджелогия. Секреты личного обаяния - М.:Юнити,1997.- с. 365.

55. Як вибити “ кольчужний “ клин? ( Із засідання Наукової ради МЗС України) // Піч, № 1, - 2003.

56. Як нас сприймають у світі (Із засідання Наукової ради МЗС України)// Піч. - №3.- 2002, С.3.

57. Яковець И. Павблик рилейшнз в организациях.- Санкт - Петербург, 1995.

Матеріали Інтернет- видань.

58. Міністерство закордонних справ України www.mfa.gov.ua

59. Шміц Ч. Виртуальная дипломатия. www.usip.org/oc/vd.