Імідж українських політичних партій

Блок влади народився з ініціативи Президента. У тих, хто підштовхував його до цього кроку, були свої резони, у Леоніда Кучми - свої. Він створював ядро більшості, покликаного в майбутньому парламенті й уряді забезпечити умови, за яких Президент зможе провести на своє місце потрібну йому людину. Леоніду Кучмі було чудово відомо, що лідери п'яти партій один для одного є політичними і бізнесовими конкурентами. ("Ось дивлюся я на них і бачу перед собою п'ять прем'єрів і п'ять президентів", - частенько ремствував Президент на етапі становлення блоку.) Однак ця обставина розглядалася радше як плюс, аніж як мінус. Прагнення до розташування Леоніда Даниловича - це єдине, що об'єднує учасників блоку. Главі держави цього видалося досить, адже, як відомо, він не любитель чужих самостійних ігор.

Кожна з партій мала доступ до чиновницьких важелів, здатних вплинути на вибори, медійних ресурсів, мала власні фінансові можливості. Водночас кожна прагнула вирішити питання передвиборної кампанії своїми мізками, але коштами інших партнерів. Зрозуміло, це недодавало порозуміння. Не могли амбітні лідери об'єднатися і на ідейному грунті, оскільки чіткої ідеології не було у жодного з суб'єктів блоку. Щоправда, питання ідеологічної сумісності щонайменше турбували Президента: декларативно партії не виходили за рамки центристських або лівоцентристських. Їм просто було необхідне "кріплення", здатне, до того, ж дати зрозуміти навколишнім, що саме до цього блоку прихильно ставиться глава держави і його підтримка буде оцінена Президентом належним чином. Тому першим номером блоку "За Єдину Україну!" стає голова адміністрації Президента Володимир Литвин, і це означає, що весь адмінресурс має сконцентрувати свої зусилля на перемозі саме цього блоку. Володимир Михайлович не справив заворожуючого враження на електорат. І з цієї точки зору його призначення виявилося помилковим (і Кінах, і Тигипко виглядали б значно краще), однак організатор блоку, вочевидь, розраховував не стільки на голоси, скільки на процес їхнього підрахунку. І з цієї точки зору рішення виправдане.

Адміністративний ресурс - це незаконне й аморальне використання чиновницьких можливостей на користь тієї чи іншої сили. З усіх куточків нашої неосяжної країни до Києва стікаються відомості про використання цього методу в передвиборній боротьбі блоком "За єдУ". І тут технологій насправді сила-силенна, але основними є страх і агітаційний вал. Для початку злякали регіональних лідерів, чітко давши зрозуміти, що відсоток, отриманий блоком в області, дасть відповідь на питання про шанси кожного з губернаторів зберегти за собою пост після 1 квітня. За деякими даними, у ряді областей буцімто було зібрано (уже губернаторами) заяви глав райадміністрацій про звільнення "за власним бажанням". З відкритою датою. За блок зобов'язали агітувати ректорів вузів, директорів лікарень, голів колективних господарств, учителів шкіл, командирів частин.

Місцеві власті блокували виступи опозиційних лідерів, відмовляли їм у приміщеннях, відмикали світло, забороняли доступ на місцеве телебачення і перешкоджали в розміщенні наочної агітації.

Водночас усі регіони й особливо Центр і Схід країни квітнуть бігбордами, плакатами і листівками, що агітують за блок влади. "План по валу" чи "Вал по плану" - як хочете. Більшість людей це дратує. Але певну частину електорату усе ж заворожує: стихія... До речі, поліграфічна продукція блоку, як правило, що друкується в регіонах за затвердженим у Києві зразком, дуже низької якості. Та й у цілому агітація "За Єдину Україну!" проходить без душі. Це відзначають усі, у кого була можливість порівнювати. На Західній Україні також чимало поліграфічної продукції блоку Ющенка, але там кожний плакат наклеєно із любов'ю, так само як і агітматеріали Тимошенко, Мороза чи СДПУ(о). "За єдУ" приклеєно абияк. Агітатори опозиції, котрі працюють на вулицях, у більшості випадків роздають рекламну продукцію, висловлюючи при цьому своє ставлення до політичної сили, яку вони представляють. Агітатори "За єдУ" по всій країні мляво і мовчки намагаються ткнути листівки перехожим. Воля до перемоги, присутня у керівництва блоку, не передається по ланцюжку на нижній рівень. І це дуже відчувається в регіонах. Можливо, саме тому основний електорат блоку вдасться залучити в сільській місцевості, де далеко не кожний громадянин замислюється про альтернативу і багато хто, як і раніше, дослухається думки начальства. Де інде з людей збирають розписки з обіцянками проголосувати за блок влади. Їх змушують записуватися в деякі партії блоку і всіляко дають зрозуміти, що ніяка кабінка для голосування не врятує "єретика" від неминучої кари. Це складно зрозуміти, але на початку ХХI століття в європейській країні частина населення здатна повірити в те, що бюлетені нібито мають свої коди і по них можна встановити, хто як проголосував!..

Водночас за перші півтора місяці кампанії безпрецедентні агітаційні й адмінресурсні заходи не дали запланованих результатів. Рейтинг блоку перебував у межах 4%, і тоді було зроблено крок, згодом навіть представниками "За єдУ" оцінений як помилковий: Володимир Литвин заявив про те, що п'ять партій у майбутньому парламенті зіллються в одну і главою нової політичної сили стане Леонід Кучма. Передусім це було заявлено для того, щоб регіональні керівники відкрили в собі друге дихання. По суті ж жорстка зв'язка між блоком і Президентом, котрий заявив, що він "не виключає такої можливості, коли його оберуть лідером" і "якщо буде створено більшість", - перетворила вибори на подобу референдуму про довіру до влади на чолі з Президентом України. Наявність прем'єра, віце-прем'єрів, міністрів й інших чиновників у списку блоку і перспективи зведення в сан лідера об'єднаної партії Президента країни дають підстави сприймати майбутні результати голосування як оцінку діяльності Президента і його команди.

Нескоординованість публічних заяв у блоці цілком зрозуміла, адже він так і не став єдиним цілим. Окрім Литвина і Президента пайовиків умовно об'єднує штаб, що пунктирно визначає напрям роботи, однак кожна з партій прагне відповідати лише за свої ділянки, так само як і фінансувати їх. Найчастіше бувають неузгоджені виступи на одну й ту ж тему в різних регіонах. У результаті розброду кампанія фінансується ривками і нерідко виділені кошти зі спільного казана осідають на обласному рівні, не доходячи до регіонів. Дуже часто розробки штабу не реалізуються в регіонах через наявність декількох центрів, які дають розпорядження. Атмосфера в блоці напружена. Члени блоку скаржаться Президенту на нестаранність губернаторів, Президент проводить нараду за нарадою, не рахуючи індивідуальних "накачок". Губернатори, розуміючи свою відповідальність, вимагають результатів від глав районів. Низи ж нерідко саботують велику електоральну розбудову або просто формально і для галочки виконують розпорядження.

Колосальні плани, що виношувалися кожним членом блоку на самісінькому початку кампанії, до її кінця переросли в необхідний "сухпай". Наприклад, розраховуючи на верховенство в блоці, Сергій Тигипко запросив до України представників "Ніколо М" - найбільше російське піар-агентство. Саме ним було закручено надзвичайно дорогу програму "Діалог", відповідно до котрої 4 мільйони громадян своїми відповідями повинні були скласти програму майбутнього блоку. Люди, не один рік провівши у високих урядових і парламентських кріслах, вирішили нарешті поцікавитися в населення, чого ж воно, власне, від них чекає. Однак цьому проекту не судилося збутися. З якого це доброго дива Сергій Леонідович має витрачати власні чималі гроші на колективні інтереси? І по-своєму він має рацію. Тепер блок бореться за владу, так і не пізнавши, у чому народні сподівання.

Саме через взаємну ворожість блок "За Єдину Україну!" так і не вразив нас достатком рекламних кліпів. Кожен із знятих однією з партій варіантів негайно зафукувався рештою. У результаті три соціальні кліпи вольовим рішенням одного з членів штабу було розміщено на УТ-1, а команда Пінчука зняла майже двохвилинний і, до речі, досить якісний кліп про історію України. Є, щоправда, один тонкий момент. І сценарій цього кліпу, і назва "За Єдину Україну!" - це 100-відсотковий плагіат, оскільки такий же кліп і рух під назвою "За єдину Францію!" були атрибутами виборчої кампанії Франсуа Міттерана. Про що цього тижня і розповіла вітчизняним читачам "Українська правда" (там теж читають книги Жака Сегели).

Немає єдиної політики й у мас-медіа. На відміну від СДПУ(о) у штабі блоку не розробляється темник - перелік тем, запропонованих до обговорення з виборцями і журналістами протягом тижня. Два загальнонаціональні канали фактично випали з набору агітаційних засобів. "Інтер" і "1+1" сконцентровані на СДПУ(о). Олександр Савенко, котрий відповідає у блоці за ЗМІ, із керівником Першого національного Ігорем Сторожуком перебуває приблизно в тих же стосунках, що Ющенко й Медведчук. Це безумовно не сприяє побудові чіткої й адаптованої до сприйняття глядача лінії на державному УТ. Та й до економії фондів - теж.

Фактично своє особисте бачення агітаційної кампанії у власному медіа-холдингу, що включає телеканал "Ера", реалізує Андрій Деркач. Як може, за вуха до щастя тягне блок і Віктор Пінчук на ICTV і СТБ. У новинах усіх згаданих вище каналів превалюють повідомлення про регіональні виступи членів блоку "За єдину Україну!". Досить часто решту часу займає негативна інформація про конкурентів. Головним чином - про блок "Наша Україна". Технологічна розробка штабу - найширше надання ефіру Наталі Вітренко та Богдану Бойку, котрі спрямовують стріли харизматичної критики на адресу СПУ, БЮТи і "Нашої України". Розкриття "американської змови", увінчане фільмом Чарльза Кловера про "касетний скандал", є розробкою Віктора Пінчука, підтриманою Президентом країни. Віктор Ющенко, обурений поведінкою людини, котра неодноразово бувала в його домі разом зі своєю другою половиною, обрушився з критикою на адресу Віктора Михайловича та блоку влади. Здатність екс-прем'єра відповісти, вочевидь, виявилася для Пінчука настільки несподіваною, що цього тижня він зустрівся з дружиною Віктора Ющенка Катериною Чумаченко, і, судячи з усього, намагався переконати її у своїй непричетності до появи фільму.

Водночас чемпіоном по боротьбі з лідером парламентських перегонів є Андрій Деркач. Втім, це саме той випадок, коли "немає нічого особистого". Чи майже нічого. Можливо, Андрій Леонідович прагне бути корисним своїм колегам із ФСБ і паралельно робить усе можливе, щоб доставити задоволення главі держави. Адже позиції Деркача в даний момент досить слабкі як у політиці, так і в бізнесі. Йому потрібні залікові очки.

Досить сильними є позиції блоку в центральній пресі: "Факты", "Влада і політика", "Сегодня", "Урядовий кур'єр", "Кіевській телеграфъ" і ряд інших видань із більшою чи меншою старанністю підтримують блок. Дуже ефективними могли б стати і районні газети, до яких зазвичай у населення найвищий рівень довіри. Однак... Усі площі в них практично забито рекламними матеріалами мажоритарників, які, на відміну від блоку влади, добре платять за свою популяризацію. Дуже часто керівники видань віддають перевагу реальним дивідендам, а не віртуальним, що призводить до регіональних провалів у рекламі блоку.

Не можна обминути і підготовку до підрахунку голосів. З цього приводу голова болить не лише в Анатолія Толстоухова, губернаторів і Юрія Левенца, котрий надає консультативну допомогу блоку, а й у глави блоку "За Єдину Україну!". Стаття Литвина про міфи громадянського суспільства, спрямована проти активізації моніторингових організацій, мала посіяти сумніви в порядності тих, хто відстежує прозорість правил гри під час виборів. Антиамериканська й антизахідна хвиля покликана слугувати тій же меті. Боротьба з незалежними соціологічними службами була викликана необхідністю змінити рейтингові показники блоку. У ідеалі результати соціологів мали збігтися з результатами підрахунку голосів без урахування результатів виборів. Схоже, саме задля цього Володимир Литвин виявився здатним переступити через живих і мертвих. Зауважимо, до речі, що ніхто з авторитетних політологів не захотів публічно пов'язувати своє ім'я з блоком влади: ні Михайло Погребинський, котрий встановив союзницькі взаємини з есдеками, ні Микола Томенко, котрий увійшов до списку Ющенка, ні Володимир Полохало, котрий не приховує симпатії до БЮТи. Блок "За Єдину Україну!" "розжився" Миколою Михальченком. І це круто!

Закінчуючи огляд основних технологій, які застосовує блок "За Єдину Україну!" під час передвиборної кампанії, можемо констатувати: ККД спільних зусиль членів блоку міг бути набагато вищим, якби блок не робив настільки чіткої ставки на адмінресурс, не нехтував би настільки явно правами населення на вільний вибір, на порядок організованіше підійшов до використання наявних агітаційних потужностей, потрудився над олюдненням обличчя влади, не ув'язував би себе настільки щільно з Президентом і виробив високу фінансову дисципліну забезпечення кампанії. У принципі за підтримки блоку, та й у самому списку є ряд людей, здатних працювати цивілізовано. По-своєму кожне ім'я, котре асоціюється з блоком влади, є одиницею капіталізації країни, а отже цеглинкою, що дозволяє не відбутися в Україні лівому реваншу. Неясно одне - чому ж від цих людей, котрі зуміли так успішно адаптуватися до нових умов життя, так віє "совком", лицемірством застою і риторикою 30-х років? Усе могло б бути зовсім не так. Однак про це вже говорити пізно.

Зате саме час згадати про можливості фальсифікації результатів виборів. Ні в кого немає підстав для твердження: "Блок влади допише собі результат під час підрахунку голосів". Водночас експерти не виключають, що в день голосування й у ніч підрахунків можуть відбуватися такі речі. По-перше, масова підміна протоколів, по-друге, вкидання значної кількості бюлетенів по всій країні "від імені" тих, хто не прийшов на вибори, і мертвих душ. По-третє, недотримання демократичних правил голосування у військових частинах, місцях позбавлення волі, лікарнях і спецдільницях. За різними оцінками застосування цих технологій і ряду інших, що використовується менш масштабно, може дати від двох до семи відсотків приросту голосів. За останніми прогнозами чотирьох незалежних соціологічних служб - "Соціс-Гелап", Центру Разумкова, "Соціального моніторингу", "Демініціатив", блок "За Єдину Україну!" може на виборах здобути від 6 до 9 відсотків голосів. Остаточні ж результати виборів можна буде порівняти з цілою низкою екзет-полів - придільничних опитувань виборців у день голосування. Побажаємо ж блоку влади удачі

III.2.4 "БЛОК ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО"

"Для того щоб одержати 4%, нам потрібно взяти 7%" - така установка штабу. Пояснюється вона ось чим: якщо під час виборів-98 донорами для інших партій стали "Трудова Україна" й Аграрна партія, то цього разу у штабів Тимошенко й Мороза є підстави гадати, 2002-го під час підрахунку голосів саме з їхніх політичних об'єднань влада постарається зробити донорів. Члени "Блоку Юлії Тимошенко", не лише вони, запевняють: губернатори одержали чітку ЦВ: у кого в області блок здолає 4-відсотковий бар'єр, той втратить посаду. Влада й конкуренти, котрі контролюють TV, здійснюють досить ефективну блокаду БЮТи. На центральних каналах до сьогоднішнього дня не з'явилося жодного ролика. Сергій Головатий і Анатолій Матвієнко, котрі вели переговори, так і не змогли зустрітися з керівниками більшості каналів. Водночас блокада стала настільки очевидною для спостерігачів, що не можна виключати, що на "1+1" або навіть на "Інтері" кілька показів, однак, відбудеться.

Водночас застосовується низка інших технологій, спрямованих проти блоку. "Преса України", пославшись на завантаженість, відмовила в друкуванні газеті "Вечірні вісті" - надзвичайно близької до Юлії Тимошенко. Те саме формулювання й стосовно "Слова Батьківщини". Знов-таки надзвичайне завантаження дало підставу ДП "Преса" відмовитися від поширення передплати на ці видання по Україні. Правда, в обласних відділеннях Укрпошти передплатити газети, які пропагують блок, можна.

У багатьох ЗМІ БЮТи не може розраховувати на розміщення власної реклами, а також на ознайомлення виборців із їхньою точкою зору в разі критики на адресу блоку. Не вельми ефективно вдається використовувати й парламентську газету "Голос України". Її редактор Сергій Правденко входить у десятку списку. Водночас раптово розпочата перевірка "нецільового використання бюджетних коштів редакції" різко зменшила можливості й обмежила свободу Правденка. У низці регіональних і центральних ЗМІ, приміром, у "Сільських вістях", блок має проплачену вкладку, де зазвичай під рубрикою "На правах політичної реклами" публікує власні статті, як правило, без редакційних купюр. Відсутність телевізійної реклами блок намагається компенсувати поліграфічною продукцією. Десятки тисяч самоклеєних плакатів уже прикрасили міста й села, але в основній масі поліграфпродукція чекає на свій час. Проте, скоріш за все, революції це не зробить, позаяк до листівок і плакатів як до виду реклами виборці ставляться найскептичніше.

Дуже ефективною виявилася книжка, написана Юрієм Рогозою, "Невиконане замовлення". Максимально примітивна з погляду естетствуючої публіки, вона проте справляє враження на міщансько-обивательський прошарок суспільства. А таких, судячи з рейтингів мильних опер, у країні предосить. Саме тому книжка вже кілька разів перевидавалася.

Багато в чому саме Юлії Тимошенко зобов'язана нинішня виборча кампанія появою такої форми просвітництва електорату, як дебати. Її фракція підготувала, а парламент затвердив у грудні Закон про обов'язкові дебати на всіх загальнонаціональних телевізійних каналах. Закон було заветовано Президентом, проте Тимошенко не відступилася й публічно кинула виклик лідеру СДПУ(о). Їхня розмова на радіо "Свобода" залишила двоїсте враження. Разом з тим у телеефірі Віктор Медведчук із Тимошенко зустрічатися відмовився. Сьогодні під тиском опозиції, Заходу та третього сектора низка каналів має наміри проводити щось подібне до дебатів. Усі суб'єкти виборів якщо й будуть репрезентовані, то лише на "СТБ". Частина з них одержить ефір на "ICTV" і на "1+1", відповідно, каналах блоку "За єдину Україну!" та СДПУ(о). Примітно, що й у першому, і в другому випадках опонентом Тимошенко визначено, ясна річ, без прозорого жеребкування, лідер прогресивних соціал-демократів Наталія Вітренко. Мета подібного спарювання очевидна. Але повернімося до технологій блоку БЮТи.

Блок, а точніше Юлія Тимошенко, має свій сайт в Інтернеті. Певний час він користувався найбільшим політичним успіхом в Україні. Проте кілька сотень запитань до лідера блоку, залишених без відповіді, змусили інтернет-публіку втратити інтерес до сайта, переключившись на сайти СДПУ(о) й "Нашої України".

Подібно до кількох своїх конкурентів, Юлія Тимошенко намагається достукатися до кожного виборця. Принаймні вже значна кількість громадян одержала, надіслані поштою, особисто їм адресовані сентиментально-патетичні листи. Посильну лепту в кампанію БЮТи вносять фани. В окремих містах із балончиків розписуються стіни логотипом і слоганом блоку "Вихід є", задні стекла автомобілів, які, як правило, чимало проїхали нашими дорогами, заклеюються портретами Тимошенко.

У плани блоку входить організація альтернативного підрахунку голосів. Для цієї роботи, яка раніше ще нікому не вдавалася, учасники блоку БЮТи залучили Соціалістичну партію, за словами представників штабу, дістали згоду на участь від Ющенка й від "Яблука", котре побоюється, до речі, також перетворитися на донора сильніших партій влади. З метою реалізації цієї технології блок у багатьох мажоритарних округах висував своїх кандидатів у розрахунку на одержання квот у комісіях, а також у пулі спостерігачів. Поінформовані джерела повідомляють про дуже ймовірну причетність блоку БЮТи до створення трьох суб'єктів виборчого процесу, одержати статус яких удалося лише двом - "Жінкам за майбутнє дітей", перейменованим на "Новий світ", і блоку "Проти всіх". Не вдалося зареєструвати блок "За Леоніда Кучму!". А було б смішно.

"Результати цих виборів здивують багатьох", - заявляла лідер блоку Юлія Тимошенко.

III.2.5 СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ

При підході до вирішення питання про агітаційну кампанію партія Олександра Мороза мала все ті ж дві проблеми: фінансову та адмінресурсну. Партійний бюджет, який і без того не давав приводів для заздрощів, поніс суттєві втрати, пов'язані з оплатою експертизи плівок Мельниченка, яка проводилася в Америці. Участь у голосуванні за відставку Віктора Медведчука позбавила СПУ теоретично можливої підтримки СДПУ(о): участь соціалістів у вирішенні прем'єрської долі Кінаха так і залишилася не віддяченою сповна. Проте соціалісти не здаються так само, як і комуністи. У результаті кампанія була вибудована виходячи з реалій. Завчасно, а саме у лютому 2000 року, Юрієм Луценком за організаційно-фінансової підтримки Вінського був створений газетний пул, стрижнем якого стала газета "Грані". У 24 областях за підтримки або під егідою Соцпартії були засновані, а найчастіше відтворені періодичні видання. Ці газети, які вже мали на той момент довіру регіонального читача, уклали договір про використання матеріалів газети "Грані" - флагмана опозиційної преси. Самі "Грані" виходили й виходять невеличким тиражем - у межах 3 тисяч. Цього саме вистачає для власників кабінетів, які не наважуються читати газету на робочому місці, але з інтересом студіюють її вдома. Передруки ж із "Граней" розходяться країною майже п'ятсоттисячним тиражем у регіональних виданнях, які входять у пул.

Істотну комунікаційну підтримку соціалістам надають "Сільські вісті". Газета проникає в капілярну систему соціуму, оскільки як мінімум три покоління сільських жителів віддано виписують її, про що свідчить більш ніж півмільйонний тираж. Соціалісти переконані, що завдяки "Сільським вістям" вони зберуть відчутний електоральний врожай у сільській глибинці, яка, як справедливо зауважують представники СПУ, не бере участі у соціологічних опитуваннях. Водночас соціалісти погоджуються з тим, що саме з голосами, які належать читацькій аудиторії "СВ", у ніч із 31-го на 1-ше влада найбезцеремонніше експериментуватиме.

Тираж офіційного органу Соцпартії - газети "Товариш" - коливається від 100 до 160 тисяч. Проте це видання вважати ефективним із погляду залучення голосів навряд чи варто, оскільки з ним знайомляться в основному ті, кого за радянську владу й агітувати не потрібно.

Невеличким 5-тисячним тиражем вийшла книжка історика та журналіста Валерія Зайцева "Повернута перемога, або Антикриголам", у якій автор полемізує з розвідником, дисидентом Володимиром Резуном, відомішим як Віктор Суворов. Соціалісти надали Зайцеву можливість пред'явити свою систему доказів невірності тверджень Суворова, зокрема, про відповідальність Радянського Союзу за розв'язування Другої світової. Книга розійшлася по комітетах ветеранів, при цьому Олександр Мороз направив листа Володимиру Путіну з проханням перевидати "Антикриголам" у Росії великим тиражем, оскільки, за словами лідера СПУ, у Росії захисту національного та історично-радянського достоїнства приділяється набагато більше уваги.

Чималі надії в партії покладають і на брошуру "Мельниченко викриває кучмізм". У ній зібрані найяскравіші розшифровки з передмовою і післямовою до кожної. За допомогою цього видання Олександр Мороз та його однодумці сподіваються здійснити інформаційний прорив і ознайомити все-таки громадськість, яка не користується Інтернетом, зі змістом плівок Мельниченка. За словами представників штабу, брошура вийшла тиражем 3,5 млн. примірників. Ефект від її поширення соціалісти сподіваються відчути в рейтинговому вимірі до середини березня. Вибране з записів майора - це та найчастіше єдина допомога, яку штаб може надати своїм висуванцям до місцевих органів влади. Саме тому в СПУ розраховують на сумлінне поширення книжки серед населення, оскільки самі кандидати в депутати мають бути зацікавлені в тому, щоб брошура, із вкладеною в неї листівкою кандидата, дійшла до максимальної кількості будинків і квартир.

На окрему увагу заслуговує передвиборний ролик Олександра Мороза, яким став фільм "Мат". В основі картини реальні події, записи Мельниченка, зроблені в президентському кабінеті. Записані розмови відтворюються без цензурних купюр. Для непосвячених фільм пізнавальний, проте як технологія навряд чи є зразком ефективності, оскільки не містить у собі ясних, чітких висновків і пояснень. Глядачеві практично пропонують робити висновки самостійно, що свідчить про повагу до публіки й піар-недосвідченість. На появу цієї п'ятнадцятихвилинної стрічки у години, відведені Соцпартії на "УТ-1", пропрезидентські партії відповіли колективним зверненням у ЦВК із вимогою усунути Олександра Мороза від участі у виборах. Процес збору підписів під текстом, породженим за деякими даними в адміністрації Президента, розтягся на кілька днів. Кажуть, що одним із перших автограф на зверненні до ЦВК було запропоновано поставити Віктору Медведчуку. Віктор Володимирович, який ретельно стежив за збереженням іміджу відкинутого владою, не побажав цього зробити. Легенди свідчать, що російські технологи допомогли йому уникнути участі в колективному доносі, запустивши зміст звернення з частиною зібраних підписів у ЗМІ, які не мають прямого відношення до СДПУ(о). Згодом Медведчук, ображений і розсерджений, нібито зауважив, що не може приєднуватися до хоч яких там ініціатив останнім. Побічно про правдивість цієї, розказаної в кулуарах історії, свідчить відсутність підпису глави СДПУ(о) під відозвою пропрезидентських партій. У зв'язку з фільмом "Мат" СПУ отримала попередження від Центрвиборчкому. Ще одне попередження означає зняття партії з передвиборного марафону.

Ще один п'ятнадцятихвилинний, показаний по УТ, ролик лідера СПУ був скорочений штабом до трьох хвилин і розісланий усім мажоритарникам. У відведений їм державою рекламний час кандидати від СПУ почали вставляти трихвилинну версію ролика партії.

Державний комітет по пресі, очолюваний колишнім соратником, а нині опонентом Олександра Мороза, Іваном Чижом, заборонив використання ролика Мороза в ефірний час мажоритарників. СПУ звернулася до Шевченківського районного суду, де розпорядження відомства Чижа визнали незаконним, дозволивши демонструвати на місцях ролик партії у відведений мажоритарникам час. Якщо рішення буде виконано, то кандидатам від Соцпартії більше не доведеться, як у Харкові, мовчки сидіти в ефірі, заклеївши рота пластиром, демонструючи тим самим свою незгоду з забороною на демонстрацію ролика. Хоча, з іншого боку, СПУ від ЦВК через фільм "Мат" отримала попередження.

На центральних каналах до цього дня рекламні ролики Олександра Мороза так і не з'явилися. Рідкісні ефірні можливості Сан Санич не завжди використовує раціонально. Під час дебатів із Вітренко він мав вигляд тіла, зовсім позбавленого джерела живлення: здавалося, що виснажлива боротьба і політичний остракізм повністю розрядили батарейки лідера соціалістів. Та в той самий вечір Олександр Мороз дуже сильно виступив у програмі Дмитра Кисельова, продемонструвавши свої найдужчі сторони: логіку, іронію, незворушність, поблажливість.

Не можна не зауважити, що партія Олександра Мороза з усіх суб'єктів виборів має найбільшу кількість супротивників. І якщо інші учасники передвиборної боротьби зосереджуються на захисті й придумують контрзаходи в основному стосовно потенційних загарбників їх електорату, то Морозу доводиться зіштовхуватися з недружніми діями крім іншого й тих, із ким СПУ ділити нічого. Проти Олександра Мороза працює адмінресурс і відповідно провладні блоки та партії. Традиційною антиморозівською пропагандою займається Вітренко, причому Мороз зараховується нею до когорти "американських ставлеників" поруч із Тимошенко та Ющенком. З цією тезою Вітренко прописалася на каналах "СТБ", ICTV "Ері" і "УТ-1". Саме ці канали контролюються членом блоку "За єдину Україну" Віктором Пінчуком і його політичним соратником (за блоком) Андрієм Деркачем. За дивним збігом частоту появ Вітренко на президентських каналах навіть близько не можна порівняти із сукупним хронометражем виступів Мороза, Ющенка і Тимошенко. Як боротися з цією випадковістю та її наслідками штаб Мороза, мабуть, не придумав. У той самий час у суд на лідера ПСПУ Мороз подав, про що й заявив під час дебатів у прямому ефірі на каналі "УТ-1".

III.2.6 СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ (ОБ'ЄДНАНА)

Якби не "Команда озимого покоління", то передвиборні видатки СДПУ(о) із розрахунку на людино-голос, можна було б вважати найвагомішими. Однак враховуючи, що в партії і в міжвиборний час підтримується висока фінансова дисципліна, то есдеки КОПів залишають позаду.

Подібно до озимих і блоку влади соціал-демократи запросили російських технологів. Проте робота Павловського й Гельмана виявилася ефективнішою, ніж їхніх колег, котрі розорюють українську електоральну ниву. Правда, Гліб Павловський восени припинив своє активне співробітництво з командою Медведчука. Відставний екс-віце-спікер перестав цікавити людину, яка намагається довести свою корисність Кремлю. З його від'їздом СДПУ(о) перестала виглядати як однозначно російський проект, проте ідеї соціал-демократії Павловський повіз із собою і в міру сил та можливостей намагається зацікавити ними президента Путіна.

Марат Гельман і його дружина, котра займається поліграфією, залишилися. Група Гельмана, маючи в розпорядженні піар-сили об'єднаних соціал-демократів і зайнялася впритул розробкою передвиборних технологій. Усі застосовані СДПУ(о) методи, ми не називатимемо. Зупинимося на основних. Партія посіла лідируючу позицію в Інтернеті. Спадщина Феба працює досі. Сайти СДПУ(о), Медведчука, Зінченка, "Подробиці", "Оглядач", "Форум", "Україна ru" - це лише те, що перебуває на поверхні. Агресивна банерна реклама дозволила Інтернет-сімейству вийти на 3-4 позиції в рейтингах. Для "непросунутої" частини населення, що відчуває сантименти до клубної самодіяльності, було організовано "Народну платформу" - програму, розміщену на "Інтері". Для оригіналів і куртуазно естетствуючих одиниць електорату чималим числом організовувалися вечірки, проводилися виставки й політизовані сейшени. Проте весь цей карнавал незначно вплинув на підвищення рейтингу СДПУ(о), а він усе-таке є.

Читач резонно може зазначити: "Маючи в повному розпорядженні "Інтер", "1+1", "ТЕТ" і частину "УТ-1", газету "Київські відомості", "День" і "Нашу газету+", що виходить часом більш як двохмільйонним тиражем, а також безліч підконтрольних регіональних ЗМІ, рейтинг не підняв би, скажемо так, ледачий". Це і так і не так. Ще до втручання російських технологів, соціал-демократи, маючи серйозні лобістські можливості в масштабах держави, подбали про те, щоб на жодному з центральних каналів не могла з'явитися інформація, спроможна ввійти в клінч із потоком їхньої пропаганди. Вибудувану стіну, що складається з різнопланових, але позитивних взаємовідносин між Медведчуком, Суркісом і Пінчуком пробити змогла тільки деркачівська "Ера", та й то, як бачимо, зосереджена нині не на есдеках, а на блоці "Наша Україна".

Росіяни прийшли на розміноване поле бою. У розробку вони одержали хороший бренд, але непопулярного лідера. Слід віддати належне Віктору Володимировичу - він готувався до виборів. З моменту свого першого бою за депутатський мандат, він схуднув більш як на 30 кілограм. Медведчука дорікали за неусміхненість і Віктор Володимирович минулої весни пішов на те, щоб спиляти два передні зуби й вирівняти посмішку. Створення більш людяного образу холоднокровного юриста стало одним із основних завдань технологів. Загадковий танець Діда Мороза і Снігуроньки, інтимний і теплий новорічний кліп і нарешті восьмиберезневе поздоровлення з вдалим текстом про троянди, що вміють себе захищати, і горами нарізаних овочів, які роблять Медведчука схожим на недосвідченого Паніковського. Країна дізналася, що Медведчук танцює краще від Єльцина і переконалася, що політики, котрі розлучилися з високим кріслом, краваток не носять, віддаючи перевагу гольфам. У грі "в Ющенка" якісь ходи були вдалими, якісь ні. Медведчук не може примиритися із тим, що він не викликає любові мас. Нині, коли йдеться про колективні вибори, чарівність особистості не настільки принципова, як під час президентської кампанії. Будемо розглядати спроби підвищення людяності лідера СДПУ(о) і освоєння ним мистецтва чарівності як початок складного шляху. І відзначимо, що певний заділ Віктор Володимирович зробив.

Медведчук, як і раніше, тяжіє до пафосних промов типу "лицар червоної троянди", але зроблені з гумором ролики партії, усміхнені молоді люди, котрі легко говорять про серйозне, повинні в суспільній свідомості замінити вовкувату перпендикулярність образу СДПУ(о) на сучасну прогресивність і легкість її нового іміджу.

Москвичі змінили форму агітації, обставини - суть сконструйованих заздалегідь методів: Медведчук попрощався з посадою першого віце-спікера й перейшов фактично у відкрите протистояння з Володимиром Литвином. Про розрахунки на адмінресурс можна було забути, за винятком тих районів, де вірні СДПУ(о) керівники готові ризикнути своїм місцем заради виконання обов'язку перед партією. Розгубленість у лавах СДПУ(о) тривала недовго. Втрату влади Віктор Медведчук компенсував публічною демонстрацією віддаленості від неї. Його ЗМІ, безумовно, надають послуги Президенту, проте ви не знайдете підпису Медведчука під колективними вірнопідданськими заявами пропрезидентських суб'єктів виборів. Телеглядачеві, аби відчути антагонізм між блоком СДПУ(о) і блоком "За Єдину Україну!", потрібно бути просто трішки уважнішим, ніж зазвичай. А в регіонах дозвільно гуляючим перехожим краще притиснутися до узбіччя: боротьба йде не на життя, а на смерть.

Медведчук втратив постійний зв'язок із Президентом, але він не залишив надію його налагодити, адже два з половиною роки прожити при Кучмі- не поле перейти.

Тим часом ще на початку осені СДПУ(о) чітко визначила проблему: із тих, хто прийде на вибори, за центристів голосуватимуть ледь більше чверті. Було очевидно, що, подібно до "Громади", "Партія регіонів" 4-відсотковий бар'єр подолає. Соцопитування показували реальну п'ятірку щодо НДП. За підтримкою Президента бар'єр подолала б і "Трудова Україна". Через відсутність блоку селян і соціалістів, реальні шанси були в аграріїв. Плюс "зелені", плюс проект "Жінки за майбутнє", плюс Ющенко. Місця для есдеків, як бачите, залишалося не так і багато. Злі язики говорять, що до організації блоку влади Президента підштовхнули, зокрема, й соціал-демократи. Як пилосос "Ровента" у маленьку кульку стискає подушку, так і блок "За Єдину Україну!" звузив до краю претензії пропрезидентських партій на місця в парламенті. Окремо всі чотири партії, та й, можливо, ПППУ Кінаха, узяли б набагато більше, ніж разом. Тепер замість того, щоб одержати більше двадцяти, відносно чесним шляхом, блок "За Єдину Україну!" бореться за свою десятку методами, що мають мало спільного з прозорістю й демократичністю виборів. В есдеків не лише з'явився електоральний простір, у них з'явився партнер за виборами, що затьмарив своїми діями негативне ставлення еліти до соціал-демократів. Якщо раніше есдеки внаслідок своєї агресивної поведінки в бізнесі й політиці були втіленням негативу, то на період передвиборної кампанії вони з задоволенням поступилися лідерством у цьому рейтингу президентському блоку. Правда, ця піар-перемога є не стільки заслугою СДПУ(о), скільки результатом грубої агресивності влади.

Пул есдеківских ЗМІ, до речі, намагався вивести антагоністичну лінію Мороз-Литвин. Мовляв, між Медведчуком і Ющенком ведеться боротьба за різні варіанти майбутнього, а дебати між Морозом і Литвином - це зведення рахунків між владою та опозицією, що відходять у минуле. Не склалося. У Литвина, на відміну від Ющенка, було право вибору, і він ним скористався: зіскочив.

Паралель Медведчук-Ющенко виводилася підконтрольними ЗМІ досить старанно й небезрезультатно. Мала вона ще одну мету: хто не з Ющенком - усі зі мною. Вінцем цієї лінії мали стати дебати, але Ющенко від них відмовився, віддавши перевагу туру по регіонах. При живому спілкуванні Віктор Андрійович виглядає краще, ніж в ефірі. Та й аудиторія майже така сама: лише на одному його виступі в Рівному було майже 20 тисяч чоловік. Проте у відмові екс-прем'єра є певна частка нещирості: дебати вимагають чітких і коротких відповідей, Віктор Андрійович у цьому несильний. А Медведчук формулює стисло й сухо. Віктор Володимирович у передвиборні тури їздить мало, віддаючи перевагу спілкуванню з екрана. Словом, дебати не відбудуться. І до виборів ніхто не дізнається, що могло б перемогти: щира чарівність чи жорстка афористичність. Душа народу - загадка.

Проте дещо про цю душу відомо: не тягнеться вона до Григорія Суркіса. Футбол в Україні люблять, за "Динамо" (Київ) уболівають, за збірну переживають, а от Григорія Михайловича недолюблюють. 2,9% підтримують усі дії Григорія Суркіса. За рівнем недовіри мас він входить у п'ятірку, пропускаючи вперед Тимошенко, Вітренко, Мороза й Симоненка. Саме тому Григорій Михайлович із п'ятірки перемістився на 11-те місце в списку і зник із політичних новин. Кампанією він практично не займається. При цьому контакти з Президентом - прерогатива Григорія Суркіса. Якби не Григорій Михайлович, то, треба думати, Віктор Медведчук у своєму позиціонуванні з главою держави поводився б розкутіше. Суркіс і Медведчук, як і раніше, залишаються непорушними бізнес-партнерами, вони так само одностайні й так само не дозволяють численним охочим істотно розвинути ерозію відносин. Проте останніми місяцями було зроблено максимум із можливого для того, щоб у громадській думці поняття "Суркіс-Медведчук" розділилося.

Технологи, що не входять у пул СДПУ(о), рекомендували "продавати" електорату щось одне: або соціал-демократичну ідеологію, або Медведчука. Проте піар-лоцмани Віктора Володимировича вирішили, що одне іншому не заважає, і загалом-то не помилилися. Збільшення людяності образу лідера пішло на користь як йому самому, так і кампанії. Однак основні електоральні надбання зроблено за рахунок вдалої реклами соціал-демократичної ідеї та позитивних результатів її застосування в масштабах Європи. Зі зрозумілих причин креативники не стали відносити до успіхів соціал-демократичних країн останні "досягнення" Аргентини, дещо схибили в переліку держав, де біля керма соціал-демократи, забули про нинішню кризу німецької економіки тощо.

Насправді це лише дрібні причіпки. Реклама зі слоганом: "2002 рік - рік соціал-демократії" виявилася максимально ефективною з усіх передвиборних приманок, виставлених на огляд телеаудиторії. Як правило, на місцях за соціал-демократів агітують не бідні люди. Серед тих, хто визнав для себе доцільним стати прибічником партії, чимало представників середнього класу, котрі заробляють у мирний (не передвиборний) час 300-400 доларів. Багато агітаторів за СДПУ(о) демонструють собою успішність. Її відчуття на капілярному рівні соціуму закріплюється вдалою рекламою, що складається з документальних кадрів і статистичних даних, що підносять соціал-демократію. Саме ця змичка плюс досить активна робота на місцях великої кількості підконтрольних ЗМІ, дозволила соціал-демократам привернути до себе увагу тих, кого дратує Віктор Ющенко, а також частини виборців, котрі спочатку сховалися в аполітичні ніші прихильників "зелених" і "Жінок за майбутнє". Чіткість декларованих принципів, приваблива й покликана завойовувати довіру до цих самих принципів подача збільшили рейтинг СДПУ(о) із 3,5% - 4% на початку кампанії до 8%. І це, можливо, не межа.

За офіційними цифрами на початку березня СДПУ(о) на пряму рекламу витратила 7900 доларів, проте за підрахунками фірми "Моніторинг ЗМІ України/Taylor Nelson Sofres": "Кожна друга телереклама в Україні пропагує ідеї соціал-демократії. Гроші, витрачені під час виборів на їхнє просування, обчислюються мільйоном доларів. Точна сума ринкової вартості прямої та опосередкованої реклами СДПУ(о) за станом на 3 березня становила 1 мільйон 81 тисячу доларів". Це вдвічі більше передбаченого законом виборчого фонду й ледь менше половини від сукупної суми видатків усіх суб'єктів виборів на телевізійну рекламу.

Для використання на фінішній прямій у соціал-демократів є в запасі сильні піар-ходи, причому як у напрямі про, так і в напрямі контра. Єдине, чого побоюються есдеки, то це перетворення їх на донорів для партій і блоків влади в ніч підрахунку голосів. Соціал-демократам як нікому іншому відомо, як це робиться. Є інформація з регіонів, що підтверджує небезпідставність таких побоювань. Побажаємо есдекам удачі.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи наше дослідження ми можемо визначити головні пріоритети передвиборчих кампаній блоків та партій, які подолали чотирьохвідсотковий бар'єр. Віктор Ющенко завдяки власній працездатності знайшов спосіб звернутися персонально ледь не до кожного жителя України. Ця технологія ретельно була розроблена штабом. Імідж опального нині колишнього прем'єр міністра "витягнув" на собі доволі еклектичний список, спротив адмінресурсу та дозволив блокові "Наша Україна" очолити виборчу гонку і фінішувати першими.

Головною рушійною силою, яка незмінно підтримує в масах інтерес і симпатії до КПУ, є тактика "від оселі до оселі". Агітатори-добровольці, котрі обходять мільйони будинків і квартир працюють за ідею, а не за солідні матеріальні винагороди. Зважаючи на заскорузлість та відданість електорату головним чином похилого віку ця тактика була достатньою для гарантування запланованого результату, проте багатьма оглядачами ці вибори для комуністів називаються "початком кінця". Якщо для інших кандидатів і партій цей вид агітації - серйозна стаття видатків, для комуністів - ще один спосіб заощадити. Всі кошти, спрямовувані на піар, беруться з загального партійного казана.

Як ми вже наголошували, створення блоку "За Єдину Україну!" виявилося помилкою з точки зору отримання максимального відсотка на виборах пропрезидентськими партіями. Порізно кожна з них, включаючи найслабшу - "Трудову Україну", мали всі шанси взяти по 4-5%. Нині очевидно, що блок не в змозі отримати на виборах той відсоток, який в сумі могли б мати п'ять партій, що увійшли до нього.

Адміністративний ресурс - це незаконне й аморальне використання чиновницьких можливостей на користь тієї чи іншої сили. З усіх куточків нашої країни до Києва стікалися відомості про використання цього методу в передвиборній боротьбі блоком "За єдУ". І тут технологій насправді сила-силенна, але основними є страх і агітаційний вал. Для початку злякали регіональних лідерів, чітко давши зрозуміти, що відсоток, отриманий блоком в області, дасть відповідь на питання про шанси кожного з губернаторів зберегти за собою пост після 1 квітня. За деякими даними, у ряді областей буцімто було зібрано (уже губернаторами) заяви глав райадміністрацій про звільнення "за власним бажанням". З відкритою датою. За блок зобов'язали агітувати ректорів вузів, директорів лікарень, голів колективних господарств, учителів шкіл, командирів частин.

Цікавим є те, що найпотужніший з фінансової та організаційної точки зору блок через прорахунки у формулюванні стратегічних завдань не зміг використати свій потенціал. Чого не можна сказати про мажоритарні округи.

О. Мороз продовжив "розкручувати" касетний скандал. На окрему увагу заслуговує передвиборний ролик Олександра Мороза, яким став фільм "Мат". В основі картини реальні події, записи Мельниченка, зроблені в президентському кабінеті. Записані розмови відтворюються без цензурних купюр. Для непосвячених фільм пізнавальний, проте як технологія навряд чи є зразком ефективності, оскільки не містить у собі ясних, чітких висновків і пояснень. Глядачеві практично пропонують робити висновки самостійно, що свідчить про повагу до публіки й піар-недосвідченість.

Ще один п'ятнадцятихвилинний, показаний по УТ, ролик лідера СПУ був скорочений штабом до трьох хвилин і розісланий усім мажоритарникам. У відведений їм державою рекламний час кандидати від СПУ почали вставляти трихвилинну версію ролика партії.

Якби не "Команда озимого покоління", то передвиборні видатки СДПУ(о) із розрахунку на людино-голос, можна було б вважати найвагомішими. Однак враховуючи, що в партії і в міжвиборний час підтримується висока фінансова дисципліна, то есдеки КОПів залишають позаду.

Подібно до озимих і блоку влади соціал-демократи запросили російських технологів. Проте робота Павловського й Гельмана виявилася ефективнішою, ніж їхніх колег, котрі розорюють українську електоральну ниву. Правда, Гліб Павловський восени припинив своє активне співробітництво з командою Медведчука. Відставний екс-віце-спікер перестав цікавити людину, яка намагається довести свою корисність Кремлю. З його від'їздом СДПУ(о) перестала виглядати як однозначно російський проект, проте ідеї соціал-демократії Павловський повіз із собою і в міру сил та можливостей намагається зацікавити ними президента Путіна.

Разом з тим кінцевий результат голосування засвідчив факт невірного вибору передвиборчих технологій з боку СДПУ(о). Кампанія нагадувала пошуки потрібної стратегії навпомацки. Спочатку ролик "А вам подобається ця жінка", який мало ким сприймався всерйоз, згодом пропаганда соціал-демократичної ідеї, яка, як з'ясувалося, однаково ефективно "працювала" і на суперників і, нарешті, запізніла спроба створити новий імідж лідера призвели до невиправданих витрат коштів.

Останні парламентські вибори в Україні продемострували підвищення якості та рівня проведення передвиборчих кампаній учасниками виборчого процесу. Наш аналіз показав, що майже всі передові політичні технології використовувалися українськими політиками - від телевізійної реклами до розсилання особистої кореспонденції виборцям. Разом з тим не можна не звернути увагу на національну специфічність українського електорату - досить потужні у фінансовому плані проекти Команди Озимого Покоління, Жінок за майбутнє зазнали поразок, тоді як опозиційні сили - БЮТи та СПУ отримали переконливі результати, що мало ким планувалося. І це за умови тотального тиску з боку адмінресурсу, олігархічних центральних ЗМІ тощо. Пояснити це можна, напевне, тим, що негативні політичні комунікації, спрямовані на критику та зниження рейтингу конкурента мають суттєві відмінності від звичайних, їх наслідки погано піддаються прогнозуванню.

Список літератури

Автонолов А. Общественный контроль на выборах: быть или не быть // Власть. - 1996. - № 2.

Арато Э. Выборы коалиции и конституционализм // Конституционное право: Восточноевроп. обозрение. - 1994. - № 3 - 4.

Бабич В. Під нові вибори - новий закон // Голос України. - 1997. - 4 лют.

Баталов Э. В полутьме: На какие деньги ведется избирательная компания // Рос. Федерация. - 1996. - № 10.

Бебик В. “Хай-тек - пілюля для виборців: (Про використання найсучасніших технологій політичної комунікації для проведення виборчих компаній у розвинених країнах) // Голос України. - 1994. - № 9.

Беруюк О. Вибори народних депутатів України: стан законодавства та шляхи його вдосконалення // Право України. - 1995. - № 5 - 6.

Бєляков Г. Соціологія виборів: (Виборчий процес України) // Віче. - 1994. - № 11.

Білоус А. Виборчі системи: світовий досвід на українському грунті: (Концепція нового законодавства України) // Трибуна. - 1993. - № 8 - 9.

Білоус А. На вибори - українським “велосипедом”: (Виборчі системи - світ. досвід) // Політика і час. - 1994. - № 1.

Веденеев Ю. Политические партии в избирательном процессе: Правовые иллюзии и юридическая реальность // Гос-во и право. - 1995.

Вибори до Верх. Ради України. - К., 1994. - 70 с. Бп 14165-26

Вибори, політичні партії: (Теорет. питання) // Демос. Демократія і вибори. - 1996. - Вип. 3.

Выдрин И. Институт общественных наблюдателей за выборами органов власти: (Рос. Федерация) // Гос-во и право. - 1996. - № 6.

Дроздов Э. Выборы во Франции по вертикали игоризонтали // Рос. Федерация. - 1995. - №23.

Жмыриков А. Как победить на выборах: Психотехника эффект. проведения избират. кампании: Науч. - практ. пособие. - Обнинск: Титул, 1995.

Зуева Л. Выборы: анализ процедур подсчета // Вестн. МГУ. Сер. 12. Полит. науки. - 1996. - № 3.

Иванов К. По законам деньгократии: (Деньги в предвыбор. кампании в России) // Рос. Федерация. - 1995. - № 19.

Иванян Э. Президенты: уроки мировой истории: (Система президент. выборов в США) // Рос. Федерация. - 1996. - № 4.

Избирательная кампания. - М.: Фонд Ж. Сороса: Прогресс- Академия, 1994. - Ч. 1 - 43 с.; Ч. 2. - 30 с.; Ч. 3. - 35 с.; Ч. 4. - 30 с.; Ч. 5.

Избирательные системы: Сравнит. исследования мирового опыта // Бизнес Информ. - 1996.

Как делают депутатов: (Организация избират. кампании, полит. консалтинг и проектирование) // Рос. Федерация. - 1995. - № 18.

Ковлер А. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт / РАН. Ин-т государства и права. - М., 1995.

Козлова Е. Как избирают Президента // Человек и закон. - 196. - № 6.

Козырин П. Контроль за финансированием избирательной кампании во Франции // Президент. контроль. - 1996. - № 1.

Колесников А. О роли социальных технологий в предвыборной борьбе // Социал. исслед. - 1995. - № 10.

Корнієвський О. Перевагу віддано “зрілим” депутатам // Укр. часопис прав людини.-1994.-№ 1.

Королюк В. Хочеш у депутати? Збери дві тисячі: (Проект нового закону про вибори) // Голос України. - 1997. - 5 берез.

Корявин Л. Выборы в США: возможны ли фальсификации? // Рос. Федерация. - 1995. - № 20.

Лысенко В. Выборы и представительные органы в новой Европе: политологический опыт и тенденции 80-90-х годов / РАН. Ин- т государства и права. - М.: Наука, 1994.

Мажоритарні системи // Демос. Демократія і вибори. - 1996. - Вип. 3.

Мерфин Р. Технология избирательных кампаний в США: (Ст. из США) // Полис. - 1991. - № 3.

Морозова Е. Технология избирательной кампании: (Мировая практика) // Власть. - 1995. - № 10.

Недяк И. Выборы: планирование и организация полит. кампании. - М.: Весь мир, 1995.

Нехай виборці вирішують, яка партія - розум, честь і совість: (Нотатки про проект закону про вибори нар. депутатів) // Голос України. - 1997. - 15 квіт.

Новикова Т. Реформирование российской избирательной системы в условиях становления многопартийности // Федеральное Собрание России: Опыт первых выборов. - М., 1994.

Оцінка виборчої системи в Україні: Пер. з англ. Міжнарод. Фундація Виборчих Систем. - К.: Ін-т демократії ім. П. Орлика, 1993.

Пайченко А. Вибори: Технологія успіху // Віче. - 1993. - № 12.

Петров Н. Выборы органов представительной власти: (Рос. Федерация) // Мировая экономика и международ. отношения. - 1995. - № 4.