Філософія: український світоглядовий акцент

В зв'язку з тим, що ми визначили свiтогляд як той об'єкт, котрий вивчаеться фiлософiею, нас буде цiкавити в першу чергу, що таке свiтогляд.

Спочатку зазначимо, що свiтогляд - це частина людської духовностi, частина людської психiки. Людська психiка являє собою складний, великий i дуже цiкавий свiт. Детальний розгляд свiту людської духовностi - справа наступних тем. Зараз ми обмежимось лише поверховими характеристиками цього феноменального витвору людини та людяностi. Людина здатна орiєнтуватися в навколишньому середовищi, ефективно дiяти в ньому лише тому, що вона постiйно за допомогою органiв чуття отримує iнформацiю про свiт, в якому живе. Дякуючи цiй iнформацiї та здатностi розуму до її обробки й аналiзу, сформувалась людська свiдомiсть, яку точнiше в загальному виглядi треба квалiфiкувати як духовнiсть. Духовнiсть людини - це iдеальне утворення, що виникло в результатi вiдображення людиною оточуючого середовища i постiйної всебiчної взаємодiї з ним. Як складна система - духовнiсть мае свою структуру, ведучим компонентом котрої є свiтогляд. Свiтогляд - це та частина духовностi, вiд котрої певною мiрою залежать iншi її компоненти, вони постiйно зазнають визначального впливу свiтогляду. Значення свiтогляду настiльки важливе в системi людської духовностi, що саме вiн i став головним об'єктом вивчення фiлософської науки. Звiдси виникає потреба розiбратись зi свiтоглядом грунтовнiше.

Перш за все, свiтогляд характеризується з функцiональної сторони тим, що вiн визначає загальний характер поведiнки людини, характер взаємодiї з оточуючим свiтом. Зрозумiло, що в людськiй поведiнцi не все залежить вiд свiдомостi та свiтогляду. Два фактори обумовлюють активнiсть особи. Перший i ведучий - це реальна природна та соцiальна дiйснiсть, тобто те, що в життi ми називаємо людськими потребами та обставинами. Людина є частиною природного свiту, i тому вона дiє у вiдповiдностi з законами фiзики, хiмiї, бiологiї. Ми рухаємось за законами механiки. Скажiмо, певну вiдстань можна пройти, пробiгти чи проїхати. А який спосiб руху обирає людина, це вже залежить не вiд вiдстанi, а вiд суб'єктивного бажання чи настрою людини. Ще бiльшого значення наш суб'єктивний стан, наша настроєнiсть набуває в спiлкуваннi з людьми. Поведiнка людини серед людей в бiльшiй мiрi визначається її духовнiстю, свiдомiстю, нiж об'єктивними обставинами. Якщо в природному свiтi людина бiльш пристосовується та пристосовує, нiж визначається, то в суспiльствi навпаки вона бiльше визначається, нiж пристосовується та пристосовує. Можливiсть визначитись забезпечується саме свiтоглядом. Отже, свiтогляд визначає людську поведiнку в межах дiї свiдомостi як фактору, що спрямовуе людську активнiсть.

Ми розглянули два фактори, що обумовлюють людську поведiнку (дiяльнiсть). Перший ми назвали об'єктивними обставинами, серед яких важливе мiсце займають людськi потреби. Другим важливим фактором є людська духовнiсть. Конкретна людина дiє пiд впливом єдиного iнтегрованого стимулу до дiї - людського iнтересу. В iнтересi зустрiчаються, з'єднуються, сплавляються: об'єктивнi обставини та їх усвiдомлення, вiтальна потреба i духовна культура, реальнi можливостi i бажання, духовне i матерiальне. Ось це дiалектичне поєднання всiх спонукальних факторiв людського буття й набирае форму iнтересу. Роль iнтересiв в людськiй дiяльностi розглядатиметься в наступних темах.

Далi нам треба уяснити структуру свiтогляду. До цiєї структури ми будемо включати лише тi елементи психiки, що виконують свiтоглядну функцiю, а саме: свiторозумiння, цiнностi, iдеали, переконання, свiтовiдчуття та свiтосприйняття.

Для визначення своєї поведiнки в свiтi, його (свiт) треба перш за все розумiти. Просто треба знати, що таке оточуючий свiт. Таким чином певне коло знань, котрi рiзним способом здобуває людина, постають передумовою формування свiтогляду. Для того, щоб знання стало нашим надбанням, на яке можна спертись при визначеннi своєї активної дiї, треба переконатись в його iстинностi. Якщо ми здобули знання з авторитетного джерела, то часто вагань з приводу його iстинностi просто не виникає. Та не поодинокi випадки, коли в адекватностi iнформацiї у нас немає впевненостi. Виникає сумнiв. Сумнiв - це властивiсть нашої психiки, що iнколи досить складним шляхом поведе до уточнення знаннь, дасть можливiсть запобiгти помилцi, а то й допоможе спростувати оману чи то звичайнiсiньку дезинформацiю.

Коли знання пройшли своєрiдне випробування сумнiвом, то з цього часу в людини саме до цих перевiрених знань виникає певне ставлення, яке ми характеризуємо як довiру до них, вiру в їх iстиннiсть. Певна їх кiлькiсть вже може бути основою для достатнього розумiння людиною свiту. Так виникає фундаментальна складова частина свiтогляду - свiторозумiння. Розумiючи свiт, ми вже маємо першу передумову для органiзацiї в ньому своєї поведiнки.

Отже, свiторозумiння є та частина знань людини, в iстинностi котрих вона впевнена, ставиться до них з певною мiрою довiри, вiрить, що цi знання iстиннi, й використовує їх, орiєнтуючись в навколишньому середовищi при визначеннi своєї поведiнки в процесi активної дiяльностi.

Особливiсть знання свiту, окрiм iнших рис, полягає ще й в тому, що воно передбачає оцiнку пiзнаного. I ця оцiнка з досить великою шкалою градацiї. Тварина теж оцiночно орiєнтується в оточуючому просторi шляхом видiлення в ньому вiтально /життєво/ важливих об'єктiв з усього багатства природи. Людина не обмежуеться видiленням з оточення важливо життевих об'єктiв. Вона намагаеться охопити розумом усi елементи оточуючого середовища(буття). Уяснивши для себе всю складнiсть буття, розум в той же час i оцiнюе його. Людина оцiнює не лише об'єкти, а й iнформацiю про них, iстиннiсть iнформацiї, значення iнформацiї. Таким чином вся сума знань, що є в свiторозумiннi, проходить ще один фiльтр особистої чи соцiальної значимостi. I коли людина уяснила для себе, що такi-то й такi знання чи iншi iдеальнi утворення кориснi, то цi знання переходять в розряд цiнностей.

Цiннiстю для людини виступає не саме знання по собi i не сам об'єкт по собi. Для людини об'єкт виступає як цiннiсть в сукупностi зi знанням про нього. Наприклад, свого часу в царськiй Росiї селян насильно змушували вирощувати картоплю. Не знаючи корисних властивостей бульб, люди пробували їсти плоди, листя. Були факти отруєння значної кiлькості людей. Iсторiя знає серiю картопляних бунтiв. А хто зараз на територiї бувшої Росiї не знає i не цiнить харчових якостей картоплi, котру називають другим хлiбом. В результатi практичного та iнтелектуального освоєння реальної дiйсностi в людськiй свiдомостi поступово складається цiла система цiнностей та їх пріоритетiв, котрi входять до свiтогляду.

Далi. Особливiстю людської творчої активної дiяльностi є ще й те, що така дiяльнiсть здiйснюється у вiдповiдностi з iдеалами, тобто із взiрцем, образом, котрого людина хоче досягти, або якого вона дотримується в способi поведiнки та дiї. Iдеал - це образ досконалостi якогось явища, дiї чи вiдношення, котрий уявляється людиною як належне, бажане. В кожної людини є iдеал зовнiшностi, поведiнки, успiху, дружби i т.д. Iдеал частiше всього виступає у виглядi загальних уявлень, досить складно поєднуючи в собi риси рiзних образiв, цi образи часто перекомпонованi логiчним аналiзом, а iнколи й фантазiєю. Як цiнностi, так i iдеали в свiдомостi формують систему. Цi двi системи активно впливають на визначення людиною своєї поведiнки.

Iнтегруючим елементом свiтогляду є переконання. Перша характеристика переконань - це чiтке, достатньо вичерпне знання об'єкту, вiра в iстиннiсть цих знань. Необхiдною умовою входження знань в переконання є вмiння самостiйно їх застосовувати до процесу подальшого пiзнання оточуючого середовища та для самостiйної органiзацiї власної практичної дiяльностi.

Важливою стороною переконання є така їх характерна риса як здатнiсть особи вiдстоювати свої переконання перед iншими, доводити в дискусiї їх iстиннiсть та справедливiсть. Мова йде про те, що при зiткненнi з переконаннями iншого характеру, власна переконанiсть не зазнає якихось серйозних змiн. Стiйкiсть переконань, як правило, спирається на практичну дiяльнiсть особи, на практичний досвiд. Коли практика життя не пiдтверджує переконання, то починається або їх трансформацiя, або вiдбувається втрата переконань, що є своєрiдною катастрофою особистостi.

Чим переконання вiдрiзняються вiд iнших елементiв свiтогляду? Справа тут не в тому, що до переконань в iнтегральному виглядi входять цiнностi та iдеали. Тобто в переконаннях представлено i сучасне, i майбутне людини. Головне в ставленнi до власних переконань. Воно надзвичайно складне. Тут ми маємо i майже абсолютну вiру в їх iстиннiсть, тут реалiзованаi особиста значимiсть, в них визначено i мiсце iндивiда в соцiальному середовищi. Людина вiдноситься з певною мiрою поваги до власних переконань, вона їх позитивно переживає. Переконання - це принципи поведiнки людини, в яких сплавлено воедино iррацiональну i емоцiйно-iррацiональну сторону людської психiки. Переконання - це не тiльки знання, а й своєрiдне емоцiйне переживання дiйсностi. Переконання iндивiда - це його власна релiгiйнiсть, це своєрiдна "релiгiя" особи. Людина обов'язково емоцiйно переживає зiткнення з об'єктивною реальнiстю. Такi переживання можуть бути як рiзної спрямованостi, так i рiзної iнтенсивностi. Почуття задоволення, що виникає в процесi практичної дiяльностi, в умовах пiдтвердження переконань, пiдкрiплює їх стiйкiсть. Почуття невдоволення, коли результат дiї не вiдповiдає сподiванням, розмиває переконання. Такi почуття спонукають до пошуку додаткової iнформацiї, наукових знаннь, що дали б можливiсть переконанням вистояти. Коли ж iнформацiйного, науково-обгрунтованого пiдкрiплення наявнi переконання не отримують, то починається їх трансформацiя.

Чуттєве переживання, що супроводжує людську дiяльнiсть, обумовлену її переконаннями, називають свiтовiдчуттям. Свiтовiдчуття тiсно вплiтається в практичну сторону життя людини, а через практику тiсно пов'язане зi свiторозумiнням. Характер свiторозумiння впливає на свiтовiдчуття i навпаки. Втрата перспективи в свiторозумiннi обертається песимiзмом в свiтовiдчуттi. Свiтовiдчуття певною мiрою занурене в фiзiологiчний стан людини. У молодої здорової людини i людини хворої та ще й похилиго вiку свiтовiдчуття рiзне в однiй i тiй же ситуацiї за одних i тих же обставин.

Нарештi є ще й iнтегральне ставлення людини до оточуючої дiйсностi, яке забезпечується свiторозумiнням, системою цiнностей та iдеалiв, сукупнiстю переконань, свiтовiдчуттям. Людина певним чином свiт сприймає i приймає як належне або заперечує як небажане, зле, таке, що суперечить людському єству, людськiй сутностi. Так не сприймали нащадки українського козацтва їх покрiпачення Катериною II.

Свiтосприйняття це вже iнтегральне ставлення Людини до оточуючого свiту. Скажiмо, свiтосприйняття революцiонера-радикала iснуючої реальностi негативне, бунтiвне, заперечуюче. А сприйняття цiєї ж реальностi консерватором цiлком позитивне.

Отже, свiтогляд - це складна система знань, цiнностей та переконань, що визначають концептуальне ставлення людини до оточуючої дiйсностi, до себе самої в процесi реалiзацiї взаємозалежних зв'язкiв. Свiтогляд реалiзуеться через певнi форми свiторозумiння, свiтовiдчуття та свiтосприймання. Свiтогляд визначає поведiнку в конкретнiй реальнiй ситуацiї i в той же час є певною характеристикою особи, суб'єкта свiтогляду.

Ми розглянули свiтогляд як частину людської свiдомостi, ознайомились з його структурою. Тепер розберемось з таким питанням:

"Що ж вiдображено в свiтоглядi?"

З самого термiну "свiтогляд" випливає, що в людини є своєрiдний погляд на оточуючий свiт. Отже, свiт, тобто, все, що iснує, вiдобразилось в нашому свiтоглядi в певному узагальненому виглядi. А що ж ми узагальнили? Перша складова це природа, реальний свiт природної дiйсностi. Друга важлива складова реальностi є люди, в оточеннi яких, в спiлкуваннi з якими (прямо чи опосередковано) ми живем. До людського свiту, як i до природного, ми визначаєм своє ставлення саме в свiтоглядi. Є ще один об'єкт, явище, феномен, ставлення до якого має свiтоглядове значення - це Бог. Ставлення до Бога рiзне: вiд глибокої вiри в його iснування i його активностi у всiх проявах життя до повного заперечення Бога в атеїстичному свiтоглядi. Визнання (повне чи часткове) чи невизнання iснування Бога досить суттєво змiнює погляди людини на свiт. Нарештi чи не головне. Суб'єктом ставлення до оточуючого свiту є Людина. Це може бути окремий iндивiд, може бути група однодумцiв, в колi яких рiзниця iндивiдуальних свiтоглядних позицiй не носить бiльш - менш принципового характеру. Це може бути клас, народ, нацiя. Деякi риси принципового характеру притаманнi свiтогляду людства як єдиного цiлого на певному iсторичному етапi розвитку. Тому суб'єктом свiтогляду виступає i людина, i соцiальна група, i людство. Будучи суб'єктом свiтогляду, людина в той же час вивчає i аналiзує сама себе як об'єкт свiтоглядового осмислення.

З того часу, коли людина в процесi iсторичного формування почала видiляти свої особливостi (сторони своєї сутностi), вона зацiкавилась своєю здатнiстю пiзнавати реальний свiт та власною здатнiстю по рiзному ставитись до природи, iнших людей та iдеального, суб'єктивного свiту. Самопiзнання в цьому напрямку поступово пiдвело до усвiдомлення людської духовностi як феномену. На кожному iсторичному етапi розвитку людство, так чи iнакше витлумачивши духовне (людська душа вiд Бога, людська свiдомiсть вiд пiзнання природи та суспiльства, людська свiдомiсть - продукт iсторичного розвитку суспiльства), включає цей феномен в систему свiтоглядового вiдображення. Iнакше не могло бути, бо усвiдомити свою сутнiсть людина не може без розумiння власної духовностi. З моменту появи фiлософської культури людська духовнiсть стає окремим елементом в об'єктi свiтоглядового вiдображення.

Отже в свiтоглядi вiдображено природу, людство, Бога, i самого носiя свiтогляду людину та її духовнiсть як складовi частини системи, що вiдображається. Та все ж головне в свiтоглядовому вiдображеннi не самi елементи об'ективної реальностi, а вiдношення мiж ними та оцiнка тих вiдношень людиною. Схематизувати, спростити для наочностi це вiдношення можна так: людину ми означаем займенником "Я", а все iнше буття визначаєм як "не Я". В свiтоглядовому вiдображеннi завжди є суб'ект, який розумiе, оцiнюе, iнтерпретуе себе - "Я" i весь оточуючий свiт - "не Я", що вiдображається, оцiнюється, розумiється. Головне в свiтоглядi вiдношення "Я" до "не Я". Розумiння структури об'екту вiдображення в свiтоглядi нам буде потрiбно постiйно при вивченнi курсу фiлософiї, найперше при з'ясуваннi питання про принципи побудови фiлософської теорiї.

1.2 Фiлософiя як наука