Формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Магістерська робота

Формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музики

Скіепко Пауліна Сєргіївна

Науковий керівник: канд. пед. наук

Степанова Л.П.

Київ - 2014



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування творчих здібностей молодших

1.1 Сутність поняття “творчі здібності” в межах навчально- виховного процесу на уроках музики

1.2 Музично-дидактична гра як засіб формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

1.3 Компонентна структура творчих здібностей молодших школярів

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження процесу формування творчих здібностей молодших школярів засобами музично-дидактичної гри

2.1 Діагностика рівнів сформованості творчих здібностей молодших школярів

2.2 Апробація експериментальної методики формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

2.3 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвитку суспільства набувають актуальності процеси реформування системи освіти. Нові вимоги сьогодення зробили необхіднім підняти роботу школи на новий якісній рівень. Школа повинна бути тим осередком культури, де прагнення до самореалізації, творчості, потягу до знань стають головною метою у навчанні. Всебічний та гармонійний розвиток особистості - одне з важливих практичних завдань усіх сфер життя суспільства та освіти.

У сучасних концепціях музичної освіти й виховання діяльність учителя музики розглядається як інтегративна, багатоаспектна та поліхудожня. Вона спрямована на формування в учнів духовної культури засобами різних видів мистецтв, на цілісне пізнання музичних творів, на формування і розвиток творчих здібностей учнів. Важливе місце відводиться початковій ланці освіти, оскільки вона забезпечує становлення особистості, формує початкові вміння та навички, закладає інтерес до творчості.

Результати наукових досліджень, представлені у психолого-педагогічній літературі (Б.Асаф'ев, Л.Виготський, В.Кан-Калик, В.Крутецький, Б.Теплов та ін.), а також у музично-педагогічній літературі (О.Апраксіна, Н.Гродзенська, Н.Ветлугіна, Г.Падалка, Г.Ригіна, В.Шацька) присвячені питанням збагачення духовного світу дитини та сприяння її всебічному гармонійному розвитку. Дослідники дитячої творчості (Н.Ветлугіна, К. Гуревич, А.Мелік-Пашаєв, О.Олексюк та інш.) довели педагогічну цінність різних видів художньої діяльності (образотворчої, музичної, театрально-ігрової) у розвитку творчого потенціалу молодших школярів.

Зміна освітньої парадигми зумовлює необхідність переосмислення сфери виховання творчої особистості засобами мистецтва та розробку ефективних умов, оптимальних методик і технологій, що відповідають сучасним методологічним та теоретичним засадам.

Грунтовних досліджень вимагає проблема формування творчих здібностей в умовах суб`єкт-суб`єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, що переорієнтовує викладання із авторитарного керування музичною діяльністю учнів на гнучке стимулювання процесу учіння з елементами творчої самостійності.

У наукових дослідженнях висвітлюються різні аспекти означеної проблеми. Вітчизняними (Л.Богоявленська, О.Лук, О.Матюшкін, В.Моляко, Я.Пономарьов, Я.Шубінський та ін.) та зарубіжними (Ф.Баррон, А.Біне, Д.Гілфорд, А.Маслоу, К.Роджерс, Ч.Спірмен, Д.Томсон та ін.) дослідниками вивчалися різні аспекти проблеми творчих здібностей: їх природа, компоненти, критерії та показники розвитку, методи, прийоми формування. Більшість з цих питань все ж залишається дискусійними, а проблема - далекою від свого вирішення, що пов'язано зі складністю та багатозначністю означеного феномену.

Зокрема, більш детального дослідження потребують питання виявлення творчих здібностей, методів і засобів їх формування. Відсутність поглиблених досліджень означеного феномену, а відтак цілісного уявлення про специфіку формування творчих здібностей молодших школярів засобами музично-дидактичної гри, визначає актуальність проблеми, до якої ми звернулися в своєму дослідженні.

Актуальність, теоретична і практична значущість проблеми, її недостатнє висвітлення у науково-методичній літературі зумовили вибір теми наукового дослідження: „Формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музики”.

Мета дослідження - розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музикизасобами музично-дидактичної гри.

Об'єкт дослідження - процес початкової музичної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження - формування творчих здібностей молодших школярів засобами музично-дидактичної гри.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

1. Уточнити сутність поняття “творчі здібності”, обґрунтувати компонентну структуру досліджуваного феномену.

2. Дослідити проблему формування творчих здібностей внауково-методичній літературі.

3. Розробити та обґрунтувати критерії, показники і рівні сформованості творчих здібностей молодших школярів.

4. Обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування творчих здібностей засобами дидактичної гри.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали: сучасні освітні директивні документи (“Державні стандарти освітньої галузі “Музичне мистецтво” (початкова ланка)”, “Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи”, сучасні програми з музики для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів (О. Лобова, О. Ростовський та ін.); основні положення сутності мистецтва як специфічної форми суспільної свідомості, природи художнього пізнання дійсності, ролі мистецтва у вихованні особистості (А. Андрєєв, С. Безклубенко, А. Сохор, В. Суханцева та ін.); обґрунтовані музикознавчою наукою положення щодо музичної діяльності як творчого процесу, діалектичного взаємозв'язку соціального й особистісного у процесі творення, виконання і сприймання музики (Б. Асаф'єв, О. Костюк, В. Медушевський, Є. Назайкінський та ін.); наукові праці з теорії та методики музично-педагогічної освіти (Е.Абдуллін, Б.Асаф'єв, О.Апраксіна, Л.Арчажникова, А.Козир, О.Олексюк, Г.Падалка, Г.Побережна, О.Рудницька, О.Щолокова та ін.); психології музичної діяльності (Л. Бочкарьов, М. Блинова, Л.Виготський, Г.Костюк, С.Науменко, В.Петрушин, Б.Тєплов, Г.Тарасов); загальнотеоретичні й методологічні засади музичного сприймання (В.Бєлобородова, О.Костюк, О.Ростовський, В.Медушевський, Є. Назайкінський та ін.); загальні питання формування творчих здібностей учнів(П.Гальперін, Г.Костюк, В.Сухомлинський); дослідження розвитку творчих здібностей та їх використання у творчій діяльності (В.Бабій, О.Коваль, А.Мелік-Пашаєв, В.Рагозина, В.Ражников, О.Тихоміров, Т.Тютюннікова, В.Шульгіна, Б.Яворський).

Методи дослідження. Для розв'язання поданих завдань використані наступні методи: теоретичні - науково-теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої, музикознавчої, музично-педагогічної та методичної літератури, систематизація та узагальнення наукових джерел для уточнення понятійного апарату дисертації (сутності, змісту та структури творчих здібностей молодших школярів), синтез, порівняння, узагальнення теоретичних та методичних даних;

емпіричні діагностичні (педагогічне спостереження, бесіди та анкетування учнів, учителів, усне опитування, тестування, виконавський аналіз, творчі завдання), узагальнення педагогічного досвіду,педагогічний експеримент;методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні методики формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музики, розробці компонентної структури означеного феномена, критеріїв оцінювання, показників і рівнів сформованості творчих здібностей молодших школярів.

Практичне значення дослідження полягає у використаннів музичній освіті музично-дидактичної гри як засобу формування творчих здібностей молодших школярів на уроках музики. Систематизація теоретико-методичних, педагогічних джерел та експериментальні результати дослідження можуть бути використані на заняттях з методики музичного виховання.

Експериментальна база дослідження. Ліцей № 241 "Голосіївський" м. Києва.

Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася відповідно до поставлених завдань і включала три етапи.

На першому етапі здійснено аналіз наукової та науково-методичної літератури з обраної проблеми, конкретизовано поняття “творчі здібності”, його зміст і структура, визначено методологічні та теоретичні основи дослідження, його предмет, об'єкт, мету і завдання, розроблено критерії та встановлено рівні сформованості творчих здібностей молодших школярів на уроках музики.

На другому етапі досліджено та проаналізовано стан сформованості творчих здібностей молодших школярів (констатувальний експеримент), розроблено методику поетапного формування творчих здібностей молодших школярів засобами музично-дидактичної гри.

На третьому етапі експериментально перевірено ефективність розробленої методики поетапного формування творчих здібностей молодших школярів(формувальний експеримент), проведено порівняльний аналіз результатів експерименту. На основі аналізу, узагальнення і систематизації отриманих даних було підведено підсумки і обґрунтовано висновки.

Структура та обсяг дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (95 найменувань). Загальний обсяг роботи - 85 сторінок. Робота містить 7 таблиць.



Розділ 1. Теоретичні основи формування творчих здібностей молодших школярів

1.1 Сутність поняття “творчі здібності” в межах навчально- виховного процесу на уроках музики

Музично-творча діяльність в нашій роботі розглянута з позиції навчально-виховного процесу на уроках музики в загальноосвітній школі. І, виходячи з цього, ми вважаємо музично-творчу діяльність як таку, що спонукає, або допомагає дитині реалізувати свої здібності в галузі музичного мистецтва, застосовуючи весь спектр можливостей, що надає музичний матеріал.

Такі вчені як, Б. Асаф'єв, Н. Ветлугіна, О. Костюк, підкреслюють велике виховне значення музично-творчої діяльності, твердячи, що музика найбільше стимулює пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру - систематичнісь, працьовитість, наполегливість у досягненні мети. Під час музично-творчої діяльності мають проявитися не лише музичні здібності, але і нестандартне мислення, неординарні асоціації, фантазії.

В останній час гостро стоїть проблема творчості та розвитку творчих здібностей школяра: уяви, інтуїції, мислення, оригінальних засобів дій, відходу від шаблонів і т. ін. Зараз проходить перегляд теоретичних позицій відносно природи творчості, критеріїв діагностики творчих здібностей у цілому, ведуться пошуки джерел креативності, умов, які сприяють розвитку творчого потенціалу. Творчі здібності існують у кожної дитини. Для визначення сутності поняття “творчі здібності” розглянемо послідовно категорії “творчість” та “здібності”.

Тривалий час суспільство не мало гострої практичної необхідності у вивченні психології творчості. Проблема творчості не мала ні ясно окресленого предмету, дослідження, ні методики. Творчі здібності вважались чимось винятковим. У ранні періоди дослідження творчості єдиним джерелом судження про цей процес служили різноманітні твори видатних вчених, діячів літератури, науки.

Наука про творчість, її особливості, умови формування творчої особистості з'явилися в кінці XIX - на початку XX ст. З початку це були лише дослідження художньої і наукової, пізніше - технічної творчості (М. Петровський, І. Сєчєнов). Ця проблема знайшла своє відображення в працях філософів, психологів, дидактиків, методистів. Великий вклад у дослідження проблем творчості внесли праці відомих вчених: В. Зінченка, Б. Кєдрова, О. Леонтьєва, Б. Теплова, О. Тихомирова.

Філософія відводить творчості надзвичайно важливу роль у формуванні людської особистості, розглядає її в широкому сенсі як найважливішу з умов формування всебічно розвинутої особистості. У творчості можливе здійснення ідеалу: вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Творчість - надзвичайно широке поняття. У найширшому сенсі вона виступає як механізм розвитку, як вплив, що веде до розвитку.

Творчість - продуктивна форма активності і самостійності людини. Її результатом є наукові відкриття, винаходи, створення нових музичних, художніх творів, рішення нових завдань у праці лікаря, вчителя, художника, інженера тощо. Школа третього тисячоліття - це школа з творчо обдарованими педагогами, які виховують творчо розвинутих учнів.

Одна з поширених точку зору на поняття "творчість" подається в роботах А.Шумиліна, який пише: "Сучасна наука визначає творчість як процес створення нових духовних і матеріальних цінностей, як найвищий рівень пізнання" [96, с. 31]. Це процес розв'язання завдання, стан натхнення людини - спалах її енергетичного потенціалу, який розкриває межу невідомого, виокремлює його частину й перетворює його на відоме. Розрізняють наукову творчість, художню, літературну, педагогічну та інші види творчості.

Творчість - "це діяльність людини, що торкається внутрішньої структури і механізму інтелектуальних пошукових дій і виражається в здатності людини до евристичного мислення і самостійного цілепокладання, у розвинутій інтуїції, художній "фантазії", "відкритості" до нових методів і змісту пізнання, здатності не тільки адаптуватися до нового, але й створити його, творити самого себе" (Н. Шакірова). Творчість - це природна функція мозку, яка виявляється і реалізується у діяльності при наявності спеціальних здібностей у тій чи іншій конкретній діяльності.

Видатний психолог Л. Виготський зазначав, що все, що "виходить за межі рутини, в чому міститься хоч би йота нового, завдячує своїм походженням творчого процесу людини"[21 с. 46]. Основною ознакою творчості визначається не лише новизна створюваного, але і сам процес пошуку невідомого.

Загальна здатність до творчості і перетворень визначається як креативність, яка проявляється в різних сферах активності, розглядається як відносно незалежний чинник обдарованості. У психології креативність розглядається, зокрема, як здатність людини відмовлятися від стереотипних способів мислення. У самому загальному вигляді поняття креативності включає в себе попередні, супровідні та наступні характеристики процесу, в результаті якого людина або група людей створює дещо, що не існувало раніше.

Розуміння креативності, творчості, характеризується надзвичайно широким діапазоном точок зору: як "творення чогось нового" (В.Бехтерєв); як взаємодію- джерело, що веде до будь-якого розвитку (Я.Пономарьов); як вихід за межі вже наявних знань (А.Матюшкін, 3.Калмикова, Д.Богоявленська та ін.); як діяльність, що здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності (С. Гончаренко) тощо.

Зокрема, В.Бехтерєв трактує творчість з рефлексологічної точки зору як "творення чогось нового" в ситуації, коли проблема - подразник викликає утворення домінанти, навколо якої концентрується необхідний для вирішення запас минулого досвіду [6].

Я. Пономарьов зазначає, що творчість полягає не в тій діяльності, кожна ланка якої повністю регламентована заздалегідь даними правилами, а в тій, попередня регламентація якої містить відомий ступінь невизначеності й діяльності, що приносить нову інформацію, що пропонує самоорганізацію [96].

Д. Богоявленська вводить поняття «креативна активність особистості», вважаючи, що вона є певною психічною структурою, притаманною креативному типу особистості. Креативний тип особистості властивий всім новаторам, незалежно від роду діяльності. Д. Богоявленська також стверджує, що творчість - це похідна інтелекту, заломлена через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює її вияв [97, с.144].

Серед основних напрямків вивчення креативності в зарубіжній психології варто виділити два. По-перше, творчість може вивчатися за її продуктом (Ж. Тейлор), а саме: за кількістю, якістю та значущістю. Однак багато дослідників вважають, що продукт не може служити єдиним критерієм оцінки творчості, тим більше, що його оцінка проводиться спеціалістами- експертами і залежить від їхніх смаків та суджень.

По-друге, креативність розглядається як здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення (Дж. Гілфорд, Е. Торренс). Основними факторами креативності визнаються: оригінальність, семантична гнучкість, образна адаптивна гнучкість, семантична спонтанна гнучкість, здатність до загостреного сприйняття недоліків, дисгармонії і т. д. Велика заслуга представників даного напрямку полягає в тому, що ними була розроблена серія досить надійних і неважких у використанні тестів на визначення рівня креативності, які можуть бути застосовані також в межах нашого дослідження.

Ефективне опанування знань, умінь і навичок, виконання певної діяльності багато в чому залежить від здібностей людини, тобто від її можливості діяти, сприймати інформацію, оволодівати прийомами практичних операцій (Л. Виготський, А. Леонтьєв, А. Лук, А. Петровський).

В пошуках визначення здібностей як якостей особистості, ми звернулись до праці Б. Теплова: "По-перше, під здібностями ми розуміємо індивідуальні особливості, що відрізняю [81, с.64]. Далі у визначенні відмічено, що здібності не є знаннями, уміннями і навичками як такими. Це означає, що неможливо не враховувати внутрішні індивідуальні психологічні властивості, які впливають на успішність діяльності.

Таким чином, поняття "здібності" включає індивідуально-психологічні та рухові особливості індивіда, які мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь та навичок, які вже придбані. При цьому успішність може бути виражена не окремою здібністю, а тим розмаїттям їх співпоєднань, яке характеризує особистість.

Отже, під "здібностями" ми розуміємо стійкі індивідуальні психологічні властивості людини, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності. Вони виявляються в тому, як людина навчається, набуває певні види діяльності, включається у творче життя суспільства.

Проблема розвитку здібностей розглядалась в працях Н. Ветлугіної, Л. Виготського, О. Леонтьєва, Б. Теплова. Окрім поняття "здібності" Б. Теплов торкнувся поняття "обдарованість", яке визначав як "якісно своєрідне співставлення здібностей", тим самим показуючи, що відмінності в обдарованості є не лише в тому, що у одної людини є обдарованість переважно в якійсь галузі, а в іншої нема, але і в тому, що люди, які проявляють себе в одній і тій самій діяльності, відрізняються за складом та структурою своїх здібностей. Тобто, успішне виконання діяльності відбувається по-різному на основі внутрішніх властивостей, які відрізняють індивідуальність.

Існує ціла низка підходів до визначення сутності понять "творчість", "обдарованість", "творча обдарованість". Однак, узагальнюючи їх, тлумачення змісту поняття "творча обдарованість" буде трактуватися як індивідуальний творчий мотиваційний і соціальний потенціал особистості, що дозволяє отримати їй високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна компетентність.

Обдарована дитина - дитина, у якої рівень здібностей значно відрізняється від середнього. Для обдарованих особистостей важливим є творча самореалізація. Молодший шкільний вік - найбільш сприятливий період розвитку творчих здібностей учнів. Саме в цьому віці відбувається стрімкий розвиток процесів мислення та уяви. В роботі з розвитку творчих здібностей доцільно в процесі навчання користуватися прийомами синтезування образів уяви, ознайомлення зі стратегіями творчого (креативного) мислення, розвитку сенсорних здібностей та формування мовленнєвих умінь.

Аналіз теоретичних джерел дає змогу виокремити концептуальні ідеї дослідження. Ми розглянули роботи авторів, дослідження яких пояснювали та конкретизували поняття "творчі здібності". Загальні питання формування творчих здібностей учнів досліджувалися в працях П. Гальперіна, Г. Костюка, В. Сухомлинського.

За визначенням Е. Фрома, творчі здібності - це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. "Всередині" феномену творчих здібностей виділяють його потенційні і актуальні "іпостасі", а також принципово їх розділяють [59 с. 65].

Наприклад, згідно з концепцією креативності Дж. Гілфорда до творчих здібностей відносяться:

здатність до виявлення і постановки проблем;

здатність до висловлювання великого числа ідей;

гнучкість - здатність до висловлювання різноманітних ідей;

оригінальність - здатність відповідати на подразники нестандартно;

здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;

здатність вирішувати проблеми, тобто до аналізу і синтезу.

Через характерні риси: готовність до ризику, імпульсивність, незалежність суджень, нерівномірність успіхів при вивченні різних навчальних предметів, почуття гумору, самобутність, пізнавальна дотошність, несприйняття на віру, критичний погляд на такі речі, які вважають “священними”, сміливість уявлення та мислення - А. Лук визначає творчу особистість [57].

Налічується дев'ять вихідних якостей (параметрів) творчої особистості: знання, здатність до самоосвіти, пам'ять, допитливість, спостережливість, уявлення, скептицизм, ентузіазм наполегливість, фізичне здоров'я (Н.Петрович).

Теоретичний аналіз проблеми дозволив виділити основні аспекти її дослідження:

філософський аспект - це погляд на матеріалістичну основу для дослідження, тобто вивчення принципів істинності знань, результатів творчого мислення (М. Данілов, О. Коршунов, Б. Кєдров);

соціологічний аспект виявляє чинники суспільного середовища, як таки, що стимулюють, як і таки, що гальмують виявлення творчих здібностей (М. Коган);

фізіологічний аспект - це процеси вищої нервової діяльності, що лежать в основі творчого мислення (Т. Косма, Є. Шорохова);

психологічний аспект - це вивчення процесу творчого мислення, відкриття чогось нового, раніше невідомого (Б. Ананьєв, Л. Виготський, А. Леонтьєв, А. Лук, О. Петровський);

педагогічний - шляхи і засоби формування в учнів досвіду творчої діяльності, підготовки молодшого покоління до праці в умовах подальшого розвитку суспільства (О. Киричук).

Поняттям "творчі здібності" в психологічних дослідженнях позначають комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх рішенню. Необхідно розглядати розвиток та формування творчих здібностей як процес і комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, властивим багатьом особистостям. [9, с. 98]

Проблемою творчих здібностей та обдарованості займались такі корифеї вітчизняної психології як Б.Ананьєв, К.Гуревич, Н.Лейтес, А.Леонтьєв, А.Родіонов, С. Рубінштейн, Б.Теплов, та інші. Понятійний апарат, зміст та основні положення теорії здібностей розроблені головним чином в їх працях.

Видатний конструктор та інженер К. Ціолковський писав: "Спочатку я відкривав істини, відомі багатьом, потім став відкривати істини, відомі декому, і, в кінці кінців, став відкривати істини, невідомі до цього нікому" [87, с.63] Зважаючи на цей вислів, можна сказати, що творча сторона інтелекту - це шлях розвитку дослідницького та винахідницького таланту. Таким чином, здібності не можуть бути ані вродженими, ані генетично сформованими, вони є продуктом розвитку, а вродженими факторами, що лежать в основі здібностей, є задатки. Задатки, в свою чергу, є анатом-фізіологічними особливостями мозку, нервової та м'язової систем, аналізаторів та органів чуттів.

Творчі функції мислення виражаються усюди, де виявляються самостійність, мислення, активність людини. Творчість - це цілеспрямована наполеглива праця, природна, суттєва функція мозку, яка виявляється і реалізується в діяльності в міру наявності спеціальних здібностей. Між тим, творчі здібності не приходять самі по собі. Вони формуются і розвиваються тількі у спеціально організованій діяльності, що вимагає їх застосування [84, с.54].

У свою чергу творча діяльність - це діяльність, під час якої людина може реалізувати своє евристичне мислення, фантазійні потяги та створити за допомогою них новий продукт. Під час такої діяльності творча людина починає задіювати свої здібності для винаходу незвичайного образу, нового шляху або більш досконалого результату.

Творчі здібності пов'язані із створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності, і більшість дослідників розглядає їх як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання.

У контексті нашої теми дослідження слід зазначити, що специфіка творчої діяльності така, що в процесі творення можна не тільки фіксувати результати імпровізації, а й ознайомлювати дітей з найхарактернішими і найважливішими засобами музичної виразності. Музичну творчість дитини слід розуміти не тільки як мету, а як засіб всебічного розвитку (Н. Ветлугіна, В. Петрушин, В. Юцевіч).

Вирішенню питань творчого розвитку учнів засобами музики сприяли праці з теорії та методики музичного навчання і виховання учнів (Л. Дмитрієва, Л. Горюнова, Т. Завадська, Д. Кабалевський, Л. Масол, Г. Рігіна, О. Ростовський, О. Рудницька, Л. Хлєбнікова, Ю. Цагарелі та ін.)

Як уже зазначалося вище, успішна діяльність залежить не лише від здібностей як таких, але й від їх співставлення, від рівня їх розвиненості, від можливостей їх використання в різних галузях. Музична діяльність у даному випадку формує цілий спектр якостей особистості, які будуть корисні не лише музиканту, але й людині з інших галузей діяльності.

Наприклад, почуття ритму є корисним для інженерних спеціальностей, для людей з математичним складом мислення. Розуміння емоційного забарвлення інтонації стане в нагоді спеціалісту, який працює з людьми і має швидко орієнтуватись в настроях і відчуттях (це і педагоги, і лікарі, і керівники невеликих організацій тощо). Музичне фразування, вміння проспівувати фрази, відчувати мелодію мови є необхідним для людей презентативних професій, ораторів, артистів.

Про значення творчої діяльності в колективі В. Сухомлинський писав: "Творчість є діяльністю, в яку людина вкладає ніби частину своєї душі; чим більше душі він вкладає, тим багатше стає сам. Процес творчості характерний тим, що творець самою своєю роботою і її результатами справляє велике враження на тих, хто знаходиться поруч з ним" [80, с, 112].

У розвитку виховної системи сьогодення необхідно максимально використати перспективні ідеї минулого, накопичений музично- педагогічний досвід, оснований на індивідуальному підході до кожної дитини, створенні творчої атмосфери на уроці.

Урок музики повинен стати справжньою лабораторією педагогічної творчості, бо саме мистецтво найприродніше торкаєтья найрізноманітніших струн вразливої дитячої душі. Дитина знаходиться на початковому етапі формування музичних потреб, що обумовленно її розвитком.

Здатність до творчості стає сьогодні однією з важливих соціально- психологічних характеристик особистості. Творча діяльність людини є предметом вивчення у філософії, логіці, естетиці, теорії мистецтва і літератури, психології, педагогіці, музикознавстві.

На думку Л. Толстого, щодо самостійної діяльності, є такий цінний аспект цієї проблеми: "у кожної дитини є тяжіння до самостійності, яке є дуже цінним і його не можна знищувати в якому б то не було викладенні", тому що "якщо в школі учень не навчиться сам нічого творити, то і в житті завжди буде тільки наслідувати". [85, с 36]. Він також виступав за те, щоб дух творчості панував у педагогічній роботі.

У мистецтві виявляється активність людини. Мистецтву завжди приписували необмежні виховні можливості, магічні, навіть лікувальні функції. Древні філософи не сумнівалися, що в звуках музики сховані чари, завдяки яким вона здатна керувати діями і почуттями людей. Аристотель ще у IV ст. до н.е. стверджував, що музика здатна справляти певну дію на естетичну сторону душі; і якщо вона володіє такими якостями, то, очевидно, вона повинна бути включена в число предметів виховання молоді [33]. Платон вважав, що музичний ритм, проникаючи в душу людини, приводить в порядок гармонію моральності.

Ж.Ж. Руссо підкреслював цінність творчого аспекту в музичному вихованні: "Для правильного розуміння музики недостатньо тількі виконувати її, а потрібно також вміти її створювати; і якщо не навчати одночасно тому і іншому, то не можна її добре зрозуміти"[79, с.89]. А.Коменський, наприклад, різко виступав проти навчання, при якому діти формально отримують знання, наголошував на тому, щоб всіма можливими засобами розвивати творчу активність дітей [40, с.340].

Таким чином, творчі здібності є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і вибором відповідних засобів. Їх можна розглядати і як передумову для будь-якої творчої діяльності, змотивованої прагненням індивідуума до самовираження та самоствердження. - это предложение можно внести в ВИСТУП перед определением. В тексте магистерской «жирность» снимите.

Взявши до уваги всі вищеназвані джерела та враховуючи деякі розбіжності у визначенні науковцями творчих здібностей ми сформулювали власне, у відповідності до теми дослідження. У нашому розумінні творчі здібності молодших школярів - це індивідуальні властивості особистості, які, ґрунтуючись на попередньому досвіді дитини, забезпечують високий рівень зацікавленості у новій діяльності та інформації, швидкість засвоєння нових знань, здатність до успішної перетворювальної діяльності.

1.2 Музично-дидактична гра як засіб формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

Проблема різнобічного виховання людини, у якій би гармонійно розвивалися емоційне і раціональне начало, вже на самому початку її шляху, у дитинстві в наш час набуває все більшої актуальності. Втрати в естетичному вихованні збіднюють внутрішній світ людини. Не знаючи справжніх цінностей, діти легко приймають цінності брехливі, мнимі. Основною метою освіти є підготовка підростаючого покоління до майбутнього. Творчість - це той шлях, що може ефективно реалізувати цю мету. --Это тоже в ВИСТУП. В тексте магистерской «жирность» снимите.

З приходом дитини до школи під впливом навчання починається перебудова всіх її свідомих процесів, придбання нею якостей, властивих дорослим людям, оскільки діти включаються в нові для них види діяльності і систему міжособистісних відносин. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів дитини стають їхня довільність, продуктивність і стійкість.

Для того, щоб уміло використовувати наявні в дитини резерви, необхідно якнайшвидше адаптувати дітей до роботи в школі і вдома, навчити їх учитися, бути уважним. До приходу до школи у дитини повинен бути досить розвинутий самоконтроль, трудові уміння і навички, уміння спілкуватися з людьми, рольове поводження.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (увага, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких зв'язана з приходом у школу. З "натуральних" ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати "культурними", тобто перетворитися у вищі психічні функції, довільні й опосередковані.

У початковий період навчальної роботи з дітьми потрібно, насамперед, спиратися на ті сторони пізнавальних процесів, які у них найбільш розвинуті, незабуваючи, звичайно, про необхідність рівнобіжного удосконалювання інших.

Увага дітей до моменту приходу в школу повинна стати довільною і мати потрібний обсяг, стійкість, розподіл. Оскільки труднощі, з якими на практиці зтикаються діти на початку навчання в школі, пов'язані саме з недостатністю розвитку уваги, про її удосконалення необхідно піклуватися в першу чергу, готуючи дошкільника до навчання.

Увага в молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо в початкових класах, сильною і конкуруючої з довільною залишається мимовільна увага дітей. Обсяг і стійкість і концентрація довільної уваги до третього класу школи в дітей уже майже такі ж, як і в дорослої людини. Молодші школярі можуть переходити з одного виду діяльності до іншого без особливих складнощів і внутрішніх зусиль.

У дитини може домінувати один з типів сприйняття навколишньої дійсності: практичний, образний чи логічний. Розвиненість сприйняття виявляється в його вибірковості, свідомості, предметності і високому рівні сформованості перцептивних дій. Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку є досить гарною.

Пам'ять поступово стає довільною, освоюється мнемотехніка. З 6 до14 років у них активно розвивається механічна пам'ять на незв'язані логічні одиниці інформації. Чим старшим стає молодший школяр, тим більше в нього переваг запам'ятовування осмисленого матеріалу над безглуздим. [49, с.251]

Ще більше значення, ніж пам'ять, для навченості дітей має мислення. При вступі до школи воно повинне бути розвинуте і представлене у всіх трьох основних формах: наочно-діючій, наочно-образній і словесно-логічній. Однак на практиці ми нерідко зтикаємося із ситуацією, коли, володіючи здатністю добре вирішувати задачі в наглядно-діючому плані, дитині важко впоратися з ними, коли ці задачі представлені в образній або словесно- логічній формі. Буває і навпаки: дитина сносно може вести міркування, мати багате уявлення, образну пам'ять, але не може успішно вирішувати практичні задачі через недостатню розвиненість рухових умінь і навичок.

За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес у розумовому розвитку дітей буває досить помітним. Від домінування наочно-діючого і елементарного способів мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логікою міркування школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок цього віку пов'язаний, якщо скористатися термінологією Ж. Піаже і Л.Виготського, з домінуванням доопераціонального мислення, а кінець - з перевагою операціонального мислення в поняттях. У цьому ж віці досить добре розкриваються загальні і спеціальні здібності дітей, що дозволяють судити про їхню обдарованість та розвиненість творчих здібностей.

Показником творчого розвитку є творча обдарованість або креативність. Дітям молодшого шкільного віку споконвічно притаманна талановитість. Початковий період навчання вважається найважливішим у залученні до прекрасного. Цей період охоплює віковий діапазон від 6 - 7 до 10 - 11 років (1 - 4 класи загальноосвітньої школи). У молодшому шкільному віці діти мають у своєму розпорядженні значні резерви розвитку. Їхнє виявлення й ефективне використання одна з головних задач вікової і педагогічної психології [27].

Молодший шкільний вік є одним з найважливіших періодів для розвитку музично-творчих здібностей дітей. Підвищене емоційне сприйняття, образне мислення та творче уявлення сприяють утворенню найбільш сприятливих умов для розвитку музично-творчих здібностей в процесі творчої діяльності. Цю проблему досліджували та продовжують досліджувати представники різних галузей науки майже всіх країн світу (філософія, психологія, педагогіка, естетика, соціологія та музикознавство).

Спираючись на музично-методичні джерела та практичний досвід провідних психологів, педагогів та музикантів, неможливо оминути і питання саме музично-творчих здібностей. Для цього ми розглянемо дві складові цього терміну: музичні здібності і творчі здібності.

До музичних здібностей відносяться: музичний слух (в єдності звуковисотного, ладового, гармонічного, поліфонічного, тембрового, динамічного компонентів), почуття ритму, музична пам'ять, уява і музична чуйність. Формування музичних здібностей підкоряється загальним закономірностям розвитку здібностей. На думку С.Рубінштейна, "відправний пункт, від якого йде формування будь-яких музичних здібностей до певних видів музичної діяльності, ... укладений у загальнолюдській "діяльності" музичного сприйняття. Разом з тим музична здатність не дана в готовому вигляді в цьому відправному пункті її розвитку. Вона формується в активній діяльності музичного слуху" [7, с.39].

Дослідженням проблеми розвитку музичного слуху, як найважливішої ланки музичних здібностей, займався Б.Асафьєв. Коротко сформульоване ним положення полягає в наступному: слуховому апарату людини притаманні вроджені якості активного слухання; завдання музиканта - виховувати і розвивати слухову діяльність. Розуміння такої взаємозалежності - активного слухання і слухового розвитку учнів - має основне значення для всієї роботи вчителя музики [8, с. 65].

Б.Теплов, вивчаючи структуру музичних здібностей, органічно пов'язував їх із загальним розвитком особистості. Він вперше ввів поняття про музичність як синтетичне вираження музичної обдарованості і визначив її основні компоненти: емоційно-естетичне ставлення до дійсності, образне мислення, система музично-слухових уявлень, що включає різні якісні властивості музичного слуху, ладове та ритмічне почуття [89 с. 35].

За визначенням Б.Теплова ядром музикальності кожної людини, що займається музичною діяльністю, є три музичні здібності:

1) музичний слух (почуття ладу);

2) музично-ритмічне почуття;

3) здатність до музично-слухових уявлень.

Ладове почуття проявляється в емоційному сприйнятті і точному впізнаванні мелодії. Музично-ритмічне почуття - здатність відчувати ритм і відтворювати його. Здатність до музично-слухових уявлень проявляється у точному відтворенні мелодії по слуху (музична пам'ять) [89,с. 36].

Взаємопов'язані музичні здібності формуються лише в музичній діяльності, причому всі компоненти музичних здібностей пов'язані з певною стороною музичної діяльності і не можуть існувати самі по собі. Розвиваючись у процесі діяльності, спеціальні музичні здібності, такі, як емоційна чуйність, оперування музично-слуховими уявленнями, впливають і на розвиток творчих здібностей у цілому. Отже, такі музичні здібності є музично-творчими.

У полі зору вчених опинився цілий ряд питань, пов'язаних з даною проблемою, починаючи з дискусії з питання про можливість самого існування поняття "дитяча творчість" і закінчуючи вивченням шляхів і засобів її розвитку. Л.Виготський писав, що "дитяча творчість" є нормативним і постійним супутником дитячого розвитку. Дитяча творчість має суб'єктну цінність. Тому поняття "новизна" щодо дитячої творчості набуває особливого забарвлення [22, с. 69].

Важливу роль у навчанні та розвитку дітей відіграє уява, що визначається психологами як "здатність створення на основі минулого досвіду нових уявлень, що дозволяють планувати майбутні дії" [88, с. 113]. Розрізняють два види уяви - відтворюча і творча. Л.Виготський вважав, що створення творчої особистості, спрямованої в майбутнє готується творчою уявою, що втілюється в цьому [22, с. 25]. Фізіологічну основу уяви складають механізми умовних рефлексів, що створюють нові сполучення з тих тимчасових зв'язків, які утворилися в минулому досвіді. Кожному періоду дитинства властиві свої форми творчих проявів.

Мислення дітей молодшого шкільного віку має конкретно- образний характер і відрізняється слабкою здатністю до відволікання та абстрагування, оскільки їх пізнавальна діяльність обмежується рівнем практичного досвіду. В уяві молодших школярів все частіше створюються образи, які не суперечать дійсності, хоча вони і не є простим відображенням практики, що зумовлено здатністю дитини до критичної оцінки. Особливості мислення і пізнавальної діяльності визначають специфічні властивості творчості молодших школярів, яка має в значній мірі наслідувальний характер. - этот абзац тоже для себя в ВИСТУП

Творче начало є у кожної дитини, і завдання педагога полягає в тому, щоб не пропустити сприятливий момент для формування в неї творчих здібностей, що в багатьох аспектах відбувається через гру. А гра для молодших школярів - це основний вид діяльності, який забезпечує повноцінний розвиток особистості.

Чим глибше психологи вивчають дитячу гру, тим ясніше стає, наскільки серйозний та всебічний вплив має вона на розвиток психіки маленької людини. Очевидним стає і те, як поважно й бережливо маємо ми відноситись до потреби дитини у грі, наскільки необхідно дати їй можливість "дограти своє" у відповідному віці [63с.54- 55].

Значущою є роль гри для формування психологічних посилань до художньо-творчої діяльності. Не випадково у психології та естетиці існує давня тенденція - наближати і навіть ототожнювати мистецтво з ігровою діяльністю, встановлювати між ними генетичний зв'язок. Все це говорить про те, що під час гри уява дитини розвивається у напрямку, що є спорідненим напрямку художньої уяви, котра ніколи не втрачає зв'язку із чуттєвою данністю світу, що ним змінюється [63с.57].

При зваженому виборі художніх творів, зазначає А.Мелик-Пашаєв, чуйність дитини до кольору, ритму, характеру звучання, інтонації слова, з одного боку, надасть йому багатий позитивний та емоційний досвідвід спілкування з мистецтвом, з іншого - розкриє можливість за допомогою керівника зрозуміти змістове значення усіх елементів форми. Тяжіння до музичних вражень, ємоційна чутливість до них відзначається дослідниками у дітей дуже раннього віку.

“Ігрове начало тією чи іншою мірою властиве будь-якій діяльності, особливо, якщо вона має естетичну цінність. Із художньою діяльністю гру єднають такі ознаки, як вільна творчість - гра психічних сил, незалежна від утилітарних людських потреб і меркантильних інтересів, внутрішня емоційна насиченість (емоціогенність), а також умовність дії, ситуації ” [62, с.47].

Використання ігрових художньо-педагогічних технологій у викладанні мистецтва “активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають художньо- образне мислення; збагачують почуттєву сферу дітей, посилюють емоційність сприймання художньо-дидактичного матеріалу, загальну мотивацію навчання; стимулюють розвиток творчих здібностей, уяви, фантазії; формують елементи художньо-естетичного і соціокультурного досвіду; сприяють релаксації, здійснюють емоційну саморегуляцію, забезпечують профілактику психічної втоми, подолання гіподинамії ” [62, с.48].

“Під час гри у дітей виникає потреба співробітництва та необхідність виконання певних правил, вони привчаються володіти власними почуттями, вчаться шанувати права іншого”, - зазначає В.Верховинець [17, с.22.].

Природною формою, що організовує процес музичного розвитку молодших школярів, є гра. В ігровій діяльності розвиваються важливі психологічні особливості дітей, такі як мислення, активність сприйняття, здатність до живого обміну своїми почуттями, власне бачення навколишнього світу.

Через гру дитина оволодіває духовними цінностями, засвоює попередній соціальний досвід. Важливе значення гри в тому, що дитина отримує перші уроки колективного мислення. Залежно від віку діти стають на вищий щабель їхнього загального розвитку і вихованості, а тому більш значною стає педагогічна спрямованість на виховання активної позиції. В процесі гри народжується художньо - творча діяльність, вперше з'являються навички трудового навчання.

У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема формування творчих здібностей учнів засобами музично-дидактичної гри. Дидактична гра як форма навчання, складається з кількох елементів. Основний - дидактичний. Він точно встановлює мету використання гри (навчити дітей чогось).

Допоміжний - ігрове завдання - визначення дій учнів, спрямованих на реалізацію дидактичного елемента на основі набутих знань, їх закріплення, або набуття у процесі гри. Ігрові дії є основою проведення гри і потребують дохідливого пояснення. Ігрові дії - це результат розумової діяльності на основі процесів мислення (цілеспрямоване сприйняття, порівняння, спостереження, пригадування) у взаємозв'язку з практичною дією.

Правила гри організовують пізнавальну діяльність учнів, несуть дидактичну виховну, дисциплінарну, організаційну функції. На основі цих правил вчитель керує грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою учнів.

Ігрова мета - бажання виграти, швидко застосувавши необхідні знання, навички, вміння. Це активізує роботу, спонукає до швидкої реакції, мислення, зосередженості. Результат важливий як для вчителя так і для учнів. Для вчителя - показник роботи з учнями. Для учнів - задоволення від набутих знань, умінь, і вміння ними користуватись. А.Макаренко вважав, що гра без зусилля, гра без активної діяльності - погана гра [61].

Одним із важливих засобів розвитку самостійної творчої діяльності є музичн-дидактичні ігри. Вони об'єднують всі види музичної діяльності: спів, слухання, рухи під музику, гру на музичних інструментах.

Н.Кононова вказувала на те, що основне призначення музично- дидактичних ігор - формувати у дітей музичні здібності, в доступній ігровій формі допомогти їм розібратися і відношенні звуків по висоті; розвивати в них почуття ритму, тембровий та динамічний слух, самостійно і творчо підходити до вирішення завдань [45].

Спираючись на свій багаторічний досвід І.Зеленецька підтверджує, що використання музично-дидактичних ігор на уроках музики допомагає дітям зрозуміти і відчути звуковисотність, динамічну палітру, розвиває почуття ритму, тембровий слух, сприяє кращому запам'ятовуванню навчального матеріалу, оволодінню навичками, необхідними в різноманітній музичній діяльності. . [35]

Музично-дидактичні ігри збагачують дітей новими враженнями, розвивають в них ініціативу, самостійність, здатність до сприйняття. Педагогічна цінність ігор полягає в тому, що діти можуть застосовувати одержанні знання в життєвій практиці, і також творчо розвиватись.

В основі дидактичного матеріалу лежать завдання розвитку у дітей музичного сприйняття. Ігрова дія повинна допомогти дитині в цікавій для неї формі почути, відрізнити, порівняти деякі музичні засоби, а потім і діяти з ними. Музично-дидактичні ігри тільки тоді будуть викликати у дітей бажання співати, слухати, грати і танцювати, коли вони будуть прості і доступні, цікаві і привабливі.

У процесі гри діти не тільки набувають спеціальних музичних знань, але й формують необхідну риси особистості - почуття відповідальності.

У музично-дидактичних іграх важливим є темп їх проведення. Він залежить від розуміння і рівня засвоєння ігрових дій, правил гри: розумової активності учнів, емоційного стану, зацікавленості даною грою, набутих знань, вмінь, необхідних для проведення конкретної гри. Темп проведення встановлює вчитель, виходячи з підготовки учнів і їх практичних можливостей.

Під час підготовки одночасно пригадують, повторюють, удосконалюють необхідні знання, навички, виконують елементи гри. Це дає вчителю можливість визначити ступінь готовності дітей до проведення гри в повному обсязі.

З методичної точки зору, не доцільно використовувати кілька ігор на одному уроці. Новий елемент вводиться тоді коли учні повністю опановують основні ігрові правила. Якщо вводиться новий елемент, або варіюється гра, то це обов'язково передбачає активізацію пошукової творчої діяльності, загострення уваги, швидкості реакції.

А.Макаренко зазначав, що вчитель - не лише керівник гри, а й активний учасник, який повинен сам грати з дітьми, але якщо, він тільки буде привчати, вимагати, наставляти, то залишиться сторонньою силою, корисною але не близькою. [61]

Для дітей провідною діяльністю є гра. Через гру найбільш яскраво проявляються творчі можливості і спрямування дітей. Діти грають у те, що дорослі роблять серйозно, і тим самим прилучаються до їх досвіду, оволодівають духовними цінностями.

Таким чином, індивідуальні якості дитини формуються в активній діяльності, і насамперед у тій, котра на кожному віковому етапі є провідною, визначає його інтереси та особливості стосунків з оточуючими людьми. Саме це і обумовлює застосування музично-дидактичної гри як засобу формування творчих здібностей молодших школярів на уроці музичного мистецтва.

1.3 Компонентна структура творчих здібностей молодших школярів

Аналіз теоретичних джерел з проблеми творчих здібностей дозволив зробити висновок про багатоаспектність поглядів учених на їх природу, структуру, шляхи формування та недостатню розробку питання про творчі здібності в діяльності художнього спрямування.

Огляд науково-методичної та психолого-педагогічної літератури дозволив з'ясувати, що до визначення структури творчих здібностей зверталося немало вітчизняних і зарубіжних дослідників (Г.Андрєєв, Л.Виготський, В.Крутецький, А.Лук, О.Матюшкін, Я.Пономарьов, В.Роменець, К.Спірмен,Є.Торндайк, Є.Хаген та ін.). Аналіз теоретичних досліджень визначив розуміння інтегративного характеру творчих здібностей, в якому переплітаються мотиваційні, когнітивні, евристичні, операційні та інші чинники.

Зокрема, Г.Андрєєв до структури творчих здібностей відносить: мотиваційно-творчу активність і спрямованість особистості; інтелектуально-логічні властивості особистості; інтелектуально-евристичні здібності; світоглядні, моральні, комунікативні якості особистості; здатність особистості до самоуправління в процесі творчої діяльності; естетичні якості та індивідуальні особливості особистості. Познайомимось детальніше з кожним із запропонованих науковцем компонентів.

Мотиваційна сфера є “стартом”, пусковим механізмом інтелектуальної діяльності. Психологи виділяють кілька рівнів творчої мотивації поведінки і відповідних потреб особистості. Це біологічна потреба в одязі, їжі, житлі, безпеці, продовженні роду тощо, соціальні або вищі потреби - у спілкуванні з іншими людьми, свободі, визнанні, новій інформації, справедливості, реалізації своїх творчих можливостей, естетичні потреби. Особливе значення для особистості творця мають потреби в оволодінні новою інформацією, знаннями, способами інтелектуальної діяльності.

До інтелектуально-логічних властивості особистості відносяться більшість лівопівкульних процесів: здатність до аналітико-синтетичної діяльності, до здійснення розумових операцій порівняння, виділення головного, систематизації і класифікації, індукції і дедукції, пояснення, абстрагування, конкретизації та узагальнення

Наступний компонент інтелектуально-евристичні здібності особистості. До них належать найважливіші правопівкульні (несвідомі) інтелектуальні операції, зокрема, висунення гіпотез, генерування оригінальних ідей, фантазування, асоціативність мислення, незалежність суджень, вміння переносити знання і навички у нові ситуації.

Окремо Г. Андрєєв виділяє світоглядні якості особистості, які сприяють успіху у навчально- творчій діяльності. Сюди входять світоглядні елементи, які, за висловом видатного фізика Планка, визначають напрям роботи дослідника. Це переконаність особистості у соціальному значенні творчої діяльності для науково-технічного і суспільного прогресу, методологічний фундамент наукових чи естетичних досягнень.