Размещено на http://allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

УДК 373.1: 140.8

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Теоретичні і методичні засади формування в учнів наукової картини світу в історії розвитку шкільної освіти (ХХ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Кузьменко Василь Васильович

ТЕРНОПІЛЬ- 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Сидоренко Віктор Костянтинович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри методики навчання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Адаменко Олена Вікторівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан факультету допрофесійної підготовки;

доктор педагогічних наук, професор Степанюк Алла Василівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри методики викладання біології;

доктор педагогічних наук, професор Попова Олена Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, професор кафедри загальної педагогіки.

Захист відбудеться 27 листопада 2009 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.053.01 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: вул. М. Кривоноса, 2, м. Тернопіль, 46027.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (вул. М. Кривоноса, 2, м. Тернопіль, 46027).

Автореферат розісланий 26 жовтня 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М.Чайка

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Швидкі динамічні перетворення сучасного суспільства зумовлюють необхідність прийняття людиною виважених рішень щодо взаємодії з навколишнім середовищем та посилюють актуальність проблеми цілісного сприйняття дійсності особистістю. Водночас інформація про навколишній світ досить масштабна й різнопланова та подвоюється кожні 6-7 років, створює труднощі повноцінного засвоєння людиною наукової інформації, особливо за умов багатопредметного шкільного навчання.

Сучасна шкільна освіта України поступово відходить від різнопредметності й починає вибудовувати зміст навчання на підґрунті галузевого принципу, спрямованого на інтеграцію знань: узагальнену інформацію про світ школяр сприймає через усвідомлення й експлікацію отримуваних знань у власну картину світу, що існує у свідомості учня і є основою для суб'єктивного сприйняття об'єктивного світу.

Найбільш адекватне усвідомлення учнем навколишньої дійсності базується на наукових знаннях про світ, сприяє формуванню й наукової картини світу, дозволяючи об'єктивно сприймати інформацію і більш виважено приймати рішення в ході взаємодії з реальністю.

У свою чергу наукова картина світу, яка інтегрує наявні в суспільстві наукові знання та засвоюється учнем у процесі навчальної діяльності, є підґрунтям для формування власної наукової картини світу. Сформувати в учня таку картину - означає оптимізувати його взаємодію з навколишнім середовищем.

Необхідність формувати в учнів наукову картину світу знайшла відображення в законодавчій базі та нормативних документах Міністерства освіти і науки України, в навчальних програмах загальноосвітніх навчальних закладів (особливо в програмах дисциплін природничого циклу, де передбачено формування у свідомості учнів сучасної природничо-наукової картини світу).

Природничо-наукова картина, як і мовна, технічна та інші, є складовою наукової картини світу, що формується в школяра на основі засвоєння накопичених людством знань і поданих у тій послідовності й взаємозв'язку, котрі визначаються логікою науки і вивченням навчального матеріалу. При цьому учень користується існуючою на певному історичному етапі науковою картиною світу. Вона складається з уявлень про навколишній світ із тією об'єктивною точністю, яка є в даний момент, а відтак проблему єдності й багатовимірності знань і розуміння навколишнього світу необхідно розглядати з урахуванням історичного розвитку людства і освіти.

Відповідно до реалій науково-технічного і соціального розвитку підвищуються вимоги суспільства до змісту, обсягу та рівня підготовки учнів. Водночас у школі вивчається незначна частина накопиченої людством інформації, ще менше формується цілісних знань й умінь і поведінкових компонентів діяльності, засвоюється суб'єктивних узагальнених знань і поведінкових компонентів діяльності.

Досить часто причиною цього є предметна система навчання, за умов якої наукові знання даються дітям тільки в межах певної науки, адже кожен шкільний предмет, а іноді окремий розділ чи навіть тема формують в учнів виокремленні фрагменти наукової картини світу, котрі у свідомості дитини не пов'язуються з аналогічними її частинами, що виникли під час вивчення інших дисциплін, тем чи розділів.

Тому в школярів виникають складнощі щодо цілісного сприйняття навколишньої дійсності. Як наслідок, побутові й професійні дії особистості часто здійснюються на основі обмеженої наукової картини світу без вичерпного розуміння наслідків антропогенного впливу.

Отже, формування в школярів цілісної наукової картини світу досягається лише в процесі отримання інтегрованої наукової інформації. Своєрідними інтеграторами знань виступають комплексна система навчання, міжпредметні зв'язки, інтегровані навчальні дисципліни, практичні та лабораторні роботи тощо.

Однак питання обґрунтування шляхів розв'язання досліджуваної проблеми, виокремлення засобів її реалізації, породжують значні утруднення.

Відповіді на ці та питання спроможні дати педагогічний доробок і досвід роботи вітчизняних шкіл у попередні історичні періоди.

Аналіз педагогічної спадщини свідчить, що шкільна освіта ХХ століття характеризується суттєвими змінами й суперечностями щодо організації й змісту навчання та кардинально різними підходами (принципами, методологією, теорією, методикою) до засвоєння цілісних знань школярами.

Ці зміни були зумовлені, по-перше, тим, що на межі століть спостерігалося загострення цивілізаційних та освітніх проблем.

По-друге, в цей період відбулась низка революційних, військових та політичних подій, котрі значною мірою вплинули на організацію й зміст шкільної освіти всіх країн й України зокрема.

По-третє, у зв'язку з інтенсивним розвитком науки і виробництва шкільна освітня галузь розвивалась надзвичайно швидкими темпами.

По-четверте, у кінці XX століття відбулись глобалізаційні процеси в освіті й спостерігалась тенденція до уніфікації різних систем навчання.

По-п'яте, на початку й наприкінці ХХ століття в Україні активно розбудовували освіту на національному підґрунті.

По-шосте, протягом століття вдосконалювалися наявні і створювалися нові типи шкіл, набули науково обґрунтованого характеру зміст освіти, методика навчання, навчально-матеріальна база загальноосвітніх навчальних закладів тощо.

По-сьоме, на зламі ХХ-ХХІ століть розпочато системне вивчення процесів формування в учнів наукової картини світу у вітчизняній школі в різні історичні періоди.

На сучасному етапі значно підвищився інтерес до дослідження проблем історії педагогіки, загальні основи якої відображено в наукових працях О. Адаменко, А. Богуш, Л. Вовк, М. Євтуха, Т. Завгородньої, І. Зайченка, С. Золотухіної, В. Кравця, М. Левківського, О. Попової, О. Савченко, О. Сухомлинської, М. Фіцули, М. Чепіль, М. Ярмаченка та інших учених.

Результати аналізу історико-педагогічних джерел ХХ століття свідчать, що у вітчизняній педагогічній проблемі дослідження присвячено чимало праць. Частково ці питання висвітлювалися Б. Грінченком, М. Корфом, Н. Левицьким, М. Пироговим, Г. Сковородою, К. Ушинським та іншими видатними педагогами, які у своїх роботах окреслювали шляхи формування в учнів системних знань, умінь і навичок, світоглядних уявлень. Проблеми узагальнення знань з природничих дисциплін досліджували Н. Буринська, К. Гуз, І. Душина, Н. Кузнєцова, Б. Комісаров, О. Мягков, В. Розумовський та ін. Питання формування наукового світогляду вивчали Р. Арцишевський, П. Гуревич, Є. Думаненко, Б. Кедров, Л. Корміна, С. Кримський, Ю. Руденко, В. Стьопін, В. Халамендик та ін. Становленню світогляду викладачів і вчителів приділялася увага в працях А. Андрєєва, В. Беха, В. Галузинського, В. Корнієнко, В. Малахова, Н. Миропольської, В. Оржехівської, Л. Потапюк, М. Стельмаховича, Ю. Фоміних, В. Черноволенко, М. Ярмаченка та ін. Формуванню художнього світогляду присвячено праці М. Бахтіна, О. Рудницької, Г. Мартьянової. Інтеграція в навчальній діяльності досліджувалася І. Козловською, В. Сидоренком, Т. Тхоржевською та ін. Проблеми формування наукового світорозуміння та наукової картини світу вивчали В. Єфіменко, В. Ільченко, Є. Моносзон, М. Мостепаненко, В. Мутановський, А. Степанюк та ін. Учені Є. Вігнер, С. Гончаренко, В. Готт, М. Гарднер, Б. Кєдров, І. Пригожин, А. Фурман, Г. Ліванова, П. Еткінс та інші досліджували загальні та окремі питання формування в школярів наукової картини світу.

Проте, незважаючи на проведені численні розвідки різних аспектів зазначеної проблеми, фундаментальне дослідження процесу формування в школярів наукової картини світу в історії розвитку української школи ХХ століття відсутнє. Це ускладнює окреслення перспектив організації процесу формування наукової картини світу в загальноосвітніх навчальних закладах.

Актуальність проблеми дослідження підтверджується наявними в шкільній системі освіти ХХ століття суперечностями між:

- соціально зумовленими вимогами та прагненнями особистості до формування цілісної наукової картини світу й підходами до його реалізації в навчально-виховному процесі школи в різні історичні періоди;

- об'єктивно стрімким збільшенням обсягу наукових знань і застарілими методиками і технологіями формування цілісної наукової картини світу;

- необхідністю формувати в учнів цілісну наукову картину світу і фрагментарністю цього процесу в умовах предметної системи організації навчання в школі;

- суб'єктивним характером формування наукової картини світу в свідомості учня й об'єктивною логікою пізнання навколишньої дійсності;

- сприйняттям нових наукових знань школярем та наявною в нього „старою” картиною світу.

Методологічне, теоретичне та методичне обґрунтування проблеми формування цілісної наукової картини світу учнів у шкільній освіті залишається відкритим для подальших досліджень.

Необхідність формування наукової картини світу в підростаючого покоління українців, актуальність цієї проблеми в умовах глобалізації освіти, недостатність наукових розробок з означеної проблеми, її соціально-педагогічна важливість зумовили вибір теми нашого дослідження „Теоретичні і методичні засади формування в учнів наукової картини світу в історії розвитку шкільної освіти (ХХ століття)”.

В основу концепції дослідження покладено теорію пізнання особистістю дійсності; особливості пізнавального процесу та його суперечливий і багатогранний характер; принцип єдності історичного і логічного; системний підхід до формування наукової картини світу як продукту різнопланової діяльності людини та її творчості, що акумулює єдність і багатогранність світу; психологічні аспекти формування в дитини наукової картини світу; основні ідеї, що відображають розвиток природи й науки як складних і динамічних процесів, котрі забезпечують цілісність дослідження й надають інформацію щодо визначення змісту, форм і методів навчання, шляхів розвитку й організації освіти в загальноосвітніх школах.

Суть концепції дослідження полягає в тому, що наукова картина світу учня має конкретно-історичний характер і залежить від соціокультурного й історико-культурного стану суспільного життя, рівня розвитку науки та шкільної освітньої системи (зокрема методологічних і психолого-педагогічних принципів організації роботи загальноосвітніх закладів та навчально-виховного процесу в них, змісту навчання, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення тощо); наукова картина світу іманентно інтегрує знання, поняття дитини про навколишній світ та саму себе та надає особистості можливість усвідомити найбільш раціональну для конкретного історичного етапу взаємодію з природою, соціально-економічним життям і розвитком суспільства. Основою формування в учнів наукової картини світу є збагачення школярів інтегрованими знаннями і досвідом на підґрунті усвідомлення, впорядкування й узагальнення яких формується світосприйняття, світорозуміння й світовідчуття особистістю самої себе, навколишнього світу та взаємодії з ним.

Пріоритетними передумовами формування в учнів наукової картини світу є збагачення їх знаннями, уміннями й навичками з усіх предметів, інтегративний підхід до сприйняття учнями на уроках та в процесі життєдіяльності наукової інформації, комплексне осмислення ними навколишнього світу на підґрунті отриманих знань та життєвого досвіду, використання їх у практичній діяльності, цілісне оволодіння учнями узагальненими науковими знаннями і спрямування їх на розуміння природних і суспільних явищ, упровадження форм, методів і засобів навчання, спрямованих на узагальнення отриманих знань та розкриття можливостей застосування їх у практичній діяльності.

Формування в школярів цілісної наукової картини світу потребує дослідження, осмислення й узагальнення даного процесу в історії становлення української школи та визначення основних тенденцій розвитку в ХХ столітті; постійного вдосконалення змісту навчання на основі врахування історичного розвитку людства, досягнень науково-технічного прогресу, здобутків наук про людину і природу; розробки адекватного навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення навчального процесу; впровадження інноваційних методик навчання; посилення мотивації учнів до навчально-пізнавальної діяльності; підвищення рівня професійної підготовки вчителів щодо формування в учнів цілісної наукової картини світу.

Визначити пріоритетні напрямки даного процесу та спрогнозувати його подальший розвиток можна лише за умов здійснення критичного аналізу теоретико-методологічних підходів до проблеми формування в учнів наукової картини світу у вітчизняних школах ХХ століття, протягом якого значно зросли вимоги до шкільної освіти, обсягу і послідовності здобуття учнями системи знань.

Методологічною основою дослідження стали філософські положення теорії пізнання про єдність процесів, взаємовпливів та взаємозалежностей явищ навколишньої дійсності в конкретно-історичних умовах та з урахуванням рівня соціокультурного й історико-культурного прогресу суспільного життя; концептуальні положення системного аналізу теорії й практики педагогічних процесів; принципи науковості, цілісності та історизму; принципи культурно-антропологічного та парадигмального підходів, за яких історико-педагогічні процеси аналізуються в контексті співвідношення, становлення і розвитку культури; діалектична теорія взаємозв'язку, взаємообумовленості і цілісності явищ об'єктивної реальності; принципи єдності теорії та практики; синергетичний підхід до розгляду системи освіти як відкритої та здатної до самоорганізації; ідеї гуманізації та гуманітаризації навчання.

Методологічними орієнтирами дослідження стали висновки з наукових праць, присвячених філософським засадам освіти, теоретичним основам інтеграції та диференціації змісту освіти, проблемам формування в учнів цілісних уявлень про навколишній світ.

Теоретичною основою дослідження є основні положення про школу й освіту, зміст та сутність навчання, що репрезентовані в нормативно-правових документах (Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті”, концепції національного виховання та реформування загальної середньої освіти, державні стандарти освітніх галузей); методологія вивчення історико-педагогічних явищ з позицій загальнолюдських цінностей (О. Адаменко, В. Андрущенко, Л. Вовк, В. Демиденко, Т. Завгородня, С. Золотухіна, І. Зайченко, В. Кравець, В. Кремень, Б. Митюров, О. Попова, О. Сухомлинська, В. Смаль, М. Стельмахович, Т. Тхоржевська, М. Чепіль, М. Ярмаченко та ін.); хронологічний підхід до розвитку та періодизації становлення освіти (М. Грушевський, О. Духнович, М. Євтух, В. Галузинський, В. Майборода, В. Струманський, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, К. Ушинський та ін.); психолого-педагогічні засади організації навчання в школах (М. Драгоманов, І. Зязюн, В. Мелешко, Г. Пустовіт, Л. Романишина, С. Русова, В. Сухомлинський, О. Савченко, Г. Суворова, та ін.); систематизації знань (В. Бейлінеон, І. Звєрєва, Д. Зуєв, І. Лернер, В. Лозова, В. Онищук, Л. Світков, К. Сосницький, М. Ушакова, В. Чайка та ін.); формування світоглядних уявлень школярів у навчально-виховному процесі (Р. Арцішевський, Є. Вігнер, С. Гончаренко, П. Гуревич, В. Ільченко, Б. Кедров, Л. Корміна, І. Почечуєв, Ю. Руденко, А. Степанюк, І. Шоробура) та ін.

Методи дослідження: на різних етапах наукового пошуку використано комплекс взаємодоповнювальних методів історико-педагогічних досліджень: пошуково-бібліографічний (систематизація та класифікація філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, архівних матеріалів, документів, періодичної преси з проблеми формування наукової картини світу); логіко-історичний та концептуально-порівняльний аналіз (порівняння теоретичних та психолого-педагогічних підходів до розв'язання зазначеної проблеми і визначення поняттєво-категоріального апарату, індуктивний метод, завдяки якому було з'ясовано основні концепції зміни змісту освіти та обґрунтовано етапи її розробки впродовж XX ст.); загальнонаукові методи (аналітичний, ретроспективний, історико-порівняльний, історико-генетичний, діахроний); метод періодизації (з метою визначення й розкриття теоретичних аспектів означеної проблеми, порівняння подій, явищ, відомостей і фактів, вивчення ґенези досліджуваного феномена); емпіричні методи: вивчення документів, де відображено масову педагогічну практику в різні історичні періоди; структурно-системний аналіз змісту, форм, методів і засобів навчання (узагальнення виявлених здобутків та їхньої інтерпретації щодо сучасної освіти; аналіз та узагальнення практики навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, окреслення можливостей творчого використання набутого досвіду формування наукової картини світу учнів).

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 2001-2008 років у три етапи.

На першому етапі (2001-2003 рр.) проаналізовано філософську, соціальну, психолого-педагогічну, методичну літературу та нормативно-правові документи щодо формування наукової картини світу в учнів, визначено методологічні та теоретичні основи, з'ясовано суть і тлумачення досліджуваних понять у різні історичні періоди та сучасний стан проблеми, окреслено мету, завдання і на їх підґрунті обрано напрям дослідження.

На другому етапі (2004-2006 рр.) проведено подальший аналіз історико-педагогічних джерел, визначено структуру наукової роботи, логіку дослідження, виділено провідні тенденції та основні підходи до формування в учнів наукової картини світу, визначено соціально-політичні, культурологічні та організаційно-педагогічні чинники становлення шкільної освіти України.

На третьому етапі (2007-2008 рр.) завершено апробацію й опис результатів дослідження, проаналізовано, систематизовано та узагальнено отримані результати, обґрунтовано можливості формування наукової картини світу в сучасних умовах, сформульовано висновки дослідження.

Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше в історико-педагогічній науці:

– комплексно досліджено, осмислено й теоретично узагальнено процес формування в учнів наукової картини світу в історії становлення української школи, визначено основні тенденції його розвитку в ХХ столітті (ідеологізація, демократизація, національний характер освіти) та здійснено періодизацію (4 періоди із 5 субперіодами);

- з'ясовано теоретичні та методичні засади формування в учнів наукової картини світу як продукту теоретичної й практичної діяльності (наукові основи предметної та комплексної систем навчання, дослідження механізмів побудови змісту і структури шкільної освіти, мотиваційно-ціннісних та емоційно-вольових ставлень до світу, концептуальні підходи організації та залучення підростаючого покоління до навчання, реалізації доступності шкільного навчання, рівня освіти суспільства, матеріально-методичного забезпечення навчального процесу тощо) й визначено її структурні компоненти (фізична, хімічна, біологічна, технічна та інші картини світу) у шкільній освіті в різні історичні періоди;

- виявлено чинники, котрі впливали в ХХ столітті на формування в учнів наукової картини світу (ідеологія держави в різні періоди становлення, принципи організації освіти та її зміст, системи навчання, активність основних суб'єктів навчально-виховного процесу, його навчально-методичне та матеріально-технічне оснащення, забезпеченість навчальною літературою, початкове навчання рідною мовою, підготовленість учителів до формування в учнів наукової картини світу);

- охарактеризовано вплив змісту шкільної освіти, форм, методів та засобів навчання на формування в учнів наукової картини світу в різні історичні етапи функціонування загальноосвітньої школи (комплексної й предметної систем навчання, застосування школярами знань у практичній діяльності, проведення екскурсій в природу й на виробництво, лабораторно-практичних занять, унаочнення навчального матеріалу тощо);

- визначено позитивний (масове охоплення підростаючого покоління навчанням та підвищення рівня його освіченості, створення матеріально-технічної бази, постійна увага вдосконаленню змісту освіти тощо) та негативний (тотальна ідеологізація, вивчення предметів на марксистко-ленінській чи релігійній основі, залежність змісту шкільного навчання від ідеологічного дискурсу, уніфікація освіти тощо) вплив зовнішніх умов на організацію формування в учнів наукової картини світу в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи України в досліджуваний період;

- доведено ефективний вплив на формування в учнів цілісної наукової картини світу комплексної системи навчання, методу проектів, дослідницької та експериментальної роботи, трудового, виробничого та профільного навчання, що вбачаються інтеграторами знань, та проілюстровано можливості їх застосування на практиці;

- сформульовано положення й висновки про ґенезу формування наукової картини світу, котрі дають підстави для усвідомлення, аналізу і прогнозування навчально-виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі.

Уточнено понятійно-категоріальний апарат щодо формування наукової картини світу та введено його у програму спецкурсу й навчальні посібники для студентів й учителів; роль та місце загальноосвітньої школи в процесі формування в учнів наукової картини світу; внесок К. Ушинського, В. Сухомлинського та інших вітчизняних педагогів у досліджуваний процес.

Подальший розвиток і конкретизацію отримали теоретичні уявлення про наукову картину світу школярів як основу інтегрованих уявлень про навколишню дійсність в різні періоди, а також можливості їх формування в умовах застосування в загальноосвітніх навчальних закладах комплексних і предметних систем навчання.

Практичне значення дослідження полягає в розробці спецкурсу „Формування в учнів наукової картини світу (ХХ століття)” для вчителів шкіл та студентів вищих навчальних закладів; укладанні до нього програми (рекомендована науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України), методичних рекомендацій та чотирьох навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України. Матеріалами дослідження доповнено тематику лекційних і семінарських занять до курсів „Педагогіка”, „Порівняльна педагогіка”, „Історія педагогіки”, „Теоретичні основи педагогіки”.

Отримані результати дають можливість використовувати набутий раніше досвід формування в учнів наукової картини світу під час організації сучасного навчального процесу.

Основні результати дослідження впроваджено в начальний процес Бердянського державного педагогічного університету (акт № 57/1626-01-45 від 22.09.2008 р.), Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (акт № 01/892 від 07.10.2008 р.), Південноукраїн-ського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (акт № 01-1/ 365 від 05.09.2008 р.), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт № 01-08/1114 від 18.09.2008 р.), Університету менеджменту освіти АПН України (акт № 01-02/418 від 17.11.2008 р.), Херсонського державного університету (акт № 07-12/1305 від 09.09.2008 р.) та Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (акт № 04-11/929 від 03.11.2008 р.).

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані для вдосконалення дисциплін психолого-педагогічного циклу, розробки нормативних і варіативних курсів у педагогічних університетах, інститутах післядипломної педагогічної освіти, під час проходження педагогічної практики студентів, навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, для написання навчальних програм, посібників, підручників для загальноосвітніх та вищих шкіл, хрестоматій та антологій з історії педагогіки, філософії освіти, теорії навчання і виховання, у процесі викладання педагогічних дисциплін у вищих та середніх педагогічних навчальних закладах і в системі підвищення кваліфікації вчителів, а також магістрантами, аспірантами, докторантами в наукових дослідженнях тощо.

Джерельна база дослідження. Фактологічний матеріал роботи базується на документах і матеріалах офіційного характеру (законодавчих і нормативних актах урядів СРСР та УРСР, Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів незалежної України, постановах ЦК КПРС і КПУ та інших партійних і державних органів), постановах і розпорядженнях Міністерства народної освіти (Народного Комісаріату освіти, Міністерства освіти і науки), нормативних актах, що регулювали навчальну роботу загальноосвітньої школи України; документах й архівних матеріалах Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Центрального державного історичного архіву України, архіву громадських організацій, архіву Міністерства освіти і науки, державного архіву Херсонської області, відділу рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, науково-педагогічної бібліотеки ім. В. О. Сухомлинського та бібліотек Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Херсонського державного університету, Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів; періодичних виданнях досліджуваного періоду, монографічних, дисертаційних дослідженнях; довідково-енциклопедичних виданнях; дидактичних джерелах (матеріали педагогічних читань і конференцій, методичні журнали і часописи ХХ століття, статті з питань педагогічного досвіду вчителів), у яких відбито становлення шкільної освіти; програмах, навчальних планах, підручниках і навчальних посібниках для загальноосвітніх шкіл, наукових доробках філософів, психологів і педагогів. До наукового обігу вперше введено невідомі й маловідомі документи та дослідження, статистичні дані з історії становлення і розвитку шкільництва в Україні. Результати проведених досліджень відбито публікаціях.

Географічні межі дослідження охоплюють українські території, котрі на початку ХХ століття входили до складу Російської імперії, а пізніше - Радянської України. У дисертації не розглядалися питання формування наукової картини світу в учнів шкіл, котрі функціонували на західноукраїнських землях до 1939 року, оскільки ці заклади підпорядковувалися урядам Австро-Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Польщі, виходячи з того, що мікро- і макросистеми освіти кожної країни унікальні, а тому організація і зміст начального процесу в них визначалися національними особливостями і станом розвитку освіти цих країн. Саме тому вони повинні розглядатися в межах окремих досліджень.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1900-2000 роки. Нижня межа зумовлена тим, що ХХ століття почалося з реформування царатом освітньої галузі. Верхня - кінець століття - пов'язано зі створенням освітньої системи незалежної держави.

Особистий внесок автора в одержаних наукових результатах. Ідеї та розробки, котрі належать співавторам навчальних посібників, у дисертаційному дослідженні не використовувалися.

Автору належить ідея, організація, методологія й методика їх написання. У навчальних посібниках „Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи” (За ред. В.В. Кузьменка) здобувачем написано вступ, розділ 1, висновки; „Розвиток полікультурної компетентності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів” (За ред. В.В. Кузьменка) авторськими є вступ, розділ 2, висновки; „Підготовка вчителів до формування в учнів полікультурної картини світу” (За ред. В.В. Кузьменка) дисертантом написано вступ, розділ 1, розділ 2 розділ 3.

Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечуються методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень історико-педагогічного дослідження; застосуванням комплексу взаємозумовлених наукових методів дослідження, що відповідають його об'єкту і предмету, меті й завданням; значною кількістю доповідей на науково-практичних конференціях різного рівня; ретроспективним логіко-системним аналізом матеріалів значної джерельної бази, зокрема архівних документів і матеріалів; масовим упровадженням у практику роботи педагогічних закладів освіти.

На захист виносяться:

1. Концептуальні засади формування в учнів наукової картини світу у історії становлення вітчизняних загальноосвітніх шкіл ХХ століття: теоретичні (знання, які розкривають діалектичний характер процесу формування наукової картини світу та використовуються під час розв'язання поставленої проблеми), методичні (сукупність норм і орієнтирів, що зумовлюють відбір змісту освіти, організаційних форм, методів та засобів навчання), організаційно-педагогічні (охоплення навчанням дітей шкільного віку, рівень освіченості суспільства та професійний рівень педагогів, матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення навчального процесу).

2. Періодизація розвитку підходів до формування в учнів наукової картини світу в досліджуваний період (4 періоди з 5 субперіодами).

3. Ефективність формування в учнів наукової картини світу розглядається на основі певних теоретичних та методичних засад, що впроваджувалися із урахуванням ідеології держави, принципів організації освіти та її змісту, системи навчання, активності основних суб'єктів навчально-виховного процесу, його навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення, наявності необхідної навчальної літератури, початкового навчання рідною мовою, підготовленості учителів до формування в учнів наукової картини світу.

4. Формування в учнів цілісної наукової картини світу в загальноосвітніх школах України відбувається більш ефективно за умов упровадження поєднаних у єдину структуру комплексної та предметної систем навчання, методу проектів, творчих, лабораторних та практичних робіт, екскурсій, практикумів; застосування комплектів навчальної літератури; запровадження комп'ютеризації, проектних методик, наочності, кінофікації, телебачення, навчально-методичних комплектів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати наукового дослідження обговорено на 25 міжнародних: (Вінниця, 2002, 2004, 2006, 2008; Горлівка, 2006; Донецьк, 2004, 2005; Житомир, 2006; Івано-Франківськ, 2005; Київ, 2003, 2004, 2006; Київ-Житомир, 2005; Кіровоград, 2008; Львів, 2005; Одеса, 2005; Полтава, 2006, 2007; Сімферополь - Алушта, 2005; Тернопіль, 2007; Херсон, 2004, 2005, 2006; Хмельницький, 2003; Чернівці, 2004); 34 Всеукраїнських: (Вінниця, 2004; Житомир, 2007; Кіровоград, 2004; Переяслав-Хмельницький, 2004; Сімферополь, 2005; Херсон, 2001, 2002 - 4 конференції, 2003 - 3 конференції, 2004 - 4 конференції, 2005 - 6 конференцій, 2006 - 3 конференції, 2007- 4 конференції; Чернігів, 2007, Чернівці, 2003 - 2 конференції, 2006); 3 обласних (Херсон, 2002, 2006, 2007) науково-практичних та науково-методичних конференціях; Міжнародному науковому колоквіумі (Осієка, Хорватія, 2007), міжнародному конгресі - ІV Слов'янські педагогічні читання (Черкаси, 2005); 5 всеукраїнських педагогічних читаннях: (Івано-Франківськ, 2004; Миколаїв, 2004; Полтава, 2005; Переяслав-Хмельницький, 2006; Херсон, 2006); Всеукраїнському семінарі-практикумі (Київ, 2005); всеукраїнському науково-методичному семінарі (Умань, 2005); всеукраїнському методологічному семінарі (Глухів, 2005); міжрегіональній науково-практичній конференції (Київ - Житомир, 2004); звітних наукових конференціях Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2004, 2007); на семінарах і нарадах педагогічних керівників, курсах удосконалення вчителів при Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів; на засіданнях кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету та кафедри менеджменту освіти Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (2002-2008).

Основний зміст дисертації відображено в 77 публікаціях (3 у співавторстві): 1 монографії, 39 статтях у фахових виданнях України, 19 статтях у наукових збірках і періодичних виданнях, 1 програмі спецкурсу (рекомендована науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України), 1 навчально-методичній рекомендації, 12 матеріалах, тезах науково-практичних конференцій, 4 (3 у співавторстві) навчальних посібниках з грифом Міністерства освіти і науки України.

Кандидатську дисертацію „Дидактичні умови формування трудових умінь і навичок у студентів факультетів підготовки вчителів загальнотехнічних дисциплін” (спеціальність 13.00.01 - теорія та історія педагогіки) було захищено у 1981 році. Її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (761 найменувань), 5 додатків. Загальний обсяг тексту дисертації становить - 581 сторінку. Основний текст - 397 сторінок. Робота містить 21 таблицю, 19 рисунків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для подальшого розвитку сучасної освіти, зв'язок з науковими темами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, концепцію, методологічну основу та методи і джерела дослідження. Розкрито наукову новизну отриманих результатів, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” розглянуто історико-філософські передумови становлення поняття „наукова картина світу”, піддано аналізу процес, методологію, теоретико-методологічні засади дослідження процесу формування картини світу з давніх часів і до сучасності, проаналізовано формування наукової картини світу як предмет наукових досліджень і доведено, що найбільш об'єктивне уявлення про світ дає людині картина світу, сформована на основі наукових знань.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що в різні історичні періоди люди спиралися на ту картину світу, яка існувала і була доступною для широкого загалу населення. Вона складалася на основі уявлень людей про навколишній світ із тією об'єктивною точністю, що існувала в суспільстві конкретної епохи та доповнювалась особистістю різноманітними відтінками з власного життєвого досвіду й отриманих знань. Наявною (власною) картиною світу людина користується до тих пір, доки вона не ввійде в протиріччя з об'єктивною дійсністю, і тоді на основі отриманих знань у неї замінюється відповідна частина картини світу. Цей процес триває протягом усього життя людини, але найбільш активно він відбувається в шкільні роки. Отже, дослідження змін картин світу показує нам не тільки спробу людства створити на основі наявних знань зрозумілу особистості картину світу, а й відображає основні етапи розвитку науки і шкільної освіти. На основі аналізу змісту формування в учнів наукової картини світу в дослідженні визначено такі періоди:

1) 1900 - 1917 роки - формування в учнів релігійної та гуманітарної картин світу на тлі відродження в Україні національної свідомості та розвитку масової початкової школи;

2) 1917 - 1920 роки - формування в учнів релігійної, гуманітарної (в тому числі національної) й природничо-математичної картин світу на основі введення загального безкоштовного обов'язкового початкового навчання;

3) 1920 - 1991 роки - формування в учнів наукової картини світу на підґрунті марксистко-ленінського вчення в обов'язковій початковій, восьмирічній і середній освіті:

- 1920 - 1932 роки - формування в учнів цілісної наукової картини світу в умовах створення національно-радянської освіти, в основі якої - комплексна система навчання;

- 1932-1958 роки - формування в учнів фрагментарної наукової картини світу в умовах переходу школи до введення обов'язкового семирічного навчання;

- 1958-1964 роки - формування в учнів фрагментарної наукової картини світу на партійних принципах в умовах переходу школи до обов'язкової восьмирічної освіти та переходом середніх шкіл до 11-річного навчання;

- 1965-1985 роки - формування в учнів наукової картини світу в умовах уніфікації і регламентації шкільної освіти з одночасним уведенням міжпредметних зв'язків та переходу школи до обов'язкової середньої освіти;

- 1986-1991 роки - формування в учнів наукової картини світу в умовах застосування в школах міжпредметних зв'язків та інтегрованих навчальних предметів;

4) починаючи з 1991 року - формування в учнів наукової картини світу в різних типах шкіл, організованих на демократичних засадах із упровадженням інтегрованих навчальних дисциплін та комп'ютеризації.

Нині існує значна кількість наукових джерел, де розглядаються різні аспекти наукової картини світу, а в сучасній науковій літературі є низка понять „наукова картина світу”. На наш погляд, певну розбіжність в існуючих поняттях можна пояснити масштабністю та різнобічним вивченням наукової картини світу. Такий стан питання зумовлюється тим, що наукова картина світу є конкретно-науковим знанням людини про світ, у якому вона живе, діє, який сама осмислює й частково створює; є образ світу, до якого входять тільки ті зображення, які особистість відкрила для себе за допомогою власної рефлексії. Однак вони відрізняються від зображень інших людей і ніколи повністю не збігаються.

У ході нашого дослідження з'ясовано, що формування наукової картини світу в школярів ґрунтується на певних наукових засадах: теоретичних (знання, що розкривають діалектичний характер процесу формування наукової картини світу й використовуються в розв'язанні поставленої проблеми) та методичних (сукупність норм й орієнтирів, на основі яких здійснюється відбір змісту освіти й організація навчання школярів). науковий навчання освіта школа

Підкреслено, що основоположник вітчизняної педагогічної науки К. Ушинський наголошував на великому значенні інтегрованих курсів для формування в учнів світогляду та з наукового пізнання обґрунтовував вимоги до формування в учнів цілісного світобачення. Він зазначав, що сполучення предметів базується на психологічному законі, за яким людська душа легко, виразно і стало засвоює те, що сприймає й може уявити його собі в образі картини світу. Видатний педагог звертав увагу на необхідність зв'язків між тим, що вивчалося раніше в молодших класах, і тим, що вивчається у старших, а також у зв'язках предметів між собою й довкіллям.

Видатний вітчизняний педагог В. Сухомлинський визначив, що критерієм навчання є засвоєння учнем узагальнених наукових знань. Шляхами узагальнення є: продуктивна праця, різноманітні дослідження, експерименти, самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, перші літературно-творчі спроби, спостереження, споглядання, творча, навчально-пізнавальна і трудова діяльність, дослідження, розвиток творчості дитини, міжпредметні зв'язки, впровадження інтеграції, створення цілісної структури навчального процесу тощо. Формування наукової картини світу - багатомірний і складний процес, що успішно розвивається під час створення умов успішної навчальної діяльності: тісному зв'язку з оточуючим учнів довкіллям, встановленню зв'язків між фактами, явищами повсякденного життя з наявними взаємозв'язками і взаємозалежностями, зв'язку навчання з життям, усвідомленим і якісним засвоєнням учнями знань.

Проведене дослідження свідчить, що становлення й розвиток наукової картини світу в школярів - процес складний і довготривалий. Він повинен починатися в молодших класах з найпростіших спостережень за природними та суспільними явищами, їх взаємодією, а завершуватися в старшій школі в ході узагальнення, систематизації та інтеграції світоглядних уявлень. Однак замість цілісної наукової картини світу часто має місце низка фрагментарних картин світу, які виникають у свідомості школярів як результат вивчення кожного окремого предмета, засвоєння окремих тем та розділів навчальної дисципліни. Таким чином, цілісні світоглядні уявлення підміняються сумою окремих поглядів та знань з тієї чи іншої науки.

Структурування змісту навчання за предметами призводить до деформації цілісної наукової картини світу, адже шкільні дисципліни передають школяреві наукове розуміння світу зі своєї галузі і він бачить його на основі отриманої інформації. Кожен шкільний предмет формує свою окрему частину наукової картини світу: фізика - фізичну, біологія - біологічну, математика - математичну тощо, невелику її „копію”, що відображає лише певний фрагмент наявних знань, одну зі сторін. У підсумку виробляються фрагментарні елементи знань, які рідко об'єднуються в широкі узагальнення й висновки, а це формує в учнів фрагментарну наукову картину світу.

Результати проведеного аналізу дають змогу констатувати: наукова картина світу має конкретно-історичний характер, є концентрацією знань людини. Отже, її формування можливе після оволодіння учнем певною сукупністю навчального матеріалу, що забезпечує можливість комплексно осмислювати навколишній світ; є синтезом об'єктивного та суб'єктивного, зовнішнього й внутрішнього, теоретичного й емоційно-особистісного; є інтегратором наукових знань; завжди конкретно-індивідуальна і залежить від індивідуальних властивостей особистості.

Формування в школярів наукової картини світу має змістовий і процесуальний компоненти. Вони визначаються цілями, засадами та складовими даного процесу.

У другому розділі „Формування в школярів наукової картини світу на українських землях у дорадянський період” досліджуються процеси становлення і формування в учнів наукових уявлень про навколишній світ у загальноосвітніх школах на українських землях Російської імперії та в перехідний період (1917-1920 рр.).

Теоретичний аналіз джерел обґрунтовує висновок, що на початку ХХ століття на побудову процесу формування наукової картини світу в учнів значною мірою вплинуло намагання ввести обов'язкове загальнодоступне початкове навчання, розширення й демократизації середньої освіти. Протягом перших 20 років ХХ століття створювалися нові типи загальноосвітньої школи, удосконалювались існуючі, розширювались їх мережа, вдосконалювався зміст освіти. Водночас регламентація роботи шкіл, неприйняття владою прогресивних шляхів навчання, негативне ставлення до національної освіти, поліцейський нагляд за навчально-виховним процесом, військові події та післяреволюційна війна на території України завдали значної шкоди розвиткові школи й отриманню дітьми наукових знань.

Проведені дослідження свідчать, що основна частина дітей відвідувала тільки початкові школи. У 1915 році в Наддніпрянській Україні 95,4 % учнів навчалися у початковій однокласній школі, а всього ці школи відвідувало 96 % школярів. Тому саме початкова освіта визначала обсяг наукових знань у переважаючої частини суспільства. Знання, що отримували учні цих шкіл поступово зростали - у 1901 році існували початкові школи практично тільки з одно- чи трирічним строком навчання, а починаючи з 1910 року четвертий, п'ятий і навіть шостий рік навчання вводилися в багатьох школах.

Навчання в початковій школі було спрямоване передусім на формування в учнів релігійної картини світу, а наукова картина світу формувалася на основі обмежених природничо-наукових та суспільних знань, які не пов'язувалися ні з рідним краєм, ні з національною культурою. Положенням Міністерства народної освіти визначалось, що освіта була потрібна насамперед для того, щоб уміти прочитати книгу, зрозуміти, що в ній написано, та використати на практиці отриману інформацію. Для більш практичного спрямування навчання школярі вивчали ще й необов'язкові предмети: сільськогосподарську і ручну працю, рукоділля тощо. На засвоєння учнями знань негативно впливала велика кількість пропусків уроків та зменшення часу реального навчання школярів.

Наявність наукової картини світу у незначної кількості членів суспільства відбувалася через дуже повільне збільшення чисельності учнів у школах. Так, у 1913 році навчанням було охоплено всього 33,3 % дітей, але середню освіту серед них отримувало лише 2,4 % учнів. Після повалення царату збільшилася кількість школярів: у 1917-1918 навчальному році школу відвідувало 67,7 % дітей, але це було протягом незначного часу. Разом з тим бажаючих навчатися в школах було більше, ніж місць у них.

Незначна частина дітей навчалася в середніх закладах освіти, серед яких були чоловічі та жіночі гімназії, прогімназії, ліцеї. Основною метою начання в гімназіях було надання теоретичних знань насамперед з таких предметів, як Закон Божий, латинь, грецька, церковнославянська мови, математика. Значно менша увага приділялася дисциплінам природничого та філософського циклу. Механічне поєднання предметів, використання офіційних методик й усталених форм навчання не забезпечувало зв'язку між дисциплінами, послідовності й систематичності набуття знань, що призводило до порушення їх цілісності. На початку ХХ століття класицизм у гімназичній освіті дещо втратив свої позиції, що привело до збільшення кількості годин на вивчення природознавства, історії, логіки, філософії, законодавства та створило можливості для отримання більш цілісних наукових уявлень про навколишній світ.

У навчальних планах початкових шкіл та гімназій за царату української мови та інших українознавчих дисциплін не було. Тому переведення на рідну мову навчання та введення в 1918 році до навчальних планів українознавчих дисциплін (українська мова та література, історія України, географія України, природознавство) дало змогу максимально наблизити знання до реального життя українців, а наукова картина світу формувалася у дітей на основі наявної побутової і мала практичну спрямованість.