Формування готовності до самопізнання майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі фізичної підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Інститут Педагогічної освіти і освіти дорослих

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Теоретичні і практичні засади розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів

Шестопалюк Олександр Васильович

Київ - 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Стратегічним напрямом розвитку суспільного життя в Україні є формування демократичної правової держави і громадянського суспільства. Реалізація цієї мети залежить не тільки від розвитку економіки, вдосконалення законодавства і правових відносин, а й від громадянської культури людей, їхніх світоглядних орієнтацій, самосвідомості, готовності жити й діяти у відповідності з демократичними цінностями та принципами. В цьому контексті особливого значення набуває формування громадянської компетентності молоді як найбільш активної, соціально мобільної й відкритої до змін демографічної групи, від якої невдовзі залежатимуть перспективи розвитку держави. Без громадянської компетентності молодих людей, бажання й уміння брати активну участь у суспільному житті, глибокого усвідомлення цінностей демократії, розвиненого почуття відповідальності за долю країни намічені соціальні перетворення можуть так і залишитися на стадії теоретичного обговорення й проголошення декларацій.

Гострота проблеми розвитку громадянської компетентності посилюється тим, що глибокі соціальні й культурні зміни, які відбуваються в умовах розвитку ринкової економіки і формування відкритої демократичної держави, супроводжуються наростанням тривожних тенденцій у соціалізації й розвитку моральної свідомості сучасної молоді: деформація механізмів соціалізації, пов'язана з руйнуванням і девальвацією системи традиційних моральних цінностей, розривом наступності поколінь, загостренням соціальних суперечностей; посилення бездуховності й нігілістичних настроїв; згасання інтересу до національної історії, культури і традицій; падіння освітнього і культурного рівня значної частини молоді, що виявляється в погіршенні соціально-моральних і інших характеристик. Для значної частини сучасних молодих людей характерна індивідуалістична психологія, безвідповідальне ставлення до виконання громадянських обов'язків, нівелювання таких цінностей, як Батьківщина, патріотизм, громадянськість, обов'язок, честь, гідність, самовідданість. Більшість обґрунтованих у радянській педагогіці шляхів і методів формування громадянської свідомості молоді у сучасних умовах засвідчили свою неадекватність і неефективність. Необхідні пошуки нових підходів до розвитку громадянської компетентності, котрі б відповідали сучасним реаліям і потребам педагогічної практики.

Особливої гостроти проблема розвитку громадянської компетентності набуває у контексті підготовки майбутніх учителів, для яких високий рівень громадянської свідомості є не просто елементом загальної культури, а й показником професійної придатності та передумовою успішної реалізації виховної функції майбутньої професійної діяльності. Саме випускникам вищих педагогічних навчальних закладів належить упроваджувати в життя ідеї громадянської освіти і виховання учнів на основі демократичних цінностей. Адже від нинішніх студентів - майбутніх учителів залежить, які духовні цінності будуть покладені в основу політичного світогляду наступних поколінь. Радикальні зміни у соціально-економічній, політичній, ідеологічній ситуації та духовному стані населення нашої країни вимагають підготовки педагогів з активною громадянською позицією, здатних швидко і адекватно діяти в динамічному професійному і соціальному середовищі. Сучасні соціальні реалії вносять істотні корективи у пріоритетність завдань професійної підготовки вчителів: першорядного значення набувають питання формування людини-громадянина з активною життєвою позицією, яка глибоко усвідомлює свій громадянський обов'язок і відповідальність перед країною, здатна оперативно й конструктивно приймати рішення та діяти у сфері громадянських відносин.

На ключовій ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства і відповідній підготовці молоді акцентується увага в багатьох державних документах, що визначають основи політики в галузі освіти (Національна доктрина розвитку освіти, Концепція громадянської освіти в Україні, Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Державна програма «Вчитель»). У сучасних умовах одним із пріоритетних завдань професійної підготовки учителів має стати формування особистості з високим рівнем громадянської свідомості, здатної до самовизначення і відповідальної поведінки в політичному, економічному і культурному житті суспільства. Для соціалізації в сучасному суспільстві та досягнення професійного успіху майбутнім учителям недостатньо одних лише фундаментальних і професійних знань. Потрібні також знання про свої громадянські права і свободи, вміння їх захищати, навички участі в управлінні і взаємодії з органами державної влади, толерантність, уміння об'єднувати зусилля для вирішення спільних проблем тощо. Необхідно готувати майбутніх педагогів до життя і професійної діяльності в умовах громадянського суспільства. В зв'язку з цим питання розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів нині виступають на перший план і викликають значний інтерес у педагогів-практиків і науковців.

Загалом аналіз сучасної соціокультурної ситуації та стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці свідчить про наявність низки суперечностей, що вимагають активізації науково-педагогічних пошуків, спрямованих на розробку концептуальних засад і методичних шляхів формування громадянської компетентності майбутніх учителів:

- між потребою суспільства в свідомих громадянах, здатних до зміцнення державності, демократії, розбудови громадянського суспільства, і реальним рівнем розвитку громадянської компетентності сучасної молоді;

- між суспільними потребами в системі професійної підготовки, яка забезпечувала б розвиток громадянської компетентності майбутніх педагогів, і недостатньою розробленістю змісту і методики відповідної навчально-виховної роботи;

- між метою та завданнями громадянського виховання, визначеними в основоположних державних документах, і змістом освіти у вищих педагогічних навчальних закладах;

- між потенційними можливостями змісту фахових, соціальних і гуманітарних дисциплін у формуванні громадянської компетентності студентів і реалізацією цих можливостей в освітній практиці;

- між потребою вищої школи в створенні системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів, що відповідає вимогам сучасного суспільства, і відсутністю науково обґрунтованої педагогічної концепції, здатної забезпечити розробку такої системи.

Наявність суперечностей ставить перед педагогічною наукою і практикою складні завдання, пов'язані з розробкою системи формування громадянської компетентності майбутніх учителів, заснованої на ідеях розвитку самосвідомості особистості в демократичній правовій державі. Відповідно до «Концепції національно-патріотичного виховання молоді» (2009 р.) одним із завдань професійної підготовки молоді у вищих навчальних закладах має бути формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. При цьому наголошується, що вказані громадянські якості, світогляд і почуття мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

У вітчизняній педагогічній науці останніх десятиліть спостерігається своєрідний сплеск інтересу до громадянської проблематики і пов'язане з цим суттєве збільшення кількості емпіричних досліджень, в яких пропонуються різні шляхи і моделі формування громадянської свідомості молоді. Різні аспекти громадянського виховання і формування громадянської компетентності особистості розглядалися у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних педагогів (Т. Абрамян, В. Андрущенко, Є. Барбіна, І. Бех, М. Боришевський, Г. Васянович, О. Волжина, О. Газман, І. Зязюн, К. Гаджиєв, Ж. Завадська, В. Ігнатченко, О. Коберник, В. Кремень, А. Кузьмінський, П. Лосюк, В Лутай, Т. Мотренко, Н. Ничкало, О. Песоцька, В. Поплужний, В. Радул, М. Рогозін, Л. Стадник, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, Г. Тармаєв, Р. Хмелюк, Н. Царьова, К. Чорна та ін.). Досліджувалися, зокрема, проблема формування громадянської компетентності майбутніх учителів предметів гуманітарного циклу (М. Михайліченко); особливості формування громадянських якостей старшокласників в умовах полікультурного регіону (М. Рудь); питання формування громадянської самосвідомості старшокласників засобами символіки народного мистецтва України (О. Красовська); теоретичні засади формування громадянської культури учнів (Н. Дерев'янко); організаційно-педагогічні засади громадянської освіти старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи (П. Вербицька); шляхи громадянського виховання учнів основної школи в позаурочній діяльності (Л. Рехтета), громадянське виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності (О. Кошолап).

Незважаючи на наявність значної кількості робіт, присвячених окремим аспектам формування громадянськості молоді, відчувається потреба в узагальнюючих дослідженнях, спрямованих на комплексний аналіз і систематизацію напрацьованих підходів до розвитку громадянської компетентності особистості. Привертає увагу також і те, що більшість досліджень виконано з питань формування громадянської свідомості учнів загальноосвітньої школи. Лише в декількох роботах розглядається проблематика розвитку громадянськості студентів вищих навчальних закладів, зокрема, майбутніх учителів. Окремі аспекти вказаної проблеми знайшли висвітлення у працях, присвячених загальному професійному становленню майбутнього педагога (О. Абдулліна, Ю. Бабанський, О. Вишневський, Ф. Гоноболін, О. Дубасенюк, І. Зязюн, Н. Кузьміна, О. Мороз, Н. Ничкало, Л. Оршанський, В. Семиченко, В. Сластьонін, Т. Сущенко, О. Щербаков та ін.). Питання формування громадянської компетентності майбутніх учителів аналізувалися у працях Т. Абрамян, С. Вершловського, В. Кузя, А. Лесохіної, М. Михайліченка, Т. Мироненко, О. Песоцької та ін. Зусиллями зазначених дослідників у педагогічній науці створені передумови для розв'язання проблеми концептуального й методичного забезпечення розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів. Проте, не зважаючи на численні теоретичні й експериментальні дослідження, зміст і організація системи формування громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ поки що не були предметом спеціального комплексного дослідження. Є необхідність у комплексному вивченні історичних, філософських, соціологічних, психологічних засад розвитку громадянської свідомості особистості та розробці на цій основі педагогічної моделі розвитку громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ.

Ураховуючи сучасне соціальне замовлення на підготовку соціально активних і відповідальних фахівців, здатних компетентно й конструктивно діяти в умовах громадянського суспільства, наявність низки суперечностей і проблем, що ускладнюють реалізацію цього завдання, а також необхідність науково-методичного обґрунтування системи формування громадянської компетентності майбутніх учителів, нами була обрана тема дисертаційного дослідження: «Теоретичні і практичні засади розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського «Зміст педагогічної підготовки вчителів в умовах формування загальноєвропейського простору вищої освіти» (державний реєстраційний номер 0105U0000942). Тему дисертації затверджено вченою радою Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол №1 від 27.08.2004 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №10 від 21.12.2004 р.).

Мета дослідження: обґрунтувати теоретико-методологічні засади, розробити та експериментально перевірити педагогічну систему розвитку громадянської компетентності студентів вищого педагогічного навчального закладу.

Об'єкт дослідження: професійна підготовка майбутніх учителів у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Предмет дослідження: теоретичні і практичні засади розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів як комплексної педагогічної системи, що інтегрує різні сфери соціально-освітнього середовища вищого педагогічного навчального закладу.

Концепція дослідження. В сучасних умовах, коли відбуваються докорінні зміни в багатьох сферах суспільного життя України, трансформуються соціальні відносини, переглядається система цінностей і пріоритетів, країна вступає на шлях розбудови демократичної держави і формування громадянського суспільства, виникає потреба в поглибленні наукових уявлень про зміст громадянської компетентності як складного соціально-педагогічного феномена на основі ідеї єдності культури гідності і культури соціальної корисності, що забезпечить комплексне врахування суспільних пріоритетів та інтересів особистості як громадянина демократичної правової держави.

Провідна ідея дослідження ґрунтується на положенні про те, що формування громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ доцільно розглядати як систему методологічного, теоретичного та технологічного забезпечення становлення громадянськості майбутніх учителів на основі комплексної реалізації системного, акмеологічного, особистісного, компетентнісного, аксіологічного та середовищного підходів.

На методологічному рівні обґрунтування системи формування громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ передбачає використання загальнометодологічних наукових підходів, які дозволяють виробити загальну концептуальну основу та сформувати цілісне уявлення про сутність і структуру феномена громадянської компетентності як складного інтегративного утворення особистості. Визначальну роль у методологічному обґрунтуванні концепції розвитку громадянської компетентності відіграє системний підхід, який забезпечує цілісний погляд на процес громадянського становлення особистості і дозволяє розглядати його в єдності всіх підструктур соціально-освітнього середовища ВНЗ, складових педагогічного процесу та компонентів громадянської компетентності майбутніх учителів.

На теоретичному рівні в основу концепції формування громадянської компетентності майбутніх учителів покладено акмеологічний, аксіологічний, компетентнісний, особистісний і середовищний підходи, які забезпечили конкретно-наукове підґрунтя розробки педагогічної моделі розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів у навчально-виховному процесі ВНЗ. Акмеологічний підхід (О. Бодальов, А. Деркач, А. Князев, Н. Кузьміна та ін.) визначив розуміння процесу розвитку громадянської компетентності як поетапного наближення особистості до вершинного рівня громадянської зрілості (акме) відповідно до основних положень і принципів акмеології (особистісного, суб'єктного, операціонально-технологічного, життєдіяльності, активності, потенційності, моделювання, оптимізації, зворотного зв'язку). У контексті аксіологічного підходу (А. Кір'якова, І. Котова, Н. Щуркова, Є. Ямбург та ін.) розвиток громадянської компетентності майбутніх учителів розглядається як поетапна інтеріоризація студентами громадянських цінностей у процесі особистісно значущої ціннісно орієнтованої діяльності та різних форм соціального партнерства. Звернення до компетентнісного підходу (Н. Бібік, Н. Кузьміна, А. Маркова, О. Овчарук, О. Пометун, Дж. Равен, О.Савченко та ін.) зумовлено необхідністю розглядати громадянську компетентність не як просту суму знань і умінь, а як здатність оперативно й ефективно діяти в ситуаціях соціальної взаємодії на основі інтегрального комплексу громадянських цінностей, якостей, пізнавального і практичного досвіду. Відповідно до положень особистісного підходу (І. Бех, О. Бондаревська, В. Сериков, І. Якиманська та ін.) розвиток громадянської компетентності трактується як педагогічний супровід і підтримка громадянського самовизначення студентів у процесі суб'єктної активності та діалогічної взаємодії з суб'єктами соціально-освітнього простору ВНЗ. Відповідно до положень середовищного підходу (М. Боритко, Л. Новикова, Ю. Мануйлов та ін.) провідним засобом розвитку громадянської компетентності вважаємо спеціально створений у педагогічному ВНЗ соціально-виховний простір, який функціонує на основі демократичних принципів, забезпечує широкі можливості для вияву громадянської активності і стимулює громадянське самовизначення студентів.

На технологічному рівні система формування громадянської компетентності майбутніх учителів передбачає реалізацію в умовах соціально-освітнього середовища вищого навчального закладу педагогічної моделі, яка містить чотири структурно-функціональних блоки: цільовий (демократичні ідеали громадянського суспільства як цілі освіти і демократичні принципи управління освітнім процесом); змістовий (система ціннісно-цільових пріоритетів, що включають загальнолюдські, національно-державні і демократичні цінності та структурні компоненти громадянської компетентності); технологічний (принципи, педагогічні умови розвитку громадянської компетентності і відповідні етапи, методи, форми, технології і шляхи організації навчально-виховного процесу); оцінно-результативного (діагностика громадянської компетентності і оперативна корекція одержаних результатів).

Провідна ідея дослідження, основні положення концепції втілені в загальній гіпотезі про те, що ефективне формування громадянської компетентності як важливого компонента професійної готовності майбутніх учителів можливе на основі розробки і впровадження педагогічної системи, що інтегрує цільовий, змістовий, технологічний і оцінно-результативний блоки та забезпечує реалізацію комплексу педагогічних умов:

- усвідомлення викладачами важливого значення завдань розвитку громадянської компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх учителів;

- створення у педагогічному ВНЗ соціально-освітнього середовища, що функціонує відповідно до демократичних цінностей і моделює відносини громадянського суспільства;

- комплексне використання громадянського потенціалу загально-гуманітарних і фахових навчальних дисциплін;

- залучення студентів до ціннісно орієнтованої діяльності, що стимулює громадянське самовизначення й активізує становлення громадянської позиції;

- організація в освітньому закладі демократичного типу студентського самоврядування, що забезпечує можливості для громадянської й особистісної самореалізації студентів.

Відповідно до мети і сформульованої гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1. Розкрити історичні передумови й етапи розвитку поглядів на формування громадянської компетентності особистості у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.

2. Проаналізувати сучасні підходи до розвитку громадянської компетентності майбутніх фахівців.

3. На основі комплексного аналізу філософських, психологічних і педагогічних джерел та узагальнення результатів власних досліджень розкрити структуру громадянської компетентності майбутніх учителів.

4. Визначити критерії, показники та рівні сформованості громадянської компетентності майбутніх учителів.

5. З'ясувати й проаналізувати основні фактори, що впливають на становлення громадянської компетентності студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

6. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів в умовах соціально-освітнього середовища вищого педагогічного навчального закладу.

7. Розробити й експериментально перевірити педагогічну систему розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки в педагогічному ВНЗ.

8. Визначити основні напрями розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів та розробити методику їх реалізації у соціально-виховному середовищі вищого педагогічного навчального закладу.

9. Розробити науково-методичні рекомендації для викладачів педагогічних ВНЗ щодо розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів.

Методологічна основа дослідження: базові принципи теорії пізнання - науковість, діалектичність, історизм, цілісність, взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ і процесів дійсності; системний підхід щодо структури особистості та інтегральності її властивостей, суб'єктний - щодо розуміння суб'єктності особистості як результату її активної взаємодії із соціокультурним оточенням; діяльнісний, особистісний, аксіологічний, культурологічний і проблемно-цільовий підходи до вивчення педагогічних явищ; положення щодо формування громадянської свідомості молоді, відображені в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХI століття: стратегія освіти), державній програмі «Вчитель», Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Теоретичною основою дослідження виступили: загальна теорія систем і системного підходу в педагогіці (В. Афанасьєв, І. Блауберг, В. Ільїн, Ю. Конаржевський, Г. Серіков, Є. Юдін); положення щодо громадянського самовизначення особистості (Г. Балл, І. Кон, Ю. Маринкіна, С. Рубінштейн, Р. Хмелюк, К. Чорна, М. Чумакова); компетентнісний підхід в освіті (Н. Бібік, В. Болотов, С. Вершловський, І. Зимняя, Є. Климов, А. Маркова, О. Овчарук, Дж. Равен, О. Савченко, В. Сластьонін, В. Шепель, А. Хуторський); концепція самоактуалізації особистості, її становлення як суб'єкта життєдіяльності (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Є. Барбіна, І. Бех, А. Маслоу, В. Петровський, К. Роджерс); дослідження з проблем соціалізації та громадянського виховання молоді (Т. Абрамян, О. Безпалько, М. Боришевський, А. Бик, О. Волжина, К. Гаджиєв, Н. Мещєрякова, В. Радул, О. Сухомлинська, І. Тараненко, А. Ярмоленко); концепції моделювання гуманістичних виховних середовищ (В. Караковський, О. Коберник, Ю. Мануйлов, Л. Новікова, Н. Селіванова, В. Семенов та ін.); концептуальні положення щодо професійної підготовки майбутнього вчителя (І. Богданова, А. Богуш, Р. Гуревич, І. Зязюн, Н. Кічук, Н. Кузьміна, А. Кузьмінський, Н. Ничкало, О. Саннікова, В. Синьов, С. Сисоєва, М. Сметанський, А. Сиротенко, В. Сластьонін, Л. Спірін, Г. Тарасенко).

Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження, які доповнювали один одного і забезпечували можливість міждисциплінарного пізнання. Серед них, теоретичні методи: аналіз проблем громадянськості та громадянської компетентності у контексті філософії, етики, політології, соціології, психології та педагогіки; порівняльно-історичний метод, який дав змогу зіставити погляди представників різних концепцій розвитку громадянської компетентності, виявити в них спільне й особливе; генетичний метод, що дозволив показати в розвитку змістове наповнення ідей формування громадянської компетентності в широкому культурно-історичному аспекті; систематизація і порівняльний аналіз сучасних підходів до розвитку громадянської компетентності молоді; моделювання системи формування громадянської компетентності майбутніх учителів в соціально-освітньому середовищі педагогічного ВНЗ; емпіричні методи: (анкетування, інтерв'ю, бесіда, пряме і непряме спостереження, метод експертних оцінок, самооцінювання, тестування) застосовувалися для вивчення рівня громадянської компетентності студентів; формувальний експеримент для перевірки ефективності розробленої моделі та обґрунтованих педагогічних умов розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів; методи математичної статистики використовувалися під час обробки одержаних даних, виявлення кількісних та якісних залежностей між досліджуваними явищами.

Організація дослідження. Дослідження проводилося впродовж 2003-2009 рр. у чотири етапи.

На першому етапі (2003-2004 рр.) було окреслено наукову проблему дослідження, опрацьовано філософські, соціологічні, психологічні і педагогічні джерела з досліджуваної проблеми; з'ясовано сутність і зміст громадянської компетентності, історичні передумови становлення й розвитку поглядів на формування громадянської компетентності у вітчизняній і зарубіжній педагогіці, проаналізовано об'єктивні передумови і сучасний стан формування громадянської компетентності студентів вищих педагогічних навчальних закладів, виокремлено основні моделі розвитку громадянської компетентності молоді, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано його концепцію і гіпотезу.

На другому етапі (2004-2005 рр.) обґрунтовано методологічні засади формування громадянської компетентності майбутніх учителів, на основі змістового, структурного і функціонально-процесуального аналізу розроблено педагогічну модель розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів, визначено експериментальну базу дослідження, проведено констатувальний етап педагогічного експерименту.

На третьому етапі (2005-2008 рр.) розроблено та впроваджено у навчально-виховний процес вищих педагогічних навчальних закладів систему формування громадянської компетентності майбутніх учителів, проведено формувальний етап експерименту, який дав змогу підтвердити правильність гіпотези дослідження.

На четвертому етапі (2008-2009 рр.) завершено статистичну обробку експериментальних даних, здійснено систематизацію одержаних наукових результатів, сформульовано теоретичні висновки та практичні рекомендації для викладачів, видано монографію ти низку навчально-методичних посібників, визначено перспективи подальшого дослідження наукової проблеми, оформлено дисертаційну роботу.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Житомирського державного університету імені Івана Франка, Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Загалом у процесі дослідження на різних його етапах взяли участь понад 1500 студентів та близько 250 викладачів педагогічних вищих навчальних закладів.

Упродовж усього періоду теоретико-експериментальної роботи автор особисто брав участь в апробації та практичній реалізації розроблених програм, методик і технологій у процесі навчально-методичної, організаційної і викладацької діяльності.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше: теоретично обґрунтовано педагогічну систему розвитку громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ, що інтегрує цільовий, змістовий, технологічний і оцінно-результативний блоки та забезпечує комплексну реалізацію громадянського потенціалу соціально-освітнього середовища вищого педагогічного навчального закладу;

- запропоновано новий концептуальний підхід до трактування змісту й структури громадянської компетентності як соціально-педагогічного феномену, що набуває якісної визначеності у контексті єдності культури гідності і культури соціальної корисності;

- обґрунтовано комплекс педагогічних умов (усвідомлення викладачами важливого значення завдань розвитку громадянської компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх учителів; створення у педагогічному ВНЗ соціально-освітнього середовища, що функціонує відповідно до демократичних цінностей і моделює відносини громадянського суспільства; комплексне використання громадянського потенціалу загальногуманітарних і фахових навчальних дисциплін; залучення студентів до ціннісно орієнтованої діяльності, що стимулює громадянське самовизначення й активізує становлення громадянської позиції; організація в освітньому закладі демократичного типу студентського самоврядування, що створює можливості для громадянської й особистісної самореалізації студентів), які забезпечують формування у вищому навчальному закладі цілісного соціально-освітнього середовища, що моделює відносини громадянського суспільства і стимулює громадянське самовизначення та самореалізацію студентів;

- уточнено структуру, критерії й показники громадянської компетентності як професійно важливої якості педагога, на основі чого визначено й схарактеризовано чотири рівні громадянської компетентності майбутніх учителів: пасивно-індиферентний, пасивно-нормативний, функціональний, активно-діяльнісний;

- подальшого розвитку набули зміст, принципи, форми, методи і технології формування громадянської компетентності студентів педагогічного вищого навчального закладу.

Теоретичне значення дослідження виявляється в:

- обґрунтуванні методологічних основ формування громадянської компетентності майбутніх учителів на засадах системного, акмеологічного, особистісного, компетентнісного, аксіологічного та середовищного підходів;

- з'ясуванні історико-педагогічних передумов і етапів розвитку поглядів на громадянську компетентність та її формування у вітчизняній педагогічній теорії й практиці;

- виявленні на основі порівняльного аналізу особливостей основних моделей формування громадянської компетентності молоді у зарубіжній (пізнавально-інформаційна, аксіологічна, практико орієнтована) та вітчизняній педагогіці (інституційна, предметна, надпредметна, комплексна);

- визначенні комплексу соціальних і психолого-педагогічних факторів, що визначають становлення громадянської компетентності майбутніх учителів;

- з'ясуванні змістового наповнення компонентів громадянської компетентності (пізнавального, мотиваційно-ціннісного, особистісного, діяльнісного) як складової професійної готовності майбутніх учителів;

- визначенні шляхів використання громадянського потенціалу змісту психолого-педагогічних і загальногуманітарних дисциплін у формуванні громадянської компетентності студентів педагогічних ВНЗ;

- обґрунтуванні теоретичних засад (принципів, структури, етапів) соціального проектування як ефективної технології розвитку громадянської компетентності майбутніх педагогів.

Практичне значення дослідження полягає в розробці рекомендацій щодо впровадження науково обґрунтованих положень і одержаних експериментальних результатів у педагогічний процес вищих педагогічних навчальних закладів. Розроблено поетапну методику формування громадянської компетентності майбутніх учителів у процесі вивчення психологічних, педагогічних і загальногуманітарних дисциплін, що складається з послідовних етапів, кожний з яких передбачає реалізацію певних завдань і відіграє важливу роль у формуванні громадянськості студентів. Запропонована система соціально-педагогічного моніторингу громадянської компетентності студентів може використовуватися у вищих педагогічних навчальних закладах для визначення особливостей громадянського становлення сучасної молоді та оцінювання ефективності професійної підготовки педагогічного процесу.

Запропонований у дослідженні комплекс педагогічних умов, форм, методів, засобів і технологій аудиторної та позааудиторної навчально-виховної роботи може використовуватися з метою вдосконалення професійної підготовки студентів, активізації та реорганізації системи студентського самоврядування, підвищення методичної готовності викладачів до розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів. Матеріали дослідження можуть знайти застосування у процесі розробки навчальних програм і посібників з педагогіки, історії педагогіки, спецкурсів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. Результати дослідження можуть бути використані з метою вдосконалення системи професійної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів усіх рівнів акредитації, а також у процесі розробки гуманістично орієнтованих навчально-виховних технологій для загальноосвітніх і позашкільних закладів освіти.

Впровадження результатів дослідження здійснено у навчально-виховний процес Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (м. Вінниця, довідка № 10/1 від 22.01.2010 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (м. Дрогобич, довідка № 121 від 10.02.2010 р.), Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка № 110 від 04.02.2010 р.), Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (м. Кам'янець-Подільський, довідка № 3 від 25.01.2010 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м. Кіровоград, довідка № 100 від 05.02.2010 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса, акт впровадження № 258 від 05.02.2010 р.), Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (м. Тернопіль, довідка № 124-33/03 від 05.02.2010 р.) Хмельницького національного університету (м. Хмельницький, довідка № 114-нк від 29.01.2010 р.), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (м. Хмельницький, довідка № 59 від 05.02.2010 р.), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (м. Черкаси, довідка № 1755/01-11 від 02.11.2009 р.).

На захист виносяться:

1. Педагогічна система розвитку громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ, що інтегрує цільовий, змістовий, технологічний і оцінно-результативний блоки та забезпечує комплексну реалізацію громадянського потенціалу соціально-освітнього середовища педагогічного ВНЗ, формування здатності майбутніх учителів активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов'язки у суспільно-політичній та професійній діяльності

2. Педагогічні умови розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів як важливої складової їх професійної готовності: усвідомлення викладачами важливого значення завдань розвитку громадянської компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх учителів; створення у педагогічному ВНЗ соціально-освітнього середовища, що функціонує відповідно до демократичних цінностей і моделює відносини громадянського суспільства; комплексне використання громадянського потенціалу загальногуманітарних і фахових навчальних дисциплін; залучення студентів до ціннісно орієнтованої діяльності, що стимулює громадянське самовизначення й активізує становлення громадянської позиції; організація в освітньому закладі демократичного типу студентського самоврядування, що створює можливості для громадянської й особистісної самореалізації студентів.

3. Структура, критерії (мотиваційно-ціннісний, пізнавальний, особистісний, діяльнісний), показники та рівні (пасивно-індиферентний, пасивно-нормативний, функціональний, активно-діяльнісний) громадянської компетентності як професійно важливої якості майбутнього вчителя.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на міжнародних конференціях: «Сучасні освітні технології у професійній підготовці майбутніх фахівців» (Львів, 2002 р.), «Міжнародні Драгоманівські читання» (Київ, 2003 р.), «Треті Кримські педагогічні читання» (Алушта, 2003 р.); «Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти» (Алушта, 2004 р.), «Психологічні та педагогічні засади підготовки фахівців у форматі євроінтеграції» (Кельце, Польща, 2004 р.), «Образование через всю жизнь: становление и развитие непрерывного образования в рамках единого образовательного пространства евразийского экономического сообщества» (Санкт-Петербург, 2004 г.), «Теоретичні та методичні засади розвитку професійно-педагогічної освіти у контексті європейської інтеграції» (Київ, 2005 р.), «Х Царскосельские чтения» (Санкт-Петербург, 2006 г.), «Образование через всю жизнь: непрерывное образование для устойчивого развития» (Санкт-Петербург, 2006 г.), «Досвід та проблеми країн Європи з реалізації ідей Болонської конвенції (Біла Церква, 2006), «Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи» (Львів, 2006), «Образование через всю жизнь: непрерывное образование для устойчивого развития» (Санкт-Петербург, 2007 г.), Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи (Хмельницький, 2005, 2007 рр.), «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми» (Вінниця, 2004, 2006, 2008, 2010 рр.); «Філософія освіти і формування національної управлінської гуманітарно-технічної еліти» (Харків, 2008 р.), «Толерантність як основа соціальної безпеки» (Одеса, 2009 р.); на всеукраїнських конференціях: XIV Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховання громадянина» (Слов'янськ, 2007 р.), на засіданнях кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, на щорічних (2004-2009 рр.) науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ВДПУ імені Михайла Коцюбинського

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 54 наукових і науково-методичних працях, у тому числі: 1 монографія, 5 навчально-методичних посібників, 38 статей у провідних фахових виданнях, 8 статей у збірниках наукових праць та збірниках матеріалів конференцій, 2 брошури з методичними рекомендаціями.

Особистий внесок дисертанта в публікаціях, виконаних у співавторстві з Р.С. Гуревичем, М.Ю. Кадемією, Л.С. Шевченко, полягає в розробці та написанні змісту розділів «Технологія мультимедіа у наукових дослідженнях», «Використання глобальних інформаційних джерел у наукових дослідженнях» в навчально-методичному посібнику «Застосування мультимедійних засобів навчання та глобальних інформаційних мереж у наукових дослідженнях» (3,8 д.а.), розділу з питань роботи в Інтернет-мережі, інформаційного та правового забезпечення електронних видань у навчальному посібнику «Телекомунікаційні проекти в навчальному процесі ВНЗ» (3,1 д.а.).

Ідеї співавторів у дисертаційній роботі не використовувалися.

Кандидатська дисертація на тему «Психолого-педагогічні основи атестації працівників освіти в регіоні» захищена у 1998 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, 10 додатків на 63 сторінках, списку використаних джерел (579 найменувань, з них 7 - іноземними мовами). Повний обсяг дисертації 557 сторінок, із них 444 сторінки  основного тексту. Робота містить 18 рисунків на 16 сторінках і 23 таблиці на 20 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь вивченості обраної проблеми, сформульовано концепцію та гіпотезу, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, методи й методологію дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, представлено дані про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі - «Формування громадянської компетентності студентської молоді як педагогічна проблема» - досліджено історичні передумови становлення поглядів на громадянську компетентність особистості, проаналізовано етапи і тенденції розвитку наукових досліджень проблеми формування громадянської компетентності в історії педагогічної думки ХІХ-ХХ ст., розкрито сутність сучасних концептуальних підходів до розвитку громадянської компетентності студентської молоді.

На основі структурно-логічного і структурно-генетичного аналізу доведено, що розвиток поглядів на формування громадянської компетентності в історії вітчизняної і зарубіжної філософської, соціально-політичної і педагогічної думки позначений особливостями, що зумовлені національною специфікою, впливом соціально-економічних, культурних і етнічних факторів еволюції суспільства й держави.

Розкрито внесок у розвиток ідей формування громадянськості відомих українських політичних і культурних діячів, педагогів (В. Антонович, М. Драгоманов, К. Ушинський, П. Житецький, М. Костомаров, І. Франко, М. Коцюбинський, Л. Українка, П. Куліш та ін.), завдяки зусиллям яких громадянська ідея набула актуального звучання, поширилась на всі сфери суспільного життя, у тому числі й на освіту, систему виховання.

Аналіз науково-педагогічних джерел переконує в тому, що до середини XІX ст. у вітчизняній педагогічній теорії поняття «громадянин», «громадянськість», «громадянське» мали різне змістове наповнення, здебільшого використовувалися для позначення таких духовно освітніх і виховних реалій: культурної, цивілізованої поведінки громадян у суспільстві; належності до сфери світських, службово-державних відносин; потреби вважати себе корисним своїй державі; законослухняності і належного виконання суспільних обов'язків; зорієнтованості на формування вільної, свідомої поведінки і діяльності кожного громадянина в суспільстві.

Поступово поняття «громадянин» почало наповнюватися новим змістом, у якому на перший план висувалися не законослухняність і вірнопідданість, а громадянська свобода, не чиновницький патріотизм, а гуманність і людяність.

Одна з особливостей громадсько-політичного руху в Україні в другій половині XІX ст. полягала в тому, що всі форми його прояву так чи інакше пов'язувалися з проблемою українського національного відродження - незалежно від того, чи це була проблема зміни існуючого соціального й політичного ладу самодержавно-кріпосницької імперії, якою переймалася радикальна частина суспільства, чи це була проблема національно-культурного руху, яку висували діячі культури, освіти. Отже, культурно-освітній і суто політичний струмені українського національного руху розвивались у тісному взаємозв'язку, часом відокремлюючись або ж навіть зливалися один з одним.

Таким чином, завдяки активній соціально-політичній і науково-педагогічній діяльності видатних українських громадських діячів і педагогів у другій половині ХІХ ст. в Україні визріли умови не тільки для розвитку національної, а й для становлення громадянської ідеї в освіті. Пріоритетними громадянськими цінностями цього етапу стали національно-патріотичні почуття. Мета громадянської освіти розглядалася в дусі всенародної спільності, національної незалежності і самостійності.

Сама ідея громадянськості розроблялася відповідно до розвитку суспільних потреб, філософських, історичних і психолого-педагогічних знань про неї. Особливий вплив на еволюцію теорії громадянської освіти мали ідеологічні погляди мислителів, їхнє розуміння ідеалу людини, устрою суспільства, вмотивованого втручання держави в особисте життя громадян.

На різних історичних етапах проблема становлення громадянина залежала від конкретних соціальних, політичних і економічних умов, стану суспільства, його ідеології. Розбудова української держави потребує реалізації надзвичайно важливого і невідкладного завдання - підготовки справжнього громадянина й патріота рідної землі, здатного до компетентної реалізації власних громадянських прав і обов'язків. Це, в свою чергу, спонукає до перегляду організації та змісту освіти. Нині, коли в Україні відбувається реформування політичного, економічного, суспільного життя, особливого значення набуває виховання громадян, які здатні побудувати демократичне громадянське суспільство й конструктивно діяти за принципами конституційної демократії та поваги до прав людини. Формування громадянської компетентності належить трактувати як спільну діяльність, взаємодію суб'єктів педагогічного процесу, спрямовану на розвиток громадянських якостей, засвоєння громадянських знань і умінь, забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості, її долучення до різноманітних видів громадянської активності.

Вивчення архівних документів, літературних джерел дало змогу визначити основні періоди і тенденції становлення теорії й практики громадянської освіти у вітчизняній педагогіці ХХ століття:

1) 1917 - кінець 30-х рр.: після подій 1917 року значення понять «громадянська освіта» і «громадянськість» істотно змінилося, їх зміст трактувався вже не в смисловому контексті таких напрямів виховання, як національне, патріотичне, моральне, а, швидше, у руслі інтернаціонального, класового, політичного виховання; для цього періоду характерна орієнтація на формування нової людини громадянина соціалістичної держави, вільного від пережитків дореволюційного періоду; ідеологізація та політизація громадянської освіти; впровадження у педагогічну практику масових форм ідеологічного виховання молоді у складі піонерської та комсомольської організації; стандартизація і догматизація форм навчально-виховної роботи;

2) 40-і - 60-і рр.: зміст громадянської освіти повністю зливається з ідейно-політичним вихованням; ідеологізована система формування громадянської свідомості доводиться до абсолюту за умов панування авторитаризму; спроби реформування системи громадянської освіти у вигляді варіювання форм, змісту і методів;

3) 70-і - 80-і рр.: консервація форм і методів громадянської освіти; наростання негативних явищ у формуванні громадянськості молоді, зумовлених формалізацією навчально-виховної роботи; розрив між ідеологічною пропагандою і реальним станом справ у розвитку суспільства; наприкінці вісімдесятих років відбулося фактичне самоусунення ВНЗ від формування громадянськості студентів і зосередження уваги лише на завданнях фахової підготовки;

4) 90-і рр. - кінець ХХ ст.: ідеї розвитку громадянської компетентності починають розроблятися як окремий напрям педагогічної теорії й практики; більшість досліджень, присвячених проблемам формування громадянськості студентської молоді можна віднести до чотирьох основних напрямів: формування громадянських якостей в єдності навчання, виховання і соціалізації; формування громадянської зрілості; формування громадянськості як інтеграційної якості особистості; формування громадянина в різноманітних видах діяльності.

Сучасний етап розвитку поглядів на формування громадянської компетентності молоді характеризується активними пошуками нових педагогічних підходів, адекватних новим соціокультурним і політичним реаліям. Основними ознаками цього етапу є: нове трактування проблем формування громадянської свідомості, зумовлене соціально-економічними та соціально-політичними змінами в державі, деідеологізацією виховного процесу, переорієнтацією на цінності демократичної держави та громадянського суспільства, створенням альтернативних концепцій громадянської освіти. Перехід до ринкових відносин, який відбувся наприкінці ХХ ст., спричинився до ускладнень в економічній і соціальній сферах суспільного життя. Досить негативною за своїми наслідками стала деформація духовного світу українських громадян, насамперед, його глибинних основ - моральності, громадянськості й патріотизму. Особливо тривожні тенденції спостерігаються у формуванні громадянської свідомості сучасної молоді: аполітичність, байдуже ставлення до суспільно-політичного життя, знецінення таких якостей, як любов до Батьківщини, повага до історичних традицій, національна самосвідомість, недостатня готовність до реалізації громадянських прав та обов'язків. Все це активізувало наукові пошуки нових підходів до формування громадянської свідомості молоді, її підготовки до соціально активного життя й громадянської участі у розбудові демократичного суспільства.

Узагальнення результатів вивчення науково-педагогічних джерел свідчить про розробку в сучасній вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці різних підходів до формування громадянськості молоді: концепції виховної системи (В. Андрущенко, А. Гаврилін, О. Заславська, І. Зязюн, В. Караковський, Л. Куликова, Х. Лійметс, Ю. Мануйлов, Н. Ничкало, Л. Новикова, А. Пашков, С. Поляков, Н. Селіванова, A. Сидоркін, Є. Степанов та ін); акмеологічний підхід (О. Бодальов, А. Деркач, А. Князев, Н. Кузьміна та ін.); антропологічний підхід (Б. Бім-Бад, Д. Іванов), діяльнісний підхід (О. Асмолов, О. Дубасенюк, С. Максименко, А. Петровський, Д. Фельдштейн та ін.); особистісно орієнтований підхід (І.Бех, В. Рибалка, К. Роджерс та ін.); психолого-педагогічна концепція суб'єктності (Г. Балл, О. Брушлинський, І. Якиманська); концепція ситуаційного розвитку особистості (В. Серіков); концепція проектування особистісно орієнтованого навчання (М. Алєксєєв, С. Гончаренко); культурологічна концепція особистісно орієнтованої освіти (О. Бондаревська, О. Рудницька). Синтезуючи зміст діяльнісного й особистісно зорієнтованого підходів, можна стверджувати, що методологічною основою сучасної системи громадянської освіти є діяльність і розвиток особистості шляхом формування індивідуального досвіду громадянської поведінки в організованому педагогічному середовищі.

Аналіз педагогічної літератури переконує в наявності різних підходів, які можна покласти в основу розробки сучасної технології формування громадянської компетентності молоді: системний, акмеологічний, діяльнісний, особистісний, компетентнісний, антропологічний, соціоцентричний. Кожен із них передбачає розгляд проблеми становлення громадянськості під особливим кутом зору, акцентує увагу на специфічних шляхах вдосконалення педагогічного процесу. На наш погляд, лише комплексне їх врахування у процесі конструювання педагогічної технології розвитку громадянської компетентності може забезпечити ефективну підготовку майбутніх фахівців до успішного застосування громадянських знань і умінь у різноманітних життєвих ситуаціях та професійній діяльності.