Формування готовності до самопізнання майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі фізичної підготовки

У другому розділі - «Діагностика громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ» - виокремлено та проаналізовано різні підходи до трактування змісту громадянської компетентності як інтегральної якості особистості, розкрито її структуру й зміст, визначено критерії, показники та рівні громадянської компетентності майбутніх учителів, проаналізовано стан сформованості громадянської компетентності у студентів педагогічного ВНЗ.

Аналіз педагогічної літератури свідчить про наявність різних підходів до визначення сутності та змісту громадянської компетентності особистості. Дослідники оперують різними поняттями, характеризуючи готовність особистості до успішної громадянської активності: громадянська зрілість, громадянська культура, громадянська активність, громадянська позиція тощо. Так, наприклад, Т. Мироненко розкриває сутність результативного компоненту громадянської освіти за допомогою поняття громадянської зрілості, критеріями й показниками якої виступають: громадянська самосвідомість, світогляд, патріотизм, політична і правова культура, соціальна активність.

Громадянську культуру особистості Н. Дерев'янко визначає як інтегральну системну властивість, що характеризується мірою сформованості суспільно-значущих громадянських якостей, набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки та зовнішніх громадянських відносин особи в процесі її життєдіяльності та спілкування.

Досить часто у педагогічній літературі зміст громадянської компетентності розкривається за допомогою поняття громадянськість, яке не має однозначного трактування і вживається в широкому або вузькому значенні. В широкому розумінні громадянськість характеризується як інтегральна якість особистості, якою поєднуються окремі складові громадянської компетентності, у вузькому розумінні - як окрема риса серед інших громадянських рис особистості. Серед основних елементів громадянськості виділяються моральна і правова культура, які виявляються в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, в здатності виконувати свої обов'язки, гармонійно поєднувати й виявляти свої патріотичні, національні та інтернаціональні почуття. Загалом, аналіз вітчизняних і закордонних досліджень феномена громадянськості переконує в його багатозначності. Найчастіше під громадянськістю розуміють: активне долучення кожного до справ політичного співтовариства; психологічне відчуття себе громадянином країни; здатність і готовність виступати в ролі громадянина; свободу і повноправність учасника політичного співтовариства; прихильність до інтересів політичного співтовариства, держави, готовність йти на жертви заради професійних і виховних інтересів.

З позицій компетентнісного підходу, теоретичні засади якого були обґрунтовані у другій половині ХХ століття (Дж. Равен, Н. Кузьміна, А. Маркова, Л. Петровська та ін.), для позначення результативного компоненту громадянського становлення особистості вживається поняття «громадянська компетентність», зміст якого не має однозначного трактування. Наприклад, його розуміють як загальну категорію, що позначає розвиток громадянськості як особистісної якості, яка визначає громадянську й життєву позицію, соціальну зрілість і суспільно корисну діяльність особистості та готовність до ефективного розв'язання завдань громадянської освіти в процесі професійної діяльності на основі сформованих знань, вмінь, навичок, ціннісних орієнтацій, професійно важливих якостей і здібностей (М. Михайліченко), сукупність громадянських знань, умінь і навичок, досвіду, що відображається в підготовленості до їх реалізації в діяльності, обумовленій громадянськими якостями і ціннісними орієнтаціями особистості (Г. Котова), інтеграційну якість особистості, що включає когнітивний, ціннісний, поведінковий, рефлексивний компоненти і виявляється в здатності любити Батьківщину, захищати її інтереси, берегти рідну природу, зберігати і передавати з покоління в покоління культурні звичаї, традиції свого народу, виявляти толерантне ставлення до інших народів (Л.Орініна), здатність захищати та піклуватися про відповідальність, права, інтереси та потреби людини й громадянина держави та суспільства (О.Пометун).

Аналіз і узагальнення різних підходів дає підстави трактувати громадянську компетентність майбутніх учителів як складне інтегральне утворення, що визначає готовність активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов'язки у суспільно-політичній та професійній діяльності. Розвиток громадянської компетентності передбачає зміщення акцентів з накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування у майбутніх учителів здатності практично діяти, доцільно застосовувати набутий досвід у сфері громадянських відносин. Структуру громадянської компетентності як цілісного утворення можна представити у вигляді чотирьох взаємопов'язаних компонентів: мотиваційно-ціннісного (громадянська спрямованість), когнітивного (громадянські знання), особистісно-диспозиційного (громадянські якості) і поведінкового (способи громадянської поведінки).

Зважаючи на різноманіття критеріїв громадянськості, які виділяються дослідниками, враховуючи теоретичні положення, обґрунтовані І. Бехом, М. Боришевським, Н. Кузьміною, В. Мартиновою, В. Сластьоніним та іншими науковцями, ми обґрунтували комплекс критеріїв і показників громадянської компетентності майбутніх учителів (табл. 1).

Комплексне врахування визначених критеріїв і відповідних показників стало основою для виділення чотирьох якісно відмінних рівнів громадянської компетентності майбутніх учителів: пасивно-індиферентного, пасивно-нормативного, функціонального та активно-діяльнісного.

Активно-діяльнісний рівень громадянської компетентності характеризується сформованістю у студентів системи знань про громадянські права та обов'язки, здатністю до їх оперативного й успішного застосування в різноманітних ситуаціях професійної й суспільно-політичної діяльності, сформованістю громадянських почуттів і цінностей, які стали орієнтирами діяльності та поведінки особистості в суспільстві, високим рівнем громадянської відповідальності, патріотизму, демократичності та гідності.

Функціональний рівень громадянської компетентності характеризується достатнім розвитком громадянських знань і вмінь, необхідних для організації життєдіяльності індивіда в суспільстві. Знання про громадянські права та обов'язки засвоєні на рівні уявлень і понять, що усвідомлюються як громадянські норми. Однак громадянські судження продиктовані швидше необхідністю жити за законами суспільства, ніж внутрішньою потребою. Тому самоусвідомлення, самоаналіз, самооцінка, самокритика є ситуативними, часто залежать від конкретних обставин.

Студенти з пасивно-нормативним рівнем громадянської компетентності вважають, що виконувати свій громадянський обов'язок потрібно заради підтримання порядку в суспільстві, орієнтуються на закони і правові акти як на найбільш стабільну основу суспільної поведінки. Для них характерна громадянська позиція, яка ґрунтується на розумінні соціальної системи як усталеного набору правил і норм, обов'язкових для всіх членів суспільства. Їм властиві громадянські ціннісні орієнтації, які, однак, характеризуються недостатньою усвідомленістю. Громадянські переконання також відзначаються певною нестійкістю, залежністю від зовнішніх оцінних суджень.

Таблиця 1. Критерії та показники громадянської компетентності майбутніх учителів

Пасивно-індиферентний рівень громадянської компетентності характеризується тим, що особистість має інтуїтивні уявлення про громадянські права та обов'язки, фрагментарні і поверхові знання про сутність громадянських норм і цінностей. Вони ще не стали її переконаннями, а отже, внутрішньою потребою. Тому особистість періодично порушує норми суспільного життя. Громадянські почуття майже не сформовані. Відсутні навички саморегуляції поведінки, яка здебільшого має егоцентричний характер.

Визначені критерії та показники нами покладено в основу діагностики й аналізу актуального стану громадянської компетентності майбутніх учителів. Узагальнення результатів констатувального етапу дослідження дало змогу виявити низку тенденцій, які спостерігаються в громадянському становленні студентської молоді:

1) проблема громадянськості і громадянської компетентності актуальна для студентської молоді, яка прагне до самоствердження, виявляє інтерес до пошуку ціннісних орієнтирів і втілення власного вибору в життєву практику, що важливо для громадянського самовизначення;

2) майбутні педагоги інтелектуально і мотиваційно налаштовані на освоєння цінностей (у тому числі громадянських) у процесі професійної підготовки. Це актуалізує потребу в обґрунтуванні комплексу педагогічних умов, які б сприяли реалізації прагнення студентів до оволодіння громадянською компетентністю в навчально-виховному процесі ВНЗ, стимулювали їх громадянське самовизначення у різноманітних формах суспільно важливої діяльності й спілкування;

3) виявлений інтерес студентів до проблеми ціннісного самовизначення переконує в необхідності активізації їхньої смислопошукової діяльності. Разом з тим, структура та ієрархія цінностей усвідомлюється студентами неповно; в ціннісних пріоритетах простежується індивідуалістична орієнтація; цінності, які становлять основу громадянськості, заявляють про себе нечасто, чим засвідчується низька когнітивна диференційованість у свідомості студентів поняття «громадянськість», що потребує організації спеціальної корекційної роботи в цьому напрямі;

4) частина студентської молоді має певні ціннісні орієнтації, які стосуються політики, проте 77% студентів з-поміж опитаних украй аполітичні, політика і громадянська діяльність не становить для них жодного інтересу. Зрозуміти причини такого стану можна, мабуть, за умови, коли адекватно оцінюється реальний політичний статус молоді в країні. До найбільш істотних чинників деполітизації сучасної молоді, на наш погляд, належать такі: нездатність влади реалізувати на практиці найважливіші соціальні очікування молоді; невпевненість багатьох молодих громадян у тому, що вони можуть вплинути на перебіг політичних процесів; низький рівень правової та політичної культури; недостатня диференційованість у сучасних студентів картини світу, особливо в ціннісному аспекті; низький політичний статус молоді; незначний відсоток представництва молоді в органах влади і управління.

Загалом же результати констатувального етапу педагогічного експерименту переконують у тому, що обмежена орієнтація навчально-виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах на формування громадянської компетентності студентів призводить до відставання багатьох із них у розвитку громадянської свідомості. У зв'язку з цим з'являється потреба в науковому обґрунтуванні спеціальної педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів на етапі їхнього професійного становлення у вищих навчальних закладах.

У третьому розділі - «Обґрунтування педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів» - визначено й проаналізовано фактори, які впливають на громадянське становлення студентської молоді, обґрунтовано педагогічні умови розвитку громадянської компетентності студентів педагогічних ВНЗ, розкрито зміст педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів.

На основі аналізу сучасних тенденцій соціалізації студентської молоді встановлено, що на формування громадянськості молодих людей впливає комплекс соціальних (політична й економічна ситуація в країні, рівень життя населення; рівень демократичності і громадянського розвитку суспільства; морально-психологічна атмосфера в суспільстві; рівень розвитку і кількість об'єднань громадян, особливості їхнього самоуправління) і психолого-педагогічних факторів, таких, як ставлення молоді до загальнолюдських цінностей; рівень освіченості; сформоване в суспільстві ставлення до освіти; інтереси, потреби, цінності молоді, мотиви громадянської діяльності; рівень морального й патріотичного виховання; соціально-психологічний мікроклімат і рівень демократичності взаємин, сформованих безпосередньо у вищому навчальному закладі. Доведено, що формування громадянської компетентності студентів потребує створення педагогічної системи, яка враховує вплив зазначених факторів, забезпечує підготовку майбутніх учителів до життя в громадянському суспільстві, вияв різних форм громадянської активності (організаційної, управлінської, виховної й просвітницької).

Аналіз вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду дозволив визначити і проаналізувати сутність основних моделей розвитку громадянської компетентності молоді. З'ясовано, що найбільш поширеними в зарубіжній педагогіці є такі:

- пізнавально-інформаційна модель, якою, крім громадянської освіти, передбачається проведення виховних заходів суспільної спрямованості, розвиток критичного мислення в сфері питань моралі, справедливості, демократії;

- аксіологічна модель, в якій акцент ставиться формуванні громадянських цінностей; ключове питання громадянського становлення особистості вбачається у відношенні між державними й приватними інтересами, точкою перетину яких є громадянські цінності, на формування яких спрямовуються основні зусилля педагогів;

- практико орієнтована модель, зорієнтована на формування досвіду громадянської поведінки особистості шляхом участі в демократичних спільнотах, що діють на принципах самоврядування.

Аналіз вітчизняної педагогічної теорії і практики дозволяє виділити три основні моделі формування громадянської компетентності молоді:

- інституційну модель, пов'язану з організацією практики демократичної життєдіяльності вихованців у навчальному закладі;

- предметну модель, в якій основний акцент ставиться на вивченні політико-правових питань у рамках курсів правознавства, етики й політології;

- надпредметну модель, зорієнтовану на створення ціннісного громадянського контексту, на трансляцію громадянських норм і цінностей у процесі викладання будь-яких дисциплін - незалежно від їхнього змісту.

З'ясовано, що найчисленнішу групу досліджень з питань розвитку громадянської компетентності представлено комплексним підходом, в якому увага акцентується на організації самостійної діяльності вихованців, що ставить їх у позицію активних суб'єктів сприйняття громадянських цінностей. У рамках цього підходу виділено три концептуальні моделі розвитку громадянської компетентності особистості: інтеграційну (Л. Боголюбов), політологічну (О. Нікітін, Н. Воскресенська) і системну (Л. Сьоміна, О. Тубельский).

Порівняльний аналіз різних підходів до педагогічного моделювання процесу громадянського становлення особистості переконує в тому, що, незважаючи на певні відмінності, є багато спільних позицій, яких дотримується більшість авторів. Спільними, зокрема, є орієнтація на підготовку громадян до компетентної і відповідальної участі у суспільному і політичному житті країни на місцевому, регіональному і національному рівнях; акцентування уваги на засвоєнні відповідних знань, умінь і навичок, формуванні громадянських якостей; визнання пріоритетним завдання розвитку особистості, здатної до саморегуляції і самоорганізації соціальної поведінки.

Доведено, що моделювання процесу формування громадянської компетентності майбутніх учителів має ґрунтуватися як на загальнонаукових підходах, найбільш суттєвими серед яких є системний, оптимізаційний, комплексний і програмно-цільовий, так і на спеціально-наукових підходах, які безпосередньо стосуються проблеми становлення громадянськості: особистісно-діяльнісний (Е. Зеєр, В. Краєвський та ін.); технологічний (І. Марцинковський, Л. Толкачова та ін.); інтеграційно-модульний (Н. Мяковльова та ін.).

Педагогічна система розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів з позицій зазначених підходів розглядається нами як сукупність закономірних, функціонально пов'язаних елементів, що утворюють певну цілісність. На підставі узагальнення результатів психолого-педагогічних досліджень, з'ясування закономірностей і суперечностей громадянської освіти, аналізу досвіду зарубіжної і вітчизняної вищої школи, виявлених недоліків і переваг, нами створено модель педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх педагогів у процесі професійної підготовки в університеті (рис. 1). В основу запропонованої моделі покладено комплекс педагогічних умов і технологій, спрямованих на освоєння студентами демократичних ідеалів і цінностей громадянського суспільства, опанування громадянських знань і умінь, формування відповідних особистісних якостей.

Педагогічна модель розвитку громадянської компетентності студентів містить чотири блоки: цільовий, змістовий, технологічний і оцінно-результативний.

1. Цільовий блок. На основі соціального замовлення суспільства і досягнень педагогічної науки визначаються стратегічні цілі й завдання навчально-виховного процесу, спрямованого на формування особистості майбутнього вчителя як носія демократичних ідеалів громадянського суспільства, здатного до ефективної реалізації своїх громадянських прав і обов'язків.

Рис. 1. Модель педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів

Одним з ключових завдань професійної підготовки майбутнього вчителя є формування компетентного громадянина, який обізнаний не тільки з громадянськими правами й обов'язками, але й для якого характерним є оцінно-емоційне ставлення до держави, який схильний до дій на благо громадянського суспільства, має силу волі й бажання зреалізовувати їх з певною соціальною метою. Такою метою визначається комплекс завдань, спрямованих на формування політичної, правової, економічної, етичної, екологічної культури студентів у процесі вивчення гуманітарних і фахових дисциплін та в позааудиторний час. Завдання, пов'язані з формуванням громадянської компетентності майбутніх учителів, ми класифікуємо (за ознакою впливу на різні сфери особистості) на три групи: завдання, що стосуються формування громадянської свідомості (уявлень, поглядів, переконань, принципів); завдання, зорієнтовані на формування емоційної сфери (почуттів, переживань, ставлень); завдання, які стосуються формування вмінь громадянської поведінки, продуктивної участі в житті суспільства.

2. Змістовий блок. Змістове наповнення процесу формування громадянської компетентності майбутніх учителів визначається характером політичного устрою, цілями й завданнями, що ставляться до особистості в умовах громадянського суспільства. В демократичному суспільстві метою громадянської освіти є становлення громадянина, котрий володіє необхідним обсягом знань про принципи і механізми функціонування демократії, розуміє цінності й переваги демократичного способу життя, характеризується розвиненими громадянськими якостями, сформованими уміннями й навичками громадсько-політичної діяльності.

Розвиток громадянської компетентності майбутніх учителів у вищих навчальних закладах передбачає: набуття правових, політичних знань і ціннісних ідеалів; виховання поваги та почуття гордості за досягнення своєї країни; розвиток таких якостей особистості, як громадянська активність, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність; формування мотивів громадянської поведінки, тобто бажання, потреб і психологічної готовності до участі в суспільному житті, зокрема, в громадянських рухах, діях, організаціях.

У змісті громадянської компетентності студентів педагогічних ВНЗ нами виділено чотири взаємопов'язані компоненти: мотиваційно-ціннісний (емоційно-ціннісне ставлення до Батьківщини, суспільства і держави, співвітчизників); когнітивний (громадянська свідомість і самосвідомість як ядро громадянської компетентності); особистісний (громадянські якості); поведінковий (уміння і навички громадянської активності).

Мотиваційно-ціннісний компонент у змісті громадянського виховання передбачає:

формування любові до Батьківщини, інтересу до суспільного життя, потреби в його поліпшенні;

розвиток почуття любові до ближнього, до суспільства, потреби в соціальній взаємодії;

формування соціально цінних відносин, негативного ставлення до насильства, готовності протидіяти антисоціальній поведінці;

виховання поваги і терпимості до інших громадян, їхніх прав;

формування демократичних цінностей як мотивів громадянської поведінки.

Когнітивний компонент конкретизується в таких елементах:

- система базових політико-правових, економічних, екологічних знань, уявлень про характер взаємин громадянина й держави, власні можливості, систему поглядів, які впливають на усвідомлений вибір моделі громадянської поведінки;

- громадянська свідомість, здатність вийти за рамки вузьких особистих інтересів;

- критичне громадянське мислення, котрим передбачається конструктивна недовіра до влади і демократичних переконань;

- досвід усвідомленого вибору життєвих орієнтирів, шляхів і засобів громадянського самовизначення і самореалізації, розуміння власного місця і громадянських обов'язків у житті своєї країни;

- культура взаємин людини із суспільством, державою, заснованих на усвідомленні особистістю себе як самоцінності і частини всього суспільства.

Особистісний компонент змісту громадянської компетентності представлений такими громадянськими якостями: соціальна активність, громадянська відповідальність, громадянська мужність, демократичність, патріотичність, толерантність, критичність і незалежність переконань.

Елементами поведінкового (діяльнісного) компонента змісту громадянської компетентності ми вважаємо:

- готовність і здатність до громадянської діяльності в різних її видах і формах;

- досвід взаємодії з іншими громадянами, солідарність у захисті прав людини, володіння способами контролю за владою;

- уміння міжособистісного і міжнаціонального спілкування, подолання конфліктів;

- законослухняність, здатність до вольового опору антигуманним, антисоціальним впливам;

- навички громадянської поведінки відповідно до суспільних традицій, норм, готовність до самостійного прийняття рішень у різних сферах життя.

3. Технологічний блок авторської моделі розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів сконструйовано з урахуванням цілей, змісту і структури педагогічного процесу. Він охоплює такі компоненти:

- принципи організації виховного процесу (єдність громадянського і морального виховання, пріоритетність групових форм організації навчально-виховної діяльності, врахування вікових особливостей студентської молоді, єдність аудиторних і позааудиторних форм професійної підготовки);

- педагогічні умови формування громадянської компетентності (усвідомлення викладачами важливого значення завдань формування громадянської компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх учителів; створення у педагогічному ВНЗ соціально-освітнього середовища, що функціонує відповідно до демократичних цінностей і моделює відносини громадянського суспільства; комплексне використання громадянського потенціалу гуманітарних і фахових навчальних дисциплін; залучення студентів до ціннісно орієнтованої діяльності, яка стимулює громадянське самовизначення й активізує становлення громадянської позиції; організація в освітньому закладі демократичного типу студентського самоврядування, що забезпечує можливості для громадянської й особистісної самореалізації студентів);

- етапи формування громадянської компетентності (пред'явлення громадянських цінностей; аналіз і усвідомлення громадянських ціннісних орієнтацій; прийняття ціннісних орієнтацій; реалізація громадянських ціннісних орієнтацій в діяльності, в поведінці);

- шляхи формування громадянської компетентності (використання громадянського потенціалу змісту психологічних, педагогічних і гуманітарних дисциплін; громадянське виховання у процесі позааудиторної роботи; застосування соціального проектування у процесі формування громадянської позиції студентів);

- відповідні методи, форми і педагогічні технології (проектна, імітаційна, ігрова, проблемно-пошукова, критичного мислення, діалогічна, інтерактивна).

4. Оцінно-результативний блок запропонованої моделі поєднує в собі критерії сформованості громадянської компетентності студентів, а також сконструйований на їхній основі діагностичний інструментарій. За результатами педагогічної діагностики вносяться необхідні доповнення і зміни в технологічний або змістовий блоки, поки не буде досягнуто очікуваного результату, який передбачає громадянську компетентність студентів, їхню активну громадянську позицію, відповідальність, гідність, внутрішню свободу і готовність до громадянського самовизначення.

Розроблена педагогічна модель передбачає розвиток громадянської компетентності майбутніх учителів у тісному взаємозв'язку з їх професійним становленням і характеризується такими внутрішніми системними властивостями:

- цілеспрямованість - всі компоненти, зв'язки і функції сприяють становленню громадянськості студентів і їхньої готовності до ефективної організації громадянського виховання школярів;

- відкритість - дозволяє встановити партнерські зв'язки між освітніми установами і органами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями, які конче потрібні для розв'язання завдань громадянської освіти у виховному просторі соціуму;

- сприяння громадянському і професійному самовизначенню студентів - забезпечується право кожного суб'єкта громадянської освіти на прийняття самостійних рішень, здійснення відповідального вибору;

- врахування сензитивності юнацького віку до становлення громадянської свідомості;

- активізація студентського самоврядування - об'єднання зусиль усіх суб'єктів освітнього середовища ВНЗ за допомогою єдиної мети, спільної постановки завдань, аналізу розв'язання їх як засобів досягнення бажаної результативності; залучення молодих осіб до безпосередньої участі у формуванні і реалізації програм громадянської освіти.

Запропонована педагогічна модель дозволяє конкретизувати і системно представити змістовий, процесуальний і контролюючий аспекти професійної підготовки, спрямованої на розвиток громадянської компетентності майбутніх учителів як суб'єктів суспільно-політичних відносин і професійної діяльності.

У четвертому розділі - «Напрями формування громадянської компетентності студентів у педагогічному університеті» - розкрито основні напрями ефективної реалізації розробленої моделі розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів: комплексне використання громадянського потенціалу змісту психологічних, педагогічних і гуманітарних дисциплін; здійснення громадянського виховання студентів у процесі позааудиторної роботи; застосування соціального проектування як засобу формування громадянської компетентності студентів; удосконалення методичної готовності професорсько-викладацького складу до розвитку громадянської компетентності студентів.

Доведено, що важливою умовою формування громадянської компетентності студентів є комплексне використання громадянського потенціалу всіх навчальних дисциплін, збагачення їх змісту поняттями, ідеями, теоріями, якими розкривається сутність громадянських цінностей і переконань. Аналіз змісту навчальних програм і посібників переконує в тому, що практично всі дисципліни, що викладаються у вищих педагогічних навчальних закладах, містять матеріал яскраво вираженої громадянської спрямованості. Особливою мірою це стосується психологічних і педагогічних дисциплін, які мають чітку професійну орієнтацію і за певних умов можуть суттєво впливати на громадянське самовизначення майбутніх учителів.

Відповідно до обґрунтованої моделі розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів розроблено поетапну методику реалізації громадянського потенціалу змісту психологічних, педагогічних і гуманітарних дисциплін, що складається з п'яти послідовних етапів, кожен з яких передбачає реалізацію певних завдань і відіграє важливу роль у формуванні громадянської свідомості студентів:

1) аналітичний етап: визначення структури громадянських уявлень і цінностей, з'ясування громадянського виміру змісту психологічних, педагогічних і гуманітарних дисциплін, аналіз навчальних програм, виявлення аксіологічного потенціалу навчального матеріалу;

2) діагностичний етап: визначення й аналіз рівня громадянської компетентності студентів з метою планування наступної виховної діяльності;

3) підготовчий етап: визначення педагогічних умов і відповідних їм педагогічних технологій формування громадянськості студентів у процесі вивчення психологічних, педагогічних і гуманітарних дисциплін; проектування участі студентів у суспільно орієнтованій діяльності, формування у них готовності до налагодження системи студентського самоврядування, активізація науково-дослідної й творчої діяльності студентів, забезпечення належної готовності викладачів до виховної діяльності;

4) основний етап: реалізація технології формування громадянської компетентності студентів у навчально-виховній, позааудиторній діяльності, в процесі соціального проектування;

5) рефлексивний етап: аналіз ефективності педагогічного процесу, здійснення моніторингу громадянської компетентності студентів і коригування на цій основі окремих ланок виховного процесу.

Доведено важливу роль позааудиторних форм роботи у процесі розвитку громадянської компетентності студентів. На відміну від аудиторної роботи, спрямованої здебільшого на громадянську освіту студентів, позааудиторна діяльність дає змогу зреалізувати громадянський тренінг через залучення студентів до різних форм соціальної активності (соціальне проектування, громадянські акції, організація демократичного самоврядування тощо). Тільки на позааудиторному рівні можна розв'язати такі важливі завдання, як поєднання понять і переконань з досвідом реальної громадянської дії; формування в студентів досвіду активної участі в житті ВНЗ і його розвитку як інституту демократії і моделі громадянського суспільства; повноцінне формування таких громадянських якостей, як громадянська активність, відповідальність, толерантність, правова свідомість тощо; формування досвіду турботи у діяльності груп; забезпечення умов для соціальної самореалізації студентів.

З'ясовано, що реалізація названих завдань виявляється якнайповнішою в рамках моделі розвитку громадянської компетентності, що передбачає впровадження у ВНЗ елементів життя громадянського суспільства або приведення основних елементів вузівського життя - стилю навчання, характеру спілкування з викладачами, особливостей контролю за рівнем знань - у відповідність з базовими демократичними цінностями. Впровадження розробленої моделі розвитку громадянської компетентності студентської молоді забезпечує перебудову всієї системи роботи вищого навчального закладу на демократичних засадах, привнесення демократичних стосунків в університетське життя. При цьому показано, що основними критеріями демократизації діяльності ВНЗ слугують:

- ідея пріоритетності права, що охоплює всю атмосферу життя в університеті;

- демократизація управління, посилення його педагогічного потенціалу, забезпечення широкої участі членів колективу в управлінні ВНЗ, створення можливостей для громадянської діяльності студентів не тільки в навчальному процесі, а й поза ним;

- залучення студентів до розв'язання вузівських, місцевих і громадських проблем і виконання соціальних проектів;

- створення у ВНЗ середовища взаємоповаги, взаємної відповідальності всіх учасників освітнього процесу, діалогу, узгодження інтересів всіх суб'єктів університетського життя, серед них батьків і громадськості, заохочення вільного і відкритого обговорення організаційних принципів життя колективу;

- формування в університеті демократичної корпоративної культури, правового простору (системи формальних норм і традицій), розвиток студентського самоврядування;

- урахування вікових особливостей і можливостей громадянського становлення студентів.

На основі аналізу педагогічної теорії і практичного досвіду встановлено, що однією з ефективних технологій формування громадянської компетентності майбутніх учителів і водночас активізації їх професійного становлення є проектний підхід, який знаходить свій вияв у соціальному проектуванні, що позитивно впливає на підготовку студентів до життя в демократичній правовій державі, активно спрямовує їх на реалізацію своєї громадянської позиції у майбутній професійній діяльності. З'ясовано особливості соціально-педагогічного проектування, що полягають:

- у його спрямованості на розв'язання проблем, важливих не тільки для особистості, а й для суспільства;

- зорієнтованості на здійснення реальних перетворень у конкретних соціальних ситуаціях;

- організації взаємодії студентів між собою, з органами студентського самоврядування і громадськими організаціями з метою ефективного розв'язання соціально-педагогічних проблем;

- практичному оволодінні студентами вміннями активної громадянської діяльності.

Теоретичне осмислення спеціальної літератури, практики виховної роботи підтверджує нашу думку про значний потенціал соціально-педагогічного проектування в формуванні та розвитку громадянської компетентності студентів, що забезпечується:

- долученням студентів до діяльності, спрямованої на позитивні зміни соціальної ситуації за умов активної взаємодії з органами студентського й міського самоврядування, з навчальними установами, громадськими організаціями, окремими громадянами;

- цілеспрямованим створенням ситуацій емпатійної спрямованості, що дозволяє кожному студентові постійно виявляти своє ставлення до соціально-педагогічних проблем, варіантів розв'язання їх, до результативності проективної діяльності;

- розвитком здібностей майбутніх учителів до рефлексії, якою осягається набуття ними нового досвіду ставлення до держави, права, громадянського суспільства і самих себе як громадян;

- взаємодією викладача зі студентами, особливими ознаками якої є максимальна самостійність тих, хто навчається, і долучення викладача як повноправного учасника до проектної групи;

- стимулюванням розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів у тісному взаємозв'язку з формуванням їх професійних якостей і умінь.

Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що необхідною передумовою ефективності формування громадянської компетентності студентів педагогічних ВНЗ є належна методична підготовка педагогічних працівників. Кадрове забезпечення є вирішальним ресурсом для реалізації розробленої педагогічної моделі.

У п'ятому розділі - «Дослідно-експериментальна перевірка ефективності педагогічної системи розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів» - розкрито методику організації і проведення педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку розробленої системи формування громадянської компетентності студентів, а також проаналізовано результати дослідно-пошукової роботи.

З урахуванням викладених у попередніх розділах і параграфах теоретичних передумов, упровадження розробленої моделі розвитку громадянської компетентності студентів педагогічного ВНЗ було задумане і здійснене у вигляді технології реалізації поетапного розвитку громадянської компетентності і експериментальної перевірки педагогічних умов, необхідних для забезпечення ефективності даної системи.

Формувальний етап дослідно-експериментальної роботи проводився впродовж 2005-2008 рр. на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Житомирського державного університету імені Івана Франка, Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Всього в цьому етапі експерименту взяли участь 920 студентів, з них в експериментальній групі - 464 студенти, у контрольній - 456 студентів.

Дослідно-експериментальна робота здійснювалась впродовж таких етапів: орієнтувальний, діагностичний, постановочний, перетворювальний і завершальний.

Орієнтувальний етап роботи передбачав вивчення закономірностей, принципів, умов виховання і аналіз системи формування громадянської компетентності студентів.

На діагностичному етапі вивчався зміст діяльності в рамках системи формування громадянської компетентності, а також узагальнювалися одержані результати. Наприкінці орієнтувального і на діагностичному етапі визначалися експериментальна і контрольна групи, здійснювалося прогнозування очікуваних результатів експерименту, можливих перешкод і шляхів їх усунення.

На постановочному етапі була розроблена програма експерименту, що включає: з'ясування вихідних теоретичних позицій, постановку мети експериментальної роботи і визначення завдань, конкретизацію об'єкта і предмета дослідження, виділення етапів і визначення термінів роботи. На цьому етапі розпочалося впровадження розробленої моделі розвитку громадянської компетентності студентів у соціально-освітній простір ВНЗ.

На перетворювальному етапі проводився формувальний експеримент: розроблялися шляхи підвищення ефективності процесу формування громадянської компетентності студентів і технологія впровадження програми, здійснювалася експериментальна перевірка розробленої моделі та обґрунтованих педагогічних умов формування громадянської компетентності.

На завершальному етапі дослідно-експериментальної роботи здійснювалась підсумкова діагностика, обробка одержаних даних, узагальнення, інтерпретація й оцінка результатів, їх зіставлення з поставленою метою, описувався процес і результати формувального експерименту, визначалися подальші перспективи дослідження.

Комплексний аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи дозволив дійти висновку, що в порівнянні з контрольною групою, студенти експериментальної групи продемонстрували:

1) більш виражений прогрес у формуванні пізнавального компонента громадянської компетентності, засвоєнні компетенцій у громадянській і політико-правовій сферах;

2) суттєві позитивні зрушення у формуванні мотиваційно-ціннісного аспекту громадянської компетентності, пов'язаного із засвоєнням ціннісних орієнтацій і ставлень у суспільній сфері;

3) статистично значущу позитивну динаміку в становленні особистісного аспекту громадянської зрілості, що виявляється у формуванні таких громадянських якостей, як соціальна активність, відповідальність, громадянська мужність, демократичність, патріотичність, толерантність, незалежність переконань;

4) вищий рівень умінь і навичок, засвоєних у результаті набуття і актуалізації громадянсько-правових знань, досвіду практичної участі в громадянській діяльності.

Загалом аналіз одержаних результатів свідчить про значний потенціал запропонованої в дослідженні педагогічної моделі, що підтверджується даними про динаміку загальних рівнів громадянської компетентності студентів експериментальної групи (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка рівнів сформованості громадянської компетентності студентів експериментальної і контрольної групи

В експериментальній групі суттєво зменшилась кількість студентів з пасивно-індиферентним (з 26% до 7%) і пасивно-нормативним (з 47% до 24%) рівнями громадянської компетентності. Натомість збільшилося число студентів з функціональним рівнем (з 19% до 40%). Позитивна динаміка спостерігається також у зміні кількості студентів з активно-діяльнісним рівнем громадянської компетентності: 8% - перший зріз, 28% - другий зріз. Порівняно з експериментальною, в контрольній групі не відбулося статистично значущих змін у рівнях сформованості громадянської компетентності студентів.

В експериментальній групі значно збільшилася кількість студентів, які володіють необхідним обсягом науково-теоретичних знань у громадянській сфері, з вираженим прагненням до самоствердження і самореалізації в громадянській діяльності, наявністю позитивної громадянської позиції, сформованістю комплексу здібностей, що дозволяють налагоджувати конструктивні стосунки з громадянами і взаємодіяти з владою, особистісними якостями, що дозволяють брати участь в суспільних процесах і громадянських ініціативах.

Отже, порівняльний аналіз рівнів сформованості громадянської компетентності в експериментальній і контрольній групах свідчить про ефективність запропонованої нами моделі і визначених педагогічних умов. Наявність позитивної динаміки за всіма критеріями і абсолютні показники свідчать про те, що поставлена мета дослідження досягнута, гіпотеза доведена, а його завдання розв'язані.

Висновки

У загальних висновках викладено основні результати теоретико-методологічного та емпіричного дослідження. Головними висновками дисертаційної роботи є такі:

1. У сучасних умовах, коли відбуваються докорінні зміни в багатьох сферах соціального життя України, трансформуються суспільні відносини, переглядається система цінностей і пріоритетів, країна вступає на шлях формування демократичної, правової держави і становлення громадянського суспільства, важливого значення набуває проблема виховання соціально активної молоді, яка володіє громадянською культурою, усвідомлює відповідальність за долю країни, поважає культурні традиції свого та інших народів, готова до активної участі в соціально-економічному та політичному житті суспільства. Особливою мірою це стосується майбутніх учителів, яким належить упроваджувати в життя ідеї громадянської освіти і від яких значною мірою залежить формування громадянської культури майбутніх поколінь. Актуальність проблеми формування громадянської компетентності майбутніх учителів обумовлена глобальними соціально-економічними, політичними і культурними змінами в нашій країні; підвищенням вимог до особистості і професійної діяльності вчителя, важливим завданням якого є виховання громадян незалежної України; недостатньою розробленістю проблеми в педагогічній теорії і практиці.

2. Проблема формування громадянськості підростаючого покоління перебувала в центрі уваги провідних філософів та педагогів на різних етапах розвитку суспільства. З'ясовано, що трактування суті і змісту поняття громадянськості завжди відображало політичні, соціально-економічні умови конкретної країни в певний історичний період її становлення, що, у свою чергу, накладало відбиток на розуміння сутності і завдань формування громадянської компетентності молоді. Вивчення соціально-педагогічних джерел дало змогу визначити основні періоди і тенденції становлення теорії й практики формування громадянської компетентності у вітчизняній педагогіці ХХ століття:

- 1917 - кінець 30-х рр.: орієнтація на формування нової людини - громадянина соціалістичної держави, вільного від пережитків дореволюційного періоду; ідеологізація та політизація громадянської освіти; впровадження у виховну практику масових форм ідеологічного виховання молоді у складі піонерської та комсомольської організації; стандартизація і догматизація педагогічного процесу;

- 40-і - 60-і рр.: зміст громадянської свідомості повністю зливається з ідейно-політичним вихованням, ідеологізована модель громадянського виховання доводиться до абсолюту за умов панування авторитаризму; спроби реформування системи виховання у вигляді варіювання форм, змісту і методів;

- 70-і - 80-і рр.: наростання негативних явищ у формуванні громадянської свідомості молоді, зумовлених формалізацією виховної роботи; розрив між ідеологічною пропагандою і реальним станом справ у розвитку суспільства; наприкінці вісімдесятих років відбулося фактичне самоусунення ВНЗ від формування громадянськості студентів і зосередження уваги лише на завданнях професійної підготовки;

- 90-і рр. - кінець ХХ ст.: формування громадянської компетентності починає розроблятися як окремий напрям педагогічної теорії та практики; більшість досліджень, присвячених проблемам виховання громадянськості студентської молоді можна віднести до чотирьох основних напрямів: формування громадянських якостей в єдності навчання, виховання і суспільного досвіду; формування громадянської зрілості; становлення громадянськості як інтеграційної якості особистості; формування громадянина в різноманітних видах діяльності.

З'ясовано, що в сучасних умовах формування громадянської компетентності студентської молоді ускладнюється через різноманітність підходів до розуміння сутності цього суспільного явища і можливостей виховної практики щодо формування відповідних громадянських якостей. Більшість розроблених концепцій розвитку громадянської компетентності, що використовуються у вищій школі, стосуються шкільної освіти і, хоча й враховують певною мірою специфіку студентства, вважати їх цілком адекватними завданням професійної підготовки майбутніх учителів неможливо.

3. Вивчення сучасного стану досліджуваної проблеми виявило характерну для більшості представлених у педагогічній літературі підходів однобічність у розумінні сутності громадянської компетентності, пов'язану з абсолютизацію орієнтацій на інтереси держави і суспільства й недооцінку особистісних пріоритетів, що спотворює розуміння суті громадянської освіти, її цілей і завдань. Врахування сутнісних ознак громадянського суспільства, його ролі в регуляції взаємин між особистістю і державою дозволило поглибити уявлення про зміст громадянськості як соціально-педагогічного феномену і висунути концептуальну ідею громадянської компетентності в єдності культури гідності і культури соціальної корисності, що забезпечує комплексне врахування суспільних пріоритетів та інтересів особистості як громадянина демократичної правової держави.

4. Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень дав змогу виділити основні концептуальні підходи, які були покладені в основу розробки теоретико-методологічних засад розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів: системний, акмеологічний, аксіологічний, особистісний, компетентнісний, середовищний. Показано, що кожний із зазначених підходів розглядає проблему формування громадянської компетентності під особливим кутом зору і акцентує увагу на специфічних напрямах організації педагогічного процесу. Доведено, що лише комплексне їх врахування у процесі конструювання технології розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів може забезпечити її ефективність.

5. На основі комплексного аналізу філософських, психологічних і педагогічних джерел та узагальнення результатів власних досліджень обґрунтовано положення щодо розуміння феномену громадянської компетентності майбутніх учителів як складного інтегрального утворення, що визначає готовність особистості активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов'язки у суспільно-політичній та професійній діяльності. Громадянську компетентність студентів вищого педагогічного навчального закладу представлено у вигляді структурного утворення, що містить чотири компоненти: громадянські знання, громадянську спрямованість, громадянські якості і способи громадянської поведінки.

6. Аналіз і узагальнення наукових джерел з досліджуваної проблеми дозволив визначити чотири основні критерії та відповідні показники громадянської компетентності студентської молоді: 1) пізнавальний, пов'язаний з набуттям громадянських знань; 2) мотиваційно-ціннісний, пов'язаний з формуванням громадянських ціннісних орієнтацій; 3) особистісний, пов'язаний з формуванням громадянських якостей особистості; 4) діяльнісний, пов'язаний з формуванням умінь і навичок громадянської поведінки. На основі комплексного врахування виявлених критеріїв і показників виокремлено й проаналізовано чотири рівні громадянської компетентності майбутніх учителів: пасивно-індиферентний, пасивно-нормативний, функціональний, активно-діяльнісний.

Результати констатувального етапу дослідження засвідчили, що недостатня орієнтація навчально-виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах на формування громадянськості призводить до відставання багатьох студентів у формуванні громадянської компетентності, в зв'язку з чим є потреба в науковому обґрунтуванні педагогічної системи цілеспрямованого формування громадянської компетентності майбутніх учителів на етапі їхнього професійного становлення.