Адаптація першокласника до умов навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження соціально-психологічної адаптації першокласників до умов навчання

1.1 Визначення сутності категорії «соціально - психологічна адаптація» у сучасній науковій літературі

1.2 Соціально - психологічні проблеми з якими зівштовхуються першокласники в умовах шкільного навчання

1.3 Технології соціальної роботи з першокласниками в умовах шкільного начання

1.4 Групова робота - як метод соціально - психологічної адаптаційної роботи з першокласниками в умовах шкільного навчання

Висновки до першого розділу

2. Дослідження соціально-психологічної адаптації першокласників до умов шкільного навчання

2.1 Обгрунтування методологічного апарату та процедура психодіагностичного обстеження

2.2. Аналіз результатів дослідження

2.3. Рекомендації щодо соціально - психологічної адаптації першокласників в умовах навчання за допомогою тренінгових технологій

Висновки до другого розділу

3. Охорона праці

3.1 Мікроклімат в кабінеті психолога ЗОШ №5 м. Каховка. Аналіз техніки безпеки

3.2 Охорона праці при роботі з комп'ютером

Висновки до третього розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

адаптація першокласник навчання психодіагностичний

Актуальність вибраної теми визначається тим, що посилення учбової діяльності, спостережувана останніми роками, а також перетворення в соціально-економічній сфері змінили умови життя дітей і визначили необхідність повторного поглибленого аналізу пристосованої діяльності дитини під час вступу до школи і соціально-психологічної практики, пов'язаної з шкільною адаптацією.

Початок навчання дитини в першому класі - складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція школяра: був дитиною, тепер став школярем; змінюється соціальний інститут навчання і виховання.

Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра відзначається системою вимог і очікувань дорослих щодо інтеграції дитини в шкільне середовище [12, с. 89]. Значно зростає обсяг обов'язків дитини. Для дитини вступ до школи означає встановлення нового типу стосунків з однолітками й педагогами, освоєння нових форм діяльності.

Період переходу дитини до шкільного життя називається періодом соціально-психологічної адаптації.

Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить до виникнення не лише низки проблем у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів [22, с. 23-25].

У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

До питання адаптації першокласників з позиції дослідження звертались: Леонтьєв О.М., Лурії A.Р, Божович Л.М., Мухіна В.С.

Дослідження соціально-психологічної адаптації першокласників та особливості розвитку дітей цього віку розглянуті в працях Каверіна В.О., Безрукого М.М., Гуткіної Н.І., Горланової Є.М., Дубровіної І.В., Єфімової С.П., Захарова А.І. та інші.

Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем [21, с. 126]. Саме тому, значна увага приділяється налагодженню роботи та спілкуванню першокласників з педагогами у тих чи інших рамках роботи шкільного психолога.

Основне завдання працівників освіти в період вступу першокласників до школи є сприяння в успішній адаптації дітей. Адже, успішна адаптація першокласника є необхідною умовою розвитку його індивідуальності, продуктивної активності та творчості.

Успішна адаптація першокласника до нових умов життєдіяльності багато в чому залежить саме від ефективності взаємодії психолога з педагогами. Саме від їхніх спільних зусиль залежить легкість звикання дитини до школи, а отже і її емоційний стан, працездатність, успішність у навчанні. Взаємодія психолога, педагогів та батьків являться запорукою успішної адаптації першокласника.

Таким чином, особливості періоду адаптації першокласника до умов навчання, велика кількість проблем в успішній соціально-психологічній адаптації дітей та необхідність проведення соціально-психологічної роботи в умовах навчання першокласників зумовила актуальність даної роботи «Соціально -психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання».

Об'єкт дослідження: процес адаптація першокласників до умов навчання.

Предмет дослідження: соціально - психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання.

Гіпотеза дослідженн. Успішність соціально - психологічної адаптації першокласників до умов шкільного навчання залежить від:

– Ефективності взаємодії психолога з педагогами.

– Взаємодія психолога, педагогів та батьків.

– Дотримання рекомендацій, які були сформульовані психологом та педагогом.

Мета даної роботи - на основі аналізу літератури по темі дослідження, виявити найбільш ефективні способи соціально - психологічної адаптації першокласників до навчання.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз теоретичних джерел з проблеми адаптації школярів до умов навчання.

2. Визначити технології соціальної роботи з соціально - психоологічної адаптації першокласників до умов шкільного навчання.

3. Провести аналіз засобів і методів соціально - психологічної адаптації першокласників до умов навчання.

4. Визначити особливості соціально - психологічної адаптації першокласників до умов навчання.

5. Здійснити апробацію та надати рекомендації щодо використання комплексної програми соціально - психологічної адаптації першокласників до умов навчання.

Методи дослідження:

1. Збір даних про захворюваність першокласників

2. Анкета «виявлення наявності психосоматичних симптомів дезадаптації».

3. Анкета «Визначення рівень дезадаптації».

4. Проективні методики "Будиночки" та «Сходинка»

5. Методика "Школа звірів"

Теоретичні значенн. В даній роботі досліджується рівень соціально - психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання.

Теоретична значимість дослідження полягає у:

– ознайомленні с понятійно - категоріальним апаратом;

– здійснення теоретичного аналізу проблеми формування соціально - психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання.

– розробці рекомендації щодо соціально - психологічна адаптація першокласників до умов навчання, а також розробці адаптаційного тренінгу.

Практичні значення. Результати дослідження представляють інтерес для фахівців, що працюють в сфері соціальної роботи в освітніх закладах. Дана робота може бути використана як соціальними працівниками або практичними психологами у роботі з першокласниками, а також у написанні наукових робіт та статей.

Структура. Кваліфікаційна робота бакалавра складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, який містить 76 джерел. В роботі містяться 12 таблиці. Обсяг основного тексту роботи становить 79 сторінок.



1. Теоретичні аспекти дослідження соціально-психологічної адаптації першокласників до умов навчання

1.1 Визначення сутності категорії «соціально - психологічна адаптація» у сучасній науковій літературі

Адаптація першокласників до навчання у школі - одна з найактуальніших проблем дитячої психології, яка вирішує її разом із педагогікою, психогігієною, біологією, соціологією. Процес адаптації - вузловий момент становлення дитини в якості суб'єкта навчальної діяльності.

По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальший її розвиток. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи [39].

Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього [5, с. 55]. Соціально зумовлені потреби мотивують адаптивну діяльність людей. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.

Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях:

- біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);

- психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності);

- соціальному (входження до учнівського колективу) [5].

Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Соціально-психологічна адаптація - це процес прийняття особистістю соціальних норм та вибір соціальної ролі на основі отриманого досвіду, переживань, емоцій. Таким чином, соціально-психологічну адаптацію можна роглядати як результат поєднання соціальної та психологічної адаптації [52, с. 57].

Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини [31].

Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми [31].

Соціально-психологічну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо) [31].

Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:

- врівноваження - встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;

- псевдоадаптація - поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог;

- пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;

- уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації [32, с. 64-65].

Адаптація (пристосування) дитини до школи відбувається не відразу. Це досить тривалий процес, пов'язаний із значною напругою всіх систем організму. У цьому плані можна виділити два періоди адаптації:

- первинна адаптація - період, що триває орієнтовно перше півріччя навчання в школі;

- остаточна адаптація - орієнтовно до кінця першого року навчання [12].

Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Особливе місце відводиться фізіологічній і психологічній адаптації дитини.

Успішність процесу адаптації багато в чому визначається станом здоров'я дитини. Залежно від стану здоров'я, виділяються групи дітей, що дають «легку адаптацію», «адаптацію середньої тяжкості» і «важку адаптацію».

При «легкій адаптації» стан напруженості функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті.

При «адаптації середньої тяжкості» порушення самопочуття і здоров'я більш виражені і можуть спостерігатися протягом першого півріччя.

При «важкій адаптації» значні порушення в стані здоров'я дитини наростають від початку до кінця навчального року.

Виділено три рівні адаптації дітей до школи [70, с. 64-66], які представлені у таблиці 1.1.1.

Таблиця 1.1.1

Результати методики «Рівні адаптації дітей до школи»

	Ставлення до школи	Особливості поведінки та засвоєння матеріалу	Статус у класі, ставлення до класу
Високий рівень	Позитивне	- правила і вимоги сприймає адекватно; - навчальний матеріал засвоює легко; - глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; - розв'язує ускладнені задачі; - уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; - доручення виконує охоче й сумлінно; - виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, - готується до всіх уроків.	Позитивне
Середній рівень	Позитивне	- відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань; - розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; - самостійно розв'язує типові задачі; - зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; - зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; - доручення виконує сумлінно.	Дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень	Негативно або байдуже.	-часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, пригнічений настрій; -спостерігаються порушення дисципліни; - матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; -самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; -може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; -доручення виконує під контролем і без особливого бажання.	пасивний, близьких друзів не має, знає імена та прізвища лише частини однокласників.

Згідно з дослідженням М.М. Безруких [3, с. 92-95], процес адаптації дитини до школи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.

Перший етап - орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває достатньо довго (2-3 тижні).

Другий етап - нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і “в борг бере”. На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап - період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній “сидячій” позі, або психологічне навантаження спілкування у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації - приблизно 5-6 тижнів, а найбільш важким є перший місяць [3].

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.

Перша група дітей (високий рівень) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя. Іноді в них відмічаються складності або в контактах з дітьми, або у стосунках з вчителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої усіхи, що ще більше півдвищує навчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Третя група (“група ризику”) - діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування -- учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі. Це “група ризику” [32, с73].

Таким чином, період соціально-психологічної адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

1.2 Соціально-психологічні проблеми, з якими зіштовхуються першокласники в умовах шкільного навчання

Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші місяці відвідування школи можна позначити як труднощі соціально-психологічної адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів.

- Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.

- Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його "не любить".

- Нові вимоги в сім'ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов'язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.

- Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності [35, с. 20-25].

Вчитель повинен створити всі умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання, а для цього педагог повинен глибоко розбиратись у вікових особливостях психічного розвитку молодшого школяра. Нагадаємо, що характеристика кожного вікового періоду психічного розвитку містить такі основні компоненти: провідну діяльність, соціальну ситуацію розвитку, новоутворення психіки й особистості. Складність управління цим процесом полягає в тому, що перебіг адаптації у різних дітей відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовленості дитини до шкільного навчання, а також від педагогічних умов, створених у школі для роботи з першокласниками.

Адаптація є частиною соціалізації. А соціалізація - це «процес, з якого індивід набуває знання, цінності, соціальні навички та соціальну чутливість, котрі дозволяють йому інтегруватися у світі початку й поводитися там адаптивно» [10, с. 13]. Тому поняття адаптації слід розуміти значно ширшим, ніж просто пристосування до середовища.

М.Р. Битянова вважає, що адаптація школяра розглядається як процес пристосування його до успішному функціонування у даної середовищі, а й як активне освоєння особистістю навколишнього простору, пов'язане з її здатність до психологічного, особистісного, соціального саморозвитку [6].

Деякі автори вважають, що слово адаптація можна вживати, з одного боку, для позначення властивості людини, яке характеризує його опірність умовам середовища, висловлюючи рівень пристосованості до неї. З іншого боку, адаптація сприймається як процес пристосування людини до мінливих умов.

Стала психічна адаптація (адаптованість) - рівень психічної діяльності (комплекс регуляторних психічних реакцій), це процес адаптації, що характеризується на ефективну взаємодію з середовищем і успішну діяльність без значної нервово-психічної напруги.

Критерієм підвищення нервово - психічної стійкості вважатимуться внутрішню психічну комфортність людини, котру визначаємо збалансованістю позитивних і негативних емоцій.

Отже, можна говорити про такі стани дітей у середовищі звичної життєдіяльності. Поняття «стійка адаптація» вважатимуться синонімом норми, здоров'я [11].

При зміні звичних умов життя з'являються чинники, вносять дезорганізацію в психічну діяльність, регулюючу поведінка людини. Виникає необхідність системи у нових психічних реакціях на подразники, викликані зміною умов. Відносна дезорганізація психічних функцій є сигналом для включення механізму регуляції і компенсації, кінцевий результат дії якого - організація нового рівня психічної діяльність у відповідність до зміненими умовами середовища.

Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група Необхідно виділити наступні умови психологічної адаптації дитини до школи:

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства з своїми і суспільно-громадськими обов'язками.

По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. З приходом до школи діти починають опановувати учбову діяльність: школярі повинні «навчитися вчитися», тобто запам'ятовувати учбовий матеріал, формулювати відповідь, вирішувати задачі. Дитина зобов'язана робити те, що їй не завжди хочеться робити; вона повинна довільно контролювати свою поведінку. Бути уважною на уроках.

По-третє, важливим чинником психологічної адаптації дитини до школи виступає її соціальне оточення: вчитель, клас, сім'я. Від відношення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання в школі. Успішність адаптації дитини до школи багато в чому залежить також і від того, наскільки міцно вона змогла затвердити свою позицію в класі серед однолітків. Сімейна ситуація, в якій опиняється дитина на початку свого навчання в школі, також має велике значення.

По-четверте, однією з гострих проблем навчання в початковій школі виступає проблема заборони рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація повільних і пасивних дітей. Вчитель прагне сформувати якийсь оптимальний рівень активності дитини, котрий сприятиме кращому засвоєнню учбового матеріалу, підтримці активної уваги, зосередженості.

По-п'яте, успішна адаптація дитини до школи, її повноцінне включення в учбово-виховний процес пов'язана з необхідністю зміцнення психіки дитини, з розвитком її мислення і емоційно-вольової сфери, з нейтралізацією страхів і негативних переживань. Необхідно розвивати «комплекс довільності» - уміння контролювати себе самостійно, бути уважним, бути здібним до довільних вольових та інтелектуальних зусиль.

Як правило, індикатором трудності процесу адаптації до школи є зміни в поведінці дітей. Це може бути надмірне збудження і навіть агресивність, а може бути, навпаки, заторможеність, депресія. Може виникнути (особливо при несприятливих ситуаціях) і відчуття страху, небажання йти в школу.

Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості.

Поняття адаптації (пристосування) відіграє у різних галузях сучасної науки, зокрема, в психології. Разом про те, ставлення до нього з боку багатьох радянських психологів відрізняється своєрідністю. У прикладних областях (у медичній психології, в дослідженняхотклоняющегося поведінки) забезпечення адаптації індивіда у тому чи іншого середовищі та його дезадаптації приділяється чимало уваги. Але у розгляді теоретичних проблем, особливо які стосуються психології особистості, адаптації надають або приватне значення, наприклад, розглядаючи її як першу фазу особистісного становлення індивіда, який входить у щодо стабільну соціальну спільність [25], або взагалі негативно говорять про застосуванні цього поняття, посилаючись на можливість вузькість розуміння адаптації деякими авторами [30]. Балл Г.А. зазначає, що підстав для негативного ставлення є, якщо адаптація розуміється вузько, «як підпорядкування індивіда практичнонезависящей від цього середовищі і навіть середовище сприймається як безпосереднє оточення індивіда чи, у разі, вважається дуже обмеженій у просторі часу»[3, с. 92]. Він, що за такого розумінні адаптації це поняття може бути використано у ролі пояснювального принципу під час аналізу функціонування та розвитку особистості.

Особливо слід звернути увагу на поняття соціальної адаптивності, оскільки саме соціальна адаптація виступає як об'єкт дослідження. Соціальна адаптація сприймається як «постійний процес активного пристосування індивіда до місцевих умов соціального середовища». Соціальна адаптація є і результатом цього процесу. Співвідношення цих двох компонентів залежить від цілей і ціннісних орієнтацій індивіда і від можливостей їхнього досягнення у соціальному середовищі. Саме так характеризується перехід дітей із дошкільного віку до першокласників. Можливість успішного руху школяра на цьому етапі залежить від його здатності адаптуватися до змін умов для навчання під час переходу з дитсадка до школи. Дитині необхідно навчитися гармонійно інтегрувати свої переживання. Потрібно підвищити вимоги до вчителів та батьків, з їхньою допомогою сформувати цілісну самооцінку школяра. Навчальна діяльність стає провідним виглядом діяльності, процесом засвоєння знань, способом оволодіння соціальної реальністю та формування мотиваційних - потребної сфери. Потенціал подальшого зростання особистості закладається саме за перехід з дитсадка до школи, оскільки дитина вперше свідомо ставить собі завдання, пробує свої сили та вибирає стилі спілкування.

Найважливішим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Цим зумовлено віднесення соціальної адаптацію одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Ефективність адаптації істотною мірою залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе і свої соціальні зв'язку. Спотворене або недостатньо розвинене уявлення себе веде щодо порушень адаптації.

1.3 Технології соціальної роботи з першокласниками в умовах шкільного навчання

Проблема адаптації дітей-шестирічок посилюється у зв'язку з несформованістю відповідних психічних новоутворень молодшого шкільного віку, які б забезпечували здійснення ними учбової діяльності, об'єктом якої для вчителя виступає процес учіння. Так, у шестирічок, ще мало розвинена здатність до самоаналізу результатів учбової діяльності, переважає ігрова мотивація над навчальною в процесі виконання учбових завдань; їм властиві слабка воля, несформована довільність у діях та відсутність пізнавального інтересу до знань. Водночас включення семирічної дитини у навчальну діяльність як провідну, зумовлює появу і розвиток тих новоутворень, які сприяють її адаптації.

Важливу роль для успішної адаптації першокласників є діагностичний напрям, що передбачає отримання необхідної інформації про психолого-педагогічний статус першокласників з метою попередження та подолання труднощів періоду адаптації першокласників.

Основними завданнями діагностичного напряму соціальної роботи з першокласниками є:

1. Визначення рівня соціально-психологічної адаптації учнів 1-го класу.

2. Виявлення групи школярів, що зазнають труднощів.

3. Вирішити шляхи подолання допомоги дітям, які відчувають складнощі у процесі адаптації.

4. Обрати шляхи і засоби психолого-педагогічної підтримки школярів, які успішно адаптувалися у шкільному середовищі.

У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми, у нього з'являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну - провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання,яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Тому, в процес навчання в школі першокласника необхідне включення роботи соціального педагога.

Соціальний педагог у своїй діяльності виконує такі функції:

– діагностичну: вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об'єднань; досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей та підлітків;

– прогностичну: прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості учня чи групи; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості;

– консультативну: дає рекомендації (поради) учням, батькам, вчителям та іншим особам з питань соціальної педагогіки; надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу дитячим, дітям, які потребують піклування чи знаходяться у складних життєвих обставинах;

– захисну: забезпечує дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представляє їхні інтереси у різноманітних інстанціях (служби у справах неповнолітніх, міліції, суди тощо);

– профілактичну: переконує учнів в доцільності соціально значимих норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню негативних явищ в учнівському середовищі;

– соціально-перетворювальну: надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних потреб учнівської молоді; здійснює соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу, соціально-педагогічний патронаж соціально-незахищених категорій дітей; сприяє соціальному і професійному визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді;

– організаційну: координує діяльність та взаємодію усіх суб'єктів соціального виховання; сприяє соціально корисній діяльності дітей і підлітків; формує демократичну систему взаємостосунків в підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих.

Також важливу роль в адаптації першокласника відіграє шкільний вчитель.

Виділені основні етапи роботи вчителя з організації навчального співробітництва у першому класі:

1. Ознайомлення першокласників зі спеціальними засобами, що допоможуть учням побачити значення маленьких досягнень кожного в загальному просуванню вперед усього класу і в одержанні колективного результату.

2. Створення разом з учнями особливих засобів, що допоможуть шестиліткам зафіксувати шестиліткам новоутворення, які характеризують клас як колективний суб'єкт навчальної діяльності.

3. Створення ситуацій, коли першокласникам необхідне співробітництво з однокласниками.

4. Організація процесу формування норм навчального співробітництва самими дітьми (разом із учнями 3-4 класу).

Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя - допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета - частина ігровою ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і не нав'язливо.

Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам'ятати і запам'ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.

Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і “керівника і підлеглого”. Цінність ігрової діяльності виявляється і втому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактична мета різноманітна:

- розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

- розвиток уяви, спостережливості;

- розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

- розвиток уміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

- формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо.

Основною метою соціальної роботи з першокласниками є сприяння в подоланні специфічних труднощів в процесі соціалізації першокласників, а також сприянню в розвитку особистісних та соціально-навчальних процесів в умовах навчання.

Труднощі в процесі соціалізації першокласників вирішуються в рамках соціально-психологічної роботи з першокласниками, що передбачає злагоджену та активну роботу шкільної адміністрації (соціального педагога шкільного психолога) та батьків першокласників.

Для успішної адаптації дітей в умови навчання в школі важливо працювати як з першокласниками, так і з їх батьками.

Таким чином, основними напрямами в роботі, як з першокласниками так і з батьками:

– індивідуальна робота;

– групова робота.

Індивідуальний напрям включає в себе такі методи соціальної роботи, як особиста бесіда, бесіда спільно з дитиною, психологічне консультування та інше. Групова робота включає: соцільно-психологічний тренінг, проведення батьківських зборів з метою обговорення основних труднощів їх дітей та знаходження шляхів їх подолання.

Основними методами індивідуального напряму соціальної роботи з першокласниками є: особиста бесіда з метою вирішення конкретної проблеми, бесіда спільно з батьками, корекційно-психологічна робота, психотерапевтична робота (в разі необхідності направлення до дитячого психотерапевта).

Груповий напрям соціальної роботи включає наступні форми роботи з першокласниками: соціально-психологічний тренінг, організація дозвілля та інше.

Для ефективного вирішення проблеми адаптації працівникам освіти доводиться постійно спілкуватися з батьками, щоб зібрати необхідну інформацію про особливості самостійної роботи дітей вдома, їхньої поведінки, проявів характеру, ставлення до учіння тощо. Збір первинної інформації про учнів може бути організований соціальним педагогом у формі анкетування на перших батьківських зборах. Анкету доцільно запропонувати батькам на початку вересня, щоб на наступних батьківських зборах за результатами опитування провести просвітницьку роботу щодо виховання дітей, організації їхньої самостійної роботи вдома, а психологу провести індивідуальні консультативні бесіди з батьками дезадаптованих учнів. При цьому бесіди можуть проводитись як в груповій формі (з багатьма членами сім'ї), так і в індивідуальній (з одним із батьків). Зміст та форма просвітницьких та консультативних бесід повинні бути сплановані як класоводом, так і психологом, адже проведення такої роботи передбачає узгодження педагогічних та психологічних аспектів всіх рекомендацій, які надаються батькам[9].

Допомога учням-першокласникам в їхній адаптації до навчання в школі є одним із головних завдань працівників освіти. Психолого-педагогічний супровід процесу адаптації першокласників можна забезпечити лише в узгодженій роботі: надаючи психологічну допомогу учням, психолог контролює та корегує процес адаптації через дотримання відповідних рекомендацій вчителем, який, в свою чергу, врахувавши висновки психолога, змінює хід навчально-вихованого процесу.

Таким чином, від того, як молодший школяр адаптується до навчальних умов, залежать опанування ним прийомами та способами учбової діяльності, входження у неформальну організацію міжособистісних стосунків в класі, активність входження школяра в систему формалізованих зв'язків - норм, санкцій, правил, ролей та позицій, що регулюють його поведінку. Саме тому з перших днів перебування дитини у школі своєчасна допомога їй у подоланні труднощів різного характеру, а також злагоджена робота працівників освіти та батьків першокласників може забезпечити успішність навчання і виховання школяра в майбутньому.

1.4 Групова робота - як метод соціально - психологічної адаптації роботи з першокласниками в умовах шкільного навчання

Групова робота представляю собою ефективний метод роботи з дітьми.

Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Цей спільний досвід не обов'язково має бути спільною проблемою, яку переживають усі ці люди, але за умов соціальної роботи, зазвичай так і буває. Існують тисячі різноманітних організованих груп з великим розмаїттям цілей і форм роботи, і майже всі вони мають спільне - взаємодію між людьми, які перебувають «в одному човні». Отже, групова робота - це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії [46, с. 76-79].

Особливість соціальної групової роботи полягає в тому, що вона дає можливість учням стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійних рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті. Ключовими цілями групової роботи є створення групового клімату, завдяки якому члени групи почувають себе достатньо упевненими для обміну досвідом розв'язання проблем; підтримання ініціативи членів групи, розвиток навичок спілкування, усвідомлення власної цінності; відновлення самоповаги [46].

В сучасній практиці теоретична база соціальної роботи з групами сформована з положень таких шкіл, як теорія поля, теорія соціального обміну, психоаналіз і загальна теорія систем. Базовим для всіх групових теорій є положення про штучність відокремлення людини від її оточення.

В межах теорії поля група розглядається як якась спільність індивідів, яка рухається до своєї мети; сили зовні і всередині даної групи впливають на напрямок її руху, сприяючи або заважаючи йому.

Теорія соціального обміну являє собою додавання деяких ідей біхевіоризму до групового контексту. Згідно з даною теорією, люди вступають у взаємодію сподіваючись на нагороду і в той же час готові чимось пожертвувати.

Найбільш важливий результат групової роботи - перетворення внутрішнього світу її учасників.

Переваги групової роботи перед індивідуальною - отримання «додаткового продукту» за рахунок досягнення і використання, так званого, синергетичного ефекту: результат групової роботи перевищує просто суму результатів роботи її окремих членів, учасники відчувають себе комфортно, впевнено, їх активність підвищується, і відбувається якісний стрибок результативності.

Групова робота використовується:

– з виправною метою, коли справа стосується поведінки одного чи декількох членів;

– для попередження соціальних дисфункцій;

– для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи, особливо у критичні періоди росту;

– для самоствердження особистості;

– з метою навчання і виховання відчуття громадянства;

– для здійснення однієї мети чи декількох цілей одночасно.

Відомо, що в школі розвиток особистості відбувається в процесі учбової діяльності. До кінця навчання в початковій школі ми повинні сформувати у першокласника основні компоненти цієї провідної діяльності: учбово-пізнавальні мотиви, учбові дії, контроль і самоконтроль, оцінку і самооцінку.

Тут важлива активна позиція учня для вирішення учбового завдання. А це можливо при особливій організації учнів в учбовому процесі, а саме при використанні парної і групової роботи, де дитина озброюється навичками самостійної діяльності, стає в позицію дослідника, стає рівноправним учасником навчання.

Мета групової роботи: активне включення кожного учня в процес засвоєння учбового матеріалу.

Безумовно, групова форма організації роботи має немало достоїнств. Проте є в ній і деякі труднощі, або мінуси.

Плюси:

1. Підвищується учбова і пізнавальна мотивація.

2. Знижується рівень тривожності учнів, страху виявитися неуспіхом, некомпетентним в рішенні якихось завдань.

3. У групі вище ефективність засвоєння і актуалізації знань.

4. Покращується психологічний клімат в класі.

Мінуси групової роботи.

Хоча провідну роль в груповій роботі грають учні, її ефективність багато в чому залежить від зусиль і майстерності вчителя або психолога.

1. Груповій роботі потрібно спочатку навчити. Для цього вчитель повинен згаяти час на якихось уроках. Без дотримання цієї умови групова робота буває неефективна.

2. Організація групової роботи вимагає від вчителя особливих умінь, витрат зусиль.

3. При непродуманому комплектуванні груп деякі учні можуть користуватися результатами праці сильніших однокласників.

4. Розділення на групи може проходити непросто, навіть драматично.

5. У класі завжди знайдуться діти, бажаючі працювати наодинці. Їм потрібно створити умови для цього. Це додаткові складнощі для вчителя.

Виділяють такі варіанти комплектування груп.

Розділення класу на групи - це важливий момент в організації роботи. Способів розділення існує множина, і вони значною мірою визначають те, як протікатиме подальша праця в гурті, і на який результат ця група вийде.

1. За бажанням.

Об'єднання в групи відбувається по взаємному вибору. Завдання на формування групи за бажанням може даватися, як мінімум, в двох варіантах:

- Розділитеся на групи по... людина.

- Розділитеся на... рівні групи.

2. Випадковим чином.

Група, що формується за ознакою випадковості, характеризується тим, що в ній можуть об'єднуватися (правда, не по взаємному бажанню, а волею випадку) діти, які в інших умовах ніяк не взаємодіють між собою або навіть ворогують. Праця в такому гурті розвиває у учасників здатність пристосовуватися до різних умов діяльності і до різних ділових партнерів.

Цей метод формування груп корисний в тих випадках, коли перед учителем стоїть завдання навчити дітей співпраці. Метод також може використовуватися в класах, в яких між учнями склалися в цілому доброзичливі стосунки. Але у будь-якому випадку педагог повинен мати достатню компетентність в роботі з міжособовими конфліктами.

Способи формування "випадкової" групи: доля; об'єднання тих, хто сидить поруч (у одному ряду, в одній половині класу); за допомогою імпровізованої "Фанти" (один з учнів із закритими очима називає номер групи, куди відправиться учень, на якого вказує в даний момент педагог) і тому подібне

3. За певною ознакою.

Така ознака задається або учителем, або будь-яким учнем. Так, можна розділитися по першій букві імені (голосна - приголосна), відповідно до того, в яку пору року народився (на чотири групи), за кольором око (карі, сіро-блакитні, зелені) і так далі.

Цей спосіб ділення цікавий тим, що, з одного боку, може об'єднати дітей, які або рідко взаємодіють один з одним, або взагалі випробовують емоційну неприязнь, а з іншої - спочатку задає деяку загальну ознаку, яка зближує учнів, що об'єдналися. Є щось, що їх ріднить і одночасно відділяє від інших. Це створює основу для емоційного прийняття один одного в групі і деякого віддалення від інших (по суті справи - конкуренція).

4. По вибору "лідера".

"Лідер" в даному випадку може або призначатися учителем (відповідно до мети, тому лідером може виступати будь-який учень), або вибиратися дітьми. Формування груп здійснюється самими "лідерами". Наприклад, вони виходять до дошки і по черзі називають імена тих, кого вони хотіли б узяти у свою групу. Спостереження показують, що в першу чергу "лідери" вибирають тих, хто дійсно здатний працювати і досягати результату. Іноді навіть дружба і особисті симпатії відходять на другий план.

У тому разі якщо в класі є явні аутсайдери, для яких ситуація набору в команду може бути надзвичайно болючою, краще або не застосовувати цей спосіб, або зробити їх "лідерами".

5. По вибору педагога.

В цьому випадку учитель створює групи за деякою важливою для нього ознакою, вирішуючи тим самим певні педагогічні завдання. Він може об'єднати учнів з близькими інтелектуальними можливостями, з схожим темпом роботи, а може, навпаки, створити рівні по силі команди. При цьому організатор групової роботи може пояснити принцип об'єднання, а може піти від відповіді на питання учасників із цього приводу.

Види групової роботи.

Назвемо декілька видів групової роботи, які можна використати на уроках в початковій школі.

- Робота в парах.

- Мозковий штурм.

- Гра "Продовж".

- Полювання за скарбами.

- Снігова грудка.

- Мозаїчна група або Пазли.

- Прийом "Зигзаг". (Метод пили).

На початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах особливо ефективна технологія роботи в парах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота а парах дає учням можливість подумати, обмінятися ідеями з партнером і потім озвучити це перед класом. Ця форма роботи сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, переконувати, вести діалог, дискусію. Така співпраця не дає можливості ухилитись від виконання завдання.

Найчастіше на уроках можна використовувати такі види роботи в парах:

Гра "Незнайко" (один учень читає, інший виправляє помилки);

"Інтерв'ю" (узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до заданого тексту, статті і т.д.);

Гра "Кіт і мишка" (зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного);

"Взаємні запитання" (протестувати та оцінити один одного);

"Щоденник подвійних нотаток" (проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент; сформулювати підсумок уроку чи серії уроків; дати відповіді на запитання учителя).

Мозковий штурм.

- Використовується для генерації ідей.

- Дотримується жорсткий регламент.

- Розподіляються ролі усередині групи (ведучого, секретаря, хронометриста).

- Після вироблення колективного рішення усередині групи робляться доповіді / повідомлення від різних груп.

Гра "Продовж".

Заснована на виконанні завдань різного роду групою "По ланцюжку".

Можна використати на уроках по різних предметах (наприклад, при написанні твору, на уроці природознавства при складанні розповіді про яку-небудь тварину, на історії при складанні огляду історичних подій).

Полювання за скарбами.

Учитель складає питання.

Питання можуть вимагати як знань фактів, так і осмислення або розуміння.

Учень або група повинні відповісти на питання, використовуючи ресурси інтернету, додаткову літературу, підручник.

Снігова грудка.

Праця в гурті, який розпочинається з рішення індивідуального завдання. Усі учні отримують аналогічні завдання і самостійно виконують їх.

Після цього слідує робота в парах. У парах учні пропонують свої способи рішення цього завдання, з яких вибирається краще.

Далі дві пари об'єднуються, і робота триває в групі з чотирьох чоловік, де знову відбувається обговорення рішень і вибирається краще з них.

У кінці роботи усі учні потрапляють в одну групу. На цьому останньому етапі вже не відбувається обговорення рішень, групи роблять доповіді про свою роботу.

Пазли.

Учитель ділить тему на декілька частин так, щоб кожна група отримала б свою частину теми. Також усі групи отримують список необхідних джерел або самі учбові матеріали, за допомогою яких вони вивчають основи запропонованої частини теми.

Після вивчення матеріалу або виконання завдання групи переформуються так, щоб в кожну нову групу потрапили по 1 людині від кожної колишньої групи.

Кожен член нової групи пояснює своїм новим колегам свою частину теми, основи якої він вивчив у складі попередньої групи і відповідає на поставлені питання.

На закінчення роботи роблять висновки.

Прийом "Зигзаг". Чи метод пили.

Учні організовуються в групи по 4-5 чоловік для роботи над учбовим матеріалом, який розбитий на фрагменти.