Теоретико-методичні основи формування екологічної відповідальності студентів у системі виховної роботи вищого технічного навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Теоретико-методичні основи формування екологічної відповідальності студентів у системі виховної роботи вищого технічного навчального закладу

Білик Людмила Іванівна

Київ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському державному технологічному університеті, Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: - доктор педагогічних наук, професор, Плахотнік Ольга Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, Сиротенко Анатолій Йосипович, Інститут проблем виховання АПН України, головний науковий спеціаліст.

доктор педагогічних наук, професор, Зеленська Любов Іванівна, дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри фізичної і економічної географії.

доктор біологічних наук, професор, Макарчук Микола Юхимович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, директор Інституту фізіології імені П. Богача, завідувач кафедрою ФЕРТ.

Провідна установа: Житомирський державний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир

Захист відбудеться 10 червня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 9.

Автореферат розісланий 10 травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Безносюк

1. Загальна характеристика роботи

екологічна відповідальність студент виховний

Актуальність і доцільність дослідження проблеми. Формування особистості належить до фундаментальних проблем не лише в педагогічній, але й у соціальній, політичній, культурній сферах суспільного життя. Адже всі перетворення, що відбуваються в суспільстві взагалі та в одній із найскладніших і людиномістких з них - у сфері освіти зокрема, зосереджуються на особистості - головній дійовій особі та суб'єктові суспільно-історичного процесу.

У сучасних складних і повних суперечностей процесах, пошуках, спрямованих на утвердження української державності, осмислення реалій ХХІ століття, педагоги повинні зберігати баланс, не випускати з поля зору соціально-політичні, ідеологічні та соціальні процеси, що змінюються повсякчасно й продовжуватимуть змінюватися.

Саме тому в центрі нашої уваги перебувають як фундаментальні, так і нові підходи до визначення психолого-педагогічних закономірностей розвитку, формування й виховання особистості, тобто суто педагогічні проблеми, які необхідно розглядати і розв'язувати у контексті сучасних соціальних трансформацій.

Входження України в Європейський простір, перехід до науково-інформаційних технологій, формування суспільства знань, а також необхідність реалізації основних положень Концепції сталого розвитку передбачають інтенсифікацію навчально-виховного процесу вищої школи на основі впровадження інноваційних педагогічних технологій. Такі технології сприятимуть удосконаленню всієї системи навчання, вихованню майбутніх фахівців, яким будуть притаманні активна життєва позиція, здатність приймати рішення і відповідати за них. Сучасний вищий навчальний заклад має виховувати конкурентноспроможного, компетентного, соціально зрілого, морально стійкого, високопрофесійного та відповідального фахівця, здатного орієнтуватися і успішно діяти у сучасних ринкових умовах

В Україні та інших країнах світу сьогодні екологічні проблеми витіснені на задній план на тлі економічних та соціально-політичних негараздів. Поступове звикання до екологічної небезпеки, байдужість та безвідповідальність до стану довкілля є одним з показників духовного занепаду нашого суспільства. Орієнтація суспільства на принципи сталого розвитку в сучасній Україні розглядається як найважливіше завдання політичного та економічного відродження країни. Сталий розвиток передбачає таку соціально-економічну стратегію, яка розрахована на довгочасну перспективу та враховує довгочасні економічні наслідки.

Збереження цивілізації та природи не можливе без спільних зусиль вітчизняних та зарубіжних вчених, які спрямовані на узгодження економічного, соціального та екологічного аспектів розвитку суспільства.

Екологічна освіта має можливості для цілеспрямованої, координованої, систематичної передачі інформації, що дозволяє забезпечити необхідну та осмислену кореляцію між знаннями і дією, закласти основи екологічної культури особистості, навчити студентів усвідомлювати проблеми оточуючого їх середовища і відповідально ставитись до природи і її багатств протягом життя.

Стан розробки проблеми. Екологічно оптимальній взаємодії суспільства з природою присвячено ряд робіт всесвітньо відомих вчених таких як В.Вернадський, А.Габор, Б.Коммонер, О.Леопольд, Дж. П. Марш, А.Тойнбі, Л.Чайнт, А.Швейцер та ін.

Різні підходи та погляди на сучасну екологію зумовлюють неоднозначне вивчення екологічних проблем. Зокрема це те, що екологія визнається конкретно-науковою дисципліною біологічного профілю (В.Бровдій, О.Гіляров, М.Голубець, Р.Дажо, Ч.Елтон). Статус комплексної проблеми, в реалізації якої повинні брати участь всі фундаментальні науки як природничого, так і гуманітарного профілів надають екології такі вчені як А.Арманд, М.Будико, Р.Гарковенко, Е.Гірусов, А.Горєлов, І.Забєлін, М.Кисельов, І.Круть, В.Крисаченко, М.Макарчук, О.Плахотнік, А.Степанюк, Г.Тарасенко та ін.

Багато вітчизняних вчених-педагогів приділяли увагу практичним аспектам екологічного виховання в умовах шкільного та позашкільного навчально-виховного процесу. Це, зокрема, Г.Білявський, А.Волкова, В.Вербицький, С.Ковальов, Г.Пустовіт, Н.Пустовіт, А.Сиротенко та ін.

Певний інтерес становлять психолого-педагогічні дослідження та концепції підготовки педагогів, формування особистості засобами природи, які висвітлені в працях зарубіжних учених (А. Вернарска, А. Гаскель, С.Гаррітсон, Р. Гесс, Д. Кваснічкова, Д. Крофт, М. Студзінська, Р. Хундт, Д. Чіха).

Слід зазначити, що інженерна діяльність вносить найбільш сильні зміни в природне середовище, збільшує можливість виникнення локальних, регіональних і навіть глобальних техногенних катастроф, тому питання формування екологічної відповідальності необхідно поставити в центрі виховання майбутніх фахівців технічних університетів. При формуванні екологічної відповідальності у майбутнього інженера слід прагнути не стільки до вироблення емпіричних навичок, стільки до виховання духовності, моральності, високої загальної екологічної культури. Необхідно значно підсилити увагу до виховного складника навчально-виховного процесу.

Одне з найважливіших завдань - формування глибоко осмисленої активної життєвої позиції майбутнього фахівця, відповідального не лише за висококваліфіковане виконання своїх службових обов'язків, але й за збереження навколишнього середовища.

Формування особистої відповідальності за збереження довкілля тісно пов'язане з переорієнтацією системи особистісних цінностей, оскільки це є головним регулятором діяльності.

Питання філософії цінностей, ціннісно-зорієнтованої відповідальної поведінки людини досліджувались В.Василенко, Юр.Вейденгаммером, Д. Леонтьєвим, Є. Подольською, М. Шелером та ін..

Психологічне підґрунтя виховання ціннісного ставлення особистості складають роботи Б.Ананьєва, І. Беха, Л.Божович, А.Здравомислова, А.Ковальова, І.Кона, О. Кононко, Д.Леонтьєва, Є. Подольської, С. Рубінштейна О. Самсіна та багатьох інших дослідників.

Категорію "ставлення" найбільш повно обґрунтовано в роботах А. Лазурського та В. М'ясищева.

Проблема виховання ціннісного ставлення до природи активно аналізувалася в філософській та психологічній літературі наприкінці 80-х років XX століття. Виховання ціннісного ставлення школярів та студентської молоді до природи стало предметом багатьох дисертаційних досліджень. Окремі аспекти цієї проблеми розкрито у дослідженнях педагогів-методистів М.. Воїнственського, С. Глазачова, Б.Іоганзена, О.Кропивного, В.Кузіцової, В.Максимової, О.Міхєєва, Б.Польського, І. Пономарьової, О.Сідельковського. Сучасні дослідники цієї проблеми (З. Андрієвська, Т.Баранова, Н.Бутенко, Т.Бутківська, О.Винокурова, Г.Волошина, Н. Ігнатовська, А. Кочергін, Ю Марков та ін.) вважають, що виховати ціннісне ставлення до природи можна через залучення особистості до перетворювальної діяльності з оптимізації взаємодії людини і природи.

Проблему ставлення особистості до природи комплексно досліджували Н. Бутенко, С.Жупанин (формування естетичного ставлення до природи), Г. Марочко, З. Плохій, З. Шевчів (формування бережливого ставлення до природи). Формування ціннісного ставлення до природи вивчали О.Винокурова, Г. Тарасенко, пошук котрих було спрямовано на залучення механізмів суб'єктивізації об'єктів природи, внутрішнє прийняття учнями цих об'єктів до системи особистісних цінностей, екологічно доцільну поведінку у природі.

Однак фундаментальні та прикладні дослідження з проблем формування екологічної відповідальності студентів у вищих технічних навчальних закладах, де б системно висвітлювались концептуальні підходи до побудови змісту, розробки активних форм та методів їх реалізації, котрі спрямовані на створення функціональної моделі формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів, досі не здійснювались.

Отже, зважаючи на актуальність проблеми, її недостатню дослідженість об'єктивною є необхідність у зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу, надання йому особистісно орієнтованого, гуманістичного спрямування, що зумовило вибір теми дослідження "Теоретико-методичні основи формування екологічної відповідальності студентів у системі виховної роботи вищого технічного навчального закладу".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема дослідження є складовою частиною теми “Програма виховання студентів Черкаського державного технологічного університету”. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної теми кафедри гуманітарних технологій і педагогіки вищої школи Черкаського державного технологічного університету "Зміст та шляхи покращення освіти у вищій школі в умовах багатоступеневої підготовки спеціалістів" (державний реєстраційний номер 0102U003106). Тема дисертації затверджена Вченою радою Черкаського державного технологічного університету, протокол № 6 від 26 січня 2004 року і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень АПН України 25 травня 2004 р., протокол № 5.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у сучасній вищій школі.

Предмет дослідження - система освіти і виховання вищого технічного навчального закладу по формуванню у студентів екологічної відповідальності.

Мета дослідження - визначити та обґрунтувати теоретико-методологічні та методичні основи системи виховної роботи у вищому технічному навчальному закладі по формуванню у студентів екологічної відповідальності, удосконалити існуючі, розробити нові форми, методи і засоби її реалізації у навчально-виховному процесі, з'ясувати їх педагогічну ефективність при формуванні екологічної відповідальності особистості.

Концепцією дослідження є положення щодо розуміння формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів як інтегрованого явища, яке включає найважливіші знання про: 1) комплексну і системну організацію географічної оболонки Землі; 2) взаємодію і взаємозалежність всіх компонентів географічної оболонки; 3) просторову організацію географічної оболонки, її екологічну захищеність чи вразливість, в залежності від територіальних сполучень природи - населення - господарства; 4) тісний взаємозв'язок між розвитком природи і людського суспільства та важливість світоглядного і морально-естетичного значення екологічних знань у системі культурних цінностей людства. Екологічний підхід дає підстави для об'єктивного осмислення тенденцій і суперечностей розвитку системи екологічної освіти в цілому, розуміння закономірностей її поступу і напрямків подальшого вдосконалення; як індивідуальне - відображає залежність формування екологічної відповідальності студентів від високого рівня екологічних та педагогічних знань, здатності до виховання та самовиховання, від формування їх психолого-педагогічних та моральних якостей.

Ця інтегративна ідея зумовлює необхідність організації виховної роботи у вищих технічних навчальних закладах України, яка розглядається нами як система певних компонентів: соціально-економічних, загальнокультурних, спеціальних, педагогічних, психологічних та методичних. Система формування екологічної відповідальності у студентів базується на основі органічної єдності загального, особливого і одиничного (індивідуального) з погляду взаємозв'язків, взаємозумовленостей та взаємозалежностей різних екологічних явищ. Як загальне - вона є особистісно орієнтованою, має практичне спрямування з метою забезпечення ефективності духовного, морального, інтелектуального розвитку особистості, вироблення відповідних умінь і навичок реалізації індивідуальних здібностей та творчості у процесі вивчення, охорони та використання природних ресурсів. Як особливе - має свою специфіку, яка визначається особливостями і закономірностями формування екологічної відповідальності, передбачає проектування системи, засобів, методів і форм екологічного виховання; як одиничне (індивідуальне) - передбачає розробку засобів діагностики та методики здійснення екологічно-виховної і природоохоронної діяльності особистості.

Провідною ідеєю є положення щодо розуміння необхідності формування у студентів технічного фаху відповідальності за стан довкілля, як визначальної характеристики, що поєднує у собі високу професійну діяльність з моральністю та активною природоохоронною позицією. На основі розвитку екологічного мислення, розширення екологічної свідомості, формування екологічної культури, що забезпечують виховання у студентів почуття переконаності діяти в напрямку раціонального природокористування, система формування екологічної відповідальності особистості передбачає реалізацію практичних навичок майбутнього спеціаліста з урахуванням елементів охорони довкілля, відповідно до фахового його спрямування. Такий підхід до проблеми передбачає створення цілісної системи навчання і виховання студентів технічного вищого навчального закладу, де навчальний матеріал, різноманітні форми, методи та засоби навчання і виховання сприятимуть формуванню даної якості.

Гіпотеза дослідження. Ефективність формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів забезпечується за умов:

підпорядкування процесу формування екологічної відповідальності студентів меті особистісного розвитку;

аксіологічного підходу , спрямованого на реалізацію завдань гуманізації у системі „людина-природа-суспільство”;

системного підходу, що дозволяє розглядати екологічну відповідальність як цілісне утворення, котре має змістові, структурні і функціональні зв'язки, що сприятиме стабільному зростанню творчої активності студентів, їх самовизначенню у процесі вивчення проблем довкілля ;

особистісно-діяльнісного підходу, що передбачає таку організацію діяльності об'єкта, за якої він усвідомлює себе як особистість, виявляє і розкриває свої можливості, творчі здібності і виступає активним учасником різних видів діяльності;

культурологічного підходу, спрямованого на виховання особистості шляхом засвоєння нею як уже існуючих у суспільстві цінностей культури, так і створення нових;

усвідомлення нагальної необхідності збереження природи та власної причетності до конкретної природоохоронної діяльності.

Відповідно до предмету, мети та гіпотези дослідження визначено основні завдання:

Концептуалізувати ноосферно-екологічну парадигму розвитку взаємовідносин у системі „людина - природа - суспільство” та поняттєво-категоріальний апарат дослідження.

З'ясувати стан розробки проблеми у психолого-педагогічній науці та практиці.

Визначити критерії та рівні сформованості екологічної відповідальності у студентів вищих технічних навчальних закладів.

Розробити функціональну модель формування екологічно відповідальної особистості у студентів вищих технічних навчальних закладів та експериментально з'ясувати її ефективність.

Розробити методику діагностування екологічної відповідальності студентів та визначити основні шляхи її реалізації.

Обґрунтувати найбільш ефективні організаційно-педагогічні форми та методи виховання для формування екологічно відповідальної особистості.

Експериментально перевірити функціонування та результативність формування екологічної відповідальності студентів у цілісній системі виховної роботи вищого технічного навчального закладу.

Розробити і експериментально апробувати навчальні програми, навчальні посібники та методичні рекомендації для викладачів вищих технічних навчальних закладів по формуванню екологічної відповідальності студентів.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення теорії пізнання, теоретичні концепції вітчизняних та зарубіжних філософів, педагогів, екологів та психологів про: єдність і взаємообумовленість природного та соціального середовищ, коеволюційного розвитку, гармонізацію та гуманізацію взаємодії суспільства і природи у процесі усвідомлення природи як найвищої цінності; наукові ідеї педагогіки та психології про закономірності особистісного розвитку, синергетичний та акмеологічний підходи до розгляду системи виховної роботи. Дослідження ґрунтується на ідеях особистісно-орієнтованого підходу до виховання та домінуванні суб'єкт - суб'єктних відносин, положеннях Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття), Концепції екологічної освіти в Україні та Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки.

Теоретичну основу дослідження складають концептуальні положення: про категоріальний зв'язок в системі “людина-природа-суспільство” (І. Забелін, І. Круть, М. Кисельов, В. Крисаченко, В. Шинкарук); про теорію педагогічних систем та дидактичні основи екологічної освіти (А.Алексюк, Ю.Бабанський, А.Волкова, В.Бровдій, М.Воїнственський, В.Давидов, Т.Кучер, І.Лернер, В.Онищук, І.Підласий, О.Плахотнік, Г.Пустовіт, Н.Пустовіт, А.Сиротенко та ін..) інтегрування екологічного виховання з іншими чинниками всебічного виховання особистості (І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, С.Глазачев, , Захлєбний, І.Звєрєв, О.Киричук, С.Кримський, С.Максименко, В.Роменець, В.Сухомлинський, Ю. Шуйський); культуру як основу формування світогляду особистості та як спосіб пізнання довкілля (І. Зязюн, Н. Лисенко, М. Стельмахович, Г. Сагач, Г. Тарасенко); біосоціальний підхід до аналізу відносин людини і природи (П. Дракор, В. Костицький, І. Круть, С. Тулмін); структуру екологічної свідомості (Р. Гарковенко, Г. Геворкян, В. Крисаченко).

Для досягнення мети і реалізації завдань дослідження застосовувався комплекс наукових методів. Використано зокрема теоретичні, емпіричні, статистичні методи та методи моделювання.

Теоретичні методи - аналіз і синтез, аналогія в поєднанні з індукцією, порівнянням, класифікацією та узагальнення філософської, педагогічної і психологічної літератури з проблеми дослідження; метод теоретичного моделювання та прогнозування при визначенні предмета, об'єкта, гіпотези, конструювання теоретичної моделі; метод конкретизації та систематизації теоретичних знань при розробці завдань дослідження.

Емпіричні методи: діагностичні - анкетування, тестування, соціометрія, написання звітів, творчих робіт, бесіди; прогностичні - експертні оцінки, ранжування; експериментальні - констатуючий, діагностичний, формуючий експерименти; обсерваційні - пряме, побічне спостереження; праксиметричні - аналіз діяльності та методи аналізу даних за допомогою сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій.

Статистичні методи використовувалися для обробки експериментальних даних, переважно кількісного аналізу емпіричного матеріалу констатуючого та формуючого експерименту.

Метод моделювання використано для створення різноманітних моделей - графічних, знакових, комп'ютерних та ін., що висвітлюють сутність досліджуваних явищ і процесів.

Організація дослідження. Дослідження проводились протягом 1994 -2004 років.

На першому етапі (1994-1997 рр.) здійснювався теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження: опрацьовано філософські, психолого-педагогічні джерела з проблем екологічної освіти і виховання студентів, проведено соціологічне опитування та анкетування щодо формування у них ціннісного ставлення до природи, на основі чого обґрунтовано тему, визначено концепцію дослідження. Вивчався стан виховання у студентів відповідального ставлення до природи у практиці виховної роботи українських і зарубіжних вищих навчальних закладів, на основі чого виявлено основні недоліки і протиріччя, намічено шляхи їх подолання. Розроблена методика діагностування та критерії стану сформованості екологічної відповідальності у студентів.

На другому етапі (1998-2002 рр.) проводилась систематизація і узагальнення теоретичного та зібраного емпіричного матеріалу з проблеми дослідження, розробка моделі системи виховної роботи у вищому технічному навчальному закладі, організація та проведення експерименту з використанням різноманітних форм і засобів. Обґрунтовано педагогічні умови формування у студентів відповідального ставлення до природи; розроблено програму формуючого етапу дослідження; здійснено експериментальну перевірку ефективності змісту, форм і методів як складових функціональної моделі формування у студентів відповідального ставлення до природи та визначено критерії і рівень сформованості екологічної відповідальності у студентів вищих технічних навчальних закладів.

На третьому етапі (2002-2004 рр.) проводилась практична апробація результатів дослідження на основі впровадження експериментальної програми у систему виховної роботи Черкаського державного технологічного та Одеського національного політехнічного університетів, Черкаського філіалу Національного аерокосмічного університету (м. Харків); виконувалися підсумкові контрольні зрізи, здійснювалася статистична обробка здобутих експериментальних даних та їх порівняння, узагальнення й оформлення результатів дослідження у вигляді монографії та дисертації.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі Черкаського державного технологічного університету, Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”, Смілянського радіотехнікуму та технікуму харчової промисловості. Запропонована система виховної роботи Черкаського державного технологічного університету рекомендована Міністерством освіти і науки України для упровадження в усіх технічних вищих навчальних закладах країни (Рекомендації та декларації І, ІІ, ІІІ, ІV, VІІІ Міжнародних конференцій “Екологія та освіта”, “Наука та освіта”, проведених під егідою Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Комітету з питань екологічної політики Верховної Ради України).

У констатуючому експерименті брали участь 1678 осіб студентів та 412 викладачів. На етапі формуючого експерименту до роботи було залучено 645 студентів та 87 викладачів. Дослідження проводилось поетапно.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у обґрунтуванні і конкретизації теоретико-методологічних та методичних основ процесу формування екологічної відповідальності особистості, сутність яких складають концептуальні положення про категоріальний зв'язок у системі “людина-природа-суспільство”; інтегрування екологічної відповідальності з іншими чинниками всебічного виховання особистості; культура як основа формування світогляду особистості та як спосіб пізнання; біосоціальний підхід до аналізу відносин людини і природи; структура екологічної свідомості.

Вперше на основі конкретизації та логічної єдності філософсько-культурологічного та психолого-педагогічних чинників обґрунтовано ноосферно-екологічну парадигму, концептуальні підходи, критерії відбору та побудови змісту екологічної освіти та виховання студентів вищих технічних навчальних закладів з метою найбільш ефективного формування у них екологічної відповідальності, що знайшло своє відображення у розроблених комплексних та особистісно-орієнтованих навчальних програмах; розроблено рівні сформованості екологічної відповідальності студентів; удосконалено змістові характеристики понятійно-категоріального апарату дослідження, що дає можливість розглядати базові поняття як дійовий світоглядно-методологічний засіб пізнання та організаційно-педагогічні форми та методи реалізації змісту екологічної освіти і виховання студентської молоді; охарактеризовано сутність, специфіку та типи практичної діяльності студентів у навколишньому середовищі, їх проявів як показників екологічної відповідальності, що забезпечило ефективність розробленої функціональної моделі формування екологічної відповідальності студентів у вищих технічних навчальних закладах.

Подальшого розвитку дістали теоретико-методичні, дидактичні та психолого-педагогічні умови формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів як у навчально-виховному процесі так і у безпосередній практичній діяльності; експериментально перевірено функціонування та результативність формування екологічної відповідальності студентів у цілісній системі виховної роботи технічного вищого навчального закладу.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в науково- теоретичному обґрунтуванні методичних основ формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів у системі виховної роботи; психолого-педагогічному обґрунтуванні особистісно-орієнтованих методик та розкритті їх функціональних компонентів; специфіці організаційно-педагогічних форм і методів виховної роботи та самоврядування по формуванню екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів; визначенні та застосуванні критеріїв рівня сформованості та діагностики кількісно-якісних параметрів екологічної відповідальності студентів, що дало можливість підтвердити гіпотезу та ефективність розробленої функціональної моделі формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів.

Практичне значення одержаних результатів. На основі теоретичного аналізу проблеми було розроблено та впроваджено в практику навчально-виховного процесу концепцію формування екологічної відповідальності студентів вищих технічних навчальних закладів засобами виховання в них ціннісного ставлення до природи; створено інноваційну систему виховного процесу та розроблено її теоретичну модель в центрі якої знаходиться екологічно-відповідальний за стан довкілля фахівець; розроблено методики визначення вихованості студентів, їх причетності і відповідального ставлення до природних об'єктів, а також розроблено активні форми, методи і засоби формування екологічної відповідальності студентів. Підготовлено посібники та методичні рекомендації, спрямовані на формування екологічної відповідальності студентів та складено комплекс адаптованих автором діагностик, що можуть бути використані як у процесі підготовки майбутніх фахівців так і в процесі їх профвідбору до професійної екологічної діяльності. Розроблені автором програми дисциплін “Соціоекологія”, “Основи екології”, “Соціоекокультура”, а також упроваджені в практику навчального закладу нові спецкурси “Філософія природи” та “Духовність і здоров'я”. Результати проведеного дослідження можуть слугувати для інноваційної перебудови виховного процесу у вищих навчальних закладах інших профілів, для розробки нових курсів програм та навчально-методичних посібників із проблеми підготовки екологічно-відповідальних майбутніх фахівців, що працюватимуть у системі “людина - техніка - природа”, а також знайдуть використання у науковій, навчальній та практичній роботі вчених, викладачів, професійних екологів.

Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечено теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовним і системним аналізом філософських, соціологічних, психолого-педагогічних та спеціальних джерел з проблем екологічної освіти і виховання, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу експериментальних даних, обробки їх за допомогою методів математичної статистики, а також тривалим терміном експериментальної роботи у вищих технічних закладах освіти і відповідною ефективністю результатів впровадження.

Впровадження результатів дослідження. Створені на основі теоретичних засад програми і рекомендації впроваджені у практику виховної роботи Черкаського державного технологічного університету. Система виховної роботи цього вищого навчального закладу повністю перебудована на основі авторської програми формування екологічно відповідального фахівця. Зокрема створена і функціонує: гуманітарно-виховна частина університету, Міжнародний громадський еколого-економічний університет “Екополіс” на базі спортивно-оздоровчого табору; Ресурсно-екологічний центр “АВЕ-Земля” (Асоціація Відповідальних Екологів), що об'єднав більше 20 установ, організацій, об'єднань і закладів в більшості яких працюють випускники технологічного університету; екологічний студентський трудовий загін “Екосвіт”. Матеріали досліджень лягли в основу розробки програм навчальних дисциплін та спецкурсів, які введено в навчальні плани на всіх інженерно-технічних та економічних факультетах університету. За авторською методикою формування екологічно відповідального фахівця розгортається навчально-виховна діяльність в інститутах, коледжах та ліцеях, що входять до територіального комплексу Черкаського державного технологічного університету (довідка № 257/01-26 від 22.02.05).

Експериментальна технологія, представлена у вигляді програм, рекомендацій, методичних розробок застосовується у багатьох вищих навчальних закладах технічного спрямування, зокрема у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації Черкаської області (довідка № 212/01-12 від 27.12.04), Одеському національному політехнічному університеті (довідка № 248/63-07 від 24.02.05), Національному аерокосмічному університеті (ХАІ) (довідка № 35/03 від 29.12.04), у Черкаському інституті пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля (довідка № 1198 від 1.10.2004р.) та інших вітчизняних ВНЗ. Елементи методики впроваджені в практику всіх навчальних закладів Черкаської області (довідка Головного управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації № 1756 від 30.12.04), Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького (довідка № 2065/01-11 від 24.12.04), Управлінням у справах сім'ї та молоді Черкаської облдержадміністрації (довідка № 1260 від 29.12.04р.), Науково-виробничого підприємства реабілітаційно-оздоровчої та освітньої роботи з інвалідами “Укрсоцзахист” союзу організацій інвалідів України - табір “Орлятко” (довідка № 62 від 20.09.2004р.), молодіжної громадської організації “Центр громадських ініціатив” (довідка № 81 від 22.12.04р.), молодіжної громадської організації “Нам тут жити” (довідка № 124 від 22.12.04р.), Черкаської обласної молодіжної громадської організації “Надія нації” (довідка № 73 від 21.12.04р.), Національної скаутської організації України в Черкаській області (довідка про впровадження № 87 від 25.10.2004р.) та ін.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальних підходів, виявленні і характеристиці закономірностей та психолого-педагогічних чинників формування суб'єктивного ставлення особистості до природи та форм її практичної діяльності у довкіллі; у визначенні сутності поняття “екологічна відповідальність”, структуруванні і побудові змісту виховної роботи у вищих технічних навчальних закладах ; в удосконаленні традиційних і запровадженні інноваційних форм та методів виховної роботи з метою формування екологічної відповідальності студентів; у розробці, експериментальній апробації та впровадженні у педагогічну практику системи виховної роботи з метою ефективного формування екологічної відповідальності студентів; розробці навчально-методичних посібників та методичних матеріалів, що забезпечило ефективне формування екологічної відповідальності у студентів вищих технічних навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження висвітлювалися на Міжнародних наукових та науково-методичних конференціях: “Творчість як елемент міждисциплінарних досліджень та навчання” (Київ, 1997); “Проблеми екології та екологічної освіти” (Кривий Ріг, 2003); “Педагогічні засади формування гуманістичних цінностей природничої освіти, її спрямованість на розвиток особистості” (Полтава, 2003); “Міжнародна інтеграція у сфері вищої екологічної освіти” (Дніпропетровськ, 2003); “Проблеми сучасної екології” (Запоріжжя, 2003); “Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді ” (Київ, 2002) VIII Міжнародна конференція з екологічної освіти “Экологическое образование: на пороге “РИО+10” (Твер, Росія, 2002); Водних форумах “АКВА - Україна 2003”, “АКВА - Україна 2004” (Київ).

Результати досліджень доповідалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Екологія і освіта: проблеми теорії і практики” (Умань, 1994); “Виховання студентів у технічному вузі: методологічні засади, практика, перспективи” (Київ, 1996); “Студент і викладач” (Сімферополь, 1996); “Проблеми вдосконалення виховної роботи у вищій школі в сучасних умовах” (Дніпропетровськ, 1998); “Гуманізація та гуманітаризація вищої технічної освіти” (Харків, 2000); "Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах" (Київ, 2000), "Формування здорового способу життя у студентської та учнівської молоді засобами туристської роботи" (Переяслав-Хмельницький, 2001), "Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості" (Київ, 2001), "Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти" (Київ, 2001), "Екологічна освіта: проблеми та шляхи їх розв'язання" (Київ, 2001), "Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції" (Київ, 2002); “Людина та навколишнє середовище - проблеми безперервної екологічної освіти в вузах” (Одеса, 2003); науково-практичних конференціях студентів і викладачів Черкаського державного технологічного університету (1994-2005)та інших.

Під безпосереднім керівництвом і за участю дисертанта проведено ряд конференцій у Черкаському державному технологічному університеті, зокрема: Міжнародні конференції “Екологія і освіта: питання теорії та практики” (Черкаси, 1998); “Наука і освіта - 99” (Черкаси, 1999); “Наука і освіта - 2000” (Черкаси, 2000); “Раціональне використання природних ресурсів. Проблеми екології, енергозбереження, економіки, освіти та інформація в умовах ринкових відносин” (Черкаси, 2001); “Екологія та освіта: здобутки та перспективи діяльності в рамках концепції сталого розвитку” (Черкаси, 2002); “Комплексне використання сировини, енерго- та ресурсозберігаючі технології у виробництві неорганічних речовин ” (Черкаси, 2004); “Екологічні проблеми, шляхи та перспективи їх вирішення в регіонах України (переробка промислових і побутових відходів та формування екологічної культури населення)”(Черкаси, 2004); “Екологія та освіта: інноваційні та інтеграційні технології для сталого розвитку” (Черкаси, 2004).

Кандидатська дисертація “Сони (GLIRIDAE) как структурный элемент лесных биогеоценозов Среднего Приднепровья”, захищена у 1989 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувались.

Публікації. Зміст і результати дослідження викладені у 71 науковій праці: 1 одноосібна монографія, 7 навчально-методичних посібників (3 одноосібних), 23 статтях (21 у фахових виданнях ВАК України, 22 одноосібних), 17 методичних публікаціях за редакцією і впорядкуванням автора дисертації, 21 тезах (10 одноосібних).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (434 найменування), 18 додатків на 113 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 575 сторінок. Основний зміст викладено на 425 сторінках. У роботі вміщено 18 таблиць та 23 рисунки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, основні концептуальні ідеї, гіпотезу, завдання й методи дослідження; охарактеризовано методологічні й теоретичні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано висновки про впровадження та апробацію основних положень дисертації, особистий внесок здобувача.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади розвитку екологічного виховання як основа формування екологічної відповідальності особистості” проаналізовано ноосферно-екологічну парадигму розвитку взаємовідносин у системі „людина-природа-суспільство”, концептуальні засади створення ефективної системи екологічної освіти і виховання та здійснено аналіз проблеми синтезу знань та етичних цінностей як системоутворюючих елементів екологічно відповідальної особистості.

В основі сучасної системи світоглядних цінностей лежать екзистенціальні проблеми людського буття, а тому основним принципом її формування має бути пріоритетність вирішення глобальних проблем людства, котрі підпорядковують усі види нашої діяльності цій меті. Зважаючи на те, що суть цих проблем полягає у взаємовідносинах людини та довкілля, мова йде про радикальні зміни способів взаємодії суспільства та природи і пов'язані з цим перебудовні процеси в соціальному організмі, необхідні для гармонізації цих відносин. Отже, в основі світоглядних новацій лежить потреба зміни соціальних структур та соціальної діяльності у напрямку їх гармонізації з навколишнім природним оточенням, що дозволить людству вирішити основні проблеми та розкриє перед ним нові перспективи розвитку Ще мислителі древності вказували на необхідність морально-ціннісної детермінації дій людини у природному оточенні, а починаючи з Монтеск'є, ця проблема стає традиційною і в природознавстві, і в філософії. Значний вклад у її розробку внесли Ч.Лайель, К.Ріттер, А.Гумбольдт. Останній взагалі може вважатися предтечею сучасного екологічного світогляду, оскільки саме А.Гумбольдту належить провідна роль у розробці системного та еволюційного підходу до розуміння розвитку людства, адже це він ввів поняття "сфера життя" та "сфера розуму", від яких залишався один крок до сучасних вчень про біосферу та ноосферу. В кінці ХІХ- на початку ХХ століття екологічні ідеї природознавства знайшли узагальнення у філософському "космізмі". Поряд з вченими Г.Маршем, Л.І.Мечниковим, Ф.Ратцелем, К.Е.Ціолковським, Е.Реклю екологічні за своєю природою світоглядні висновки стверджувалися у працях цілої течії "російського космізму": І.Кіреєвського, В.Соловйова, М.Федорова, П.Флоренського, М.Лосського. Вже на початок нашого століття завдяки їхнім зусиллям сформувалися основні риси "екологічного мислення": людина- складова частина природи, їх потрібно розглядати у єдності, а не протиставляти одну одній; людина і все, що її оточує- це частки Всесвіту, а тому вони повинні знаходитися у гармонійній єдності. В іншому разі- людству загрожує крах. М.Федоров майже за сто років до знаменитих досліджень Римського клубу писав, що світ іде до кінця бо цивілізація, що експлуатує, а не відновлює, не може мати іншого результату, крім прискорення кінця. Незважаючи на значну традицію в розробці екологічних за своїм змістом концепцій про єдність людини і природи та їх взаємообумовленість, до ХХ століття ця проблема ще не набула ні цілісного оформлення, ні цілісного вирішення як у наукових та філософських теоріях, так і у свідомості суспільства. Необхідний був синтез усіх емпіричних даних, досягнень науки та філософських узагальнень для надання цілісності, системності, логічно обгрунтованої послідовності новій світоглядній парадигмі розвитку суспільства. У загальних рисах це було здійснено у вченні про ноосферу, розробленому В.І.Вернадським, який здійснив синтез природничих, соціальних, філософських знань, що дозволило йому вирішувати проблему людського буття та соціального розвитку у контексті розробки проблеми глобальної діяльності людини як природного фактора розвитку, що призводить до змін природного середовища загальнопланетарного масштабу. Появу життя В.І.Вернадський пов'язував з закономірним розвитком світу

З розвитком учення про біосферу та ноосферу формується нова світоглядна парадигма розвитку людства. Після класичної постановки проблеми В.І.Вернадським подальший розвиток екології йшов у руслі саме цієї парадигми. Філософське осмислення екологічних проблем знайшло глибоке відображення в діяльності Римського клубу, що не тільки сформулював основні екологічні обмеження людства, а й розробив чимало евристичних прогнозів щодо його можливих сценаріїв розвитку, і на цій основі - щодо найоптимальніших способів "вписання" техногенного суспільства в природне середовище. Тейяр де Шарден, услід за В.І.Вернадським, у своїх працях, перш за все "Феномен людини", здійснив комплексний узагальнюючий аналіз місця людини на планеті та в космосі, дійшовши того ж висновку, що на кінцевому етапі своєї еволюції біосфера перетворюється у сферу розуму. Нині екологічна свідомість, екологічний світогляд вже не є надбанням виключно абстрактної теорії, все більше визначаючи практичну діяльність людства і кожної окремої людини. У сучасних умовах центр тяжіння в розповсюдженні нової світоглядної парадигми перемістився у сферу практичного формулювання основних ціннісних орієнтирів у діяльності суспільства і кожного індивіда, а також вироблення механізмів інтеграції цих цінностей в практику соціального життя та конкретні проекти екологічної перебудови людської діяльності. Одним із наслідків такого зрушення стала прагматизація та конкретизація екологічної парадигми, що супроводжувалася її соціальною інституціоналізацією- виходом зі сфери науки в масові форми соціальної життєдіяльності та перетворенням у мотиваційні чинники поведінки значної кількості людей.

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, (включаючи забезпеченість еквівалентного обміну речовини з природою), неможливі не лише без відповідного технологічного забезпечення, а й без високого рівня екологічних знань і відповідної поведінки, тобто без належної екологічної культури. Отже, подолання екологічної кризи, яка вразила всі континенти земної цивілізації, в сучасних умовах може здійснюватись тільки в межах сформованості екологічної культури як особливої специфічної і, певно, найістотнішої форми культури в цілому.

Сам термін "екологічна культура" з'явився лише в 20-х роках нинішнього століття (у працях американської школи "культурної екології") на позначення сукупності відповідних екокультурних норм ("заборон" і "дозволів"), хоча корені екологічної компоненти сягають ще доісторичних часів. У цьому плані екологічна культура може бути визначена як певна діяльність, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій процес взаємодії з природою, зберігаючи її для майбутніх поколінь. Тобто екологічна культура є засобом усвідомлення довкілля і внутрішнього світу людини, регулює її відносини з навколишнім середовищем.

Стосовно екологічної культури, то вона звернена до двох світів -- природного довкілля і внутрішнього світу людини, а своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті (В.Крисаченко). За своєю суттю екологічна культура є своєрідним "кодексом поведінки", що лежить в основі екологічної діяльності. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людини в природі, культурних традицій, життєвого досвіду, моральних почуттів та моральної оцінки ставлення до природи (О.Салтовський). А сукупність знань, норм, стереотипів, ціннісних відносин (світогляду) та "правил поведінки" людини в оточуючому її природному світі, на нашу думку, утворює зміст поняття екологічної відповідальності особистості.

Дієвим засобом формування екологічної культури є екологічна освіта, екологічне виховання і екологічна діяльність.

Деякі автори визначають екологічну освіту як психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства та природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористування (О.Салтовський). Специфіка такого виду освіти полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі ”випереджаючого відображення”. Тобто у свідомості людини має відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу як безпосередніх, так і майбутніх. Екологічна освіта покликана допомогти людині усвідомити причини можливих екологічних змін, підказати шлях їх попередження. Філософія виживання людства спонукає будувати освітній процес з урахуванням загрози для довкілля.

З метою удосконалення екологічної освіти нерідко звертаються до концепцій "виховання на природі" як джерела натхнення, пізнання і майстерності (Демокріт, Арістотель, А. Дюрер, Л. Альберті, А. Баумгартен, І. Вінкельман, Й. Гердер), до педагогічних шкіл "натуралістичного виховання" (Я. Коменського, Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, В. Сухомлинського).

Розробці цілей, завдань, принципів і перспектив розвитку екологічної освіти присвячені праці Г. Звєрєва, який сформулював ряд загальнопедагогічних принципів: єдність екологічної освіти з політехнічною, врахування міжпредметних зв'язків, опора на краєзнавчі матеріали, науковість і доступність екологічного матеріалу, що вивчається.

А. Захлєбний у своїх працях подає аналіз змісту екологічної освіти в середній школі і обґрунтовані педагогічні умови реалізації цієї системи. При визначенні змісту природоохоронної освіти він, спираючись на теорію діяльності людини, виокремлює три основні групи проблем у взаємодії суспільства і природи: екологічну, культурно-соціальну й економічну. Виділяються також чотири основні компоненти змісту природоохоронної освіти: 1) система знань про природу, суспільство, принципи природокористування, про результати взаємодії суспільства і природи, шляхи оптимізації цієї взаємодії; 2) система загальних інтелектуальних і практичних навичок і вмінь природоохоронного характеру; 3) досвід творчої діяльності у вивченні та практичній участі в охороні природного оточення; 4) система норм, які виявляються в оцінко-емоційному ставленні до природного середовища. Педагогічними умовами реалізації екологічної освіти є організація певної емоційно-вольової діяльності учнів у виборі моральних установок, які відповідають суспільним цілям.

Розроблені та обґрунтовані специфічні принципи екологічної освіти, такі як єдність пізнання, переживання, дії, принцип прогностичності; взаємозв'язку глобального, національного і локального рівнів екологічних проблем; міждисциплінарності; цілеспрямованості спілкування з навколишнім середовищем.

За матеріалами досліджень (М. Хилько), проведених у 1997 році у навчальних закладах Києва, Львова, Харкова, Одеси (опитано більше тисячі респондентів), встановлено, що негативні зміни в екологічній обстановці викликають у молоді стурбованість станом навколишнього середовища (92,5%), а інформованість стосовно проблем охорони природи і ресурсозбереження сприяє зростанню у них зацікавленості екологічною проблематикою (64,9%). Іншим дослідженням виявлено, що серед осіб з вищою освітою частка занепокоєних станом навколишнього середовища в два рази вища, ніж поміж людей з середньою освітою. Непоінформованість, недостатнє знання екологічної ситуації навіть в екстремальних умовах породжують благодушність, безініціативність. Працівники підприємств, які забруднюють навколишнє середовище, слабо відчувають відповідальність, схильні оцінювати ситуацію в дусі "технологічного оптимізму”.

Оцінюючи стан екологічної освіти, зазначимо, що останнім часом зацікавленість питаннями охорони природи серед молоді помітно зросла і частка їх становить 66,8%. Багато з них вважає необхідним поглиблювати свої екологічні знання, але значно менше коло тих, хто систематично поповнює свої екологічні знання.

Значна частина молоді слабо орієнтується в питаннях природокористування, не розібралася в суті екологічного апокаліпсису України. Так, відповідаючи на запитання "Якщо ви вважаєте за необхідне поглиблювати екологічні знання, то навіщо вони вам потрібні?", тільки 6,9% заявили, що для того, щоб з розумінням брати участь в екологічній діяльності. Інші відповіді були такими: 50% опитаних зазначили, що для загального розвитку; 38,1% - що екологічні знання є однією з умов здорового способу життя; 28,7% - що такі знання допомагають самостійно розбиратися в екологічній обстановці; 20,3% - що це задовольняє їхній інтерес до життя природи і проблем навколишнього середовища; 11,4% - що знання знадобляться у виробничій діяльності; 5,4% - що ці знання сприяють засвоєнню навчальних предметів; 2,8% - щоб не відставати від друзів, які нерідко говорять про охорону природи. Як бачимо, між усвідомленням необхідності поглиблення екологічних знань та їх практичним застосуванням - велика дистанція.

Дані соціологічного дослідження (В.Крисаченко) свідчать про недостатній рівень екологічної свідомості молоді про те, що поставлені цілі екологічного виховання не завжди досягаються. Так, характеризуючи принципи нового екологічного мислення, багато виходить із застарілих стереотипів (49,9 %); інші вважають, що природні багатства України невичерпні і це звільняє нас від обов'язку піклуватися про їх раціональне використання (10,9 %); що, володіючи значними природними багатствами, ми можемо розширити продаж на світовому ринку сировини, паливно-енергетичних ресурсів (24,2 %); що наша територія досить значна, і несприятлива екологічна обстановка в якихось регіонах не дає підстав серйозно турбуватися про стан навколишнього середовища в цілому (7,9 %); що для розвитку економіки необхідно прискореними темпами, не рахуючись із витратами, залучати до виробництва нові природні ресурси і нарощувати їх використання (6,9 %).